Борис Рогоза, "Уроки державної мови", 2000-01 р.р.



Канцеляризація мови

Оверкові труси у несподіваній ролі

Дякувати кого чи дякувати кому?

“На місці звалища... розбили парк”

Торішній і минулорічний

Чи варто “розводити” в’єтнамські кабачки

Мета, яка зазнала... переслідування

Рибалка їде на... рибалку

Іван мав уяву, та не мав уявлення

Вирізують апендикс, а не апендицит

У хаті праска, на дорозі – утюг

Не можна ”закаляти волю"

Двох великих різниць не буває

Курець, а не палій

Забудьте про слухавку

Госпіталь чи шпиталь?

Меморіального пам’ятника не буває

Як вас тепер називати?

Свідомості не втрачають

Шкоду не наносять, а завдають

На деревах ожеледь, на дорогах – ожеледиця

Вклад вносять, а внесок роблять

Відкривати чи відчиняти?

Чому зникає слово ”покращання”?

Півтора місяця, а не місяці

Замість долі – частка

Лід зрушився чи крига скресла?

Чи тільки лише?

У галузі, а не в області

Відтак – це потім

Покупка чи купівля?

Дівчина недоторкана, а кордони недоторканні

Прийменникова ротація

Чоловічий рід жіночих професій

Говорити українською мовою

Як правильно?

”Товариш” – від слова ”товар”

Схожі й водночас різні

Вставні слова і словосполучення

В Україні, а не на Україні

Агресивне слово ”залишати"

Коли разом, а коли окремо?

Узаконені помилки

Невідмінювані іменники

Півлимона і пол-лимона

Спрощення в групах приголосних

Терміни знайомі й незнайомі

В анфас чи анфас?

Всюдисущий прийменник “за”

Камінь спотикання

Вишневські відсебеньки

Брати, а не приймати

Зникле слово

Це капосне ”як"

Хитавиця, а не качка

Російські прізвища – українською

Переходимо до абревіатури

Не Іосіф, а Йосип

Створили правила і самі їх порушують

Поїхав у Львів чи до Львова?

Коли голова, а коли глава?

Чому Деліль, а не де Ліль?

У сумних подій ювілеїв не буває

Хресний хід, а не хода

Запитання не задають, а ставлять

Поводитися чи вести себе?

Як вітатися і прощатися

Оксана – від грецького Хеnіа

Коли слово ”самий” не бажане

Вчинок гуманний чи гуманістичний?

Тепер і зараз

Був коваль чи був ковалем?

Випадок і раз

Замість прийняти постанову – постановити

Не сплутайте масло з олією

Коли книжка, а коли книга

Розмір, об’єм, обсяг

Зняти з посади – усунути від роботи

Чи можна взяти себе в руки?

Не злісний, а затятий

Шлях і дорога – що брат і сестра

Як у множині слово "дно"?

Недолік чи хиба?

Виголошувати, оголошувати, проголошувати

Нарешті про ”нарешті”

Звідки ти, ім’я?

Арабеск – арабески

Лопатеподібний чи лопатоподібний?

Стати в пригоді чи в нагоді?

Підступне обабіч

Пам’ятник і пам’ятка

Бувають відсутні тільки люди

Не вживайте слова ”слідуючий”

Шар – верства – пласт

Не виручка, а виторг

Збігатися чи співпадати?

Ненормативні вислови

Дотримувати чи дотримуватися слова?

Різниця між скоро та швидко

Прізвище і фамілія

Питання про питання

Замість міроприємств – заходи

Що губимо, а що втрачаємо?

Незважаючи і не дивлячись

Розмаєний – розмаяний

Не звернув увагу чи уваги?

Не штатський, а цивільний

Заслухати – прослухати – вислухати

Трудиться тільки людина

Стежити і слідкувати

Знайти те слово, одне-єдине

Данський – від назви Данія

Недоречне ”в якості”

Слова, що їх скажуть сьогодні

Робити акцент, а не ставити

Штампують деталі, а не слова

Складні випадки перекладу

Варто і слід

Літом чи влітку?

Час не проходить, а минає

Забити чи зняти тривогу?

Відвертати – відволікати – відволікатися

Коли обстоювати, а коли відстоювати

Захоронити – похоронити

Пов’язувати – зв’язувати

Значення близькі, та сполучуваність різна

Ріка й річка

Робітник, працівник, співробітник

Б’ють не ковадлом, а молотом

Професора чи професори?

Не самий великий, а найбільший

...І заговорили в тролейбусі українською

Примірник – екземпляр

Обличчя – лице

Словесний баласт

Дружімо з граматикою

Коливання, хитання, вагання

Лікувати і лічити – не синоніми

Житловий і жилий

“Керівні” дієслова

Іноземний – іншомовний – іномовний

Пронизливий чи проникливий?

Абориген – автохтон – тубілець

Двигун – мотор

Садовити – саджати – садити

Звичайно – зазвичай

Результат – наслідок

Дрібний – мілкий

Звертати і привертати увагу

Кримінальний – карний

Відмінний – відмітний

Комфортабельний – комфортний

Ховати – таїти – крити (в собі)

Влада – власті

Вимагати – потребувати

Літера – буква

Коли вживати слово ”вартує”?

Ви – Ваш

Відповідаємо на Ваші листи

Жити в номерах чи в числах?

Українська криниця в Росії

Невиправдані пропуски слів

Загальноприйнятий – загальноприйнятний

Робочий – робітничий

Давайте підемо чи ходімо?

Уповноваження – повноваження

Звертання – звернення

Збірка – збірник – зібрання

Прилад – приладдя

Судовий – судновий

Тягнути – спричиняти

Дійовий – діючий

Загрожувати – погрожувати

Ящик – скринька – шухляда

Письменний – грамотний

Не біля, а близько

Останній – інші – решта

Збити з толку чи з пантелику?

Акту – акта 508

Дипломант – дипломат – дипломник

Кличний відмінок

Закріплювати (закріпляти) – закріпити

Половина, третина, чверть

Дах – стеля

Відміняти – скасовувати

Не відношення, а ставлення

Очка – очки

Ставте слово на місце

Сполучення – сполука – сполучність

Тактовний – тактичний

Показник – покажчик

Протягати – простягати

Утюжити – прасувати – гладити

Співак – співець

Стан – становище – положення

Довжиною – завдовжки

Максимум – мінімум

Помилки у слововживанні

Одним рядком

Календар за рік чи на рік?

Хліб-сіль

Вникати – уникати

Збитковий – збиточний

Коли кандидат, а коли кандидатура

Риболовецький – риболовний

Спостережливий – спостережний

Раптом – а що як

Одним рядком

Один, одні – самий, самі

Два – двоє – пара

Дво... – двох...

Обоє – обидва – обидві 

Форум – збори 

Власник – володар 

Аркуш – лист

Справа – діло – річ

Просьба – прохання

Одержувати – діставати – здобувати 

Виборний – виборчий 

Ринок – базар 

Машинно... – машино... 

Взаємно – взаємо...

З допомогою – за допомогою

Поступ – хода

Звертатися – поводитися

Верста – верства

Верста – верства

Культовий – культівський

Людський – людяний – людний

Індійці – індіанці – індуси

Бойлер – бройлер 

Книжковий – книжний

Аркан – оркан

Кабінетний – кабінетський

Йот – йота

Більшість – більша частина

Купити за... – купити на... 

Перевіряючи написане

Попереджати – застерігати 

Цей і той 

Зміст – значення 

Виняток – виключення 

Чисельний – численний – багаточисельний 

Максі... – міні... – міді... 

Кінець кінцем – врешті-решт

Ходити по кімнатах, а не по кімнатам 

Звуки “дж” і “дз”


Канцеляризація мови

“Зобов’язати Сидоренка відрегулювати свої відносини з дружиною”

Письменник Кость Гордієнко, добрий знавець народної мови, говорив:

– Створюється враження, що загрожує нам і в побуті, і в літературі не так архаїзація мови, як канцеляризація. Хіба ми не помічаємо, як добірне народне слово гнітять канцелярські бур’яни? Де ви знайдете такого голову колгоспу, який би, приміром, сказав просто: “Кури добре несуться”.

Цього не може бути. Він неодмінно скаже: “Кури вступили в період інтенсивної носки яєць”. Чи почуєте від нього, що колгосп “силосує гичку”. Ні, він такою “буденною” мовою розмовляти не буде. Він скаже: “Колгосп вступив у період силосування зеленої маси”.

Погнила не полова, а “пожнивні рештки”.

І вже буряк – не буряк, а “цукрова сировина”.

У розмовах із людьми, на нарадах я вволю наслухався отих казенних висловів. Дехто вважає це за хороший тон, надто охоче переймає отой казенний стиль.

Якось правління колгоспу, слухаючи скаргу жінки на обурливу поведінку свого чоловіка, ухвалило: “Зобов’язати Сидоренка відрегулювати свої відносини з дружиною”. Я думаю, що це не тільки сільська “знахідка”.

Я вже колись наводив приклади:

“Давайте рухатися до лісу...”

або:

“Він висунув свою рацію...”

Чи не пародійно це звучить?

Щоб наочно показати читачеві, якими є канцелярські штампи і в публікаціях газет, і навіть у художніх творах, Кость Гордієнко складає маленьку “новелу”:

“Галина перебувала в колективі на гарному рахунку. Вона домагалася успіху шляхом сумлінної праці. Хоч на початку з нею і не хотіли рахуватися. Це їй коштувало чималих зусиль.

Трудова наполегливість викликається заінтересованістю дівчини в збільшенні виходу продукції. І цього ніяк не можна скинути з рахівниці. Збоку вона виглядала цілком щасливою.

Спочатку вона лише намацувала новий стиль у роботі, а згодом розгорнула свою діяльність.

У кінцевому рахунку вона перемогла”.


***********************************


Оверкові труси у несподіваній ролі

У спогадах багатолітнього редактора журналу “Перець” Федора Маківчука про Остапа Вишню (Павла Михайловича Губенка) є з-поміж інших і такий цікавий епізод.

“Я завжди, – розповідає Маківчук, – захоплювався, спостерігаючи, як він правив рукописи (був членом редколегії часопису). Сидимо, бувало, за довгим столом і читаємо гуморески, фейлетони, замітки, підготовлені редакцією до наступного номера. От гумореску, до речі, веселу, дотепну, підписала вже більшість членів редколегії. Дійшла черга до Павла Михайловича. Читає й задоволено усміхається. І раптом на якомусь абзаці зупинився, спохмурнів, і його рука потягнулася до олівця. Починає правити.

– Так по-українському не кажуть і не пишуть! – промовляє ніби сам до себе.

– Що там, Павле Михайловичу? – питаю.

– Та от автор пише: “Оверко Рак був в одних трусах!”

– Так правильно ж пише! – вихопився один наш відомий нині гуморист. – Я б теж так написав.

– А що – Оверко Рак мав бути в двох трусах? – лукаво посміхаючись, запитує Павло Михайлович. – У таких випадках у нас кажуть: “у самих трусах”, а не “в одних трусах”. Отак і писати треба”.

До речі, таких фраз, які письменник виправляв у гуморесці про Оверкові труси, можна наводити ще і ще: “У мене одні неприємності”, “Діти одні у хаті”, “Сиджу лише на одному хлібові та воді” тощо. Зрозуміло, і тут слід замінювати одні, одному на самі, самому. А дієслова усміхатися та посміхатися, що їх вжито у наведеному уривку, виступають не як абсолютні синоніми. Між ними є певна значеннєва різниця. Отож, щоб виразити стан людини, коли їй весело, приємно, гарно, користуються словами усмішка, усміхатися, усміх, осміхатися, осміх. А посмішка, посміх, посміхатися передають відтінок іронії, сарказму, кепкування чи глузування з когось або з чогось.


***********************************


Дякувати кого чи дякувати кому?

Надзвичайно чутливий до мови, вразливий на мовні похибки і невтомний у кваліфікованих порадах та роз’ясненнях був письменник Борис Антоненко-Давидович. Свої численні статті на ці теми він зібрав у книжці “Як ми говоримо”, що витримала кілька видань і актуальна сьогодні.

Традицію такого консультування підхопив і продовжує відомий мовознавець Олександр Пономарів, виступаючи в пресі з мовностилістичними порадами. А щойно в київському видавництві “Либідь” побачила світ його книжка “Культура слова”, яка системно охоплює всі аспекти мовлення – від вимови до синтаксису.

Тож послухаймо Олександра Пономаріва:

– Не одне десятиліття нас переконували, що в “Союзі незламнім республіки вільні” досягли всіх можливих вершин, серед них і вершин культури взагалі та культури мови зокрема. Справді, українська мова теоретично має чітко вироблені літературні норми, розвинені функціональні стилі. Проте яка ж далека теорія від практики! Усім відомо, що треба дякувати кому, а тим часом дякують кого. Немає сумніву, що перемогу здобувають, а в усному мовленні (і в неофіційному, а ще частіше в офіційному) перемогу чомусь одержують, як гроші.

Мовні недоладності трапляються навіть у важливих державних документах. В ухваленій у червні 1996 року Конституції України вжите стилістично невправне тавтологічне словосполучення забезпечення безпеки (цього можна було б уникнути, написавши гарантування безпеки). Там же читаємо: “Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя” (правильніше буде “бере безпосередню участь”). Не дуже привабливий образ України створюють урядовці, які або розмовляють мовою колишньої метрополії (також далекою від її літературних норм), або використовують ламану українську: миротворницькі (замість миротворчі) сили, Міністерство іноземних (замість закордонних) справ, казначейство замість державна скарбниця, нам є чому (треба чого) повчитися тощо.

Щедро постачає цілу Українську соборну державу “суржиком” Верховна Рада, яка, власне, ще нічого не зробила для впровадження Закону про державність української мови. Більше половини депутатів не хочуть розмовляти нею, відверто демонструють зневагу до цього законодавчого акту. У найвищому органі законодавчої влади договори заключаються, оголошується наступний порядок денний тощо замість нормальних висловів договори укладаються, оголошується такий порядок денний.

Не бракує джерел “суржику” й поза Верховною Радою. З публічних виступів діячів нашої культури й науки можна довідатися, що вони приймають активну участь (замість беруть участь) у творенні української держави. З екранів телевізорів розповідають про передвиборчу компанію (замість кампанію) в тій чи тій області України. З радіопередач чуємо про важке матеріальне положення (замість становище) пенсіонерів. В одній із них (на медичну тему) прозвучала така порада: “Треба негайно прийняти міри, щоб попередити розповсюдження інфекції”. А відповідно до лексично-фразеологічних норм української мови вона мала б звучати так: “Треба негайно вжити заходів, щоб запобігти поширенню інфекції”.

У багатьох фразеологічних зворотах замість слів із конкретним значенням одержати й отримати вживані абстрактніші лексеми дістати, набути, здобути. Не отримати (одержати) освіту, досвід, виправдання, як пишуть у засобах масової інформації, а здобути освіту, набути досвіду, дістати (знайти) виправдання.


***********************************


“На місці звалища... розбили парк”

В усному й писемному мовленні нерідко натрапляємо на кумедні з погляду лексико-фразеологічних норм вислови: “На місці звалища мешканці молодого міста розбили парк”. Дієслово розбити є синонімом слів знищити, розтрощити, роз’юшити тощо. Воно входить до таких словосполучень, як розбити лоба, розбити (розірвати) кайдани, розбити серце і т. ін. Щодо парку або саду потрібно використовувати більш підхожі лексеми – посадити, насадити, виростити.

Величезна кількість таких помилок пояснюється тим, що тривалий час серед багатьох українців українська мова не виконувала функції рідної мови, якою думають, спілкуються в усіх сферах життя, мріють і снять, радіють і сумують. Вона була непотрібним додатком до іншої, престижнішої мови. У рамках політики зближення націй та злиття мов, що досягла апогею під час застою 70 – 80-х, слова, не схожі на російські, викидали з нашої мови або оголошували діалектними, застарілими, штучними, не зрозумілими народові. З академічного Інституту мовознавства до видавництв і редакцій надходили списки заборонених слів та висловів (на зразок либонь, робітня, красне письменство), які при редагуванні наказувалося вилучати з оригінальних та перекладних творів.

Має рацію Олександр Пономарів: тривале зросійщення українців призвело до втрати дороговказів у користуванні рідною мовою. Досі багато хто з мовців залюбки вживає слова благополуччя, відправлятися, діючий, добросовісний, економити, значимий, корзина, настійливий, прийомна, протиріччя, початкуючий і майже цілковито ігнорує далеко кращі синонімічні відповідники добробут, вирушати, дійовий, сумлінний, заощаджувати, значущий, кошик, наполегливий, приймальня, суперечність, початківець.

Відомо, що кальки мають використовуватися лише тоді, коли у своїй мові немає потрібних лексем для позначення того або того предмета, істоти, явища. Але ці кальки, яких “побутує” у нас сила-силенна (і явних, і примаскованих росіянізмів, з не властивими для української мови чужомовними значеннями), як звичайнісінькі дублети наших питомих слів не тільки відтісняють їх на другий план, а й узагалі витискують із загального вжитку


***********************************


Торішній і минулорічний

Ще кілька прикладів. Російській антонімічній парі многочисленный і малочисленный в українській мові відповідають пароніми (слова, схожі звучанням) численний і нечисленний. Але у газетах та журналах, на радіо й телебаченні нам пропонують кальки: “Малочисленні (треба нечисленні) відвідувачі музею; люди, виховані на багаточисленних (треба численних) постановах” або й зовсім семантично неправильне багаточисельний, що означає багаточисловий.

Замість виняток уживають виключення, оскільки по-російському исключение; замість висновок – заключення; замість навколишнє середовище – оточуюче середовище (бо російське окружающая среда); замість запаморочилося в голові – закрутилася голова (рос. закружилась); замість незважаючи на щось – не дивлячись на щось (рос. несмотря).

Забуваються слова торішній, тогорічний – скрізь натрапляєш на кальку минулорічний (рос. прошлогодний). Пишуть і кажуть тим не менше (рос. тем не менее), тоді як потрібно – а втім, проте, однак; “зарплата (чи зарплатня) складає стільки-то” (рос. составляет), а потрібно становить.

В українській мові слово крупний означає: такий, що складається з окремих великих частинок: крупне (грубе) зерно, крупний (грубий) пісок. Але під впливом багатозначнішого російського крупный в українських текстах з’являються помилкові словосполучення – крупний талант, крупним планом. А тут на своєму місці буде великий: “Заняття в школі бізнесу ведуть представники великих американських підприємств”. Так само великий талант, показувати великим (широким) планом, велика буржуазія, велика рогата худоба, велика промисловість, великогабаритний, великопанельний і т. д.

Синоніми вираз і вислів у російській мові відтворюються одним словом – выражение. На цій підставі деякі наші мовці намагаються всюди вживати вираз, а лексемою вислів нехтують. За нормами сучасної мови маємо такий розподіл значень: вираз – вияв настрою, почуттів на обличчі; вислів – фраза, мовний зворот.


***********************************


Чи варто “розводити” в’єтнамські кабачки

“Хочете переконатись у цінних властивостях в’єтнамських кабачків? Розводьте їх на своєму городі”, – закликає одне з видань. Розводять когось чи щось у різні боки; молоко чи горілку водою тощо. А кабачки вирощують. Як і інші рослини. Тому утворення типу буряковод, картоплевод, кукурудзовод, садовод, лісовод для української мови непридатні. Їх увели до словників та в засоби масової інформації адміністративно-командними методами теоретики й практики злиття мов. У нашій мові доречніші буряківник, картопляр, кукурудзівник, садівник, лісівник. А слова на -вод у ній теж є, але вони пов’язані з тими професіями, де справді когось чи щось водять: вагоновод, екскурсовод.

Уже багато років в усному мовленні вживають слова получка (зарплата), груз і гружчик (вантаж, вантажник), врем’янка (тимчасова споруда), прораб (виконроб), столова (їдальня), підписка (передплата), виручка (виторг), безчасся (лихоліття), новомісяччя (молодий місяць, молодик), в розстрочку (на виплат), добро пожалувати (вислів, що не лізе ні в український тин, ні в російські ворота). Це і є той самий “суржик”, якому не місце в мові літературній. Не мають перспектив набути в ній прав громадянства і кальки співпадати та співставляти. Для цих понять існують давні українські слова збігатися і зіставляти, що обросли гніздами похідних: збіг, збіжний, збіжність; зіставлення, зіставний, зіставність.

У газетному інтерв’ю повідомляється: “Ми згодні підтримувати контакти з любими організаціями”. Тут українськими літерами написане російське слово, і замість нього слід вжити будь-якими, адже в нас любий означає милий, коханий.

А як треба перекладати з російської активні дієприкметники вышестоящий та нижестоящий? Пропоновані словниками нібито українські відповідники вищестоящий та нижчестоящий не витримують жодної критики ні з погляду фонетики, ні з погляду морфології сучасної української літературної мови. Їх також

нав’язано нашій мові в часи, коли максимально наближали її до російської. Замість незграбних і непотрібних росіянізмів вищестоящий та нижчестоящий мовознавці рекомендують вживати слова вищий і нижчий (вищі органи влади, нижчі адміністративні структури)


***********************************


Мета, яка зазнала... переслідування

Борис Антоненко-Давидович слушно застерігав від надмірного вживання орудного відмінка дійової особи. Він радив писати: не “нарубані Пилипом дрова”, а “дрова, що нарубав Пилип”. Бо дрова рубають не Пилипом, а сокирою (знаряддя), і Пилип тут активний, а не пасивний учасник дії. Так само треба перебудувати фрази “Подвір’я підмітається двірником”, “Палац облицьовується робітниками”, замінюючи орудний відмінок дійової особи конструкцією з підрядним реченням. Це більше відповідатиме духові нашої мови.

Під впливом російської мови інколи помилково роблять у місцевому відмінку множини іменників закінчення -ам,-ям: рахує по пальцям, читає по складам, мандрує по горам і долинам. Українська граматика вимагає в цих та аналогічних випадках закінчення -ах, -ях: по пальцях, по складах, по горах і долинах.

Чимало плутанини з уживанням слів вид і вигляд – їх ставлять одне замість одного або користуються ними там, де потрібні інші вислови. Пишуть, наприклад: “Нинішнього року в нас добрі види на врожай”. Краще було б: “добрі сподіванки (перспективи) на врожай”.

Іменник вид позначає насамперед обличчя. Він може виступати й синонімом слова зір: “Видом видати, слихом слихати” (Т. Шевченко). Російські вислови быть на виду, в виде наказания по-українському передаються – бути на видноті (перед очима, на оці), за кару; а в виде голубя, в виде подарка або в виде опыта мають у нашій мові такі відповідники: подібний до голуба (як голуб), як подарунок або спроба (на спробу, за спробу).

Неприродно звучить фраза “Він зробив це для вигляду”. Тут потрібно про око (про людське око, про людські очі), для годиться. Замість вислову робити (зробити) вигляд ліпше вжити удавати (удати), а замість і вигляду не показувати – і знаку не подавати.

Російському слову вид у розумінні “пейзаж, ландшафт” відповідає наше краєвид, а в розумінні “сорт, варіант” – різновид, гатунок, рід, сорт, категорія. Російський вид на жительство – це українська посвідка на прожиття (проживання).

Відповідно до російських отношение, относительно часто над-уживають лексемами відношення, відносно, забуваючи про точніші слова: “Не можна допускати поверхового відношення до такої серйозної справи”. А чому не поверхового ставлення або – ще краще – щоб поверхово ставилися? “Відносно цього не може бути двох думок” – про це (щодо цього, з приводу цього). “Я з ним у добрих відношеннях” – у добрих стосунках чи взаєминах.

Останнім часом дедалі частіше вживаються слова стосовно, щодо, про замість недоладного вислову по відношенню. І це викликає у читачів схвалення.

Від вислову з метою рябіють газетні статті, звіти, інформації. Він обернувся в канцеляризм, який не допомагає зрозуміти написане, а тільки паразитує в тексті, профануючи гарне слово мета. Тому його потрібно рішуче замінювати словами для, щоб. “Усе своє свідоме життя, в усій своїй діяльності він переслідував раз поставлену собі мету – служити народові”, – читаємо в одному біографічному нарисі й дивуємося: навіщо переслідувати таку високу мету як служіння народові? Адже дієслово переслідувати означає “гнатися, прогонити, відганяти”, “висліджувати”, “супроводжувати невідступно”, “пригноблювати”, “напосідатися”. У цих випадках потрібно писати: “мати перед собою поставлену мету”.


***********************************


Рибалка їде на... рибалку

“Коли ми поїдемо на рибалку?” – запитує нормальний персонаж у сучасному оповіданні другого; пише й фейлетоніст не жартома, а цілком серйозно: “Потім дзвонить до іншого міністра, Левка Івановича, питає про полювання, рибалку, врешті каже про справу”. Виходить, що рибалки хочуть їхати на рибалку, а міністр любить не тільки полювання, а й рибалку. Дивні наміри, дивні й смаки! Адже слово рибалка означає: “людина, що рибалить (ловить рибу)”. А його захоплення – то рибальство, риболовля. З цього можна зробити висновок, що рибалки тільки тоді їздять на рибалку, коли автори, які пишуть про них, негаразд знають українську мову.

Нагода і пригода. Ці слова часто ставлять у фразах не там, де треба. “Словник має стати в нагоді вчителеві й школяреві, професорові й студентові, письменникові й перекладачеві” (треба в пригоді); “Мені ще не випало пригоди побувати в Ужгороді” (треба нагоди). Іменник нагода означає випадок (здебільшого сприятливий), а іменник пригода вказує на якусь подію, на якісь бувальці або виражає потребу, користь; від цього й вислів стати в пригоді.

Звільнення і визволення. Перше походить від дієслова звільняти (випускати на волю, позбавляти чогось обтяжливого, вилучати). Кажемо, приміром, звільняти (звільнення) з-під арешту (з-під варти; від податків, від роботи). А коли йдеться про відвоювання захопленої ворогом території, про допомогу у виході зі скрутного становища, вживаємо визволяти, визволення.

Адреса і адрес. Розрізняються значенням. Адрес – це письмове вітання особі, організації, переважно з нагоди ювілею. Адреса ж – місце проживання чи перебування особи, розташування установи; напис на конверті, бандеролі тощо.

Вислови на адресу і за адресою також мають різне значення. Перший вказує на напрямок дії (“Листи надсилайте на адресу...”), другий – на те, де вона відбувається (“Консультаційний пункт міститься за адресою...”).

Пожежник і пожежний. У словнику української мови читаємо: пожежник – працівник пожежної команди; пожежний – призначений для гасіння пожежі (пожежні бочки, пожежна вежа). А той, хто постраждав від пожежі, – погорілець. Відповідно слід і вживати ці слова.

Білет і квиток. Розрізняються і значенням, і словосполученістю. Тільки білет:

1. Картка з питаннями для тих, хто складає іспити або заліки. Екзаменаційний білет. Попався щасливий білет. 2. Цінні папери. Кредитний білет. Казначейський білет. Білет грошово-речової лотереї. Банківський білет.

Тільки квиток: 1. Документ, який засвідчує належність до організації. Партійний квиток.

2. Куплена картка, що дає право проїзду на транспорті, відвідання музею тощо. Трамвайний квиток. Проїзний квиток. Залізничний квиток.

Гривня і гривна. Грошова одиниця незалежної України зветься гривня, а гривна – це металева шийна прикраса у вигляді обруча. Гривня відміняється як вишня: дві гривні (а не гривни), п’ять гривень (а не гривен), двадцятьма шістьма гривнями (а не гривнами).

Дільниця і ділянка. Розрізняються значенням. Дільниця – це адміністративно-територіальна або виробнича одиниця. Виборча дільниця. Складальна дільниця. Ділянка – частина земельної площі; частина фронту; галузь, сфера діяльності. Ділянка землі. Ділянка фронту. Ділянка боротьби за науково-технічний прогрес.

Завдання і задача. Завдання – те, що визначено або заплановано для виконання; доручення. А задача – це питання, що його розв’язують шляхом обчислень за певною умовою (наприклад, у математиці). В усному мовлення, у пресі часто плутають ці слова. Пишуть: “Основна задача (замість завдання) сьогодні – успішно підготуватися до зими”.

Їжа і їда. Декому здається, що це слова-синоніми. Зовсім ні. Їжа – то харчі (калорійна їжа, рослинна їжа). А їда – споживання їжі (повільна їда; до (після) їди).

Блюдо і страва. Слово блюдо в нас означає “широка посудина”. А продукти, приготовані для вживання, звуться стравами. Тож потрібно казати: перші (другі, треті) страви, а не блюда.

Власне, тут зафіксовано лише деякі вади і труднощі сьогодніш-ньої мовної практики. Їх значно більше, і про це в газеті, як кажуть, далі буде.


***********************************


Іван мав уяву, та не мав уявлення

На протязі й протягом. Що таке протяг, мабуть, знають усі: різкий струмінь повітря, що продуває. І сидіти на протязі біля дверей не рекомендується, можна застудитися. Слово протягом уживається в конструкціях на позначення часу тривання, існування чогось (“Протягом п’яти років автор писав свій роман”). Ненормативними є: на протязі п’ятирічки (замість протягом), на протязі години. Якщо ж ідеться про відстань, то вживається вислів на протязі (“Пройшов рясний дощ, і машина буксувала на протязі кількох кілометрів”).

Уява й уявлення. Уявляти собі що-небудь може тільки людина внаслідок діяльності її мозку, яку ми називаємо уявою, а продуктом уяви є уявлення про щось чи про когось. Сказати, наприклад, “Іван не мав ніякої уяви про космічні катастрофи” не можна, бо уява в нього була, тільки вона не створила уявлення про це. Тож треба розрізняти значення цих слів і не підмінювати їх одне одним. Обидва слова-поняття стосуються сфери нашого мислення, ширше – внутрішнього світу людини. Проте кожен з іменників має характерну тільки для нього сполучуваність.

Уява – здатність образно створювати або відновлювати в думках щось бачене, чуте. Як синонім до слова фантазія найчастіше виступає у зворотах: уява малює, в уяві постає (оживає), уява працює, робота уяви, викликати в уяві, спливати в уяві. Уживається також зі словами: багата, буйна, дитяча, збуджена, мимовільна, поетична, творча, художня, убога, хвора, людини, письменника, митця; плід уяви, сила уяви тощо.

Уявлення – розуміння чого-небудь, знання, яке грунтується на основі попереднього досвіду; чуттєво-наочний образ предметів або явищ дійсності, що зберігається і відтворюється в свідомості людини поза безпосереднім впливом їх на органи чуття. Вживається зі словами: загальне, зорове, наше, неточне, повне, помилкове, правильне, релігійне, чітке, про мистецтво, про розвиток суспільства; давати уявлення, зберігати уявлення, складати уявлення, спростовувати уявлення і т. ін.

Ось перед нами речення: “Книжка дає уяву про життя і творчість літераторів України” (з газети), “Зелений Оленець справді не мав уяви про Сіроманців і Пломистих Блискавок” (з казки). В обох випадках ідеться про знання, пізнання, тому тут варто було скористатися сполученнями дає уявлення та не мав уявлення.

Правильним є слововживання в таких, наприклад, контекстах: “Їхні уявлення про мову викривлені” (з газети), “Я хочу показати, яка то нелегка справа дати іншомовним читачам, читачам інших країн, уявлення про художній твір, написаний на певному місцевому матеріалі” (Максим Рильський).

Уявний – який не існує в дійсності, а створений уявою, в уяві: уявне задоволення. “Імператор Іоанн був задоволений уявним боєм і велів видати всім гребцям і воїнам, які брали в ньому участь, нагороду” (Семен Скляренко).

Навчальний і учбовий. В офіційно-діловому мовленні, а також у засобах масової інформації широко користуються словом учбовий. Хоча його існування в українській мові викликає багато сумнівів, адже в ній немає лексеми учба, від якої воно могло б бути утворене. Учбовий – спотворене запозичення з російської мови. Замість нього слід вживати навчальний: навчальний план, навчальне приміщення, навчальний заклад, навчальна практика тощо.

Зумовлювати й обумовлювати. Слова, схожі звучанням, але не значенням. Зумовлювати – це спричиняти, викликати щось: “Гарна оплата зумовила і якісну роботу”. А обумовлювати – встановлювати (в угодах, договорах тощо) певні умови, строки, показники.

Свідоцтво і свідчення. Звукова близькість цих слів також призводить до того, що їх помилково ставлять одне замість іншого. Свідоцтво, як відомо, то офіційний документ, а свідчення означає підтвердження чогось (факту, обставин тощо).

Носити ім’я, зватися, мати назву. “Ця вулиця носить ім’я Богдана Хмельницького”; “Міст через Дніпро носить ім’я Євгена Патона”, – чуємо і читаємо. Але ж цим дієсловом в українській мові передають дію, рух. Його не пов’язують з речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли мовиться про найменування вулиці, площі, проспекту, мосту чи якогось закладу, тоді треба вдаватися до дієслів зватися або мати назву.

Користуватися успіхом і мати успіх. В українській мові на відміну від російської (“Пьеса пользуется большим успехом у зрителей”) лексеми користуватися, користатися, користати мають вужче поле застосування: вказують на дістання якоїсь користі чи прибутку. Тому їх аж ніяк не можна вживати у фразах типу: “Співак користується незмінним успіхом”; “Письменник користується популярністю”. Тут потрібні: мати успіх (славу), зажити популярності.

Старий і давній. Співрозмовники кажуть: “Ми – старі приятелі”. Хоча їм нема й тридцяти років. Які ж вони старі? Вони давні приятелі (чи знайомі). Але, якщо треба підкреслити, що йдеться саме про вік людей, а не про їхню давню дружбу, тоді слушно вжити прикметник старі. Природніше казати: давнє правило, давня звичка, але стара (застаріла) зброя, старі поняття тощо.

Впізнавати і пізнавати. Впізнавати можна людину, предмет, річ тощо. А пізнавати – це осягати певні явища дійсності, діставати істинне уявлення про кого-небудь чи що-небудь.

Подібний і такий. У нас повелося в усній і письмовій мові не тільки використовувати прикметник подібний у значенні “схожий із чимось або кимось”, а й ототожнювати його з висловом такий самий. Навіть більше: цей прикметник безпідставно майже витиснув з мовлення займенник такий (“Подібна (треба така) поведінка мені не подобається”).

Грати роль і відігравати роль. Вислів грати роль доречний у застосуванні до акторів або до людей, які видають себе за когось. У переносному значенні використовуємо словосполучення відігравати роль (“Школа відіграє велику роль у вихованні молодого покоління”).. В українській мові на відміну від російської (“Пьеса пользуется большим успехом у зрителей”) лексеми користуватися, користатися, користати мають вужче поле застосування: вказують на дістання якоїсь користі чи прибутку. Тому їх аж ніяк не можна вживати у фразах типу: “Співак користується незмінним успіхом”; “Письменник користується популярністю”. Тут потрібні: мати успіх (славу), зажити популярності.


***********************************


Вирізують апендикс, а не апендицит

Апендикс і апендицит. Перше слово означає “червоподібний відросток сліпої кишки людини та деяких хребетних тварин,” друге – “запалення апендикса”. Тому не слід казати і писати: вирізали апендицит, хворіє апендицитом. Адже насправді вирізують (видаляють) апендикс, а хворіють на апендицит.

Автобіографія і біографія. Автобіографія – життєпис конкретної людини, який вона склала сама. Неправильно: моя автобіографія, написав свою автобіографію. У такому разі замість автобіографія треба вживати біографія, оскільки перша частина складного слова (авто) значеннєво відповідає присвійним займенникам мій, свій.

Прищеплювати і прививати. До рідковживаних у сучасній мові належить дієслово прививати, що означає “присукувати”, “з’єднувати нитки, зсукуючи їх”. Коли йдеться про медикаментозні щеплення або про виведення нових сортів рослин, послуговуються лексемою прищеплювати (“У саду прищеплювали гілки до яблунь і груш”). У назві дії прищеплювати розвинулося також переносне значення “виховувати”: прищеплювати навички, риси характеру.

Під впливом російського прививать дехто невиправдано користується в українській мові висловами типу “прививати любов до праці”, “прививати почуття гордості за свою Батьківщину”, “прививати добрий смак” тощо. У цих випадках потрібне дієслово прищеплювати.

Особистий і особовий. Часто, зокрема в усному мовленні, плутають ці слова. Особистий – то індивідуальний, належний окремій особі: особиста власність, особиста думка, особисте життя. А особовий – такий, що стосується особи взагалі, багатьох осіб: особовий склад, особова справа (у відділі кадрів) та ін. Крім того, прикметник особовий уживається як граматичний термін: особове дієслово, особовий займенник.

Дякуючи і завдяки. У розмовах та писаних текстах часом вдаються до висловів дякуючи допомозі (підтримці), дякуючи турботі, дякуючи створеним умовам. Але це помилка. На позначення причини, що викликає бажаний результат, слід ставити прийменник завдяки. До речі, його не можна вживати для називання негативної причини (“Студент не склав екзаменів завдяки непідготовленості”; треба через непідготовленість).

Любимий і улюблений. Розрізняються значенням. Любимий – той, що оточений чиєюсь любов’ю, викликає в когось це почуття. Здебільшого вживається у сполученні із словами, що виражають одиночне поняття. Любима Вітчизна, любимий Київ. Улюблений – такий, якого серед інших найбільше люблять, який найвищою мірою відповідає чиїмось смакам, уподобанням, нахилам. Улюблена роль, улюблений жанр.

Підмінювати одне слово іншим не рекомендується. Помилковим є вживання: любимий літературний герой, любима книжка.


***********************************


У хаті праска, на дорозі – утюг

Мимохідь і мимохіть. Послуговуючись цими словами, слід чітко знати їхні значення. Мимохідь – минаючи щось, побіжно (“Мимохідь привітався із знайомим”). Мимохіть – мимоволі, несвідомо (“Мимохіть повернув голову на звук”).

Ознайомити і познайомити. Розрізняються стилістично, сполучуваністю. Ознайомити – дати певні відомості про що-небудь. (“Ознайомити екскурсантів з виставкою картин”). Ненормативним є: познайомити (треба ознайомити) з пам’ятками старовини. Познайомити – налагодити знайомство між незнайомими людьми, представити когось кому-небудь.

Музичний і музикальний. Відповідно до російського прикметника музикальный є два українських – музичний і музикальний, що спричиняє часом похибки, коли вважають, що ці слова тотожні. Музичний – який стосується музики як виду мистецтва, використовуваний для неї (музичне виховання, музична вікторина, музичне училище). Музикальний – схильний до музики, має здатність тонко сприймати її, виконувати музичні твори (музикальний слух, музикальні пальці, музикальний голос).

Утюг і праска. Перший з цих іменників часто вживається в сучасній мові з не властивим йому значенням. З ним пов’язують дію: вирівнювати, вигладжувати одяг, тканину. Насправді ж цю роль виконує нагрівальний прилад – праска. А утюг – пристрій для вирівнювання, згладжування грунтових доріг. Тракторний утюг, дерев’яний утюг.


***********************************


Не можна ”закаляти волю"

Хтось ненароком вас штовхнув у громадському транспорті чи на вулиці й каже: “Я вибачаюся”. Але частка -ся в дієслові означає себе, отже, виходить, людина вибачає саму себе, хоча вважає, що завинила перед вами. Тому потрібно казати і писати: вибачте (пробачте, даруйте, простіть) мені або я перепрошую.

Так само недоречні звороти треба вибачитися, не забудьте вибачитися; краще вжити треба попросити вибачення, не забудьте перепросити.

Старий інтелігент, працівник редакції окружної газети Степан Демидович в одному з творів Семена Жураховича зауважує своєму молодому колезі Маратові Крицевому: “А ось ви пишете: “Закаляти волю”. Так не можна... Закаляти (забруднювати) чоботи в болоті – то буває. Бачите, в російській мові це слово має зовсім інший зміст. Саме його ви, певно, і мали на увазі”. Той зміст в українській мові передають дієслова гартувати, загартовувати та інші з коренем гарт. Гартують сталь, залізо, стріли, тобто, охолоджуючи розжарений метал, надають йому твердості й міцності. А переносно гартувати – виховувати моральну і фізичну стійкість, витривалість, уміння переборювати труднощі, незгоди.

Слова військовий і воєнний багато хто помилково вважає за синоніми і вживає у невластивому їм значенні. Коли у Верховній Раді депутати обговорюють воєнну доктрину, то вводять людей в оману, бо вони можуть подумати, що наша країна збирається з кимось воювати. Адже те, що пов’язане з війною, українською мовою – воєнний: воєнний стан, воєнна загроза, воєнна перемога. А військовий стосується війська: військова доктрина, військова частина, військова таємниця, військові маневри.

А згадаймо, скільки плутанини було з уживанням слів виборний і виборчий під час недавніх президентських перегонів. Мовилося й писалося то виборна кампанія, то виборча, то виборне начало, то виборче і т. ін. А як же правильно? Академічний словник української мови (СУМ) фіксує ці слова в таких значеннях: виборний – що визначається чи обирається голосуванням. Виборна особа, виборна посада, виборне начало. Виборчий – пов’язаний з виборами, з місцем, де вони відбуваються, з правовими нормами, які встановлюють порядок їх проведення. Виборча кампанія, виборчий блок, виборча дільниця, виборчий бюлетень, виборче право.

Змістову відмінність мають і прикметники громадський та громадянський. Перший з них походить від іменника громада й означає – належний до певного колективу людей. Громадські організації, громадський будинок, громадська думка. Другий стосується громадянина як члена суспільства, а також усього громадянства. Громадянські права, громадянська мужність, громадянська совість. Відповідно до цих значень маємо й послуговуватися згаданими прикметниками.


***********************************


Двох великих різниць не буває

В усному мовленні, а часом і в пресі трапляються вислови типу “Училище чи ліцей – це дві великі різниці”. Іменник різниця, як відомо, передає несхожість у чомусь. Для нього характерні прикметники-означення великий, глибокий, займенник жодний (жоден). Наприклад: “Між варіантами задачі, запропонованої учням на уроці, немає великої різниці”. Проте цей іменник з кількісними числівниками не поєднується. Таким чином, у першій фразі годилося б також написати велика різниця, а не дві великі різниці (це тільки в Одесі полюбляють так казати).

“А ти збираєшся у відпуск?” – чую від знайомих. Запитання ставиться неграмотно. У нашій мові є слово відпустка – звільнення від роботи, навчання для відпочинку (чергова профспілкова відпустка). А відпуск – технічний термін. Тому й замінювати ці іменники один одним не можна.

Російській вилке в значенні “знаряддя для їди” відповідає українська виделка (срібна виделка, їсти виделкою). Маємо ми і вилку, але цим словом називаємо деталь механізму; сукупність двох прицілів; положення в шаховій грі (вилка штепселя, брати у вилку, створити вилку).

Слова талан і талант не всі розрізняють і ставлять їх не на своєму місці. Тож запам’ятаймо: талан – то доля, щастя, успіх, удача. Від цього іменника походить і дієслово таланить. А талант – видатні природні здібності, що виявляються в тій чи тій галузі науки, мистецтва, в інших видах людської діяльності (справжній талант, молоді таланти). Якщо в когось немає таланту, то кажуть: людина неталановита, а не безталанна. Адже безталанний – нещасний, знедолений. “А ти, моя Україно, безталанна вдово” (Тарас Шевченко). До речі, прикметник здібний, що теж вказує на обдарованість особи, нерідко сплутують з прикметником здатний (спроможний на щось, зугарний). Помилка зумовлена тим, що в російській мові обидва значення передаються одним словом – способный.

Слова висхідний і вихідний здаються подібними лише на перший погляд. Висхідний – це той, що підіймається вгору, розвивається до вищого рівня (висхідна інстанція, висхідна зірка). А вихідний – початковий, від якого ведеться облік (вихідний номер, вихідна точка).

Близькі значенням, але не схожі семантично й іменники уклін та уклон. Уклін – знак пошани, вдячності, передане письмове вітання у листі (віддати уклін, передати уклін). Уклон – частина залізничної колії, яка лежить під кутом до горизонту; у гірничій справі – похила підземна виробка; у геодезії – перелом профілю земної поверхні у напрямку вниз. Тим-то й користуватися ними в мовленні треба відповідно.

“П’ять плюс п’ять рівняється десяти” – кажуть і пишуть, забуваючи, що дієслово рівнятися має не те значення, яке йому в цій фразі надають. Рівнятися – триматися одної лінії в ряді, шерензі (“Рівнятися на правофлангового!” – військова команда), а дорівнювати – бути рівнозначним (“Дія дорівнює протидії” – фізичне явище). Тож і в помилковій фразі варто було поставити дорівнює.

Деякі значеннєві відмінності мають слова одягати і надівати. Одягати можна сорочку, штани, спідницю, костюм, пальто. Також забезпечувати одягом кого-небудь чи покривати поверхню чогось (“Туман одягає дерева”). А надівати – закріплювати щось на комусь, чомусь. Шапку, сережки, окуляри надівають, а не одягають. Це слід враховувати в мовному вжитку.


***********************************


Курець, а не палій

Як правильніше сказати по-українському: курити чи палити цигарку, люльку? В побуті більше чуємо курити, аніж палити. Дієслово палити в розумінні “курити тютюн” зайшло до нашої мови з польської, але воно має й інше значення – “розводити вогонь (багаття)”, “знищувати полум’ям”. Однак того, хто курить, звуть курець, а не палій. Борис Антоненко-Давидович радив: оскільки вислови курити тютюн і палити тютюн тотожні, то, щоб уникати непотрібного паралелізму, доцільно вживати тільки слова курити й курець. А взагалі краще зовсім не курити (палити).

В одній ліричній пісні співається: “Щастя – це загальні мрії золоті”. А пісня ж про кохання. То хіба можна назвати мрії закоханих загальними? Ні, вони спільні, бо належать двом, які разом плекають їх. Загальний і спільний синонімічні в значенні “такий, що охоплює всіх, стосується всіх”: загальна (спільна) розмова, загальне (спільне) засідання, діло. Але тільки: загальні збори, загальна військова повинність, загальне право обирати й бути обраним, спільні турботи, спільне прагнення жити в злагоді й мирі. А от для вживання незафіксованої в жодному словнику української мови кальки всезагальний, що її так вподобали деякі журналісти та науковці, немає ні підстав, ні потреби.


***********************************


Забудьте про слухавку

Уже три місяці газета “Хрещатик” веде на своїх сторінках “Уроки державної мови”. У публікаціях – конкретні рекомендації для сучасної мовної практики: як запобігати помилковому слововживанню, розрізняти значення близьких за звучанням лексем, уникати невластивих українській мові зворотів і висловів, освоювати літературні норми й дотримуватися їх. Читачі, телефонуючи та надсилаючи листи до редакції, дякують їй за добру справу і просять відповісти на ті чи ті їхні запитання.

Пише Еміл Локотош (вул. Маяковського, 8, кв. 4): “Оце почув по радіо фразу “На теренах Київщини”. Думаю, що теренів в області багато, адже ця рослина росте повсюди. А тут малося на увазі: “На землях Київщини”. Хто і навіщо впроваджує у вжиток терен у значенні земля, слова кляса, доляр, діялог, плян, Говерля та подібні до них, які псують мову моїх батьків, мою мову? Чи подобаються вам слухавка (телефонна трубка), шпиталь (госпіталь)? Чого весь світ пише експрес із двома с у кінці слова, а Україна – з одним? Виходить, прагнемо до Європи, а пишемо як заманеться.”

Відповідаємо. Терен походить від французького terrain (місцевість), те саме, що й територія (обидва слова зводяться до латинського terra – земля). У цьому, а також у переносному значенні (основа розвитку чогось) його фіксує 11-томний академічний Словник українського мови. Тож можна сказати: “На теренах Київщини”, цебто на її території, землях.

За українським правописом 1928 року, яким до 1939-го користувалася Галичина і послуговується досі західна діаспора, належить вживати не клас, а кляса (бо в мові-першоджерелі це слово жіночого роду), лямпа, доляр, плян, діялог тощо. На думку деяких мовознавців, таке написання цілком природне, оскільки воно відбиває фонетичні особливості нашої мови, а не нав’язані їй риси чужих мов. Однак є на цю проблему й інший погляд, його дотримується, зокрема, автор листа Еміл Локотош.

Слово слухавка, про яке він згадує, штучне, надумане, як раніше сказали, “коване”. Поза всяким сумнівом, воно не приживеться в літературній мові, як не прижилося свого часу міроприємство (захід), а тепер – і “свіжа” калька з російської зрідні.

Наш дописувач чи забув, чи не знає, що в українській мові приголосні у словах іншомовного походження, за винятком географічних, особових та інших власних назв, звичайно не подвоюються. Тому й пишемо експрес із одним с.


***********************************


Госпіталь чи шпиталь?

Слово шпиталь з’явилося в народній мові чи не з козацьких часів (Трахтемирівський шпиталь для покалічених і старих запорожців). Його зафіксував у своєму словникові, складеному ще в першій половині ХІХ ст., Павло Білецький-Носенко. Воно – не суто українського походження, а з німецького Spital, яке наша мова освоїла цілком. Але чим слово шпиталь гірше від госпіталь, що прийшло з французької – L’hopitale – у російську мову, а звідтіля й до нас, теж позначаючи військово-медичний заклад для стаціонарного лікування хворих і поранених? Принаймні за ним є давня народна й літературна традиція.

Телефонує до редакції Сергій Скляренко з Дарниці й дорікає: як же так, у попередній “мовній” публікації ви писали про вибори, а головного і не сказали – парламентаріїв потрібно вибирати чи обирати? Перепрошуємо. Вибирати вживають тоді, коли йдеться про напрям, матеріал, якусь річ тощо; воно може бути й синонімом дієслів витягати, діставати, відокремлювати, виймати. “Ось баба вибирає пиріжки та на стіл кладе, щоб прохололи” (Оксана Іваненко). А якщо мовиться про вибори депутатів, почесних членів чи на якусь громадську посаду, слід послуговуватися словом обирати. Його також використовують, розповідаючи про покликання, фах, професію тощо. І наш відомий письменник Юрій Смолич помилився, назвавши свою повість-спогад “Я вибираю літературу”. Треба: “Я обираю літературу”.


***********************************


Меморіального пам’ятника не буває

Читачі “Хрещатика” підказали нам й інші теми. Хоча б таку. Дехто, не замислюючись, за аналогією до висловів меморіальний музей, меморіальна кімната, меморіальна дошка каже: меморіальний пам’ятник. А це все одно, що масло масляне. Адже обидві лексеми передають значення “той, що служить для увічнення пам’яті”.

За спостереженням відомого українського мовознавця Олександра Пономаріва, досить часто до слів іншомовного походження додають зайве означення, оскільки мовці не цілком обізнані з семантикою запозичень. Наприклад, у словосполученнях вільна вакансія, захисний імунітет, пам’ятний сувенір перші складники не потрібні, бо вакансія – це вільна ставка, імунітет – захисна реакція організму, сувенір – подарунок на пам’ять. Під цим кутом зору невправно побудоване речення: “Через нестачу коштів МАГАТЕ мусить згортати свою діяльність, іншої альтернативи немає”. Альтернатива – то необхідність вибору між двома можливостями, тож слід було написати: альтернативи немає або іншого виходу немає. Не потребує жодних означень і вельми містке слово пріоритет (першість, верховенство).

Прикметники вірогідний та ймовірний дехто вважає за тотожні й пише: “Мені це відомо з імовірних джерел”; “Таке припущення – вірогідне”. А треба було в реченнях їх поміняти місцями. Бо вірогідний означає – цілком правдивий, достеменний, перевірений. А ймовірний – той, що його можна тільки припустити.

Варто звернути увагу на хибний вислів з точки зору, що є буквалістичним перекладом російського с точки зрения. По-українському цей вислів буде – з погляду: з погляду демократії, з наукового погляду, з естетичного погляду.

Читачі цікавляться: як правильно – пішов по воду чи пішов за водою? Це залежить від того поняття, яке ми вкладаємо у фразу. Якщо мовиться про мету руху, то потрібно ставити прийменник по (ходити по воду, по хліб, по гриби тощо); якщо про напрям руху – прийменник за (“Я йду по лікаря, бо захворіла дитина”, але “Я пішов за лікарем до його кабінету взяти рецепт”).

Відповідно до російських висловів “В чем дело?”, “Дело в том, что...” по-українському треба говорити і писати: “У чому річ?”, “Річ у тому (тім), що...”, а не “В чому справа?”, “Справа в тому (тім), що...” Зате запитання “Как обстоят дела?” в нашій мові звучить: “Як справи?”

Часто помиляються в тих випадках, коли будують українську фразу за зразком російських висловів как ни (“Как ни старался, а экзамен едва сдал”), какой бы ни (“Какой бы ни был твой результат, он работает на команду”) й пишуть та кажуть: як би не старався, як би не працював, який би результат не був і т. д. Таке калькування іноді навіть не дозволяє зрозуміти фразу. Крім того, частка не тут заперечує саму дію, призводить до плутанини. Щоб цього не було, треба висловлюватися правильно по-українському: хоч би як старався, хоч би як працював, хоч би який результат був. А замість як не дивно ставити хоч як дивно.

Так само російським висловам что бы ни, кто бы ни, где бы ни відповідають українські хоч би що (“Хоч би що він думав, хоч би що робив, а якась потаємна думка точить його серце, мов хробак...” – Михайло Чабанівський), хоч хто, хоч де (“Хоч хто казатиме – не слухайсь”; “Хоч де будеш, та я тебе знайду”. – Словник Бориса Грінченка).


***********************************


Як вас тепер називати?

Читачі газети цікавляться: навіщо сьогодні відновлюють колишні звертання пане, пані, панове, добродію, добродійко? Гадаємо, найкраще на це їм відповість автор книжки “Культура слова” (вийшла торік у київському видавництві “Либідь”), доктор філологічних наук, академік АН Вищої школи Олександр Пономарів:

– Останнім часом ми повертаємо собі багато цінного з того, що було втрачене на “переможних” шляхах до “світлого” майбутнього. На тих шляхах не одне покоління українців відучили від нормальних звертань одне до одного. Після запровадження в Україні більшовизму всі прийняті в нашому суспільстві форми звертання було скасовано й замінено словом товариш, чим завдано шкоди насамперед цьому прекрасному слову. Товариш – це людина, пов’язана з кимось почуттям дружби, щирий приятель; однодумець, спільник... Усі похідні від нього мають саме цю семантичну основу: товаришка, товаришувати, товаришування, товариство та ін. Будь-кого товаришем не назвеш. Для цього в нас здавна існують слова пан, пані, панна, добродій, добродійка. Вони вживані як самі, так і з означенням шановний, вельмишановний, поважний, високоповажний, ласкавий і под.

Слово пан має два значення: представник панівного класу і форма звертання, прийнята в суспільстві. Воно вживається в сімох мовах – українській, білоруській, польській, чеській, словацькій, верхньолужицькій, нижньолужицькій. Наша мова розрізняє два значення слова пан навіть граматично: пани – представники панівного класу і панове – множина при звертанні безвідносно до класової належності.

Деякі мешканці України, що досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби, категорично виступають проти слова пан як форми звертання. І посилаються при цьому на Тараса Шевченка, який “не любив панів”, та на наявність у нашій мові слів на кшталт панщина, запаніти тощо. Але ж Великий Кобзар уживав пан та похідні від нього і в другому значенні – як форму ввічливого звертання.

Українська дорадянська література, листування діячів нашої культури є для нас належним дороговказом у виборі форм звертання. Наприклад, Леся Українка до своїх близьких подруг зверталася: “Дорога товаришко!” (до Ольги Кобилянської), “Товаришці на спомин” (вірш-звертання до Антоніни Макарової). У більш офіційній ситуації вживала слів добродію, добродійко, пане, пані. У запорозьких козаків у пошані було звертання пане товаришу!, панове товариство!

Фальшивість слова товариш у звертанні до першої-ліпшої людини (це все одно, що кожну жінку називати високим ім’ям кохана) одразу викликала появу не зовсім рівноцінних, а то й цілком недоречних замінників: мужчино!, женщино!, дєвушко!, дамочко!

Отже, без вагань повертаймо те, що належить нам як спадок. Пан (пані) треба вживати перед прізвищем, ім’ям, назвою посади, перед службовим чи науковим званням: пане Петренку!, пані Катерино!, пане майстре!, пане інженере (професоре, лікарю)!, пані вчителько! панно Лесю! Добродію (добродійко)! застосовуємо при звертанні без імені та прізвища: “Дякую вам, добродію, за тепле слово!”


***********************************


Свідомості не втрачають

Пам’ятаєте фразу з популярної кінокомедії Леоніда Гайдая “Діамантова рука”: “Поскользнулся. Упал. Потерял сознание. Очнулся. Гипс...”? По-російському тут усе зрозуміло. А от чуємо її в буквалістичному перекладі українською і спотикаємося об чудернацький вислів втратив свідомість. Адже в нашій мові свідомість – то не стільки здатність людини орієнтуватися в довколишній дійсності, скільки відчуття своєї належності до інших людей та обов’язку перед ними. Національна, громадянська свідомість.

У тій фразі годилося б поставити дієслова знепритомнів чи зомлів. На жаль, ця помилка не є винятком, можна натрапити і на повернувся до свідомості. Таких словосполучень ми не знайдемо ні в українській класиці, ні у фольклорі, ні в сучасній народній мові. До звороту бути непритомним є паралель бути (лежати) без пам’яті. Так само до слів опритомніти, прийти до тями маємо відповідники прийти до пам’яті, очуняти. Значення “допомогти непритомному” передається висловами приводити до притомності (до пам’яті), опритомніти. Як бачимо, в українській мові є чималий арсенал різноманітних засобів, щоб передати потрібне нам поняття, а не використовувати грубі кальки, які створено без усякої на те потреби.


***********************************


Шкоду не наносять, а завдають

У мовній практиці останніх десятиріч, надто в пресі, дуже поширилися вислови типу будинок по проспекту Науки, мешкати по бульвару Давидова, театр міститься по вулиці Володимирській. Такі вислови правильні, проте не варто забувати й про синонімічний засіб, а саме: знахідний відмінок іменників проспект, бульвар, вулиця тощо. Наприклад: будинок на проспекті Перемоги, мешкати на бульварі Лесі Українки, театр міститься на вулиці Богдана Хмельницького.

Для передачі значення відповідності в українській мові є дві нормативні форми згідно з та відповідно до. Згідно з постановою, відповідно до завдань. Вони характерні для офіційно-ділового, наукового стилів.

Буває, що прийменник згідно помилково сполучають з давальним або родовим відмінком іменників: згідно повір’ю, згідно планів. Ці утворення – наслідок впливу граматичної системи російської мови: согласно поверью, согласно планам. Не бажані конструкції відповідно з планами і згідно до планів. Не відповідає сучасній літературній нормі також форма іменників з прийменником у відповідності з (калька з російської в соответствии с).

Сьогодні часто кажуть і пишуть: нанести шкоду, нанести удар. Але це помилка. Шкоду, сором, образу, смуток, жаль, удар тощо не наносять, а завдають. Читаємо в класиків: “Не завдавай ти мені сорому при чужих людях” (Іван Нечуй-Левицький); “Щоб більше жаху їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, – у річці вражу щуку утопити” (Леонід Глібов).

Дієслова вступати і надходити часом підмінюють лексемою поступати. Це слово має розмовний характер, і послуговуватися ним не рекомендується. Тож вступати до університету (а не поступати), надходити в продаж (а не поступати).

До розмовної форми належить і смисл. Замість таких сполук як смисл слова, смисл творчості і под. слід вживати значення слова (творчості). Смисл також використовується неправомірно в значенні “розум”, “глузд”, наприклад: тверезий смисл, здоровий смисл. Нормативними в цьому разі є лише словосполучення тверезий розум, здоровий глузд.

Замість поширених ненормативних висловів у смислі того, в якому смислі, є смисл, немає смислу потрібно вживати у розумінні того, в якому розумінні, щодо того, є рація, є сенс, немає рації, немає сенсу.

Російські фразеологізми типу в качестве ученого (учителя, тренера, бизнесмена) в українській мові мають відповідники як учений (учитель, тренер, бізнесмен). А наші засоби масової інформації раз по раз вдаються до “суржикових” витворів в якості голови, в якості фермерів, в якості депутатів, що свідчить про недостатнє знання законів мови. До речі, кома перед як учений та іншими в таких випадках не ставиться, бо це не порівняння.


***********************************


На деревах ожеледь, на дорогах – ожеледиця

У зведеннях погоди пізньої осені, ранньої нетеплої весни або взимку після відлиги і наступного похолодання синоптики часто попереджають: “Завтра туман, ожеледь, на дорогах ожеледиця”.

Що ж то за ожеледь і що за ожеледиця? Коли бере морозець і застигають краплі дрібного дощу чи мряки, а на деревах та будівлях з підвітряного боку з’являється крижана кірка, таке атмосферне явище метеорологи кваліфікують як ожеледь. “У садках гірським кришталем блищала ожеледь, бурульки іскрилися і мінилися діамантами” (Зінаїда Тулуб). Якщо ж замерзають калюжі води й шляхи вкриває шар льоду, це ожеледиця.

І ожеледь, і ожеледиця завдають багато прикростей людям, шкодять народному господарству. Крім того, ожеледиця на дорогах заважає рухові транспорту, спричиняє аварії. За однією з версій, саме через неї на Обухівській автотрасі нещодавно потрапила в кювет машина секретаря Ради національної безпеки та оборони Євгена Марчука.

Ожеледиця звичайно спостерігається тоді, коли є умови для ожеледі, обидва явища відбуваються одночасно. Проте слова, що позначають ці поняття, хоч семантично й близькі, та не взаємозамінні. Це потрібно враховувати, послуговуючись ними у мовленні.

Згадавши про транспорт, годиться згадати і про тих, хто його водить. Отже, водій і шофер. Іноді вони виступають як синоніми. Можна сказати водій таксі й шофер таксі. Але все-таки деяка відмінність між цими іменниками є. Водій – загальна назва людини, що керує транспортними засобами чи якимись рухомими механізмами, агрегатами. Шофер має вужче значення. Водія мотоцикла, трамвая, тролейбуса шофером не називають. Це найменування тільки водія автомобіля, притому водія-професіонала. Якщо назву “шофер” застосовують до непрофесійного водія, в тому числі до власника приватного авто, то використовують сполуку шофер-любитель.

Таким чином, вживати ці лексеми слід відповідно до їхніх значень та конкретного контексту.


***********************************


Вклад вносять, а внесок роблять

Вклад і внесок збігаються у значенні “щось цінне, внесене в громадську справу, в науку, літературу і т. ін.”, але іноді розрізняються вживаністю й сполучуваністю. Вклад вносять, а внесок роблять. Так і писати треба. Тільки вклад: грошова сума, що її взяв на зберігання ощадний банк. Вклади від населення приймають щодня. Тільки внесок: кошти, які хтось сплачує організації, установі тощо. Членські внески.

На перший погляд, удача і вдача – те ж саме. Але це не так. Удача – бажаний результат, щасливий збіг обставин, успіх. Нова вистава – творча удача театру. А вдача – характер, натура людини. У мого батька горда вдача.

Часом ставлять не на своєму місці прикметники подовжений і продовжений.

Слід пам’ятати, що подовжений – це збільшений у довжину. Подовжений шнур. А продовжений – збільшений у часі. Продовжений рейс, продовжений день.

Далеко не кожен із нас скаже, яка різниця між паливом і пальним. Тож візьмімо до уваги: паливо – горюча тверда, рідка або газоподібна речовина, що служить джерелом енергії. Збережене паливо, заготівля палива на зиму. Пальне – це паливо для двигунів внутрішнього згорання. “Машина мчиться легкова, літак гуркоче срібний, комбайн виходить на жнива, їм всім пальне потрібне” (Наталя Забіла).

Нерідко сплутують слова замісник і заступник. Замісник тимчасово виконує чиїсь обов’язки. Торік у школі працювали два вчителі-замісники. Заступник – офіційна особа, яка постійно відає певними ділянками роботи, одночасно працюючи з начальником (керівником), а коли той відсутній, наприклад, пішов у відпустку, то заступає його. Заступник директора комбінату.

Треба також розрізняти схожі за звучанням слова подвижник та сподвижник. Подвижник – людина, яка здатна на подвиг, самопожертву для досягнення високої мети; самовідданий трудівник. А сподвижник – товариш по боротьбі, діяльності; соратник. Ім’ям сподвижника Богдана Хмельницького Івана Богуна названо військовий ліцей на Печерську.

Не тотожні й слова будівник та будівельник. Перше вживається в значенні “творець, засновник”. Владислав Городецький – будівник чудових споруд у Києві. Друге – в значенні “той, хто має будівельну спеціальність”. Інженер-будівельник. Зрозуміло, люди цієї професії – найбезпосередніші та найактивніші учасники будівничих процесів у нашій столиці. Достатньо назвати уславлену холдингову компанію “Київміськбуд”, яку очолює Володимир Поляченко. І вони не містобудівельники, як це інколи подають засоби масової інформації, а містобудівники.

Дієслово закінчити вказує на припинення різноманітних дій, видів роботи, навчання тощо. “Хочу закінчити ще хоч одно оповідання” (Михайло Коцюбинський).

Аналогічне смислове наповнення в дієслова завершити, але йому надаємо перевагу тоді, коли потрібний урочистий тон оповіді. Порівняно із закінчити воно має абстрактніше значення. Так, завершити навчання, освіту, курс, але закінчити школу, інститут.


***********************************


Відкривати чи відчиняти?

Часто ці слова вважають за синоніми і кажуть: “Відкрий двері” – замість відчини. Або навпаки: “У нашому мікрорайоні відчинили новий магазин” – замість правильного відкрили. Українською мовою відчиняти можна, крім дверей, вікна, кватирку, хату, ворота, браму, цебто те, що потребує певного фізичного зусилля рук людини. “Хто стукає, тому й відчиняють” (присл.). Коли йдеться про початок функціонування якогось закладу чи установи, усунення того, що закриває когось чи щось, або про виявлення раніше не поміченого, то слід вживати відкривати, відкрити. “В океані рідного народу відкривай духовні острови” (Василь Симоненко). Це дієслово входить також до складу фразеологізмів. Відкрити душу (серце). Відкрити карти. Відкрити Америку і т. п.

Відповідно до цього користуємося і лексемами зачиняти, закривати. Зачини вікно. Клуб закрито на ремонт. Переносно: за закритими дверима.

Якщо мовиться про книжку або зошит, то потрібно казати: розгорнути, а не розкрити (відкрити), згорнути, а не закрити. “Я розгорнула книжку і прочитала епіграф” (Леся Українка); “Книжку згорнув, сховав у свою шаховку” (Борис Грінченко).

У сучасній мовно-літературній практиці невиправдано поширюються слова вірно, вірний у невластивому їм значенні. Чуємо і читаємо: вірно пояснив, вірно зауважив, вірний засіб, вірна відповідь і под. А тим часом, коли йдеться про певну оцінку чого-небудь, українською мовою природно сказати: правильно пояснив, слушно зауважив, надійний засіб, правильна відповідь. Не варто забувати й інші синоніми: правдивий, певний, справедливий – правдиво, певно, справедливо тощо.

Вірний – це насамперед відданий, який не зраджує; стійкий, що не боїться випробувань.

“Люблю, як щиру, вірну дружину, як безталанну свою Вкраїну” (Тарас Шевченко); “Без вірного друга – велика туга” (присл.).

***********************************

Чому зникає слово ”покращання”?

До редакції надійшов лист. Адресант (саме так зветься його відправник, а одержувач – адресат) пише: ”Дуже вдячний ”Хрещатику” за ”Уроки державної мови”. Працюю в офісі, готую різні документи, інформаційні матеріали, і такі публікації газети стають у пригоді. Прошу відповісти на деякі мої запитання.

1. Покращання. У цьому слові в складі ща мені виправляють а на е, і виходить покращення. Чи правильно це?

2. Російське акт приемки-передачи перекладають українською як акт прийняття-передачі. Але ж цей вислів позначає дію, процес, тому, на мій погляд, потрібно писати акт приймання-передавання. А яка ваша думка?

3. У розпорядчих документах після слова наказую прізвища виконавців ставлять у дужках в давальному відмінку: ”Відділу зовнішньоекономічних зв’язків (Підопригорі) підготувати...” У мене є сумнів щодо правильності такого вживання. Гадаю, прізвище слід подавати в називному відмінку й неодмінно з ініціалами. У нас же цього не роблять, таким чином, виявляють неповагу до особи. А як ви вважаєте?

Микола Прохоренко, Старокиївський район.”

Отже, по порядку. Ще донедавна лексеми покращення і покращити, що їх словники фіксували як рідковживані, в основному виступали синонімами поліпшення і поліпшити. А покращання та покращати означали “стати гарнішим, привабливішим”. “Микола поздоровшав на чистому морському повітрі й покращав” (Іван Нечуй-Левицький); “Усе в хаті покращало, поніжнішало і набрало зовсім іншого вигляду” (Григорій Тютюнник). Сьогодні ж покращення і покращити агресивно витіснили з мовного вжитку поліпшення та поліпшити, а також знівелювали слова покращання і покращати, уподібнили собі їхні значення і навіть написання. Це, безперечно, впливи канцелярщини та шаблону на живу народну мову, звуження сфери вживання нашого лункого, барвистого слова.

Щодо двох інших запитань, то відповіді на них, власне, дав сам автор. Цілком погоджуємося з Миколою Прохоренком, що маємо писати акт приймання-передавання, як, до речі, й акт звіряння, а не звірки. Що в дужках прізвище виконавця директивних вказівок годиться ставити в називному відмінку й обов’язково з ініціалами.


***********************************


Півтора місяця, а не місяці

Нерідко плутають залежну від слова півтора форму іменників. Кажуть: “Купив у крамниці півтора метри тканини”. А, як відомо, цей числівник звичайно поєднується з родовим відмінком іменників: “За півтора місяця починаються канікули”.

Під впливом числівників два, три, чотири, які сполучаються з називним – знахідним відмінками множини іменників, при півтора вони також іноді виступають у цій формі: “Три дні молов, а за півтора дні з’їв” (присл.). Але таке узгодження слів має відтінок розмовності. Тож нормативним є: півтора року, тижня, десятка, мільйона, вагона і т. д. (а не півтора роки, тижні, десятки, мільйони, вагони).

Неправомірне вживання вислову більша половина (адже обидві половини завжди однакові). Треба: більше половини або більша частина.


***********************************


Замість долі – частка

Від ділити походить слово доля. Ним у старій системі мір позначали одиницю маси (ваги), що дорівнювала 44,435 міліграма. Називали так і частину музичного такту, на яку припадає наголос (сильна доля). А основний зміст цього слова: напрям життєвого шляху, що ніби не залежить від бажання та волі людини. “Доля закинула мене аж у Крим” (Михайло Коцюбинський).

В інших значеннях (зокрема, коли йдеться про участь у спільному володінні чимось) за літературною нормою слід користуватися синонімічними відповідниками частина, частка, пай, пайка. Російські вислови перекладаються: быть в доле – бути на паях; делить на равные доли – ділити на рівні частини (частки); доля истины – частка правди (істини). Доречно нагадати, що частка тепер замінила долю і в музичній термінології.

Слово чимало виражає поняття кількості, міри, часу. Складається воно з питальної частки чи і прислівника мало. Ще наприкінці ХІХ ст. словники подавали його як сполучення: кожна частина писалася окремо. Очевидно, сформувалося з риторичного ствердного запитання: “Чи мало було?” (“Хіба мало?”) в розумінні “Цілком достатньо”. Наприклад: “О-о жінко! – каже Тиміш, – се в тебе десь огневі сльози! – Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала!” (Марко Вовчок).

Порівняно із синонімом багато, що вживається в будь-якому тексті – від офіційно-ділових паперів до фейлетона, сфера застосування лексеми чимало вужча. Це передусім розмовний стиль. Входить також до усталених фразеологічних зворотів. Ковтнути чимало лиха (горя і т. ін.); перепсувати чимало нервів; чимало води збігло (утекло).

Отже, наявність синонімічного ряду (багато, чимало, немало) дозволяє передавати різні відтінки думки, уникати небажаної одноманітності мовлення. “Маємо чимало вже матеріалу для збірника, особливо віршів багато” (Михайло Коцюбинський).


***********************************


Лід зрушився чи крига скресла?

І ще про фразеологізми. На жаль, використовуючи мовні одиниці такого гатунку, автори нерідко не завдають собі клопоту відшукати найкращий варіант, беруть перший-ліпший, що спаде їм на гадку. Найчастіше то неоковирна калька. Приміром, коли розповідають про весну, як річки звільняються від крижаного панцира, або про настання чогось довгосподіваного, вживають фразеологізм лід зрушився. Це невдалий переклад російського лед тронулся. Натомість у нас є крига скресла, що має пряме та переносне значення.

Бездумне калькування призводить до появи тавтологічних словосполучень, які знижують рівень оповіді: совершить преступление – вчинити злочин; обеспечить безопасность – забезпечити безпеку тощо. Цього можна і треба уникати, замінюючи один із компонентів синонімічним відповідником: скоїти злочин, гарантувати безпеку.

У нашій мові іменник добро означає “сукупність належних людині речей, предметів, цінностей”. Тому, вживаючи кальку з російського розмовного вислову давать добро, ми мимоволі затемнюємо зміст висловлювання: начебто хочемо поділитися з кимсь тим майном... У цьому разі краще сказати чи написати давати згоду, схвалювати, підтримувати, а не давати добро.

Так само давати спокій, а не залишати в спокої; доводити до відома, а не ставити у відомість; знічев’я, а не від нічого робити; мати рацію, а не бути правим; тягар обов’язків, а не вантаж; моя хата скраю, а не моє діло сторона; ставити собі за мету, а не задаватись метою; знищувати на пні, а не на корені; здавати собі справу, а не звіт; становити інтерес, але представляти інтереси і под.

Ось кілька російських зворотів, що містять слово следовать, та їхні відповідники в українській мові: продолжение следует (якщо публікується матеріал у кількох номерах видання) – далі буде; следовать чьему-то примеру – наслідувати чийсь приклад; следовать подобной логике – йти за такою логікою; следовать советам врача – виконувати (слухати порад) лікаря; следовать обычаям – додержуватися (дотримуватися) звичаїв; из сказанного следует – із сказаного випливає; как следует – як слід; как и следовало ожидать – як і треба було сподіватися (чекати). Заміна в усіх розглянутих випадках дієслів однією лексемою слідувати в усному мовленні, а часом і в пресі не тільки свідчить про недостатнє знання законів мови, а й призводить до збіднення її лексико-семантичних можливостей.


***********************************


Чи тільки лише?

Борис Антоненко-Давидович згадував:

– Якось, здаючи мені машинопис, досвідчена друкарка сказала: “Я не виправляла, бо так написано скрізь у вашому рукопису. Але слово тільки тепер ніхто не вживає: це – анахронізм.”

Я поцікавився, що саме треба писати замість тільки. І вона, дивуючись з моєї простодушності й відсталості, відповіла: “Тепер усі пишуть лише.”

Невдовзі переконався, що друкарка була недалека від істини. Не тільки початківці, що не встигли виробити власного стилю і набути певних мовних навичок, а й письменники зі стажем і більш-менш відомим ім’ям останнім часом так уподобали частку лише, що майже забули другу – тільки.

Від тієї розмови Бориса Антоненка-Давидовича з друкаркою минуло більше двадцяти років.Чи ж змінилося щось? Анічогісінько. У своєму незбагненному захопленні словом лише немало авторів, ігноруючи навіть стилістичні вимоги, безоглядно тулять цю частку у фрази. Наприклад: “Удома залишилася лише немічна бабуся”; “Мені залишилося лише попросити вибачення в супутників”. Між тим, наша класика та жива народна мова не надають переваги ні лише (лиш), ні тільки, а в міру потреби послуговуються обома цими словами: “Хотів говорити і не міг. Лише дивився” (Михайло Коцюбинський); “Я люблю тільки таку гру, де я певна, що виграю” (Леся Українка). Близьким за звучанням, а інколи і за значенням до лише є лишень, однак воно стоїть здебільшого з дієсловом у наказовому способі й відповідає російській частці – ка (смотри-ка, скажи-ка): “А покажи лишень, скільки в тебе грошей” (Григорій Квітка-Основ’яненко).

Надуживають у мовленні також прикметником значний та прислівником значно. Раз у раз чуємо і читаємо: значні успіхи, значний вплив, значно вищий результат і подібне. А точніше й краще було б: чималі (неабиякі, великі) успіхи (вплив), далеко (або куди, набагато) вищий.

У засобах масової інформації стало модно замінювати слово дальший на буцімто “більш українське” подальший. Обидва ці прикметники мають у нашій мові однакове право на існування, щоправда, з певною значеннєвою різницею, приблизно такою самою, як між спорідненими з ними прислівниками далі й подалі. Процес, подію чи явище, які відбулися в ближчий час, слід позначати словом дальший, а те, що станеться набагато пізніше, передавати лексемою подальший. Наприклад: “Дальші роки після смерті дружини він жив у Києві, а його подальше перебування – мені невідоме”.


***********************************


У галузі, а не в області

Галузь – сфера – ділянка. Ці слова об’єднує спільне значення – “певна сукупність фактів, явищ, занять, що становлять окрему сторону людської діяльності, людських інтересів”. З таким самим змістом, але переносно вживаються царина, лан, нива. Вони надають висловлюванню урочистості, піднесеності або, навпаки, служать засобом іронії.

Досить часто із значенням, яке властиве лексемам цього синонімічного ряду, помилково виступає слово область (очевидно, під впливом російського відповідника): “Уже помітне зрушення в області (треба: галузі) металургії” (з газет); “Валідол знімає біль в області (треба: ділянці) серця” (реклама).

У мовній практиці не завжди розрізняють терміни положення, становище, стан. Замість “міжнародного становища” можемо почути “міжнародне положення”, замість “матеріальний стан” – “матеріальне положення”. Тим часом у кожного з названих слів своя окрема семантика, своя сполучуваність з іншими. Положення означає розташування в просторі (горизонтальне положення), певне теоретичне твердження чи думку (основні положення наукового трактату), зведення законів, правил (Положення про вибори). Становище – це події, обставини, ситуації (становище на Близькому Сході). Слово стан має вужчий зміст, ніж положення і становище. Воно виражає риси, ознаки, що характеризують щось чи когось. Фізичний стан рідини, психічний стан людини, стан справ і подібне.

Дієслову терпіти (потерпіти) інколи надають більшого функціонального навантаження, ніж те випливає з мовної традиції: “Київ дуже потерпів від німецько-фашистських загарбників”. Але ж ця лексема лише означає “виявляти терпіння протягом певного часу”, напр.: “Потерпіть, мамо, ще трохи” (Панас Мирний). Відповідно до російського потерпеть у розумінні “зазнати лиха, мук” уживається українське постраждати. Отже, його і треба застосувати в цьому випадку: “Київ дуже постраждав від німецько-фашистських загарбників”.


***********************************


Відтак – це потім

Про слово відтак, що ним останнім часом вельми захоплюються наші журналісти, багато писали мовознавці. Та правильно його використовують тільки носії західноукраїнських говірок і письменники, так чи інакше пов’язані з цією діалектною базою: “Зупинився (жандарм) перед самою печерою.., а відтак раптом пхнув колоду багнетом” (Іван Франко). Справжнє значення відтак – “потім, далі, після того”, а не “отже, тож, тому”, як дехто вважає.

Прикметники одноразовий і одночасний, а відповідно й прислівники одноразово та одночасно часто сприймаються як синонімічні, тотожні. Насправді ж значення їхні різні. Одноразовий – що відбувається чи відбудеться один раз. Одноразово можна допомогти комусь, позичити гроші, нагадати про щось, наприклад: “Вам можуть дати субсидію тільки одноразово, а далі не сподівайтеся постійної фінансової допомоги.” Одночасно – значить, у той самий час, коли триває якась інша дія. “Чикаленко одночасно їв, запивав вином і розповідав безперестану” (Леонід Смілянський). Такі ж самі поняття передають слова воднораз та водночас. Ненормативними є: учні одноразово слухали пояснення вчителя і писали в зошитах; він одноразово вчився в університеті й працював. Тут потрібно вжити одночасно (водночас).


***********************************


Покупка чи купівля?

Відома істина: щоб правильно вживати слово, треба знати його значення. Ось рекламне оголошення: “Оформити нове замовлення можна безпосередньо при покупці товару”. Але ж покупка – це придбана за гроші річ. Загорнути покупку, принести покупки. А те, про що йдеться в об’яві, – купівля товару.Читаємо в газеті: “У кабінеті слідчого Пархомчук нервує і ніяк не збереться з думками”. Дієслово нервувати означає “приводити кого-небудь у стан збудження, роздратування, прикро вражати”. Однак тут мовиться, що Пархомчук сам у такому стані, отже, він не нервує, а нервується. Так і потрібно було написати.

Книгу, зошит гортають, а не листають; рана гоїться, а не заживає; юні хулігани бешкетують, а не дебоширять (це слово-покруч відкинула наша класична література). Дурний в українській мові – то нерозумний, некмітливий; дурной у російській – поганий, лихий, злий. Порівняймо: дурной глаз – погане (лихе) око; мне дурно – мені погано (кепсько, зле); дурная болезнь – погана хвороба; дурные манеры – погані манери тощо. Нерозрізнення лексичних засобів обох мов призводить до помилок типу: “Не шморгай носом, бо це ознака дурного (треба поганого) тону”.

Росіянізми рясніють у численних публікаціях, не кажучи про усне мовлення. Замість ворожка вживають гадалка, і вже навіть автори пісень підкидають нам гірші газетні зразки: “Погадай мені, циганко!” Замість оригінального українського слова безпорадний (той, хто не дасть собі ради, не впорається з жодним завданням) з’являється безпомічний (рос. беспомощный). Замість можновладець, можновладний користуються сумнівним властьімущий. Замість замовляти (страви чи якісь продукти широкого вжитку) – заказувати. Замість змушувати, примушувати, силувати – заставляти. І чоловіки та жінки тепер не зраджують коханих, а зміняють (рос. изменяют) їм. Скоро, чого доброго, і дєньгі витиснуть гроші, і государство дасть носака державі.

Одне слово, всі ці росіянізми почуваються у нас так само впевнено, як у себе вдома. Схоже, ніхто й не намагається боротися із засміченням ними рідної мови. То чи рідна вона насправді багатьом із нас?


***********************************


Дівчина недоторкана, а кордони недоторканні

Хлопець надовго виїжджав з міста. І от він повернувся, зайшов до себе в гуртожиток. Друзі радо зустрічали його, тиснули руку, обнімали і... кепкували. Так розповідав журналіст у радіопередачі. Щось не віриться, щоб приятелі при цьому глузували й насміхалися, адже саме таке значення має дієслово кепкувати. Скоріш, вони жартували, а кореспондент, який негаразд знав мову, і зморозив казна-що.

А хіба знають її достатньо ті, хто не може втямити, коли треба ставити у фразі освітлений, а коли освічений? Оце потрапило на очі речення: “Вулиця була освічена місяцем”. Абсурд та й годі. Отож варто нагадати: освітлений – якого видно, бо на нього падає світло. Освітлений майдан, освітлені вікна. А освічений – який має освіту. Освічений робітник, освічене суспільство.

Декому здається, що близькі за звучанням прикметники неминучий та неминущий схожі також семантично і взаємозамінні. Насправді ні. Перший з них виражає те, що неодмінно має настати, чого не обминеш. Нове підвищення цін неминуче. А другий вказує на певну постійність. Неминуща слава. Письменники та публіцисти ще полюбляють лексему непроминущий, але вона поки що не прижилася в нашому мовленні.

Лексично багата українська мова чітко розрізняє відтінки значень, маючи на кожен з них окреме слово. Наприклад, змішаний (неоднорідний – тимчасова ознака): “запах м’яти, змішаний із пахощами літнього вечора” і мішаний (постійна ознака, якість): мішаний хор (тобто хор, у якому співають і чоловіки, й жінки), мішаний ліс (де ростуть і листяні, і шпилькові дерева), мішана виборча система (що поєднує елементи мажоритарної та пропорційної систем). Оскільки в російській мові все це зветься одним словом смешанный, то й у нас уникають прикметника мішаний і користуються тільки лексемою змішаний.

Саме в семантичних відтінках різниця між спорідненими іменниками напрям і напрямок.

Напрямок уживається переважно тоді, коли йдеться про порівняно менші віддалі: “Вони рушили через територію будівництва в напрямку до моря” (Олесь Гончар). На позначення більшої відстані, а також шляху діяльності, розвитку кого-, чого-небудь та спрямованості якоїсь дії, явища, думок, інтересів послуговуються лексемою напрям. “Шлюпка рвонула з місця і рівно пішла в напрямі північної сторони” (Василь Кучер); “Основним напрямом розвитку гірничорудної промисловості є широке застосування відкритих гірничих робіт” (з газ.).

Шкіра і шкура. У сучасній мові надають кожному з цих слів певного значення: шкіра – зовнішнє покриття тіла, а шкура – покриття з шерстю або вовною. Шкіра і похідні від неї (шкірка, шкірний) уживаються в науковій термінології – медичній, ботанічній тощо, шкура – в народному мовленні, а також в усталених фразеологічних зворотах “залити сала за шкуру”, “бути в овечій шкурі”, “вбиратися в шкуру”, “вилазити (лізти, пнутися) зі шкури” і под.

Усім більш-менш обізнаним з українською мовою відомі пари слів, що складаються з дієприкметника (з одним н) та прикметника (з двома нн): нездійснений – нездійсненний, недоторканий – недоторканний, непізнаний – непізнанний, непояснений – непоясненний, незнищений – незнищенний та ін. У цих парах перші компоненти позначають дію, яка поки що не відбулася, але може відбутися, другі вказують на неможливість такої дії за жодних умов.

Отже, нормальною українською мовою має бути недоторканність народного депутата (про що стільки говорилося-балакалося на Верховній Раді), недоторканні кордони тощо. А в усіх важливих документах чомусь фігурують недоторканість, недоторканий, хоч недоторканими, тобто незайманими, цнотливими, можуть бути дика природа, дівчина, цвіт. І в Акті проголошення незалежності нашої держави треба було написати: “Територія України є неподільною і недоторканною”, а написано недоторканою, що, по-перше, не відповідає дійсності й, по-друге, порушує лексико-семантичну норму.


***********************************


Прийменникова ротація

У мові засобів масової інформації часто трапляються мовні штампи, утворені за допомогою прийменника по. Наприклад, комісія по..., майстер спорту по..., викладач по..., гурток по... тощо. Усі ці словосполучення з по можна й треба замінювати висловами з прийменниками з, щодо, у справі, над чи безприйменниковою формою родового відмінка іменника. Але в яких випадках?

Після слів заходи, рекомендації, настанови, завдання, допомога, семінар бажано ставити прийменник щодо. Наприклад: розроблені рекомендації щодо поліпшення (а не по поліпшенню) навчального процесу; дано конкретні настанови щодо (з) цього питання, а не по цьому питанню.

Із словами міністерство, комітет, відділ, управління, майстерня, гурток природно поєднуються форма родового відмінка або прийменникове словосполучення у справах: управління у справах молоді.

Слова нарада, майстер, чемпіон, змагання, залік, іспит, директиви, фахівець (спеціаліст) переважно вимагають керування із прийменником з, рідше – без прийменника: нарада з виховних проблем, майстер спорту з боксу.

Для запам’ятовування наведемо правильні варіанти, якими слід замінювати конструкції з прийменником по: майстерня ремонту одягу; бюро працевлаштування; комітет цін; проректор з наукової роботи; іспит (екзамен) з іноземної мови; працюють за змінним графіком (а не по змінному графіку); школа-магазин для підготовки молодших продавців (а не по підготовці), кіоск для продажу проїзних квитків.


***********************************


Чоловічий рід жіночих професій

Хочу підказати для “Уроків державної мови” таку тему. Якось я прочитала вірш Сергія Михалкова “А що у вас?”:

... наша мама Отправляется в полет,

Потому что наша мама

Называется пилот.

С лесенки ответил Вова:

– Мама – летчик?

Что ж такого!

Вот у Коли, например,

Мама – милиционер.

А у Толи и у Веры

Обе мамы – инженеры.

А у Левы мама – повар...

і замислилася над дивним явищем, на яке раніше не звертала уваги: словами чоловічого роду пілот, льотчик, міліціонер, інженер, кухар діти називають мам, тобто жінок.Чим це пояснюється? І чому й зараз можна прочитати чи почути: перед мікрофоном журналіст Ніна Степанчук, у видавництві працює редактором Галина Майорська, на обговоренні свого роману виступила автор Раїса Іванченко, хоча є жіночі відповідники цих слів – позначень професій і занять.

Більше того, навіть 8 Березня деякі керівники в своїх наказах виносять подяку касиру, продавцеві, ліфтеру такій-то.Чи не пахне тут дискримінацією нашої статі? Напишіть про все це в “Уроках...”

З повагою – Любов Антонівна Ракіна, Київ, працюю вчителькою (не вчителем) у середній школі”.

З вашого дозволу, шановна Любов Антонівно, почну також з літературного прикладу. В “Юрті Ворона” Івана Єфремова мені запам’ятався діалог старого робітника Фоміна з геологом Александровим.

“Фомін насупився, зітхнув і, щоб перевести розмову, запитав:

– Дружина ваша, вона теж геологом працює?

– Так, – усміхнувся Александров, – справжня геологиня!

– Як це ви сказали – геологиня? – перепитав Фомін.

– То я навчився називати від студентів. Мені подобається, і, здається, так правильніше.

– Чому правильніше?

– Та тому, що в царські часи у жінок не було професій, і всі спеціальності називалися в чоловічому роді, для чоловіків. Для жінок же залишалися найнепрестижніші, я вважаю, напівпрезирливі: курсистка, машиністка, медичка. І досі ми старими пережитками дихаємо, кажемо: лікар, геолог, інженер, агроном. Жінок-фахівців майже стільки ж, як і чоловіків, і виходить мовна нісенітниця: агроном пішла в поле, лікар зробила операцію. Або доводиться додавати: жінка-лікар, жінка-геолог. Наче спеціаліст другого сорту, чи що...”

Александров багато в чому має рацію. Але не треба забувати, що поміж іменниками – назвами професій, звань, посад – трапляються такі, в яких чоловічий рід начебто й не обумовлений статтю. Адже, коли говоримо “потрібен соціолог”, усім зрозуміло, що йдеться не обов’язково про чоловіка. Ми давно звикли до такої граматичної умовності.

Важливо знати й особливості того типу мовлення, в якому це слово переважно вживається, – наукового та ділового функціональних стилів.Чим далі воно від цих сфер і ближче до побутової, тим імовірніша його, сказати б, жіноча відповідність, і навпаки.

У міру набуття чоловічих спеціальностей представницями прекрасної половини людства з’явилися: бандуристка, організаторка, лікарка, доповідачка та інші. Цей продуктивний процес триває. Слова авторка, вчителька, аспірантка, журналістка, контролерка, лекторка, редакторка, дописувачка та інші, зафіксовані в словниках, цілком нормативні. От і треба ними користуватися, а не вдаватися в розповіді про жінок до лексем журналіст, редактор, автор, як справедливо ви пишете, пані Ракіна. Бо такі конструкції суперечать морфолого-стилістичним нормам української мови. Вони є наслідком невмотивованого перенесення рис офіційно-ділового стилю (де підкреслюється не стать людини, а її службове чи суспільне становище) на художнє, публіцистичне та розмовне мовлення.

Проте для низки слів, зокрема академік, педагог, міністр, ректор, президент, кандидат, онколог, енергетик та інших, немає і, мабуть, не буде жіночих відповідників через уже зазначену причину. А щодо чоловічої форми касир, продавець, ліфтер в офіційних, урочистих привітаннях жінкам на їхнє свято, то вона цілком прийнятна (і навіть законна) в такому випадку.

Дехто висловлює міркування, що, наприклад, лексему поет (коли мовиться про жінок) слід застосовувати до майстрів слова, а поетеса – до пересічних митців. Погодитися з цим важко. Славетна поетеса античного світу Сапфо (VII – VІ ст. до н. е.) не втрачала в славі через те, що греки звали її не пойетес (поет), а пойетріа (поетеса). Та й в українській мові слова поетеса, поетка означають “жінка, що пише вірші”. А вимір її таланту виражається епітетами геніальна, велика, видатна, відома, знана та іншими. “Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі” (Леся Українка).

І ще. Ось ви заходите в школу, відчиняєте двері кабінету директора, а там за столом – жінка. І хоча є слова директорша, директорка, директриса, ви називаєте її лексемою чоловічого роду – директор, бо ті назви здаються вам грубими, образливими. Як і редактриса, критикеса. А утворіть жіночий рід професій пілот, електрик, вівчар, водій. Спробували? Отож-бо. Не все так просто.


***********************************


Говорити українською мовою

І не тільки говорити, а й писати, перекладати. Саме така форма (коли дієслово сполучається з безприйменниковим орудним відмінком іменника мова) нині найуживаніша, властива усім стилям. Співвідносні прислівники на зразок по-українському, по-німецькому, по-румунському типові для публіцистики та усного мовлення. Нарешті, третій синонімічний засіб – прислівники на -cьки,-цьки – ознака розмовного стилю: по-українськи, по-французьки, по-китайськи. Тенденція ж поєднувати дієслово з іменником та прийменником на (говорити на українській мові, перекладати на англійську мову) послаблюється, втрачає свою перевагу і, можливо, зникне зовсім.

Незвично застосовані лексеми в нас часто беруть у лапки. Однак не завжди в цьому є потреба. Лапки зайві, якщо переносне вживання слова поширилося, стало зрозумілим без контексту. Або, якщо лексему супроводжують усталені звороти так званий, так би мовити. У мовному обігу нині є багато слів і висловів, переносне значення яких зрозуміле всім, але на письмі їх за звичкою одягають у лапки. Наприклад: епіцентр, клімат, географія, операція, здоров’я, прописка, морж, заєць, вузькі місця, круглий стіл, чорний хід, зелена вулиця, візитна картка, пташине молоко, морські ворота, білі плями тощо. Їх треба вживати без лапок, так само, як і фразеологізми власне українського походження чи запозичені з інших мов: сушити голову, про чорний день, заламувати ціну, танцювати під дудку, авгієві стайні, гордіїв вузол, не в своїй тарілці, яблуко розбрату і под.

Назви іноземних марок автомобілів та літаків пишуться, як правило, теж без лапок і з малої літери: форд, фіат, пежо, рено, мерседес, ауді, хонда, фантом, боїнг. Проте слова своєї або близьких російської та білоруської мов, виступаючи в символічному значенні, потребують окремого виділення, що досягається вживанням лапок. Оскільки символічними назвами стають здебільшого власні імена, то в них зберігається велика літера: автомашини “Таврія”, “Волга”, “Жигулі”, “Лада”, трактор “Білорусь”, літаки “Антей”, “Руслан” і т. ін.

Що ж до найменувань марок машин, які походять від слів із загальним значенням, то вони також частіше пишуться з великої літери (“Москвич”, “Нива”, “Запорожець”, “Чайка”), хоч можуть бути і з малої літери, і без лапок (москвич, запорожець, чайка) у художніх текстах, при передачі розмовного стилю.

Для позначення особи чи осіб, на чию честь споруджено пам’ятник (монумент), у нашій мові звичайно вживають давальний відмінок іменників. Наприклад: “У світі є 400 пам’ятників Тарасові Шевченку” (з газ.). Можливе поєднання слів пам’ятник, монумент із родовим відмінком іменників. Та іноді така сполука набуває двозначності: “Нам розповідали про пам’ятник молодих патріотів” (з газ.) – пам’ятник, який вони збудували, чи поставлений на їхню честь? Щоб уникнути двозначності, слід користатися давальним відмінком: пам’ятник молодим патріотам.


***********************************


Як правильно?

У селі Очеретяне над Дніпром живе моя подруга. Ми листуємося. Але, чесно кажучи, я не знаю, чи відмінюється ця назва села, і тому пишу її навмання. А дуже хочеться, аби грамотно було. Все-таки я зі столиці, і якось не личить допускати помилки. Як же правильно?

Ірина Вітрогон, Шулявка”

Тож, пані Ірино, візьміть до уваги. Якщо географічні назви прикметникового типу, то вони відмінюються, як відповідні прикметники: Переволочна – Переволочної, Переволочній, Переволочну, Корчувате – Корчуватого, Корчуватому, Корчувате. Географічні назви іменникового типу відмінюються за зразками першої, другої або третьої відміни іменників, множинні форми – як відповідні загальні назви: прибути з Дніпра (з Дону), із селища Броварів тощо. Це основні правила, що стосуються всіх відмінюваних географічних назв, якими користуємося в повсякденному спілкуванні, в пресі, художній літературі тощо.

Форму називного вживають і в усіх інших відмінках, коли перед географічною назвою стоїть узагальнююча родова назва місто, село, селище, хутір, річка, озеро і под. Наприклад: на річці Дніпро, із селища Калита, із села Леонівка. Чому так роблять? Щоб зберегти вихідну, початкову назву (форму назви), уникнути її можливих перекручень, неточностей та непорозумінь, надто коли вона маловідома. Особливо це важить в офіційній інформації – у газеті, в підручнику, в документах, статистичних зведеннях, у військових повідомленнях. Отже, генерал, складаючи донесення, запише точно: на маневрах під селом Очеретяне на річці Дніпро; у біографії вкажемо: народився в селі Очеретяне, а в художньому творі натрапимо на речення: це сталося під селом Очеретяним на річці Дніпро, або просто: під Очеретяним на Дніпрі.

Тепер підсумуймо. Назви сіл, що відіграють роль прикладки до слова село і виражені відмінюваними іменниками, зазвичай узгоджуються у відмінку з лексемою, що позначає цей населений пункт: у селі Засуллі, біля селища Биківні. Не узгоджуються назви сіл тоді, коли вони мають складену будову або форму множини: в селі Вінницькі Стави, біля села Гречана Гребля, за селом Кибинці. А також у тих випадках, коли виникають труднощі у точному відтворенні початкової форми: в селі Климовому (Климове і Климово). Якщо немає слова село, назви відмінюються: мешкати в Кибинцях, поблизу Вінницьких Ставів.

А щодо міста – приклади зі “Словника труднощів української мови” за редакцією Світлани Єрмоленко:

“Узгодження. Назви міст, які виступають у ролі прикладки до слова місто і виражені відмінюваним іменником, як правило, узгоджуються у відмінку зі словом місто: в місті Чернівцях, з міста Сум, над містом Алма-Атою.

Звичайно не узгоджуються, тобто зберігають початкову форму: 1. Назви, які рідко вживаються. Біля грецького міста Волос. В італійському місті Потенца. 2. Складені назви. За містом Старий Самбір. У місті Мінеральні Води. 3. Назви міст, які вживаються у спеціальній літературі (географічній, військовій), в офіційних паперах, повідомленнях.

Відмінювання. 1. Назви міст прикметникового походження відмінюються за типом іменникової відміни: над Ростовом; прізвища такого типу в орудному відмінку однини зберігають прикметникове закінчення – им: з Андрієм Ростовим. 2. У складених назвах міст відмінюються або одна, або дві частини залежно від складу назви: Ростов-на-Дону, з Ростова-на-Дону; Новосілка-на-Дністрі, у Новосілці-на-Дністрі; Петропавловськ-Камчатський, з Петропавловська-Камчатського.

Рід невідмінюваних назв міст. Невідмінювані назви міст мають середній рід (за загальним словом місто). Сучасне Токіо. Нове Делі. Оточене садами Душанбе”


***********************************


”Товариш” – від слова ”товар”

“В одному з “Уроків державної мови” газета “Хрещатик” цікаво розповіла про нинішні форми звертання. Тепло згадала й наше давнє-предавнє слово товариш, яке спаплюжили більшовики. Однак про його походження промовчала. А варто б сказати. І ще одне прохання до вас. Мене звати Олег. Люди звертаються по-різному: то Олеже, то Олегу, то просто Олег. А як треба за літературною нормою?

Заздалегідь вдячний –

Олег Петрук, Радянський район м. Києва.“

В українській мові є товариш і товар, начебто не пов’язані між собою. А як було насправді? Блукали безкраїми просторами Київської Русі торгівці, купували, продавали, носили і возили із собою всілякий товар. Але самому вирушати в дорогу було небезпечно, ось і брали із собою людину, яка допомагала збувати товар. Себто “спільника по товару”, або товариша. Потім це слово набуло значення друг, приятель узагалі, а не тільки в торгівлі, в мандрах.

Далі. Кличний відмінок у літературній мові, як правило, має одну форму для певного іменника. Варіанти є або застарілими, або ще не цілком засвоєними мовою неологізмами. Стосовно вашого імені, пане Петрук, можна сказати таке: форма Олеже (як і княже) – архаїчна і доречна в творах із життя минулих епох. У сучасному мовленні нормативні форми такі: Олегу, князю. Називний відмінок іменника, тобто Олег, неприйнятний в українському звертанні.


***********************************


Схожі й водночас різні

“Я зараз вивчаю українську мову, і вона мені дається нелегко. От ніяк не можу, наприклад, вловити відмінність між дієсловами приводити і призводити, відрізняти і розрізняти. А можливо, її і немає. Чи як? Чекаю відповіді в “Уроках державної мови”.

Василь Колокольцев, м. Київ”.

Справді, слова приводити і призводити дуже подібні, але різниця між ними є. Перше з них уживаємо в його безпосередньому значенні: допомагати чи примушувати йти за собою (приводити до хати), спонукати прибути куди-небудь (жадоба знань привела до школи), доводити до якогось стану (приводити в належний вигляд), або в значенні переносному – породити: “Нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла?” (Тарас Шевченко). Використовується воно і в таких висловах, як привести до пам’яті, привести в рух, привести до рівноваги тощо.

Коли ж ідеться про щось таке, що спричиняє певний негативний наслідок (наслідки), тоді послуговуємося дієсловом призводити: “Призвели до біди та й поховались” (Михайло Коцюбинський).

Відрізняють ті речі й поняття, які дуже далекі одне від одного: “Хмара насунулась і так стемніло, що неба від землі не відрізниш” (Олесь Донченко). Крім того, це дієслово означає “відокремлювати частину від цілого”: “Я роблю й маю право на своє добро. Одрізніть нас” (Іван Нечуй-Левицький).

А розрізняти – це значить бачити або знаходити відмінність між речами й поняттями, дуже близькими своєю природою: “Підлікував очі й уже міг розрізняти букви” (з газ.).

Схожі звучанням і різні семантично не тільки ці слова. От, скажімо, сплутати і спутати. Перше має значення “порушити певний порядок чого-небудь, робити безладдя; помилково сприймати одне за інше”. “Що тобі у серце впало, мислі сплутало твої?” (Леонід Первомайський). Друге виражає дію: стягнути путом передні ноги коня або іншої тварини; зв’язати комусь і руки і ноги. “Увечері вони зупинились у полі під високою могилою, спутали коней” (Семен Скляренко).

Або взяти дієслова повставати і поставати. Тільки повставати: 1. Підвестися з місця. Хлопці повставали із стільців. 2. Прокинутися. Повставали вдосвіта. 3. Піднімати повстання. “Аж раз вночі ударив грім соборний – народ повстав” (Дмитро Павличко). Тільки поставати: 1. Стояти (у множині). Партизани поставали біля бліндажа. 2. Зробитися кимось. Деякі його однокурсники поставали відомими хірургами. 3. Виникнути, утворитися. “Ні, покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала” (Леся Українка).

Чи веліти і воліти. Тут відмінність така. Веліти – це вимагати, наказувати. Веліти працювати. А воліти – хотіти, бажати. Волію знати всю правду.

Зрошувальний і зрошуваний. Зрошувальний – призначений для поливання водою або який здійснює зрошення. “Вода з безперервним шумом обвалювалась униз між кущі, звідки брали початок зрошувальні канали” (Олесь Гончар). Зрошуваний – що його зрошують. Зрошувані площі.

Корали і коралі. Іменники, які також мають різні значення. Корали – морські тварини, котрі живуть колоніями на підводних скелях; вапнисті відклади деяких видів цих тварин, що їх використовують як прикрасу. Коралі – намисто. Червоні коралі. Блискучі коралі. Цим словом також називають нарости червоного кольору на шиї індика.

Кристал і кришталь. Кристал – тверде неорганічне тіло, що має форму правильного багатогранника. Безбарвний кристал. Кришталь – скло високого гатунку; з нього здебільшого виготовляють посуд. Вироби поліського кришталю.

Метеор і метеорит. Метеор – зірка, яка падає, явище спалаху в атмосфері. Фотографія метеора. Метеорит – тверде тіло, що випадає на поверхню нашої планети, залишок метеора. Падіння метеорита.

Обробіток і обробка. Обробіток – підготовка грунту для вирощування рослин. Обробка – надання чому-небудь закінченого вигляду. Обробка деревини. Опрацювання музичної теми. Обробка народної пісні.


***********************************


Вставні слова і словосполучення

цікавлять Павла Янковича з Оболоні. Він просить назвати ці лексичні одиниці й розповісти, які бувають розділові знаки при них.

Відповідаємо. Вставних слів та словосполучень в українській мові багато. Перелічити всі важко. Але деякі згадаємо. Як правило, всі вони виділяються в реченні комами.

1. Це вставні слова і словосполучення, що виражають:

а) оцінку вірогідності повідомлюваного (упевненість або невпевненість, ступінь звичайності викладених фактів): безумовно, безперечно, звісно, авжеж, звичайно, зрозуміло, напевно, правду кажучи, по суті, без сумніву, слово честі, природно, в усякому разі, бува, сподіваюся, видно, здається, здавалося б, гадаю, слід гадати, припустімо, може, можливо, трапляється, як звичайно, як завжди, як водиться і т. д.;

б) почуття людини (радість, задоволення, здивування, обурення): на радість, на щастя, на жаль, на біду, на нещастя, грішним ділом, як на зло, як на гріх, дивна річ, чого доброго, нічого гріха таїти, майте на увазі, хвалити Бога, хвалити долю тощо.

2. Що вказують на:

а) зв’язок думок, послідовність викладу: по-перше, по-друге і т. д., з одного (другого) боку, до речі, між іншим, таким чином, головним чином, так би мовити, отже, виходить, навпаки, наприклад, повторюю, підкреслюю та ін.;

б) способи оформлення думок або висловлення: взагалі, власне, з дозволу сказати, інакше (коротше) кажучи, іншими словами, крім жартів, можна сказати, точніше, одне слово, зізнаюсь, признаюсь, якщо можна так висловитись;

в) джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, по-моєму, по-твоєму, як на мене, на мою думку, за моїми розрахунками, пам’ятаю, бачу, чую, за визначенням... і т. ін.;

г) активізація уваги співрозмовника: бачиш, розумієш, зрозумійте, погодьтеся, послухайте, пробачте (вибачте) мені, між нами кажучи, тощо.

Запам’ятайте!

Щоб правильно виділяти в реченні вставні слова і словосполучення, треба орієнтуватися не тільки на їхні функції (значення), а й на інші ознаки:

1. Тільки вставними бувають, наприклад: по-перше, по-друге, мабуть, щоправда, а втім, отже.

2. Вставні лише всередині речення: однак, одначе, проте.

3. Ніколи не бувають вставними словами і не виділяються комами: ніби, нібито, мовбито, наче, неначе (складні сполучники), все-таки, навіть, майже, адже, якби, от, принаймні, при тому, при цьому, тим часом, до того ж, приблизно, буквально, якраз, між тим, за традицією, у кінцевому підсумку (а не рахунку), як-не-як і деякі інші.


***********************************


В Україні, а не на Україні

Відтоді, як наша Батьківщина стала незалежною, в офіційному мовленні запанувала граматична форма в Україні. Але деякі громадяни й досі не можуть змиритися з цим, вишукують усілякі підстави, аби повернутися до старого – на Україні. Звертаються і в “Хрещатик”, просять підтримати їх в “Уроках державної мови”, написати, що саме так правильно.

Ні, саме так неправильно. Не кажуть же на Англії, на Португалії, на Китаї, а на Україні, виявляється, можна. Втім, послухаймо людину, вельми авторитетну в українській культурі – видатного мовознавця і славіста, міністра освіти в уряді УНР (1918) Івана Огієнка. В еміграції він видавав науково-популярний місячник “Рідна мова”, і в опублікованій там 1935 року статті з промовистою назвою “В Україні, а не на Україні” писав: “Коли говоримо про докладно окреслену територію, як закінчене ціле, або про самостійну державу, тоді завжди вживаємо прийменник в чи у (а не на): в Австрії, в Америці, в Румунії, у Франції, в Польщі, в Росії і т. ін. Що ж до прийменника на з місцевим відмінком, то його вживаємо при географічних назвах на питання “де” тільки тоді, коли територія, що про неї йдеться, не окреслена докладно, не самостійне ціле, тільки складова частина якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині... До непродуманих традиційних форм належить і вислів на Україні, що має прецікаву історію... Цілі віки ми чули то на Ukraine (від поляків), то на Украине, а тому й защепили собі це на Україні як своє власне, зовсім забувши про його історичне походження й не відчуваючи, що власне на – болюча й зневажлива ознака нашого колективного поневолення... Мусимо змінити стару граматичну форму й уживати в Україні, в Україну”.

Що ми й зробили. Однак ніхто не збирається виправляти фольклорних і літературних творів, де з історичних причин ужито вислів на Україні.


***********************************


Агресивне слово ”залишати"

Часто думають, що слова залишати і покидати є абсолютні синоніми, а тому до них, мовляв, можна вдаватися довільно. Але то не так. Коли мовиться, що хтось надовго або й назовсім від’їздить чи відходить від когось, чогось, то слід вживати лексему покидати: “Постій, постій, козаче, твоя дівчина плаче, як ти мене покидаєш, – тільки подумай!” (народна пісня). На жаль, останнім часом це дієслово трапляється в нашому вжитку чимраз рідше: його виштовхує з мовлення залишати.

А яке ж у нього значення? Залишати слушне тоді, коли мовиться про почуття, речі, що зостаються після когось, або висловлюється думка припинити, перервати щось: “Ніхто не залишить свого кохання” (Марко Вовчок); “Він залишив дітям велику спадщину” (словник за редакцією Агатангела Кримського); “Не хотіла б я тебе вразити, сестро, та, бачу, прийдеться розмову залишити” (Леся Українка).

Слова відзначати і зазначати мають спільне значення “звертати увагу на щось, наголошувати, підкреслювати”. Обоє вони належать до книжкових стилістичних засобів. Відзначати (зазначати) на полях щоденника.

Тільки відзначати. 1. Відзначати цінним подарунком. 2. Святкувати. Відзначати ювілей.

У розмовному стилі замість відзначати використовують синоніми помітити, побачити. Я помітив, що батько незадоволений. Щодо дієслова відмічати, яким часто послуговуються в усному мовленні, то це явна калька з російської.

Експресивно забарвлене слово сповіщати поєднується з тими самими відмінковими формами, що й синонімічне повідомляти, яке має виразний книжний відтінок. Сповіщати (повідомляти) товариша і сповіщати (повідомляти) товаришеві. Щоправда, останнім часом спостерігається тенденція розрізняти ці дієслова за керуванням, а саме: перше з них охочіше сполучають з родовим відмінком, наприклад: “... І про біду людей не сповістять” (Ліна Костенко). При дієслові ж повідомляти перевагу віддають давальному відмінку: “Про злочинця міліції повідомили дуже пізно” (з газ.).

Не так давно увійшов до нашого мовного вжитку прикметник мажоритарний, і багато хто, не знаючи його значення, плутає це незвичне, загадкове слово з іншим – мажорний. Між тим мажоритарний означає “який належить до більшості, заснований на більшості”. Мажоритарна виборча система. А мажорний, як відомо, то бадьорий, радісний. Мажорний настрій.


***********************************


Коли разом, а коли окремо?

“Додати до вищесказаного – додати до щойно сказаного”. Обидва вислови розрізняються залежно від способу мовлення. На письмі вживається вищесказаний, а в усному мовленні – щойно сказаний. Та це й зрозуміло, адже написане слово міститься вище того, що буде написане далі, або нижче того, яке вже тут з’явилося. А в усній мові виголошені слова ми фіксуємо як такі, що прозвучали одне за одним у певний відтинок часу: ті раніше, інші – слідом, одразу за ними чи згодом.

Лексеми вищесказаний, нижческазаний стали офіційно-діловими термінами, їхні складові частини пишуться разом. А щойно сказаний – вільне словосполучення, частини якого відділені одна від одної.

Можуть окремо писатися й слова вище сказаний і нижче сказаний, коли вони виступають як звичайні сполуки в неофіційному вживанні. Тоді можлива й інверсія, тобто зміна порядку їхніх складників: сказаний вище, сказаний нижче.

Прислівники з префіксами слід відрізняти від однозвучних із ними сполучень прийменників з іменниками, числівниками, займенниками, що зберігають у реченні свої функції як окремі частини мови, отже, і пишуться окремо.

Він повернув убік. Ударив у бік.

Люди зібралися докупи. До купи документів додали нові.

Зателефонувати зранку. Працювали з ранку до вечора.

Спочатку прочитати, потім записати. Читав з початку розділу.

Розбити ворога наголову. Як сніг на голову.

Працювати вдень. В день екзамену.

Вивчати вірш напам’ять. Подаруй фото на пам’ять.

Авто мчало назустріч. На зустріч з міністром.

Всередині щось дуже заболіло. Це правило в середині сторінки.

Подався до себе нагору. Альпіністи виходили на гору.

Виконав завдання наполовину. Розраховувати на половину прибутків.

Не знав зроду. З роду козаків.

Зауважую востаннє. Постукав в останнє вікно.

Усі чули це вперше. Партизани навідалися в перше село.

Втім, я не заперечую. В тім є і твоя вина.

Нащо було пускати чутки? На що ти натякаєш?

Директор теж виступив на зборах. Казав те ж, що і я.

Якось уже воно буде. Як ось і гості на поріг.

Насилу дійшов. Не покладайся на силу.

Буде по-вашому. По вашому голосу я все зрозумів.

Складний префікс недо... виражає невідповідність прийнятій нормі: недоїдати, недорозвинутий, недосолений. Пишеться разом, у тому числі з дієсловами. Не плутати з часткою не, що пишеться окремо з дієсловами, які мають префікс до й означають “доведення дії до кінця”: недокинув м’яча до воріт і не докинув дров у піч.

Перехідні дієслова з префіксом недо... керують родовим і знахідним відмінками: недобрала два бали, недодали здачі. Форма родового відмінка, як правило, вживається тоді, коли кількісне значення не конкретизується.

Порівняймо:

Недобачати (погано бачити). Не добачати (не помічати) помилок.

Недочувати (погано чути). Не дочути (не дослухати) до кінця.

Недоїдати (голодувати). Не доїдати обід.

Недодивитися за дитиною. Не додивитися фільм.

Треба розрізняти за значенням й інші близькі звучанням дієслова:

Нездужати (хворіти). Не здужати встати.

Неславити (ганьбити). Не славити (не прославляти).

Непокоїтися (турбуватися). Не покоїтися (не спочивати).


***********************************


Узаконені помилки

Людям властиво помилятися. Припускаються вони і мовних похибок. Як пише в своїй книжці “Культура слова” Олександр Пономарів, трапляється, що хтось із носіїв мови не знає якогось слова – компонента фразеологічної одиниці і замінює його близьким за звучанням. Цілісне значення фразеологізму нібито не порушено, тому лексично спотворена одиниця набуває поширення, відтискуючи на другий план первісний, закономірний варіант. А коли замислимося над кожним із складників звороту, то побачимо явне безглуздя.

У засобах масової інформації, приміром, досить часто вживають приказку на тобі, боже, що мені негоже (у ситуації, коли хтось дарує ближньому якусь абищицю, котру видає за щось поважне). Останнім часом навіть почали писати Боже з великої літери, проте це не зменшує зневаги до нього. Якщо подумки перенестися в час виникнення приповідки, одразу з’являються сумніви – чи наважився б хтось пропонувати непотріб Богові. А вся річ у тому, що правильна форма цієї приказки така: на тобі, небоже, що мені негоже (обидві частини римованої примовки мають, як і належить, однакову кількість складів). Небоже – форма кличного відмінка іменника небіж (племінник). Тепер усе ясно: багатий дядько кидає бідному небожеві якийсь не дуже ласий шматок.

Своєрідними мовними огріхами можна вважати чимало інших зворотів, що виникли внаслідок утинання, викривлення раніше цілком зрозумілих висловів. Ми нерідко використовуємо словосполучення ревіти білугою. Але ж білуга німа, як і всі риби. А ось ссавець із родини дельфінових підвідділу зубатих китів – білуха, яка досягає шести метрів завдовжки та півтори тонни ваги і має велике промислове значення, може ревіти, мукати. У мовленні маловідому назву білуха було замінено словом білуга – так з’явився цей фразеологізм.

Відомий вислів легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому потрапити в царство небесне вражає своєю химерністю. Порівняння, одначе, можна збагнути, якщо згадати, що в греків поряд зі словом kamelos – “верблюд” було kamilos – “канат, товста мотузка”. Вірогідність підміни тим більша, що довге е вимовлялось як і, kamelos звучало як kamilos. Правильніше було б: легше канат протягнути крізь вушко голки, ніж...

Через непорозуміння виникли назви: орангутанг – буквально “лісова людина” (так тубільці йменували тих, хто мешкав у хащах на острові Борнео, а європейці, які висадилися тут, вирішили, що йдеться про великих людиноподібних мавп); кенгуру (побачивши вперше в Австралії цих тварин, прибульці запитали в місцевих жителів, як ті називаються, і почули у відповідь – кенгуру, тобто “ми не розуміємо”); Канада – “хатини” (мовилося про маленьке село індіанців, що виявилося поблизу, пізніше – величезна країна).

У давнину помилки часто робили переписувачі манускриптів, чия праця була нелегкою: по 60 – 80 сторінок на день. Не врятував від ляпсусів і розвиток книгодрукування. Деякі з помилок згодом узаконили. Найвідоміший випадок – слово зеніт. В арабів було semt, так воно спочатку й записувалося в Європі, але якось чи то букву m вивели нечітко, чи над останньою паличкою третьої літери випадково з’явилася невеличка плямка, буква m стала сприйматись як дві: n та i, а все слово у такому вигляді – зеніт – увійшло в європейські мови, зокрема й українську. Хіба не парадокс?


***********************************


Невідмінювані іменники

Це насамперед слова іншомовного походження (загальні назви) з кінцевим голосним: амплуа, ательє, бюро, депо, журі, інтерв’ю, інкогніто, кафе, кашне, кіно, манто, меню, метро, парі, пенсне, поні, рагу, таксі, шасі й под. До речі, пальто тепер відмінюється. А ось віче багато хто вважає за іншомовне і не відмінює. Між тим воно відоме ще з часів Київської Русі: вживалося на позначення всенародного зібрання. Його треба відмінювати як плече в однині: віче (плече), віча (плеча), на вічі (на плечі).

Незмінними в українській мові залишаються власні назви іншомовного походження, що закінчуються на голосний: Андре, Арно, Барбі, Беранже, Бетті, Віардо, Віньї, Гейне, Гете, Гюго, Дідро, Лавуазьє. Пуччіні, Руссо, Торічеллі.

До невідмінюваних належать деякі абревіатури: ГЕС, УТН, НАТО, ХТЗ, ЮНЕСКО, але: в ЦУМ(і), на ХЕЛЗ(і).

Не мають відмінкових форм іншомовні жіночі імена та прізвища з кінцевим приголосним: Аліс, Долорес, Шерон, Зейнаб; (Ельза) Вірхов, (Джеральдіна) Чаплін. А також українські жіночі прізвища з таким самим закінченням: Ольга Степанчук (Ольги Степанчук), Валентина Янкевич, Віра Смик, Надія Вовкодав.

Не відмінюються і жіночі прізвища на -о: Марфа Стрельченко (Марфи Стрельченко), Марія Кумейко, Світлана Покотило, Оксана Іваньо.

Однак трапляються випадки, коли чоловіки – носії українських прізвищ на кшталт Котик, Пиріжок, Рало, Сало запевняють, що їхні “фамілії” не відмінюються, і пишуть саме так. Але ж на прізвища, як і на решту слів, поширюються мовні закони, що заперечують будь-яку самодіяльність у цьому.


***********************************


Півлимона і пол-лимона

Складні слова з першою частиною пів-, напів-, полу- пишуться разом: піваркуша, півгодини, півдюжини, півколо, півлимона, півмісяця, півогірка, півострів; напівавтомат, напівпровідник, напівпродуманий, напівсонний; полукіпок, полумисок. Тоді як у російській мові правопис слів із пів- інший: пол-лимона, пол-яблока.

Перед власними назвами ця частина пишеться через дефіс: пів-Києва, пів-України, пів-Європи, пів-Америки.

Іменники з основою на губний приголосний (б, п, в, м, ф) із пів- подаються через апостроф: пів’їжака, пів’яблука.

У деяких зворотах пів- уживається окремо: пів на шосту, пів на десяту.


***********************************


Спрощення в групах приголосних

Збіг приголосних у слові ускладнює вимову, тому в процесі мовлення один з них (здебільшого середній) випадає.

На письмі фіксується:

1. Випадання д, т у групах приголосних ждн, здн, стн, стл: тиждень – тижневий, проїзд – проїзний, роз’їзд – роз’їзний, лестощі – улесливий, щастя – щасливий, вість – вісник, користь – корисний, честь – чесний, якість – якісний, захист – захисний, стелити – слати. Буква т зберігається у словах: зап’ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, шістнадцять.

2. Випадання к у групах приголосних скн, зкн при творенні дієслів із суфіксом ну: тріск – тріснути, брязк – брязнути. Але: виск – вискнути.

3. Випадання л у групі приголосних слн: масло – масний, мисль – умисний, навмисне; ремесло – ремісник.

Зверніть увагу: спрощення відбувається при вимові, але не позначається на письмі у прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження (аванпостний, баластний, компостний, контрастний, форпостний, гігантський, парламентський і под.), у словах типу студентський, туристський, фашистський; у давальному і місцевому відмінках однини іменників жіночого роду першої відміни (аспірантці, оптимістці, піаністці, хустці).


***********************************


Терміни знайомі й незнайомі

В українській мові терміни начебто і не відрізняються від інших слів: мають певні значення, граматичні категорії, відмінюються, вживаються як повноправні лексичні одиниці. Але терміни виражають наукові, технічні поняття, обслуговують спеціальні галузі. Й таке їхнє призначення не могло не відбитися на характері цієї досить великої групи слів.

Тож порівняймо, як поводяться звичайні лексеми в мові літературній і професійній. Ми кажемо: землекоп узяв лопату, дитині купили лопатку. Лопатка – це маленька лопата. Однак, маючи на увазі медичний термін, що позначає широку трикутну кістку у верхній частині спини, можна стверджувати лише жартома: в малюка – лопатка, а в дорослого – лопата. Кулачок, який міститься на розподільному валу двигуна, буває і великий, і маленький. Та й великий він усе ж таки кулачок, а не кулак. Від прикметника важкий утворюється вищий ступінь порівняння важчий, проте ніхто не скаже: “У них важке машинобудування, а в нас важче”. Багато чи мало масла – ми ставимо це слово в однині. Бо, як відомо, такі іменники не виступають у множині. Це в літературній мові. А ось у професійній виступають: маслаў, граніти, сталі й под. Навіть рід слова іноді змінюється: окуляри – звичайне, окуляр – технічний термін (елемент складної оптичної системи з двоступеневим зображенням – мікроскопа, зорової труби). Аналогічно: клавіша – клавіш, манжета – манжет, спазма – спазм.

Таких відмінностей немало. Але що ж тут найважливіше? Лінгвісти визначили дві головні особливості терміна. По-перше, він тісно пов’язаний з певною науковою чи технічною сферою: одне й те ж саме слово в різних галузях має різний зміст (наприклад, реакція в медицині, хімії і в політиці). По-друге, зміст терміна розкривається через точне, логічне визначення, а не лексичне значення слова.

Люди довго й наполегливо шукають і в рідній мові, і за її межами підхожу назву для нового явища в науці, техніці. Американський учений Норберт Вінер так розповідав про походження слова кібернетика: “Я наполегливо працював, але з перших кроків був вельми заклопотаний тим, як назвати предмет, про який я писав. Спочатку пробував знайти якесь грецьке слово, котре виражає значення “той, що передає повідомлення”, але я знав тільки angelos. В англійській мові angel – це янгол. Отже, angelos уже було зайняте,s і в моєму випадку могло лише викривити зміст книги. Тоді я став шукати потрібне слово з-поміж термінів, пов’язаних із галуззю керування чи регулювання. Єдине, що я зміг дібрати, було грецьке kybernetes, яке означало “стерновий”, “штурман”. Я вирішив, що, оскільки слово, яке відшукав, уживатиметься по-англійськи, слід віддати перевагу англійській вимові, а не грецькій. Так я натрапив на назву кібернетика. Згодом дізнався, що іще на початку ХІХ століття це слово попадалося у французького фізика Ампера, але осмислювалося в соціологічному плані... У слові кібернетика мене привабило те, що воно найбільше серед інших відомих мені слів підходило для вираження всеохопного мистецтва регулювання і керування, застосовуваного в різноманітних галузях”.

Чимало термінів утворено шляхом метафоризації – перенесення назви з одного явища або предмета на інший на підставі подібності ознак чи функцій. Такий спосіб спільний для всіх мов. Приміром, поширений у техніці термін сорочка (ізольована порожнина в машинах та апаратах для циркуляції охолоджувальної чи обігрівної речовини) передається в слов’янських мовах так: в українській сорочка, в російській рубашка, в чеській kosile і т. д. Тобто для називання спільного поняття кожна мова знаходить власні лексичні засоби.

Але є випадки, коли в природні мовні процеси втручаються позамовні чинники. У період прискореного зближення мов народів колишнього Радянського Союзу, як зазначається в навчальному посібнику “Культура слова”, ознакою гарного тону було впровадження запозичень з російської без огляду на те, існувала така потреба чи ні. З цих міркувань при загальнонародному українському слові черевик для називання приладу, що накладається на рейку з метою гальмування вагонів, до нашої мови введено російський термін башмак. Таке саме відбулося зі словом спідниця (вид жіночого одягу), яке в технічному вжитку поступилося місцем російському юбка (нижня частина бокових стінок циліндричного виробу). Не взято до уваги навіть те, що українська юпка – це верхній жіночий одяг з рукавами, тобто ознака суперечить назві.

З української термінології в тридцяті роки під гаслами інтернаціоналізації вилучили не тільки наші питомі слова, котрим у російській відповідали запозичення: приросток (префікс), наросток (суфікс), дієйменник (інфінітив). Терміни іншомовного походження, яких не було в мові північного сусіда, замінено в нас російськими. Скажімо, хімічний елемент у вигляді твердої речовини сірого кольору, що входить до складу мінералів, звався в українській, як і в багатьох інших мовах, арсен (з грецької), а нам нав’язали російське миш’як.

Спільна для багатьох слов’янських і неслов’янських мов назва тугоплавкого сріблясто-білого металу манган була заступлена словом марганець тільки тому, що цей германізм уживається в російській мові. Інші терміни, утворені від манган, – манганін, манганіт, залишилися (бо вони використовуються в російській термінології).

Російському шар (зменшене шарик, прикметник шариковый) відповідає українська куля (зменшене кулька, прикметник кульковий). Російська шариковая ручка – українська кулькова ручка; відповідником російського шариковый подшипник (шарикоподшипник) мало б бути українське кульковий підшипник (кулькопідшипник). Натомість з “інтернаціоналістських” міркувань у технічну термінологію запровадили семантично незграбний витвір шарикопідшипник.

У ботанічній термінології тривалий час уживався оригінальний український термін на позначення родини рослин окружкові, але в п’ятдесятих роках його замінено запозиченим зонтичні.

Таке бездумне калькування, аби максимально наблизитися до російської, засвідчує в українській мові довжелезна низка термінів. Ось лише деякі: болванка, баранка, движок, затвор, карман, оборот, підйомник, рубильник, рульовий, штепсельна вилка. Цей перелік можна доповнити неоковирними термінологічними словосполученнями крокуючий екскаватор, обслуговуючий персонал, ведучий спеціаліст або взятими живцем із російської віддієслівними іменниками вивозка, обрізка, обрубка, офлюсовка, поставка, прописка та ін. Саме такий шлях “збагачення” української термінологічної лексики цілком відповідав “рекомендаціям” Всесоюзної наради з питань розроблення термінології в мовах народів СРСР.

Нині в незалежній Україні ми виправляємо помилки в цій царині. Видано перший у нашій лексикографії “Російсько-український словник наукової термінології. Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю і Космос”. Він охоплює терміни і найпоширеніші номени понад 50 галузей сучасної науки і техніки. Їх тут міститься близько 120 тисяч. Побачили світ “Російсько-український словник наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина” та “Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки”, що включають по майже 100 тисяч термінів і номен кожен. Виходять й інші видання, потреба в яких назріла вже давно.


***********************************


В анфас чи анфас?

У нашій мові є велика група слів, близьких за звуковим складом і вимовою, але різних за значенням і написанням. Це так звані пароніми: абонемент-абонент, афект-ефект, линути-ринути, мимохідь-мимохіть, талан-талант і под. (про деякі з них ми згадували в попередніх “Уроках...”). Щоб не плутати їх у вживанні, треба знати, що виражає кожна з таких лексем. Наприклад, абонемент – то право користуватися, за плату або безплатно, чим-небудь (місцем у театрі, на стадіоні, книжками в бібліотеці тощо) протягом певного часу, а також документ, який посвідчує це право. Читацький абонемент, абонемент на футбольні матчі сезону. Абонементом називають і відділ у бібліотеці, й замовлення та одержання для читачів літератури з інших книгозбірень. Міжбібліотечний абонемент.

Абонент – той, хто послуговується абонементом. Найчастіше це слово вживають на позначення особи або установи, на ім’я якої оформлено телефон, закріплено той чи той номер. “Телефонний комутатор має сигнальне обладнання, що дає можливість диспетчерові бачити і чути, який з абонентів викликає його для телефонних переговорів” (з журналу).

Семантично відмінні адаптація й адоптація. Адаптація – пристосування організму до певних умов середовища. Крім того, полегшення тексту для осіб, що починають вивчати іноземну мову. Адаптація уривка.

Адоптація – усиновлення. Адоптація малюка з дитбудинку.

Глуз-глузд. Глуз – насміхання з когось, чогось. “Обличчя в Мишуні було круглясте, губи пухкі, і саме вони викликали нестерпні глузи дівчат” (Юрій Яновський). Глузд – розум, тверезе розуміння речей. “Переміг здоровий глузд” (Ірина Вільде).

Естакада-естокада. Естакада – споруда (поміст) для прокладання залізничного або іншого шляху над землею. Естокада – прямий перпендикулярний удар шпагою, рапірою чи еспадроном при фехтуванні.

Ще одна пара слів-паронімів: афект-ефект. Перше з них передає стан дуже великого, але короткочасного нервового збудження, під час якого людина втрачає самовладання. “В стані афекту він тупо гатив стиснутим кулаком лівої руки в полум’я” (Микола Руденко).

Друге виступає в таких значеннях.

1. Результат, наслідок яких-небудь заходів. Економічний ефект. 2. Сильне враження, викликане кимось або чимось. “Поезія від давніх-давен уміла використовувати ті музикальні ефекти, які дає сама мова” (Іван Франко).

Безперечно, замінювати ці пароніми один одним не можна.

Автограф – власноручний, звичайно пам’ятний, підпис, напис чи текст. “Іван показав книгу з автографом редакторові журналу” (Микола Руденко); “Посилаю також вірш Мирного. Він може бути автографом” (Михайло Коцюбинський).

Іменник автограф часом уживають у сполученні з присвійним займенником свій. “На зустрічі з глядачами кіноактор охоче роздавав свої автографи” (з газ.). Виникає повторення, оскільки перша частина цього іменника – авто – якраз і означає свій, власний. У таких випадках уникати тавтології можна, випускаючи лексему свій (роздавав автографи) чи замінюючи автограф іншим словом (ставив свій підпис).

Слід перебудовувати і схожий вислів свій автопортрет з тих же самих міркувань. Тут можливі теж два варіанти: або прибрати слово свій і залишити тільки автопортрет, або усунути компонент авто, тоді вийде цілком грамотне: свій портрет.

Прислівник анфас має зміст “обличчям до того, хто дивиться”. По-українськи його треба подавати без прийменника, адже у французькій мові, з якої це слово запозичено, воно буквально значить “ в лице” (en face). Однак іноді кажуть і пишуть неправильно: сфотографуватися в анфас замість анфас. Належить уживати так: “І фотографії повирізував, правда, самі лише профілі – анфас ніде не попадався” (Олесь Гончар); “Одна з телевізійних камер передає зображення пілота анфас, а друга – збоку” (з газ.).

Афіша – об’ява – оголошення. Слова-синоніми, котрі означають “надруковане або написане повідомлення про концерт, виставу, лекцію і т. ін., що вивішується на видному місці”. Усі три лексеми, зафіксовані в словниках, раніше активно використовувалися в мовному вжитку – усно й на письмі. На жаль, нині перевагу чомусь надають оголошенню. А відповідно й дієсловам, які утворені від нього: оголошують (а не об’являють) конкурс, набір, прийом; оголошують збори відкритими. Це збіднює нашу мову.


***********************************


Всюдисущий прийменник “за”

Останнім часом, пише довідник “Культура української мови”, в газетних текстах спостерігаємо доречне й недоречне вживання іменникових зворотів із прийменником за, що заступають синонімічні вислови з прийменником при. Інакше кажучи, деякі засоби масової інформації безпідставно уникають слововживань типу при бажанні, при однакових даних і подібних, що містять у своєму значенні відтінок умови (коли є бажання, якщо маємо однакові дані) й замінюють їх семантично близькими сполуками за бажанням, за однакових даних.

Там, де й справді йдеться про значення умови, де це знаходить вираження в самому лексичному наповненні конструкції, скажімо, за сприятливих обставин, зворот із за правомірний, нормативно виправданий, стилістично доцільний. Але в газетах раз у раз натрапляємо на фрази типу: “За розумнішого розміщення різних організацій... можна знайти чимало приміщень для кафе”; “Сьогодні для того, щоб прибрати в місті сніг, що випав, за атмосферних опадів в чотири сантиметри, потрібно буде три з половиною години”; “Радимо викреслювати прізвища не олівцем, який легко витирається, а ручкою. За цього варто врахувати, що забороняється перекреслювати прізвища кандидатів хрест-навхрест” і под.

Такі приклади засвідчують штучне впровадження прийменника за в усі контексти, в яких можна й треба використовувати синонімічні прийменники при та у (в), чи звертатися до іншої синтаксичної конструкції з підрядними реченнями, які передають різноманітні відтінки обставинних, об’єктних відношень. Хіба є потреба виживати із синтаксичних засобів сучасної української мови звороти із при, що ними широко користувалися наші класики: “При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний” (Леся Українка); “В ті дні при співах лебединих...” (Максим Рильський)? На місці цей прийменник і в сполуках: при тому зауважимо, при тому варто врахувати тощо.

А от зі словом допомога літературна норма вимагає, залежно від контексту, вживати прийменники з або за, а не при (з допомогою, за допомогою – правильно, при допомозі – неправильно).

За спостереженнями відомого мовознавця Євгенії Чак, останніми десятиріччями в літературній мові усталилося таке неписане правило: коли йдеться про живу істоту, вдаються до прийменника з (з допомогою брата); коли ж мовиться про неживий предмет, зокрема про інструмент, знаряддя, що сприяє виконанню дії, – до прийменника за (за допомогою електрики, за допомогою новітніх пристроїв).

Та правил без винятків не буває. Доводиться констатувати: сьогодні в книжних стилях дедалі частіше невиправдано застосовують звороти із прийменником за там, де донедавна цілком звичними були синонімічні вислови з прийменником з. Напр.: “Адміністрація за участю представників громадськості відновила роботу добровільних народних дружин”; “За ініціативою молоді проведено озеленення території району” (з газ.).

Але є випадки, коли в реченні потрібен саме прийменник за. Передають прогноз погоди: вітер східний (західний), три метри на секунду. Чи правильний такий зворот? Ні. Чому? Поміркуймо. У метеозведенні повідомляється, з якою швидкістю дме вітер, тобто скільки метрів він пролітає впродовж секунди. А для значення “відрізок часу, протягом якого що-небудь відбувається” українська літературна мова має зворот із прийменником за. Тож треба вживати метрів за секунду, а не метрів на секунду.

Вислів з прийменником на використовується у фізиці: п’ять кілограмів на один сантиметр, тобто на кожен сантиметр поверхні, площі припадає вага в п’ять кілограмів. Очевидно, під впливом таких словосполучень з науково-технічних текстів зворот перейшов і в зведення синоптиків.


***********************************


Камінь спотикання

За належністю до роду та відмінковими закінченнями всі іменники в українській мові поділяються на чотири відміни. Нас же зараз цікавить друга відміна, а ще конкретніше – правопис закінчень іменників чоловічого роду в родовому відмінку однини. Чому? Бо саме тут найчастіше спотикаємося, коли відмінюємо ці слова.

Тож запам’ятаймо.

І. Іменники приймають закінчення -а (у твердій та мішаній групах) і -я (в м’якій групі), коли вони означають:

1. Назви осіб, власні імена і прізвища, персоніфіковані предмети, явища: тесляра, вчителя; Петра, Сергія, Стельмаха, Ємця; Вітра, Мороза та ін. (персонажі казок).

2. Назви тварин і дерев: вовка, коня, дуба, ясеня.

3. Назви предметів: ножа, плаща, телевізора, олівця, стола (й столу).

4. Назви населених пунктів: Києва, Очакова, Ямполя. Але: Кам’яного Броду, Кривого Рогу, Зеленого Гаю (складені назви з іменниковими закінченнями на -у,-ю).

5. Інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також суфіксами присвійності: Дніпра, Дінця, о. Колгуєва.

6. Назви мір довжини, ваги, часу тощо: кілометра; грама, тижня (але віку, року), назви місяців та днів: вересня, листопада (але листопаду – процес), понеділка; назви грошових знаків: долара, червінця; числові назви, слова, що стосуються порядку предметів при лічбі: десятка, мільйона, номера, параграфа.

7. Назви машин та їхніх деталей: комбайна, трактора, двигуна, поршня.

8. Терміни іншомовного походження, які позначають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їхні частини: атома, синуса, шківа тощо; українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, додатка, іменника, трикутника, числівника. Але: виду, роду, також синтаксису, складу.

ІІ. Закінчення -у (в твердій і мішаній групах) та -ю (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:

1. Речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту, бальзаму, воску, гіпсу, граніту, квасу, льоду, меду, піску, сиру, спирту (але хліба).

2. Збірні поняття: ансамблю, батальйону, вишняку, гурту, каталогу, кодексу, лісу, оркестру, полку, реманенту, рою, тексту, хору; сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барвінку, бузку, звіробою, очерету, чагарнику, щавлю, ячменю (але вівса); назви сортів плодових дерев: кальвілю, ренету, ренклоду та ін.

3. Назви споруд, приміщень та їхніх частин: аеропорту, вокзалу, даху, замку, каналу, коридору, комплексу, палацу, поверху, стадіону, універсаму, але (переважно з наголосом на закінченні): бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва; -а (-я) вживаються і в іменниках – назвах архітектурних деталей: карниза, еркера, портика; обидва закінчення

-(-я) та -у (-ю) приймають слова: моста й мосту, паркана й паркану, плота й плоту.

4. Назви установ, закладів, організацій: банку, інституту, комітету, профкому.

5. Переважна більшість слів із зазначенням місця, простору тощо: абзацу, байраку, лиману, майдану, світу, яру, але: берега, горба, хутора тощо, а також зменшені форми на -к: ліска, ставка, ярка.

6. Явища природи: вітру, вогню, граду, землетрусу, морозу, смерчу, туману, холоду.

7. Назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху, суму.

8. Назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авралу, бігу, галасу, дисонансу, догмату, достатку, екзамену, експорту, екскурсу, звуку (але, як термін, звука), ідеалу, інтересу, канону, клопоту, конфлікту, мажору, міражу, мінімуму, моменту, принципу, прогресу, реалізму, рейсу, ремонту, руху, світогляду, спорту, способу, тифу, хисту, шуму, але: ривка, стрибка, стусана.

9. Терміни іншомовного походження, що позначають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін.: аналізу, електролізу, синтезу, ферменту, а також літературознавчі терміни: альманаху, епосу, жанру, журналу, роману, стилю, сюжету, фейлетону і под.

10. Назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, краков’яку, тенісу, футболу, хокею, але: гопака, козака (наголос на останньому складі).

11. Більшість складних суфіксальних слів (крім назв істот): водогону, живопису, родоводу, суходолу, але: електровоза, пароплава.

12. Переважна більшість префіксальних іменників з різними значеннями (крім назв істот): вибору, випадку, відзвуку, відпочинку, заробітку, запису, побуту, посвисту, сувою і т. д.

13. Назви річок (крім зазначених вище), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: Амуру, Байкалу, Дунаю, Мічигану, Рейну, Світязю, Ельбрусу, Паміру, Кіпру, Криму, Сахаліну, Азербайджану, Казахстану, Єгипту, Китаю, Донбасу, Сибіру тощо.

Примітка. У ряді іменників зміна закінчення впливає на значення слова: алмаза (коштовний камінь) – алмазу (мінерал), акта (документ) – акту (дія), апарата (прилад) – апарату (установа), блока (частина споруди, машини) – блоку (об’єднання держав), буряка (одиничне) – буряку (збірне), вала (деталь машини) – валу (насип), елементу (абстрактне) – елемента (конкретне), інструмента (одиничне) – інструменту (збірне), каменя (одиничне) – каменю (збірне), пояса (предмет) – поясу (просторове поняття), рахунка (документ) – рахунку (дія), терміна (слово) – терміну (строк), фактора (маклер) – фактору (чинник) і т. д.


***********************************


Вишневські відсебеньки

У столичних гастрономах продають сосиски, виготовлені у Вишневому під Києвом. Вони і смачні, й упаковані гарно, але ж назва яка – “Заказні”... Чи хоч знають керівники цього підприємства, що вона означає? Розгорнімо одинадцятитомний академічний словник української мови (СУМ). Там зафіксовано: “Заказ – заборона. Заказувати – не дозволяти, рішуче радити не робити чого-небудь; наказувати”. Аналогічне значення має і дієприкметник заказаний. Бачите, що виходить, коли українськими літерами пишуть російські слова: назва продукту заперечує торгівлю ним. У російського заказной є гарні наші відповідники, якими й треба було скористатися: сосиски замовні, на замовлення, а не вдаватися до покруча заказні.

Неодноразово доводилося читати в пресі, чути по радіо й телебаченню вислови на кшталт: “До аварії призвела безпечність водія”; “Діти безпечно гралися на проїжджій частині вулиці”. СУМ подає безпечність як відсутність небезпеки, безпеку. А в наведених реченнях маємо справу з невмотивованим застосуванням російських лексем беспечность і беспечный, які українською мовою перекладаються безтурботність (безтурботний), безжурність (безжурний), недбалість (недбалий). Отже, правильно було б написати: “До аварії призвела (аварію спричинила) недбалість водія”; “Діти безтурботно (безжурно) гралися на проїжджій частині вулиці”.


***********************************


Брати, а не приймати

Слова переписка і переписуватися нерідко вживають у невластивому їм значенні: “У мене з Миколою – давня переписка”; “Діти познайомилися в таборі відпочинку й переписуються”.

Переписка, чи точніше, переписування, означає по-українському не “обмін листами”, а “копіювання якогось тексту”: “Якби до вашого збірника мої “Єгипетські фантазії” не придались, то дуже прошу прислати мені їх назад, бо переписування мені тяжче йде, ніж складання віршів” (Леся Українка).

Писання листів та одержання відповідей на них називається листування, а дія – листуватися: “Між ними почалося листування” (Іван Нечуй-Левицький); “Федір Голубенко всю війну листувався з Валентиною” (Микола Руденко). Тож і в перших двох фразах замість переписка і переписуватися доцільніше було поставити ці слова.

Дієслово являтися має такі значення: приходити куди-небудь; появлятися, показуватися десь; ставати наявним. “У сні мені явились дві богині” (Іван Франко). Уживання його в ролі зв’язки у складеному присудку вважається за ненормативне. Неправильно: “Сидорук являється старостою курсу”. Треба: “Сидорук є старостою курсу”.

Словосполучення приймати участь, приймати до уваги (до відома, до серця) в літературній мові також помилкові. У всіх цих зворотах слід користуватися дієсловом брати, а не приймати.

Замість невластивого нашій мові активного дієприкметника існуючий маємо використовувати словосполучення наявний тепер або прикметники теперішній, нинішній: “Ціни найнижчі з наявних тепер (з теперішніх, нинішніх)”. Так само потрібно уникати слова діючий (діючі) в складі дієприкметникового звороту. Адже українськими відповідниками російських висловів действующие лица, действующее законодательство є дійові особи, чинне законодавство, а не діючі особи, діюче законодавство, як можна почути по радіо чи телебаченню, прочитати в газетах. Невже обов’язково дослівно перекладати російською постоянно действующая выставка? По-українськи достатньо сказати або написати постійна виставка.

У своїй книжці “Чи правильно ми говоримо?” Євгенія Чак привертає увагу читачів до складних випадків слововживання, подає конкретні рекомендації, як не припускатися помилок у цьому. За спостереженнями авторки, лексема більшість поєднується переважно з іменниками, що означають істот (більшість учнів, більшість дітей, більшість коней), або організації, підприємства, установи, заклади, функціонування яких пов’язане з діяльністю людей (більшість шкіл, більшість заводів). У таких випадках більшість можна замінити синонімічним словосполученням більша частина.

Проте інколи належить писати тільки більша частина. Зокрема більшість не вживається з іменниками, котрі позначають речовину в твердому, рідкому або газоподібному стані (сода, бензин, аміак); конкретні неживі предмети, якщо іменник стоїть в однині (наприклад, не можна сказати більшість стола, треба: більша частина стола); а також із збірними іменниками, що означають сукупність предметів (листя, одяг та ін.) Не узвичаєно подавати слово більшість у поєднанні з іменниками – назвами конкретних одиничних предметів: більшість зошитів, більшість груш, краще: більша частина зошитів, більша частина груш.

Коли йдеться про те, що пасажир залишає під час зупинки трамвай, тролейбус, автобус, автомашину, слід вживати дієслово виходити (“На якій зупинці ви виходите?”), а не злазити, вилазити, вставати, сходити, як нерідко трапляється в усному мовленні. Перші два слова в цьому випадку сприймаються як зниження стилю (“Вилізла з трамвая на першій зупинці”. “Де ви злазите?”), решта – як неточно вжиті: “На якій зупинці ви встаєте (сходите)?” Адже пасажир не обов’язково сидить у трамваї – він може і стояти; сходити можна з якогось підвищення, а види транспорту, про які мовиться, не сприймаються як предмети, розташовані на певній висоті. Тому, очевидно, на думку дослідниці, немає підстав у цьому контексті вживати дієслово сходити.

Фразеологічний зворот грати першу скрипку передає зміст “мати найбільше значення”. “Першу скрипку завжди грав Коваль” (Вадим Собко). Буває, що в цьому вислові замінюють слово першу на головну. Таку заміну не можна вважати правомірною, бо в музичній (оркестровій) практиці, звідки вислів походить, є термін перша скрипка, а не головна.

Лексема даний здебільшого є канцеляризмом і її варто уникати (лише інколи це слово виступає в таких контекстах, де немає змоги його замінити). В реченні у значенні даний можна вживати вказівний займенник цей (замість “на даному підприємстві” – “на цьому підприємстві”, замість “у даному разі” – “в цьому разі”).

Як порушення норми сприймається використання іменника мова в сполученні з дієсловом йдеться (“Мова йдеться про новий кінофільм”) замість мова йде або йдеться (без слова мова). Неправомірним є також уживання в усіх стилях, окрім поетичної мови, словосполучення річ іде (з цим же значенням).

В усному мовленні в лексемах типу надплановий (наднормовий, надпрограмний, надшвидкісний та ін.) часом паралельно з над застосовують понад (понадплановий, понаднормовий і под.). Проте в літературній мові частіше виступає перший варіант: надплановий. Над як частина складних слів, що означають підвищення якоїсь міри, межі, а також як прийменник у цьому значенні не потребує додаткових слів для семантичного посилення, однак в усному мовленні, а подеколи і в художній літературі натрапляємо на поєднання над зі словом більше. Наприклад, у “Школі над морем” Олеся Донченка: “А насмішок Олег боявся більше над усе.” Із стилістичного погляду слово більше тут зайве


***********************************


Зникле слово

Свого часу Борис Антоненко-Давидович бідкався, що дивний потяг до дієслова мусити зав’язав світ деяким авторам оригінальних творів і перекладів; вони-бо забули про інші близькі вислови – бути повинним, мати щось зробити. Нині у нас впадають в іншу крайність: усі повинні, навіть (нонсенс!) неживі речі: “Гарнітур повинен бути правильно розміщений у квартирі” (реклама). А мусити? Воно, таке доречне, коли йдеться про крайню потребу щось зробити (іноді всупереч бажанню), просто зникло з мовного вжитку. Хіба що нагадає про себе в літературній класиці та фольклорі: “За лихими ворогами мушу покидати” (народна пісня). Отакі метаморфози!

Про прикметники дружний і дружній теж писав Борис Антоненко-Давидович, наголошуючи, що через звукову подібність їх часто плутають і ставлять не там, де слід: “Дружніми зусиллями здолали ми всі перешкоди”; “Передайте мій дружний привіт усім товаришам”.

Письменник пояснював, чому в цих реченнях прикметники треба поміняти місцями. Бо дружний – то одностайний, той, який має спільні інтереси з іншими: “Тут ми самі, дружною силою, можемо собі допомогти” (Іван Франко). Іноді це слово означає “широкий, нестримний: “Весна була рання, дружна” (Зінаїда Тулуб). А дружній – приязний, народжений дружбою: “Дружня розмова” (Панько Куліш).

На жаль, до таких порад мало прислуховуються. І сьогодні згадані слова часто вживають у невластивому їм значенні.

Читачі запитують: як правильно писати – барель нафти чи бариль нафти? Якщо йдеться про Англію або США, то там міра об’єму називається барель, а от у ряді країн Латинської Америки – бариль. Відповідно маємо і користуватися цими іменниками в мовленні.

Чи є різниця між медичними термінами артеріосклероз і атеросклероз? Так, є, хоч і невелика. Перший з них позначає хронічне захворювання артерій, що характеризується ущільненням у них стінок. Хворіти на артеріосклероз. Другий – захворювання серцево-судинної системи (найпоширеніша форма артеріосклерозу). Ознаки атеросклерозу.

Чи можна сказати по-українськи нагла людина? Ні, не можна. У нашій мові слово наглий має значення не зухвалий, нахабний, у якому воно тут ужите, а несподіваний, раптовий. Український вислів нагла смерть відповідає російському скоропостижная смерть. Інколи наглий буває синонімічний прикметникам невідкладний (“Роботу наглу маю” – Леся Українка), конче потрібний (“Тож пояснити все потребу наглу бачу” – Максим Рильський).

Дієслово мати вживається у сполученні мати характер. Селянські повстання мали стихійний характер (а не носили стихійний характер). Мати значення (а не відігравати значення).

При іменникові брати (множина) іншомовні прізвища набувають форму однини: брати Грімм. А при словосполученні брат і сестра вони виступають у множині: брат і сестра Шлегелі.

Слово пара поєднується з іменниками, що позначають два однорідних предмети, дві живі істоти. Пара чобіт. Пара коліс. Пара коней. Жити в парі. Не до пари. Ненормативними є вислови сказати пару слів, покликати на пару хвилин. Треба: сказати декілька (кілька) слів, покликати на кілька хвилин.

Піддувало, а не піддувайло, мохер, а не махер, як дехто каже і пише.

Переважний уживається в значенні “який має перевагу над ким-, чим-небудь постійно”. Переважна частина. Переважний контингент. Неправильно: переважна більшість. Адже більшість – це більшість і без прикметника-означення.

Черва і чирва (наголос на першому складі) – масть гральної карти, позначувана червоним кольором. А черва (наголос на останньому складі) – черв’ячки, личинки.

Віце – перша, невідмінювана частина складних слів, що означає “заступник”. З другою частиною пишеться через дефіс: віце-прем’єр, віце-адмірал, віце-консул, віце-президент і под. Екс означає “колишній” і пишеться також через дефіс: екс-голова, екс-директор, екс-король, екс-чемпіон тощо.


***********************************


Це капосне ”як"

Капосне, бо, стикаючись з ним, щоразу ламаєш голову: а треба в цьому випадку тут ставити якийсь розділовий знак чи ні? Гадаємо, позбутися клопоту допоможуть правила, вміщені нижче.

Прислівник як з часткою би пишеться окремо. “Як би це добре було, коли б я не тільки спочив, а й вивіз собі матеріал для роботи” (Михайло Коцюбинський). Слід відрізняти їх від однозвучного сполучника якби, що вживається в складнопідрядному реченні з підрядними умовами і, якщо є потреба, замінюється сполукою коли б.

Цей прислівник з частками будь-, небудь, казна-, хтозна-, – таки, – то подається через дефіс: будь-як, як-небудь, казна-як, хтозна-як, як-таки, як-то.

Сполучник як з часткою от пишеться теж через дефіс: “Нічого специфічного, врочистого, як-от гранітних та мармурових пам’ятників, на нашому кладовищі не було” (Олександр Довженко). У ролі префікса в формах найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників як пишеться разом: якнайбільший, якнайбільше тощо.

Кому перед ”як” ставимо:

1. Коли приєднується підрядне речення способі дії зі значенням порівняльної характеристики, уподібнення; сполучник як близький семантично до слів мов, немов, наче, неначе. “Гарячий місяць сяє на підповні, пливу, як човен, знявши паруси” (Андрій Малишко).

2. Якщо порівняльному зворотові передують слова такий, так. “Шість років Левкові минуло, мало сміху на його обличчі, навіть зітхав часто, так само, як мати” (Михайло Стельмах).

3. Якщо порівняльний зворот починається сполукою як і. “Українська література, як і вся наша культура, переживає не кращі часи” ( з газ.).

4. Якщо як приєднує вставні слова, словосполучення і речення. “Звали нашого діда, як я вже потім довідався, Семеном” (Олександр Довженко).

5. Якщо сполучник як приєднує прикладку, що має додатковий відтінок причини. “У горах Брянський, як командир роти, зустрівся з новими труднощами” (Олесь Гончар).

6. У зворотах не хто інший, як; не що інше, як. “Не хто інший, як Юрій Гагарін, першим полетів у космос” (з газ.).

Кому не ставимо:

1. Якщо порівняльний зворот має значення обставини способу дії і може бути замінений орудним відмінком іменника або прислівником. “Пливу як тінь по морю снів за нею” (Максим Рильський). Порів.: пливу тінню.

2. Якщо сполучник як приєднує зворот, який характеризує предмет з одного якогось боку або ж має значення “у ролі кого, чого”. “Це його виділяє з-поміж багатьох як митця” (з газ.).

3. У складних сполученнях перед тим як, після того як та ін., якщо перша їхня частина не входить до головного речення. “Перед тим як почати екзамен, директор провів інструктивну нараду” (з газ.). Але: “Добре запам’ятався тоді, як сидів за партою” (з журналу).

4. Перед прикладкою з як, якщо вона не має причинового зв’язку. “Тарас Шевченко відомий світові як талановитий поет і художник” (з підручника).

5. Якщо зворот з як виступає іменною частиною присудка. Зрозуміти як натяк. Кваліфікувати як виняток тощо. “Та й чоловік мій як з клоччя батіг, сказати правду” (Іван Нечуй-Левицький).

6. Якщо перед як стоїть заперечна частка не або слова зовсім, майже, просто, точнісінько, передусім і т. д. “Учні інколи міркують зовсім як дорослі” (з газ.).

7. Якщо в порівняльному звороті порівнюване слово повторюється. “Діти як діти”, “На війні як на війні” (з газ.).

8. Перед сполучниками як не... то, як... так і, що з’єднують однорідні члени речення або частини складного речення. “Допоможіть як не копійкою, то хоч порадою” (з газ.).

9. Якщо порівняльний зворот має характер стійкого словосполучення. Берегти як зіницю ока. Боятися як вогню. Один як палець. Почервонів як рак. Холодний як лід. Дивиться як теля на нові ворота. Ясно як божий день і т. д.

10. У словосполученнях типу як не як, хоч як хоч, як на те, як не було.


***********************************


Хитавиця, а не качка

На похибки лексичного та фразеологічного характеру раз у раз натрапляємо не лише в живій розмові, а й на сторінках періодичних видань, ба навіть у наукових працях і художніх творах. Причина? Тяжіння над авторами слів та зворотів російської мови, прагнення скалькувати ці лексеми й конструкції замість того, щоб знайти щось своє.

В одній з публікацій (та хіба вона одна така?) вжито фразу: “Колеги заслухали Головатюка на зборах і відчитали його за недисциплінованість”. Але ж дієслово відчитати, як-то кажуть, притягнуте сюди за вуха. Російське отчитывать в українській мові має відповідник вичитувати, причому комусь (а не когось): “Батько вичитав їй за поламану квітку” (Словник під редакцією Агатангела Кримського), – або прочитувати: “Добру молитву прочитали їй за брехні” (там же). А калька з російської тільки затуманила зміст речення.

За аналогією до російського звороту в переносному значенні идти навстречу наші засоби масової інформації вдаються до висловів: “Пішли назустріч студентам і відновили їм пільги на проїзд у залізничному транспорті”; “На комбінаті йдуть назустріч молодим спеціалістам, які прагнуть піднести ефективність виробництва”. Такі словосполуки ненормативні, оскільки в українській мові вислів іти назустріч виступає в прямому значенні: “Жодна підвода не йшла назустріч, на схід” (Олесь Гончар). Отже, в наведених вище фразах цей зворот годилось би замінити дієсловами посприяти, допомогти (підмогти).

Сповіщаючи про відкриття нової станції київського метро, одна з газет написала: “Підземний експрес плавно торкається з місця”. У нашій мові слово торкатися означає “притулятися до когось, чогось; хвилювати, зворушувати”: “Тремтливі руки матері лягли на його плечі, холодні губи торкнулися чола” (Панас Кочура). Тут ця лексема збігається значенням з російським трогать. Однак вислів трогаться з места, тобто починати переміщатися, українською передається рушати з місця, а не торкатися з місця, як це скалькував журналіст.

У діловому мовленні кальок особливо багато. “У кімнатах кидається в очі безпорядок” – читаємо в протоколі обстеження гуртожитку. Виділений вислів – буквалістичний переклад з російського бросаться в глаза. Проте жодної потреби в ньому не було, бо є природний український – упадати (упасти) в очі: “Щоразу впадали йому в око поодинокі берізки...” (Павло Загребельний). Є ще близький до цього зворот убирати очі: “Кожух такий, що очі вбирає” (Степан Руданський). Цей вислів уживається тільки в позитивному плані, тоді як перший – упадати в очі – може мати позитивне й негативне забарвлення.

Помилково думають ті, хто вважає, ніби російським расположиться, расположенный цілком відповідають українські розташуватися, розташований, і кажуть: “Супермаркет розташований поблизу стадіону”. Насправді дієслово розташуватися означає “тимчасово розміститися, стати, отаборитися”; до того ж, на переконання деяких мовознавців, воно стосується тільки людей, людського колективу, а не будівель, міст тощо: “Біля села була невеличка станційка, де розташувався штаб полку” (Олесь Досвітній).

У інших випадках варто вживати слова розміщати, розмістити, розміщатися, розміститися, отаборитися (“От і цар отаборився над морем” – казка), стояти (“Село Келеберда стоїть на лівому березі Дніпра” – Юрій Яновський), лежати (“Перед ним лежав на десятки кілометрів рівний степ” – Петро Панч).

Зворот одним словом (словом) було механічно перенесено з мови північного сусіди на український грунт, де його використовують як вставний. Але навіщо? Адже маємо досить популярний у народі тотожний вислів одне (одно) слово, яким і належить послуговуватися, а не робити безпредметні запозичення. Те ж саме можна сказати і про низку інших лексем. Слово інакомислячий, одним з компонентів якого є активний дієприкметник теперішнього часу, краще замінити більш відповідним морфологічній системі живої української мови інакодумець: “Інакодумців, чиї погляди відрізнялися від догм панівної в СРСР ідеології, оголошували ворогами народу і в кращому разі видворяли за межі країни” (з газети). А замість слова малоімущий, що його немає в наших словниках, треба вживати незаможний, малозабезпечений, низькооплачуваний: “Зростає кількість малозабезпечених родин”; “Низькооплачувані мешканці міста дістають допомогу від доброчинних організацій” (з газети).

Доходить інколи до курйозів. У одній з радіопередач на правознавчу тему було заявлено: “Він має статус юридичного лиця”. Російській лексемі лицо в юридичному та граматичному значенні в українській мові відповідає не лице, а особа. Тому треба писати і казати: “дієслово в формі першої особи однини; він має статус юридичної особи”.


***********************************


Російські прізвища – українською

Передаємо їх якомога ближче до російського звучання, дотримуючись, однак, українського правопису.

І. Російське е передається через українське е:

а) після приголосних: Вознесенський, Лермонтов, Озеров, Федін;

б) у ненаголошеному суфіксі -ев після шиплячих ж, ч, ш, щ, а також ц і р: Бестужев, Тютчев, Малишев, Федорищев, Брянцев, Губарев.

ІІ. Російське е передається через є в таких випадках:

а) на початку слова: Євдокимов, Єгоров, Єсенін;

б) у середині слова після голосних і при роздільній вимові після приголосних: Воєводін, Грибоєдов, Аляб’єв, Власьєв;

в) після приголосних (за винятком шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв, -єєв: Голубєв, Тимірязєв; Алексєєв, Гордєєв, Федосєєв, але Андреєв, Аракчеєв, Мацеєв, Плещеєв;

г) якщо російському е кореня відповідає в аналогічних українських і (тобто на місці колишнього h): Вєтров (вітер), Лєсков (ліс), Пєшков (пішки), Рєпін (ріпа), Смєхов (сміх).

ІІІ. Російське ё передається:

а) сполученням літер йо на початку слова, у середині після голосних, а також після губних б, п, в, м, ф, коли ё позначає звукосполучення йо: Йолкін, Йонін; Бугайов, Воробйов, Соловйов;

б) через ьо в середині слів після приголосних, коли позначає сполучення м’якого приголосного з о: Верьовкін, Новосьолов, Сьомін, Тьоркін, Хмельов. Але в прізвищах, утворених від спільних для української та російської мов імен, пишеться е: Артемов, Семенов, Федоров і т. ін.;

в) через о під наголосом після ч, щ: Горбачов, Лихачов, Хрущов, Щоткін.

ІV. Російське э завжди передається через е: Елконін, Ельяшев, Епов, Естрін. V. Російське и передається:

а) літерою і на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і ц): Іванов, Ісаєв, Багіров; Гусін, Копнін, Мухін, Пушкін, Шаляпін (тобто в суфіксі -ін);

б) літерою ї після голосних та при роздільній вимові після приголосних: Абаїмов, Воїнов, Таїров, Гур’їн, Ільїн;

в) літерою и:

1) після ж, ч, ш, щ та ц перед приголосними: Кожин, Чижов, Шишкін, Щиглов, Цецилін;

2) у прізвищах, утворених від власних імен, спільних для української та російської мов: Архипов, Денисов, Кирилов, Михайлов, Никифоров, Тимофєєв. Але Нікітін, Ніколаєв, Філіпов тощо, вихідними для яких є імена, відмінні від українських;

3) у прізвищах, утворених від основ, спільних для української та російської мов: Виноградов (виноград), Кисельов (кисіль), Малинін (малина), Пивоваров (пиво), Писарєв (писати), Тихомиров (тихо і мир);

4) у суфіксах -ик, -ич, -ович, -євич, -иц, -ищ: Бєликов, Голиков; Гнідич, Григорович, Продаєвич; Голицин, Сосницин; Радищев, Татищев;

5) у префіксі -при: Привалов, Прилуков, Пришвін;

6) у російських прізвищах, що закінчуються на -их (-ых): Больших, Волноватих, Косих.

VІ. Російське ы передається через и: Крилов, Латишев, Чаплигін.

VІІ. Російські суфікси -ск(ий), -цк(ий) передаються через -ськ(ий), -цьк(ий): Бабаєвський, Маяковський, П’ятницький. З м’яким знаком пишуться по-українському також прізвища на -ск(ой), -цк(ой): Крамськой, Луговськой, Шаховськой, Руцькой.

Суфіксові -жский відповідає в нашій мові -зький: Всеволожский – Всеволозький, Черторижский – Черторизький.

VІІІ. Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються так: -ый через -ий; -ий після твердого приголосного – через – ий, після м’якого приголосного – через -ій; -ая, -яя – через -а, -я: Бєлий, Крайній; Бєла, Крайня.

ІХ. Апостроф пишеться після губних, задньоязикового к та після р перед я, ю, є, ї: Артем’єв, Зав’ялов, Лук’янов, Пом’яловський. Коли ж я, ю, є означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, е, то апостроф перед ними не ставиться: Бяков, Пясецький, Пєтухов, Рюмін.

Х. М’який знак у російських прізвищах пишеться після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

а) перед йотованими я, ю, є, ї: Аркадьєв, Ананьїн, Дьяконов, Лаврентьєв, Мартьянов, Третьяков, Шереметьєв;

б) перед приголосними: Вольнов, Кольцов, Коньков, Кузьмін. Коли я, ю, є означають сполучення м’якого приголосного з а, у, е, то перед ними м’який знак не ставиться: Дягилєв, Дюков, Зюганов, Тяпкін, Тюрін.


***********************************


Переходимо до абревіатури

Як відомо, абревіатура – це складне скорочене слово. Бувають літерна абревіатура (СНД, УТН), звукова (дот), почасткова (військкомат, лінкор), комбінована (райвно).

Літерні абревіатури, тобто утворені з початкових (ініціальних) букв, пишуться великими літерами і без крапок після кожної з них (АТС, КНР).

Абревіатури, що позначають загальні назви, вимовляються як звичайні слова (без вставних звуків) і відмінюються, пишуться малими літерами (загс, неп).

Великими буквами абревіатури пишуться:

а) якщо абревіатура є власною назвою (УРП – Українська республіканська партія), серед них запозичені (НАТО, ЮНЕСКО);

б) якщо абревіатура позначає загальну назву, але читається за назвами літер (ПТУ – пе-те-у), якщо вона позначає загальну назву, читається не за назвами літер, не відмінюється (ГЕС, ДІНАУ).

Скорочені назви (абревіатури) установ, закладів, організацій тощо, утворені з частин слів, пишуться двояко:

а) з великої літери, якщо ці слова вживаються на позначення установ одиничних: Укрінформ, Укоопспілка;

б) з малої літери, якщо такі слова є родовими назвами: медінститут, райрада.

В абревіатурах на позначення марок машин і механізмів цифри пишуться разом з абревіатурою, якщо стоять перед нею (3РК), або приєднуються дефісом, якщо стоять після неї (ІЛ-76).

Відмінкові закінчення абревіатури приєднуються до останньої літери таких слів без будь-якого знака (апострофа, коми) і пишуться з малої букви: з БАМу, на БАМі, ТЮГу, ТЮГом.

Написання типу УзРСР, КазРСР (республіки колишнього Радянського Союзу) – це сполучення літерної абревіатури з усіченою частиною першого слова. Іноді допускається паралельне написання (КамАЗ і КАМАЗ, КрАЗ і КРАЗ). Якщо є усічена частина, то її треба читати в повній формі (колишня Латв. РСР – Латвійська-ер-ес-ер).

А тепер докладніше про відмінювання абревіатур.

Не відмінюються абревіатури:<

а) літерні, які читаються за назвами букв (БМВ, НЛО);

б) звукові, у яких рід основного слова не збігається зі значенням роду самої абревіатури. Однак при тривалому вживанні такого типу абревіатури відмінюються як іменники чоловічого роду (НЕП – НЕПу, БАМ – БАМу, хоч політика, магістраль жіночого роду). Цікаво, що в 20 – 30-ті роки слово НОП (наукова організація праці) вживалось як звичайний іменник чоловічого роду і писалося ноп. Ініціальна абревіатура ЖЕК утворена зі словосполучення з опорним іменником жіночого роду (житлово-експлуатаційна контора). Ця назва настільки усталилася в мові, що часто сприймається як звичайне слово чоловічого роду. До речі, його можна вживати й у варіантній формі: бути в жеку і бути в ЖЕК.

Ясна річ, скорочені слова з опорним іменником жіночого роду в сполуці досить повільно переходять у розряд звичайних іменників чоловічого роду. На початкових етапах цього процесу вони зберігають відтінок розмовності або професійності. Поряд з відмінюваною абревіатурою може використовуватися й невідмінювана. А ось ініціальні абревіатури, утворені на основі сполучень з опорним іменником чоловічого роду, значно ширше перетворюється на звичайні слова. Напр.: “Я зустрів свого товариша, виходячи з ЦУМу”; “Боротися зі СНІДом слід активніше”. Принагідно скажемо, що почасткові абревіатури звичайно відмінюються (до військкомату, на лінкорі).

Ще про рід абревіатур. Якщо абревіатура відмінюється, то рід визначається типом відмінювання: міський загс (ч.), ворожий дот (ч.). Якщо не відмінюється, він визначається за основним словом розгорнутого найменування: ГЕС (гідроелектрична станція), НТР (науково-технічна революція). Обидва слова жіночого роду, але ТАРС повідомив (хоч це й агентство).

Щодо узгодження присудка з абревіатурою – підметом.

1. Абревіатура не іншомовного походження:

а) узгодження граматичне, якщо абревіатура відмінюється. “ДОК (деревообробний комбінат) поліпшує виробничі показники”;

б) узгодження з основним словом найменування, якщо абревіатура не відмінюється. “СРСР перестав існувати”.

2. Абревіатура іншомовного походження (розгорнуте словосполучення тільки іноземною мовою):

а) “НАТО (Організація Північноатлантичного договору) провело нараду”. “ЮНЕСКО (Генеральна конференція ООН з питань освіти, науки і культури) підготувало ряд пропозицій щодо мирного врегулювання на Близькому Сході”.

б) рідше присудок узгоджується за змістом.

Оскільки рід абревіатури ЮНЕСКО визначається за опорним словом (конференція), правильно також її вживати в жіночому роді. “Гуманні цілі, в ім’я яких створювалася ЮНЕСКО, набувають особливої значущості й глибокого змісту”.

Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення. Вони вимовляються повністю, а скорочуються тільки на письмі. Графічні скорочення (крім стандартних скорочених значень метричних мір: м – метр, мм – міліметр, см – сантиметр) пишуться з крапками на місці скорочення, при цьому зберігається написання великих та малих літер, дефісів, як і в повних назвах: півд.-сх. (південно-східний), Півн. крим. канал (Північнокримський канал).


***********************************


Не Іосіф, а Йосип

Шановна редакціє! Я вивчаю рідну мову заново, самотужки. Тому нетерпляче чекаю щочетверга на газету “Хрещатик”, щоб у чергових “Уроках...” почерпнути для себе щось нове. Звороти й слова, про які дізнаюсь, вживаю в повсякденній розмові.

Прошу відповісти на такі мої запитання.

1. У російській мові в назвах міст Севастополь, Симферополь, Тернополь, Крыжополь закінчення однакові – -поль. Чому ж в українській Севастополь і Сімферополь закінчуються на -поль, а Тернопіль і Крижопіль – на -піль?

2. Кажуть: вищий навчальний заклад. Отже, абревіатура має бути ВНЗ, а вживають чомусь вуз. Може, тому, що так вимовляти легше. Як на мене, то для нашої мови більше підходить слово навчальний, ніж калька з російської учбовий. Чи маю я рацію?

3. Чому в театральних афішах пишуть: Нікіта Міхалков, Філіп Кіркоров, Іосіф Кобзон, а не Микита Михалков, Пилип Киркоров, Йосип Кобзон, як цього вимагає український правопис?

4. У програмі телебачення назву відомої кінокомедії Ельдара Рязанова переклали українською “З легким паром”. Але хіба це правильно? Треба “З легкою парою”. Адже йдеться про фізичний стан води при нагріванні, а не про зоране поле (під пар).

З повагою Іван Пузиревський, пенсіонер, 62 роки.

Мешкаю в Києві на вулиці Пугачова, 6/29, кв. 79“.

Відповідаємо, Іване Івановичу. За часів Катерини ІІ і пізніше було модно називати нові міста чи перейменовувати старі по-грецькому. Неодмінний компонент цих назв – закінчення -поль (від polis – “місто”): Маріуполь, Мелітополь, Нікополь, Овідіополь, Севастополь, Сімферополь (а не Симферополь, як дехто пише). Закінчення ж -піль походить від українського слова “поле”: Бориспіль, Іванопіль, Костопіль, Крижопіль, Ольгопіль, Тернопіль, Ямпіль. У російській мові такої різниці в написанні наведених вище найменувань немає.

Щодо другого запитання. На нього, власне, вже дано відповідь. Ось що пише мовознавець Олександр Пономарів у своїй книжці “Культура слова” (Київ, “Либідь”, 1999): “В офіційно-діловому мовленні, на сторінках газет, у радіо- й телепередачах широко використовують слово учбовий, хоч його існування в українській мові викликає багато сумнівів, оскільки відсутнє слово учба, від якого воно могло б бути утворене. Учбовий являє собою спотворене запозичення з російської мови. Замість нього треба вживати навчальний: навчальний план, навчальне приміщення, навчальний заклад, навчальна частина, навчальна практика тощо. Якоюсь мірою слово учбовий затримується в нашій мові через наявність його в абревіатурі вуз (вищий учбовий заклад). У роки прискореного зближення мов аж до їхнього злиття слово вуз, на жаль, витіснило справжню українську абревіатуру виш (вища школа), широко вживану в двадцятих і тридцятих роках, а в творах українських письменників і пізніше: “Дочка в той час училася в Новосибірську, в одному з вишів” (Іван Ле). Тепер виш, мабуть, варто повернути до активного вжитку”.

На третє запитання відповімо так: люди, які пишуть театральні афіші, або елементарно неграмотні, або свідомо ігнорують наш правопис на догоду заїжджим російським “зіркам”.

І останнє. “З легким паром” чи “З легкою парою”? Вибачте, але тут усе-таки треба надати перевагу першій назві. Академічний Словник української мови (СУМ) фіксує пар також як синонім слова пара. У цьому значенні його вживали й класики української літератури: “Стовп гарячого пару виривався з-під покришки самовара” (Іван Нечуй-Левицький); “З лісу тягне теплим паром” (Іван Франко).


***********************************


Створили правила і самі їх порушують

Було б добре, якби редакція в “Уроках державної мови” назвала читачам ті слова, правопис яких зазнав змін згідно з новими граматичними правилами 1993 року. Заздалегідь вдячний.

Сергій Довгаль, м. Обухів на Київщині”

Здебільшого, пане Сергію, то лексеми іншомовного походження. У цілій низці слів замість і тепер пишеться и. Це власні назви: Аддис-Абеба, Алжир, Аргентина, Бразилія, Вавилон, Ватикан, Вашингтон, Корсика, Мавританія, Мадрид, Мексика, Сан-Франциско, Сардинія, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет, Флорида, Чикаго, Чилі; загальні назви: бравісимо, піанісимо, фортисимо. Буква у замінила ю в словах Жуль (Верн), журі, парфумерія. Приголосні не подвоюються в лексемах бароко, беладона, інтермецо, лібрето, піцикато, стакато. Зникла літера й перед є у словах конвеєр, феєрверк.

З великої літери (але без лапок) пишуться назви культових книг, наприклад, Біблія, Євангеліє, Коран, Псалтир, а також назви релігійних понять: Бог (але язичницький бог Перун і т. ін.), Божа Матір, Син Божий, Святий Дух, Різдво, Великдень, Благовіщення, Покрова, Спасівка та ін.

Раніше писали гаагський, карабахський, лейпцігський, нині – гаазький, карабаський, лейпцизький. У прізвищах В’яземський, Пом’яловський, в імені В’ячеслав і подібних уже ставиться апостроф. Уживається він і в словах дит’ясла, пів’яблука, а півогірка подаємо без дефіса.

* * *

Коли цей “Урок...” було підготовлено, заглянув я до “Нового російсько-українського словника-довідника” (1996) та “Орфографічного словника української мови” (1999) і був вельми подивований. Що ж виходить, шановні науковці з Інституту української мови й Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України? В “Українському правописі” ви подаєте нові правила написання деяких назв, а в згаданих словниках самі ж їх і порушуєте. Конкретніше: в першому з них натрапляємо на Аддіс-Абебу і Тібет (в обох словах і замість и), а в імені В’ячеслав завважуємо брак апострофа. У другому бачимо знову-таки Аддіс-Абебу та плюс Сан-Франціско, Сірію, Сіцілію, Сардінію. То де ж правильно – в “Правописі” чи словниках? І як усе це пояснити нашим читачам, яким газета “Хрещатик” надає консультації з питань державної мови?


***********************************


Поїхав у Львів чи до Львова?

Публікуючи “Уроки...”, маємо на меті привернути увагу читачів до найпоширеніших помилок, що трапляються в усному та писемному мовленні, зорієнтувати на вибір правильного слововживання, засвоєння сучасних літературних норм – лексичних, граматичних, стилістичних, правописних.

Візьмімо дієслова слати і стелити. На перший погляд, різниці між ними нема. Абсолютні синоніми. Та варто провідмінювати їх, як переконаність у тотожності похитнеться. У першого будуть закінчення: стелю, стелеш, стеле, стелемо, стелете, стелють (постіль). У другого: стелю, стелиш, стелить, стелимо, стелите, стелять (килими). На жаль, дехто цих відтінків не відчуває, тому й припускається похибок у вживанні лексем.

Від дієслова боротися часто неправильно утворюють особові форми. Зокрема, у множині слід казати боремося, а не боремся, борються, а не боряться, як це можна почути в радіо- й телепередачах, побачити на сторінках періодичних видань.

Вищий ступінь порівняння прикметників звичайно вимагає після себе прийменників від, за, над, проти з відповідними відмінками або сполучників як, ніж: “Повітря в горах – дуже прозоре, отже, й видимість тут набагато краща, ніж на рівнині” (Олесь Гончар). Однак у поточному мовному вжитку часом доводиться спостерігати відступи від цього правила, коли, щоб утворити вищий ступінь прикметника, вдаються до прислівникової форми з родовим відмінком слова: “У зайця задні ноги довше передніх”; “Він розумніше свого приятеля”. Такі відступи – помилкові. Треба: “задні ноги довші, ніж (як або за) передні”; “довші проти передніх”; “розумніший за (від або проти) свого приятеля”, “розумніший, ніж (як) його приятель”.

У значенні “зв’язок між людьми” неправомірно вживають слова взаємовідношення, відношення. Треба: взаємини, стосунки. Якщо ж ідеться про контакти між державами, групами людей, годиться послуговуватись іменником відносини: виробничі відносини, суспільні відносини, дипломатичні відносини. Значення “характер поводження з ким, чим-небудь” має передаватися лексемою ставлення: ставлення до батьків, ставлення до навчання. Відповідно й дієслово буде ставитися, а не відноситися, яке так уподобали ті, хто не гаразд знає українську мову.

Їм насамперед адресуємо й інші поради та рекомендації наших мовознавців. Прийменник завдяки доречний у фразах, де йдеться про позитивний фактор, сприятливі умови для здійснення чогось, наприклад: “Андрій Жак страждав до ранку й стрів день на ногах тільки завдяки своєму бургундському темпераменту” (Юрій Яновський). Але це слово неприйнятне тоді, коли мовиться про негативні явища: “Один член команди не з’явився на змагання завдяки хворобі” (з газ.); “... Впритул до житлових будинків затишно розмістився лако-фарбовий завод. Завдяки йому в житловій зоні граничнодопустимі концентрації бутцелату перевищено в шість разів” (з журн.). Натомість у таких випадках належить застосовувати прийменник через чи, залежно від контексту, звороти з огляду на, у зв’язку з: “Озиме восени через засуху не сходило...” (Григорій Квітка-Основ’яненко); “Він (Вихор) попросив у командування відпустку на кілька днів у зв’язку з родинними обставинами” (Василь Кучер).

Як сказати – поїхав у Львів чи поїхав до Львова? Є таке правило: прийменник у(в) вказує, що дія спрямована всередину предмета, простору, а до – що дія відбувається в напрямі до них. Коли мається на увазі рух до міста, села, селища, то треба ставити прийменник до. Отже, поїхав до Львова, а не у Львів.

Прийменником у(в) з іменником у знахідному відмінку послуговуємося, визначаючи час за днями тижня: “у понеділок”, “у середу”, – або з іменником у місцевому відмінку, якщо мова йде про місяці: “у червні”, “у вересні”. Проте, наголошував Борис Антоненко-Давидович, якщо час визначається за роком, слід користуватися родовим відмінком іменника, а не прийменником у(в) з іменником у місцевому відмінку: ближче буде до нашої мовної традиції цього року, а не в цьому році, 1970 року, а не в 1970 році. Так само слід казати торік, а не в минулому році, позаторік, а не в позаминулому році; аналогічні будуть і прикметники – торішній, а не минулорічний, позаторішній, а не позаминулорічний. Також – останнім часом замість в останній час, цими днями замість на цих днях, іншим часом замість в інший час. Правильно щочетверга, щосуботи, а не по четвергах, по суботах тощо.

На думку авторів “Словника труднощів української мови”, прийменник біля може вживатися тільки на означення місця. Зупинився біля будинку. Став біля батька. Невиправдано застосовують його на позначення приблизної кількості “біля ста”, “біля тисячі”. Треба: близько (коло) ста, тисячі.


***********************************


Коли голова, а коли глава?

За довідником “Культура української мови”, між дієсловами розумітися, розбиратися, знатися є чимало спільного не лише у значенні, а й у синтаксичній сполучуваності. Зокрема, розумітися і знатися поєднуються зі знахідним відмінком іменників та прийменником на: “ – Я не жіночий кравець і на цих тонкощах не розуміюсь” (Антон Хижняк). Уживані також вислови типу розумітися (знатися) на малярстві, на собаках, на футболі.

Слово розумітися може керувати ще прийменниково-відмінковою формою в (у) плюс місцевий відмінок. Така сама сполучуваність характерна й для дієслова розбиратися. Тобто вони виступають синтаксичними синонімами. Наприклад: “Хорват тим часом показав Козакову свої солдатські документи, і Козаков, розглядаючи їх, удавав, що цілком у них розуміється” (Олесь Гончар);

“ – Та я не дуже розбираюсь у мелодіях” (Василь Земляк).

Дієслова припускатися, допускати в синонімічному значенні найчастіше сполучаються з іменниками помилка, огріх, неточність, поспішність, перекручення. При слові припускатися іменники мають форму родового відмінка: “Тепер він ясно бачить, що припустився тяжкої помилки (Олекса Гуреїв). Також припускатися поспішності, припускатися перекручень. При допускати закріпився знахідний відмінок: “Безперечно, що простодушні сент-іштванці допускали неточність” (Олесь Гончар). З родовим відмінком це дієслово може поєднуватися лише тоді, коли є заперечення: “Ні найменшої помилки ми допустить не повинні” (Олександр Левада).

“У нашому магазині мається великий вибір зимового одягу”, – повідомляє оголошення; “Такі явища маються ще в нашому побуті, але з ними йде рішуча боротьба”, – пише районна газета”; “Усі скарги, що малися в нас, ми висловили”, – чуємо з уст промовця, й у всіх цих фразах, зазначає Борис Антоненко-Давидович у книжці “Як ми говоримо”, дієслово матися не на своєму місці. Хоч воно є в сучасній українській мові, та його вживають рідше, ніж у російській діловій мові имеется, на зразок висловів имеется в продаже, имеются случаи тощо. У таких випадках слід вдаватися до дієслова бути: “У нашому магазині (чи крамниці) є великий вибір зимового одягу”. У деяких текстах може прислужитися слово траплятися: “Такі явища трапляються ще в нашому побуті”, – а інколи й мати: “Усі скарги, що ми мали, ми висловили”, або: “Усі скарги, що в нас були, ми висловили”.

Дієсловом матися послуговуємось у таких висловах: матися на обачності, матися на увазі, матися на думці (“Малось на думці вже закінчити косовицю, та пішли дощі”. – З живих уст). Крім того, це дієслово буває синонімом до слів почуватися, жити: “Стара тим часом розпитувала про нього, як він собі мається” (Марко Вовчок); “Ой як ся маєш, як живеш?” (Іван Котляревський), – також до слів передбачатися, намірятися: “Скоро вже й весілля малось бути” (Борис Грінченко).

“Спорудили вони такий великий будинок, а питається – для кого, хто в нім жити буде?” – читаємо в газеті, й одразу впадає в око слово питається, недоречне тут у такій формі, ніби автор статті буквалістично переклав російську фразу “а спрашивается – для кого?”

Дієслово питатися в українській мові стоїть завжди в особовій формі: “Посіяно, поорано, та й нічого жати, питається син матусі: – Що будем діяти?” (народна пісня). Відповідно до російського безособового спрашивается слід писати постає (виникає) питання або спитати б: “Він усе мудрує над книжками, а спитати б: чи їстиме він із того хліб?” (з живих уст).

Отже, в газетній фразі варто було б ужити: “...а спитати б – для кого...” На жаль, ця помилка ще часто трапляється в наших журналістів.

Голова, глава. Стилістичні труднощі у виборі одного з цих слів виникають при вживанні їх у переносному значенні. Як правильно: голова чи глава делегації (уряду, науково-теоретичної школи, сім’ї і т. ін.)? Мовознавець Євгенія Чак у своїх посібниках радить керуватися при цьому двома положеннями. Насамперед слово голова використовують на позначення виборного керівника засідання, зборів; виборного або призначеного керівника колегіальної установи: голова зборів, голова виборчої дільниці, голова екзаменаційної комісії.

Навпаки, слово глава здебільшого застосовують тоді, коли йдеться не про офіційну керівну посаду, на яку обирають чи призначають, і не про особу, що це місце посідає, а про того, хто стоїть на чолі якогось угруповання, громадського руху, науково-теоретичної школи тощо: глава делегації, глава парламентської опозиції, а також – глава сім’ї.

Але слово глава може бути вжите й щодо офіційної особи, коли її пост чи посаду не називають повністю, наприклад: глава уряду, глава держави, але Голова Верховної Ради (офіційна назва керівної посади).

Доводиться чути й читати: прийшов час; пройшов строк давності; кілька років тому назад; придавати гласності; говорити по правді; як говориться; відкривати (закривати) очі. Це вислови ненормативні. Треба: настав час; минув термін давності; кілька років тому; розголошувати; направду казати; як то кажуть, мовляв; розплющувати (заплющувати) очі.

Будівництво не продовжується, а триває. Не уступив місце, а поступився місцем. Не молебен, а молебень. Не молитвенний будинок, а молитовний. Не вогнестрільна зброя, а вогнепальна. Не хутірська обмеженість, а хуторянська. Не наглядна агітація, а наочна. Не гірка полинь, а гіркий полин. Не прийом учнів по підготовці продавців, а набір учнів для підготовки продавців. Не експонувалася виставка, а виставлялися, експонувалися твори.


***********************************


Чому Деліль, а не де Ліль?

Я працюю в бізнесі, який пов’язаний із закордоном. Доводиться мати справу з конкретними людьми, документами. І стає соромно, коли не знаєш, як правильно написати те чи інше прізвище, ім’я або прикметник від них. Надто, якщо такі особові назви складені з двох і більше слів, а деякі мають частки, артиклі.

Прошу “Хрещатик” один з “Уроків державної мови” присвятити цій темі. Адже вона цікавить багатьох.

З повагою, Віктор Іваненко, Київ.”

За “Українським правописом”, імена та прізвища (а також прізвиська) людей, що складаються з двох чи трьох слів або до яких входять частки, артиклі тощо, можуть писатися окремо, разом і через дефіс.

1. Окремо пишуться:

а) Прізвиська (українські й перекладені іншомовні), утворені поєднанням імені та прикметника, узгодженого з ним чи з наступним іменником, причому кожне слово – з великої літери: Іван Волове Око, Петро Чорне Лихо, Річард Левове Серце; сюди належать й особові найменування американських індіанців: Прудкий Кінь, Ясне Сонце, Гостра Стріла.

б) Псевдоніми, котрі складаються з імені та прізвища: Леся Українка, Панас Мирний, Марко Вовчок, Джек Лондон, Максим Горький.

в) Повні давньоримські особові назви, в яких перше слово означає особове ім’я, друге – родове, третє – прізвище: Гай Юлій Цезар, Марк Порцій Катон.

г) Частки, артиклі та інші службові слова (ван, да, де, ді, дю, дер, ед, ель, ла, ле, фон і т. ін.) в іншомовних особових назвах: Людвіг ван Бетховен, Леонардо да Вінчі, де ла Куева, ді Вітторіо, дю Гар, Нур ед Дін, ле Шапельє, фон дер Гольц.

До речі, скорочена частка д та ірландська частка о пишуться з власними іменами через апостроф: Д’Аламбер, Д’Артаньян, Д’Обіньє; О’Генрі, О’Коннері; частки Ван-, Мак-, Сан-, Сен-, що передують прізвищам і разом з тим становлять їхню невіддільну частину, пишуться через дефіс: Ван-Дейк, Мак-Магон, Мак-Клюр, Сан-Дієго, Сен-Сімон.

У ряді випадків частки пишуться разом із прізвищами, бо в такій формі їх засвоїла українська мова: Деліль, Дерібас, Лагарп, Ламетрі, Лафонтен, Лесаж, Фонвізін.

д) Слово дон (“пан”) перед особовим ім’ям як форма ввічливого звертання: дон Базіліо, дон Педро, дон Хосе. У власних назвах це слово пишеться з великої літери: Дон Жуан, Дон Кіхот. У загальному значенні слово “донжуан” пишеться разом і з малої літери.

е) Складові частини корейських, в’єтнамських, бірманських, індонезійських і таїландських особових назв: Кім Ір Сен, Лім Хон Ін; Хо Ші Мін, У Ну Мунг, У Чин Су; Вілуйо Пуспоюдо; Кулаб Сайпродіт, Луанг Вічит Ватакан.

2. Разом пишуться:

а) Українські прізвища, що складаються з дієслова в наказовій формі та іменника: Горицвіт, Затуливітер, Непийвода, Перебийніс, Тягнирядно, Убийвовк.

б) Українські прізвища, що виникли на основі словосполучень, до складу яких входять як повнозначні, так і службові слова: Великголова, Длябога, Добридень, Нетудихата, Отченаш, Панібудьласка.

в) Українські прізвища, утворені з прикметника та іменника за допомогою сполучного звука: Довгопол, Кривов’яз, Сивокінь.

г) Слов’янські особові імена, утворені від двох основ: Володимир, Всеволод, Людмила, Мирослава, Ростислав, Тихомир.

д) Складні китайські імена, які завжди виступають після прізвища: Го Можо, Ден Сяопін, Тао Юаньмінь, Сунь Ятсен. Якщо китайське ім’я становить одне слово, то обидві частини особової назви (прізвище та ім’я) пишуться окремо: Дін Лінь, Лу Сінь, Цюй Юань.

е) Тюркські, вірменські та інші особові назви з компонентами бей, заде, мелік, огли й под.; що вказують на соціальний стан, родинні стосунки: Ізмаїлбей, Турсунзаде, Керогли. Але арабське ібн пишеться окремо: Ібн Русте, Ібн Сіна, Ібн Фадлан, а тюркське паша – через дефіс: Гедік-паша, Осман-паша.

3. Через дефіс пишуться:

а) Складні особові імена: Василь-Костянтин, Жан-Жак, Зиновій-Богдан, Марія-Тереза, Мартін-Лютер, Фрідріх-Вільгельм.

б) Складні прізвища: Альтаміра-і-Кревеа, Білецький-Носенко, Жоліо-Кюрі, Квітка-Основ’яненко, Немирович-Данченко, Нечуй-Левицький, Римський-Корсаков, Чорний-Діденко.

в) Імена з кваліфікаційними прикладками, котрі часто вживаються у фольклорі для характеристики персонажів: Іван-солдат, Кирик-мужичок. Але якщо прикладка розгорнута, то ставиться тире: Іван – мужичий син, рідше – кома: Іван, селянський син.

1. Прикметники від складних особових імен, що пишуться через дефіс, зберігають це написання: Жан-Жак – жан-жаківський.

Дефіс також ставимо в прикметниках, утворених від імені та прізвища: Вальтер Скотт – вальтер-скоттівський, Жуль Верн – жуль-вернівський, Марк Твен – марк-твенівський.

2. Прикметники від китайських, корейських, в’єтнамських та індонезійських особових назв пишуться разом: Мао Цзедун – маоцзедунівський, Кім Ір Сен – кімірсенівський.

3. Прикметники від прізвищ типу ван Бетховен, фон Бісмарк утворюються тільки від іменника: бетховенський, бісмарківський. Якщо прикметник утворюється від прізвища з часткою, артиклем тощо, то він пишеться разом: де Голль – деголлівський, Нур ед Дін – нуреддінівський. Прикметники від прізвищ типу Д’Аламбер зберігають апостроф після частки: д’аламберівський.

4. Не утворюються прикметники:

а) від складних прізвищ, прізвиськ і псевдонімів типу: Гулак-Артемовський, Марко Вовчок, Дніпрова Чайка, Річард Левове Серце.

б) Від тюркських, вірменських, арабських та інших особових назв типу Керогли, Осман-паша тощо.

в) Від невідмінюваних іншомовних прізвищ типу ді Вітторіо, Ламетрі, Д’Обіньє.


***********************************


У сумних подій ювілеїв не буває

Читачі цікавляться, чи тотожні слова роковини та ювілей. Відповідь напрошується така: ці іменники синонімічні, проте їхні значення збігаються не повністю. Перший з них виражає загальніше поняття, що вбирає в себе й поняття ювілей.

У тлумачних словниках читаємо: роковини – “календарна дата, коли закінчується ще один рік від початку якої-небудь події”, зокрема, це й “день народження, іменини”, а також і день смерті (хоч він тут спеціально не виділяється). Дев’яті роковини Незалежності України; 55-ті роковини Великої Перемоги. У цьому ж значенні вживається й річниця.

Ювілей – від латинського jubileus – “ювілейний рік”. Це рік, який колись припадав раз на піввіку. Ювілеєм називали урочистості насамперед з приводу п’ятдесятиліття, століття, тисячоліття пам’ятної події. Тепер його обчислюють не обов’язково п’ятдесятиліттям, але звичайно в круглих і переважно великих числах (про ювілей у 18 чи 20 років кажуть, як правило, жартома).

У сучасній мові ювілей означає вшанування особи, котра досягла певного віку або строку своєї громадської, наукової, мистецької, викладацької чи якоїсь іншої діяльності. То і врочисто відзначувана річниця важливої суспільної події, існування установи, закладу, міста. 1500-літній ювілей Києва. А тих, чий ювілей святкується, звично називають ювілярами.

Замість ювілей завжди можна сказати роковини (тільки в множині), річниця, але зворотна заміна можлива лише тоді, коли йдеться про дату, обчислювану в 50 і більше (знову-таки в круглих числах) літ. Не рекомендується замінювати роковини, річницю на ювілей з нагоди сумної події.

Зі згаданими лексемами часто стоять близькі одне до одного за змістом слова присвячувати і приурочувати. Через таке зближення часом плутають форми іменників, залежних від цих дієслів. Тож слід мати на увазі, що присвячувати (присвятити) керує безприйменниковим давальним відмінком іменників. Наприклад: “Відкриття музею присвячене 85-й річниці від дня народження художника” (з газ.). А приурочувати (приурочити) вимагає після себе родового відмінка з прийменником до: “Книжкову виставку приурочено до ювілею письменника” (з газ.).


***********************************


Хресний хід, а не хода

Іменники хід і хода збігаються у значенні “процес ходіння, ходьба; рух уперед”. Швидкий хід (швидка хода). Поступальний хід (поступальна хода).

За “Словником труднощів української мови”, тільки хід вживається у значеннях: 1. Швидкість руху. Набирати хід. 2. Похід, процесія. Полонинський хід. Хресний хід. 3. Прохід, коридор, тунель. Вузький хід. Хід сполучення. 4. Розвиток у часі, етап розв’язання задачі. Хід подій. Хід думок. 5. Прийом, маневр. Ризикований хід. 6. Черговий виступ гравця у грі. Твій хід. Хід білих. 7. У складі фразеологічних одиниць. Давати задній хід. На повному ходу. На ходу підметки рвати. Знати всі ходи й виходи. Це в нас у ходу. Хід конем.

Тільки хода виступає останнім часом переважно у значенні “манера ходити, ступати”. Поважна хода. Легка хода.

А ось як пояснює цей “Словник...” застосування дієслів увімкнути (ввімкнути) і включити. Щодо електричного струму, радіо, телефонної мережі вживанішим є увімкнути (ввімкнути). Увімкнути світло (рубильник, вентилятор). Слово включити частіше пов’язують з уведенням в дію двигуна, іншого механізму, машини. Включити мотор. Включити третю швидкість.

Тільки включити вживається у значенні “уводити до складу, приєднувати до кого-, чого-небудь”. Включити до списків, включити до складу команди.

Доречно навести щодо цього думку нашого видатного письменника та мовознавця Бориса Антоненка-Давидовича:

“Треба включити електрику”; “Виключи струм”, – кажуть неправильно, забуваючи, що по-українському слід казати: умикнути (увімкнути), умикати електрику, вимикати струм. Від цих дієслів походять й українські технічні терміни: умикач (по-російському включатель) і вимикач (по-російському выключатель). Аналогічно помилково кажуть: “Пропонується включити до порядку денного три питання”, – замість “поставити (або внести) до порядку денного”. Так само неправильно – “У роботу включили всі існуючі агрегати”, – замість “пустили всі наявні агрегати”.

Нерідко запитують: “А яка різниця між словами район і регіон?” Пояснюємо. Район – то невелика адміністративно-територіальна одиниця у складі області, краю або великого міста. Це і частина території, що становить єдине ціле як економічна, промислова, географічна зона. Промислові райони країни. А також місце, в межах якого відбувається або поширюється щось; осередок чогось. Район епідемії. Район землетрусу.

Словом регіон стали широко послуговуватися порівняно недавно. Воно означає велику територію, котра характеризується комплексом притаманних їй ознак (фізико-географічних, економічних тощо). Прикарпатський регіон. Африканський регіон. Як бачимо, іменники район та регіон не рівнозначні й не взаємозамінні. Тому й ставити їх у тексті треба, виходячи з їхніх значень.

Семантично розрізняються також округ та округа. Округ – адміністративно-політичний, господарський, військовий і т. ін. підрозділ державної території. Виборчий округ. Військовий округ. Округа ж – навколишня місцевість, довкілля. Цю вістку рознесли по всій окрузі. Є ще округ – синонім слів навколо, довкола. Стихло все округ. Округ села простяглися луки.

Займенник їх є родовим або знахідним відмінком множини від займенника вони: “Товкло б їх отак головами!” (Михайло Рубашов). Нині він дедалі частіше виконує функції присвійного займенника їхній: “Учителька пояснювала першокласникам їх обов’язки”. Щоб уникнути зайвого паралелізму, який не поширює наших мовних можливостей, а, навпаки, створює плутанину, краще вживати присвійний займенник їхній і до живих істот, і до речей: “У їхній стороні й зимою сонце” (Леся Українка); “Берези пробудилися від сплячки, в їхніх стовбурах зануртували соки” (з газ.).


***********************************


Запитання не задають, а ставлять

Дехто не бачить різниці між словами степінь та ступінь і тому припускається помилок у вживанні їх. Тож запам’ятайте: в українській мові степінь використовується тільки як математичний термін. Степінь числа. Піднести до степеня. А от ступінь має багато значень: 1. Порівняльна величина, що характеризує розмір, інтенсивність чого-небудь. Ступінь очищення. 2. Посада, звання, ранг, категорія, вища кваліфікація. Диплом другого ступеня. Учений ступінь доктора філологічних наук. 3. Горизонтальний виступ сходів, на який ступають, піднімаючись угору чи спускаючись униз; сходина. 4. Взагалі рух ногою вперед, убік або назад. 5. Переносно етап, стадія розвитку чогось; фаза, щабель. 6. Складова частина ракети, яка після згоряння в ній палива відокремлюється в польоті. 7. Будь-який звук музичного звукоряду, гами, ладу.

Семантичні відмінності є також у слів питання та запитання. Перше з них уживаємо тоді, коли йдеться про якусь справу, проблему, що потребує розв’язання чи дослідження; пункт документа, порядку денного. Найчастіше воно виступає у сполученні з дієсловом порушувати, рідше – ставити, висувати (в значенні “пропонувати для обговорення, вивчення”). Але заміну порушувати на піднімати (“Доповідач піднімав важливі питання...”) в сучасній літературній мові сприймають як стилістично невдалу.

У граматичній термінології також уживається питання, а не запитання. Знак питання, а не знак запитання, питальне речення, а не запитальне.

Запитання – це звернення до кого-небудь, щоб з’ясувати щось; вимога, прохання з приводу чогось; запит. “Несподіване запитання Богдана збентежило Гордія” (Дмитро Ткач). Кореспонденція на пошту надходить “до вимоги” її адресатом, або до запитання.

Запитанням може бути і звернення, яке не потребує відповіді. То так зване риторичне запитання – прийом красномовства, художній засіб образної мови.

Не можна поєднувати іменник запитання з дієсловом задавати, для цього є більш прийнятне ставити: “Капітан сміється, а Ліна Яцуба, не зводячи з нього своїх серйозних очей, ставить йому своє запитання” (Олесь Гончар). У значенні “звернення, що потребує відповіді” не слід уживати замість запитання слово питання, бо це суперечить мовним нормам.

Кольорова речовина, якою мастять чи малюють, називається фарбою. А барва – то природний колір, тон, колорит, відтінок. Під впливом російської мови, де слово краска виражає обидва ці поняття, в наших засобах масової інформації іменнику фарба часом надають не властивого йому абстрактного значення: “Фарби осіннього лісу; заіскритися фарбами; фарби народного мистецтва”. Нормативні українські сполучення: водяні фарби, олійні фарби, синя (зелена, жовта) фарба; барви осіннього лісу, заіскритися барвами, барви народного мистецтва.

Нерідко плутають і слова помірний та поміркований, ставлячи їх там, де не треба. Ось хоча б речення: “Зима цього року була поміркована: лютих морозів майже не було, а часто траплялись відлиги”. Похибка виникає, мабуть, через те, що обидва прикметники мають спільний відповідник у російській мові – умеренный: “Зима была умеренная”, “Этот человек всегда придерживался умеренных взглядов”.

По-українському поміркованою, тобто розважливою, обачною, такою, що в своїх діях, вчинках, думках керується вимогами здорового глузду, може бути тільки людина: “Він господар дбайливий, а вдачі тихої та поміркованої” (Юрій Смолич). Слово ж помірний означає “не великий і не малий, який не має відхилень від середнього рівня, середньої норми” і переважно стосується погоди, клімату, явищ та речей. Відповідає воно не лише російському умеренный, а ще й соразмеренный, размеренный: “Помірний вітер віє – чудовий льотний час!” (Наталя Забіла). Отже, в першій фразі годилося б сказати: “Зима цього року була помірна...”


***********************************


Поводитися чи вести себе?

Місяць. Нерідко це слово без потреби вживають поруч з власною назвою місяця, внаслідок чого створюється тавтологічність: “У вересні місяці похолодало”. А треба: “У вересні похолодало”, бо й так зрозуміло, що йдеться про місяць.

Те саме спостерігаємо в реченнях:“Зібрав п’ятдесят гривень грошей”, “Витратив дві години часу, поки добрався додому”. Тут слова гроші й час теж зайві. Їх слід вилучити з тексту.

Поводити себе означає “виявляти у взаєминах з іншими людьми”: “Учителя сьогодні найбільше радувало те, як поводить себе Ліда Шепель” (Олесь Донченко).

Трохи рідше вживають форму поводитися без додатка: “дотримуватися певної поведінки, діяти якимось чином”. З додатком в орудному відмінку та прийменником з це слово має значення “ставитися до когось”, “орудувати чимось”: “Тоді й Михайло збагнув, що не досить гостинно повівся з Федоровим посланцем” (Юрій Збанацький).

Небажаним є використання словосполучення вести себе: “Школярі погано ведуть себе” (треба поводять себе чи поводяться) на уроках.”

Не рекомендується вдаватися до висловів вільна вакансія, звільнилася вакансія, оскільки цей іменник іншомовного походження й означає вільну посаду в штаті установи, організації чи закладу. Краще вжити: вільна посада, звільнилося місце.


***********************************


Як вітатися і прощатися

Сам я людина молода. Мої ровесники вітаються і прощаються так: Привіт! Пока! Це панібратство юних, яке з часом зникає. А як у таких випадках треба звертатися один до одного з погляду народних традицій?

Анатолій Пономаренко, інженер”.

Раніше (та й тепер у селах) українці, коли заходили до когось, то казали: “Здрастуйте вам у хату”, а залишаючи оселю, неодмінно промовляли на прощання: “Бувайте здорові”. Чемно здоровкалися і на вулиці, чоловіки навіть знімали головний убір.

Форми вітання і прощання усталилися в нашій мові давно, і їх не варто модернізувати без потреби. Це Доброго ранку! Добрий день! (Добридень!); Добрий вечір! (Добривечір!); На добраніч! Добраніч! До побачення!

По тролейбусу ходить кондуктор і раз по раз нагадує пасажирам: “Оплатіть за проїзд!” Мені здається, що ця фраза якась граматично невдала. Чи, може, я помиляюся?

Василь Майорчук, службовець”.

Ні, пане Василю, не помиляєтеся. Хоч дієслова оплачувати і платити синонімічні в значенні “вносити плату за щось”, однак вони різняться керованими формами іменників, які не слід плутати. Конкретніше: перше з цих слів звичайно поєднується з безприйменниковим знахідним відмінком, а при другому вживається прийменниково-відмінкова форма за плюс знахідний відмінок. Порівняймо: “Фірма вчасно оплачує рахунки” (з газети), “Біля собору цього дня знову з’явилися ті, що їм за висоту не платять” (Олесь Гончар). Отже, слід казати і писати: оплачувати проїзд, але платити за проїзд.

Розгортаю словник, читаю: рахувати – називати числа в послідовному порядку; визначати кількість, суму. Вмикаю телевізор, чую у виступах депутатів (та хіба тільки в їхніх?): “Я рахую, що так робити не можна”, “Рахую за необхідне вам нагадати...” Виходить, що й такий зміст є в цього дієслова?

Ольга Друзенко, домогосподарка”.

Рахувати має вживатися тільки в прямому значенні. А для вираження поняття “мати свою думку; давати якусь оцінку” годиться інше слово – вважати. Тож правильно буде: “Я вважаю, що так чинити не можна”, “Вважаю за потрібне вам нагадати...”

Відомо, що українське слово нежить відповідає російському насморк. Але якого ж воно роду? Наче жіночого...

Павло Бабенко, автомобіліст з Дарниці”.

От і не вгадали. Чоловічого. Тому в реченні, яке ви навели як приклад у своєму листі: “Хворий купував ліки, аби швидше вилікуватися від нежиті”, слід виправити на нежитю. Принагідно скажемо, що в нашій мові на відміну від російської слово біль також чоловічого роду: “Чужий біль нікому не болить” (прислів’я). Неправильними є сполучення гостра біль, зубна біль, треба гострий біль, зубний біль.

Інша річ, коли цей іменник позначає білі нитки, тобто є відповідником російському бель. Тоді він буде жіночого роду: “Під вербою над водою Катерина біль білила...” (Словник Бориса Грінченка).

Деякі іменники в літературній мові належать до одного роду, а в розмовній чи діалектній – до іншого: санаторій і санаторія, клавіш і клавіша. Іменник фальш у чоловічому роді чергується з формою жіночого роду: “Фальш у її голосі різав Ярині слух” (Олекса Десняк); “Арсенова душа не виносила брехні й фальші” (Любомир Дмитерко). Хоч категорія чоловічого роду для слова фальш старша за категорію жіночого, проте ця друга витискає з сучасної української мови першу. Якому роду надавати перевагу в цих іменниках, залежить від характеру тексту: ділова мова, пряма мова в художньому творі чи стилізація під народну говірку.

Мені думалося, що слова згідний і згодний – це одне й те ж саме, а кажуть, що змістово вони різні. Будь ласка, поясніть.

Марія Шандренко, вихователька дитсадка.”

Ці лексеми збігаються в значенні “який дає, виявляє згоду”. “Я не згідна з тим, що для розуміння чиїх-небудь віршів треба знати життєпис автора” (Леся Українка), “Наш воротар лише мовчки потакував – ми були згодні на все” (Юрій Яновський).

Тільки згідний уживається в значенні “відповідний до чого-небудь”. Згідна з оригіналом копія. Згідна з наказом (відповідна до наказу) дія.

Тільки згодний – солідарний з чим-небудь у чомусь. “Дівчина була цілком згодна з товаришками, але не знала, як вийти з цього становища” (з газети).

До речі, таких слів, які в чомусь семантично тотожні, а в чомусь відмінні, в українській мові багато. Візьмімо погіршання і погіршення. Різняться вони відтінками. Погіршання (від погіршати) означає “змінитися на гірше”. Погіршання стану здоров’я. Погіршення (від погіршити) виражає поняття “робити що-небудь гіршим за якостями, ознаками, властивостями”. Погіршення випікання хліба.

Або ось прикметники одинокий – одиночний – поодинокий. Спільне значення в них – “який не зливається з іншими, ізольований від інших”. Тільки одинокий – такий, що не має сім’ї, самотній. “Ой як важко було одинокій” (Юрій Збанацький). Тільки одиночний – розрахований на одного. Одиночний номер у готелі. Тільки поодинокий – який не часто трапляється.


***********************************


Оксана – від грецького Хеnіа

Добрий день! Читаю “Хрещатик” і бачу, що в деяких ваших співробітниць таке ж саме ім’я, як і в мене, – Оксана. Мені воно дуже подобається, а звідки походить і що означає, не знаю. То, може, розповісте в “Уроках державної мови”. Буду вдячна.

Оксана Радченко, киянка”.

Як стверджують науковці, серед східних слов’ян воно поширилося ще за часів Київської Русі у формі Ксенія, запозиченій з грецької мови. Від чого саме походило візантійське ім’я Хеnіа, остаточно не з’ясовано. За однією версією – від слова хеnіа (“гостинність”), за іншою – від хеnіos (жіночий рід – хеnіа – “чужа, чужоземка”). Пристосовуючись до народного мовлення, це ім’я зазнало певних змін. Зокрема, в українців прижилася форма Оксана (зрідка Оксеня), в росіян – Аксинья, в білорусів – Аксана.

В Україні, переважно в її західних областях та на Поділлі, побутує також первісне ім’я Ксенія (Ксеня). Пригадаймо з популярної пісні такі рядки:

Гуцулко Ксеню,

Я тобі на трембіті

Лиш одній в цілім світі

Розкажу про любов.

Воно трапляється і в творах багатьох українських письменників. “Сіда хлопець у свій човник Та бере весельце, Стиснув ручку, махнув веслом, “Прощай, Ксеню, серце!” (Леся Українка), “Ксеня кинулась до ліжка” (Михайло Стельмах).

На Наддніпрянщині ж нормативним стало ім’я Оксана. Згадаймо оперу Семена Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”, поезію Тараса Шевченка, Максима Рильського, прозу Григорія Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, Михайла Коцюбинського, Степана Васильченка, Олеся Гончара: скільки там наших чарівних Оксан, але часто, як і в житті, з нещасливою долею!

З часом ім’я Оксана поширилося й з-поміж росіян.

А офіційне ім’я Ксенія в класичній художній літературі засвідчено лише стосовно окремих соціальних груп – черниць, представниць панівного класу тощо. Ось і в Шевченка: “Вона (княжна) була ще молодою і прехорошая собою. На сонці дуже запеклась Та й занедужала. Лежала недовго щось. Седмиці з три, І все до крихти розказала Мені і Ксенії сестрі”.

Ім’я Оксана (Ксенія) набуває і пестливих форм: Оксанка, Оксанонька, Оксаночка, Оксануся, Оксенка, Оксенька, Оксеночка, Ксенька, Ксененька, Ксенечка, Ксанка, Ксаночка, Ксюта, Ксюточка, Оксютонька, Оксюточка та ін.


***********************************


Коли слово ”самий” не бажане

Напишіть, будь ласка, в мовному розділі газети про ступені порівняння якісних прикметників та похідних від них прислівників. Які бувають помилки при їхньому утворенні та використанні?

Павло Гаража з Київської області”.

Ступені порівняння мають дві форми: синтетичну (просту, однослівну) й аналітичну, або описову (складену з двох слів). Синтетична форма вищого ступеня утворюється додаванням до кореня чи основи якісного прикметника суфіксів -іш, -ш, -ч (гострий – гостріший, глибокий – глибший, дорогий – дорожчий), аналітична – додаванням слів більш чи менш. Але нерідко вищий ступінь порівняння утворюють неправильно: більш чи менш сполучають з прикметником у формі не звичайного, а вищого ступеня. Тому можна й почути замість більш досконалий, більш глибокий, менш завзятий ненормативні більш досконаліший, більш глибший, менш завзятіший і под.

Цікаво, що від прикметника товстий утворюються дві форми вищого ступеня порівняння: товщий і товстіший. Яку ж з них коли вживати? Перше слово, так би мовити, універсальне, його використовують у всіх значеннях, друге – тільки в розумінні “повніший”. Наприклад, про якогось чоловіка можна сказати, що він товщий або товстіший за когось іншого.

Очевидно, до плутанини цих способів утворення форм вищого ступеня порівняння спричиняється те, що в українській мові є низка слів (багато, небагато, значно, не набагато, трохи, далеко, ще), які виступають поряд з простою формою вищого ступеня порівняння. Вони не становлять окремої граматичної форми ступеня порівняння, а тільки уточнюють значення, посилюючи його більшою чи меншою мірою: набагато хоробріший, не набагато дешевший, трохи дорожчий і т. ін. Однак слова більш і менш до цієї групи не входять.

Синтетична форма найвищого ступеня порівняння утворюється додаванням до форми вищого ступеня префікса най- (найбільший, найдорожчий, найкращий, найближче, найважче) або (якщо є потреба посилити значення) префіксів якнай-, щонай- чи прислівника якомога (якнайкращий, щонайдорожчий, якомога швидше). Аналітична форма твориться додаванням слів найбільш чи найменш до нульової форми якісного прикметника. Хоча в нашій мові набагато ширше використовуються саме синтетичні (однослівні) форми найвищого ступеня порівняння, останнім часом невиправдано стали надавати перевагу аналітичній: найбільш зручний, найбільш глибоко, найменш зрозумілий, найменш переконливо. І саме тому, що її копіюють з російської, якій проста форма мало притаманна.

В усному мовленні нерідко поєднують форму найвищого ступеня прикметника зі словом с`амий (с`амий найхоробріший, с`амий найбільший, с`амий найвредніший), що є стилістично небажаним. У теле- і радіопередачах, та й навіть у художній літературі, інколи вживається словосполучення, яке виражає найвищий ступінь ознаки і складається зі слова с`амий плюс якісний прикметник у звичайній формі (с`амий вродливий, с`амий серйозний, с`амий дешевий, с`амий великий). Це в сучасній літературній мові теж суперечить нормі.


***********************************


Вчинок гуманний чи гуманістичний?

Кожен, хто прагне просто, чітко і дохідливо формулювати свої думки, має вчитися розрізняти значення та відтінки слів, правильно вживати їх в усному й писемному мовленні. Ось, наприклад, іменники відчуття і почуття. За звучанням вони схожі, але чи ідентичні, взаємозамінні? Семантична відмінність між ними таки є, і її треба знати, враховувати. Що таке відчуття? То відображення мозком людини властивостей предметів об’єктивної дійсності, які безпосередньо впливають на органи чуття; стан подразнюваного організму. Зорові відчуття. Відчуття холоду. Крім того, це й відчування чого-небудь, а також передчуття. Відчуття кольору. Відчуття небезпеки.

А почуття визначається як чітке і ясне усвідомлення чогось у сфері психіки, моралі; емоції, вияви душевного стану. Почуття обов’язку. Почуття любові. У таких випадках замінювати почуття на відчуття не бажано, бо може викривитися зміст.

Не тотожні й слова вимисел та домисел. Вимисел – те, що вигадане. Вимисли недругів. Як літературний термін означає “створене уявою, фантазією митця” (засіб творення художніх образів). Вимисел письменника. У домисла ж інше значення – “здогад, оснований на припущеннях, міркуваннях”. Домисел у публіцистиці. Не сплутуйте цих іменників, ставте їх на своєму місці.

Прикметники гуманний, гуманістичний, гуманітарний ведуть своє походження від кореня латинського humanus – “людяний, людський”. Перший з них використовується для характеристики тих, хто уважний, чуйний, дбайливий у ставленні до інших. Він звичайно поєднується з родовими назвами особи. Гуманний вихователь. Широковживані в українській мові вислови, в яких прикметник гуманний сполучається з абстрактними поняттями, передаючи зміст “перейнятий турботою про благо людини”. Гуманне завдання, гуманна мета, гуманна місія, гуманне суспільство. Хоча з цим словом і споріднений семантично прикметник гуманістичний, однак ним не можна характеризувати внутрішні якості особи. Неправильні вислови типу гуманістичний вчинок людини, гуманістичний керівник. Тут має бути гуманний. А гуманістичний частіше, ніж гуманний, позначає суспільно-політичну, ідеологічну сферу людської діяльності, масштабні соціальні явища. Як правило, його вживають з іменниками ідеал, ідея, зміст, пафос, характер, спосіб життя тощо.

Про літературу загалом кажуть, що вона гуманна, а про конкретний художній твір – що він гуманістичний.

Гуманітарний – пов’язаний з науками, що досліджують проблеми розвитку людського суспільства. До них належать філософія, історія, політична економія, право, мистецтвознавство, етнографія. У сучасній літературній мові для означення певної сфери науки, освіти застосовують тільки слово гуманітарний. І тому не можна сказати викладання гуманістичних дисциплін, треба: гуманітарних дисциплін.


***********************************


Тепер і зараз

Значення цих прислівників близькі, але не однакові. Отже, не в усіх контекстах можлива заміна одного одним.

Тепер виражає поняття “у наш час, останнім часом”. “Так же буде поле, як тепер, синіти” (Володимир Сосюра); “Не тепер, то в четвер” (приказка). Тепер також ставлять, коли якісь нові факти підтверджують, розвивають ті, про які розповідалося раніше, або протиставляються їм. “Перед світлофором машини зупинилися. Тепер можна переходити вулицю” (з газети).

Синонімами тепер у такому значенні (“після того, потім, далі”) виступають ужиті переносно слова нині, сьогодні. “Учора студент, сьогодні спеціаліст” (з журн.).

Українська класика й народне мовлення надають прислівникові зараз вузького значення: “цієї миті, секунди, хвилини”. Має він і відтінок “негайно”, “невідкладно”. “Зараз візьму сундук – і на вокзал” (Григорій Тютюнник).

Раніше це слово досить часто вживалося ще в розумінні “з першого погляду, відразу”. “А се ж хатина знайомої дівчини Мар’яни, – Павлусь зараз пізнав” (Леся Українка). Та в сучасній мові частотність такого його застосування невисока. Як і в значеннях “зразу після чого-небудь”; “поряд з чимось, близько когось”. “Зараз по новому році приїздить до мене в гостину Боровик з жінкою” (Михайло Коцюбинський).

Поширена стилістична помилка полягає в тому, що багато хто вживає прислівник зараз не з властивим йому значенням “цієї миті, в момент розмови”, а з переносним “нині, сьогодні”, цебто у тих контекстах, де доречне тепер. Наприклад, у реченні “Зараз батьки моєї дружини живуть у селі” слід було б поставити тепер, бо зазначається, що вони мешкають там узагалі, а не тільки в цей момент.

Те ж саме можна сказати і про використання прислівників нині, сьогодні. “Цей смольний дух п’янить мене і нині” (Максим Рильський), “Сьогодні економіка країни переживає не кращі часи” (з журн.) Саме нині, сьогодні, а не зараз.

А насамкінець побіжно про деякі невдалі вислови, які “піднесли” читачам і глядачам засоби масової інформації. Слід було казати і писати не благодійна акція, а доброчинна. Не благі наміри, а добрі. Не на вірному шляху, а на правильному. Вшановують не солдат і партизан, а солдатів і партизанів. Не завідувач відділом, а завідувач відділу. Не заключати угоду, а укладати. Не завтрішній, а завтрашній. Не м’якіший, а м’якший. Не підняв голову, а підвів. Не господарче питання, а господарське. Не робити вигляд, а удавати. Не торжества, а урочистості. Не пройшов фестиваль, а відбувся. Не здійснити злочин, а скоїти. Не настоювати, а наполягати (на чомусь). Ліки не приймають, а вживають. Гроші не поступають, а надходять. Не роковий вчинок, а фатальний. Не з готовністю, а охоче, залюбки.


***********************************


Був коваль чи був ковалем?

У якому відмінку – називному чи орудному – маємо ставити іменник і прикметник, якщо вони виступають у складеному присудку поряд з дієсловами бути, звати тощо? Як краще сказати по-українському: “Дмитро Луценко був поет-пісняр” чи “Дмитро Луценко був поетом-піснярем”; “Невістка була гарна господиня” чи “Невістка була гарною господинею”?

Це – ніби паралельні форми, писав відомий мовознавець Борис Антоненко-Давидович, однак у сучасному мовленні помітна схильність до вживання тільки однієї з них – орудного відмінка: “Петро був першим учнем у класі”; “Вона була досвідченою лаборанткою”; “Усе життя вони були наївними, як діти”.

А котрому з цих відмінків надавали переваги українська класика та фольклор? “Обоє вони були сироти, побралися й жили собі двійко” (Марко Вовчок); “Мене звуть Андрій Корчака” (Іван Нечуй-Левицький), “Будь мені лицар та вірнесенький” (з народної пісні). Як бачимо, в усіх трьох реченнях іменники в називному відмінку. Але дуже часто натрапляємо на фрази з орудним відмінком: “То був волом, а то хочеш зостатися конем” (Матвій Номис).

Виходить, ніби це однаково, який поставити відмінок іменника в складеному присудку – називний чи орудний? Ні, не однаково. Якщо проаналізувати наведені вище приклади, неважко помітити, що називний відмінок застосовують тоді, коли іменник і прикметник мають незмінну властивість – сироти, ім’я й прізвище – Андрій Корчака, лицар вірнесенький, тобто людина, що відзначається відданістю комусь на все життя, довіку. Зате там, де йдеться про несталу або тимчасову ознаку в іменнику й прикметнику, надають перевагу орудному відмінку: був волом.

Великий знавець слов’янських мов, український учений Олександр Потебня вважав, що фраза, яку прочитав у галицькому виданні: “Історія є вчителькою життя”, – належить до полонізмів і її треба було виправити на вимоги нашої мови: “Історія є вчителька життя”.

На основі цього в наведених на початку фразах правильно буде сказати: “Петро був перший учень у класі”; “Вона була досвідчена лаборантка”; “Усе життя вони були наївні, як діти”. Адже іменники й пов’язані з ними прикметники тут означають постійну властивість. Проте можна сказати й так: “Попервах Петро був першим учнем, а потім став мало не останнім”; “Хоч вона була й досвідченою лаборанткою, але перейшла на іншу роботу”; “Вони були наївними, як діти, поки їх не спіткало лихо”. Тепер іменники та прикметники передають уже не постійну, а тимчасову ознаку, тому й ужито орудний відмінок.


***********************************


Випадок і раз

Російські звороти в случае необходимости, ни в коем случае інколи неправильно перекладають у випадку необхідності, ні в якому випадку; треба: в разі потреби, якщо буде потреба, ні в якому разі, в жодному разі. Вислів в большинстве случаев варто передавати словами здебільшого, переважно; при случае – сполукою при нагоді; по случаю болезни – через хворобу або (залежно від контексту) у зв’язку з хворобою.

Іменник випадок означає “конкретна подія в минулому, теперішньому чи майбутньому”, тимчасом як вислів у кожному (будь-якому) разі каже не стільки про подію, скільки про можливість якихось подій; слово нагода вбирає в себе поняття обставин, що спричиняють певну подію.

Щоб виразніше побачити різницю між словами випадок і раз, подамо два приклади: “У цьому надзвичайному випадку я вчинив би інакше” (бо тут мовиться про конкретну подію), але – “У такому разі я вчиню інакше” (бо конкретності події, як то було в попередньому реченні, вже не відчувається).

Зрідка трапляється, що ці лексеми виступають у фразі як синоніми, наприклад, “на випадок смерті” та “в разі смерті”.

З цього випливає, що не годиться безоглядно вдаватися до іменника випадок, але водночас слід обачно послуговуватися словом раз, яке вживається також у кількісному значенні (“Раз мати породила, раз і помирати” – прислів’я) та в значенні прислівника (“Раз якось Остапові не спалося” – Михайло Коцюбинський) і сполучника (“А раз буде своя збройна сила, то ми повинні мати й своїх командирів” – Петро Панч).

Там, де йдеться про два аспекти чи предмети, є один і другий, а не один та інший. У конструкціях типу з одного боку і з іншого замість іншого слід ставити другого. В будь-якої річки два береги – один і другий, а не інший. Хоча може бути займенник інший (надаючи фразі характеру віддаленості) в такому контексті: “Де на інших берегах і ростуть кущі, а тут, у нас, – голісінько” (з живих уст).

Дієслово дозволяти вживається тільки в прямому значенні. Батько дозволив, керівник дозволив. У переносному ж – давати змогу (можливість). “Це дає змогу (а не дозволяє) збільшити виробництво продукції”.

До речі, українській мові не властивий вислів якісна продукція (товар) тощо. Треба: високоякісна, доброякісна. Так само не можна казати і писати неякісний (неякісна), треба: недоброякісний (недоброякісна), низькоякісний (низькоякісна). Немає ні світових стандартів якості, ані європейських. Просто є світові та європейські аналоги.

Не банка консервів, а бляшанка консервів. Не відволікатися, а відвертати увагу. Не добросовісно, а сумлінно. Російське находиться передається українськими дієсловами бути, перебувати, а не знаходитися.


***********************************


Замість прийняти постанову – постановити

Розглядаючи слова та вислови, що становлять певні труднощі в написанні, функціонуванні, синтаксичній сполучуваності тощо, ми в “Уроках...”, і це, звичайно, помітили читачі “Хрещатика”, намагаємося дати рекомендації нормативного характеру, тобто якомога вичерпніше відповісти на питання “Як правильно?” (саме на питання, а не запитання, бо це з граматичної термінології).

Нагадаймо для кращого засвоєння. Неграмотно кажуть стати в нагоді (треба мати нагоду і стати в пригоді), відігравати значення (треба відігравати роль, мати значення). Замість звичайного грати першу скрипку безпідставно вживають вислів грати головну скрипку (в оркестровій практиці, звідки він походить, є перша скрипка і немає головної). Словосполучення приймати участь, приймати до уваги (до відома, до серця) в українській літературній мові вважаються за помилкові. Варто замінити тут дієслово приймати на брати, і вони стануть нормативними. Негаразд буде по-українському сказати прийняти пропозицію, треба: схвалити пропозицію, якщо присутні на зборах поставилися до запропонованого прихильно, й ухвалити пропозицію, якщо вона стала резолюцією зборів. Узагалі, замість вислову прийняти постанову краще послуговуватися тільки дієсловом ухвалити або постановити: “Мешканці району постановили впорядкувати вулиці й сквери власними силами” (з газети). Твір музичний чи музикальний? Щоб визначити, який з цих споріднених прикметників поставити, маємо ознайомитися з контекстом. Коли йдеться про якість твору, його мелодійність, слід ужити музикальний (у правильності вибору можна переконатися, утворивши ступені порівняння: музикальніший, наймузикальніший). Коли ж мова про належність до виду мистецтва (музики), годиться скористатися відносним прикметником, що не утворює ступенів порівняння, – музичний. Так само не можна без контексту сказати, яке з двох синонімічних слів – старий і давній – треба застосувати до іменників друг, знайомий. Якщо хочуть підкреслити, що людина літня, – старий друг (знайомий), якщо йдеться про те, що хтось давно її знає чи приятелює з нею, – давній друг (знайомий).


***********************************


Не сплутайте масло з олією

В основі таких порад – дослідження наших мовознавців, зокрема Євгенії Чак, яка в своїх працях обгрунтовує вживання правильних форм, властивих сучасній українській мові.

Ось дієслова опановувати й оволодівати. Перше з них вимагає після себе прямого додатка в знахідному відмінку: опановувати знання, опановувати нову техніку. Інколи неправильно вживають опановувати (в значенні “вивчати”) з орудним відмінком: опановувати знаннями, наукою. Очевидно, причиною цієї помилки є семантична близькість слів опановувати й оволодівати, яке поєднується з орудним відмінком. Отже, опановувати – кого? що?, оволодівати – ким? чим? “Одначе, поки вони лаялись, Штепа вже встиг опанувати себе” (Олесь Гончар). “Ним став оволодівати смуток” (Олександр Довженко).

Дієслово випливати переносно означає “бути висновком, логічним наслідком чогось попереднього”. “З усього сказаного випливає, що...” А витікати виступає тільки в буквальному, фізичному значенні: “литися звідкись” (наприклад: вода витікає з крана), “брати початок з якоїсь водойми” (річка витікає з озера). “А потім я побачив, як із схилу кручі витікає маленький чорний струмок. То була нафта” (Олесь Донченко). Це значення може бути й метафорою.

Стилістична помилка полягає в тому, що дехто в розумінні “бути логічним наслідком чогось” вживає слово витікати. “І треба сказати, що той факт звучить у п’єсі правдиво і цілком логічно витікає з розвитку подій” (з газети). Але це дієслово, як зазначалося вище, в переносному значенні не використовується. Тому тут слід сказати: випливає з розвитку подій.

Прикметники властивий, притаманний і характерний – синоніми. Однак, якщо перші два вимагають після себе давального відмінка (“В кімнаті затишок, ошатність, властиві жіночій оселі” – Іван Кочерга), то характерний – родового з прийменником для. “В його, Івановій, грі завжди є елемент ризику польоту, характерного для творчих натур” (Володимир Дрозд). Оскільки ці слова семантично близькі, часто плутають керування відмінками, і тому виникають неправильні конструкції типу “характерний багатьом творам”, “властивий для трудового колективу”, “для нього притаманний”.

Отже, прикметники властивий і притаманний вимагають після себе питання кому? чому?, а не для кого?; характерний, навпаки, – для кого?, а не кому? чому?

Опікуватися – ким? чим?, а опікувати – кого? що? “Він добровільно опікувався майстернею, вимітав сміття, прибирав і чистив інструмент” (Юрій Яновський). “Мене опікував молодий моряк, мій рятівник” (Микола Трублаїні).

Лексичні норми української літературної мови, наголошує відомий лінгвіст Олександр Пономарів, вимагають семантичного розмежування слів масло – жировий продукт тваринного та мінерального походження (вершкове масло) і олія – жирова речовина з рослин: соняшникова (кукурудзяна) олія. Прикметник від цього слова олійний увіходить до словосполучень олійна фарба, олійний живопис, олійне малярство (картини, виконані олійними фарбами). Скорочено на позначення цих понять використовується й слово олія: “На початку тридцятих років Анатолій Петрицький здійснив дві великі серії портретів діячів української культури, одну в олії, другу в акварелі” (Словник української мови). Виходить, помилковими є вживані в теле- й радіопередачах речення на кшталт “Картини виконані маслом (треба олією) або тушшю”.

А ось газетний зразок бездумного перекладу з російської мови: “Рослинні масла (треба олії) багаті на природний оксидант”. Таким чином, російське слово масло має в українській мові три відповідники: масло, олія та ще мастило – жирова речовина для змащування тертьових поверхонь механізмів.

Прислівники доки й доти, поки й поти чуються у фразах як спарені, взаємозалежні. “Доки на передовій було спокійно, доти й Багіров поводився спокійно” (Олесь Гончар), “Поти все вередуватиму, аж поки купиш ласощів” (Григорій Квітка-Основ’яненко). Не можна й ставити доти з поки, а доки з поти, як це часом роблять. “Слава продавця росла й ширилася доти, поки слідчий не поцікавився”, “Я поти ждав її, доки не прийшла аж увечері”. Чуття мови підказує неприродність, помилковість такого сполучення.


***********************************


Коли книжка, а коли книга

Що таке книжка? За мовними довідниками, це переплетені в одне ціле друковані або рукописні аркуші з певним текстом. Це окремо виданий чи призначений для видання твір, і одна з частин роману, і номер товстого журналу.

Не применшимо вагу солідного тому, якщо назвемо його книжкою. Але з якогось часу це слово чомусь стали обминати, вживаючи тільки книга. Іноді доходило до смішного: невеличку збірочку-метелик початківця випускали у світ з видавничим девізом “Перша книга прозаїка”. А чому не “Перша книжка прозаїка”? Чи поета, гумориста, драматурга?

Іменник книга звучить з відтінком урочистості, піднесеності. Наприклад: “Книга вчить, як на світі жить” (прислів’я), “Книги – морська глибина: хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить” (Іван Франко).

В офіційних назвах, скажімо, в найменуваннях спеціалізованих закладів чи їхніх підрозділів, що поширювали друковані видання через пошту (магазин “Книга – поштою”, відділ “Книга – поштою”) усталилося слово книга. Від нього пішло книгарня. В діловому й побутовому мовленні книгою називають зшиті докупи, в оправі аркуші; фоліанти з відповідними записами: бухгалтерська книга (головна – гросбух), касова книга, книга обліку товарів, книга скарг і пропозицій, книга відгуків (вражень) тощо.

Але й слово книжка входить до цілого ряду термінологічних висловів: трудова книжка, ощадна книжка, телефонна книжка, залікова книжка. Звідси й загальновживане записна книжка (скорочено записник), куди занотовують щось для кращого запам’ятовування: думки, враження від почутого, побаченого, прочитаного, адреси, телефони і т. ін.

Отже, книжка й книга в окремих значеннях синонімічні, але різняться усталеною сполучуваністю з деякими словами. Варто пам’ятати, що для друкованого видання літературного твору загальною назвою є книжка.


***********************************


Розмір, об’єм, обсяг

Чи є різниця між цими словами, чи вони абсолютні синоніми, котрі можна довільно вживати на свою вподобу?

Іменник розмір ставлять тоді, коли йдеться про величину чогось в одному або в усіх вимірах. “І ось, нарешті, вершина. Це була площа значних розмірів, безладно завалена голим камінням” (Олесь Гончар). Розмір – це і стандартизований показник одягу людини за даними якогось вимірювання (костюм 50-го розміру, пальто 54-го розміру), і літературознавчий термін, який виражає кількість та чергування складів у вірші, від чого залежить мелодійний лад поетичного твору. А також термін музичний.

Об’єм означає величину завдовжки, завширшки і заввишки якогось тіла із замкнутими поверхнями, що вимірюється в кубічних одиницях. “Треба було визначити поверхню і об’єм конуса” (Олександр Довженко).

Зі словами книжка, стаття, капіталовкладення, знання, робота і низкою інших слід уживати обсяг. “Математику знав Марко в більшому обсязі, ніж вимагає того середня школа” (Олександр Копиленко).

Використання таких словосполучень, як розмір статті, об’єм роботи, розмір книжки або об’єм книжки, є порушенням стилістичної норми. “Збільшення масштабів і темпів розвитку народного господарства супроводжується лавиноподібним ростом об’єму (треба зростанням обсягу) інформації, необхідної для планування й управління виробництвом” (з журналу).


***********************************


Зняти з посади – усунути від роботи

В одній з газет було написано: “Його звільнили від посади керуючого трестом”. Чи правильно це? Якщо дієслово звільняти вживається у значенні “позбавляти професійної діяльності”, то доречними будуть родовий відмінок і прийменник з: “Ви звільнені з посади інспектора” (Олександр Довженко), “За грубість з абонентом її слід було навіть звільнити з роботи” (Семен Журахович).

Коли мова йде про якийсь рід занять узагалі, то використовується родовий відмінок іменника з прийменником від: “Другого ж ранку Зейнаб сказала, що її звільнено від будь-якої роботи” (Зінаїда Тулуб). Синонімами слів звільняти (звільнити) в першому значенні виступають лексеми знімати (зняти), яким також властиві керування родовим відмінком і прийменник з: “Його знімуть з цієї посади” (Григорій Тютюнник), “Невдовзі Петренка зняли з роботи” (з газети). Для слів усувати (усунути), синонімічних до названих вище дієслів, характерне керування родовим відмінком іменника робота з прийменником від: “Їх дуже скоро за минулі гріхи усунули від роботи” (Ірина Вільде).

У виступах на медичні теми нерідко чуємо сентенцію, що “хворобу легше попередити, ніж вилікуватися від неї”. Але ж так сказати не можна. Дієслово попередити означає “заздалегідь повідомити когось про щось; передувати чомусь”. Зверніть увагу: когось, тобто людину, людей. А тут мовиться про хворобу. Коли йдеться про те, щоб не допустити чогось, відвернути щось небажане, маємо послуговуватися словом запобігати. До речі, попереджати сполучається зі знахідним відмінком іменника та прийменником про: “Якщо ми все попалимо, вони зрозуміють, що тебе попередили про трус” (Зінаїда Тулуб). А запобігати вимагає додатка в давальному відмінку: “Дивні ті люди, бідує, горює, гине з голоду, а нічого не радить собі, не запобігає лихові” (Михайло Коцюбинський).

Отже, “хворобі легше запобігти, ніж вилікуватися від неї”.

Часто дієслово збиткуватися вживають із додатком у родовому відмінку і прийменником з (збиткуватися з хлопця) замість додатка в орудному відмінку та прийменника над (збиткуватися над хлопцем). “Ще мало ти на світі пожив, щоб збиткуватися над господарями” (Михайло Стельмах).

Очевидно, неправильно застосовується це слово під впливом його синонімів – знущатися, глумитися, глузувати, які в літературній мові переважно виступають із додатком у родовому відмінку і прийменником з (знущатися, глумитися, глузувати – з кого?).


***********************************


Чи можна взяти себе в руки?

У нашому мовленні – усному й писемному – є багато похибок, пов’язаних з уживанням слова не в українському, а в російському значенні.

“Гринько взяв себе в руки і став говорити спокійно”, – пише газета. Але по-українському можна взяти в руки щось або когось, тільки не себе: “Ну, – гукнув Бертольд, – то байка! Я візьму співців тих в руки” (Леся Українка). Якщо ж треба передати російські вислови взять себя в руки, овладеть собой, то маємо вдатися до таких відповідників: опанувати себе, запанувати над собою (Словник за редакцією Агатангела Кримського).

Дієслово збутися в значенні “здійснитися” чимраз частіше використовують засоби масової інформації, знімаючи з ужитку давні українські слова здійснитися й справдитися. А тим часом збутися відповідає насамперед російським избавиться, освободиться, отделаться: “Біда здибає легко, та трудно її збутись” (прислів’я), “Так вони й липнуть до того, як мухи до меду! Ледве вже ми їх збулися” (Марко Вовчок).

Наша класична література й фольклор, відповідно до російських сбыться, осуществиться, послуговувалися словами здійснитися (“Ще недавно бачив у мріях, тепер здійснилось”, – Михайло Коцюбинський), справдитися (“Той сон твій справдиться”, – Тарас Шевченко).

“Ти був учора на новорічному вечорі?

– Та ні. Так заробився... запрацювався, що й незчувся, як день минув”.

Це розмова двох освічених людей, працівників однієї установи. Співрозмовник сам, очевидно, відчув комізм ситуації, яку створила калька: за-работать-ся – за-робити-ся (работать – робити). Справді, як зазначає довідник “Культура української мови”, дуже небезпечно калькувати, здавалося б, зовсім однакові слова близьких мов. Адже розмовні російські зарабатываться, заработаться означають “працювати дуже довго або багато; стомлюватися від роботи”. А українські зароблятися, заробитися мають іншу семантику. Зароблятися – зворотна форма дієслова заробляти, основне значення якого – “одержувати за роботу, придбавати роботою”. “Ми б працювали, заробляли, зібрались би на свою хату” (Степан Васильченко). Утворена від заробляти форма зароблятися використовується в пасивних конструкціях для передавання дії, що відбувається над предметом (об’єктом): “Час немов стер всі подробиці, залишивши тільки те... головне, що заробляється довгим трудом” (Олександр Довженко). Форма доконаного виду заробитися – розмовний синонім до забруднитися – уживається в активних конструкціях: “Заробивсь, як чорт” (Матвій Номис). Заробитися використовується і в пасивних конструкціях: “Семен казав... треба купити коненята... Може б, там заробилося який гріш хурманкою” (Михайло Коцюбинський).

Значення, що нас цікавить у російських зарабатываться, заработаться, відповідно передається українськими запрацьовуватися, запрацюватися: “Воно вже й додому час, запрацювалися ми сьогодні з Максимом” (Іван Цюпа).


***********************************


Не злісний, а затятий

“Ніякі вмовляння й попередження не допомогли, і він став злісним п’яницею”, – читаємо в репортерській замітці й міркуємо: чи ця людина, що пустилася берега, почала тільки без просипу пити, чи в неї водночас і зіпсувалася вдача – стала злісна, як то виходить за автором. Адже прикметник злісний є насамперед відповідником до російського злобный: “Під удари вітру злісні, що летить над морем нив, відчинив вікно я пісні, серце пісні відчинив” (Володимир Сосюра). Проте з подальшого читання тексту бачимо, що йдеться тут не про вдачу, а лише про те, що п’яниця став непоправний, не піддавався впливу. На такий випадок є в українській мові слово затятий: “Коли він такий затятий, то й я буду затятий” (Словник Бориса Грінченка). Тому репортер мав написати: “став затятим п’яницею”.

Однак прикметник злісний може відповідати і російському злостный, коли йдеться про рослини чи комах, наприклад, злісні шкідники: “Насіння для посіву треба цілком очистити від бур’янів, особливо злісних” (з газети). Зі сказаного випливає, що не можна користуватися словом злісний безоглядно, слід ставити його там, де воно буде слушне.

Іноді навіть у художніх творах трапляються помилки типу: “Не то справді хотів спати, не то тільки вдавав, що хоче”. Такого вислову в нашій мові нема – його механічно перенесено з російської, де цілком природно звучить фраза: “Не то, действительно, хотел спать, не то делал вид, что хочется”. Українським відповідником йому буде чи то – чи, наприклад: “Одна з таких чи то камер, чи то маленьких скель стирчала тільки за метр від берега” (Юрій Шовкопляс). Отже, й у фразі, наведеній на початку, годилося вжити це словосполучення.

Або таке речення: “Ні-ні та й піде на базар щось продавати”. Тут одразу відчувається буквалістичність і неприродність звороту ні-ні в контексті українського твору: його скальковано з російського вислову типу “Нет-нет да и соврет опять”.

Заперечення ні в українській мові може бути повторене лише для того, щоб передати особливо піднесений емоційний стан людини: “Ні, ні, не хочу цього! Не дам згоди на це!” А для російського “нет-нет да и...” є інші відповідники: гляди (“То не хотів їхати, а то, гляди, вже й у дорогу зібрався” (з живих уст), коли-не-коли (“Артем на заводі. Коли-не-коли провідає матір” (Андрій Головко). Повторення дієслова із запереченням може також відповідати наведеній російській сполуці: “Не йде, не йде та й прийде стовбичити цілий день” (з живих уст).

Тим-то у першій помилковій фразі треба було написати: “Коли-не-коли та й піде на базар щось продавати”, або “Гляди, й піде на базар...”


***********************************


Шлях і дорога – що брат і сестра

"Через гору шлях-доріженька, ой, широкая та пробитая, слізоньками перемитая",- співається в народній пісні. Можливо, не всі знають цю пісню, але кожному відоме в ній значення обох споріднених слів. То смуга землі, якою їздять і ходять. Дорогу, шлях прокладають у потрібному напрямку, їх будують (насипають, підвищують, аби зручно було і людям, і транспорту пересуватися). Так виникають підвісні дороги (шляхи), канатні, трамвайні, тролейбусні тощо.

Смуга для руху, взагалі сполучення, може бути й у небі чи на воді – тоді йдеться про повітряні або морські, річкові дороги (шляхи).

Спеціалістів з будівництва та експлуатації земних трас називають дорожниками (шляховиками). Вони виконують дорожньо-ремонтні роботи. Саме таке словосполучення побутує в мовленні, хоча паралельно вживається вислів ремонт шляхів. Чому автодорожній інститут, але Міншляхбуд, Держшляхбуд? У власних назвах користуються усталеними умовними найменуваннями, не допускаючи синонімії. Узвичаєні також словосполучення: дорожні знаки (а не шляхові), вулично-шляхова мережа міст (а не вулично-дорожня). Є шляхопровід, однак немає дорогопроводу. Коли мовиться про вирушання кудись неблизько, про подорож, тоді доречне буде слово путь жіночого роду або дорога. "Далекая путь, хвилини не ждуть" (Леся Українка), "В далеку дорогу піду" (Борис Грінченко).

Невелика дорога між селами зветься путівець, не пряма, а кружна – манівець.

Російські вислови дорога домой, обратный путь, на обратном пути, (не) по пути, половина дороги (пути), счастливого пути по-українському звучать так: дорога додому, дорога назад (а не зворотна дорога), по дорозі назад, повертаючись назад (а не на зворотній дорозі), (не) по дорозі, (не) по путі; половина дороги (шляху), щасливої дороги чи просто: щасливо. А сполука торная (укатанная) дорога передається як битий шлях. Відповідно до російських таким путем; туда ему и дорога нашою мовою кажуть: таким способом (або ); так йому й треба, катюзі по заслузі, своїм шляхом пішов!

Нагадаємо, що останнім часом дуже вподобали в нас західноукраїнський вислів у такий спосіб. Він витискує з ужитку зворот таким способом (чином): "У такий спосіб працюватимемо й надалі" (з газети). Ліпше все-таки дотримуватися повсюди давнього загальноукраїнського словосполучення таким способом, що не має впливу інших мов (у цьому разі – німецької).

Переносне тлумачення "напрям діяльності, розвитку" треба передавати словом шлях. Його вживають переважно з означенням або з іменником у родовому відмінку, перед яким стоїть прийменник до, наприклад: важкий шлях до щастя, шлях до миру.

Як синонімічні назви відтінюються ці іменники в поетичній мові: "Спільна дорога у всіх дівчат, та окремий у кожної шлях" (Максим Рильський).

Літературна норма рекомендує уникати конструкцій з прийменником типу по шляху технічного прогресу. Краще сказати й написати: шляхом технічного прогресу.


***********************************


Як у множині слово "дно"?

Далеко не кожен може на це відповісти. Тож запам'ятайте: дена. У родовому відмінку (чого?) – ден. Таку форму подають "Український правопис", деякі словники.

Не всі пояснять різницю в значеннях дієслів зріднитися і поріднитися. Тому візьміть також до уваги: зріднитися – значить стати близькими, дорогими одне одному. "Вона (Ольга)... духовно зріднилася з тобою" (Петро Колесник). А поріднитися – породичатися. "Ми хочемо поріднитися з вами,- сказав сват.- У вас дочка на виданні, а в нас жених" (Іван Нечуй-Левицький).

Часто ставлять не там, де треба, слова допускати і припускати. Причина та ж сама: не відчувають змістової відмінності між ними. Якщо перше з них означає "дозволяти комусь брати участь у чомусь чи мати доступ кудись; примирюватися з чимось" (допускати брак), то друге – "вважати за ймовірне, можливе що-небудь" (припускати думку).

А як зрозуміти вислів "Куштуйте на здоров'я!", який часом трапляється і в усній мові, й у писемній? Дієслово куштувати, коли його використовують стосовно їжі, виражає поняття "з'їдати або випивати трохи чогось для проби". Отже, це словосполучення означає, що когось запрошують лише попробувати якоїсь страви, але ніяк не спожити її. Тим-то тут годився б усталений зворот "Їжте на здоров'я!"

Іноді плутають іменники декваліфікація та дискваліфікація, підмінюють їх один одним, чим викривлюють зміст сказаного, написаного. Варто нагадати, що декваліфікація – то втрата професійних знань, навичок. Декваліфікація інженера. Часткова декваліфікація. А дискваліфікація – оголошення когось не гідним або не здатним обіймати свою посаду, виконувати певну роботу, функції через фахову непідготовленість; усунення від обов'язків на знак покарання за якусь службову чи моральну провину. "Після багаторічної перерви він не міг працювати за високим розрядом, і атестаційна комісія ухвалила рішення про дискваліфікацію" (з газети). Це і позбавлення спортсмена або команди брати участь у змаганнях. Дискваліфікація футболіста. Часом чуємо: ведучий спеціаліст. Вислів неправильний. На місці цього прикметника має бути провідний. Адже саме він містить у собі значення "найважливіший, головний, основний; а також – який указує дорогу, напрямок руху". Провідна зірка. Провідна роль. Провідна ідея. Провідні вчені. Але ведучий концерту. Втім, це явна калька з російської.


***********************************


Недолік чи хиба?

Колись іменник недолік мав далеко вужче значення, ніж тепер. Утворений від кореня дієслова лічити (рахувати) й заперечної частки недо, він був синонімом слова нестача. Саме в такому розумінні його вживали класична література та народне мовлення. “Під час ревізії каси виявлено недолік (або нестачу) на чималу суму”.

Згодом цей іменник утратив своє первинне значення і набув змісту російського слова недостаток. Хоча з погляду мовної традиції є чіткіші українські відповідники: хиба, вада, огріх, похибка, недоробок тощо. “Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений” (Василь Стефаник). “Цей твір захоплює читача, але в ньому багато стилістичних вад”.

То чи варто всі названі тут синоніми замінювати одним-єдиним і не завжди доречним у конкретному контексті словом недолік, як це нерідко роблять у нас?

Буває, деякі мовці не розрізняють значень слів спеціальність, професія й фах і тому припускаються помилок. Для них нагадаємо: спеціальність – це окрема галузь науки, техніки, мистецтва і т. ін., в якій людина працює; основна кваліфікація. Хірург за спеціальністю. А професія – рід занять, певна форма трудової діяльності. Вибір професій. Професія вчителя.

Професія найчастіше виступає як родове поняття стосовно слова спеціальність, тож використовувати одне замість одного не рекомендується. Порівняймо: за професією лікар, за спеціальністю стоматолог. Фах уживається з обома значеннями. Фах учителя. Хірург за фахом.

Прикметники братерський і братній збігаються семантично, коли передають зміст: “який буває між однодумцями, близькими людьми, народами”. Братерська (братня) допомога. Розрізняються сполучуваністю. Братерська єдність. Братні партії.

Тільки братній уживається в значенні “який стосується брата”. Рідна братня кров.

Тільки братський входить до усталених словосполучень братська могила, братські школи (іст.).

Принагідно зазначимо, що при підметі, вираженому зворотом “брат з сестрою” (чоловік з жінкою, батько з матір’ю), присудок має: а) форму множини, якщо дія приписується двом рівноправним особам – брат з сестрою поїхали в село; б) форму однини, якщо треба підкреслити, що хтось супроводжує особу, – брат з сестрою поїхав за кордон; в) за наявності слова разом частіше використовується форма однини – брат разом з сестрою пішов у ліс.


***********************************


Виголошувати, оголошувати, проголошувати

Збігаються у значенні “привселюдно виступати з промовою, доповіддю, висловлювати якісь думки” дієслова виголошувати і проголошувати. Урочисто виголосити (проголосити).

Тільки проголошувати – декларувати, обнародувати. Проголосити рівноправність. Проголосити незалежність.

Тільки оголошувати – публічно заявляти про що-небудь, робити відомим, офіційно визнавати. Оголосити подяку. Оголосити невинним. Оголосити збори відкритими.

Зачитати указ чи прочитати указ (телеграму)?

У наведених сполученнях дієслова зачитати й прочитати синонімічні, тобто виступають як рівноправні, взаємозамінні. Однак різні префікси вносять і певні відтінки. У практиці спостерігається тенденція використовувати слово зачитати в тих випадках, коли йдеться про повідомлення вголос якоїсь лаконічної інформації (зачитати заяву, резолюцію тощо) на зборах, засіданнях. Теоретично можлива й така фраза: голова зборів прочитує резолюцію, тобто спочатку сам знайомиться з нею. Але звичайно побутує варіант (мовиться про теперішній час): голова зборів читає резолюцію.

Отже, коли знайомлять слухачів зі змістом офіційних паперів, здебільшого коротких, перевага надається дієслову зачитати: зачитати указ, зачитати телеграму. З іменниками доповідь, лекція усталилася інша сполучуваність: прочитати доповідь (лекцію).


***********************************


Нарешті про ”нарешті”

Прислівник нарешті відокремлюється комами як вставне слово: 1. Якщо вказує на зв’язок думок, порядок викладу. “Та й, нарешті, ви зможете дістати в нього належну консультацію” (з газети). 2. Якщо наголошує, що член речення, при якому воно стоїть, завершує сказане або є останнім у переліку. “Минають села, наче сни. І от, нарешті, засиніли Дніпропетровщини лани” (Володимир Сосюра). 3. Якщо дає оцінку факту, служить для висловлення нетерпіння, незадоволення і под. “ – Чи ти скінчиш, нарешті, нещасний комедіанте!” (Михайло Коцюбинський).

А знаком оклику його відокремлюють тоді, коли цей прислівник уживається для вираження радості, захвату, задоволення тощо (в значенні вигуку). “Нарешті! Наші дорогі гості приїхали” (з газети).

Вставними найчастіше бувають такі слова й словосполучення: бач, бачиш, безперечно, безсумнівно, бувало, видимо, видно, відома річ, власне, втім, головне, головним чином, далебі, до речі, звичайно, звісно, здавалось, значить, зрозуміло, кажуть, коротше кажучи, либонь, мабуть, між іншим, мовляв, може, можливо, навпаки, на жаль, на мій погляд, на нашу думку, наприклад, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, по-перше (по-друге...), правда, проте й однак (коли ці слова стоять не на першому місці в головному чи підрядному реченнях, де вони є сполучниками), сказати б, справді, щоправда, як видимо, ясна річ і деякі інші.

Коли сполучник а (рідше але) відноситься до вставного слова, він комою не виділяється: а власне, а втім, а може, а можливо тощо. “А може, зустрінемося сьогодні?”

Якщо два слова, перед кожним з яких є сполучник і або ні, становлять єдиний усталений вислів, то відокремлювати їх не слід: і так і сяк, і туди і сюди, і вдень і вночі; ні туди ні сюди, ні сяк ні так, ні се ні те, ні вдень ні вночі, ні риба ні м’ясо.

Не потрібна кома також між двома однорідними членами речення, що з’єднуються повторюваним сполучником та утворюють тісну змістову єдність (звичайно вони не мають при собі пояснювальних слів): “А потім і щастя і горе обірвались так раптом” (Леся Українка) .


***********************************


Звідки ти, ім’я?

“Як вас звати?” – “Сергій. А вас?” – “Ярослав. А вас?” – “Наталя”... Кожен з нас, певне, знає, як правильно писати своє ім’я, імена родичів і друзів, як утворюються форми по батькові тощо. Коротше кажучи, ознайомлений з практичним життям цих наймень в українській мові. Але чи багатьом відомі походження, значення, історія власних імен, що записані в наших паспортах?

Традиція давати людині ймення ведеться з сивої давнини, мабуть, відтоді, коли земляни навчилися спілкуватися між собою. У різних народів є свої принципи називання дітей. Східні слов’яни на час виникнення Київської Русі мали досить розгалужену систему особових імен. За довідником “Культура української мови”, своїх чад найменовували самі батьки на підставі різних ознак немовляти, його поведінки, пори та обставин народження. Тому нерідко траплялися імена Балуш (“пустун”), Мал (“малий”), Рудак (“рудий”), Безсон, Буян, Мовчан, Плакса і т. ін. Довгоочікуваного сина називали Ждан, Бажен (“жданий, бажаний”), небажаного, нечаяного – Неждан, Нечай. Імена Весна, Зима, Політко, Субота і под. вказували на час народження, а Одинець, Третяк, Четвертак, Семик, Дев’ятко – на те, якою за черговістю появи на світ була дитина в сім’ї.

Певна частина власних імен пов’язувалася з марновірствами та закликаннями. Так, імення Ведмідь, Лев, Сокіл давали дітям, щоб відлякувати злих духів, а Крив, Некрас, Нехорошко, Хвороща, Худяк – аби не привернути уваги нечистої сили, яка могла нашкодити малюкові чи забрати його до себе. Деякі батьки вірили, що коли дитину назвати негарним ім’ям, то вийде навпаки: вона виросте красивою, мужньою. Хлопчики Вовк, Зубр чи Орел неодмінно будуть сильними й витривалими, а Заєць і Білка – прудкими та моторними.

Споконвічно слов’янськими вважалися такі чоловічі наймення, як Добрило, Гостило, Гатило, Вишата, Милята, Путята, Славята, Милоніг, Переніг, жіночі Доброніга, Злата, Лада, Милуша, що також уживалися тоді.

Як відомо, перші київські князі мали варязькі імена, пристосовані до давньоруської фонетики: Аскольд (Оскольд), Дір (Дир), Рюрик (від Хрьорекр – “могутній славою, славний”), Олег (від Гельг, Хельг – “освячений, посвячений”), Ігор (від Інгвар, тобто Інг – “молодий, юний” плюс вар – “військова сила, військо”), Ольга (від Гельга, Хельга – “свята”). Та, починаючи від Святослава Ігоревича (Хороброго), в племінних вождів і давньоруських князів ІХ – ХІ сторіч були вже милозвучні слов’янські ймення, переважно складні, з другою частиною на -волод, -мир, -полк, – слав, з якими пов’язуються поняття володіння, миру (всесвіту і стану спокою, не війни), слави: Всеволод, Володимир, Остромир, Ратемир, Судомир, Творимир, Тихомир, Святополк, Ярополк, Володислав, Всеслав, В’ячеслав, Ізяслав, Милослав, Мирослав, Мстистав, Радослав, Ростислав, Святослав, Ярослав та ін.

Серед найпоширеніших давньоруських жіночих князівських імен були Верхуслава, Горислава, Гремислава, Звенислава, Предислава (Предслава), Сбислава, Святослава тощо. Про їхню популярність свідчить, наприклад, те, що Володимир Великий, розгромивши полоцького князя Рогволода й узявши собі за дружину його дочку Рогніду, змінив її ім’я, назвавши Гориславою.

У складі сучасних власних імен людей дослідники виділяють кілька шарів. Це давньоруські Борислав (скорочене Борис), Вадим, Гліб, уже названі вище Володимир, Всеволод, Ростислав, Святослав, Ярослав, а також Людмила, Світлана, зіслов’янщені Ольга, Олег, Ігор, кальки з грецької мови типу Богдан, Віра, Надія, Любов та ін.

Зупинімося на жіночих іменах Ольга і Світлана. Обоє вони входять до числа досить популярних в Україні. Перше своїм злетом і поширенням, безперечно, зобов’язане княгині Ользі – жінці мудрій і владній, чи не першій християнці в Київській Русі. Після охрещення вона дістала церковне ім’я Олена.

Українські майстри слова опоетизовують імення Ольга в своїй творчості:

Як у Олі очі – морська вода!

Як у Олі коси – ковил-трава!

Як у Олі, братця, така хода –

Наче пава гордая проплива!

(Станіслав Тельнюк)

Оленько, Олю... Пісенна моя Бондарівно!

(Любов Забашта)

Ім’я Світлана (рос. Светлана, білор. Святлана, пестливі форми – Світланонька, Світланка, Світлинка, Свєта, Лана, Ланочка, Лануся) є жіночим відповідником до чоловічого Світлан – “білоголовий, світлий”. З ним споріднені також Зоряна, Зорена, Светозар у південнослов’янських народів.

Звичай називати дітей ім’ям, у яке вкладається поняття світла, ясності, світанку, мають й інші народи Європи. У німців це Lucie, в англійців Lucia, Lucy і чоловіче Lucien, в італійців Luciana та Luciano. Усі ці імена походять від латинських Lucia, Lucianus – “світлий, блискучий, осяйний”.

Ім’я Світлана в українському фольклорі не засвідчене, але в художній літературі трапляється часто.

– Я з вами, Світланко, на край світу пішов би.

(Андрій М’ястківський)

Твоє ім’я від світла

чи від лані?

Світлинко, Ланочко,

в журбі, в юрбі – одна!

Що Лані у тім холоді вікна?

Якій журбі здалась

неподоланній?

(Світлана Йовенко)

Найпотужніший шар становлять у нас візантійські імена, запозичені разом із запровадженням християнства на Русі у Х ст. Ці канонізовані (узаконені) церквою й зафіксовані у спеціальних книгах (святцях) наймення давалися під час хрещення. Візантійські імена, крім давньогрецьких, охоплювали давньоримські й давньоєврейські, а також незначну частину імен тих народів, з якими елліни тоді підтримували торговельні та культурні зв’язки. До цих наймень належать, зокрема, Іван, Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна, Олена, Катерина та ін. На українському мовному ґрунті вони набули спеціального звукового оформлення, обросли різноманітними варіантами і вже давно не сприймаються як запозичені, зазначають автори довідника “Власні імена людей” Лариса Скрипник та Ніна Дзятківська.

Втім, докладніше про це в наступних “Уроках...”


***********************************


Арабеск – арабески

Не думайте, що це той самий іменник в однині та множині. Арабеск – поза в класичному бальному танці. Арабески – 1. Вид орнаменту з геометричних і стилізованих рослинних візерунків. Малюнки для арабесок. 2. Маленький музичний твір, примхливий і невимушений за характером. Мелодія арабесок. 3. Збірка невеличких літературних творів. “Арабески” Миколи Гоголя.

Розрізняються семантично і прикметники акціонерний та акціонерський. Перший виражає поняття “який стосується акцій, заснований на них”. Акціонерне товариство. Другий передає зміст: “те, що належить, властиве акціонерам”. Акціонерські внески.

Російське общественный означає і суспільний, і громадський. Тому люди, котрі не знають добре української, вживають у нашій мові ці слова як синоніми, а звідси – помилки, недоречності. Тож треба пам’ятати, що суспільний утворено від іменника суспільство. Суспільний лад, суспільні відносини, суспільне буття, суспільна свідомість, суспільні науки. А громадський – від громада. Він має значення “не державний, не службовий, добровільний, такий, що стосується всього населення або якогось колективу”. Громадські організації, громадський порядок, громадські доручення, громадське харчування. Неправильно кажуть суспільний діяч, треба громадський діяч.

Деякі слова: думка, обов’язок, діяльність можуть сполучатися з обома прикметниками (суспільний і громадський), але значення таких висловів різне; воно зумовлене контекстом. Скажімо, суспільна думка – це політичні ідеї того чи того суспільства в певний період його історії. А громадська думка – погляд колективу, населення країни або більшого загалу (континенту, планети) на якесь питання. “Громадська думка всього прогресивного людства виступає проти війни, за мир між народами” (з газети).


***********************************


Лопатеподібний чи лопатоподібний?

І так, і так правильно. Річ у тім, що це два різних прикметники. Лопатеподібний – який формою схожий на лопать. Лопатоподібний – який формою схожий на лопату.

Іменники блуза і блузка також не тотожні. Блуза – верхній вільний робочий одяг. Робітники були в легких блузах. Гірницька блуза. Блузка – легкий жіночий одяг (до пояса); кофта. Батистова блузка.

Бобер – водяний гризун, що дає цінне хутро. Річковий бобер. Шапка з бобра. Бобир – дрібна прісноводна риба; йорж. Зловили бобиря.

Витрати – затрати – втрати. Перші два слова збігаються у значенні: “кошти, гроші, витрачені на що-небудь”. Витрати (затрати) на капітальне будівництво.

Тільки затрати – матеріальні цінності, енергія, сила, праця і под., що використані на щось.

Втрати:

1. Марне витрачання чогось; збитки. Втрати врожаю. Зазнавати втрат.

2. Жива сила і техніка, втрачені під час війни. Тяжкі втрати. Людські втрати.

Гвоздиковий – гвоздичний. Розрізняються значенням. Гвоздиковий – належний до гвоздики як декоративної рослини із запашними квітами різних кольорів. Гвоздикове насіння. Гвоздичний – що стосується гвоздики як прянощів. Гвоздичне дерево. Гвоздичний запах.

Геркулесівський – дужий, міцний (здоров’ям, силою); схожий на Геркулеса (Геракла). Геркулесівські м’язи. Геркулесівська потуга.

Геркулесовий – приготовлений з вівсяної крупи. Геркулесова каша. Геркулесові стовпи – стале словосполучення. Пишеться з малої літери.

Дебет – лівий бік бухгалтерського рахунка. За дебетом і кредитом. Дебіт – кількість газу або рідини (об’єм), яка виходить з джерела за одиницю часу. Дебіт свердловини – 200 кубічних метрів на годину.

Девіз – вислів, формулювання. Зміст девізу. Розшифрування девізу. Девіза – вексель, чек для оплати його за кордоном. Одержання девізи.

Експонат – предмет, продукція, що їх показують на виставці або виставляють у музеї для огляду. Цікаві експонати. Музейний експонат. Експонент – особа чи організація, котрі демонструють експонати. Десятки експонентів.

Не ідентичні й слова обголений та оголений. Обголений – якого поголили. Обголене обличчя. Оголений – 1. З якого зняли одяг, покриття, зробили голим. Оголені спини. Оголена земля. 2. Залишений без потрібного, без захисту. Оголений фронт. 3. Переносно: розкрита суть когось, чогось. Оголене нутро лицеміра.

Первинний – первісний – первозданний. Слова, що теж мають різні значення. Первинний – 1. Від якого або з якого починається що-небудь; початковий. Первинна обробка льону. 2. Який з’явився раніше вторинного. Первинне ім’я. Первинний порив. 3. Що є початковою ланкою якоїсь організації. Первинна парторганізація.

Первісний – 1. Який був у найдавніші періоди історії людства; відповідає російському первобытный. Первісна людина. Первісне суспільство. 2. Який існував спочатку і його замінили чимось. Первісний текст.

Первозданний – чистий, незайманий. Первозданний степ (цілина).

Багатьом здається, що іменники танок і танець означають одне й те ж саме, тому й читаємо раз у раз на афішах: “Виступає ансамбль пісні й танку”. Але ж танок – то тільки різновид танцю, він відповідає російському хоровод. “Стрункі високі дерева снуються перед очима, неначе водять який чарівний танок” (Леся Українка). Сплутування цих іменників призводить до мовних похибок


***********************************


Стати в пригоді чи в нагоді?

Іменники пригода та нагода – наче камінь спотикання для тих, хто негаразд знає або тільки починає вивчати українську мову. В одній з попередніх публікацій побіжно згадувалося про вживання їх. Однак читачі просять докладніше розповісти про це, що ми й робимо.

Обидві лексеми часом ставлять не там, де треба, не тільки через їхню звукову схожість, а й тому, що серед багатьох значень вони мають також значення російського слова случай. “Ще на формуванні (взводу) сталася пригода, після якої ми з Оленченком подружили” (Іван Багмут); “Олексій дав оправити портрет у рамки за скло і послав при нагоді до матері” (Панько Куліш).

Щоб уникати прикрих помилок, слід запам’ятати, що нагода означає “зручні, сприятливі для здійснення чого-небудь обставини, підхожий момент”. А пригода вказує на те, що сталося (часто непередбачено, несподівано); на якусь подію або й на лихо. “Серед ночі, при місяці, при тяжкім болі тіла, всі денні пригоди вставали перед ним, як страховище” (Панас Мирний).

Цей іменник може також виражати потребу, користь: “Годувала собі дочку для своєї пригоди, щоб принесла із криниці холодної води” (народна пісня), від чого походить вислів стати в пригоді: “Не бий мене, чоловіче добрий, я тобі у великій пригоді стану” (казка).

Отже, стати в пригоді – знадобитися, бути корисним, зробити послугу тощо. Замість цього словосполучення в усному мовленні, а іноді й у засобах масової інформації безпідставно вживають не узвичаєне в літературній мові стати в нагоді, що виникло внаслідок плутання двох висловів – стати в пригоді й мати нагоду: “Ось коли хлопцеві стали в нагоді знання, набуті в профтехучилищі” (з газети). Такого ненормативного звороту варто уникати.


***********************************


Підступне обабіч

Становити і складати. Перше з цих дієслів уживається в літературній мові в значенні “бути складником чогось; являти собою щось”. “Орні землі з давніх-давен становили на території Гуцульщини незначну частину її земельних угідь” (з газети).

Інколи становити замінюють словом складати. Економічний ефект складає. Не складає винятку (труднощів). Цього робити не слід. Адже така заміна призводить до порушення лексичних норм. У дієслова складати є свої значення, скажімо, складати доповідь (рівняння, уявлення), складати дрова.

Не сприймається тепер як правомірний і зворот становити собою.

Тож свідоме і точне слововживання – насамперед. Читаю в газеті: “Хлопчик погрався в пісочку й сів на лавочці обабіч бабусі”. Виходить якась нісенітниця. Адже обабіч означає “з обох боків”. А треба було написати обіч, тобто поруч, біля бабусі.


***********************************


Пам’ятник і пам’ятка

Здавалося б, із словами пам’ятка й пам’ятник уже все гаразд: маємо Товариство охорони пам’яток історії та культури (хоча спочатку в складі його назви замість пам’яток стояло пам’ятників), часопис “Пам’ятники України” перейменовано в “Пам’ятки України”, пише мовознавець Олександр Пономарів. Але багато мовців, серед яких, на жаль, є й працівники засобів масової інформації, досі не бачать особливої відмінності між цими двома паронімами (слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням і написанням). По радіо й телебаченню часом виступають кореспонденти, котрі розповідають про Товариство пам’ятників... Виходить, є потреба ще раз нагадати, що пам’ятник у сучасній українській літературній мові має тільки одне значення – скульптурна споруда на пам’ять або на честь когось чи чогось. Скажімо, пам’ятник князеві Володимиру, проект пам’ятника Михайлові Грушевському, встановлення пам’ятника Лесі Українці тощо.

Слово пам’ятка має кілька значень: річ або об’єкт, що нагадує про когось, про щось (“Який виноград викохав! Добру пам’ятку по собі лишив”, – Іван Волошин); предмет матеріальної або духовної культури минулого: історична пам’ятка, літературна пам’ятка, пам’ятка музичної культури, пам’ятка природи і т. ін.; поминальна книжечка; те саме, що й інструкція (пам’ятка водієві, пам’ятка туристові). Отже, єдино можлива назва організації – Товариство охорони пам’яток історії та культури (оскільки воно покликане охороняти не лише монументи й надгробки)


***********************************


Бувають відсутні тільки люди

Відповідниками широковживаних російських слів отсутствие, отсутствующий, присутствие, присутствующий в українській мові виступають відсутність, відсутній, присутність, присутній. “Секретарці велено записати всіх відсутніх на зборах” (з газети). “Присутнім сподобалися виступи юних виконавців” (зі звіту).

Однак слід пам’ятати, що цими словами користуються тоді, коли йдеться про людей. “Злочинця допитано в присутності свідків” (із судової хроніки). Якщо ж мовиться про речі, то маємо вживати лексеми брак, бракує, нема. Саме ними послуговувалася українська художня література у своїх класичних і сучасних зразках. “Брак досвіду до лиха доведе” (переклад Миколи Бажана), “Коли в тебе бракує того насіння, позич його” (Олекса Стороженко), “Він добре знав, що в Нимидори нема грошей” (Іван Нечуй-Левицький). У цих реченнях не можна замість брак, бракує, нема ставити відсутність, відсутні, адже то буде порушенням літературної норми. ]

Щодо цього мудро сказав Борис Антоненко-Давидович: “Якщо росіяни, кепкуючи з надуживання такими канцеляризмами, створили жартівливий вислів “отсутствие всякого присутствия”, то ще менше підстав є в нас удаватись до них навіть у діловій мові, бо маємо, як видно, інші потрібні для точного відтворення думки слова, що поширюють наші мовні можливості”.


***********************************


Не вживайте слова ”слідуючий”

Наступний – який з’являється слідом за чимось; найближчий у часі чи просторі. Залежно від контексту це слово має кілька значень: “дальший”, “подальший”, “другий”. Якщо йдеться про предмети або конкретні явища, здебільшого вживають прикметник наступний: наступний урок, наступного дня (тижня), наступна зупинка.

Коли ж мовиться про абстрактні явища, що відбувалися чи відбуватимуться після якогось часу, події, частіше вдаються до прикметників дальший, подальший: дальше життя, подальша доля, подальша робота.

Ненормативними є вислови на слідуючий день, слідуюче питання, слідуюча зупинка і т. д. Дієприкметник слідуючий, що входить до них, неможливий навіть теоретично, бо в українській мові немає дієслів, од яких можна було б його утворити.

Втім, замість сталося наступне ліпше сказати сталося ось що. Перед переліком або поясненням доречне слово такий. Не наступні факти, а такі факти, не з наступних спеціальностей, а з таких спеціальностей, заявляти не наступне, а таке.

Журналіст Анатолій Урбан просить редакцію “Хрещатика” розповісти в “Уроках...” про вживання дієслова виглядати.

Нині це слово набуло великого поширення з мало властивим йому значенням. У російській мові, звідки перенесено таке його значення, є два дієслова: выглядывать – виглядати (выглядывать из окна) і выглядеть – українські мати вигляд, здаватися, бути подібним (до кого, чого), бути (яким) тощо. Ці синоніми годиться використовувати хоча б для збереження милозвучності рідної мови. Але часто наші ЗМІ, ігноруючи багату синоніміку, вживають (іноді на шкоду змісту висловлюваного) тільки виглядати. Ви сьогодні краще виглядаєте (треба маєте кращий вигляд). Виявилося, що галявина не така маленька, як вона виглядала з літака (треба як вона мала вигляд з літака). Справа з постачанням виглядає не так безхмарно (треба є не такою безхмарною).


***********************************


Шар – верства – пласт

Коли говоримо про однорідну масу, речовину, що покриває будь-яку поверхню або міститься між чим-небудь, застосовуємо іменник шар: шар глини, шар соломи, шар яблук.

Це слово широко вживається в різних галузях науки, техніки, народного господарства. Сполучення з ним, як зазначає довідник “Культура української мови”, набули термінологічного звучання, наприклад: верхні шари атмосфери, шар фільтрувальний, річний шар деревини тощо.

Похідним від шар є прошарок, яке використовується і в прямому (назва тонкого шару чогось), приміром, теплоізоляційний прошарок, і в переносному значеннях (назва певної суспільної групи): дрібнобуржуазний прошарок.

У сучасній літературній мові в розумінні “горизонтально розміщена маса чого-небудь” поряд з шар уживається іменник верства. Він виступає і як геологічний термін на позначення осадових гірських порід, форм їхнього залягання: поверхнева верства, водоносна верства та ін. Ширше, ніж шар, це слово застосовується переносно: верстви населення, верстви студентства.

Іменник пласт, хоч споріднений семантично з лексемами шар та верства, але має певні відтінки. Його переважно використовують на позначення цільної однорідної маси, обмеженої більш-менш паралельними площинами. Найчастіше це слово трапляється в термінологічних сполуках, що стосуються гірництва: залізорудний пласт, соляний пласт.

Інколи чуємо помилковий вислів пласт землі щодо грунту, який перевертає плуг під час орання. Звичайно, в цьому разі йдеться про скибу (скиби) землі. А щоб означити щось м’яке, пухке, подрібнене, а також гази, рідини і под., є іменники шар і верства. Ними називають також тверду, плоску масу. Причому помітна тенденція вживати шар, шари, пласт, пласти в прямому, а верства, верстви в переносному значеннях.

Отже, близькі між собою шар, верства, пласт виявляють специфіку стосовно сполучуваності з іншими словами. Різняться вони й стилістичними сферами вживання


***********************************


Не виручка, а виторг

Дієслова підозрівати, підозрювати (запідозрювати) означають “припускати, що хтось учинив недобре”. Наприклад: “- Дорогий мій, я давно вже виріс з того віку, щоб мене в чомусь підозрівали” (Григорій Тютюнник), “Його, здається, підозрювали у зраді” (Юрій Смолич). Але в сучасному мовленні цим словам часто надають невластивого значення: “Він не підозрював того, що його “Світлана” (моточовен) уже розвила найвищу швидкість” (з газети). Тут нема кого чи чого підозрювати в чомусь, а тому треба вдаватися до інших українських висловів: гадки не мати (“Не журиться Катерина і гадки не має” – Тарас Шевченко), на думку не спадати (не приходити, не спливати, не навертатися) тощо. “Учителеві й на думку не спадало, що на таке здатні його учні” (з газети).

Не в “своєму амплуа” також іноді виступають іменник виручка та дієслово виручати. “Останніми днями в нього добра виручка. Серед мідяків і срібла виблискують три золоті п’ятірки” (Анатолій Шиян), “Від продажу овочів та фруктів фермер виручив чималі гроші” (з газети).

Слова виручати, виручити, виручання, виручка передають той самий зміст, що і їхні синоніми визволяти, визволити, врятувати, допомогти, визволення, порятунок, допомога, підмога, тобто – “виводити (вивести) когось із скрутного чи небезпечного становища (стану); ставати (стати) в пригоді; відвернути лихо, біду.” “Виручили його цього разу прудкі ноги. Втік” (Іван Цюпа), “Виручатимемо друга” (з розмови).

Коли ж ідеться про торговельні справи, кошти, що їх одержали від продажу чогось, то тут виручка і виручати не підходять, слід шукати інших слів, які є в нашій мові. Це передусім вторгувати, вторговані гроші, виторг: “... не так тим виторгом, мабуть, як тим, що всі його горнята отак малиново гудуть” (Ліна Костенко). Запитувати годиться “У вас який виторг?”, а не “У вас яка виручка?”

Дієслово опановувати теж не завжди застосовують доречно. Візьмімо такі речення: “Транспортники вже опанували додаткові тролейбусні маршрути” (з газети), “Опановують нові родовища” (з радіопередачі). У цих реченнях варто було б поставити слово освоювати, хоч мовиться, власне, про одне й те ж саме – “робити придатним для використання”. Вживаючись як синоніми, опановувати та освоювати в деяких випадках мають однакову лексичну сполучуваність. Тому можна сказати опанувати професію, справу, зброю, техніку й освоїти професію, справу... Але є тут і відмінності. Так, для опановувати типове поєднання з іменниками мова, наука, майстерність. А освоювати у сполуках з цими словами не трапляється. Та загалом дієслову освоювати властива ширша сполучуваність, ніж опановувати. Освоювати виробництво, випуск, потужності, кошти, землі, родовища й т. ін.


***********************************


Збігатися чи співпадати?

Дієслово збігатися, крім прямого значення, використовується і в переносному – “бути спільним, тотожним; відбуватися одночасно з чимось”. “Щодо цього погляди Антоновича цілком збігалися з поглядами комбата” (Олесь Гончар), “Яків ловив себе на тому, що його думки про економію збігалися з думками старшого брата” (Михайло Стельмах).

Проте досить часто, надто в усному мовленні, замість збігатися невиправдано вживають співпадати. “Позиції багатьох депутатів співпадають” (з виступу на сесії парламенту). Це дієслово, яке Борис Антоненко-Давидович назвав недоладним, а Олександр Пономарів – покручем, не фіксує в своєму реєстрі жоден сучасний словник. Не має підстав і перспектив набути прав громадянства в українській літературній мові й дієслово співставляти – невдала калька з російського сопоставлять. Треба пам’ятати, що наша мова виробила словотворчу модель, де префікс спів- (як відповідник старослов’янському со-) є переважно в назвах осіб, котрі з кимось щось роблять, чи дій, спрямованих на це. Наприклад: собеседник – співрозмовник, сотрудник – співправцівник, содоклад – співдоповідь, сострадать – співчувати. Російські лексеми з префіксом со-, які передають інші значення, перекладаються й іншими відповідниками: соблазнитель – спокусник, сознание – свідомість, соперник – суперник, сопоставлять – зіставляти, порівнювати. Отже, не співставляти факти, а зіставляти, порівнювати.

До того ж давні українські слова збігатися і зіставляти обросли гніздами похідних: збіг, збіжний, збіжність; зіставлення, зіставний, зіставність.


***********************************


Ненормативні вислови

Ненормативними можуть бути не лише слова, а й сполучення їх, фразеологізми. Кажуть і пишуть: вибачте нас, згідно плану, хворий ангіною і под. Такі утворення – наслідок впливу граматичної системи російської мови: извините нас, согласно плана, больной ангиной. Як бачимо, тут порушено характерні для нашої мови правила керування (синтаксичний зв’язок, який вимагає, щоб залежне слово було у відповідному відмінку). Ці вислови слід виправити так: вибачте (пробачте) нам, згідно з планом, хворий на ангіну.

Наші засоби масової інформації захоплюються калькованими з російської зворотами залишати когось у спокої (хоч є оригінальний український фразеологізм давати спокій), ставити у відомість (доводити до відома), від нічого робити (знічев’я), моє діло сторона (моя хата скраю), кидатися в очі (впадати в очі), давати добро (давати згоду, схвалювати, підтримувати, погоджуватися).

Не будь-якою ціною, а за будь-яку ціну. Не під стать, а до пари. Не посторонні люди, а сторонні. Не халатне ставлення, а недбале. Не битком набитий зал, а переповнений. Не в двох словах, а двома словами. Бачити на власні очі, а не власними очима. Факти (приклади) не говорять, а свідчать про щось. Не багато значить, а багато важить. Не зрадити дружині, а зрадити дружину. Не підтвердження цьому, а підтвердження цього. Не на днях, а цими днями. Не з деяких пір, а з деякого часу. Не до цих пір, а досі. Не по мірі можливості, а в міру сил. Не більше всього, а більш за все. Не зв’язуюча ланка, а сполучна. Не в кінцевому рахунку, а в кінцевому підсумку. Не в честь когось, а на честь. Не для наглядності, а для унаочнення (увиразнення). Не на дому, а вдома. Не в кінці кінців, а зрештою, врешті-решт, кінець кінцем. Не всі бажаючі, а всі охочі. Не підводити підсумки, а підбивати


***********************************


Дотримувати чи дотримуватися слова?

Часом ці дієслова, яких ужито в переносному значенні, плутають. А розрізнити їх неважко.

Дотримувати (синонім додержувати) – точно, без відхилень виконувати, здійснювати що-небудь обіцяне, згадане, потрібне і т. ін. Керує воно іменником у родовому відмінку. Дотримувати (додержувати) чистоти, тиші, порядку. “На перевозі Максим гостро наказав козакам дотримувати цілковитої тиші” (Іван Ле), “Ви певні, що вони будуть додержувати присяги?” (Іван Франко).

Дотримуватися (додержуватися) – бути прихильником якихось думок, поглядів, планів тощо, керуватися ними в своїх діях. Дотримуватися передових ідей, курсу, класифікації. “Говорила вона їдко, не дотримуючись правил звичайної пристойності” (Юрій Збанацький), “Карташ дотримувався плану Максимова” (Вадим Собко).

А як відповісти на запитання, що поставлене в заголовку? Тільки так: дотримувати (додержувати) слова. “Хто не додержує свого слова, той сам себе зневажає” (прислів’я).


***********************************


Різниця між скоро та швидко

Словники фіксують прислівник скоро в двох значеннях: для вираження інтенсивності руху, а також у часовому – з відтінком “невдовзі”. У першому він не відрізняється від слова швидко і вживається паралельно з ним. Однак останніми роками у мовній практиці спостерігається тенденція до семантичного розмежування цих лексем. Скоро переважно виступає з часовим значенням (“незабаром”): “Іди ж, стара, юшки дітям навари, бо вже й вечір скоро” (Михайло Стельмах). А швидко – як прислівник, що передає інтенсивність руху: “Коні швидко бігли степовою дорогою” (з газети). Щоправда, іноді контекст дає змогу застосовувати будь-який з двох прислівників: “Хто з усіма добрий хоче буть, той швидко втратить добрий путь” (Іван Франко). Тут без шкоди для змісту можна замінити швидко на скоро.


***********************************


Прізвище і фамілія

У нашій мові є обидва ці слова, проте значення в них різні. Українське прізвище – це російська фамилия. А фамілія (запозичене з латині) в нас означає “родина”, “члени родини”, “рід”. Похідний від нього прикметник фамільний уживається у сполученнях фамільний герб, фамільний альбом, фамільні цінності і под.

Певну змістову відмінність мають іменники моряк та матрос. Перший з них виражає поняття “той, хто служить на флоті (торговельному, риболовецькому, військовому тощо); людина, досвідчена в морській справі”. “Моряки не помічали хитанини, бо звикли до неї з колиски” (Зінаїда Тулуб), “Внизу стояв моряк у білому кітелі і в кашкеті з золотим крабом” (Петро Панч). А другий передає значення “рядовий військового флоту; службовець суднової команди в цивільному флоті”. “О, в них було багато дум: може, стануть матросами, поїдуть морем у чужі краї” (Марко Вовчок), “Ти хто? Матрос-зенітник” (Дмитро Ткач).

Дехто вважає за синоніми слова самолюбство та себелюбство. І помиляється. Що таке самолюбство? Це почуття власної гідності, пов’язане з ревнивим ставленням до думки інших про себе, з усвідомленням важливості свого фаху, роду занять тощо. Ображене самолюбство, хворобливе самолюбство, тішити самолюбство. Себелюбство – турбота тільки про себе, про свої інтереси; егоїзм. “Дорошеві зробилося досадно, бо він спіймав себе на тому, що не позбавлений себелюбства” (Григорій Тютюнник).


***********************************


Питання про питання

Наша мова в радянські часи стала втрачати свою природну якісність через засилля в ній багатьох загальних фраз, універсальних слів, штампованих висловів. Про речі, які треба підтвердити ділом, казали, що вони в центрі уваги, будівельники не споруджували щось, а стояли на трудовій вахті, постійно говорили про певні успіхи, а боролися за високі показники, за виконання плану, за знання; навіть споконвічно мирну хліборобську працю перетворили на суцільну битву – за врожай, за велике молоко, за зростання поголів’я худоби тощо.

Одним з найуніверсальніших стало слово питання (і значеннєво близьке до нього справа). Зловживають ним, виступаючи на зборах, нарадах, пишучи всілякі ділові папери; численні сполучення з цим словом оканцелярюють мовлення, роблять його штампованим, “дерев’яним”. Як зазначається в навчальному посібнику “Антисуржик”, питання в нас ставлять, зачіпають, порушують, торкаються, розглядають, обговорюють, вирішують; воно важливе, першочергове, складне, злободенне, гостре, заслухане, передане, болюче... На питанні зупиняються, недостатньо реагують на питання, справляються з питанням. До ще більшого оканцелярення мови призводить те, що віддієслівний за своїм походженням іменник питання вживається поряд з іншими такими ж само. Наприклад, вирішення питання фінансування, питання забезпечення розв’язання проблеми.

А часто без лексеми питання можна легко обійтися (і це аж ніяк не вплине на значення повідомлення), поставивши інші слова: замість речення “Доповідач торкнувся питань розвитку демократії” вжити “Доповідач говорив про розвиток...”; “Хотів би зупинитись на питанні, яке мене найбільше хвилює” – “Хотів би сказати про те, що...”; “Не все вирішено в питанні збереження кормів” – “Не все зроблено, щоб зберегти корми”. І так далі.

Соціальна шкідливість штампів у тому, що народ звикає до них. Тиражовані, повторювані, вони стають елементами суспільної свідомості й за низького рівня критичного мислення, загальної байдужості до культури власного мовлення породжують нові стереотипи. А це виразні ознаки сірості, безликості, бездуховності.


***********************************


Замість міроприємств – заходи

Коли й хто почав запроваджувати в мовлення неоковирне слово міроприємство, – невідомо, але воно в минулі десятиріччя нерідко з’являлося в діловому листуванні, чулося в доповідях, промовах, у виступах на зборах і виробничих нарадах. Та й нині вряди-годи вигулькне в розмові: “Мусимо щось робити, прийняти (треба вжити) якісь міроприємства...”

Такого слова не було і нема в літературній мові, його наспіх склепали ті, хто не знав нашого лексичного багатства, однак хотів висловити думку по-українському. Відповідником до російських мера, мероприятие, що виражають поняття “сукупність дій або засобів для досягнення, здійснення чого-небудь”, є захід, а в множині – заходи.

Значення загального відношення при слові заходи передають звичайно такі форми, як щодо, до, для плюс родовий відмінок іменників, а також безприйменниковий родовий відмінок. Причому перші дві належать до найуживаніших. “На комбінаті реалізовано заходи щодо зміцнення трудової дисципліни”, “Міська державна адміністрація вживає заходів до поліпшення соціально-побутових умов інвалідів” (з газети).

Керування з прийменником для має відтінок призначеності: “Розробити план заходів для наведення громадського порядку в мікрорайоні” (з ухва­ли зборів). Прий­менниково-відмінкова форма по плюс місцевий відмінок, що була дуже поширена в часи так званого злиття мов, сьогодні сприймається як стилістична помилка, наприклад: “Партія намітила конкретні заходи по перебудові народної освіти” (з газети). Безприйменникова форма родового відмінка трапляється рідко. Через свою багатозначність вона менш виразна й прозора: “Вжито відповідних заходів реагування на недоліки в роботі” (з газети).

Отже, при слові заходи склався досить розгалужений ряд варіантного керування. То чи ж варто поповнювати його новими прийменниково-відмінковими формами з прийменником на, типу заходи на виконання постанови? Це типова канцелярська конструкція.


***********************************


Що губимо, а що втрачаємо?

Багато хто не відчуває помилки, вживаючи вислови губити природу, губити час, губити розум, губити пам’ять, губити інтелектуальні сили і под. Проте дієслова губити, загубити не є відповідниками до всіх значень російських терять, потерять. Ці лексеми маємо використовувати тоді, коли вони означають “втрачати (втратити) конкретний предмет, річ через недбалість, неуважність, неохайність”. Загубити зошит, гаманець з грішми. “Котрий тут у нас школяр губить олівці?” (Іван Франко), “Працював Арапников погано. Був дуже неуважний. Губив матеріали досліджень” (Микола Трублаїні).

Губити застосовують також, щоб передати повільне падіння чогось: “І тільки лози Губили сльози, За всіх одні ридали” (Олександр Олесь). Або виразити ще такий нюанс значення, як “розчинятися (в гулі, шумі, натовпі й т. ін.”: “Хмар було так багато, і вони здавалися такими м’якими, що навіть гудіння мотора (літака) губило серед них свої металево дзвінкі нотки” (Юрій Бедзик).

Якщо йдеться про абстрактні поняття, то мова закріпила за російським дієсловом терять інші українські відповідники: терять головурозгублюватися; терять сознание – непритомніти, зомлівати.

Втрачати здебільшого вживається в тих випадках, коли мовиться знову-таки про втрату або шкоду абстрактного характеру. Втрачати ілюзії, надії, спокій, розум, пам’ять, совість, сором тощо. Чи навіть про шкоду матеріальну: “Без води верблюд може прожити десять діб, втрачаючи за цей час майже третину ваги” (з журналу).

Тим-то й наведені на початку цього розділу вислови слід було написати так: знищувати природу, марнувати (гаяти) час, втрачати розум, втрачати пам’ять, втрачати інтелектуальні сили.


***********************************


Незважаючи і не дивлячись

Українська літературна мова чітко розрізняє прийменник дієприслівникового походження незважаючи та дієприслівник дивлячись із заперечною часткою не. Незважаючи вживається при позначенні явищ, подій, обставин, усупереч яким відбувається дія. Це слово поширене в усіх стилях. “Незважаючи на малесенький вітерець, парило й робилося душно” (Григорій Тютюнник), “Незважаючи на всю складність і суперечливість світових подій, у цілому суспільний розвиток іде до торжества ідеалів миру, демократії і соціального прогресу” (з газети).

В усно-розмовному та художньому стилях хоча й рідко, але трапляються вислови з прийменником попри. Вони передають те ж саме значення, що й незважаючи на. Наприклад: “В очах Насті перемішалися тривога, ніяковість і разом з тим тверда рішучість, яка попри все привела її сюди” (Семен Журахович). У науковому стилі попри звичайно використовується для того, щоб підкреслити, виділити якусь думку, привернути до неї увагу: “Ядро поеми лишилося стійким попри всі видозміни структурних особливостей жанру в різні часи” (з журналу).

Синонімічні, взаємозамінні вислови незважаючи на і попри урізноманітнюють синтаксис мовлення. Як видно з цих прикладів, при словосполученні з незважаючи на коми ставляться, а з попри переважно ні.

А не дивлячись передусім уживається тоді, коли людина на когось, щось не дивиться, нічого не бачить: “Він ішов навпростець, не дивлячись на людей”; “Хлопчик розповідав про свою хвору матір, не дивлячись мені у вічі”.

Часто чуємо: “Не дивлячись на погані погодні умови, ми вчасно завершили жнива”, “Дочка виїхала на роботу за кордон, не дивлячись на те, що батьки не дозволяли їй”. Такі конструкції помилкові з погляду лексичних норм. Тут доречно ставити слова незважаючи (адже ні на що ніхто не дивиться!), іноді – дарма що: “Дарма що були погані погодні умови, ми вчасно завершили жнива”.


***********************************


Розмаєний – розмаяний

Розмаєний (прикметник) – з буйною, пишною рослинністю, квітами; уквітчаний: розмаєні луки, розмаєна весна.

Розмаяний. Дієприкметник від розмаяти – розвіяти в різні боки волосся, одяг тощо. “Дівчина, задихана, з розмаяним од довгого й швидкого бігу волоссям, вискочила перед пожежу...” (Борис Грінченко).


***********************************


Не звернув увагу чи уваги?

Інколи виникає сумнів: у якому відмінку – знахідному чи родовому – ставити іменник біля перехідного дієслова? Звичайно воно керує знахідним відмінком без прийменника (відповідає на питання кого, що): студент прослухав лекцію, учень розв’язав задачу, прозаїк написав твір, затриманий не сказав правду. Але коли присудок виражає заперечення, прямий додаток найчастіше вживається в родовому відмінку: не прослухав лекції, не розв’язав задачі, не написав твору, не сказав правди. Згадаймо слова з відомої пісні: “Ой, не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка”. Цей відмінок означає також, що дія переходить лише на частину предмета: з’їсти хліба, випити води, тобто не весь хліб, не всю воду.

Тому треба казати: звернув на це увагу і не звернув на це уваги, порушують Закон і не порушують Закону.


***********************************


Не штатський, а цивільний

Читачі цікавляться: чи правильні вислови люди в штатському, громадянський шлюб? Ні, неправильні. Російському прикметникові штатский відповідає український цивільний. Тобто невійськовий. У такому значенні його використовують зі словами одяг, авіація, влада, оборона, професія, фах, служба, будівництво, життя, населення тощо. “То був кремезний хлопець у цивільному костюмі” (Юрій Смолич). Передає цей прикметник і поняття “який стосується правових відносин” (цивільні кодекс, законодавство, право, позов), а також “нецерковний, світський”. На відміну від церковних бувають цивільний обряд, цивільний шлюб (а не громадянський, як його часто називають).

Прикметник запущений заступає останнім часом інші, більш підхожі для того чи того випадку слова, як це бачимо, наприклад, у газетній статті: “У гуртожитку зовсім запущена виховна робота”. Хоча куди ліпше було б написати: “У гуртожитку занедбано (або занехаяно) виховну роботу”.

Запущеними можуть бути худоба на пасовище, ракета в небо, якась річ у воду (“На запущену принаду накидаються лини” – Платон Воронько), щось гостре – ніж, пазурі – в тіло. Запущені, цебто довгі, відрослі, волосся, борода. Немає потреби тулити це слово у фрази, в яких ідеться про тяжкий стан людини, неохайний вигляд парку, саду або про кепсько наладнані справи. Тут краще вжити: задавнена хвороба, занехаяний парк (сад), занедбані справи.


***********************************


Заслухати – прослухати – вислухати

Синонімічні в своїй основній суті, ці слова, однак, не тотожні. Заслухати щось виголошене на зборах, засіданнях, конференціях: доповідь, звіт, промову тощо. Прослухати від початку до кінця розділ навчальної дисципліни; стан когось або чогось тощо. Прослухати зведення, лекцію; прослухати хворого, мотор. Обидва дієслова правомірні, але передають різні відтінки змісту. Загальніше в офіційних ситуаціях звучать вислови з лексемою заслухати. Наприклад, планується заслухати... Прослухати стосується переважно завершеної дії.

Дієслово вислухати (наголос на першому складі) має іншу сполучуваність. Використовується воно здебільшого для характеристики конкретної розмови, спілкування, побутової бесіди. Вислухати співрозмовника; вислухати скарги, вимоги.


***********************************


Трудиться тільки людина

Слово трудитися має вужчу сферу застосування, ніж синонімічне йому працювати. І вживається тільки стосовно діяльності людей. Введене в текст, воно створює відтінок піднесеності: трудитися в ім’я України, трудитися на совість.

Стилістично нейтральне дієслово працювати характеризує роботу як затрату фізичної та розумової енергії на створення матеріальних, духовних цінностей. Доречне тоді, коли йдеться про час, місце, знаряддя праці: (працювати до десятої вечора, працювати в редакції, працювати пензлем), про перебування особи на службі (працювати ливарником у цеху). Вживається з численними прийменниками, які надають йому тонких значеннєвих нюансів: працювати для кого, чого, на кого...

Це дієслово позначає не тільки роботу людини, а й окремих частин її тіла, органів: працювати руками, ногами, працюють печінка, шлунок. На відміну від трудитися передає також дію машин, механізмів: конвеєр працює справно, ліфт не працює як слід.


***********************************


Стежити і слідкувати

Стежити – багатозначне слово: стежити за грою, стежити за успіхами учнів, стежити за розвитком подій, стежити за повідомленнями, стежити за собою, стежити, щоб ніхто не відстав тощо. Похідні: стеження, обстежити, обстеження, простежувати і под.

Дієслово слідкувати в значенні “стежити” в літературній мові вживається зрідка. Воно має інший зміст: “іти, ходити слідом за кимсь, чимсь”. “Ми слідком за нею слідкували – іде вона, оглядається, а загледівши, що її доганяють, побіжить” (Марко Вовчок).

Слово завдавати означає “спричиняти, чинити комусь щось неприємне” й сполучається, як правило, з іменниками негативного “забарвлення”: завдавати болю, втрат, жалю, клопоту, мороки, мук, неприємності, поразки, прикрості, скорботи, смутку, страху, суму, тортур, туги, удару, шкоди і т. ін. Не слід плутати його із задавати, основне значення якого – “пропонувати, давати щось для виконання, вирішення або відповіді; влаштовувати щось”. Отже, задавати жару, завдання, задачу, перцю, прочухана, тон, урок, хропака, чосу


***********************************


Знайти те слово, одне-єдине

Які дібрати слова, щоб найкраще висловити думку? Як запобігати помилковому вживанню тих чи тих лексем? Як уникати невластивих українській мовній традиції зворотів і висловів? Цю тему ”Уроки...” висвітлюють постійно.

Бавовна і бавовник. Бавовною називають пряжу, волокно з рослини. Бавовник – сама рослина. Тому неправильно: посіви бавовни, вирощування бавовни. Треба: бавовника.

Багаточисленний, багаточисельний. Таких слів немає. На позначення великої кількості є прикметник численний.

Слово численний, що відповідає російському многочисленный, не можна змішувати з лексемою чисельний, яка має аналог численный.

Безкоштовний, безкоштовно. Потрібно надавати перевагу словам безплатний, безплатно, що правильніше утворені.

Біжучий нині сприймається як застаріле, хоч раніше було дуже поширене. Замість нього вживають поточний.

Будівельник, будівельний. У складних словах, де перша частина означає “об’єкт будівництва чи виробництва”, доречно ставити будівник, будівний, як-от: домобудівник, вагонобудівник, машинобудівник, а не домобудівельник, вагонобудівельник. Відповідно домобудівний, вагонобудівний.

Виправдовувати, виправдовуватися. Краще: виправдувати, виправдуватися. Доконаний вид – виправдати (виправдатися).

Відрізнятися. Часом ним користуються в розумінні “характеризуватися певними особливостями”, але без зіставлення з ким-, чим-небудь: “Книжка публіциста відрізняється образним і логічним викладом”. Тут треба: відзначається. Дієслово відрізнятися передбачає порівняння: “Микола вигідно відрізнявся від сварливого Петра лагідною вдачею”.

Іноді неправильно кажуть: відрізнятися між собою замість різнитися. Відрізнятися можна від кого-, чого-небудь, а не між ким, чим.

Впроваджувати – ідентичне російському внедрять. Не плутати з дієсловом запроваджувати, що означає “встановлювати” (російське вводить). “На комбінаті впроваджують нову технологію”, але “В установі запроваджують новий порядок прийому відвідувачів”.

Втілювати – український відповідник російського воплощать. Не синонімічне дієслову впроваджувати. Приміром, можна сказати: “втілювати в собі”, а також “втілювати в життя”, але неправильно: “втілювати у виробництво” (замість впроваджувати).

Вражати. Має значення “викликати велике здивування або сильні переживання”. Вражені побаченим, вражені прикрою звісткою тощо. А як мовиться про захворювання рослин, людей, більш підхоже слово уражений. Населення уражене радіацією, виноград уражений філоксерою.

Втрачати якість. Таке словосполучення часто вживають, коли йдеться про псування продуктів чи матеріалів через погане зберігання. “Овочі на базі погнили, втратили якість”. Насправді якість не втрачається (речей без якості не буває), а гіршає, отже, слід говорити про зниження її.

Завдяки. Не рекомендується послуговуватися цим прийменником тоді, коли мовиться про негативні наслідки чого-небудь, за які нема підстав дякувати. Логічним є, скажімо, твердження: “Успіхів здобуто завдяки злагодженій роботі колективу”. Але зовсім нелогічно: “Завдяки простоям підприємство не справилося зі своїм завданням”. Натомість у таких випадках треба вживати слово через або, залежно від контексту, звороти з огляду на, у зв’язку з.

У залежності й залежно. Обидві ці форми ніби паралельні – і перша й друга трапляються в нашій мові, проте природнішим є залежно.

Російське кусочек у різних українських контекстах передають так:

кусочек хлеба – шматочок хліба;

кусочек мяса – кусочок м’яса;

кусочек мыла – брусочок мила;

кусочек сахара – грудочка цукру;

кусочек ткани – клаптик тканини.

Поліпшити, погіршити рівень. Рівень буває високий чи низький, тому його можна підвищити або знизити. Так і годиться писати.

Понад. Інколи сполучається з дієсловом досягати: “Місячний заробіток досягає понад 250 гривень.” Правильніше: перевищує або становить понад...

Порівнюючи. Природно звучить як дієприслівник (якщо воно відповідає російському сравнивая): “Порівнюючи показники нинішнього і минулого років, бачимо рух уперед”. Однак як прислівник (аналогічний російському сравнительно) в сучасній мовній практиці вживається порівняно.

Свідчити. Свідчити можна про наявність або, навпаки, брак чого-небудь, однак коли йдеться про те, як відбувається щось, до місця буде дієслово показує. Наприклад, “Такі досягнення свідчать про сумлінність і наполегливість школярів”, але “Такі досягнення показують, як сумлінно і наполегливо вчилися школярі”.

Створити. Не плутати з дієсловом утворити. Перше виступає в такому ж самому значенні, як і російське создать, а друге – образовать.

Стійкий. Чуємо часто: стійкий до морозів, стійкий до корозії тощо. Але вистояти можна проти чого, а не до чого. Тому маємо казати: стійкий проти морозів, проти корозії. Так само треба вживати й іменник стійкість.

Суворо. Нерідко використовується для перекладу російського строго. Якщо ж мають на увазі дотримання певних норм, правил, доречніші інші визначення: твердо, неухильно, точно. “Годувати тварин точно за нормами”.

Схвалювати. Не тотожне ухвалювати. Схвалити – позитивно оцінити що-небудь (російське одобрить), а ухвалити означає “постановити”.

Уявити. Ось фраза: “Щоб уявити значення (важливість, цінність чи, навпаки, шкідливість) чого-небудь, наведемо такі дані (факти)”. Зміст її хибний. Адже особа, яка збирається наводити певні дані, вже уявляє значення чи характер того, про що веде мову. Тому в її устах природніше звучало б: щоб дати уявлення, наведемо і т. ін.


***********************************


Данський – від назви Данія

Телефонує до редакції читач і каже: “Ось я прочитав у “Хрещатику” за 20 лютого статтю “Тільки реформи виведуть “Київводоканал” на чисту воду”. У ній двічі вжито слово данський. А що воно означає?”

Цікаве запитання. І найкраще на нього відповість відомий мовознавець, доктор філологічних наук Олександр Пономарів. Він – автор книжки “Культура слова” (вийшла у київському видавництві “Либідь”, 1999 р.), в якій ідеться про це.

“Є в нашій мові, – читаємо, – усталена недоречність у галузі ономастики: замість закономірного етноніма данці, що виводиться (як і в більшості слов’янських мов) безпосередньо від назви Данія (порівняйте норвежці, норвежець, норвежка, норвезький від Норвегія), в роки прискореного наближення української мови до російської запанувала неприродна форма датчани (датчанин, датчанка, датський), запозичена з російської мови, де її походження не цілком з’ясоване. Вигнані колись з усіх сфер життя слова данець, данка, данський поволі повертаються на сторінки лінгвістичних праць. Їх уже зафіксував “Орфографічний словник української мови” (К., 1975, с. 164 – 165). Варто повернути ці слова й на сторінки газет і журналів, у радіо- й телепередачі, в художні та наукові твори”.

Що й робить “Хрещатик”.


***********************************


Недоречне ”в якості”

Дякую редакції за “Уроки...” Скажіть мені, хіба можна в українській мові вживати вислів у якості, слово любий з наголосом на другому складі, виключення в значенні виняток, блюдо замість страва, запозичувати замість позичати (гроші), не відмінювати чоловічі прізвища, що закінчуються на -о, прийменник згідно сполучати з давальним чи родовим відмінком? А саме таке спостерігаю в наших засобах масової інформації. Лілія Діхтяр, Київ, вул. Білоруська, 15-б, кв. 45”.

Мовної неохайності й невправності, шановна Ліліє Іванівно, в практиці деяких ЗМІ, справді, ще багато. На цьому неодноразово наголошувалося в “Уроках...” Мабуть, є потреба докладніше поговорити і про слова та вислови, які Ви назвали в своєму листі.

В якості. Відомо, що російському качество тотожне українське якість. Та це аж ніяк не означає, що й фразеологізм в качестве кого-то можна відтворювати в якості когось. Словосполучення типу в качестве депутата (руководителя, воспитателя, инженера, друга) в нашій мові мають відповідники: як депутат (керівник, вихователь, інженер, друг). А газети, радіо й телебачення нерідко вдаються до “суржикових” витворів: у якості голови, в якості слухачів, у якості гостей тощо. Чув якось фразу: “Віктор Ющенко в якості глави уряду звітував на Верховній Раді”. А чому не сказати грамотно: як глава уряду? Якщо треба надати текстові канцелярського відтінку, то можна ще вживати в ролі, у функції.

Любий (наголос на другому складі). Це слово-покруч також прийшло у рекламу та в ЗМІ із суржику. Під впливом російського любой багато хто каже і пише: любий з нас, любі організації, на любий смак тощо. Такі вислови ненормативні.

Любий (наголос на першому складі) в українській мові означає “коханий, милий, приємний”. Саме його використовували наші класики й народна творчість. “Ні, любий, я тобі не дорікаю” (Леся Українка). А замість любий (наголос на другому складі) вони завжди вживали будь-який, будь-хто, перший-ліпший, кожний, усякий і под.

Виняток, виключення. Виняток – відхилення від правила, від чогось узвичаєного. У словосполученнях без винятку – не виключаючи нікого, нічого; за винятком – крім когось, чогось. Неправильно без виключення, за виключенням.

Виключення – усунення, унеможливлення, припинення дії. Від нього походить виключний – такий, що поширюється тільки на один об’єкт. Правильними висловами треба вважати такі: виключення зі списку (з інституту, з школи, з організації), виключне право. Але винятковий випадок, виняткова мужність, виняткові умови, а не виключний випадок і т. ін.

Блюдо – це широка посудина: піднос, таріль. Кажуть: як на блюді, тобто як на долоні. “Увійшла Параска, несучи на блюді печену качку” (Панас Мирний). А продукти, приготовані для споживання, називаються стравами. Тому слід казати перші (другі, треті) страви, а не блюда. “У комбінатівській їдальні завжди смачні страви” (з газети).

Позичати – 1. Брати щось, когось для тимчасового користування в кого-небудь. 2. Давати комусь у борг. “Я йому позичав осі” (Ганна Барвінок).

Запозичати, запозичувати – переймаючи щось, засвоювати, робити своїм надбанням. “Добрі приклади варто запозичати” (Вадим Собко). Замінювати дієслова позичати і запозичати одне одним не можна: в них, як бачимо, різні значення.

Українські чоловічі прізвища, що закінчуються на -о, обов’язково відмінюються. Грубі помилки: бульвар Тараса Шевченко, дипломна робота Петра Кузьменко. У таких випадках прізвища слід відмінювати за зразком іменників на -о (Дніпро, батько, дядько). Отже, бульвар Тараса Шевченка, дипломна робота Петра Кузьменка.

Згідно вживається з іменником в орудному відмінку та прийменником з: згідно з домовленістю, згідно з інструкцією, згідно з опитуванням. Буває, що це слово помилково сполучають з давальним або родовим відмінком іменників: згідно повір’ю, згідно планів. Не бажані конструкції типу відповідно з планами і згідно до планів. Не відповідає сучасній літературній нормі також форма іменників з прийменником у відповідності з (калька з російської мови в соответствии с)


***********************************


Слова, що їх скажуть сьогодні

Вони найніжніші, найласкавіші. Бо ж день такий незвичайний – жіночий. Чоловіки на роботу не поспішають – свято, а, пробудившись ранесенько, гарячково порпаються в пам’яті, шукаючи потаємних отих слів, якими можна передати всю любов, шанобу, повагу до прекрасної половини людства. Але їх завжди чомусь менше, аніж розбурханих почуттів. Так би мовити, дефіцит.

Тому ми вирішили прийти на допомогу сильній половині й поповнити її словниковий запас синонімами та епітетами, котрі треба казати в урочисті хвилини вітань і поздоровлень.

Квіточка, рибонька, сонечко, пташечка, кохана, рідна і под. – це знає кожен, і тут нам не відкрити Америки. А от чи відомі чоловікам усі пестливі форми імен їхніх коханих та близьких? Щось, звичайно, відомо, але далеко не все. Тож послухайте, спраглі душі.

Алла (грецьке, можливо, від alle – інша, друга, наступна). Аллонька, Аллочка, Аллюся, Аля.

Анастасія, Настасія, Настя (грецьке, від anastasis – воскресіння). Настася, Настаска, Наста, Насточка, Настечка, Настуня, Настуненька, Настунечка, Настунька, Настусечка, Настуська, Настушка, Ната, Натонька, Наточка, Наця; Стася, Стасенька, Стасечка, Стасунька, Стаська; Туся, Тусенька, Тусечка; Ася.

Анжела, Анжеліка (від латинського angelica – ангельська). Анжелонька, Анжелочка, Анжелка; Жела, Желя, Желонька, Желочка, Желуня, Желуся, Желюся.

Віра (запозичене зі старослов’янської, де з’явилось як калька з грецького імені Pistis; рistis – віра). Віронька, Вірочка, Віруня, Вірунька, Віруся, Вірка, Вірця.

Галина (від грецького galene – спокій, тиша, штиль на морі). Галинонька, Галиночка, Галинка, Галя, Галюня, Галюся, Галюсенька, Галютонька, Галюточка, Галютенька, Галонька, Галочка, Галечка, Галька.

Жанна (від французького жіночого імені Jeanne). Жаннонька, Жанночка, Жаннуся (вживаються і з одним н), Жася, Жасенька.

Зінаїда (з грецької, буквально подібна до Зевса). Зіна, Зінонька, Зіночка, Зінуля, Зінуся, Зінька, Зінця, Зена, Зенка, Зеня, Зенька.

Ірина, Ярина (від грецької eirene – мир, спокій). Іринонька, Іриночка, Іринка, Іра, Іронька, Ірочка, Іруня, Іруненька, Ірунечка, Ірунька, Іруся, Ірусенька, Ірусечка, Іруська, Ірця; Яринонька, Яриночка, Яринка, Ярися; Рина, Ринонька.

Катерина (від грецьких katharios, katharon – чистий, чистота). Катеринка, Катеринонька, Катериночка, Катруня, Катрунька, Катруся, Катрусенька, Катречка, Катя, Катечка, Катюша, Кася, Касенька, Каська, Касуненька, Касюня.

Лариса (від грецьких Laris(s)а (назва міста) або Larоs (чайка). Ларисонька, Ларисочка, Лариска, Ларися, Лара, Ларонька, Ларочка, Ларуня, Ларуненька, Ларунечка, Ларуся, Ларусенька, Ларусечка, Ларіка, Лора, Лоронька, Лорочка, Лоруня, Лоруненька, Лорунечка, Лоруся, Лорусенька, Лорусечка, Леся, Ляля, Ляленька, Лялечка, Лялюся; Рися, Рисенька, Рисечка, Рисюня.

Ліліана, Ліліяна (можливо, від латинського Lilium – лілія). Ліліанка, Ліліянка, Ліана, Ліанка, Ліна, Ліля, Лілянка, Ляна, Ляня; Яна.

Любов (запозичене зі старослов’янської, де з’явилось як калька з грецького імені Charis; від сharis – любов). Люба, Любонька, Любочка, Любинка, Любинонька, Любиночка, Любка, Любця, Любуня, Любуненька, Любунечка, Любуся, Любусенька, Любусечка.

Марія (давньоєврейське). Марійка, Марієнька, Марієчка, Марічка, Маруся, Марусина, Марусинка, Марусенька, Марусечка, Маня, Манюня, Манюся, Маша, Машенька, Машечка, Машуня, Муся.

Надія (запозичене зі старослов’янської, де з’явилось як калька з грецького імені Elpis; від еlpis – надія). Надієнька, Надієчка, Надійка, Надя, Надюня, Надюнька, Надюся, Надюсенька, Надюсечка, Надюша, Надюшенька.

Наталія, Наталя, Наталка (з латинської, natalis – рідний). Наталонька, Наталочка, Наталюня, Наталюся, Натальця, Наташа, Ната, Натуся; Тала, Талонька, Талочка, Таля, Тата, Туся, Тусенька, Тусечка.

Ніна (з грузинської). Нінонька, Ніночка, Нінуся, Нінуля, Нінця.

Олена (від грецьких hele – сонячне світло або helenе – смолоскип). Оленка, Оленонька, Оленочка, Олененька, Оленуня, Оленюся, Оленьця, Оленцуня; Олеся; Ленонька, Леночка, Ленуня, Ленуся; Єля; Ляля, Льоля.

Раїса (з грецької, можливо, від radia – легка). Раїсонька, Раїсочка, Рая, Раєнька, Раєчка, Раюня, Раюся, Райця.

А ось які епітети народ дає нашій жінці: благородна, великодушна, велична, весела, вірна, горда, делікатна, добра, добропорядна, добросерда, доброчинна, енергійна, життєрадісна, завзята, запальна, квітуча, красива, ефектна, ладна, ласкава, люб’язна, мила, милостива, мудра, мужня, неспокійна, ніжна, палка, поетична, показна, прекрасна, приваблива, привітна, пружна, розважлива, розумна, самобутня, свята, сердечна, симпатична, славна, ставна, статечна, струнка, терпляча, тямуща, уважна, чарівна, чесна, чуйна, чула, чутлива, шаноблива, щира, ясноока, ясночола.

Саме такі жінки оточують нас, чоловіків, сьогодні. А може, й завжди? Тільки ми цього не помічаємо?

Панно, пташко моя! Не соромся, дай рученьку. Ходімо погуляймо!


***********************************


Робити акцент, а не ставити

Авторизований, авторський. Перше слово означає “схвалений автором”. Авторизований переклад, авторизоване видання, авторизована копія. Друге – прикметник від іменника автор; належний авторові. Вживається зі словами: колектив, концерт, монолог, примірник, текст, думка, настанова.

Артист, актор. Артист – 1. Виконавець творів мистецтва (актор, співак, музикант тощо). Артист естради, оперний артист, цирковий артист, заслужений артист, народний артист. 2. Переносно: особа, котра досягла в чомусь високої майстерності. “Товариству, звичайно, розвага, клас шаленіє: ну й дає цей Кульбака, от артист!” (Олесь Гончар).

Актор – професіональний виконавець ролей у театральних виставах. У переносному значенні людина, що показує себе не такою, якою є насправді.

Акцент – 1. Своєрідний характер вимови: грузинський акцент, французький акцент. 2. Наголос у слові; ритмічний наголос. 3. Особлива увага до чого-небудь, підкреслення чогось. У цьому розумінні вживаємо словосполучення робити акцент (а не ставити акцент).

Бажати, зичити. Збігаються у значенні “висловлювати побажання”. Щиро бажаю (зичу) вам успіху. Тільки бажати передає зміст “хотіти, прагнути”. “Один у другого питаєм... Нащо живем? Чого бажаєм?” (Тарас Шевченко).

Батьків, батьківський. Батьків – який належить батькові. Батькові знайомі, батькові ордени. Батьківський – 1. Належний батькам – батькові й матері. Батьківський дім, батьківський поріг. 2. Який виражає почуття батька, батьків, перейнятий любов’ю. Батьківське піклування.

Безгосподарський. Треба: безгосподарний.

Бережливий, бережний. Бережливий – ощадливий, економний. Бережлива господиня, бережливе витрачання електроенергії. Бережний – який уміє берегти щось, дбайливо поводитися з чим-небудь. Бережне ставлення до таланту.

Браво, бравісимо. Ці вигуки розрізняються ступенем вияву почуття. Браво виражає схвалення, захват, заохочення. Бравісимо передає найвищий ступінь схвалення.

Бридж, бриджі, брижі. Бридж – картярська гра. Бриджі – штани для верхової їзди. Брижі – дрібні хвилі, складки одягу тощо.

Важкий, тяжкий. Значення цих прикметників (за деяким винятком) збігаються. Паралельно вживаються зі словами: відро, голова, рука, людина, повіки, роки, день, боротьба, праця, втома, туга, стан, думка, вдача, злочин, провина, гріх, запах, повітря, дух, податок, залежність, зітхання, сон, пологи, хода, кроки, слово, рана, характер, погляд тощо.

Тільки важкий використовується у значеннях “про мову, стиль твору, розповіді” (важка книжка, важкий стиль), “великий розмірами й силою дії” (важка артилерія, важкий електровоз, важкі вагові категорії, важкі фігури – в шахах) та в словосполученнях важка індустрія, важка промисловість.

У складних словах уживаються паралельно: важкопоранений і тяжкопоранений, важкохворий і тяжкохворий, важкодум і тяжкодум, важкотілий і тяжкотілий. Тільки з важко... пишуться: важкоатлет, важкоатлетичний, важковаговик, важковантажний, важковимовний, важковиховуваний, важководний, важкорозчинний.

Відварний, відварений. Відварний (прикметник) – виготовлений відварюванням. Відварне м’ясо. Відварений (дієприкметник) – доведений варінням до готовності. Відварена картопля.

Відзначати, зазначати. Збігаються у значенні “виділяти позначкою; звертати увагу, зауважувати; підкреслювати”. Відзначати (зазначати) на полях. Слід відзначити (зазначити). Тільки відзначати – 1. Виділяти когось чи щось похвалою, нагородою. Відзначати переможців, відзначати цінним подарунком. 2. Святкувати. Відзначати ювілей, відзначати урочисту подію.

Впереміж, впереміш, прислівники. Впереміж (упереміж), впереміжку (упереміжку) – чергуючись одне з одним; навперемінно. Білі й червоні троянди стоять упереміж. Впереміш (упереміш), вперемішку (уперемішку) – перемішуючись із чимось. Трава росте впереміш з квітами.

В’яз, в’язь, яз, в’язи. В’яз – листяне дерево. В’язь – прісноводна риба родини коропових; спосіб скріплення дерев’яних частин будівлі; зав’язь; вид старовинного декоративного письма. Яз – пліт, частокіл упоперек річки, затоки, в які вставляють вершу чи ятір. В’язи – шия. Скрутити в’язи.

Давнина, давність. Давнина – давноминулі часи. Сива давнина, звичаї давнини. Давність – 1. Велика часова віддаленість виникнення, здійснення чогось. Вікова давність, тисячорічна давність. 2. Довгочасне існування. За давністю (а не давниною) років, пожовтів од давності. Хоча в окремих випадках ці поняття збігаються: глибока давнина – глибока давність.

Заснований, оснований. Заснований – значить створений, а оснований – той, що грунтується на чому-небудь. Отже, можна сказати: місто засноване давно, але теорія основана на фактах.

Зріст, зростання. У значенні “довжина тіла людини” вживається переважно зріст. Високий (низький) на зріст, на весь зріст. Слово зростання означає “збільшення, підвищення”. Зростання (а не ріст) прибутків, зростання продуктивності праці.

Корисний, корисливий. Сплутування цих прикметників призводить до прикрих помилок, перекручення змісту, бо один з них виражає позитивну якість, а другий – негативну. Корисний – який дає користь; корисливий (відповідає російському корыстолюбивый) – той, хто дбає тільки про власну вигоду, користолюбний.

Течія процесу. Треба: перебіг процесу.

Тост. Його можна виголошувати, пропонувати, а не піднімати і не підносити (як часто кажуть в усному мовленні). Піднімають келих, а не тост.

Тюрки, турки, туркмени. Розрізняються значенням. Тюрки – велика група споріднених за мовою народів, до яких належать татари, узбеки, азербайджанці, казахи, киргизи, башкири, туркмени, якути, каракалпаки, турки тощо. Похідне тюркський. Турки – народ, що становить основне населення Туреччини. Похідне турецький. Туркмени: нація, основне населення Туркменістану. Похідне туркменський


***********************************


Штампують деталі, а не слова

Мовознавці, та й не тільки вони, занепокоєні впливами шаблону й штампу на живе народне слово. Ще Борис Антоненко-Давидович писав, що всі оті рішення, присвоєння, виконання, кредити довір’я й ліміти часу, які заполонили мовну ниву, мають одне спільне невичерпне джерело – канцелярію.

Штампи – люте зло мови. Усної, письмової. Усіх жанрів, надто художніх – оповідання, повісті, нарису тощо. Вони проникають у лексику, конструкцію окремого речення, архітектоніку всього твору. Тому так часто натрапляємо на стертий вислів, багато разів уживаний образ, зайві слова, нескінченні повтори тих самих лексем і зворотів.

Ось і з метою обернули в прикрий канцеляризм, що не допомагає зрозуміти написане, а тільки паразитує в тексті, профануючи гарне слово мета. Такого вислову можна уникнути, замінивши його прийменником для, або перетворивши речення з простого на складнопідрядне, до якого ввійшов би сполучник щоб. З метою вивчення проблеми. Для вивчення проблеми. Щоб вивчити проблему.

З боку. Також вельми поширений штамп. “Запропонований проект закону зазнав серйозної критики з боку групи депутатів”. Найчастіше це словосполучення доречно випускати, і зміст фрази від того не порушиться. В іншій ситуації замість з боку варто поставити прийменник від: “Зазнав серйозної критики від групи депутатів”. Можливий ще один шлях – зміна будови речення: “Група депутатів серйозно критикувала запропонований проект закону”.

У галузі. Без нього теж часто можна обійтися. “Є в нас певні успіхи в галузі металургії”. Краще: певні успіхи в металургії.

Даний. Переважно це слово є канцеляризмом, якого слід уникати. Лише інколи воно виступає в таких контекстах, де немає змоги його замінити. У реченні в значенні даний можна використати вказівний займенник цей (“на даній фірмі” – “на цій фірмі”, “в даному разі” – “в цьому разі”).

З приводу. Знову-таки з арсеналу стереотипів. Правильніше буде сказати: журналістські роздуми не з приводу трудової дисципліни, а про трудову дисципліну.

Від частого вживання заялозилися і вже не сприймаються такі вислови: завдання № 1, на пульсі життя, за великим рахунком, на доброму рахунку, заслуговує уваги, випереджаючи час, докладати всіх зусиль, брати розгін, діставати прописку, в цьому напрямі, розгорнути роботу, з новими силами тощо. А від словосполучення на сьогоднішній день рябіють сторінки газетних інформацій, статей і фейлетонів, хоча доцільніше було б уживати на сьогодні. Адже в прикметникові сьогоднішній уже є корінь день.


***********************************


Складні випадки перекладу

У просторовому значенні українські прийменники з-за (із-за) та з-поза збігаються з російським из-за. Из-за границы, из-за облаковз-за кордону, із-за хмар. Але російський прийменник передає також відношення причини й мети, які безпідставно переносяться в нашу мову. Звороти из-за вас, из-за неосторожности часом перекладають з-за вас, із-за необережності. А це неправильно. Основний прийменник, який відтворює причиновий зв’язок, – через: через вас, через необережність. Відношення мети передається словами заради, задля.

У ряді випадків російському слову відповідає українське зовсім іншого кореня. Якщо той, хто не обізнаний з цією особливістю, перекладає, скажімо, дієслово относиться, то може припускатися ось таких похибок: “Сергій віднісся (треба поставився) до зауваження болісно”, “Микола відноситься (треба належить) до категорії людей ініціативних”.

Візьмімо слово круг в обох мовах: вычислить площадь круга – обчислити площу круга; бросил на воду спасательный круг – кинув на воду рятувальний круг. Але: правящие кругиправлячі кола; круг служебных обязанностей – коло службових обов’язків; в кругу друзей – у колі (в оточенні) друзів. Неуважність до значення слів круг і коло призвела, наприклад, до помилки при перекладі з російської опису пам’ятних монет (карбованців ювілейних): монета “має форму кола діаметром 31 мм”. Правильно: круга, адже коло – це лише контур, а йдеться про діаметр площі монети.

Слова спільної основи не можна довільно переносити з мови в мову, бо хоч звучанням вони близькі, та значенням бувають не тотожні. Приміром, гарбуз арбуз, мешкати мешкать, орати орать. Їх називають міжмовними омонімами. Українське неділя вживається як назва сьомого дня в тижні – дня відпочинку. У російській неделя означає “тиждень”, а воскресенье – “вихідний день”. Отже, вислів болеть целую неделю слід перекладати хворіти весь тиждень.

Гарбуз відповідає російському тыква, а арбуз – то українське кавун. Боягуз – по-російськи трус, а наше трус – це обыск. Українське другий годиться вживати у значенні порядкового числівника (щось має бути перше). А російське слово другой звичайно перекладаємо інший. Дієслово мешкати своїм змістом споріднене з нашим помешкання, а не з російським мешкать, тобто баритися, гаятися.

В клетку (тетрадь) – у клітинку, в клетку (ткань) – картата, войти в сделку – укласти угоду, вступить в сделку – вступити в змову, изысканная одежда – вишуканий одяг, изысканный вкус – витончений смак, косвенные результаты – побічні результати, косвенная причина – непряма причина, ложная мысль – неправильна (помилкова, хибна) думка, ложное учение – псевдовчення, мешать (кашу) – мішати, мешать (прохожим) – заважати, на ночь глядя – проти ночі, неотложная помощь – невідкладна допомога, неотложное дело – нагальна справа, письменное разрешение – письмовий дозвіл, письменные источники – писемні джерела, угловая комната – наріжна кімната.

Непритязательный – невибагливий, невимогливий; неприятие – спротив; неприятие идеи – спротив до ідеї; неудобь – непридатна земля; неуживчивый характер у кого – незлагідний хто; неурядицы – розбрат, чвари; нечленораздельная речь – нерозбірлива мова; ничего себе кто – нівроку (нічогенько собі, нічого собі) хто; оказывать знаки внимания – виявляти увагу; оказывать сопротивление – чинити опір; околпачивать – ошукувати, обдурювати; осквернять память – паплюжити пам’ять; оставить в покое кого, что – давати спокій кому, чому; повредить механизм – зіпсувати (пошкодити) механізм; повредить палец – ушкодити палець; попасть на обед к кому – нагодитися на обід до кого; порядочный заработок – чималий (неабиякий, пристойний) заробіток; пресекать – класти край, припиняти; претить кому – бути неприйнятним для кого; причинить зло – заподіяти (учинити) зло, завдати лиха; причинить убытки – завдати збитків (втрат); приличная сумма – пристойна (чимала, неабияка) сума; приличные результаты – (цілком) задовільні результати; приличный (порядочный) – порядний.


***********************************


Варто і слід

Присудкове слово варто (варт) уживається в значенні "доцільно зробити; є рація, сенс". Наприклад, "Розкажи, все нам знати варто" (Андрій Малишко), "Варт іще попрацювати над дисертацією" (з газети).

Інколи, вважає мовознавець Олександр Пономарів, без достатніх доказів відмовляють у праві користування цим словом на позначення умови швидкого здійснення чогось. А ось у наших класиків: "Варто було тільки поглянуть на мене в той вечір, як панна Анеля запрохала мене кататься" (Михайло Коцюбинський), "Каховка поставала перед ним, як біле, веселе місто-ярмарок у пишній зелені, у каруселях, у весняних барвистих райдугах... під які лише варто вступити, як у кишенях тобі вже задзвенять легендарні таврійські червінці" (Олесь Гончар). У таких конструкціях варто синонімічне словам досить, як тільки, тільки-но.

Слід. Часто означає лише рекомендацію, а не рішучу дію. Тому вислів слід обов'язково є неприродним, правильніше треба обов'язково. Помилково вживають слід тоді, коли вказують на умови, що їх потрібно конче виконувати: "Для вступу до університету слід подати заяву і всі згадані далі документи". Тут має бути треба. Характерно відзначити. Зворот хибний. Краще сказати: характерно, що... або слід відзначити. Відігравати значення. Відігравати можна роль, а не значення. Нормативно: мати значення. Також мати характер. "Ці виступи мали (а не носили) стихійний характер".


***********************************


Літом чи влітку?

Ясна річ, що влітку, взимку, навесні, восени. То в російській мові летом, зимой... Так само вранці, увечері, а не ранком, вечором. Нема сенсу калькувати, коли маємо в себе питомі слова-відповідники. Безпідставно вживають дієслово виявляється в усіх його формах замість з'ясовується. "І ми дуже зраділи, коли виявилось, що всіх нас єднає цікава справа." А чому не з'ясувалось?

Треба, щоб "знали" своє місце слова: вдвічі-вдвоє; втричі-втроє тощо. "Хлопець узяв складений вдвічі аркуш паперу." Потрібно вдвоє. "Обсяг зробленого був удвоє більший запланованого." Потрібно вдвічі. Сплутують схожі звучанням прикметники ефективний та ефектний, ставлять їх не там, де годиться. Тож нагадаймо значення цих лексем. Ефективний – це дійовий, результативний, корисний, досконаліший. Ефективні засоби. Ефективні ліки. А ефектний – той, що справляє враження, зовнішньо показовий. Ефектна поза (жест). Ефектний танець. Буває, що за аналогією з російською мовою дієслово зрадити сполучають з орудним відмінком (зрадив Батьківщині), тоді як воно вимагає знахідного відмінка: "Зрадив мене милий" (нар. пісня).

Пишуть: – Треба:

Сміятися над кимось – сміятися з когось. Знущатися над кимось – знущатися з когось. Моросить дощ – накрапає дощ, мжичить. У більшості випадків – здебільшого. Нові булавки – нові шпильки. Гарні буси – гарне намисто. Відтік капіталу – відплив капіталу. Кольоровий вкладиш – кольорова вкладка. Робочий телефон – службовий телефон. Під стать – до пари. Пилинка в оці – порошинка в оці. Від несподіванки – з несподіванки. Від радості – з радості. Святкова відкритка – святкова листівка. Головокружіння – запаморочення голови. Терпіти поразку – зазнавати поразки. Розбивати намет – ставити (напинати) намет. Розбивати парк – саджати (вирощувати) парк. Діюче законодавство – чинне законодавство. Існуючі ціни – теперішні (нинішні) ціни. Диву даєшся – не надивуєшся, дивина та й годі. Запорука цьому – запорука цього. Свідчення цьому – свідчення цього. В кінці весни – наприкінці весни. Переймати досвід – запозичувати досвід. Рахуватися з інтересами – зважати на інтереси. Ходити взад-вперед – походжати. Молода швея – молода швачка. Миючі засоби – мийні засоби. Рядом – поряд, поруч. Розсотатися – розсмоктатися. А іменно – а саме. Старий напильник – старий напилок. Легке недомогання – легке нездужання. Рідко траплятися – зрідка траплятися. Круглодобово – цілодобово. Ота нерозбериха – отой безлад.

Безособові форми на -но, -то

Згадаймо відому українську народну пісню:

Ой у полі жито

Копитами збито,

Під білою березою

Козаченька вбито.

Ой убито, вбито,

Затягнено в жито,

Червоною китайкою

Личенько накрито.

У кожному з цих речень нема підмета, а в ролі присудка виступають віддієслівні безособові форми на -но, -то: збито, вбито, затягнено, накрито. Такі форми є й у російській мові (сказано – сделано), але там вони вживаються далеко рідше, ніж в українській. Натомість російська ширше послуговується пасивними дієприкметниками у функції присудка: "В прошлом году сняты новые документальные фильмы", "Обязательства выполнены досрочно". Українською треба сказати: "знято нові документальні фільми", "зобов'язання виконано достроково". Це не значить, що пасивних дієприкметників узагалі слід уникати. Їх насамперед використовують як означення, переважно поширені: "зняті торік документальні фільми були вдалі", "достроково виконані зобов'язання піднесли престиж підприємства". Тут присудком уже виступають дієслова були, піднесли


***********************************


Час не проходить, а минає

Якщо мовиться про плин часу, то маємо вживати дієслова наставати і минати. “Ні, тату, настав уже й мій час” (Леся Українка). “Минають дні, минають ночі, Минає літо. Шелестить Пожовкле листя...” (Тарас Шевченко), “Пливуть і минають години” (Володимир Сосюра). У мовознавстві є навіть термін минулий час. У таких значеннях замість цих дієслів не рекомендується використовувати лексеми приходити й проходити. Наприклад, не можна сказати “повільно проходить час”, треба: “повільно минає (йде, спливає) час”.


***********************************


Забити чи зняти тривогу?

“Сталася пожежа, і люди забили тривогу”, “Забили в селі сполох”, – сповіщають засоби масової інформації. Та авторам цих повідомлень варто було б підшукати інші дієслова замість багатозначного забити. Ми звикли чути його в розумінні “вганяти, заглиблювати в щось якийсь предмет” (“Кілочки в землю забили, На знак, де військові стоять” – Іван Котляревський), “закривати наглухо вікна, отвір, прохід тощо” (“Чіпчину хату опечатали, забили” – Панас Мирний), “захарастити, забуртувати” (“Забило вулиці врівень з тинами, тільки паколи в снігу стирчать” – Андрій Головко), “позбавляти життя” (“Вдарив Іван мечем, забив хижого яструба, а сам пішов далі” – Анатолій Шиян). Чуємо це дієслово в переносному значенні в інших висловах: забивати баки, забивати памороки. Коли йдеться про тривогу, сполох, лемент, галас, гвалт, гамір і т. ін., тоді більше до речі будуть дієслова бити (“В хаті виразно було чути, як довго й густо били на сполох” – Григорій Епік), зчиняти (“Гукав і зчиняв гвалт одним-один чоловік...” – Юрій Смолич), здіймати (“Публіка здіймає нетерплячий гомін” – Леся Українка), знімати (“Кілька разів вистрілив (Ничипір) у повітря, щоб зняти тривогу” – Микола Руденко).


***********************************


Відвертати – відволікати – відволікатися

Дієслова відвертати, відвернути, крім прямого значення, часто вживаються в переносному, передаючи зміст “спрямовувати чиюсь діяльність, увагу в інший бік”. “Якби хоч жестом відвернув від дум важких увагу” (Петро Дорошко).

На відміну від них відволікати, відволікти в літературній мові, як правило, використовуються в прямому значенні – “відтягати, відтягти”. “Я вже живосилом одволокла Катрю од дверей хатніх” (Марко Вовчок). У розумінні “відвертати, відвернути увагу” послуговуватися цими дієсловами не бажано. Тому й недоречні в тексті, скажімо, такі словосполучення: відволікати від справи, відволікати від пошуків, не відволікайте мене, відволікти й заспокоїти її і т. ін.

Застосування зворотних дієслів відволікатися, відволіктися в цьому значенні теж не завжди вмотивоване: не час відволікатися на спогади, відволікатися від діла, відволікатися від своїх думок тощо (краще відриватися, відвертати свою увагу чи под.).


***********************************


Коли обстоювати, а коли відстоювати

Обстоювати – захищати, доводити, аргументувати думку, погляд, ідею, наполягати на чомусь. “Обстоювати існування заповідника Андрію Тобілевичу в столиці допомагав Максим Рильський” (Терень Масенко), “Як завжди, він і тепер... обстоював погляд, що земля має належать до тих, хто її обробляє” (Михайло Коцюбинський). Це дієслово переважно вживають у недоконаному виді. Коли ж ідеться про завершену дію, доцільніше замість обстояти застосовувати відстояти. “Зуміли до кінця використати свій досвід, вчасно відстояли, підтримали дитячу чистоту й непорочність...” (Олесь Гончар). Відстоювати – активно боротися, захищати щось у відповідь на несправедливі, неправомірні дії іншої сторони. Вживається зі словами: вчення, думка, інтереси народу, мир, незалежність, погляди, правда, проект, свобода, честь та ін. “На засіданні міжнародної комісії наша делегація відстояла свій проект резолюції” (з газети).


***********************************


Захоронити – похоронити

У діалектному мовленні захоронити означає “сховатися”: “Ліс тебе захоронить” (Агата Турчинська). Захоронок, захоронка – це “схованка”: “Йому раптом захотілося вискочити з свого захоронку” (з журналу). Часом захоронити неправильно вживають замість дієслів, що мають значення “поховати, похоронити (померлого)”. Про нормативність саме цих висловів свідчить і літературно-художня практика: “Мене похоронять На чужині – і ці думи Зо мною сховають!” (Тарас Шевченко).


***********************************


Пов’язувати – зв’язувати

Крім прямих значень (пов’язати хустку, пов’язати снопи тощо), перше з дієслів уживається в переносних “єднати когось, щось; встановлювати зв’язок, взаємну залежність між кимось, чимось; об’єднувати разом чим-небудь спільним”. “Мишуга був першим і неперевершеним виконавцем багатьох пісень Лисенка, з яким його пов’язувала щира дружба” (з журналу), “Дуже ймовірно, що вона пов’язує відповідь свою з його від’їздом” (Андрій Головко). Зв’язувати, зв’язати з цими значеннями в сучасній літературній мові майже не виступають.


***********************************


Значення близькі, та сполучуваність різна

Вислови (не) позбавлений гумору, (не) грішити емоціями, хибувати на суб’єктивізм досить близькі за значенням, проте синтаксична сполучуваність у них неоднакова. Так, при слові (не) позбавлений уживаємо родовий відмінок. “Донощик мерщій викладав нові й нові, не позбавлені вірогідності, факти” (Павло Загребельний). Звичайна сполучуваність – не позбавлений зверхності, не позбавлений привабливості, не позбавлений вад.

Дієслово (не) грішити керує орудним відмінком. “Істинній науці властиві об’єктивність і неупередженість в оцінках, висновки й формулювання не грішать емоціями” (з журналу). Додамо також: грішить суб’єктивізмом, грішить підтасовкою фактів, грішить упередженістю. Для слова хибувати характерне поєднання зі знахідним відмінком іменників та прийменником на. “Щораз менше хибує наша критика на суб’єктивізм в оцінці літературних явищ” (з журналу). Порівняйте: хибувати на поверхові твердження, хибувати на складність викладу.


***********************************


Ріка й річка

Декому здається, що різниця між словами ріка і річка полягає в розмірі позначуваних об’єктів. Мовляв, велику називають рікою, а малу – річкою. Насправді це не так. Російському река відповідає українське річка. Незалежно від того, яка вона завдовжки і завширшки. “Під горою лисніла, як блакитна емаль, широка річка” (Петро Панч). Від цього іменника походить і прикметник річковий. А коли треба вживати слово ріка? Коли вдаємося до врочистого стилю, щоб передати піднесений настрій або тон поважності чи статечності, як це бачимо в перекладі Миколи Зерова з Овідія: “Ріки текли молоком, струменіли скрізь нектаром ріки”.

Річище й русло. Слова, що виступають синонімами і в прямому, і в переносному розуміннях. Порівняймо використання їх у значенні “заглиблення в грунті, по якому текла або тече вода”: “Шевченко ішов навпростець, вгадуючи річище” (Зінаїда Тулуб), “Дніпро затопив усі протоки й старі русла” (Юрій Яновський). Так само це й “напрям, шлях розвитку”: “Наша література, наше мистецтво течуть правильним річищем і дадуть вицвіт нечуваної сили й краси” (Максим Рильський).

Шкода лише, що останнім часом засоби масової інформації іменника річище майже не вживають, усюди чуємо й читаємо тільки русло з неправильним наголосом на першому складі: “Розмову перевели в інше русло” і под. А треба навпаки – віддавати перевагу саме річищу як оригінальному витворові української мови.


***********************************


Робітник, працівник, співробітник

Який зміст вкладають у кожне з цих понять?

Робітник – той, хто працює на промисловому підприємстві, створюючи матеріальні цінності; у давні часи – також наймит. У сучасній мові слово робітник означає й соціальне становище людини, рід занять; його уживають на позначення відповідного класу суспільства. Молодий робітник, робітники й селяни.

Працівник – який трудиться, незалежно від сфери його діяльності. Це слово має ширше значення, ніж робітник. Кожного робітника заводу чи фабрики можна назвати працівником, але не кожен працівник є робітником. Порушення норми – вживання ряду словосполучень з іменником робітник замість працівник (як це було в 20-ті роки): торговельний робітник, газетний робітник, науковий робітник (треба торговельний працівник, газетний працівник, науковий працівник). До речі, деякі лексеми можуть поєднуватися і з словом робітник, і з словом працівник, однак значення цих сполучень різне: кваліфікований робітник – кваліфікований працівник, робітник порту – працівник порту. Тут працівник виступає як загальніше поняття. Про робітника можна сказати, що він кваліфікований працівник, а от службовця не назвеш кваліфікованим робітником. Робітник сцени – людина, яка встановлює і міняє декорації, а працівник сцени – це член творчого колективу театру: актор, режисер тощо.

Той, хто займається науковою діяльністю, – науковець, науковий працівник. Що ж до словосполучення науковий співробітник, то воно передає офіційну назву посади, яка переважно вживається разом із найменуванням закладу, в котрому науковець працює. Науковий співробітник Інституту автоматики НАН України. Без назви установи це словосполучення використовують тільки для означення певного звання: старший (молодший) науковий співробітник.

Слід вважати невдалим речення типу: “На Захід виїжджають тисячі наукових співробітників” (з газети). Треба наукових працівників. Але природними є словосполучення: газетний працівник і співробітник редакції районної (міської тощо) газети, співробітник (працівник) редакції журналу.


***********************************


Б’ють не ковадлом, а молотом

Як зазначає мовознавець Сергій Головащук, бувають випадки, коли словам надають непритаманних або маловластивих їм значень (здебільшого під впливом іншої мови). Ось типові зразки таких помилок, узяті з перекладів: “Низькі хмари сірими баранами нависли над лісом” (треба вівцями); “Хлопець підповз до куща вільшаника” (вільшаник – це зарості вільхи; треба вільшини); “жевріло вишневе вугілля” (треба жар); “Він узяв жердину й забив її сокирою в землю” (жердини в землю не заб’єш, бо вона дуже довга; треба кілок); “Він через мокру шкіру чобота обмацує пальцями зап’ястя” (зап’ястя на руці, на нозі щиколотка); “хімічне з’єднання” (треба сполука); “відрізати клаптик хліба” (треба шматок); “наче бив ковадлом” (б’ють не ковадлом, а молотом по ковадлу); “минули кут депо”, “наче тебе хтось мішком прибив з-за кутка”, “кутик паперу” (треба ріг, ріжок); “Мчать потужні пароплави” (у пароплавів не така швидкість, щоб характеризувати їх цим словом); “тематичний показник”, “показник імен” (треба покажчик); “Було як звичайно, як двадцять років попереду” (треба до того, перед тим); “рухлива група” (треба рухома); “Екскаватор копав фундамент” (треба котлован, яму під фундамент).

Слово статися виражає зміст “мати місце”. Сталася важлива подія, сталася зустріч, сталася трагедія, сталася затримка, сталася біда, з ними сталося щось дивне, стався голод, стався переполох тощо.

Відбутися в цьому значенні невживане або вживане зрідка; отже, невдало: відбулася трагедія, відбулися глибокі зрушення, нічого не відбулося, раптом відбулося несподіване, що з вами відбулося? Не бажано використовувати в такому значенні дієслово трапитися. Його ставлять часто тоді, коли хочуть висловити дію, неозначену в часі: “Наталці траплялися женихи” (Іван Котляревський)


***********************************


Професора чи професори?

Користуймося активними конструкціями

В одному з недавніх "Уроків..." ("Хрещатик" за 5 квітня) ми розповідали про невідмінювані дієслівні форми на -но, -то, які вживають у всіх стилях сучасного мовлення – від офіційно-ділових документів до уснорозмовних та фольклорних текстів. Завдання виконано, домовленостей досягнуто, врожай зібрано. Такі форми характерні для речень, де наголошуємо на результатах певних дій. Самих же дійових осіб при цьому не згадуємо. А коли є потреба вказати їх, то слід віддавати перевагу активним синтаксичним побудовам.

На жаль, наші ЗМІ досить часто порушують цю вимогу: "Верховною Радою прийнято нові закони", "Директором головна увага приділена добору кадрів", "Роман був написаний автором ще у війну", "Нашим колективом дотримане слово".

Це так звані пасивні конструкції, здебільшого штучні, незграбні, в яких мовлення втрачає природну еластичність. Тут суб'єкт (виконавець дії) замість бути підметом стає додатком. Тому краще сказати чи написати: "Верховна Рада прийняла нові закони", "Директор головну увагу приділив доборові кадрів", "Автор написав роман ще у війну", "Наш колектив дотримав слова".

***

Навіть від людей з вищою освітою можна почути: професора пішли, вчителя засідають, офіцера виїжджають на полігон. Наголос, звичайно, ставлять на закінченні. Це не по-українському. У називному множини іменники чоловічого роду другої відміни, що позначають осіб, мають закінчення -и (для твердої групи): професори, офіцери та -і (для м'якої та мішаної груп): вчителі, секретарі.

Не завжди правильно використовують іменники чоловічого роду у сполученні з числівниками. За правилом, у поєднанні з два (три, чотири) вони також виступають у формі називного відмінка множини. Два (три, чотири) будинки, заводи (столи, стільці, студенти, школярі та ін.). Тим часом ми натрапляємо на такі фрази: "До гурту молоді підійшли два міліціонера (треба міліціонери)", "У центрі міста виросли три багатоповерхові будинка (треба будинки)", "Чотири студента (треба студенти) вже написали дипломні роботи". Закінчення -а вживається лише в іменниках, що мають суфікс -ин (який випадає в множині): киянин – кияни – чотири киянина (частіше четверо киян).

Потребує пояснень використання з числівниками слова чоловік. Коли ми кажемо два (три, чотири) чоловіки, то маємо на увазі тільки представників сильної статі. А якщо йдеться про якусь кількість людей незалежно від статі, тоді буде закінчення -а: "На виробничу практику вирушило 103 чоловіка" (тобто люди обох статей). Цю особливість пояснюємо тим, що спочатку іменник чоловік мав у нас таке саме значення, як і в інших слов'ян,- являв собою однину до слова люди. Потім лексема чоловік семантично звузилася і стала позначати лише половину людства, а в своєму первісному розумінні вона була замінена словом людина. Є й ще варіанти: 103 особи, 103 (сто троє) людей.


***********************************


Не самий великий, а найбільший

Потрібно бути дуже уважними, користуючись різними словосполученнями, що їх учені вважають найважливішою частиною нашого мовного процесу. Часто припускаються помилок (про що вже згадувалося в "Уроках..."), поєднуючи прислівники більш або менш з формою вищого ступеня, замість із звичайним прикметником. Отож: більш лагідний, більш важливий, менш цінний, а не більш лагідніший, більш важливіший, менш цінніший. Не можна слідом за російською мовою застосовувати для вираження найвищого ступеня порівняння слова самий. Не самий близький, самий дорогий, самий небезпечний, а найближчий, найдорожчий, найнебезпечніший.

Російський вислів лучшие люди українською перекладається не кращі, а найкращі люди, высшая мера наказания – найвища міра покарання, высшая аттестационная комиссия – найвища атестаційна комісія. Вищий ступінь порівняння прикметників у російській мові часом виражають не прикметником, а прислівником: "Брат моложе меня". По-українському: "Брат молодший від мене (за мене, ніж я)". Неправильно: "Брат молодший мене", "Брат молодше мене".

Буває, що і в мовленні тих, хто прагне оберігати чистоту нашого слова, "проскакують" здеформовані чи напівздеформовані вислови, фрази: все рівно (природні мені однаково, мені байдуже, про мене), насильно милим не будеш (забуваємо українську приповідку на милування нема силування), вистава була до того поганою, що... (треба такою поганою), під відкритим небом (треба просто неба).

Зверх плану – понад план, на днях – цими днями, відмінити – скасувати, в кінці кінців – зрештою, врешті-решт, кінець кінцем, в остаточному рахунку – в кінцевому підсумку, до цих пір – досі, другим разом – іншим разом, з виду випустити – випустити з уваги, заявитися – прийти, прибути, ставити у вину – ставити за провину, кожного року – щороку, кожний раз – щоразу, мало-мальськи – хоч трохи, перетурбації – пертурбації, признак – ознака, роди – пологи, світер – светр, у найближчий час – найближчим часом, близькі по духу – споріднені духом, дрель – дриль (свердло), Євроазія – Євразія, творче лице – творче обличчя, смокче під ложечкою – смокче під грудьми, технічка – техпрацівниця, натощак – натщесерце, моральні начала – моральні засади, халатне ставлення – недбале ставлення, прийшла удача – пощастило, поталанило, прожиточний мінімум – прожитковий мінімум, падіння виробництва – спад виробництва, з панею Людмилою – з пані Людмилою, поставка газу – постачання газу, правові причини – правові підстави, робота зборів триває – збори тривають, у силу різних обставин – через різні обставини, чіпляти лапшу на вуха – чіпляти локшину, взяти ссуду – взяти позику, поселитися – оселитися, факт на лице – незаперечний факт, будь-якою ціною – за будь-яку ціну, шалфей – шавлія, шаром покоти – порожнісінько, паливно-мастильні матеріали – пально-мастильні матеріали, прихожани церкви – парафіяни церкви, кольорова капуста – цвітна капуста, чистої води обман – чистісінька брехня.


***********************************


...І заговорили в тролейбусі українською

“Шановна редакціє “Хрещатика”!

Час від часу ви друкуєте уроки української мови. Добре. Практичний внесок і, звичайно ж, лікнеп. Думаю, щире у вас почуття відданості. Купи російськомовних видань усе більше стають схожими одне на одне, нагадують недавні роки, коли з десятка передплачуваних газет переглянеш якусь, а решту можеш і не розгортати: те ж саме.

Та я про мову. Урок української провів на “відмінно” водій тролейбуса. Чекала якось, а точніше – 27 квітня, в дощ тролейбус на Либідській. Людей зібралося дуже багато. “Автоавария возле Голосеева, пока все осмотрят...” – каже один чоловік. Аж ось рух відновився. У машину №126 одинадцятого маршруту напхалося пасажирів по саме нікуди. Та водій виявився мудрий, пощастило нам. Бездоганною українською мовою власним голосом оголошував зупинки і керував спільним, так би мовити, процесом поїздки: водій – машина – пасажири. “Не затримуйтеся, будь ласка, на східцях”, “Обережно: двері зачиняються”, “Дивіться уважно під ноги при виході – на дорозі ремонтні роботи”. Справді, смола, щебінь, пісок, агрегати, робітники... Спокійна, тактовна участь водія творила дива. Збуджений тривалим чеканням люд не лаявся, не нарікав на тісноту, а дослухався, довірявся голосу з кабіни – і добрішав, шляхетнішав. “Ось сюди станьте, тут вільніше”, – це той, що “сообщал” про аварію. “Посидьте ще ви, я трохи вже перепочила”, – поступалися місцем.

Українське слово запанувало на окремо взятій території. Я вийшла на Метрологічній. Дощ перестав, свіже, насичене озоном повітря й особлива атмосфера буденної поїздки, яку створив водій, робили душу піднесено задоволеною. Відчуття державності має бути в людини на повсякденному рівні. Конкретне відчуття. Частіше ж маємо (якщо знову про транспорт): “Красноармейская. Следующая – Дворец спорта, билеты приобретайте...” – і подібне.

Настав час возвеличити головний атрибут держави – Мову. На державному рівні. Чому я мушу заглядати до словників, коли виступає російськомовний посадовець? Чи вже й високих чиновників купуємо в іншої країни, як купують футболістів? Але ж гравці в м’яча опановують чужу мову швидко й залюбки.

Набридли мляві віце-прем’єри з поглядом чеховського Бєлікова: “Как бы чего не вышло?” На цій посаді має бути достойник з головою київського мера: діяльний, пильний, розумний, всевидящий, послідовний, діловитий, залюблений у свою роботу.

До того ж володіти мовою і користуватися нею – не одне й те ж саме для багатьох сьогоднішніх службовців. Людина, що поважає себе, не роздвоюється. Але це вже етика і ще дещо.

Звертаюся в ощадбанку до дівчини-працівниці: “Українською мовою поясніть, що я не так заповнила”. Вона: “Я не знаю украинской мовы, у меня нет высшего образования”.

Та й правда. Хай залишаються говорити в Україні языком сусідньої країни тільки люди з “нижчою” освітою чи пак – свідомістю, якщо вони того бажають.

Марія Йосипівна Горобець, Київ, вул. Саксаганського, 54 – 56, кв. 73”. Цей лист не потребує коментарів. Тут усе зрозуміло, все правда – і гірка, й обнадійлива. Ще залунає наша рідна мова повсюдно на вулицях столиці, в оселях киян. Як запанувала вона в тролейбусі одинадцятого маршруту з легкої руки мудрого водія.


***********************************


Примірник – екземпляр

Про один із тотожних зразків друкованої продукції, про одну з копій рукописного тексту кажуть примірник. Примірник книжки, примірник газети, примірник постанови. Часом замість цього іменника, коли йдеться про певну частину накладу, вживають екземпляр. Це не є фактичною помилкою, оскільки примірник – калька слова екземпляр, переклад його (з лат. exemplar – зразок). Але з стилістичного погляду краще і в цьому разі ставити примірник. І якщо заміна примірника на екземпляр іноді можлива, хоч і не бажана, то зворотна дія неприпустима. Адже лише словом екземпляр можна назвати окремого представника якогось виду тваринного чи рослинного світу, що його досліджують або експонують на виставці. Рідкісний екземпляр комахи, екземпляр тополі. Слово екземпляр іронічно, в значенні “унікум” уживають часом щодо якоїсь людини: “(Юрченко): Я – що! Я бракований екземпляр! Контузія зробила своє” (Любомир Дмитерко).


***********************************


Обличчя – лице

Збігаються в значенні “передня частина голови” та в переносному “загальний вигляд, обриси чогось”. Тільки лице вживається в розумінні “верхній, зовнішній бік предмета” (протилежне спід): на лице, з лиця. І тільки обличчя, коли мовиться про моральні якості людини, про її духовні, творчі особливості, норми поведінки. В усному мовленні інколи замість обличчя безпідставно вживають облік. Тим часом облік в українській мові має зовсім іншу семантику (означає систему реєстрації певних груп населення, народногосподарських цінностей тощо).

Міра – захід

У значенні “захід для досягнення, здійснення чогось” слово міра в літературній мові не вживається. Тому замість ненормативного вислову приймати міри (поширений в усному мовленні) треба ставити вживати заходів. Також у міру розвитку краще замінювати на з розвитком, а у міру вдосконалення конструкції – на з удосконаленням конструкції тощо.

Писемність – письменність – письменство

Мабуть, через звукову подібність цих іменників автори й промовці інколи помиляються, використовуючи їх у невластивому значенні.

Писемність передає такий зміст:

1. Система графічних знаків, уживаних в якій-небудь мові або групі мов. Слов’янська писемність.

2. Сукупність давніх писемних, літературних пам’яток.

Письменність – уміння писати й читати. Письменність народу, показник письменності.

Письменство – синонім слова література. Красне письменство. Уживається і як збірне поняття “письменництво, письменники”. Письменство України.

Отже, розрізняйте значення цих лексем, ставте кожну з них на своєму місці.


***********************************


Словесний баласт

Якось в Олексія Миколайовича Толстого запитали, які гріхи проти мови він вважає найтяжчими. У відповідь письменник перелічив чимало порушень мовних норм і з-поміж них назвав “перевантаження доповіді, лекції чи просто розмови зайвими словами на кшталт вільна вакансія, перша прем’єра”, а також “інші підступні тавтології – повторення сказаного, тільки в інакшій формі, без кінця і без потреби вживані робота, боротьба тощо”.

Чому підступні? Бо такі тавтологізми не завжди одразу впадають в око і легко проникають у мову. До того ж не всім точно відомо, що означають деякі з них, надто коли це іншомовні слова. Наприклад, іменник вакансія вже сам передає зміст “незайняте місце”. Тому не рекомендується вживати сполучення вільна вакансія, звільнилася вакансія, треба вільна посада, звільнилося місце. Оскільки слово сувенір виражає поняття “річ, подарована або одержана на згадку; пов’язана із спогадами про кого-, що-небудь”, означення для нього не потрібне. Вислови типу пам’ятний сувенір, сувенір на пам’ять є тавтологічними, і вживати їх у літературній мові не можна. Слід казати й писати: купити сувенір, магазин сувенірів і т. ін. Так само неприйнятні тавтологізми меморіальний пам’ятник і пам’ятний меморіал (тобто пам’ятний пам’ятник). Тут доцільніше використати лише одне із слів – пам’ятник чи меморіал. У сполученнях перший дебют, перша прем’єра, передовий авангард, захисний імунітет, головний пріоритет перші складники також зайві. Адже дебют – це перший виступ, прем’єра – перша вистава, авангард – і є передовий, імунітет – захисна реакція організму, а пріоритет саме й означає “верховенство”. Іноді чуємо: є багато альтернатив; іншої альтернативи немає. Але ж альтернатива – то потреба вибору між двома можливостями. І замість цих висловів годиться вживати: є альтернатива; альтернативи немає або іншого виходу немає.

Тавтологізмами стають і давно відомі слова із, здавалося б, цілком ясним значенням, приміром, величезна махина (махина не може бути невеликою), сміливий ризик (цей іменник і без епітета передає рішучу дію), віддавати належну данину (є вислови: віддавати належне і віддавати данину, в другому випадку слово належна не потрібне). Зайва лексема свій у висловах совати свого носа (хіба не зрозуміло, що не чужого?), ділитися своїми думками (міркуваннями). І не тільки в них. Візьмімо слово автобіографія (грецьке autos – сам, bios – життя, grapho – пишу) – життєпис особи, складений нею самою. Часом його неправильно вживають з присвійним займенником свій. Виникає повторення (своя автобіографія), бо перша частина цього складного іменника (авто-) якраз і означає “свій”, “власний”. Отже, з погляду літературної норми треба сказати: подав автобіографію або подав свою біографію. Те ж саме маємо зробити тоді, коли слово автопортрет сполучається з присвійним займенником свій. Щоб уникнути тавтології, випускаємо свій чи відповідний йому компонент авто- в іменникові автопортрет. Намалював автопортрет або намалював свій (власний) портрет. У помилковому вислові свій автограф також належить усунути свій або слово автограф замінити іншим. Залишив автограф, залишив свій підпис (напис).

Запам’ятаймо, чому недоречними є фрази: адреса місця проживання (адже адреса – це і є місце проживання); відступати назад (хіба можна відступати вперед?); бачити сновидіння (бачити і видіти – синоніми); сумне фіаско (радісним фіаско не буває).

Дедалі заглиблюючись у мову, виявляєш лексичний баласт там, де він став для нас таким звичним, що його просто не помічаєш. Як ілюстрацію до цього можна навести, наприклад, вислови кількісне збільшення (збільшення буває тільки кількісне), а також якісне поліпшення (поліпшення буває тільки якісне). Явне словесне марнотратство помітне в реченнях типу “це позитивно позначилося на поліпшенні продукції” (іменник поліпшення зайвий, оскільки є позитивно), “причина важкого становища викликана невдалим добором кадрів” (викликана не причина, а становище; причина сама призвела до небажаної ситуації). При назвах місяців не треба ставити слово місяць. “Завдання на березень місяць” – начебто березень може позначати й щось інше, опріч місяця. У діалогічному мовленні часто виникає небажана тавтологія, коли на запитання “Котра година?” відповідають, скажімо, “Восьма година”. Аби уникнути повторення, останнє слово слід випускати. Нерідко зловживають дієсловами проводити (провадити), здійснювати, забезпечувати, боротися, іменниками питання, справа. У багатьох випадках вони не тільки нічого не додають до змісту, а навпаки, послаблюють враження й одночасно обтяжують виклад. Ось приклади. “Приступити до проведення збирання врожаю” (замість почати збирання). “Уважно ознайомитися з рукописом і здійснити його редагування” (замість відредагувати). “Забезпечити дострокове виконання завдання” (замість достроково виконати). “Боротися за досягнення високих показників” (замість досягати). “Йшлося про питання впорядкування вулиць” (замість про впорядкування). “Це значний успіх у справі освоєння нової техніки” (замість в освоєнні). Дехто полюбляє в усному, а часом і в писемному мовленні (або вживає за звичкою, не стежачи за собою) слова, котрі стають паразитами, приміром: значить, розумієте (розумієш), так сказать, треба прямо сказати, як говориться тощо. Складні випадки перекладу

Вид из окна – краєвид з вікна, видавший виды – бувалий, який побував у бувальцях, виды на будущее – плани (перспективи) на майбутнє, вкалывать – чорно працювати, бути чорноробом, гарувати, восторг – захват (наголос на першому складі), всмятку (яйцо) – некруте, вылитая мама – викапана мама, гвоздь сезона – окраса сезону. Глупости! – Дурниці! Пусте!, глухая ночь – глупа ніч, давать (делать) поблажку – потурати, попускати, держать путь – прямувати, простувати, верстати путь (шлях, дорогу), для видимости – для годиться, про людське око, добиваться чьего расположения – запобігати ласки у кого, жаркое – печеня, задевать самолюбие – ображати самолюбство, значимый – значущий (а не значимий), из виду (из вида) скрыться – зникнути (щезнути, пропасти) з очей, корпеть (напрягая зрение) – сліпати, корешок (квитанции, книги и т. п.) – корінець.


***********************************


Дружімо з граматикою

За висловом Івана Франка, мова – "коштовний скарб народу". І цією перлиною маємо не тільки пишатися, а й дбайливо, бережно поводитися з нею, постійно вдосконалюватися в ній. Бо, як показує практика, навіть елементарна граматика часом заганяє в глухий кут тих, хто самовпевнено вважає, що оволодів мовним багатством.

Здавалося б, чи може бути щось простіше, ніж рід якого-небудь слова. Але, з'ясовується, і тут іноді виникають неясності, а через них – помилки. Читаємо: "До столу підійшов офіціант з таріллю в руках" (тобто з підносом, тацею), "Батько ще не вилікувався від нежиті", "Це лишається прерогативом небагатьох". Виділені іменники вжито неправильно. Перші два чоловічого роду, отже, треба було написати: "з тарелем у руках", "від нежитю", а третій, навпаки, жіночого, тому варто виправити речення так: "лишається прерогативою небагатьох". Іменник толь (покрівельний матеріал у будівництві) – чоловічого роду. Припускаються похибки мовці, котрі кажуть: "вкритий толлю" замість толем. Питання про рід не для всіх буває ясне навіть тоді, коли беремо звичайні, часто вживані лексеми. Дехто запитує, як правильно: адреса чи адрес? На це можна відповісти, що в сучасній українській мові є обидві форми (і жіночого роду, і чоловічого), та з різним значенням. Адреса – місце мешкання чи перебування особи, місце розташування установи; напис на поштовому відправленні. З цим словом годиться завжди вживати прийменник на: "Критика на його адресу", а не "в його адресу". Найпоширеніша помилка полягає в тому, що напис на конверті, бандеролі або посилці називають адрес замість адреса. Але ж адрес – то письмове привітання, письмове звернення до особи, організації з нагоди якоїсь важливої події, переважно ювілею. А плутають ці іменники, бо в російській мові, з якої напливали і напливають різні граматичні форми, витісняючи наші, природні, в першому і другому значеннях уживається одне слово – адрес.

Ще більше "каменів спотикання" у відмінюванні. Українські слова біль, дріб, накип, насип, Сибір, степ – чоловічого роду другої відміни, а російські відповідники боль, дробь, накипь, насыпь, Сибирь, степь – жіночого роду третьої відміни. Український іменник путь – жіночого роду, а російський – чоловічого. Тому й відмінкові закінчення однакових у двох мовах іменників можуть бути зовсім іншими. Українською правильно "болем сповнилося серце матері", "є у продажу", "гарний посуд", а російською – "болью", "есть в продаже", "хорошая посуда".

Особливо це стосується закінчень іменників у родовому відмінку (як однини, так і множини). Чуємо, наприклад: "На свято Перемоги до райдержадміністрації запросили колишніх солдат і партизан". Треба: солдатів і партизанів. Так само належить казати: грузинів, осетинів, русинів, а не грузин, осетин, русин. Деякі іменники в цьому відмінку множини мають паралельні закінчення: баб і бабів, губ і губів, мам і мамів, тат і татів, відкрить і відкриттів, кіловат і кіловатів, ват і ватів тощо. Паралельно уживаються легень і легенів. Слово війна також виступає у двох рівноправних формах: війн та воєн (друга легша для вимови, тому й використовується частіше).

Дехто відчуває утруднення, відмінюючи іменники підкова, болото, долото. У родовому множини ставимо: підків, а не підков ("купили підків"), боліт ("осушення боліт"), доліт ("не привезли доліт"). Досить часто трапляються огріхи у відмінюванні слова вісь. Його потрібно відмінювати так: вісь, осі, ("немає осі"), віссю, (на) осі. Кличний відмінок осе! У множині всі форми вживаються з о і не мають в: осі ("нові осі", а не "вісі"), осей, осям, осями, (на) осях. А зразком для відмінювання іменника віче (народні збори) можна вважати слово плече в однині: віче (плече), віча (плеча), на вічі (на плечі) тощо. В іменниках іншомовного походження з подвоєними приголосними в родовому відмінку множини це подвоєння зберігається: бонн (від бонна), булл (від булла), ванн (від ванна), вілл (від вілла), панн (від панна). У багатьох виникає запитання: як відмінювати назви населених пунктів, що складаються з іменника і прикметника? У таких найменуваннях відмінюються обидва слова: Кам'янця-Подільського, Переяслава-Хмельницького, (в) Новограді-Волинському, Корсуні-Шевченківському, (над) Новгородом-Сіверським.

Це правило не поширюється на назви населених пунктів, які складаються з двох іменників, скажімо, Івано-Франківськ. Тут змінюється форма тільки другого слова: Івано-Франківська, Івано-Франківську. Одним з приводів для "конфліктів" з граматикою стає закінчення у множині низки іменників із суфіксом -ар (-яр). З такими словами, як писар, токар, слюсар, а тим паче лікар, кобзар, секретар, зрозуміло: хто не знає, що в називному відмінку множини вони закінчуються на -і, а не -и (лікарі, кобзарі). Але не кожен упевнено скаже, як бути зі словами школяр, пісняр, вугляр, скляр, повістяр. Це іменники так званої мішаної групи; вони в множині мають закінчення -і (школярі, повістярі), а от у родовому відмінку однини -а (школяра, повістяра).

Добряче заморочує слово маляр, яке вживається в таких значеннях: а) той, хто фарбує стіни приміщень, паркани, садові лави; малює вивіски; б) художник. Орфографічні довідники рекомендують розрізняти маляр (з наголосом на а) і маляр (з наголосом на я). Перший іменник у множині закінчується на -и (в родовому відмінку однини – маляра, в орудному – маляром). Другий у множині має закінчення -і (в орудному однини – малярем).

Коротше кажучи, вивчаймо граматику і дружімо з нею.


***********************************


Коливання, хитання, вагання

Стилістичні помилки у використанні цих іменників трапляються досить часто. Замість вагання вживають слово коливання, а замість хитання – вагання. Тож запам’ятаймо значення цих лексем.

Коливання означає ритмічний рух уперед і назад. Воно також характеризується межами поширення дії, амплітудою; в контексті про це може і не йтися, але завжди мається на увазі. Коливання виступає тільки в буквальному, фізичному розумінні. Коливання маятника. “Я бачу світ пишний і неба сіяння, Долину розкішну, квіток коливання” (Леся Українка). Коли ж мовиться про коливання як зміну чогось (цін, температур), відтінок ритмічності не передається.

Хитання у фізичному значенні – погойдування (переважно на морі, під час їзди тощо) або рухомість при нещільному приляганні. “Колони пальм, гущавина одвічна, Хитання віт в ритмічному ладу” (Максим Рильський).

Вагання виражає нерішучість, сумніви у діях людей, брак моральної сили для вибору одного з кількох можливих шляхів. “Я знав, як тепер повинен діяти. Жодному сумніву, ніякому почуттю вагання в моїй душі не було більше місця” (Юрій Збанацький). П’яте січня – п’ятого січня

Обидва звороти можливі у мові, узгоджуються з її нормами. Вислови типу третє лютого, шосте квітня утворилися зі сполучень третє число лютого, шосте число квітня, в яких згодом слово число перестали вживати як само собою зрозуміле. Подібно виникли звороти третього дня лютого, шостого дня квітня, що в них іменник день потім також стали випускати. Вислови з числівником у називному відмінку відповідають строгим традиціям офіційно-ділового стилю, якому властиве дотримання початкових, вихідних форм. Учнівський зошит не вимагає такої офіційності, тому школярам можна писати п’яте січня і п’ятого січня.


***********************************


Лікувати і лічити – не синоніми

В українській літературній мові дієслова лікувати і лічити розрізняються значенням, здатністю вступати у зв’язки з іншими лексемами, а також мають свій ряд споріднених слів. То тільки суржик не бачить відмінностей між ними.

Лікувати – застосовувати ліки та інші засоби припинення болю, захворювання. Лікують різні органи – серце, печінку, зуби; лікують антибіотиками, пігулками, травами, ультразвуком, гіпнозом; лікують добре чи погано...

Спільнокореневими тут є слова лікар, ліки, лікувальний, лікування, лікуватися, лікарня.

Лічити – називати послідовно числа, вести підрахунки, рахувати. Згадаймо Шевченкове: “Лічу в неволі дні і ночі й лік забуваю”. Лічимо гроші, присутніх, машини, вагони; лічимо до двох, до тисячі; лічимо на пальцях, на арифмометрі; лічимо поволі, швидко, уважно, без похибки. Вживаємо вислів лічити хвилини (години, дні), коли стежимо за часом, чекаючи кого-, чого-небудь. Кажуть: “ребра полічили”, коли били (чи побили) когось. Лічити пов’язане зі словом лік, яке виступає у сполученні без ліку, а також у складі прислівника (безліч разів).

А чому плутаємо лікувати і лічити? Та тому, наголошує довідник “Антисуржик”, що в російській мові є дієслово лечить у значенні “лікувати”, яке близькозвучне з українським лічити. Але це слова двох різних мов! Принагідно зупинимося на похідних від лікувати – прикметниках лікарський, лікувальний, лікарняний. “Лікарська косметика під наглядом досвідчених фахівців” – бачимо табличку на дверях медичного закладу. “На околиці міста стояло кілька лікарських будинків” – пише газета.

В обох цих фразах названі прикметники пантеличать того, хто читає їх, а не пояснюють. Лікарський – який належить лікареві (лікарський халат) або такий, що стосується його діяльності (лікарський огляд). Лікувальний указує на оздоровчі, збудливі, гамівні властивості, тобто має зв’язок з поняттями ліки, лікувати: “Ромашка і чебрець – рослини лікувальні” (з живих уст). А слово лікарняний виражає належність лікарні (лікарняний персонал).

Тому треба було на табличці написати: “лікувальна косметика”, бо тут мають на увазі ті процедури, що лікують, а не медиків, які проводять їх. У другій фразі годилося б ужити “лікарняні будинки”, адже мова йде про споруди, котрі в розпорядженні лікарні.

Маємо також знати, що, крім лікарський, лікувальний і лікарняний, є ще прикметник лікарський (з наголосом на другому складі). Він відповідає російському лекарственный: “Ще на світанку своєї історії людина збирала й використовувала для лікування деякі лікарські рослини” (“Ботанічний журнал”).


***********************************


Житловий і жилий

Ці лексеми хоч і близькі звучанням, але відмінні значенням, тобто вони не синоніми, а пароніми. Як відомо, вміння розрізняти паронімічні слова і правильно вживати їх – неодмінний складник культури мови.

Житловий має такі значення: пов’язаний з житлом, який стосується житла, жител; пристосований, призначений для життя людей. Закономірним є вживання цього прикметника зі словами: будівництво, будинок, вагончик, відділ, корпус, масив, побут, проблема, фонд, забудова, комісія, кооператив, криза, норма, площа, спілка, питання, право, приміщення, управління, справи, умови тощо.

Жилий (уживають зрідка) – залюднений, обжитий. “Фельдфебель повертається до жилого кутка теплушки” (Юрій Яновський). До іменника будинок можна застосувати обидва прикметники, тільки словосполучення матимуть різне значення: житловий будинок – призначений для життя, жилий будинок – той, у якому живуть люди; заселений. “Щоб потрапити до жилої частини будинку, треба було... ввійти спершу в простору, ще не розгороджену переділками нежилу” (Наум Тихий).


***********************************


“Керівні” дієслова

У нашій мові більшість дієслів керує іменниками в певному відмінку. Таке саме правило є й у російській, однак відмінки керованих іменників не завжди збігаються при аналогічних дієсловах з українськими. Наприклад, згадуване уже в “Уроках...” дякувати вимагає після себе давального відмінка іменника чи займенника: дякую вчителеві, дякуємо тобі, а відповідне російське благодарить – знахідного: благодарю учителя, благодарим тебя. Зрадити поєднується з іменником або займенником у знахідному відмінку: зрадив її, зрадив своє слово, а изменить – у давальному: изменил ей, изменил своему слову.

Розгляньмо, як же керують українські дієслова іменниками в певних відмінках. Пошлемся на розвідку відомого мовознавця і письменника Бориса Антоненка-Давидовича, в якій він досліджував це. З іменниками в родовому відмінку стоять дієслова вживати (“Горілки не вживав так, щоб через край” – Григорій Квітка-Основ’яненко), вчити, вчитися, навчати, навчатися; глядіти доглядати; грати, гуляти – з прийменником у (в) (“Будемо грати в свого козиря” – Борис Грінченко), завдавати (“Не завдавай мені сорому...” – Іван Нечуй-Левицький), заживати (“Хліба-солі заживати” – народна пісня), запобігати, зазнавати, зазнати, пильнувати (“Бабуся пильнує малої” – Марко Вовчок), послухати, послухатися.

Частина дієслів керує залежним словом у родовому відмінку без прийменника або в знахідному з прийменником на: сподіватися (“Панночки сподіваємось”. – Марко Вовчок; “Сподівався дід на бабин обід” – приповідка), чекати (“Скільки чекав цієї хвилини” – Юрій Смолич; “Я чекаю на тебе при каганці і співаю” – Василь Стефаник). Дієслова ждати, дожидати керують іменником у знахідному відмінку без прийменника на: “У Підпари Гафійку ждала цілоденна робота” (Михайло Коцюбинський).

З іменниками в давальному відмінку вживають дієслова: боліти (“Чужий біль нікому не болить” – Матвій Номис); це дієслово може вимагати й знахідного відмінка (“Мене ж болить її відвічнеє страждання” – Іван Франко), а також виступати з прийменником у (в) та іменником у родовому відмінку (“Що у вас болить? – ластівкою припадає вона коло недужої” – Михайло Коцюбинський), вибачати, прощати, назване вище дякувати, віддячити.

З іменниками чи займенниками в знахідному відмінку використовують дієслова (крім уже згаданого зрадити) опанувати, радити, порадити (“Вона мене все радила і тепер порадить” – Тарас Шевченко). Нині при радити (порадити) ставлять іменник і в давальному відмінку.

З іменниками в знахідному відмінку та прийменником за вживають дієслова, якщо вони вказують на виконання функції чогось чи когось: бути (“Ще й на весіллі в його дочки за дружку була” – Іван Нечуй-Левицький), стати, правити (“Скриня моя за стіл править” – Ганна Барвінок), мати, вважати (це дієслово зрідка може виступати без прийменника за, тоді воно керує залежним словом в орудному відмінку: “Та полювання він забавою вважав, рибальство – справою, священнодійством навіть” – Максим Рильський). Дієслова бути, стати, правити, мати з інакшим значенням, ніж у наведених реченнях, стоять без прийменника за й керують іменниками в інших відмінках: “А може, й сам на небесі смієшся, батечку, над нами та, може, радишся з панами, як править миром?” (Тарас Шевченко).

З іменниками в знахідному відмінку та прийменником на вживають дієслова: бачити (бачити на власні очі, а не власними очима!) чути (чути на власні вуха), грати (“Та й найняла козаченька на скрипочку грати” – народна пісня), проте в сучасній літературній мові грати керує місцевим відмінком іменника з прийменником на: грати на скрипці, на бандурі, на роялі; а також дієслова заздрити, заздритися, змилосердитися, плакатися (“Не плачся на моє горе” – Марко Вовчок), розстаратися, слабувати.

З іменниками в орудному відмінку стоять дієслова: братися, узятися в значенні “перетворюватися на щось, укриватися чимось” (“Тільки внизу, коло каменя бралась живими миготливими зморшками вода” – Іван Багмут; “Нога в хлопця взялася синіми плямами” – Олесь Донченко), говорити, читати, перекладати, навчати, повчати якоюсь мовою (“Поучали з церковної амвони рідних братів чужою мовою” – Борис Грінченко); іноді помилково кажуть: “Я вмію читати на англійській мові” замість “Я вмію читати англійською мовою” (або по-англійському); одружитися з кимось (іноді оженитися), а не на комусь (“Софія одружилася з Ізаровим” – Анатолій Шиян); їхати, пливти, плинути чимось, а не на чомусь (“Комбайн велично плине шумним широким степом навпростець” – Ігор Муратов).

З іменниками в місцевому відмінку й прийменниками по, на, в уживають дієслова: знати, пізнати (“Знати пана по халявах” – прислів’я; “Пізнати ворону по пір’ю” – прислів’я), розумітися, знатися на чомусь (“Теля не знається на пирогах” – прислів’я; “На рибі теж розумітися треба” – Юрій Збанацький), кохатися в чомусь (“У химерному кохатися, видумки сплітати” – Борис Грінченко), вибачати на слові (“Вибачайте, люди добрі, на цім слові” – Марко Вовчок); бути певним із прийменником на (“Коли загублю, то вишукаю, бувай на тому певна, моя сиза голубко” – Марко Вовчок), із прийменником у (в) (“Згорда поглядають вони довкола, певні в своїх силах” – Михайло Коцюбинський) або без прийменника, але з родовим відмінком (“Одначе чужинець і сам був певний правильності того, що говорить” – Олесь Досвітній.


***********************************


Іноземний – іншомовний – іномовний

Іноземний – той, що належить іншій країні, чужому краєві: іноземний матрос, іноземні загарбники, інститут іноземних мов (але Міністерство закордонних справ). Іншомовний уживають тоді, коли йдеться не про мову в цілому, а про певні її елементи (переважно лексичні) – слова, терміни тощо: іншомовне видання, іншомовні запозичення, іншомовна назва.

Іномовний – який розмовляє, пише іншою мовою: іномовне населення, іномовна культура. Зрідка можна натрапити на прикметник інакомовний, що означає “алегоричний”.

Далекоглядний – далекозорий. Розрізняються значенням. Далекоглядний – здатний передбачати події, наслідки чогось; передбачливий. “(Мацько:) Завжди треба бути далекоглядним, Маріє Гаврилівно, може, колись він стане і моїм родичем” (Вадим Собко). Далекозорий – що добре бачить на великій відстані, а не зблизька. “Її далекозорі очі сягнули через пшеничний квадрат, на протилежному боці якого в’язала Настя” (Іван Рябокляч).

Ячмінний – ячний. Ячмінний – який стосується ячменю як рослини: ячмінний колос, ячмінний корінь, ячмінне поле. Ячний – одержаний із зерен ячменю, виготовлений з продуктів їхньої обробки: ячні крупи, ячне борошно, ячний хліб.

Перистий – перістий. Перистий – схожий на перо: перистий лист, перисті хмари. Перістий – з плямами іншого кольору (переважно про масть тварин): перістий кінь, періста корова, але буває і перістий гарбуз.

Низький – ниций. Низький – переносно “підлий, негідний”. На жаль, останнім часом майже вийшов з ужитку раніше поширений його синонім ниций. “Жірондіст: Ти, як ниций кат, хотів би знищити не тільки тіло, а й розум, виточив би вкупі з кров’ю мою ідею!” (Леся Українка). Цей синонім точніше передає відтінок “непорядний”, бо в деяких контекстах важко встановити, в якому значенні – прямому чи переносному – вжито слово низький, наприклад: “Нарешті я зустрівся з цією низькою (підлою чи невеликою на зріст?) людиною”. Отже, слід частіше користуватися прикметником ниций, повертати його в активний мовний обіг.

Енний – енський. Енний –

1. Кожний, будь-який, певний (про величини): енне число. 2. Розм. Невизначено великий, необмежений: енна кількість. Енський уживається замість назви, що з якихось причин має бути невідомою: енське місто, енський завод, в енському напрямі.

Гармонійний – гармонічний. Виражають неоднакові поняття. Гармонійний – злагоджений, милозвучний, стрункий. Гармонійні відносини. Гармонійний розвиток людини. Гармонічний уживається як музичний, математичний та фізичний термін. Гармонічні коливання. Гармонічний ряд. Гармонічна пропорція.

Професійний – професіональний. В обох прикметників спільний латинський корінь профес- (спеціальність, заняття), проте їх співвідносять з різними словами: професійний – професія, професіональний – професіонал. Професійний має ширше коло зв’язків (професійна розмова, професійні інтереси тощо). Професіональний частіше вживається тоді, коли треба підкреслити значення “такий, що стосується професіоналів, не любителів; фаховий”. Наприклад, професіональний актор – актор, який обрав своїм фахом театральну справу (на противагу аматорам, що ними можуть бути люди різних професій і без професій). У сполученні з іменниками хвороба, захворювання, травма і подібними переважає слово професійний, тобто “недуга, пов’язана з професією”. У термінологізованому вислові професійна спілка взаємозаміна прикметників не допускається.


***********************************


Пронизливий чи проникливий?

Прикметник пронизливий використовують для характеристики природних явищ, які викликають неприємні фізичні відчуття. Пронизливими, такими, що проймають, бувають вітер, холод. Цей епітет передає також різкі звуки: пронизливий голос, гудок, крик, свист. Гострими, пронизливими можуть бути біль, відчуття самотності тощо.

Пронизливий і проникливий – синоніми на позначення погляду, очей людини. Але проникливий зовсім не вживається для вираження фізичних відчуттів, основна сфера його функціонування – це характеристика розумової, мислительної, духовно-емоційної діяльності людини. Проникливим називають того, хто глибоко розуміє суть чого-небудь, правильно оцінює щось, розбирається в чомусь. Наприклад, проникливий психолог, проникливий розум, прониклива легенда, музика, тобто все, що викликає глибокі почуття, емоційний настрій.

Сценічна атмосфера театру може бути тільки проникливою, і поетична тема звучить, безумовно, проникливо, а не пронизливо.

Дворукий – дворучний. Дворукий – який має дві руки (про людину). Дворучний – який має дві ручки (про пилку).

Жалісливий – жалісний. Збігаються у значенні “співчутливий”. “Добрий він був, жалісливий” (Зінаїда Тулуб). “Перепелиха була вже стара людина, добра, жалісна” (Панас Мирний).

Тільки жалісливий передає зміст “сповнений суму, горя”. “Поранений обвів друзів жалісливим поглядом (з газети).

Тільки жалісний виступає у значенні “який виражає біль, муку, слабість”. “Знову долинув до нього тяжкий жалісний звук” (Олесь Донченко).

Казуальний – казусний. Казуальний – такий, що не піддається узагальненню; випадковий. Казуальний характер подій. Казусний – надзвичайно складний, заплутаний. Казусна справа.


***********************************


Абориген – автохтон – тубілець

Походять з різних мов (латинської, грецької та слов’янських), але мають ідентичні значення – “корінний житель або уродженець якоїсь країни чи місцевості”. Наприклад: “Олексій на правах місцевого мешканця не проминув нагоди пояснити все, що знає, і про село, і про його аборигенів” (Дмитро Бедзик), “Лемки були тут автохтонами” (з газети), “Козацький нащадок, тутешній тубілець, свою українську розтягує річ...” (Микола Бажан).

Іменник абориген, на відміну від обох його синонімів, уживається також на позначення представників рослинного і тваринного світу.


***********************************


Двигун – мотор

Збігаються у значенні “силова установка, що перетворює будь-який вид енергії на механічну роботу”. Паралельно вживаються з прикметниками: бензиновий, дизельний, електричний, потужний, реактивний, роторний, танковий тощо.

Проте нині у використанні цих іменників намітилася певна тенденція до розрізнення. Двигун поєднується переважно зі словами: вітряний, вічний, двотактний, чотиритактний, двоциліндровий, чотирициліндровий, карбюраторний, колекторний, пусковий, тепловий, тяговий, внутрішнього згоряння (переносно – двигун прогресу).

Мотор здебільшого вживається на позначення двигунів у транспортних засобах: підвісний мотор, автомобільний мотор, мотор дрезини; часто в сполученнях з дієсловами та віддієслівними іменниками: гуркіт мотора, заглух мотор, заглушити мотор, працює мотор, полагодити мотор. У складних словах: дизель-мотор, мотор-редуктор.


***********************************


Садовити – саджати – садити

Ці багатозначні слова, виступаючи часто синонімами, різняться характерною сполучуваністю, а також стилістичним забарвленням та входженням у фразеологічні звороти.

За стіл, на покуті, на коня садовлять, саджають, садять. Дерева, кущі – садять, саджають. За секретаря, за обліковця садовлять, садять. Квочку на яйця тільки садять, а не садовлять і не саджають. А хліб у піч, навпаки, саджають. “Підгорнула попіл до челюстей, клала на лопату змащений розколоченим жовтком хліб і саджала на черінь” (Євген Гуцало).


***********************************


Звичайно – зазвичай

Прислівник звичайно виконує в українській мові кілька функцій. Виступає одним із синонімів до слів просто, прозаїчно, ствердної частки так (авжеж, атож). Однак найбільше його використовують у двох значеннях – “як завжди, як заведено” (не виділяючи комами) та в ролі вставного слова (виділяючи комами).

Останнім часом у засобах масової інформації спостерігається тенденція вживати звичайно лише як вставне слово. А в значенні “як завжди, як заведено” чимраз частіше бачимо давнє українське слово зазвичай (наголос на другому складі), що його не цуралися наші класики. “Тож затемна він причвалав на став, зігнувшись ще більше, ніж зазвичай” (Максим Рильський), “Павло після роботи зазвичай заходив до кафе випити чашечку кави” (з газети).


***********************************


Результат – наслідок

Результат – остаточний, кінцевий підсумок якоїсь діяльності, роботи, заняття, розвитку тощо, показник чого-небудь; сума, яку одержують після певних математичних дій: результати експерименту, результат спостережень. У всіх інших значеннях уживаються паралельно. З прийменником в (у) перше з цих слів завжди пишуть окремо: в результаті, а друге – разом: внаслідок. “Коли так багато зразу береться всяких вражінь (вражень), то в результаті – хаос” (Михайло Коцюбинський), “Внаслідок пожежі фабрика зазнала значних матеріальних збитків” (з газети).


***********************************


Дрібний – мілкий

Слово дрібний передає значення “малий за розміром, обсягом”, “невеликий на зріст; юний”. Дрібна рибка, дрібний дощ, дрібні діти. “Зорі між дрібними хмарками наче таночки заводять” (Леся Українка).

Вживається цей прикметник і переносно, характеризуючи суспільне чи економічне становище людини. Дрібний буржуа, дрібний власник, дрібний чиновник. Означає також “незначний, другорядний”. “Ця пригода зовсім здається тобі дрібною, але вона мені багато дала” (Юрій Яновський).

Мілкий – що має невелику глибину. Мілка річка, мілка оранка, мілка миска. У переносному значенні – “неістотний”.

Нечіткість у вживанні слів дрібний і мілкий переносно часто може бути виправдана тим, що мовець або той, хто пише, вкладає в це поняття різний зміст. Наприклад, тема буває мілка, тобто неглибока, і дрібна, тобто маленька. Порівняймо у Івана Франка в “Маніпулянтці”: “Яким мілким видавався їй її власний ранішній суд!”, де без аналізу контексту важко збагнути, що саме означає тут мілкий – “неглибокий”, “поверховий” чи “дріб’язковий”, “нікчемний”.

Щоб з’ясувати, який з двох прикметників слід ужити, мовознавець Євгенія Чак радить підставити в речення їхні синоніми: до дрібний – малий, невеликий; до мілкий – неглибокий. Сказати, наприклад, “неглибокі гроші” не можна, цей вислів позбавлений змісту, а невеликі (тобто дрібні) гроші – словосполучення цілком можливе. Тому треба говорити дрібні гроші. Заміна слів дрібний і мілкий синонімами і в інших випадках дає змогу зробити правильний вибір.


***********************************


Звертати і привертати увагу

Звертати увагу – на когось або щось. “Викладач звернув увагу студентів на цю проблему” (з газети).

Словосполучення звертати на себе увагу (переважно із заперечною часткою не) вживається в усному мовленні, коли йдеться про ставлення особи до себе. Наприклад, “Дівчина не звертала на себе (не приділяла собі) ніякої уваги”.

Якщо ж мовиться про те, що якась людина, предмет, явище викликають у когось інтерес, цікавість, то краще використовувати зворот привертають, притягують увагу (до себе), а не звертають на себе увагу.

В усному мовленні трапляється ще одна стилістична неточність у використанні словосполучення звертати увагу: між його компонентами іноді вставляють присвійний займенник свій у знахідному відмінку однини жіночого роду: “Комендант звернув свою увагу на чужого чоловіка в гуртожитку” (з розмови). Така трансформація цього сталого вислову неприйнятна.

Вдача – удача

Часто ці слова плутають, ставлять не на своєму місці. А їхні значення такі.

Вдача – сукупність психічних особливостей людини, які виявляються в її діях, поведінці, характері; нахил, звичка (також про тварин). “Андрій був веселої вдачі хлопець” (Олександр Копиленко).

Удача – позитивний, бажаний наслідок чогось; успіх. Рибальська, мисливська удача.

Дохід – прибуток

Дохід – кошти або матеріальні цінності, одержані від бізнесу чи якогось іншого роду діяльності. Вживається зі словами: валовий, грошовий, державний, додатковий, забезпечений, незабезпечений, комісійний, митний, натуральний, національний, номінальний, підприємницький, неоподаткований, річний, середній тощо. Прибуток – сума, на яку дохід перевищує витрати; дохід, джерелом якого є додаткова вартість. Вживається зі словами: валовий, додатковий, зрослий, надлишковий, підприємницький, середній, сукупний, чистий, прибуток на капітал.


***********************************


Кримінальний – карний

У більшості значень уживаються паралельно: кримінальний (карний) злочин, кримінальна (карна) відповідальність. Однак у сучасній юридичній практиці надається перевага слову кримінальний: кримінальний кодекс, кримінальне право, кримінальне слідство, кримінальна справа. Тільки кримінальний використовуємо, коли йдеться про художній твір: кримінальний роман, кримінальна новела, кримінальне чтиво.

Прикметник карний уживається також у значенні “каральний”: карний загін, карна експедиція, карний меч.

Несення – несіння

Несення – виконання певних обов’язків, доручень тощо: несення військової служби.

Несіння – кладка яєць (про птахів).

Нечисленний – незчисленний

Нечисленний – який складається з невеликої кількості когось, чогось. “Нечисленні перехожі ліниво снували по тротуарах” (Іван Франко).

Незчисленний – який складається з великої кількості когось, чогось; незліченний. “Петрусь узяв гуркати палицею по парканах. Поназбігалась незчисленна сила собак” (Агатангел Кримський).

Погідний – погодний

Погідний – тихий, спокійний, погожий; переносно – безтурботний, урівноважений: погідне море, погідне небо, погідний настрій. “День був погідний і доволі теплий” (Богдан Лепкий).

Погодний – що стосується погоди. Погодні умови, погодні прикмети.

Поголівний – поголовний

Поголівний – який бере до уваги кожну окрему голову худоби; обчислюваний за кількістю голів. Поголівний облік худоби.

Поголовний – який не виключає нікого; загальний, тотальний. Поголовні арешти.

Рідкий – рідкісний Розрізняються значенням.

Рідкий – негустий; розташований нещільно один за одним або повторюється через певні проміжки часу тощо. Рідке тісто, рідкий гребінець, рідке волосся, рідкий туман, рідкі вибухи.

Рідкісний – що трапляється, буває не часто; незвичайний. Рідкісна рослина, рідкісний випадок, рідкісна порада.

Стримувати – утримувати

Дієслова, котрі мають різну семантику. На це треба зважати.

Стримувати – уповільнювати рух кого-, чого-небудь; протистояти натискові когось, чогось; не давати чомусь виявлятися повною мірою тощо. Стримувати коня, стримувати натовп, стримувати ридання.

Утримувати – 1. Тримати когось, щось, не даючи впасти; уповільнювати просування когось, чогось; просити когось залишитися; не віддавати ворогові позиції і т. ін. Утримувати воза, утримувати дітей у хаті, утримувати плацдарм. 2. Забезпечувати кого-небудь засобами до існування; бути власником якогось закладу, підприємства тощо. Утримувати родину, утримувати пансіонат.

Сусідній – сусідський

Сусідній – розміщений поруч, поблизу когось, чогось; який мешкає поряд. Сусіднє село, сусідня кімната, сусідня країна, сусідній парк.

Сусідський – що стосується сусіда, складається із сусідів. Сусідське подвір’я, сусідська родина, сусідський город.

Сусідів – належний сусідові. Сусідів син, сусідова хата, сусідів тин.

Шерсть – вовна

Шерсть – волосяний покрив тварин; волокно, пряжа, тканина з нього. Похідне – шерстяний. Вовна – волосяний покрив переважно овець, кіз, верблюдів, а також волокно і пряжа, рідше тканина з такого покриву. Похідне – вовняний.

Друкар – друкарка

Особливістю першого з цих іменників є те, що робітницю друкарського цеху, як і робітника, також називають друкарем, а не друкаркою, як слід було б чекати. Наприклад, “Моя сестра працює на книжково-журнальній фабриці друкарем”. Слово друкарка закріпилося в нашій мові як найменування фаху чи посади людини, що працює на друкарській машинці. Це професія суто жіноча.

Отже, друкар і друкарка відрізняються одне від одного не тільки родом – вони позначають людей різних професій.


***********************************


Відмінний – відмітний

Прикметник відмінний має два значення: 1. Високоякісний, дуже гарний, дуже добрий, дуже вмілий. 2. Такий, що чимось відрізняється від когось, чогось.

Але надуживання цим словом у першому його значенні уодноманітнює, примітизує мовлення: відмінний гімнаст, відмінний тактик, відмінний стрілець, відмінний догляд, відмінний напій, відмінна погода, відмінне здоров'я... Тому слід ширше послуговуватися синонімами прекрасний, чудовий, пречудовий тощо.

У другому значенні прикметник використовують також часто. При цьому потрібно мати на увазі: якщо його вживають без прийменника від і без згадки про об'єкт порівняння, можна подумати, що йдеться про якість. Ось читаємо в газеті: "Відродження давніх ремесел – відмінна риса сьогодення." Зміст речення дає змогу розуміти сполучення відмінна риса як "характерна особливість", а брак зіставлення з чимось і вживання без прийменника від дають підставу тлумачити його як "дуже позитивна риса".

Такої двозначності не було б, якби замість лексеми відмінна стояла відмітна. Саме цим прикметником у сполученні зі словами риса, властивість, особливість і передається значення "який має тільки йому притаманні ознаки". Наприклад, "Суспільному життю, порівняно з явищами природи, властивий ряд відмітних рис" (з журналу). До речі, відмітний знак – те саме, що розпізнавальний знак.

Тамувати – гамувати

Маючи спільний суфікс, розрізняються початковими приголосними т, г. Частково можуть вступати в синонімічний зв'язок.

Основний зміст дієслова тамувати – стримувати плин, рух чого-небудь; не давати чомусь виявлятися повною мірою. Вживається зі словами: кров, сльози, кашель, плач, сміх, стогін, страх, дихання і под. "Навіть поранені тамували стогін у собі" (Олесь Гончар).

Гамувати – втихомирювати, припиняти щось. Виступає у сполученні з лексемами: (гамувати) спрагу, стукіт серця, холод, хвилювання; ворогів, розбишак, непокірних, сварливих тощо. "Гамуючи шалене биття серця, піднімаюсь по сходах" (Юрій Мушкетик); "Усі (козаки) пішли ще повесні на поклик Петра Сагайдачного гамувати на Чорнім шляху кримчаків та турків" (Іван Ле).

Іменник біль може поєднуватися з обома дієсловами. Тамувати біль означає терпіти страждання, пересилюючи себе, а гамувати біль – це намагатися припинити його або принаймні хоч заспокоїти. "Напружуючи всі сили, тамуючи біль, підтягуючи за собою автомат і рацію, він поповз по слизькій, вистеленій мохом землі" (Семен Скляренко). "Для гамування болю лікар виписав дівчинці спеціальні ліки".

Намір – замір

Намір – задуманий план дій, бажання зробити щось. "Левко надзвичайно старався і, здавалося, мав намір завоювати цілковите довір'я піратів" (Микола Трублаїні). Намір може бути добрий, прекрасний, поважний, серйозний, твердий. Намір працювати, написати, прочитати, піти, поїхати.

Замір – спрямований проти когось або чогось таємний, підступний план. Замір поганий, агресивний, ворожий, завойовницький. Замір знеславити, спаплюжити, зруйнувати, знищити і т. ін.

Вистояний – відстояний

Вистояний – який вистоявся. "Микола, увійшовши в клуню, довго любувався вистояними дзвінкими стовбурами груш" (Михайло Стельмах). Вживається зі словами: (вистояний) напій, вишнівка, малинівка; дерево; на сонці, довго.

Відстояний – що відстоявся, дав осадок. Відстояна рідина, відстояне молоко (в якому підійшли вершки). "Відстояна вода чиста, як сльоза" (з газети). Цьому слову властиве й інше значення – захищений у боротьбі, полеміці. (Відстояні) мир, незалежність, ідеї, погляди, думка, позиція, проект; у боротьбі, в дискусії. "Заходьте в світ, відстояний людьми від ненажерних зграй, від замахів лукавих" (Максим Рильський).

Вникати – уникати

Дехто автоматично вживає перше або друге дієслово, вважаючи їх варіантами. Хоч вони близькі морфологічно, проте мають змістові відмінності.

Вникати (в що). Прагнути зрозуміти суть чогось, розібратися в чомусь; вдумуватися. "- Навряд чи зможемо ми вам порадити щось, не вникнувши в суть справи" (Юрій Шовкопляс).

Уникати (кого, чого і що робити). Намагатися не спілкуватися з кимось, цуратися когось, не бажати чогось, рятуватися від чогось. "Навіть Маковейчик, який завжди уникав земляних робіт, сьогодні натер собі чесні мозолі" (Олесь Гончар). "Пан обозний, щоб уникнути глузування, таки сьорбнув борщу" (Олександр Ільченко).

Метеорологія – метрологія

Іменники, котрих часом плутають, ставлячи не на своєму місці. Що ж вони позначають? Метеорологія – наука про атмосферу, її властивості та процеси, які там відбуваються. Інститут, прогрес, галузь, розділ метеорології. Похідний від нього прикметник метеорологічний сполучається зі словами: центр, обсерваторія, станція, майданчик, прилади, бюро, служба, інформація, прогнози, дані, спостереження, дослідження, явища, причини.

Метрологія – наука про міри та ваги. "Метрологія історична вивчає речові (монети, гирі тощо) і писемні джерела (законодавчі акти, митні книги), що містять відомості про одиниці вимірювання" (з енциклопедії). Бувають метрологічні стандарт, служба, організація, установа, інститут, характеристики, терези і т. ін.

Півтора – півтори

Півтора – кількість із однієї з половиною одиниці. Вживається переважно з іменниками та числівниками чоловічого і середнього роду: півтора метра (а не метри), півтора десятка, півтора відра. Запам'ятайте: півтора разу, а не півтора раза.

Півтори – те саме, що півтора. Поєднується з іменниками та числівниками жіночого роду: півтори доби, півтори тонни, півтори сотні.

Уславлювати – ославлювати

Слова-пароніми, тобто близькі за звуковим складом та вимовою, але різні за значенням. Уславлювати – возвеличувати когось, щось. Уславлювати Батьківщину, уславлювати людину. Ославлювати – обмовляти, ганьбити когось, поширювати плітки, осуд, знеславлювати. "Не сплять, не дрімають мої вороженьки,- було каже Марина,- ославили мене молоду" (Іван Нечуй-Левицький)


***********************************


Комфортабельний – комфортний

Незважаючи на близькість цих спільнокореневих синонімів, між ними існують і певні відмінності. Зокрема в сполучуваності. Досить часто, приміром, натрапляємо на вислови комфортні умови, комфортний відпочинок, комфортне середовище, але комфортабельна квартира, комфортабельний автобус (тролейбус), комфортабельні меблі.

Отже, прикметник комфортабельний передає переважно зовнішній комфорт, побутові зручності. Від нього утворено й іменник комфортабельність на позначення якісності. А прикметник комфортний споріднений зі словами комфорт, комфортність, які можуть вживатися для характеристики не лише побутових вигод (наголос на о), а й внутрішнього стану людини. Психологічний комфорт, душевний комфорт.

Є, а не являється

Є – форма теперішнього часу дієслова бути. У функції зв'язки його часто (особливо в усному мовленні) замінюють словом являтися. Наприклад, "Мій брат являється керівником туристичної фірми" (з розмови). Треба: "Мій брат є керівником..."

Лексема являтися в сучасній літературній мові вживається тільки в значенні "ввижатися уві сні, під час марення", вимагаючи давального відмінка (кому?). "У сні мені явились дві богині" (Іван Франко).

Цитрин – цитрина

Розрізняються значенням.

Цитрин – прозорий різновид кварцу жовтого кольору.

Цитрина – цитрусове дерево і його плоди; лимон.

Хор – хори

Мають також семантичні відмінності.

Хор – співочий колектив, який разом виконує вокальні твори. Уславлений хор.

Хори – відкрита галерея, балкон. Співати на хорах.

Двобічний – двосторонній

У більшості значень уживаються паралельно (з переважанням першого) зі словами: зв'язок, радіозв'язок, килим, насос, процес, шов, забудова вулиці, техніка ткання, запалення легень (легенів), покриття, свердло.

Тільки двосторонній уживається тоді, коли воно стосується двох сторін у значенні "особа, група осіб, організація тощо, які протиставляються в певному відношенні іншій особі, особам, організації". Сполучається зі словами: договір, угода, домовленість, співробітництво, відносини, взаємини, стосунки, зустрічі, міжнародні зв'язки, обов'язки, переговори.

Плече друга чи другове?

Трапляються звороти, де родовий відмінок означає належність якоїсь речі комусь або чомусь: щоденник дочки, мундир офіцера, плече друга. Однак в аналогічних випадках українська класика й народне мовлення частіше вживають конструкції з присвійним прикметником: "Отцева і материна молитва зо дна моря верне" (Матвій Номис), "Подай-но йому Петрову свитку" (Степан Васильченко), "У бою Андрієві так любо відчувати другове плече" (Володимир Сосюра).

Природніше звучить: "Тарасова гора", ніж "гора Тараса", "Треба берегти пташині гнізда", ніж "гнізда птахів".

Але в діловому листуванні, що потребує точного означення, іменник-прізвище ставлять у родовому відмінку: майно Федченка, справа Камінчука. Цей відмінок зберігаємо й тоді, коли є кілька однорідних членів речення: "Твори Шевченка, Франка, Лесі Українки становлять золотий фонд нашої літератури" (з газети). А також коли до прізвища додають ім'я або епітет ("Новели незабутнього Григора Тютюнника"), чи присвійний прикметник буде важкий на вимову, наприклад: "Повісті Квітки-Основ'яненка", а не "Квітчині-Основ'яненкові повісті".

Обходити – не обходити

Обходити. Переносно – "стосуватися", "цікавити". "Кого то обходить, що ми їмо, що варимо, чи ситі, чи голодні?" (Іван Франко).

У сучасній літературній мові це дієслово переважно виступає із заперечною часткою не, якщо йдеться про байдужість особи до якоїсь обставини чи дії іншої особи, іноді – про демонстративну незацікавленість.

Викликати – спричиняти

Слово спричиняти відрізняється від свого синоніма викликати тим, що пов'язане з негативними наслідками. Отже, кажуть спричинити хворобу, спалах епідемії, невдоволення, протест, спротив, але тільки викликати (наголос на першому складі) овації, захоплення (захват), почуття гордості, сміх, радість. Розглядувані дієслова, як правило, поєднуються з безприйменниковим орудним відмінком. Спричиняти зрідка також уживають з родовим відмінком іменників та прийменником до. Нині така сполучуваність сприймається як порушення літературної норми. Порівняймо: "Це свідчить про низьку компетентність кадрів на місцях, що й спричиняє невдоволення" (з журналу) і ненормативний вислів: "Це спричинило до політичних помилок" (з газети).

Виставка-продаж – музей-садиба – місто-герой

Як узгодити в роді прикметник, займенник або дієслово минулого часу зі своєрідними складними словами, утворюваними двома іменниками? Вживаючи сполучення типу планета-гігант, поема-спогад, конкурс-вікторина, слід мати на увазі, що на першому місці звичайно стоїть іменник, значення якого мислиться дещо ширше, загальніше порівняно із значенням другого компонента. Другий компонент – то іменник-уточнення. Він нагадує прикладку. Провідне за значенням слово нерідко поєднується з різними іменниками. Виставка-огляд, виставка-продаж, музей-квартира, музей-садиба, школа-інтернат, школа-комплекс тощо. Рід узгоджуваних слів (прикметника, займенника, дієслова минулого часу) визначає іменник ширшого, загальнішого значення. Напр.: "Затишний музей-садиба Чехова в Криму приваблює багатьох відвідувачів" (з газети), "Народний театр-студія має своїх прихильників (з газети). Зрідка провідне за значенням слово у складному найменуванні стоїть на другому місці. "Нещодавно в селі Березняках відкрився кімната-музей образотворчого мистецтва" (з газети). Можна помітити, що деякі іменники, передуючи провідному за значенням слову, мають тенденцію не відмінюватися. Приміром, "Ту повість надруковано в останній "Роман-газеті", "На уроці діти працюють з текст-картою"


***********************************


Ховати – таїти – крити (в собі)

На багатьох прикладах з мовної практики переконуємося: всі ці слова в переносному значенні "мати, містити в собі що-небудь зовні непомітне або ще не виявлене, яке може спричинити якісь наслідки, виступають у сполученні з висловом у (в) собі: "Теплі і ніжні, вони (мохи) ховали у собі позолочену сонцем воду літніх дощів, м'яко вгинались і обіймали ногу, як пухова подушка" (Михайло Коцюбинський), "Нічого не крила в собі, бо нічого й не було" (Анатолій Свидницький).

Якщо названі дієслова вжити без в собі, то вони матимуть буквальне значення ("покласти так, щоб хтось не зміг узяти") чи переносне, але з іншим відтінком ("тримати щось у таємниці"). Однак це вже не відповідатиме справжньому змістові висловлювання, спотворюватиме його. Поширена стилістична помилка саме й виникає через пропущення слів у собі. Порівняйте: "Достеменно відомо, що морське дно ховає (треба: ховає в собі) величезні поклади корисних копалин" (з газети), "А день таїв (треба: таїв у собі) багато несподіванок, приємних для чесних, покривджених людей і страшних для ворогів" (Віталій Петльований).

Контингент – континент

Контингент уживається в двох значеннях: 1. Сукупність людей, що становить якусь однорідність з соціального, професійного чи іншого погляду. "Приміщення, в якому навчалися діти Миропільського дитбудинку, задовольняло сяк-так звичайну школу з контингентом учнів близько трьохсот чоловік" (Дмитро Міщенко). 2. Встановлена з певною метою гранична кількість когось або чогось. У зовнішній торгівлі – визначена для деяких товарів норма ввезення і вивезення їх у конкретні країни або норма транзиту, виражена у вагонах чи вартісних одиницях. Експортний контингент зерна. Якщо друге значення виступає як термінологічне і має досить вузьку сферу застосування, то перше, навпаки, дуже поширене в сучасній мові. Контингент учнів, курсантів, допризовників, військовослужбовців, учених, читачів, глядачів, слухачів та інших. В усному мовленні контингент часом плутають з його паронімом континент. Наприклад, кажуть: країни всіх контингентів, треба: країни всіх континентів. Адже континент – це материк, великий масив суші, оточений з усіх боків (чи майже з усіх) морями та океанами. Вживається зі словами: (континент) австралійський, азіатський, американський, африканський, європейський; народи всіх континентів.

Як правило – як заведено

За відповідник до російського вислову как правило в нас дуже вподобали перекладене українською як правило. А тим часом наша мова має для цього свої оригінальні звороти, про які часто чомусь забувають: як звичайно ("У дворі, як звичайно, нікого не було" – Семен Скляренко), як водиться ("Рідна хата, як водиться, старшому братові зосталася" – Панас Мирний), як заведено ("На випускний вечір, як заведено, приходять із квітами" – з газети).

Слід уникати словосполучення як прийнято, оскільки воно ненормативне, хоч і зафіксоване в деяких словниках у роки так званого злиття мов.

Вище – повище

Запам'ятайте: українській літературній мові не властиві утворення з префіксом по- (вищий ступінь порівняння прислівників): поближче, повище, повлучніше, погарячіше, поглибше, поласкавіше, пошвидше. Треба вживати: ближче, вище, влучніше...

Поля – береги – краї – криси

Білі краї книжки чи зошита звуться береги, а не поля, як дехто вважає. "Одну по одній перегортав сторінки. Плями на берегах таїли в собі приємні і неприємні згадки" (Натан Рибак). Лексемою береги іноді позначають краї чогось, наприклад: "Пофарбовані в біле береги тротуарів здавалися примарною стрічкою" (Олесь Донченко); часом цей іменник відповідає російському кайма: "... Одарка мережила крайки, Маланка гаптувала береги" (Кость Гордієнко).

Помиляються ті, хто називає краї капелюха, бриля полями: "Поля його капелюха намокли від дощу й сумно звисали". По-українському вони звуться криси: "Солом'яний бриль широкими крисами ховав од сонця його смагляве обличчя" (Юрій Яновський). Від цього слова походить карпатська крисаня – капелюх з розлогими крисами. "На нім крисаня аж горить" (Микола Шеремет).

Буває, що слово криси виступає синонімом іменника краї: "Синє полум'я хитнулось, хлюпнуло в чорні криси цистерни" (Михайло Коцюбинський).

Дилема – проблема

Дилема – слово грецького походження. Воно означає потребу вибору між двома можливостями, звичайно небажаними або важко здійсненними. Помилковим є вислів дві дилеми, бо ди- вказує на наявність тільки двох можливостей однієї дії.

Інколи це слово сплутують з іменником проблема. Скажімо, ось такий неправильний вислів: "Переді мною стояла дилема: де дістати гроші?" Безперечно, тут доречніше сказати стояла проблема. Адже це теоретичне або практичне питання, що потребує розв'язання. Саме проблемами називають складні питання у галузі міжнародних відносин, економіки, науки. Корінні проблеми сучасної епохи, важливі проблеми соціально-економічного розвитку країни.

Отже, проблема вказує на необхідність її розв'язання, дилема – на вибір між двома можливостями. Ці змістові нюанси маємо враховувати у висловах типу розв'язати складну проблему життя – життя поставило дилему, проблема війни і миру – дилема війни і миру.

У значній мірі – значною мірою

Останнім часом, щоб передати певний ступінь чогось, у літературній мові користуються словосполученнями значною (великою, вищою, деякою, якоюсь, тією чи іншою) мірою, а не в(у) значній (великій, вищій, деякій, якійсь, тій чи іншій) мірі, як було раніше. Те саме стосується і вислову повною мірою, який замінив конструкцію в повній мірі. Замість суржикового по крайній мірі слід уживати принаймні, щонайменше. "Здавалося, від страху оця жінка щонайменше збожеволіє" (Юрій Бедзик.


***********************************


Влада – власті

Що таке влада? Це право та можливість розпоряджатися кимось, чимось; право керувати державою, політичне панування, відповідні органи, створені для цього; переносно – сила чого-небудь, могутність. Державна влада, верховна влада, виконавча влада, взяти владу, влада землі, влада капіталу. Донедавна в значенні "особи, що їй надано урядові, адміністративні повноваження" широко використовували слово власті. Республіканські, обласні, районні власті, столичні власті. Тепер замість нього активно послуговуються іменником влада (місцева влада, київська влада). Не бажано вживати і калькований вислів власть імущі, адже є гарне українське слово можновладці.

Влаштовувати – залагоджувати

Влаштовувати (улаштовувати) – "організовувати, здійснювати якийсь захід". "Щосуботи в училищному клубі влаштовували концерти" (Іван Багмут). Вживають це слово також в інших значеннях. Але коли йдеться про справи, то краще користуватися дієсловами залагодити ("Мені байдуже, як він залагодить справу" – Михайло Коцюбинський), заладити ("...тут ще далеко не всі справи з "Плеядою" заладила" – Леся Українка), уладнати, поладнати ("Я з лісничим такі справи поладнаю" – Анатолій Шиян), полагодити ("- Справу свою завтра полагодите, а тепер їдьте зі мною на весілля" – Осип Маковей).

У нерішучості – нерішуче

В українській мові вживається далеко більше прислівників, аніж у російській, де вони часто поступаються перед конструкціями з прийменниками та іменниками на зразок с нетерпением, с удовлетворением, в нерешительности. До таких словосполучень часом удаються і в нас, надто ті, хто не знає як слід рідної мови. Читаємо й чуємо: "Студент у нерішучості витягнув екзаменаційний білет", "Автор із задоволенням подякував учасникам читацької конференції", "Ми з нетерпінням очікували виступу ансамблю". У цих фразах треба було б поставити відповідно прислівники нерішуче, задоволено, нетерпляче.

Займатися – працювати, робити, навчатися

Дієслово займатися стало просто-таки універсальним. Поширюючи без потреби значеннєвий масштаб цього слова, витискуємо ним з ужитку здавна відомі українські вислови. Наприклад, кажемо: займатися торгівлею замість торгувати, займатися ремонтом замість ремонтувати, лагодити, займатися своєю справою замість робити свою справу (діло). Це надає мовленню одноманітності й звужує, збіднює наші лексично-виражальні можливості.

Основне значення дієслова займатися – "загорятися, спалахувати". "І в той час скирти і клуня зайнялися" (Тарас Шевченко). Від нього походять займистий, займистість, легкозаймистий, незаймистий. Щодо омонімічного займатися, яке набуло нового змісту шляхом метафоризації, то воно використовується набагато рідше і слушне тоді, коли мовиться про захоплення, зацікавлення: займатися співом, займатися спортом. У інших випадках годиться застосовувати слова: провадити, працювати, навчатися, робити, братися і под. Не займатися реставрацією, а провадити її; не займатися якоюсь темою, а працювати над нею; не займатися на курсах, а навчатися; не займатися самим собою, а братися за самого себе.

Лоб – чоло

У прямому значенні чоло – те саме, що лоб, однак у мові спеціальної літератури воно невживане. "Високе його чоло перерізалося поміж бровами глибокими зморшками" (Адріан Кащенко), "Син стояв над могилою білою. Сніг летів на відкрите чоло" (Ганна Чубач). Тільки зі словом чоло вживаються фразеологізми: бити чолом, схиляти чоло, в поті чола, чолом вам.

Авторитет – престиж

Іменники синонімічні, але не тотожні. Авторитет виступає у двох значеннях: 1. Гідність, сила, поважність, вплив (особи, організації, колективу тощо). Авторитет керівника, авторитет закладу, авторитет теорії. 2. Той, хто має загальне визнання, популярність (уживається для характеристики людини). "Ви – наш найбільший авторитет, ви – гордість нашої клініки" (Сава Голованівський). Усталені вислови з цим словом: посилатися на авторитет, спиратися на авторитет, схилятися перед авторитетом. З лексемою престиж авторитет синонімізується у першому значенні. Можна сказати престиж фірми та авторитет фірми, престиж професії та авторитет професії, але в багатьох випадках вони не можуть бути взаємозамінними, бо різниця у семантичній структурі й сполучуваності цих слів існує.

Похідні від них відрізняються значеннями навіть більше, ніж твірні основи. Так, прикметник авторитетний означає не тільки "впливовий, поважний, що заслуговує на довіру", а й "владний, який не допускає заперечень". Авторитетний тон, авторитетний жест. Звичайно, його тут аж ніяк не заміниш на престижний.

А прикметник престижний останнім часом набув поширення і в усному мовленні, й на письмі, функціонуючи як "такий, що свідчить про авторитет чого-небудь", або "такий, що є засобом досягнення престижу" (часом з відтінком іронії). Наприклад, престижний автомобіль, престижні меблі, престижний одяг і навіть престижне знайомство, престижні зв'язки.

Словники не фіксують, але мовна практика засвідчує вживання слова авторитет і його похідних переважно у контекстах, що містять позитивну оцінку, а престиж та його похідних – у нейтральних або негативнооцінних.

Премудростів чи премудростей?

Написав і замислився: де тут правильне закінчення, а де – ні? Одразу і не втропаєш. Та згадалося граматичне правило: деякі іменники жіночого роду в родовому відмінку множини закінчуються на – ей. Отже, премудростей, статей, галузей, доповідей, свиней, а не премудростів, статтів, галузів, доповідів, свинів, як дехто гадає. То декотрі іменники чоловічого роду мають закінчення – ів: працівників, суддів, лісів тощо. Запам'ятайте це і не робіть похибок.

Компроментація – компрометація

Часто припускаються помилок у лексемах латинського походження. Пишуть: інциндент, прецендент, безпрецендентний, компроментація, компроментувати, константація, константувати, конкурентноздатний (перший компонент слова). Це неправильно. Треба вживати без зайвого н: інцидент, прецедент, безпрецедентний, компрометація, компрометувати, констатація, констатувати, конкурентоздатний, але кореспондент, кореспонденція.


***********************************


Вимагати – потребувати

Перше з цих слів означає “категорично ставити перед кимось якусь вимогу”. Наприклад: “Понад сто козаків з куреня отамана Лубенка, озброєні, вимагають звільнити сотника Горобця” (Олександр Корнійчук). Застосовується воно і переносно, персоніфікуючи речі, явища, поняття. Тоді може керувати інфінітивом, віддієслівним іменником (вимагають – чого? – звільнити, звільнення) або вживається зі сполучником щоб та дієсловом в особовій чи безособовій формі (щоб звільнив, щоб звільнили, щоб було звільнено).

Вимагати – це і змушувати робити саме так; зумовлювати щось; очікувати вияву якихось якостей (від кого? чого?). “Шкода й віддати такого скакуна, але що ж робити, коли того вимагають обставини...” (Олесь Донченко).

Потребувати – відчувати нестачу чогось, необхідність у кому-, чому-небудь, певних умов для розвитку, здійснення тощо. Потребувати вивчення, потребувати зусиль, потребувати коштів, потребувати спокою, потребувати втручання, потребувати уваги.

Замість цього дієслова іноді неправильно вживають вимагати. Така заміна спотворює зміст. Порівняймо: “Практикант не вимагав допомоги” і “Практикант не потребував допомоги”. У першій фразі наголошується, що практикант не звертався по допомогу, не наполягав на тому, аби її подали. У другій – зазначається: він не мав будь-якої потреби в допомозі. Як бачимо, думки різні.

Буває також, що в контексті замість дієслова в доконаному виді використовують слово потребувати (з наголосом на е), якого в українській мові не існує. У цьому разі треба вдаватися до лексеми зажадати. Знову порівняймо: “Затриманий вимагав адвоката” – недоконаний вид; “Затриманий зажадав адвоката” – доконаний вид.

Заживати – гоїтися

Дієсловом заживати часом послуговуються не з його значенням: “Фронтові батькові рани довго заживали” (з газети). Але українська класична література та народне мовлення надавали цьому слову іншого змісту: “Зажила вона собі слави доброї панночки” (Ганна Барвінок), “Йшов на село я не грошей зажити, А щоб і Богові й людям служити” (Яків Щоголів). Коли мовиться про рани та виразки, тоді треба ставити дієслова гоїтися, загоюватися: “В Натусі серце ще трохи нило, як ниє болячка, котра вже гоїться” (Іван Нечуй-Левицький), “Загоїться, поки весілля скоїться” (Матвій Номис).

Продовжений – подовжений

Збігаються в усіх значеннях. Тільки в розумінні “збільшений у часі проти звичайно регламентованого” використовується слово подовжений: група подовженого (а не продовженого) дня, подовжений кіносеанс і т. ін.


***********************************


Літера – буква

Ці іменники вживаються паралельно, але сполучаються з іншими словами по-різному. Людина з великої літери (а не букви). Тільки буква входить до сталих сполучень: від букви до букви (від початку до кінця), буква закону, дотримуватися букви (а не літери) інструкції, дух і буква кінцевого акту переговорів.

Напів... – пів... – полу...

Напів... Цей компонент складного слова означає “частково, не зовсім, не до кінця, не повністю”; утворені з ним лексеми мають зміст “наполовину з чимось іншим, з домішкою, з елементами чогось”. Напівбезробітний, напіврідкий, напівзруйнований, напівдержава, напівколонія, напівфабрикат. Однак слід мати на увазі, що надмір утворень з напів... надзвичайно уодноманітнює, примітивізує мову. І тому їх варто варіювати з іншими синонімами: у напівтемряві лісу – в сутінках лісу, напіввідчинені двері – прочинені двері, напівзаплющити очі – приплющити очі.

Пів... З цим складником утворюються слова, які означають половину того, що виражено другим компонентом; пишеться разом: півбіди, піввідерний, півжиття, півкуля, півлітра, півметровий, півмільйонний, півмісяця, піваркуша, півострів (з власними назвами через дефіс: пів-Європи, пів-Києва). До речі, про півострів. Найменування, які виступають у ролі граматичної прикладки до нього і виражаються відмінюваним іменником, звичайно не узгоджуються у відмінку з означуваним словом: на півострові Таймир, біля півострова Лабрадор. Узгодження буває в широковідомих найменуваннях, які часто подаються без родової назви (тобто без слова півострів): на півострові Алясці (на Алясці), з півострова Камчатки (з Камчатки). Невідмінювані найменування півостровів – чоловічого роду: екваторіальний Сомалі.

У значенні “напів...” пів... виступає в словах: півбак, півбаркас, піввірш, піввісь, півголосний, півзахисник, півзахід, півпальто, півфінал. Як самостійне пів... уживається в синтаксичних конструкціях типу о пів на восьму.

Полу... Цей компонент (нині непродуктивний) використовується в значеннях “напів...” і “пів...” лише в деяких утвореннях: полудень, полудрабок, полукіпок, полумисок, полустанок тощо.


***********************************


Коли вживати слово ”вартує”?

З преси, радіо, телебачення напливають і закріплюються в нашій мовній свідомості ненормативні фрази він нічого не вартує, не вартує уваги і под. Як їх уникати? А дуже просто: вартує треба пов’язати зі словами варта, вартувати (ще стерегти, охороняти, пильнувати, сторожувати), а також зі сполученнями стояти на варті, заступати на варту. І потрібно знати, що російська дієслівна форма стоит за чинними нормами має в українській мові відповідник не дієслово, а прикметник, прислівник тощо.

Порівняймо фрази:

“Один стоит трёх” – “Один вартий трьох”;

“Стоит внимания” – “Заслуговує на увагу, вартий уваги”;

“Стоит напомнить” – “Варто нагадати”;

“Чего стоит” – “Чого варт”;

“Что тебе стоит это сделать” – “Невже тобі важко це зробити”.

Ви – Ваш

З великої літери Ви пишеться як форма ввічливості тільки в звертанні до однієї особи в листах – приватних і офіційних. “Наша пані! 23 ц (ього) м (ісяця) є у Коломиї концерт Крушельницької. Я би хотів дуже, аби Ви поїхали на той концерт. Як з Вами брат не може їхати, то я поїду з Вами і відвезу Вас” (Василь Стефаник).

При звертанні до багатьох осіб, а також у листах-анкетах і в літературі різних жанрів, у інтерв’ю ви пишеться з малої літери. “Якби ви, дядьку, якої байки нагадали” (Леся Українка), “Наші всі шлють вам привітання й пишаються вами, як рідним сином” (Юрій Яновський).

Ваш, Ваша, Ваші наприкінці листа пишуться з великої літери. “Бувайте здорові і не забувайте Вашого М. Коцюбинського” (Михайло Коцюбинський).


***********************************


Відповідаємо на Ваші листи

Шановний пане Борисе!

Уже майже два роки послуговуюся Вашими “Уроками державної мови”. Дякую Вам за ту корисну справу, яку Ви робите.

Мені 60, продовжую працювати коректором нашої обласної газети “Нова доба” (м. Черкаси). І хоча 1992-го закінчив заочно інститут (відділ української мови та літератури) і щось таки знаю, але Ваш “Лікнеп” часто стає мені в пригоді. Пригадую, як нетерпляче чекав я в дитинстві газети “Зірка”... Нітрішечки не перебільшуючи, скажу: точнісінько так я чекаю нині четвергового числа “Хрещатика”. Та й уся газета, власне, істинно українська, істинно патріотична, істинно смілива. Дай Боже здоров’я її редакторові Геннадієві Кириндясову й усьому колективу.

А ще хочу просити Вашої допомоги, поради й підмоги, бо часом важко доводити своїм колегам очевидні речі. Часто кажуть мені: “А словники ось дають... А в словниках ось є...” Поясніть, будь ласка, в “Лікнепі”, що не завжди і не всім словникам можна вірити і чому. А тепер по суті. Чи внормоване словосполучення підростаюче покоління, чи, може, все ж правильно молоде покоління? Велике засилля – учий, – ючий у мові. То що – миритися з оточуючими й працюючими, відпочиваючими й бажаючими? Прошу охарактеризуйте вживання слова знаходитися в нашій мові. Хотілося б прочитати про використання дієслова займатися. Чи можна взагалі чимось займатися? “Вона займається в гуртку” правильно?

Як все-таки писати українською: “З легким паром”, “З легкою парою” чи “Доброго здоров’я, помившись”?

Чи правомірне використання слова кращий у розумінні найкращий? Ось, наприклад: “Транслюватимуться кращі концерти року”, “Рекс – кращий друг поліцейського”, “Кращий учитель року”, “Українські юніори серед 16 кращих команд світу” тощо.

Чи допустиме вживання металобрухту як синоніма брухтові.

Якщо Ви, пане Борисе, дасте відповіді на мої запитання, то вдячний буду Вам не тільки я, а й численні читачі “Нової доби”.

З повагою Валерій Куличов, Черкаси

Як же не відповісти на цей зворушливий читацький лист.

Цілком згодний з Вами, пане Валерію, що треба виполювати з нашого мовного терену оті незграбні штучні утворення, які називають активними дієприкметниками теперішнього часу: всепроникаючий, гальмуючий, дестабілізуючий, життєстверджуючий, доповнюючий, зв’язуючий, комплектуючий, координуючий, об’єднуючий, пануючий, руйнуючий, супроводжуючий, утверджуючий, шокуючий...

Річ у тім, що такі дієприкметники невластиві сучасній українській мові. У ній трапляються тільки віддієслівні прикметники з суфіксами – ач, – яч, – уч, – юч, що вказують не на дію, а на постійну ознаку предмета, втративши здатність керувати іменником. Тим-то й говорять: “Під лежачий камінь вода не тече”, “Лежачого не б’ють”, але не скажуть: “Лежача на верхній полиці купе людина усміхалася уві сні”, “Лежачий на рингу боксер не міг підвестися”, бо в перших двох реченнях слово лежачий виконує функцію прикметника, а в двох інших воно виступає вже як чужий нам активний дієприкметник.

Українська мова має вдосталь засобів, щоб, не порушуючи її мило-звучності, правильно й точно передати думку, висловлену по-російському активним дієприкметником. Тут до послуг і описова конструкція з означальним підрядним реченням та сполучниками що, який, котрий (співаючий ректор – ректор, що співає), і дієприслівник (“Відвідуючі бібліотеку студенти здавали книжки” – “Відвідуючи бібліотеку, студенти здавали книжки”), і дієслово (“Нам важко бачити тебе страждаючим від спеки” – “Нам важко бачити, як ти страждаєш від спеки”), й іменник (працюючий – працівник)...

Отже, фіктивні українські дієприкметники теперішнього часу, згадані й не згадані тут, можна замінити так: бажаючий – що (який, котрий) бажає, охочий; виступаючий – промовець; відпочиваючий – що (який, котрий) відпочиває, відпочивальник; відстаючий – відсталий (а також описова конструкція); всепроникаючий – всепроникний; граючий – гравець; гальмуючий – гальмівний; дестабілізуючий – дестабілізаційний; доповнюючий – доповнювальний; життєстверджуючий – життєствердний; завідуючий – завідувач; захоплюючий – захопливий, звабливий, знадливий, привабливий; зв’язуючий – сполучний; знаючий – тямущий, тямовитий, тямкий, компетентний; командуючий – командувач; комплектуючий – комплектувальний; координуючий – координаційний; маніфестуючий – маніфестант; нападаючий – нападник; обтяжуючий – обтяжливий; пануючий – панівний; подорожуючий – подорожній, що (який, котрий) подорожує; початкуючий – початківець; утопаючий, потопаючий – утопальник, потопальник, потопельник (а також описова конст-рукція); хвилюючий – зворушливий, бентежний, животрепетний; шокуючий – шоковий. А замість словосполучення підростаюче покоління слід вживати молоде покоління, або памолодь.

Щодо дієприкметників слідуючий та поступаючий, то, як зазначає автор книжки “Культура слова” Олександр Пономарів, вони неможливі навіть теоретично, бо в українській мові немає дієслів, від яких могли б бути утворені. Російське следующий перекладаємо: наступний (у часовому й просторовому значенні) – наступний рік, наступна зупинка; такий (перед переліком або поясненням) – на порядку денному стоять такі питання: (далі йде перелік їх), прем’єр-міністр заявив таке: (викладається зміст заяви). Українськими відповідниками російського поступать є чинити, робити (коли мовиться про якісь дії), поводитися (про ставлення до когось, чогось), надходити (про пропозицію, гроші, книжки), вступати (до навчального закладу, організації). Але не вступаючий, а вступник.

Про слова займатися, знаходитися вже було в попередніх “Уроках державної мови”. Про вислів “З легким паром” я також писав у них. Мабуть, таки найліпший замінник цієї фрази – народне українське “Доброго здоров’я, помившись”.

В одній з публікацій мовного розділу газети наголошувалося, що нині активізуються готові російські блоки, які багато хто з нас тільки наповнює українськими словами. Внаслідок підступно руйнується сам кістяк мови, втрачається її самобутність. Ось хоча б уживання прикметника кращий у значенні найкращий. Це стало якоюсь пошестю, епідемією. Але ж нормативно не кращі з кращих, а найкращі, щонайкращі, якнайкращі.

І останнє: чи є металобрухт синонімом слова брухт? Стосовно цього наш видатний мовознавець Борис Антоненко-Давидович писав: “То як правильно назвати ту металеву ломань, що зветься по-російському металолом? Вона зветься брухт. І нема потреби додавати до цього слова ще й метало, бо брухт складається з металевих, а не якихось інших покидьків”.

Оскільки тема словників досить широка, про неї поговоримо іншим разом.

Успіхів Вам, пане Валерію, в оволодінні багатствами рідної мови.


***********************************


Жити в номерах чи в числах?

Із здобуттям незалежності України змінився статус нашої мови. Вона стала державною й пробиває шлях до свого утвердження і повноцінного, масштабами та якістю, суспільного функціонування. Адже добре відомо, яка гірка доля в солов’їної і калинової була в минулому. Ось що писав академік Іван Дзюба: “Витіснення української мови з багатьох сфер публічного спілкування призводило до нехтування її функціональних можливостей, до “завмирання” багатьох природних форм вираження, на зміну яким за умов потужного тиску російщення приходили форми спотворені, аж до так званого суржику. З іншого боку, втрата природності й краси, засилля кальок з російської та суржику позбавляють мову унікальності (що і є підставою її існування), небезпечно зменшують “конкурентоздатність” української мови в публічному і приватному мовленні, компрометують її, дають додаткові аргументи її недоброзичливцям”.

Безперечно, сьогодні посилилася увага до мовних проблем, зокрема й культури мовлення. Проводиться боротьба з чужоземними, невластивими або мало властивими рідній мові запозиченнями. Але, як вважає автор словника-довідника “Українське літературне слововживання” Сергій Головащук, все зводиться до очищення її від русизмів. І робиться це здебільшого стихійно, примітивно. У чому ж виявляється той примітивізм? Якщо ти послідовно вживаєш агенція, валіза, відсоток, національні меншини, потяг, шпиталь і ще кілька десятків популярних нині слів, то в усьому іншому можеш не звертати уваги ні на ті ж, але дещо “замасковані” русизми, ні на семантичні неточності лексем, ні на найгрубіші правописні помилки або стилістичні недоречності.

Нерідко замінюють слова та вислови, які є не тільки русизмами, а й інтернаціоналізмами, спільними для російської та української мов. Натомість частенько пропонують застарілі, діалектичні, рідковживані чи й не вживані, створені самими аматорами. Причому не враховується, чи скрізь така заміна буде доцільною, вмотивованою.

Замість градус радять уживати слово ступінь. Але ж воно багатозначне і в розумінні “градус” – застаріле. Замість номер (кімнати готелю чи якогось видання) пишуть число. А як тоді похідні номерний (числовий?), жити в номерах (у числах?).

Тираж міняють на наклад, що має інакше відоме значення. А як створити прикметник та інші похідні – накладний, накладання?

Не викликає загалом заперечень уживання іменників валіза, часопис. Та, знову-таки, чи завжди це доречно робити – чи буде зрозуміло, про що йдеться? Адже валіза – то й сумка, і чемодан, а часописом фактично називають періодичне видання – газету або журнал. Як же бути у випадках, коли треба конкретизувати їхнє значення?

Ще приклад. Є люди (навіть мовознавці), котрі дуже категорично наполягають, аби замість фотографії послідовно вживати тільки світлина, бо хтось колись, ще на початку розвитку цієї справи, таким словом користувався. А як же тоді з лексемами фотографувати, фотокопія, фотогенічний і подібними? Чого тільки не можна вичитати в наших газетах! Забажалося, наприклад, комусь замінити сучасне аеродром на прадавнє летовище, вертоліт на вже забуті гелікоптер чи гвинтокрил, не замислюючись, це роблять. Замість кругів для спорудження колодязів уживають кільця. Невже немає в українській мові іменника круг? Іноді складається враження, зазначає Сергій Головащук, що заміну загальновідомих слів словами маловідомими, але, так би мовити, гарними, екзотичними, роблять єдино задля прикрашання мови; особливо це неприйнятно тоді, коли вони нанизуються одне на одне і нам раз у раз доводиться спотикатися, читаючи такі тексти. Ось хоча б фраза: “Цей вислів має давню історію, а символічний назагал титул особливо цінується в провідних футбольних державах, де зазвичай щиро цінують традиції. З’ява абсолютного чемпіона – це свідчення...” Тут же неподалік – навзаєм.


***********************************


Українська криниця в Росії

У результаті контактів між мовами взаємовпливи неминучі. Це не може викликати жодних заперечень, якщо певні слова чи звороти запроваджуються не штучно, а з вимоги самого життя, осідаючи на стале підгрунтя мови іншого народу. Так російська лексикографія поповнилася суто українськими запозиченнями: хата-лаборатория, хлебороб, стерня, комнезам, незаможник, куркуль, повстанец, самостийник, делянка, заочник, косовица, доярка, пятисотенница, керманич, побратим, порожняк тощо. Навіть численні найменування географічних одиниць північного сусіда перенесено з нашої мови: Орловщина, Тамбовщина, Рязанщина, Смоленщина (порівняймо: Полтавщина, Київщина, Сумщина). Живцем засвоєно побутово-етнографічні українізми: девчата, кузня, жинка, горилка, криница, трембита, полонина, рушник, куманец і т. ін. Деякі слова потрапили в російську не в готовому, а в трохи зміненому вигляді, як, приміром, чрезвычайный, де до українського прикметника звичайний додано старослов’янський префікс чрез. Російщення української мови взагалі та її словникового складу зокрема відбувалося за радянських часів не з доброї волі нашого народу, а примусово, за наказом згори. Неозброєним оком можна побачити, скільки ще й тепер у нас побутує слів і висловів, створених на кшталт російських або вживаних з не притаманним українській мові значенням. Ці русизми почуваються тут так само впевнено, як у себе вдома. Про це вже писалося і мовилося багато, але зрушень не помітно.

Ось лише деякі з них: виключення (треба виняток), в залежності (залежно), роговиця ока (рогівка), сиворотка (сироватка), уступка (поступка), заключення (висновок), оточуюче середовище (навколишнє), пополам (наполовину), похожий (схожий), тьотя (тітка), кладовка (комора), нерозбериха (безлад), пішком (пішки), плодотворний (плідний), клюква (журавлина), жовтуха (жовтяниця), швидше всього (найшвидше), площадка (майданчик), командировка (відрядження), учбовий (навчальний), тим не менше (а втім, проте, однак), рахувати (вважати), жесть (бляха), застінок (катівня), купляти (купувати), чолка (чубчик), скряга (скнара), прихожани (парафіяни), вмішуватися (втручатися), головокружіння (запаморочення), добавляти (додавати), дома (вдома), жарений (смажений)... Кальки можуть використовуватися тільки тоді, коли в нашій мові немає потрібних слів і висловів для позначення того або іншого предмета, істоти, явища тощо. Але, як бачимо, все це звичайнісінькі дублети питомих, широковживаних лексичних одиниць рідної мови, які не лише відтісняють їх на другий план, а й узагалі витискують із загального вжитку.


***********************************


Невиправдані пропуски слів

Володимир Маяковський казав, що відчував “майже фізичний біль”, коли бачив, як у реченнях часом зяють “провали” – пропуски потрібних слів. Справді, вони не менш (а інколи навіть більш) небажані, аніж уживання зайвих лексем, про що йшлося в одному із попередніх “Уроків...” (“Словесний баласт”). Через такі пропуски фрази стають дефектними, і ми мусимо відгадувати їхній зміст. А нерідко думка зовсім перекручується.

Читаємо в газеті: “Цей метод одразу позначився на роботі колективу”. Оскільки суть справи викладено не повністю, важко збагнути: позначився він позитивно чи негативно? Випадає потрібне слово і в часто вживаному (надто в усному мовленні) сполученні забезпечити план. Треба: забезпечити виконання (чи здійснення) плану.

А ось приклад того, як пропуск, здавалося б, незначного слова серйозно викривив зміст речення: “Маємо зробити все для зменшення ваги конструкції та економії металу”. Це можна зрозуміти як вимогу зменшити не тільки вагу конструкції, а й економію металу. Треба: “Маємо зробити все для зменшення ваги конструкції і для (або а також для) економії металу”.

Через “провали” слів іноді опиняються в одному ряду зовсім різні за своєю природою явища чи речі, як-от: “Таких показників лісівники досягли завдяки добрій деревині і кваліфікації”. Цілком зрозуміло, що ставити поряд дерево та кваліфікацію не варто – їх потрібно відокремити одне від одного і сказати:... досягли завдяки добрій деревині, а також своїй високій кваліфікації.

“Конфлікт” з граматикою виникає тоді, коли, перелічуючи людей або предмети, назви яких вимагають різних прийменників, ставлять прийменник тільки перед першим з іменників: “Гості Києва побували на виставках і картинних галереях”. Треба: на виставках і в картинних галереях. “Стемніло, і засвітилося світло не тільки в будинках, а й вулицях та майданах”. Треба: не тільки в будинках, а й на вулицях та майданах.

Якщо вживання зайвих слів можна назвати марнотратством у мові, то пропуски потрібних елементів лексики – шкідливою скупістю.


***********************************


Загальноприйнятийзагальноприйнятний

Загальноприйнятий – узвичаєний, визнаний усіма. “Дозволю собі побіжно висловити думку, яка трохи розходиться з загальноприйнятою” (Максим Рильський), “Іван Горобець постійно порушував загальноприйняті норми” (з газети).

Загальноприйнятний – такий, що його можуть визнати. “Ініціатива групи підприємців була загальноприйнятною” (з газети). В усному мовленні часом роблять помилку: не розрізняючи слів загальноприйнятий і загальноприйнятний, уживають друге замість першого.

Прийнятий – прийнятний

Розрізняється значенням. Перше слово – дієприкметник від прийняти. “Її не бентежить, що та думка з часом не влягається в звичну, прийняту всіма мірку” (Юрій Мушкетик). Друге – прикметник, означає “який відповідає певним вимогам, з яким можна погодитися”. Прийнятні умови, прийнятна форма господарювання.

Хворіти-страждати-слабувати

Виступають як синоніми, передають зміст “мати якусь недугу”. Нейтральним тут є лише слово (за)хворіти. Його звичайно сполучають із знахідним відмінком іменників – назв хвороб, рідше – назв уражених органів та прийменником на. “Коли я був уже аспірантом, захворів на грип...” (Юрій Щербак); хворіти на ангіну, на запалення легенів. Вислови типу хворіти на серце, на нирки мають розмовний відтінок. Як і звороти зі словом занедужати. Занедужати на ноги, на горло.

У дієслові страждати помітна деяка експресія, тому в суто науковому стилі воно не зовсім доречне. При страждати можливі три синонімічні форми іменників, причому це переважно назви стійких, тривалих недуг. Найбільшу активність виявляє прийменниково-відмінкова форма від плюс родовий відмінок іменників. Наприклад: “Проте тварини не страждають ні від атеросклерозу, ні від каміння у нирках” (із журналу). Страждати від діабету, від астми, від нефриту, страждати від професійних хвороб. Досить поширене керування на плюс знахідний відмінок: страждати на нирки, на серце, на легені (у цій формі переважають іменники – назви уражених частин тіла). У безприйменниковому орудному відмінку зі словом страждати сполучаються тільки деякі іменники, зокрема хвороби, захворювання з означеннями. Страждати простудними захворюваннями.

Дієслово слабувати розмовне. В усному мовленні його поєднують з прийменниково-відмінковою формою на плюс знахідний відмінок іменників – назв уражених частин тіла або іменників – назв неприємних відчуттів. Слабувати на очі, на груди. В історичній художній прозі слово слабувати вживається для стилізації мови. “Сам (князь) часто слабував на серце та на кольки в животі” (Павло Загребельний).


***********************************


Робочийробітничий

Часом плутають ці схожі за будовою прикметники і кажуть чи пишуть робочий гуртожиток, робочий клуб, робоча їдальня замість робітничий гуртожиток, робітничий клуб, робітнича їдальня. Щоб не припускатися таких помилок, маємо пам’ятати, що робочий походить від іменника робота й означає “пов’язаний із процесом або часом праці”, а робітничий – від робітник, робітники. Отже, робочий план, бо це план для роботи, так само робочий одяг, робочий стіл, робоча гіпотеза. Робочий має також значення “який використовується у роботі” (робоча поверхня верстата, робоча частина ножа); “який забезпечує дію, функціонування чогось, приводить у рух що-небудь (про механізм та його частини)”. Наприклад: “На його плечі лягло найбільш складне і відповідальне завдання: відлити робочі колеса і статори для турбін” (Вадим Собко).

Робочі руки, робоча сила – це переносно робітники. Словосполучення робоча людина вживають щодо того, хто живе зі своєї праці, тобто цей вислів виражає соціальну характеристику особи або групи осіб.

Треба говорити робітнича гордість, слава, честь, бо це гордість, слава, честь робітника. Обслуга-обслуговування

“У селі погана поштова обслуга”, – пише газета. Одразу впадає в очі помилкове використання слова обслуга, яке має інше значення, ніж те, що йому надав автор публікації. Обслуга – це не дія, що задовольняє чиїсь потреби, а група людей, призначених виконувати певну роботу, здебільшого у військовій справі. “Гармату викотили на платформу, а обслуга зайняла теплушку” (Василь Козаченко). Російські відповідники цього слова – расчёт, прислуга. Коли треба передати дію, спрямовану на виконання якогось завдання, тоді слід удаватися до слів обслуговування або обслужування.


***********************************


Давайте підемо чи ходімо?

Українська мова у наказовому способі має не лише форми другої особи однини та множини, як російська (бери, беріть; вір, вірте; живи, живіть), а ще й форму першої особи множини (берімо, вірмо, живімо). Раз у раз натрапляємо на неї, наприклад, у народній творчості: “Заспіваймо пісню веселеньку про сусідку молоденьку”, “Пиймо за щастя, пиймо за долю, пиймо за те, що миліше”.

Російська мова, якій бракує цієї форми, послуговується описовою конструкцією типу давайте петь або дієсловом майбутнього часу доконаного виду – споём. Такі вислови часто проникають і в наше мовлення: давайте прочитаємо, давайте підемо, давайте поміркуємо, давайте проголосуємо. А правильно так: прочитаймо, ходімо, поміркуймо, проголосуймо. Слово давайте в українській мові вживається у своєму прямому значенні: давайте школярам нові підручники.

Не забуваймо і про те, що в нас, аби висловити заохочення до дії, здавна користувалися також спонукальною часткою нумо (нум), котра сполучає форми наказового способу будь-якої особи, часу або інфінітива. “Гей нумо, нумо враз шабельки погострім...” (Левко Лепкий), “Гей нум, браття, до зброї, на герць погуляти, Слави здобувати” (народна пісня). Фрази типу “Привітаємо нашого колегу з ювілеєм!”, “Завершимо будівництво вчасно!” мають звучати українською “Привітаймо нашого колегу з ювілеєм!”, “Завершімо будівництво вчасно!”, бо йдеться тут не про дію, що відбудеться в майбутньому часі, а про заклик до неї. Першої та третьої особи однини й третьої особи множини наказового способу нема ні в українській, ні в російській мовах, тому, щоб надати фразі тону наказу, прохання чи побажання, вдаються до описової форми, поєднуючи дієслово з частками нехай або хай: “Нехай я заплачу, нехай свою Україну я ще раз побачу!” (Тарас Шевченко), “Хай чабан – усі гукнули – за отамана буде!” (Павло Тичина).

До речі, частка хай іноді сполучається також з другою особою однини дієслова, коли акцентується на побажанні, а не йдеться про наказ: “Хай колись навчишся” (Панас Мирний), “Та хай ти собі будеш” (з живих уст).

Замість описової конструкції для третьої особи однини з частками нехай, хай можна вживати форми наказового способу другої особи однини, що роблять фразу динамічнішою, дійовішою: “Про мене хоч вовк траву їж” (приказка), а не “Хай вовк траву їсть”; “І не думай ніхто її зачепити” (з живих уст), а не “Хай ніхто не думає...”


***********************************


Уповноваження – повноваження

Не думайте, що ці іменники синоніми. Різниця між ними є, і не тільки значеннєва. Уповноваження – надання комусь прав діяти від імені того, хто це доручає. Одержати уповноваження на проведення ревізії. “Охоче посилаю Вам уповноваження на право перекладати мої оповідання” (Михайло Коцюбинський).

Повноваження – це самі права, надані для здійснення чогось. “Олександр Васильович передає всі свої повноваження старшому помічникові” (Віталій Логвиненко). Уповноваження звичайно вживається в однині, а повноваження – і в однині, і в множині (переважно).

Помилка полягає в тому, що дехто слово уповноваження ставить замість повноваження. “Скоро депутати складуть свої уповноваження”, “Уряд надав послові широкі уповноваження”. В обох цих реченнях треба було вжити іменник повноваження.

Звертання – звернення

Звертання – дія за значенням “звертати, звертатися”. Звертання з шляху, звертання батька до сина. А також – вислів, думка, прохання, спрямовані до когось; у мовознавстві – слово або сполучення слів, що називають особу чи предмет, до яких звертаються: епітетне звертання, риторичне звертання, займенникове звертання. Звернення – 1. Дія за значенням “звернути, звернутися”. Звернення до джерел. 2. Сповіщення, розпорядження або заклик, привітальна промова, адресована народові, громадськості, якомусь колективові, організації тощо. Звернення до учасників ІІІ Всесвітнього форуму українців, звернення до освітян.

Збірка – збірник – зібрання

Ці слова часто не розрізняють за значенням, тоді як кожне з них має свої змістові відтінки. Збірка – однотомне (рідше кількатомне) видання художніх творів одного автора або фольклорних записів. Збірка поезій, збірка дум.

Збірник – посібник з математики, фізики, мови тощо; книжка, що містить у собі різні матеріали, документи, зведені закони, тексти певного призначення; видання, до якого входять художні твори кількох чи багатьох авторів. Збірник задач, збірник диктантів; збірник наказів і розпоряджень, збірник новел молодих письменників.

Зібрання – переважно багатотомне видання творів якогось автора. Його можна назвати і зібранням, і збіркою. Наприклад, “П’ятдесятитомне зібрання творів Івана Франка” і “П’ятдесятитомна збірка творів Івана Франка”. Але про однотомне видання творів одного автора кажуть, що це збірка, а не зібрання.


***********************************


Приладприладдя

Як відомо, більшість іменників виступає в однині й множині: камінь-камені, корінь-корені, прилад-прилади, прут-прути. Але є в українській мові слова, лексичне значення яких таке ж саме, як і названих вище, хоча граматично вони становлять окремий вид іменників. Це збірні іменники, що не мають форм множини, бо форма однини в них виражає не один, а багато однорідних предметів, котрі не підлягають лічбі. Якщо одиничні іменники – чоловічого роду другої відміни твердої або м’якої групи (колос, прилад, ремінь), то збірні – середнього роду другої відміни м’якої групи з закінченням -я: волосся, колосся, коріння, пруття, реміння. Оскільки збірні іменники передають сукупність предметів, дехто гадає, що їх можна сполучати з прикметниками у формі множини: золоті колосся, міцні коріння, кучеряві волосся, шкільні й канцелярські приладдя. Ці вислови суперечать морфологічній нормі сучасної літературної мови. Правильно: кучеряве волосся, рясне колосся, міцне коріння, гнучке пруття, шкільне й канцелярське приладдя.

Деяким створеним за аналогічними моделями словам не притаманна категорія збірності, тому їх уживають і в однині, і в множині: учасник змагання і спортивні змагання, зі знанням справи і грунтовні знання, без жодного зусилля і докладати зусиль.

Судовийсудновий

У російській мові від іменника судно (плавзасіб) похідні – суда (множина), судовой. Ті, хто нашою володіє кепсько, впевнені, що так само й по-українському. І помиляються. Адже прикметник від судно – судновий. Судновий журнал, суднова команда (а не судовий журнал, судова команда).

Судовий – від суд. Судова справа, судові видатки. У ХІХ сторіччі це слово вживали також як іменник. “Чутка збила з пантелику судових і громаду” (Панас Мирний). Нині для називання працівника юстиції застосовують описову конструкцію – працівник суду або судовий працівник.

Тягнутиспричиняти

В офіційних документах та публікаціях на юридичні теми частенько впадають в око хибні фрази типу “Такі дії тягнуть (потягнуть) за собою прикрі наслідки”. Чому хибні? Бо побудовані на російський кшталт: потягнути – це повлечь (у розумінні “потащить”). А в нашому контексті доречні слова спричинити (що), призвести (до чого). Тож фраза має звучати: “Такі дії призведуть до прикрих наслідків” або “спричинять прикрі наслідки”.


***********************************


Дійовийдіючий

Дійовий – здатний активно діяти; спроможний робити вплив на що-небудь. “З кожним роком рух народів за мир посилюється, стає більш дійовим” (з журналу).

Дійова особа: а) учасник якоїсь події, справи (“Факти всі перевірені, дійові особи не вигадані” – Юрій Яновський); б) персонажа, героя драматургічного твору також слід називати дійовою особою, а не діючою (“Народ – козацька маса, селянство, міське ремісництво – є активною дійовою особою в опері Костянтина Данькевича” – з журналу). Навпаки, правильним у сучасній літературній мові вважається вислів діюча армія. Тут діючий уживається як означення. Використовувати це слово у складі дієприкметникового звороту не рекомендується: в цьому разі вдаються до описового способу. Наприклад, надають перевагу конструкції речення “Злочинні угруповання, що діють у місті, поділили між собою речові ринки”, а не “Злочинні угруповання, діючі в місті...”

Замість діючий у таких сло