Ткачівська Марія


Марія Романівна Ткачівська (Лагойда)  (*11 серпня 1965, с. Сокіл, Галицький район) — українська поетеса, письменниця, перекладач та педагог. Кандидат філологічних наук, завідувач кафедри іноземних мов і перекладу Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Лавреатка премії імені Івана Франка (2006), премії ім. В.Стефаника (2010) та конкурсу «Коронація слова 2007».

Коротка біографія

  

Художня замальовка - про себе

   Мене звати Марія Ткачівська. Усе своє свідоме життя прожила в Івано-Франківську. До трьох років жила з бабусею в селі Сокіл у Галицькому районі. На жаль, якогось сильного зв’язку з тим селом у мене вже немає. Залишилася лише щемливість, туга. Буваю там приблизно раз у рік, і щоразу на душі мені сумно за минулим, за моєю бабусею...
   Закінчила школу №5 — це майже стандартний шлях більшості наших студентів, що вивчають іноземні мови. Зараз працюю завкафедрою іноземних мов і перекладу у Прикарпатському університеті.
   Франківськ страшенно люблю. У цьому є певний парадокс — я люблю швидкий крок і рух, притаманний великим містам, і водночас люблю затишок. Відчуваю велику енергетичну прив’язаність до Івано-Франківська. Була у багатьох країнах, містах. Як не дивно, найбільш подібну енергетику відчуваю в Берліні.
     Хоч я і багато подорожую, все ж у мене ніколи не стояло питання тікати з Івано-Франківська, навіть якби була змога. Тут мені завжди добре, у себе вдома на 7-му поверсі, хоч багато хто каже, що йому незатишно у цих багатоповерхівках. Я обожнюю запах розпеченого на сонці асфальту, від якого всі тікають. А ще люблю дощ, ці відчуття, коли рукави мокрі... Дощ заспокоює душу.
   У Франківську, та й взагалі в житті мене ніщо не дратує. Мене важко роздратувати. З рівноваги мене виводять лише певні моральні речі, або щось погане, що стосується людських почуттів.
       Є ще одна річ — мене дратує нецивілізованість водіїв на дорогах, зокрема в маршрутках, коли ти їдеш неначе «мішок з картоплею», як постійно сваряться на шофера пасажири. А в нецивілізованості наших людей винна урбаністичність. Усім невихованим людям досить дати просто почитати книжку про етикет. Також вартує завжди придивлятися до інших, аналізувати, намагатися бути кращим, «малювати» себе. Але не мавпувати щось сліпо.
      Не терплю нахабство, зловживання людьми з боку людей. Це у нашому суспільстві на кожному кроці. Але ставлюся дуже позитивно до використання знайомств, зв’язків. Треба просто розрізняти зловживання і використання. Це можна назвати навіть покладанням на інших, і без цього жити важко. Хоча сама я така, що радше змовчу і не попрошу нікого допомогти, а буду робити все самостійно.
      Чи потрібно у житті брехати? Так, іноді треба, щоб уберегти когось від болю, але у якихось не надто важливих речах. Обманювати ж людей, коли це не є необхідно — не можна. Таким і є мій девіз — «Не порань». Також є ще такий принцип — не робити того, про що тебе не просять.
        Моє хобі — спорт, якщо це так можна назвати. Щодня, і навіть узимку, я годину бігаю на свіжому повітрі. Також колекціоную тарілочки на стіну з різних країн. Свого часу малювала, та згодом зрозуміла, що з мене ніякий художник. Просто таким чином я виливала на полотно свої емоції.
    Які маю фобії? Мабуть, найбільше боюся гадюк, ще з дитинства, коли кілька разів мала з ними неприємні «зустрічі», хоч і вони ні разу й не кусали мене.
      Три улюблені страви? Черешні. Друга — черешні, і третя — також черешні! Деколи я декілька разів на день їм черешні, і в той день я більше нічого вже не їм.
     Улюблене місце в Івано-Франківську — бібліотека на Чорновола. Іноді я маю потребу втекти туди, де немає нікого, де можна відключити мобільник, де ніхто мене не знайде і нікому нічого не потрібно.
     А так у місті я люблю ходити на піцу. Піца для мене — це щось дуже родинне, бо я багато ходила на неї з сином. Також люблю багато доброї кави. У кав’ярнях люблю спокій, невимушеність, відсутність нав’язливості, коли в тебе не видирають порожню філіжанку з-під носа. Бо для мене якраз горнятко від кави є дуже важливим; нехай навіть порожнє — я просто люблю крутити його в руках. Також на весіллях я страшенно не люблю нав’язливого тамаду. Адже на весілля ти приходиш відпочивати, а через наші традиції тамадування ти на весіллі змушений буквально працювати.
     Чи щаслива я? Так, страшенно щаслива. У своєму житті я досягла десь третину того, що планувала. Певною мірою, щастя — у процесі досягнення чогось, а не стільки в результаті твоїх старань.

Творчі набутки

   У творчому доробку Марії Ткачівської — поетичні збірки «Просвічені силуети», «Переповнений експрес», феєрія «День відбілює ніч», «Подарунок від динозавра», роман «Тримай мене, ковзанко», духовна поезія "Долоні до світла" ("Початок"), художні зімальовки та есеї німецькою мовою " Die Ukraine von A bis Z (witzig, würzig, interessant) - "Україна від А до Я (весело, цікаво і з перчиком), друкується в журналах "Перевал", "Світло надії"та ін., авторка численних пісенних текстів.
Марія Романівна лавреатка премії імені Івана Франка (2006), премії ім. В.Стефаника (2010). Роман Марії Ткачівської «Тримай мене, ковзанко» став лауреатом конкурсу «Коронація слова 2007». Дипломант конкурсу "Коронація слова 2012" за дитячий роман "Обережно, діти (або Я ледь не одружився з пилососом)".
      Наразі репрезентуємо дещо з творчості Марії Романівни:
* Добірка пісень Марії Ткачівської
* «Перенесення часу»
* «Із циклу "Закутаність в кокон"»
* «Затемнення дня»
* «Поки сонце ще не зайшло»