Протидія булінгу, домашньому насильству та насильству за ознакою статі

ЦЕ ПОТРІБНО ЗНАТИ КОЖНОМУ:

БУЛІНГ, ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО

З 19 січня 2019 року набирає чинності Закон України від 18 грудня 2018 року № 2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)».

Захист прав дітей у закладах освіти у контексті «булінгу».

В українське законодавство вводиться термін «булінг» (цькування), який визначається як моральне, або фізичне насильство, агресія, у будь-якій формі, або будь-які інші дії, вчинені з метою викликати страх, тривогу, підпорядкувати особу своїм інтересам, що мають ознаки свідомого жорстокого ставлення.

Так, новим п. 3-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту» до типових ознак цькування віднесено:

1)    систематичність (повторюваність) діяння;

2)    наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);

3)    дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Адміністративна відповідальність за булінг.

Водночас новою ст. 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено відповідальність за здійснення булінгу. Так, цькування учасника освітнього процесу, тобто вчинення щодо нього діянь, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров'ю потерпілого, тягне за собою накладення штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн) або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Цькування, вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адмінстягнення, - накладення штрафу від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 1700 до 3400 грн) або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.

Булінг, вчинений малолітніми або неповнолітніми особами віком від 14 до 16 років

- тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн) або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Булінг, вчинений групою осіб або повторно протягом року після накладення адмінстягнення, вчинений малолітньою або неповнолітньою особою віком від 14 до 16 років

- тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 1700 до 3400 грн) або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.

7 січня 2018 р. набув чинності Закон України № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнім насильством визнаються діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Діяння визнається насильством лише тоді, коли воно порушує вимоги чинного законодавства і призводить чи може призводити до порушення конституційних прав і свобод члена сім’ї. Домашнє насильство може мати форму, як активних дій (нанесення побоїв, знищення майна тощо), так і бездіяльності, тобто пасивної поведінки особи, коли вона не вчиняє дій, які могла та повинна була вчинити, щоб запобігти настанню шкідливих наслідків (наприклад, ненадання допомоги члену сім’ї, який перебуває у небезпечному для життя становищі).

Типи насильства в сім’ї:

-       між подружжям (чоловік – жінка, у більшості випадків насильство здійснює чоловік, але зустрічаються протилежні випадки);

-       між батьками і неповнолітніми дітьми (насильство можуть здійснювати як батько, так і мати);

-       між дорослими дітьми та батьками (насильство можуть чинити як дорослі діти стосовно батьків, так і навпаки, хоча перший випадок є більш розповсюдженим). Досить типовою є ситуація, коли діти, які виросли в атмосфері насильства, встановлюють свої стосунки з батьками на тих же засадах насильства. Насильницьке ставлення до батьків може виникнути і в сім’ях, де діти виросли в атмосфері уседозволеності;

-       між дітьми в одній родині (така поведінка, як правило, виникає на фоні насильницьких стосунків між дорослими членами родини і можуть мати різноманітний характер – старші діти можуть скоювати насильство над молодшими, брати над сестрами, діти можуть об’єднуватися для насильства над кимось одним із дітей);

-       насильство між іншими членами сім’ї: між тещею або тестем і зятем, свекром або свекрухою і невісткою, онуками та дідусем або бабусею тощо.

У практиці соціально-педагогічної роботи часто використовують поняття «жорстоке ставлення щодо дитини», що включає фізичне насильство, інцест і сексуальне насильство, а також психологічно негативне звернення, що може мати на увазі, наприклад, ігнорування дитини або залучення до насильства між батьками чи іншими членами сім’ї.

Постраждалою дитиною визнається не лише та, яка зазнала домашнього насильства, а й свідок (очевидець) такого насильства.

Жорстоке ставлення до дитини і нехтування її інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров’я, розвитку і соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть є причиною смерті.

КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ У ВИПАДКУ НАСИЛЬСТВА

·                   До поліції за номером 102.

·                   До центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

·                   До управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрацій.

·                   До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від  насильства.

·                   До психолога, соціального педагога, класного керівника тощо.

·                   До близької людини.

·                   На телефони «Гарячих ліній»:

БЕЗКОШТОВНІ «ГАРЯЧІ» ТЕЛЕФОННІ ЛІНІЇ

·                   Національна дитяча «ГАРЯЧА ЛІНІЯ» Центру «ЛА СТРАДА-УКРАЇНА»:

0-800-500-333 (для дзвінків з мобільного)

З’явилася в Україні з початку 2013 року. Консультують компетентні у дитячих питаннях психологи, юристи та соціальні працівники. Тут маленькі українці знайдуть підтримку та пораду стосовно своїх проблем. Батьки, вчителі та вихователі матимуть змогу оперативно отримати індивідуальну консультацію стосовно порушень прав дітей. Дзвінки на лінію – безкоштовні як зі стаціонарних телефонів на всій території України, так і з мобільних усіх операторів.

·     Національна «ГАРЯЧА ЛІНІЯ» з питань запобігання насильству (консультації юриста, психолога, соціального педагога):

0-800-500-335 та 116-123 (безкоштовно з міських телефонів), 386 – для абонентів Київстар, Водафон

0-800-500-225 та 116-111

На Національній «гарячій лінії» з попередження домашнього насильства можна отримати:

- інформаційні консультації (інформація про організації та установи, до яких можна звернутися у конкретній ситуації, перелік документів, які необхідно підготувати для звернення та інше);

- психологічні консультації (поради та підтримку психолога анонімно у телефонному режимі);

- правову допомогу (консультації та рекомендації юристів щодо конкретної ситуації, поради стосовно правильного складання необхідних документів тощо).

·                   Уповноважений Президента України з прав дитини 0442557676, letter@apu.gov.ua.

·                   Єдиний телефонний номер системи надання безоплатної правової допомоги:

Зателефонувавши за номером 0 800 213 103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів), можна отримати такі послуги:

- безоплатну правову допомогу дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах;

- правові консультації;

- роз’яснення з питань отримання безоплатної правової допомоги; 

- інформацію про гарячі телефонні лінії з питань надання соціальних послуг та захисту прав людини, та установи, які опікуються відповідними питаннями;

- зв'язатися з усіма центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги; отримати інформацію про їх місцезнаходження, контактні номери телефонів, інші засоби зв’язку.