ПАНСЬКИЙ ПАЛАЦ: ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ

   Україна ...Чарівний  мальовничий край, що простягається на сотні кілометрів від високих Карпат до безкраїх степів, від поліських лісів до синіх вод Чорного та Азовського морів. Велична та прекрасна моя Батьківщина. 
     Як можна не любити Дніпрові хвилі, червоні маки на полях та лагідний спів соловейка у ліщині. Відкрита для наших почуттів і водночас  таємна для нашої свідомості. Тернистим був шлях нашої України до незалежності. У ньому переплелися історичне минуле та сучасне сьогодення. Історія держави - це історія кожного міста, села.
      Моя маленька батьківщина потопає в буйній зелені дерев і в сивині цвітіння розкішних садів, які оточують кожну хатину. За білими парканами буяють квіти різнобарвні, щебечуть птахи. Це моє село - Вигнанка. Справжнє українське село: вузенькі стежини на пагорбах, бузок та мальви біля будинків.
    Вигнанка  газифікована, центральні вулиці асфальтовані, має багато сучасних споруд. Це і школа, адміністративний будинок, дитячий садок, медична установа. Але при в'їзді у село усім впадає в очі стара напівзруйнована споруда. Це - панський палац  пам'ятка архітектури першої половини ХІХ ст.- свідок  історичних подій села. 
 
Із архівних матеріалів відомо що цей палац за часів кріпацтва належав поміщику Володимиру (Владиславу) Казиміровичу Будзинському. Йому належало 372 душі кріпаків і 643 десятини  1643  сажні землі, якою користувалися селяни і повинні були її викупити після скасування кріпосного права. Потім маєток перейшов до Ярошинських (по жіночій лінії).
    Із 1895 по 1907 рік маєтком в селі володів дворянин Микола Георгієвич Іващенко.У 1907 році будинки поміщицького маєтку і 150 десятин землі купив поміщик Риньгорт. Цим невеликим маєтком  управляв племінник Риньгорта Лєпін Іван Юрійович до 1917 року.        Під час революції 1905-1907 рр.  поміщицький маєток орендував  Мечислав Леопольдович Барановський. Відомо що 23 листопада 1905 року проти Барановського  відбувся виступ селян.
      Уперше радянська влада в селі була встановлена  на початку 1918 року. Тоді ж  селяни розділили між собою поміщицьку і церковну землю, майно, худобу та інвентар.  На протязі 1918-1919  років територія села була (з перервами) під владою різних політичних сил. На початку 1920 року в селі  відбулося повстання проти поляків. У цей час було спалено  будинки, вбито багато жителів села, але приміщення вистояло і вціліло у ті грізні часи.  Саме в 20- роках  вцілілу панську садибу було передано під школу. 1928 року перереконстру-йований палац перетворився на  семирічну школу. У приміщенні  було пічне опалення, не вистачало меблів, не було підручників і зошитів. Попри всі негаразди і проблеми, які були в той час  у цій споруді сотні дітей шкільного віку вчасно сідали за парти і здобували освіту.
     1941-1944 роки - період німецької окупації. Прийшовши в село фашисти знищили все обладнання школи: парти, дошки, бібліотеку, фізкабінет, наочні посібники, а приміщення перетворили на конюшню. Школа завмерла. Тільки після визволення села у березні 1944 року навчання з часом відновили, а приміщення привели до порядку. Споруда ожила та повеселішала.
      У 60-х роках   ХХ століття виділялилися кошти на утримання школи. Проводяться капітальні та поточні ремонти  будинку. З часом він перетворюється на окрасу села. На високому пагорбі понад ставком він потопав у зелені. Він був другою домівкою і храмом науки для сотень людей не тільки села Вигнанки, а й Махаринець, Коржівки, Ожарівки, Провалівки, Пединок . У тодішніх класах навчалося по 30-40 учнів. Школа була добротною та затишною спорудою. Пічне опалення та колишні грубні  стіни забезпечували тепло взимку, а навесні та восени, коли сонце пригрівало, у класних кімнатах було приємно прохолодно. Але час не стоїть на місці. Науково-технічний розвиток йде вперед, покращується добробут. У середині 80-х років в школі в черговий раз було проведено капітальний ремонт ззовні і всередині. Вона отримала нового ошатного вигляду.
   У 1987-1989 роках в селі було  збудовано нове приміщення школи. 1 вересня 1989 року розпочалося життя нової школи. Стара ж школа поступово почанає сиротіти. Через деякий час у будинку відкривається філіал швейної фабрики „Лілея”, який проіснував недовго і згодом був переведений до Любара. Приміщення панського маєтку ж зосталася сиротою  і напевне вже назавжди. І саме з того дня, години, хвилини  розпочалася руйнація старої школи - колишнього панського маєтку.
    Повибивані вікна та двері, зірвана підлога і дерев'яні панелі, зіпсовані гіпсові карнизи, обідрані стіни. Не має вже ні апсидів , ні фризів, ні капітелів, ні пілястрів. На фасаді метровими літерами написано  „КПУ №8. За Симоненка”. Саме таким є  сучасний вигляд  панського палацу пам’ятки архітектури ХХ століття, яка перебуває у Державному реєстрі  пам'яток архітектури України. Це не марення і маячня – таким є приміщення сьогодні. Це зробили не поляки і не  німецькі окупанти, а українці –жителі села. По-варварськи пограбований та зруйнований  будинок перетворився на споруду, яка нібито потерпіла від авіаційного бомбардування. 


    Сьогодні це вже не окраса села, а його біль та ганьба. У березні 2003 року Вигнанка відзначала 100-літній ювілей освіти в селі. Із усієї України з'їхалися колишні випускники на свято. У їхніх виступах відчувалася туга за рідним селом та біль від побаченої зруйнованої школи. Деякі випускники винуватили місцеву владу у скоєному, інші - обіцяли кошти на реставрацію. Але час минув, обіцянки забуті. А будинок стоїть як стояв на околиці села ображений та покинутий усіма. Часом подивитися на руїни ходять учні  школи  і що цікаво, що недарма, бо нещодавно знайшли там цеглу, одна датована 1660 роком,
а інша має такий знак – К.А. Г
УЛЬМАНА.  


 А ще у цьому напівзруйнованому приміщенні є унікальний підвал, на жаль там теж працюють "дослідники історії", і навіть вже не села,а усього району- шукають скарби  такий висновок можна зробити побачивши їхні сліди.

                                         Приміщення підвалу панського палацу - пам'ятки архітектури першої половини  ХІХ ст.

       Понад 200 років простояла ця споруда. Пережила лихоліття двох століть, здолала голод і розруху, а от боротьби на ХХІ століття напевне не вистачило, не змогла протистояти варварству та вандалізму. Ще має вона гарну вічнозелену сторожу –ялин, які як можуть так і охороняють, але боротися з людьми вони безсилі. Колишній панський палац - школа -   пам'ятка архітектури першої половини  ХІХ століття; колись гордість та краса Вигнанки, а тепер біль та ганьба і села, і району, і держави.
 

Список використаних джерел і літератури

Житомирський обласний архів

1. Фонд 159.опись 1.едниц хранения 197.Житомирський обласний архів.Фонд 159,год 1895.опись 1, дело 197.Церковно-приходская летопись Свято-

Михайловсой церкви села Выгнанка, Новоград-Волынского уезда, Волынской губернии.Написав „Летопись” священик с.Вигнанка Василій Немоловський  в 1895 р.

2. Фонд 115,опись 1,едениц хранения 58 „Дело Волынского губернского по крестьянским делам присутствия о выкупе крестьянами с.Выгнанка земли у помещика Владимира/Владислава/ Казимировича Будзинского”

3.Житомирський державний архів Ф-П 127 опис 1 спр 118 арк-40 оригінал

4. Житомирський державний архів Ф-П 127 опис 1 спр 118 арк-11 оригінал

5. ”Высший подьем революции 1905-1907 годов.ноябрь-декабрь 1905г.

Часть ІІІ книга І стр.27 под редакцией А.Л.Сидорова

6.  „Очерки крестьянского хозяйства Новоград-Волынского уезда” стр.32-33

1912 год                                                                                                                            

7.Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область.-К.,1973

 




















Comments