З історії населених пунктів

Ми живемо на багатій і щедрій землі. Все, що нас оточує, може розповісти багато цікавого про історичне минуле.
Зростає інтерес до багатьох сторінок минулого, в повній мірі це стосується й вивчення історії населених пунктів, насамперед сіл, селищ та хуторів, які були і є незамінним духовним середовищем, де народжуються, живуть і працюють люди, створюючи матеріальні і культурні цінності свого народу.
Саме у викладених коротких історичних повідомленнях про населені пункти можна прослідкувати, як тут впродовж століть співалися материнські пісні, дбайливо зберігалися народні традиції і звичаї, вимріювалося і виборювалося щасливе майбутнє для нащадків.
Стаття, представлена в даній книзі, не претендує на глибокий науковий аналіз назв населених пунктів Кам'янського району. Тут, передусім, зібрані і узагальнені легенди і перекази, що побутують серед мешканців цих сіл і передаються із покоління в покоління.
БАЛАНДИНЕ - село. Знаходиться поблизу р. Сухий Ташлик і відоме із XVI століття. Назва села походить від слів «белое дно», оскільки і село, і територія, що біля села, мають підґрунтя, що складається з білої глини, якою постачали всі навколишні поселення.
БОГДАНІВСЬКЕ - селище. Стара назва, що була на початку XIX ст., збереглася, за переказами, як Цибин - від прізвища пана Цибина. А вже в XX столітті з'являється назва Богданівське, більше всього, від чоловічого імені.
ВЕРБ1ВКА - село. Згідно народних переказів Вербівка заснована в кінці XVII - на початку XVIII століть. При дорозі з Чигирина на Умань з'явилося тоді перше поселення. Скрізь там росло багато верб, особливо на березі річки Сухий Ташлик, вони зовсім закривали хати, і від цього й пішла назва села.
ГРЕКОВЕ - селище. Існує дві версії. Одна з них, що назва походить від греків-поселенців, які перебували тут у полоні і були зайняті насипанням валів від монастиря аж до р. Тясмин. Там і нині вони збереглися і засвідчують прадавню історію. А друга, що назва походить від «пристані», яка знаходилася біля хутора, де жили колись греки і причалювали їх кораблі (насправді це городище чорноліської культури IX—XI ст. до н.е., досліджене у XX ст.)
ГРУШК1ВКА - село. Відоме з 1756 р. Про назву села немає достовірних документів, але легенди розповідають про те, що давним-давно там, де розташоване село, проходив чумацький шлях. В цій місцевості протікала невелика річка Косарка, а біля неї росла велика руша, де стомлені чумаки сідали відпочивати. Потім один з них поселився в цій місцевості біля груші. До нього приєдналися й інші, і так виросло поселення, яке одержало назву Грушківка.
ЖАБОТИН - село. Територія села Жаботин заселена здавна. На їюго околицях виявлено городище доби пізньої бронзи, досліджено кургани і поселення ранньоскіфських часів, на якому знайдено 7 жител і 2 культові споруди VIII—VII ст. до н.е.
Заснований Жаботин у кінці XVI - на початку XVII ст. Перша писемна згадка про Жаботин, як містечко, належить до 1643 року. На той час воно вважалося центром Жаботинського ключа Чигиринського староства. Існує дві версії походження назви села. Найбільше ймовірна перша, що за панування польської шляхти це село отримав у володіння пан Жаботинський. Інша версія, що поблизу р. Жаб'янки водилося безліч жаб, і щоб відгородити свою садибу козак Іван побудував тип. І від того пішла назва цього села.
ЗАВАДІВКА - село. З наукової точки зору назва, можливо, походить від слова «завада» — «перешкода», оскільки феодали в часи литовської експансії (XIV ст.) споруджували з дерев'яних колод з необрізними великими гілками завади на шляху просування ворожого війська. А за переказами старожилів, є дві інші версії. Одна версія: був маєток пана Завадовського, і від цього село Завадівка. І друга, що територія села мала два заводи: горілчаний і бурячний. Нині село не існує, а його територія входить в межі села Жаботин.
КАМ'ЯНКА - місто. На початку XVII ст. селяни з Поділля, Волині, ^Галичини, тікаючи від панської сваволі, оселилися в тутешніх лісах та по кам'янистих берегах р. Тясмину. Тому саме поселення одержує назву Кам'янка.
КАЛИНІВКА — селище. Засноване на початку 20-х років XX ст. За переказами старожилів, назва походить від того, що в місцевості, де знаходилося селище, а це долина та невеличке озеро, родило багато калини.
КАТЕРИНІВКА — село. До кінця XVIII ст. назва села була Березівка, тому що весь ярок був порослий березами. А от коли Березівка переходить від поміщика Бороздіна дочці його Катерині, то село було перейменовано в Катеринівку.
КОСАРІ — село, розташоване на річці Косарці, притоці Тясмину. За народними переказами тут колись були чудові луки. Сюди з сусідніх сіл їздили косити сіно. Згідно з переказами старих людей, село бере початок якраз від засновника, першого косаря, який обслуговував сторожове укріплення. Першим поселенцем села був запорізький козак, який обслуговував загін козацького сигнального сторожового укріплення. Це так звані бурти. Тому раніше від перших поселень назва села зустрічалась — Бурти. Село відоме із XVII ст.
КОПІЙЧАНА — селище. За переказами старожилів першим поселенцем був, можливо, житель на прізвище Копійка. Також не виключений варіант, що ця людина купила ці землі за копійку. Від цього і назва селища.
КОХАНІВКА — село. Відоме з XVIII ст. (1707 р). Саме з того часу, коли в межах цієї території оселилися втікачі юнак і дівчина, які покохались (полюбили одне одного), була назва спочатку Любанці — від слова любити, а пізніше змінено на Коханка, і нарешті Коханівка.
КУЛИКІВКА — село. Назва походить від того, що в заплаві річки водилося багато куликів. А от за іншою версією назва села походить від польського пана Куликівського.
ЛЕБЕД1ВКА — село. За 8 км на захід від Кам'янки по річці Сухий Ташлик розкинулося мальовниче село Лебедівка. Засноване воно у кінці XVIII ст. Проведені археологічні розкопки свідчать про те, що населення в давнину займалося полюванням, рибальством, хліборобством, ремеслом і торгівлею. На місці села колись нібито було велике, озеро. На ньому жило багато лебедів. Тому перших жителів називали лебедівцями, а село стало носити назву Лебедівка.
ЛУБЕНЦІ — село. Одержало таку назву, за 4> однією з версій, через те, що тут була річка із назвою  Лубна. Другий переказ пов'язує назву із польським паном Лубенським, який був посаджений панувати на цих землях польським магнатом Жаботинським.
ЛУЗАНІBKA — село. Відоме з кінця XV ст. На той час місцевість, де зараз знаходиться село, була густо вкрита лозою. Найбільше її росло вздовж річки, по долині від Телепиного до Копійчаного. Ліворуч дороги, що веде на Сердюківку, було озеро, на берегах якого височіли очерет та верби.
Вода з озера стікала в Заїчкин ярок. Лоза була висока, густа і стояла, як ліс. Не кожен міг пройти через болото між лозами. Назва села і походить від слова лоза. Довгий час село називали Лозанівка. І лише в 1937 році воно стало називатися Лузанівка.
МИХАИЛІВКА — село. Попередня назва його, до 191b р., була Пруси. Існує дві легенди про історію заснування села Михайлівки. Перша з них говорить, що на місці сучасного поселення раніше ріс густий ліс, по розлогій балці, як і тепер, текла невелика річечка. Весною, влітку тут любили відпочивати чумаки, їдучи в Крим по сіль. Одного разу після короткого перепочинку виявилося, що в селянина на прізвище Прус захворів віл. Тварина скоро загинула. Знаючи крутий норов свого пана, він вирішив не повертатися у маєток і оселився поблизу річечки. Чумак завів сім'ю, викопав землянку, почав займатися землеробством, розвів худобу.
Друга легенда, що Прус був не чумаком, а кріпаком-втікачем. Через знущання він втік з маєтку свого папа із своїми побратимами і переховувався від переслідувачів. На честь Пруса й назвали перше поселення Прусами, а притоку Тясмина — Прусянкою.
В 1915 році змінили назву села: не було кому пояснити, звідки назва Пруси і що вона нічого спільного не мала з німцями, з прусаками. Змінено назву на Михайлівку — від імені архистратига Михайла, та й церкву в селі назвали його іменем.
ОЛЯНИНЕ — село. Засноване 1778 р. За розповідями старожилів на цій території оселилася вдова сотника Оляна, яка заснувала спочатку хутір Уяянино. А місцева назва вже з часом змінилася на назву Олянине.
ПЕТРІВСЬКЕ - селище. До 30-х років дане селище було хутором Реи'яшене. А назва, за переказами, походила від того, що раніше на цьому місці довго після вирубки лісу росли реп'яхи. Пізніше назва була змінена, в зв'язку з тим, що населення цього хутора активно боролося проти радянської влади 1918—22 рр.
А назва, за переказами, пов'язана із Г.І. Петровським, який в ті часи в Україні виконував обов'язки «всеукраїнського старости».
ПЛЯКІВКА - село відоме з XVI ст. Саме тут оселився першим Гаврило Шляхтиченко, що мав сім'ю із 5 синів і дочки. Там, де поселився Шляхтиченко, були непрохідні ліси, тому під город він очистив велику ділянку від лісу, посадив садок, розвів худобу. Та трапилося лихо. Згадали про ці багаті місця степові розбійники. Тому Шляхтиченку з синами довелося чинити відчайдушний опір, але сили були нерівні. У сутичці загинули батько і три сини, а мати з молодшими втекла в лісові хащі. Дочку Зоряну схопили розбійники, і щоб не піти в рабство, вона пішла на самогубство, вдарившись головою об камінь. Місце її загибелі стало місцем поховання і батька, і синів. З тих пір це місце вважалось святим і старі називали його червоною плямою. Тому й хутір почали називати Плямівкою. А з роками утворилося село із тою ж назвою. З роками в Плямівку прийшло письменство. Стали писати, описувати й переписувати давноминулі події. Так і загубилася в назві села літера «м», а замість неї вписали «к». Ось так і з'явилась назва села Пляківка.
Можливо, що розповідь старожилів - це легенда, але ймовірна, тому що є сумніви, що історія зафіксувала що-небудь про виникнення села і походження його назви. З історичних джерел це питання з'ясувати не вдалося.
РАЙГОРОД - село. Перша згадка про село припадає на кінець XVI ст. Ні в історичній літературі, ні в художніх творах ніде нема відомостей про те, яким було це село в давнину. Зберігаються лише народні перекази. Спочатку виник хутір, який стогнав під ярмом шляхти. Повновладним володарем майбутнього Райгорода почував себе шляхтич, полковник Рай-Грудецький. Очолюваний ним загін охороняв збудовану тут фортецю. Звільнив цей хутір і вбив шляхтича Іван Богун, за легендою, яка живе серед^ рай городців. Розташований над Тясмином хутір дедалі розростався. Його почали називати Райгруд. Красива місцевість, хороші природні умови приваблювали сюди нових поселенців. З тих часів і змінилася назва хутора на село, а Райгруд - на Рай город.
РАДИВАН1ВКА - село. Раніше була Крижівка, заснована в XVII ст.; тоді назва пов'язувалася із паном Крижовським. По його смерті маєток переходить у спадщину до пана Радивона, з роками він домігся від царя, щоб село було назване в честь нього, тобто Радивона. Сталося це в XIX ст.
РЕБЕДАЙЛІВКА - ця назва села закріпилася із першої половини XIX ст., але ще за козацьких часів село називалось інакше. Про це дуже добре сказано в поетичному сонеті нашого земляка Данила Кононенка
«Ребедайло».
Це ставок і хатка під горою,
І сивовусий дід, що жив у ній,
В порі козацькій, щедрій, золотій.
Дарований нам долею-судьбою.
Дай риби! Риби дай!
Гей Ребедайло! —
Руками змах проїжджим чумакам
Козак міняв їм радо щупаки.
На сіль із Криму! Отакий міняйло!
Спливли роки. Лишився лиш ставок.
Йсело, що Ребедайлівкою зветься —
Малесенький історії дрібок...
А на душі смута розіллється:
Жили ж колись тут предки наші давні
Діла і вчинки їх були преславні!
СОКИРНЕ - селище. Відоме з середини XIX ст. Народна версія записана з уст оповідачки Дарії Ільківни Завертайло. Назва виникла тому, що жив такий Сокирний - еврейчик, який мав поблизу Черкас пристань подібної назви. А в цьому селищі він відкрив шинок, і від власника й пішла назва селища. Існує ще одна версія про те, що існувала в селищі хата, де лісоруби зберігали свої сокири.
ТЕЛЕПИНЕ - село, яке виникло в XVI ст. в нейтральній зоні між володіннями Польщі і Туреччини. Тут постійно перебувала сотня прикордонних козаків під командою посадського Телепай (реєстрові козаки на службі польських панів). Після розгрому турків і вигнання поляків селище Телепай, яке складалося з 40 хат, названо в 1846 р. Телепни. А в книзі Похилевича «Сказання про осади Київської губернії» з кінця XIX ст. назва села - Телепине.
ТИМОШІВКА — село. Заснування слободи під назвою Тимошівка відноситься до середини XVII ст. Селяни тікали від панської сваволі з Поділля, Київщини, Полтавщини і оселялися в тутешніх місцях окремими родинами. Мальовнича місцевість із ставками дуже приваблювала людей. Через неї проходив чумацький шлях від Чигирина на південь. Назва села, як розповідає один з народних переказів, походить від імені Тимоша Чумака, що перший з родиною осів тут біля ставу. Інша версія, що через село, ще в XVII столітті, провозили до Чигирина пораненого Тимоша, сина Б, Хмельницького. Тут він і помер, на його честь і названо село.
ФЛЯРКІВКЛ — село. Відоме з початку XIX ст. Масове заселення розпочалося з того часу, коли у 1848 р. це володіння отримав пан Фліорковський. Саме від його прізвища і пішла назва села. До речі, це він купив у пана Енгельгарда село Кирилівку, де жили рідні Т.Г. Шевченка.
ЮРЧИХА — село. На основі розповідей старожилів та з інших джерел можна зробити припущення, що село Юрчиха існує понад 250 років, бо з'явилося на початку XVIII століття. Першою збудувала хату в місцевості, яку зайічає центр сучасного села, легендарна козачка Юрчиха. Потім прийшли молодші дев'ять селян і оселилися теж тут. Вони і дали назву села Юрчиха.
ЯРОВЕ — село, відоме з XVIII ст. Оскільки на його території з'явився втікач із далекого села Ярового — село отримало цю назву. Це перша версія. Інша, за народними переказами, доводить, що дане село розміщувалося у ярах.

Comments