Методичні посібники
Updated Feb 26, 2013, 12:49 PM
Методичні матеріали для малого та середнього бізнесу
Use template

Особливості с/г підприємництва

Україна — велика аграрна держава. Її сільське господарство — одна з основних галузей матеріального виробництва, що відіграє важливу роль у жит­ті суспільства.

Так, в агропромисловому комплексі формується основна частина про­довольчих ресурсів та майже три четверті роздрібного товарообігу, що має виз­начальний вплив на гарантування продовольчої безпеки держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринку, поліпшення матеріального добробуту насе­лення.

Тому відродження українського села і селянства є одним з найважливі­ших завдань нашої незалежної держави.

Державна політика стимулювання розвитку сільського господарства в Україні спрямована, в першу чергу, на підтримання стабільної законодавчої та нормативно-правової бази, з метою забезпечення передбачуваних умов розвит­ку підприємництва в сільському господарстві, невтручання органів виконавчої влади у вибір форм господарювання та господарську діяльність суб'єктів під­приємництва, крім випадків, передбачених законами, стимулювання розвитку приватного підприємництва, забезпечення суб'єктам господарювання захисту прав власності на землю, майно та результати своєї праці.

З метою створення сприятливих умов для прискорення розвитку аг­рарного ринку, підтримки сільськогосподарських товаровиробників, забезпе­чення внутрішніх потреб держави у сільськогосподарській продукції пріори­тетними напрямами діяльності Кабінету Міністрів України, органів виконав­чої влади щодо розвитку аграрного ринку визначено удосконалення державно­го регулювання у цій сфері з метою створення сприятливих умов для функці­онування організованого аграрного ринку, в тому числі прозорих механізмів біржової торгівлі, недопущення значних коливань обсягів продажу і цін на сільськогосподарську продукцію, вирішення соціальних проблем на селі, ство­рення умов для широкого впровадження передових технологій сільськогоспо­дарського виробництва та його організації тощо.

Даний методичний посібник розроблено відповідно до вимог чинного законодавства як допоміжний матеріал для суб'єктів госпо­дарювання при започаткуванні та подальшому здійсненні підприємницької діяльності в сільськогосподарській сфері.

1. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

1.1. Форми власності на землю.

Відповідно до Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права влас­ності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Право власності на землю (право володіння, користування і розпоряд­ження земельними ділянками) набувається та реалізується на підставі Кон­ституції України, Земельного Кодексу України, а також інших законів та нор­мативних актів.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та держав­ній власності.

Право приватної власності на землю гарантовано Конституцією Укра­їни. Це зовсім не означає, що у приватну власність (приватизовані) можуть бу­ти передані будь-які земельні ділянки. Відповідно до цільового призначення зараз землі поділяються на такі категорії:

·                  землі сільськогосподарського призначення;

·                  землі житлової та громадської забудови;

·                  землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

·                  землі оздоровчого призначення;

·                  землі рекреаційного призначення;

·                  землі історико-культурного призначення;

·                  землі лісогосподарського призначення;

·                  землі водного фонду;

·                  землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Землі 3-9 категорій залишаються у державній власності і, як правило, передаватися в іншу власність не можуть.

Однак, як свідчить досвід передових держав, приватний землевласник — дбайливий господар і високоефективний товаровиробник. Тому законодав­ством передбачено, що земля може надаватися у приватну власність для нас­тупних потреб:

·                  для ведення селянського господарства;

·                  для ведення особистого підсобного господарства;

·                  для ведення садівництва як колективного, так і індивідуального;

·                  під гаражне, дачне, індивідуальне житлове будівництво.

Суб'єктами права власності на землю є:

·         громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності;

·         територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності;

·         держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, — на землі державної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

·         придбання за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

·         безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

·         приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

·         прийняття спадщини;

·         виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

До комунальної власності відносяться землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташо­вані об'єкти комунальної власності.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

·         передачі їм земель державної власності;

·         примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

·         прийняття спадщини;

·         придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

·         виникнення інших підстав, передбачених законом.

               Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюють районні або обласні ради.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у при­ватну власність, належать:

·         землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

·         землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного та трубопровідного транспорту;

·         землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

·         землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених Земельним кодексом;

·                  землі водного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом;

·         земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

1.2. Порядок набуття права володіння, користування та розпорядження землею.

            Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

            Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

            Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

·         приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

·         одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

·         одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом.

            Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених законодавством, провадиться один раз по кожному виду використання.

Право власності та право постійного користування земельною ділянкою посвідчують державними актами. Такі документи видають органи місцевої влади, на території яких містяться відповідні земельні ділянки. Форми державних актів затверджено в постанові Кабінету Міністрів України № 449 від 2 квітня 2002 року.

Право на оренду землі належить оформити в договорі оренди. Всі документи, що посвідчують право на землю, треба подати до місцевої філії Центру державного земельного кадастру за місцем положення земельної ділянки для реєстрації відповідних прав. Порядок такої державної реєстрації встанов­лює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

            До набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається:

·         купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

·         купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

            Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.

            Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

 

Що таке земельний сертифікат?

Земельний сертифікат, або, за законодавчим визначенням, сертифікат на земельну частку (пай) — це документ, що його видав державний орган. Такий сертифікат підтверджує, що відповідна особа має право на земельну частку (пай), і містить відомості про вартість та розмір цієї частки в умовних гектарах. Земельні сертифікати видавали районні державні адміністрації. Громадянин, який одержав такий документ, не знає, де конкретно міститься його частка землі, і не може її самостійно обробляти. Своє право на земельну частку її власник може тільки передати в спадок. До набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель продавати, дарувати чи відчужувати земельний пай будь-яким іншим способом заборонено.

Втім, громадянин-власник земельного паю має право виокремити свою ділянку зі складу земель колишнього КСП, що належали йому на праві колективної власності, і господарювати на цій землі самостійно. Щоб стати одноосібним власником землі, потрібно виділити земельний пай у натурі й отримати державний акт на право приватної власності на землю. Головним документом, що дає підстави вчиняти такі дії, є земельний сертифікат. Земельний сертифікат видавали громадянам особисто. Не передавайте сертифікат на зберігання іншим особам. Виданий Вам земельний сертифікат буде дійсним доти, допоки Ви не виділите земельний пай у натурі й не отримаєте державний акт на право власності на землю.

Які права має власник земельної частки (паю), що одержав відповідний сертифікат?

Як визначено в пункті 16 розділу X «Перехідні положення» Земельно­го кодексу України, кожний власник земельної частки (паю), який одержав відповідний сертифікат, має право на те, щоб належну йому земельну частку (пай) виділили в натурі, тобто надали йому конкретну земельну ділянку й оформили державний акт на право власності на землю. Щоб реалізувати таке право, власникові земельної частки (паю) потрібно подати до відповідної ради або районної державної адміністрації заяву про виділення паю в натурі.

Власник земельної частки (паю) мусить пам'ятати про те, що за нормами, встановленими в пункті 15 розділу X вказаного кодексу, він тимчасово — до 1 січня 2007 року — не має права її продати, подарувати, віддати в заставу чи відчужити в інший спосіб. Земельну частку можна лише передати в оренду або в спадок. Відчужувати земельний пай дозволено в тому разі, якщо цього вимагають державні та громадські потреби. В такому разі земельний пай у власни­ка викуповують відповідні державні органи.

Якою є процедура виділення земельного паю на підставі сертифікату?

Таку процедуру визначено в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5 червня 2003 року. Громадянин, який має сертифікат, подає заяву до певної місцевої ради або районної державної адміністрації — залежно від місця положення земельної ділянки, що підлягає паюванню. Якщо ділянка лежить у межах села, селища або міста, то з заявою потрібно звернутися до відповідної місцевої ради. А якщо ділянка міститься за межами населеного пункту (села, селища чи міста), то заяву належить подати до районної державної адміністрації. Щоб Вам правильно оформили державний акт на право власності на землю, в заяві обов'язково вкажіть цільове призначення земельної ділянки та умови її використання (наприклад, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва). Якщо Ви хочете приєднати свій земельний пай до земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, то не забудьте зазначити про це в заяві. До заяви потрібно додати сертифікат на право на земельну частку (пай).

Одержавши заяву, місцева рада чи районна державна адміністрація має доручити місцевому державному органові земельних ресурсів, щоб той вніс пропозиції щодо виділення земельного паю в натурі. Нагадаємо, що в той час, коли землю передавали з державної власності в колективну власність колишніх членів КСП або іншого сільськогосподарського підприємства, зазвичай розробляли схему поділу земель колективної власності на земельні частки (паї). Власне, на підставі тієї схеми місцевий державний орган земельних ресурсів подає раді чи районній державній адміністрації свої пропозиції щодо виділення земельного паю в натурі. Відтак відповідна рада чи державна адміністрація ухвалює рішення про виділення земельної ділянки власникові земельного паю та оформлення відповідного державного акту.

Якщо такої схеми не було складено, відповідна місцева рада чи районна державна адміністрація мусить ухвалити рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Відповідний орган приймає таке рішення в тому разі, якщо заяви про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) подала більшість власників земельних часток (паїв) — членів одного сільськогосподарського підприємства.

Зазвичай земельний пай виділяють у натурі однією земельною ділянкою. Однак за бажанням власника йому можуть виділити в натурі дві земельні ділянки з різними видами сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

Що таке державний акт на право власності на землю?

Державний акт — це документ, який посвідчує, що та особа, котрій його видано, є повноправним власником земельної ділянки. Рішення про видачу державного акту на право власності на землю приймає відповідна місцева рада чи державна адміністрація. Право на одержання такого документу мають усі власники земельних сертифікатів. Сам державний акт оформляє землевпорядна організація, яка виконувала землевпорядні роботи. Такий документ підлягає обов'язковій державній реєстрації.

1 липня 2004 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»

 

(№ 1952-ІУ). Згідно з законом, функції реєстрації речових прав на нерухоме майно й обмежень цих прав покладено на Центр державного земельного кадастру та його місцеві філії. Власне, в одному з таких місцевих органів і потрібно зареєструвати державний акт на право власності на землю.

Державний акт також визначає розмір, місце положення та межі земельної ділянки і містить її схему. В такому документі, який видають замість земельного сертифікату, вказують цільове призначення ділянки — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зокрема для ведення фермерського господарства. В державному акті можуть також вказати, що ділянку призначено для ведення особистого селянського господарства. До таких формулювань вдаються в тому разі, якщо власник сертифікату вирішив збільшити свою земельну ділянку для особистого селянського господарства за рахунок приєднання до неї виділеної йому земельної частки (паю).

У разі виділення земельних ділянок групі осіб — власників паїв — єдиним масивом, такій групі видають один державний акт на право власності на земельну ділянку. Той документ посвідчує право кожного з вказаної групи на спільну сумісну або спільну часткову власність. За таких обставин до державного акту додають список співвласників земельної ділянки. Якщо Ви випадково втратили свій земельний сертифікат, Ви не втрачаєте свого права на отри­мання державного акту. Вам просто потрібно одержати дублікат того документу. З таким проханням належить звернутися в ту районну державну адміністрацію, яка видала земельний сертифікат.

 

Скільки коштує виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку

 в разі виділення земельної частки (паю) в натурі?

Як визначено в Законі України «Про захист конституційних прав громадян на землю» (№ 2375-ІУ від 20 січня 2005 року), вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки в разі їх виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), не може перевищувати 5 неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян. Оскільки на сьогоднішній день неоподатковуваний мінімум становить 17 грн., загальна вартість вказаних робіт не може перевищувати 85 грн.

1.3. Оренда землі та порядок призначення орендної плати.

Оренда землі — це засноване на договірній основі строкове платне володіння i користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Земельна ділянка може передаватися в оренду разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знахо­дяться на ній, або без них.

Оренда земельної ділянки може бути:

·         короткостроковою — не більше 5 років;

·         і довгостроковою — не більше 50 років.

               Орендодавцями земельних ділянок є:

·         громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки (чи уповноважені ними особи);

·         сільські, селищні, міські ради із земель комунальної власності;

·         районні, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів АРК та Кабінет Міністрів України стосовно земель, що перебувають у державній власності.

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння та користування зе­мельною ділянкою.

Право власності чи право постійного користування на земельну ділянку виникає після отримання її власником чи користувачем відповідного документу і його державної реєстрації (п. 1 ст. 125 Земельно­го кодексу). Для власника земельної ділянки таким документом є Державний акт на право власності на землю, для землекористувача — Державний акт на право користування землею, форми яких затверджено постановою КМУ від 02.04.2002 р. № 449. Із моменту отримання цих документів сплачується земельний податок.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної чи комунальної власності. Усі інші підприємства, установи та організації, а також фізичні особи — суб'єкти під­приємницької діяльності можуть користуватися земельними ділянками із земель державної та комунальної власності, лише уклавши договори оренди та сплачуючи орендну плату.

Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення перед іншими категоріями земель виражається в тому, що придатні для потреб сільського господарства землі мають надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Отже, оренда сільгосппідприємствами земельних ділянок у органів державної влади та органів місцевого самоврядування є, як ми розуміємо, орендою саме сільськогосподарських угідь зі складу земель запасу та/або земель резервного фонду.

Як відомо, формування резервного фонду земель у процесі приватизації земель державних та комунальних сільгосппідприємств, установ та ор­ганізацій передбачено ст. 25 Земельного кодексу в розмірі до 15 % площі всіх сільськогосподарських угідь, які були в їх постійному користуванні.

Водночас зауважимо, що в землях запасу можуть перебувати не лише сільгоспугіддя. Як установлено ст. 30 Земельного кодексу, несільськогосподарські угіддя державної та комунальної власності, що перебували в користуванні ліквідованих сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, відносяться до земель запасу.

Згідно зі ст. 124 Земельного кодексу передача в оренду земельних ді­лянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюєть­ся на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.

            Набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі, набуття права на оренду земельних ділянок під об'єкти соціального призначення, будівництво соціального і доступного житла, використання земельних ділянок для розробки корисних копалин та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій), використання релігійними організаціями (під культовими будівлями), які легалізовані в Україні).

            Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

            Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому Земельним кодексом.

            Документація із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які виставляються на аукціон, виготовляється на замовлення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації (п. 2 ст. 125 Зе­мельного кодексу). Форму типового договору оренди землі затверджено постановою КМУ від 03.03.2004 р. № 220.

У статті 20 Закону України «Про оренду землі» відзначається, що державна ре­єстрація договорів оренди землі провадиться в порядку, установленому за­коном. З метою забезпечення ре­алізації фізичними та юридичними особами права на визнання державою правочинів, стосовно яких передбачено державну реєстрацію, до прийняття Верховною Радою України згідно зі ст. 210 Цивільного кодексу відповідно­го закону, Кабінет Міністрів України постановою від 26.05.2004 р. № 671 затвердив Тимчасовий по­рядок державної реєстрації правочинів.

До отримання правовстановлюючих документів забороняється приступати до використання земельної ділянки (п. 3 ст. 125 Земельного ко­дексу).

 

Розмір, форма і строки орендної плати в договорі.

            Частиною другою ст. 21 Закону України «Про оренду землі» встанов­лено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлю­ються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної пла­ти за земельні ділянки державної та комунальної власності, що встановлюють­ся відповідно до Закону про плату за землю.

            Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

            Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

            Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою:

·         для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю";

·         для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

            Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

По суті, про це ж зазначається і у ст. 19 Закону України «Про пла­ту за землю» — розмір, умови та строки внесення орендної плати за зем­лю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) та орендарем (крім строків унесення орендної плати за зе­мельні ділянки державної та комунальної власності).

Як бачимо, за оренду землі державної та комунальної власності встановлено особливий порядок розрахунків. І хоча у наведених вище нормах Закону України «Про оренду землі» та Закону України «Про пла­ту за землю» стосовно земель державної та комунальної власності слово «крім» віднесено лише до строків унесення орендної плати, звертаємо увагу й на особливості визначення розміру орендної плати і форми розрахунків щодо неї.

            Статтею 16 Закону України «Про оренду землі» визначено, що набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі, набуття права на оренду земельних ділянок під об'єкти соціального призначення, будівництво соціального і доступного житла, використання земельних ділянок для розробки корисних копалин та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій), використання релігійними організаціями (під культовими будівлями), які легалізовані в Україні).

            Стосовно форми орендної плати нагадаємо, що орендна плата мо­же справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах.

Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі.

 

1.4. Правове регулювання приватизації землі сільськогосподарського та іншого призначення.

У грудні 1990 року постанова Верховної Ради Української РСР «Про земельну реформу» визначила, що починаючи від 15 березня 1991 року всі зем­лі в Україні є об'єктом земельної реформи. Щоб створити умови для рівноп­равного розвитку різних форм власності на землю, її раціонального використання та охорони, 13 березня 1992 року український парламент ухвалив поста­нову «Про прискорення земельної реформи і приватизацію землі». Документ передбачав перерозподіл земель з одночасною їх передачею в приватну й ко­лективну власність, а також у користування громадянам, підприємствам, уста­новам та організаціям. Земельні відносини регулювали Земельний кодекс (1992 року) та інші законодавчі акти України.

Починаючи від січня 1993 року, згідно з декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок», громадянам України переда­ють у власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господар­ства, будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських буді­вель (присадибна ділянка), садівництва, дачного та гаражного будівництва. За­уважимо, що після того, як набрав чинності Закон України «Про особисте се­лянське господарство» (№ 742-ІУ від 15 травня 2003 року), ті ділянки, що їх раніше надавали для особистого підсобного господарства, тепер надають для особистого селянського господарства. Однак така зміна в назві цільового приз­начення аж ніяк не означає, що державні акти, видані на ділянки для особисто­го підсобного господарства, треба переоформити. Ті документи не втратили своєї чинності. Але, якщо в ділянки з'являється новий власник (наприклад, у разі успадкування, купівлі-продажу, обміну цієї ділянки), то під час виготов­лення державного акту на ім'я нового власника в документі вказують таке ціль­ове призначення ділянки: «для ведення особистого селянського господарства».

            Передача земельних ділянок у власність здійснюють місцеві ради або районні державні адміністрації безкоштовно й одноразово за кожним ви­дом використання. У згаданій постанові Верховної Ради «Про земельну ре­форму» було зазначено, що громадяни України та юридичні особи, яким зе­мельні ділянки передано в користування, мали оформити право власності на землю до 15 березня 1994 року. Однак, цю дату декілька разів переносили (від­повідно до нових постанов парламенту).

1 січня 2002 року набрав чинності новий Земельний кодекс України, який врегулював питання власності на земельні ділянки, зокрема й питання безкоштовної приватизації.

            При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

            Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

            Землі у приватну власність особам (державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю)), передаються безоплатно.

            Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарське призначення, водний фонд, резервний фонд).

5. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

            Верховна рада України законом України від 03.06.2008 р. N 309-VI визначила, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається:

            а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

            б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

            Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.

            Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

 

За яким порядком громадянам передають земельні ділянки в приватну власність?

Земельні ділянки передають у приватну власність громадянам місцеві ради (якщо ділянка лежить у межах населеного пункту) та районні державні адміністрації (якщо ділянка лежить за межами населеного пункту) за місцем розташування земельної ділянки. Загалом можна приватизувати ділянки для та­ких потреб:

·         ведення фермерського господарства;

·         ведення особистого селянського господарства;

·         будівництво й обслуговування житлового будинку та господарських будівель (присадибна ділянка);

·         садівництво;

·         дачне та гаражне будівництво.

Громадяни, які бажають одержати у власність земельні ділянки для вищезазначених потреб, мають подати заяву до відповідної місцевої ради або районної державної адміністрації. Таку норму визначає стаття 118 Земельного кодексу України. Якщо йдеться про приватизацію ділянки, що перебуває в користуван­ні громадянина, то до заяви належить додати матеріали, що підтверджують ве­личину ділянки (земельно-кадастрову документацію, дані бюро технічної інвентаризації на будівлю тощо).

Місцем рада або районна державна адміністрація перевіряє обґрунтованість заяви громадянина та подані матеріали протягом місяця й ухвалює відповідне рішення. Реєструючи право приватної власності на землю, працівники ради роблять запис у земельно-обліковому документі — Книзі реєстрації громадян, яким безкоштовно передано земельні ділянки в приватну власність. На підставі рішення ради або районної державної адміністрації громадяни замов­ляють землевпорядній організації розробку проекту відведення земельної ділянки та виготовлення технічної документації для оформлення Державного акту на право приватної власності на землю. Зауважимо, що для приватизації земельних ділянок, раніше наданих громадянам у користування, готувати проект відведення ділянки не потрібно.

Землевпорядні організації також встановлюють межі земельних ділянок. Якщо в процесі встановлення меж земельної ділянки виявлено розбіжності між даними про їх площу й фактичною площею, то остаточну площу такої ділянки визначає місцева рада або районна державна адміністрація.

Після виготовлення вказаної документації та встановлення меж ділян­ки на місцевості громадяни одержують Державний акт на право приватної власності на землю. Такий документ видає відповідна місцева рада або районна державна адміністрація. Державний акт потрібно зареєструвати в органі державної реєстрації речових прав за місцем положення земельної ділянки.

Порядок державної реєстрації встановлює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

            Обов'язковій державній реєстрації згідно цього закону підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме:

1. право власності на нерухоме майно;

2. речові права на чуже нерухоме майно:

а) право володіння;

б) право користування (сервітут);

в) право постійного користування земельною ділянкою;

г) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

ґ) право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

д) право користування нерухомим майном строком більш як один рік.

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з цим Законом;

3.обмеження речових прав.

            Необхідно додати, що дані обліку земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та кадастровий номер об'єкта нерухомості є основою для формування Державного реєстру прав.

            Право власності на будівлю, споруду, їх частину (квартиру, офісне приміщення тощо) може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, якщо власники даної земельної ділянки та будівель, споруд, розташованих на ній, не поєднуються в одній особі.

            Державна реєстрація прав на нерухоме майно, що є у державній власності, здійснюється за заявою органу, уповноваженого в установленому порядку управляти нерухомим майном, що є у державній власності.

            Державна реєстрація прав на нерухоме майно територіальної громади здійснюється за заявою органу, уповноваженого управляти комунальним майном.

            Треба пам’ятати, що реєстрація права власності повинна передувати реєстрації інших речових прав на таке майно та їх обмежень і проводитися в разі вчинення правочину щодо такої нерухомості, встановлення обмежень речових прав на таку нерухомість.

 

Яку найбільшу площу може мати земельна ділянка, безкоштовно пе­редана громадянинові в приватну власність?

Безкоштовно в приватну власність громадянам передають земельні ділянки, площа яких не перевищує норм, визначених у Земельному кодексі України.

Максимальна площа тих земельних ділянок така:

·         для ведення особистого селянського господарства в межах населених пунктів — не більша ніж   2 га. Втім, площу земельних ділянок, що їх передають громадянинові безкоштовно для ведення особистого селянського господарства, можна збільшити, якщо отримати свою земельну частку (пай) у натурі (на місцевості). У такому разі в заяві щодо виділення земельної частки на місцевості потрібно вказати, що цільове призначення ділянки — ведення особистого селянського господарства;

·         для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель (присадибна ділянка) в сільській місцевості — не більша ніж 0,25 га, у селищах — не більша ніж 0,15 га, в містах — не більша ніж0,10 га;

·         для садівництва — не більша ніж 0,12 га;

·         для дачного будівництва — не більша ніж 0,10 га;

·         для гаражного будівництва — не більша ніж 0,01 га;

·         для ведення фермерського господарства — не більша за площу земельної частки (паю), яку визначили для членів сільськогосподарських підприємств, розміщених на території тієї сільської, селищної чи міської ради, де створено фермерське господарство.

            На період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.

          Якщо на території ради зареєстровано декілька сільськогосподар­ських підприємств, то величину земельної частки (паю) визначають як се­редній показник по цих підприємствах. А якщо на території відповідної ради немає ніяких сільськогосподарських підприємств, то площу земельної частки (паю) визначають як середній показник у районі.

 

У який момент в громадянина виникає право власності на землю?

Право власності на землю в громадянина виникає після того, як він одержав Державний акт на право власності на землю і зареєстрував його за встановленим у законі порядком, а землевпорядна організація встановила межі земельної ділянки в натурі (на місцевості). Необхідно зазначити, що право на тимчасове користування земельною ділянкою (право на оренду) також виникає тільки після встановлення меж земельної ділянки, укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації. Якщо термін орен­ди становить більше ніж рік, то договір оренди, після його подання до місцевої філії Центру державного земельного кадастру, є підставою для реєстрації пра­ва користування земельною ділянкою.

2. ПОРЯДОК ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІЙ СФЕРІ

2.1. Загальна система оподаткування.

Якщо Ваше підприємство працюватиме за звичайною системою опо­даткування, то Ви будете зобов'язані:

·         сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни;

·         вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність;

·         подавати до державних податкових органів, державних цільових фондів декларації, відомості та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів), відповідно до законів України.

Розглянемо особливості сплати податку на прибуток для виробників сільськогосподарської продукції.

Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сплачують податок на прибуток у порядку, в строки та розмірах, передбачених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

            Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 % до об'єкта оподаткування.

            Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові доходи і витрати підприємств-виробників сільськогосподарської продукції, утримані (понесені) протягом звітного податкового року, підлягають індексуванню, виходячи з офіційного індексу інфляції за період від місяця, наступного за місяцем понесення таких витрат (отримання доходів), до кінця звітного податкового року.

            Сума нарахованого податку зменшується на суму податку на землю, що використовується у сільськогосподарському виробничому обороті.

            Згідно закону ці норми не поширюється на підприємства, основною діяльністю яких є виробництво та/або продаж продукції квітково-декоративного рослинництва, дикорослих рослин, диких тварин і птахів, риби (крім риби, виловленої у річках та закритих водоймах), хутряних товарів, лікеро-горілчаних виробів, пива, вина і виноматеріалів (крім виноматеріалів, що продаються для подальшої переробки), які оподатковуються у загальному порядку.

            У разі продажу товарів, безпосередньо пов'язаних з технологічними процесами виробництва сільськогосподарської продукції, виробникам такої сільськогосподарської продукції на умовах товарного кредиту, валові доходи кредитора збільшуються у податковому періоді, на який відповідно до умов такого кредитного договору припадає строк здійснення розрахунків з позичальником.

            У разі якщо об'єктом такого товарного кредиту є товари, витрати на які включаються до складу валових витрат, датою збільшення валових витрат позичальника є дата здійснення розрахунків щодо погашення заборгованості по такому товарному кредиту.

            Якщо об'єктом такого товарного кредиту є товари, витрати на які відповідно до статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підлягають амортизації (придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі), то датою збільшення балансової вартості відповідної групи основних фондів є дата здійснення позичальником розрахунків щодо погашення заборгованості по такому товарному кредиту.

 

Як обліковується земля при загальній системі оподаткуванні?

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде окремий облік операцій з продажу або купівлі землі як окремого об'єкта власності.

            Витрати, пов'язані з таким придбанням, не підлягають включенню до валових витрат звітного податкового періоду або до групи основних фондів з метою амортизації. Якщо у майбутньому такий окремий об'єкт власності продається, платник податку включає до складу валових доходів позитивну різницю між сумою доходу, отриманого внаслідок такого продажу, та сумою витрат, пов'язаних із купівлею такого окремого об'єкта власності, збільшених на коефіцієнт індексації, визначений у вищезазначеному законі.

            У разі коли витрати (з урахуванням індексації), понесені у зв'язку з придбанням такого об'єкта власності, перевищують доходи, отримані внаслідок його продажу, збиток від такої операції не включається до складу валових витрат та покривається за рахунок власних джерел платника податку.

            Необхідно звернути увагу, що при продажу землі, отриманої у власність у процесі приватизації, платник податку включає до складу валових доходів позитивну різницю між сумою доходу, отриманого внаслідок такого продажу, та сумою оціночної вартості такої землі, визначеної згідно зі встановленою методикою вартісної оцінки земель з урахуванням коефіцієнтів її функціонального використання на момент такого продажу.

            Якщо платник податку купує об'єкт нерухомого майна (нерухомість) разом із землею, яка знаходиться під таким об'єктом або є передумовою забезпечення його функціонального використання, то амортизації підлягає сукупна вартість такого основного фонду та такої землі за нормами, визначеними у ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для основних фондів групи І. Якщо земля, як окремий об'єкт власності, продається або відчужується іншим чином, то балансова вартість окремого об'єкта основних фондів групи І, в якому відображалася вартість капітальних поліпшень якості такої землі, відноситься до валових витрат такого платника податку за наслід­ками податкового періоду, на який припадає такий продаж.

Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, подають декларацію про прибуток у строки, визначені законом для річного податкового періоду, за формою, що встановлюється центральним подат­ковим органом. Відповідно, такі підприємства сплачують податок до бюджету також один раз на рік за підсумками такого звітного (податкового) року.

            Для цілей оподаткування до підприємств, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, належать підприємства, валовий дохід яких від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50% загальної суми валового доходу. Якщо за звітний податковий рік валовий дохід таких підприємств від продажу сільськогосподарської продукції не перевищує 50% загальної суми валового доходу, то прибуток таких підприємств від продажу продукції (робіт, послуг), що не належать до сільськогосподарської продукції, оподатковується у загальному порядку.

Для реальності відображення показників податкового обліку в п. 14.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що валові доходи і витрати підприємств-виробників сільськогосподарської продукції, утримані (понесені) протягом звітного податкового року, потрібно індексувати, застосовуючи офіційний індекс інфляції за період від місяця, наступного за місяцем понесення таких витрат (отримання доходів), до кінця звітного податкового року.

Механізм індексування встановлено наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України «Про затвердження Порядку індексації валових доходів і витрат підприємств-виробників сільськогосподарської продукції» від 15.07.97 р. № 212. Індексуванню підлягають валові доходи і витрати підприємств - виробників сільськогосподарської продукції, отримані (понесені) ними протягом звітного податкового року, виходячи з офіційного індексу інфляції за період від місяця, наступного за місяцем понесення таких витрат (отримання доходів), до кінця звітного податкового року. Відповідно до вищезазначеного наказу підприємство з метою індексування веде в окремому журналі податковий облік валового дохо­ду і валових витрат кожного місяця за статтями, визначеними в декларації про прибуток підприємства, основною діяльністю якого є виробництво сільсько­господарської продукції, затвердженої наказом ДПАУ № 82 від 20.02.98 р.

Після закінчення податкового року, на підставі даних журналу за статтями фактично отриманого доходу і проведених за рік витрат, потрібно скласти декларацію про прибуток. При цьому загальну суму валового доходу і валових витрат кожного місяця слід обов'язково індексувати, враховуючи офіційні індекси інфляції, розраховані Державним комітетом статистики України. Ва­ловий дохід та валові витрати за грудень індексувати не потрібно. Для визначення річної суми проіндексованих валових витрат та доходу слід скласти що­місячні проіндексовані суми за січень-листопад і не проіндексовану суму за грудень звітного року. Фермерське господарство сплачує податок на прибуток за підсумками року.

 

2.2. Спрощенав система оподаткування

Які існують ставки єдиного податку для підприємств?

Плануючи перейти на спрощену систему оподаткування, обліку і звіт­ності, підприємства можуть самостійно вибрати одну з таких ставок єдиного податку:

·         6% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без врахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»;

·         10% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

 

Хто може стати платником єдиного податку?

          Згідно Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів ма­лого підприємництва» платниками єдиного податку можуть бути:

·         фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

·         юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або/та в касу за здійснення операцій з продажу продукції (то­варів, робіт, послуг).

При здійсненні операції з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.

 

Які підприємства не можуть бути платниками єдиного податку?

          Згідно Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» платниками єдиного податку не можуть бути:

·         суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти;

·         суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів;

·         суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють: видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Дія цього Указу не поширюється на:

·         суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;

·         довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

·         суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;

·         фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

·         спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Суб'єкти підприємницької діяльності-юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права зас­тосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівко­вого та безготівкового розрахунків коштами. Тобто бартер для підприємств-платників єдиного податку заборонено.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством — на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України.

Якщо Ви є суб'єктом малого підприємництва, то для переходу на спро­щену систему оподаткування, обліку та звітності Вам слід подати письмову за­яву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх встановлених податків та обов'язкових плате­жів за попередній звітний (податковий) період. Окрім того, Вам слід обов'яз­ково зазначити, яку ставку єдиного податку Ви обрали. Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності можна приймати не біль­ше одного разу за календарний рік.

Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти ро­бочих днів безкоштовно видати Вам свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову.

Якщо у Вас як суб'єкта малого підприємництва виникла необхідність відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і повернутися до раніше встановленої системи оподаткування, то це можна здійснити з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу). Вам слід подати відповідну заяву до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).

Як сплачувати єдиний податок?

Суб’єкти малого підприємництва – юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20-го числа наступного місяця.

За результатами господарської діяльності за звітний податковий період (квартал) суб'єкти малого підприємництва-юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору, а в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6% — розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єди­ного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів. Якщо Ваше підприємство є суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою, то Вам слід обов'язково вести книгу обліку доходів та витрат і касову книгу.

 

Від сплати яких податків і зборів звільняються підприємства,

які обрали спрощену систему оподаткування?

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):

 

·         податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6%;

·         податку на прибуток підприємств;

·         податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб-суб'єктів малого підприємництва);

·         плати (податку) за землю;

·         збору на спеціальне використання природних ресурсів;

·         збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

·         збору до Державного інноваційного фонду;

·         збору на обов'язкове соціальне страхування;

·         відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

·         комунального податку;

·         податку на промисел;

·         збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

·         збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

·         внесків до Фонду соціального захисту інвалідів України;

·         внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

·         плати за патенти згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб'єкти малого підприємництва, які подали до державної податкової служби за місцем їх реєстрації заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, вважаються суб'єктами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з того кварталу, в якому проведено їх державну реєстрацію.

Плата за землю

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю.

У п. 6 Постанови КМУ від 16.03.2000 р. № 507 «Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва» зазначено, що суб'єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом п'ятим ч. І ст.6 не є платником плати (податку) за землю, не сплачує цю плату (податок) за землю лише за ті земельні ділянки, які він використовує для здійснення підприємницької діяльності.

У листах від 27.10.2000 р. № 14312/7/18-0617 і від 03.05.2001 р. № 5659/7/18-2117 ДПАУ доходить висновку про те, що при передачі земель­них ділянок під будівлями, спорудами чи під їх частинами іншим суб'єктам, які, у свою чергу, використовують їх для здійснення своєї підприємницької ді­яльності, суб'єкт підприємницької діяльності-орендодавець сплачує земель­ний податок на загальних підставах. Таким чином, ДПАУ наполягає на тому, що передача земельної ділянки в оренду не є для підприємства-платника єди­ного податку підприємницькою діяльністю. Отже, з таких земельних ділянок податок на землю повинен сплачуватися у загальному порядку. Однак, з цього приводу існують також інші думки. Наприклад, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у своїх листах від 26.03.2001 р. № 2-221/2053, від 02.04.2001 р. № 1-221/2222 і від 24.10.2001 р. № 1-221/6346 пояснює, що, передаючи земельну ділянку (або будівлю із зе­мельною ділянкою) в оренду іншим суб'єктам підприємницької діяльності, підприємство-платник єдиного податку здійснює один з видів своєї підприєм­ницької діяльності, а саме — надання приміщень в оренду. Тому таке підприємство-орендодавець не повинно сплачувати до бюджету земельний податок. При цьому підтвердженням правомірності здійснення такої операції має слу­жити запис у статуті підприємства про те, що надання землі та приміщень в оренду є одним з видів підприємницької діяльності.

Отже у підприємства-платника єдиного податку, яке передає в оренду виробничі приміщення з ділянкою землі, є підстави не сплачувати податок на землю з тієї частини земельної ділянки, яка належить до виробничих площ, що здаються в оренду.

Чи може платник єдиного податку протягом року перейти на ставку

єдиного податку з 6% на 10% і навпаки?

Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, незалежно від вибраної ставки єдиного податку — 6% чи 10%, можна приймати не більше одного разу за календарний рік. Про це зазначено в абзаці п'ятому ст. 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва», а також у наказі ДПА України від 12.10.99 р. № 555 «Порядок видачі свідоцтва про право сплати єди­ного податку суб'єктом малого підприємництва-юридичною особою».

Підприємство, яке є платником єдиного податку, має кредиторську та дебіторську заборгованості за різними договорами з одним і тим же контрагентом. Чи має таке підприємство право провести залік зустріч­них вимог із таким контрагентом?

Суб'єкти підприємницької діяльності-юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами. Тому в даному випадку погашення кредиторської та дебіторської заборгованостей має відбуватися виключно коштами (про це питання див. ст. 1 Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (зі змінами та доповненнями).

 

2.3. Фіксований сільськогосподарський податок (ФСП)

 

Фіксований сільськогосподарський податок.

Фіксований сільськогосподарський податок (далі — ФСП) є однією з форм державної підтримки аграрної галузі економіки. Його було запровад­жено Законом України № 320-ХІУ від 17 грудня 1998 року для зменшення податкового навантаження на сільськогосподарських виробників в умовах, коли рівень їхньої платоспроможності з об'єктивних причин постійно змен­шувався. Термін дії — з 1 січня 1999 року до 31 грудня 2009 року.

Порівняно зі звичайною системою та єдиним податком ФСП має такі переваги:

·         істотне зменшення числа податків, що сплачувалися до бюджету;

·         спрощення процедури розрахунку податку;

·         залежність суми податку, який слід сплатити в бюджет, не від резуль­татів господарської діяльності підприємства, а від площі, грошової оцінки та призначення земельних угідь;

·         сприятливий порядок сплати податку, у період, на який припадають найбільші затрати, суми ФСП найменші, а найбільше податкове на­ вантаження припадає на період після збирання врожаю.

            Недоліком ФСП є те, що його слід сплачувати незалежно від результатів господарської діяльності. Може скластися така ситуація, що внаслідок стихійного лиха або інших несприятливих умов урожай не визрів, або його не змогли зібрати, підприємство не змогло нічого продати і отримати гроші, або партнери виявилися непорядними і не розрахувались. Однак, безвідносно до таких проблем, податок необхідно сплатити у визначений строк.

Хто може бути платником ФСП?

Платниками ФСП є сільськогосподарські підприємства різних органі­заційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її пере­робки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75% загальної суми валового доходу (ст. 2 Закону про ФСП).

Теоретично платниками ФСП можуть бути і громадяни-суб'єкти під­приємницької діяльності, але на практиці у всіх підзаконних нормативних ак­тах визначено механізм розрахунку і сплати ФСП тільки для юридичних осіб.

Крім того, підприємство обов'язково повинно мати власні або орендо­вані сільськогосподарські угіддя: ріллю, сіножаті, пасовища та/або багаторічні насадження, землі водного фонду (ст. 3 Закону про ФСП).

Чи може новостворене підприємство перейти на сплату ФСП?

Новостворене підприємство не може бути платником ФСП, бо таке право мають тільки підприємства, у яких сума, одержана від реалізації сіль­ськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75% загальної суми вало­вого доходу підприємства.

Єдиним винятком із цього правила на сьогодні є підприємства різних організаційно-правових форм, які займаються виробництвом (вирощуван­ням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції і створюються на основі реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства-платника ФСП. Такі підприємства автоматично стають платниками ФСП. Однак, з початком нового року таким підприємствам потрібно заново доводити своє право і надалі сплачувати ФСП на загальних підставах.

 

Як бути, якщо підприємство було створено минулого року, сплачувало податки за загальною системою, але відпрацювало не повний рік?

На наш погляд, треба дотримуватися вимог Закону про ФСП. У ньому звітним періодом для переходу на ФСП визначено звітний (податковий) рік — період, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня поточного року. Тому перейти на сплату ФСП можна тільки при наявності даних про суму доходів за повний попередній рік.

 

У рахунок яких податків, зборів і платежів сплачується ФСП?

Головною особливістю ФСП є те, що він сплачується замість цілої низки податків, зборів та інших платежів. Він увібрав у себе такі податки і збори:

·         податок на прибуток підприємств;

·         плату (податок) за землю;

·         комунальний податок;

·         збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

·         збір на обов'язкове соціальне страхування;

·         збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України (податок скасовано);

·         збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

·         збір до Держаного інноваційного фонду (податок скасовано);

·         плату за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;

·         збір за використання природних ресурсів (у частині користування водою для потреб сільського господарства).

Решта податків та зборів сплачується у порядку, передбаченому законодавством. Окрім того, платники ФСП не звільняються від сплати податку на дивіденди та податку на репатріацію доходів нерезидентів. Вони несуть відпо­відальність також за утримання і перерахування до бюджету сум прибутково­го податку та платежів до соціальних фондів з найманих працівників.

 

Який порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку?

            Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку» у разі коли за результатами діяльності у звітному (податковому) році сума, отримана платником податку від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, становить менш як 75 відсотків загальної суми валового доходу, у наступному звітному (податковому) році податки, збори (обов'язкові платежі) сплачуються на загальних підставах в установленому законодавством порядку.

            Сума, отримана платником податку від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів), включає доходи, отримані від:

·         реалізації продукції рослинництва і тваринництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, та продуктів її переробки на власних підприємствах;

·         реалізації продукції рибницьких, рибальських та риболовецьких господарств, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), і продуктів її переробки на власних підприємствах;

·         реалізації продукції, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

            Сільськогосподарські підприємства для набуття і підтвердження статусу платників податку самостійно обчислюють суму такого податку за формою, встановленою Державною податковою адміністрацією, та до 1 лютого поточного року подають:

·         загальний розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з якої справляється податок, до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням;

·         звітний розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку окремо за кожною земельною ділянкою до органу державної податкової служби за місцем розташування такої земельної ділянки;

·         розрахунок питомої ваги доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальній сумі валового доходу підприємства за попередній звітний (податковий) рік до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та за місцем розташування земельних ділянок за формою, встановленою Мінагрополітики разом з Державною податковою адміністрацією;

·         витяг з державного земельного кадастру про склад земель сільськогосподарських угідь та їх грошову оцінку до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та за місцем розташування земельних ділянок.

 

Як визначити валовий дохід підприємства?

            Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валовий доход – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

            Валовий доход включає:

·         загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону);

·         доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;

·         доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди);

·         доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді;

·         доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

·         сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 вищезазначеного закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу";

·         сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку;

·         сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів;

·         сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно із законом;

·         сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням;

·         вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті;

·         сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду;

·         сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду;

·         сум акцизного збору, сплачених (нарахованих) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, та рентних платежів, а також сум збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію;

·         доходів від продажу електричної енергії (включаючи реактивну);

·         сум дотацій і субсидій з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів, отриманих платником податку.

 

Скільки землі потрібно для переходу на ФСП?

У законодавстві немає визначених нормативів площі сільськогосподарських угідь для переходу на ФСП. Слід підкреслити, що об'єктом оподаткування ФСП є площа не всієї земельної ділянки, а лише площа сільськогос­подарських угідь. До таких угідь у Законі про ФСП належать: рілля, сіножаті, пасовища та багаторічні насадження, землі водного фонду. При розрахунку ФСП враховується як площа власних земель, так і площа орендованих земель (у неплатника ФСП).

Відповідальність за несплату ФСП.

Особливість обчислення і сплати ФСП полягає в тому, що подання розрахунку, в якому платник визначає річну суму податкового зобов'язання, передує законодавчо встановленим термінам їх сплати. Згідно з роз'ясненнями Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності та ДПАУ, базовим податковим (звітним) періодом для ФСП є календарний мі­сяць. У зв'язку з цим у Законі від 21.12.2000 № 2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» граничний термін щомісячної сплати цього податку встановлено на 30-й календарний день, наступний за останнім календарним днем звітного мі­сяця.

Штрафні санкції за несплату ФСП визначено у ст. 17 Закону № 2181:

·         якщо платник податку до початку його перевірки контрольним органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання, то він повинен подати уточнений розрахунок податку, самостійно погасити суму недоплати, а також сплатити штраф у розмірі 5% відсотків суми такої недоплати;

·         якщо платник податку не сплачує вчасно суму податкового зобов'язання, то він зобов'язаний сплатити пеню із розрахунку 120%облікової ставки НБУ та штраф у таких розмірах:

·         при затримці до 30 календарних днів — 10% суми боргу;

·         при затримці від 31 до 90 календарних днів — 20% суми боргу;

·         при затримці більше 90 календарних днів — 50% суми боргу;

·         якщо контрольний орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання, то штрафні санкції нараховуються згідно з п. І ст. 17 Закону №2181.

 

Які ще податки, крім ФСП, повинні сплачувати сільськогосподарські виробники?

Залежно від виду діяльності, сільськогосподарські підприємства сплачують, крім ФСП, загальнодержавні та місцеві податки і збори, які справляються в Україні і не входять до складу ФСП. Це такі податки і збори (обов'язкові платежі):

·         податок на додану вартість;

·         акцизний збір;

·         мито;

·         державне мито;

·         рентні платежі;

·         збір за забруднення навколишнього середовища;

·         податок з реклами;

·         інші місцеві збори.

Додатково див. ст. 14 та 15 Закону «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-ХП).

2.4. Порядок створення та особливості оподаткування фермерських господарств

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян України із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства. Це форма організації сільськогосподарського виробництва громадян.

Діяльність регулюється Законом України «Про фермерське господарство».

Фермерське господарство це, як правило, сімейно-трудове об'єднання мешканців села, життя і побут яких пов'язаний з рільництвом, особистою працею, спрямованою на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже й на забезпечення існування цього господарства та добробуту його членів.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14 річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).

Фермерське господарство може бути створено однією особою. Головою такого господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

При створені одним із членів сім'ї фермерського господарства інші члени сім'ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Інтереси такого господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. Голова фермерського господарства може доручати виконувати свої обов'язки і використовувати право голови одному з членів господарства. Голова і члени фермерського господарства не можуть постійно працювати в інших підприємствах, установах та організаціях. Фермерське господарство має своє найменування, печатку і штамп.

Фермерське господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, орендни­ми та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.

Рівноправність фермерського господарства з іншими аграрними товаровиробниками полягає в тому, що воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об'єднань, кооперативів, спільних підприємств із виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.

Виробничо-економічні відносини фермерського господарства з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами та організаціями господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на основі договорів. Розрахункові операції проводяться як на безготівковій основі, так і готівкою.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18 річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством та пройшов професійний відбір.

Першочергове право на створення фермерського господарства надається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію, або досвід роботи в сільському господарстві.

Професійний відбір бажаючих створити фермерське господарство проводить районна (міська) професійна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів. До складу комісії включаються представники районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів, управління сільського господарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської, селищної Ради народних депутатів на території якої передбачається відведення земельної ділянки для створення фермерського господарства, та інших заінтересованих державних і громадських адміністрацій.

Громадянам України, які виявили бажання вести фермерське господарство передаються по їх бажанню в приватну власність або в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибну ділянку. Передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх в користування здійснюється із земель запасу, а також земель вилучених (викуплених) у встановленому порядку. В тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів. Безплатно земельні ділянки передаються у приватну власність громадянам для ведення фермерського господарства у межах середньої земельної частки.             Передача громадянам безплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства проводиться один раз, про що Радою народних депутатів, яка передала земельну ділянку, робиться відмітка в паспорті або документі, який його замінює.

За плату передаються у приватну власність громадянам для ведення фермерського господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку. У постійне користування земля надається громадянам для ведення фермерського господарства із земель, що перебувають у державній власності.

Громадяни, які виявили бажання вести фермерське господарство, включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості, для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки, заяву, підписану головою створюваного фермерського господарства.

У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства, документально підтверджується їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності фермерського господарства.

Заяву про передачу земельної ділянки у власність або надання в користування за погодженням сільської, селищної Ради народних депутатів розглядає у місячний строк районна (міська) конкурсна комісія та районна (міська), в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Рада народних депутатів і в разі проходження професійного відбору та згоди відповідна рада замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств державній землевпорядній організації проект відведення ділянки, які розроблюються в першочерговому порядку.

Проект відведення земельної ділянки погоджуються із власником землі або землекористувачем (за винятком випадків відведення земельної ділян­ки із земель запасу), землевпорядним і санітарними органами та органом архітектури. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства відповідні Ради народних депутатів прий­мають на найближчій сесії.

Передача та надання земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, проводиться тільки після їх вилучення (викупу). Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці.

Для ведення фермерського господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватись у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га. ріллі і 100 га. усіх земель, у місцевостях з важкодостатніми населеними пунктами, визначеними Кабінетом Міністрів України — 100 га. Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть фермерське господарство, у межах норм, передбачених Законом України « Про фермерське господарство» визначають районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні є район, Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей ефективного використання наданих земель. Для створення раціональних за розмірами се­лянських (фермерських) господарств громадяни України, які ведуть таке гос­подарство, можуть додатково орендувати земельні ділянки для виробничих цілей.

Розмір земельної ділянки, що надається в оренду, обумовлюється договором оренди.

Земельні ділянки громадян, які ведуть фермерське господарство поділу не підлягають.

Члени колективних сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, які побажали вести фермерське господарство, мають право безперешкодного виходу з них.

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, фермерське господарство підлягає в 30-денний термін державній реєстрації.

Для державної реєстрації фермерського господарства голова фермерського господарства або уповноважена ним особа особисто або поштою (рекомендованим листом) подає до органу державної реєстрації:

·         засновницькі документи (установчий договір про створення фермерського господарства та Статут фермерського господарства);

·         реєстраційну картку встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію фермерського господарства;

·         копію документа, що засвідчує наявність у громадянина на прав і власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення;

·         документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства.

Для реєстрації фермерського господарства забороняється вимагати інші документи або відомості, ніж перелічені вище. Підписи громадян на установчих документах про створення фермерського господарства посвідчуються нотаріусом.

Новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після його створення, а у трудонедостатніх населених пунктах — п'ять років), фермерським господарствам з відокремленими садибами та іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств.

Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щорічно в проекті Державного та місцевих бюджетів передбачають кошти на підтримку фермерських господарств.             Новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими садибами на безповоротній основі кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств надаються на такі цілі: відшкодування вартості розробки проектів відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства; відшкодування частини витрат, пов'язаних із сплатою відсотків за користування кредитами банків, та часткову компенсацію витрат на придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво та реконструкцію тваринницьких приміщень, включаючи вартість проектно-кошторисних документів, пільгові умови кредитування, страхування фермерських господарств; підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів фермерських господарств у сільськогосподарських навчальних закладах; розширення досліджень з проблем організації і ведення виробництва у фермерських господарствах, видання рекомендацій з питань використання досягнень науково-технічного прогресу в діяльності фермерських господарств. На поворотній основі допомога надається для виробництва, переробки і збуту виробленої продукції, на здійснення виробничої діяльності та інші передбачені статутом Українського державного фонду підтримки фермерських господарств цілі під гарантію повернення строком від трьох до п'яти років.

Іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок Державного бюджету України і місцевих бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств, на поворотній основі строком до п'яти років на такі цілі: придбання техніки, обладнання, поновлення обігових коштів, на виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, будівництво та реконструкцію виробничих і невиробничих приміщень, у тому числі житлових, закладення багаторічних насаджень, розвиток кредитної та обслуговуючої кооперації, зрошення та меліорацію земель.

З фермерських господарств плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості і місце розташування земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель. Розмір орендної плати встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлюється Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про фермерське господарство» фермерські господарства, у власності яких є земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону, зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, сплачувати податки і збори.

Якщо фермерське господарство перебуває на загальній системі оподаткування, воно повинно сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України «Про систему оподаткування», в тому числі земельний податок та/або орендну плату за землю.

Оподаткування землі здійснюється відповідно до Закону України «Про плату за землю», що визначає порядок оподаткування земель сільськогосподарського призначення, земель населених пунктів та земельних ділянок, які знаходяться за межами населених пунктів, встановлює ставки оподаткування для різних категорій земель та пільги в опо­даткуванні для окремих категорій платників та категорій земель.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про плату за землю» не справляється плата за земельні ділянки фермерських господарств, зайнятих молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у по­ру плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних насаджень.

У зв'язку з прийняттям змін до цього Закону ч. 1 ст. 12 доповнено п. 25, яким установлено, що від земельного податку звільняються новостворені фермерські господарства протягом трьох років, а в трудонедостатніх населених пунктах — п'яти років з часу передачі їм земельної ділянки у власність.

Як встановлено ст. 125 Земельного кодексу, право власності на земельну ділянку посвідчується Державним актом.

Щодо оподаткування земельних ділянок, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди (орендодавцями яких є відповідні сільські, селищні, міські ради або державні адміністрації), то, як визначено ст. 21 Закону України «Про оренду землі», роз­мір цієї плати встановлюється за згодою сторін у договорі оренди між орендо­давцем і орендарем, і річна орендна плата за такі земельні ділянки не може бу­ти меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю», та перевищувати 10 % їх грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може встановлюватися біль­ший розмір орендної плати.

Крім того, відповідно до п. 6 Перехідних положень Земельного кодек­су при переоформленні права постійного користування земельними ділянка­ми, наданими для ведення фермерських господарств у довгострокову оренду, розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку, встановленого Законом України «Про плату за землю».

2.5. Податкові пільги.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про плату за землю» від земельного податку звільняються, зокрема:

·         вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ та навчальних закладів сільськогосподарського профілю і професійно-тех­нічних училищ;

·         на період дії Закону про ФСП власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок і земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку;

·         новостворені фермерські господарства протягом трьох років, а в трудонедостатніх населених пунктах — п'яти років із часу передачі їм земельної ділянки у власність.

Згідно з частиною другою ст. 12 Закону України «Про плату за зем­лю» не справляється плата, зокрема, за:

·         сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій визначених ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи» ;

·         хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які встановлено обмеження щодо ведення сільського господарства;

·         землі, що перебувають на тимчасовій консервації або у стадії сіль­ськогосподарського освоєння;

·         землі державних сортовипробувальних станцій та сортодільниць, що використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур;

·         земельні ділянки державних, колективних та фермерських госпо­дарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоносіння, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та саджанцями багаторічних плодових насаджень.

 

Які категорії громадян мають пільги щодо сплати земельного податку?

Від сплати земельного податку за ділянки, що перебувають у власнос­ті громадян і не перевищують норм, встановлених у статті 121 Земельного ко­дексу України, звільняють таких осіб:

·         інвалідів І та II груп;

·         учасників Великої Вітчизняної війни та прирівняних до них осіб;

·         пенсіонерів;

·         громадян, які виховують трьох і більше дітей;

·         громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу;

·         громадян, яким за встановленим порядком видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

 

Хто не є платниками земельного податку?

Сільгосппідприємства зі статусом платників фіксованого сільськогос­подарського (далі — ФСП) чи єдиного податку не належать до пільговиків, про яких ідеться у ст. 12 Закону про плату за землю, однак вони не сплачують податок на землю на цілком законних підставах.

Як відомо, ст. 1 Закону про ФСП установлено, що фіксований сільгоспподаток сплачується в рахунок деяких податків та зборів (обов'язкових пла­тежів), у тому числі і плати (податку) за землю.

Згідно зі ст. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт мало­го підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником певних по­датків та зборів (обов'язкових платежів), зокрема, і плати (податку) за землю.

 

3. СТРАХУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО БІЗНЕСУ

3.1. Страхування сільськогосподарських ризиків

Кожному відомо, що нині люди вміють будувати досконалу техніку, керувати складними процесами виробництва за допомогою електронних програм, але перед природною стихією, так само як багато років тому, вони є безсилі. Сільськогосподарські виробники сьогодні використовують ефективні «інструменти» для вирощування багатого врожаю. Йдеться про добрі сорти культур, прості та комплексні добрива, величезну кількість засобів захисту рослин, розумну техніку. Однак несподівана буря, ураган, землетрус, град, повінь, тривала посуха, заморозки чи інші чинники, що мають об'єктивний та випадковий характер, можуть згубно вплинути на майбутній врожай, поголів'я худоби чи птиці і навіть вщент знищити плоди тяжкої праці. Такі чинники, що негативно позначаються на кінцевій продукції Вашого виробництва, називаються ризиками.

 

Як можна забезпечити себе від ризиків?

Виробляти якусь продукцію без ризиків неможливо. Але ризиків можна уникати, протистояти їм або керувати ними. Наприклад, Ви відчутно зменшите ризик крадіжки худоби, якщо оточите ферму надійною огорожею. Посіявши сільськогосподарські культури в оптимальний період, Ви зведете до мінімуму наслідки вимерзання чи посухи. Диверсифікація виробництва (комбінація рослинництва, тваринництва, переробки) дає змогу зменшити річні коливання доходів. Нарешті, Ви можете перестрахуватися — відкласти «на чорний день» певну суму, що приблизно дорівнює вартості всього вашого майна та виробництва. Зазвичай заощадити стільки грошей не можливо, та й взагалі робити це не доцільно. Набагато краще вкладати ці кошти в розширення та вдосконалення виробництва. То як же забезпечити себе від ризиків? Найефективнішим методом керування ризиками вважають їх перекладання на інших осіб через підписання страхової угоди.

 

Що таке страхування?

            Страхування — це спосіб відшкодування збитків, заподіяних фізичній або юридичній особі, за допомогою розподілу плат між багатьма особами. Збитки компенсують із страхового фонду, що перебуває в розпорядженні страхової організації. Страхова організація, або страхова компанія, або страховик — це фінансова установа, яка має ліцензію на провадження страхової діяльнос­ті. Укладаючи договір про страхування зі страховиком і набуваючи право отри­мати страхове відшкодування, Ви виступаєте в ролі страхувальника.

Скільки коштує страхування?

Якщо Ви вирішили перекласти власні ризики на плечі страховика і сподіваєтеся на відшкодування вартості втраченого майна, то мусите сплатити страховику страхову премію, інакше кажучи — страховий внесок або страхо­вий платіж. Ці гроші Ви можете відрахувати одразу під час укладання догово­ру або віддавати частинами, протягом передбаченого в договорі терміну. Стра­хова премія залежить від страхової суми — вартості майна, яке Ви хочете зас­трахувати, та страхового тарифу.

Страхову суму встановлюють на підставі тієї інформації, яку Ви самі надаєте страховику. Бо тільки Ви знаєте, який врожай плануєте отримати і за якою ціною його продати, скільки Ви заплатили за корів чи скільки Вам кош­тує їх утримання. Що дорожче Ви оціните своє майно, то більше платитимете за його страховий захист.

Страховий тариф — це і є своєрідна ціна страхування, яку визначає сам страхувальник і яка становить певні відсотки від страхової суми. Вибираючи на базарі потрібний товар, Ви купуєте його в того продавця, котрий пропонує дешевшу, але не гіршу за якістю продукцію. Аналогічні неписані правила діють

і на страховому ринку: страхові компанії пропонують Вам страхувати одні й ті самі ризики за різними тарифами, оскільки забезпечують різний рівень обслу­говування. Страховий тариф встановлюють на підставі кількаріч­них статистичних даних. Цей показник залежить насамперед від імовірності того чи іншого ризику. Скажімо, імовірність урагану є набагато менша порівняно з вимерзанням чи посухою. Тому в першому випадку страховий тариф може становити 0,1% страхової суми, а у двох інших – до 3%, а то й вище. Крім того, кожна страхова компанія визначає свої тарифи, зокрема через те, що прагне здобути перевагу в конкуренції і привабити клієнта. А ось ще один суттєвий момент: що ширше коло учасників страхування, то менші страхові тарифи.

Чи повернуть Вам страхову премію, якщо страховий випадок не

настав?

Суму сплачених страхових внесків Вам повністю повернуть лише в то­му разі, якщо Ви уклали накопичувальний договір про страхування життя. За всіма іншими видами страхування страхової премії не повертають: її викорис­товують для формування страхових фондів та страхових резервів. Саме завдя­ки наявності таких коштів страхова компанія буде спроможна відшкодувати всі збитки в разі настання катастрофи, яка позбавить майна не тільки вас, а й інших мешканців великої території.

Що таке страхове відшкодування?

Відшкодування — це грошова сума, яку виплачує Вам страховик у то­му разі, якщо ваше майно знищено чи пошкоджено внаслідок настання страхо­вого випадку. Така компенсація не може перевищувати страхової суми, однак може бути меншою за неї. Відомо, що сільськогосподарське виробництво є найбільше ризикованим з-поміж усіх галузей економіки (посіви культур та тварини потерпають від природних катаклізмів). Тому страхові компанії зде­більшого не беруть на себе відповідальності за 100% вашого сподіваного при­бутку, натомість намагаються її зменшити.

Міру відповідальності називають страховим покриттям. Якщо покриття становить 70%, то страховик компенсує лише 70% збитків. За таких обставин Ви перебираєте на себе 30% ризиків. Од­нак при цьому страхова премія, яку Ви сплачуєте страховику, також зменшу­ється на 30%. Крім того, страховик може запропонувати Вам визначити в дого­ворі страхування франшизу — частину збитків, якої він не відшкодовуватиме в разі настання страхового випадку. У такий спосіб страховик перекладає на ва­ші плечі ще частину ризику, але одночасно зменшує страховий тариф, знижу­ючи вартість страхування.

 

3.2. Обов'язкове та добровільне страхування: види та правове регулювання.

Добровільне страхування сільськогосподарських культур.

З чого починати страхування?

Насамперед потрібно визначити, яке саме майно чи яка саме ділянка вашого виробництва найбільше залежить від об'єктивних чинників, тобто ри­зиків. Якщо Ви працюєте в рослинництві, то такою ділянкою, звичайно, є посі­ви сільськогосподарських культур у період їх вегетації.

Тепер належить передбачити ймовірність настання тих ризиків, котрі найсильніше загрожують посівам у вашому регіоні. Наприклад, фермери Хер­сонської області, які вирощують овочі та баштанні культури, знають, що їхнім насадженням найбільше можуть зашкодити весняні заморозки, град та буря. У південних регіонах України (Запорізька, Одеська, Миколаївська, Херсонська області, Крим) посіви сільськогосподарських культур майже щороку потерпають від посухи. У північних та північно-східних областях (Житомирська, Чернігівська, Хар­ківська, Сумська) досить часто озимим культурам загрожує вимерзання. В за­хідних областях (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька) найбільших втрат врожаю господарі зазнають через повінь та зливу.

Щоб дістати докладнішу інформацію такого роду, потрібно звернутися до найближчої метеостанції чи управління сільського господарства. Варто та­кож порадитися з агрономами, які протягом тривалого часу працюють у госпо­дарствах вашого регіону. Крім того, поцікавтеся прогнозом погоди на найближ­чий вегетаційний період: одержані дані теж підкажуть Вам, від чого належить забезпечити майбутній врожай. Заздалегідь визначивши найімовірніші ризи­ки, Ви зможете трохи заощадити на страховому внеску. Якщо ж Ви досягли ви­сокого рівня господарювання і плануєте отримати великий прибуток від виро­щування культур, то страхуйте їх від якомога більшої кількості ризиків, щоб надійно забезпечити себе від будь-яких втрат.

Важливо також обрати вид страхування. Бо від одних і тих самих ри­зиків Ви можете застрахувати або вартість вашого майбутнього врожаю (разом зі сподіваним прибутком), або лише витрати на сівбу та вирощування культу­ри (у такому разі страхування Вам коштуватиме дешевше).

 

Від яких ризиків можна застрахувати врожай?

Страхові компанії пропонують різні умови страхування. Попри те, пе­реліки ризиків у тому чи іншому поєднанні страховики укладають однакові. Отже, Ви маєте шанси забезпечити свій врожай від повної або часткової заги­белі, яку можуть спричинити такі події: вимерзання в період перезимівлі ози­мих, весняні заморозки, град, злива, буря, ураган, повінь, посуха, пожежа, зем­летрус, зсув, сель, а в деяких випадках — нашестя шкідників та крадіжка.

 

Як обирати страхову компанію?

В Україні страхування від сільськогосподарських ризиків забезпечу­ють понад 60 страхових компаній. Саме у вашому регіоні Вам можуть запропо­нувати свої послуги щонайменше 5 компаній. Щоб не помилитися, поцікавте­ся такими питаннями:

·         чи одержав страховик відповідну ліцензію на страхування саме того виду (чи видів страхування), який Ви обрали;

·         чи має страховик достатній досвід у страхуванні врожаю сільськогосподарських культур;

·         які умови пропонує Вам страховик, зокрема, від яких ризиків, за якими тарифами, з якою франшизою (нагадаємо, що це та визначена в угоді частка збитків, котрої страховик не відшкодовуватиме) він може вас застрахувати;

·         чи є в компанії фахівці, здатні кваліфіковано оцінити стан вашого поля перед початком страхування та по настанні страхового випадку;

·         яка сума страхових внесків надходить щороку в компанію і яку суму становлять виплати відшкодування. Якщо виплати виявилися надто малі порівняно зі страховими оплатами, то будьте пильні, бо цей факт може означати, що страховик з будь-якого приводу відмовляється компенсувати страхувальникам збитки.

Не дозволяйте ввести себе в оману яскравим буклетом, календарем чи іншим презентом, що його Вам подарують у страховій компанії, аби схи­лити до співпраці. Краще попросіть страховика навести приклади його співпраці з іншими господарствами. Відтак зв'яжіться з керівниками цих господарств і перепитайте, чи дійсно вони задоволені послугами. Пам'ятай­те, що найкращий аргумент на користь страхової компанії — це вчасно зроблені справедливі виплати відшкодування.

            Якщо страхова компанія зацікавлена в тривалій співпраці з вами, то її досвідчені фахівці залюбки проконсультують вас щодо всіх умов страхування і, можливо, навіть щодо технології вирощування сільськогосподарських культур.

 

Що є найважливішим у страховій угоді?

Коли Ви укладаєте угоду із страховою компанією, добре вивчіть усі умови цього документу та правила страхування, які є підставою для його укла­дання. Пильну увагу радимо звернути на порядок визначення збитків та вип­лати відшкодування.

 

Що вкладають у поняття страхових ризиків?

Вимерзання відбувається в період перезимівлі озимих внаслідок того, що температура ґрунту на глибині залягання вузла кущення спадає нижче

за -16°С. Загибель рослин узимку можуть спричинити й інші події. До таких належать випирання, або витискання, коренів рослин з ґрунту через різку змі­ну відлиги на сильні морози, а також видування снігу та верхнього шару ґрун­ту холодними вітрами (це призводить до оголення коренів) і випрівання рос­лин під товстим шаром снігу.

Якщо в угоді не передбачено, що страхова компанія несе відповідаль­ність за всі перелічені випадки, то Ви не зможете отримати відшкодування то­ді, коли, наприклад, ваша озимина, застрахована від вимерзання, загинула від випирання.

Град — частинки льоду, що випадають з купчасто-дощових хмар у теп­лий період року.

Злива — сильний дощ з великою кількістю опадів.

За страховий випадок вважають лише механічне пошкодження рослин на полі після граду та зливи, а саме: полягання збіжжя, ламання стебел, оголен­ня кореневої системи, вимивання рослин з ґрунту, збивання цвіту, «вистрілю­вання» насінин і т. ін. Однак, скажімо, будь-яке гнилісне чи інше захворюван­ня, від якого рослини потерпають внаслідок тривалих дощів, трактують як «вторинне явище», не вбачаючи в ньому підстав для виплати страхового від­шкодування.

Ураган — природний рух повітряних мас із силою вітру, що відповідає 8 балам за шкалою Бофорта (в такому разі швидкість вітру перевищує 118 км/год.).

Буря — це ураган, підсилений опадами. Вказані ризики інколи виникають одночасно.

Повінь — фаза життя річки, повторювана щороку за певних кліматич­них умов в один і той самий сезон. У цей період вода в річці на тривалий час піднімається вище від нормального рівня і нерідко виходить з русла.

Пожежа — виникнення та (або) поширення вогню поза межі місць, спеціально призначених для його розведення та підтримування.

 Якщо пожежу на полі спричинили чиїсь навмисні чи необережні дії і якщо цей факт підтверджують правоохоронні органи, то страхова компанія, найімовірніше, не виплатить відшкодування. Бо ці дії підпадають під інший страховий випадок – протиправні дії третіх осіб. І це треба пам’ятати.

 

Які є обмеження в страхуванні, або винятки із страхових випадків?

Кожна страхова компанія передбачає деякі випадки, коли вона не вип­лачуватиме Вам страхового відшкодування, якщо Ви зазнали збитків. Йдеться, зокрема, про навмисні дії осіб, пов'язаних з вами трудовими відносинами, вій­ськові операції, страйки, порушення технології вирощування культур у вашому господарстві, подання від вас неправдивої чи недостатньої інформації щодо об'єкту страхування, ваше невчасне повідомлення про настання страхового ви­падку.

 

Які права й зобов'язання сторін?

Якщо Ви порушите свої зобов'язання, визначені в угоді, то страховик може відмовити Вам у виплаті. Страховик виконує свої зобов'язання в тому разі, якщо Ви вчасно надали повну інформацію про об'єкт страхування та про настання страхового випадку, а також сумлінно сплачуєте страхові внески і дотримуєте технології вирощування застрахованої культури. Так само й Ви мо­жете вимагати від страховика, щоб той виконував умови угоди. Особливу ува­гу належить звернути на термін виплати страхового відшкодування. Якщо в проекті угоди такого періоду не вказано, вимагайте від страховика його вста­новлення та дотримання.

 

Визначення обсягу збитків та суми страхового відшкодування.

В страховій угоді, а інколи — й у правилах страхування, детальної ін­формації такого змісту здебільшого не вміщують. За таких обставин страховик мусить дати Вам письмову інструкцію чи усні пояснення, як саме він визнача­тиме обсяг збитків. Важливо знати, що страховик відшкодує Вам лише ті втра­ти, яких Ви зазнали внаслідок настання подій, кваліфікованих як страхові ви­падки.

 

У яких випадках відбувається припинення дії угоди?

Угода зазвичай втрачає чинність, якщо Ви невчасно сплатили наступ­ний з черги страховий внесок. При цьому раніше сплачених страхових премій Вам не повернуть. У такому разі Ви викинете гроші «на вітер», а ваші посіви залишаться без страхового захисту.

 

Від чого можна застрахувати зерно, передане на зберігання?

Зерно, відвезене на елеватор, зазвичай страхують від пожежі, стихійно­го лиха, падіння пілотованих об'єктів, протиправних дій третіх осіб. Такий за­хист протягом року може Вам коштувати 0,6% від вартості вашого зерна. Якщо ж ваше збіжжя зберігають, наприклад, лише 4 місяці, то за його страхування Ви сплатите 0,2% від вартості зерна. На елеваторі Вам запропонують певну програму страхування із встановленим переліком ризиків та вартістю страху­вання. Проте Ви можете наполягати на перегляді цих умов. Зокрема, буря, ура­ган, злива, град, шторм тощо навряд чи серйозно загрожуватимуть вашому збіжжю, надійно захищеному стінами та дахом елеватора. Падіння пілотовано­го об'єкту — також малоймовірна подія. Усунувши ці пункти з переліку ризи­ків у страховому договорі, Ви зменшите вартість страхування. Натомість ризик «протиправні дії третіх осіб», які можуть спричинити пошкодження вашого зерна, вилучати зі списку не варто. Тож, якщо Вам не запропонували такого за­хисту, наполягайте, щоб страхування від цього ризику таки було передбачено в договорі про зберігання вашого збіжжя.

У будь-якому разі, елеватор проводить конкурс серед страхових ком­паній, щоб визначити з-поміж них ту, з котрою співпрацюватиме. Тому радимо попросити, щоб представники зерносховища ознайомили вас із умовами стра­хування в різних страхових компаніях. Так Ви зможете вибрати для себе най­кращі умови страхування.

Добровільне страхування тварин.

Виробництво молока та м'яса зазвичай дає більший прибуток, ніж ви­робництво рослинної продукції. Проте той, хто працює у тваринництві, потре­бує більше коштів. Організовуючи господарство рослинницького напрямку, основні його матеріальні складові Ви можете отримати «під майбутній вро­жай». Скажімо, за оренду землі Ви розплачуєтеся аж по одержанні врожаю. Дизельне пальне, насіння, засоби захисту рослин, добрива також можна купи­ти в борг і повернути його після збирання врожаю. Техніку можна орендувати або взяти в лізинг. Натомість якщо йдеться про високопродуктивне стадо, то навряд чи хтось Вам дасть «покористуватися» коровами доти, доки Ви не поч­нете отримувати від них молоко. За купівлю тварин потрібно сплатити відра­зу. На додаток не завадить запастися кормом для вашої худоби хоча б на якийсь час.

Отож зрозуміло, що будь-які втрати у вашому тваринницькому вироб­ництві з причин, що від вас не залежать, суттєво вдарять по вашій кишені або навіть змусять вас згорнути виробництво.

 

Які об'єктивні чинники можуть призвести до втрат у тваринницькому

виробництві?

Хвороби тварин. Хвороби бувають неінфекційні та інфекційні. До пер­ших належать, наприклад, перелом кістки, пневмонія, мастит, гепатит, захво­рювання системи травлення. Будь-яку інфекційну хворобу викликають мікроорганізми — бактерії чи віруси. Велика рогата худоба найчастіше потер­пає від лейкозу та туберкульозу, свині — від дизентерії. Інфекційні хвороби здебільшого заподіюють дуже велику шкоду тваринницькому господарству, бо уражують одночасно не одну, а багатьох тварин.

Нещасні випадки. Видів нещасних випадків, що трапляються з тварина­ми, можна назвати безліч. Найчастіше тварини гинуть від задушення, отруєн­ня хімічними речовинами. Нерідко худоба потрапляє під рухомий засіб тран­спорту, падає в ущелину, тоне.

Стихійні явища. Стихійні явища можуть не лише заподіяти травми чи смерть самим тваринам, а й пошкодити приміщення, де вони перебувають. Згубні наслідки часто мають ураган, удар блискавки, град, злива, паводок, зсув, землетрус. В таких випадках рекомендують відкривати приміщення (хліва), в яких травини знаходяться, щоб вони могли самостійно врятуватися від зазначених вище обставин.

Крім вже згаданих чинників, досить небезпечними для худоби є вибух, дія електричного струму, напад диких звірів. І, нарешті, ваших тварин можуть викрасти чи травмувати інші особи.

Всі перелічені фактори називаються ризиками, притаманними вироб­ництву тваринницької продукції.

 

Як забезпечити власне виробництво від ризиків?

Той, хто працює у тваринництві, має заздалегідь передбачати ризики й намагатися ними керувати. Зокрема, для того щоб вберегти своє стадо від хво­роб, потрібно ознайомитися з ймовірними захворюваннями тварин і періодично проводити профілактичні щеплення. Від деяких небезпечних не­дуг запроваджено обов'язкову вакцинацію. До таких хвороб належать сибірка, сказ, ящур (уражують велику рогату худобу), бешиха, чума, хвороба Ташена (трапляються серед свиней). Крім того, приміщення, в яких Ви утримуєте тва­рин, належить ретельно прибирати та дезінфікувати.

Запорука міцного імуні­тету худоби — добра годівля.

З вашими тваринами не будуть траплятися нещасні випадки, якщо Ви правильно організуєте догляд за ними. Попередити згубну дію стихійного яви­ща можна завдяки зміцненню даху, стін, дверей у корівнику чи свинарнику. А серйозною перешкодою для злодіїв є міцна огорожа та охорона.

Незважаючи на такі попереджувальні заходи, Ви не завжди зможете керувати ризиками. Зокрема, від деяких поширених хвороб ще не винайдено вакцин. Якщо негода стане справжнім стихійним лихом, вашу худобу не вбере­же навіть добрий корівник. А хитрість злодіїв може подолати будь-які перепо­ни. Від таких випадків варто застрахувати свою худобу й перекласти частину ризиків на плечі страхової компанії.

 

Яких тварин можна застрахувати?

Застрахувати можна будь-яких тварин. З-поміж сільськогосподар­ських тварин страхуванню підлягають велика рогата худоба, коні, мули, віслю­ки, свині, вівці, кози, птиця, а також хутрові звірі. Крім того, забезпечити від ризиків у такий спосіб можна бджолосім'ї, собак, декоративних та екзотичних птахів і тварин. При цьому для всіх видів тварин визначено однакові умови страхування.

 

Від чого страхують тварин?

Всі перелічені ризики можуть спричинити загибель або невиліковний стан тварин. Визнавши тварину безнадійно хворою, ветеринарний лікар випи­сує відповідний документ на її вимушений забій. Отже, найчастіше тварин страхують на випадок загибелі, травмування, вимушеного забою внаслідок інфекційних хво­роб та нещасних випадків.

 

Як страхують тварин?

Передусім потрібно визначити, до якого виду відносять тварин, яких Ви хочете застрахувати. Відтак належить розподілити їх на вікові групи (зде­більшого тоді, коли йдеться про великих тварин).

Найпростіший спосіб — по­діл на молодняк і дорослих тварин. Молодняком великої рогатої худоби та коней вважають особин, яким не виповнився рік. Дорослих тварин класифікують на групи за віком та призначенням, наприклад: нетелі, дійні, тварини на відго­дівлі, ремонтні свині, бики чи кнури — плідники й т. ін.

Зробивши такий розподіл, визначить вартість вашого стада. Тут Ви мо­жете вдатися до кількох способів:

·         надати страховикові відповідну бухгалтерську довідку, якщо Ви оприбутковуєте тварин за бухгалтерськими рахунками;

·         скористатися накладною, за якою Ви купили тварин (цей документ потрібно подати страховій компанії);

·         запросити експерта, який оцінить ваше стадо;

·         дані про вартість тварин взяти з договору про заставу, якщо Ви берете кредит у банку й передаєте своїх тварин у заставу.

У заяві щодо страхування та в страховому договорі вартість вашого стада буде відображено за віковими групами. Загальна вартість стада відпові­датиме страховій сумі за договором про страхування в тому разі, якщо Ви ба­жаєте одержати 100-відсоткове страхове покриття. За інших умов страхова су­ма становитиме ті відсотки від вартості стада, на які Ви оформите страхове покриття.

            Маючи дані про вартість стада, визначте, від яких саме ризиків Вам потрібно забезпечити тварин. З огляду на ваш вибір страховик запропонує Вам страхові тарифи. Страхування тварин за всіма можливими ризиками може коштувати від 2% до 5% страхової суми. Ця цифра залежить від виду тварин, вікової групи та додаткових обставин укладання договору. Додатковими обста­винами вважають технічний стан приміщення, де перебувають ваші тварини, наявність у вашому районі випадків захворювання на деякі поширені хвороби (лейкоз, туберкульоз), страхову історію вашого господарства — відомості про те, чи виплачували Вам страхове відшкодування раніше (якщо Ви одержували такі виплати, то страховик не погодиться знизити страховий тариф).

 

Які є обмеження в страхуванні тварин?

Здебільшого страховики погоджуються страхувати за всіма ризиками не всіх тварин, а лише тих, котрі досягли «страхового віку». Зокрема, свиней, хутрових звірів страхують з чотиримісячного віку, домашню птицю яйценос­них порід — з п'ятимісячного, птицю м'ясних порід — з місячного, велику рога­ту худобу, овець і кіз — з шестимісячного віку.

Тварин, що не досягли «страхового віку», страховики не погодяться страхувати від інфекційних хвороб та нещасних випадків.

Якщо у вашому регіоні склалася несприятлива епізоотична ситуація (скажімо, 30% перевірених особин виявляють позитивну реакцію на лейкоз), то страховик, найімовірніше, не надасть Вам страхового захисту на випадок захворювання тварин на цю хворобу.

            Якщо тварини, яких Ви хочете застрахувати, вже захворіли, то страхо­вик у кращому разі застрахує їх лише від пожежі.

 

Які є обмеження у виплаті страхового відшкодування?

Коли Ви укладаєте договір про страхування тварин, зверніть увагу на ті обставини, за яких страховик не виплачуватиме Вам відшкодування. Йдеть­ся, зокрема, про такі випадки:

·         ви порушили зооветеринарні вимоги щодо утримання тварин і їх годівлі, а також протипожежні правила;

·         ви надали неправдиву чи неповну інформацію про об'єкт страхування та страховий випадок;

·         ви передали тварин на забій з господарських міркувань, а не через те, що настав страховий випадок;

·         особи, пов'язані з вами родинними чи трудовими відносинами, навмисно вчинили дії, які призвели до каліцтва або загибелі тварин;

·         ви не повідомили вчасно про настання події, яка впливає на здоров'я, продуктивність, фізіологічний стан тварин.

 

Що таке франшиза?

Укладаючи договір про страхування тварин, страховик запропонує Вам погодитися на франшизу — частку збитків, якої він не відшкодовуватиме (втім, Ви маєте право відмовитися від франшизи). Зазвичай франшиза стано­вить певні відсотки від страхової суми.

 

Що потрібно зробити, щоб вчасно отримати страхове відшкоду­вання?

По-перше, належить вчасно звернутися до страховика із заявою про настання страхового випадку. Такий термін становить 2-3 дні.

По-друге, стра­ховій компанії потрібно надати всі документи, що підтверджують факт настан­ня страхового випадку й засвідчують суму збитку. До цих документів, що їх вказують у договорі страхування, здебільшого зараховують такі:

·         акт перевірки причин загибелі тварин, який складають за участю представника страхової компанії;

·         довідки уповноваженої установи, що може засвідчити факт страхового випадку (довідка фахівця у сфері ветеринарної медицини про загибель чи вимушений забій тварин; довідка метеослужби про стихійне лихо; копія постанови про порушення кримінальної справи в разі крадіжки);

·         бухгалтерські чи експертні довідки, які підтверджують вартість, кількість і вікову групу загиблих тварин.

До речі, деякі документи страховик може вимагати від вас ще перед ук­ладанням страхового договору. Зокрема, страхову компанію цікавитимуть до­відки про проведення профілактичних щеплень ваших тварин.

Отримавши всі потрібні документи, протягом встановленого в угоді терміну, страховик має сплатити Вам страхове відшкодування згідно з умовами договору.

 

Обов'язкове страхування врожаю в Україні.

Що означає обов'язкове страхування врожаю?

11 липня 2002 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1000 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового стра­хування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень дер­жавними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм влас­ності».

Ця постанова висуває вимогу, щоб державні сільськогосподарські під­приємства (до них сьогодні належать практично тільки науково-дослідні уста­нови сільськогосподарського профілю) страхували врожай усіх культур. Під­приємства всіх інших форм власності мають страхувати врожай озимих зерно­вих культур, ярих зернових та зернобобових культур, а також цукрових буря­ків.

Нагадаємо, що про доконечну потребу страхування майбутнього вро­жаю зернових культур, а також готової продукції на складі йдеться й у Законі України «Про зерно та ринок зерна в Україні» № 37-ІУ від 4 липня 2002 року.

Послуги з обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур надають ті страхові компанії, котрі отримали відповідну ліцензію на цей вид страхування.

 

Від яких втрат забезпечує обов'язкове страхування врожаю?

За цим видом Ви маєте змогу застрахувати свій майбутній врожай на випадок його загибелі чи пошкодження внаслідок настання таких подій: ви­мерзання, граду, зливи, бурі, урагану, зсуву, повені, селю, землетрусу, посухи, пожежі, повного раптового знищення посівів від карантинних шкідників. Зас­трахувавши врожай від останнього з перелічених ризиків, Ви зможете отрима­ти страхове відшкодування лише в тому разі, якщо на ваше поле налетить «хмара» таких комах і швидко знищить весь посів. При цьому шкідники мають бути занесені до списку карантинних. В Україні випадків проникнення шкід­ників на посіви поки що не зафіксовано.

Як бачимо, перелік ризиків — досить великий. Досвідчені агрономи стверджують, що такі події, як зсув, сель, землетрус, повінь, пожежа на полях, трапляються не часто. Натомість вимерзання, град і посуха дійсно здатні запо­діяти чималої шкоди посівам.

 

Чи є особливості страхування врожаю за обов'язковою формою?

В разі обов'язкового страхування, на відміну від добровільного, всі страхові компанії мусять виконувати вимоги, затверджені в урядовій постано­ві, тобто дотримувати визначених умов страхування і укладати типовий дого­вір. Не дотримуючи цих правил, страховик порушує законодавчі норми. Щоп­равда, одна зміна такого роду може бути для вас корисною: йдеться про зни­ження страхового тарифу.

За обов'язковою формою потрібно страхуватися від усіх ризиків відра­зу. Обирати окремі ризики не можна.

Звертаємо вашу увагу на те, що в договорі обов'язкового страхування врожаю не передбачають франшизи (частини збитків, якої страховик не від­шкодовуватиме).

Страхове покриття становить 70%. Ця цифра означає, що страховик компенсує Вам не більше як 70% реальних втрат від стихії. Якщо ваш врожай загине цілком, Ви отримаєте лише 70% його вартості, визначеної в договорі. Такий самий показник встановлено і для страхового внеску: за страхування Ви маєте сплатити на 30% менше, ніж у разі страхування повної вартості врожаю.

Які страхові тарифи?

В постанові про обов'язкове страхування врожаю страхові тарифи виз­начено як максимальні, тобто такі, які страховики не мають права підвищува­ти. Величина тарифу залежить від сільськогосподарської культури, що фігурує в договорі про страхування, та регіону, в якому розміщено посіви.

За найниж­чим тарифом (6,5%) страхують культури закритого ґрунту. І не дивно, бо такі насадження частково захищено від дії природної стихії стінами та дахом теп­лиць. Найвищий тариф (9,5%) визначено для цукрових буряків та картоплі. Аналогічні показники для озимих зернових культур становлять 7,5-8%, для ярих зернових та зернобобових — 7-7,5%.

Безумовно, рівень тарифів є досить високий. Ці показники було визна­чено на підставі даних багаторічної статистики страхової компанії та з огляду на ймовірність настання всіх перелічених ризиків. Встановлений рівень тари­фів дає змогу страховикам зібрати таку суму страхових внесків, яка є достат­ньою для формування страхових резервів. Страхові резерви потрібні для того, щоб покрити всі заподіяні збитки.

Аби привабити клієнтів, страхові компанії вдаються до зниження цих тарифів, однак при цьому часто намагаються різними способами зменшити ве­личину відшкодування.

 

Як визначають страхову суму та страховий внесок?

Страхова сума — це сума, в межах якої страховик мусить виплатити Вам страхове відшкодування. Фактично страхова сума — це вартість вашого майбутнього врожаю. Для обчислення цієї вартості належить визначити серед­ній показник врожайності певної культури у вашому господарстві за останні п'ять років. Якщо Ви вирощуєте культуру менше ніж п'ять років, то потрібно відштовхуватися від середнього показника врожайності у вашому районі (ці дані Ви можете одержати в управлінні статистики чи управлінні сільського господарства). Середній показник врожайності множать на ціну одиниці про­дукції (тонни чи центнеру зерна), за якою Ви продавали цю продукцію мину­лого року, або на ціну, визначену іншим способом за домовленістю зі страхови­ком. Отриманий результат множать на фактичну площу, на якій посіяли відпо­відну культуру.

Обов'язкове страхування тварин в Україні.

23 квітня 2003 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 590 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страху­вання тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків».

 

Яких тварин обов'язково потрібно страхувати?

Обов'язковому страхуванню підлягають не всі тварини, а лише цирко­ві, племінні (велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні) й тварини для зоо­парків. До племінних належать чистопорідні особини, а також тварини, яких виведено за затвердженою програмою породного вдосконалення і які мають племінну (генетичну) цінність, тобто є придатні для використання в селекцій­ному процесі. Страхувати можна тих тварин, котрі досягли щонайменше річ­ного віку.

 

Від чого забезпечує обов'язкове страхування тварин?

За обов'язковою формою Ви можете застрахувати племінних тварин на випадок загибелі, травмування, вимушеного забою, що їх спричинили страхові ризики. До таких ризиків належать інфекційні хвороби, пожежа, вибух, ураган, блискавка, дія електричного струму, сонячний або тепловий удар, землетрус, повінь, обвал, буря, буревій, град, замерзання, задушення, отруєння травами або речовинами, укуси гадюки або отруйних комах, потоплення, падіння в ущелину, наїзд транспортного засобу.

 

Скільки коштує страхування тварин за обов'язковою формою?

За обов'язкове страхування тварин їхній власник має сплатити 5% від вартості особин. Такий страховий тариф у постанові № 590 визначено для всіх тварин, незалежно від їх виду та регіону перебування. Ця ставка є максималь­ною: страховики не мають права її перевищувати. Натомість дозволено засто­совувати менші тарифи. Зокрема, той господар, який страхував своїх тварин протягом двох років і жодного разу не отримував страхового відшкодування, може одержати 10-відсоткову знижку на тариф.

 

Як визначають страхову суму?

Страхова сума — це та сума, в межах якої страховик мусить виплатити Вам страхове відшкодування. Величина цього показника дорівнює балансовій вартості застрахованих тварин. Якщо у вашому господарстві не ведуть бухгал­терського обліку, то Ви можете подати страховикові накладну, за якою Ви ку­пили тварин, або довідку про середню ринкову вартість тварин певного виду у вашому районі. Вказана в одному з таких документів вартість правитиме за ос­нову для обчислення страхової суми. В будь-якому разі страхова сума не може перевищувати дійсної ринкової вартості тварин, яких страхують.

 

Чи є обмеження в обов'язковому страхуванні тварин?

Страховики не погоджуватимуться страхувати хворих, виснажених тварин, а також особин, що перебувають у стані залежування перед появою приплоду чи після неї. Велику рогату худобу не страхуватимуть у тому разі, якщо в неї під час останніх досліджень виявлено позитивну реакцію на бру­цельоз, лейкоз та туберкульоз. Договорів обов'язкового страхування тварин не укладатимуть у тій місцевості, де запроваджено карантинні обмеження що­до певних інфекційних хвороб.

Зауважимо, що в разі захворювання тварини страхове відшкодування Вам виплатять лише за інфекційні недуги (тобто ті, що їх викликають пато­генні мікроорганізми).

Як відомо, тварин можуть уражувати й фі­зіологічні хвороби, наприклад, міокардит, ендокардит, мастит та інші. За такі недуги страховик не несе відповідальності. Щоб уникнути непорозумінь, ви­магайте, щоб страховик подав Вам список інфекційних хвороб тих видів тва­рин, яких Ви хочете застрахувати. Одержавши такий перелік, Ви матимете до­кумент, що засвідчує відповідальність страховика в разі настання таких стра­хових випадків.

 

Які права й обов'язки страхувальника та страховика?

Вашим найголовнішим правом як страхувальника є можливість обира­ти компанію, з якою Ви укладатимете угоду обов'язкового страхування тварин. Попри те, що в постанові № 590 затверджено єдині умови обов'язкового стра­хування тварин і єдину форму договору, якість обслуговування таких догово­рів може виявитися різною. Пам'ятайте: укладати такі угоди варто лише з ти­ми компаніями, котрі, по-перше, одержали відповідну ліцензію, по-друге — мають досвід у сфе­рі добровільного страхування сільськогосподарських тварин.

Застрахувавши тварин, Ви мусите вчасно сплачувати страхові премії, утримувати тварин відповідно до зооветеринарних вимог, вживати заходів для запобігання та зменшення збитків, що їх може Вам заподіяти нещасний випадок, визначений як страховий. В іншому разі страхувальник матиме привід відмовити Вам у виплаті відшкодування.

Якщо настав страховий випадок, Вам належить повідомити про нього страховикові протягом 3 днів і нічого не змінювати на місці події, аж поки ту­ди не приїде представник страхової компанії.

Натомість страховик мусить ознайомити вас із порядком і правилами обов'язкового страхування тварин, вчасно виплатити відшкодування, тримати в таємниці відомості про вас як страхувальника.

 

Який обсяг страхового відшкодування?

Якщо Ви виявили, що ваша худоба занедужала на невиліковне інфек­ційне захворювання або внаслідок нещасного випадку одержала смертельну травму, то будете змушені відіслати її на забій. При цьому за м'ясо та шкіру, які Ви здасте на м'ясокомбінат (чи м'ясозаготівельний пункт), Ви отримаєте пев­ні кошти. Якщо таку худобу Ви застрахували за договором обов'язкового стра­хування, то зможете претендувати на страхове відшкодування. Сума компенса­ційної виплати становитиме різницю між страховою сумою, коштами, вируче­ними за здане м'ясо та шкіру, і сумою франшизи. Різницю між страховою су­мою і вартістю зданого м'яса вважають сумою заподіяних Вам прямих збитків. Нерідко м'ясо та шкіру забитої чи загиблої тварини ветеринарний лікар оці­нює як непридатні для вживання чи використання. За таких обставин для виз­начення суми відшкодування від страхової суми віднімають лише суму фран­шизи.

Треба додати, що до прямих збитків можуть зараховувати витрати власника тварин на ліки для хворої худоби, на розтин туші, а також видатки під час транспортування тварини на м'ясозаготівельний пункт. Тому радимо Вам зберігати всі квитанції та інші документи, що підтверджують такі видатки.

 

Що треба зробити, щоб вчасно отримати страхове відшкодування?

Насамперед належить вчасно сплачувати страхові премії за договором про страхування. Не пізніше як за 3 дні після настання страхового випадку потріб­но повідомити про цей факт страховикові. Чекаючи на приїзд представника страхової компанії, належить отримати довідку про настання страхового ви­падку, яку видає уповноважений державний орган. Наприклад, довідку про стихійне лихо можна одержати в гідрометеоцентрі. Факт виникнення пожежі підтверджують органи державного пожежного нагляду. А документ про поши­рення інфекційних хвороб Вам видадуть в органі ветеринарної служби.

Виїхавши на місце страхового випадку, представник страхової компанії проводить експертизу й складає відповідний акт. До такого обстеження вас мо­жуть і не залучити, зате мусять Вам видати копію акту експертизи. Цей доку­мент є однією з підстав для виплати страхового відшкодування.

Крім вже згаданих документів, до страхової компанії належить подати довідку про вимушений забій тварини та довідку, що засвідчує отриману при цьому суму компенсації. Якщо м'ясо та шкіра виявилися непридатними для вживання чи переробки, то потрібно подати документ, що підтверджує такий факт. Якщо Ви претендуєте на повернення Вам додаткових витрат, то мусите показати страховикові квитанцію або прибутковий касовий ордер про сплату за лікування хворої тварини, рецепт лікаря ветеринарної медицини чи дорож­ній лист.

Маючи всі перелічені документи, Вам потрібно визначити приблизну суму страхового відшкодування і написати заяву щодо виплати страхового від­шкодування.

Весь пакет документів для отримання такого відшкодування Ви підго­туєте набагато швидше, якщо консультуватиметеся з представником страхової компанії.

 

З яких причин Вам можуть відмовити в страховому відшкодуванні?

Страховик не виплачуватиме страхового відшкодування, якщо буде доведено, що власник тварин вдався до навмисних дій (чи скоїв злочин), які призвели до загибелі тварин. Відмовити можуть тому страхувальникові, кот­рий свідомо подав неправдиву інформацію про застрахованих тварин (наприк­лад, приховав наявні хвороби тварин), не повідомив вчасно про настання стра­хового випадку, створював перешкоди страховикові у визначенні обставин страхового випадку, не виконував інших умов договору про страхування.

Пам'ятайте: відмову виплатити Вам відшкодування страховик мусить вмотивувати в письмовій формі. Тож за будь-яких обставин вимагайте такого пояснення. Якщо Ви вважаєте рішення страховика несправедливим, то може­те оскаржити його дії в господарському суді.

4. МАРКЕТИНГ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІЙ СФЕРІ                                                             4.1. Збут сільськогосподарської продукції.

Більшість фермерів з різних країн світу вміють вирощувати добрі вро­жаї сільськогосподарських культур, але не вміють вигідно продавати свою про­дукцію. Користь з цієї недосвідченості землеробів мають трейдери зерна (осо­би, що купують і продають зерно) заробляючи на своїх операціях величезні гроші. А селяни, які тяжко працюють, одержують за своє збіжжя мало не копій­ки.

Далі розміщуємо кілька порад фермерам щодо збуту їхньої продукції.

Особливості сільськогосподарської продукції.

Насамперед Вам потрібно завжди пам'ятати, що з одного боку, зерно пшениці чи картопля, м'ясо чи молоко є товаром з високим рівнем попиту. Тож Ви не мусите шукати покупців так, як шукають їх, наприклад, продавці телеві­зорів чи косметики. Вам досить правильно організувати процес продажу й не поступатися в ціні.

З іншого боку, саме м'ясо, молоко чи фрукти швидко псуються, отже, потребують термінового збуту. Тому важливо мати декілька постійних покуп­ців, щоб заздалегідь домовлятися з ними про продаж.

Зазвичай ціна на сільськогосподарську продукцію залежить від ринко­вої ситуації та якості продукції. Звісно, ситуація на ринку Вам не підвладна. Натомість Ви спроможні запропонувати на продаж добротні товари. Щоб ви­робити продукцію високої якості і продавати її за найвищими цінами, потріб­но ретельно добирати сорти рослин та породи тварин і точно дотримувати тех­нології. Втім, у зібраному врожаї Ви завжди виявите якусь частину низькоякіс­ної продукції. В такому разі, скажімо, зерно можна продати як корм для худо­би чи як сировину для виробництва спирту, а ягоди та фрукти — реалізувати для переробки на джеми, соки тощо.

Оскільки виробництво сільськогосподарської продукції має характер сезонності, ціни на неї протягом року відчутно коливаються. Здебільшого най­нижчою є закупівельна ціна відразу по закінченні збирання врожаю чи в пері­од найвищої продуктивності худоби. В цей час пропозиція перевищує попит. Саме з цієї обставини користають трейдери, що майже за безцінь скуповують з поля зерно чи іншу продукцію і згодом продають її за набагато вищою ціною.

Тому краще планувати виробництво так, щоб реалізовувати вирощене у влас­ному господарстві саме тоді, коли закупівельні ціни зростають. В такому разі належить обладнати відповідне місце для зберігання продукції і подбати про альтернативне джерело фінансування виробничих витрат. Йдеться, зокрема, про видатки на посівну кампанію озимих культур, що починається відразу піс­ля жнив. Щоб не продешевити під час продажу, потрібно дуже добре знати стандартні вимоги до якості продукції: так Ви зорієнтуєтеся, наскільки ваші товари відповідають цим вимогам.

Шляхи збуту продукції

В агробізнесі налагоджено багато шляхів (каналів) продажу, кожен з них має свої переваги й недоліки. Вам варто обрати один або кілька каналів збуту, зважаючи на місце положення вашого виробництва, наявність транспор­ту чи складу, сезонні особливості та інші чинники.

Гуртовий продаж. За браком часу та транспорту Ви можете реалізува­ти всю продукцію за одним заходом або декількома великими партіями. Так Ви заразом одержите чималу суму коштів і, скажімо, інвестуєте їх у нову техноло­гію чи обладнання. Зазвичай гуртова закупівельна ціна є нижчою, ніж роздріб­на.

            Проте, наприклад, велику «вагонну» партію зерна, відвезеного на елеватор, трейдер оцінить краще за малу «машинну» партію, що її зберігає на своєму то­ку виробник.

Роздрібний, або рітейловий, продаж. Цей шлях доцільно обрати тим фермерам, котрі не тільки виробляють, а й переробляють продукцію, зокрема, виготовляють ковбаси чи кисломолочні харчі. За таких обставин варто налаго­дити збут через мережу роздрібної торгівлі: магазини, намети, лотки на база­рах. Такі торгові точки Ви можете купити або взяти в оренду. Не завадить і до­мовитися про постійне постачання. З іншими власниками крамниць. За пев­ний час Ви добре вивчите попит у таких місцях і плануватимете кількість та асортимент продукції, яку туди потрібно завозити. Ретельно дотримуючись графіку завезення і гарантуючи високу якість продукції, Ви матимете постій­них покупців.

Зазначимо, що такий шлях продажу потребує додаткових витрат на транспортування продукції.

Цільове постачання. Деякі фермери вирощують певну продукцію «на замовлення» перероблювачів, наприклад, помідори — для виготовлення кетчу­пу, ячмінь — для варіння пива. Завезення молока на молокозаводи чи м'яса на м'ясокомбінати теж можна вважати цільовим постачанням. У такому разі нале­жить заздалегідь укласти угоди про постачання з відповідними підприємства­ми. Між іншим, підприємства-перероблювачі можуть навіть інвестувати кош­ти в сільськогосподарське виробництво. Зокрема, фермерам надають кредити для закупівлі насіння, засобів захисту рослин, зрошувального обладнання.

Описаний спосіб продажу зручний для вас тим, що Ви не мусите вит­рачати час і докладати зусиль, шукаючи покупців після збирання врожаю. Проте пам'ятайте й про притаманний цільовому постачанню ризик: вказана в угоді ціна на продукцію може виявитися набагато нижчою за ту ціну, котра складається на ринку після збирання врожаю.

Біржові контракти. Операції купівлі-продажу сільськогосподарської продукції можна здійснювати і на спеціальних аграрних біржах — регіонально­го значення (районні, обласні) та загальнонаціонального масштабу (Україн­ська аграрна біржа).

Розрізняють декілька видів біржових контрактів: спот, форвардні, деривативи.

Продаж з поля. До цього способу збуту продукції рослинництва, досить поширеного за кордоном, вдаються лише поодинокі українські господарі. Щоб заощадити ресурси на процесі збирання ягід та фруктів, який потребує ручної праці, фермери запрошують потенційних клієнтів на поле чи до саду. Покупці збирають певну частину врожаю (або й увесь урожай) і можуть купити її за ці­ною, нижчою за ринкову. Власники розраховуються із збирачами за їхню пра­цю тією ж таки продукцією. Наприклад, за нарвані для виробника дві коробки яблук покупець отримує третю коробку для себе.

Якщо Ви плануєте в такий спосіб продавати свій врожай, то подбайте про дрібні зручності для збирачів: туалет, воду, місце для обіду, сам обід тощо.

Виставки та ярмарки. У більшості населених пунктів восени, після збирання врожаю, відбуваються ярмарки. В інші періоди року працюють спеці­алізовані сільськогосподарські виставки, де можна придбати саджанці, засоби захисту рослин, добрива, сільськогосподарську техніку, спеціалізоване облад­нання, племінних тварин та ін. Під час таких виставок і ярмарків можна не ли­ше продати свою продукцію, а й знайти постійних покупців чи домовитися про вигідні умови обміну потрібної Вам техніки на вашу сільськогосподарську продукцію.

 

Бухгалтерські та юридичні аспекти продажу.

Незалежно від того, який статус має ваше фермерське господарство, радимо Вам вести ретельний облік операцій з продажу вашої продукції.

Звіс­но, найкраще відображати такі операції в бухгалтерських документах. Так Ви завжди зможете скласти акт звіряння даних з даними вашого клієнта, щоб за­лагодити суперечки, наприклад, з приводу невчасної чи неповної сплати кош­тів за товари. Якщо ж Ви не ведете бухгалтерського обліку й реалізовуєте про­дукцію за готівку, то в будь-якому разі оформляйте відповідні документи (уго­ди, розписки), щоб забезпечити себе від шахрайства. Щодо здійснення таких операцій, а надто на початковому етапі роботи, варто консультуватися з профе­сійними бухгалтерами та юристами.

Намагайтеся укладати такі угоди про збут продукції, за якими клієнти сплачують Вам кошти заздалегідь або розраховуються в момент одержання то­вару. Прикро, але в Україні дуже часто покупці зволікають із сплатою. Зіткнув­шись з таким клієнтом, пам'ятайте, що боржник мусить перерахувати Вам пе­ню за кожний день прострочення. Якщо ж усунути непорозуміння не вдається, звертайтеся до суду.

            Без сумніву, Ви вже знаєте з досвіду, що будь-який бізнес буде успіш­ним лише в тому разі, якщо Ви забезпечите собі гарантований ринок збуту кінцевої продукції. Сподіваємося, що викладені тут поради стануть Вам у пригоді.

4.2. Державна закупівля зерна під заставу.

Чи не найбільше болюча проблема українських селян — нестача обіго­вих коштів, яка постає, зокрема, через складність одержання комерційних кре­дитів. Однією з форм отримання короткострокової позики можна вважати дер­жавну закупівлю зерна під заставу.

 

Що таке заставна закупівля зерна?

Зміст цього поняття, а також опис самого механізму такої закупівлі викладено в законі «Про зерно та ринок зерна в Україні». Щороку в Україні призначають державного агента із забезпечення заставної закупівлі зерна. Та­ким агентом може бути організація, яка має власні елеватори, — за умови, що державна частка в її статутному фонді становить не менше ніж 75%. Ця органі­зація приймає зерно від сільськогосподарських виробників, укладає з кожним з них договір про заставну закупівлю зерна та відповідальне зберігання застав­леного зерна. Цей документ зобов'язує агента сплатити виробникові вартість прийнятого збіжжя за встановленими державними цінами на заставлене зерно. Одержані кошти сільський господар може використовувати на поточні потре­би, наприклад, під час осінньо-польових робіт. Не пізніше ніж 1 березня влас­ник має право забрати своє збіжжя, повернувши агентові одержану суму кош­тів. Доцільність такої закупівлі полягає в тому, що сільськогосподарський ви­робник може передати зерно під заставу відразу після збирання врожаю і отри­мати вкрай потрібні кошти на посівну кампанію озимих культур. Згодом, коли на ринку встановиться стабільна ціна на зерно, його власник може викупити заставлене збіжжя і продати його за вищими цінами. Отже, схема заставної за­купівлі дуже схожа на механізм видачі банківських кредитів під заставу зерна.

 

Які недоліки має заставна закупівля зерна?

Якщо Ви вирішили скористатися із заставної закупівлі зерна, то будь­те готові до певних витрат. Передусім Ви мусите власним коштом завезти зер­но на елеватор, а також сплатити державному агентові за весь період зберіган­ня зерна в цьому сховищі та за доведення збіжжя до стандартної кондиції (про­сушування, очищення від домішок). Власне кажучи, за ці послуги Ви сплати­ли б елеватору й у разі звичайного зберігання зерна. Проте якщо йдеться про невелику партію збіжжя, то немає сенсу перевозити його до такого сховища — краще продати зерно відразу зі свого току чи комори.

В разі заставної закупівлі від вас також вимагатимуть, щоб Ви за свої гроші застрахували зерно від пошкодження чи знищення. При цьому страхову компанію обере державний агент. Якщо перед тим як забирати зерно із заста­ви Ви захочете перевірити лабораторні показники його кількості та якості, то теж сплатите за таку послугу з власної кишені. Отже, всі додаткові витрати в разі заставної закупівлі є своєрідним аналогом відсотків за комерційний кредит.

Вважаємо за потрібне попередити вас про ймовірність виникнення великої проблеми. Річ у тому, що протягом двох років, відколи держава прак­тикує заставну закупівлю зерна, деякі власники збіжжя не могли забрати йо­го з елеватора, бо агент продав зерно, не дочекавшись закінчення терміну збе­рігання.

 

Як формується ціна на зерно в разі заставної закупівлі?

Ціну, за якою державний агент купує у вас заставне зерно, встановлю­ють за відповідною методикою, визначеною в постанові Кабінету Міністрів України № 164 від 7 лютого 2003 р. За цим документом, заставна ціна має пок­ривати середньогалузеві нормативні витрати на вирощування зерна й забезпе­чувати його виробникам мінімальний прибуток, достатній для відтворення ви­робництва. Обчислюючи середньогалузеві нормативні витрати, фахівці спира­ються на технологічні карти вирощування відповідної зернової культури й бе­руть до уваги поточні ціни, тарифи на матеріальні ресурси та прогнозований рі­вень урожайності. Такі розрахунки, що їх виконують в Українській академії аг­рарних наук, візує Міністерство аграрної політики. Дані про заставні ціни на зерно Кабінет Міністрів України має затвердити до 31 березня поточного ро­ку й оприлюднити через засоби масової інформації.

Для чого потрібні подвійні складські свідоцтва?

Прийнявши заставлене зерно на елеватор, працівники цього сховища видають власникові подвійне складське свідоцтво. Цей документ є бланком су­ворої звітності. Дублікату такого свідоцтва (наприклад, у разі його втрати) не видають, і домогтися визнання своїх прав на заставлене збіжжя вдасться лише через суд. Тому втративши складське свідоцтво, негайно в письмовій формі по­відомте про цей факт керівництву зерносховища.

Бланк подвійного складського свідоцтва має дві частини — складське свідоцтво (частина А) та заставне свідоцтво (частина Б). Дані, вказані в обох частинах цього документу, мусять бути ідентичними. Особливу увагу нале­жить звернути на такі відомості, зазначені в подвійному складському свідоцтві:

·         посилання на договір про зберігання зерна на елеваторі;

·         посилання на документ-довідку про якість зерна;

·         вказівка на спосіб зберігання збіжжя — разом з усім зерном, завезеним на елеватор, у загальному сховищі чи в окремому місці;

·         термін, протягом якого зерно зберігатимуть у сховищі, якщо такий термін встановлено в договорі про зберігання зерна;

·         тарифи за послуги із зберігання збіжжя, що їх надає сховище.

 

Детально ознайомившись із цією інформацією, Ви уникнете непорозу­мінь з елеватором у той момент, коли забиратимете звідти своє збіжжя (нап­риклад, якщо від вас вимагатимуть сплати за термін зберігання, довший від вказаного в складському свідоцтві).

Зауважимо, що подвійне складське свідоцтво може виступати предме­том застави для отримання кредиту в комерційному банку. У такому разі в цьо­му документі вказують дані про отриману позику: її суму, умови одержання, термін повернення, відсоткову ставку. Варто пам'ятати, що термін дії кредиту не має перевищувати терміну зберігання зерна.

 

Comments