Л.Попчук

       

                                                                                Гірка моя, жіноча доля,

                                                                                Та вже яка не є – моя вона.

                                                                                Життя ламає, як оту тополю,

                                                                                Та нарікати? Ні, оце, дарма!

                                                                                Нескореність від Лесі Українки,

                                                                                Бабуся вчила житній хліб пекти.

                                                                                Нехай вірші звучать, як пісня дзвінко, 

                                                                                В них я сама і муза правоти.

 

     Попчук Людмила Йосипівна народилася на Волині 13 серпня 1952р.

 

          «Ти народилась на Волині,

         В Чарівнім лесинім краю

         На радість рідній Україні

          Плекала мрію там свою…» 

  

                                    (О.Степаненко)

        

         Навчаючись в 5-у класі, несподівано для себе почала писати вірші. Навчалася добре, в 1969 р. закінчила десятирічку. Як і всі ровесники мріяла… та мрії так і залишилися мріями. Тяжка недуга на довгі 10років прикувала до ліжка. Білизна лікарняних ліжок, біла стеля і слова. Слова, що спліталися в строфи. В них була вона сама, все її – прагнення жити, крізь біль сміятись і писати. Писала лівою рукою, зубами, міцно затиснувши олівчик виводила літеру за літерою… так були написані два перші рукописні збірники «Ритм серця», «Любов перелита у пісню». За які була удостоєна у 1981 р. звання лауреата обласної премії ім.. Ю.Яновського. (В житті Людмили Йосипівни відбулася знамення подія).

         З дідусем переїхала на Кіровоградщину (в 1978р.). Саме цьому краєві Людмила Йосипівна дякує за свою подальшу жіночу долю. Не залишали її в самотині з недугою добрі, чуйні люди: працівники редакції, колективи, вчителі шкіл, учні, просто добрі душею і чуйні люди.

         Їх підтримку, їх бажання допомогти в боротьбі з недугою вона відчувала всі довгі роки, будучи прикутою до ліжка. Поезія стала її життям. Саме вона зв’язувала її з тим, що вирувало там, за вікном.

         Грудень 1978 р. Той день запам’ятався на все життя. Хвороба стала поступово відступати.

         Вона вірила в перемогу, в життя оте, що там за вікном, цвіло вишневим цвітом, бузковими букетами і заглядало і кликало до себе.

         Стала членом районного літературного об’єднання  «Вись» (!978). навчалась в Олександрійському училищі культури. Працювала бібліотекарем в сільській, а пізніше в районній бібліотеці.

         П’ять машинописних збірок видано літоб’єднанням за останні роки: 1994р. – «Велико багацький зошит», «Книга серця», «Поминальний день весни»; 1996 р. – «Весняні мелодії»; 2002 р. – «Любов і грози».

         В 2005 р. було видано збірку "Жива свіча моєї долі",в 2009р. - "Мелодія душі".

У творчій палітрі поетеси є симфонія кохання, материнські почуття, життєвий досвід, мотиви рідного краю, природа, вірші для дітей. Струна її поетичної ліри, наповнена любов’ю до всього, що живе під небом рідної України.

       Сьогодні Людмила Йосипівна працює в міській дитячій бібліотеці, керівник літературного юнацького об’єднання «Обрій».


Comments