Приїздіть до нас на Україну

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Буває часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво –
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо,
Усе, як є – дорога, явори,
Усе моє, все зветься – Україна.
Така краса висока і нетлінна,
Що хоч спинись і з Богом говори
                                    Валентина Ткач

Природа України – багата та різноманітна. Завдяки географічному положенню та кліматичним умовам у нас є просторі степи й густі ліси, лагідні моря й величні гори, бурхливі річки та спокійні озера, на просторах країни ростуть тисячі видів рослин та водиться величезна кількість тварин. Змінюються пори року – і кожна з них дарує нам свою особливу красу.

Україна завжди асоціюється з безкраїми золотими ланами під чистим блакитним небом. Повний дозрілий колос пшениці символізує багатство та родючість, він важкий і хилиться до самої землі, ніби дякуючи за силу, якою вона його наповнила. Над ланами легко кружляють птахи, і далеко навкруги розноситься їхній спів.

У горах Криму дуже красиво наприкінці весни. Схили вкриті свіжою зеленою травою та квітами, а внизу плескається Чорне море – зовсім не чорного, а блакитно-бірюзового кольору. Силуети далеких гір, ніби намальовані аквареллю, здаються, пливуть у морі. Десь серед хребтів причаїлися стрімкі водоспади, проте вони невеличкі та майже повністю пересихають улітку. Поруч із ними завжди свіже та прохолодне повітря, а вода така прозора, що видно кожен дрібний камінь на дні.

Природа України радує око. Проте справжня її краса в тому, що вона наділяє нас усім необхідним для життя – повітрям і водою, корисними копалинами, їжею, сировиною для будування, пошиття одягу, друкування книжок тощо. Щоб краса української природи не збідніла, не зникли її чудові ландшафти, не зміліли річки, не вимирали тварини ми маємо піклуватися про неї.

Отже, пропонуємо учням 6-11 класів позмагатися у своїх знаннях про Україну та її природу.

Мета квесту:
  • розвивати логічне мислення учасників веб-квесту;
  • навчити учасників квесту спільно використовувати Google-інструменти, користуватися мережею Інтернет тощо;
  • підвищити вміння учасників користуватись Інтернетом безпечно;
  • сприяти розвитку ІТ-компетентності учасників.
Терміни проведення: 
14.03 - 15.03 - перше завдання
16.03 - 17.03 - друге завдання
18.03 - 19.03 - третє завдання
21.03 - 22.03 - четверте завдання
23.03 - 24.03 - п'яте завдання
25.03 - 26.03 - шосте завдання
До виконання останнього, шостого завдання будуть допущені тільки найкращі наші учасники, які набрали не менше 50% правильних відповідей за 5 завдань. Кращі з кращих отримають цікаві призи. Переможці будуть оголошені 27.03.2016 р.

Організатор квесту: Богданова О.О., вчитель математики та інформатики Новопетрівської ЗОШ Новоодеської районної ради Миколаївської області
Спосіб зв'язку:
e-mail: bogdanov-olg@yandex.ru, bogdanova111112@gmail.com

Останні приготування:
Отже, 14 березня 2016 року ми розпочинаємо нашу подорож "Всесвітньою павутиною". На Вас чекають шість завдань, під час яких вам доведеться бути кмітливими, творчими, уважними, а в останньому завданні ще й швидким. 
Для подорожі слід знати декілька правил безпечного користування Інтернет-ресурсами. Для цього ознайомтесь з інформаційною сторінкою "Як вільно користуватись Інтернетом і при цьому залишатись безпечним"
Всі завдання будуть розміщуватись в день відкриття (див.графік) з 8 до 9 ранку. Прийматись відповіді будуть до 23-55 останнього дня.

Для участі у веб-квесті необхідно заповнити реєстраційну картку:

Географія учасників:
Увага! Для повноцінної участі у веб-квесті необхідно мати обліковий запис в Google! Прохання до учасників: під час реєстрації вказати електронну адресу облікового запису в Google!
Учасникам, які вже зареєструвалися і вказали електронну адресу іншого сервера, необхідно заповнити реєстраційну картку ще раз та вказати електронну адресу облікового запису в Google!

Завдання
Завдання 1. 
Це - моя країна! Це - моя земля!
Україна – дивовижна країна, ландшафт якої вражає розмаїттям: від величних Карпатських гір на заході, родючих степів у центрі до мальовничих берегів Чорного й Азовського морів на півдні.
Кожен куточок України – це невичерпна скарбниця культурних, природних, історичних цінностей, варта того, щоб її відкрили. Так, Львів – столиця західної України – вважається одним із найголовніших культурних центрів країни з середньовічним Старим містом та різноманітною архітектурою. Портова Одеса, відома як "Перлина Чорного моря",  – це захоплююче місто, де змішані різні культури та архітектурні стилі. Курорти Криму, перлиною якого є Ялта, приваблюють безліч туристів як з України, так і з-за кордону. Карпатські гори ваблять лижників та мандрівників упродовж року. Цей регіон також відомий своїми цілющими мінеральними джерелами та багатими на історію місцями.
Сподіваємося, що у наступному завданні учасники переконають будь-якого туриста, що Україна унікальна і неповторна.

Зробіть рекламу для іноземця вашої місцевості. Для цього відкрийте спільну презентацію, створіть слайд та розмістіть на ньому найкращі краєвиди міста чи села, в якому ви проживаєте або місце, яким пишаються ваші земляки. У примітках, під слайдом впишіть прізвише та ім'я учасника.

Пам'ятайте про дружелюбне відношення до інших учасників! Працюйте тільки зі своїм слайдом і не робіть коректив на інших слайдах!

На допомогу учасникам відео "Робота з Google-презентацією"

Видео YouTube



Всього за рекламу вашої місцевості ви зможете отримати 10 балів. 

Українська природа оспівана в багатьох літературних творах, і це не дивно. Зважаючи на особливості ландшафту України, природа України гармонійна, красива.
В Україні є безліч місць, що варті уваги будь-якого іноземця. Для туриста та мандрівника українські простори дають безліч пригод. Пропонуємо вам розмістити на карті України найкращі місця, нашої країни.
Звертаємо увагу учасників квесту! На карті неможна розміщати одну місцевість двічі! В картці обов'язково вкажіть автора-учасника!

Пропонуємо учасникам переглянути відео "Робота з Google-картами" 

Видео YouTube

За правильну роботу з картою учасники зможуть отримати 10 балів.
Отже, за Завдання 1 ви зможете отримати 20 балів.
Відповіді на Завдання 1 не приймаються!

Завдання 2. 
Що в Україні най-най?
Наша Україна володіє чудовою природою. Є в ній і моря, і ліси, і гори. Багата вона на флору (приблизно 16 000 видів рослин), і фауну (понад 44800 видів тварин).
Є в ній багато цікавого і неймовірного, що завжди привертає увагу людини.
Україна — це наш дім, вона для нас і найкраща, інайрідніша, і найкрасивіша, і найбагатша, і най-най...
Отже, під час Завдання 2 ми дізнаємося "Що в Україні най-най?". Ви дізнаєтесь, чим славиться наша земля, чим вона багата, чим пишається український народ.
  1. Співучі піски... Подібне явище спостерігається в багатьох районах світу. Схоже існує і в Україні. Де знаходяться ці піски і чому їх називають співучими?
  2. Цю найдавнішу гору України називають горою-барометром. Досі в народі розповідають про чудо-млин, який колись стояв неподалік гори і безупинно крутився навіть у найспокійнішу погоду. Де знаходиться ця гора? В чому її секрет?
  3. Перші законодавчі акти про охорону природних багатств на території України були видані за часів Київської Русі. Так, "Руська правда" — збірник норм права Ярослава Мудрого — встановила відповідальність за... За що могли нести відповідальність мешканці Київської Русі?
  4. Про цю річку України майже ніде не згадується, хоча вона є найдавнішою в країні. ЇЇ ще називають річкою, які "нікуди не впадає". Що це за річка? Яка її географія?
  5. Це озеро називають українським Байкалом за його унікальну форму і глибину.  Що це за озеро?
  6. 1 тонна і більше. Саме таку вагу може мати найбільший звір української фауни. Що це за звір?
  7. "В той час, як Мітридат справляв на Боспорі свято Церери, раптом стався такий сильний землетрус, що, кажуть, за ним почалися страшні зруйнування міст і полів",— свідчить давнє джерело. Коли і де це сталося? Яку назву мав цей землетрус?
  8. Це скеляста дугоподібна гряда висотою в середньому 400 метрів над рівнем моря. Це мальовничі залишки узбережних рифів, що витягнені паралельно давній береговій лінії і не мають аналогів у світі. Про що йдеться мова?
  9. Де в Україні знаходиться географічний центр Європи?
  10. Ця річка переносить колосальні обсяги води – 22 тис. кубічних метрів на секунду. Якщо б ця річка перебувала на суші, то, посідала б шосте місце в світі за цим показником. Про яку річку йдеться?
Відповіді можна залишати тут.

Говорити про природу України можна не зупиняючись. Будь-які смаки і вподобання будуть задоволені. Ліси, степи, гори, моря, луки, річки, озера і водоспади, заповідники, національні парки, сади і описані вище дива природи України, безліч видів рослин і тварин…. 
Пропонуємо знайти най-най цікавий факт про природу України та внести його до спільної презентації. Для цього зайдіть за посиланням, створіть новий слайд та внесіть інформацію. Під слайдом у примітках вкажіть прізвище та ім'я учасника квесту.
Увага! Повторення цікавих фактів не допускається!
Шановні учасники веб-квесту! 
У зв’язку з неетичною поведінкою деяких учасників, робота у спільній презентації припиняється! 
Прохання надіслати презентацію  персонально на адресу організатора квесту!
Для оцінення всіх учасників виконання цієї частини Завдання 2 подовжено до 19.03.2016

Всього за Завдання 2 ви зможете отримати 20 балів (10 балів за запитання та 10 балів за презентацію)

До уваги учасників веб-квесту! Звертаємо вашу увагу, що змінено правила для визначення переможців! 
До фінального Завдання 6 допускаються учасники, які набрали не менше половини всіх балів за 5 завдань. За побажаннями більшості учасників, у фіналі анулюватися бали не будуть! 
Тому уважно читайте завдання та вірно їх виконуйте! Ваша ціль - набрати якомога більше балів для перемоги!
Відповіді на Завдання 2 не приймаються!

Завдання 3. 
Українські легенди
Більшість українських легенд присвячено рослинам, що мають особливу символіку: калині, тополі, дубу, соняшнику, волошці, житу, пшениці, вербі, лілеї, мальві, барвінку, та іншим. Ці рослини стали справжніми символами українського народу, легенди про них пронизані особливою поетикою.
Легенда – поетична оповідка, що пояснює походження певного природного явища, якусь історичну подію, або розповідає про якусь небувалу пригоду в житті історичної або породженої народною фантазією особистості.
Безумовно, в легендах історичні події знаходять лише дуже приблизне відображення, втім, як жанр фольклорної творчості легенда є більш реалістичною, ніж казка.
Оповідки про те, "Чому в морі вода солона", або "Звідки узялись волошки" – є спробою поетичного пояснення різних природних явищ.
  1. Зозуля поряд з вороном і совою віщувала строки життя і смерті, щасливе або нещасливе заміжжя, а також стихійні лиха. Існує ряд народних переказів про походження зозулі та різних прикмет. Хто ж така зозуля за народним повір'ям? Що може "накувати" зозуля?
  2. Люди вірили, що лелека приносить щастя тій оселі, де він збудував гніздо. Якщо ж хтось зруйнує гніздо, то лелека принесе вогню і спалить хату, або накличе блискавку. Яка легенда пов'язана з лелекою?
  3. Жила собі сім’я. Та через деякий час тяжко захворіла мати й невдовзі померла. Залишилися дочка й батько вдвох, але батько дівчини швидко знайшов собі нову жінку, а для дочки мачуху. Мачуха була злою до чоловікової дочки: весь час карала її за різні дрібниці. Дівчина сумувала за своєю рідною ненькою і часто плакала. Аж ось на її городі виросла дивна квітка, при якій не було листочків. Та квітка нагадувала дівчині матір, і вона часто плакала, над нею сидячи. Незабаром з’явилися листочки. Сльози образи капали на поверхню листка і робили її та холодною. А сльози суму за мамою котилися під низ, там була тепла поверхня, вкрита м’якими ніжними ворсинками. Про яку рослину йдеться в цій легенді?
  4.  ...Давним-давно жила дівчина Нельяна. Була вона неперевершеної вроди, що сотні верств навколо пройди, такої не зустрінеш. Були в неї напрочуд синьо-голубі великі очі, чарівні риси обличчя, гнучкий тополиний стан. На її виточені плечі спадали розкішні, кольору стиглої пшениці, коси. Неначе сама Афродіта дарувала їй ту неземну вроду, а річкові німфи місячними ночами чесали золоту корону її шовкових кіс. До пари їй був і наречений, якого дівчина палко кохала. Вже й мали побратися скоро, вже й рушники були вишиті для нареченого, і батьки дали згоду, та раптом — війна! Залилася сльозами красуня, забилося з розпачу серце, з невимовної туги близької розлуки з коханим затуманились блакитні очі. Раптом, на свій подив, закохані, що востаннє прощалися край саду біля червоної калини, вгледіли, що на місці, де впали дівочі сльози, розквітли ... Продовжіть дегенду
  5. Гори Карпати – справжня перлина, створена природою на полотні ландшафтного різноманіття південного заходу України. Це край казкової краси гірських пейзажів, щедро вмитий кришталевою водою цілющих джерел. Це різнобарвні відблиски стрімкого Черемошу й бурхливого Прута, не раз оспівані в легендах. Це сивочолий батько Дністер, глибокі води якого доносять до нас відгомін давнини. Цей край, описаний в легендах та оспіваний в поезії, зігрітий любов’ю його жителів, завжди відкритий для всіх охочих долучитися до дива... Знайдіть одну легенду про Карпати.
Відповіді залишайте тут

Було колись - не могла людина дати собі ради з природою: то дощ йде не тодi, коли просять, а коли косять, то тепло й холод не в пору, то і влiтку трапиться кожуха носити.
Тож, аби вберегти себе від неочікуваної напасті чи прикрої несподіванки, котру може підкинути навколишній світ, людина хотіла не лише його собі пояснити, а й передбачити те, що може статися, аби встигнути до цього підготуватися. Завдяки своїй відмінній спостережливості помітили наші предки, що природа сама пiдказує їм, що і коли вона має намір послати на землю, і навчилися за сьогочасними передвісниками бачити те, що може трапитися завтра. Відтак в кожній місцевості люди з року в рік уважно спостерігали за небесними світилами, стихіями, рослинами, поведінкою та звичками тварин.

Ці спостереження не лише допомогли впорядкувати довколишній світ у чітке знання, а й створили систему передбачень – народних прикмет, які застерігають від небезпеки, допомагають передбачати погоду та врожай, якими будуть весна, літо, осінь та зима. І усе це багатство перевіреного часом знання, яке передавалось з уст в уста, наші предки залишили нам у спадок. 

Знайдіть народну прикмету та розмістіть її у календарі. У події вкажіть своє прізвище та ім'я, а в описі - прикмету. Повторення прикмет не допускається!

Увага! Розмістити подію у календарі зможуть тільки учасники, які надіслали організатору квесту адресу свого облікового запису в Google! 

На допомогу учаснику веб-квесту:
Відео "Як розмістити подію у Google-календарі?" 

Видео YouTube

З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя. Сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі. 

Календарно-обрядові пісні — це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Слов'яни вірили в сили природи, в духів природи та вважали, що обрядовими піснями можуть вплинути на них та примусити їх діяти в бажаному напрямку.
Обрядова поезія дуже тісно зв'язана з працею людини, з родинним побутом та з народним календарем. У різні пори року виконувались різні обрядові пісні. Ці пісні повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті.

Знайдіть обрядову пісню та надішліть на адресу організатора квесту посилання. В темі листа вкажіть прізвище та ім'я учасника.

Всього за Завдання 3 ви зможете отримати 15 балів (5 балів за легенди, 5 балів за роботу з календарем та 5 балів за пісню)
Відповіді на Завдання 3 не приймаються!

Завдання 4. Мальовнича Україна
Природа — це те життєдайне джерело, з якого вийшло все прекрасне на землі, яке породило людину та дало їй творчу наснагу. Це безмежний всесвіт, який уміщує в собі наше неповторне існування. Природа є невід'ємною частиною майже кожного художнього твору, адже гармонійне існування людини й природи — це той стрижень, на якому тримається світ.
Тема людини і природи стоїть наскрізною у творчості багатьох українських письменників та художників.
  1. Знайдіть уривок з художнього твору відомого українського письменника (письменниці), у якому описується мальовничі краєвиди України.
  2. Знайдіть картину будь-якого художника, на якій зображено українські краєвиди.
  3. Спробуйте себе у якості художників та створіть засобами будь-якого графічного редактора власну картину української природи.
Весь зібраний матеріал надішліть на адресу організатора квесту, вказавши у темі прізвище та ім'я учасника.

Всього за завдання 4 ви зможете отримати 20 балів (5 балів за уривок, 5 балів за картину і 10 балів за малюнок)
Відповіді на Завдання 4 не приймаються!

Завдання 5. 
Я люблю Україну!
Ми живемо в чудовій, мальовничій країні, назва якої – Україна. "Окраїна", "Країна" – скільки було різних теорій походження цієї назви. Але зараз ми живемо тут, любимо чарівну калинову мову, цікавимося своєю історією. Тому, мабуть, не випадково з'явилася на екрані телебачення в 2009 р. гра "Я люблю Україну". 

Сучасні діти мало читають і багато грають в комп'ютерні ігри - про це з тривогою говорять не тільки батьки, а й психологи, і педагоги. Хто з нас не грав онлайн? У кожного, мабуть, є своя улюблена комп'ютерна гра, до якої ми час від часу повертаємося. А чи можна захопити людину грою так, щоб вона захотіла дізнатись чогось нового, незнайомого?

Природно, у багатьох, хто зіткнувся зі світом онлайн ігор як гравець виникає питання — як же зробити онлайн гру? Насправді це досить просто і не потрібно вміти програмувати.

Пропонуємо до розгляду учасників онлайн ресурси, які допоможуть створити власну гру:

А тепер завдання: створити запропонованими або іншими засобами елемент до гри "Я люблю Україну!". До гри слід включити питання зі знання природи України. 
Використовувати матеріали веб-квесту дозволяється!

За результатами діяльності учасників буде створена одна спільна велика гра "Я люблю Україну!", до складу якої увійдуть найкращі роботи.

За виконання Завдання 5 ви зможете отримати 20 балів
Увага! Організатору квесту слід надіслати посилання на гру!

Увага! До фінального Завдання 6 будуть допущені тільки учасники, які набрали не менше 47 балів!


Завдання 6. 
ТОП 10 моєї країни
Вітаємо вас, шановні учасники-фіналісти! 
Протягом п’яти завдань ви отримували бали. Всього їх мало бути 95. Для участі у 6 завданні за результатами попередніх завдань необхідно мати не менше 47 балів (див таблицю фіналістів - фіналісти відмічені червоним кольором).  Отже, почнемо!

Наша країна – просто казкова. В Україні знайдеться і пустеля, і гірські каньйони, місця для цікавого пішохідного туризму і нерекламовані ніким закинуті історичні пам’ятки. 
В Україні є свої унікальні місця, які вражають масштабами і красою. Вони оповиті легендами і таємницями, які історики досі намагаються розгадати.

Кожна людина мріє про відпочинок. Побачити море, насолодиться чистим гірським повітрям. В Україні, ви теж зможете добре відпочити і для цього досить відвідати список місць ТОП 10.

Створіть власний ТОП 10 місць України, які необхідно відвідати кожному, щоб побачити справжню красу країни. В ТОП 10 необхідно включити найцікавіші місця вашого регіону, які б ви запропонували відвідати іншим учасникам. Перевага в оцінюванні буде надаватися ТОП 10 найменш популярним але неменш цікавим своєю унікальністю місцям.

ТОП 10 можна створити у вигляді відеофільму, презентації або інфографіки. У роботі вкажіть назву та автора.
Надішліть свій ТОП 10 на електронну адресу організатора квесту, попередньо проанонсувавши його у тексті листа.

Кожна робота варта уваги з боку учасників квесту. Тому пропонуємо 27.03.2016 р. з 8.00 до 15.00 переглянути результати учасників та проголосувати за інших, оцінивши їхню роботу. Розмістіть на онлайн дошці ваше враження від гри та оберіть найкращий, на вашу думку, ТОП 10 місць в Україні, куди б ви хотіли поїхати (крім власного). 

Критерії оцінювання:
  • створений ТОП 10 - 10 балів (за створену інфографіку - додаткові 5 балів від організатора квесту!)
  • наявність рідкісних міць - від 1 до 10 балів
  • відповідність складеного ТОП 10 регіону учасника - від 1 до 10 балів
  • наявність у роботі назви та автора роботи - 2 бала
  • наявність у листі анонсу роботи  - 5 балів
  • оригінальність подачі роботи (особисте враження організатора квесту) - від 1 до 16 балів
  • розміщення на онлайн стіні власного враження - 5 балів
  • рейтинг "відвідування" учасниками - від 1 до 16 балів
Отже, за Завдання 6 ви зможете отримати від 1 до 74 балів
Увага! Переможці будуть визначатися за загальною кількістю балів за всі завдання!

Відповіді
Завдання 1
Завдання 2
  1. Схоже існує і в Україні, поблизу Нікополя, на косі біля річки Лапінки, на одному з рукавів Дніпра. "Спів" цих, мабуть, найдивніших пісків чути після дощу, коли верхній
    шар 
    злипається і утворює крихку кірку. Крокуючи нею, можна почути звуки, подібні до свисту повітря, випущеного з автомобільної камери.
  2. Ця чи не найдавніша гора розташована поблизу села Дністрово-Кам'янка на Дніпропетровщині. Вона має цікаву властивість — створювати шум у безвітряну погоду. Про гору-барометр місцеві мешканці знають: коли гора "шумить" — чекай зміни погоди. І вони ще ніколи не помилялись. Секрет того явища в тому, що узвишшя розташоване в районі повітряної течії, або простіше — на протязі. Цю особливість природи використовували спостережливі предки, вибираючи місця для будівництва вітряків.
  3. За незаконний відстріл бобрів, деяких рідкісних видів птахів. Вже в той час на території
    Київської Русі, зокрема у Володимир-Волинському князівстві, створювалися свого роду заповідні угіддя, насамперед у лісових масивах, де регламентувалися полювання та деякі інші види природокористування.
  4. На звання найдавнішої річки може претендувати річка Сліпа Турія, що на Волині. Вона майже ніде не згадується, а "Словник гідронімів Української СРСР" інформує, що це річка, яка "нікуди не впадає", і подає її "прописку" — басейн Прип'яті. Свій початок річка бере від джерела у Щетининських та Чарчинських болотах, має своє русло і течію, місцями сягає 20 метрів завширшки, а потім через кілька кілометрів зникає. Не зумівши дістатися до Турії, Прип'яті або Стиру, Сліпа Турія залишається водяним апендиксом на рівнинних болотах.
  5. Озеро Світязь або його ще називають українським Байкалом, має унікальну форму. З
    висоти пташиного польоту нагадує величезного мамонта, який ліг відпочити. Також Світязь вважається найглибшим озером України. 58,4 м. – це найбільша глибина.
  6. Зубр
  7. Найдавніший землетрус на території сучасної України, про який збереглися дані, датований 63 роком до н.е. і дістав назву Пантікапейського. За даними розкопок можна припустити одночасні характерні пошкодження кам'яних будівель в таких населених пунктах: Пантікапей (на території сучасної Керчі), Німфей, Кітей, Пормфій.
  8. Подільські Товтри поблизу Хмельницька
  9. В Україні, в містечку Рахові, в оточенні мальовничих Карпат знаходиться географічний центр Європи.
  10. Британські вчені знайшли на дні Чорного моря єдину в світовому океані підводну річку. Це відкриття зробили вчені з університету англійського м.Лідс, які проводили тут наукові дослідження. З’ясувалося, що довжина річки становить 37 морських миль, ширина – більше півмилі, а швидкість течії води – 4 милі на годину (близько 7,5 км/г). Було також відзначено, що річка переносить колосальні обсяги води – 22 тис. кубічних метрів на секунду. Якщо б ця річка перебувала на суші, то, посідала б шосте місце в світі за цим показником. Водний потік утворений проникненням через протоку Босфор більш солоної води Мармурового моря в менш солоне середовище Чорного моря. Таким чином, вода в річці відрізняється високою концентрацією солі.

Завдання 3
1.  Якщо подивитися на зозулю з точки зору народних повір’їв, то про неї можна знайти самі різні відомості. Так, зозуля це: 
- Звернена в птицю вдова, яка сумує за чоловіком, тому вона не в’є власного гнізда і не висиджує пташенят.  
    • Дружина, яка чекає і кличе занапащеного чоловіка. 
    • Сестра, яка оплакує смерть брата або яку прокляв брат за втрату ключів. 
    • Зозуля була колись жінкою, яка вбила свого чоловіка, тепер вона одиноко літає по лісах і ніколи не знайде собі пари. 
    • Дівка, яку Ісусу Христос покарав за брехню. 
    • Дочка, яку прокляли матір або батько. 
    • Скуповуючи вдова, яка не захотіла нагодувати жебрака хлібом. 
    • Дівка, яка лякає Бога з-під мосту. 
    • Крім того, наші предки у вигляді зозулі уявляли душу померлого.
                    Вважалося, що зозуля може накувати добробут на весь рік, якщо при першій зустрічі з нею маєш у кишені гроші. Коли зозуля до Юрія (23 квітня) закує на голе дерево, то буде голодне літо, а якщо на лист – врожайне.
                      За народними повірями  зозуля пов'язана  зі смертю. Зозуля може "накувати" строки життя і смерті а також стихійні лиха.Накувати вона могла скільки дітей буде, або скільки років буде у шлюбі.

                      2. Бог дав людині лантух і наказав віднести далеко в ліс і закопати з умовою не розв’язувати і не заглядати в нього. Та  на півдорозі чоловік не витримав і поцікавився, що ж він несе. Тоді з мішка повистрибували жаби, вужі та змії і розповзлися по всьому світові. Розгніваний Бог перетворив чоловіка на лелеку і звелів ходити по полях та болотах і збирати усяке гаддя.

                      Люди вірили, що лелека приносить щастя тій оселі, де він збудував гніздо. Якщо ж хтось зруйнує гніздо, то лелека принесе вогню і спалить хату, або накличе блискавку.

                      Одного разу господар дому де поселились лелеки поклав у гніздо до лелек качине яйцо і коли вони вилупелись то лелек - мати побачила каченя  вона піднялась високо у небо і впала камене на гніздо і воно розбилось, а дім того господаря згорів.

                      Це давня легенда. Колись на світі панували звірі, а люди тільки-тільки з'явились з глини. Дуже-дуже давно, коли народилась перша дитина, зібрались усі звірі, птахи та риби і стали радитись: а хто ж принесе її батькам.  
                      Першим вийшов цар звірів Лев, і сказав:  
                      - Так, як я є царем над усіма звірами, попрошу доручити цю справу саме мені. Я сам принесу людям їхнього первістка.  
                      Усі погодились, але виникла проблема, потрібно було далі перенести дитину через Море-Океан. Лев не міг впоратись сам. Тоді з води випірнула Риба-Кит і мовила:  
                      - Я перенесу людське дитя на своїй спині, хай Лев тільки донесе його до Моря-Океану.  
                      Добре,- сказали звірі. - Але за Морем-Океаном є великий непрохідний Ліс-Праліс, потрібно якось перенести немовля і через нього.  Тут наперед вийшов чорний Орел. 
                      - Я перенесу через Ліс-Праліс.  
                      Звірі погодились, та старий Вовк заперечив:  
                      - Ти Орле, - сказав він, - незаперечно, самий сильний і сміливий птах, літаєш вище усіх, але Ліс-Праліс дуже великий. Чи вистачить тобі сил донести дитину, подолавши таку відстань?  
                      Орел задумався. Так, він самий сильний, літає найвище, його усі бояться, та віддаль була дійсно великою.  
                      - Гаразд, - погодився Орел. - Дійсно, це для мене може стати перешкодою. Тому, замість мене полетить Лелека. Він долає дуже великі відстані, він подужає.  
                      Наперед вийшов білий-білий Лелека. Поклонився усім присутнім, та подякував за честь і довіру. 
                      - А для того, щоб тебе ніхто не посмів зачіпати чи ображати по дорозі, - мовив далі Орел, - я дам тобі свою відзнаку.  І провів своїм чорним крилом по крилі Лелеки. Кінчики крил білого Лелеки почорніли - тепер усі знали, що то ознака Орла, і не варто зачіпати цю птицю.  
                      На тому й порішили.  Так, як час був уже пізній, вирішили відправити усіх в дорогу наступного ранку.  А зранку впав сніг - прийшла Зима.  Звірі знову зібрались і зажурились. Як бути тепер? Зима, Сніг та Мороз можуть зашкодити.  Думали, думали і вирішили, що необхідно сповити дитину в білі пелюшки. Саме білий колір захистить, зігріє та сховає немовля від зимової негоди. Та і Лелека також білий - зима його не помітить.  Так і зробили звірі. Спочатку Лев приніс дитину до Моря-Океану, потім Риба-Кит несла її на своїй спині, а далі Лелека переніс через Ліс-Праліс. Немовля було закутане в білі пелюшки і Зима не помітила ні її, ні білого Лелеку. А чорні відзнаки на крилах птиці відлякували недоброзичливців.  З того часу і повелось, що дітей нам приносить Лелека, бо люди його бачать останнім. Насправді ж до цієї справи причетні і інші звірі, як от Лев чи Риба-Кит. І навіть, коли настає Зима, вона не може завадити. Тому, що білий колір ховає усіх від її негод. А Лелека прилітає і взимку, просто його не видно.

                      ... Раніше жив тільки білий лелека. Жив собі на хаті в доброго чоловіка. Все було на добро в цьому господарстві. Л в сусіда не селилися птахи і не було щастя в хаті. Позаздрив сусіда на теє благополуччя і вирішив спалити хату. Коли загорілася хата, білий птах із пташенятами кинулися гасити пожежу і кликати людей на допомогу. Пожежу встигли загасити. Хата і гніздо лишилися цілими. Коли зійшлися люди, то птах і накинувся на підпалювача-сусіда. Заздрісник казав, що хату запалив лелека, а птах навпаки вказував на кривдника. Так і народилася на світ легенда про те, що лелеки можуть хати палити. Гірко стало на душі в святого білого птаха... Після цього почорнілий обпалений птах оселився в глухому лісі самітником. А опалене чорне оперення від пожежі лишилося назавжди, як і обережне недовірливе ставлення до людини. Птах боїться, що хтось із людей можливо повірив у те, що саме він підпалив хату і хоче йому помститься. А голос лелека з того часу надірвав і втратив назавжди. Нині він тільки й здатен, що лише клацати дзьобом.

                      3. Мати - й - мачуха. З того часу й досі, коли візьмемо листок мати-й-мачухи і прикладемо до лиця, то відчуємо на дотик, що одна сторона листочка холодна й шершава (то мачуха), а інша — м’якенька й тепла. То мама…

                      4. ... розквітли маленькі голубі, наче очі коханої, чарівні квіточки. І сказали одне одному закохані на прощання: "Не забудь мене!" — і заховали біля свого серця тендітну диво-квіточку як символ вічного кохання. Обоє зберегли вірність. Після довгої розлуки вони знову зустрілися щасливі і радісні. А поряд, як і колись, цвіли голубі зірочки тендітної рослини. З тих пір, говорить народна мудрість, і назвали люди цю ніжну голубооку квіточку незабудкою.

                      5. Легенди про Карпати (відповіді учасників):
                      Жителі Бистреця, Дземброні, Зеленого та інших причорногірських сіл знають, яку шкоду їхнім невеличким присадибам приносить влітку град, що його народжує Чорногора. І тому ніхто з них в так звані громові свята не візьметься ні до якої, навіть домашньої, роботи. А коли вже гроза пройде селом, то вони з цікавістю роздивляються в кого яку шкоду град наробив. Та з гордістю вихваляються, що у тих, хто істинно вірить у бога, святкує у всі великі й малі свята і шанобливо ставиться до громовиць, — шкоди стихія не наробила ніякої. І не дай боже комусь хизуватися перед тутешніми жителями, що пробував кидати камінь у Несамовите. За то гуцули по голівці не погладять. А з озером так є: дуже часто в обідню спеку, коли на небі ані хмарки, через якихось 20-30 хвилин погода збіситься і така гроза з вітром насунеться, що не знаєш, чи ще доведеться побачити білий світ чи ні. Гуцули кажуть на це — шарга. То і вітер ураганний з холодним дощем та мокрим снігом, і град, і грім, і блискавка. Не позаздриш туристу, який потрапить у таке на Чорногірських верхах… Причаїлось на дні льодовикового кару Несамовите — спостерігає морським оком за чарівним світом Карпатських гір. І береже свої таємниці.

                      Гора Близниця.  Два брати-близнюки кохали одну дівчину. А були вони такі схожі один на одного, що дівчина кохала їх обох. Одного разу вона їм сказала, що за того вийде заміж, котрий їй принесе із гір едельвейс. Пішли брати-близнюки шукати едельвейс. По дорозі зустрілися з одним старим дідусем. Розповіли йому про те, куди і за чим ідуть, а дід їм і каже: 
                      - Беріть мій едельвейс, хоч він трохи засушений. 
                      - Ні, ні, дідусю! - відповіли брати. Нам треба свіжий едельвейс. Брати від вас старий, засохлий - то буде не по правді. Тоді дідусь повів їх до одної скали, а там якраз ріс один едельвейс. І рушили брати - один з одного боку, а другий - з другого. Тільки вспіли доторкнутись, як скала зірвалася і оба вони розбилися. Дідусь повідомив про це дівчину. Вийшла вона на грунь і дуже плакала. З її сліз зробилося велике озеро, яке називається Орать. Від того часу і по сьогоднішній день люди цю гору звуть Близницею.

                      Було це дуже-дуже давно. Не було гір, а було море безкрає і глибоке. Цар моря мав вродливу доньку Карію. Леліяв її, оберігав, тішився, що росте вона розумницею. Виросла дівчина. А тут і слуга Царя Пате почав заглядатися на молоду царівну. Закохалася Карія у Пете. Зустрічатися вони таємно, під водою. Але, як то кажуть, немає нічого таємного, щоб не стало явним. Довідався про це батько дівчини. Що не робив батько, щоб розлучити молодих. Одного разу в пориві гніву крикнув на все море: «А щоб ти горою стала!» І виросла серед води гора. Пете плавав і кликав свою кохану: «Каріє! Каріє! Каріє!» І тільки встиг гукнути втретє, як гора відповіла грудним голосом: «Пате…!» Приходили сюди молоді, клялися у коханні. І так ці гори й назвали: Карпатами.

                      Колись на нашій землі була величезна рівнина, вкрита травами, деревами; по ній протікали струмки та річки, багаті на рибу. Усім цим володів велетень Силун. Він добре вмів господарювати, мав багато черід корів, волів, отари овець, стада свиней. А гусей та качок, курей просто не злічити. Палац у Силуна був із мармуру, шпилі сягали до хмар. Замість ліжка у нього — золота колиска, вдень відпочивав у срібному кріслі. Слуги обробляли землю, годували худобу, примножуючи багатство велетня. Самі ж тулилися в землянках, а кидати роботу не сміли. Так до кінця життя й були кріпаками. Був серед челяді хлопець Карпо Дністровський, який прийшов з берегів Дніпра ще десятилітнім, щоб працювати й допомогти бідній матері. Добре працював Карпо, ще й іншим допомагав. За це його всі полюбили. Пройшло десять років, і Карпо вирішив повернутися додому. Побачивши Силуна, парубок сказав йому, що хоче отримати свою платню й піти до матері. До цього ще ніхто не насмілювався так робити, тому пан дуже розлютився. Схопив він Карпа, подняв і вдарив об землю так, що аж яма утворилась. Але слузі нічого не сталося, він відчув від матінки-землі непереможну силу, схопив велетня і вдарив ним об землю так, що той опинився у підземній печері. Став Силун вибиратися, бити ногою в земну кору, а та не піддається, тільки вигинається. Так і утворилися гори, а найвищі там, де Гуцулыцина. Уранці наймити побачили, що навколо постали лише гори, а панський палац провалився у прірву, яка одразу ж заповнилася водою й утворилося озеро. Назвали його Синевір. Горам на честь Карпа дали назву Карпати. Люди залишилися там жити й працювати. Силун і тепер не стих під землею, все пробує вибратися, але не має такої сили, бо постарів. 

                      Кажуть, як за давніх часів князі Русь хрестили, то повтікали у Карпатські ліси усі чарівники та мудреці. А тому і понині Карпати овіяні духом чарівничим. Там кожна гора має чимало своїх легенд та переказів. Кожне урвище, мов ранковим туманом, повниться таємничістю. Кожне дерево, мов жива людина: як при світлі місяця на нього глянеш – наче ось-ось із місця зрушить і піде танцювать. Та так танцювать, що аж гори тремтять, аж долами відлуння котиться. Стежки ходжені і неходжені горами в’ються і, кажуть старі люди, вночі їх нечиста сила мете, аби вдень перехожий блукав тими стежками, та з гір і не виблукав. Аби навіки поміж синіх вершин залишився.    
                      Є навіть легенда про те, звідки взялися гуцули, що нині вважаються корінними мешканцями Карпат: ото колись дуже давно ходили люди світом та місця доброго до життя шукали і якось дійшли до таємничих гір. І вирішили піти глянути на ті гори. Ото ходили, ходили, аж поки гарну стежку не знайшли і пішли тією стежкою. Довго йшли, аж коли зрозуміли, що заблукали. Тоді назад пішли, а за кожною горою стежка розділювалася і не знали люди, якою йти. Ось так блукали, блукали, аже поки не вийшли на полонину. А як вийшли, то навсібіч роздивилися і побачили, що гарно тут. А так і порішили зостатися поміж оцих незвичайних гір.    І нині живуть ті люди, і нікуди з гір іти не хочуть. Поназивали гори своїми іменами, та все дивними-предивними, як то Говерла, Ґорґан, Дземброня, Стримба, Кернична, Магура, Драгобрат та інші. Як на яку з цих гір вилізти, то розкинуться усі Карпати довкіл і аж дух захопить від тієї краси, що здавна людей полонила і в серцях їхніх вічним трунком застигла. А як бистрі ріки-потоки несуться з верховин у доли, то так душа карпатського люду бистра і кипуча. І все, що їхніми руками роблено, мов крізь віки рветься у бистрину потоку людської думки. Кожен витвір карпатського мистецтва не застиглим деревом, глиною, металом, тканиною чи шкірою постане перед зачарованим оком. Він живим струменем променить, бо з Карпат родом. А кожна фарба мов із життя вхопила найтоншу його суть і передала те життя чи на полотні, чи на глеку, а чи на овечому руні. Той на світі не жив, хто у Карпатах не був, – кажуть люди. І правду кажуть, бо що вартий світ без Карпат! А хіба той, хто часточки Карпат не має вдома, – жив на світі? Твори карпатського мистецва авторської роботи – ось те, що вічно будитиме душу до звитяг і руху вперед, швидкого, як карпатські ріки, неспинного, як саме життя. Одвічна магія Карпат живе у кожнім виробі карпатського майстра, у кожнім творі митця з величних, таємничих гір, які співають свою прадавню пісню, ту пісню, що її пише сама вічність на карпатських схилах.

                      одна знана легенда Карпат оповідає про Морське Око, так іще називають озеро Синевир. Науковці мають обґрунтовані версії того, як 10 тисяч років тому на цьому місці з’явилося озеро, але, певна річ, слова місцевих мешканців, що передаються з вуст у вуста протягом багатьох поколінь, розкажуть про виникнення Синевиру барвистіше. Озеро утворилось із сліз доньки графа Синь після того, як вона дізналась що її коханого пастуха Вира вбили за наказом її батька. У пам’ять про Синь і Вира на Міжгірщині, на березі Морського Ока, встановлено вирізьблену композицію із дерева.

                      Жила бідна, але дуже гарна дівчина Ганна у Вашківцях. А тоді на Буковині були турки, які виловлювали молодих дівчат і продавали в рабство. Пронюхали вони і про Анну. Одного разу вони наскочили на конях і хотіли її зловити. Анна стала втікати. Вибігла на гору, а турки старались її наздогнати. Дівчина звернулася до рідної землі: "Земле, розступися. Захисти мене від ворогів". Земля розступилася і дівчина зникла. Тільки коса залишилася зверху. Турки із злості її відрізали. Але дівчини вони не впіймали. З того часу гору біля Вашковець стали називати Анниною горою.

                      Говерла. Барон Янош Нодь з далекого міста довідався, що ніхто з мадярів ще не побував на найвищій, тоді ще безіменній горі в Карпатах. Він і надумав собі першим вийти на вершину і назвати її своїм ім'ям. Взяв із собою двадцятеро дужих слуг, кожен зі слуг взяв двох коней - для себе і для харчів та спорядження - і рушили в дорогу. То було якраз серед літа. Вся Угорщина знала про похід Нодя, який мав принести славу не тільки покорителеві гори, але й державі, а про те, що на вершині цієї гори не раз побували прості селяни, ніхто й не згадував. Дні поволі минали. Аж через два місяці доїхав Янош Нодь. до невеликого карпатського села, що загубилося в горах, і дивується. Чи справді на ту гору так важко вийти? Та ж рукою можна подати до її вершини. Літнє сонце нестерпно пекло. Але йти було приємно. Хвойні праліси охолоджували людей і коней. Та довелося потратити ще два цілих дні, щоб дійти до самого підніжжя гори. Там барон зупинився і наказав отаборитись, щоб відпочити, набратись сили. Два дні тривав перепочинок. Залишивши трьох чоловік та коней у таборі, барон з іншими ще на світанку вирушив на гору. Небо було чисте-чисте, жодної хмарини. Довго йшли, в декого і взуття розбилося. Пробирались крізь густі хащі, через колюче каміння, через товсті колоди, повалені бурею. Знемагали, падали. Гордого пана це починало сердити. Одного боязливого слугу, що хотів повертатися, пан спересердя пристрелив. Уже вечоріло, коли змучені люди вийшли з лісу. Перед ними простяглася широка полонина, яка ніби сягала неба. Не відчував утоми тільки Нодь. Побачивши перед собою за кількасот метрів вершину, він аж летів до неї, щоб тільки першим стати над Карпатами. Ніхто й не помітив, як небо затягнули тяжкі хмари. Отямилися тоді, коли посипав лапатий, густий сніг. Подув холодний вітер, знялася хуртовина й розігрався буран. Рятуючись від стихії, люди розбіглися, хто куди. Даремно Янош Нодь зупиняв їх. ніхто не чув. За ніч намело багато снігу, люди ледве тягнули ноги від замету до замету. Лише третина людей повернулася до табору. Вони були змучені, голодні, перемерзлі. Інші загинули в бурані. Не повернувся й барон Янош Нодь. 
                      - Говерло! Говерло! - розповідали ті, що повернулися!.. 
                      Це по-мадярськи означало, що вершина вся в снігу. Такого дива люди, які прийшли сюди з далекої мадярської рівнини, ще не бачили: щоб серед літа і сніг. Відтоді й гора названа Говерлою - сніжною горою. А вона й справді сніжна. Великі купи снігу можна щоліта знайти в западинах, урвищах. Та й погода тут часто міняється: сніг на Говерлі серед літа - не дивина.

                      Народні прикмети
                      Календарно-обрядові пісні (відповіді учасників):

                      Завдання 4
                      Уривок з художнього твору (відповіді учасників):
                      Степ дедалі гарнішав. Тоді весь південь, увесь той простір, що обіймає нинішню Україну, аж До Чорного моря був зеленою, незайманою пусткою. Ніколи плуг не торкався цих безмежних хвиль дикого різнотрав'я. Хіба що коні їх толочили, які ховалися тут, як у лісі. Нічого в природі не могло бути кращого. Вся поверхня землі здавалася зелено-золотим океаном, по якому розбризкали мільйони всіляких квіток. Крізь тонкі, високі стебла трави прозирали блакитні, сині й лілові волошки; жовтий дрок вихоплювався догори своєю пірамідальною верхівкою; біла кашка рябіла на поверхні своїми шапочками, схожими на парасольки; завіяний бозна-звідки пшеничний колосок наливався в тій трав'яній гущині. При самісінькій землі шугали, витягнувши свої шиї, куріпки. Повітря тремтіло тисячами різних пташиних щебетів. У небі нерухомо зависали цілі хмари яструбів, які, розгорнувши крила, гострили свій зір на трави. Крик зграї диких гусей, що повагом пролітала стороною, відлунював у бозна-якому далекому озері. Із трав здіймалася рівними пружними помахами крил чайка і розкішно купалася в синіх хвилях повітря. Ген вона щезла у високості і тільки миготить чорною цяткою. Ген вона перевернулася крилами і зблиснула проти сонця. Який же ти гарний, степе, дідько б тебе вхопив!Увечері степ ставав зовсім інакшим. Увесь його барвистий простір, огорнутий останніми яскравими відблисками сонця, поволі темнів — так, що видно було, як по ньому перебігали тіні і він ставав темно-зеленим; випари здіймалися густіші; кожна квітка, кожна травинка видихала амбру, і весь степ стояв у духмяному серпанку. Темно-голубе небо ніби хтось велетенським квачем попідводив широкими смугами з рожевого золота, де-не-де біліли клаптики легких прозорих хмаринок, і свіжий-свіжий, звабливий, як морська хвиля, вітрець злегка погойдувався на вершечках трав і ледь-ледь доторкався до щік. Уся музика, якою повнився день, затихла, її замінила інша. Плямисті ховрашки виповзали зі своїх нір, ставали на задні лапки й висвистували на весь степ. Дедалі голосніше сюрчали коники. Іноді від якогось дикого озера долинав лебединий крик, що, як срібло, розсипався в повітрі.
                      Весна.
                      Та це ж весна, бо тане сніг, — 
                      дивись: струмок з гори побіг.
                      Шумить вода, ламає все.
                      Весна іде, тепло несе.

                      Шумить, гуде веселий гай
                      і гомонить: вставай, вставай!
                      Розтане сніг, зима мине,
                      земля кругом цвісти почне.

                      Дітей малих веселий рій
                      посуне з хат на луг мерщій.
                      Радіє все, співає все,
                      весна іде, тепло несе.
                                                                    П. Капельгородський

                      Леся Українка “Лісова пісня”
                      Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп'я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро — тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної, задумливої поліської краси. Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду.

                      Край неба палає,
                      Соловейко в темнім гаї
                      Сонце зострічає.
                      Тихесенько вітер віє,
                      Степи, лани мріють,
                      Меж ярами над ставами
                      Верби зеленіють.
                      Сади рясні похилились,
                      Тополі по волі
                      Стоять собі, мов сторожа,
                      Розмовляють з полем.
                      І все-то те, вся країна
                      Повита красою,
                      Зеленіє, вмивається
                      Дрібною росою,
                      Споконвіку вмивається,
                      Сонце зострічає...
                      І нема тому почину,
                      І краю немає!
                                          Т. Шевченко     

                      О.Галка “Під Херсоном”
                      По Дніпровських гирлах тихо вітер віє…
                      Очерет та плавні, острівці, гаї —
                      Без кінця глибокий той Лиман синіє
                      І несе у море хвилі він свої.

                      Сунеться галера, мов чумак з вагою,
                      Ледві-ледві дише очерет гнучкий,
                      Чайка у блакиті лине над водою
                      І голубить душу простір цей німий…
                      Тут колись гуляли братчики низові;
                      Пісні товариства чулись на човнах…

                      Простягаючись звиш пiвмилi вздовж, а мало що не чверть  милi в ширину, рiвна й намулиста, обведена з усiх бокiв стрiмкими скалистими  стiнами, високими декуди на три або й чотири сажнi, долина тота була немов  величезним котлом, iз якого вилито воду. Чималий гiрський потiк впадав вiд сходу  до тоi долини високим на пiвтора сажня водопадом, прориваючи собi дорогу  помiж тiснi, твердi скали, i обкрутившися вужакою по долині, випливав на захiд у  таку ж саму тiсну браму.
                      Іван Франко "Захар Беркут"

                      Уривок з художнього твору Івана Нечуй-Левицького «Микола Джеря»
                      Це була Акерманщина. Село було довге й здорове. Через усе село йшла широка вулиця і тяглася трохи не до самого Акермана. Вона вся була обсаджена акаціями, неначе Вербівка вербами. 
                      Село було українське. В йому, як і в самому Акермані, що став уже зовсім українським городом, були люди з усіх українських губерній. Усе село було залите абрикосовими та черешневими садками і зеленіло, як гай. Поза хатами тяглися виноградники на всі боки, скільки можна було скинуть оком. А там, за селом, на широкому полі ледве піднімалась зелена, як пух, кукурудза, розстелялось широке молоде листя тютюну, а там далі розстелився широкий, рівний, як діл, степ, ввесь зелений, ввесь укритий то виноградом, то пшеницею, то кукурудзою, то зеленою травою. Надворі ще була весна, а висока трава в степу була вже готова під косу. Край був багатий та пишний, як рай. 
                      Отаманова хата стояла за посадом, на хуторі. Хата була чимала, з піскуватого каменя, з великими вікнами на чотири шибки. Ковбаненко будував її, дивлячись на хати в швейцарській колонії Шабі, що була недалеко од села в степу. Кругом хати зеленів здоровий виноградник; поміж виноградом по межах довгими рядками росли абрикоси та черешні. Кругом хати росли старі велетенські волоські горіхи. Молоде пагоння на горіхах на гарячому сонці вже повиганялось на сажень вгору, ніби сходило на дріжджах. Вся оселя зеленіла й пахла, ніби квітник. Акації стояли саме в цвіту, заквітчані безліччю білих китиць. Вони були схожі на здорові срібні канделябри. Гаряче повітря було повне гострих пахощів акацій і розливало якусь розкіш на ввесь двір. 

                      "Красо України, Подолля!"
                      Леся Українка
                      Красо України, Подолля!
                      Розкинулось мило, недбало!
                      Здається, що зроду недоля,
                      Що горе тебе не знавало!

                      Онде балочка весела,
                      В ній хороші, красні села,
                      Там хати садками вкриті,
                      Срібним маревом повиті,
                      Коло сел стоять тополі,
                      Розмовляють з вітром в полі.

                      Хвилюють лани золотії,
                      Здається, без краю, – аж знову
                      Бори величезні, густії
                      Провадять таємну розмову.

                      Он ярочки зелененькі,
                      Стежечки по них маленькі,
                      Перевиті, мов стрічечки,
                      Збігаються до річечки,
                      Річка плине, берег рвучи,
                      Далі, далі попід кручі…

                      Красо України, Подолля!
                      Розкинулось мило, недбало!
                      Здається, що зроду недоля,
                      Що горе тебе не знавало!..

                      Т.Г.Шевченко
                      Реве та стогне Дніпр широкий
                      Реве та стогне Дніпр широкий,
                      Сердитий вітер завива,
                      Додолу верби гне високі,
                      Горами хвилю підійма.

                      І блідий місяць на ту пору
                      Із хмари де-де виглядав,
                      Неначе човен в синім морі,
                      То виринав, то потопав.

                      Ще треті півні не співали,
                      Ніхто нігде не гомонів,
                      Сичі в гаю перекликались,
                      Та ясен раз у раз скрипів.

                      Реве та стогне Дніпр широкий,
                      Сердитий вітер завива,
                      Додолу верби гне високі,
                      Горами хвилю підійма.

                        М.Коцюбинський  "Ялинка"
                      Повівав холодний вітрець. З краю неба насувались білі, наче молочні, хмари. Разно бігли мишасті кошенята. Дорога була слизька, і сани йшли в затоки. На обидва боки від дороги, скільки скинеш оком, розстелилось поле, вкрите снігом, мов білою скатеркою. Твердий синявий сніг грав на сонці самоцвітами. Чорне вороння сідало громадами на сніг і знов здіймалося з місця. Вітер дужчав. Насунули снігові хмари і оповили небо. Сонце сховалось за хмари. Посипав сніжок. Василько вйокнув на коні, і вони побігли підтюпцем, наближаючись до лісу, що чорною стіною стояв перед ними. До лісу якраз половина дороги. Ще півгодини треба було їхати лісом. Василько в'їхав у ліс. Здорові кострубаті дуби грізно стояли в снігових заметах; їм було байдуже, що бурхав холодний вітер, ішов сніг... М

                      Уривок з повісті "Микола Джеря 
                      Нечуй-Левицький Іван
                      Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Раставиця. Серед долин зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка. Між вербами дуже виразно й ясно блищить проти сонця біла церква з трьома банями, а коло неї невеличка дзвіниця неначе заплуталась в зеленому гіллі старих груш. Подекуди з-поміж верб та садків виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь.
                      По обидва береги Раставиці через усю Вербівку стеляться сукупні городи та левади, не одгороджені тинами. Один город одділяється од другого тільки рядком верб або межами. Понад самим берегом в'ється в траві стежка через усе село. Підеш тією стежкою, глянеш кругом себе, і скрізь бачиш зелене-зелене море верб, садків, конопель, соняшників, кукурудзи та густої осоки.
                      От стеляться розложисті, як скатерть, зелені левади. Густа, як руно, трава й дрібненька, тонісінька осока доходить до самої води. Подекуди по жовто-зеленій скатерті розкидані темно-зелені кущі верболозу, то кругленькі, наче м'ячики, то гостроверхі, неначе топольки. Між м'якими зеленими, ніби оксамитовими, берегами в'ється гадюкою Раставиця, неначе передражнює здорові річки, як часом маленькі діти передражнюють старших. А там далі вона повилась між високими вербами та лозами, що обступили її стіною з обох боків. От верби одступились од берега і розсипались купами на зеленій траві. Скрізь по обидва боки Раставиці на покаті стеляться чудові городи, жовтіють тисячі соняшників, що ніби поспинались та заглядають поверх бадилля кукурудзи на річку; там далі набігли над річку високі коноплі і залили берег своїм гострим важким духом. В одному місці розрослись чималі вишники, а далі од берега, коло самих хат, ростуть дикі груші та яблуні, розкидавши своє широке гілля понад соняшниками; а ондечки серед одного города вгніздилась прездорова, стара, широка та гілляста дика груша, розклала своє гілля трохи не при землі на буряки та картоплю. Соняшники заплутались своїми жовтими головами в гіллі.
                      Серед села Раставиця входить в широкий ставок. Кругом ставка знов осокори та верби: то стоять рівною стіною, то збились ніби в прездоровий круглий стовп, то пішли берегом, наче вирізаною зверху в зубчики оборкою. На ставу ніби плаває маленький острівець з високими старими тополями та осокорами. На греблі знов у два рядки видивляються в воді дуже старі, товсті, дуплинасті верби, вкриваючи гіллям здоровий панський питель. Нижче од ставка Раставиця знов повилася між зеленими левадами та вербами, а далі сховалась в дубовий ліс та й утекла в Рось.
                      Усі вулиці в Вербівці ніби зумисне обсаджені високими вербами: то поросли вербові кілки тинів. Усе село наче в розкішних алеях. Як заллє Вербівку літнє палке сонце, як засипле її зверху золотом та сріблом сонячне марево, то вся кучерява долина здається залитою буйними зеленими морськими хвилями, що десь набігли з моря, й залили, й затопили долину, й скам'яніли, піднявшись високо вгору. Дивишся й не надивишся, дишеш й не надишешся тим чистим гарячим та пахучим повітрям.

                      Донченко Олесь "Лісничиха"
                      Було це в лубенських лісах над тихою Сулою, де дзвінко булькають у воду важкі жолуді, де блакитна ракша з верхівки високого дуба милується своїм райдужним відбитком у ясному плесі. Там прохолодні лісові яри, зарослі осикою та ліщиною, підповзають до пшеничних ланів, там клени та липи увінчують високі горби і прямовисні кручі.
                      ...На початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалася між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадцяти. На ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й біла хустинка, як терен-цвіт. І ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличчя й світлі очі. Такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки, її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на самісінькій верхівці дерева.
                      Дівчинка несла книжки й зошити, перев'язані навхрест мотузком. Вона поверталася додому із школи. Йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою, і тільки іноді під її черевиками, взутими на босу ногу, стиха хрускали суха гілочка або жолудь.
                      Стежка зненацька повернула праворуч, обминаючи круту гору, і тоді стало чути, як весело видзвонює у тиші вода. Прозорий струмок перетинав стежку, і через нього було перекинуто кладку з сухої деревини. Кора на дереві зійшла, і стовбур, сточений жуками, вимитий дощами та висушений сонцем, жовтів і вилискував, мов велика кістка якоїсь прадавньої тварини. (Така, як ото лісники знайшли колись у глинищі, на Мгарській дачі).
                      Дівчинка сіла над струмком, поклала біля себе книжки й почала задумливо бовтатись у воді руками. Хвильки хлюпали в неї між пальців і здіймались ясними пухирями, в яких відбивалось на мить то жовте листя клена, то клаптик блакитного .неба, то обличчя в білій хусточці.
                      На дні струмка ворушилась водяна трава — довгі такі стьожки, як пучки волосся. В одному місці нанесло намулу й трісочок, утворилась маленька загата, мов озеречко, і вода в цьому озеречку була темніша, в ній тихо крутився золотий листок. З намулу на дні визирала черепашка, мабуть, лісового лаврика. Тільки лаврик давно вже в ній не жив, і черепашка була біла, як крейда. Крізь прозорі жмурки на воді здавалося, що вона дрібно дрижить від холоду…

                      Барвінок цвів і зеленів...
                      Барвінок цвів і зеленів, 
                      Слався, розстилався; 
                      Та недосвіт перед світом 
                      В садочок укрався.

                      Потоптав веселі квіти, 
                      Побив... Поморозив... 
                      Шкода того барвіночка 
                      Й недосвіта шкода!
                                                                 НЕРОЗНАК ЯНІНА


                      Завдання 5
                      Ігри, створені учасниками:
                      Завдання 6
                      Привіт всім! Шановні учасники веб-квесту 27.03.2016 року з 8:00 до 15:00 зверніть увагу на нашу презентацію та проголосуйте за неї! Переглянувши її ви дізнаєтеся про своєрідну та неповторну природу Миколаївщини і будете приємно здивовані її чарівними краєвидами та дивовижними куточками.


                      Харківська область - область у північно-східній частині України. Вона входить до п'ятірки найбільших українських областей (їй належить 4-е місце). Слобожанщина в цілому багата місцями, що мають величезну історичну цінність і є невід’ємними частинами національної культури.
                      То ж пропоную ТОП* самих невідомих, таємничих, цікавих місць Харківського  регіону "Відвідайте Слобожанщину!"

                      На даній інфографіці зображені маловідомі визначні місця України, створені як природою, так і руками людини. 
                      Помірний клімат, наявність різних форм рельєфу створили на території нашої країни унікальні за красою природні феномени. Зокрема, Миколаївська область пишається неймовірними пейзажами природних ландшафтів.
                      Короткий опис кожного місця супроводжується розташуванням на карті.
                      Ми йдемо по бруківці, який ні одна сотня років. Це – шлях з Миколаєва до Єлисаветграду. Вперше ми замислилися про те, що він пам’ятає поштові екіпажі , вершників, які спішили з новинами. Тут проїжджала карета Катерини ІІ , Олександра Сергійовича Пушкіна, подорожував Максим Горький.
                      На шляху – Царський міст, збудований у 1774 році за наказом Катерини ІІ. Він має ідеальні форми. Ні один камінчик не порушує гармонію. Не перестаєш дивуватися вмінню майстрів. А яка міцність. Він ні разу не був реставрований. А це – наші простори, які відкриваються з моста. Говорять, що колись між цими схилами протікала річка. А це природне джерельце, яке також, сотні років тече з під гори. Вода у ньому смачна та холодна. Раніше всі жителі села брали з нього воду. Були встановлені з каменю корита для напування худоби. Можна сказати, ціла гідроспоруда. В кінці джерело утворює ставок . Для села дуже хороша справа. В народі його називають «фонтаном», а ще «Чайником». Нажаль весняний паводок декілька років тому зруйнував цю красу. Можливо хтось зможе це відновити, можливо і ми, коли подоросліємо.
                      Результати
                      Пояснення до оцінювання: 
                      • презентація оцінювалася за складністю та оригінальністю наповнення слайда; 
                      • слайди, які не мали прізвищ учасників у примітках не оцінювалися;
                      • позначки на карті, які оформлені не за правилами (відсутність фото або підпису), оцінено нижчими балами.
                      Поясненння до оцінювання: питання, які мали неповну відповідь, оцінено по 0,5 б.;
                      презентації, які не містять опису об'єкта як най-най в Україні, оцінено у 9 балів.

                      Пояснення до оцінювання: пісня, яка не представлена текстом або аудіофайлом, оцінена нижчим балом.

                      Переможці
                      Я радо вітаю всіх фіналістів чергової гри веб-квест з природознавства "Приїздіть до нас на Україну!"! Гадаю, що чергова гра принесла вам не менше задоволення, ніж попередні. Маю надію, що, подорожуючи нашою чудовою країною, ви здобули немало нового, змогли поєднати інформаційні технології з природознавством, ознайомилися з новими онлайн-інструментами. Думаю, що все, чому ви навчилися протягом гри, знадобиться у навчанні ОБОВ'ЯЗКОВО.

                      Кожної гри учасники висловлюють свою думку щодо проведення веб-квестів. Мені дуже приємно, що ви позитивно відгукуєтеся щодо проведення ігор. 
                      Я запрошую всіх учасників, яким не байдужа доля нашого сайту та веб-квестів бути "співавторами" і надсилати на адресу організатора цікаві ідеї щодо тематики та завдань для веб-квестів на наступний рік. 
                      На нашому сайті незабаром з'явиться новий розділ "Дошка пошани", у якому будуть розміщені фото, відеоматеріали учасників, переможці всіх квестів, вірші учасників, присвячених іграм веб-квест. Я з великим задоволенням буду чекати на подібні матеріали наших учасників!

                      Ви, мабуть, з нетерпінням чекаєте результатів гри. Отже,
                      І місце - Шаповалов Микита, учень 6 класу Сухоєланецької ЗОШ І-ІІІ ст. Новоодеської районної ради

                      ІІ місце - Тогобіцький Олександр, учень 10 класу Черкаської спеціалізованої школи І-ІІІ ст. №33 ім. Василя Симоненка

                      ІІІ місце - Панчук Андрій та Турманенко Дмитро, учні Кандибинської ЗОШ І-ІІІ ст. Новоодеської районної ради та Пафік Анастасія, учениця 6 класу Яготинського навчально- виховного комплексу №3 Київської області

                      Подяки від організатора квесту за активне залучення найбільшої кількості учасників оголошується вчителям-консультантам:
                      • Іваніцькій Валентині Михайлівні, вчителю Новоінгульської ЗОШ І-ІІІ ст. Новоодеської районної ради
                      • Лисенко Олені Євгенівні, вчителю Яготинського навчально-виховного комплесу №3 Київської області
                      • Плахотнюк Ліані Михайлівні, вчителю Черкаської спеціалізованої школи №33 ім.В.Симоненка
                      • Рижиковій Любові Анатоліївні, вчителю Кандибинської ЗОШ І-ІІІ ст. Новоодеської районної ради
                      Увага! Всі нагороди ви зможете отримати у травні, після проведення всіх ігор сезону 2016!

                      Насправді, я дуже вдячна кожному учаснику гри та вчителю-консультанту. Залучайте до наших ігор більше учасників, грайте та вигравайте!

                      Запрошуємо до участі у наступній грі веб-квест з фізики "Продовжуємо експериментувати", який розпочне свою роботу 18 квітня 2015 р. 
                      Слідкуйте за анонсами на Дошці оголошень! 
                      До наступних зустрічей!

                      З повагою до вас, організатор веб-квестів Богданова Ольга Олексіївна
                      Comments