Традиції‎ > ‎

Чмир. М.В. Гриценко І. В. Довідка щодо доцільності оголошення 29 квітня Днем Українського військового флоту

На початку квітня 2015 року за ініціативою керівництва УГТ та пана М. Чмира, відомого дослідника військової символіки, також члена УГТ, у найвищі державні інстанції було розіслано листи з порадами встановити день 29 квітня як день ВМС України. Хоча ініціатива не була реалізована, однак достеменно відомо, що вона пішла на верх, і що її розглядали найвищі чинники. Можливо коли-небудь, це дійсне свято буде відновленим? Подивимось...А тут поки що предкладаємо перед відвідувачами довідку, що прикладалася до цього листа.

***

ДОВІДКА

щодо доцільності оголошення 29 квітня

Днем Українського військового флоту

        

Відповідно до IV Універсалу Центральної Ради від 9 (22) січня 1918 р. Українська Народна Республіка (УНР) ставала “самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Тимчасовим законом про флот УНР, прийнятим 14 (27) січня 1918 р., російський Чорноморський флот (як військовий, так і транспортний) оголошувався флотом УНР. Однак на початку 1918 р. практична реалізація цього закону і взагалі діяльність українського політичного руху в містах чорноморського узбережжя була неможливою через захоплення місцевої влади більшовиками.

Хоча організований український рух в цей час фактично перебував у підпіллі, а всі кораблі Чорноморського флоту в ході конфлікту були захоплені чи опинилися під контролем більшовиків[1], моряки-українці, за виразом тодішнього Морського міністра УНР Д.Антоновича,трималися осібно і поводилися досить незалежно[2]. На кораблях же ще наприкінці лютого знову почали лунати заклики про визнання влади УНР[3].

Поразки червоних військ в березні-квітні 1918 р. значно послабили більшовицьку владу на Кримському півострові. Члени Української Чорноморської Громади отримали змогу діяти сміливіше. В Севастополі з’явилася українська агітація, а деінде в місті та на кораблях знову були підняті українські прапори.

Як відзначав генерал О.Удовиченко, команди кораблів Чорноморського флоту, що складалися переважно з матросів української національності, змогли нарешті відверто виявити своє національне обличчя. Незважаючи на перешкоди і протести матросів-росіян, на всіх кораблях почалися мітинги, на яких виносили постанови про те, що Чорноморський флот є флотом України[4].

В середині квітня 1918 р. до Севастополя прибула делегація УНР на чолі з Д.Сотником. Після довгих переговорів контр-адмірал М.Саблін, який обняв посаду командувача, офіційно оголосив Чорноморський флот флотом УНР та наказав урочисто підняти українські прапори. Це рішення було прийняте з урахуванням підсумків делегатських зборів на лінкорі “Воля” та настроїв української більшості команд. Проти виступили лише делегати мінної бригади, де зосереджувалося найбільше число прихильників більшовиків, які на знак протесту залишили зібрання[5].

Відтак 29 квітня 1918 р. до 6-ої години вечора в Севастополі на лінкорах, крейсерах, деяких есмінцях були спущені червоні прапори та підняті українські. Штабний корабель “Георгій Побідоносець” стояв під сигналом “Вступил в командование украинским Черноморским флотом. Адмирал Саблин”. Після цього до Києва та німецького штабу було надіслано відповідні повідомлення. Зокрема, в телеграмі до Києвазазначалося: Сего числа Севастопольская крепость и флот, находящийся в Севастополе, подняли украинские флаги. В командование вступил контр-адмирал Саблин”[6]. Незабаром німецьке командування від імені Центральної Ради надіслало відповідь на радіограму М.Сабліна, в якій прохали його, як командувача флотом, видати наказ про підняття українських прапорів в Керчі до 8-ої години 30 квітня[7].

Таким чином, 29 квітня 1918 р. переважна більшість кораблів Чорноморського флоту підняла український прапор.

У той же час мінливість і нерішучість характеру М.Сабліна, який співчував прихильникам “єдиної та неподільної” Росії, призвела до того, що більшовики зберегли свій вплив над мінною бригадою. Необачним кроком командувача став дозвіл на евакуацію кораблів, які контролювали більшовики. Евакуація була прямим порушенням умов Берестейського мирного договору, тож коли німецький генерал Р.Кош дізнався про це, він наказав своїм військам захопити Севастополь.

30 квітня на кораблях, що залишилися в Севастополі, більшовики розгорнули боротьбу за відхід до Новоросійська. Збаламучені більшовиками команди дредноутів Свободная Россия та Воля, тепер вже самі вимагали від командувача вивести весь флот. Контр-адмірал М.Саблін піддався на ці умовляння і в ніч з 30 квітня на 1 травня сам вивів ці кораблі під “нейтральним” Андріївським прапором. Тоді ж він наказав всьому флоту переміститися до Новоросійська.

Однак до Новоросійська на кораблях вирушила рівно половина наявного особового складу – 3500 чоловік[8].

В Севастополі під українським прапором залишилася більша частина флоту: 7 лінійних кораблів, 3 крейсери, 12 есмінців, 15 підводних човнів, 5 плавучих баз,  3 румунських допоміжних крейсери, велика кількість транспортних та допоміжних кораблів[9]. Тверда відмова українських моряків підкорятися наказам М.Сабліна стала головним результатом українізації та півторарічної діяльності Української Чорноморської Громади. День 29 квітня остаточно зафіксував перемогу українського руху на Чорноморському флоті.

В цій ситуації командування флотом перебрав на себе капітан 1-го рангу М.Остроградський. Він повідомив український уряд та німецьке командування, що кораблі, які не бажали українізуватися, вийшли в море, а всі інші підняли українські прапори та залишилися в Севастополі[10].

Та саме відхід більшовизованої частини флоту дозволив німцям на цілком законних підставах захопити кораблі, що залишилися в Севастополі. 3 травня 1918 р. генерал Р.Кош оголосив флот тимчасово полоненим. Німці виставили на кораблях озброєну варту та підняли свої воєнні прапори. Виняток становили тільки три пароплави: Царь (Посадник), Чатир-Даг та Алексей[11].

Не дивлячись на це, дата 29 квітня стала днем зародження Українського військового флоту. Протягом другої половини 1918 р. урядом гетьмана П.Скоропадського були здійснені спроби вирішити проблему з приналежністю кораблів. Протягом літа 1918 р. цілий ряд військових кораблів було повернуто Українській Державі, а в листопаді 1918 р. в її руках опинився весь флот[12].

 

У квітні 1919 р. Морським Міністерством УНР було встановлено прийняти день 29 квітня днем Свята Українського Державного Флоту і разом з тим днем Свята Українського Чорного Моря та встановити бронзову медаль для всіх учасників того історичного моменту[13]. 29 квітня 1919 р. в українських частинах морської піхоти, які тоді розміщувалися в Коломиї, відбулося перше святкування дня 29 квітня як дня Українського Державного Флоту[14].

У період між двома світовими війнами день 29 квітня як Свято Українського Моря активно популяризувався в Західній Україні та середовищі еміграції колишнім офіцером Морського міністерства УНР капітан-лейтенантом С.Шрамченком. У період 1928-1939 рр. це свято відзначалося в Західній Україні та майже по всіх осередках української еміграції Європи та Азії[15].

         Наприклад, 21 травня 1936 р. у Львові, в Театрі Ріжнородностей відбулась урочиста свято-академія на честь Дня Українського Моря. Це було перше свято такого роду, влаштоване у Львові[16]. 29 травня 1937 р. осередок “Ars Militans” при Українській Академічній Громаді в Празі улаштував Cвято Українського моря, складене з двох циклів інсценізацій історичних подій українського моря[17]. 29 квітня 1938 р. в Кракові студентське товариство “Сян” влаштувало Свято Українського Моряв місцевій “Просвіті”. В рамках святкування було виголошено реферат про значення Чорного моря для України[18]. З того часу в українській пресі з’явилася добра традиція розміщувати до дня 29 квітня на своїх сторінках військово-морські та історичні матеріали про морську справу[19]. 

Свято Українського Моря українці відзначали навіть під часДругої світової війни. Так, 29 квітня 1940 р. його провели в Сяноці силами місцевої Просвіти[20].

Не зважаючи на складні умови нових переселень після 1945 р., українська еміграція не забувала цього свята. Зокрема, 3 травня 1953 р. у Філадельфії (США) відбулась академія на честь Свята Українського Моря, влаштована Організацією Демократичної Української Молоді[21]. Виключна важливість свята була означена присутністю представників Українського Конгресового Комітету, Злученого Українського Американського Допомогового Комітету, Об’єднання бувших вояків-українців Америки  та ін. Головну доповідь виголосив капітан-лейтенант С.Шрамченко[22]. 29 квітня 1959 р. в Аргентині організація “Легіон ім. Симона Петлюри відзначила Свято Українського Моря і Фльоти[23]. Таким чином, свято 29 квітня відзначалося на всіх континентах, де існувала українська діаспора.

Крім статей в пресі, на відзначення Свята Українського Моря почали також з’являтися марки, листівки, інші витвори мистецтва. Так, 29 квітня 1951 р. Підпільна Пошта України випустила перший пам’ятний блок з чотирьох марок під назвою “Вітай, Чорне море!”, присвячений 33-й річниці з дня підняття українських прапорів кораблями Чорноморського флоту. Проект розробив в Німеччині Л.Рихтицький. Кількатисячні тиражі марок були повторені протягом 1950-х рр. У 1958 р. вийшла пісня для чоловічого хору в супроводі фортеп’яна Пісня про Чорне Море (слова П.Колісник, музика Н.Фоменко). Ноти видала Спілка Визволення України[24].

Мабуть, найбільш пишним відзначенням стала 60-та річниця підйому українських прапорів на Чорноморському флоті. 29 квітня 1978 р. у Нью-Йорку на борту історичного вітрильника Peking відбулася урочиста посвята двох пластових українських морських прапорів. На час посвячення корабель було символічно перейменовано на “Святий Юрій Побідоносець”  і передано до складу Чорноморського флоту УНР[25]. В наші дні ця дата святкується переважно українськими пластунами. Діаспорна преса також старається до 29 квітня розміщувати відповідні матеріали на своїх сторінках.

 З огляду на історичне значення дня 29 квітня для української військово-морської історії, усталену традицію святкування цього дня українським громадянством, виглядає доцільним визначити його Днем військового флоту України.

 

Довідку підготував

 

Гриценко Ігор (м. Запоріжжя), магістр політології, автор книги “Український Державний Флот в 1917–1919 рр.: історія його становлення, військово-політичної боротьби та занепаду”.



Примітки:

[1]Наприклад, про захоплення лінкораВоля під загрозою підриву мінами див.:Народна воля: щоденна народня газета. –1918. – 11 січня (29 грудня 1917); Про захоплення контролю над крейсером Память Меркуріядив.: Кривошеев А. Октябрь на Юге // Гражданская война: материалы. – Москва, 1923. – Т.2. – С. 99-130; Про захоплення транспорту № 56 див.:Одесские новости. – 1918. –30 января (12 февраля) і т.п.

[2]Дорошенко Д. Історія України 1917 - 1923 рр. – Т.1.Ужгород, 1932. – С. 385.

[3]Резолюция команды крейсера “Память Меркурия” 29.02.1918//Лубенець А.В.Українізація Чорноморського флоту в добу Центральної Ради. Розбудова Українського військового флоту (березень 1917 – квітень 1918 рр.): Збірник документів. – Севастополь, 2007. – С. 150. 

[4]Удовиченко О.І. Україна у війні за державність: історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921 рр. – К., 1995. – С. 38.

[5]Сирченко И.Т. Выполняя приказ В.И.Ленина…Потопление Черноморского флота в 1918 г. – Москва, 1979. – С. 141.

[6]Там само. – С. 141-142.

[7]Там само. – С. 142.

[8]Там само – С. 157

[9]Там само – С. 153.

[10]Там само – С. 154.

[11]Тинченко Я. Військово-морські сили України. 1917-1921. – К., 2012. – С. 36.

[12]Гриценко І.Український Державний Флот в 1917-1919 рр.: історія його становлення, військово-політичної боротьби та занепаду. – К., 2015. – С. 101-121.

[13]Крип’якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З.та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.)  4-те вид., змін. і доп. – Львів, 1992. – С. 588.

[14]Шрамченко С.Свято Українського Моря//Свобода (Джерсі Сіті). – 1956. – Ч.80.

[15]Там само.

[16]Свято Українського Моря//Свобода (ДжерсіСіті). – 1936. – Ч. 134.

[17]Хроніка. Свято Українського моря // Гуртуймося. Ілюстрований Національний Квартальник. – 1937. – Ч. 2-3 (XX-XXI). – С. 34.

[18]Свято Українського Моря//Свобода (ДжерсіСіті). – 1938. – Ч. 134.

[19]Січинський В. День Українського Моря в українській пресі// Свобода (ДжерсіСіті). – 1953. – Ч.75.

[20] З українського життя. Свято моря в Сяноці//Свобода (Джерсі Сіті). – 1940. – Ч.171.

[21]Шрамченко С.Свято Українського Моря//Свобода (Джерсі Сіті). – 1956. – Ч.80.

[22]ДеньУкраїнського Моря//Свобода (ДжерсіСіті). – 1953. – Ч.107.

[23]Із життя українських ветеранів в Аргентині//Бюлетень Союзу Бувших Українських вояків у Канаді. – 1960. – Ч.4(7). – С. 19.

[24]Колісник П. Пісня про Чорне море// Українське Козацтво. – 1973. – Ч. 2(24). – С. 38.

[25]Якір Ч.М. Незабутня подія// Юнак. – 1978. – Ч. 4 (175). – С. 8-11.

Comments