Тема 1. Суспільна комунікація за демократії: 

від «чотирьох теорій» до «трьох моделей»


Курс «Сучасні медіасистеми і політичні комунікації»

на допомогу викладачам журналістики, політології, соціології

 

Видання підтримали Британська Рада та Міжнародний фонд "Відродження"

 

Галлін Д., Манчіні П.

Сучасні медіасистеми: три моделі відносин ЗМІ та політики / Переклад з англ. О. Насика. – К.: Наука, 2008. – 320 с.

ISBN 978-966-96972-0-2

Курс "Сучасні медіасистеми і політичні комунікації"

СУЧАСНІ МЕДІАСИСТЕМИ головна

----------------------------

Скласти враження про повсякденну роботу медіасистем може допомогти служба BBC Monitoring, у розділі якої Country Profiles представлені провідні ЗМІ більшості країн світу. На сторінці Country Profiles виберіть країну, а на ній – вкладку Media.

Для перекладу інтернет-сторінок можна використовувати службу Windows Live Translator. Найкращі результати отримуються у парах «одна з романо-германських мов – англійська».

 

 

Короткий опис

За якими критеріями слід аналізувати медіасистеми? У чому саме полягають головні відмінності засобів масової інформації та їх функціонування у різних країнах? Яку роль у політичній системі відіграють медіа? Незважаючи на давню історію розуміння величезного взаємовпливу політики і медіа, що веде свою історію принаймні від Великої Французької революції та війни за незалежність у США, до середини ХХ століття ці питання в науці фактично не порушували. Від класичної праці Ф. Сіберта, Т. Пітерсона та В. Шрамма «Чотири теорії преси» (1956) на задовільну відповідь довелося чекати до початку ХХІ ст. – виходу у світ праці Д. Галліна і П. Манчіні «Сучасні медіасистеми» (2004).

 

Основна література

Сиберт Ф., Шрамм У., Питерсон Т. Четыре теории прессы. М.: Национальный институт прессы, Вагриус, 1998.

Галлін Д., Манчіні П. Сучасні медіасистеми: три моделі відносин ЗМІ та політики. К.: Наука, 2008.

 

План

І. Чотири теорії преси Ф. Сіберта, Т. Пітерсона та В. Шрамма.

ІІ. Переваги та вади «Чотирьох теорій».

ІІІ. Три моделі ЗМІ Д. Галліна і П. Манчіні.

 

 

І. Чотири теорії преси Ф. Сіберта, Т. Пітерсона та В. Шрамма

 

 

Сіберт, Пітерсон, Шрамм

(1956)

…преса завжди набуває форми й забарвлення тих соціальних і політичних структур, у межах яких вона діє…

 

Чотири теорії преси

 

Авторитарна

Преса підтримує чинну владу; власність на засоби масової інформації може бути як державною, так і приватною; медіасистема цього типу характерна для Великобританії XVI–XVII століть.

 

Лібертаріанська (ліберальна)

Якби я мав вирішувати, чи що нам потрібно – влада без газет чи газети без влади, я без жодного вагання вибрав би друге. Втім, тут обов’язково треба зауважити, що кожен мав би отримувати ці газети і міг їх прочитати.

Томас Джефферсон

 

Панівна у Великобританії після 1688 року та пізніше у США й інших країнах; мета засобів масової інформації – інформувати, розважати, відкривати правду та служити обмеженням влади; власність переважно приватна; філософська основа – переконання у колективній раціональності суспільства, а відтак – у необхідності забезпечення доступу громадян до правдивої інформації, на основі якої базується їх вибір.

 

Радянська тоталітарна

Характерна для суспільств тоталітарного типу, передусім радянського, але також у певних аспектах нацистського; мета медіа – захищати і зміцнювати соціалізм, допомагати у його експансії, пропагувати цінності, обстоювати диктатуру партії; власність на ЗМІ – державна.

 

Соціальної відповідальності

Розвивається у США у ХХ столітті; мета медіа – інформувати, розважати, продавати, проте водночас – переводити соціальний конфлікт у площину громадської дискусії; сувора вимога «об’єктивності»; визнання необхідності і висунення вимоги додавати до правдивої інформації ще і «соціально відповідальну» інтерпретацію фактів.

 

Таблиця. Чотири обґрунтування для засобів масової інформації (за Сібертом, Пітерсоном та Шраммом)

 

 

ІІ. Переваги та вади «Чотирьох теорій»

 

«Чотири теорії преси» десятиріччями задавали тон у медіадослідженнях, як зомбі з фільму жахів, котрий вже давно віджив відведений йому на землі вік. Гадаємо, час організувати йому належний похорон та взятися за розробку досконалішої моделі, яка б спиралася на справжній порівняльний аналіз.

Д. Галлін, П. Манчіні

 

Як у медіастудіях, так і в медіаосвіті праця Галліна і Манчіні дедалі більше переймає на себе позицію свого класичного попередника – праці Фредеріка Сіберта, Теодора Пітерсона та Вілбура Шрамма «Чотири теорії преси» (1956). Теорія трьох американських науковців у медіаосвіті і медіастудіях другої половини ХХ століття мала безпрецедентний вплив. Одним із завдань «Сучасних медіасистем» було подолання негативного впливу «Чотирьох теорій преси», неадекватність яких для аналізування медіасистем з плином часу ставала дедалі очевиднішою.

 

Однак особлива роль «Чотирьох теорій преси», поряд із ідеологічними причинами, ґрунтується і на очевидних наукових перевагах цієї праці. Моделі, запропоновані Галліном і Манчіні, дають можливість об’єктивно розглянути і оцінити класичну теорію попередньої епохи.

 

Переваги «Чотирьох теорій»

 

·        вперше у західних мідастудіях, що належали до наукового та ідеологічного «мейнстріму», було чітко сформульовано принцип залежності медіасистеми від політичної і соціальної систем;

·        запропоновано прості критерії класифікації медіасистем у зв’язку з політичною, соціальною та економічною системами відповідних суспільств.

 

Вади «Чотирьох теорій»,

що долаються у «Сучасних медіасистемах» Галліна і Манчіні

 

·        головний недолік: «чотири теорії» мають не дескриптивний (опис реального стану речей), а нормативний характер (містять оцінки, що ґрунтуються на «філософських» відмінностях медіасистем різних суспільств, а ці філософські відмінності визначаються суб’єктивно);

·        зосередженість на британському та американському досвіді;

·        подання історично, соціально та ідеологічно зумовлених фактів як певних універсальних цінностей (приклад: ідеологічна мотивованість «соціальної відповідальності» та зв’язок «соціальної відповідальності» з монопольним становищем газет у переважній більшості американських міст);

·        недостатність аналізу функціонування ЗМІ у Радянському Союзі у зв’язку з соціальними, економічними, політичними та культурними процесами радянського суспільства;

·        подання однієї системи («суспільної відповідальності») як такої, що є унікальною і має переваги над іншими; водночас ефективним еквівалентом системи «соціальної відповідальності» у північноєвропейських країнах є механізми державно-правового регулювання сфери медіа, що випало з поля зору американських науковців середини ХХ ст. (докладніше див. теми, присвячені моделям демократичного корпоративізму та ліберальній моделі);

·        необґрунтований прогресизм (медіасистеми начебто розвиваються від менш до більш досконалих у соціальному сенсі) на тлі недостатньої уваги до національної специфіки досліджуваних систем;

·        потенційна загроза зловживань вимогою «соціальної відповідальності» і її суттєва близькість до певних рис медіасистем авторитарного і тоталітарного типу.

 

ІІІ. Три моделі ЗМІ Д. Галліна і П. Манчіні

 

Наша мета не зіставлення медіасистем з нормативним ідеалом, а аналіз їх історичного розвитку як інститутів у контексті певних соціальних умов. Ми хочемо зрозуміти, чому вони розвивалися саме так, як вони розвивалися; яка їх фактична роль у політичному, соціальному та економічному житті; і якою є система їх відносин з іншими соціальними інститутами. Наші моделі журналістики мають емпіричний, не нормативний характер.

Д. Галлін, П. Манчіні

 

Д. Галлін і П. Манчіні пропонують моделі, що базуються на таких об’єктивних критеріях:

 

 

  1. Ступінь розвитку медіаринків і масової преси. Показник розвитку масової преси також характеризує сучасний ступінь потужності електронних ЗМІ: загалом, країни з низьким рівнем впливу друкованих ЗМІ характеризуються високим рівнем розвитку і впливом електронних ЗМІ, у першу чергу – телебачення.
  2. Ступінь політичного паралелізму, тобто ступінь і особливості зв’язків між ЗМІ і політичними партіями та іншими політичними групами, іншими словами – ступінь того, наскільки медіасистема відображає політичний поділ того чи того суспільства.
  3. Ступінь розвитку журналістської професіоналізації – журналісти, власники, працівники ЗМІ як автономна соціальна група, що об’єднуються професійною ознакою.
  4. Ступінь втручання держави у діяльність окремих ЗМІ та медіасистему в цілому.

 

 

Галлін, Манчіні

(2004)

Три моделі ЗМІ

 

 

Модель поляризованого плюралізму

Низький рівень тиражів газет, низька фактична (часом на відміну від декларованої) професіоналізація медіаспільноти, високий рівень політичного паралелізму (тобто ступеня пов’язаності ЗМІ з політичними партіями та фінансово-промисловими групами, в тому числі регіональними; ця система розвинулася у країнах Південної Європи (Іспанія, Італія, Греція, Португалія).

 

Модель демократичного корпоративізму

Високий рівень розвитку усіх чотирьох параметрів (масової преси, політичного паралелізму, журналістської професіоналізації та втручання держави у діяльність ЗМІ). Характерна переважно для країн Центральної і Північної Європи (Німеччина, Австрія, Швейцарія, Бельгія, Голландія, Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція); назва пов’язана з визначальною роллю у діяльності ЗМІ стабільних соціальних груп-корпорацій.

 

Ліберальна модель

Середній рівень тиражів масових газет, низький рівень політичного паралелізму, низький рівень втручання держави у справи ЗМІ, високий ступінь журналістської професіоналізації. Характерна для держав Північно-Атлантичного регіону (Великобританія, Ірландія, Канада, США).

 

На відміну від попередників, Галлін і Манчіні зосереджуються тільки на демократичних суспільствах Західної Європи і Північної Америки. Водночас їхня теорія є продуктивною для більшості держав сучасного світу, медіасистеми яких можуть бути представлені через комбінації рис трьох основних моделей, запропонованих у «Сучасних медіасистемах», та певних специфічних національних рис і явищ.

До наступної теми

На головну сторінку Курсу