PROMOTING HEALTH CARE IN UKRAINE UNDER WARTIME CONDITIONS. TRAINING, MEDICAL EDUCATION AND PROFESSIONAL EXCHANGE VIA PODCASTS AS WELL AS ON SITE.

(Інститут досліджень міжнародної допомоги (IRIA)/Акконський університет гуманітарних наук, Берлін) 

Key terms

Healthcare, Ukraine, Podcasts, Education

Project implementation

Akkon University of Human Sciences/
Institute for Research in International Assistance (IRIA) in collaboration with German and Ukrainian partners (e.g.
Ternopil National Medical University, Academy of the National Health Service)

Author(s)

Prof. Dr. med. Dr. PH Timo Ulrichs, Gaby Feldmann, Dipl.-Geogr., Prof. Oksana Shevchuk, MD, PhD, DSc

Project start

01.10.2022

Project end

29.02.2024

1.           Project description, project objectives

The Russian war of aggression against Ukraine has put the already weakened Ukrainian health system in a state of crisis. The number of injured in the army and in the civilian population has risen dramatically, many internally displaced people need to be cared for, and the destruction of the health and energy infrastructure has made medical care for those in need extremely difficult and expensive.

During this crisis, continuing education and training measures have taken a back seat, whereas the need for information and training has changed significantly: (further) qualifications in traumatology, mental health, military medicine and many other medical and nursing disciplines are urgently needed to support or improve health care.

The project, funded by the Federal Ministry of Health (BMG), responded to this need for continuous medical education (CME): The primary goal was to provide needs-based medical training in order to better support clinical activities on site. For this purpose, audio podcasts with the latest knowledge were created in Ukrainian and distributed locally and nationally via existing networks of German-Ukrainian cooperation. The 10- to 15-minute podcasts cover individual topics or a series on a topic. The target groups for the podcasts were:

- Clinical & diagnostic Ukrainian doctors

- Specialists in the medical service of the Ukrainian army

- Personnel of institutions in the Ukrainian health service

Both civilian and military patients were taken into account.

In addition to the groundbreaking new range of medical podcasts for Ukraine, training sessions were offered in Berlin.

 2.           Implementation, methodology

The project was carried out by the Institute for Research in International Assistance (IRIA) of  Akkon University for Human Sciences, Berlin, in close cooperation with Ukrainian partners – mainly the Ternopil National Medical University and the Academy of the National Health Service of Ukraine, and German health experts. It was divided into three sub-projects:

Subproject 1

The first step was to conduct a systematic survey of the needs for CME, taking into account the war-related “burden of disease”. The result was a list of particularly relevant medical topics.

Subproject 2

With this clarity of needs, we started creating podcasts in the identified subject areas. To create the highest quality text templates possible, we brought in proven medical experts who, without exception, put themselves at the service of the good cause free of charge.

Subproject 3

The plan to offer additional medical training in Ukraine to strengthen local health personnel had to be modified due to the war. Instead, a future-oriented training concept was developed that was aimed primarily at medical students and aspiring emergency paramedics as future key elements of the health system and was implemented with partners in Berlin.

  3.           Gender mainstreaming

The phenomenon that women might be underrepresented in medical training did not exist in this project. On the contrary: Since male Ukrainian citizens aged 18 to 60 have been prohibited from leaving Ukraine since the general mobilization, the participants in the training courses and symposia in Berlin were almost exclusively female.

4.           Results, conclusion, continuation

4.1    Podcasts

The key performance indicators (KPIs) and the concrete feedback from listeners prove that the goals pursued with the medical podcasts were fully achieved. With corporate podcasts like these, the target group is much more specific and success is not measured by the number of listeners. What is most important is what they find valuable and useful about the podcasts. The numerous very positive and appreciative feedback from listeners is therefore particularly relevant.

Since the project started in October 2022…

·     50 podcasts were published

Apple Podcasts: https://apple.co/3PeF7B8

Google Podcasts: https://bit.ly/Google_Akkon_for_Ukraine

Spotify: https://spotifi.fi/3PdPUvl

YouTube: https://bit.ly/YouTube_Akkon_for_Ukraine

·     32,250 downloads registered

·     the number of subscribers has risen to 1,361

·     The number of multiple listeners is also increasing, on podcast platforms (7,451) and on YouTube (10,945). A total of 18,396 (an average of more than 500 listeners per episode)

·     With the project, Akkon/IRIA has become one of the leading providers of medical podcasts in Ukraine on the Apple Podcast platform

·     Media support on Facebook also continues (two dozen of the most influential groups targeting doctors, students and interns are covered). The number of participants per group is between 1,000 and 10,000.

4. 2   On-site trainings

The original intention of offering medical training in Ukraine to strengthen local health personnel had to be modified due to the war. Instead, a future-oriented training concept was developed to close skills gaps and ensure high-quality training.

The program was implemented in cooperation with the Ternopil National Medical University (TNMU) and UnifiedforHealth (UfH) in Berlin and was aimed primarily at medical students and prospective emergency paramedics, as the originally planned doctors were unavailable due to the war.

From November 26th to December 2nd, 2023 and January 28th to February 3rd, 2024, twelve and eleven medical students and paramedics from the Ternopil National Medical University (TNMU) were trained in Berlin, respectively. In addition to medical knowledge, the talents received practical insights into the BG Klinikum Unfallkrankenhaus, Lichtenberg Tuberculosis Center, Robert Koch Institute and Helios Emil von Behring Hospital. Seminars on tuberculosis, reconstructive surgery, universal health coverage and the Manchester Triage System, practice-oriented training on prone positioning or point of care ultrasound (POCUS) as well as interactive formats ("Global Ideas Laboratory") on topics such as antibiotic resistance, universal health care and the resilience of health systems as well as a visit to the Charité's Museum of Medical History enriched the program.

These trainings in Berlin were only possible and so effective thanks to the great support of the above-mentioned partners.

4.3    Summary

In summary:

·     A considerable number of podcasts have been produced and distributed by proven medical experts on critical medical fields of action.

·     Such medical podcasts were not very well known in Ukraine until then.

·     The evaluation of the KPI showed:

-      Podcasts have actually reached Ukrainian listeners.

-      The exemplary feedback and reviews reflect a high level of acceptance.

5.           Literature

·     Timo Ulrichs, Medical training: Podcasts for Ukrainian doctors, Deutsches Ä rztebl att 2023; 120(10): A-444 / B-380

·     Philipp Endler, Student of International Health Sciences, University of Fulda & Intern Akkon/IRIA, Bachelor thesis:

Adherence of Internally Displaced People to the WHO-supported tuberculosis-control program in the Ternopil Oblast of Ukraine

·     Publication about the Committee on Eastern European Economic Relations

Eastern Business Association 9.2.2023 (1,500 recipients 

ДОСЛІДЖЕННЯ СТІЙКОСТІ В УКРАЇНСЬКИХ МІСТАХ В КОНТЕКСТІ ВІЙНИ З НАДАННЯ ШВИДКОЇ ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ 

RESEARCH ON URBAN RESILIENCE IN THE CONTEXT OF CONFLICT TOWARDS A RAPID RECOVERY FOR UKRAINE

Authors: Nataliya Makarova, Ramón Vivanco, Joerg Rainer Noennig, Jan Barski, Xingyue Wang, Maria Moleiro Dale

The Public Health Cycle is an effective framework for understanding resilience in an urban context, particularly in the context of war. The processes of maintaining urban resilience are guided by this framework, thereby improving community health. It involves a systematic approach assessing the urban resilience by determining in the first step the risk followed by collecting, mapping, reviewing data and prioritising challenges and acting by supporting strategic planning of projects, key infrastructure and implementation and by developing human capacity by facilitating horizontal learning between cities, training personnel, and connecting relevant knowledge resources in respect to the new tools and approaches, by supporting the monitoring for further planning and projects under the urban resilience perspective for a holistic and coherent urban development.

In the context of epidemiological studies, risk factor model is often used for the purpose of determining risk. This model is very good suited for developing disease prevention strategies. When considering this model in the context of war, several challenges emerge. These include noise stress related to air raid warnings, air pollution resulting from fires caused by missile strikes, missile debris and debris from bombing.

Once the potential risks have been identified, it is possible to respond to them by communicating the relevant information to the population and creating resilient systems. From a public health perspective, resilience refers to individual's capacity to resist stressful life events, thereby facilitating positive adaptation and coping mechanisms. It can be conceptualised as an ability to recover from or adjust to misfortune or change in a constructive manner.

The objective of the concept of social resilience is to reinforce the protective factors and resources that are regarded as prerequisites for the advancement of health. The conditions and requirements are classified into four groups based on the social resilience concept, namely physical, social, economic and institutional. In urban environments, a number of factors can be identified as key indicators: social and economic indicators, in particular good socio-economic living situation; physical indicators, in particular good air and water quality, good

living conditions and stable social networks (friends, neighborhoods); behavioral and psychological indicators, in particular appropriate possibilities for physical activity and mobility, green spaces, nutrition and stress management, a secure sense of feeling of self-control, self-efficacy and personal responsibility, optimism and resilience; institutional indicators, in particular access to health care (primary and secondary) nursing and rehabilitation, education and social services, transport and mobility.

With ARTUR Project, (Approaches Towards Urban Resilience in Ukraine) led by the Hafen City University and funded by the Society for International Cooperation, the social resilience challenges could be addressed. The project aims to develop methodological approaches and conceptual tools for enhancing urban resilience in city planning and reconstruction. The approach is based on digital tools and spatial data. The specific goal concerning the cities involvement and support relies on:

Assessing urban resilience in a measurable manner.

Supporting strategic planning of projects, key infrastructure and implementation.

Developing human capacity by facilitating horizontal learning between cities, training personnel, and connecting relevant knowledge resources in respect to the new tools and approaches.

Support in the monitoring of further planning and projects under the urban resilience perspective for a holistic and coherent urban development

 The envisioned outcome of ARTUR project and cooperation with Ukrainian cities, is the preparation of a toolbox which can be further replicated to other cities.

Given the diverse characteristics of each city, including their specific needs, priorities, baseline conditions, and other factors, the toolkit must be adaptable to accommodate the unique circumstances of each city.

ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ В ГАЛУЗІ НАУК ПРО ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ ТА ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ'Я В НІМЕЧЧИНІ: ОГЛЯД ОСВІТНІХ ПРОГРАМ МАГІСТЕРСЬКОГО ТА PHD РІВНІВ

Ганна Сатурська, Катріна Куфер, Сара Педрон, Геза Мейєр, Карл Еммерт-Фіс, Міхаель Лаксі, Анна-Яніна Стефан

Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України

Технічний університет Мюнхена, Німеччина

Навантаження на системи охорони здоров'я різних країн світу постійно зростає через глобальне зростання неінфекційних захворювань та загрози інфекційних спалахівю. Це підкреслює необхідність систематичного нарощування глобального потенціалу громадського здоров'я. Добре підготовлені кадри громадського здоров'я мають вирішальне значення для вирішення цих сучасних і майбутніх проблем громадського здоров'я 21-го століття. Передумовами для підготовки наступного покоління фахівців громадського здоров'я є адекватні, доступні та привабливі навчальні програми, що пропонують високоякісну підготовку та можливості для спеціалізації. У цьому контексті німецька система вищої освіти зіткнулася з вимогами зміцнити зв'язки між існуючими освітніми програмами в галузі громадського здоров'я та іншими зацікавленими сторонами в сфері громадського здоров'я, а також підвищити рівень стандартизації існуючої освіти в галузі громадського здоров'я.

У Німеччині громадське здоров'я офіційно управляється Службою громадського здоров'я (Öffentlicher Gesundheitsdienst), яка організована на федеральному, земельному та муніципальному рівнях. Традиційно Служба громадського здоров'я була переважно укомплектована фахівцями з медицини, соціальної роботи та гігієни. Однак все більше визнається необхідність подальшої диверсифікації робочої сили, в тому числі за рахунок залучення відданих своїй справі фахівців у сфері громадського здоров'я.

З кінця 20-го століття в Німеччині значно збільшилася кількість наукових програм з охорони здоров'я населення, що пропонуються різними академічними установами. У німецькій мові «наука про здоров'я» («Gesundheitswissenschaften») і «громадське здоров'я» часто використовуються як взаємозамінні, хоча іноді з дещо відмінними акцентами. У той час як громадське здоров'я іноді розглядається як більш зосереджене на практичних аспектах і впровадженні певних заходів серед населення, а також на службі охорони здоров'я населення, наука про здоров'я іноді розглядається як більш орієнтована на наукові дослідження. Однак обидві галузі мають міждисциплінарний характер і спрямовані на профілактику захворювань і поліпшення здоров'я на популяційному рівні, що відрізняє їх від галузей з чітким фокусом на здоров'я на індивідуальному рівні, таких як медицина, медсестринство та ін.

Ми використовуємо термін «наука про здоров'я населення» як загальний термін для програм міждисциплінарного, дослідницького характеру, які зосереджені на здоров'ї усього населення. У нашому визначенні науки про здоров'я населення включають субдисципліни, зокрема економіку охорони здоров'я, дослідження в галузі охорони здоров'я та «громадське здоров'я», де громадське здоров'я характеризується більшою увагою до систем охорони здоров'я, політики в галузі охорони здоров'я та ефективності втручань, орієнтованих на населення.

Мета: це дослідження мало на меті скласти карту магістерських і структурованих докторських програм «Наук про здоровя населення» та «Громадського здоров'я» в Німеччині, включаючи вибрані характеристики програм, навчальні плани та цільові компетенції.

Методи: ми провели систематичне картування магістерських і докторських програм «Наук про здоровя населення» та «Громадського здоров'я» у Німеччині відповідно до проспективно зареєстрованого протоколу (https://doi.org/10.17605/OSF.IO/KTCBA). Відповідні магістерські та докторські програми були визначені двома авторами дослідження шляхом незалежного пошуку у всеосяжній базі даних про вищу освіту, яка для докторських програм була доповнена пошуком у Google. Для програм «Наук про здоровя населення» були визначені загальні характеристики, а для підгрупи програм «Громадського здоров'я» - поглиблені характеристики.

Результати: загалом було включено 75 магістерських і 18 структурованих докторських програм «Наук про здоровя населення», серед яких 23 магістерські та 8 докторських програм «Громадського здоров'я».

Навчальні плани магістерських програм «Громадського здоров'я» пропонували різні курси, що дозволяли отримати різні спеціалізації. Курси з таких тем, як громадське здоров'я, епідеміологія, системи охорони здоров'я (дослідження) та методи дослідження, були спільними для більшості магістерських програм, тоді як курси з фізичної активності, поведінкових наук, харчування та психічного здоров'я пропонувалися рідше. Структуровані докторські програми з «Громадського здоров'я» переважно пропонували медичні факультети (6 з 8 програм) і присуджували ступінь доктора філософії (Ph.D.) (6 з 8 програм). Докторські програми з філософії були дуже неоднорідними за навчальними планами, вимогами до вступу та публікацій. Існував широкий географічний розподіл програм по всій Німеччині, з освітніми кластерами в Мюнхені, Берліні, Білефельді та Дюссельдорфі.

Географічно ми визначили Білефельд, Дюссельдорф, Берлін і Мюнхен як центри академічних знань і досліджень у сфері громадського здоров'я в Німеччині. Лише Мюнхен пропонує магістерські та структуровані докторські програми як з громадського здоров'я, так і з наук про здоров'я населення.

Більшість докторських програм з охорони здоров'я населення (13 з 18 програм) і докторських програм з громадського здоров'я (7 з 8 програм) пропонувалися університетами, тоді як решта докторських програм пропонувалися в рамках співпраці між університетами / університетами прикладних наук і науково-дослідними установами. Для програм, які використовували ECTS (European Credit Transfer and Accumulation System), кількість необхідних кредитів була в діапазоні від 24 до 180, причому 30 кредитів ECTS найчастіше відводилося на курсову роботу.

Вимоги до вступу включали наявність магістерського ступеня в галузі наук про здоров'я населення або громадське здоров'я (6 програм). Державні іспити приймали п'ять програм, якщо вони стосувалися таких галузей, як медицина, стоматологія або фармація, і три програми з ветеринарії. Презентація запланованого дисертаційного проекту вимагалася на п'яти програмах. Еквівалентність іноземних ступенів/дипломів часто залишалася на розсуд декана або докторської комісії. Жодна програма не передбачала обов'язкового стажування або обміну за кордоном, але два заклади заявили, що зовнішні наукові стажування можливі і підтримуються. Інформація про акредитацію докторських програм у сфері громадського здоров'я була відсутня для шести програм, а два заклади підтвердили відсутність акредитації електронною поштою.

Вимоги до дисертацій на різних програмах відрізнялися, включаючи як монографічний, так і кумулятивний форматб або можливість вибору між ними. Вимоги були викладені в офіційних положеннях про іспит або програму, але не вся інформація була доступною для громадськості, а тому інформація може бути неповною. Кількість прийнятих або опублікованих робіт, вимоги до авторства та тип журналу сильно різнилися. Наприклад, одна програма вимагала від кандидатів на здобуття ступеня доктора філософії мати провідне авторство в одній статті, опублікованій у міжнародному рецензованому журналі, або в трьох статтях у рецензованих журналах, причому щонайменше одна з них повинна бути провідною. Спільне перше авторство дозволялося кількома програмами. Дві програми вимагали, щоб принаймні одна публікація була опублікована не раніше, ніж за рік до початку процедури докторського іспиту, а шість програм вимагали публікацій у міжнародних та рецензованих журналах.

Керівництво докторськими дисертаціями було організовано на всіх восьми програмах шляхом формування комітету, що складався щонайменше з двох (n=4 програми) - трьох досвідчених дослідників (n=3 програми), які несли відповідальність за кожного докторанта. Загальною вимогою до наукових керівників була наявність у них досвіду викладання на посадах професорів або приватних викладачів. Часто було можливим залучення зовнішніх наукових керівників з інших університетів чи установ. П'ять програм конкретно вимагали, щоб принаймні один член комітету був з медичного факультету, хоча конкретний факультет для першого наукового керівника ніколи не був визначений жодною програмою. Професійні стосунки між першим і другим науковим керівником були визначені чотирма програмами. Часто це регулювалося вимогою, щоб другий науковий керівник належав до іншого факультету або кафедри.

Щодо навчальних планів програм, то найчастіше висвітлюваними курсами дисциплін були епідеміологія та громадське здоров'я (частина базової навчальної програми для n=20 магістерських програм з громадського здоров'я). Інші основні теми включали дослідження систем охорони здоров'я (n=15 програм), профілактику та зміцнення здоров'я (n=12), економіку охорони здоров'я (n=12) та політику охорони здоров'я (n=10). Методологічно основні навчальні програми наголошували на методах дослідження (n=16), статистиці (n=14), якісних (n=2) та кількісних методах (n=1).

В рамках докторських програм з громадського здоров'я курси з належної наукової практики були обов'язковими для шести з восьми програм. Методологічні дослідницькі підходи та загальні знання з охорони здоров'я були передбачені для п'яти з восьми програм, відповідно. Курси, що підтримують індивідуальний дослідницький процес, такі як колоквіуми, спільні дослідницькі семінари або журнальні клуби, були запропоновані на чотирьох програмах, так само як і воркшопи, ретрити, літні школи або конференції. Одна докторська програма не надала інформації про основну навчальну програму, а ще одна не надала інформації про обов'язкові факультативи.

Магістерські програми з громадського здоров'я мали на меті передати гетерогенні набори компетентностей. Деякі часто згадувані навчальні цілі включали поглиблення і розширення знань і навичок, отриманих під час попередньої академічної освіти, наприклад, науково-методологічні навички студентів, необхідні для проведення та оцінки наукових досліджень. Інші цілі включали здатність застосовувати свої знання і набуття навичок у визначенні, впровадженні та оцінюванні рішень проблем охорони здоров'я на рівні популяції. Також наголошувалося на міждисциплінарних знаннях і навичках, необхідних для переведення теорії в практичне застосування в реальному світі. Крім того, багато програм мали на меті передати розуміння детермінант здоров'я і хвороби, а деякі з них мали на меті сформувати розуміння того, як функціонують системи охорони здоров'я на регіональному, національному та міжнародному рівнях.

Усі докторські програми, окрім однієї, надавали певну інформацію про компетентності, яких необхідно набути. Вони наголошували на міждисциплінарності, підкреслюючи потребу в знаннях з різних галузей, таких як епідеміологія, соціологія та економіка. Ключові компетенції включали проведення незалежних поглиблених наукових досліджень, розвиток методологічних навичок і підвищення професійної кваліфікації для різних кар'єрних шляхів у сфері громадського здоров'я та суміжних галузях. Також були підкреслені навички викладання і навички, які можна передавати, такі як критичне мислення. Загалом, докторські програми наголошували на цілісному підході до поглиблення знань у складних питаннях охорони здоров'я та високому рівні методологічних навичок у сфері наукових досліджень та академічної діяльності.

Висновок: це дослідження надає детальний, всебічний і сучасний огляд освіти в галузі громадського здоров'я в Німеччині, підкреслюючи її міждисциплінарний характер. Програми в галузі громадського здоров'я пропонують велику різноманітність навчальних планів, що дозволяє отримати широкий спектр спеціалізацій. Комплексний базовий навчальний план для програм громадського здоров'я, який визначає основні ключові компетенції і дозволяє спеціалізацію, міг би принести додаткову користь сектору громадського здоров'я в Німеччині. Це також дозволило б узгодити освіту в галузі громадського здоров'я з загальними цілями суспільства в галузі охорони здоров'я, забезпечивши узгодженість і відповідність конкретним цілям охорони здоров'я.

На основі даного дослідження було опубліковано статтю «A systematic mapping of public health master’s and structured doctoral programs in Germany» (Saturska, H., Kufer, K., Pedron, S. et al., 2024) у журналі «BMC Medical Education» (https://doi.org/10.1186/s12909-024-05855-8).

Фінансування забезпечено VolkswagenStiftung та Alexander von Humboldt-Stiftung через ініціативу Філіпа Шварца (Philipp-Schwartz Initiative).

НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ОСВІТНІХ ПРОГРАМ ПІДГОТОВКИ МАГІСТРІВ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я

Грузєва Т.С.

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

Відомо, що для досягнення цілей сталого розвитку і прогресу у забезпеченні загального охоплення населення  послугами охорони здоров'я необхідно мати розвинені системи охорони здоров'я та працівників з належною освітою і відповідними повноваженнями для надання медико-санітарних послуг, яких потребують різні групи населення, насамперед послуг громадського здоров’я. Це накладає особливі зобов’язання на управлінські та академічні структури щодо підготовки кадрових ресурсів для системи громадського здоров’я і вимагає пошуку нових підходів до удосконалення освітнього процесу.

 Метою дослідження є визначення перспективних напрямів оптимізації підготовки кадрів для системи громадського здоров’я для впровадження їх в навчальний процес формування кадрового потенціалу громадського здоров’я.

 Методи дослідження включали бібліосемантичний, інформаційно-аналітичний, соціологічний, медико-статистичний, контент-аналізу, системного підходу. Бібліосемантичний метод використано для аналізу зарубіжних і вітчизняних наукових джерел з питань застосування підготовки кадрів у системі громадського здоров’я; контент-аналізу - для вивчення міжнародних стратегічних і програмних документів та чинної нормативно-правової бази України з формування людських ресурсів для громадського здоров’я. Соціологічний метод було застосовано з метою вивчення думки осіб, що навчаються, та фахівців громадського здоров’я  з питань удосконалення освітнього процесу; а  медико-статистичний  з метою збору, обробки та аналізу результатів соціологічного дослідження. Аналітичний метод застосовано у процесі аналізу отриманих даних та розробки пропозицій щодо удосконалення освітніх програм підготовки магістрів громадського здоров’я.

Результати дослідження засвідчили, що в міжнародному експертному середовищі та в національних системах охорони здоров’я питання якісної підготовки кадрового потенціалу для сфери громадського здоров’я розглядаються як пріоритетні. Глобальною системою компетенцій для загального охоплення послугами охорони здоров'я (2022 р.) визначено компетенції працівників охорони здоров'я в рамках шести сфер: орієнтація на людей, прийняття рішень, спілкування, співробітництво, практика, що базується на фактичних даних,  та особиста поведінка. Ці сфери є надзвичайно важливими в діяльності фахівців громадського здоров’я, що необхідно враховувати в процесі їх підготовки. Глобальним моніторинговим звітом (2023 р.) підтверджено уповільнення, стагнацію та відсутність прогресу в досягненні цілей сталого розвитку з моменту їх прийняття, що обумовлено пандемією COVID-19, зростаючою міжнародною міграцією кадрів охорони здоров’я, ситуаціями нестабільності, конфліктів і насильства, зміною клімату тощо. Ключовими питаннями для працівників охорони здоров’я є надання якісних основних послуг охорони здоров’я, включаючи основні функції громадського здоров'я, міжсекторальна та міждисциплінарна співпраця, удосконалення підготовки кадрів відповідно до потреб.  Резолюція Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я WHA69.1 (2016 р.) вказує на необхідність зміцнення основних функцій громадського здоров’я, визнаючи їхню критичну роль у досягненні загального охоплення населення послугами охорони здоров’я. У підготовленому ВООЗ виданні «Застосування основних функцій громадського здоров'я: інтегрований та комплексний підхід до громадського здоров'я» (2024 р.) наголошується на зростанні кількості та складності проблем в охороні здоров’я та неадекватності ресурсного забезпечення систем охорони здоров’я, недостатності інвестицій тощо. Запропоновано уніфікований перелік основних функцій громадського здоров’я, який включає 12 груп заходів та орієнтує системи охорони здоров’я на сучасні потреби населення. Більш детально аналізується кожна функція громадського здоров’я у документі ВООЗ «Визначення основних функцій і послуг громадського здоров’я для зміцнення потенціалу національної робочої сили» (2024 р.). Усі функції розкрито через низку підфункцій та послуг громадського здоров’я, підходів до їх застосування.  На потребі в робочій силі, яка може забезпечити повний спектр основних функцій громадського здоров'я, наголошується у виданні ВООЗ «Національний кадровий потенціал для основних функцій громадського здоров’я: практичне керівництво з контекстуалізації та впровадження на рівні країни» (2024 р.). Цей документ включає оперативний довідник і вказівки щодо функцій, заснованих на освітніх компетентностях, та перелік робочої сили. Особливу увагу приділено питанням компетентнісної освіти, яка є загальним освітнім програмним підходом. Структура визначає 20 взаємопов’язаних компетенцій для ефективної практики громадського здоров’я в межах шести сфер: орієнтація на громаду, прийняття рішень, комунікація, співпраця, практика та особиста поведінка, заснована на доказах. Це потребує підготовки до бенчмаркінгу компетентнісної освіти; визначення чи перегляду результатів освітньої програми або практичних стандартів для працевлаштування; розробки або доопрацювання навчального плану. У документі «Глобальна структура компетенцій та результатів для основних функцій громадського здоров'я» (2024 р.) зосереджено увагу на розвитку компетенції та навичок робочої сили громадського здоров’я. Надано рекомендації, засновані на фактичних даних, і міжнародний довідковий набір компетенцій та освітніх результатів, узгоджуючи освіту з працевлаштуванням і потребами в громадському здоров'ї для створення та підтримки робочої сили, необхідної для виконання основних функцій громадського здоров'я. Матеріал спрямовано на  удосконалення освітніх програм з метою зміцнення робочої сили в системі громадського здоров’я.

На необхідність перегляду та удосконалення програм підготовки фахівців громадського здоров’я вказано у роботах низки дослідників, у т.ч. Hart J, Byrne-Davis L, Maltinsky W, Bull E. (2023 р.), Leider JP, McCullough JM, Singh SR, Sieger A, Robins M, Fisher JS, et al.  (2023 р.), Czabanowska K, Rodriguez Feria P. (2023 р.), McNicholas T, Hendrick L, McDarby G, Mustafa S, Zhang Y, Saikat S, et al. (2023 р.), Bashkin O, Otok R, Kapra O, Czabanowska K, Barach P, Baron-Epel O, et al.  (2022 р.), Robins M, Leider JP, Schaffer K, Gambatese M, Allen E, Hare Bork R. (2021 р.), Watts RD, Bowles DC, Ryan E, Fisher C, Li IW. (2020 р.).

У Європейському регіоні ВООЗ питання оптимізації підготовки фахівців охорони здоров’я, й сфери громадського здоров’я зокрема, відображено у документах «Домогтися прогресу в сфері громадського здоров’я в Європейському регіоні ВООЗ в інтересах сталого розвитку» (2018 р.), Тринадцятій Європейській програмі роботи «Об’єднані дії щодо поліпшення здоров’я в Європі» на 2020–2025 рр.» (2020 р.), «Працівники охорони здоров’я та догляду в Європі: час діяти» (2022 р.), Рамкова основа дій щодо працівників охорони здоров’я та догляду в Європейському регіоні ВООЗ на 2023–2030 рр. (2023 р.) тощо.

З огляду на пріоритетні напрями розвитку сфери охорони здоров'я України на 2023-2025 роки, система громадського здоров’я є одним з таких пріоритетів, а широкий перелік передбачених профілактичних  заходів потребує належного ресурсного забезпечення їх виконання, що актуалізує питання удосконалення освітньої складової підготовки фахівців громадського здоров’я.

Відомо, що якісна розробка  освітніх програм  потребує їх відповідності вимогам національної нормативно-правової бази, стандартам освіти,  узгодженості з галузевими та регіональними потребами ринку праці,   використання рекомендацій міжнародних організацій в охороні здоров’я та  врахування думок стейкхолдерів.

 Вивчення думки осіб, що навчаються, та фахівців громадського здоров’я  з питань удосконалення освітнього процесу здійснено шляхом проведення низки соціологічних досліджень. Зокрема, було вивчено думку фахівців громадського здоров’я, які працюють в  центрах контролю і профілактики хвороб м. Києва, Житомирської, Полтавської, Чернігівської областей, щодо процесу підготовки магістрів громадського здоров’я, проблем та шляхів їх вирішення. Понад 80% опитаних високо оцінили підготовку кадрів для громадського здоров’я, відмітивши практичну спрямованість навчання та орієнтацію на потреби ринку праці.  Водночас, зважаючи на стрімкий розвиток науки і практики громадського здоров’я, фахівці висловили потребу в запровадженні сертифікатних програм з актуальних питань  громадського здоров’я, які дозволять отримувати сучасні знання та розширювати компетентності в процесі онлайн-навчання (60,4±3,8 на 100 респондентів), аудиторного (42,1±3,9 на 100) та гібридного навчання (40,2±3,8 на 100 опитаних). Випускники магістерської освітньо-професійної програми «Громадське здоров’я» позитивно висловилися відносно якості навчання (90,0% опитаних), акцентуючи увагу на сильних його сторонах, а саме: студентоцентрованому підході, академічній свободі, досвідченості викладацького складу, належній матеріально-технічній базі та поєднанні навчання і наукових досліджень. Регулярні опитування студентів, які навчаються на магістерській програмі «Громадське здоров’я», засвідчили високий рівень задоволеності освітнім процесом, у т. ч.  можливістю формування індивідуальної освітньої траєкторії  шляхом самостійного обрання вибіркових дисциплін з переліку дисциплін вільного вибору, індивідуального вибору тематики кваліфікаційної роботи, визнання результатів навчання, здобутих у неформальній та інформальній освіті тощо.

З огляду на сучасні стратегічні напрями розбудови системи громадського здоров’я, завдання з формування компетентностей фахівців для реалізації основних функцій та підфункцій  громадського здоров’я, освітні потреби магістрів громадського здоров’я та осіб, що навчаються, визначено напрями удосконалення формування та реалізації освітніх програм підготовки магістрів громадського здоров’я. Ними є належне проєктування та змістове наповнення освітніх програм відповідно до положень національної нормативно-правової бази з питань охорони здоров’я та освіти, стандарту вищої освіти другого (магістерського) рівня, галузевих та регіональних потреб ринку праці,  рекомендацій міжнародних організацій в охороні здоров’я,   думок стейкхолдерів; якісне та  кількісне кадрове забезпечення  освітнього процесу з можливістю постійного професійного розвитку викладачів,      з залученням до викладання дисциплін досвідчених фахівців-практиків громадського здоров’я; висока якість здійснення навчання з акцентом на студентоцентрований підхід, практичну орієнтованість навчання, академічну доброчесність, прозорість та публічність, з належною системою внутрішнього забезпечення якості. Перспективними напрямами підготовки фахівців громадського здоров’я є поєднання навчання і наукових досліджень, а також інтернаціоналізація освітнього процесу, включаючи співпрацю при формуванні освітньо-професійних програм з представниками шкіл громадського здоров’я провідних зарубіжних закладів вищої  освіти;    стажування викладацького персоналу в провідних європейських університетах; участь у програмі мобільності викладачів і студентів в рамках проєкту Програми  ЄС Erasmus+ тощо. Важливим складником успішності підготовка кадрів є розбудова інфраструктури навчання та забезпечення лекційними аудиторіями з мультимедійною технікою, навчальними кабінетами з комп’ютерним  обладнанням, під’єднаним до мережі Інтернет, інтерактивними дошками та стендами, комп’ютерними класами,   сучасною бібліотекою з вільним доступом до баз Scopus, WoS, Springer, AccessMedicine, ScienceDirect  тощо, електронним каталогом, інституційним репозитарієм, а також  забезпечення симуляційним обладнанням, платформами дистанційного навчання тощо. Належної уваги потребує розвиток інфраструктури дозвілля  та життєзабезпечення з можливістю занять у спортивних секціях, колективах художньої самодіяльності, отримання послух охорони здоров’я, соціальної, психологічної підтримки тощо.

Висновок.  На основі аналізу наукових джерел літератури, стратегічних і програмних документів міжнародних організацій в охороні здоров’я, вивчення думок учасників освітнього процесу підготовки кадрів громадського здоров’я визначено перспективні напрями оптимізації підготовки кадрів для системи громадського здоров’я для впровадження їх в навчальний процес формування кадрового потенціалу громадського здоров’я. Ними є належне проєктування та змістове наповнення освітніх програм; якісне кадрове забезпечення освітнього процесу; висока якість здійснення навчання з акцентом на студентоцентрований підхід, інноваційність, практичну орієнтованість навчання, академічну доброчесність, прозорість та публічність, з належною системою внутрішнього забезпечення якості; поєднання навчання і наукових досліджень;  інтернаціоналізація освітнього процесу; розбудова інфраструктури навчання, дозвілля та життєзабезпечення.

Стан фінансового захисту населення України при отриманні первинної медико-санітарної допомоги

Лехан В.М., Борвінко Е.В., Заярський Н.І.

Первинна медико-санітарна допомога (ПМСД) є фундаментом системи охорони здоров’я у будь-якій країні. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), від її доступності та якості значною мірою залежить ефективність охорони здоров’я в цілому та досягнення загального охоплення медичними послугами. Вирішальну роль в реалізація  стратегічних цілей ПМСД відіграє ретельно розроблена та реалізована політика фінансування охорони здоров’я. ВООЗ вважає фінансовий захист (забезпечення доступності послуг охорони здоров’я для кожного)  центральним елементом універсального охоплення медичною допомогою та основним виміром ефективності системи охорони здоров’я. В Україні оцінка стану фінансової захищеності населення при отриманні ПМСД не проводилася, що створює певні перешкоди для розробки виваженої політики щодо забезпечення універсального охоплення ПМСД, як ключової складовою системи медичного обслуговування. Тому метою даної роботи  стала оцінка стану фінансового захисту населення України при отриманні первинної медико-санітарної допомоги. Для вирішення поставленої задачі були використані  матеріали Глобальної бази даних ВООЗ  про витрати на охорону здоров'я в цілому і ПМСД зокрема за 2020р. (останній доступний рік) і матеріали Національної служби здоров’я України за 2018-2023рр. Вивчення проводилося з використанням бібліосемантичного, історичного методів та бенчмаркінгу. Дослідженням встановлено, що загальні витрати на охорону здоров'я в % валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні становили 8%, в сусідніх країнах коливалися – від 8% в Республіці Молдова до 6% в Румунії та Польщі. Виявлена наявність кореляційного зв’язку між цим показником і приналежністю досліджуваних країн до певної групи доходів (rs = -0,85; р<0,05), тобто країни з високим доходом витрачали меншу частку ВВП  на потреби охорони здоров’я порівняно з країнами з доходами нижче середнього. Витрати  на ПМСД в % ВВП коливалися в межах - від 2% в Словаччині до 2,6% в Республіці Молдова. В Україні цей показник складав  2,1%, що  відповідає діапазону витрат для країн з доходами нижче середнього. Частка загальних охороноздоровчих витрат на ПМСД  знаходилася в площині - від  35% в Румунії до 44% в Республіці Молдова (Україна - 38%). Залежності зазначених показників від категорії країни за рівнем доходів не встановлено, тобто їх розмір визначається переважно не економічними показниками. Водночас реальні витрати на ПМСД, виміряні у дол. США та за паритетом купівельної спроможності (ПКС) на душу населення,  демонструють чітку пряму  залежність від того, до якої групи відносяться країни за рівнем доходів (rs = 0,83; р<0,05). У 2020 р. в Україні зафіксовано найнижчий в співставленні з країнами сусідами рівень витрат на одну особу як в дол. США ($104), так і в ПКС (307). На 31-26,7% вищі показники зафіксовані в Республіці Молдова ($136 та 389 відповідно), яка, як і Україна, належить до групи  країн з доходами нижче середнього; в інших, обраних для порівняння країнах з високими рівнями доходів витрати на ПМСД на душу населення в дол. США, були в 2,8-4,5, в ПКС в 2,1-3,1  разів вищими за українські. З 2018 р. після прийняття Закону про державні медичні гарантії, в Україні проводиться комплексна реформа ПМСД, заснована на принципах загальної практики-сімейної медицини, центральним елементом якої стало фінансування з державних джерел за подушним принципом за програмою медичних гарантій (ПМГ). В рамках ПМГ передбачено надання значного спектру  послуг, який постійно розширюється. Реформи останніх років  системи охорони здоров’я в Україні забезпечили майже універсальне охоплення населення послугами ПМСД. Подушна (капітаційна ставка) на ПМСД в рамках програми медичних гарантій за період 2018-2023 р. в доларову еквіваленті збільшилася на 30%, що призвело до обмеження  офіційних платежів пацієнтів за ПМСД  та розширення спектру гарантованих послуг. При цьому, незважаючи на вжиті урядом України заходи для поліпшення доступу та фінансового захисту, приватні платежі в системі ПМСД, широко розповсюджені. Встановлено, що співвідношення державних та приватних витрат на ПМСД в Україні складало  в 2020р. 26% до 74 % і було одним з найгірших показників в Європейському регіоні. До числа основних напрямків в системі ПМСД, на які скеровуються платежі «з кишені»,  належать:1)плата за призначені лікарські засоби, оскільки програма «Доступні ліки», все ще охоплює лише відносно невелику кількість захворювань і використовується невеликою часткою населення; 2)плата за гарантовані ПМГ діагностичні тести через їх недоступність в багатьох державних і комунальних закладах. Має місце також таке явище як «неотримана медична допомога», коли високі фінансові бар’єри змушують людей відмовлятися від необхідної медичної допомоги.  Незадоволена потреба в первинному медичному обслуговуванні є найвищою для ліків, що обумовлено їх  високою для споживачів вартістю. Таким чином, дослідженням встановлено, що в Україні за останні роки досягнуто певних успіхів у покращенні фінансового захисту пацієнтів в системі ПМСД, чому спряло реформування державного фінансування за подушним принципом, певне збільшення бюджетного фінансування ПМСД та розширення пакету гарантованих послуг. Водночас рівень фінансової захищеності в цій сфері залишається вкрай низьким, що обумовлено хронічним недофінансуванням в рамках програми медичних гарантій пакету «Первинна медична допомога», значними витратами  з кишені на лікарські препарати та діагностичні тести.

ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ В СФЕРІ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я ТА ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАЛУЗІ КВАЛІФІКОВАНИМИ КАДРАМИ

Теренда Н.О., Литвинова О.Н., Трущенкова О.Н.

1 жовтня 2023 введено в дію Закон України від 06.09.2022 р. № 2573 «Про систему громадського здоров’я». Закон дозволяє створити комплексну систему громадського здоров’я та інтегрувати її в європейську мережу відповідно до світових стандартів.

Система громадського здоров'я має сприяти зміцненню здоров'я, запобіганню хворобам, покращенню якості та збільшенню тривалості життя українців, зокрема завдяки пріоритетній функції – профілактиці інфекційних і неінфекційних захворювань та доступу до послуг з імунопрофілактики. Виконання цих завдань покладено на центри контролю та профілактики хвороб (ЦКПХ), які виконують функції щодо протидії спалахам інфекційних хвороб, реагування на надзвичайні ситуації, зміцнення здоров’я населення та збільшення тривалості життя шляхом впровадження профілактичних заходів, у тому числі направлених на фактори ризику неінфекційних захворювань (НІЗ), забезпечують епіднагляд та організовують проведення імунопрофілактики населення. Такі центри функціонують в кожному обласному центрі України. 

Важливою складовою у системі громадського здоров’я є кадрове забезпечення. За даними Міністерства охорони здоров’я України та ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України» за період 2014-2023 років чисельність всіх санітарних лікарів зменшилася на 52,5%,санітарних лікарів із комунальної гігієни на 62,0%,гігієни праці – на 82,2%,гігієни харчування – на 56,2%,загальної гігієни – на 35,6%. Також зменшилася чисельність бактеріологів і вірусологів на 27,2%. Загальна кількість епідеміологів, дезинфекціоністів, паразитологів зросла на 27,4%. При цьому спостерігалася тенденція спочатку до зменшення кількості цих спеціалістів до 2020 року. Проте в умовах пандемії COVID-19 зросла потреба у цих фахівцях і їх число збільшилося. Проте, для бактеріологів і вірусологів така тенденція не зберігається.

Враховуючи потребу ЗОЗ у лікарях епідеміологах проаналізовано укомплектованість штатних посад цими спеціалістами. І, на жаль, потрібно констатувати значну недоукомплектованість ЗОЗ протягом останніх десяти років, яка коливається із 62,1 % у 2014 році до 42,3 % у 2023 році. Також потрібно вказати на недостатній професійний рівень цих спеціалістів. Частка атестованих лікарів-епідеміологів, дезинфекціоністів, паразитологів протягом 10 років коливалася в межах 51,1% - 71,2% із найвищим рівнем у 2018-2020 роках.

Для усунення цих проблем МОЗ України збільшує кількість місць для проходження інтернатури за спеціальністю “Eпідеміологія”. У 2020 році  в Україні за цією спеціальністю навчалося 14 інтернів, у 2022 – уже 70. У 2023 році для лікарів-інтернів відкрито 331 вакансію у Центрах контролю та профілактики хвороб по всій країні. Це спеціальності «Епідеміологія» (198 бюджетних місць) та «Лабораторна діагностика, мікробіологія та вірусологія» (133 бюджетних місця).

В Україні діють програми підвищення кваліфікації для тих, хто тільки прийшов до системи громадського здоров’я або працює в ній вже довго. З 2018 року діє програма підготовки з польової епідеміології «Інтервенційна епідеміологічна служба». Вона розрахована на лікарів-епідеміологів, лікарів лабораторної мережі ЦКПХ, фахівців Держпродспоживслужби та інших структур, залучених до реалізації функцій громадського здоров’я в рамках підходу «Єдине здоров’я», функціонує Всесвітня програма лабораторного лідерства для підвищення кваліфікації працівникам лабораторій громадського здоровʼя за міжнародними стандартами.

Для магістрів громадського здоров’я ЦКПХ по країні також відкривають вакансії фахівців з громадського здоров’я і довкілля та здоровʼя. Це посади професіоналів з вищою немедичною освітою.

Підготовка фахівців з громадського здоров’я розпочалася в Україні з 2019 року. У 2019 році в Україні на денній формі навчалося 8 студентів (бакалаврів) спеціальності громадське здоров’я, у 2020 році – 7. Також було здійснено набір магістрів громадського здоров’я: у 2019 році – 12, у 2020 році – 52. На даний час підготовку фахівців громадського здоров’я здійснюють одинадцять закладів вищої освіти:

Навчання магістрів громадського здоров’я в Тернопільському національному медичному університету імені І.Я. Горбачевського МОЗ України розпочалося у 2019 році. Було розроблено освітньо-професійну програму (ОПП) Громадське здоров’я. ОПП базується на програмних документах ВООЗ, ЄБРР ВООЗ, в структуру її обов’язкових та вибіркових компонент закладені оперативні функції громадського здоров’я.

У 2021 році вона була акредитована Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти. Вступ на освітню програму здійснюється на основі освітнього ступеня бакалавра, спеціаліста, магістра незалежно від спеціалізації. Термін навчання на освітній програмі 1 рік 10 місяців. Форми здобуття освіти – денна і заочна. За час існування ОПП уже завершили навчання 56 магістрів, 48 продовжує навчатися.

Також здобувачі вищої освіти мають можливість отримувати знання під час міжнародних проектів. Так у 2021 року в режимі онлайн студенти магістерської програми з громадського здоров’я взяли участь у ІІІ Міжнародному симпозіумі молодих дослідників з глобального здоров’я, який відбувся у Берліні та був організований на базі Університету гуманітарних наук Аккон. Згодом було проведено серію німецько-українських вебінарів для здобувачів ОПП, на яких було розглянуто питання епідеміології, організації карантинних заходів під час пандемії COVID-19 у Німеччині, системи охорони здоров’я у Німеччині.

Також необхідно вказати на проблемні питання у сфері працевлаштування магістрів громадського здоров’я. Враховуючи системний підхід у знаннях магістрів із розробки та впровадження здоров’язбережувальних програм населення необхідно розширити їх можливості працевлаштування. А саме забезпечувати робочі місця не лише у ЦКПХ, а і у територіальних громадах області.

Система громадського здоров’я перебуває в Україні на етапі розвитку і потребує розвитку кадрового потенціалу.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ З ПІДГОТОВКИ ТА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВИПУСКНИКІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 229 «ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ`Я»

Гущук І.В.*, Гайдаш І.А**, Глазкова Н.О.**

м.Острог, Національний університет «Острозька академія»*

м.Рівне, Державний заклад «Луганський державний медичний університет»**

 Вступ. Україна, як і більшість європейських країн, сьогодні переживає складні процеси, пов’язані з реформуванням національної системи охорони здоров’я. При цьому реформа  має бути оптимізована до сьогоднішніх викликів: епідемії неіфекційних та інфекційних захворювань, пандемії COVID-19, а для нашої держави це і військова агресія з боку росії. Наріжним каменем реформування є розбудова ефективної системи охорони громадського здоров’я на індивідуальному та популяційному рівні, де ключову роль відіграє кадрова політика та кадрове забезпечення галузі. Мета роботи полягала в напрацюванні пропозицій для подальшого внесення змін до певних нормативно-правових актів на міжнародного та національного рівня. Матеріали та методи. Для досягненні поставленої мети використовувались методи: аналітичний та порівняльний

Основна частина. Результати дослідження. Основною стратегічною ціллю підготовки кадрів у сфері громадського здоров’я є реалізація політики та розбудови ефективної системи охорони громадського здоров’я за міжгалузевим та міжсекторальним спрямуванням у відповідності до принципу «Охорона здоров’я в усіх політиках держави». Після ліквідації у грудні 2012 року обласних, районних та  міських  санепідстанцій, як юридичних осіб, а в подальшому у березні 2017 року Держсанепідслужби України, найбільш гострою проблемою для вітчизняної сфери громадського здоров’я стала втрата висококваліфікованих і досвідчених фахівців профілактичної медицини, на підготовку яких держава витратила десятки років і значні кошти. Окрім цього, при відкритті у лютому 2017 року нової спеціальності 229 «Громадське здоров’я» галузі знань 22 «Охорона здоров’я» та введення у серпні 2020 року нових професій (Зміна №9 до ДК 003:2010) за шифром 2225.2 «Фахівець з громадського  здоров’я» та «Фахівець з довкілля та здоров’я» виявились невирішеними питання щодо подальшого працевлаштування випускників-бакалаврів за даною спеціальністю. Наразі, у відповідності до наказу МОЗ від 10.10.23. №1769 «Про затвердження змін до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я», ці питання частково вирішені. В даному контексті ключовим кроком до розбудови вітчизняної системи охорони громадського здоров’я стало прийняття Закону України «Про систему громадського здоров’я». Закон передбачає комплексне реформування складових системи її кадрового забезпечення, та спрямований на створення системи, орієнтованої на здорову людину, системи, здатної забезпечити організацію та впровадження заходів по надання послуг на рівні розвинених європейських держав, що відповідає намірам наближення до законодавчих, нормативних та адміністративних актів держав-членів ЄС, в т.ч. які визначені Європейською програмою роботи на 2020–2025 рр. – «Об’єднані дії для кращого здоров’я в Європі» (EPW), що викладає бачення того, як Європейське регіональне бюро ВООЗ може краще підтримувати країни нашого регіону в задоволенні очікувань громадян щодо здоров’я. Це не вичерпний перелік усіх дій і сфер охорони здоров’я, які охоплює ВООЗ, а скоріше описується новий спосіб роботи, спрямований на ліквідацію розривів у результатах діяльності з охорони здоров’я в нашому регіоні. Він узгоджує роботу європейської організації ВООЗ із цілями в три мільярди, підтримуючи країни у їхніх зобов’язаннях щодо виконання Порядку денного зі сталого розвитку до 2030 року та Глобального плану дій щодо здорового життя та благополуччя для всіх, а також дворічної угоди.

Слід відмітити і ті проблеми, які потребують якнайшвидшого вирішення. Під час працевлаштування наших випускників-бакалаврів за спеціальністю громадське здоров`я виникли деякі проблемні питання, які потребують подальшого нормативно-правового врегулювання, наприклад:

-в штаті регіональних центрів контролю та профілактики хвороб МОЗ України не передбачені посади для бакалавра громадського здоров`я;

-на посаду «фахівець з громадського  здоров’я» та «фахівець з довкілля та здоров’я», в штат регіональних центрів контролю та профілактики хвороб МОЗ України не приймають бакалаврів громадського здоров`я хоча Наказом Мінекономіки від 25.10.2021 № 810-21 "Про затвердження Зміни № 10 до національного класифікатора ДК 003:2010" у розділ 4.2. «Професіонали», додано і працівників освітньої кваліфікації за першим (бакалаврським) рівнем вищої освіти;

-наказом МОЗ України від 03.08.2021. №1614 «Про організацію профілактики інфекцій та інфекційного контролю в закладах охорони здоров’я та установах/закладах надання соціальних послуг/соціального захисту населення» не передбачено працевлаштування бакалаврів за спеціальністю «Громадське здоров’я», які апріорі є головним кадровим потенціалом для ЗОЗ.

Для посилення якості та збільшення кількості абітурієнтів необхідно внести зміни до Стандарту першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю 229 «Громадське здоров`я» галузі знань «Охорони здоров`я», в частині надання можливості здобувати заочно вищу освіту для першого (бакалаврського) рівня, за наявності середньої спеціальної медичної освіти, або неповної вищої освіта (молодший спеціаліст) за напрямом підготовки "Медицина", спеціальності "Медико-профілактична справа".

Висновки. На основі результатів проведеного дослідження визначено проблемні питання щодо працевлаштування випускників першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівня вищої освіти за спеціальністю 229 «Громадське здоров’я» галузі знань «Охорона здоров’я», та підготовлено пропозиції для МОЗ України щодо внесення змін до відповідних нормативно-правових актів різного рівня управління. Встановлено, що кадрова політика у сфері громадського здоров’я має бути реалізована через розробку та прийняття Національного плану розвитку кадрового забезпечення системи охорони громадського здоров’я за міжгалузевим та міжсекторальним спрямуванням - «Охорона здоров’я в усіх політиках держави». Доцільно окреслити ті вітчизняні напрацювання з підготовки кадрів для сфери громадського здоров`я, які не мають відповідних аналогів на міжнародному рівні та ініціювати розширення співпраці з відповідними європейскими асоціаціями, наприклад, ASPHER, APHEA, EUPHA,  EuroHealthNet, EPHA, EHMA.

ЧЕТВЕРТИННА ПРОФІЛАКТИКА В ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ ОСВІТІ

Власик Л. І., Власик Л.Й.

Буковинський державний медичний університет

Четвертинну профілактику (П4) офіційно визначено як групу медико-санітарних заходів, які здійснюються для зменшення або попередження наслідків непоказаних або надлишкових медичних втручань. Першочергово П4 була запропонована Марком Джамулем для невеликої групи людей, з ризиком надмірного лікування пізніше запропонували поширення її на всі види профілактики. Нова концептуальна модель П4, залишаючи у цільової групі пацієнтів із «присутня хвороба/відсутнє захворювання», розширює її на усі види профілактики. П4 має бути присутня під час кожного втручання, яке пропонується пацієнту, від імунізації (первинна) через скринінгові дослідження (вторинна) до лікування чи реабілітації (третинна) В Україні лише зараз приходить розуміння того, наскільки важливою вона є для системи охорони здоров’я. Проте медичні працівники недооцінюють впливу П4 на якість медичної допомоги.

Мета роботи: обґрунтувати доцільність включення поняття про П4 та напрямки діяльності щодо її організації та оцінки ефективності у робочі програми післядипломної освіти в рамках БПР із спеціальності організація та управління охороною здоров’я.

Матеріалами слугували офіційні матеріали ВООЗ, Всесвітньої асоціації сімейних лікарів, наукові статті щодо П4 на платформі Pubmed до 2023 року включно. Використані методи: бібліосемантичний, історичний, контент аналізу та описового моделювання.

ВООЗ відносить профілактику захворювань разом із зміцненням та захистом здоров’я до профільних оперативних функцій громадського здоров’я (ОФГЗ), які формують основні напрямки роботи в системі громадського здоров’я. На 62 сесії Європейського регіонального комітету ВООЗ (2012 р.) П4 офіційно визначено як групу медико-санітарних заходів, які здійснюються для зменшення або попередження наслідків непоказаних або надлишкових медичних втручань. У прийнятому Законі про систему громадського здоров’я в Україні поняття про П4 відсутнє.

За результатами перегляду напрацювань в області профілактики захворювань Європейське бюро ВООЗ (2014) упорядкувало ОФГЗ шляхом створення документу «Інструмент самооцінки виконання основних оперативних функцій громадського здоров’я в Європейському регіоні» (2015), в якому деталізовані поняття первинної, вторинної, третинної профілактики та четвертинної. Проте пункт з критеріями оцінки П4 чомусь був об’єднаний з третинною.

Вважаємо декілька аспектів важливими щодо впливу П4 на якість надання медичної допомоги. У новій парадигмі, заснованій на взаємовідносинах лікар-пацієнт, П4 описується як захист пацієнтів від діагностичних тестів, втручань і лікування, які не приносять користі і можуть завдати фізичної або психологічної шкоди. На ХХІ Всесвітній конференції сімейної медицини (2016 р.) прозвучали рекомендації «не робити», направлені на підвищення безпеки пацієнтів у рамках служб і систем охорони здоров’я. Значна частина населення вважає за необхідність проходити рутинні медичні тестування, що вимагає уникнення надмірності, адже веде до гіпердіагностики та каскаду нових досліджень. Як важливий ризик для здоров’я особливо серед літніх людей набуває визнання поліпрагмазії. Надмірне використання втручань, особливо низької ефективності, завдає шкоди здоров’ю населення як безпосередньо через несприятливі наслідки так і опосередковано, зменшуючи виділення коштів на більш вигідні втручання, тому існує постійна потреба їх оцінки як результат прогресу в наукових дослідженнях. Низка вчених пропонує переглянути ставлення до реабілітації, яка має свої особливості, адже ці втручання спрямовані на зміцнення ресурсів людини, на збереження функціонування, запобігання втраті рівня активності. Розглядається поняття «пререабілітації» для запобігання наслідків медичних втручань (доопераційне тренування м’язів).

Лінійність переходу від профілактики до лікування не завжди виправдовує себе. Види профілактики знаходяться у взаємодії і нашаровуються одна на іншу, особливо при загрозі мультиморбідності. П4 у сучасному світі виходить на рівень суспільства і є необхідною, ніж будь-коли, адже невідповідне використання профілактичних заходів, діагностичних тестів і терапевтичних втручань залишається проблемою, яка невпинно зростає. П4 включає в себе захист пацієнтів від введених в оману лікарів з добрих намірів і від системи, в якій комерційні інтереси фармацевтичних і діагностичних компаній працюють у ринковій моделі охорони здоров’я, яка може спотворювати медичне обслуговування, медикалізувати нормальне життя та витрачати ресурси.

Для реалізації концепції П4 важливим є посилення політики громадського здоров’я та соціальна мобілізація громадян, пацієнтів та постачальників послуг.  Для досягнення рівноваги між користю профілактичної/медичної послуги та не нанесенням шкоди здоров’ю лікар первинної медичної допомоги повинен впроваджувати такі технології взаємодії з пацієнтом як спільне прийняття рішень та розширення можливостей. На рівні громади та суспільства питання П4 не може ігноруватися. Система громадського здоров’я може вивчати випадки нанесення шкоди в результаті будь-яких медичних втручань, проводити аналіз та розробляти заходи відповідно до отриманих результатів на рівні громад та розробляти політику П4 на рівні суспільства, а використання усіх ресурсів має бути обґрунтованим, безпечним для здоров’я людини, особливо під час війни та у післявоєнний період.

Висновки. Згідно з новою концепцією П4 виходить за межі суто профілактичної діяльності і її обсяг поширюється на всі аспекти повсякденної медичної діяльності. Цільові групи населення, які підпадають впливу заходів первинної, вторинної та третинної профілактики мають право на П4.

Під час війни та післявоєнний період П4 є запорукою ефективного використання обмежених ресурсів системи охорони здоров’я та бережливого ставлення до зміцнення здоров’я людей.

Роль системи громадського здоров’я на рівні громади та суспільства полягає у вироблені політики П4 та налагодженні співпраці з системою охорони здоров’я, пацієнтами та усіма стейкхолдерами. ОФГЗ повинні включати питання П4 як основи перших трьох категорій профілактики, безпеки пацієнта та доступності медичних послуг.

ПРО СТАН ІМУНОПРОФІЛАКТИКИ В ТЕРНОПІЛЬСЬКІЙ ОБЛАСТІ ЗА 2023-2024 РОКИ.

Генеральний директор ДУ «Тернопільський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України»

1 липня 2021 року були створені Центри контролю та профілактики хвороб МОЗ України, в структуру яких  увійшли відділи імунопрофілактики. 

12 травня 2023 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 473 про передання частини функцій з імунопрофілактики до Центрів контролю профілактики хвороб (ЦКПХ).

Для реалізації постанови Тернопільський центр контролю та профілактики спільно з партнерами, мали здійснити ряд заходів.

Зокрема, це передбачало закупівлю та доставку автомобілів, холодильного обладнання, рефрижераторів, холодових кімнат, організацію комплексних програм навчання фахівців і створення відповідних підрозділів на рівні ЦКПХ.

КМУ уповноважив та поклав відповідальність за процеси імунопрофілактики на головних державних санітарних лікарів – керівників ЦКПХ.

ЦКПХ стали лідерами у забезпеченні формування регіональних політик у сфері охорони здоров’я, зокрема, щодо імунопрофілактики, у здійсненні координації та реалізації оперативних функцій у системі громадського здоров’я.

Для проведення виїзних сесій вакцинації у віддалених населених пунктах контролю за імунізацією та епідеміологічним наглядом і розслідування спалахів ВООЗ у партнерстві з ЄС, держава закупила і поставила автобуси та автівки.

Для розвезення імунобіологічних препаратів в області створений регіональний склад для зберігання імунобіологічних препаратів.

Для покращення доставки імунобіологічних препаратів в області до закладів охорони здоров’я  було створено три ХАБи - місця для тимчасового зберігання ІБП на базі 3-х структурних підрозділів : Чортківський міськрайонний центр, Кременецький міськрайонний центр та Козівське відділення Тернопільського міськрайонного центру.

Регіональний склад імунобіологічних препаратів забезпечений достатньою кількістю прекваліфікованого ВООЗ холодильного обладнання : 6 холодильників з льодовим захистом, 2 морозильні камери та одна холодова кімната об’ємом 30 м 3.

Довезення вакцин до ХАБів здійснюється авторефрижиратором з дотриманням температури +2-+8 С.

Для зберігання імунобіологічних препаратів на ХАБах наявне теж холодильне обладнання : холодильники та морозильники.

Видача вакцин на заклади охорони здоров’я проводиться як з регіонального складу, так і з ХАБів – з використанням прекваліфікованих контейнерів та сумок, термологерів.

Доступ до вакцинації : роль вакцинальних автобусів.

Результати виїздів вакцинальних автобусів в 2023 році : 65 виїздів, охоплено 41 територіальну громаду, щеплено  3325 осіб. в 2024 році проведено 50 виїздів, охоплено 35. територіальних громад, щеплено 4293 особи.

Постійна співпраця проводиться із засобами масової інформації. Ефективна робота ЦКПХ із засобами масової інформації є критично важливою для оперативного інформування населення про епідемічну ситуацію та запобігання поширенню інфекційних та неінфекційних хвороб. Співпраця з медіа підтримує громадське здоров’я через надання достовірної інформації та рекомендацій, сприяючи формуванню здорового способу життя.

На базі нашої установи проводиться безперервний професійний розвиток в тренінговому центрі. Впродовж останніх двох років навчені тренери відділу імунопрофілактики проводили два види тренінгів : «Імунізація на практиці», та «Холодовий ланцюг та управління вакцинами».

Під час триденних тренінгів «Імунізація на практиці», учасники разом з тренерами обговорювали ключові питання, серед яких:

огляд національної та регіональної програми імунізації;

       холодовий ланцюг (теорія та практика);

      безпека ін’єкцій (теорія та практика);

         мікропланування (теорія та практика);

         проведення сесії імунізації;

         проведення сесії імунізації;

         партнерство з громадами.

У межах проєкту «Експертне реагування на COVID-19 та вакцини в Україні», за сприяння Міністерства охорони здоров'я, The World Bank, UNICEF та ЦКПХ, було організовано тренінги з теми «Холодовий ланцюг та управління вакцинами», де піднімались наступні питання :

нормативна база імунізації;

огляд холодового ланцюга;

вимоги до розміщення холодильного обладнання;

температурний моніторинг (Термологери та ФТІ);

розміщення вакцин в холодильному обладнанні.

В 2024 році було проведено 4 тренінги, навчено 109 медичних працівників, в 2023 році проведено 8 тренінгів, навчено

Актуальні проблеми з розділу імунопрофілактики :

1.  Недостатність транспорту для розвезення ІБП.

2.      Потреба у більшій кількості холодильного обладнання (логери, холодильники, контейнери, термосумки).

3.      Потреба в великій кількості проведення навчання медперсоналу.

4.  Розширення приміщення тренінгового центру із забезпеченням його меблями.

5.  Включення до проєкту з питань імунізації лідерів думок (соцпрацівники, рел ігійні представнкики).

6.  Внесення даних про проведені профілактичні щеплення до ЕСОЗ.

РОЛЬ ГРОМАДСЬКОГО СЕКТОРА У ПРОВЕДЕННІ ВАКЦИНАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ  ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

С. О. Никитюк1, В. О. Паничев2, Ю. Б. Якимчук1, О. Є. Стельмах1

1Тернопільський національний медичний університет імені

І. Я. Горбачевського МОЗ України, м. Тернопіль, Україна

2ДУ «Тернопільський обласний центр контролю та профілактики хвороб

МОЗ України», м. Тернопіль, Україна

« Вплив вакцинації на здоров'я людей у світі важко перебільшити. За винятком безпечної води, жоден інший спосіб не мав такого значного впливу на зниження смертності та зростання населення»

     Plotkin S. A., Mortimer E. A. (1988). Vaccines. Philadelphia, PA: Saunders.

Імунопрофілактика є найважливішою складовою національної стратегії безпеки. На сьогодні є актуальною потреба впровадження Стратегії розвитку імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб й операційного плану її реалізації у 2023–2025 рр. Ця проблема вирішується впровадженням  заходів на національному і регіональному рівнях та надавачів послуг на регіональному рівні.

Проаналізовані дані ДУ «Тернопільський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» у Тернопільській області за шість місяців 2023–2024 рр. (частота захворюваності за нозологіями). Наведені основні цілі та стратегії активізація заходів імунізації, що приведе до покращення результатів вакцинації населення.

За даними науковців, відбулося помітне зниження рівня імунізації через пандемію COVID-19 у всьому світі, при цьому зниження варіюється залежно від географічного розташування, типу вакцини та за методом доставки. Країни з низьким та середнім рівнями  доходу зазнали значних перебоїв у проведенні планової та додаткової імунізації (ДІ) у 2020 р.

Згідно з календарем щеплень, є ряд інфекцій, яким можна запобігти: кашлюк, дифтерія, правець, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, краснуха, гепатит B, гемофільна інфекція, пневмококова інфекція, менінгококова інфекція, ротавірусна інфекція, вітряна віспа, гепатит A, папіломавірусна інфекція

Сприйнятливість до збудника кашлюку є високою –до 90%у невакцинованих людей. Вивчаючи  статистику  захворювання,  варто  зазначити,  що щороку   реєструється   у   світі   50   мільйонів   випадків захворювання на кашлюк, ав країнах, що розвиваються, помирає близько  300  000  осіб  .

Міністерство охорони здоров'я України: за сім місяців 2024 року було зареєстровано 5 602 випадки захворювання на кашлюк — це у 27 разів більше, ніж за аналогічний період минулого року, також був зареєстрований один випадок дифтерії та 8 випадків правця.

“Міністерство охорони здоров’я України (далі – МОЗ) інформує про перегляд рекомендацій щодо проведення щеплень проти COVID-19 в Україні. Оновлені рекомендації були надані Національною технічною групою експертів з питань імунопрофілактики (офіційна заява, згідно з протокольним рішенням НТГЕІ від 11.04.2024 року № 32) та затверджені наказом МОЗ України від 5 серпня 2024 року №1380.
Відповідно до затверджених оновлених рекомендацій з вакцинації проти COVID-19, для дітей віком від 5 років та дорослим, які ніколи раніше не отримували жодного щеплення проти інфекції SARS-CoV-2 та не мають імуносупресії, первинна вакцинація передбачає введення однієї дози вакцини на мРНК платформі.

В Україні реєструється значне погіршення епідемічної ситуації із багатократним зростанням кількості хворих на COVID-19 – з 26 тижня поточного року (223 випадки) до 34 тижня включно (16 027 випадків). Одночасно реєструється значна кількість летальних випадків. Лише з 26.08 по 01.09 цього року 30 осіб із позитивним результатом на SARS-CoV-2 померли. Всі вони не були вакциновані, але мали супутні захворювання ІХС – в 56,7% випадків, 26,7% – хронічні захворювання легень.

Останні наявні статистичні дані по вакцинації від COVID-19 свідчать про поступове зменшення кількості щеплень.
Крім того, неприйнятно низькими лишаються показники охоплення вакцинацією нижче зазначених пріоритетних груп населення:

·         медичних працівників;

·         працівників соціальної сфери;

·         осіб, які проживають у закладах (установах) з надання довгострокового догляду та підтримки та працівники таких закладів (установ);

·         людей похилого віку (60 років і старше), включаючи осіб із супутніми захворюваннями, які знаходяться у групі ризику щодо розвитку ускладнень та настання смерті в зв’язку із захворюванням на коронавірусну хворобу COVID19;

·         учителів та інших працівників сфери освіти;

·         дорослих (віком від 18 до 59 років) із супутніми захворюваннями, які знаходяться у групі ризику щодо розвитку ускладнень та настання смерті в зв’язку із захворюванням на коронавірусну хворобу COVID-19.

В Україну надійшло 60 тисяч доза комбінованої вакцини для профілактики у дітей дифтерії, правця, кашлюку, гепатиту В та Hib- інфекції. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) за підтримки уряду Японії доставив в Україну 60 000 доз ПЕНТА-Hib — комбінованої вакцини для профілактики в дітей дифтерії, правця, кашлюку, гепатиту В та гемофільної інфекції типу b (Hib) (з цільноклітинним кашлюковим компонентом). Згідно до чинного календаря щеплень, дану вакцину за віком вводять дітям у віці 2, 4, 6 і 18 місяців життя. А у разі порушення календаря щеплень, дану вакцину можна використовувати для наздоганяючої вакцинації.

«З 1 серпня по всій країні, згідно з рішенням Держкомісії з питань ТЕБ та НС, почався додатковий раунд вакцинації дітей та ревакцинації дорослих проти дифтерії та правця, який триватиме до кінця року. В цей період сімейні лікарі та мобільні вакцинальні команди роз'яснюватимуть важливість щеплень та запрошуватимуть на вакцинацію тих, хто пропустив планові щеплення та ревакцинацію.

Виконання вимог Стратегії розвитку імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб, яким можна запобігти шляхом проведення імунопрофілактики, на період до 2030 р. й операційного плану її реалізації у 2023–2025 рр., а також  залучення лідерів думок щодо позитивного впливу вакцинопрофілактики, засобів масової інформації, місцевого бізнесу приведуть до зниження інфекційної захворюваності серед дітей і дорослих.

Стендова доповідь Никитюк С.О. 

ІНВЕСТИЦІЇ В ЗДОРОВ'Я: КЛЮЧ ДО СТІЙКОГО РОЗВИТКУ

Н.Я. Панчишин, Ю.Ю. Хархаліс, О.Я. Галицька-Хархаліс, В.Л. Смірнова

Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського

МОЗ України

Протягом останніх десятирічь слово "інвестиції" стало відігравати особливу роль у житті будь-якої сфери економічної діяльності. Інвестиції ‒ це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунку збільшення їх вартості або забезпечення позитивної величини прибутку. Інвестиції в людських капітал, зокрема в систему охорони здоров'я, є досить важливим кроком на шляху поліпшення інноваційної стратегії.

У наукових колах все частіше обговорюються питання створення умов для стійкого економічного розвитку та надання пріоритету людському капіталу в сучасному світі. Актуальність цих питань зумовлена зростаючим інтересом до творчих здібностей людини, їх активізації та інтелектуальної діяльності, що відповідає загальній тенденції розвитку сучасної науки. Тому важливо ефективно інвестувати в людський розвиток, в здоров’я населення, формувати якісний національний людський капітал та розробляти спеціальні управлінські інструменти й методи для створення дієвих організаційно-економічних механізмів накопичення й збільшення здорового національного людського капіталу України.

Інвестиції у здоров’я – це інвестиції, які виражаються в збереженні працездатності людини за рахунок зменшення захворюваності і збільшення продуктивного періоду життя. Рівень здоров’я багато в чому залежить від якості послуг охорони здоров’я, яке супроводжує людину з самого народження до його пенсійного віку. Так гарне здоров’я – це запорука більшої тривалості життя, більш високої продуктивності праці, отже, витрати на охорону здоров’я – це вигідні інвестиції з довгостроковою і постійно зростаючою віддачою. Інвестування в здоров’я людини і країни має численні переваги, які стосуються як індивідуального рівня, так і національного. Наведемо кілька ключових аргументів щодо цього.

1. Поліпшення продуктивності праці

Здорові люди здатні працювати ефективніше та продуктивніше. Інвестування в здоров'я допомагає зменшити кількість днів хвороби, підвищити рівень енергії та концентрацію, що в свою чергу сприяє зростанню економічної продуктивності.

2. Зниження витрат на охорону здоров'я

Профілактичні заходи та інвестиції в первинну медичну допомогу можуть значно зменшити витрати на лікування хронічних захворювань. Це особливо важливо для країн з обмеженими ресурсами, де важкі хвороби, які потребують дороговартісного лікування можуть серйозно вплинути на бюджет.

3. Підвищення якості життя населення

Інвестиції в здоров’я сприяють поліпшенню загального добробуту населення. Здорові люди мають кращий фізичний і психічний стан, що веде до підвищення якості життя та тривалості життя.

4. Соціальна стабільність

Здорове населення менш схильне до соціальних конфліктів і економічних криз. Це пов'язано з тим, що здорові люди частіше мають стабільні робочі місця і можуть забезпечити свої сім'ї, що сприяє загальній соціальній стабільності.

5. Освітні досягнення

Здоров'я дітей і молоді безпосередньо впливає на їхні освітні досягнення. Інвестиції в охорону здоров'я дітей допомагають зменшити кількість пропусків навчання через хвороби, що в свою чергу підвищує рівень освіти в країні.

6. Економічний розвиток

Здорове населення є основою економічного розвитку. Інвестиції в охорону здоров'я допомагають створити сильний і конкурентоспроможний ринок праці, що є ключовим чинником для залучення іноземних інвестицій і розвитку інфраструктури.

7. Зміцнення демографічної ситуації

Інвестиції в здоров'я сприяють підвищенню народжуваності і зниженню смертності, що є важливим для підтримання стабільного демографічного зростання і зменшення впливу старіння населення на економіку. Крім того, зі зменшенням витрат на охорону здоров'я знижується показник тривалості очікуваного життя. Зростання ж інвестицій в охорону здоров'я, як свідчить досвід багатьох країн світу, сприяє зростанню не просто тривалості життя, а перш за все більш продуктивного.

8. Протидія епідеміям

Ефективна система охорони здоров'я здатна швидко реагувати на спалахи епідемій, що допомагає зберегти життя та здоров'я громадян, а також зменшити економічні втрати, пов'язані з пандеміями.

Найбільш гострими проблемами здоров'я українського суспільства є: високий рівень загальної смертності, особливо чоловіків працездатного віку; низький рівень народжуваності; від'ємний природний приріст населення; низька очікувана тривалість життя. У подоланні цих негативних показників значна роль відводиться системі охорони здоров'я, покликаній вирішувати крупні стратегічні завдання, перш за все зміцнювати фізичне і соціальне благополуччя громадян, задовольняти зростаючі потреби населення в медичній допомозі, постійно вносити свій вклад у формування виробничого потенціалу суспільства, інноваційної моделі соціально-економічного розвитку.

Інвестування в здоров’я є стратегічним рішенням, яке має довгострокові позитивні наслідки для індивідів, суспільства та країни в цілому. Адже здоров'я — це головне багатство нашого населення та економічно значуща категорія в сучасному суспільстві. Процес формування здоров'я населення відображає загальні тенденції соціально-економічного розвитку України.

Інвестиції в охорону здоров'я стосуються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. Вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, зростання економічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності як на рівні медичного закладу, так і на рівні медичної галузі в цілому. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійних механізмів соціально-економічних перетворень у медичній сфері.

Здійснення епідеміологічного нагляду і аналізу за вірусними гепатитами В, С за період 2019 – 2023 роки на території Львівської області. 

             Інна Хоронжевська, Юлія Юхимчук

     Національний університет «Острозька академія»

       Вступ. Серед вірусних гепатитів найбільшу проблему становлять вірусні гепатити В та С, які призводять до 96% всіх смертей, пов’язаних з вірусними гепатитами. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) у 2022 р. у світі проживало 254 мільйони людей з хронічним гепатитом В (ХГВ) та 50 мільйонів з хронічним гепатитом С (ХГС). Щорічно фіксується понад 2 мільйони нових випадків ХГВ  та  ХГС, близько 1,3 мільйони людей помирають від гепатитів.

       З метою вирішення проблем, пов’язаних з вірусними гепатитами, ВООЗ розробила Глобальну Стратегію сектору охорони здоров’я по вірусному гепатиту на 2016–2021 роки – «На шляху до ліквідації вірусних гепатитів», в якій було встановлено ключові цілі до 2020 р. та в подальшому – до 2030 р.: скорочення нових випадків ХГВ та ХГС на 30% до 2020 р. та на 90% – до 2030 р.,  скорочення кількості смертей від цих хвороб на 10% та 65% у 2020 р. та у 2030 р. відповідно.

       Із повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 р., тривалими бойовими діями, збільшенням кількості внутрішньо переміщених осіб, мігрантів,  високими та швидкими темпами мобілізації цивільного населення до Збройних сил України та інших  силових структур  в Україні відзначено погіршення епідеміологічної ситуації щодо вірусних гепатитів В і С.  Через війну виникли нові ризики інфікування вірусними  гепатитами, які  пов’язані із травмуванням, відсутністю належних умов при наданні медичної допомоги та можливості проведення якісної дезінфекції виробів медичного призначення після використання,  наявності стерильного інструментарію, руйнуванням та закриттям закладів охорони здоров’я.

       Матеріали та методи. Для аналізу були використанні дані форм державної статистичної звітності № 1 «Звіт про окремі інфекції та паразитарні захворювання» (місячна); № 2 «Звіт про окремі інфекції та паразитарні захворювання» (річна)  Державної установи «Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» (ДУ «Львівський ОЦКПХ МОЗ»), дані статистичної звітності (форма державної статистичної звітності, № 40-здор. «Звіт про роботу  обласної санітарно-епідеміологічної станції»    ДУ «Львівський ОЦКПХ МОЗ») за 2019-2023 рр.

        Результати дослідження. Результати аналізу захворюваності по звітній формі №1, 2 «Звіт про окремі інфекції та паразитарні захворювання за 2019-2023 рр. показали, що у Львівській області на протязі 2019 – 2021 рр відмічалося зниження захворюваності гострим вірусним гепатитом В ( ГГВ)  в 1,9 рази  з 4,1 випадки  на 100 тис. населення до 2,19 вип. на 100 тис. населення.  Після повномасштабного вторгнення РФ на територію України  спостерігається різке збільшення захворюваності  ГГВ  в 1,9 рази з 2,19 вип. на 100 тис. населення  ( 2021 р.) до 4,19 вип. на 100 тис. населення  ( 2023 р.).   При цьому в 2023 р. рівень захворюваності  ГГВ  у Львівській області  був вищим ніж в Україні в 2,3 рази ( 4,19 та 1,83 відповідно).

        За період 2019 – 2023 рр. захворюваність гострим гепатитом С ( ГГС) на території Львівської області зросла з 1,12  вип. на 100 тис. населення ( 2019 р.) до 1,2  вип. на 100 тис. населення  ( 2023 р.). В той же час захворюваність ГГС у Львівській області у 2020 – 2023 рр. була вищою середньодержавного показника в 1,9 рази ( 2021 р.) та в 1,6 рази ( 2022 р.).

        Захворюваність  ХГВ  у Львівській області у 2019 р. становила 2,83 вип. на 100 тис. населення, що було  на 23,5% нижче показника захворюваності   ХГВ  в Україні ( 3,7 вип. на 100 тис. населення). У 2023 р. показник захворюваності ХГВ виріс до 4,68 вип. на 100 тис. населення, що було  вище середньодержавного показника на 27,6%.

        Захворюваність ХГС за період 2019 -2023 рр. у Львівській області  зросла з 11,39 вип. на 100 тис. населення ( 2019 р.) до 16,12 вип. на 100 тис. населення  ( 2023 р.). При цьому захворюваність  ХГС в 2023 р. у Львівській області  була вища на 7,5 % середньодержавного показника.

       На Львівщині у структурі вірусних гепатитів за 2019 – 2023 рр.  близько 58 - 63 %  припадає на ХГС, 13 – 18 % -    на  ХГВ,  5 – 9 %  випадків припадає на   ГГС та 16 – 21  %  на ГГВ.

        Ймовірні шляхи інфікування ГГВ у Львівській області за 2023 р.  згідно даних епідеміологічних розслідувань фахівців ДУ « Львівський ОЦКПХ МОЗ»  були наступні:  хірургічні втручання і маніпуляції – 50,47%, стоматологічні послуги – 11,43%, перукарські послуги – 10,47%, медичні маніпуляції в домашніх умовах – 8,57%, статеві контакти – 4,76 %, ін’єкційне вживання наркотиків – 2,85 %, контакти з хворими на ВГВ – 0,95%, не встановлено ймовірні шляхи інфікування – 10,47%.  Шляхи ймовірного  інфікування ГГС встановлені наступні : хірургічні втручання та медичні маніпуляції – 56,66%, стоматологічні послуги – 20%, перукарські послуги – 13,33 %, статеві контакти – 3,33% , не встановлено  шляхи інфікування -6,66%

       Висновки. Захворюваність на хронічні гепатити В та С у Львівській області залишається актуальною проблемою, яке потребує постійної уваги з боку профільних фахівців. Досягнення  цілей  зі зниження захворюваності гепатитами В і С необхідно здійснювати шляхом реалізації низки заходів із попередження інфікування, а також розширення доступу до діагностики та лікування: підвищення рівня охоплення дітей послугами імунопрофілактики ВГВ (три дози вакцини); попередження передачі ВГВ від матері до дитини, що включає охоплення вакцинацією, дородове тестування та використання противірусних препаратів у вагітних жінок з ВГВ; забезпечення безпеки крові та її компонентів, ін’єкцій (в т.ч. в домашніх умовах)  та хірургічних та стоматологічних втручань; перукарських послуг; проводити вакцинацію контактних у вогнищах гострого та хронічного гепатиту В; покращити епідрозслідування у вогнищах гепатитів В і С зі встановлення ймовірних шляхів інфікування; впровадження програм зменшення шкоди для осіб, які вживають психоактивні речовини ін’єкційно (забезпечення доступу до стерильного ін’єкційного інструментарію ); розширення доступу до діагностики та лікування вірусних гепатитів В та С із використанням сучасних та найбільш ефективних методів діагностики та лікарських засобів.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ДОКАЗОВОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ У ДОТРИМАННІ КОМПЛАЄНСУ ПАЦІЄНТОМ

О. М. Комар

Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова

Дотримання комплаєнсу (призначеного режиму) є головним предиктором покращення результатів реабілітації для пацієнтів.

Згідно з даними Національної медичної бібліотеки США, близько 40% пацієнтів не дотримуються рекомендацій щодо лікування, а якщо призначені методи лікування є складними або потребують суттєвих змін у способі життя особи, відсоток невідповідності може досягати 70% (https://dunbarmedical.com/improve-patient-compliance-physical-therapy/).

Окрім прямої шкоди шансам пацієнта на успішний результат лікування/реабілітації, недотримання пацієнтом режиму останнього може фактично призвести до неправильних рішень щодо лікування з боку медичного фахівця. Якщо лікар не володіє інформацією про те, що пацієнт не дотримується початкових рекомендацій щодо лікування/реабілітації, він може вирішити внести зміни до призначених методів лікування, припускаючи, що початковий діагноз міг бути не зовсім точним. У результаті пацієнту може бути запропоновано адаптований, але неправильний протокол лікування/індивідуадьний реабілітаційний план, який може завдати шкоди, а не сприяти одужанню.

Фізіотерапія є одним із напрямків системи охорони здоров'я, яка особливо схильна до високого рівня недотримання пацієнтами призначеного режиму реабілітації. Багато програм фізичної терапії вимагають від пацієнта виконання незнайомих і/або незвичних реабілітаційних вправ вдома та без нагляду фізіотерапевта. Як наслідок, прихильність пацієнтів до цих режимів може бути надзвичайно низькою та може суттєво обмежувати швидкість досягнення пацієнтом успішних результатів (https://dunbarmedical.com/improve-patient-compliance-physical-therapy/).

Шнайдерс виявив, що існує значне покращення виконання домашніх вправ, коли існує мультимодальна стратегія навчання пацієнтів, порівнюючи групу, яка отримувала лише усні інструкції, порівняно з групою, яка отримувала текстові та візуальні інструкції (у формі листівки). Останні дослідження погоджуються з мультимодальним підходом, показуючи, що ІТ-рішення в галузі охорони здоров’я, які використовуються для надання допомоги, орієнтованої на пацієнта, можуть мати позитивний вплив на результати здоров’я (https://www.eumotus.com/post/patient-compliance-in-physical-therapy).

Аналіз існуючих інформаційно-літературних наукових джерел дозволив узагальнити і створити організаційні настанови покращення комплаєнтності пацієнтів.

Висновок. Визнання того, що кожен пацієнт унікальний, має різний досвід, очікування та переконання, є важливою відправною точкою для покращення рівня обслуговування й покращення комплаєнтності пацієнтів.

АНАЛІЗ РИЗИКІВ СУЧАСНОГО НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ЯК ФАКТОРА ВПЛИВУ НА ПСИХО-ЕМОЦІЙНИЙ СТАН МАЙБУТНІХ МЕДИКІВ

Волотовська Н.В.

Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України

Актуальність. У сучасному світі стресові ситуації є невід'ємною частиною життя як студентів, так і викладачів. Хронізація стресу і невміння опановувати свій соматичний стан, виснаження від навантажень, можуть викликати порушення в роботі різних систем організму, що негативно впливатиме на рівень здоров'я і якість життя. Однією із перших реакцій ендокринної системи є викид адреналіну для забезпечення активної роботи м’язів. Таким чином реалізується здатність живих організмів протистояти ризикам – у вигляді реакції «битись» або «тікати». Окремий стресовий вияв –це стан «очікування», який супроводжується такою ж екстреною мобілізацією усіх життєво важливих систем. Однак, регулярні стресорні впливи, які тримають організм у стані довготривалої кортизолової петлі і при цьому не супроводжуються достатньою фізичною активністю чи підтримкою психологічної стабільності, здатні викликати ефект накопичення, таким чином проявляючись по-різному – порушенням сну, нездатністю ефективно засвоювати новий матеріал, збоями у роботі серцево-судинної системи та зниженням гостроти сенсорних реакцій. Відомим є факт про позитивний вплив на психо-емоційну сферу арт-терапевтичних технік. Робочою гіпотезою стала інформація, що заняття хобі, яке приносить задоволення, це стабілізувальний чинником, який має багато позитивних впливів. Враховуючи те, що для більшості студентське життя є новим і сповненим несподіванок, не кожен зможе одразу легко справитись із отриманим навантаженням. Дослідники різних років вказують на численні позитивні ефекти арт-терапевтичних занять. Однак є окрема категорія людей, які будуть ще більше дратуватись від того, що творчий процес у них не завершується саме так, як би мав. Поки що у цій сфері недостатньо напрацювань, тож враховуючи те, що арт-терапія володіє широким арсеналом способів цікаво провести вільний час, окреслено дослідницьку експериментальну стратегію, яку планується проваджувати в майбутньому.

Предмет дослідження. Соматичні та психічні прояви стресу у студентів.

Об'єкт дослідження. Студенти 2-го курсу та їх обізнаність із методами управління стресом.

Способи та методи дослідження. Аналіз літератури, психологічні тести, фізикальне обстеження. Протягом 2023 та 2024 років було досліджено три групи студентів. У першої

слід було порівняти рівень стресостійкості із наявністю хобі, зокрема малювання чи читання чи участь у спортивних секціях. Усього було проанкетовано 56 студенти (39 із лікувального із стоматологічного і лікувального факультетів, 17 – з педагогічного університету), віком 18-22 років. Рівень тривожності та депресивності визначали за шкалою Hospital Anxiety and Depression Scale (HADS). Також проведено анонімне опитування за допомогою «Google Forms» для оцінки якості сну серед 104 студентів. Інша група дослідження охопила 61 студента, яким встановлювали показники активності серцево-судинної системи, вимірюючи показники пульсу на початку опитування та всередині заняття.

Отримані результати. Серед медиків важкий рівень депресивності (Д) було виявлено у 3% респондентів, важкий рівень тривожності (Т) – у 5% респондентів, помірний Т-рівень у 29%, помірний Д-рівень у 13%, а 10,3% та 12,8 % – Т і Д відповідно – були у зоні ризику, норма Т-рівня спостерігалась у 58% студентів, норма Д-рівня у 74%. Щодо біологів, то помірний Т-рівень був у 53 %, помірний Д-рівень був у 11,8%, решта студентів мали нормальні показники.

У процесі дослідження виявлено, що Т-рівень у студентів медичного ф-ту є вищим, ніж у студентів біологічного ф-ту та стоматологічного. Також, здебільшого у людей з важким або помірним Т-ступенем турбує порушення нічного сну 67% випадків серед медиків), та у 72 % серед майбутніх педагогів.

При цьому, як показало опитування, практично всі студенти (медики та біологи), що не мали хобі чи часу на нього показали помірний ступінь або тривожності, або депресивності – 73,3 %. Серед тих, хто мав нормальні показники за HADS – 26,7 % половина ефективно поєднувала спорт/хобі з навчанням. Інша частина хоч і не мала додаткових занять – почувалась психологічно стабільно. Щодо стоматологічного ф-ту, то помірний Т-ступінь виявлено у 26,9 % (хобі або не мали, або мали і були засмучені, що немає часу), у зоні ризику було 23,1 %, а 50 % досліджуваних – показали дані норми. Це вказує на те, що причиною нестабільного психо-емоційного стану в час навантаження навчальним процесом може ставати і усвідомлення того, що на улюблені заняття більше немає достатньо часу.

Також було проведено опитування за допомогою гугл-форми, яке встановило ряд порушень, пов’язаних зі сном. У опитуванні взяли участь 104 студенти 18-22 років. Увагу акцентовано на 41,4% респондентів, що оцінили якість сну, як “жахливо” (підгрупа 1 – 13,5%) і “незадовільно”(підгрупа 2 – 27,9%), їх результати взято за основу дослідження зв’язку факторів впливу на сон та якості сну, а також наслідками недосипання. Серед гр. «О» 25% сплять<5 годин, 58% 5-6 годин, 4,6%>9 годин, а 60,4% з цих осіб зазначили, що часто прокидаються під час сну. Студенти, що мали кращі показники сну – склали гр. «Н» (норма). Варто зазначити, що 97,1% серед усіх опитаних відкладають техніку менше, аніж за годину до сну (42,3% засинають з нею, 46,2% відкладають за 15 хв, 8,7% за 30 хв. до сну), а серед гр.“О” це 100% респондентів, причому 86,7% відповіли, що засинають разом з ґаджетом. З твердженням “недосипання негативно впливає на академічну успішність/успіх на роботі” погодилися 75% респондентів, 18,3% постійно помічають у себе порушення пам’яті/концентрації уваги, а 26,9% – часто (у гр.”О” 65,1%). Важливо згадати, що 24% респондентів часто відчувають тривогу, а у 6,7% вона присутня постійно(у гр.”О” це 58,1%), у 35,6% опитаних часто пригнічений настрій або відчуття апатії до щоденних справ, у 14,4% це відчуття присутнє постійно(90,7% у гр.“О”). У 9,6% опитаних часто трапляються суїцидальні думки, у 11,5%-інколи(у гр.”О” суїцидальні думки трапляються у 37,2%). Тобто, перегляд новин, навчання вночі при недостатньому освітленні за умов відсутності так званого проміжку «підготовки до сну» створює передумови для погіршення якості нічного перезавантаження центральної нервової системи.

Додатково під час навчального процесу було проведено заміри частоти серцевих скорочень – у 61 студента медичного факультету. Було встановлено наступні особливості: на початку заняття у 44,3 % респондентів показники перевищували норму (були вище 90 ударів за хвилину), тоді як всередині заняття показники все ще залишались підвищеними у 29,5 %.

         Усе вищенаведене вказує на те, що студенти мають багато чинників, які спричиняють стабільне виділення адреналіну протягом навчального року, таким чином опосередковано впливаючи на рівень їхнього майбутнього здоров’я і соціально-економічні ризики, пов’язані з цим. Уміння справлятись із стресом за допомогою фізіологічних та екологічних методів – надзвичайно важлива навичка, яка повинна прививатись в осередку медичних знань, яким є медичний університет.

         Висновок. Таким чином, необхідно активно впроваджувати свідоме ставлення до власного здоров’я, профілактично виявляти студентів, які перебувають у межових станах та ознайомлювати їх із фізіологічними способами зняття стресу, покращення стану сну і, таким чином, профілактувати розвиток майбутніх збоїв у роботі внутрішніх органів. Тому завдання, над якими планується подальша робота, є наступними:

1)     Зниження рівня стресової тахікардії у студентів завдяки проходження курсів арт-

терапії.

2)     Поліпшення загального психоемоційного стану та зниження тривожності.

3)     Індивідуальний підбір методів для оздоровлення стану серцево-судинної системи

молодих людей

ЯКІСНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ, ЩО ВИВЧАЄ ДОСВІД ЗАЦІКАВЛЕНИХ СТОРІН У РОЗРОБЦІ ТА ВДОСКОНАЛЕННІ МАГІСТЕРСЬКИХ ТА СТРУКТУРОВАНИХ PhD ПРОГРАМ З ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ'Я В НІМЕЧЧИНІ

Ганна Сатурська, Міхаель Лексі, Анна-Яніна Стефан, Карл Еммерт-Фіс

Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України

Технічний університет Мюнхена, Німеччина

За останні десятиліття, як на міжнародному рівні, так і в Німеччині, з'явилося досить велике розмаїття магістерських і PhD програм з громадського здоров'я, і їхня кількість продовжує зростати. У попередньому проекті ми систематизували магістерські та докторські програми з громадського здоров'я в Німеччині (https://doi.org/10.1186/s12909-024-05855-8 ).

Основна увага була зосереджена на загальних характеристиках і змісті програм, здебільшого отриманих із загальнодоступної інформації. Крім того, дослідження надало глибокий огляд навчальних програм програм, компетенцій і сфер роботи, визначивши сильні та слабкі сторони вищої освіти з охорони здоров’я в Німеччині на ступенях магістра та доктора.

Однак деякі важливі аспекти того, як такі програми створюються і підтримуються, як вони взаємопов'язані і взаємодіють з іншими ключовими зацікавленими сторонами у сфері досліджень, політики і практики громадського здоров'я, не можуть бути повністю виведені з фактичної інформації про ці програми, що є у відкритому доступі. Натомість, це часто неявні знання та досвід, якими володіють координатори, менеджери та керівники програм.

Це якісне дослідження вивчить перспективи та досвід керівників, менеджерів і координаторів магістерських і докторських програм громадського здоров'я у створенні та розвитку програм громадського здоров'я в Німеччині. Зокрема, ми прагнемо визначити мережі цих програм з іншими академічними та неакадемічними установами, що мають відношення до громадського здоров'я, дослідити, як ця мережа управляється і розвивається, а також зібрати і узагальнити досвід і приклади найкращих практик в управлінні та науковій координації магістерських і докторських програм громадського здоров'я, а також основні виклики, що зустрічаються на цьому шляху.

Ми запросили відповідальних осіб за магістерські та докторські програми громадського здоров'я в Німеччині, таких як керівники, менеджери та координатори, взяти участь у якісних напівструктурованих інтерв'ю відповідно до проспективно зареєстрованого протоколу якісного дослідження(https://doi.org/10.17605/OSF.IO/V43CY ).

Після отримання чіткої інформованої згоди інтерв'ю будуть записані на аудіо, розшифровані дослівно та піддані якісному контент-аналізу.

Наше узагальнення унікальних поглядів цих зацікавлених сторін стане цінним доповненням до кількісних описових даних, отриманих під час нашого попереднього проєкту з картування системних магістерських і докторських програм у сфері громадського здоров'я.    

Збір та обмін їхнім досвідом у створенні та розвитку програм громадського здоров'я може сприяти подальшому розвитку освітнього ландшафту громадського здоров'я в Німеччині, а також в інших країнах.

Фінансування наукової роботи забезпечено Alexander von Humboldt-Stiftung через ініціативу Філіпа Шварца (Philipp-Schwartz Initiative).

ПРОМОЦІЯ ЗДОРОВ'Я ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ У СФЕРІ ГЛОБАЛЬНОГО ЗДОРОВ'Я

Ю.Ю. Хархаліс, О.Я. Галицька-Хархаліс, Н.Я. Панчишин

Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського

МОЗ України

У сучасному світі зміцнення здоров'я як ніколи актуальне для вирішення проблем громадського здоров'я. Сценарій розвитку охорони здоров'я знаходиться на унікальному перехресті, оскільки світ стикається з «потрійним тягарем хвороб», що складається з незавершеної програми боротьби з інфекційними захворюваннями, новими та рецидивуючими хворобами, а також безпрецедентним зростанням неінфекційних хронічних захворювань. Фактори, які сприяють прогресу і розвитку в сучасному світі, такі як передові технології, глобалізація торгівлі, урбанізація, легкість глобальних подорожей, тощо, діють як палиця з двома кінцями, оскільки, з одного боку, призводять до позитивних результатів у сфері охорони здоров'я, а з іншого ‒ підвищують вразливість до погіршення здоров'я, оскільки сприяють малорухливому способу життя і нездоровому харчуванню. Висока поширеність тютюнопаління, а також зростання нездорового харчування та зниження фізичної активності сприяють збільшенню біологічних факторів ризику, що, в свою чергу, призводить до зростання неінфекційних захворювань. Негативні наслідки глобальної зміни клімату, малорухливий спосіб життя, збільшення частоти природних катаклізмів, фінансова криза, загрози безпеці та інше ‒ все це додає викликів, з якими зіштовхується сфера охорони здоров'я в сучасних умовах.

Володіння найвищим досяжним рівнем здоров'я вважається одним з основних прав кожної людини. За останні кілька десятиліть зросло розуміння того, що біомедичні втручання самі по собі не можуть гарантувати покращення здоров'я. На здоров'я значною мірою впливають фактори, що знаходяться поза межами сфери охорони здоров'я, особливо соціальні, економічні та політичні сили. Ці сили значною мірою формують умови, в яких люди ростуть, живуть, працюють і старіють, а також системи, створені для задоволення потреб у сфері охорони здоров'я, що в кінцевому підсумку призводить до нерівності у сфері охорони здоров'я між країнами і всередині них. Таким чином, досягнення найвищого можливого рівня здоров'я залежить від комплексного, цілісного підходу, який виходить за рамки традиційної лікувальної допомоги, залучаючи громади, постачальників медичних послуг та інші зацікавлені сторони. Такий цілісний підхід повинен розширювати можливості окремих осіб і громад вживати заходів для покращення власного здоров'я, сприяти формуванню лідерства в галузі громадського здоров'я, сприяти міжсекторальним діям для формування здорової державної політики та створення стійких систем охорони здоров'я в суспільстві. Ці елементи відображають суть «зміцнення здоров'я», яка полягає в тому, щоб дати людям можливість взяти під контроль своє здоров'я та його детермінанти і таким чином поліпшити своє здоров'я. Це включає втручання на особистому, організаційному, соціальному та політичному рівнях для полегшення адаптації (спосіб життя, навколишнє середовище тощо), що сприяє покращенню або захисту здоров'я.

Зусилля зі зміцнення здоров'я можуть бути спрямовані на пріоритетні стани здоров'я, що охоплюють велику кількість населення і потребують численних втручань. Цей підхід, орієнтований на проблему, буде найкраще працювати, якщо його доповнити проектами, орієнтованими на конкретні місцеві умови. Такі проекти можна впроваджувати в школах, на робочих місцях, ринках, у житлових районах тощо для вирішення пріоритетних проблем зі здоров'ям, беручи до уваги комплексні детермінанти здоров'я, такі як поведінка, культурні вірування, практики тощо, які діють у місцях, де люди живуть і працюють. Проектування на основі середовища також сприяє інтеграції заходів зі зміцнення здоров'я в соціальну діяльність з урахуванням існуючої місцевої ситуації.

Населення за будь-яким захворюванням можна розділити на чотири групи: а) здорове населення, б) населення з факторами ризику, в) населення з симптомами і г) населення з хворобою або розладом. Кожна з цих чотирьох груп населення потребує спеціальних втручань, щоб комплексно задовольнити потреби всього населення. Коротко кажучи, це охоплює первинну профілактику для здорового населення та лікувальну і реабілітаційну допомогу для населення з хворобами. Первинна профілактика спрямована на створення та підтримання умов для мінімізації небезпеки для здоров'я. Вона складається з дій і заходів, які перешкоджають виникненню і закріпленню екологічних, економічних, соціальних і поведінкових умов, культурних моделей життя, які, як відомо, підвищують ризик захворювання.

Компонента зміцнення здоров'я має бути посилена простими, економічно ефективними, інноваційними, культурно та географічно прийнятними моделями, що поєднують у собі моделі, орієнтовані на проблеми та умови, а також забезпечують участь громадськості. Необхідно оцінити можливість відтворення успішних ініціатив та найкращих практик у сфері зміцнення здоров'я з усього світу та всередині країни. І для ефективного впровадження програм зміцнення здоров'я необхідно залучати інші сектори, окрім охорони здоров'я, застосовувати підхід до здоров'я в усіх сферах політики, а не тільки в політиці охорони здоров'я.

Сьогодні існує глобальне визнання того, що здоров'я і соціальне благополуччя визначаються багатьма факторами, які знаходяться поза межами системи охорони здоров'я. До них відносяться нерівність, зумовлена соціально-економічними політичними факторами, нові моделі споживання, пов'язані з харчуванням і комунікацією, демографічні зміни, які впливають на умови праці, навчальне середовище, сімейні моделі, культура і соціальна структура суспільства; соціально-політичні та економічні зміни, а також глобальні зміни навколишнього середовища. Для протидії викликам, зумовленим такими мінливими сценаріями, як демографічні та епідеміологічні зміни, урбанізація, зміна клімату, продовольча нестабільність, фінансова криза тощо, зміцнення здоров'я стало важливим інструментом; проте не можна недооцінювати потребу в більш нових, інноваційних підходах. Багатосекторальна, адекватно фінансована, науково обґрунтована програма зміцнення здоров'я за участю громадськості, спрямована на комплексні соціально-економічні та культурні зміни на рівні сім'ї та громади, є потребою часу, щоб позитивно модифікувати складні соціально-економічні детермінанти здоров'я.

АДАПТАЦІЯ СХЕМИ МОНІТОРИНГУ ТА ОЦІНКИ ПРОГРАМ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ

Боровець В., Любінець О.В.

Тривала війна в Україні спричинила значну кризу психічного здоров'я, що глибоко вплинула на населення країни. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), 9,6 мільйона людей в Україні[1] можуть мати психічні розлади через війну, де  3,9 мільйона - від помірного до тяжкого ступеня. За даними Міністерства охорони здоров'я України[2]15 мільйонів людей можуть потребувати психосоціальної підтримки через збройний конфлікт, а три-чотири мільйони потенційно потребують медичного лікування

Для вирішення цієї проблеми Кабінет Міністрів України створив Міжвідомчу координаційну раду з питань охорони психічного здоров’я та надання психологічної допомоги особам, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України (МКР)[3] та Координаційний центр з питань психічного здоров'я (КЦПЗ)[4] з метою забезпечення координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо підготовки та здійснення заходів для швидкого та ефективного розроблення і виконання Загальнодержавної програми охорони психічного здоров'я населення України, забезпечення системного підходу до організації та координації заходів з виконання Загальнодержавної програми охорони психічного здоров'я населення України, планування відповідних стандартів, проведення моніторингу та оцінки їх виконання. За інформацією Міжвідомчої координаційної ради з питань охорони психічного здоров'я (МКР), у всіх міністерствах, представлених у МКР, за ініціативи Олени Зеленської визначено конкретних заступників міністрів, відповідальних за реалізацію Всеукраїнської програми охорони психічного здоров'я. Крім того, в обласних військових/державних адміністраціях у кожному регіоні призначено відповідальну особу за психічне здоров'я та психосоціальну підтримку (ПЗПСП) на рівні заступників голів обласних військових адміністрацій. Крім того пілотується впровадження "координаторів" у кожній області для полегшення комунікації між місцевими органами влади та зацікавленими сторонами у сфері ПЗПСП.

Однак відсутність комплексних даних та розірвані державні та комунальні зв'язки в системі ПЗПСП створюють значні виклики для ефективних інтервенцій. Відсутність належного розуміння потреб і можливостей у сфері ПЗПСП на місцях, а також ефективності поточних і впроваджуваних програм ПЗПСП у регіонах зумовлює необхідність пошуку практичної та контекстуалізованої методології оцінки та моніторингу.

З огляду на масштаб викликів, що постають перед системою охорони психічного здоров’я в Україні в умовах тривалої війни, необхідно впроваджувати ефективні інструменти моніторингу та оцінки для адаптації програм психосоціальної підтримки до потреб населення. Одним із таких інструментів є «Загальна схема моніторингу і оцінки програм із психічного здоров’я», розроблена Міжвідомчим постійним комітетом Генеральної Асамблеї ООН (МПК)[5]. Схема моніторингу і оцінки пропонує аналіз шести індикаторів цільового впливу:

·         Функціонування: наприклад, здатність виконувати важливу для повсякденного життя діяльність, яка відрізняється залежно від таких факторів як культура, стать і вік.

·         Суб’єктивне благополуччя:  до аспектів суб’єктивного благополуччя, які можна виміряти, належать відчуття спокою, безпеки, сили, надії, спроможності, відпочинку, зацікавленості або щастя, а також відсутність відчуття безпорадності, депресії, страху чи гніву.

·         Ступінь тривалого дистресу, що призводить до втрати працездатності, та/або наявність психічного, неврологічного розладу, або розладу внаслідок вживання психоактивних речовин (або його симптомів).

·         Здатність осіб із психічними розладами та психосоціальними проблемами впоратися з проблемами (наприклад, через навички комунікації, управління стресом, розв’язання проблем, управління конфліктами або професійні навички).  

·         Соціальна поведінка: наприклад, допомога іншим, агресивна поведінка, застосування насильства чи дії, пов’язані з дискримінацією. 

·         Соціальна згуртованість: відображає якість і кількість зв’язків, які має людина (або вважає, що має з іншими людьми у своїх соціальних колах сім’ї, друзів і знайомих. Соціальні зв’язки також можуть виходити за межі найближчого соціального кола та поширюватися, наприклад, на інші громади. 

Для кожного індикатора встановлено набір інструментів для вимірювання/оцінювання або засобів верифікації (means of verification, MоV) – тобто інструментів для вимірювання певного індикатора. Інструменти вимірювання можуть забезпечувати отримання як кількісних, так і якісних даних. IASC рекомендує поєднувати кількісні та якісні підходи до вимірювання індикаторів та використовувати щонайменше один з індикаторів і один з засобів верифікації цього індикатору.

Внаслідок варіативності цілей проєктів із ПЗПСП, що впроваджуються в різних ситуаціях, схема моніторингу і оцінки програм із психічного здоров’я передбачає можливість адаптації до місцевих, специфічних умов або культури. Культура та контекст суттєво впливають на те, як люди переживають та проявляють страждання та проблеми, пов’язані з психічним здоров’ям та психосоціальним благополуччям. Адаптація передбачає розроблення нової версії наявного інструменту вимірювання/засобу верифікації з метою забезпечення його кращої відповідності культурі та/або контексту, де використовується інструмент вимірювання/засіб верифікації. Це сприяє уникненню оманливих чи неточних даних, підвищує дотримання принципів участі, відсутності заподіяння шкоди і розширення наявних ресурсів та спроможностей.

Адаптація інструментів вимірювання до локального контексту, тим більше до такого різновиду кризової ситуації, якою є війна, як було вказано вище, не виключається МПК. Самі автори «Загальної схема моніторингу і оцінки програм із психічного здоров’я» зазначають наявність прогалин і обмежень кількісних вимірювань: «Важливе обмеження для визначення під час відбору кількісних засобів верифікації, які містяться у цій схемі, полягає в їхній початковій розробці та використанні. Більшість засобів вимірювання, які визначили як такі, що відповідають критеріям включення до цієї схеми, а пізніше їх відібрали для включення до схеми, створені в країнах із високим рівнем доходу та часто не у контексті надзвичайної ситуації. Хоча всі ці засоби ретельно оцінювали на відповідність критеріям включення до цієї схеми (тобто перекладені різними мовами, методично використовуються й оцінюються в різних контекстах, є доступними, доречними, застосовними та належними), вони не створені спеціально для використання в умовах обмежених ресурсів або надзвичайних ситуацій». [6] Це підкреслює важливість використання засобів верифікації, рекомендованих у цій схемі, з певною обережністю і ретельним аналізом

Таблиця 1. Адаптація та імплементація схеми моніторингу та оцінки програм психічного здоров’я в Україні

1.     Підготовчий етап 

2.     Пілотний етап

3.     Основний етап

¡  Відбір індикаторів та способів верифікації

¡  Отримання дозволу на використання інструментів вимірювання

¡  Прямий переклад (з англійської на українську)

¡  Зворотний переклад у сліпому режимі (з української на англійську)

¡  Експертна оцінка кількісних інструментів вимірювання

¡  Тестування інструментів вимірювання на якісному пілоті з мешканцями цільових громад (глибинні інтерв’ю з використанням оцінки суб’єктивної надійності);

¡  Оцінка вимірювальних характеристик інструментів вимірювання на кількісному пілоті (перевірка факторної та критеріальної валідності, аналіз дезагрегованих даних (за статтю, віковими групами, регіоном, типом населеного пункту, освітою, матеріальним статусом, статусом ВПО)

¡  Створення адаптованого варіанту інструментів вимірювання

¡  Доповнення інструментів вимірювання додатковими запитанням про ситуацію в громадах, яка може вплинути на стан і оцінку психічного здоров’я.

¡  Комплексне, якісно-кількісне дослідження:

¡  Якісна частина для визначення особливостей ставлення до ПЗПСП, очікувань щодо ПЗПСД та досвіду звернення серед мешканців громад

¡  Кількісна частина для кількісної оцінки індикаторів на основі відповідних інструментів вимірювання

[1] https://www.who.int/news-room/feature-stories/detail/scaling-up-mental-health-and-psychosocial-services-in-war-affected-regions--best-practices-from-ukraine

[2] https://moz.gov.ua/article/news/vpliv-vijni-na-psihichne-zdorov%e2%80%99ja---kolosalnij---viktor-ljashko

[3] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/539-2022-%D0%BF#Text

[4] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/301-2023-%D0%BF#Text

[5] https://interagencystandingcommittee.org/iasc-reference-group-mental-health-and-psychosocial-support-emergency-settings/iasc-common-monitoring-and-evaluation-framework-mental-health-and-psychosocial-support-emergency

[6] https://interagencystandingcommittee.org/iasc-reference-group-mental-health-and-psychosocial-support-emergency-settings/iasc-common-monitoring-and-evaluation-framework-mental-health-and-psychosocial-support-emergency

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ОХОПЛЕННЯ ПРОФІЛАКТИЧНИМИ ЩЕПЛЕННЯМИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ  РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ  У 2014 - 2023 РОКАХ

Національний університет «Острозька академія»

Навчально-науковий центр заочно-дистанційного навчання

Кафедра громадського здоров’я та фізичного виховання

Науковий керівник - Дануся БРЕЗИЦЬКА

Актуальність роботи:  На даний час показник охоплення щепленнями серед дітей дошкільного віку як в Рівненській області, так і в Україні є на не достатньому рівні. Це призводить до спалахів інфекційних захворювань.

Мета роботи: Дослідити сучасні тенденції охоплення профілактичними щепленнями дітей дошкільного віку у 2014 - 2023 роках

Матеріали і методи. Під час роботи використано системно-аналітичний метод аналізу (для вивчення нормативно-правових, наукових, методичних, аналітичних документів, а саме: статті, звітні та облікові форми з розділу імунопрофілактики), а також застосовувались статистичний, описовий, графічний методи та метод математичного аналізу.

Результати. За останні десять років в Укрaїні склалась епідемічно неблaгополучна ситуація щодо вaкцинокерованих інфекцій через різке недовиконання профілaктичних щеплень, що призвело до критичного зниження колективного імунітету. Результaти aнaлізу рівня охоплення профілaктичними щепленнями дітей дошкільного віку, а особливо дітей до 1-го року, які вважаються найбільш сприйнятливими до інфекційних захворювань, свідчить, що починаючи з 2014 р. до 2019 р. в Укрaїні спостерігалось його різке пaдіння. Зa окремими інфекціями рівень охоплення стaновив менше 50%, що є критичним покaзником. Низькі показники охоплення профілактичними щепленнями значною мірою обумовлені низьким державним фінансуванням щодо закупівлі МІБП в Україні, неналежною роботою педіатрів і сімейних лікарів з батьками щодо важливості вакцинації. Починаючи з 2019 року за рахунок значного збільшення обсягів гуманітарної допомоги вакцинами, наданої міжнародними організаціями, дозволило суттєво покращити ситуацію з імунізацією населення країни. Це стало важливим кроком на шляху до подолання епідеміологічних проблем та відновлення системи охорони здоров'я.

Обов’язковим першочерговим чинником для нaлежного виконaння профілaктичних щеплень має бути досконaлa зaконодавча та нормaтивно-прaвовa бaза, довгострокові зaгaльнодержавні програми з імунопрофaлактики, які повинні мaти 100% державну фінaнсову підтримку.

Висновки.

В Україні спостерігається значне ускладнення процесу вакцинації, спричинене двома основними факторами: пандемією COVID-19, яка перенаправила медичні ресурси та викликала побоювання населення, та повномасштабною війною, що призвела до руйнування медичної інфраструктури та масової міграції населення.

Охоплення вакцинацією на рівні 95% населення країни дає можливість зaбезпечити повноцінний захист населення від спалахів та епідемій інфекційних хвороб, яким можна запобігти щепленнями. Тому робота в даному напрямку має проводитись на всіх рівнях для покращення ситуації, що склалася.

ВПЛИВ КОРОНАВІРУСНОЇ ІНФЕКЦІЇ НА СТАН РІЗНИХ СИСТЕМ ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ

Вступ. Нині людство проживає еру нових інфекцій, які вкрай негативно позначаються на якості життя людини. 30 січня 2020 р. Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила міжнародну надзвичайну ситуацію через коронавірус. З 11 березня коронавірусна інфекція стала міжконтинентальною проблемою – розвинулася пандемія, яка стала безпрецедентною за своєю тривалістю, поширенням, високою захворюваністю й загибеллю людей, масштабами руйнівного впливу на вітчизняну і світову економіку та галузь системи охорони здоров’я. За весь час пандемії в Україні на коронавірус захворіло понад 3 млн наших співвітчизників, із них понад 70 тис. не змогли подолати недугу та померли внаслідок захворювання чи спричинених ним ускладнень. Поточна статистика по коронавірусу залишається тривожною. У світі станом на квітень 2024 року інфі­ковано 704 753 890 осіб, смер­тельні випадки 7 010 681 (1,0 %), виду­жали 675 619 811 (95,9 %), наразі хворіють 22 123 398 (3,1 %). В Україні в цей період інфі­кованих налічувалось 5 557 995 (13,5 %), смер­тельні випадки – 112 418 (2,0 %).

        Коронавіруси (лат. Coronaviridae) – родина вірусів, що натепер нараховує декілька десятків РНК-вмісних видів, об’єднаних в 2 підродини, якими інфікуються люди та тварини. Це зоонозно-антропонозна інфекція, природним резервуаром якої є тварини і пальмові цивети, кажани. Вона виникла внаслідок передачі збудника від тварини до людини. У зв’язку з приналежністю коронавірусів до РНК вірусів, для них властива висока частота мутацій, висока контагіозність і патогенність. Коронавірусна хвороба 2019 (англ. Coronavirus Disease 2019 SARS-CoV-2 англ. Acute Respiratory Disease) – вірусне антропонозне захворювання з групи гострих респіраторних вірусних інфекцій, яке характеризується ураженням дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, гарячковим синдромом, аносмією, агевзією, кон’юнктивітом. Люди можуть заразитися COVID-19 від інших людей, які мають вірус, вдихаючи дрібні крапельки рідин від людей із COVID-19, які кашляють або чхають, або через дотик до забруднених поверхонь. Невидимий збудник хвороби здатний переноситися на відстань до 2 метрів, коли його носій навіть не підозрює, що є хворим. Основне занепокоєння викликає діапазон вираженості симптомів: деякі люди мають легкі симптоми, інші – тяжко хворіють. Це ускладнює встановлення справжньої кількості заражених та швидкості передачі вірусу від людини до людини.

       Незважаючи на те, що COVID-19 називають респіраторним захворюванням, дослідження з самого початку пандемії (березень 2020 року) показали, що цей вірус має здатність уражати не тільки дихальну систему, а й інші органи [1]. На сьогодні маємо численні здобутки українських фахівців й науковців світу, які працюють над вирішенням проблеми з подолання пандемії. По-перше, більшість людей, у яких діагностують COVID-19, переносять його у легкій формі без госпіталізації. По-друге, медики стверджують, що коронавірус завдає організмові такого удару, наслідки якого відчуватимуться довго, навіть якщо хвороба минула легко. Пандемія коронавірусної хвороби залишається в центрі уваги вітчизняної і світової системи охорони здоров’я. Результати дослідження впливу вірусу Covid-19 на людину вельми невтішні – вірус завдає серйозного удару по всьому організму. І що ще неприємніше – такі наслідки можуть виявлятися не тільки під час хвороби або відразу після неї. Ускладнення можуть з’явитися набагато пізніше і не завжди можна зрозуміти, що їх причиною стала перенесена інфекція.

Згідно з останніми даними, від коронавірусу страждають не тільки легені, але і печінка, нирки, серце, нервова система, мозок, шлунково-кишковий тракт і шкіра. Це пов’язано з тим, що вірус вражає клітини, які є у всьому організмі людини, а не тільки в легенях. Систематизація літературних даних вказує на те, що основними механізмами ураження тканин різних систем організму є безпосередній цитотоксичний вплив вірусу SARS-CoV-2, а також надмірне реагування на вірус імунної системи (сильне запалення, цитокіновий «шторм», атакування клітинами-кілерами). Тяжкий перебіг коронавірусної інфекції часто супроводжується поліорганною недостатністю, оскільки вірус SARS-CoV-2 є високопатогенним  і тропним до тканин різних внутрішніх органів. Тому вивчення особливостей патогенезу, морфогенезу і клінічнічного перебігу цієї хвороби є актуальним завданням, оскільки з високою частотою у пацієнтів реєструються порушення функції різних органів і систем, а тяжкість захворювання пов’язана зі ступенем ураження тканин і потребує особливої уваги для вчасного призначення терапії, а також оцінки груп ризику, яким необхідна госпіталізація.

Мета дослідження – на основі власних  спостережень та даних наукової літератури проаналізувати  морфологічні особливості ураження  судин, серця головного мозку, печінки та кишківника при COVID-19 та виділити основні структурні зміни в тканинах.

Матеріали і методи. Проведено  аналіз літературних джерел за 2020-2023 роки на основі патологоанатомічних та клінічних досліджень  внутрішніх органів пацієнтів з лабораторно підтвердженим COVID-19. Та гістологічно досліджено аутопсійний матеріал 4-х пацієнтів, померлих від ускладнень інфекції SARS-CoV-2 в лікарнях Тернопільської області.

Результати дослідження. В огляді літературних джерел виявлено, що  вірус SARS-COV-2 проникає в організм через верхній респіраторний тракт, проте його вибіркове прив’язування до рецепторів АПФ-2, розташованих як в ендотелії респіраторного тракту, так і в ендотелії артерій і вен, засвідчує, що COVID-19 є в значно більшій мірі судинною інфекцією, ніж легеневою. У різних описаних випадках при гістологічному дослідженні та методом імуногістохімії вчені звертають увагу на ознаки лімфоцитарного ендотеліїту в судинах легень, нирок, мезентеріальних судинах. Ці зміни наштовхнули авторів вперше висловити твердження, що ураження органів (у тому числі легень) при COVID-19 є наслідком ендотеліїту. Деякі дослідники виявляли як включення самого вірусу в ендотеліальних клітинах, так і накопичення клітин запалення (лімфоцитів) – тобто, до запалення ендотелію призводить як пряме ураження вірусом, так і власна імунна відповідь організму господаря. Ендотеліїт є поясненням порушень мікроциркуляції в різних системах органів.

Причиною тромбозів є як пряме пошкодження ендотелію судинної стінки, так і здатність віруса викликати гіперкоагуляцію внаслідок вивільнення протромботичних цитокінів під час вираженого системного запалення та імунної відповіді організму. До небезпечних тромботичних ускладнень COVID-19 належать гостра коронарна смерть (ГКС), венозні тромбози та тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА), ішемічні інсульти та ішемічні ураження інших органів і систем.

 Дослідження нами гістологічних препаратів тканин пацієнтів, померлих від коронавірусної інфекції показало структурні пошкодження кардіоміоцитів та запальну судинно-стромальну відповідь, які складають морфологічну основу різкого зниження скоротливої можливості міокарда.

При гістологічному дослідженні препаратів головного мозку пацієнтів, померлих від коронавірусної інфекції нами виявлено перицелюлярний і перивазальний набряк, набухання глії. Гліальні клітини розташовувалися у вигляді вузликів та доріжок. Проте основні зміни виявлялися з боку нейронів. Клітини мали деформований або набубнявілий вигляд, ядра пікнотичні. Багато клітин мали вигляд тіней як результат відсутності ядер.                Мозкові оболонки потовщені, виражена проліферація колагенових волокон та інфільтрація лімфоцитами і фібробластами. В проаналізованих нами літературних джерелах описані пошкодження головного мозку, внаслідок дії імунних реакцій та вірусної інфекції. SARS-CoV-2 зв’язується з рецепторами до  ангіотензинперетворюючого ферменту-2 (ACE2), який можна знайти в легенях, кровоносних судинах, нирках та мозку, де це можливо і викликає характерні патологічні зміни. Також із цим патогенетичним варіантом пов’язаний розвиток цитокінового шторму із підвищеною проникністю судин, запаленням і гіперкоагуляцією, які в свою чергу можуть сприяти розвитку патологічних змін. Рецептори- ACE2 було знайдено в нейронах стовбура мозку, корі, смугастому тілі та гіпоталамусі, що свідчить про вразливість мозку до SARS-CoV-2.

Іншим способом ураження ЦНС Covid-19 є безпосередня реплікацію вірусу в клітинах мозку після попередньої віремії. У дослідженні, під час якого колонії нейронів, отриманих зі стовбурових клітин, піддавалися впливу SARS-CoV-2, спостерігалося прискорення метаболізму в інфікованих клітинах і реплікація вірусу з поглинанням кисню, позбавленням поживних речовин і загибеллю  оточуючих нейронів. Крім того, під час іншого експерименту , вірус вплинув на синаптичні зв’язки та ймовірно, що інфіковані нейрони можуть вивільняти нейротоксичні або прозапальні речовини, здатні пошкоджувати навколишні тканини.

При гістологічних дослідженнях  печінки померлих пацієнтів з COVID-19 виявлено мікровезикулярний стеатоз і помірно виражене лобулярне запалення, без вірусних включень. Ці гістологічні зміни можуть бути зумовлені як інфекцією SARS-CoV-2, так і медикаментозним ураженням печінки. Порівнюючи випадки ураження печінки, спричинені SARS-CoV-2, вчені вказують, що високопатогенна коронавірусна інфекція людини може призвести до ураження печінки або імунопатологічної реакції внаслідок надмірної запальної реакції [3,4]. Крім того, SARS-CoV-2  спричиняє дисфункцію жовчних проток шляхом зв’язування з їхніми клітинами, які відіграють важливу роль у регенерації печінки та імунній відповіді. Отже, ураження печінки може бути зумовлене пошкодженням клітин жовчних проток, спричиненим COVID-19.

За літературними даними у 14,8 — 53,1 % пацієнтів із COVID-19 має місце підвищення рівня білірубіну в сироватці крові, аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (АСТ). Є повідомлення про збільшення вмісту g-глутамінтрансферази (ГГТП) у 54 % хворих на COVID-19 [4-6]. Тяжкий перебіг інфекції призводить до зниження доставки та/або утилізації кисню печінкою, значному зростанню рівня амінотрансфераз. При цьому, деякі дослідники описують, що у пацієнтів з дихальною недостатністю та зниженням рівня сатурації крові спостерігається венозний застій крові в печінці, котрий також може викликати ураження гепатоцитів. Узагальнюючи невелику кількість наявних на даний час досліджень про частоту ураження печінки в пацієнтів з SARS-CoV-2, можна зробити висновок, що дані авторів суперечливі, проте більшість з них вважає, що у хворих з цією інфекцією реєструються порушення функції гепатоцитів з високою частотою, при цьому тяжкість захворювання пов’язана зі ступенем ураження печінки.

Висновки.

Морфологічні зміни тканин різних внутрішніх органів та полісимтомні клінічні прояви коронавірусної хвороби є наслідком поліорганного запалення, гіпоксії, системної запальної реакції. Це потребує особливої уваги для вчасного призначення терапії, а також оцінки груп ризику, яким необхідна госпіталізація.

Серцево-судинні ускладнення при ураженні вірусом SARS-COV-2  представлені двома типами структурних змін: 1 – судинна патологія, пов’язана з ушкодженням ендотелію (ендотеліїт, васкуліт) та гіперкоагуляцією; 2 – альтеративно-запальні зміни паренхіматозного компонента міокарда, які лежать в основі зниження контрактильної здатності міокарда і на кінцевому етапі – гострої серцево-судинної недостатності. Морфологічні особливості ураження головного мозку при COVID-19, які представлені альтеративно-запальними змінами глії і мозкових оболонок, пов’язані з поліорганним запаленням, гіпоксією, системною запальною реакцією, супутніми захворюваннями та ятрогенними лікарськими впливами. Морфологічні зміни в тканині печінки ураженні вірусом SARS-COV-2, представлені жировою дистрофією гепатоцитів, петехіальними крововиливами і, в окремих випадках, лімфоїдною інфільтрацією портальних трактів, некрозами тканини та венозним повнокрів’ям також повязані з гіпоксією та метаболічними порушеннями. 

У перспективі подальших досліджень планується провести комплексне дослідження з порівнянням морфологічних структурних змін тканин різних систем організму з тяжкістю перебігу і наслідків коронавірусної хвороби.

Оптимізація медичного обслуговування пацієнтів з порушенням психічного/ментального здоров`я, які постраждали внаслідок російської агресії

(на прикладі комунального підприємства «Острозька обласна психіатрична лікарня» Рівненської обласної ради)

Директор Комунального підприємства «Острозька обласна психіатрична лікарня» Рівненської обласної ради

здобувач вищої освіти, другого (магістерського) рівня ОПП «Громадське здоров’я» Національного університету «Острозька Академія»

                                                             м.Острог, Україна

Вступ. Актуальність. Всесвітня організація охорони здоров`я в своїх звітах,на протязі останніх 10 років,  акцентує на проблемах погіршення психічного/ментального здоров`я населення на глобальному рівні. Пандемія COVID-19 значно посилила ці негативні тенденції, а для нашої держави критичним стала і військова агресія з боку росії. Мета роботи: окреслити пропозиції щодо оптимізація медичного обслуговування пацієнтів з порушенням психічного/ментального здоров`я, які постраждали внаслідок російської агресії (на регіональному рівні). Для досягненні поставленої мети використовувались аналітичний, порівняльний описовий, методи.

Основна частина. Комунальне підприємство «Острозька обласна психіатрична лікарня» Рівненської обласної ради (далі- ООПЛ) територіально знаходиться в місті Острог, Рівненської області. На сьогоднішній день лікарня розрахована на 250 ліжок, а штатна чисельність працівників лікарів середнього медичного персоналу молодшого медичного персоналу і адміністрації складає 273 штатних одиниць. Лікарня законтрактована за декілька пакетами НСЗУ, основним пакетом є № 19 «Психіатрична допомога дорослим та дітям у стаціонарних умовах», а також ми законтрактовані на пакеті № 24 «Мобільна паліативна медична допомога дорослим», а також психіатрична допомога дорослим та дітям, яка надається мобільними мультидисциплінарними командами № 39. Свою господарську діяльність, як директор, розпочав у червні 2021 року. ООПЛ мала на той час великі фінансові та матеріально-технічні проблеми, а її діяльність була спрямована лише на надання психіатричної допомоги, в тому числі і наркологічної для людей в яких розвинулися супутні психіатричні хвороби внаслідок вживання алкогольних і наркотичних речовин.

Виклики, пов`язані з російською військовою агресією, показали важливість наявності в медичному закладі безперебійного електропостачання, водопостачання та водовідведення, автоматизація харчового блоку, щоб заклад міг працювати в автономному режимі певний період. А тому коли в 2023 році на базі Національного університету Острозька академія відбулася госпітальна рада де ключовими учасниками і модераторами виступали Міністр охорони здоров'я України, керівництво Національної служби здоров’я України, Рівненської обласної військової адміністрації, Рівненської обласної ради та Рівненського департаменту цивільного захисту та охорони здоров'я населення. Саме тоді і було обговорено необхідність будівництва нового сучасного корпусу на території ООПЛ.

При розробці проекту будівництва нового корпусу: регіонального центру надання психіатричної наркологічної та реабілітаційної допомоги для населення та внутрішньо переміщених осіб на базі комунального підприємства «Острозька обласна психіатрична лікарня» було враховано всі вимоги відповідно до ДБН В-22.10.2022. Проект передбачає собою наступні параметри в першу чергу новий корпус розрахований буде на 300 ліжко місць, який буде складатися з шести окремих відділень і враховуючи тенденцію часу ці відділення можуть бути швидко перепрофільовані в найкоротший час за різними нозологіями. Проектом передбачена сучасним бомбосховище, приймально-діагностичне відділення, а також відділення супутньої діагностики, зокрема комп'ютерний томограф електроенцефалограф, а також і тонкошаровий газовий хроматограф. Кожна палата розрахована відповідно до санітарних вимог та норм. Передбачено нові підходи до прання білизни і також харчування по нормах НАССР.

Виходячи з цілей оптимізації медичного обслуговування пацієнтів з ментальним та психічним проблемами, які постраждали внаслідок агресії з боку російської федерації, за ініціативою першої леді України щодо підтримки та покращення ментально здоров'я «Ти як?», лікарня також задієна і залучена до впровадження цієї програми на теренах Рівненської області.

Висновки.

Показано, що відповідні рішення, які приймалися з червня 2021 року для оптимізації медичного обслуговування пацієнтів в ООПЛ, дали свої позитивні зрушення: так у 2023 році заклад увійшов до спроможної мережі охорони здоров'я і став надкластерною лікарнею медичного округу Рівненської області. Наразі керівництво та медичний персонал ООПЛ продовжує удосконалювати механізми та використовувати різні інструменти та політики щодо оптимізації медичного обслуговування пацієнтів з порушенням психічного/ментального здоров`я, які постраждали внаслідок російської агресії. Ми відкриті і готові до подальшої співпраці у даному напрямку.  

КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНУ ЗУБО–ЩЕЛЕПОВОЇ СИСТЕМИ У ОСІБ З НИЗЬКОЮ МІНЕРАЛЬНОЮ ЩІЛЬНІСТЮ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ.

В.М. Лучинський, Ю.І. Лучинська

Тернопільський національний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України 

На сучасному етапі стоматологічна наука має на меті поліпшити якість профілактики та лікування, що значною мірою пов’язано зі стійкістю отриманих результатів. Досягнення максимального результату під час профілактики та лікування захворювань органів порожнини рота безпосередньо пов’язане з використанням сучасних технологій. Необхідно зазначити, що поліпшення якості проведених профілактично-лікувальних заходів неможливе без достовірної оцінки структури захворювання.

Враховуючи актуальність потреби лікування хворих з частковою втратою зубів на верхній та нижній щелепах шляхом виготовлення ортопедичних конструкції з опорою на дентальні імпланти, були проведені клінічні, функціональні та лабораторні дослідження у 174 осіб з низькою мінеральною щільністю кісткової тканини за даними денситометрії (Т критерій (-1-(-2)). У 90 чоловіків (51,72 %) та 84 жінок (48,28 %) був проведений аналіз часткової адентії зубних дуг за Кенеді. 

Встановлено, що із загальної кількості обстежених, зубні дефекти були відсутні у 14,94 % осіб. У найбільшої кількості обстежених (40,80 %) об’єктивізували включені бокові дефекти: у 41,11 % – чоловіків та у 40,78 % – жінок. Дещо рідше спостерігали односторонні кінцеві дефекти та двосторонні кінцеві дефекти – 24,72 % та 17,82 % оглянутих, відповідно. Включені дефекти зубних дуг у фронтальній ділянці досліджували у 3 – ох (1,72 %) пацієнтів. Слід зауважити, що зі збільшенням віку пацієнтів, незалежно від статі, зростала кількість осіб з різними дефектами зубних рядів: від 32,22 % до 50,0 % – у осіб чоловічої статі та від 40,48 % до 44,44 % – у представниць жіночої статі.

Подальшу оцінку стану органів та тканин ротової порожнини проводили у 148 пацієнтів з низькою мінеральною щільністю кісткової тканини при дефектах зубних дуг: 74 (50 %) чоловіків та 74 (50 %) жінок за допомогою індексів інтенсивності карієсу (КПВ), папілярно-маргінально-альвеолярного індексу (РМА) і індексу гігієни порожнини рота Грін – Вермільона (OHI–S). Отримані дані порівнювали зі значеннями вищезгаданих індексів у 36 осіб з нормальною МЩКТ при наявності вторинної адентії.

Встановлено, що значення індексу КПВ у чоловіків зростало від 8,84±1,74 у 18-44 річних хворих до 11,20±2,24 у осіб старшої вікової групи (45-59 років), р>0,05, та вірогідно відрізнялись від даних у пацієнтів порівняльної групи – 4,27±0,85, р<0,05. У жінок молодшої вікової групи (18-44 роки) значення індексу КПВ не відрізнялось статистичною значущістю від даних у осіб порівняльної групи, р>0,05. Однак, у осіб жіночої статі, у віковому інтервалі 45-59 років, значення параметру, який вивчали, перевищувало дані у порівнянні у 2,2 рази, р<0,05. При цьому, при аналізі значень індексу КПВ не встановлено вірогідних відмінностей даного параметру між особами обох статей та їх віку, р>0,05.

Значення індексу РМА у досліджуваних порівняльної групи становило 9,70±1,06 %, та було вірогідно вище: у 1,5 рази у 18-44 річних, р<0,05 та у 2,3 рази у 45-59 річних чоловіків, та у 1,7 рази у 45-59 річних жінок, р<0,01. При цьому, у осіб жіночої статі молодшої вікової групи значення індексу РМА вірогідно не відрізнялось від даних у досліджуваних порівняльної групи, р>0,05. Звертало увагу, що у старших вікових групах значення параметру, котрий вивчали було вірогідно вище даних у осіб молодших вікових груп, не залежно від статі, р1<0,05.

Значення індексу OHI–S коливались від 2,29±0,20 бали у 18-44 річних осіб чоловічої статі до 2,95±0,22 бали у чоловіків старшої вікової групи, р<0,01, р1<0,05. У жінок віком 18-44 роки значення параметру, який аналізували вірогідно не відрізнялись від даних у порівняльній групі, р>0,05, але у 45-59 річних жінок значення OHI–S було вірогідно вище даних у порівнянні, р<0,01, р1>0,05. При цьому не встановлено вірогідних відмінностей значень OHI–S залежно від віку і статі обстежених, р1, р2>0,05.

Аналізуючи середні дані, індексів, які вивчали, потрібно зазначити, що у осіб обох статей значення параметрів, котрі досліджували були вище за даними: КПВ – у 2,3 рази у чоловіків та у 2,0 рази у жінок, р<0,05; РМА – у 1,9 рази, р<0,01 та у 1,4 рази, р<0,05, у осіб чоловічої і жіночої статі, відповідно; OHI–S – у 1,8 рази у чоловіків, р<0,01, та у 1,5 рази у жінок, р<0,05, стосовно відповідних значень у осіб порівняльної групи. Отримані дані вказують на необхідність посилення санації і лікувально-профілактичних заходів для отримання оптимальних умов для проведення дентальної імплантації в передопераційному періоді.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ПАРАМЕТРІВ ЯКОСТІ ЖИТТЯ МОЛОДИХ ОСІБ З ДИСМЕНОРЕЄЮ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ

В.М. Мартинюк, Л.М. Маланчук, І.М. Маланчин, Л.Є. Лимар

Тернопільський національний медичний університет 

імені І.Я. Горбачевського МОЗ України 

м. Тернопіль, Україна

Дисменорея є одним із найпоширеніших гінекологічних захворювань, що спостерігається у 30-53 % осіб фертильного віку, серед яких у 10 % інтенсивність процесу призводить до порушення якості життя. Внаслідок повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію України, більшість осіб різного віку живуть в умовах хронічного стресу. У зв’язку з особливостями жіночого організму, впливом гормонів на менструальну функцію, взаємодією між різними системами органів, стрес несе вагомий вплив на репродуктивне здоров’я осіб.

Враховуючи актуальність проблеми, нами було обстежено 92 школярки віком від 14 до 16 років (31 особа з м. Волочиськ, Хмельницької області; 29 – смт. Демидівка, Рівненської обл. та 32 школярки з           м. Тернополя).  Серед них 55 дівчат не висловлювали скарг щодо проявів дисменореї. Оцінка якості життя проводилась шляхом анкетування. Анкета включала шкалу ВАШ та запитання з опитувальника SF-12. 

За результатами проведеного дослідження, нами було визначено, що 42 % школярок з Хмельницької області (І група), 38 % з Рівненської області (ІІ група) та 41 % з м. Тернополя (ІІІ група) відмічають у себе прояви дисменореї. У І-ій групі оцінили свої больові відчуття понад 5 балів 75 % дівчат, у ІІ-ій – 56 %, у ІІІ – 46 %. Перша група також домінувала за критеріями щодо обмеженості фізичної активності, пригніченості, зниження соціальної активності, зниження старанності під час менструації. У другій групі більше дівчат скаржилось на вегето-судинні дисфункції. У третій групі найчастіше прослідковувалось незначне зниження старанності у школярок.

Умови сьогодення, в яких знаходяться сучасні школярки, створюють негативний вплив на організм і саме розуміння цього впливу на жіноче здоров’я дозволяє профілактувати ті чи інші захворювання, пов’язані з психо-емоційним навантаженням.

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА ЯК ІНСТРУМЕНТ КОМПЛЕКСНОЇ ОЦІНКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ЗРІЛОСТІ МАГІСТРА ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я

 Грузєва Т.С. 1,2, Паламар Б.І. 1, Гречишкіна Н.В 1., Іншакова Г.В. 1,2,

1Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

2Державна наукова установа ««Центр інноваційних технологій охорони здоров´я» Державного управління справами, м. Київ, Україна

Важливим етапом процесу підготовки магістрів громадського здоров’я є виконання та захист кваліфікаційної роботи, що становить обов’язкову складову атестації випускників магістратури.  У процесі захисту здобувачами вищої освіти своїх кваліфікаційних робіт виявляється рівень засвоєння ними теоретичних знань та практичної підготовки, формування у випускників необхідних компетентностей,  оцінюється їх здатність до самостійної роботи у сфері громадського здоров’я, уміння приймати обґрунтовані рішення в умовах професійної діяльності.

Метою роботи є аналіз результатів написання та захисту кваліфікаційних робіт магістрами громадського здоров’я та визначення шляхів їх удосконалення. В дослідженні застосовано бібліосемантичний, соціологічний, медико-статистичний, аналітичний методи. Проаналізовано результати атестації магістрів громадського здоров’я, рецензії керівників кваліфікаційних робіт та зовнішніх рецензентів, дані соціологічних опитувань здобувачів вищої освіти та членів атестаційної комісії.

За результатами дослідження виявлено, що рівень підготовки та захисту кваліфікаційних робіт є досить високим. Абсолютна успішність здобувачів вищої освіти другого (магістерського) рівня за спеціальністю 229 «Громадське здоров’я»   становила 100%, відмінні оцінки отримали 70% атестованих.

 Встановлено, що кращі результати  написання і захисту кваліфікаційної роботи досягнуто тими здобувачами вищої освіти, які обрали тематику, близьку до їх професійних інтересів та діяльності.  Зокрема, 200-бальну оцінку отримали випускники, які захистили кваліфікаційні роботи на теми: «Міждисциплінарні підходи до профілактики захворювань в роботі центрів контролю і профілактики хвороб», працюючи в центрі контролю і профілактики хвороб, «Професійне здоров’я працівників сільськогосподарської галузі, підходи до збереження», працюючи в Інституті гігієни та екології НМУ імені О.О. Богомольця.  Відмінні оцінки отримали  здобувачі вищої освіти, які обрали тематику «Захворюваність на хворобу Лайма в Полтавській області як проблема громадського здоров’я», «Сучасні підходи до кризової комунікації при надзвичайних ситуаціях в громадському здоров’ї», «ВІЛ/СНІД як проблема громадського здоров’я, сучасні підходи до вирішення», «Захворюваність на гастроентероколіти як проблема громадського здоров’я», «Поширеність вживання тютюну в молодіжному середовищі та заходи з його профілактики»,  «Медико-соціальні проблеми поширеності екологічно-залежної патології серед населення та заходи протидії», «Еколого-гігієнічний моніторинг застосування пестицидів як основа збереження громадського здоров’я», і які безпосередньо опікувалися цими питаннями на своїх робочих місцях.

Опитування керівників кваліфікаційних робіт показало, що вибір теми роботи є важливим складником успішності її захисту (75% опитаних), поряд з глибиною знань студента (80%), старанністю (85%) та тривалістю (65%) виконання, частотою консультування (70%),  вмінням застосовувати отримані знання та навички на практиці (80%), вмінням демонструвати результати своєї роботи (75%) та вести дискусію (80% опитаних).

Здобувачі вищої освіти вважають, що близькість професійної діяльності та тематики кваліфікаційної роботи дає більше можливостей для  збору якісних первинних даних, використання вже наявного професійного досвіду та матеріальної бази установи, в якій вони працюють,  підтримує високу зацікавленість у вирішенні піднятих у роботі проблем та сприяє належному виконанню роботи. Студенти вказали на важливість їх консультування з питань підготовки та захисту кваліфікаційної роботи викладачами та організаторами навчального процесу (90% респондентів), у т. ч. з питань обрання теми, дизайну дослідження, написання розділів власних досліджень, формулювання висновків та пропозицій, підготовки до публічного захисту тощо. Здобувачі вищої освіти високо оцінюють методичне забезпечення підготовки  до захисту кваліфікаційних робіт (85% респондентів), у т. ч. наявність методичних рекомендацій, навчальної літератури, інструктивних матеріалів тощо, а також обсяги надання консультативної допомоги та її якість.

 Члени атестаційної екзаменаційної комісії підтвердили, що кваліфікаційні роботи магістрів громадського здоров’я присвячувалися актуальним питанням громадського здоров’я (100%), мали належну методологію та якісну  статистичну обробку даних (90,9),  містили логічні висновки (90,9%) та практичні рекомендації (81,8%). Основою змісту кваліфікаційних робіт стала нова інформація, яка містить узагальнення певних явищ, фактів і закономірностей формування здоров’я, моніторингу загроз для популяційного здоров’я, методів та заходів захисту здоров’я, зміцнення здоров’я і профілактики захворювань. Захист кваліфікаційних робіт засвідчив, що майбутні магістранти мають професійну зрілість та здатні до самостійної роботи у сфері громадського здоров’я і прийняття обґрунтованих рішень в конкретних умовах практичної діяльності. Позитивно оцінено участь здобувачів вищої освіти в наукових форумах та виступи на них з доповідями, а також публікації результатів власних досліджень у матеріалах конференцій, фахових наукових виданнях та виданнях, що індексуються в наукометричних базах. Зокрема, активною була участь студентів у науково-практичних конференціях з міжнародною участю «Екологічні та гігієнічні проблеми сфери життєдіяльності людини» (13.03.2024 р.), до Всесвітнього дня здоров’я 2024 р. (05.04.2024 р.) та публікація результатів їх кваліфікаційних робіт у матеріалах конференцій.

Якісній підготовці кваліфікаційних робіт магістрів громадського здоров’я сприяє висока мобільність студентів шляхом їх участі  у тренінгах, аудитах,  сесіях міжнародних організацій з різнобічних питань громадського здоров’я. Зокрема, студенти працювали в якості міжнародних та національних тренерів з лабораторної діагностики в Узбекистані (2023 р.), Молдові (м. Кишинів, 2023 р.), брали участь  як технічні експерти в аудитах у Киргизстані (2023 р.) і, Молдові (м. Кишинів, 2023 р.), в якості ментора - у сесіях Всесвітньої програми лабораторного лідерства в Польщі (м Краків, м. Варшава, м. Закопане,  2023 р.), Угорщині ( м. Хевіз, 2023 р.); представляли національно назначений орган (DNA) та офіційно контактний пункту (OKP) з питань заборонених або суворо обмежених хімічних речовин в рамках Роттердамської конвенції про процедуру попередньої обґрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі; працювали у складі урядової делегації України в засіданні Конференції Сторін Базельської, Роттердамської, Стокгольмської конвенцій (м. Женева, Швейцарія, 2023 р.); були учасниками навчального курсу «Міжнародні медико-санітарні правила та глобальна безпека в сфері охорони здоров’я», (м. Краків, Польща, 2023 р.);  виконували функції консультанта з питань Міжнародних медико-санітарних правил Бюро ВООЗ в Україні, брали участь у координаційному семінарі зі стратегічного планування відновлення України (м. Жешув, Польша), за дорученням ВООЗ організували та проводили пілотний наочний тренінг груп швидкого реагування з питань готовності та реагування на радіаційні надзвичайні ситуації для  учасників з п’яти областей України; спільно з командою Міжнародного навчально-освітнього центру охорони здоров’я (I-TECH, Вашингтонський університет, США) проводили моніторингову оцінку 9 обласних центрів контролю та профілактики хвороб.

Висновки дослідження свідчать, що кваліфікаційні роботи є важливими інструментами комплексної оцінки професійної зрілості магістра громадського здоров’я. Використання цього інструментарію підтвердило належну підготовку випускників магістратури та їх здатність до самостійної роботи у сфері громадського здоров’я. Підсумки атестації магістрів громадського здоров’я, рецензії керівників кваліфікаційних робіт та зовнішніх рецензентів, дані соціологічних опитувань здобувачів вищої освіти та членів атестаційної екзаменаційної комісії свідчать про готовність магістрів громадського здоров’я до прийняття обґрунтованих рішень в конкретних умовах практичної діяльності. Це підтверджує змістовність і повнота висвітлення тем кваліфікаційних робіт  здобувачами на публічному захисті, належний науковий стиль написання кваліфікаційних робіт та їх подання; логічність висновків та пропозицій, зроблених здобувачами достатнє знання теоретичного матеріалу та володіння практичними навичками; належні якість та повнота виступів і  повнота відповідей на поставлені їм запитання;  успішна апробація матеріалів власних досліджень на наукових форумах та опублікування їх у наукових виданнях. Визначено шляхи удосконалення підготовки та захисту кваліфікаційних робіт магістрів як важливого складника атестації здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Громадське здоров’я».

ОПТИМІЗАЦІЯ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ НА ІНФАРКТ МІОКАРДА ШЛЯХОМ КОНТРОЛЮ ПРЕДИКТОРІВ АРИТМІЙ 

Левицька Л.В., Дмитерко У.А.

Тернопільський національний медичний університет 

імені І.Я. Горбачевського

Аритмії є одним із основних ускладнень гострого інфаркту міокарда (Askari A.T., Shishehbor M.H. et al., 2009), причиною яких найчастіше є ішемія міокарда, структурне ремоделювання міокарда, дисбаланс автономної нервової системи та метаболічні порушення. Згідно даних CARISMA study аритмії збільшують зону ішемії міокарду, зменшують систолічну функцію лівого шлуночка та підвищують ризик смертності. 

За даними ВООЗ гострий інфаркт міокарда (ГІМ) є однією з найпоширеніших причин смертей в Україні та світі, при цьому фібриляція передсердь (ФП) є найбільш частим порушенням ритму у хворих на ГІМ, її поширеність  складає від 6% до 21% (Hakeem Ayinde et al, 2022).  Згідно системного огляду Schmitt et al.,  2009 при виникненні ФП у хворих на ГІМ частіше виникає ускладнений перебіг, збільшується тривалість госпіталізації, зростає ризик повторних серцево-судинних подій (ССП) та рівень смертності. Пошук предикторів аритмій при ГІМ є стратегічним напрямком в сучасній медичній науці, оскільки потенційно дозволить зменшити кількість фатальних та нефатальних ССП. 

При дослідженні когорт хворих на інфаркт міокарда з елевацією сегменту ST та без елевації сегменту ST різниці поширеності випадків ФП не було виявлено (RICO study). Разом з цим, реперфузійна стратегія (перкутанне втручання або тромболізис) теж не впливала на розвиток ФП. Після проведення досліджень Cooperative Cardiovascular Project та  Osaka Acute Coronary Insufficiency Study спільними предикторами ФП були гостра лівошлуночкова недостатність клас IV Killip, тахікардія, знижена фракція викиду лівого шлуночка та старша вікова група, додатково було визначено чоловічу стать. За даними результатів досліджень (Na Wu, Junzheng Li et al., 2023) у хворих на ГІМ у групі пацієнтів, у яких виник пароксизм ФП за час госпіталізації, достовірно частіше виникали серцева недостатність, були вища частота серцевих скорочень при надходженні, вищий рівень натрійуретичного пептиду, D-димеру, фібриногену, креатиніну, більші розміри лівого та правого передсердь, нижчі рівні систолічного артеріального тиску, лімфоцитів, тромбоцитів, гемоглобіну, тригліцеридів, альбуміну та швидкості клубочкової фільтрації, в порівнянні з пацієнтами без порушень ритму. При дослідженні когорти пацієнтів з ГІМ, яким була виконана ургентна реваскуляризація, вищий ризик ініціації ФП був у хворих старшої вікової групи, з вищим рівнем лейкоцитів, натрійуретичного пептиду та  індексу маси тіла (Mazzone A., Scalese M., Paradossi U., et al., 2018). Багато досліджень демонструють високий рівень достовірного кореляційного зв’язку надлишкової маси тіла та появи пароксизмів ФП, що теж підтверджується за даними Framingham cohort study  ̶  чим вищий ступінь ожиріння, тим більший ризик розвитку ФП. Попри це, ожиріння є основним фактором ризику обструктивного апное сну, що також є предиктором розвитку ФП.  У дослідженні ARREST study взяли участь обстежувані з інфарктом міокарда та збереженою фракцією викиду лівого шлуночка, за даними якого підвищений тропонін та CHA2DS2-VASc score 4 бали були незалежними факторами ризику виникнення ФП.

За результатами огляду Musaad S. еt al., 2017 було виявлено, що пацієнти з анамнезом ФП мали вищий рівень прозапальних цитокінів (С-реактивний білок, інтерлейкін-6 та фактор некрозу пухлини), в порівнянні з тими, у кого не було ФП. Додатково було досліджено, що пацієнти з персистуючою формою ФП мають вищий рівень прозапальних маркерів на противагу пароксизмальній формі ФП. Згідно даних ARIAM registry пацієнти з вперше виявленою формою ФП мають більший ризик смертності на противагу пацієнтам з синусовим ритмом або з тими, які мали в анамнезі ФП. Разом з цим, для пацієнтів з вперше виявленою ФП були характерні повторні інфаркти, інсульти, життєвозагрозливі аритмії та серцева недостатність. За результатами дослідників Kinjo et al., 2008 у пацієнтів з анамнезом ФП частіше виникав кардіогенний шок, набряк легень, шлуночкова тахікардія та фібриляція шлуночків, разом з цим когорти пацієнтів з багатосудинним ураженням, оклюзією передньої низхідної коронарної артерії, TIMI flow ступінь 3 мали додаткові ризики виникнення ФП. 

Мітральна недостатність у пацієнтів з інфарктом міокарда стала незалежним предиктором ФП, так як патогенез її виникнення полягає у перевантаженні лівого передсердя, що призводить до збільшення об’єму лівого передсердя і відповідно до приросту ймовірних вогнищ ФП (Grigioni F., Detaint D. Et al., 2015).  Також згідно даних дослідників Kaneko,  Suzuki, et al., 2013 вищий ступінь мітральної недостатності та більший об’єм лівого передсердя збільшують ризики розвитку ФП.

Згідно даних огляду Giuseppe Boriani et al., 2024, коморбідна патологія додатково збільшує ризики фатальних та нефатальних ССП у пацієнтів з ФП. Найбільший внесок у виникнення ФП вкладає артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, раніше перенесені інфаркт міокарда та ішемічний інсульт, хронічна хвороба нирок, легеневі захворювання та нічне апное сну. 

Фібриляція передсердь є найбільш частим порушенням ритму у хворих на гострий інфаркт міокарда, яка збільшує кількість подій MACE та погіршує прогноз пацієнта. Загальноклінічні та лабораторно-інструментальні предиктори фібриляції передсердь у такої когорти пацієнтів можуть бути інструментами для контролю реабілітаційного процесу. Коморбідна патологія додатково створює вклад в розвиток фібриляції передсердь, тому її контроль із залученням суміжних спеціалістів та інтеграцією мультидисциплінарного підходу може збільшити ефективність відновного лікування.

УПРАВЛІННЯ ВАКЦИНАЦІЄЮ, ЯК ОДНІЄЇ ІЗ СКЛАДОВИХ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

О.М. Кушнірук, О.Н. Литвинова

Тернопільського національного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров’я України

Вакци́на (з лат. vaccina — коров'яча від лат. vacca — корова) — препарат, який містить ослаблені або вбиті збудники інфекційних хвороб чи продукти їхньої життєдіяльності, їхні синтетичні аналоги. Назва прийнята у 1796 році, коли Дженнер відкрив, що щеплення коров'ячої віспи дає людині імунітет від натуральної віспи і запропонував термін «вакцинація».

Але, вакцинація − це не просто щеплення, це інвестиція у ваше здоров'я та довголіття. Це один із найефективніших способів профілактики багатьох небезпечних інфекційних захворювань, які можуть призвести до серйозних ускладнень, інвалідності, та навіть смерті.

Вакцинація робить наше життя здоровішим тому, що захищає від інфекцій: вакцини навчають нашу імунну систему розпізнавати та знешкоджувати збудники інфекційних хвороб, таких як кір, краснуха, дифтерія, поліомієліт, гепатит B та багато інших. Це допомагає нам залишатися здоровими та активними, не пропускаючи роботу, навчання та інші важливі справи. Знижує ризик тяжких ускладнень: деякі інфекційні захворювання, наприклад, кір, можуть призвести до серйозних ускладнень, таких як пневмонія, енцефаліт та смерть. Вакцинація допомагає запобігти цим ускладненням, роблячи наше життя безпечнішим. Захищає не лише вас, але й оточуючих: коли ви вакциновані, ви не тільки захищаєте себе від інфекції, але й зменшуєте ризик її поширення на інших людей, особливо тих, хто не може бути вакцинований через стан здоров'я. Це важливо для захисту дітей, людей похилого віку та людей з ослабленим імунітетом. Сприяє колективному імунітету: коли значна частина населення вакцинована, утворюється "колективний імунітет", що захищає навіть тих, хто не може отримати вакцину. Це має особливе значення для запобігання поширенню високозаразних інфекційних хвороб, таких як кір та кашлюк.

Саме тому, здоровий спосіб життя включає не лише правильне харчування, фізичні вправи та відмову від шкідливих звичок, але й вакцинацію.

Вакцинація важлива для різних груп населення, проте, діти є найбільш вразливими до інфекційних захворювань. Їхня імунна система ще не повністю сформована, що робить їх більш сприйнятливими до хвороб. Вакцинація дітей з раннього віку є критично важливою для їхнього здоров'я та розвитку. Вакцини захищають дітей від багатьох небезпечних хвороб, таких як поліомієліт, кір, краснуха, коклюш та інших, які внесені до Національного календаря щеплень. Вакцинація також допомагає зменшити ризик поширення інфекцій у школах та дитячих садках, забезпечуючи безпечне середовище для всіх дітей.

Люди похилого віку також є вразливою групою до інфекційних захворювань. З віком імунна система стає менш ефективною, що збільшує ризик захворювань та ускладнень. Вакцинація допомагає захистити людей похилого віку від таких захворювань, як грип, пневмонія, та інші. Крім того, вакцинація може допомогти знизити ризик ускладнень від хронічних захворювань, які часто супроводжують старіння, таких як серцево-судинні захворювання та діабет.

Люди з хронічними захворюваннями також потребують особливого захисту від інфекційних захворювань. Вакцинація допомагає знизити ризик ускладнень та загострень цих захворювань. Наприклад, вакцинація проти грипу та пневмонії може значно знизити ризик серйозних ускладнень у людей з хронічними захворюваннями легень або серця.

Ще однією з ключових груп, які потребують вакцинації є медичні працівники. Вони регулярно контактують з пацієнтами, багато з яких можуть бути носіями інфекційних захворювань. Вакцинація медичних працівників допомагає захистити їх від інфекцій, а також знизити ризик передачі інфекцій пацієнтам та колегам. Це особливо важливо під час епідемій та пандемій, коли ризик поширення інфекцій значно зростає.

У сучасних умовах пандемії та зростаючих потреб у медичних послугах ініціативи, спрямовані на забезпечення доступу до медичних послуг, є надзвичайно важливими. Одним із управлінських рішень щодо вирішення питання профілактики інфекційних захворювань є організація діяльності вакцинального автобуса на Тернопільщині, який став надійним інструментом для підвищення рівня вакцинації та загального здоров'я громади. Цей проєкт забезпечує зручність та доступність медичних послуг для жителів віддалених сіл та селищ, сприяючи профілактиці захворювань та покращенню здоров'я населення.

Вакцинальний автобус має декілька основних завдань:

1.  Промоція вакцинації проти COVID-19 та рутинної імунізації.

2. Надання медичних послуг та консультацій жителям віддалених населених пунктів.

3.  Проведення різноманітних медичних обстежень та швидких тестів.

На сьогоднішній день у Тернопільському обласному центрі контролю та профілактики хвороб МОЗ України є чотири вакцинальні автобуси − це мобільні медичні комплекси. Їх використовують, щоб зробити щеплення доступними для людей, які проживають у віддалених районах, людей з обмеженою мобільністю, а також для тих, хто не має можливості відвідати стаціонарну медичну установу.

Ці автобуси наш Центр отримав за ініціативи представництва ВООЗ в Україні та за підтримки Європейського Союзу.

Переваги вакцинації за допомогою вакцинальних автобусів:

●                  Зручність: вакцинальні автобуси приїжджають до населених пунктів за графіком, що робить щеплення доступними для людей, які не мають можливості їздити до медичних закладів.

●                  Доступність: цей вид вакцинації особливо цінний для людей з обмеженою мобільністю, людей похилого віку, а також для жителів віддалених сіл та селищ.

●                  Інформованість: у вакцинальних автобусах люди можуть отримати консультацію медичних працівників щодо вакцинації, свого стану здоров’я а також інформаційні матеріали про профілактику інфекційних захворювань.

●                  Економія часу: вакцинація в автобусі зазвичай займає менше часу, ніж у поліклініці, адже не потрібно стояти в чергах.

Як працюють вакцинальні автобуси:

●                  Вакцинальні автобуси обладнані всім необхідним для проведення щеплень: холодильниками для зберігання вакцин, медичними інструментами, кушетками тощо.

●                  У кожному автобусі працює команда медичних працівників (дільничний лікар, медсестра, вузькоспеціалізовані спеціалісти), які мають відповідну кваліфікацію та досвід проведення вакцинації.

●                  Перед вакцинацією медичний працівник проводить з пацієнтом бесіду, щоб зібрати інформацію про його стан здоров'я та можливі протипоказання до щеплення, надається вся необхідна інформація щодо можливих побічних ефектів та подальшого догляду.

Завдяки впровадженню вакцинальних автобусів спостерігається значне зростання охоплення щепленнями проти дифтерії та правця серед дорослого населення. У 2021 році охоплення щепленнями дорослого населення становило 42,1%, у 2022 році – 51,8%, у 2023 році – 55,8%. Як показують цифри кількість вакцинованих збільшується. До використання автобусів середня кількість вакцинованих серед дорослих в місяць становила 2100 осіб. У квітні 2024 року завдяки проведенню тижня імунізації та виїздів автобусів було щеплено 3078 осіб – це на 46% більше, ніж середньомісячний показник до використання автобусів.

Вакцинація за допомогою вакцинальних автобусів − це зручний, доступний та ефективний спосіб захистити себе та своїх близьких від інфекційних захворювань.

ЕТИКА В МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЯХ ПІД ЧАС ВІЙНИ: ВИКЛИКИ ТА СТРАТЕГІЇ

Л.В. Шевчук, Л.В.Трущенкова

Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України

Маркетингові комунікації відіграють ключову роль у сфері громадського здоров'я, оскільки вони сприяють поширенню інформації про здоровий спосіб життя, профілактичні заходи та медичні послуги. Ефективне використання маркетингових комунікацій може значно покращити результативність програм і кампаній, спрямованих на підвищення здоров'я населення. Зростаюча роль цифрових медіа та інноваційних технологій також відкриває нові можливості для досягнення цілей у цій сфері.

Війна представляє собою кризову ситуацію, в якій суспільство стикається з численними викликами, зокрема в сфері громадського здоров’я, економіки та комунікацій. У таких умовах маркетингові комунікації можуть мати значний вплив на суспільство, проте їхня етика може стати предметом серйозних дискусій.

Під час війни важливо забезпечити, щоб інформація, яка передається через маркетингові канали, була правдивою і прозорою. Використання страхітливих чи маніпулятивних тактик для привернення уваги може призвести до дезінформації та паніки серед населення. Етичні комунікації повинні ґрунтуватися на фактах та перевірених даних, щоб уникнути підбурювання до несправедливих чи небезпечних дій.

Маркетингові кампанії, які використовують людські страждання чи трагедії для просування продуктів чи послуг, є морально сумнівними. У часи війни, коли населення переживає серйозні труднощі, використання таких стратегій може бути сприйнято як експлуатація ситуації. Етичні кампанії повинні проявляти чутливість і відповідальність, відмовляючись від комерціалізації людських страждань.

В умовах війни збір і обробка особистих даних можуть бути чутливими питаннями. Організації повинні дотримуватися високих стандартів конфіденційності і захисту даних, щоб уникнути зловживання інформацією про осіб, які перебувають у скрутному становищі.

В умовах війни маніпуляція інформацією для досягнення комерційних чи політичних цілей може бути особливо небезпечною. Важливо розрізняти маркетингові кампанії, що використовують переваги війни для свого вигоди, від тих, що намагаються надавати корисну інформацію та підтримку.

Пропаганда та реклама, які спекулюють на темах національної безпеки чи патріотизму, можуть викликати моральні і правові питання. Використання таких тем для продажу товарів чи послуг може бути неетичним, якщо це здійснюється без поваги до національних і культурних почуттів.

Етика в маркетингових комунікаціях під час війни є надзвичайно важливою для забезпечення відповідальності і чутливості у відношенні до страждань та потреб населення. Важливо дотримуватися принципів прозорості, уникати експлуатації страждань і захищати конфіденційність. Реалізація етичних стратегій і постійний моніторинг комунікацій допоможуть зберегти довіру і підтримати позитивний імідж компаній навіть в умовах кризи.

ІНТЕГРАЦІЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ З АІ ДЛЯ ПОКРАЩЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ'Я: ВИКОРИСТАННЯ АЛГОРИТМІВ АІ ТА КЛІНІЧНОЇ ГЕНОМІКИ

Шановні колеги, сьогодні я хотів би представити вам інноваційні напрями у сфері громадського здоров'я та медицини, зокрема на прикладі системи misu яка впроваджує сучасні алгоритми для ранньої діагностики та профілактики захворювань, а також платформ для аналізу протоколів лікування за допомгою АІ

Основні тези

1.               Інноваційні технології в медицині

o        Використання геномних даних для оцінки ризиків захворювань.

o        Інтеграція з електронними медичними картками для кращого управління даними пацієнтів.

o        Віртуальні консультації та підтримка пацієнтів через додатки.

o        Розумні системи підтримки прийняття рішень на основі даних геноміки і сімейного анамнезу.

2.               Алгоритми розпізнавання проблем та хвороб в misu

o        Аналіз геномних даних: Інструменти для виявлення генетичних варіантів і прогнозування потенційних ризиків здоров'я.

o        Оцінка ризиків захворювань: Прогнозування ризиків розвитку спадкових генетичних станів і захворювань.

o        Персоналізовані рекомендації: Пропозиції щодо зміни способу життя або раннього медичного обстеження на основі геномного профілю користувача.

o        Інтерактивні діаграми та графіки: Відображення геномних даних у зручному та візуально привабливому вигляді.

3.               Можливі дії для поліпшення якості медичних послуг

o        Впровадження персоналізованих рекомендацій на основі геномного профілю користувача.

o        Використання інтерактивних діаграм та графіків для візуалізації стану здоров'я пацієнта та сімейного анамнезу.

o        Проведення аналізу взаємодії лікарських засобів з геномом (фармакогеноміка).

o        Навчальні матеріали для підвищення геномної грамотності користувачів.

Функції misu чи АІ в контексті онкологічних захворювань

1.               Раннє виявлення ризиків

o        Використання алгоритмів для аналізу геномних даних і сімейного анамнезу дозволяє виявити ризики розвитку онкологічних захворювань на ранніх стадіях.

o        Інформація про ризики може спонукати до профілактичних заходів, таких як регулярні огляди або зміни способу життя.

2.               Пошук тригерів онкологічних захворювань

o        Аналіз генетичних варіантів, які можуть бути асоційовані з ризиком розвитку раку.

o        Ідентифікація потенційних екологічних та поведінкових тригерів на основі даних пацієнтів та статистичних моделей.

3.               Персоналізовані лікувальні стратегії

o        Розробка індивідуальних планів лікування на основі геномного профілю пацієнта.

o        Зменшення побічних ефектів лікарських препаратів завдяки фармакогеноміці, яка оцінює межу взаємодії між ліками та геномом пацієнта.

Опис алгоритмів пошуку проблем та хвороб у АІ

·                 Збір даних: Пацієнти вводять дані про своє здоров'я через додаток або інтегровані медичні системи.

·                 Аналіз геномних даних: Використання алгоритмів машинного навчання для аналізу геномних даних та виявлення генетичних варіантів.

·                 Оцінка ризиків: Використання моделей прогнозування для оцінки ризиків розвитку захворювань на основі геномного профілю і сімейного анамнезу.

·                 Персоналізовані рекомендації: Генерація рекомендацій на основі аналізу даних, таких як змінення способу життя або планові медичні огляди.

·                 Візуалізація даних: Відображення результатів у вигляді інтерактивних діаграм та графіків для зручності користувачів.

Використання платформ з АІ

Інтерактивні інструменти для аналізу та візуалізації даних: Використання інтерфейсу apixmed.com для зручного та ефективного відображення медичної інформації.

·                 Ефективне управління даними: Інтеграція з електронними медичними записами для підтримки прийняття клінічних рішень.

·                 Розвиток спільнот та підтримки пацієнтів: Забезпечення можливостей для зв'язку між користувачами з подібними проблемами та обопільного підтримування.

Використання сімейної історії здоров'я та клінічної геноміки

Грант Вуд працює в сфері клінічної геноміки, фокусуючись на вдосконаленні алгоритмів для аналізу сімейного анамнезу та геномних даних пацієнтів. Його дослідження допомагають виявляти генетичні ризики та розробляти індивідуальні профілактичні і лікувальні стратегії.

1.               Ідентифікація спадкових захворювань: Використання геномних даних для виявлення спадкових маркерів.

2.               Аналіз даних у реальному часі: Моніторинг змін в стані здоров'я пацієнтів на основі регулярних медичних даних.

3.               Розробка профілактичних заходів: Використання отриманих даних для розробки заходів, які можуть попередити розвиток захворювань.

Інтеграція сучасних алгоритмів та методів аналізу геномних даних, які пропонує Грант Вуд, з системами як misu дозволяє створювати потужні інструменти для покращення громадського здоров'я через персоналізовану медицину.

Інтеграція даних та застосування сучасних алгоритмів в рамках АІ допомагає підвищити ефективність діагностики та лікування, що є надзвичайно важливим для громадського суспільного здоров'я. Це забезпечує можливість проведення цілеспрямованих профілактичних заходів і підтримки пацієнтів на всіх етапах їх лікування та реабілітації.

ЗВ’ЯЗКИ МІЖ ПОКАЗНИКАМИ МЕТАБОЛІЗМУ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ, МАРКЕРАМИ ПЕРЕБІГУ ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ ТА СТАНОМ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ

Т.І. Балабан, В.М. Лучинський

Тернопільський національний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України 

Вступ. Генералізовані захворювання тканин пародонта проявляються у вигляді довготривалого хронічного, рецидивуючого, постійно прогресуючого дистрофічно-запального процесу, який сприяє деструкції міжзубних кісткових перегородок, передчасній втраті зубів і порушеню зубо-щелепного апарату, що знижує якість життя населення.

Результати дослідження. З метою визначення наявності зв’язків між параметрами метаболізму кісткової тканини (КТ) та основними клінічними ознаками перебігу і активності генералізованого пародронтиту (ГП), проведений кореляційний аналіз між зазначеними показниками у чоловіків та окремо у жінок в підгрупах «репродуктивний період» (РеП) і постменопаузальний період (ПМП). 

У результаті проведених досліджень встановлено, що у чоловіків з ГП простежувався позитивний середньої сили кореляційний зв’язок між вмістом остеокальцину (ОК) у крові і наступними параметрами, які вивчали: віком хворих (R=0,35), ступенем ГП (R=0,38), індексом Klemetti (R=0,50), мінеральною щільністю кісткової тканини (МЩКТ) L1 – L4 (R=0,54) та МЩКТ нижньої щелепи (R=0,44), р<0,05. У даної групи досліджуваних з’ясовані вірогідні кореляційні зв’язки середньої сили між вмістом дезоксипіридиноліну (ДПІД) в сечі та ступенем ГП (R=0,52) і Rtg-індексом рецесії (R=0,49), р<0,05. 

У чоловіків з ГП простежувався позитивний середньої сили кореляційний зв’язок між концентрацією вітаміну Д3 у крові і наступними показниками: віком досліджуваних (R=0,42), Rtg-індесом рецесії (R=0,32) та МЩКТ нижньої щелепи (R=0,42), р<0,05. Водночас, рівень С-телопептиду колагену 1 типу (С-ТР) знаходився у позитивних середньої сили кореляційних взаємозв’язках зі ступенем ГП (R=0,40), індексом Klemetti (R=0,38), МЩКТ
L1 – L4 (R=0,38), р<0,01. При цьому у осіб чоловічої статі встановлений позитивний високої сили кореляційний зв’язок між вмістом С-ТР у крові та МЩКТ нижньої щелепи (R=0,65), р<0,01.

У жінок репродуктивного періоду з ГП вміст у крові остеокальцину знаходився у позитивному кореляційному зв’язку середньої сили з наступними показниками: індексом Klemetti (R=0,39), МЩКТ L1 – L4 (R=0,52), МЩКТ нижньої щелепи (R=0,55), р<0,05. 

Рівень ДПІД у сечі жінок у РеП при ГП знаходився у позитивних середньої сили кореляційних зв’язках з ступенем ГП (R=0,50) і МЩКТ нижньої щелепи (R=0,58), р<0,05. Водночас, у осіб жіночої статі РеП при ГП встановлений позитивний високої сили кореляційний зв’язок між вмістом ДПІД у сечі і МЩКТ L1 – L4 (R=0,65), р<0,01. 

У даної підгрупи жінок досліджували позитивні середньої сили зв’язки між вмістом вітаміну Д3 у крові та МЩКТ L1 – L4 (R=0,48) та МЩКТ нижньої щелепи (R=0,52), р<0,01. 

У осіб жіночої статі РеП рівень С-телопептиду колагену 1 типу характеризувався позитивними середньої сили зв’язками з наступними показниками: ступенем ГП (R=0,45), глибиною пародонтальних кишень (R=0,40), МЩКТ L1 – L4 (R=0,45) та МЩКТ нижньої щелепи (R=0,40), р<0,05.

У жінок у ПМП при ГП вміст остеокальцину у крові корелював позитивними середньої сили зв’язками: зі ступенем ГП (R=0,40), індексом Klemetti (R=0,55), р<0,05. При цьому, у жінок даної підгрупи встановлені позитивні зв’язки середньої сили між рівнем ОК у крові та МЩКТ L1 – L4 (R=0,58) та високої сили між МЩКТ нижньої щелепи (R=0,83), р<0,01. 

Висновок. З’ясовані кореляційні зв’язки між маркерами метаболізму кісткової тканини та клінічними ознаками ГП і станом МЩКТ дозволять розпрацювати диференційовані схеми лікування та профілактики дистрофічно-запальних захворювань тканин пародонта, що сприятиме покращенню здоров’я населення.

ЩОДО УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОСВІДУ РОБОТИ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я

І.В. Гущук, А.В. Мокієнко

Національний університет «Острозька академія»,

м. Острог, Рівненська область, Україна

Протягом останнього століття з’явилися національні інститути громадського здоров’я (NPHIs) для вирішення постійних і надзвичайних проблем охорони здоров’я. Зважаючи на історичну спадщину та внесок у охорону здоров’я, існує нагальна потреба в узагальненні даних літератури щодо досвіду роботи  NPHIs.

Аналіз точок зору лідерів громадського здоров’я та авторів з різних регіонів світу про історичну спадщину, досвід, внески та переваги NPHI показав наступне.  Систематичний пошук у базах даних Medline OVID та Scopus виявив 5731 запис. Загалом 43 статті відповідали критеріям прийнятності та включали точки зору з понад 20 країн Африки, Європи, Північної та Південної Америки. Отримані дані свідчать про давню міжнародну зацікавленість у залученні національних інститутів для вирішення складних проблем охорони здоров’я. Відсутність методів звітності про дослідження свідчить про необхідність використання надійної методології. Кілька статей рекомендують інвестиції в національні інститути громадського здоров’я як стратегію реагування на кризи та зміцнення систем громадського здоров’я в країнах. Результати показують, що сфери, пов’язані з розбудовою потенціалу громадського здоров’я, переплітаються в літературі NPHI. Однак, нестача емпіричних якісних або кількісних досліджень вказує на необхідність більш надійних досліджень NPHI в майбутньому.

Потенційні напрямки досліджень включають:

1. Фактори успіху для створених або зміцнення новостворених NPHI.

2. NPHI як розпорядники даних та постачальники національної дослідницької інфраструктури.

3. Механізми та процеси, за допомогою яких NPHI впливають на національне громадське здоров’я.

4. Вплив навчання та розвитку людських ресурсів, наданих NPHI.

5. Внески глобальних і регіональних мереж NPHI.

6. Досвід NPHI у збереженні наукової незалежності під час пандемії Covid-19.

Результати показують явні прогалини в таких питаннях, як наукова незалежність, автономія та фінансові ресурси, які заслуговують на подальшу увагу. Існуючі та нові проблеми охорони здоров’я (наприклад, неінфекційні захворювання, зміна клімату, резистентність до антимікробних препаратів та потенційні епідемії в майбутньому) підкреслюють важливість і необхідність інвестицій у дослідження, орієнтовані на NPHI.