Вагилевич Михайло


   Михайло  Вагилевич (*1851, Болехів —†1912, Сокаль) —  український письменник,  педагог, громадський діяч. Племінник  Івана Вагилевича, побратим Івана Франка, найбільше проявив себе на учительській ниві, будучи популяризатором української культури, гуртував навколо себе українську спільноту Дрогобича, Перемишля, Тернополя та Сокаля.


Біографічні відомості

   МихайлоВагилевич народився 1851 року в передкарпатському містечку Болехів в відомій священницькій родині Вагилевичів (батько - отець Михайло Вагилевич - грекокатолицький священник в довколішніх селах, навколо Болехова). Будучи племінником Івана Вагилевича, ще змалку перейнявся українськими (на той час - руськими) ідеями свого дядька. Вихований в світській сім`ї, Михайло добре навчався в початкових та старших школах, а потім подався на науку до Львова.
   В 1880 ці він уже закінчив Львівський Університет і був відомим громадським діячем. Оскільки ще в університеті він спізнався з Іваном Франком та Михайлом Павликом та брав активну участь у студентському товаристві «Академический кружок». Разом з побратимами-однодумцями він затято боровся з москвофільством, виступаючи на зібраннях та публікуючи свої роздуми в тодішніх часописах, відтак Михайло зажив слави просвітителя-народовця.
   Після закінчення університету, Михайло Вагилевич подався учителювати. Перейнявшись ідеями привнесення "світла науки" простим українцям, Михайло об`їздив багато містечок Галичини.  Він вчителював у Дрогобицькій і Перемиській гімназіях. А потім почав вивчати майбутніх підіймачів української школи на Галичині - в учительських семінаріях Тернополя і Сокаля.
    Ще в Преремишлі, популярний та шанований учитель-народовець, Михайло Вагилевич, зіткнувся з потужним спротивом в особі про-польського чиновництва та когорти москвофілів (надто популярних в містечку, на ті часи). Тому активна про-українська позиція вчителя та його публічність надто дошкуляла чиновництву, відтак вони докладали чималих зусиль аби зжити зі світу Вагилевича. Через численні досікування Михайлові довелося таки виїхати з Перемишля і, завдяки підтримки однодумців, поселитися в Тернополі і зачати викладання у тамтешній гімназії. А за декотрий час і Тернопільщина спізнала активного народовця-учителя та наставника молоді. Праця на педагогічній ниві не приносила великих статків, та важливішим була приязнь однодумців та повага в місцевого люди, чиїх синів і дочок навчав талановитий пелдагог Вагилевич.
   Минали роки плідної праці і от, якоїсь днини, Михайло отримав листа-запрошення до свого побратима (ще з університетської лави) Йосипа Олеськіва. Будучи директором учительської семінарії міста Сокаля, він запропонував Михайлові спробувати втілити його напрацювання та учительські ідеї в цьому ж закладі. І Михайло Вагилевич рішився податися з сім`єю до прикапатського містечка де по-новому зачав закладати фундамент українськго вчительства. Та невдовзі, у 1903 році, Йосип Олеськів помирає, а через дев’ять літ, на 61-му році життя, закінчуються і земні митарства Михайла. Помер Михайло Вагилевич в 1912 році в Сокалі й похований на місцевому кладовищі (могилу його так і не віднайдено)

Творчий доробок

   Свої перші творчі потуги Михайло здійснював в ще в юнацтві на шпальтах місцевих газет. Але серйозно творчістю він зайнявся уже, навчаючись, у Львівському університеті. Напочатках це були історичні розвідки-дослідження, потім уже були історичні повісті, що друкувалися в студентському журналі «Друг» (впродовж 1874 - 1880 років).
   Згодом, набивши творчу руку, студент Вагилевич ризикнув опублікувати повість «Домна Розанда» — перший великий літературний твір, який розкрив талант молодого письменника. В основу цієї історичної повісті було покладено події часів Визвольної війни 1648—1654 pоків на українських теренах. В цьому творі Михайло змалював українську спільноту у визвольних змаганнях під проводом Богдана-Зеновія Хмельницького, розкрив передумови й наслідки воєнно-політичного союзу України з Молдовою і Валахією у боротьбі з турецько-татарськими загарбниками, показав встановлення династичних українсько-молдовських зв’язків, завдяки одруженню сина гетьмана з дочкою господаря Молдови Розандою. Повість було опубліковано у журналі «Друг» 1874 року і про неї схвально відгукнувся Іван Франко.
   Наприкінці своїх студентських часів Михайло написав і видав у «Друзі» ще одну свою нову повість — «Денис», як образок із життя галицької інтелігенції. Цей твір прихильно зустріла громадськість краю, яку в цей час, національного пробудження, збурювали літератори-народовці (Іван Франко, Михайло Драгоманов, Михайло Павлик), і в числі їх, побратимів, уже був знаним письменником Михайло Вагилевич (наступник стрия Івана - зачинателя "Руської трійці").
   Слід відмітити, що історичними розвідками творчість Михайла Вагилевича не закінчувалася, він показав себе в публіцистиці (друкуючись в місцевих виданнях) і навіть пробувався в драматургії - ще в студентські часи ставив на сцені переробку п'єси І. Франка «Три князі на один престол» (після пробної франкової обробки - «Пімсти яничара»).
   По закінченню науки й в часі педагогічних практик Михайло захопився науковими дослідженнями, на кшталт праці «Первісні спорядження германців», а згодом він прописав чимало педагогічних розробок, на кшталт «Порівняння організаційних основ теперішніх гімназій австрійських з польськими».
   Загалом, творча спадщина Михайла Вагилевича й досі не зібрана і не вивчена. Наводимо перелік, відомих громадськості, творів Михайла Вагилевича:

* «Домна Розанда, господарівна волоська» → 1874 році → повість про події часів Б. Хмельницького.
* «Денис» → 1876 році → повість з життя інтелігенції.
* «Первісні спорядження германців» → 1884 році → історина монографія.
* «Порівняння організаційних основ теперішніх гімназій австрійських з польськими» → 1886 році → педагогічне дослідження.

Джерела
* І. Вашків, «Сокаль і Прибужжя». Львів, Каменняр, 2000 рік
Comments