Тут присутня рослинність, що складається з деревовидних форм вересових дерев, зокрема еріки деревовидної (Erica arborea) та еріки висотної (Erica excelsa). Ці два види є пірофітами, тобто вони колонізували випалені землі, які раніше займали хмарні ліси. Так, їхня нижня межа за останні 200-400 років опустилася в різних районах на 700-900 метрів у результаті випасання на схилах людьми онґамо худоби.

Нижня альпійська зона усіяна польовими квітами, також вона є домівкою для антилоп Куду, буйволів та бушбоків. Найкрасивіша жовта протея, кніпхофія та деревоподібна Еріка — характерні квіти для цього району. На висоті 3200 м починається болотиста місцевість. У цій зоні повітря вже більш розріджене, від чого стає важче дихати. Але тут все ще водяться деякі тварини, зокрема слони, антилопи Куду та антилопи-стрибуни. Тут росте унікальний вид рослин — гігантський Dendrosenecio Kilimanjari, властивий лише Кіліманджаро.

Шерсть куду виконує роль теплоізолятора. Шерсть самців забарвлена у сіро-коричневі тони, а в самиць і молодняка світло-коричневого кольору. На шерсті куду, як правило, є від шести до десяти вертикальних смужок.  У куду великі округлі вуха і деколи досить довгий хвіст. У самців на голові ростуть великі загвинчені роги, що досягають величини до 1 метра. Потомство за зовнішнім виглядом нагадує безрогих самиць. Висота в загривку становить близько 1,40 м, а довжина — близько 2,20 м. Самці досягають маси до 250 кг, самиці — до 200 кг. Великого куду зовні легко сплутати з близьким до нього видом ньяла, до того ж їхні ареали поширення частково перетинаються. 

Слони. Це найбільші живі наземні тварини. Дорослі самиці досягають маси 900–3500 кг; висоти в холці — 1,6–3,4 м. Маса дорослих самців становить 1200–6300 кг, висота в холці — 1,7–4,0 м. Шкіра у слонів зморшкувата, сіра, з малою кількістю шерсті. Бивні є модифікованими різцями й використовуються під час боїв, для маркування й копання. Мускулистий хобот є подовженням носа, слугує для нюху, дихання й різноманітних маніпуляцій, подібно до верхніх кінцівок людини. Віяльні рухи великими вухами допомагають регулювати температуру тіла, оскільки у цих тварин мало потових залоз. Ці вуха мають велику сітку кровоносних судин, вони збільшуються для віддачі тепла в навколишнє середовище. До речі, вуха африканського слона можуть бути розміром 1,5м. Ще вони обливають себе брудом для захисту від паразитів та сонячного проміння. Слони мають складну внутрішню систему каналів, які зберігають зібраний бруд та дозволяють утримувати в 5-10 разів більше води, ніж рівна поверхня. Ці канали слони мають на шкірі з морщинами. Їхні ноги чутливі, сприйнятливі до вібрацій землі, а великі ступні й товсті жирові подушечки на них діють, як амортизатори. 

 Африканські слони рухаються переважно повільно — зі швидкістю 6 км/год, але під час бігу можуть досягати швидкості до 24 км/год. Цікаво, що в центральній частині стопи слона є жирова прокладка, котра розплющується під час ходьби слона, тим самим збільшуючи площу опору. Подушки стопи пружинять, що дозволяє слонам пересуватися дуже тихо, тобто вислів "ти ходиш, як слон" не відповідає дійсності. Сезонні міграції слонів на кілька сотень кілометрів відбувалися в минулому. Тепер тварини здебільшого обмежені у пересуванні захищеними територіями, тому рухаються менше.

Самиці ведуть соціальний спосіб життя: вони живуть у матріархальних сімейних групах. Такі групи складаються із самиць і молодняку, чисельністю від кількох до 70 членів. Самці живуть поодинці або також об’єднуються в нечисленні групи з кількома іншими самцями.

Визначеного періоду розмноження немає. Вагітність триває приблизно 22 місяці, але залежить від чинників навколишнього середовища. Зазвичай народжується одне дитинча, дуже рідко — два. Потомство повністю залежить від материнського молока протягом перших 4 місяців; загалом вигодовування триває до трьох років. Повністю незалежним потомство стає у віці приблизно 8 років. У природних умовах слони зазвичай досягають статевої зрілості у період від 11 до 14 років. Тривалість життя цих тварин у дикій природі в середньому становить 60–70 років.