Біографія

  
Народилась 19 жовтня 1972 р. у місті Червонограді. 
1990-1994 рр. – навчалась у КТІ ім. Карпенка-Карого.
 Вже з 4-го курсу працювала у Київському театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра, грала у казці “Примха принцеси (“12 місяців”))”, працювала над роллю Варки у виставі “Чарівниця”.

У Молодому театрі Наталя працює з 1998 року.


з інтерв"ю:

Українська актриса Наталія Васько на сцені — наче риба у воді. Театр називає магією, а кіно - спокусою, яка здатна за один вечір зробити актора популярним. Проте наголошує, що найважливіше - бути на сцені щирим, лише тоді акторська стихія повернеться сторицею. Під час теплої розмови з кореспондентом  актриса київського Молодого театру Наталія Васько розповіла про сценічні таємниці, доньку та непросту жіночу долю.


  -  Моя акторська історія почалася з шахтарської перлини Львівщини — міста Червонограда, - розповіла “ВЗ” актриса Наталія Васько. - Любов до театру з’явилася несподівано. Одного разу на святі у дитсадку я з іншими дітками танцювала “Подоляночку” і побачила, як моя мама пишається мною, її очі світяться від щастя. Тоді пообіцяла собі, що зроблю все, аби та щира усмішка ніколи не сходила з маминого обличчя. Багато років тому у рідному Червонограді був створений Олександром Заболотним дитячий театр «Мрія». З часом ця назва змінилась на «Казку», і керувати творчим гуртком почав його учень Юрій Ярмолюк. Він ходив по школах, шукаючи молоді таланти. Якось зайшов і до нашої. Я інтуїтивно розуміла, що це мій шанс і наважилась прочитати вірш. Мене зарахували. Не все відразу вдавалось, адже була сором’язливою дитиною. Проте з часом душею і тілом зріднилась зі сценою. Тому і питань про те, куди вступати після закінчення школи, не виникало. 


- У вас є табуйовані теми, які би ніколи не взялись висвітлювати на сцені?

- ( Н.В.) Два роки тому мені запропонували зіграти в кіно роль білого мага. Платили непогані гроші. Спершу погодилась. Подумала, що колись у дитячих театральних п’єсах доводилось грати мавок і чарівниць... Але коли перед зйомками мені сказали поїхати до справжнього білого мага, щоб він поставив мені захист, відмовилась від ролі. Відчула, це загравання з потойбічним світом. Я — християнка, крім Бога, ні з ким не хочу входити в контакт, це зрада своєї віри і головних принципів у житті.


- Що вам все ж ближче по духу — театр чи кіно? 

- (Н.В.) Театр — це магія, це щось святе. У театрі я наче риба у воді, це моя стихія. Подобається щоразу бути іншою. Щасливий той актор, який має театральний досвід. У театрі можна набрати цілу шафу образів, і з ними далі підкоряти будь-які сцени. У театрі напрацьовується різнобарвність. Кіно — це спокуса. За один вечір показу фільму актор може здобути більшу популярність, аніж за роки, проведені у театрі. Кіно — це можливість і добре заробити. Тих акторів, які все життя не зраджують театру, називають дещо божевільними, адже вони працюють за копійки. Зате кохаються у тому, що найближче до душі. Найголовніше для актора на сцені театру чи кіно - бути чесним зі собою та глядачами. Лише тоді твою історію відчують та сприймуть.


- Бувало, що доводилось тижнями сидіти над сценарієм, аби зрозуміти свого героя?

- ( Н.В.)  Бувають історичні постаті, для відтворення яких замало лише почитати сценарій, потрібно вивчити цілу епоху. Але у цьому цікавість акторської професії. Якщо ти — професіонал, мусиш вникнути в глибину, ширину і висоту свого героя. Як казав колись Михайло Чехов: “Актор повинен жити спостерігаючи. Лише тоді для нього не буде непосильних ролей”. 



- У вас були ролі, де доводилось грати без макіяжу, красивих зачісок?

-  ( Н.В.) Були. Відчайдушно боролась за них. Мені цікаво грати просту і водночас сильну лікарку в окупованому німцями містечку (“Легенда про бомбера”) або сільську бабу в забутому Богом і людьми селі («Паршиві вівці»). Низько кланяюсь перед Оксаною Байрак, яка дала мені одну з головних ролей у фільмі “Все можливо”. У цій стрічці мене лише злегка припудрили. Але моя героїня настільки щира, правдива та чуттєва, що приємно знову і знову переглядати цей фільм. Не боюся видатися некрасивою.



- А як щодо домашньої роботи?

- (Н.В.)   Ніколи не була білоручкою. І  одягаю гумові рукавички, коли мию посуд чи порпаюсь у землі. Майже все у своєму житті досягала власними силами. Багатих «папіків» не було. Основною підтримкою завжди була сім’я — мама, сестра Оксана і донька Юля.



- Ви живете у Києві, а донька ваша залишилась у Червонограді...

- ( Н.В.) Після розлучення з чоловіком ми з донькою повернулись з Києва у Червоноград. Щоб вижити, пекла зі сестрою торти, пиріжки і продавали на ринку. Але покинути акторство не могла. Здавалось, що залишаюсь без крила і не зможу більше літати. Мама і сестра взялися за виховання моєї донечки, а я повернулась до Києва. Забрати доньку не могла,ще тоді  не мала свого житла. Та й весь час у мене забирала робота.


- Юля теж мріє про акторську кар’єру?

- ( Н.В.)  Юля - творча дівчинка.  Але не каже, яку професію хоче обрати. Терпляче чекаю її рішення. 



- За іронією долі, розумні, красиві, успішні жінки часто нещасні в особистому житті...

- (Н.В.)  Мудра жінка добре знає, чого хоче. Вона не хоче терпіти нещасливого шлюбу, аби лишень бути з кимось. Таким жінкам не потрібен просто представник протилежної статі. Їм потрібна особистість, з якою добре, цікаво, яка збагачує чимось новим. 


- Разом із Володимиром Горянським ви деякий час вели передачу “Ранок з “Інтером”. Вирішили спробувати себе в іншому амплуа?

- (Н.В.)   Коли мені запропонували роль ведучої, радо погодилась. Це для мене була нова кар’єрна гора, яку хотілось підкорити. З першої передачі вдалося спіймати хвилю, на якій трималась надалі. У нас з Володимиром Горянським склався непоганий творчий тандем. Але одного дня несподівано керівництво “Інтера” змінило першочергові домовленості, і наші шляхи розійшлися. 

Comments