Костянтина Малицька


   Костянтина Іванівна Малицька (*30 травня 1872, Кропивник, Калуського району Івано-Франківської області — †17 березня 1947, Львів) — українська письменниця, педагог, діячка культурно-освітніх товариств у Галичині. Здобувши кваліфікацію педагога, вона все життя провела, вчителюючи та в громадських починах, в галицьких та буковинських селах і містечках. Працювала під літературними псевдонімами: Віра Лебедова, Чайка Дністрова. Найбільше прославилась як автор числених творів для дітей та популярних пісень «Чом, чом, чом, земле моя…», «У Січі, у Січі гуртуймось брати».


Біографічна замальовка

   Костянтина Малицька народилася 30 травня 1872 року в селі Кропивник Калуського повіту (теперішнього Калуського району, Івано-Франківської області). Батько майбутньої письменниці був парохом місцевої громади, а й мати, також, походила з родини священників (Гетьманчуків) походила й мати Олена. Навчалася Костянтина у початковій та виділовій школах Станіслава, пізніше поступила до Львівської державної семінарії. Саме там вона починає віршувати. Будучи  завсідником катедри Святого Юра у Львові (в якій знаходилася багата бібліотека), вона послуговувалася тамтешнім книжковим фондом і там вона вперше спробувала себе на літературному поприщі - Костянтина почала віршувати.
   У 1892 році, вона закінчила свої львівські науки і повертається на Станиславівщину, оселившись в Галичі, Костянтина працює вчителькою одинадцять років. Вже там почав яскраво виражатися організаторський та педагогічний талан цієї молодої сподвижниці. Спершу, вона як тільки облаштувалася, як педагог, заходилася навколо заснування-облаштування читальні “Просвіти”, потім була активна її участь в церковному хорі. Незабаром, про молоду і енергійну українську учительку заговорили в окрузі, і, як наслідок, її діяльність викликала занепокоєння серед тамтешніх москвофілів та осіб пропольської орієнтації, і завдяки їх "старанню" Чайку Дністровую (такого собі літературного псевдо взяла собі Костянтина у Галичі) в 1903 році переводять до далекого села Бєча.
   Того ж таки року розпочався Буковинський період життя Малицької - цьому посприяв тодішній інспектор шкіл Буковини О. Попович, який запросив літератора-учительку в село Лужани. Це велике буковинське село знаходилося поряд Чернівців, що дало можливість українському педагогові-сподвижнику познайомилася з редакторами газети “Буковина” Я. Веселовським та журналу “Промінь” І. Герасимовичем. А творча та життєва енергія сподвигнула Костянтину до нових творчих й громадських починів: вона провела велику роботу з організації численних жіночих гуртків по селах округи та стала, в травні 1905 року, натхненником при заснуванні “Жіночої громади”. Поголос про педагога-організатора пішов далек за межі округи, а побратими-українці не могли нахвалитися її діями.
   Тому нічого дивного не було, що 1906 року народна учителька отримала запрошення попрацювати в першій українській приватній дівочій школі ім. Т. Шевченка, заснованій Українським Педагогічним товариством в столиці Галичини - Львові. Повернення до Львова - стає новим імпульсом для цієї жінки - громадського лідера. Окрім учителювання вона поринула в числені українські громадські зачинання та продовжила свої творчі розробки. Починаючи з 1906 року і аж до початку 1-ї Світової війни (1914 рік) вона редагує журнал “Дзвінок”, працює в педагогічних товариствах: «Рідна школа», «Крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю» та активно співпрацює з «Просвітою».
   1-а Світова війна стала поворотним моментом в долі Костянтини Малицької. Ще будучи зачинателем фонду «На потреби України» в 1912 році спільно з М. Білецькою вона помагала багатьом творчим та суспільним діянням української громади, а з часів війни цей фонд став матеріальною допомогою для Українських Січових Стрільців. Воєнна кампанія, а особливо участь в ній першої суто української військової формації, надихнула Костянтину на чималий пласт патріотичних пісень, які миттєво розійшлися поміж «січовиків». Але короткотермінове захоплення Галичини російськими військами - перервало життєвий запал Малицької. Якимсь чином, вона не встигла виїхати з прифронтової смуги й була захоплена царськими посіпаками, які довго не панькалися з українською учителькою та відомою поетесою-січовичкою - миттєво спровадили її подалі від українських терен. Закинувши палку українку за тисячі верст від України - вони мали намір Сибіром зломити її морально - але не на ту напали. Енергійна будителька народних мав й тут знайшла собі раду - згуртувавши числених українських переселенців навколо їх духовного стрижня - мови. І зорганізувала однодумців на заснування української школи в далекім Сибіру і стала першою вчителькою «Української школи імені І. Котляревського». Небезпечна для російської монархії галичанка була виселена в 1915 році Приангарський край, в село Пінчугу, в тім краї вона зазнайомилась з висланцями з багатьох інших народів, а вже незабаром, після жовтневого перевороту 1917 року, Костянтина Малицька активно включилася в культурне життя свого місця перебування. Найбільше зусиль було покладено на зачинання й утримання української школи ім. Котляревського в та підтримки українців в Красноярському краї, але й творчість свою вона не полишала, хоча все те написане було в щоденник та пройняте тугою за Батьківщиною. А в 1921 році заходами Констянтини Малицької та її українських учнів школа дала в Красноярську перший український Шевченківський концерт, від якого були в захваті всі його учаники. І того ж, 1921 року, доля привернулася до Костянтини й вона отримала змогу повернутися в Галичину.
   Повернувшись до Львова, Костянтина Малицька одразу включається в громадську діяльність, ніби намагається наверстати впущені роки царського заслання. Вона багато сил і енергії віддає розвитку української школи, і особливо її рідної Дівочої школи імені Тараса Шевченка. Тоді ж вона захоплюється кооперативним рухом, створює крамниці для фінансової допомоги освітянам, працює в психотехнічній секції, яка запровадила в школах тестування, анкетування. У 1934 році, при її безпосередньому сприянні, були підготовлені понад 500 тестів для визначення в учнів ступеня концентрації їх уваги, абстрактного мислення, зорової та вербальної пам’яті, вміння орієнтуватися в просторі. Костянтина Іванівна обстоювала необхідність перебудови шкільництва, її непокоїла проблема відірваності змісту навчання від життя та суттєвої відмінності навчання в міських та сільських громадах.


   Костянтина Малицька належить до когорти сподвижників українського національного руху початку 20-го століття, що відзначилася ще й суттєвими своїм всестороннім творчими зачинаннями в тих царинах, за які вона бралася. Це був педагог європейського рівня, видатна громадська діячка, поетеса, прозаїк, перекладач, бібліограф, редактор, вона працювала під псевдоніми та криптоніми: Горський Стефан; Кропивницька Віра; Лебедів Віра; Лебедова Віра; Лужанська Віра; Чайка Дністрова; Растик; Vanellus; Кр. Софія; В. Л.; К.; К. М.; К. М…; к. м.; М.; М-а; М-ка К.; Віра Л.
Творчий доробок Костянтини Малицької становить близько 50 літературних творів (оповідання, поезії, публіцистика і навіть п`єси):


   Всі ці твори видавалися нею та за підтримки її друзів-побратимів і  публікувалися в різних публіцистичних виданнях,  газетах, журналах. Хоча, слід відмітити, окремішньо видано було лише дві збірки і одна уже посмертно:

* «Малі герої», Львів;
* ««Гарфа Леілі. Легенди про Христа»», Торонто, 1953;

Джерела 

   Твочість та життя Костянтини Малицької мало відомі широкій громадсь-кості в Україні, незважаючи на те, що частину її твори причисляють уже до народних. Лише після здобуття незалежності України,  творчий та життєвий шлях Константини - Віри Лебедової почали попадати в поле зору літературознавців та дослідників, і, як наслідок, постали числені збірки розвідок-досліджень творчих звершень цієї самобутньої письменниці:

  • “Чом, чом, земле моя!” Сторінки життя і творчості Віри Лебедової / Упор. В. Слезінський. – Калуш, 1993. – 77 с.
  • Богачевська-Хом’як М. Білим по білому: жінки в громадському житті України, 1884-1934. – К.: Либідь, 1995. – 424 с.
  • Виховниця поколінь Константина Малицька: громадська діячка, педагог і письменниця / Ред. Л. Бурачинська. – Торонто: 
  • Накладом Світової Федерації Українських Жіночих Організацій, 1965. – 126 с. Зоря Костянтини Малицької // Юсип Д. Корона і вінок терновий. – Івано-Франківськ: “Сіверсія” – “Галичина”, 1998. – С. 137-148.
  • Зоря Костянтини Малицької: Урок літератури рідного краю в 9 класі // Рибак І. В. Із когорти героїв: Література рідного краю. – Івано-Франківськ: ПП “ЛА Пальміра Плюс”, 2005. – С. 6-20.
  • Качкан В. “Визначна сила педагогічна…” (літературна сильвета Костянтини Малицької) // Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Студії з історії української літератури ХІХ-ХХ ст. Кн. 2. – Коломия: Видавничо-поліграфічне товариство “ВІК”, 1996. – С. 146-160.
  • Нагачевська З. Костянтина Малицька: жінка в педагогіці, педагог у жіночому русі // Обрії. – 2002. –№ 1. – С. 18-28.
  • Павликовська І. На громадський шлях. З нагоди 70-ліття українського жіночого руху. – Филадельфія: Накладом Світової Федерації Українських Жіночих Організацій, 1956. – 76 с.
  • Панкевич Г. Педагогічна спадщина Костянтини Малицької // Педагогіка: Республіканський науково-методичний збірник. – К., 1990. – Вип. 29. – С. 109-114.
  • Тебешевська О. Над Кропивником витав її дух // Галицька Просвіта. – 2007. – № 28-29. – С. 7.
  • Тебешевська О. Премія імені Костянтини Малицької та її лауреати // Голос Опілля. – 2002. – 29 травня.
  • Якубовська М. Життєвий і творчий шлях Костянтини Малицької. – Львів: Основа, 1995. – 123 с.
Додаткові посилання 
* Стаття про Костянтину Малицьку в українській вікіпедії
* Аналітична стаття про життя та творчість Костянтини Малицької
* Стаття про життя та творчість Костянтини Малицької через призму її педагогічного хисту
* Анотація на творчість Костянтини Малицької
* Про життєвий шлях Костянтини Малицької.
Підсторінки (29): Переглянути всі
Comments