Хліб. Соціалістичний реалізм

Пост-реліз

14–17 вересня у Хмельницькому обласному художньому музеї (ХОХМ) проходила виставка «Хліб. Соціалістичний реалізм», яка стала результатом однойменного мистецько-дослідницького семінару Метод фонду, на меті якого став розгляд способів  інтерпретації та репрезентації соцреалізму, як естетичного та культурного явища радянської доби в сучасних музеях України.

Відмовляючись від позаісторичної та описової оптики пострадянського художнього музею, учасникам/цям семінару було запропоновано зосередитись на специфіці історичної ситуації становлення і тривалості соцреалізму: теоретичній полеміці між модерністичною й реалістичною естетиками 1930-х років, відносинах професійних художніх спільнот із радянською владою у 1920–30-х роках, внутрішньопрофесійній боротьбі та кінцевії централізації мистецьких процесів, яка осіла структурними приписами сьогоднішньої культури.

Працюючи над цими питаннями художники та художниці, реставраторки та музейні працівниці з Києва та Хмельницького, звернулись до історії створення та подальшого існування картини «Хліб» Тетяни Яблонської. Картина була задумана упродовж художньої практики в селі Летава Чемеровецького району Хмельницької області, куди художниця – тоді викладачка живопису в Київському художньому училищі – поїхала влітку 1948 року разом зі своїми учнями. У 1949 році картина здобуває сталінську премію і стає взірцем живопису соцреалізму.
У ХОХМ зберігається лише один підготовчий етюд, зроблений Яблонською до картини,
а у с. Летава функціонує музей, що репрезентує історію колгоспу (сьогодні кооперативу) та особисті історії працівниць у щільному зв’язку із «Хлібом»

Спираючись на матеріали, знайдені впродовж поїздки до с. Летава, на дослідження документів, публікацій, фондів ХОХМ, а також на зустрічі та дискусії протягом семінару, учасники/ці зробили окремі художні висловлювання та коментарі, які були експозиційно зорганізовані в першій залі ХОХМ.

 


«Динаміка тематичної картини на виставках образотворчого мистецтва Української РСР» – інфографіка, що за формою наслідує кількісні показники виробництва радянських структур. Проте, інфоргафіка, представлена на виставці, є спробою підраховування показників за творами мистецтва. Основою для цього стають знайдені у архівах ХОХМ «Тематико-експрозиційний план» музею 1986 року та вибірка із шести каталогів виставок образотворчого мистецтва Української РСР за 1940–50-ті та 1976 р.

Пропозиція Катерини Бадянової – подивитись на мистецтво сталінського періоду в Україні, редукуючи його до тематик живописних творів та дат виставок –проблематизує калькуляцію історичного процесу та мистецтва всередині нього, зведення історії до відчуженого соціологічного факту.



Робота хмельницької групи The death of scheka crew є фрагментом архіву вигаданого вченого-агронома Георгія Туца, що займався «боротьбою із деревинною косоокістю». Таким чином художники іронічно коментують погляд героя у соцреалістичному портреті та його пов’язаність із системою нагляду в радянській дійсності.


Вероніка Ядуха розглядає складні відносини між типовим образом колгоспниці, що постає на картині «Хліб», та фотографіями портретів реальних трудівниць, нагороджених званням героя соц.праці. Саме цих колгоспниць та їхню працю замальовувала Яблонська у 1948 році, намагаючись віднайти цей типовий образ. Постає питання, як співіснують ці образи сьогодні, коли індивідуальні долі колгоспниць стали лише історичним фактом, а типовий образ – естетичним зразком? 

 


Анна Щербина звертається до живопису як процесу виробництва. Копіюючи етюд Яблонської, художниця не ставить завдання відтворити оригінал, а радше простежити за процесом його написання – за інтенсивністю ліній, штрихів та мазків, добором кольорів, за часом роботи над етюдом. Сприймаючі ці спостереження за предмет своєї праці, художниця одночасно виявляє та актуалізує приховану за статусом кінцевого результату працю самої Яблонської.



Робота Яни Бачинської звертається до способів показу та інтерпретації соцреалізму в стінах ХОХМ. Художниця аналізує мову музейних текстів – лекцій, екскурсій та пояснювальних текстів до зали «Соцреалізм: свобода і несвобода вислову» – й констатує властиву офіційній мові культури в Україні описову беззмістовність, коли певний описуючий картину речовий зворот, метафора, ліричний образ, легко замінюється іншим словосполученням або може стосуватися іншої картини. Врешті, Бачинська пропонує співробітникам державних культурних установ заради економії часу на написання текстів, звернутися до методу автоматичного генерування текстів, яким вже давно та успішно користуються студенти й викладачі українських ВНЗ.



Петро Владіміров у короткому відео, знятому під час поїздки учасників/ць семінару до с. Летава, документує як четверо учасників/ць ставлять перед фотокамерою сцену праці. Поспіх, із яким береться на себе роль робітників, гуртом ремонтуючих сільгосптехніку, відповідає швидкості із якою фіксується така сцена на фотографії, що залишає поза увагою усі суттєві питання щодо репрезентації праці за межами фотографічного зображення, збиваючись на манівці клішованого образу.






Пейзаж як неполітизований жанр, як прихисток художника, у репрезентації соцреалізму співробітницями ХОХМ переосмислюється у відео Ларіона Лозового. Починається робота із цитати, що постулює в соцреалізмі ствердження буття людини як «діяння», «творчості», «…мета якої – …розвиток індивідуальних здатностей людини, заради її перемоги над силами природи».

Через співставлення кінокадрів ландшафтів з низки радянських стрічок на тему колективізації і коментування цих кадрів як відносин ландшафту та героя, Ларіон Лозовий переозначує цитоване вище ствердження функції соцреалізму. Так фокус зсувається з історії героя – «праці звільненої людини» і зосереджується в історії природи – «часу життя ландшафту в кадрі».



Паралельно із індивідуальними художніми роботами учасників/ць семінару в експозиції  розташовувалися певні коментарі, пов’язані із задачами репрезентації соцреалізму. Цитати з брошури І.І. Чуліпи «Радянська дійсність в образотворчому мистецтві» за 1977 рік, фото ескізу незавершеного плакату Яблонської, що передував роботі над «Хлібом», а також три картини, спільно відібрані учасниками/цями з фондів ХОХМ – «Шинкують капусту» К. Трохименка (1947), «Мрії» К. Трохименка (1947), «Весняні кущі» С. Солодовника (1983).




Учасники/ці виставки – Катерина Бадянова, Яна Бачинська, Петро Владіміров, Ларіон Лозовий, Аніта Немет, Денис Панкратов, Вероніка Ядуха, Аня Щербина, The death of Scheka crew.

За семінаром «Хліб. Соціалістичний реалізм» плануються подальші публікації.

Семінар і виставка «Хліб. Соціалістичний реалізм» відбулися в рамках серії семінарів «Політичність і парадокси критичного мистецтва. Форми дії та репрезентації» проекту «ПЕРЕДМОВА» Метод фонду за підтримки Rosa-Luxemburg-Stiftung в Україні.


Д. Панкратов