Тема 5. Тенденції розвитку медіасистем наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття

Курс «Сучасні медіасистеми і політичні комунікації»

на допомогу викладачам журналістики, політології, соціології

 

Видання підтримали Британська Рада та Міжнародний фонд "Відродження"

 

Галлін Д., Манчіні П.

Сучасні медіасистеми: три моделі відносин ЗМІ та політики / Переклад з англ. О. Насика. – К.: Наука, 2008. – 320 с.

ISBN 978-966-96972-0-2

Курс "Сучасні медіасистеми і політичні комунікації" 

СУЧАСНІ МЕДІАСИСТЕМИ головна

----------------------------

Скласти враження про повсякденну роботу медіасистем може допомогти служба BBC Monitoring, у розділі якої Country Profiles представлені провідні ЗМІ більшості країн світу. На сторінці Country Profiles виберіть країну, а на ній – вкладку Media.

Для перекладу інтернет-сторінок можна використовувати службу Windows Live Translator. Найкращі результати отримуються у парах «одна з романо-германських мов – англійська».

 

 

Ключові поняття

автономізація медіасистем, американізація медіа, глобалізація медіа, глобальна культура журналістики, гомогенізація медіасистем, деідеологізація ЗМІ, де-диференціація ЗМІ, диференціація ЗМІ, конвергенція медіасистем, лібералізація медіа, «медіа-партії», національні медіасистеми, «нейтральний професіоналізм», персоналізація політики, регіональні медіасистеми, таблоїдизація

Основна література 

Галлін Д., Манчіні П. Сучасні медіасистеми, с. 258–267

             Додаткова література

 Pippa Norris, A Virtuous Circle: Political Communications in Postindustrial Societies. New York: Cambridge University Press, 2000. Pp. 120–136.

Paolo Mancini. 2000. “Political complexity and alternative models of      journalism: The Italian case.” Pp. 26578 in J. Curran and M-J. Park, Eds., De-Westernizing Media Studies. London: Routledge.

 Mark Deuze. 2003. “The web and its journalisms: considering the consequences of different types of newsmedia online.” New Media & Society 5 (2): 203230.

 Leopoldina Fortunati. 2005. “Mediatization of the Net and Internetization of the Mass Media.” Gazette 67 (1): 2744.

             Van der Wurff, Richard. 2005. “Impacts of the Internet on Newspapers in Europe: Conclusions.” Gazette 67 (1): 10720.

Jan Nederveen Pieterse. 2004. Globalization and Culture: 

Global Mélange. New York: Rowman & Littlefield.

George Ritzer. 2004. The McDonaldization of 

Society.Thousand Oaks, CA: Pine Forge.

Sandra Moog and Jeffrey Sluyter-Beltrao, “The transformation of political communication?”, in Barrie Axford and Richard Huggins (eds), New Media and Politics. London: Sage, 2001, pp. 3063.

Peter Dahlgren, “The public sphere and the net: structure,             space, and communication”, pp. 3355.

 Colin Sparks, “The Internet and the global public sphere”; both in W. Lance Bennett and Robert Entman (eds), Mediated Politics: Communication in the Future of Democracy. New York: Cambridge University Press, 2001, pp. 7595.

Знання, здобуті при розгляді цієї теми, допоможуть краще орієнтуватися у процесах, що відбуваються у ЗМІ (в тому числі – вітчизняних), та сприятимуть розвитку критичного мислення щодо цих процесів, які часто подаються без належної уваги до взаємин медіа і суспільства, з перебільшеним наголосом (позитивним чи негативним) на окремих тенденціях розвитку ЗМІ (наприклад, вплив ліберальної моделі, глобалізованої масової культури, новітніх технологій) протягом останніх десятиліть.

Нагадаємо, що Деніел Галлін і Паоло Манчіні у своєму дослідженні виділяють такі моделі медіасистем у відповідних групах демократичних суспільств:

  1. Середземноморська, або модель поляризованого плюралізму – низький рівень тиражів газет, низька фактична (часом на відміну від декларованої) професіоналізація медіаспільноти, високий рівень політичного паралелізму (тобто ступеня пов’язаності ЗМІ з політичними партіями та фінансово-промисловими групами, в тому числі регіональними; ця система розвинулася у країнах Південної Європи (Іспанія, Італія, Греція, Португалія).
  2. Північно/європейська, або Демократична корпоративістська модель – високий рівень розвитку усіх чотирьох параметрів (розвитку масової преси, політичного паралелізму, журналістської професіоналізації та втручання держави у діяльність ЗМІ). Характерна переважно для країн Центральної і Північної Європи (Німеччина, Австрія, Швейцарія, Бельгія, Голландія, Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція); назва пов’язана з визначальною роллю у діяльності ЗМІ стабільних соціальних груп-корпорацій.
  3. Північноатлантична, або ліберальна модель – середній рівень тиражів масових газет, низький рівень політичного паралелізму, низький рівень втручання держави у справи ЗМІ, високий ступінь журналістської професіоналізації. Характерна для держав Північно-Атлантичного регіону (Великобританія, Ірландія, Канада, США).

Однією з визначальних тенденцій розвитку національних та регіональних медіасистем світу є експансія ліберальної моделі медіа, характерної у чистому вигляді для США, та, відповідно, комерціалізація ЗМІ. Дедалі важливішою і у багатьох випадках домінуючою метою існування засобів масової інформації стає отримання прибутку. Таким чином, у медіасистемах спостерігається тенденція до уподібнення чи, в термінах Д. Галліна і П. Манчіні, гомогенізація, спільним знаменником якої є американська медіамодель. Проте слід зазначити, що загальна лібералізація має помітні національні риси: приміром, залишаються дієвими суворіші за американські законодавчі норми у багатьох європейських країнах, що регулюють питання захисту приватності та медійного висвітлення виборчих кампаній та політичної реклами.

Серед головних її чинників можна виокремити безпосередній вплив Сполучених Штатів Америки та розвиток глобальної культури журналістики. Ще одним важливим чинником гомогенізації медіасистем є розвиток технологій як безпосередньо комунікації (передусім, електронних ЗМІ), так і технологій, що використовуються у зборі і передаванні інформації при підготовці матеріалів ЗМІ. В цьому останньому аспекті наприкінці ХХ ст. з поширенням комп’ютерних технологій відбулися справді революційні зміни, другу фазу яких медіа переживають зараз через поширення інтернет-технологій. Внаслідок спільної дії усіх зазначених факторів зростають можливості для закріплення певних єдиних професійних методів і стандартів у національних і регіональних медіасистемах, які раніше слабо взаємодіяли між собою.

Окрему групу чинників, які зумовлюють уподібнення медіасистем, становлять внутрішні причини (на відміну від впливу іноземних країн та нових технологій): це – автономізація медіасистем; пов’язане з нею зростання економічної самостійності медіаорганізацій і, внаслідок цього, комерційна спрямованість ЗМІ; руйнування старого поділу суспільства за домінуючими ідеологіями та соціальним становищем та пов’язаний з цим процес занепаду масових партій і деідеологізації політичних партій. Прикметно, що ЗМІ (і особливо телебачення) незрідка самі відігравали важливу активну роль у процесі соціальних змін (один із класичних прикладів – розвиток телебачення у Голландії, яке стало «спільною платформою» для суспільства, раніше розділеного релігійними і соціальними бар’єрами).

Найважливішою серед цих тенденцій є комерціалізація медіа. Головні її наслідки:

         зміна орієнтирів європейських медіасистем від поширення ідей та досягнення суспільного консенсусу до задоволення потреб окремого споживача;

         сприяння у руйнуванні старих соціальних, ідеологічних, релігійних об’єднань;

         зміна політичної комунікації: персоналізація політики, домінування у ЗМІ точки зору пересічного споживача, поява «медіа-партій» (яскравий приклад – Forza Italia Сільвіо Берлусконі в Італії);

Водночас, слід звертати увагу на те, що зближення медіасистем не йде в одному напрямку. Так, в американських ЗМІ з’являється дедалі більше прикладів політичної поляризації, раніше характерної для європейських країн. Цьому ще більше сприяє здешевлення засобів донесення медіаконтенту до кінцевого споживача.

Лібералізація, що у країнах Південної Європи знаменувалася швидкою «дикою дерегуляцією», не привела до бажаних суспільних наслідків. Разом з комерціалізацією та більшою самостійністю ЗМІ стали не нейтральнішими у поданні інформації, а ще більш політично ангажованими та сенсаційними. Загалом, об’єктивні факти свідчать про відсутність значного зв’язку між лібералізацією медіа та зростанням рівня нейтральності журналістики. Також дані різних медіасистем свідчать, комерціалізація не тільки пов’язана зі зменшенням залежності ЗМІ від традиційних суспільних сил (передусім, політичних партій і великих соціальних об’єднань на зразок церков і профспілок), а й створенням нових залежностей – у першу чергу від бізнесових сил та бізнесово-політичних об’єднань. Також слід звернути увагу на появу на тлі піднесення в Європі комерціалізованої сенсаційної журналістики нових екстремістських політичних сил (наприклад, ксенофобського спрямування), що йдуть на зміну традиційним радикальним політичним силам минулого.

Загалом, очевидні процеси комерціалізації ЗМІ породжують тенденції як до їх відділення від політичної і соціальної сфер (диференціація), так і до протилежного (де-диференціації), створюючи нові залежності та сприяючи утвердженню і посиленню нових різновидів політичної поляризації навіть там, де протягом ХХ ст. це явища було слабким (у першу чергу, у США). Ще один помітний наслідок комерціалізації медіа полягає у загальному зниженні нейтрального професіоналізму. Це спостерігається як у країнах Європи, так і у США.

До наступної теми 

На головну сторінку Курсу