Діалог зі статуєю Свободи на відстані


поезія Івана Павліхи  з циклу «Нью-Йорк очима калушанина»
Якийсь на серці осад гіркоти:
Це ж тра’ перелетіти гори й води
І через брак «зелених» не змогти
Добратися до статуї Свободи!

Її я бачу тільки звіддалік —
До неї ходять судна екскурсійні.
Без долара ти тут не чоловік
І почуваєшся немов невільник.

В Америці достоту це збагнеш,
Коли по ній поїздиш і походиш.
Свобода — то є гроші, мані, кеш!..
Чим більше їх, тим більше і свободи.

До неї кожному відкритий шлях,
І спершу тому стелиться під ноги,
У кого руки й мозок в мозолях,
Хто зна, за що гарує до знемоги.

Здибаю тут немало земляків.
Не хочуть в Україну повертаться.
Пролити в Штатах ладні сто потів,
Бо вірять: зробить вільними їх праця.

Із ними сперечаться — йти на згин,
Бо важко їхні доводи збороти:
«Скажи, є в Україні хоч один,
Хто чесно доробився до свободи?!»

Можливо, є такі, а може, й ні.
На щастя в кожного своя підкова.
А статуя нуртує у мені,
Небачена ізблизька, загадкова.

Здіймає смолоскипа у руці:
«До мене йди! Трощи всі перешкоди!».
Авжеж, прийду. Лишень у гаманці
Побільшає хоч трішечки свободи...

*Кеш (англ.) — готівка.

Comments