Історія


Перша людина на території ниніш­нього Олександрівського району з'явилася в добу пізнього палеоліту (10—12 тисяч років тому), коли відступило найбільше в Європі Дніпровське зледеніння.

         В добу неоліту, міді та бронзи тут жили племена ямної, катакомбної та інших культур. Їх змінили племена чорноліської культу­ри (Х—УІІІ ст. до н. е.), поселення яких відкрито біля сіл Нова Осота і Китайгород, в смт Олександрівці. 


Курган "Хитра могила". 

У добу раннього заліза починаючи з VII ст. до н. е. територію заселяли скіфи-орачі (поселення між Олександрів­кою і Бірками, Олександрівка, Біляївка, Родниківка, Нова Осота, Бовтишка, Любомирка, Несваткове, Китайгород, Іванівка, Тарасівка, Ясинуватка, Голикове, Івангород), які вели торгівлю з антич­ними державами.

Починаючи з III— II ст. до н. е., частина сарматських пле­мен витіснила скіфів у басейні річки Тясмин. Сліди сарматів знайдено біля Цвітного, Нової Осоти, Старої Осоти, Ружичевого. Черняхівську культуру (II— VI ст.) представлено поселеннями в ра­йоні Івангорода, Михайлівки, Родниківки, Кримок, Бірок. Поселення пеньківської культури (VI—VII ст.) виявлено в Біляївці.

З утворенням давньоруської держа­ви територія району опинилася на її пів­денних кордонах. Перші літописні згадки про край належать до 1190 р. і пов'язані з перебуванням на Тясмині руських кня­зів Святослава і Рюрика та з набігом половців на град Боровий, який, на дум­ку деяких дослідників, був на території с. Бірок.

 


Великий князь Київський Святослав Всеволодович.


Монголо-татарські орди, як вогняний смерч, пронеслися краєм, зруйнувавши все, зокрема град Боровий (Бірський).

У XIV ст. землі на річці Тясмин захопили литовські феодали, а після Люблінської унії ці землі перейшли до польських магнатів Любомирських і Яблоновських. Північна частина райо­ну ввійшла до складу Київського воєводства.

Територією району пролягав Чорний шлях, яким татари чинили набіги на Київщину. У лісах Нерубай, Чута в XVI— XVII ст. татарські орди зосереджували сили для нападів, відпочивали після походів. Чутянський ліс у 1596 р. дав притулок козацькому ватажкові Северину Наливайку, який рятувався тут з військом від польської армії, очолюваної коронним гетьманом Жолкевським. Наприкінці XVI ст. на території району виник ряд козацьких зимівників.



Северин Наливайко.


Гетьман Богдан Хмельницький, згід­но з привілеєм польського короля Яна Казимира (1649), підтвердженим російським царем Олексієм Михайловичем (1654), володів лісами Бовтишем, Нерубаєм та с. Бірками. Б. Хмельницький зупинявся у Бірках у 1653 р. У таборі він збирав полки для походу. Сюди до гетьмана приїздили посли російського царя, кримського хана, турецького султана.  У Бірках разом з Б. Хмельницьким побував і генералний писар (згодом гетьман) Іван Виговський. У Бірках Б. Хмельницький писав листи до польських вельмож. Село згадується у багатьох документах російських послів, рішеннях Земського собору.


   

                             Богдан Хмельницький.                                                                     Іван Виговський.


Через територію району в 1677— 1678 рр. турки здійснювали походи на Чигирин.

У XVIII ст. селяни зазнавали на польських землях значного гніту. Громада с. Соснівки в 1789 р. скаржилась в Київ, що селянам забороняли рубати ліс, використовувати поля і луки під се­лом, відбирали їхню худобу.

У цей час  заможних мешканців сіл допускали до міського самоврядування. У міський уряд Медведівки у 1747 р. входили два осотянські жителі. Тоді  Осота належала до Медведівського ключа Чигиринського староства – володіння Яна-Каетана Яблоновського, центром якого було містечко Медведівка.

Першим міським поселенням на території краю у ХУІІІ столітті стала Олександрівка. Як містечко вона згадується у привілеї польського короля Станіслава Августа, який 17 травня 1785 р. дозволив тут проведення дванадцяти щорічних ярмарків і двох щотижневих торгів.



Польський король Станіслав Август (Понятовський).


У другій половині ХУІІІ століття не припинялись напади татар на територію краю. Один з них трапився в 1769 році. Татари напали на с. Бовтишку і захопили в полон частину її мешканців.

До кінця ХУІІІ століття землі Мотронинського монастиря доходили до сучасної Олександрівщини. Орні землі  і сіножаті  у Цвітному, що належали монастиреві, у 1797 князь Любомирський передав дворянину Павловському. 

З середини 30-х років XVIII ст. Чутянський, Бовтиський і Нерубайський ліси стали центрами зосередження загонів гайдамаків. На початку 1737 р. об'єднані загони гайдамаків налічували до тисячі чоловік, "снували по селах і лісах понад річкою Тясмином". У 1750 р. запеклий бій між польськими військами та гайда­маками відбувся біля Чутянського лісу. В цьому ж лісі на хуторі Литвинівці, біля сучасного Ружичевого, стояли гайда­мацькі загони Василя Мележка і Марка Мамая.  Під час Коліївщини в загоні Семена Неживого було чимало жителів с. Цвітного. Гайдамаки діяли в Бірках, Бовтишці, Ставидлах, Осоті.



Козак Мамай.


У середині XVIII ст. південна части­на району ввійшла до лінії військових поселень Нової Сербії. Окремі роти пол­ків І. Хорвата розмістили в Сентовому (нині Родниківка). Федварі (нині Підліс­не), Вуковарі (нині Букварка).

У 1787 р. у красносільські маєтки було переселено кілька тисяч бузьких козаків, яких згодом перевели на стано­вище державних селян. Вони заснували станиці в Красносіллі, Михайлівці, Гутницькій, Нерубайці. Більшість населених пунктів району виникла у XVII—XVIII ст.

Після ліквідації Бузького козацького війська козаків красносільських станиць було переведено на становище військо­вих поселенців, з яких у Сентовому (нині Родниківка), Вуковарі (нині Букварка), Федварі (нині Підлісне) створено посе­лення Української уланської дивізії. Тут у 1817 р. сталося заворушення козаків з центром у Михайлівці (Єлизаветградці), де квартирував 4-й уланський полк. Каральні війська за наказом царської адміністрації придушили пов­стання. У 1848—1849 рр. у Красносіллі та Єлизаветградці проходив військо­ву службу російський поет Афанасій Фет.


                                                                                               

Афанасій Фет.


Північна частина краю наприкінці XVIII ст. увійшла до складу Росії і стала власністю російського князя Григорія Потьомкіна та його родичів.


                              
               


            Г. О. Потьомкін.          К. М.  Самойлова (Раєвська, Давидова).             М. М. Раєвський.


У Вітчизняній війні 1812 р. жителі краю виявили зразки мужності і звитя­ги. В Розумівці поховано героя війни, генерала М. М. Раєвського, у Трилісах — полковника Івана Безрадецького. Части­ною Нижчих Верещаків володів учасник цієї війни генерал-майор Віктор Скаржинський.

Історія краю пов'язана з декабрист­ським рухом. У Бовтишці, Розумівці, Трилісах, Іванівці, Олександрівці жили або бували С. Г. Волконський, В. Л. Давидов, О. В. та Й. О. Поджіо, В. М. Лихарєв, М. Ф. Орлов, А. В. Єнтальцев. Услід за чоловіками-декабристами до Сибіру з Бовтишки вирушила М. М. Волконська, а з Олександрівки — О. В. Єнтальцева.


    
      
      В. Л. Давидов.                            С. Г. Волконський.                    М. М. Волконська.


    


М. Ф. Орлов.                                В. М. Лихарєв.                              А. В. Єнтальцев.

  

 

  

               О. В. Поджіо.                        Й. В. Поджіо.


Селяни Старої Осоти повставали проти панського гніту в 1833 та 1838 рр., а жителі Олександрівки й сусідніх з нею сіл бра­ли участь у Київській козаччині (1855).



Одяг селян середини ХІХ століття. Друга справа жінка - селянка з села Цвітне. 

З книги: Домінік П'єр Де ля Фліз

Костюми селян... округів Київського, Сквирського і Черкаського намальовані для складання медико-топографічного опису... (1851)


Реформа 1861 р. не виправдала сподівань селян. Вони одержали земель­ні наділи набагато менші від тих, якими користувалися раніше. Невдоволення селян спричинило заворушення у Китайгороді і Северинівці.

У 1883 році сталися селянські “бунти” в селах Бовтишка і Красносілка.

У кінці 40-х — на початку 50-х років XIX ст. почала зароджуватися промисло­вість, зокрема цукроварні в Старій Осо­ті, Бірках. Стримівці, Нижчих Верещаках, Олександрівці. Цукроварня в Старій Осоті належала спочатку київському губернатору І. І. Фундуклію, потім цукрозаводчикам Терещенкам, а цукрозавод в Олександрівці в 60-х роках XIX ст. орендував торговий дім Яхненків і Симиренка.



І. І. Фундуклій.


1876 р. відкрився залізничний рух на ділянці Знам'янка — Фастів, що проходила через станції Цибулеве і Фундукліївка.

У 1894 р. ліберальний народник, артільний батько М. В, Левитський організував у Федварі (нині Підлісне) першу в Росії землеробську артіль, зго­дом ще кілька артілей у цьому ж селі та в Єлизаветградці.



Микола Левитський.


Під час революції 1905—1907 рр. страйки робітників, селянські виступи вибухнули в містечках Олександрівці, Ставидлах, у селах Красносілці, Розумівці, Бовтишці, Івангороді, Старій Осоті та інших.



Сім'я з села Красносілки. 1916 рік.

Знімок із фондів Олександрівського районного краєзнавчого музею.

Після лютневої революції 1917 року і встановлення на території району влади Центральної Ради в Олександрівці починає активно діяти товариство культурної самодіяльності “Просвіта”. Воно організовувало лекції, концерти, вистави. На Олександрівщині з’являються осередки Української селянської спілки та Української учительської спілки.

Радянську владу в районі встановле­но на початку 1918 р., але вже в березні 1918 р. територію окупували австро-німецькі війська, боротьбу з якими вели  партизанські загони на чолі з Т. О. Колісником, П. І. Олизьком та І. К. Тихоненком. 

У 1919 р. частину району захопили війська М. О. Григор'єва та Н. І. Махна. В липні 1919-го у с. Сентовому (нині Родниківка) за наказом Н. І. Махна було вбито М. О. Григор'єва.

З серпня 1919-го по січень 1920-го територія району частково потрапила під контроль денікінців, які вчинили в Олек­сандрівці єврейський погром.

У 1918—1922 рр. села району перебу­вали під значним впливом Холодноярської повстанської організації, ліквідованої червоними військами, зокрема Першою кінною армією. Тут діяли отамани Пилип Хмара, Іван Гонта (Лютий-Лютенко), Мефодій Голик-Залізняк, Яків Щериця, Василь Кваша, Ларіон Завгородній (Загородній), брати Чучупаки, Чорний Ворон та інші, які тримали зв'язок з урядом Української Народної Республіки. Події, що відбувалися в краї у цей період, описав учасник повстання український письменник Ю. Горліс-Горський у книзі "Холодний Яр".


    


Пилип Хмара.                  Юрій Горліс-Горський.


Після встановлення радянської вла­ди в районі у 1920 р. виникли комітети незаможних селян, розподілялися землі між малоземельними селянами, відкри­валися школи, лікарні, велася боротьба з неписьменністю та атеїстична пропа­ганда, створювалися товариства спіль­ного обробітку землі, споживчі товари­ства.

Відновлення радянської влади зустріло опір частини заможних селян. У 1920 р. в Івангороді під керівництвом члена Центральної Ради О. С. Діброви відбувся окружний з'їзд селян, делегати якого закликали боротися за самостійну Україну.

На території краю розгортається діяльність Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Варто зазначити, що уродженці району Іван Павловський (з Соснівки) та Юрій Жевченко (з Єлизаветградки) були серед керівників УАПЦ. У жовтні 1921  року  рішення про заснування української православної парафії  і приєднання її до Всеукраїнської спілки православних церков прийняли жителі села  Івангорода. Заснували автокефальну громаду і в Соснівці.  Навесні 1922 року молодь з релігійної громади Свято-Успенської церкви Олександрівки підтримала єпископа Павловського, стару громаду “близько 300 осіб” розігнала. На середину 1920-х років більшість храмів на Олександрівщині перебувала під контролем УАПЦ, бо цьому сприяли симпатії населення. Така українізація церкви викликала занепокоєння влади і привела згодом до ліквідації громад УАПЦ і репресій стосовно її вірних.



Митрополит Іван (Павловський).


У 1923 році активізувались залишки холодноярських повстанців, зокрема загін Завгороднього, який діяв у Михайлівці та Федварі (Підлісному).

Для повного знищення повстанського руху органи радянської влади створили “трійки по боротьбі з бандитизмом”. У села введені військові загони: у Цвітне – 18 кавалеристів (командир Сімонов), в Соснівку – кавалерійський  загін Джавахова в 22 шаблі,  у Вищі Верещаки – 22 піхотинці під командуванням Гончаренка, у Бовтишку – піхотний загін Гольберга в 21 штик, в Олександрівку – загін “чрезтройки 15 штиків”. Їх дії не завжди були ефективними. В одному з рапортів Сімонов писав: “Стою з пішим загоном в Цвітнянських хуторах. Розкрив значну кількість осіб (головним чином, дівчат), які мають зв’язок з бандою”.  

З початком колективізації сільсько­го господарства в 1929—1930 рр. у селах створювалися колгоспи, відкривалися машинно-тракторні станції. Колективіза­ція відбувалася у гострій боротьбі. Станом на грудень 1930 р. в Олександрівському районі розкуркулено 199 господарств, у Єлизаветградці — 24.

Під час голоду 1932—1933 рр. у селах району, за неповними даними, померло близько 6 тисяч чоловік, траплялися випадки людоїдства.  



5 серпня 1941 р. територію району окупували німецько-фашистські загарб­ники. Вони встановили жорстокий ре­жим терору. Тільки в Олександрівці в 1942 р. було розстріляно 967 євреїв. За період окупації на території району розстріляно понад 1000 безневинних людей, 3665 осіб насильно вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Жителі району вели безперервну боротьбу з окупантами у  партизанських загонах. Підпільні групи діяли в Бовтишці, Олександрівці, Красносіллі, Кримках та інших селах. У лютому 1943 р. через район проліг рейд кавалерійського пар­тизанського з'єднання під командуван­ням М. І. Наумова. В листопаді 1943 р. за зв'язки з партизанами окупанти роз­стріляли 43 жителів с. Кримок, а в грудні в с. Соснівці закатували 38 мешканців, спалили 180 будинків. Наприкінці того ж року фашисти спалили с. Могилів Курінь.

У листопаді 1943 – січні 1944-го район визволено від німецько-фашист­ських окупантів. У січні — лютому 1944 р. в с. Бовтишці перебував штаб 2-го Українського фронту (командуючий І. С. Конев, начальник штабу М. В. Захаров), який здійснював підготовку до Корсунь-Шев­ченківської битви.



М. В. Захаров та І. С. Конєв (зліва направо) у с. Бовтишці. 1944 рік. 

 

На фронтах Великої Вітчизняної вій­ни воювали 12 867 жителів району, понад 7 тисяч загинули.



Руїни 2-го імені Петровського цукрозаводу в  Олександрівці. Фото 1945 року.
Знімок із фондів Олександрівського районного краєзнавчого музею.

У післявоєнний період народне господарство району було відбудовано, в усіх населених пунктах побудовано школи, клуби, магазини, поштові відді­лення. житлові будинки тощо. У 1946 р. на місці зруйнованого цукрозаводу почалося будівництво нового, оснаще­ного устаткуванням з Чехословаччини.



Будівництво 2-го імені Петровського цукрозаводу в  Олександрівці. Фото 1946 року.
Знімок із фондів Олександрівського районного краєзнавчого музею.


Олександрівка. Перехрестя вулиць Леніна і Шевченка. 1950 рік.
Фото із фондів Олександрівського районного краєзнавчого музею.

У 1957 р. Олександрівка і Єлизаветградка стали селищами міського типу.

За 1960—1980 роки в Олександрівці споруджено залізничний вокзал, авто­вокзал, приміщення районного вузла зв'язку, універмагу, лікарні, кінотеатру, райбібліотеки, два будинки культури, школу, стадіон, штучне водоймище на річці Тясмин, хлібозавод, банно-праль­ний комбінат, з'явилося чимало підпри­ємств виробничої сфери, сільськогоспо­дарських споруд, об'єктів соціальної сфери в селах району.

У 1959 р. ліквідовано Єлизаветградківський район, більша частина сільських і селищних рад якого ввійшла до Олександрівського району.

У 70-х роках через територію району прокладено газопровід "Союз", одну з ділянок якого споруджувала молодь з Німецької Демократичної Республіки. Одночасно поблизу Олександрівки від­крито газокомпресорну станцію і ремонт­ну базу. 



Молодь Німецької Демократичної Республіки веде будівництво магістрального газопроводу
через Олександрівський район. 1970-ті роки.
Фото із фондів Олександрівського районного краєзнавчого музею. 

У ліквідації наслідків аварії на Чор­нобильській атомній електростанції брали участь близько 400 жителів району. В 1991 р. в новозбудований житловий масив у с. Несватковому переселилися більш як 500 жителів з ураженого радіо­активним брудом с. Виступовичів Овруць­кого району Житомирської області.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років у районі погіршилася економічна ситуація. Було закрито Цибулівський консервно-сушильний завод, швейний і галантерейний цехи фабрики "Украї­на", пивзавод, банно-пральний комбінат в Олександрівці, гончарний цех у Цвітно­му, майже всі магазини, всі комплексні приймальні пункти райпобуткомбінату в селах.

У 1990-х роках у районі проведено приватизацію промислових підприємств, розпайовано сільськогосподарські землі.

 

Василь БІЛОШАПКА.


Український рейтинг TOP.TOPUA.NET  MyCounter - счётчик и статистика  uaRating
Locations of visitors to this page   free counters
Comments