За топливо


С у д д я: (до обжалуваного). Були-сте карані?
О б ж а л у в а н и й: (стоїть згорблений коло дверей).
С у д д я: Ну!
О б ж а л у в а н и й: Дістав-єм від пана десять буків у стайні.
П а н: (темний вірменин, із вухами, як у лилика, намість збліднути пожовк). То неправда. Він бреше
С у д д я: (до пана). Успокійтеся, пане, я знаю, що він мені тут усе буде брехати. (До обжалуваного). Не бреши! Бити не вільно!
О б ж а л у в а н и й: (скривився так, наче хотів сказати: «Коби я тебе подибав у своєму селі, в темній вулиці, в опівночі, я би тобі показав, чи вільно бити, чи ні»).
С у д д я: Я тебе питаюся, чи ти був караний, то значить чи ти сидів у арешті?
П а н: Ого-го!
О б ж а л у в а н и й: Сидів.
С у д д я: За що?
О б ж а л у в а н и й: За напасть!
С у д д я: За яку напасть?
О б ж а л у в а н и й: У Семена пропав мішок, а в мене трясли шандарі, та й найшовся.
С у д д я: То ти, видко, порядний чоловік.
П а н: Налоговий злодій.
С у д д я: Крав ти у пана пруття з лугу?
О б ж а л у в а н и й: Ні!
П а н: (сердиться). Та як можна безлично брехати? Таже тебе ймили гуменний і економ!
О б ж а л у в а н и й: Я брав собі топливо.
П а н: Та вночі?
О б ж а л у в а н и й: Бо в днину не давали.
С у д д я:Чи ти дурний, чи вдаєш дурного?
О б ж а л у в а н и й: Щоправда, я трохи придуркуватий, бо мене маленьким затовкли в головку, але робітник із мене добрий. Най пан скажуть: три роки у них служу.
П а н: Та так ти ся мені віддячив за моє добре серце, що тебе три роки годую?
С у д д я: Що маєш сказати на своє оправдання?
О б ж а л у в а н и й: (дивиться на ніжку від стола).
С у д д я: Нащо ти крав пруття?
О б ж а л у в а н и й: Бо мені належалося.
П а н: (перебиває). Дивіться, пане суддя, що за безличність! Соціаліст, ділив би ся зо мною!
О б ж а л у в а н и й: Я мав згоду з паном за топливо. А чим же мені жінка обід зварить? Тепер коло плуга... тяжка робота... враз із волом від досвітку до темної ночі.
С у д д я: Що?
П а н: Але ж, пане суддя, я йому дав ведля згоди — ріпак, так як щороку.
О б ж а л у в а н и й: Ріпак перемок... зогнив. Та чим топити? Сльота вдарила. В мене хорім нема, а таку купу до хати не можна забирати. А ріщечко все інакше: хоть до хати забери, а хоть як вимокне, то борше висхне.
С у д д я: Та що тут багато говорити? З його зізнань виходить, що вкрав.
О б ж а л у в а н и й: Я нічого не крав, я топливо брав. Мені належиться.
С у д д я: Як міркуєш, що тобі належиться, то запізви пана, а красти не вільно.
О б ж а л у в а н и й: А куди запізвати?
С у д д я: До суду.
О б ж а л у в а н и й: (хитро). Ая! (Дивиться на ніжку від стола).
С у д д я: За те, що ти крав пруття, маєш два тижні арешту. Маєш вернути панові пруття або 50 крейцарів.
О б ж а л у в а н и й: Оксана не дасть ріщє, бо нема чим затопити.
П а н: Я собі з платні обтягну. О б. Як з платні? Я взяв півкорця кукурудзи до грошей у крамаря.
С у д д я: Приймаєшся кари, чи будеш рекурсувати?
О б ж а л у в а н и й: Куда?
С у д д я: До вищого суду.
О б ж а л у в а н и й: (дивиться на ніжку від стола).
С у д д я: Ну?
О б ж а л у в а н и й: Я нічого не рекурсую...
С у д д я: То махай до арешту!
О б ж а л у в а н и й: Але я взяв півкорця… (Возний відпроваджує обжалуваного до арешту).

[1899]

Анотація

   «За межу» — оповідання-драма, Леся Мартовича. Було написане десь в другій половині 1889 року, та видано в збірці «Не-читальник» в 1890 році у Чернівцях.
    Це оповідання-драма була, чи не єдина, спроба Леся на ниві драматургії, від якої він відмовився. Надалі ж він писав свої колоритні оповідання,  тому цей твір вважають ще як такого собі роду оповідання-діалог. Характером відображення головного персонажа цей твір чимось нагадує новелу російсь-кого реаліста Антона Чехова «Злоумышленник», яка в 1889 році, серед інших його новел у перекладі на українську мову, була надрукована в V томі журналу «Літературно-науковий вісник» під назвою «Свідомий преступник».

Comments