26 квітня 1986 року сталась  найбільша трагедія не тільки  України, а й усього людства  – вибух на Чорнобильській  АЕС. Причиною катастрофи прийнято  вважати стрибок напруги в мережі, який викликав два вибухи. Сумарна радіація ізотопів, викинутих  в повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30-40 разів більшою, ніж при вибуху атомної бомби  в Хіросімі. 

    Кількість людей, що брали участь в гасінні пожежі на ЧАЕС, становила 240 тис. Всі вони отримали високі дози радіації. Одразу після аварії майже 8,5 млн людей були опроміненими.

    Уряд СРСР, очевидно, намагався приховати цю трагедію від світу через нав’язливу ідею секретності.

   Та не вдалося.  Чорнобильська трагедія  велике горе, яке спіткало нас! Ми мусимо пам’ятати ці сторінки  нашої історії, щоб більше ніколи  не повторити їх.

   У 2018 році ми відзначаємо День пам’яті та примирення і 73- річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

У школі було проведено тематичні уроки, виховні години присвячені цій даті. Також діти переглянули документальний фільм «Україна в Другій світовій війні», присвячений подвигу українського народу,відбувся конкурс учнівських малюнків, патріотичних пісень. У шкільній бібліотеці організували книжково-журнальну виставку.    Ми повинні пам’ятати своїх героїв, які творили нашу історію!

Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ осмислить своє минуле. Не сьогодні це сказано: Час

народжувати і час помирати. Час руйнувати і час будувати. Час розкидати каміння і час збирати. Час мовчати і час

говорити. Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.

У 1933 р. був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших.

І ніхто не знав, скільки живого люду лягло у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.

Це чорні сторінки нашої історії. Їх немає права забувати жоден громадянин нашої держави.

Жертвами цих страшних 32-33 рр., мучениками геноциду присвячений захід «Свіча пам’яті», який підготував 7 клас

Воля-Висоцької школи та класний керівник Вавшкович Л.М.

  «Свічка пам’яті».

Ніч огорнула мою Україну.
В небі високо засяли зорі.
Чому ж до зірок я думкою лину,
Схиляючи голову в тихій покорі
Може ті зорі – то душі людей,
Які відлетіли в Голодні часи?
...А серед них скільки було дітей!..
Їм не бачити більше земної краси.
Ніколи вже їм не пізнати Кохання...
Не пройтися щасливими лісом, ні полем...
Голод знищив життя і сподівання...
Збережи, Боже, рід наш!
Повернись до нас, Доле!
Раптом туга стискає душу мою...
Свічку поставлю в вікні. Запалю.
Прошепочу я тихенько молитву свою-
Тих, голодних, 30-х я гріх замолю.
Хай світло від свічки у небо летить-
Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,
Щоб Душа ця загублена спокій знайшла-
І у Вічність до Бога вона відійшла.