Коротко про Торське

Торське – село, центр сільської ради, до якої належить і хутір Якубівка.

Розташоване Торське за 12 кілометрів від райцентру та 2 кілометри до залізничної станції Торське.

В рельєфному відношенні с. Торське - підвищене широко хвильове плато, поділене на три частини неглибокими балками. Кількість атмосферних опадів за рік становить 572 мм. Грунтотворчими породами на території села є карбонатні леси і лесовидні суглинки.

Населення - 992 особи, дворів - 540. Національний склад - українці.

Перша писемна згадка – 1440 рік.

Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки пізнього палеоліту, трипілля, давньоруської культури.

За переказами назва села походить від одного із тюркомовних племен тюрків, яке тимчасово перебувало на цій території в XIII столітті.

На околицях с. Торське розташовані ліси: Мартинівка, Глушка, Чорний ліс, Злодійка, Харучка, Три дуби, Пожирниця.

У 1578 році частина Торського залишилася у володінні місцевої землевласниці Катерини Торської, а решта перейшла у власність польських феодалів.

Починаючи з ХVІІ століття, розпочалася колонізація краю шляхтою. Особливо великого лиха у селі наробила чума в середині ХVІІ століття. Люстрацією

Подільського воєводства за 1665 рік відзначається, що в Торському залишилося тринадцять сімей.

Восени 1648 року під час визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького жителі Торського під керівництвом селянина Петраша ("ватага" або полковника), брали участь у замаху на пана в Червонограді (С.Танашівський" "Народні рухи в Галицькій Руси, 1648 рік" (Записки НТШ, т. ХІІІ)).

До 1914 року в селі були три водяних млини, корчма, фільваркова гуральня.

Під час Першої Світової війни в ході боїв село зазнало великих руйнувань. Було спалено багато селянських хат, знищено чудовий графський палац-фортецю на фільварку.

До Другої Світової війни у селі діяла партія Українське Національно-Демократичне Об'єднання, куратором якої був посол до польського Сейму Василь Бараник.

Діяли товариства "Просвіта" (читальню засновано 1898 року, відновлено у 1922 році) "Сокіл", "Луг", "Відродження", драматичний гурток, духовий оркестр, хор, кооператива.

В УСС та вояками УГА були сельчани: Баранюк Михайло, Баринський Петро, Белендюк Василь, Белендюк Тадей, Білявський Іван та інші. В ОУН та УПА перебувало до 65 осіб, серед них - М. Баб’як, В. Білявський, С. Виклюк, С. Земледух та інші.

На фронтах німецько-радянської війни з Торського були 162 особи, 27 з них загинули, 18 - пропали безвісти, 61 - нагороджені орденами і медалями.

У селі збереглася братська могила полеглих воїнів, пам’ятний хрест на честь скасування панщини. Споруджено пам’ятники: Т. Шевченкові (1961 р.), воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967 р.), насипано символічну могилу Борцям за волю України (1942р., відновлено 1991р.).

Діюча церква Благовіщення Пресвятої Богородиці УГКЦ (збудована 1842 р.) і капличка (1995 р.).

У Торському діють: ЗОШ І-ІІІ ст., Будинок народної творчості, бібліотека, лікарська амбулаторія, дошкільний заклад, відділ зв’язку, торговельні заклади. В 1997 році село газифіковане.

Уродженці Торського: Р. Земледух, Б. Павлик, М. Цепенюк - науковці, І. Дейкало - доктор медичних наук, хірург.

Історик Микола Дейкало видав книгу "Історія Торського, на тлі якої вишитий літопис нашого краю, доля України" (м. Заліщики. - 1995. - 35 с.)