Постаті‎ > ‎

Сотник Борис Олександрович Лазаревський (1871-1936)



Борис Лазаревський, фото 1905 р.


ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Борис Олександрович (псевдонімиХтось, Борис Л., Б.Л.; 07.04(26.03). 1871—24.09.1936) — письменник, правник. Син О.Лазаревського, брат Г.Лазаревського та К.Лазаревської. Н. в м. Полтава. Деякий час навч. в 2-й Київ. г-зії, потіму Колегії Павла Ґалаґана. 1892 завершив курс у колегії й поступив на юрид. ф-т Новорос. у-ту в м. Одеса. Через рік перевівся до Київ. ун-ту, закінчив його 1896 (випускні іспити склав 1897).

У студентські роки дебютував у белетристиці оповіданням «Последняя услуга» («Киевлянин», 1894, 19—20 декабря), згодом виступав у газетах «Киевская мысль», «Южное обозрение», «Крымский вестник», «Елизаветградские новости». Писав здебільшого рос. мовою, часомукраїнською (останню вважав «частиною свого серця»). З весни до осені 1896 — працював помічником машиніста паровозного депо станції Козятин Пд.-Зх. залізниці. 1897 зарахований помічником секретаря Севастопольського військово-мор. суду (1903 став секретарем). В Одесі 1899 випустив збірку прози з життя залізничників «Забытые люди». Познайомився з А.Чеховим, не раз зустрічався з ним, листувався (частину цієї епістолярії обнародував по смерті свого адресата). 1902 у ж. «Русское богатство» надрукував позитивно поціноване критикою оповідання «Сирэн», тоді ж на шпальтах місячника «Киевская старина» — рецензію на твір: «Любич Е.Н. Из жизни. Одесса, 1902», наступного рокуповість «Святий город», присвячену памяті рідного дядька Федора Лащинського. У Севастополі на вечорі памяті Т.Шевченка 17 (4) лютого 1902 виступив з нарисом про ставлення Кобзаря до близьких йому людей. 15 (2) березня 1903 на подібному зібранні декламував шевченкову поему «Наймичка». Кореспондував В.Науменку про ці літературно-мистецькі заходи. У Москві (починаючи з 1903 і до 1906) уклав 2-томник повістей та оповідань.

На поч. 1904 направлений виконувати обовязки слідчого до Владивостоцького військово-мор. суду, від серпня займав посаду прокурора. Прагнув відвернути смертні вироки на ведених процесах. Через хворобуяк неврастенік») евакуйований з російсько-японської війни 1904—1905 у шестимісячну відпустку. Восени 1905 призначений товаришем прокурора Кронштадтського військово-мор. суду, вітав Маніфест 17 жовтня 1905, виданий імп. Миколою II.

1906
за «негідне ставлення до заходів із придушення бунту матросів у Севастополі» звільнений у запас. Переведений до резерву флоту. Став професійним літератором. Співробітничав із журналами «Вестник Европы», «Русское богатство», «Русская мысль», «Журнал для всех», «Образование», «Нива», «Искорки», «Пробуждение», «Всеобщий ежемесячник» та ін. Оприлюднив кілька книжок, зокрема, «Рассказы» (СПб., 1908), «Девушки» (СПб., 1910), «Семья» (СПб., 1910), два видання зібрань творів (у петерб. т-ві «Просвещение», в серії відомих рос. і зарубіжних авторів). Підтримував дружні взаємини з А.Коні, І.Рєпіним, М.Реріхом, В.Меєрхольдом та багатьма ін. діячами к-ри. Підготував низку статей, присвячених біографії Т.Шевченка, його творчості.

У період Першої світової війни співпрацював із ж. «Лукоморье», подав статтю «Писательская работа» в «Журнал журналов» (1915, 1). Репрезентував окремі видання: «Во время войны» (Пг., 1915), «Вечное» (Пг., 1915), «Любимое» (Пг., 1916), «Новые девушки» (Пг., 1916), «Сердце Анюты» (Пг., 1917), «Целая жизнь» (Пг., 1917), «Вэня: История одной женской души» (Пг., 1917). В ілюстрованому додаткові газ. «Новое время» вмістив нарис про загиблого в бою вел. кн. Олега Костянтиновича. Від літа 1916 — діловод Управління з прискореної підготовки офіцерів для флоту в Севастополі. Подав прохання зарахувати його до штату мор. відомства. На поч. 1917 за рекомендацією начальника Гол. мор. штабу адмірала Костянтина Стеценка секретарював у навч. відділі цього органу в Санкт-Петербурзі. У чині титулярного радника завідував прийомом до числа гардемаринів осіб із вищою освітою. 

 Після Лютневої революції 1917 — капітан військово-мор. судового відомства, займав посаду обер-аудитора в штабі начальника 2-ї бригади лінійних кораблів Чорномор. флоту. Повернувшись до Севастополя в серпні 1917, перебував на крейсері «Алмаз». Наприкінці 1917 переїхав до м. Ростов-на-Дону (нині місто в РФ). 25 травня 1918, після встановлення в Україні влади гетьмана П.Скоропадського, запрошений до Києва в розпорядження Укр. військ. прокурора. Від серпня того ж рокуофіцер для доручень при військ. міністрові Української Держави. Виступав у «Літературно-науковому віснику». В лютому 1919, за влади Директорії Української Народної Республіки, прикомандирований до Укр. гол. мор. штабу в Севастополі, наступного місяцявключений до складу спец. портової комісії по Миколаєву й Херсону.

Через деякий часзнову в Ростові-на-Дону. Звідти дістався м. Тифліс (нині м. Тбілісі, столиця Грузії), публікувався там на сторінках місц. преси. 1920 переїхав до м. Батум (нині м. Батумі, Грузія). Опублікував 2 книги — «Вдова капитана» (Константинополь [Стамбул], 1920) та «Мое сердце. Душа женщины» (Константинополь [Стамбул], 1920). До 1921 служив контролером на франц. пароплаві пасажирської лінії БатумМарсель. Емігрував до м. Стамбул, потім до м. Берлін (Німеччина). Жив у Парижі (Франція), Празі (Чехословаччина), повернувся до Парижа, став членом тамтешнього Мор. зібрання. Товаришував з О.Купріним і М.Брешко-Брешковським (письменник, син К.Брешко-Брешковської).

Виступав у часописах «Українське слово», «Морской сборник», «Студенческие годы», «Иллюстрированная Россия», «Мир искусства», «Общее дело» та ін., у календарі «Дніпро». Надрукував книги «Душа женщины и другие рассказы» (Берлин, 1921), «Mademoiselle Мари и другие рассказы» (Берлін, 1921), «Обреченные и другие рассказы» (Берлин, 1921), «Птицы ночные» (Paris, 1921), «Темная ночь» (Берлин, 1923), «Грех Парижа» (Рига [1928]), «Голос Родины: Новые рассказы» (Париж, 1928). 1929 разом з І.Буніним, П.Красновим, О.Купріним та ін. підписав заклик «Призыв Группы русских писателей» із зверненням про матеріальну допомогу емігрантам-інвалідам. 1930 у Бєлграді (Югославія) побачила світ його остання книжка «Лиза». Чимало літ вів щоденник, писав спогади. Від 1932 брав активну участь у паризькому «Українському Літературному Гуртку», 1933 очолив це товариство. Був автором рубрики «Шматочки минулого» на шпальтах ж. «Тризуб».

П. у м. Париж.

Його рукописна спадщина зберігається в кількох країнах, у т. ч. в моск. і петерб. архівах і бібліотеках. 

 

Твори/праці: А.П. Чехов: Личные впечатления. «Ежемесячный журнал для всех», 1905, 7; А.П. Чехов (Материалы к биографии). «Русская мысль», 1906, 11; Лазаревский Борис [Краткая автобиография]. В кн.: Литературный календарь-альманах: 1908, СПб., б/р; Сильный человек (к годовщине смерти А.П. Чехова). «Новый журнал для всех», 1909, 9; В Ясной Поляне. В кн.: Международный толстовский альманах. М., 1909; Собрание сочинений, т. 1—16. СПб./Пг., 1911—16; Шевченко и женщины. «Всеобщий журнал литературы», 1911, 4; Святий город. К., [1912]; О футуризме и футуристах. «20-й век», 1914, 10; О Чехове. «Ежемесячный журнал литературы, науки и общественной жизни», 1914, 7; О Шевченке и близких ему людях. «Рубикон», 1914, 4—5; Дитятко. «ЛНВ», 1918, 10—11; Степан (Спомин). Там само, 12; Начало конца. «Морской сборник», 1921, 4; Яша. М., 1923; Те саме, 1928; Дрібниці про Шевченка. «Тризуб», 1936, ч. 9—10; Шматочки минулого: Зі спогадів про український театр. «Кремянецький вісник», 1943, 14 березня; Доктор. В лесу. В кн.: Писатели чеховской поры, т. 2. М., 1982; Обличча Симона Петлюри. «Самостійна Україна», 2001, ч. 2; Темна ніч. «Всесвіт», 2008, 7—8.


Література: Ашешов Н.П. Борис Лазаревский. Повести и рассказы. М., 1903. «Образование», 1903, 10; Веселовский Ю.А. Литературные отголоски: о хмурых и лишних людях. Борис Лазаревский. «Повести и рассказы». «Вестник знания», 1903, 11; [Глинка А.С. ] Борис Лазаревский. Повести и рассказы. «Русское богатство», 1904, 2; А.К. [Кони А.Ф.] «Повести и рассказы» Бориса Лазаревского. Москва, 1906 г. «Вестник Европы», 1907, 1; Сильный Л [Либрович С.Ф.] Два литературных Аякса. «Известия книжного магазина товарищества М.О. Вольф», 1908, 3; Фидлер Ф.Ф. Первые литературные шаги: Автобиографии современных русских писателей. М., 1911; Павловский И.Ф. Первое дополнение к Краткому биографическому словарю ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века. Полтава, 1913; Перетц В.Н. К вопросу об основаниях научной критики. В кн.: Ученые записки Самарского университета, вып. 2. Самара, 1919; В.Л[Ладыженский В] Б.Лазаревский. «Вечернее время» (Париж), 1924, 20 декабря; Владиславлев И.В. Русские писатели: Опыт библиографического пособия по новейшей русской литературе XIX—XX ст. Л., 1924; Його ж. Литература великого десятилетия, т. 1. М.—Л., 1928; Шрамченко С. Сотник воєнно-морського судового відомства Б.О. Лазаревський. «Табор», 1936, ч. 28—29; Похорон Бориса Лазаревського. «Тризуб», 1936, ч. 35; Д-ко ФЗапізне прозріння (Про один цікавий, незнаний нікому документ). «Краківські вісті», 1945, 11 лютого; Гончаренко И. Неопубликованные письма А.И. Куприна. «Радуга», 1966, 4; Ротач П.П. Матеріали до українського біографічного словника: Літературна Полтавщина. «Архіви України», 1966, 4; Т.Г. Шевченко в епістолярії. К., 1966; Гитович Н.И. Записи о Чехове в дневниках Б.А. Лазаревского. В кн.: Литературное наследство, т. 87. М., 1977; Фортунатов Н.М. Комментарии. В кн.: Л.Н. Толстой в воспоминаниях современников, т. 2. М., 1978; Букчин С.В. Комментарии. В кн.: Писатели чеховской поры, т. 2. М., 1982; Дроздов А. Интеллигенция на Дону. В кн.: Архив русской революции, т. 2. М., 1991; Чанцев А.В., Никольская Т.Л. Лазаревский Борис Александрович. В кн.: Русские писатели: 1800—1917, т. 3. М., 1994; Ротач П.П. Лазаревський Борис Олександрович. «УЛЕ», т. 3. К., 1995; Павловец М.Г. Лазаревский. В кн.: Литературная энциклопедия русского зарубежья (1918—1940), т. 1. М., 1997; Лобыцын В.В. Указатель статей. Биографии авторов. В кн.: Бизертинский «Морской сборник» 1921—1923. М., 2000; Из дневника Бориса Лазаревского. В кн.: Диаспора. ПарижСПб., 2001; [Лобыцин В.В.] Биографический словарь авторов. В кн.: Бизертинский морской сборник 1921—1923. М., 2003; Усенко П.Г. Воєнні дії на Чорному морі у 1914—1917 рр. К., 2007; Михайлова М. Образ України в збірнику Б.А. Лазаревського «Голос Батьківщини». «Всесвіт», 2008, 7—8.

 

Comments