Організаційна діяльність

Професія вчителя така ж давня, як і саме людство. Хоч на перших етапах розвитку цивілізації вчителювання як такого не було, однак головне у цій роботі – навчати, було однозначно. Адже батьки вчили дітей, дорослі переймали одне від одного різні повсякденні необхідні уміння тощо. Згодом таке мистецтво “навчати” виокремилось в надзвичайно потрібну і важливу професію вчителя, яка дійшла і до наших днів.

“У НАШИХ РУКАХ НАЙБІЛЬША З УСІХ ЦІННОСТЕЙ СВІТУ — ЛЮДИНА. МИ ТВОРИМО ЛЮДИНУ, ЯК СКУЛЬПТОР ТВОРИВ СВОЮ СТАТУЮ З БЕЗФОРМНОГО ШМАТКА МАРМУРУ: ДЕСЬ У ГЛИБИНІ ЦІЄЇ МЕРТВОЇ БРИЛИ ЛЕЖАТЬ ПРЕКРАСНІ РИСИ, ЯКІ ПОТРІБНО ДОБУТИ, ОЧИСТИТИ ВІД УСЬОГО ЗАЙВОГО.” Це чудові слова…

Який він – справжній учитель?

Якщо молода людина хоче стати вчителем, то, вважаю, в неї має бути саме цей дух — дух учителювання, тобто, бажання віддано вчити і любити дітей, бажання постійно спілкуватися з цими маленькими людьми, які хочуть кожного дня пізнавати щось нове. Учитель має бути перш за все людиною, яка понад усе любить дітей, адже любов – це те почуття, на якому можна побудувати справжні стосунки між вчителем та його вихованцями.

Роль вчителя не повинна зводитися до того, що це людина, яка має подати новий матеріал, а насамперед до того, що вчитель – це організатор і керівник пізнавальної діяльності учнів, це вихователь і добрий порадник, людина, з якою можна поговорити в позаурочний час. Це такий майстер, який уміло навчить не лише дисципліни, але й робитиме з кожного учня гідну людину, привчатиме любити рідну мову і землю.

Таким чином, можна виокремити такі головні риси, якими має володіти справжній педагог, який на всі 100% достойний носити величне звання “Учитель”:

• любов до дітей (мабуть, це головна вимога, без якої неможливе повноцінне вчителювання);

• вміння поважати людську гідність кожного учня;

• сприймати кожного, кого навчаєш, як окрему особистість;

• здатність і вміння надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в особистісному розвитку учнів;

• вміння “створити” у кожного учня громадянську відповідальність та почуття національної гідності;

• справжня інтелігентність – високий рівень розвитку інтелекту, працьовитість освіченість у своїй галузі викладання, ерудиція;

• висока культура поведінки;

• категорії етики: справедливість, чесність, совісність, гідність;

• витримка, стриманість, терпеливість;

• всебічний розвиток, вміння досконало поєднувати знання з інших предметів;

• оптимізм, життєрадісність, внутрішня зібраність;

• чуйність, гуманне ставлення до людей;

• творчий склад мислення;

• тактовність, стриманість, чемність, привітність та ін.

Тільки володіючи вищезазначеними рисами у комплексі, вчитель матиме право називатись справжнім, найкращим, таким педагогом, діяльність якого дасть найвищий результат – самодостатню всебічно розвинену розумну людину, гідного представника своєї нації, повноцінного члена суспільства. Але, варто зауважити, у педагогічній діяльності мало бути бездоганним фахівцем, але ще й потрібно бути хорошою, з кращими якостями, людиною у повсякденному житті. Тільки у поєднанні усі ці риси – і педагогічні, і загальнолюдські, зможуть сформувати незламний авторитет, без якого вчительська діяльність буде малоефективною. Тільки поєднуючи усі ці риси в одне ціле, вміло оперуючи ними та використовуючи щоденно, учитель матиме право називатись великим педагогом, а такому вчителеві буде доступна надзвичайна можливість – “виліпити”, як скульптор, велику людину.