Практичний психолог

Посміхайся іншим і посміхнуться тобі.

  Проблемне питання: Соціальний захист прав дітей, створення сприятливих умов для розвитку дитини, встановлення зв'язків та партнерських відносин між родиною та школою.

Психологічна служба закладу

 - сприяє формуванню особистісних якостей, розвитку психічних процесів учнів ліцею;

 - проводить психодіагностику та корекційно-розвивальну роботу серед учнів, батьків, педагогів;

 -  допомагає в створенні комфортного психологічного клімату для здійснення освітньо-виховного процесу.

 Психолог і соціальний педагог нашого ліцею проводять консультації для дітей та батьків у вирішенні питань:

1. Підвищення рівня розвитку пізнавальних психічних процесів (сприймання, пам’ять, уява, мислення, увага).

2. Вивчення та формування особистісних якостей, ціннісних орієнтирів, розвиток обдарованості дитини, підвищення самооцінки.

3. Розвиток комунікативних та організаторських (лідерських) здібностей учнів.

4. Допомога у професійному самовизначеності старшокласників.

5. Профілактика та корекція поведінкових порушень в учнів.

6. Просвітницька робота серед учнів, батьків по формуванню навичок здорового способу життя.

Гармонійний розвиток дитини це –

не лише інтелектуальний розвиток,

але й розвиток фізичний,

емоційний, особистісний.

Суть роботи психолога  полягає в пошуку оптимального способу взаємодії дитини, її родини, всіх учасників педагогічного процесу. Його призначення – допомогти дитині адаптуватися до вимог і правил ліцею, а педагогам у створенні умов для успішного навчання і розвитку дитини, свого певного комфортного внутрішнього середовища. Психологний супровід навчання і виховання будується, виходячи з особливостей навчального закладу, контингенту учнів, традицій і творчого потенціалу педагогічного колективу, на виборі індивідуального «маршруту» супроводу, тобто програм, спрямованих не лише на вирішення проблем і ускладнень, але й на їх запобігання.

Беручи до уваги всі перелічені фактори слід зазначити, що  психологічна робота за своєю спрямованістю ділиться на три напрями:

• робота з учнями;

• робота з педагогічним колективом;

• робота з батьками.

За своєю структурою всі напрямки містять практично одні й ті ж самі види роботи.

І. Робота з учнями.

Складається із профілактичної, діагностичної та корекційно-розвивальної діяльності.

До профілактичної діяльності можна віднести:

• проведення профілактичних лекцій за різноманітними темами, серед яких профілактика тютюнопаління, алкоголізму та наркозалежності, попередження насильницької поведінки і т.п.;

• ознайомлення із статистичними даними щодо запропонованих тем, створення власної статистики;

• проведення інтерактивних занять, ігор, круглих столів, диспутів;

• перегляд відео матеріалів з метою попередження адиктивної поведінки.

Діагностична робота передбачає:

• дослідження психологічної адаптації учнів 1-х, 5-х та 10-х класів;

• дослідження пізнавальної сфери школяра (увага, пам`ять, мислення);

• дослідження професійних здібностей і нахилів старшоклассників;

• дослідження особливостей емоційної сфери учня та його особистості в цілому;

• дослідження мотиваційної сфери і спрямованості особистості учня;

• дослідження міжособистісних стосунків та взаємин в колективі та родині.

При цьому застосовується багато психологічних методик з постійним оновленням методичного арсеналу.

Особлива увага приділяється дослідженню особистісної сфери і в першу чергу психофізіологічних показників.

Корекційно-розвивальна робота ведеться переважно за індивідуальним запитом (індивідуальною потребою).

Консультативна, просвітницька, навчальна діяльність включає в себе велику кількість ознайомчих бесід, зустрічей з цікавими людьми, з представниками соціальної служби, громадських та молодіжних організацій. Також сюди можна віднести перегляд відео матеріалів, створення власних сценаріїв і фільмів на різноманітні актуальні теми. Проводиться консультування з питань адаптації до нових умов навчання, складових успіху сучасної молодої людини, мотивації і результативності навчання.

ІІ. Робота з педагогічним колективом:

Містить в собі дослідження особистісної сфери учителя, міжособистісних взаємин (взаємин в педагогічному колективі), факторів, що сприяють або заважають розвитку вчителя, виявляють стиль спілкування з учнями і т.п.

Крім того, педагогічний колектив повинен бути завжди в курсі останніх психологічних новинок, починаючи від оптимізації міжособистісного спілкування, і, закінчуючи особливостями поведінки людей, схильних до адитивної поведінки.

Для цього ми широко використовуємо психологічні тренінги, арттерапевтичні заняття для вчителів з метою релаксації, а також стимуляції їх творчого потенціалу.

ІІІ. Робота з батьками:

            Так само, як і напрями роботи з учнями та вчителями, робота з батьками здійснюється якомога різнобічно: це і просвітницькі виступи на батьківських зборах, і розробка буклетів з актуальних питань (висвітлення проблем і надання порад); вивчення міжособистісних стосунків (дитина – батьки, батьки – батьки, батьки – учителі, учителі – учні) та вивчення «задоволеності» чи «незадоволеності» роботою школи з боку батьків. З батьками працюємо як у групах , так і індивідуально.

VІ. Навчальна діяльність психолога.

Підготовка до різних конкурсів, змагань, різноманітних зборів, засідань, олімпіади з педагогіки та психології, тижня психології та ін.

Аналітична робота полягає у зведенні всіх існуючих даних щодо кожного класу і кожного учня. На базі цих даних робляться висновки та певні рекомендації для учнів, для їх батьків, вчителів стосовно вирішення виявлених проблем. Рекомендації можуть бути універсальними (одні й ті самі для кожного учня і для кожного класу), а можуть бути індивідуальними. Рекомендації дозволяють застосовувати індивідуальний підхід для кожного, особливо до тих, хто потрапляє у створену картотеку дітей «групи ризику». Можуть бути спрогнозовані й описані певні варіанти поведінки окремих учнів у різних навчальних або критичних, стресових ситуаціях.

Системна комплексна робота психолога, класних керівників, учителів, батьків, спрямована на дітей, дає позитивні результати.

Накопичений досвід реалізації різноманітних форм взаємодії учнями, педагогами і батьками дозволяє стверджувати, що кожна з них окремо дає можливість досягти поставленої цілі. Однак, комплексне використання всіх цих форм дає набагато відчутніші результати, сприяє вирішенню вузьких задач, дозволяє вибудувати індивідуальний психолого-педагогічний підхід для кожної дитини.

Завдання практичного психолога ґрунтуються на основі посадових обов’язків психолога школи та вимог навчального закладу:

• • Сприяти всебічному розвитку психіки особистості школярів молодшого, середнього та старшого шкільного віку.

  • Визначення рівня розвитку пізнавальних процесів пам’яті, уваги, уяви, мислення, сприйняття.

  • Активізація прояву пізнавальної сфери учнів.

  • Діагностика та корекція девіантних проявів поведінки важковиховуваних учнів.

  • Психологічний супровід учнів 1-их, 5-их класів в процесі їх адаптації до навчання.

  • Психологічна допомога учням у їх професійному самовизначенню.

  • Корекція прояву дезадаптивних явищ серед учнів, що навчаються у системі профільного навчання.

  • Виявлення учнів із затримкою психічного розвитку та психологічна допомога цим учням.

  • Формування взаємної емпатії, поваги з метою згуртованості класного та педагогічного колективів.

  • Аналіз сімейного виховання учнів і його впливу на поведінку та навчальну мотивацію.

  • Формування взаємної стратегії поведінки між батьками та школою під час навчання і виховання учнів.

  • Психологічний супровід учнів 11-их класів у підготовці до ЗНО.

 Вище зазначенні завдання  реалізовуються такими напрямками роботи як:

• • діагностична робота;

  • корекційно-розвивальні заняття;

  • психологічні тренінги;

  • психологічні консультації;

  • просвітництво;

  • участь у роботі батьківських зборів;

  • відвідування та аналіз уроків.

Слід відмітити, що успішність вирішення важливих проблем навчально-виховного процесу, пов’язаних із недисциплінованістю, важковиховуваністю, неуспішністю, невстиганням, дезадаптацією учнів, залежить від єдності зусиль 5-ох сторін:

• • вчитель;

  • учень;

  • психолог;

  •  соціальний педагог;

  • батьки.

Практика показує, що відсутність взаємодії, узгодженості думки однієї із сторін  утруднює розв’язання проблеми або ж з часом загострює її. Важливим є досягнення співпраці із батьками:

• • інформування змісту проблеми;

  • переконання їх щодо важливості вирішення;

  • вивчення основ сімейного виховання;

  • визначення обізнаності  батьками особистісних якостей дитини.

Необхідно зазначити, що саме сімейне виховання є «колискою» майбутнього розвитку особистості. Те, як батько з матір’ю прищеплять в свідомості дитини почуття відповідальності, поваги, взаєморозуміння, любові до ближнього, любові до праці, впливає на становлення такої «Я»позиції, яка відповідає суспільно прийнятим нормам життя.

Тому батькам в процесі виховання слід дотримуватись таких принципів:

• • виховувати дитину у взаємній любові зі сторони усіх членів сім’ї;

  • поєднання батьківської любові із розумним, доброзичливим покаранням словом, яке дає змогу дитині зрозуміти провину і не відчути себе приниженим. Уникайте фізичних покарань;

  • поведінка у відносинах між батьками чи іншими членами сім’ї є для дітей прикладом відносин  із однолітками, в тому числі протилежної статті;

  • звички та навики культури поведінки дитини випливають, в першу чергу, із сім’ї;

  • залучати дитину до домашньої праці, пам’ятаючи, що «праця виховує людину», у праці реалізовуються можливості людини, встановлюються відносини між людьми, розвивається почуття відповідальності;

  • змалку прищеплювати любов до розумової праці, формувати мотивацію навчальної діяльності;

  •  хвалити дитину за її добрі вчинки – це активізовує її життєвий потенціал, але не слід перехвалювати;

  • бути спостережливим до розвитку та прояву особистісних рис характеру дитини. Це допомагає шукати підхід у вихованні та передбачати можливі негативні наслідки поведінки;

  • привчати дитину розуміти та визнавати свою провину, а батьки повинні бути прикладом у цьому;

  • не захищати дітей, якщо вони провинились;

  • не потрібно боятись довіритись із проблемами у вихованні  людині, яка  може допомогти;

  • у межах школи слід звертатись по допомогу до психолога, соціального педагога, вчителів, адміністрації школи.

Шановні батьки, пам’ятаймо, що «жити на цій землі – означає мати проблеми, розв’язувати їх – означає рости інтелектуально»

Ведемо дитину в перший клас. Поради психолога батькам першокласників

Підготовка до школи – процес і урочистий, і хвилюючий одночасно. І не тільки для малюка, який вже через місяць стане "дорослим" школярем, але і для його мами і тата. Часом більше самих першокласників хвилюються їхні батьки, які мучаться думкою, чи готовий їх синок чи донька до першого класу. До того ж напередодні школи майбутні першокласники нерідко задають їм питання, на які складно відповісти навіть дорослому.          

        Саме тому ми постаралися відповісти на "недитячі" питання майбутніх першокласників і дати поради батькам про те, як підготувати дитину до шкільного життя. Поданий матеріал пропонується для батьків майбутніх першокласників та для шкільних психологів і вчителів початкових класів для роботи з батьками.

Влаштуйте прогулянку до школи. Обов'язково проведіть дитині невелику екскурсію до школи: походіть по двору і навколо неї, а потім увійдіть всередину. Бажано показати дитині, в якому класі вона буде вчитися, де знаходиться туалет (до речі, якщо дитина привчена ходити в туалет тільки вдома, то не буде зайвим під час прогулянок по місту поводити її в громадські туалети) та їдальня. Періодично можна ходити гуляти до школи, граючи по дорозі у щось. Так дорога до школи буде завжди викликати хороші асоціації у малюка.

Збирайте портфель та одягайте форму. Непогано кілька разів за місяць потренувати збори до школи: нехай першокласник самостійно надіне шкільну форму. Потім мама або тато, розкидавши його шкільне приладдя по підлозі, покаже, як збирати портфель і що куди класти.

Грайте в школу. Батьки можуть посадити дитину серед іграшок і провести "урок", при цьому попросити малюка встати, коли мама- "вчителька" входить в "клас", потім сісти за парту, взяти в руку ручку, відкрити зошит. Так для дитини не будуть незвичними ці "команди", коли вона почує їх у школі, і вона легко їх виконає. Також доведеться пояснити першокласникові, що в школі його будуть називати за прізвищем. Тому необхідно навчити його реагувати і відгукуватися на прізвище, наприклад, у грі в школу звертатися не інакше як "Петров", "Сидоров" і т. д. До того ж безліч дитячих письменників описують у своїх розповідях маленьких дітей, які збираються піти до школи. Нехай головний герой якоїсь книжки супроводжує малюка на всіх етапах підготовки до школи. Тоді він стане впевненіше, знаючи, що безліч дітей навколо теж йдуть до школи, як і він.

Встаємо раніше. Місяця, щоб привчити дитину вставати раніше, вистачить. Досить щодня віднімати від її сну по 5-10 хвилин. Тоді першого вересня малюк не буде сонно позіхати на лінійці. Але пробудження дитини має супроводжуватися приємними для неї діями, наприклад, усмішкою або обіймами мами.

Дружимо з годинником. Необхідно поставити в кімнаті малюка годинник, навчивши його по ньому розбиратися в часі. Це стане в нагоді в школі, наприклад, щоб знати, скільки хвилин є на виконання завдання. Також важливо, щоб малюк вмів укладатися в терміни. Для цього слід скласти графік його звичайного дня і повісити на видному місці. А коли малюк буде, наприклад, малювати, грати або їсти, можна звернути його увагу на те, скільки йому ще залишилося часу на цю дію за розкладом.

Вчимося порядку. Нехай у малюка з'являться всілякі папки, коробочки, файлики, і він навчиться складати туди свої малюнки, фломастери та інші дрібниці. Розвивати цю навичку потрібно заздалегідь, щоб школяр не був Машею-растеряшею. До речі, можна розвісити по кімнаті невеликі записочки, наприклад, "акуратно повісь речі на стілець" - це буде сигналом до дії.

"Доросла" кімната. У кімнаті обов'язково повинно з'явитися щось, що говорило б йому про "доросле" шкільне життя, про зміну його статусу, щоб школяр швидше звикав. Приміром, той же письмовий стіл або можна вже зараз купити малюкові невелику шкільну дошку з крейдою.

Більше зеленого. Цей колір і стимулює увагу, і розслабляє. Бажано, щоб в кімнаті малюка з'явилося щось зелене. Психологи кажуть, що тільки після 7 років у дитини починають працювати частини мозку, які відповідають за утримання тіла в одній позі. До 7 років приборкати маленького "зірвиголову" дійсно складно. Але тим не менш протягом останнього місяця до школи батьки можуть по трохи розвивати навички посидючості в дитини. Адже в школі без них доведеться непросто.

Шийте чи грайте в шахи. Активних дівчаток можна навчити шити або плести з бісеру, а хлопчиків - грати в шахи, шашки. Бажання виграти у мами чи тата або зшити красиву іграшку "переважать" бажання дитини постійно відволікатися на все підряд і не сидіти на місці (це спрацює, тільки якщо малюка вдасться зацікавити).

Є ще один спосіб: щодня протягом місяця пропонувати дитині посидіти хоча б три хвилини, уважно розглядаючи якусь картинку. При цьому давати їй якесь завдання, наприклад, розповісти потім про свої враження чи скласти якусь історію по цьому малюнку.

Формуйте позитивний образ школи. Ні в якому разі не потрібно говорити першокласникові фрази типу "закінчилося дитинство, почалося доросле життя" або "не будеш слухати вчительку, вона тебе покарає". Так любов до школи в нього точно не виховати. Добре, якщо б перша вчителька написала листа майбутньому учневі, розповівши про те, як вони цікаво будуть проводити час у школі, скільки всього нового він дізнається, як багато друзів з'явиться. Якщо домогтися творчого підходу від учителя не вдалося, розповісти про все це повинні батьки. Ще від них вимагається більше хороших забавних історій з їх шкільного життя, наприклад, про те, як вони знайшли свого першого шкільного друга. Також можна показати першокласникові батьківські шкільні фотографії.

Не залякуйте оцінками. Казати дитині про те, що вона повинна приносити тільки хороші оцінки заборонено. Тим більше що в 1-му класі їх не ставлять. Краще вже зараз завести журнал досягнень малюка, щодня записуючи туди кожен його успіх, наприклад, "сьогодні малюк сам почистив зуби". Тоді він буде знати, що хороші оцінки - це не єдині його заслуги перед батьками і перестане боятися принести "двійку", коли буде ходити до школи.

Жартуйте над дитиною. Наприклад, прізвище - Пузирьов. "Для профілактики" образ батьки можуть іноді називати малюка Пузир або бульбашка, щоб такі прізвиська були для нього на слуху. Тоді в школі вони не будуть для нього неприємною несподіванкою.

Більше рольових ігор. В останній місяць потрібно якомога частіше запрошувати дітей у будинок (ще краще - майбутніх однокласників). Хай грають в будь-які рольові ігри: доктор-пацієнт, дочки-матері або постановки улюблених мультфільмів. Саме на основі таких ігор діти вчаться знаходити спільну мову між собою.

Не "ліпіть" вундеркінда. За місяць до школи не потрібно намагатися підтягти всі "хвости", годуючи дитину новою інформацією. Педагоги та психологи не радять відточувати уміння дитини до досконалості, наприклад, вчити його читати не 30 слів за хвилину, як годиться першокласникові, а 60. Так, з одного боку, бути лідером серед своїх однолітків приємно будь-якій дитині, але з іншого - відсутність "конкуренції" вбиває прагнення поліпшувати свої навики. У той час як успіх того ж сусіда по парті - хороший стимул для "відсталого" першокласника навчитися читати трохи швидше.

Тренуйте увагу і не тільки. Наприклад, хороша гра для тренування пам’яті і уважності: розкласти на столі десять будь-яких предметів. Нехай малюк уважно подивиться на них протягом 1 хвилини, намагаючись запам'ятати якомога більше, а потім, не дивлячись на стіл, розповість, що там лежить. Ще можна забрати один предмет і замість нього покласти другий - нехай скаже, яку річ замінили.

Дуже добре тренувати мислення прямо під час чергової прогулянки. Наприклад, дати дитині таке завдання: розкласти поняття на складові (варіант: що входить в поняття взуття?), А потім, навпаки, "зібрати" в одне ціле, назвавши поняття (варіант: кіт, собака, жираф, ведмідь - хто це?).

Нарешті, мова. Прочитавши казку на ніч, мама або тато можуть попросити малюка переказати почуту історію і відповісти на декілька нескладних питань по ній. Так першокласник навчиться висловлювати свою думку, розмірковувати на задану тему і чітко відповідати на запитання.

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ 5-КЛАСНИКІВ СТОСОВНО ПИТАНЬ АДАПТАЦІЇ

1.Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся й обговоріть це з класним керівником і шкільним психологом.

2.Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3.Цікавтеся шкільними справами, обгово­рюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4.Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5.Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника та шкільного психолога.

6.Не слід одразу ослаблювати контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі дитина звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійнос­ті поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і запитувати про уроки тощо.

7.Основними помічниками у складних ситу­аціях є терпіння, увага й розуміння.

8.Головне новоутворення підліткового віко­вого періоду — відкриття своєї індивідуальності, власного «Я». Також у цьому віці підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

9.Зростає дух незалежності, що впливає на стосунки підлітка в родині та школі.

10. У дітей настає криза, пов'язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з'являється страх перед невідомим дорослим життям.

11.Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самокон­тролю й початком свідомого самовиховання.

12.Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без на­гляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається позитивним і негативним впливам.

13.Недоліки й суперечності в поведінці близь­ких і старших дитина сприймає гостро й хвороб­ливо.

14.У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

Поради психолога батькам п'ятикласників

1. Допомагайте школяру у навчанні, домагайтеся, щоб він досконально зрозумів навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання. Хай навіть дитина виконає одне-два подібних завдання і детально пояснить, що та як вона робить.

2. Розвивайте увагу, мислення та пам'ять дитини, грайте з нею в ігри на розвиток спостережливості (у розвідників, мисливців, індійців на полюванні тощо), вирішуйте посильні головоломки, розв'язуйте кросворди, шаради. Робіть усе це якомога частіше.

3. Розвивайте волю дитини, привчайте її до режиму дня, емоційно забарвлюйте її навчальну діяльність, але не перестарайтеся, інакше може виникнути так зване "емоційне стомлення": дитина може стати капризною, роздратованою, плаксивою.

4. Використовуйте гумор, але не сарказм та насмішки! Терпіть дитячі жарти, якими б безглуздими вони не були, використовуйте гумор з метою розрядки та привернення дитини на свій бік.

5. Дуже важливо у навчальних та у всіх інших заняттях допомогти школяреві виробити об'єктивні критерії власної успішності та неуспішності; з допомогою дорослих слід розвинути у нього прагнення вдосконалювати свої здібності. Почніть з вироблення звички добре виконувати домашні завдання.

Адаптація п’ятикласників

Рекомендації педагогам

Перехід із початкової школи до середньої більшість учнів сприймає як важливий крок свого життя –«Я вже не маленький».Поява різних вчителів з різними вимогами, різними характерами, різними стилями стосунків є для них відчутним показником дорослішання. Крім того, певна частина дітей усвідомлює своє нове положення як шанс спочатку розпочати шкільне життя, налагодити з учителями стосунки, які не склалися до цього.

Початок навчання у 5 класі пов'язаний із збільшенням навантаження на психіку учнів, у цей час вони переживають період адаптації до нових умов навчання, який дуже схожий на початок навчання у першому класі. Різка зміна умов навчання, різноманіття і якісне ускладнення вимог з боку різних вчителів, і навіть самазміна позиції «старшого» у початковій школі на «найменшого» у середній– все це доволі складне випробування для психіки учнів.

В адаптаційний періоддіти можуть стати тривожнішими, боязкішими або, навпаки, надмірно галасливими, непосидючими.У них може знизитися працездатність, погіршитись пам'ять, дисциплінованість, інколи порушується сон, апетит, може збільшитися кількість захворювань, які носять психосоматичний характер.Ці відхилення, як правило, поодинокі і зникають через 2-4 тижні, але є діти, у яких адаптаційний період затягується на 2-3 місяці і навіть більше.

Ускладнити адаптацію може невідповідність, навіть протиріччя вимог різних вчителів(у зошиті з математики поля повинні бути з двох сторін, а в зошиті з мови – з однієї; з англійської мови треба три зошити і кожний з них ведеться по-різному; вчитель історії вимагає, щоб відповідь була лише за підручником, а вчитель літератури хвалить за власні думки і т. д.) Такі «дрібниці» часто дуже ускладнюють життя школярів.

Труднощі можуть бути пов’язані з певною дезіндивідуалізацією, виникненням почуття самотності:«нікому з дорослих ми не потрібні». Інші, навпаки, шаленіють від несподіваної свободи – бігають по школі, б’ються. Звідси залежність певної частини дітей від дорослих, «прилипливість» до класного керівника, плач, вередування, інтерес до книг та ігор маленьких дітей.

Інколи за однією і тією ж формою поведінки(наприклад, відвідування першого класу, у якому працює вчитель початкових класів)приховуються різні мотиви і потреби.Це може бути бажання знову опинитись у знайомій ситуації опіки і залежності, коли тебе знають, про тебе думають. Але може бути і бажання ствердити себе як «старшого», дорослішого, того, хто може опікуватися молодшими.

Заняття з п’ятикласниками доцільно складати з коротких пояснень,виконання спеціальних вправ і їхнього обговорення. Саме вправи, навчання конкретним прийомам, які школяр може одразу використовувати у своїй навчальній роботі, складають основний зміст занять.

На заняттях із п’ятикласниками важливовикористовувати гумор.Гумор має велике значення для розвитку дитини цього віку. У цей період діти дуже люблять жартувати, розповідати анекдоти. Дуже важливо, щоб дорослі розуміли значення гумору для розвитку дітей, були терплячими до дитячих жартів і вміли використовувати гумор у навчальній роботі. Як відомо, багато досить складних речей запам’ятовуються досить легко (іноді на все життя), якщо вони подані в жартівливій формі, з дотепними порівняннями. На заняттях з набуття загальнонавчальних навичок діти можуть навчитися самі використовувати гумор для кращого запам’ятовування.

Звіт

про проведення

тижня протидії насильству та булінгу.

(21.12.2023 – 25.12.2024)

Під час проведення тижня протидії насильству та булінгу, були дотримані всі санітарно – гігієнічні норми. Також до проведення тижня, реалізації плану тижня були залучені всі учні НВК Серафинецької ЗОШ І-ІІІ ст.., а також класні керівники.

21.12. Розпочався тиждень з оголошення плану тижня, та інформаційного дайджесту на стіні школи, на тему з питань попередження насильства та булінгу. Розміщення інформативних вивісок.

Також були проведені виховні години в 5-х – 9-х класах, де з учнями було проговорено, що таке булінг, що таке насильство, чим вони відрізняються, види, учасники, наслідки. Для кращого розуміння була обов’язкова вправа : «викресли булінг з свого життя».

22.12. Учні 5-х – 11-х класів створили галерею висловів проти насильства. Учням були роздані вирізані ручки різних кольорів, на яких діти писали свої думки про те, чому насильство це погано. Потім свої думки вони приклеїли на плакат, щоб всі могли ознайомитися.

23.12. Був проведений челендж: «Всі ми рівні – всі ми рівні» з учнями 1-х – 4-х класів. Також проговорили що означають ці слова. Поговорили що таке булінг. Обговорили правила поведінки в класі. Проговорили про толерантне ставлення

24.12.Створений опитувальник для учнів  «Які в нас права, а які обов’язки». Завдання було підкреслити що є правом, а що обов’язком. Ця вправа допомогла учням краще зрозуміти, що обов’язки настільки ж важливі як і права.  Також з учнями були проведені уроки психології , на тему : «Агресія та її наслідки».

25.12. Завершення тижня. Підведення підсумків. 

Рекомендації щодо профілактики суїцидальних тенденцій серед учнів

Суїцидальна поведінка не є виключно медичною чи психологічною проблемою. Причини такого складного феномену як суїцид включають у себе соціальні, економічні, психологічні, культурні, релігійні і медичні фактори ризику. Профілактика суїцидальних дій є комплексним завданням, виконання якого можливе за ефективної взаємодії різних прошарків суспільства, має бути забезпечено комплексним підходом та виробленням конкретної превентивної стратегії.

Суїцидальна поведінка– це аутоагресивні дії людини, які свідомо та навмисно спрямовані на спрямовані на позбавлення себе життя в результаті зіткнення з нестерпними життєвими обставинами. Фактор навмисності та передбачення смерті від подібних форм поведінки, що відносяться до нещасних випадків.

Розрізняють декілька видів самогубств:

1. Неусвідомлюване самогубство.

2. Самогубство як ризикована гра і ризикована легковаж­ність.

3. Психопатологічне й агресивно-невропатичне самогуб­ство:

а) маніакальне самогубство осіб, охоплених галюцинаціями

або мареннями;

б) самогубство меланхоліків у стані глибокого смутку, скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби;

в) самогубство охоплених нав'язливими ідеями;

г) автоматичне чи імпульсивне самогубство.

4. Самогубство психічно нормальної людини з такими ви­дами суїцидальної поведінки:

а) демонстративно-шантажувальна форма суїцидальної поведінки:

• завершені і незавершені самовбивчі дії;

• поведінка суїцидентів із тривалим і сталим прагненням до смерті; коротким, але рецидивним ставленням, що час від часу повторюється; миттєвим, імпульсивним, рецидивним став­ленням до смерті;

• непрямий, напівнавмисний, напівпереднавмисний суїциди, суїцидальний еквівалент, незавершений суїцид, парасуїцид;

• можливий суїцид, суїцидна гра, провокація агресії на себе;

• серйозний та несерйозний суїциди;

• суїцидні феномени;

б) форми суїцидальної поведінки:

• внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри;

• зовнішні форми: суїцидальні спроби і завершені суї­циди;

в) егоїстичний суїцид, що виникає через руйнування соціальних зв'язків особистості із суспільством;

г) альтруїстичний суїцид, який відбувається у формі самопожертви задля захисту інтересів групи (японські пілоти-камікадзе, релігійні фанатики тощо);

ґ) анемічний суїцид, який виникає внаслідок виснаження;

д) суїцид, спровокований засобами масової інформації;

е) суїцид, спричинений депресією.

Деякі психологи пов'язують ризик суїциду з інстинктом аутоагресії (на відміну від інстинкту агресії), що у підлітковому віці виявляється в:

• аутодеструкції - неусвідомленій реалізації наміру завдати шкоди фізичному і психічному здоров'ю (ризикована поведінка, екстремальні види спорту);

• різноманітних формах самотравми (самопорізи, самообпалювання);

• суїцидальних еквівалентах (зловживання алкоголем, нар­команія, викликані бажанням забутися, втекти від неприємнос­тей);

• суїцид – як крайній прояв аутоагресії.

У нормі у людини прояви цих інстинктів не тільки врівно­важені, але і пригнічені вихованням, однак людина у граничних ситуаціях може виявляти їх, наближаючись до суїциду.

У листі Міністерства народної освіти України № 1/9-241 від 27.06.2001 р. «Про профілактику суїцидальної поведінки серед дітей та підлітків» вказується, що «характерними для мотивації підліткових самогубств є превалювання почуттів безнадії та безпорадності, підвищена чутливість до образи власної гідності, максималізм в оцінках подій і людей, невміння передбачати справжні наслідки своїх учинків». Значна частина підлітків відчуває депресію, самотність, невпевненість у завтрашньому дні, має проблеми у стосунках із дорослими та однолітками.

Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднанні зі згаданими рисами породжує відчуття безвиході, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та са­мотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може призвести до суїциду дитини або підлітка.

Можна визначити такі фактори ризику для тих, у кого є схильність до суїциду:

• сімейні проблеми;

• попередні спроби самогубства;

• суїцидальні загрози (прямі й замасковані);

• суїциди чи суїцидальні спроби у родині;

• алкоголізм;

• вживання наркотиків і токсичних препаратів;

• афективні розлади (особливо — важкі депресії);

• хронічні або невиліковні захворювання;

• тяжкі втрати (наприклад, смерть близької людини).

До соціально-психологічних факторів ризику, які можуть сприяти виникненню суїцидальних проявів у підлітків та мо­лоді, належать:

• серйозні проблеми у сім'ї;

• відсутність контакту з однолітками;

• смерть коханої або значущої людини;

• розрив стосунків з коханою людиною;

• міжособистісні конфлікти або втрата значущих відносин;

• проблеми з дисципліною або законом;

• тиск групи однолітків, передусім пов'язаний із насліду­ванням самоушкоджувальної поведінки інших;

• тривале перебування у ролі жертви або «цапа відбувайла»;

• розчарування оцінками у закладі освіти, невдачі у навчанні;

• високі вимоги до підсумкових результатів навчальної діяльності (іспитів);

• проблеми із працевлаштуванням і скрутне економічне становище, фінансові проблеми;

• небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);

• зараження СНІДом або хворобами, що передаються ста­тевим шляхом;

• серйозні тілесні недуги;

• надзвичайні зовнішні ситуації і катастрофи.

Якщо конкретизувати негативні сімейні чинники, які вплива­ють на суїцидальність підлітків і юнаків, то до них належать:

• психічні відхилення у батьків, особливо афективні (де­пресії та інші душевні захворювання);

• зловживання алкоголем, наркоманія або інші види анти-суспільної поведінки у сім'ї;

• сімейна історія суїцидів або суїцидальних спроб членів сім'ї;

• насилля у сім'ї (особливо фізичне і сексуальне);

• брак батьківської уваги і турботи, погані стосунки між членами сім'ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;

• часті сварки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім'ї;

• розлучення батьків, ситуації, коли один із батьків йде з родини або помирає;

• часті переїзди, зміна місця проживання сім'ї;

• надто низькі або високі очікування батьків щодо дітей;

• надмірна авторитарність батьків;

• брак у батьків часу й уваги до становища дітей, нездатність до виявлення прояву дистресу і негативного впливу довколиш­ньої дійсності.

Мотивами суїцидальної поведінки школяра можуть бути:

• бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття;

• втеча від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації.

• втрата близької, коханої людини;

• конфлікти з батьками, однолітками;

• неможливість бути зрозумілим, почутим;

• переживання, образи;

• почуття помсти, протесту, загрози;

• почуття провини, сорому, невдоволення собою;

• ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагіт­ність;

• самотність, відчуженість;

• страх покарання батьками;

• шкільні проблеми.

Це лише загальні мотиви, а конкретні у кожній ситуації можуть бути настільки різними, що їх важко перелічити.

Деякі з цих ознак мають «подвійне» значен­ня, тобто можуть свідчити не тільки про суїцидальну загрозу, а й про інші особистісні проблеми, кризи у житті юної людини. Але психологу, соціальному педагогу, вчителю і вихователю ніколи не слід забувати про «суїцидальну тему» при появі цих ознак. Для уточнення висновку про наявність суїцидальної за­грози доцільно використовувати спеціальні психодіагностичні засоби – карти, опитувальники, тести.

Основними складовими суїцидальної поведінки як динамічного процесу є:

I.Етап суїцидальнихтенденцій.Вони є прямими або непрямими ознаками, що свідчать про зниження цінності власного життя, утраті її змісту або небажання жити. Суїцидальні тенденціївиявляються в думках, намірах, почуттях або погрозах. На цьому етапі здійснюється превенція суїциду,тобто його запобігання на підставі знання психологічних абосоціальних провісників

II.Етап суїцидальних дій. Він починається, коли тенденції переходять у конкретні вчинки. Під суїцидальної спробою розуміється свідоме прагнення позбавити себе життя, що з незалежних від людини обставин (своєчасне надання допомоги, успішна реанімація і т.п.) не було доведено до кінця.Самоушкодження, які безпосередньо не ведуть до самознищення, мають демонстративний характер і спрямовані на здійснення морального тиску з метою отримання певної вигоди, називаються парасуїцидом.

III.Етап постсуїцидальної кризи. Він продовжується від моменту здійснення суїцидної спроби до повного зникнення суїцидальних тенденцій, що іноді характеризуються циклічністю прояву. Цей етап охоплює стан психічної кризисуїцидента, ознаки якого (соматичні, психічні абопсихопатологічні) і їхня виразність можуть бути різними.На цьому етапі здійснюються поственція і вторинна превенція суїцидальної поведінки. Поственція є системою мір, спрямованих на подолання психічної кризи адресованих не лише суїциденту, але і йогооточенню. Вторинна превенція полягає в попередженні повторних суїцидальних спроб.

Система психологічної профілактики та корекції суїцидальної поведінки

Першочерговою умовою попередження самогубств серед учнів є ретельне психолого-педагогічне виявлення дітей, чиї особистісні риси створюють підвищений ризик суїциду, індивідуальна робота з цією категорією дітей, розробка системи профілактичних заходів, широка просвітницька робота з сім‘ями (лист Міністерства освіти і науки України № 1/9-241 від 27.06.2001 р.).

Система роботи з профілактики суїциду має містити 7 компонентів:

1.Психологічна просвіта педагогів, батьків, учнів:

· створення у школі інформаційного куточка з методичною літературою, інформацією про телефон довіри, даними про адреси і режими роботи спеціалізованих лікарень, психологічних центрів допомоги, інших фахівців;

· проведення у школах психолого-педагогічних семінарів, консиліумів, майстер-класів запрошених фахівців на теми: «Емоційні розлади у дітей та підлітків», «Фактори, що впливають на суїцидальну поведінку підлітка», «Як підняти соціальний статус учня в групі», «Цінність особистості», «Як допомогти дитині при загрозі суїциду?», «Конфлікти між учителями і підлітками», «Вибір адекватних методів педагогічної дії»;

· під час підготовки до педрад проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, виявлення соціального статусу учнів: лідерів чи відторгнутих;

· проведення індивідуальних консультацій з вчителями і батьками дітей із групи суїцидального ризику;

· організація роботи батьківського психологічного класу або Батьківського всеобучу з тем «У сім‘ї – підліток», «Емоційні порушення у дітей», «Депресивні стани у підлітків», «Алкоголізм і наркоманія у підлітковому віці», «Психологія особистісних і міжособистісних конфліктів»;

· організація роботи груп зустрічей для батьків проблемних учнів (за потреби);

· проведення циклу бесід з учнями про цінність особистості й сенс життя; диспутів «Я – це Я», «Я маю право відчувати і висловлювати свої почуття», «Невпевненість у собі», «Конфлікти», «Підліток і дорослий», «Спілкування з дорослими», «Спілкування з однолітками протилежної статі», «Підліткові ініціації», «Основні проблеми підліткового віку», «Стрес і депресія».

2.Створення позитивного психологічного клімату в навчальному закладі й сім‘ї - залучення учнів до громадської діяльності (спортивні змагання, клуби, товариства тощо), культурно-виховних заходів, які сприяють формуванню позитивних громадянських, естетичних почуттів, духовності учнів і педагогів.

3.Психологічна та педагогічна діагностика суїцидальних тенденцій:

· у процесі спостереження – звернення уваги педагогів на фактори ризику: спадковість; вербальна і фізична агресія; висока конфліктність у спілкуванні; прагнення до домінування або орієнтація на залежність; ізоляція або неприйняття однолітками; різкі зміни в поведінці; низький або високий IQ; неадекватна самооцінка; несприятливе сімейне оточення; психотравматичні події (смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, поганий вчинок, погані стосунки у сім‘ї тощо); алкоголізм і наркоманія, асоціальний спосіб життя;

· виявлення ознак емоційних порушень – втрата апетиту або імпульсивне ненажерство, безсоння або підвищення сонливості впродовж останніх декількох днів; часті скарги на соматичні хвороби; незвичне неохайне ставлення до своєї зовнішності; постійне почуття самотності, непотрібності або суму; нудьга у звичайному оточенні або під час виконання роботи, яка раніше подобалася; втеча від контактів або ізоляція від друзів і сім‘ї; порушення уваги із зниженням якості роботи; занурення у роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє; раптові напади гніву, навіть через дрібниці;

· використання спеціальних психодіагностичних методик:

Психолого-педагогічна корекція суїцидальних тенденцій:

· навчання технік керування емоціями, зняття м‘язового й емоційного напруження;

· навчання конструктивних поведінкових реакцій у проблемних ситуаціях (тренінг проблемно-вирішальної поведінки (Д.Романовська);

· розвиток позитивної самооцінки цінності особистості, її соціального статусу в групі, тренінги особистісного зростання;

· консультативна робота з батьками, педагогами, учнями, спрямована на зняття факторів, що спонукають чи провокують суїцид.

6. Систематичний контроль і врахування динаміки змін в особистості та поведінці учнів - постійний моніторинг ознак, тенденцій, ризиків суїцидальної поведінки на всіх етапах роботи психолога.

7.При потребі – переадресування суїцидальної справи спеціалістам медичного профілю - рекомендація відвідати дитячого психоневролога, психотерапевта, психіатра.

У суїцидальній поведінці підлітків можна умовно виділити 3 фази:

1. Фаза обдумування, викликана свідомими думками про здійснення суїциду. Ці думки згодом можуть вийти з-під кон­тролю і стати імпульсивними. При цьому підліток замикається в собі, втрачає інтерес до справ сім'ї, роздає цінні для нього речі, змінює свої стосунки з оточенням, стає агресивним. Стає інакшим і зовнішній вигляд: підліток перестає дбати про себе, може змінитися його вага (пов'язано з переїданням або анорексією), через зниження уваги з ним може трапитися нещасний випадок.

2. Фаза амбівалентності, яка настає за умов появи додаткових стресових факторів, – тоді підліток може висловлювати конк­ретні погрози або наміри суїциду комусь із найближчого ото­чення, але цей «крик про допомогу» не завжди буває почутим. Однак саме на цьому етапі підлітку ще можна допомогти.

3. Якщо ж цього не трапиться, то настає фаза суїцидальної спроби. Вона минає дуже швидко – для підлітків характерна швидка друга фаза і перехід до третьої.

Як вказує В. Силяхіна, більшість суїцидальних підлітків (до 70 %) обмірковує і здійснює суїцид упродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому інколи тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години. Звісно, це вимагає від оточення, особливо від психологів і лікарів, оперативних дій, надання адекватної допомоги таким підліткам.

Науковці виділяють чотири типи постсуїцидальних станів:

1.Критичний - конфлікт утратив актуальність, суїцидальні тенденції відсутні. Наявне характерне почуття сорому за суїцидальну спробу, страх перед можливим смертельним результатом. Рецидив маловірогідний.

2.Маніпулятивний - актуальність конфлікту зменшилась, проте відбулось це за рахунок впливу суїцидальної дії. Суїцидальних тенденцій постсуїциду немає. Характерне легке почуття сорому, страх смерті. Висока вірогідність того, що в майбутньому при вирішенні конфліктів суїцидент буде застосовувати цей спосіб скоріше демонстративного характеру з метою шантажу.

3.Аналітичний - конфлікт актуальний, проте суїцидальні тенденції відсутні. Характерним є каяття за замах. Учень буде шукати способи вирішення конфлікту, якщо не знайде – можливий рецидив, але вже із більш високою вірогідністю летальних наслідків.

4. Суїцидально-фіксований - конфлікт залишається актуальним, причому характерним є збереження суїцидальних тенденцій. Ставлення до суїциду позитивне. Це найнебезпечніший тип, при якому необхідна тісна взаємодія з суїцидентом та жорсткий контроль.

Таким чином, у центрі уваги працівників психологічної служби має бути кризова ситуація, конфлікт, який провокує суїцид. Тому, окрім соціально-психологічного супроводу суїцидента та його оточення, необхідним є повернення до джерела проблемного поля та відпрацювання стратегій виходу з кризової ситуації. Важливо розуміти, що якби проблеми вирішувались раніше – спроби суїциду могло б і не бути.

Соціальне оточення суїцидента, як правило, вирізняється тим, що кожен відчуває провину, вважаючи, що не почув заклику про допомогу, не зміг запобігти суїциду. У випадку завершеного суїциду організувати системну групову роботу (40-годин) з класом, де навчалася дитина, для уникнення ефекту Вертера – наслідування суїцидальної поведінки у проблемних ситуаціях.

Правила роботи з підлітками, друг чи подруга якого здійснили самогубство (Є. Гроллман)

1. Не обманювати, говорити правду. Одна з найбільш серйозних проблем молоді полягає у відсутності знань про суїциди через прагнення дорослих до збереження таємниці «в інтересах дітей». Однак викривлення реальності може на довгий час закріпити в підлітка, який знаходиться у депресивному стані через те, що сталось, стан пригнічення. Тому необхідно в доступній формі надати учням закладу, де відбувся суїцид, прості та зрозумілі відомості про випадок з урахуванням їхнього віку та рівня розвитку. Особливо важливим є те, щоб друзі самогубці отримали інформацію про обставини смерті від педагогів, а не від приятелів, сусідів чи преси.

2. Дати можливість говорити про загиблого та згадувати не тільки про трагедію, яка відбулася, але і про щасливі часи та моменти, проведені з ним.

3. Обговорення інтимних причин та мотивів суїциду слід проводити вибірково- дати можливість виразити емоції. Гнів, відчай, протест властиві не тільки дорослим, а й дітям, які мають право на відкрите виявлення почуттів. Разом з тим необхідно звернути особливу увагу на почуття провини, яке виникає у підлітків, запевнюючи їх в непричетності до самогубства і в тому, що вони зробили все можливе для його попередження.

4. Долати фаталістичні настрої, обговорюючи конструктивні шляхи подолання можливих конфліктів. Важливо запевнити дітей, що суїцид не є єдиним способом виходу із складної ситуації.

Важливо продовжувати роботу з друзями, однокласниками суїцидента протягом усього терміну, поки вони будуть потребувати допомоги, підтримуючи в них надію на майбутнє.

ПСИХОДІАГНОСТИКА СУЇЦИДАЛЬНИХ СХИЛЬНОСТЕЙ І ДІЙ УЧНІВ

Масова психологічна діагностика учнів щодо виявлення суїцидального ризику не проводиться. Для первинного виявлення достатні різноманітні методи збору інформації (спостереження з опорою на маркери суїцидального ризику, опитування батьків, педагогів, однолітків, узагальнення матеріалів і т.ін.) та аналіз вже наявного діагностичного матеріалу за різними аспектами діяльності практичного психолога. Так, до вже традиційних опитувань щодо рівня тривожності та агресивності учнів 6-х-11-х класів можливо додати вивчення стану депресивності.

Завданням первинної профілактики є психологічна та педагогічна діагностика суїцидальних тенденцій, що відбувається:

· у процесі спостереження – звернення уваги педагогів на фактори ризику: спадковість; вербальна і фізична агресія; висока конфліктність у спілкуванні; прагнення до домінування або орієнтація на залежність; ізоляція або неприйняття однолітками; різкі зміни в поведінці; низький або високий IQ; неадекватна самооцінка; несприятливе сімейне оточення; психотравматичні події (смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, поганий вчинок, погані стосунки у сім‘ї тощо);

· при виявленні ознак алкоголізму, наркоманії, асоціального способу життя;

· упроцесі виявлення ознак емоційних порушень – втрата апетиту або імпульсивна ненажерливість, безсоння або підвищення сонливості впродовж останніх декількох днів; часті скарги на соматичні хвороби; незвичне неохайне ставлення до своєї зовнішності; постійне почуття самотності, непотрібності або суму; нудьга у звичайному оточенні або під час виконання роботи, яка раніше подобалася; втеча від контактів або ізоляція від друзів і сім‘ї; порушення уваги із зниженням якості роботи; занурення у роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє; раптові напади гніву, навіть через дрібниці.

Завданням вторинної профілактики є запобігання суїциду, тобто соціально-психологічна робота з групою учнів, що знаходяться у важкій життєвій ситуації і висловлюють суїцидальні наміри. Для цієї групи учнів необхідне проведення поглибленого діагностичного обстеження.

Міністерство освіти і науки України рекомендує використовувати батарею спеціальних психодіагностичних методик (Лист МОН України «Щодо профілактики суїцидальних тенденцій серед учнів» № 1/9-179 від 28.03.2014):

1. Карта виявлення ризику суїцидальності В. Прийменко.

2. Малюнкові тести ДДЛ і «Моя сім‘я».

3. Методика вивчення схильності до суїцидальної поведінки (М. Горська).

4. Методика визначення нервово-психічної стійкості та ризику дезадаптації у стресі «Прогноз». Багаторівневий особистісний опитувальник «АДАПТИВНІСТЬ» (МЛО-АМ).

5. Методика діагностики рівня суб‘єктивного відчуття самотності (Д. Расел і М. Фергюсон).

6. Методика діагностики соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс і Р. Раймонд) та методика «Наскільки адаптований ти до життя?» (А.Фурман).

7. Методика Шуберта «Діагностика ступеня готовності до ризику».

8. Модифікований опитувальний для ідентифікації типів акцентуацій характеру в підлітків (О.Лічко, С. Подмазін).

9. Об‘єктивна методика визначення типу темпераменту за Б. Цукатовим.

10. Опитувальник депресивності Бека (Веск Depression Inventory – ВDІ).

11. Опитувальник оцінки душевного болю (автор Е.Шнейдман).

12. Соціометрія і референтометрія.

13. Тест на виявлення суїцидальних намірів (Н.Шваровська, О. Гончаренко, І.Мельникова).

14. Тест на виявлення суїцидального ризику СР-45.

15. Шкала депресії (адаптація Г. Балашова).

Даний банк методик має бути наявний у кожного практичного психолога навчального закладу.

ЯК ПОВОДИТИСЯ БАТЬКАМ ТА ОТОЧЕННЮ СХИЛЬНОЇ ДО СУЇЦИДУ ДИТИНИ

Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення сто­сунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у родині. Усі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.

Для підвищення самооцінки спеціалісти В. Розанов, О. Моховіков, Р. Стиліха пропонують доцільно застосовувати такі заходи:

• завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині — це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в май­бутнє, покращує її стан;

• не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;

• демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;

• сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є — не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;

• підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судить її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

• слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність само­стійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися так.

1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите,чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв'язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.

6. Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не пере­творюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні розпитування.

8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.

9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може так вчинити сама.

10.Дайте синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

11.Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним і дурним, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її - ваш син або донька врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

12. І останнє - якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!

У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, суїцидологи радять батькам таке:

1. Першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування.

2. Батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їхні власні пси­хологічні конфлікти або виявляє якісь їхні проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас - перемогти страх перед цією бесідою, щоб обов'язково відбулося спілкування й обговорення проблеми.

3. Діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація - жести, доторки тощо.

4. Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам'ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м'якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.

ЯК УБЕРЕГТИ ДІТЕЙ

У поліції опублікували список назв можливих груп смерті в соціальних мережах: "Кити пливуть нагору", "Розбуди мене о 04:20", f57, f58, "Тихий дім", "Рина", "Няпока", "Море китів", "50 днів до мого...".

Також мають насторожити такі хештеги, як #домкитов, #морекитов, #млечныйпуть, #150звезд, #ff33, #d28, #хочувигру, #бегиилиумри, і записи в акаунті соцмереж цифри 50 і менше, а також зображення китів, особливо летючих, метеликів і єдинорогів.

Варто також звернути увагу на використання в спілкуванні з друзями фраз: "Розбуди мене о 04:20" і "Я в грі".

Рекомендації для батьків:

- перевіряти шкірні покриви - і якщо на них є неприродні пошкодження, постаратися з'ясувати причину їх появи;

- перевірити, якими пабліками гуляє дитина;

- звернути увагу на коло спілкування;

- зайняти вільний час дитини спортивними чи творчими секціями;

- обов'язково контролювати фото і відео в гаджетах.

Зазначимо, що найважливішими для кожної дитини є увага батьків і їхня турбота. Необхідно якнайчастіше проговорювати з дитиною її проблеми і ділитися думками.

Дитина-комп'ютероман. Що робити?

Кожен знає про шкоду впливу комп'ютерної залежності на психічне і фізичне здоров'я дітей. На практиці виглядає це дуже непривабливо: уроки робляться як-небудь, успішність нестримно падає, кращий друг - комп'ютер, відповідно проблеми з комунікабельністю, малорухливість і їжа, що з’їдається за комп'ютером або в поспішках від чого батьки теж не будуть в захваті.

Мінуси можна перераховувати ще довго, вони переважують декілька жалюгідних плюсів, повторюваних папами і мамами для заспокоєння совісті самим собі: «Нехай краще так, чим палити в під'їзді» або «в житті згодиться».Як може згодитися в житті проходження гри Counter Strike, це не знає ніхто.

Домовленості, крики, нотації, запаролювання системи, як правило, дають негативнийрезультат. Не поспішайте давати вихід роздратуванню. Ваша дитина-комп'ютероман? Ось декілька порад, як отримати з цього користь. Купуйте ігри і програми на англійській мові і, повірте, незабаром вчителька англійської буде вражена словарним запасом вашого чада.

Якщо немає можливості придбати окремий комп'ютер, виділіть дитині окрему операційну систему у вашому. Урочисто повідомте, що тепер він господар і може робити в ній, щозабажає. Хай колупається, обслуговує, пробує програми - і однокласники швидко почнуть його поважати, та запитувати поради.

Порадьте вести щоденник або власні записи в комп'ютері, і ви навіть не встигнете зрозуміти, коли дитя освоїло Office Word.

Підкиньте маленькому комп'ютерному генієві болванок і покажіть, як записувати диски. Повірте, він знайде їм застосування.

Домашнє відео і фото - ось де простір для творчості і фантазії. І нехай першими будуть змонтована батькова голова і тулуб кішки, а відеокліп - з дня народження бабусі. Головне - він знає ЯК це робити.

Але головне - встановіть непорушні правила користування ПК. Невиконання яких карається вищою мірою покарання: відлучення від ПК на день, два, а то і тиждень. Зрозуміло, що Вам буде шкода бачити свою пригнічену дитину. А ще будьте готові, що вона може пустити в хід сльози, істерики і шантаж. Тримайтеся, буде нелегко, але, думаю, не варто пояснювати, чому здаватися не можна. Хочеш місце за комп'ютером, виконуй правила:

• • Користуватися ПК в умитому, причесаному і одягненому вигляді.

  • Сідати за комп'ютер лише в разі вивчених уроків і в повністю чистій і охайній кімнаті.

  • За комп'ютером не приймати їжу, чай, лимонад і т.п.

  • Список справ, залишених мамою, виконаний на 100%.

  • Не битися за мишку з сестрою (братом) - вчитися домовлятися.

  • Не чіпати папки «Папа» і «Сюди не лізь».

Можна при бажанні додати ще пару пунктів, але, впевнені, вистачить навіть і цього. Практика показує, що після виконання вищеперелічених умов, часу на ПК залишається якраз стільки, аби не зашкодити дитячому організму.

Звичайно, не всі наведені тут правила і поради можуть спрацювати, а ще як мінімум один з батьків повинен вміти користуватися і обслуговувати ПК. Але якщо ваш маленький комп’ютероман кмітливий, не має особливих проблем з навчанням в школі, голова знаходиться на потрібному місці, а за зайву годину за комп'ютером він готовий навіть мити посуд, придивіться уважніше до своєї маленької дитини, можливо, це майбутній Біл Гейтс?

"Синій кит" - гра, яка вбиває підлітків

Так звані групи смерті, що доводять дітей до самогубства, тепер стали популярні в Україні.

У лютому різко зросла кількість пошукових запитів на тему ігор, фіналом яких стає спроба вчинити самогубство. Українська кіберполіція попереджає, що у Вконтакте такі спільноти ведуть кваліфіковані психологи, які й схиляють дітей до суїциду.

Минулої весни в Росії розгорівся скандал навколо груп у соцмережах із суїцидальною тематикою. На той момент ЗМІ повідомили про самогубства 130 підлітків, підписаних на такі пабліки.

Правила гри

За даними кіберполіції, адміністратори суїцидальних пабліків: такі, як "Кити пливуть нагору", "Розбуди мене о 04:20", f57, f58, "Тихий дім", "Рина", "Няпока", "Море китів", "50 днів до мого...", - часто самі знаходять депресивних підлітків.

Перед тим, як втягнути дитини у квест, модератори вивчають його особистість і якщо той має схильності до суїциду, надсилають йому завдання.

Найчастіше воно складається із завдання собі ушкоджень: наприклад, вирізати на своєму тілі кита чи напис, і все це потрібно знімати на фото чи відео.

Подібна гра триває 50 днів і має закінчитися самогубством дитини, яке також має бути зафіксоване на відео. За даними поліції, записи потім продаються в Darknet.

В Україні першою офіційно зареєстрованою жертвою груп смерті стала 15-річна Вілена, яка 6 грудня стрибнула з 13-го поверху в Маріуполі.

Чому кити?

Кити належать до того малого числа ссавців, які можуть добровільно самотужки померти. Ці тварини асоціюються в ідеологів груп смерті зі свободою, у тому числі з усвідомленим вибором піти із життя.

Підлітки порівнюють себе з китами, яких викинув океан, під яким мається на увазі суспільство, сім'я чи близька людина.

Згідно з описами з груп смерті, кити пробуджуються або помирають о 04:20. У цей час підлітки прокидаються, щоб отримати нове завдання.

З чого почалося?

Новая газета 16 травня минулого року опублікувала статтю, у якій говориться про існування серії закритих груп у ВКонтакте, які організовують самогубства російських підлітків за допомогою психологічного тиску і квестів.

Публікація викликала резонанс як у медійній сфері, так і серед завсідників соцмереж. Багато ЗМІ провели власні розслідування і передали свої матеріали до відповідних органів.

З'ясувалося, що після самогубства дівчинки Рини мусують чутки про існування містичної секти, яка видає учасникам порядкові номери і закликає до самовипилки. Стверджувалося, що Рина стала першою жертвою секти.

Після цього з'явилося безліч пабліків, основною метою яких є не заклики до масових самогубств чи гуртування навколо секти f35, а спроба залучити більше передплатників і прославитися на просторах мережі, розповіли творці груп смерті.

РІВЕНЬ ОБІЗНАНОСТІ УКРАЇНЦІВ ЩОДО БЕЗПЕКИ ДІТЕЙ В ІНТЕРНЕТІ

З кожним новим поколінням підвищується рівень проникнення Інтернету в сім’ї. Сьогодні все більше дітей користуються Інтернетом для спілкування, пошуку інформації, ігор, завантаження мультимедійного контенту. Але з розширенням можливостей в онлайні збільшується і кількість ризиків. Що ж може трапитись у реальному житті через безтурботну віртуальну поведінку? Чи знають про це діти? А батьки? Чи усвідомлюють вони необхідність навчання не просто тому, як користуватися мережею Інтернет, а ще й тому, як уникнути небезпечних ситуацій? Чи можна віднести це до сфери компетенції шкіл?

У відповідь на ситуацію, коли українська громадськість не до кінця усвідомлює всі можливі ризики в Інтернеті, у 2008 році компанія «Майкрософт Україна» ініціювала створення Коаліції за безпеку дітей в Інтернеті.За цей час було проведено багато активностей та науково-освітньої діяльності.

У 2011 році у рамках програми Microsoft «Партнерство в навчанні» кафедрою превентивної роботи та соціальної політики ЮНЕСКО в Україні було проведено Всеукраїнське широкомасштабне дослідження «Рівень обізнаності українців щодо питань безпеки дітей в Інтернеті». Детальне дослідження вперше було проведено в Україні. Його результати наведені нижче.

Ключові результати:

З 96% дітей-користувачів Інтернету віком від 10 до 17 років 51% не знає про небезпеки в мережі.

52% дітей виходять в Інтернет передусім для спілкування у соціальних мережах, де залишають свій номер мобільного телефону (46%), домашню адресу (36%), особисті фото (51%).

44% дітей знаходяться у потенційній зоні ризику (розміщують особисту інформацію) і 24,3% вже були в ризикованих ситуаціях (ходили на зустріч з віртуальними знайомими). У віковій групі від 15 до 17 років цей показник досягає 60,3%.

72,5% дітей хочуть отримувати більше інформації про те, як убезпечити себе в Інтернеті. 77% батьків також висловили бажання більше дізнатися про безпеку Інтернету для дітей.

У сім’ях діти краще за батьків розбираються у комп’ютері та Інтернеті. З 81% батьків, у яких на домашньому комп’ютері є антивірус, 95% зазначили, що його установкою і налаштуванням займалася дитина.

Думку про те, що навчати дітей безпеці в Інтернеті повинні вчителі, розділяють 95% батьків і лише 13% самих вчителів.

На які ризики діти наражають себе в Інтернеті?

Серед ризиків в Інтернеті діти одразу називають найвідоміші: віруси – 39%, «дорослий» контент (маються на увазі сайти із порнографічним змістом) – 21%, Інтернет-залежність – 19% та шахрайство (мається на увазі викрадення особистої інформації і паролів, банківської інформації, шахрайство за допомогою Інтернет-магазинів та онлайн-сервісів з платними СМС) – 3,45%.

Дослідження показало: що дорослішою стає дитина, то більш безтурботно вона починає поводити себе в Інтернеті. Так, на реальну зустріч з людиною, з якою знайомі лише віртуально, вже ходили майже 12% опитаних дітей віком 10-11 років та більше ніж 60% підлітків 15-17 років (графік 1). Дані про своїх батьків у мережі (місце роботи, посада) залишили 0,4 дітей віком 10-11 років та 6,5% 15-17-річних (графік 2).

Найпопулярніші за відвідуваністю серед дітей ресурси в Інтернеті – соціальні мережі – містять найбільшу загрозу з точки зору доступності особистої інформації для сторонніх осіб.У соціальних мережах свій особистий номер телефону вже залишили 46% дітей 10-17 років, вказали домашню адресу – 36%, розмістили особисті фотографії – 51%.

При цьому показово, що від загальної кількості бажаючих отримати більше інформації про ризики в Інтернеті (72,5% респондентів-дітей) більшість – 89% хоче знати більше саме про захист у соціальних мережах.

Основи безпеки в Інтернеті для підлітків 15 — 18 років

Для підлітків є розповсюдженим той факт, що інколи вони переживають періоди низької самооцінки, шукають підтримки від своїх друзів та менше бажають виправдовувати очікування своїх батьків. Старші підлітки мають потребу ототожнювати себе з якоюсь групою, та бажають незалежності, й вони схильні порівнювати цінності своєї сім'ї та своїх товаришів. У старшому підлітковому віці діти є більш зрілими та готові взаємодіяти зі світом на інтелектуальному рівні. Загалом підлітки відкриті новим ідеям, але їм бракує життєвого досвіду для того, щоб оцінювати себе. Важливо, щоб батьки продовжували відігравати активну роль у контролі використання дітьми Internet.

Що роблять в онлайні підлітки

Підлітки завантажують музику, використовують обмін миттєвими повідомленнями(EN), електронну пошту та грають в онлайнові ігри. Вони активно використовують пошукові сервери для знаходження інформації в Internet. Більшість підлітків відвідувала чат-кімнати(EN), і багато з них брали участь у дорослих або приватних чатах. Хлопці в цьому віці скоріше за все виходять за межі, шукаючи грубий гумор, насильство, азартні ігри та відверті сайти для дорослих. Дівчата, скоріш за все, схильні до розмов в онлайні й більш піддані сексуальним домаганням.

Підказки з безпеки

Ось кілька підказок з безпеки, які вам слід взяти до уваги, коли ви даєте рекомендації з використання онлайну підліткам:

• 1. Створіть список Правил користування Internet вдома за участю ваших дітей. Туди ви маєте включити типи сайтів з необмеженим доступом, години користування Internet та рекомендації зі спілкування з іншими в онлайні, включаючи чат-кімнати.

  2. Тримайте комп'ютери з Internet-з'єднанням у відкритій зоні, поза межами кімнати вашої дитини.

  3. Поговоріть зі своїми дітьми про їхніх онлайнових друзів та те, чим вони займаються так, як ви б говорили про будь-яких інших друзів або заняття. Це включає розмови з вашими дітьми про список миттєвих повідомлень і про те, щоб вони не спілкувалися з незнайомцями.

  4. Вивчіть інструменти для фільтрування Internet (такі як Батьківський контроль в Windows Vista) як один із додаткових — але не замінюючих — методів батьківського контролю.

  5. Знайте, які чат-кімнати та дошки повідомлень вони відвідують та з ким розмовляють.

  6. Рекомендуйте їм використовувати контрольовані чат-кімнати, та наполягайте на тому, щоб вони залишалися в публічних зонах чат-кімнат.

  7. Наполягайте на тому, щоб ваші діти ніколи не погоджувалися зустрічатися зі своїм онлайновим другом.

  8. Навчіть своїх дітей ніколи не давати про себе інформацію по електронній пошті, в чат-кімнатах, дошках оголошень, реєстраційних формах і персональних профілях, а також при участі в онлайнових конкурса.

  9. Навчіть своїх дітей не завантажувати програми, музику або файли без вашого дозволу. Спільний доступ до файлів, отримання текстів та картинок з Інтернету може порушувати закони про авторські права.

  10. Скажіть своїй дитині розповідати вам про те, що або хто в онлайні примушує її почувати себе незручно або налякано. Будьте спокійними та нагадайте своїм дітям, що у них не виникне проблем, якщо вони про щось вам повідомлять. (Важливо, щоб ваша дитина не думала, що її позбавлять привілеї користуватися комп'ютером). Прочитайте більше про те, як діяти з онлайновими хижаками та кібер-хуліганами.

  11. Поговоріть із своїми дітьми про онлайнову порнографію та направте їх на позитивні сайти про здоров'я та сексуальність.

  12. Допоможіть дітям захиститися від спаму (EN). Скажіть їм не давати свої адреса електронної пошти, не відповідати на "сміттєву" пошту та використовувати фільтри електронної пошти.

  13. Знайте, які сайти відвідують ваші діти. Перевірте, щоб вони не відвідували сайти з агресивним змістом, або самі не розміщали персональну інформацію та фотографії.

  14. Навчіть своїх дітей відповідальному та етичному поводженню в онлайні. Вони не повинні використовувати Internet для розповсюдження пліток, хуліганити або загрожувати іншим.

  15. Переконайтеся, що ваші діти-підлітки консультуються з вами, перш ніж проводити в онлайні якісь фінансові операції, включаючи замовлення, купівлю або продаж.

  16. Обговоріть онлайнові азартні ігри та їхні потенційні ризики зі своїми дітьми-підлітками. Нагадайте їм, що їхні азартні розваги в онлайні є незаконними.

Для батьків

Кількість комп’ютерів, для яких встановлюється з’єднання з мережею Інтернет, зростає кожного дня. Водночас як серед корпоративних, так і серед домашніх користувачів дедалі поширенішим стає підключення до високошвидкісних каналів. Це означає, що все більше дітей отримують можливість працювати в Інтернеті, а отже, надзвичайно актуальною стає проблема безпеки наших дітей у Всесвітній мережі. Оскільки від самого початку мережа Інтернет розвивалася неконтрольовано, тепер у ній міститься величезний обсяг інформації, серед якої багато небезпечної. У зв’язку з цим, а також тому, що вік, в якому людина починає працювати з Інтернетом, стає дедалі молодшим, постає проблема захисту дітей. А хто їм у цьому допоможе, як не їхні батьки?

Безпечне використання Інтернету дітьми різного віку

До 7 років

Гарні звички у дітей виробляються вже під час перших відвідуваннь Інтернету. А оскільки діти дошкільного віку намагаються дотримуватись встановлених батьками правил, то це не лише впливає на їх виховання, а й сприяє розвитку користувацьких навичок.

Діти віком до 7 років не завжди можуть розуміти розміщену в Інтернеті інформацію, зокрема відрізняти корисну інформацію від некорисної, наприклад, фактичний вміст від реклами. Батьки повинні допомагати своїм дітям знаходити підходящий матеріал. Діти часто не бачать різниці між використанням Інтернету або ігор та створенням малюнків на комп'ютері.

Батькам потрібно встановити правила використання комп'ютера дітьми віком до 7 років.

Час, проведений за комп'ютером, має бути обмеженим, щоб не шкодити здоров’ю.

Комп'ютер має стояти у кімнаті, якою користуються всі члени сім’ї, наприклад у вітальні. Бажано, щоб біля дошкільнят під час використання ними Інтернету знаходився хтось із дорослих.

Доступ дітей дошкільного віку до Інтернету повинен бути обмеженим знайомими сайтами, що заздалегідь визначені батьками. Більш досвідчені діти можуть шукати знайомі сайти за допомогою меню «Вибране» у веб-браузері.

Найбезпечнішим рішенням є створення для дитини персонального операційного середовища, де доступ до Інтернету обмежено лише визначеними сайтами.

Від 7 до 9 років

Діти молодшого шкільного віку використовують Інтернет не лише вдома, а й у друзів та у школі. Батьки мають виробити відповідні правила щодо використання Інтернету їхніми дітьми. Діти віком від 7 до 9 років вже можуть розуміти побачене. Однак вони не вміють користуватися матеріалом, який пропонує Інтернет, зокрема матеріалом (зображеннями, текстами або звуками), який не відповідає їхнім віковим особливостям. Розповіді про це та пояснення різних речей, з якими діти можуть зіштовхнутися в Інтернеті, допоможуть їм стати відповідальними і спроможними працювати самостійно і безпечно в онлайні. Щоб допомогти своїм дітям, батьки можуть поділитися власними думками та досвідом щодо використання Інтернету.

Діти у віці від 7 до 9 років ще потребують нагляду та контролю з боку батьків під час використання Інтернету. Батькам потрібно виробити правила щодо використання Інтернету їхніми дітьми, а потім коригувати їх у міру дорослішання дітей.

Вдома використовувати Інтернет варто все ще у присутності батьків. Це гарантує, що вони будуть поруч з дітьми у будь-якій проблемній ситуації.

Якщо комп'ютер стоїть у загальній кімнаті, використання Інтернету стає частиною повсякденного життя сім’ї.

Дитина може ще не бути спроможною самостійно визначити надійність веб-сайту, тому вона повинна завжди звертатися за дозволом батьків, перш ніж розмістити особисту інформацію в Інтернеті.

Чат-кімнати та інші види публічного онлайнового спілкування можуть бути все ще непідходящими для дитини. Адреса електронної пошти, використовувана у цьому віці, має бути спільною сімейною адресою електронної пошти.

Створення облікового запису для дитини з обмеженими користувацькими правами допомагає їй навчитися використовувати комп'ютер самостійно.

Дізнатися більше: Безпечне робоче середовище.

Програми фільтрування також можуть запобігти доступу до непідходящих сайтів, але батьки все ще повинні контролювати дітей під час користування ними Інтернетом.

Від 10 до 12 років

Школярі, можливо, вже знають, як використовувати Інтернет у різних цілях. Батьки можуть підтримати свою дитину, ознайомившись із сайтами, якими користуються їхні діти відома, дізнатися про їхнє хобі або інші інтереси, пов’язані з мережею. Дорослі можуть також використовувати Інтернет для планування певних подій, які стосуються всієї сім’ї. Це дає змогу батькам і дітям обговорювати сайти, які є надійними і заслуговують на довіру, а також де можна знайти достовірну та якісну інформацію. Щоб дізнатися, як перевірити веб-сайт, скористайтеся порадами, що містяться за адресою http://www.demos-internet.ru/services.ssl.description.html.

Діти у віці від 10 до 12 років все ще потребують контролю з боку батьків, а також мають дотримуватись правил використання Інтернету. Однак деякі діти можуть порушувати правила й уникати нагляду батьків, якщо вони вважатимуть, що їх занадто обмежують або не задовольняють їхні потреби.

Батьки мають домовитись із дітьми про те, що їм дозволено робити в Інтернеті, а що -- ні. Приклади: відповідальність відправника повідомлення, завантаження файліві авторські права, встановлення програм.

Узгодьте з дітьми, яку особисту інформацію вони можуть розміщувати в Інтернеті, а також розкажіть їм про ризики, пов'язані з розкриттям такої інформації.

Дізнатися більше: Онлайнові обговорення/Особиста конфіденційність.

Діти вже зацікавлені у використанні чатів або IRC, тому батьки повинні розповідати їм про безпечне спілкування, а також слідкувати за тим, як їхня дитина спілкується в онлайні.

Дізнатися більше: Онлайнові обговорення.

Багато дітей є цікавими і допитливими, тому батьки такім дітям особливо мають наголосити на потребі безпечного й обережного використання Інтернету.

Необхідно регулярно оновлювати засоби безпеки комп’ютера.

Від 13 до 15 років

Для дітей у цьому віці Інтернет стає частиною їхнього життя. Вони знайомляться з новими людьми і проводять чимало часу в онлайні, шукають необхідну інформацію, яка має відношення до їхньої шкільної роботи або відповідає їхнім інтересам. Завдяки більш високому рівню грамотності це відкриває багато можливостей використання Інтернету. Іноді батькам важко дізнатися про те, що роблять їхні діти в онлайні. У цьому віці діти також йдуть на ризик і випробовують свої можливості — технічні обмеження і заборони можуть не бути ефективним шляхом підвищення безпеки в онлайні.

13-15-річні діти можуть тримати у секреті те, що вони роблять в Інтернеті, особливо якщо батьки раніше не цікавилися, як їхня дитина використовує мережу. Тому важливим є відкрите спілкування і зацікавленість батьків у тому, що робить дитина в Інтернеті.

Кібербулінг – що це та як це зупинити?

Кібербулінг – це булінг із застосуванням цифрових технологій. Він може відбуватися в соціальних мережах, платформах обміну повідомленнями (месенджерах), ігрових платформах та мобільних телефонах. Це неодноразова поведінка, спрямована на залякування, провокування гніву чи приниження тих, проти кого він спрямований. 

Приклади включають:

• поширення брехні про когось або розміщення фотографій, які компрометують когось, у соціальних мережах;

• надсилання повідомлень або погроз, які ображають когось або можуть завдати комусь шкоди, через платформи обміну повідомленнями;

• видання себе за когось іншого/іншу і надсилання повідомлень іншим людям від його/її імені.

Особистий булінг та кібербулінг часто пов’язані між собою. Але кібербулінг залишає цифровий слід – записи, який може слугувати доказами, що дозволять зупинити цькування.

1. Чи зазнаю я булінгу в Інтернеті? У чому різниця між жартом та булінгом?

Усі друзі жартують між собою, але іноді важко сказати, чи хтось просто розважається, чи намагається нашкодити вам, особливо в Інтернеті. Іноді вони насміхаються, але говорять, що це «просто жарти» і пропонують «не сприймати це так серйозно».

Але якщо ви відчуваєте образу або думаєте, що інші насміхаються з вас, а не веселяться разом з вами, то жарт зайшов занадто далеко. Якщо це продовжується навіть після того, як ви попросили людину зупинитися, і ви досі відчуваєте себе засмученим/ою, то це може бути булінгом.

А коли знущання відбуваються в Інтернеті, це може призвести до небажаної уваги з боку широкого кола людей, включаючи незнайомих людей. Де б це не сталося, якщо вам це неприємно, ви не маєте цього терпіти.

Як би ця ситуація не називалася: якщо вам погано, і це не припиняється, тоді варто звернутися за допомогою. Для того, щоб зупинити кібербулінг, потрібно не лише закликати кривдників більше так не робити. Необхідно також усвідомити, що будь-яка особа заслуговує на повагу: як в Інтернеті, так і в реальному житті.

До яких наслідків призводить кібербулінг?

Коли булінг трапляється в Інтернет, може здаватися, що на вас нападають усюди, навіть у власному домі. Може здаватися, що виходу немає. Наслідки можуть тривати довгий час і впливати на людину різними способами:

Ментально – відчуття смутку, пригніченості, навіть злості, відчуття себе в безглуздому становищі

Емоційно – відчуття сорому, втрата цікавості до речей, які ти любиш

Фізично – відчуття втоми (втрата сну) або таких симптомі, як біль у животі та головний біль.

Відчуття того, що з тебе насміхаються або тебе переслідують, може заважати людям говорити або намагатися боротися з проблемою. У крайніх випадках кібербулінг може призвести навіть до скоєння самогубства.

Кібербулінг може впливати на нас багатьма способами. Але це можна подолати, і люди можуть повернути впевненість у собі та здоров’я.

З ким я маю поговорити, якщо хтось цькує мене в Інтернеті? Чому так важливо про це розповідати?

Якщо ви думаєте, що відчуваєте булінг, перший крок – це звернутися за допомогою до когось, кому ви довіряєте, наприклад, до ваших батьків, близького члена сім’ї чи іншого дорослого, якому ви довіряєте.

У своїй школі ви можете звернутися до психолога, спортивного тренера чи улюбленого вчителя.

А якщо вам не зручно спілкуватися з кимось, кого ви знаєте, пошукайте гарячу лінію у своїй країні, щоб поговорити з професійним консультантом.

Якщо булінг трапляється на соціальній платформі, подумайте про блокування кривдника та офіційно повідомте про його/її поведінку на самій платформі. Соціальні мережі зобов’язані підтримувати безпеку своїх користувачів.

Це може бути корисно для збору доказів: текстових повідомлень та скріншотів публікацій у соціальних мережах, щоб показати, що відбувається.

Щоб булінг припинився, його потрібно ідентифікувати Ключове – це повідомити про нього. Це також може допомогти показати кривдникам, що їх поведінка неприйнятна.

Якщо вам загрожує безпосередня небезпека, слід звернутися до поліції чи служб швидкої допомоги у вашій країні.

Якщо ви зазнаєте знущань в Інтернеті, ми радимо вам поговорити з батьками, вчителями чи кимось іншим, кому ви можете довіряти. Ви маєте право бути в безпеці 

Я зазнаю кібербулінгу, але боюся говорити про це з батьками. Якими словами я можу розповісти їм про це?

Якщо ви зазнаєте кібербулінгу, один із найважливіших перших кроків, які ви можете зробити – поговорити з дорослим, якому ви довіряєте (з кимось, з ким ви почуваєтеся безпечно).

Не всім просто розмовляти зі своїми батьками. Але є речі, які ви можете зробити, щоб полегшити таку розмову. Оберіть такий час для розмови, коли, на вашу думку, вони можуть приділити вам всю свою увагу. Поясніть, наскільки серйозною для вас є ця проблема. Пам’ятайте, що вони можуть не так добре знатися на інформаційних технологіях, як ви, тому вам може бути потрібно допомогти їм зрозуміти, що відбувається.

Вони можуть не мати моментальних відповідей для вас, але вони, ймовірно, будуть хотіти  допомогти вам, і разом ви зможете знайти рішення. Дві голови завжди кращі, ніж одна! Якщо ви досі не впевнені, що робити, подумайте про те, щоб звернутися до інших людей, яким ви довіряєте. Часто таких людей, які піклуються про вас і готові допомогти, більше, ніж ви могли подумати!

Як я можу допомогти своїм друзям повідомляти про випадки кібербулінгу, особливо якщо вони не хочуть цього робити?

Жертвою кібербулінгу може стати будь-хто. Якщо ви бачите, що це відбувається з кимось, кого ви знаєте, спробуйте запропонувати підтримку.

Важливо вислухати свого друга. Чому він/вона не хоче повідомити про те, що він/вона зазнає кібербулінгу? Як вони почуваються? Скажіть їм, що вони не зобов’язані офіційно повідомляти про те, що відбувається, але важливо поговорити з кимось, хто може допомогти.

Пам’ятайте: ваш друг може відчувати себе незахищеним. Будьте добрими до нього/неї. Допоможіть їм продумати, що вони можуть сказати і кому. Пропонуйте піти з ними, якщо вони вирішать повідомити про булінг. Найголовніше, нагадайте їм, що ви підтримуєте їх і хочете допомогти.

Якщо ваш друг досі не хоче повідомити про випадок, допоможіть йому/її у пошуку дорослого, якому він/вона довіряє та який може допомогти їм вирішити ситуацію. Пам’ятайте, що в певних ситуаціях наслідки кібербулінгу можуть бути небезпечними для життя.

Якщо нічого не робити, людині може здаватися, що всі налаштовані проти неї або що всім байдуже. Ваші слова підтримки можуть мати вирішальне значення.

Користування Інтернетом дає мені доступ до великої кількості інформації; але це також означає, що я відкритий/а до цькування. Як можна зупинити кібербулінг, не відмовляючись від доступу до Інтернету?

Доступ до Інтернету дає так багато переваг. Однак, як і багато речей у житті, він також створює ризики, від яких потрібно захиститись.

Якщо ви зазнаєте кібербулінгу, ви можете видалити певні програми або залишитись у режимі офлайн на деякий період, щоб дати собі час на відновлення. Але вихід з Інтернету не є довгостроковим рішенням. Ти не зробив/ла нічого поганого, то чому ти маєш опинятися в невигідному становищі? Таке рішення навіть може наводити кривдників на неправильну думку, заохочуючи їх неприйнятну поведінку.

Ми всі хочемо, щоб кібербулінг припинився. Саме тому настільки важливо повідомляти про такі випадки. Але для створення такого середовища в Інтернеті, якого ми хочемо, недостатньо лише закликати тих кривдників, які вже скоюють булінг, припиняти його. Ми маємо задуматися над тим, що ми поширюєте чи говоримо: чи не завдає це шкоди або страждань іншим людям. Ми маємо бути добрими до інших людей в Інтернеті та в реальному житті. Це стосується всіх нас!

Як я можу запобігти тому, щоб моя особиста інформація використовувалася для маніпуляцій або приниження мене в соціальних мережах?

Добре подумайте, перш ніж публікувати або ділитися будь-чим в Інтернеті – це може залишитися в Інтернеті назавжди і може бути пізніше використане вам на шкоду. Не вказуйте особисті дані, такі як ваша адреса, номер телефону чи назва/номер вашої школи.

Дізнайтеся про налаштування конфіденційності улюблених додатків у соціальних мережах. Ось декілька дій, які ви можете вжити у більшості з них:

• Ви можете вирішити, хто може бачити ваш профіль, надсилати вам повідомлення або коментувати ваші публікації, скоригувавши налаштування конфіденційності вашого облікового запису.

• Ви можете повідомляти про образливі коментарі, повідомлення та фотографії та вимагати їх видалення.

• Окрім «видалення з друзів», ви можете повністю заблокувати окремих користувачів, щоб вони не могли бачити ваш профіль або надсилати вам повідомлення.

• Ви також можете зробити так, щоб коментарі окремих користувачів бачили лише вони самі, не блокуючи їх повністю.

• Ви можете видаляти публікації зі свого профілю або ховати їх від певних людей.

У більшості улюблених вами соціальних мереж люди не отримують сповіщення про те, що ви їх заблокували, обмежили або поскаржилися на них.

Чи передбачено покарання за кібербулінг?

Більшість шкіл ставляться до булінгу серйозно і вживатимуть заходів проти цього. Якщо ви зазнаєте кібербулінгу з боку інших учнів, повідомте про це в своїй школі.

Люди, які стали жертвами будь-якої форми насильства, включаючи булінг та кібербулінг, мають право на справедливість та притягнення кривдника до відповідальності.

Закони, що забороняють булінг, особливо кібербулінг, є відносно новими і поки що прийняті не в усіх країнах. Ось чому багато країн для протидії кібербулінгу використовують інші відповідні закони, наприклад, законодавство проти домагань.

У країнах, які мають спеціальні закони проти кібербулінгу, поведінка в Інтернеті, яка навмисно викликає серйозні емоційні негаразди, розглядається як злочинна діяльність. У деяких із цих країн жертви кібербулінгу можуть шукати захисту, забороняти спілкування із визначеною особою та вимагати обмеження використання кривдником електронних пристроїв, за допомогою яких він/вона скоює кібербулінг. Таке обмеження може бути тимчасовим чи постійним.

Однак важливо пам’ятати, що покарання – це не завжди найефективніший спосіб змінити поведінку кривдників. Часто краще зосередитись на подоланні шкоди та налагодженні відносин.

Як здається, Інтернет-компанії не переймаються проблемою кібербулінгу та онлайн-домагань? Чи несуть вони відповідальність?

Інтернет-компанії все частіше звертають увагу на проблему кібербулінгу.

Багато з них запроваджують способи вирішення цієї проблеми та краще захищають своїх користувачів за допомогою нових інструментів, порад та можливостей повідомляти про порушення їхніх прав в Інтернеті.

Але очевидно, що потрібно робити ще більше. Багато молодих людей щодня зазнають кібербулінгу. Деякі стикаються з крайніми формами насильства в Інтернеті. Деякі в результаті цього скоїли самогубство.

Технологічні компанії несуть відповідальність за захист своїх користувачів, особливо дітей та молоді.

Притягувати їх до відповідальності, коли вони не дотримуються цих обов’язків – наше спільне завдання.

Чи є в Інтернеті будь-які інструменти для боротьби з булінгом, якими можуть скористатися діти та молодь?

Кожна соціальна платформа пропонує різні інструменти (див. нижче), які дозволяють вам обмежити тих, хто може коментувати або переглядати ваші публікації чи хто може автоматично ставати вашим другом, а також повідомляти про випадки булінгу. Багато з них передбачають прості кроки для того, щоб заблокувати користувача, припинити отримувати сповіщень від нього/неї або поскаржитися на кібербулінг. Ми радимо вивчити ці інструменти.

Соціальні мережі також надають освітні інструменти та рекомендації дітям, батькам та вчителям, щоб дізнатися про ризики та способи залишатися в безпеці в Інтернеті.

Окрім того, важливу роль у захисту від кібербулінгу можете зіграти ви. Подумайте, де у вашій громаді трапляється кібербулінг, та про способи, якими ви можете допомогти постраждалим: голосніше про це говорити, закликати кривдників припинити кібербулінг, звертатися до дорослих, яким ви довіряєте, або підвищувати обізнаність про цю проблему. Навіть простий акт доброти може змінити дуже багато.

Якщо ви переживаєте за свою безпеку або за щось, що трапилося з вами в Інтернеті, терміново поговоріть з дорослим, якому ви довіряєте. Або зверніться за підтримкою на гарячу лінію допомоги дітям та молоді. На таку лінію можна зателефонувати безкоштовно та поговорити, не називаючи свого імені.

З 18.03.2024 р. по 22.03.2024 р. у Серафинецький ліцей проходив тиждень безпечної поведінки в інтернеті. В рамках цього тижня практичним психологом закладу проведено уроки для учнів 1 – 4 класів «Моя приватність», а для учнів 5 – 11 класів організовано перегляд освітнього серіалу від ЮНІСЕФ «Про кібербулінг для підлітків». Окрім того, для учнів ліцею були розміщені інформативні вивіски про явище кібербулінгу, їм було роздано тематичні буклети «Кібербулінг». Також в рамках цього тижня класними керівниками було надіслано батькам здобувачів  освіти коротку пам’ятку «Діти в Інтернеті». 

 11.11.-15.11.24 .

Тиждень протидії булінгу у Серафинецькому ліцеї завершено! Дякую всім, хто долучився до важливої розмови про повагу, доброту та безпеку в нашому шкільному середовищі. Пам'ятайте, що кожен з вас може зробити свій внесок у створення безпечного та дружнього шкільного середовища. Будьте чуйними, поважайте одне одного і не будьте байдужими до проявів булінгу! Разом ми можемо зробити наш світ кращим! 

Психічне здоров’я – не розкіш, а необхідність.

Психічне здоров’я – це стан добробуту, в якому людина здатна реалізовувати свій потенціал, долати щоденні стреси, ефективно й плідно працювати та робити внесок в життя своєї спільноти. Таким є визначення ВООЗ. Тобто, психічне здоров’я – це не просто відсутність симптомів психічних захворювань.

Психічне здоров’я не менш важливе, ніж фізичне, адже воно впливає на те, як ми думаємо, відчуваємо і поводимось. Коли ми в гарному психічному стані, то:

• Маємо більше енергії та мотивації. Легше долаємо труднощі, досягаємо цілей і відчуваємо задоволення від життя;

• Будуємо міцніші стосунки. Здатні краще розуміти себе та інших, виявляти емпатію та співчуття;

• Приймаємо більш зважені рішення;

• Краще справляємося зі стресом;

• Ведемо більш активний спосіб життя. Маємо бажання займатися улюбленими справами, спілкуватися з друзями та родиною.

Та інколи наш психічний стан залишає бажати кращого. Якщо ви або ваші близькі спостерігаєте у себе тривалі зміни настрою (апатію, смуток, відчуття ворожнечі, дратівливість, підвищену тривожність), зміни у поведінці (бажання ізолюватись, зміни апетиту або ваги, проблеми зі сном, підвищену стомлюваність, труднощі з концентрацією, пам’яттю, зловживання алкоголем чи наркотиками), фізичні симптоми (головний біль, болі в тілі, проблеми з травленням, які не мають очевидної медичної причини), неприємні думки (почуття безнадійності, песимізм, думки про самогубство), це може бути сигналом того, що вам необхідно подбати про своє психічне здоров’я.

Варто розуміти, що короткочасні емоційні спади є цілком нормальними, адже кожна людина переживає складні періоди. Але якщо ви відчуваєте, що не справляєтесь самостійно зі своїми емоціями та переживаннями, а перераховані вище симптоми турбують вас тривалий час і впливають на ваше повсякденне життя, не нехтуйте своїм здоров’ям і зверніться до відповідного спеціаліста.

Де можна отримати допомогу:

• Лікарі загальної практики сімейної медицини (можуть надати первинну консультацію і направити вас до відповідного спеціаліста)

• Психолог або психіатр (спеціалісти, які допоможуть розібратися в причинах вашого стану і разом з якими ви розробите найбільш відповідний вам план для покращення цього стану)

• Гарячі лінії довіри (анонімні служби, де можна отримати емоційну підтримку)

• Громадські організації тощо.

Піклуватися про своє психічне здоров’я – не ознака слабкости, а прояв відповідальности перед самим собою.

Тиждень психічного здоров'я – це важлива подія, яка допомагає учням краще зрозуміти себе та свої емоції, а також розвивати навички турботи про себе і свій психічний стан.

Мета Тижня психічного здоров'я – не лише інформувати, але й надихати учнів дбати про своє благополуччя.

І хоч у Серафинецькому  ліцеї Тиждень психічного здоров’я добіг кінця, але турбота про себе триває! Продовжуйте практикувати здорові звички, дбайте про свої емоції та не соромтеся звертатися за допомогою, якщо це необхідно.

#психічнездоров'я #ментальнездоров’я

....коли намагаєшся перекласти на психолога відповідальність за свої рішення, а воно не перекладається.

Похід до психолога: очікування та реальність (з досвіду консультаційної роботи)

Приходячи на консультацію до психолога, ви отримаєте підтримку, але не вирішення ваших запитань замість вас. Якщо психолог починає тикати вам варіанти вирішення - тут явно щось не так. Психолог - ваш партнер у процесі змін, а не вирішувач проблем.

Якщо ви прийшли до психолога і вагаєтесь, чи потрібна вам психологічна підтримка і консультації, то відповідь на це знаєте лише ви. Рішення про початок терапії - це завжди ваш особистий вибір. Якщо психолог наполягає на обов'язковому записі до нього на консультації - тут теж щось не так.

Психолог не буде засуджувати вас, якщо ви прийдете на консультацію без запиту, адже відсутність запиту - теж запит. Психолог взагалі не буде вас засуджувати, адже завдання психолога - створити максимально безпечний простір для клієнта, у якому він може бути самим собою.

Психолог не говоритиме вам, що з вами щось не так і що є ті, кому гірше і не буде ставити вам жодних діагнозів, навіть якщо ви самі активно на цьому наполягаєте. У кабінеті психолога взагалі немає засуджень - тільки розуміння і підтримка.

Чи відгукується вам це? Що б для вас було цінно сюди додати?