Головна сторінка

Як створити найефективнішу школу у світі?


«УДАЧИ  ВАМ, ДЕБЮТАНТЫ И АССЫ,   УДАЧИ,  ОСОБЕННО  ПО  УТРАМ,  КОГДА  ВЫ  ВХОДИТЕ  В  ШКОЛЬНЫЕ  КЛАССЫ   ОДНИ – КАК  В  КЛЕТКУ, ДРУГИЕ,  – КАК  В  ХРАМ…»   Р.  РОЖДЕСТВЕНСКИЙ.

Двадцять перше століття кидає виклик усьому, що нас оточує. Стрімко міняється техніка і технології, і щоб устигнути за запаморочливими новинками, щоб не відчувати себе викинутими за борт сучасного життя, треба постійно вчитися. «Навчання» стає категорією, яка супроводжує людину протягом усього її життя.

Як створити найефективнішу школу у світі? Це завдання ставлять перед собою найкращі вчителі, інструктори, тренери всього світу, працюючи над пошуком  нових підходів до навчання. Справжня революція в навчанні не повинна обмежуватися тільки стінами школи, вона повинна розповсюджуватися на все суспільство. Головне завдання, яке стоїть перед суспільством  XXI століття, - навчити як навчатися і як мислити (незалежно від віку),як застосовувати знання для розв’язання будь-якої життєвої або виробничої проблеми. І перебуваючи щодня у школі, розумієш, що вона не відповідає потребам дітей, бо:

Як  люди  створили  школу  не  для  дітей:

·   Дитина любить  природу, тому  її замкнули  в  чотирьох  стінах.

·   Дитина  не  може  залишатися  без  руху,  тому її  посадили  за парту  і примусили  до  нерухомості.

·   Дитина  любить  працювати  руками,  а  її  примусили  вчити теорії  та  ідеї.

·   Дитина  любить  говорити – їй  наказали  мовчати.

·   Дитина  прагне  зрозуміти – її  змусили  вчити  напам’ять.

·   Дитина  хотіла  б  сама  шукати  знань,  набивати  лоба – їй  все  дають  у  готовому  вигляді.

·   Дитині  подобається  усвідомлювати,  що  її  робота  має якийсь  сенс,  тому  систему  освіти   побудували   так, щоб активність   не   приносила  дитині  ніякої  користі.

Фар’єр,  швейцарський  педагог (1879 – 1960)

Я розповім вам притчу про маленького хлопчика. Одного разу вчителька сказала: "Сьогодні ми будемо малювати". Він любив малювати. Взяв олівець і почав малювати лева. Але вчителька сказала "Почекай! Ми будемо малювати квіти ".  "Здорово"- вигукнув малюк і почав малювати квіти рожевим, синім, оранжевим олівцями. Але вчителька сказала: "Почекай! Я вам покажу, як треба малювати "  І вона намалювала червону квітку із зеленою стеблинкою. Хлопчик подивився на квітку, намальовану вчителькою, і на свої квіти. Свої йому подобалися більше. Але він перевернув листок  і намалював квітку, як у вчительки: червону із зеленою стеблинкою.

Наступного разу вчителька сказала: "Сьогодні ми будемо займатися ліпленням". "Добре!" - Подумав хлопчик. Він любив ліплення і вмів робити різні штучки з глини. Але вчителька сказала: "Ми будемо робити блюдо". "Здорово!" - Подумав хлопчик і почав ліпити таці різних форм і розмірів. Але вчителька сказала: "Почекай! Я покажу, як треба робити Вчителька показала, як треба. І хлопчик зробив так само ...

Сім'я хлопчика переїхала, і йому довелося поміняти школу. У перший же день був урок малювання. Хлопчик став чекати коли вчителька скаже що і як робити. Але вона нічого не говорила, а просто ходила по класу. Підійшовши до хлопчика, вона запитала:

- "Ти не хочеш малювати?"
- "Хочу. А що треба малювати? " - Запитав він.
- "Що хочеш" - сказала вчителька.
- "А як малювати?"
- "Як хочеш"
- "І не важливо яким кольором?"
- "Неважливо, - сказала вчителька. Якби всі робили однаково, як би я дізналася, чий    це малюнок? "
- "Я не знаю" - сказав хлопчик  і… почав малювати червону квітку на зеленій стеблинці.

Чи не правда, знайома історія? У традиційній освіті наші запитання змушують думку дітей  рухатися в певному, вибраному нами, вчителями, а не школярами, напрямку. Але ж  шлях пошуку істини повинен вибиратися самим учнем, можливо саме цей шлях буде неповторним, незвичайним і  правильним?

Ми звикли підносити дитині готову істину, яку він обов'язково повинен прийняти. А що як  спробувати…

…"ЛИШЕ ЗАРОДИТИ В ДИТИНІ СМАК ДО НАУКИ, ЩОБ ВОНА ПОЛЮБИЛА ЇЇ, І ДАТИ ЇЙ МЕТОДИ І СВОБОДУ, ЩОБ ВОНА МОГЛА ВИВЧАТИ".  (Ж. Ж. РУССО)

…І ось, озброївшись знанням методичних прийомів, спроектувавши навчальні завдання, продумавши завдання на соціалізацію навчання, мотивацію і рефлексію,  будучи фахівцем у своєму предметі, вчитель заходить до класу і... зустрічає мовчазну відсіч або галасливе небажання працювати на уроці. У чому проблема? Що збентежило учнів або що викликало недовіру? Особливо важливим є перший крок, крок знайомства з учнями. Як задати діловий тон у спілкуванні? Як побудувати стосунки з класом так, щоб, не впадаючи в крайнощі (від муштри і солдафонства до «мені сіли на шию»), створити атмосферу співпраці? Як знайти ту золоту середину між ролями «дресирувальника», «клоуна» і «робочого коня», що є триєдиною складовою поняття «досвідчений учитель»?

У  хорошому  вчителеві  людство  цінує кращі якості дресирувальника, клоуна і  циркового  коня,  якого  рік  за  роком ганяють  по  колу. (Максим  Звонарьов, російський журналіст).

 «ДРЕСИРУВАЛЬНИК».

Перші асоціації, які спадають на думку при слові «дресирувальник»,— це струнка, сильна особа, яка батогом і пряником змушує підкорятися своїй волі найбільш непокірних і свавільних представників фауни. «Ап... клацання батога» — леви і тигри падають до ніг, перетворюючись на ласкавих кішечок, і попутно випускають кігтики, сподіваючись за першої слушної нагоди пустити їх у хід. Виходячи з вищевикладеного, робимо висновок — спиною повертатися до цих «кішечок» не можна, а то чекай зворотного «Ап!». Перекладаючи цей опус учительською мовою, отримуємо таке: «Дресирувальник» — це дисципліна і керованість. Налагодити взаємини з класом, базуючись виключно на засобах «дресирувальника», досить складно. Тому іноді доводиться бути трішки… клоуном.

«КЛОУН»

Відразу давайте все поставимо на свої місця, нічого смішного або образливого в цій учительській ролі немає. Клоун викликає сміх, але сміються не з нього, а з тієї ролі, яку він грає. Клоун — веселий добряк, якого люблять, обожнюють, аплодують, ним захоплюються. Він яскравий і виразний. Він Артист! Хто не згоден, що роль учителя на уроці — це теж роль артиста? 45 хвилин триває вистава, урок вдалий, ти так увійшов у роль, що бачиш обожнювання і захоплення, а виходячи з уроку відчуваєш піднесення.  Вчитель віртуоз! Дуже шкода, що в нас не прийнято дякувати вчителеві за чудово проведений урок оплесками. Це було б більш ніж доречно! Вчительською мовою «клоун» — яскравість, виразність, артистизм, емоційність! Засобами роботи «клоуна» є його артистичність, гумор, відвертість і доброзичливість. Діти дуже люблять, коли вчитель поводиться на уроці вільно, він настільки упевнений у собі, що може розв'язати всі проблеми жартома. Не всі народжуються акторами, але артистизм можна розвивати, користуючись нескладними прийомами.

«РОБОЧА КОНЯЧКА»

Робота вчителя — це безперервна праця протягом усієї педагогічної діяльності. На початку, лише виходячи зі студентської лави, ти думаєш: «Чим я їх займатиму цілих 45 хвилин? Як довго тягнуться ці хвилини!» Потім проходить років 5 і зі здивуванням розумієш, що 45 хвилин тобі мало, значить, уже є що запропонувати учням. Ще через 10 років ти неспішно вибираєш зі свого арсеналу педагогічні прийоми, технології, додаткові матеріали й усвідомлюєш, що цю 45-хвилинну тему ти можеш легко розтягнути і на три уроки. Все це напрацьовується з часом. Все це називається педагогічний професіоналізм. Але нічого не падає з небес просто так. Навіть нинішня велика кількість методичної літератури принципово не рятує. Це чужа праця, а треба пропустити її через себе. Поки на практиці, на своєму уроці ти не проведеш той або інший методичний прийом, то як можна зрозуміти його ефективність? Чи відповідає він твоєму темпераменту, чи враховує він особливості класу, з яким працюєш? Робота вчителя — це постійно вчитися самому. Отже, «робоча конячка» — це професіоналізм, бездоганне знання предмета і методики викладання. Складовими професіоналізму є і спілкування з більш досвідченими колегами, самоосвіта, читання і ретельне опрацювання спеціальної педагогічної та методичної літератури та ін.

Учитель, який перестає працювати над собою, перестає бути цікавим як учитель. Здавалося б, ну що нового можна знайти в біології? Усі живі істоти давно відкриті, усі куточки природи описані, все враховано І збалансовано. Підручник біології знаєш, можливо,  краще за родинний альбом... Але природа живе і розвивається, вона не стоїть на місці. Безглуздо наводити приклад про цунамі в Тихому океані, який обрушився на Чилі в 1961 році, якщо подібне явище мало місце у 2004 в Індійському океані! Преса заповнена описами очевидців цього природного явища, телебачення й Інтернет показують документальні кадри цього лиха, а вчитель, як і 10 років тому, переказує текст підручників із застарілими прикладами?!

І звичайно, підручник не для вчителя—це література для учня. Для вчителя існує маса інших джерел інформації. Найширший спектр — періодика: від науково-методичних видань, призначених спеціально для вчителів, до розкішних ілюстрованих журналів, у яких розумний учитель знайде чимало корисної для роботи інформації. А книги? Це ж невичерпне джерело знань. А Інтернет? Тільки лінивий, той, хто воліє залишитися у вчорашньому дні,  ще не долучився до цієї всесвітньої мережі.

Ну, добре, закони спадковості Г. Менделя по –новому не розповісти, але провести урок, скориставшись новими методичними прийомами, можна. Але для цього треба бути «робочою конячкою» і віддано тягнути свій учительський віз. Діти зараз дуже активні, мобільні, вони все помічають, і вчительське незнання або непрофесіоналізм насамперед стає мішенню і хворим місцем, куди можуть ударити.

Як досягти гармонії між цими вчительськими ролями? Як оцінити себе і визначити, яку роль граєш в учительському житті?

Співвідношення цих трьох ролей спробуємо узагальнити з допомогою математики. Воно  у всіх різне, але воно не залишається незмінним упродовж учительської кар'єри.

Згадуючи себе в ролі початкуючого вчителя і критично оцінюючи тодішню свою діяльність, можна зізнатися, що тоді це було так:

15 - Дресирувальник: 65 - Клоун: 20 - Робоча конячка

Особливої дисципліни і професіоналізму на уроках не було, але артистизм і емоційність зашкалювали. Це мене тримало на плаву, це те, що властиве молодості, це те, за що люблять молодих учителів. Минуло два десятки  років роботи в школі й зараз для мене важливіше інше:

35 - Дресирувальник: 20 - Клоун: 45 - Робоча конячка

Зараз мені легше вирішувати проблеми з дисципліною на уроці, але я розумію, що навіть високий професіоналізм буває сухуватий і зусиллям волі підключаю емоційну хвилю. Оскільки емоції, образність, виразність також важливі, як і знання предмета і методики. Можна бути суперпрофесіоналом, але при цьому діти не любитимуть твій предмет, тоді й професіоналізм розвіюється як примарна хмарка, у ньому просто немає сенсу. Робота вчителя — це робота з дітьми» а не з машинами, якщо вчитель не отримує визнання дітей, то його робота втрачає будь-який сенс. На жаль, немає формули, яка опише триєдину складову поняття «досвідчений учитель» і співвідношення  33Дресирувальник: 33Клоун: 33Робоча конячка — не ідеальне. Кожен учитель сам визначає для себе ролі, і якщо це необхідно, то може підсилити і роль «Дресирувальника», і розвинути в собі якості «Клоуна», а  «Робочою конячкою» треба просто стати. І в процесі роботи нарешті розумієш, що:

НАВЧАЮЧИ  ІНШИХ,  МИ ВЧИМОСЯ  САМІ.  СЕНЕКА, РИМСЬКИЙ   ДЕРЖАВНИЙ  ДІЯЧ.

А ще виявляється…

ВЧИТИСЯ  НІКОЛИ  НЕ   ПІЗНО.   СОКРАТ, ДАВНЬОГРЕЦЬКИ  ФІЛОСОФ

 

МОЖНА ПРИВЕСТИ КОНЯ НА ВОДОПІЙ. АЛЕ НЕ МОЖНА ЗАСТАВИТИ  ЙОГО ПИТИ. (АНГЛІЙСЬКЕ ПРИСЛІВ’Я)

Чи можна примусити коня пити?

Не перестаєш дивуватися народній мудрості (нехай і англійській), це я про коня і водопій. Як не тільки привести учня в клас, а й заохотити його до активної роботи? Як навчити новому, не змушуючи «пити насильно», а викликавши «спрагу», в ідеальному варіанті, до знань?

Як не намагаєшся, як чудово й артистично не розповідаєш нову тему, а в пам'яті учня залишається лише 20% від почутого. Просто образливо! Тому виходить, що найефективніші методичні прийоми уроку — ті, які спонукають до самостійної діяльності. Ніхто не відміняв та ніхто не зменшує переваг розповіді або лекції, іноді це просто необхідно, але вони також повинні супроводжуватись активними діями учня.

Ідеальний урок, або як працювати перед уроком?

З моєї точки зору, ідеальний урок — це той, на якому вчитель нічого не робить. Не поспішайте звинувачувати автора в лінощах або некомпетентності. Зовні це дійсно виглядає майже як «нічого не роблення». А насправді такому уроку передує величезна підготовча робота. Чим ретельніше був розроблений урок, чим більша підготовча робота була виконана, тим легше і приємніше проходить саме сорокап'ятихвилинне дійство. Причому працювати не обов'язково в ніч перед уроком (вигадуючи нові технології, які вже вигадані й упроваджені ким-небудь), дещо цілком можна зробити і на канікулах. Після цього ви самі собі сорок разів скажете «спасибі» й будете дуже задоволені своєю працьовитістю. До таких домашньо-канікулярних заготівок належить пізнавальна модель предмета, що вивчається, а також асоціативні схеми тем або уроків.

ЗАСВОЮЄМО:

10% ТОГО, ЩО ЧИТАЄМО,

20% ТОГО, ЩО ЧУЄМО,

30% ТОГО, ЩО БАЧИМО,

50% ТОГО, ЩО БАЧИМО І ЧУЄМО,

70% ТОГО, ЩО ГОВОРИМО,

90% ТОГО, ЩО ГОВОРИМО І РОБИМО.     (Вернон Мегнесон, американський педагог)

Традиційно вважається, що новий матеріал краще запам'ятовується, коли він занотований. Але сучасні дослідження вчених доводять, що звичайне нотування — слово за словом, речення за реченням, тобто інформація, яка розташована лінійно або стовпчиками, не зберігається у мозку. Мозок запам'ятовує інформацію тоді, коли вона має вигляд певних моделей, схем та асоціацій. Тому не записуйте, а малюйте асоціативні схеми, створюйте опорні конспекти, структурно-логічні схеми).

НА  СВІТІ  Є  ТІЛЬКИ  ОДИН  СПОСІБ,  ЩО  СПОНУКАЄ  КОГО-НЕБУДЬ  ЩОСЬ ЗРОБИТИ…

І  ВІН  ПОЛЯГАЄ  В   ТОМУ, ЩОБ  ПРИМУСИТИ  ІНШУ  ЛЮДИНУ ЗАХОТІТИ  ЦЕ  ЗРОБИТИ.  ПАМ’ЯТАЙТЕ: ІНШОГО  СПОСОБУ  НЕМАЄ. (Дейл Карнегі)