З історії краю




З ІСТОРІЇ КРАЮ

     Про давнє заселення краю свідчать археологічні знахідки, зроблені на Новоархангельщині.

     Поблизу сел. Новоархангельськ знайдено стоянку людини доби пізнього палеоліту (40-13 тис. років тому).

     У с. Володимирівці досліджено велике поселення епохи трипільської культури, що датується IV тис. до н. е.

     Поблизу с. Орлове виявлено скарби бронзових знарядь праці та зливки бронзи, що датовані кінцем VIII - початком VII ст. до н. е.

     Біля с. Кам'янечого виявлено залишки ранньослов'ян-ського поселення VI-VIII ст.

    Сліди поселень Київської Русі (ІХ-ХІІ ст.) знайдені біля сіл Свердликове, Нерубайка, Підвисоке.

    Студенти Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка під керівництвом доцента кафедри історії України Нінель Михайлівни Бокій уже три­валий час досліджують досить велике середньовічне місто золотоординського періоду на берегах річки Синюха біля с. Торговиці. Воно існувало в першій половині XIV ст. Під­ставу для такого датування дали знахідки монет ханів Узбека, Новруза та інших. Знайдені тут фрагменти антропологічних матеріалів дослідила науковець з Інституту археології НАН України Людмила Литвинова. Вона дійшла висновку, що на початку XIV ст. на Синюсі мешкало корінне населення євро-поїдної раси з домішками монголоїдної.

     В одному із шурфів археологи розкопали залишки спале­них будівель і виявили шар попелу. Це свідчить про те, що місто було спалене.

      Н. М. Бокій підтвердили, що Велике князів­ство Литовське стало причиною загибелі міста. Ординське військо було розгромлене в битві біля Синіх Вод (Синюхи), що й спричинило вигнання чужинців з українських земель.

    Ще унікальним в цьому дослідженні є те, що воно проводиться спільно з експедицією від багатьох вищих навчальних закладів України. Також у відродженні нашої держави беруть участь і представники інституту слов’янознавства Російської академії наук.
    Золотоординська пам’ятка Новоархангельського району складається з могильнику. Знайдені матеріали дають яскраве уявлення про життя наших пращурів. Знахідки робляться не лише представниками наукової експедиції, а й самими мешканцями Новоархангельського району, але здебільшого випадково. Розкопані різні вироби з кераміки, бронзи, скла, срібла, заліза. Дещо з них нагадує прикраси, або ж елементи побуту. Також знайдена велика кількість татарських монет на правому березі ріки Синюхи. Одним із найцікавіших об’єктів Торговиці, як міста, є залишки цегляної лазні, дослідження якої триватиме ще не один сезон, але часткова реконструкція елементів її облаштування можлива вже сьогодні. Серед знахідок поки що є й такі, якім вчені не можуть дати пояснення. Проте це питання часу.

     Населені пункти мають    свої    біогра­фії,   дати   а   точніше історії.

Новоархангельськ виник в результаті закінчення російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Таємний  радник Наполеона, під керівництвом якого проходило встановлення російсько-турецького кордону, дав вказівку генерал-губернатору Київському і полковнику Миргородському Капністу В.  відбудувати зруйновані села в ході війни і побудувати нові, заселивши їх в основному людьми з районів, охоплених Польщею.

     Полковник Капніст В.П. дає наказ козаку  Миргородського полку Давиду  Звенигородському заснувати та лівому березі р. Синюхи поселен­ня напроти польського містечка Торговиці. Данило Звенигородський мав уже досвід організації поселень. одержав гроші від казни і разом з дво­ма козаками добрався до Подолії і привіз  звідти 20 сімей поселян десь в квітні - травні 1742 року.  Переправились  вбрід через р. Синюху біля Торговиці і стали поселенням. Землі було вдосталь, ліс поруч, вода синюшна чиста. Та на другий день поляки на конях перейшли вбрід і по­грабували поселенців. Новообраний староста пасічник Степан Таран зібрав торбину і подався з скаргою до Києва. Київський губернатор зважив на «просьбу» і наказав полковнику Капністу взяти під охорону поселенців прикордонного південного населеного пункту. В поселення ввійшла війсь­кова команда в кількості 100 чоловік під командою капітана Трубнікова та загін козаків на чолі з сотником Чечелем Й. Тут потім будується шанець Імені Святого Архангела. Він і став форпостом південних кордонів Російської Імперії. Поселення стало називатись Архангел городом, а з 1784 р. Новоархангельськом.

     В „Матеріалах  для оцінки земель Херсонської губернії» Херсон 1886 р. на стор. 128 підтверджується думка,  що  заселення нашого краю починається в основному в XVIII столітті. Першими поселенцями були запорозькі козаки і втікачі-українці з захоплених Польщею українських земель. Поряд з козаками і втікачами-українцями було багато переселен­ців з інших країв, які в безмежних диких степах Півдня шукали і волю, і долю.

     Йшло заселення краю і під урядовою егідою. Так. губернатор Київсь­кий дав пасічнику Степану Тарану грамоту, де вказувалось: «жити там добропорядочно й те села населить охочими жителями, довольным чис­лом людьми, и с пограничними  поляками ни в какие сношення не всту­пать и обывателей не допускать к тому, и самим им и ведомствах из обывателей с гайдамаками не знаться и пристанища им не чинить» ст. 130).

     Пізніше для кращого захисту південних  кордонів російський  уряд  ви­рішив заселяти південні окраїни сербами   які  мали    охороняти   кордони від набігів  і  разом з  тим займатися хліборобством. Архангельський  городок входить  в цей час до поселень Нової Сербії.  В березні  1764   року і поселенні   розміщається  штаб сьомої  роти новоутвореного  Чорного  Гу­сарського полку. В 1821  р. в поселення вводиться штаб 2-го Українського уланського полку, а пізніше  17-й драгунський полк і  Новоархангельськ  стає військовим  поселенням.  

     Основними жителями Архангельського городка були ко­заки, а також селяни-втікачі. У 1876 році тут налічувалось 60 дворів.

    У 1774 році Новоархангельськ перетворюється на зна­чний торговельний центр, де налічується 300 дворів купців і ремісників. Починаючи з 1765 року тут щорічно відбувалось З ярмарки.

    З 1784 року Новоархангельськ увійшов до Новомиргородського повіту, а в 1807 році став волосним центром Ольвіопольського повіту Херсонської губернії.

    У 1821 році в Новоархангельську розташувався штаб II Українського улан­ського полку, пізніше - VI округу Новоросійського військового поселення. Жи­телі, за винятком міщан і відставних чинів, стали військовими поселенцями.

    Із скасуванням військових поселень мешканців перевели на становище державних селян. Серед них було багато колишніх солдат, звільнених із служби безстрокове.

     Населення Новоархангельська, як волосного центра, зростало з року в рік. В довіднику «Список населених місць Херсонської губернії», видано­му в м. Херсоні в 1896 році, на стор. 259 читаємо, що в Новоархангельську в 1895 р. проживало 4805 чол. (2373 чол. і 2432 жінки).

     Населення Новоархангельська займалось малоефективним сільським господарством. Землі оброблялись примітивними знаряддями, врожаї збирались низькі. З плином часу селянство збіднювалось, занепадали дрібні селянські господарства. Становище найбідніших жителів села стало нестерпним на по­чатку XX ст.. Відбулося багато страйків. Перша світова війна ускладнила соціально-економічну ситуацію в Новоар­хангельську. Працездатних чоловіків мобілізували в армію, реквізували коней. Посилювались революційні настрої серед бідноти.

* * *

      Радянську владу в Новоархангельську встановлено в січні 1918 року. Але вже на початку квітня Новоархангельськ був окупований австро-німецькими військами. На зміну окупантам прийшли петлюрівці. Після їхнього розгрому радянську владу було відновлено в березні 1919 року.

     У серпні село захопили денікінці, повернулись поміщики, відбувся черговий перерозподіл влади, почалися єврейські погроми. Населення чинило опір. В кінці 1918 року в Новоархангельську пра­цює єдина у волості початкова школа, де ввечері навчались грамоті до­рослі, скоріше підлітки.                          

    26 березня 1919 року, після вигнання петлюрівців в Новоархангельсь­ку обрано волвиконком. В серпні 1919 року село захопили денікінці. Облвиконком йде у підпілля, новоствореним партизанським загоном керує перший військовий комісар волості Т.Ю. Мороз, який загинув в 1920 році в бою  з бандою в  с. Тишківці. 

      Єлисаветградська повітова газета «Известия» № 94 від 1 липня 1919 року розповідає, що в червні місяці  1919 р. до Новоархангельська ввірвався з своєю бандою  Григор'єв (колишній командир червоноармійської дивізії,  яка вчинила заколот проти Радянської влади) і розгромив міліцію, а начальника міліції Мойсеєнка Г. М. вбив.

       Банда грабувала, вбивала безвинних людей. На будинку райвідділу мі­ліції встановлена меморіальна дошка в честь першого начальника міліції Новоархангельська, який загинув від рук во­рога.                              

       Побував в Новоархангельську в 1919 році і сам батько Махно. На Новоархангельськ наступили денікінці. Махно відступив в Торговицю, спаливши за собою дерев'яний міст через р. Синюху. Знаходився міст з правої сторони, як їхати на Торговицю, поряд з сучасним. І зараз, як міліє річка, видно його залишки: дубові бики виглядають з води, як свід­ки тих далеких років і подій.

     Розвідка денікінців встановила, що міст знищений, вирішили форсу­вати Синюху. В повний ріст, в рівних шеренгах з примкнутими штиками, офіцери з оголеними шаблями, йшли денікінці по полях до річки.

    Махно зосередив свою артилерію, яка складалася з двох батарей трьохдюймовок, біля Торговицької школи сам виліз на хату, і корегував вогнем. Вогонь артилерії приніс в ряди денікінців і смерть, і паніку. Махно відступив з Торговиці, залишивши після себе злу згадку:  аж до 1932 р. прийшлося населенню для переправи через річку Синюху користуватися поромом.

    6  червня 1919 р. в містечко Торговицю зайшов загін чисельністю в 43 чололовіки під командою Козакова. Отаман наклав на селю контрибуцію в сумі 27 тис. карбованців. Цю суму населення виплатило. Зразу ж після спла­ти торговчанами Козаков зажадав, щоб прибула делегація Новоархангельська і запропонував виплатити  їй 50 тис. крб. Делегація змушена була прийняти ультиматум банди.

     Ввечері загін перейшов у Новоархангельськ і розмістився на нічліг. Почались грабежі. Коли представники виконкому і міліції зажадали від Козакова документи (бандити були в червоноармійській формі), то з'ясу­валося, що документів ніяких немає і загін представляє собою банду гра­біжників. Завдяки активним діям виконкому та міліції банда була зне­шкоджена, а її ватажок Козаков в якого були гроші, зібрані в Торгови­ці, спійманий в с. Надлаку і розстріляний.

      У січні 1920 року війська Червоної Армії вигнали денікінців з села, але ще деякий час його жителям доводилось вести боротьбу із залишками петлюрів­ських банд, що діяли в цьому районі.

     Весною 1920 року радянську владу було відновлено. Відходили в історію роки революції, замовкли останні постріли грома­дянської війни, розгромлені банди різних мастей, що безчинствували на території нашого краю. Народ приступає до будівництва нового життя, до повного знищення неписьменності. З цією метою в 1923 році в Новоархангельську відкривається двохрічна вечірня школа профграмоти. Під керівництвом вчителів комсомольців створюються гуртки лікнепу. Ци­ми гуртками охоплювались більше як 30 процентів дорослого населення села.

     Наприкінці 1920 року Новоархангельська волость з Єлисаветградського повіту переходить до Первомайського. На початку 1921 року Новоархангельськ стає районним центром. Починається новий економічний і культурний розвиток Новоархангельська, як район­ного центру, швидкими темпами.

      У 1927 році на річці Синюха побудовано невеличку електростанцію.

Перша сільськогосподарська артіль з'явилася в Новоархангельську в 1929 році.

У 1931 році було створено першу МТС, що обслуговувала 44 колгоспи і мала 50 тракторів, 12 молотарок, 7 двигунів, 10 автомашин і ремонтну майстерню.

  Голод... Це слово порівняно недавно по­чало з'являтися на устах людей. Неврожай, посуха в багатьох областях можливо підсвідомо викликала в людей страх голоду. Цей страх залишився нам у спадок від на­ших дідусів та бабусь з далеких 1932-1933 років, коли влада допустила, щоб голодною смертю загинула четверта частина україн­ців, переважно селян. Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей. Голод був спрямований на українське селянство для придушення націона­льного опору. Смерть щодня забирала тисячі не­винних життів. Особливо великою була смертність дітей. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіло близько двох третин учнів.

   Голод не був наслідком засухи чи неврожаю, а був штучно створений колиш­нім режимом. Для украї­нців створювали умови не­сумісні із життям: шляхом блокади сіл і цілих райо­нів, тотального вилучення харчів, заборони виїзду за межі голодуючої Украї­ни. У той час, як від голо­ду вмирали мільйони українців, влада продов­жувала вивозити зерно за кордон. Ось деякі спогади наших односельців про голод тих часів.

ДМИТРО ІВАНОВИЧ РУДЬ, 1922 року на­родження.

  В нашій сім'ї виховувалося восьмеро ді­тей. Батько був добрим господарем, мав двох коней, віз. До колективізації жили не бідно. В 1927 році вступили в колгосп  імені Будьонного, віддали туди і коней, і весь реманент. Під час голоду в 1933 році було дуже тяжко. Корову, яка в нас лишилася, вкрали. Щоб вижити, зранку разом із мамою і старшою сестрою йшли на річку ловити рибу і збирати ракушки. Багато немічних помирало, їх вивозили на підводі двоє чоловіків. За це мали певну платню. Бувало, вивозили і напівживих. До цього часу бачу перед собою стару бабусю, яку скинули в яму — вона не могла ні рухатись  ні говорити, а тільки дивилася з жахом переляканими очима.

МАРІЯ МИХАЙЛІВНА РУДЬ (Екало), 1926 року народження.

   Під час голоду вкрали корову і коней. Дід лежав паралізований після 25 років служ­би в царя. Було дуже голодно, а «буксирна» бригада вигрібала все їстівне, не шкодуючи нікого. Врятувало нас те, що батько, коли проводили колективізацію в 1928 році, за­копав металеву бочку з зерном. Брали його звідти потроху і так протягнули до кращих  часів.

«Буксирна» бригада складалася з трьох  чоловік на прізвища Пуяло, Шамрай, Панасенко. Вони відбирали все. Якщо не було продуктів, то забирали якісь речі, які тільки бачили в хаті.

ЄВДОКІЯ ІВАНІВНА КОЧЕТОВА (ЗАЙВА). 1925 року народження.

   Наша сім'я жила на Донщині (так назива­лась частина Тернівки). В сім'ї було четверо дітей — 1914, 1917, 1922, 1925 років наро­джень. Батько був заможним до 1930 року. Для артілі і людям возив зерно, привозив різний крам та інше. Він був освіченою лю­диною. Його призначили в бригаду «буксирників». Але, коли він зрозумів, що і в своєї сестри доведеться забрати зерно, відмови­вся. Після цього його записали в так званий «чорний список», куди вносили прізвища тих, хто йшов проти влади. Тоді він без документів втік до кума в Луганськ. Родичі прилаштували його на будівництво. Жив у  гуртожитку. Вночі працював сторожем. Коли приходили перевіряти «чужих» в гуртожиток, його не заставали.

Ми голод пережили завдяки йому. Він присилав посилки до знайомих у Покотилове. І щоб у селі не дізналися, де він мама в неділю брала мішок з якоюсь рядниною, начебто міняти, і йшла в Покотилове, забирала посилку, обмотувала мішком і приносила додому. Посилка була часто відкрита, не не вистачало пари кілограмів із восьми дозволених до пересилки.                               

    Часто ловили в річці Синюсі ракушки і варили їх, до крупів добавляли цвіт акації, ще щось і варили юшку...

    Пізніше батька все-таки спіймали десь в 1937 році і за 24 години відправили в Тернівку.

Друга світова війна і наш край

    30 липня 1941 року німецькі загарбники захопили Новоархангельськ. Більше двох з половиною років (31 місяць і 12 днів) селище було окуповане. Неволю, муки принесли новоархангельцям фашистські орди. Вони катували людей, гнали в Німеччину на каторжні роботи, грабували і спалювали хати. 1056 жителів району опинилися в далекій чужині за колючим дротом. В селі фашисти створили 2 табори військовополонених, та на цьому не припинилися звірства, 1254 було розстріляно, над 322 жорстоко познущалися.

    Але терор окупантів не зміг зламати людей. Для підпільної роботи в тилу ворога були залишені К.А. Тимофєєв, Ю.А. Фрединський, Г.З. Кондратьєв, А.Л. Ткаченко, вони з честю виконали свій обов’язок перед Батьківщиною.

   В травні 1942р., після розрізнених спроб вести підпільно-диверсійну боротьбу проти окупантів, в Новоархангельську з ініціативи Фрединського був заснований комітет сприяння Червоним партизанам КСЧП. До його складу увійшов разом з іншими патріотами і нині відомий український письменник Василь Павлович Козаченко, який потрапивши в оточення і опинившись на тимчасово окупованій території, наполегливо шукав своє місце в боротьбі з ворогом. Тут все йому було знайоме з дитинства та юності – і прозорі води Синюхи, і прямі під лінійку прокреслені вулиці рідного Новоархангельська, і школа, перебудована із колишнього, часів миколаївських військових поселень, шпиталю. Та на все це, до болю знайоме і рідне, ніби впав невидимий чорний попіл. Люди неговіркі, похмурі. Лютують окупанти – розстріли, вивіз молоді до фашистського рейху. В селі - два концентраційних табори, де гинуть сотні полоненних. Особистий досвід підпільної роботи та пережите послужило йому матеріалом для повістей «Атестат зрілості», «Серце матері», «Блискавка». Мету своєї діяльності КСЧП вбачав у всебічній допомозі партизанам зброєю, розвідкою, квартирами, харчуванням, в організації диверсій і саботажів, знищенні нацистської літератури. До половини червня 1942р. КСЧП створив навколо себе підпільну організацію з 35 осіб. Комітетчики організували втечу з табору військовополонених. Було врятовано від фашистської неволі 45 червоноармійців і 7 жителів району. В червні через Тимора Погорєлова і В.Козаченка комітет налагодив зв’язок із штабом партизанських загонів Уманщини, зокрема загоном, яким командував Верхов-Гриб, відомий український дитячий письменник Кузьма Гриб.  За дорученням комітету учениця-складальниця О.Є.Матвійчук винесла з друкарні близько 20 кг шрифту і передали уманчанам. А від них одержали майже 4 тисячі антифашистських листівок, які розповсюджували у своєму і навколишніх селах. 

З  січня 1943 року з підпільних груп було організовано дві розвідувальні групи. Перша збирала відомості про дислокацію ворожих військ, друга – шляхом диверсій діставала зброю. Активною учасницею однієї із розвідницьких груп була старша піонервожата Новоархангельської середньої школи – Клавдія Байраченко, відважна дівчина, патріотка. Їй часто доручали супроводжувати втікачів з табору, передавати розвідувальні дані, розповсюджувати листівки. Загинула вона 16 січня 1944 року в нерівному бою з фашистами поблизу с. Борщова.

    Активно допомагав народним месникам десятирічний Вітя Гавриленко. Схоплений поліцаями, під тяжкими тортурами він не сказав ні слова про партизан і загинув як герой. Вітя похований в Новоархангельську поруч з могилою партизан і радянських воїнів.

    В березні 1943р., підпільні групи влилися в партизанський загін імені Чапаєва. Командиром його був - Ю.А.Фрединський, начальником штабу – А.С.Синиця. Новоархангельські партизани тримали тісний зв’язок з загоном Матвєєва /під цим іменем виступав офіцер радянської Армії П.Й.Суський – командир партизанського загону в районі урочища «Зелена Брама», який загинув в бою незадовго до визволення району і похований в братській могилі с.Підвисоке/. До останніх днів окупації партизани загону імені Чапаєва нищили ворожу силу та техніку, руйнували телефонний зв’язок, обстрілювали обози.

    З лютого 1943р. члени загону вели двогодинний бій з карним загоном ворога на хуторах біля с.Ганнівка. Було вбито 9 гітлерівців і 10 поранено.

    У червні 1943 року стало відомо, що районну друкарню переносять в інше приміщення. Тим і скористалися члени партизанського загону імені Чапаєва, щоб обладнати свою друкарню. Влаштували її в хаті батька Василя Козаченка. На величезну небезпеку наражалась уся сім’я молодого письменника. Адже варто було окупантам дізнатися про місце знаходження підпільної друкарні, усіх рідних чекала б жахлива смерть. На це патріоти не зважали, листівки ночами друкували Василь      Павлович зі своїм найменшим братом Анатолієм.

    Мешканці селища з усіх сил чинили опір гітлерівцям. Боротьба із сильним і підступним ворогом була нелегкою. За свободу і незалежність рідної землі в жорстоких боях загинули партизани М.С.Синиця, І.Л.Кравченко, П.М.Курта, П.П.Томак, та інші.

    Визволили Новоархангельщину 13 березня 1944 року війська другого Українського фронту, зокрема, бійці 110-гвардійської стрілецької дивізії, під командуванням гвардії полковника Дмитра Пилиповича Соболєва.

    Хоробро билися за Батьківщину і воїни - новоархангельці. Зокрема, проявив мужність наш земляк капітан Іван Миколайович Курта, його нагороджено двома орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, медалями «За звільнення Варшави», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною». Це ж саме можна сказати і про Григорія Павловича Гулого, Василя Гнатовича Бевзенка, Бориса Павловича Вовнянка, Якова Григоровича Ліподата, Володимира Ксенофонтовича Сущенка. Ось, що повідомляла фронтова газета «На захист Батьківщини» про сержанта 375 Бухарестської Червонопрапорної дивізії В.К.Сущенка: «Сержант Сущенко прославився своєю винахідливістю і хоробрістю в боротьбі з німецькою піхотою… За відмінні бойові дії, за військову майстерність і відвагу комсомольця Сущенка нагородити орденом Слави ІІІ ступеня».

    Бойовими нагородами відзначено 636 воїнів - новоархангельців, 325 сімей селища отримали повідомлення про те, що їхні батьки, сини, брати і сестри загинули на фронтах війни. Свято шанують новоархангельці світлу пам’ять про загиблих воїнів-земляків, що поклали голови за звільнення нашого селища в 1941-1944 роках. На їх могилах встановлено 2 пам’ятники ( в парку поховано 717 чоловік, біля бувшої районної лікарні – 70, з них 27 партизани). Ім’ям К.Байраченко названо центральну площу райцентру та вулицю, де вона народилась і жила.

     «Ліквідація наслідків окупації, відродження народного господарства», - таке завдання стояло перед жителями Новоархангельська. Здійснювати це було дуже важко. Фашисти завдали великої шкоди господарству. Приміщення установ, колгоспів, культосвітніх закладів, школи, склади і магазини, електростанцію і два мости були повністю зруйновані.

      Мобілізуючи людей на відбудову велику увагу звертали на відродження сільського господарства. Але в колгоспах не вистачало людей, техніки, в плуги доводилось запрягати корів.  Щоб якнайшвидше допомогти колективним господарствам технікою було вирішено відновити роботу МТС. В напівзруйнованих приміщеннях робітники «по гвинтику» збирали і ремонтували поламані трактори та інші с/г машини і відправляли їх на колгоспні поля. Це також був бій, але вже за відбудову народного господарства.

     З роками жителі Новоархангельщини вписували нові сторінки в історію: Надлак зібрав сузір’я хліборобів – Героїв Соціалістичної Праці – П.М. Пампущенка, В.І. Моторного, М.С. Дзюбу, П.А.Писакова, М.А. Монашу, а двічі Герой Соціалістичної Праці Л.Й.Шліфер до цього часу очолює місцеве господарство – ТОВ „Хлібороб України”. Небелівка пишається земляком – Героєм Радянського Союзу П.С. Гришком, Кам’янече - Героєм Радянського Союзу А.М. Крамаренком, Іванівка – І.У. Вербовським, Підвисоке - Героєм Радянського Союзу А.Р. Сливком.

Використана література:

 1.     Кузик Б.М., Білошапка В.В.  Кіровоградщина: історія та сучасність центру України: В 2 т. – Д.: АРТ-ПРЕС, 2005. – т. 2. – 452 с.

2.     Кузьменко В.Г. Нариси з історії розвитку освіти в Новоархангельську

3.     Кузьменко В.Г. Шанець над Синюхою.- смт.Новоархангельськ, 2005.-

 137 с.

4.     „Матеріали  для оцінки земель Херсонської губернії”.- Херсон, 1886.

5.     Погрібний В. Експедиція вглиб історії – школа загартування студента // Кіровоградська правда. - 2006. - №104. - с.3.

6.     «Список населених місць Херсонської губернії». -  Херсон. - 1896.

7.     Центральна Україна за доби класичного середньовіччя: студії з історії XIV ст./ НАН України. Інститут історії України. Наук. ред. Ф.М.Шабульдо. Упор. О.Д.Брайченко.-К., 2003. - 140 с.

8.     Шмуратова С. Що рік – то більше загадок : Археологи продовжують розкопки в селі Торговиця Новоархангельського району // Народне слово.-2004. - № 98. - с.3

9.     http://great.kw.ukrtel.net/novoarh/ сайт Новоархангельської районної державної адміністрації

 

 


 

 



 

Comments