Левицький Іван Омелянович


Іван Левицький (*6 січня 1850, Берлоги—†17 січня 1913, Львів) — український український бібліограф, письменник, публіцист. Зачинатель української бібліографії, а свої художньо-творчі експерименти та публіцистику підписував - як Іван з Берлог.



Біографічна замальовка

   Майбутній першовідкривач української бібліографічної справи народився 6 січня 1850 року в селі Берлоги Калуського повіту (тепер це Рожнятівський район). Народившись в не бідній родині, малий Іван не цурався й важкої праці. та головний його клопіт - було навчання. На початках це була початкова освіта на дому, в Калуші, та згодом він навчався уже в Станіславській гімназії.
   Та катаклізми в Австрійській імперії відобразилися на подальшій долі молодика. Спершу, йому довелося полишити навчання, адже з 3-го класу гімназії його забрали до австрійської армії, яка була знесилена опісля поразки в австрійсько-пруській війні. Урядовцям-австріякам довелося набирати нових вояків уже зі своїх національних округів, та розквартировувати їх в точках суспільних напруг своєї імперії. А так як, на той час, угорці, в своїй борні за національні права та домінування в імперіі - були найбільш рішучими, то австріяки зтягували значні військові сили на угорські терени. Але так сталося, що, неочікувано, владоможцям австріякам та їх угорськими васалами (паничами) було досягнуто перемир`я (яке переросло в військово-політичний альянс на півстоліття). Ось таким чином, український молодик Іван Левицький, потрапивши до Мадярщини, залишився на берегах Дунаю і йому вдалося продовжити свої науки - і у липні 1871 року у Будапешті він склав екзамени на атестат зрілості, а згодом поступив на філософський факультет Віденського університету.
   Саме в Відні, Іван Левицький зачав приймати участь в суспільних гуртках-рухах, заприятелював з українськими/руськими побратимами та захопився літературою, почав перекладами статі з російської преси (оскільки на той час став дуже близьким до товарства москвофіфів). На ті часи, вся східна Європа підпала під вплив російської культури, оскільки вона була доволі соціальноспрямована (та зорештою, ще й новинкою для тодішніх читачів). До того ж, царський режим Олександра ІІ детально зайнявся експансійними питаннями на теренах Східної Європи (особливо в Балканах та Карпатах) - тому всілякими засобами підтримував москвофільські течії в різних націоональних групах (особливо слов`янських). Потепління в відносинах між класових груп, відміна кріпосного права та зародки суспільних реформ - зацікавлювали провідні класи та інтелектуалів Європи. Одним з таких інтелектуалів був і Іван Левицький, який побачив у становленні російського суспільства - можливе відродження української грромади. Тому й захопився перекладати твори (особливо актуальну пресову публіцистику) багатьох відомих російських інтелектуалів: Бєлінського, Нєкрасова, Тютчева, Гончарова, Добролюбова, Чернишевського (хоча дивним виглядає той казус, що саме ці літератори представляли саме "західників" і протиставляли себе партнерам "москвофілів" - консерваторам "словянофілам", до яких і Левицький не був прихильним). Ось така ідейна дилема не полишала Левицького - в ньому боролися прогресивні реформаторські ідеї з консервативними релігійно-класовими сталостями. І якщо на своїх початках він ще опирався на свої релігійні основи підкріплені москвофільськими теоріями богообраності словянської формації та її царської святості, то з роками він все більше віддалявся від цієї закамуфльованої релігійно-опортуністичної самодержавної течії. А повернення на Батьківщину та "зустріч" з тодішніми галицькими реаліями - остаточно відвернули його від москвофільства й він своїми діями та помислами пішов за народниками, ставши одним із будителів українсько-руського люду.


Творчий доробок

   Голове творче зацікавлення (та й надбання) Івана Левицького - є українська бібліографія. По суті, він був першопрохідцем в цій царині та заклав міцний фундамент задля української бібліографічної справи, зібравши найбільш детальну інформацію (як на ті часи) про тогочасні українські-руські видання, твори та їх авторів (і не тільки Галичини). В біографіях, портретних замальовках міститься багато матеріалів (і навіть з перших рук) про видатних й зовсім тоді невідоимих творчих особистостей Галичини та України. Праці Левицького вирізняються грунтовністю, повнотою описань і, донині, не втратили своєї актуальності та наукового значення.
   Окрім наукових розробок, Іван Левицький залишив по собі числені творчо-літературні напрацювання: народні календарі, різні простонародні книжечки на пізнавально-історичну тематику. Загалом, творчість Івана з Берлог отримувала численні схвальні відгуки в українській, польській та російській пресі, а про автора і його діяльність згадано в "Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона", "Енциклопедії Українознавства".

Основні праці:
* «Галицко-русская библиография XIХ столетия» (т. 1—2, 1888—95),
* «Українська бібліографія Австро-Угорщини» (т. 1—3, 1909—11),
* «Галицько-руська бібліографія за роки 1772—1800» (1903),
* «Прикарпатська Русь в XIХ въцъ в життеписахъ и портрэтах еn дъятелъвъ…» (1896).
Оповідки та дослідження:
* «Молитвослов для мірян». Львів, 1879;
* «Дмитро Детко, рускій воевода перемиській: Историчне оповўданье». Львів, 1882;
* «Три побратимы або якъ поконали люде бўду». Львів, 1893;
* «Реєстр наукових і літературних праць проф. Михайла Грушевського». Б/м, 1900;
* «Александр Барвўнскій в исторіи культурного движения руского народа на Прикарпатю». Львів, 1901;
* Матеріали до історії народнього шкільництва в Галичині в рр. 1803—1821. В книжці «Матеріали до культурної історії Галицької Русі XVIII і XIХ віку та ін. Львів, 1902.

Бібліографія:
* «Левицький Іван Краєзнавці Прикарпаття»: довідник (ХХст.). – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – С. 57. * «Левицький (Ємельянович) Іван» - Енциклопедія Українознавства: словникова частина. – Париж-Нью-Йорк: Молоде життя,1962. – Т. 4. – с.1267.
* «Галицько-руська бібліографія ХІХст. І.О. Левицького: принципи укладання», Іван Омелянович Левицький: збірник наукових праць - НАН України ЛНБ ім. В. Стефаника. – Львів, 2002. – С. 26-35.
* Гуменюк М.П. «Иван Левицкий – выдающийся украинский библиограф ХІХст.» - Сов. Библиография, 1955. – Вып. 41. – С. 45-52.
* «Фундатор української бібліографії»: про І. Левицького - Чоповський М., Чоповський В. - Скарби карпатського краю: історико-краєзнавчі нариси. – Львів, 2003. – С. 123-127.

Корисні посилання
* Левицький Іван Омельянович в укр-вікіпедії
* Про Левицького Івана Омельяновича на бібліотечному ресурсі Рожнятівщини
* Детальніше про Левицького Івана Омельяновича
* Рецензія Івана Франка на творчість Левицького Івана Омельяновича
* Детальніше про головний доробок Левицького Івана Омельяновича
Comments