Повномасштабне вторгнення РФ в Україну у 2022 р. ознаменувало кінець пострадянськості, що тривала три десятиліття. Увесь цей час, починаючи з 1991 року (та й раніше), супроводжувався травмою війни та біженства, але навіть найкривавіші конфлікти мали внутрішньодержавний характер або стосувалися прикордонних регіонів. Вперше ми зіштовхуємося із загрозою знищення цілої країни заради подолання пострадянського глухого кута – відсутності бачення нового, повністю автономного від минулого, суспільства. Сподiваючись відтермінувати вирішення цієї проблеми шляхом поневолення України, Російська Федерація фізично знищує i себе як державу, разом із ненависною пострадянською невизначеністю. Свідоме прийняття нацистського (націонал-імперіалістичного) сценарію здається кращим через нібито екзистенційну автентичність культу смерті та вбивства заради гомогенного національного тіла – порівняно з аморфністю постмодерної толерантності та мультикультуралізму.
Тому хвиля біженців/біженок з України та Росії, яка піднялася 24 лютого 2022 року, є безпрецедентною з 1917 року. Колишньої України та колишньої Росії більше не буде, і люди везуть із собою в еміграцію не лише спогади про своє минуле, а й фрагменти своїх колишніх країн. Це вже не індивідуальна еміграція, а масовий вихід біженців та біженок із суспільства, що гине, і цей досвід біженства, який можна порівняти лише з післяреволюційною еміграцією, треба зберегти для історії.
Так само унікальний для поколiнь народжених пiсля Другої свiтової вiйни є досвід життя під окупацією, чи на території України, що зазнала нападу Росії, чи у самiй РФ, багато громадян якої (і не тільки в Чечні), не маючи можливості втекти, роками відчувають себе під владою окупаційного режиму. У ХХІ столітті ставлення до мешканців окупованих територій анітрохи не відрізняється від сталінської стигматизації: їх підозрюють у зраді, відмовляють в емпатії. Анітрохи не простіша і проблема межі компромісів заради фізичного виживання, що стоїть перед жителями окупованих територій – проблема, яка є такою ж гострою сьогодні, як і в 1940-х роках. Їхній травматичний досвід також заслуговує на збереження.
Війна, на жаль, майже не припинялася на пострадянському просторі усі ці роки. Починаючи з лютого 2022, ми бачимо практично ту саму культуру війни, що і в Грузії у 1991–1993 (і в 2008), у Чечні та Нагірному Карабасі, в Молдові та Таджикистані. Проте багато в чому це i нова війна, в якій бракує асиметрії колоніальних операцій і локальностi конфліктів між бандами ополченців. Цей новий соціальний досвід війни необхідно своєчасно записати та проаналізувати.
Поєднання досвіду біженців та біженок з України, яка зазнала вторгнення РФ, і російських біженців та біженок часто викликає критику та неприйняття прихильників есенціалістських уявлень про національну гомогенність і колективну відповідальність. Проте, з погляду універсальних прав людини, не може бути «правильного» та «неправильного» досвіду біженства та вимушеної еміграції. Стаття 14 Загальної декларації прав людини ООН говорить:
1) Кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
2) Це право не може бути використане в разі переслідування, яке в дійсності ґрунтується на вчиненні неполітичного злочину, або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.
Ми беремо ці пункти за основу нашого проекту. Війна, розв’язана російським режимом для знищення України, прямо випливає з логіки пострадянського транзиту як встановлення націоналізуючої держави. У цьому сенсі біженці/біженки від війни є біженцями від деструктивної політики цього націоналізуючого транзиту, чи вони є біженцями з окупованих РФ територій України, чи з окупованою режимом та націоналістичною частиною населення самої Росії.
Ab Imperio запрошує до участі у проекті «Хроніки війни, окупації та біженства: архів розпаду пострадянського суспільства». Ми просимо надсилати документи, фотографії та інші медіа-матеріали на електронну адресу <info@abimperio.net> або завантажувати їх на сайті. Матеріали також можна надсилати поштою: Ілля Герасимов, 918 Keystone Ave, River Forest, IL 60305, USA. Матеріали будуть доступні для академічних дослідників і, з дозволу авторiв, можуть бути опубліковані в Ab Imperio та інших виданнях.
Існує чотири різні формати подання архівних матеріалів:
1) Ви готові опублікувати документи під своїм ім'ям;
2) Ви готові опублікувати документи анонімно;
3) Документи не можуть бути опубліковані, але будуть доступні дослідникам в архіві під вашим іменем;
4) Документи не підлягають оприлюдненню і можуть бути доступні дослідникам архіву лише анонімно.
З початком цієї війни думка про «повернення історії» стала звичним місцем. Отже, історики мають нову роботу, для якої потрiбнi нові історичні джерела! Ми також запрошуємо до співпраці колег, які готові взяти участь у зборі, вивченні та публікації матеріалів.