Кримський Андрій Іванович

КРИМСЬКИЙ Андрій Іванович (13.12.1905, с. Триліси — після 1937, За¬байкалля) — поет, прозаїк. Закінчив Одесь¬кий університет (1937). Літературний  дебют — на сторінках газети "Радянська думка" в 1925. Друку¬вав поезії й оповідання в журналах "Всесвіт", "Глобус", "Нова громада". Ро¬ман "Рекорд", рекомендований до друку, було вилучено у 1937 при арешті. Репре¬сований. Помер у таборах Забайкалля.

             МАТЕРІ МОЇЙ
П'ятдесят шість літ, на руках  - пухирі,
Сіра кофтина, спідниця синя.
Чи і в тебе, як у всіх матерів,
Руки сухі, згорблена спина?
Ой ні, не та ти, не та... Це ж ти
Дряпаєш мені листівку чорнилом:
“Сину, вступила я в колектив,
Більше не маю сили!”.
Знаю, мамо, позбулась ти снів,
Із-за нас у косах сивини шнурочок.
Ти ж нас виростила – шістьох синів,
Шістьох синів ще й чотирьох дочок!
Рідна моя, не горюй, не марній,
Я вернусь у село незабаром
І зійдемось до тебе шість синів,
Та ж високі, дебелі й гарні!
І повідаєш нам про життя своє,
Про гіркі жалі свої й муки.
Я по-синівськи обніму тебе,
Поцілую натруджені руки.
Хай щастить тобі, мамо, в днях праці й турботи.
Наша зустріч відбудеться скоро.
Скінчу школу відмінно і стану пілотом,
Владарем над веселим мотором.                                               
                                                                                                У СТЕПУ
                    ОСІНЬ                                                      Вийшов я у степ широкополий
Розпускає осінь мокрі коси,                                        Вартувати ніччю кавуни.
Стелить ранком росяні тумани,                                  Ліхтарі край неба заясніли
Дошкуля мороз у ноги босі                                         І пливуть серед небесних нив.
Докіль сонце землю не огляне.                                   Зорі небо на шматочки колять,
А сьогодні рано, ледь світанок                                   Мов той старець, місяць загрубів
Осіяв, окреслив небо з сходу,                                     Та й у торбу золотого поля
Ми засіяли пшеницею пів лану                                   Колоски збирає голубі.
Під осінню дощову негоду.                                         Нивонько на золото вагітна,
І гудуть, гудуть сюди верхами,                                   Одгуло твоє весілля вже!
І ведуть мелодію осінню,                                             Забуяй і весело розквітни
Сонце креше скелі блискавками                                 Знов на осінь в золоті пожеж.
І хова за обрієм проміння.                                           На мої обрубані рамена
Хмари-пурпур, вітер ламле гілля,                              Дме вітрами дивовижний край.
Перламутром листом землю стеле,                            Степе мій, чекаючи на мене,
А спереду  -  голубе весілля                                        Знову колосись і доспівай.
П'янить думку у життя веселе.