Пеле з "гірки"

опубліковано 12 черв. 2010 р., 07:10 Володимир Капусняк
22 травня виповнилося 65 років з дня народження Тараса Шулятицького, одного з найяскравіших півзахисників в історії прикарпатського футболу. Він став другим футболістом після Мирослава Думанського, що був запрошений до клубу вищої ліги чемпіонату СРСР. На той момент Тарасові йшов 22-й рік...

Сім’я Шулятицьких мешкала на Гірці за кількасот метрів від стадіону “Локомотив”. Тож Тарас і його старший брат Юрій пропадали там зранку до вечора. Місцевих хлопчаків тренував Володимир Бриндзей, батько майбутньої абсолютної чемпіонки світу з ковзанярського спорту Віри Бриндзей. Він, як ніхто, міг розгледіти у звичайному хлопчині майбутню “зірку”. Бувало, зазирне на подвір’я 12-ї залізничної школи (нині це ЗОШ №16), постоїть трохи, спостерічаючи за футбольними баталіями, а потім, зупинивши гру, вибере кількох і накаже їм наступного дня з’явитися на тренування.
Тарас Шулятицький помітно вирізнявся серед однолітків. Вже тоді його називали гірчанським Пеле. В юнацькому складі “Локомотива” він дебютував в 13 років, а в 16 разом з братом вже грав за “основу”. Граючи в центрі півзахисту, Тарас без видимих зусиль обігрував по кілька суперників, міг віддати гострий і, головне, несподіваний для супротивника пас. З такими даними йому стелилася пряма дорога в івано-франківський “Спартак”, але...
Розповідає Юрій Йосипович Шулятицький: “Це може здатися дивним, проте ми з братом не хотіли грати в “Спартаку”. Наш батько працював на колії і ми були справжніми патріотами “Локомотива”. Та якось так сталося, що Тараса звабили у Крим. На щастя, туди прибув на збори наш “Спартак” і найдосвідченіший гравець команди Мирослав Думанський все ж вмовив брата стати під “біло-червоні” прапори”.
На початку 1960-х “Спартак” переживав не кращі свої часи. Щороку змінювалися тренери. Вони везли з собою купу варягів, кращі часи яких залишилися в минулому. Місцеві ж таланти, тільки-но засвітившись, одразу йшли “служити” у львівський СКА.
Не оминула така доля й Тараса Шулятицького. Його прихід в СКА співпав з найбільшим злетом в історії цього клубу: в 1965 р. команда стала чемпіоном України серед команд класу Б. А згодом у перехідних матчах з земляками із “Карпат” виборола путівку у другу групу класу “А”.
Дебютуючи на вищому рівні, армійці одразу ж злетіли на третю сходинку турнірної таблиці. Тараса Шулятицького було включено до символічного списку 33-х кращих футболістів України. Туди ж потрапив і партнер Шулятицького у СКА, а раніше - у франківському “Спартаку”, Петро Данильчук зі Снятинщини.
17 вересня 1966 року Шулятицький і Данильчук, а також їх одноклубник Варга, будучи гравцями другого дивізону, дебютували в олімпійській збірній СРСР! На львівському стадіоні “Дружба” в присутності 50 000 глядачів “совіти” приймали Югославів, і поступилися - 1:2. Проте Шулятицький був запрошений до команди вдруге. В лютому 1967-го він побував у триматчевому турне по Японії. Щоправда, на той час Тарас вже був гравцем  столичного ЦСКА, куди його запросив екс-наставник львів’ян Сергій Шапошніков.
Шулятицький - один з небагатьох, хто не розчарував московську публіку. І якщо на перших порах йому, як і іншим екс-львів’янам, кричали у спину “бандеровєц”, то вже за кілька місяців з любов’ю називали “Наш Тарас”. І ще б! В рік дебюту півоборонець Тарас Шулятицький став кращим бомбардиром ЦСКА (!), забивши шість голів. Він пробивав пенальті, розігрував більшість стандартів... Армійці в тому сезоні посіли 9 місце, але дійшли до фіналу Кубка СРСР, де поступилися “Динамо” (0:3).
Не пощастило їм і наступного року. Набравши в чемпіонаті порівну очок з земляками-торпедівцями, ЦСКА віддало супернику “бронзу” за додатковими показниками...
Тим часом термін строкової служби Шулятицького добігав кінця і його став наполегливо запрошувати до своїх лав донецький “Шахтар”. Футболісту вже підбирали помешкання в столиці Донбасу (до речі, в Москві футболіст також мешкав у власній квартирі), коли про майбутній трансфер дізналися в київському “Динамо”.
Наставник киян Маслов заявив: “Або Шулятицький йде в “Динамо”, або в Україні його не буде”. Про плани футболіста довідалися в ЦСКА. Наказом Мініста оборони СРСР футболісту присвоїли офіцерське звання і про жодні переходи вже не могло бути й мови...
Згодом транзитом через московське “Динамо” Тарас таки вирвався з армійських лещат. Однак сезони 1969-70 рр. для нього виявилися фактично втраченими. За іронією долі, саме 1970 року ЦСКА після тривалої перерви повернув собі звання чемпіона СРСР, а московське “Динамо”, у яке Тарас перейшов посеред року, фінішувало другим. Але і там, і там Шулятицький грав лише за “дубль”, тож медалі не отримав.
1971-го Шулятицький повернувся у Львів. Місцеві “Карпати” саме дебютували у вищій лізі. Та вже наступний сезон півоборонець провів у вінницькому “Локомотиві” (2 ліга). А 1973-го, після майже десятилітньої перерви, Тарас Шулятицький знову одяг футболку івано-франківського “Спартака”.”Червоно-білі” тоді дебютували у 1 лізі і досвід 28-річного футболіста став їм у нагоді. В рідному місті Шулятицький й завершив свою професійну кар’єру.
Згодом Тарас Шулятицький повернувся у Львів. Працював директором стадіону “Торпедо”, грав за місцевий “Автомобіліст”... Футболістом став і його син Андрій. По завершенні кар’єри А.Шулятицький створив і очолює в Івано-Франківську дитячу футбольну школу “Ніка”, яка нещодавно уклала угоду про співпрацю з столичним “Динамо”.
Comments