Олесь Весняний


Олесь Весняний або Олександр Погорілий (*1919, село Катеринівка, Черкащина —† вересень 1942, Київ) — український письменник, поет, педагог, публіцист громадський і культурний діяч.  Як учасник національно-визвольних змагань був заарештований в 1941 році і згинув у гестапівських катівнях Києва

Біографічна замальовка
історична розвідка Володимира Морозюка
Олесь Весняний – поет, патріот, борець

   Березень 1941 року. Прикарпаття. Станіслав. З нагоди відпралення матері своїх віршів до села Катеринівки з-під Кам’янки (а це нині – Черкащина) він звертається до нені поетичними рядками:

      ...Ти одна
      Не обікрадеш розмислом печалі
      І не осудиш сина, як страшна
      До Тебе дійде вістка, що назавжди
      Пішов я в морок іншого буття...


   Що мав на увазі поет під «іншим буттям»? Розгадку світоглядних позицій Олеся Весняного надибуємо у його літературних пробах ще студентської доби 1935–1940 років, коли він навчався на філологічному факультеті Київського університету, куди дістався у 16 літ. В одній із поезій, присвячених Насті Федорівні Дігтяр («моїй учительці, що посивіла в тюрмі за націоналізм, – присвячую»), Олесь Весняний 1938 року з вдячністю за науку національної честі й гідності говорить: Ви навчали, щоб ми, як Тарас, Покохали свою Україну, Щоб для неї жили, – Ви не раз Нам казали... І я материну Вашу мову навіки зберіг І несу її в серці гарячім – Я б забуть і тоді Вас не міг, Коли б роки забуть міг дитячі! Дитячі роки закарбувалися в свідомості поета трагічними сторінками «соціалістичних перетво¬рень» на теренах рідного краю і всієї України. Він дивом вижив у голодоморі 1932–1933 років, а, навчаючись у Київському університеті, був свідком кривавих оргій сталінщини на збільшовиченій Україні. Тоді, в роки голодомору, в його рідному селі голодною смертю померло одинадцять душ із лише його роду Погорілих, а в селі Стецівці сусіднього Звенигородського району голод скосив ще сім душ Погорілих...
   Олександр Погорілий – справжнє прізвище поета. Олесь Весняний – його літературний псевдонім, під яким він друкувався у київських часописах ще зі студентських років. Друкував, звісно, не всі свої поетичні твори: багато його поезій заховалося у потаємному зшитку. Згодом деякі з них були уладнані поетом у поетичну збірку «Пісні серця», яка побачила світ у вересні 1941 року в Станиславові – в друкарні управи міста, окупованого гітлерівцями.
   Отож Олесь Погорілий – Олесь Весняний у Станіславі з травня 1940 року: після закінчення університету його скеровують викладачем щойно відкритого учительського інституту. Викладає він українську літературу. Займається літературного діяльністю. Китиця його поезій об’єднана циклом «Карпатські мелодії». А це – «Подарунок», «Аж тепер зрозумів я навіки...», «Прохання», написані Олесем Весняним 1940 р. в Яремчому та «На могилі Василя Стефаника» (с. Русів, 1941 р). В останній поезії поет щиро захоплюється творчою величчю письменника:

      Чую на Покутті – мова на сто миль:
      Був же нам як батько Стефаник Василь!
      Чую на всім світі: Будь же славен шпиль,
      Де спочив безсмертний Стефаник Василь!
      Ой, зрости ж, барвінку, і могилу вкрий...
      Україно, краю мій, вічно здоровій,
      Будь же ти, як сонце, як іскристий сміх,
      Як синів ти родиш славних отаких!


   До збірки «Пісні серця» ввійшли поетичні твори поета, написані на Поліссі (1938), у Каневі, Києві, Голосієві, Кам’янці (1937–1940), Станиславові (1941).
  ...З початком німецько-радянської війни Олесь Весняний (Погорілий) залишився в окупованому фашистами Станіславі. Він відкриває своє лицарське забрало: відверто визначає своє місце в боротьбі за Україну – в лавах українських націоналістів. Він вітає Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р. В поезії «Україні», написаній 29 серпня 1941 р. в Станіславі, поет пафосно проголошує:

      Ти явилась, як сон пречудовий,
      Оповита у сонце, блакить...
      І відтоді не знаю любові,
      Як Тебе, Україно, любить!


   В іншій поезії цього тривожно-обнадійливого часу Олесь Весняний випромінює поетичними рядками те, що давно нуртувало в його серці: Я пригадую ночі безсонні У благанні: Визвольнику, встань І веди нас на мури червоні, У пожежі визвольних повстань!..
   Поет активно працює у щойно відроджених українських часописах «Самостійна Україна». «Українське слово», друкує свої поезії патріотичного спрямування, літературні сторінки, присвячені велетам української літератури – Тарасові Шевченку, Лесі Українці. Він був членом редколеґії тижневика «Станиславівське слово», співпрацюючи з відомими українськими діячами культури й літератури – Миколою Лепким, Тарасом Франком, Іваном Ставничним, Дарією Ярославською та іншими. Його творчість розпорошена по багатьох виданнях і є зовсім не опрацьованою.
  ...Надії поета і його друзів по боротьбі за відродження України з приходом «нового визволителя» у 1941 році швидко розвіялися. Поет пересвідчується, що потрібно ставати до рішучішої боротьби, надіючись на власні сили. Невдовзі, того ж року, Олесь Весняний у поезії «Виклик» проголошує:

      Лютуй, божеволій же, кате.
      Дивись – я сміюсь тобі в вічі!
      Коли б я міг тричі вмирати, –
      За край свій умер би і тричі!

    А в алегорії «На Київ, братове!..» у кінці серпня 1941 р. поет-революціонер пророкує визволення Києва від чорних сил:

      Снилось мені... ах, чому лише снилось?
      Що тяжко в боях ми втомились.
      Рани боліли, не зводились руки,
      І тішився ворог, і крякали круки...
      ...Та ми не спинялись, не сміли спинятись,
      Бо ж встала над нами зоря перемоги!
      На Київ, на Київ йдемо ми, братове!..


   З кінця 1941 року Олесь Весняний – у Києві. Як український націоналіст. У вирі підпільної антифашистської боротьби. Там же. у Києві, він загинув у ґестапівській катівні разом зі своїм товаришем-однокурсником з Київського університету – літератором-націоналістом Юрієм Булатом (за переказами – на електричному стільці).
   У своїй публікації в «Літературній Україні» за 2 жовтня 1997 року доктор історичних наук Надія Миронець повідомила про свою знахідку в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (вона вивчала документи німецької окупаційної влади, зокрема фонд штабу Розенберґа). Отож у своєму звіті начальник поліції безпеки і СД у Києві 15.09.1942 р. писав про Олеся Погорілого:
   «24.07 цього року був арештований українець Погорілий, який, за його власними показаннями, є засновником і керівником РУНО – Революційної української народної організації. РУНО нібито утворена в Києві в цьому році й зараз має приблизно 1000 членів. У Погорілого були знайдені 15 різних листівок, надрукованих на друкарській машинці. Вони є лише проектами і їх розповсюдження передбачалося найближчим часом. У цих листів¬ках Погорілий вимагає знищення як російського, так і німецького імперіалізму: тільки тоді Східна Європа нарешті заспокоїться. З цією метою повинні бути усунені як Сталін, так і деспот Гітлер і його “головний собака” Гейдріх. Окрема листівка Погорілого звертається до угорських солдатів із запитанням, заради чого вони, по суті, воюють. Адже після війни Гітлер, як це видно з його книжки “Моя боротьба”, перетворить Угорщину на свою колонію. Деспот Сталін буде замінений іншим деспотом. Слід відзначити, що, як повідомив Погорілий, він за професією є “поетом” – фаталіст і одиночка».
  ...У своїй літературно-пошуковій публікації за 1996 р. «Хто знає про Олеся Погорілого?» у часописі «Поліття» науковець-бібліограф Володимир Полєк підняв питання про вивчення життєвого й літературного шляху забутого поета – борця за волю України, доля якого тісно пов’язана з Прикарпаттям, Олеся Погорілого. Сподіваюся, ім’я Олеся Весняного буде вирвано з вимушеного забуття й заслужено увічнено поряд з поетами-націоналістами Оленою Телігою, Михайлом Дяченком (Марком Боєславом), Олегом Ольжичем та іншими патріотами України.

Творчі набутки

        Поетична й публіцистична спадщина Олеся Весняного розпорошена по багатьох виданнях, літературознавчо не опрацьована.
       Наразі, подаємо декілька взірців з творчого набутку Олеся Весняного:
* «Земле моя» (з думок поета) — публіцистичні роздуми;
* «Моє серце» — вірш;
* «На Київ, братове!..» — вірш;
* «Україні» — вірш
Зовнішні посилання