Вони собою людство заступили

26 квітня 1986 року. На годиннику - 01:24. Після двох вибухів будівля 4-го енергоблоку Чорнобильській АЕС, покрівля машинного залу частково обвалилися. На даху та в різних приміщеннях енергоблоку виникло понад 30 вогнищ пожеж. Існувала небезпека, що вогонь розповсюдитися на 1-й, 2-й і 3-й енергоблоки електростанції. І тоді… Яким би тоді був сучасний світ? Чи пережив би він цей Апокаліпсис? Але…

На годиннику – 2:10. Пригнічено осередки пожежі на даху машинного залу 4-го енергоблоку ліквідована.

2:30. Загашено основі осередки пожежі на даху реакторного відділення 4-го енергоблоку.

До 5:00 26 квітня пожежа на даху та в приміщеннях 4-го енергоблоку була ліквідована.

Цей подвиг здійснили пожежні чергових караулів 2-ї воєнізованої пожежної частини Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому по охороні Чорнобильської АЕС (начальник – лейтенант внутрішньої служби Володимир Павлович Правик); 6-ї воєнізованої пожежної частини Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому по охороні міста Прип'ять (начальник – лейтенант внутрішньої служби Віктор Миколайович Кібенок).

Пожежні самовіддано вели бій з вогнем, гасили палаючий 4-й енергоблок, захищали від поширення вогню сусідній 3-й енергоблок. Високий рівень радіації, відсутність будь-якого захисту від неї провокували виникнення променевої хвороби. Пожежні отримували опіки, втрачали свідомість. Більш детально: дивись тут

Після того, як пожежа на даху 4-го енергоблока була ліквідована, постраждалих пожежних було відправлено на лікування до Москви. Але рівень отриманого опромінення був занадто високий. Протягом травня 1986 року померло шість героїв.

До 30-кілометрової зони відчуження навколо Чорнобильської АЕС почали прибувати фахівці, відряджені для робіт на аварійному 4-му енергоблоці та навколо нього; військові частини, де служили солдати строкової служби та терміново мобілізовані резервісти. Пізніше їх стали називати «ліквідаторами».

Загальна кількість ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС складає близько 600 тис. осіб. Із них 380 тис. осіб були військовослужбовцями Збройних сил СРСР і внутрішніх військ МВС СРСР, які не мали вільного вибору – ризикувати власним життям і здоров’ям чи відмовитися від наказу їхати до Чорнобиля.

Проект Студии "Телекон" "Чернобыль.1986.04.26. PS"

"ПРИП'ЯТЬ, ТРАВЕНЬ"

Зі спогадів Дмитра Миколайовича Аніскова, учасника евакуації мешканців м.Прип'ять

«У 1986 році я служив у військовій частині 3217-го оперативного полку внутрішніх військ резерву міністра МВС по Української і Молдавської СРСР. Військова частина базувалася у Києві. Вночі 26 квітня 1986 року нас, військовослужбовців, підняли по тривозі. Куди переводять, не пояснили. Так ми опинилися в місті енергетиків Прип’яті.

У місті люди вже знали про евакуацію. Це було жахливе видовище: люди з похмурими обличчями, плачучи, колонами йшли по дорозі до автобусів. Хтось намагався вивезти речі на власних автомобілях. О 8-й ранку військовослужбовці пішли по під′їздах перевіряи, чи всі мешканці залишили будинок. Якщо двері були опечатані (звичайним листом паперу), туди не заходили. Пам’ятаю, як у квартирі на четвертому поверсі дід не хотів їхати.

Через три дні солдати 3217-го оперативного полку внутрішніх військ знову повернулися до Києва. Військовослужбовці охороняли порядок під час демонстрації 1-го травня. Потім 6 травня відбувалася Велогонка Союзу. І ми, солдати, знову стояли в оточенні. Нам суворо заборонили розповідати про масштаби аварії на Чорнобильській АЕС ».

Записано Уваровою М. О., м.Слов'янськ

Зі спогадів Анатолія Миколайовичв Монойленка, ліквідатора аварії на ЧАЕС

«До Чорнобилю я потрапив як водій, перевозив рідке скло. Тоді, в перші дні після аварії всі зусилля були спрямовані на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактору. Пожежу в реакторі гасили за допомогою гелікоптерів. Із них на реактор скидали глину та пісок, наше скло. Ми завантажували діжки із рідким склом на вертольоти.

Польоти над реактором 4-го енергоблоку відбувалися на висоті 150–200 метрів. Пілоти зависали над щілиною в даху, що утворилася під час вибуху. Штурман скидав мішок з піском або діжку з рідким склом до щілини.

…Ми тоді не усвідомлювали всієї небезпеки, того, що ризикуємо життям.. Із способів захисту від опромінення були тільки респіратори. Але ми знімали їх, тому що від спеки можна було втратити свідомість. Із часом до гелікоптерів для захисту почали кріпити свинцеві плити».

Записано Антоновою А. І., м.Костянтинівка

Проект Студии "Телекон" "Чернобыль.1986.04.26. PS"

"НАД РЕАКТОРОМ"

Проект Студии "Телекон" "Чернобыль.1986.04.26. PS"

"ОЧИСТКА ДАХУ"

Зі спогадів Олександра Петровича Спасика,

ліквідатора аварії на ЧАЕС

«Був червень місяць 1987 року. Нас, молодих хлопців, було призвано до Запорізького військкомату і відправлено на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. До Білої Церкви їхали поїздом, а потім автобусами до Чорнобиля. Поселилися ми у військовому літньому таборі. Кожного дня по 5 разів пожежні машини мили водою територію і намети, змиваючи радіоактивний пил, який осідав із повітря.

П'ятнадцять днів ми тримали суворий іспит – працювали на атомній електростанції. Потрібно було, взявши мітлу в руки, піднятись на дах реактора і впродовж 2-3 хвилин змітати сміття... Коли людині вже не можна було займатись цією роботою, її переводили на іншу. Мабуть, тиждень після цього ми займались прибиранням житлових приміщень. Люди виїхали, а будинки з усіма меблями і речами залишили. Усе це потрібно було з будинків винести і вивезти. Сам будинок потім заливали водою, спеціальним розчином та піною з пожежних машин. Машини, на яких вивозили предмети побуту, працювали по 2-3 дні. Потім на спеціальному великому полігоні, оточеному колючим дротом, ці машини засипали землею в великих ямах.

Особливо мені запам’ятався один будинок. Напевно, тут жив хтось із відомих спортсменів. На полицях стояли кубки, на стінах висіли нагороди, медалі, грамоти. Усе це людина заробила своєю працею... І якщо мені було шкода викидати ці чужі речі, то що ж відчували люди, які поїхали звідси?».

Записано Мальцевою О.В., Добропільська ЗОШ І-ІІІ ступенів Криворізької сільської ради

Зі спогадів Михайла Олексійовича Дядиченка,

ліквідатора аварії на ЧАЕС

«На ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС я потрапив в 1988 році через Селидівський військомат по повістці. Призвали на збори з перепідготовки і таємно відвезли до Білої Церкви. Тільки тоді мобілізовані резервісти здогадалися, що на них чекає.

Моя частина (25-а бригада) розташовувалася в селі Оране, що за 30 км від Чорнобильської АЕС. Жили в наметах, де розміщувалися до 40 чол. Намети обігрівалися «буржуйками». Так ми прожили 116 днів, з грудня 1988 р. по березень 1989 р.

…Кожного ранку колона машин із військовими 25-ї бригади йшла на Чорнобильську електростанцію. На місці військовослужбовців розбивали на команди і давали завдання. Працювали по змінах. Мені довелося відбивати штукатурку в переході з третього до четвертого реактора (електроцех), де йшли кабелі високої напруги. Після аварії електроцех був затоплений водою, потім її відкачали. Цю територію закладали цеглою.

Працювали в армійській формі, видавали респіратори Р-200 та захисні окуляри. Термін роботи на об’єктах був обмежений - від 45 секунд до 3 хвилин. Незважаючи на це, чоловіки скаржилися на постійну головну боль»


Записано Мальцевою О.В., Новогродівський ЗЗСО І-ІІІ ст.№7

Проект Студии "Телекон" "Чернобыль.1986.04.26. PS"

"ПОБУТ ЛІКВІДАТОРІВ"

Голова Чорнобильського форуму 2005 року доктор Бертон Беннетт зазначав: «Це (Чорнобильська катастрофа) була дуже серйозна аварія з важкими наслідками для здоров'я, особливо для здоров'я тисяч працівників, які зазнали опромінення в перші дні… Можна очікувати, що серед більш ніж 200 000 осіб, які брали участь в аварійно-відновлювальних роботах у 1986-1987 рр., приблизно 2000 помруть від захворювань, пов’язаних із радіацією». Детальніше тут.

ВШАНУЄМО ПОДВИГ ЛІКВІДАТОРІВ НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС!