Головна сторінка

Диференційований підхід має пронизувати весь навчальний процес

«Діти, як квіти. Доторкнись до кожної із них – і вона задзвенить, і розсиплеться аромат не схожий один на одного» (В.О.Сухомлинський)

У педагогіці, як і в медицині, головний принцип учительських дій – «Не нашкодь дитині!». В його основі не тільки людяність, а й високий професіоналізм учителя. Особливо виразно це має виявлятись у здійсненні індивідуального підходу до всіх дітей незалежно від їхніх здібностей. У шкільній практиці індивідуальний підхід найчастіше знаходить вияв у врахуванні типових особливостей учнів. Тому індивідуалізація в умовах класноурочної системи переважно здійснюється через групові диференційовані завдання, з включенням на окремих етапах індивідуальних.

Щоб кожен учень розкрив свої творчі можливості, вчитель має працювати неординарно. Саме з цією метою вчителями початкових класів була створена творча група: «Індивідуальний і диференційований підхід у навчально – виховному процесі в початкових класах». Загальна  орієнтація на « середнього» школяра і на те, що всі учні можуть засвоїти «все» - хибна. Але підвищення якості й ефективності навчання залежить від урахування багатьох факторів. Це, насамперед, впровадження найбільш оптимальних методів роботи на уроці, раціональне використання технічних засобів, унаочнення та дидактичних матеріалів. Серед останніх все більше уваги надається застосуванню диференційованих завдань.     

Відомо, що диференціація навчання передбачає:

  • вивчення психічних та фізичних можливостей учнів, реального рівня їх досягнень (знань, умінь, розвитку, вихованості);
  • аналіз змісту навчання з метою пристосування до можливостей окремих груп учнів (скорочення і розширення, спрощення й ускладнення, дозування тощо).

Організовуючи дифенційований підхід до учнів під час вивчення української мови, необхідно:

  • чітко визначитися у способі його організації;
  • з’ясувати його місце в навчальному процесі;
  • дібрати дидактичний матеріал з урахуванням рівня знань учнів (високий, середній, низький);
  • продумати методику його проведення.

Існує традиційний поділ школярів на 3 групи – сильна, середня та слабка. Іноді вчителі виділяють дві динамічні групи.

Так, для сильних учитель має дібрати завдання, які вимагають від них самостійності, творчого пошуку; для слабких – завдання, які б підвищували їхню активність у сприйманні й осмисленні нового матеріалу, допомагали систематизації і узагальненню знань.

Внутрішньокласне диференційоване навчання передбачає й використання індивідуальної форми організації діяльності на уроці. За потреби окремі учні отримують індивідуальні завдання. Особливо доцільно це застосовувати на уроках розвитку зв’зного мовлення. Учитель стежить за роботою всього класу і за необхідності допомагає тим дітям, які цього потребують. Така форма організації навчання сприяє  виявленню та врахуванню індивідуальних особливостей школярів, допомагає визначити й застосувати оптимальне навантаження для кожного з них.

Учителі початкових класів міркують так, що суть диференціювання на усіх етапах за ступенем складності, обсягом матеріалу має бути найлегшим для найслабших дітей, але достатнім, щоб набути певних навичок та вмінь. Але крім цього школярі  мають  право обирати  завдання,  яке їм сподобалося (диференціація за бажанням). Це дає змогу повторити раніше вивчене, розвивати мислення, підтримувати інтерес до навчання.

Диференційований підхід дає змогу кожному учителю врахувати індивідуальні особливості дітей. Це один з провідних принципів дидактики, ігнорувати який ми не маємо права,бо за цим стоїть подальша доля кожної дитини.

Отже, диференційований підхід має пронизувати весь навчальний процес. Плануючи диференційовані завдання, учитель обов’язково зіставляє їх мету і зміст із рівнем знань і розвитку учнів, шукає спільне в змісті й характері завдань, без чого не можна правильно визначити для кожної групи ступінь складності, необхідний і посильний обсяг роботи. Тільки за цих обставин створюються сприятливі умови для найповнішого розвитку здібностей, бажання і вміння вчитися.