Перша згадка про місто датується 1363-64 роком. До приєднання Брацлавщини Польщею в кінці ХУІ ст. район міста, де ми зараз знаходимось був не заселений. Поляки почали його обживати на початку ХУІІ ст. Вінниця забудовувалась по принципу радіуса. Всі знають «Садове кільце» у Москві, от приблизно так само. Вулиця арх. Артинова виступає ніби «хордою» у цьому колі, з’єднуючи різні точки кільця.

        Будинок Длуголенських

Польська родина Длуголенських мала давнє подільське коріння, як найменше у шести поколіннях. За нашими відомостями, життя двох останніх поколінь була пов’язана з Вінницею. Батько Артур-Карл Длуголенський пройшов легітимацію 1850 р. (відразу по народженню), займався комерційною діяльністю, представляючи інтереси різних промислових підприємств у регіоні, на межі ХІХ – ХХ ст. неодноразово обирався міським гласним. Його син Любомир, юрист за фахом,  легітимацію пройшов 1892 року, був власником гарної садиби із садом, що доходила до Бугу. Він організував склад сільськогосподарських машин. Його дружина Ванда, з дому Непокойчицька зуміла сформувати друкарню ( у 1917 р. друкарню купив З. Грохольський і перейменував з «Друкарні Непокойчицької» на Польську друкарню у Вінниці»). Тривалий час у Вінниці він працював як присяжний повірений. Потім Любомир Длуголенський був директором Торгового банку у Вінниці. 1917 року брав активну участь у становленні Тимчасового уряду у Вінниці, був оголошений комісаром міста, начальником вінницької міліції. Володів декількома будинками у місті. Найвідомішим серед них є будівля сучасної художньої школи (з 1960 року) по вул. Першотравневій, 66. Композиційна побудова її фасаду (виконаного у стилі модерн) утворена вільним співвідношенням архітектурних мас. Центральним декоративним аспектом є зрізане еліпсовидне вікно, по боках від нього розміщені ризаліт( частина, яка виступає за фасадну лінію будинку) та вузенький еркер (частина споруди, що здіймається над першим поверхом і виступає за межі основного обсягу у вигляді напівкруглого, трикутного або чотирикутного у плані заскленого балкону).

  Ще один цікавий факт. Загадковим залишилось утворення у Вінниці 1919 р. голландського консульства, яке зайнялося захистом інтересів поляків, допомогою, евакуацією репатріантів, забезпеченням документами. Більшовицька влада швидко зорієнтувалась  у тій діяльності консульства і весь його персонал заарештували. Любомир мав проблеми в 1919 р. у зв’язку з ліквідацією цієї установи, до якої він мав стосунок. Був заарештований і ув’язнений у Москві, лише близько 1922 р. звільнений завдяки Дзержинському. Разом з частиною товаришів приїхав до Польщі, став пізніше окружним суддею у Познані. Був розстріляний німцями в 1939 р.

В 1920-24 рр. за деякими даними в цьому будинку був розміщений штаб В. Примакова, отамана червоних козаків. Але цей факт не є повністю достовірним.

Ми знаходимося безпосередньо на вулиці архітектора Артинова. Одна з найстаріших вулиць міста, колишня «Велика бульварна»,  «9 січня» та «19 февраля», нині носить ім'я першого вінницького архітектора Артинова. Бере початок на вулиці Першотравневій, перетинає Соборну і далі тихо слідує між вінницькими пагорбами.

Перед Вами з обох боків вулиці стоять цегляні двоповерхові будинки. По вулиці їх можна зустріти ще декілька. Збудовані вони у стилі конструктивізму, або навіть «провінційного конструктивізму», який прийшов у повітове місто Вінницю у 30-х рр.  ХХ ст. можна побачити непропорційне поєднання правильних геометричних деталей. Взагалі конструктивізм набув свого поширення в Радянському Союзі, тому, що показував «нутро комунізму».

Щодо архітектора Артинова. То можна коротко розповісти таке. Вінницький міський архітектор 1900-1919 рр., цивільний інженер Григорій Григорович Артинов народився у місті Ніжин на Чернігівщині. По закінченні Реального училища у Кронштадті Григорій так само, як і його старший брат Михайло, вступив до Санкт-Петербурзького Будівельного Училища (згодом – Інститут Цивільних Інженерів). У 1889 р. цивільний інженер «у чині 10 класу» Г.Г.Артинов працював техніком при міській управі північної столиці, потім був направлений до «комісії з улаштування казарм» в Ломжинській губернії. Після 1893 р. в якості службовця Головної військової та казарменої комісії Генерального штабу Російської імперії Г.Г.Артинова призначають будувати стратегічні шосе, казарми, під’їзні залізничні колії та будівлі залізничних і військових установ для міст Волинської губернії (нині території Волинської та частини Житомирської областей), а також на Поділлі – залізничні колії та іншу інфраструктуру, зокрема, для Жмеринки та Вінниці.

У вересні 1899 р. Г.Г.Артинов оселяється у Вінниці, середовище й саме обличчя якої йому судилося змінити. Протягом 1900-1917 рр. усі нові громадські будівлі Вінниці, перші інженерні мережі та тривкі мости, нові храми, прибуткові будинки, кінотеатри, фотосалони та чисельні особняки, нові вулиці, сквери та бульвари, а також заводи міста були споруджені за проектами або під керівництвом Григорія Артинова – всього понад 100 різних об’єктів, що визначили гідний розвиток Вінниці як європейського міста доби «Срібного віку» мистецтва.

У 1902 р. міський голова Оводов заключає з архітектором Артиновим угоду, про те, що останній буде проектувати вулиці і будинки міста.

За даними Кам’янець-Подільського архіву, Г.Г.Артинов претендував на посаду Подільського губернського архітектора, але його призначенню завадила записка губернської жандармерії. Зміст записки невідомий.

Із заяви Г.Г.Артинова 1917 року, виявленої у Державному архіві Вінницької області дослідником Г.М.Смоляковою, випливає, що за проекти міського водогону та каналізації міська влада з Г.Г.Артиновим не розрахувалася: власне, інженерні проекти до обов’язків міського архітектора не входили, і, очевидно, ці проекти були виконані Г.Г.Артиновим під тиском обставин та прохань, «на ентузіазмі». Міська Дума вирішила оплатити Г.Г.Артинову вартість проектування, але архівних відомостей про виплати або компенсації не знайдено.

Вінницький міський архітектор, цивільний інженер, засновник «Товариства добробуту міста Вінниці», титулярний радник Григорій Григорович Артинов помер після тяжкої тривалої хвороби 9 (22) грудня 1919 року. Могила зодчого не

збереглася.

Будинок Брусилова

Цей будинок знаходиться по вулиці Артинова, 5. У 1913-1914 рр. тут проживав відомий російський генерал Олексій Брусилов. Будівля, яка була побудована в кінці ХІХ ст. не змінила свого обліку і до сьогодні. Побудована в стилі модерну.

«… Вінниця – це останній етап нашого мирного, тихого буття в минулому.» - такі рядки написав генерал Брусилов у своєму щоденнику. Він належить до тих людей, полководців від яких залежала перемога у Першій світовій війні. За керівництво Південно-Західним фронтом, за Брусиловський прорив був нагороджений Олексій Брусилов Георгіївською зброєю, прикрашеною діамантами. До міста Вінниці генерала доля занесла за рік до початку великої війни. Він повинен був очолити 12 армійський корпус. За словами Брусилова «один з найбільших в Росії», штаб-квартира, якого знаходилась у Вінниці. В той час генерал займав посаду помічника командуючого військами Варшавського військового округу, досить пристойну посаду. Але Брусилов не засмутився, за його словами він втомився від австрійського двору.

Цитата Одержеховської К. з мемуарів Брусилова.

 У вільний час проживаючи у Вінниці, Брусилов любив разом зі своїм сином кінні прогулянки передмісті. З початком війни генерал покинув місто, але його дружина і сестра залишились у Вінниці, яка була в тилу. За словами генерала, організували у місті мережу лазаретів і госпіталів під час війни.  На останок О. Брусилов писав у щоденнику: « В нашій сім’ї залишились самі світлі спогади про це миле місто..».

Є відомості, що насправді генерал Брусилов жив не в цьому будинку, а в будинку на вулиці Театральній, що йде паралельно. Аргументують це,  перш за все тим, що всі підпорядковані Брусилову військові проживали  на вул. Театральній, тому по логіці генерал мав бути з ними. Але у радянський час будинок на вулиці Театральній використовували НКВС у своїх цілях, а даний будинок, що перед вами не має під собою джерельної бази про його походження. 

Будинок окружного суду. Приміщення будувалось як міська управа потім перемістили сюди окружний суд, який тут і до сьогодні.

На цьому я буду прощатись з вами.