Постаті‎ > ‎

Капітан III рангу Михайло Іванович Білинський (1883-1921)




Старший лейтенант Михайло Білинський, фото 1919 року (Фото: Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 9.)

Нагороди і відзнаки (вказано лише відомі укр. відзначення):
Орден Визволення України (посм.).

Вашій увазі пропонуються спогади колишніх товаришів по зброї М. Білинського: лейтенанта С. Шрамченка та генерала В. Савченка-Більського. Ці спогади (написані і опубліковані в 1931-1932 рр.) цілком розкривають перед нами характер та діяльність цієї історичної постаті, всі його чесноти і доблесті, а також обставини його героїчної смерті.

Наступний матеріал опубліковано у виданнях: Шрамченко С. Український Морський Міністр Старший Лейтенант фльоти М. І. Білінський//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 9. — с. 17— 20.

Український Морський Міністр Старший Лейтенант фльоти М. І. Білінський.

Його світлій памяти присвячує цих кілька рядків його бувший Старший Адютант. 

В листопаді 1931 року сповнилося вже 10 років, як зі славою загинув за волю рідного краю на повстанні на Київщині в бою проти большевиків цей державний муж Української Держави.

Хто тільки не знав за часи нашої державности в наших урядових і військових колах високої, поважної і до того ж симпатичної постаті бльондина з просіддю Українського Морського Міністра Старшого Лейтенанта фльоти Микайла Івановича Білінського.

Цe була людина з високою освітою (по закінченню середньої освіти, він скінчив Лазаревський Інститут Східних Мов у Москві і Воєнно Морську Школу в Петербурзі), на европейську міру розвинена, надзвичай — енергійна і з широким державним розумом, який дозволив йому займати не лише становище Морського Міністра (1919 р.), але і становище Міністра Внутрішних Справ (1920-21 рр.).

Походив Михайло Іванович Білінський з Драбово-Барятинського на Полтавщині зі старої української родини. По скінченню Лазаревського Інституту Східних Мов він вступив до воєнної фльоти «юнкером фльоти»[1]. У 1905 році переведено його з ескадрового міноносця «Буйний» на крейсер «Память Азова» (на Балтійському морі), де він так відзначився своєю пильною службою, що, як виняток, одержав за вдушення бунту на кораблі медалю св. Юрія «за хоробрість», яку надавали лише в часах війни. В швидкім часі підвищено його в старшини фльоти.

Але для багатої і широкої натури Михайла Івановича Білінського служба на фльоті оказалася не задоволяючою в ті часи і він шукає ще інших горизонтів.

Він виходить в резерву і поступає на службу до Міністерства Фінансів, де працює з успіхом у Відділі податків і швидко іде в гору у службі.

Вибух світової війни покликав його знову до фльоти. Його приділено до 2-го Балтійського фльотського екіпажу в Петербурзі і в швидкім часі призначено командантом «Роти тимчасово –перебуваючих». Часом склад одної цієї сотні морців доходив до кількох тисяч морців (в одному з місяців 1916 р. до 7000).

Тут треба підкреслити, що суворий щодо дисципліни, прямий, справедливий і доброї душі начальник Михайло Іванович тішився надзвичайною популярністю і любов’ю серед своїх морців.

Коли у 1917 році вибухла революція в Росії, а з нею почались безглузді і дикі розстріли старшин фльоти[2], морці сотні Мих. Ів. перші дні зовсім не випускали його зі сотні, щоб які інші морці не зробили йому кривди, а пізніш давали йому охорону навіть до його приватного помешкання.

І навіть до дому на Україну – на Полтавщину, а пізніше в листопаді 1917 року до Київа, Мих. Ів. приїхав в супроводі морців-українців, з яких один Кость Стрижій (недавно помер на Волині) дослужився пізніш в Укр. Морському Міністерстві до посади книrоводця Головної Воєнно-Морської Господарчої Управи, а ще пізніш до книговодця Державної Скарбниці.

По приїзді до Київа він бере участь в opганізованню Секретаріяту Морських Справ У.Н.Р. і таким чином був першим старшиною пливаючого складу фльоти, який увійшов до складу цього Секретаріяту. Дня 23 грудня 1917 р. наказом ч. 16. був він призначений Директором Контрольного Департаменту Секретаріяту Мор. Справ. Мих. Ів. жваво береться за працю і пізніше при переорганізації Укр. Морського Відомства, його призначують Начальником Гол. В.-Морської Господарчої Управи Мор. М-ва (Наказ по М. В. ч. 41. від 28 квітня 1918 р.).

Разом з тим Мих. Ів. бере діяльну участь в opганізаційному житті молодої Держави і його крім того починають призначати в ріжні комісії, на ріжні конференції, так наказом по М. В. ч. 35 від 24 квітня 1918 р. Мих. Ів. був призначений Головою Комісії для утворення загальних штатів, для перекладу і розгляду уставів і положень Морського Відомства, наказом по М. В. ч. 12 від 14 березня 1918 р. Мих. Ів. призначено членом-представником Укр. Держ. фльоти на мирову конференцію з Румунією, далі його призначують членом мирової конференції з Совітами (Накази по М. В. ч. 78 від 30.V.1918 і ч. 98 від 8.VI.1918), пізніше членом міжвідомственної комісії по урегульованню перевозів по залізничних і водних шляхах України (Наказ по М. В. ч. 325 і 122 від 29 серпня 1918 р.) і т. д.

Нарешті 25 грудня 1918 р., Наказом по М. В. ч. 1/696/50, Мих. Ів. Білінський приступив до виконання обов’язків Міністра Морських Справ і зі своєю енергією взявся за працю.

Маючи своїми помішниками Товариша Морського Міністра контр-адмірала Михайла Михайловича Остроградського-Апостола і Начальника Морського Генерального Штабу капітана I ранги Льва Юрієвича Постриганева, Мих Ів. провів головну підвалину Державної Української фльоти: «Закон про фльоту» (під ч. 79 від 25 січня 1919 р. «Вістник Державних Законів», Випуск V; Наказ по Мор. В-ву ч. 73/37 від 12 лютого 1919 р.) і цілу низку інших законів, як «Закон про Морське Міністерство» (під ч. 410 від 20 січня 1919 р. «Вістник Держ. Законів» Вип. 29 від 5 серпня 1919 р.), «3акон про Гардемаринську Школу» (під ч. 107 ; «В.Д.З.» Випуск VІІІ), які вироблювались ще за правління гетьмана Павла Скоропадського, але не були остаточно тоді закінчені і проведені законодавчим шляхом, та інші закони.

Окупація французами і іншими союзниками побережжя Чорного моря, а пізніше залишення українським військом Київа 2 лютого 1919 року повинні були може трохи підрізати крила творчого розмаху Мих. Ів., але він ніколи не губить надії привернення українського порядку на Чорноморському побережжі і проводить «Закон про організацію військово-морських сил на побережжу Чорного моря» (під ч. 507 від 9 квітня 1919 р. «В.Д.З.», Випуск 34-й від 30 серпня 1919 р. ; Наказ по М. В. ч. 136/76 від 9 квітня 1919 р.), в § 1 якого знаходимо такий уступ: «Побережжя Чорного моря, з фортецею Очаковим і містами Миколаївом та Херсоном з 75-верстною смугою навколо боків цього трьохкутника обявляється Приморським фронтом з підлеглостю цього району Морському Міністрові...», який (§ 2) має там всі права головнокомандуючого окремим фронтом і т. д. І ось Мих. Іванович керує свою енергію на формування і зорганізовання частин Української Морської піхоти і Морського полку в першу чергу.

Початок формування Mорського полку зроблено в Винниці на Поділлю (Наказ по М. В. ч. 68/32 від 3 лютого 1919 р.), але у зв’язку з тим, що до Морського полку малося на увазі влити тих морців-украінців, які походили з Галичини і служили в б. Австро-угорській фльоті, Штаб Морського полку перенесено до Коломиї.

Мих. Ів. проводить по згоді з Військовим Секретаріятом 3.О.У.Н.Р. «3акон про залічення до фльоти громадян Наддністрянської України» під ч. 504 від 9 квітня 1919 р. («В. Д. З.» Випуск 34-й; Наказ по М. В. ч. 135/75 від 9 квітня 1919 р.).

На підставі цього закону був проведений заклик через Окружні команди Галицької Армії до морців.

Для полагодження справ на місцях Михайло Іванович їде до Станиславова і там ознайомившись добре з урядом З.О.У.Н.Р., навязує добрі звязки на тлі взаїмного зрозуміння не тільки у своїй справі, але і в справах загально-державного характеру. Ці добрі звязки з головними державними провідниками З.О.У.Н.Р. залишилися у Мих. Ів. на увесь час.

Памятаю добре як Мих. Ів., прочинивши двері мого купе-канцелярії, звернувся до мене:

«Ну! Святославе Олександровичу! У вечері їдемо до Станиславова! Накажіть, щоб зробили розпорядження, щоб наш вагон причепили до потягу Члена Директорії Президента З.О.У.Н.Р. Петрушевича! Згоду його маю!».

«Йе! Єсть!» відповів я по старому морському звичаю,  і сам пішов на двірець.

Наш вагон-пульман ІІ кляси, в якому евакуювалося Укр. Морське Міністерство, стояв тоді в Проскурові в складі валки Міністерств  У.Н.Р.

Це було 17 березня 1919 року. Справа з перечепленням вагону була пророблена досить швидко і о 19 годині особливий потяг вирушив на Волочиська. Перед самим його вирушенням Мих. Ів. повернув до вагону в гарному настрої від Президента Петрушевича.

 

Наступна довідка подана за працею: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007.


Білинський, Михайло Іванович (04.11.1883-17.11.1921) — старший лейтенант Військово-Морського флоту УНР.[Примітка упорядника сайту: відомо, що до 1953 року Михайло Білинський отримав посмертно звання капітана III-ого рангу. Саме з таким званням він згадується в «Історії Українського Війська». Рядом сучасних джерел М.Б. помилково приписується звання контр-адмірала, яке він ніколи не отримував].

Походив з дворянської родини, з с. Драбово-Барятинське на Полтавщині. Закінчив Полтавську класичну гімназію, Лазаревський інститут Східних мов у Москві. У 1904 р. вступив однорічником до морського флоту у званні юнкера флоту, служив на міноносці «Буйний», з 1905 р. — «Пам'ять Азова». Відбувши термін обов'язкової військової служби, звільнився з флоту та поступив на роботу до Міністерства фінансів у Санкт-Петербурзі. У 1914 р. був мобілізований на флот, знову служив офіцером на міноносці «Буйний». З 06.12.1916 р. — лейтенант флоту, помічник командира 2-го Балтійського екіпажу. Останнє звання у російській армії — старший лейтенант флоту.

20.12.1917 р. повернувся в Україну. З 26.12.1917 р — директор контрольного департаменту Секретаріату Морських справ Центральної Ради. З 28.04.1918 р — начальник Головної військово-морської господарчої управи Морського міністерства УНР, згодом — Української Держави. З 25.12.1918 р. — в. о. міністра Морських справ Директорії. 24.04.1919 р. залишив цю посаду в результаті політичних інтриг. З 22.05.1919 р. — начальник дивізії Морської піхоти, яка мала бути сформована з колишніх моряків — громадян УНР та ЗУНР. З 10.10.1919 р. - начальник Морського Генерального штабу УНР. З травня 1920 р — міністр внутрішніх справ УНР. З жовтня 1921 р — член штабу Української Повстанської армії Юрка Тютюнника. Учасник Другого Зимового походу. Був важко поранений в останньому бою з червоними під с Малі Миньки. Покінчив життя самогубством, не бажаючи потрапити у полон.

Джерела: Шрамченко С. Український Морський Міністр Старший Лейтенант фльоти М. І. Білінський//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 9. — С. 17— 20; Петренко І. Дещо з історії «1-го Гуцульського полку морської піхоти»//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1934. — Ч. 2. — С. 3~5; Савченко-Більський В. Старший лейтенант фльоти Михайло Білинський//3а Державність. — Каліш. — 1932. — 3. - С 226-229.

 

На другий день щойно о год. 7 ми були в Тернополі, бо по дорозі по довгу стояли на кожній стації. В Тернополі ми затримались якийсь час, а Президент Петрушевич відїхав далі. Перевантажившись ми виїхали на другий день далі і прибули до Станиславова о год. 1.    20 березня.

Щe з Ходорова, по наказу Мих. Ів, я телеграфував до Станиславова про приїзд Морського Міністра.

На двірці чекав на нас командант двірця і самохід, надісланий Військовим Секретаріятом в наше розпорядження. В готелі «Австрія» були приготовані для нас кімнати.

На рано зявилися з докладами до Мих. Івановича: Генерал-Хорунжий по Адміралтейству В. О. Савченко-Більський, який був надісланий сюди ще раніш для звязку з Військовим Секретаріятом в справах формування Морської піхоти і Морського полку, Командант Морського полку підполковник Г. Никогда і інші. Точно о призначеній годині коло готелю вже знов був військовий самохід. Мих. Ів. (зі мною) поїхав з офіціяльними візитами поперше до Президента Ради Секретарів Голубовича, потім до заступника Вїйськового Секретаря отамана Бубели і до Секретаря Закордонних Справ Витвицького. Не дивлючись на те, що ці візити носили офіціяльний характер, вже з розмов Мих. Ів. одразу відчувалося взаїмне зрозуміння.

З отаманом Бубелою Мих. Ів. умовивсь побачитись ще на другий день.

Повертаючись з візитів Мих. Ів. звернув мені увагу на ту ріжницю, яка кидалася в очі, в положенні на Великій Україні і тут. Тут і від міста з його більш менш нормальним життям і від державних установ віяло більшим порядком, більшою певністю і відчувалась більш тверда влада, для якої на першому місці була національна справа, національна держава.

Характеристичним був слідуючий наказ виданий тоді Мих. Івановичем:

Наказ по Морському Відомству 21 березня 1919 р. м. Станиславів, ч. 98/50. (По Головному Морському Штабу).

Наказую всім старшинам і урядовцям Морського Міністерства, які залишаються на території Західно-Української Республики для провадження праці па орґанізації морських частин приняти до остаточного виконання нищезазначене:

1.       Всі повинні провадити себе, як належить дисциплінованим та поважаючим старшинські ранги,  особам.

2.       Всі розпорядження місцевої влади, а особливо військової належать до точного виконання.

3.       Всі накази старших та начальників виконувати негайно і безумовно.

4.       Всі старшини та урядовці винні в невиконанні цього мого наказу, негайно через Військове Секретарство пересилаються в моє розпорядження, де будуть предаватись мною до Військового Суду.

Начальнику Головного Морського Штабу наказую стежити за виконанням цього наказу.

Керуючий Морським Міністерством старший лейтенант фльоти М. Білінський.

Треба зазначити, що Мих. Ів. зробив ще кілька візит і не офіціяльних, щоб навязати контакт з ріжними наддністрянськими керуючими колами. 23 березня о год. 61/2 ми вже виїхали в спеціяльному вагоні зі Станиславова. Перебувши деякий час в Тернополі і Бродах, ми виїхали до Рівного, де вже перебував тоді Уряд УНР. В той-же час Мих. Ів. призначив м. Броди для формування 1 -го полку Морської піхоти і надав йому назву «1-го Гуцульського полку Морської піхоти», бо він мав дістати найбільш людей з Гуцульщини (Наказ по М. В. ч. 3/103/55 від 24 березня 1919 р.), при чому зовнішні старшинські відзнаки на формі одягу для полку були встановлені більш-менш подібними до однострою Галицької Армії (Наказ по М. В. ч. 18/132/74 від 16 квітня 1919 р.).

По прибуттю до Рівного Мих. Ів. наказав мені зараз же виставити варту з морців перед нашим вагоном. Річ в тому, що Мих. Ів. наказав взяти з Морського полку 3 морців (б. австро-угорської фльоти, один з яких був навіть з загинувшого лінійного корабля-дреднавта  «Viribus-Unitis») на ординарців міністра. До них додано одного воєнно-морського рангового М. К. Тименка з Морського Міністерства. З них я і установив почесну варту перед ваrоном. На стрічках моряцьких шапок, які вони носили, був напис (тимчасом): «Українська Фльота». 

В той же час Мих. Іванович з політичних причин вирішує податись до димісії.

Одержавши дозвіл від Головного Отамана, Михайло Іванович виїхав знову до Галичини на інспекцію частин, які формувалися. І там, в Станиславові, застав його наказ Директорії про його димісію, як керуючого Морським Міністерством. (Цей наказ пізніше оголошено по М. В. за ч. 216 від 7 липня 1919 р.). Мих. Ів. видав тоді слідуючий свій останній Морського Міністра наказ: 

Наказ по Морському Відомству. 24 квітня 1919 р. м. Коломия, ч 144/84. (По Головному Морському Штa6y).

Покидаючи цього дня остаточно керування Морським Міністерством, прошу всіх співробітників Міністерства мого товариша контр-адмірала Остроградського, Фльоти генерального-хорунжого Степанова (Начальника Головного Морського Штабу), генерального-хорунжого по Адміралтейству Савченка-Більського (Директора Канцелярії Мор. М-ва), капітана І ранги Постриганева (Начальника Морського Генерального Штабу), капітана І ранги Злобіна, всіх штаб - та обер-старшин і урядовців, приняти мою найщирішу подяку за працю в надзвичайно важких умовах. Складна політична ситуація і відірваність від берегів і портів не дала нам зараз можливости принести рідній Україні реальні результати по відбудові державної фльоти, але всі підготовчі кроки по можливости виконувались Морським Відомством. Знаю, що в таких обставинах важко вимогати від співробітників особливо корисної праці, а тому лічу своїм обовязком підкреслити, що співробітники Міністерства старалися завжди бути на належній висоті.

Вірю, що як тільки зявиться можливість реальної  праці всіх старшин, морців та козаків, як вірні сини України і глибокі патріоти зі всією енергією почнуть відбудову державної фльоти і що в найближчім часі наш воєнний прапор гордовито замаячить на водах Чорного та інших морей.

Керуючий Морським Міністерством старший лейтнант фльоти М. Білінський.

Наказом по Морському Відомству ч. 164/89 вїд 24 квітня 1919 р. Мих. Ів., яко основоположник, був почесно залічений до складу як «1-го Гуцульського полку морської піхоти» так і до «Морського полку».

Але без діла Мих. Ів. сидіти не міг, тому був призначений начальником дивізії морської піхоти (на- каз по М. В. ч. 31/236 від 22 травня 1919 р.) і розпочав зараз-же формування слідуючого 2-го полку морської піхоти. В той-же час 1. Гуцульський полк мор. піхоти вже на фронті, разом з іншими частинами здобуває Волочиська і йде далі на Проскурів. Мих. Ів. зі Станиславова через Бучач переїздить до звільненого вже від большевиків Камянця на Поділлю і тут премієр Мартос з чисто особистих мотивів вирішив, що найшов вже час помститись і навіть заарештував Мих. Івановича та посадив до камянецької вязниці без предявлення якихнебудь обвинувачень. Мих. lв. просидів невинно у тюрмі коло 2 місяців, був випущений і захорів на тиф. Після цього Головний Отаман хотів надати Мих. Ів. вищу — контр-адміральську рангу, але стрінувся зі спротивом самого Мих. Ів., який не захотів перескакувати через ранги; тоді був заготовлений наказ по М. В. про підвищення Мих. Ів. в слідуючу рангу за відміну по службі в капітани ІІ ранги зі старшинством з 25 грудня 1918 р., але Мих. Ів. так категорично поставився і проти цього, що цей наказ не побачив світу.

На цей-же час відноситься і поновлення добрих відносин Мих. Івановича з галицькими державними мужами і діячами, які перебували в Камянці тоді (літо-осінь 1919 р.), як рівнож зазнайомлення з архикнязем Василем Вишиваним.

Потім Мих. Ів. відїздить на фронт, а в один з приїздів з фронту наказом по М. В. ч. 346 від 10 жовтня 1919 р. Мих. Ів. одержує призначення Начальника Морського Генерального Штабу з залишенням за ним керування дивізією Морської піхоти. Врешті наказом Директорії УНР з травня 1920 р. - по Міністерству Внутрішних Справ, підписаним Головним Отаманом С. В. Петлюрою і в. об. Голови Ради Міністрів О. М. Левицьким, Мих. Іванович був призначений Міністром Внутрішних Справ і знову взявся енергійно за вищу керовничо-державну працю.

Опинившись після 20 листопада 1920 р. на еміграції Мих. Іванович перебуває в Тарнові, але пов- ний, як завжди, кипучої енергії, він не може витримати без активної праці. Мих. Іванович іде на Україну на повстання проти большевиків наприкінці жовтня 1921 року в складі Штабу Командування Повстанчих Військ Отамана Тютюника. Доля хотіла, щоб він загинув геройською смертю на Київщині в селі Малі Миньки 17 листопада 1921 р. в бою з большевицькою кіннотою. Вистріливши всі набої зі свого самопалу системи Кольта (який він мав ще з фльоти) Михайло Іванович Білінський, щоб не попасти живим у полон, останнім стрілом позбавив себе життя. Пізніше його похоронили селяни.



[1] Старшини дійсної служби пливаючого складу російської імператорської фльоти виходили зі спадкових шляхтичів (в ті часи виключно) не тільки з тих, що по скінченню середньої школи, на протязі 3 років кінчали Воєнно-Морську Школу, а рівнож з тих, які по скінченню вже Вищої Школи (Університету, Політехнічного lнституту і т. д.) на протязі 1 року (minimum) проходили той-же самий повний курс В.-Морської Школи. Останних іменовано до 1914 року «юнкерами фльоти», а від 1914 року «гардемарінами фльоти». Цю останню рангу мала і Українська Державна фльота.

[2] Як тепер відомо, більш як 50% цих розстрілів були кермовані рукою шпіонів тодішнього воєнного ворога.

Comments