Борис Рогоза, "Уроки державної мови", 2002 р.



Любий – любимий – улюблений

Неправильний – невірний

Ожилий, а не оживший

Написати – напишу

Позбавитися – позбутися 

Плутати – путати 

Відтинок – відтінок 

Змістовий – змістовний 

Парубок – наречений – жених

Продовжуватися чи тривати? 

Навшпиньках – навшпиньки 

Спрямовувати, а не направляти 

Висновок – заключення 

Злет – зліт 

Ні в кого – в нікого

Читачі запитують – відповідаємо 

У яких іменниках зміна закінчення впливає на значення слова?

Тим часом – тимчасом 

Чи є різниця в значенні слів відсоток і процент?” 

стаханови, ангеліни, чкалови?

Софійський собор, Софійський майдан, але Софіївський заповідник.

Чи правильні вислови “Ви пішов”, “Ви сказала”?

“Як твориться інфінітив?” 

Половинний і половинчастий 

Рахувати

Іменники звичай і звичка – тотожні чи ні?

Читачі запитують – відповідаємо 

Чи є відмінності у вживанні прийменників у й в у російській та українській мовах?

Чому в сполученнях закон Архімеда, закон Ньютона перше слово пишуть з малої літери, а не з великої? 

Як правильно – чистьте чи чистіть?

Тягнути, тягти. Яке з цих дієслів нормативне, а яке – ні?

Стелиться і стелеться

Правопис графічних скорочень

Префікси де-, дез-, диз-, дис- 

Мана – манна 

Утискувати – втискувати

Учень – школяр 

Всередині – в середині

Плодоягідний – плодово-ягідний 

Завідувач, а не завідуючий 

Так, до того, настільки чи такий? 

Піддослідний – підслідний – підслідчий 

Неординарний – оригінальний 

Загальний – спільний

Якщо нема іменника “площа” 

З великої чи з малої літери? 

Не по завершенні, а завершивши 

Андрухів – Андрухова 

Не що інше – ніщо інше

Коли Корсуня-Шевченківського, а коли Корсунь-Шевченківського

Порядок – лад

Досадливий – досадний 

Звинувачувати – обвинувачувати

Пиловий – пильний

Копалини – копальні

Чи можна сказати “старий ветеран”?

Мова – річ

Доречна заміна

Прийти з повинною чи повинитися?

Зручності чи вигоди?

Готель – мотель

Гамбурга – Гамбургу

Нінащо – ні на що

З’ясовувати – виясняти

Становити інтерес – представляти інтереси

Коли вживають слово “включно” 

Місце проживання чи адреса? 

Ділянка – дільниця 

Мета – ціль

Небажані дублети 

Підняти – підійняти

Навпаки 

Назви у лапках і без них

Військовий – воєнний

Букви при цифрах

За кордон – закордон

Болільник чи вболівальник?

Будьте здорові – бувайте здорові

Важений – важенний

Виклик – заклик – поклик

Вклонятися – уклонятися

Відчиняти – розчиняти

З дня народження – від дня народження

Просто більшість

Одним рядком

Авторитет – популярність

Чому "дамоклів меч" пишуть з малої літери?

Усвідомлювати, а не давати собі звіт

Посвідчення – свідоцтво – свідчення

Непорушний – нерухомий

Одним рядком

Будівля – будова – побудова

Будинок – дім

Будівельник – будівник – будівничий

Відігравати роль, а не значення

Зупинятися – спинятися 

Коли вживають слово “плеяда” 

Дбати – піклуватися – турбуватися

Не зробити вигляд, а удати

Поширюватися – розповсюджуватися 

Порівняння – порівняно – проти 

Запам’ятайте!

Знову про безособову форму на -но, -то

Говорити – казати

Орден – медаль

Анти... – проти...

Неприємний – прикрий

Пишуться через дефіс

Спочатку – з початку

Учитель – педагог

Не плутайте закінчень -а (-я) та -у (-ю)

Активація – активізація

Залікувати – залічити

Повінь – повідь

Навколишнє, а не оточуюче середовище

Пушкін – Пушкіним, але Сербин – Сербином

Журавлиний – журавлинний

Оброблення – опрацювання

Роду, а не родів

Одягати – надягати

Надівати – надіти

Обеззброїти – роззброїти – озброїти

Пересічний – середній

Розвідницький – розвідувальний

Набувати – набути

Виїхати в село чи на село?

“Аж ніяк” замість “аби не так” 

Доводити до відома, повідомляти

Близько – біля

Який – котрий – що

Завдяки – дякуючи

Щільний – тісний

На адресу – за адресою

Дещо про аналогію

Фірмовий, а не фірмений

Вщерть – вщент

Познайомити – ознайомити

Вид – вигляд

Період часу чи просто період?

Не казначейство, а державна скарбниця

Кому не ставлять

Порядок денний чи повістка денна?

Гортати, а не листати

Туристичний – туристський

Оснований – заснований

Листопадний – листопадовий

“Догана по лінії” 

Лже... – “несправжній”

Латвійці – латиші

Кома не ставиться: 

Перевірка – повірка

Їх – їхній

Одноразово – одночасно

Є – являється

Вираз – вислів

Видача – передача 

Довелося – випало

Дотичний до... 

Особа – особистість

Прописаний – прописний

Прикрість – прикрощі

Постава – поставка

Подвижник – сподвижник

Непритомніти – опритомніти

Смаження – смаженя

Спадковість – спадщина – спадкування 

Незаперечний – безперечний 

Користь – корисність 

Укладати – вкладати 

У капусти не качан, а головка

Свійський і домашній

Розв’язувати – вирішувати

Далі – дальше

Діловий – діловитий – діляцький 

Зцілений – зціленний 

Кристал – кришталь 

Легко... 

Масовий – численний 

Мастистий – маститий 

Мохастий – мохнатий

Навішаний – навішений

Навитяжку – на витяжку 

Панівний, а не пануючий

Не простив, а застудився

Голова – глава

Мимохідь – мимохіть

Серцевий – сердечний – сердешний

Програмний – програмовий – програмований

Керівництво – керування – управління 

Становище безвихідне чи безпорадне?

Дружний – дружній

Опівдні, а не ополудні

Коли напрям, а коли напрямок

Друг старий чи давній? 

Два типи норми

Адресувати братові – адресувати на брата

Багатий – бідний

Відносно – щодо – стосовно

Довгий – тривалий

Відзначати – зазначати – відмічати

Зумовлювати – обумовлювати

Поступати чи вступати?

Досить – дуже

Скарб – майно

Адресант – адресат

Відношення – ставлення 

Почати – стати

Заорганізованість

Угору – у гору

Пересаджування – пересадка

Козаченко – козаченько

Заважати – перешкоджати

Збільшуватися – зростати

Випромінювальний – випромінюваний

Депресивний – депресійний 

Плюс – мінус

Палкий – гарячий

Напруження – напруга – напруженість

Дубль – дублет

Прислів’я – приказка

Проект – прожект

Дискусія – диспут 

Молодецький – молодечий

Кубічний – кубовий 

Купівля-продаж

Навіть

З великої літери пишемо

Ступені порівняння прикметників

Драматизований – драматичний – драматургічний 

Зачин – почин 

Низинний – низовий

Виклад – викладання

Подих – дух – дихання

Особистий – особовий

Вирувати – нуртувати

Мулкий – мулький

Неминучий – неминущий 

Тезис – теза

Живописний чи мальовничий?

Закінчення, а не заключення 

Сповнений – наповнений

Щастити – таланити – везти 

Псалом – псальма

Статист – статистик

Верстак – верстат 

Аполог – апологет

Річковий – річний

Узгодження займенників з числівниками 

Половина – третина – чверть 

Кирка – кірка

Талан – талант

Ласиця, а не ласка

Спазм чи спазма?

Поприще – нива, поле

Купили зошити – купили зошитів

Дистанція – інстанція

Присмак – присмака

Купувати – купляти

Зазіхати чи посягати?

Маю – повинен

Дійсно – справді

Відноситися – ставитися – стосуватися

У мене є – я маю 

Виконавський – виконавчий 

Співробітництво – співпраця 

Державний – державницький 

Не існуючий, а сучасний 

Приморозки – заморозки

Не існуючий, а сучасний

Державний – державницький 

Приморозки – заморозки

Правопис сталих фразеологізмів

Противник – супротивник

Чому з великої літери?

Коми не ставимо

Примушений – змушений – вимушений 

Батьків – батьківський 

Читач – читець

Фасонний – фасонистий 

Вилуджений – вилужений 

Не зйомочний, а знімальний

Різний – усякий

Завдавати – задавати

Рекордсмен – рекордист

Наймит – найманець

Кольоровий – різноколірний

Лідирувати чи лідерувати?

Вежа – башта – вишка

Необхідний – потрібний

Парламентарій – парламентер

Порскати – порськати

Зал – зала 

У готелі “Україні” чи “Україна”?

Газифікація, а не газофікація 

Міць – моці 

Одним рядком

Місити – мішати

Напам’ять – на пам’ять

Намулити – намуляти

Як правильно записувати дати 

Одним рядком 

Плямувати – таврувати 

Бюлетня чи бюлетеня?

Георгій – Юрій – Єгор

Коли надіятися, а коли сподіватися?

Засвоювати – освоювати

Одним рядком

Тло – фон 

Пів- і напів- 

Перетворюватися – ставати 

Не дальній, а далекий 

На планеті Марсі чи на планеті Марс? 

Інструменталіст – інструментальник 

Банкрут – банкрот

Нездійснений – нездійсненний 

Минулорічний чи торішній?

Замість центробіжний – відцентровий

Не Ромен Роллана, а Ромена Роллана

Маріана – Маріанна

Одним рядком

Зелений – зелен 

Три учні стояло чи стояли? 

Опановувати знання, а не знаннями

Дефіс чи тире?

Якщо назва неофіційна

Так – наприклад

Над містом Одеса чи Одесою? 

Правопис прислівників


Любий – любимий – улюблений

Любий. Якщо наголос у цьому слові на першому складі, то воно означає “милий, дорогий, коханий”. Якщо на останньому, знайте: такої лексеми немає в українській літературній мові. Відповідник російському любой – будь-який, усякий, кожний, перший-ліпший, про що вже йшлося в одній з попередніх публікацій.

Любимий. У мовному вжитку трапляються вислови з цим дієприкметником, котрий містить у собі відтінок пасивності, наприклад, “Мою першу, любиму й досі, вчительку звали Олена Северинівна” (Степан Олійник). Протиставлення пасивності активному станові особливо виразно проступає в зіставлювальних формах: “Зараз для мене щастя – любити вас і бути любимим” (Іван Кочерга). Орудний відмінок підкреслює пасивність, і тому сполучення типу любимий кимось (“Любимий киянами парк”) підтримує таке слововживання, хоча саме воно непродуктивне в нашій мові, якоюсь мірою суперечить її граматичній системі.

Відчуття системної невідповідності спричинило поширення іншої форми з тим самим значенням – улюблений. “Улюбленим заняттям Антосі було малювання” (Олесь Донченко). З погляду сучасної лексичної і граматичної норм перевагу треба надавати висловам улюблена справа (а не любима справа), улюблена книжка, улюблений письменник, улюблені місця, улюблений колір і т. ін.

Неправильний – невірний

Неправильний – “помилковий”. Неправильні методи, неправильні уявлення. Хибним є вживання в цьому значенні слова невірний, яке має інший зміст. Невірна відповідь. Треба: неправильна відповідь. А прикметники вірний, невірний ставлять там, де мовиться про відданість, стійкість.

Ожилий, а не оживший

Подібно до дієприслівників минулого часу, що утворюються за допомогою суфіксів -ши, -вши, мовці частенько конструюють і дієприкметники: оживши-оживший, озвірівши-озвірівший, посивівши-посивівший. Оскільки дієприкметникових форм з -ш у нашій мові немає, потрібно користуватися питомими українськими ожилий, озвірілий, посивілий та ін. Хоч як намагалися нав’язати нам у часи Радянського Союзу слова перемігший (заради сполучення перемігший соціалізм) та допомігший (мабуть, за компанію), вони так і залишилися чужинцями в мовленні.

Написати – напишу

Керування: на чому і чим. 1. На чому. Написати (напишу) оголошення на дошці. 2. У поєднанні зі словом мова тільки чим. Написати французькою мовою. Синоніми: написати по-французьки, по-французькому. Ненормативно: написати (напишу) на французькій мові. Так само вживають іменник напис. Напис на стіні. Напис українською мовою.

Позбавитися – позбутися

Збігаються у значенні “звільнитися від чого-, кого-небудь небажаного”. Позбутися (позбавитися) лиха.

Тільки позбавитися. Запобігти чомусь неприємному. Позбавитися клопоту.

Тільки позбутися. Втратити когось, щось. Позбутися грошей, позбутися нахлібників.


***********************************


Плутати – путати

Обидві лексеми часом уживають у невластивому значенні. Надто в усному мовленні. Тому варто нагадати, що ж вони виражають.

Плутати – безладно переплітати нитки, волосся і т. ін. Ще кажуть плутати ногами, тобто ходити повільно, мляво, ледве переступаючи; плентатися. “Плутає Федір ногами, мов не своїми, а тут ззаду Марина ще хлипа” (Панас Мирний). Переносно: вносити безладдя, плутанину в щось; помилятися; робити не те, що треба; збивати з пантелику, свідомо вводити в оману. Можна “плутати поняття, плани, думки, зізнання, деталі, кольори, Петра з Павлом”. А ще бачимо це дієслово у сталих зворотах плутати карти, плутати сліди. Путати має значення “стягувати путами – мотузками, ременями – ноги якоїсь тварини, щоб обмежити її рух. Путати коней.

Розрізняються семантично й похідні від цих дієслів: поплутати й попутати, поплутаний і попутаний.

Відтинок – відтінок

Часом ці іменники вважають за синоніми і взаємозамінюють їх на письмі. Але робити цього не слід. Бо відтинок – то частина простору або часу; відрізок. “Коли в’їхали в ліс, через який проходив найнебезпечніший відтинок шляху кілометрів на півтора, сонце зайшло” (Василь Козаченко).

А відтінок – різновид кольору, явища, значення (у мовознавстві); додатковий вияв почуття, настрою. “Барва її лиця була й тепер рум’яною, зостався й досі легкий відтінок слонової кості в загорілім обличчі” (Леся Українка).

Змістовий – змістовний

Їхні значення теж належить розрізняти, щоб не припускатися похибок. Змістовий – “пов’язаний з реальним змістом, суттю, характерними рисами чогось”. Уживається зі словами: багатство, навантаження, спрямування, точність, відмінність тощо. Змістовий зв’язок.

Змістовний – “багатий змістом, зображенням чого-небудь; розумний метою, призначенням чогось”. Уживається зі словами: доповідь, лекція, виступ, праця, стаття, відповідь, концерт, життя, відпочинок і под. Змістовний урок.

Парубок – наречений – жених

Про неодруженого чоловіка українці зазвичай кажуть парубок або старий парубок (людина старшого віку), а не холостяк, як це полюбляють уживати деякі засоби масової інформації. Російське холост (наприклад, в анкетах) треба перекладати неодружений. Словосполучення жених і наречена – невдале. У такому разі, приміром, під час реєстрації шлюбу краще говорити наречений і наречена або наречені. Але слово жених теж цілком українське, широко вживане в фольклорі, у творах наших класиків та сучасних письменників.


***********************************


Продовжуватися чи тривати?

Набуває дедалі більшого поширення така не притаманна українській мові форма, як складний дієслівний присудок з дієсловом-зв’язкою продовжувати. Тільки й чуємо: “Він продовжує користуватися моєю допомогою”, “На планеті продовжують вибухати конфлікти”, “Кандидати в депутати продовжують проводити роботу в округах”, “Фірма продовжує дивувати успіхами”, “Прокурор продовжує застерігати...” Ці по-канцелярськи неоковирні фрази можна й треба перебудовувати, щоб звучали просто, дохідливо. Наприклад, пропускаючи дієслово-зв’язку або послуговуючись прислівниками далі, досі, знову, ще тощо. Ось так: “Він і далі користується моєю допомогою”, “На планеті й досі вибухають конфлікти”, “Кандидати в депутати проводять роботу в округах”, “Фірма знову дивує успіхами”, “Прокурор ще раз застерігає...”

Для російського продолжаться (в часі) український відповідник – тривати (відбуватися, точитися, йти) з прислівником далі або й без нього. Тому не варто в цьому значенні вдаватися до дієслова продовжуватися: протистояння продовжується, неспокій продовжується, життя продовжувалося, не може так довго продовжуватися і под. Треба: протистояння триває, “Неспокій, однак, триває довго” (Леся Українка), “Життя точилося своєю чергою” (Михайло Коцюбинський), не може так довго тривати.

Навшпиньках – навшпиньки

Прислівники, однакові значеннєво, але відмінні сполучуваністю. Навшпиньках – на кінчиках пальців ніг (переважно щоб не порушувати тиші). Поєднується з дієсловами йти, підійти, стояти. “Леся злізла з полу, навшпиньках підійшла до дверей” (Микола Олійник). Образно: “Вітер навшпиньках, вітер з Дніпра, Крадеться повз вартового” (Іван Нехода).

Навшпиньки – на кінчики пальців ніг. Поєднується з дієсловами звестися, підвестися, зіп’ятися, стати і т. ін. “Ватя підвелася навшпиньки, нарвала яблук і покидала їх у траву” (Іван Нечуй-Левицький).

Знаючи особливості цих синонімів, легше правильно вживати кожен з них на письмі та в усному мовленні.

Спрямовувати, а не направляти

Спрямовувати, окрім свого безпосереднього значення (“скеровувати рух автомашини, літака, човна тощо”), використовується переносно: надавати потрібного напрямку діяльності, вчинкам, розмові і т. ін.; зосереджувати зусилля, енергію, здібності на чомусь. “Розмова з роботи непомітно перескочила на спогади. А Микола слухав, інколи тільки запитаннями спрямовував та підганяв їх” (Юрій Збанацький).

Нерідко замість спрямовувати вживають направляти. Для такої заміни немає жодних підстав. Бо перше з дієслів – питоме українське, а друге – калька з російської. Те ж саме стосується похідних від них: не направлений, а спрямований. Рос. направлять ще перекладається скеровувати, напроваджувати на..., напучувати (доконаний вид напутити), (на працю) призначати, давати призначення, (лист) надсилати; направлять мысли (к кому) – повертатися думкою (до кого); направлять на путь истины – навертати на праведну дорогу (шлях).


***********************************


Висновок – заключення

Висновок – остаточна думка про що-небудь, логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань або розгляду певних фактів. Прийти до висновку, дійти висновку, практичні висновки.

Часто замість висновок мовці невиправдано вживають віддієслівний іменник заключення. Його, як і слова заключати, нема в українській літературній мові. Неправильно: заключення першого розділу, в заключенні до книжки. Треба: висновки першого розділу, у висновках до книжки тощо. Договір, угоду не заключають, а укладають. І в багатьох інших випадках замість заключати, заключити слід ставити робити висновок, зробити висновок. “З досвіду минулого можна заключити (нормативно: зробити висновок), що до весни маємо готуватися ще взимку” (з газети).

Прикметник заключний, хоч він і потрапив до наших словників, є звичайнісінькою калькою з російського заключительный. Цю лексему потрібно замінювати такими українськими відповідниками, як завершальний, кінцевий, прикінцевий, підсумковий тощо. Наприклад, заключний концерт – завершальний концерт; заключне слово – кінцеве (прикінцеве) слово; заключні заняття – підсумкові заняття.

Злет – зліт

Злет, -у. На відміну від іменника зліт (зльоту), вживаного в багатьох значеннях (зліт літака, зліт творчої активності мас, зліт думки), використовується тільки переносно “розвиток чогось, рух уперед, поривання” і належить до поетичного стилю мови. “У законів є свої прикмети, Як в схід сонця подихи світань. Як в людини боротьба і злети На дорозі світлих сподівань” (Андрій Малишко).

Ні в кого – в нікого

Ні – 1. Заперечна, заперечно-підсилювальна частка. “ – Усте, ти нічого не чула?” – “Ні... – одкашлялась. – Ні, а що?” (Степан Васильченко). “На дорозі – ні пилинки” (Михайло Коцюбинський). 2. Підсилювально-єднальний сполучник. “Він не знає ні батька, ні матері, ні брата, ні сестри” (з розмови).

Слід розрізняти не і ні в сполученнях: не один (багато) – ні один (жоден), не раз (часто) – ні разу (жодного разу).

Частка ні пишеться разом: а) із займенниками, якщо вона не відділена від дальшого займенника прийменником: ніхто, ніщо, нікого, нічого, ніякий, нічий; б) з прислівниками: нізащо, нінащо, ніяк, ніколи, ніде, нікуди, нізвідки, ніскільки, нітрохи. Пишеться окремо: а) у заперечних реченнях, коли ні вживається як сполучник чи підсилювальна частка. Я ні слова не скажу; не хоче ні їсти, ні пити; б) в деяких усталених зворотах: ні живий ні мертвий, ні риба ні м’ясо, ні се ні те, ні сяк ні так, ні вдень ні вночі, ні кола ні двора, ні пуху ні пера, ні слуху ні духу, ні сюди ні туди, ні пари з вуст, ні кроку назад; в) у займенниках, якщо за часткою ні йде прийменник: ні в кого, ні до кого, ні від кого, ні до чого, ні за що, ні з ким і т. ін. Ненормативними є вислови: в нікого, до нікого, до нічого.


***********************************


Читачі запитують – відповідаємо

У яких іменниках зміна закінчення впливає на значення слова?

Ось ці лексеми в родовому відмінку: алмаза (коштовний камінь) – алмазу (мінерал), акта (документ) – акту (дія), Алжира (місто) – Алжиру (країна), апарата (прилад) – апарату (установа), бала (одиниця виміру) – балу (святковий вечір), блока (частина споруди, машини) – блоку (об'єднання), бора (свердло) – бору (хімічний елемент), борта (одяг) – борту (судно), булата (зброя) – булату (сталь), буряка (одиничне) – буряку (збірне), вала (деталь машини) – валу (насип), елемента (конкретне) – елементу (абстрактне), інструмента (одиничне) – інструменту (збірне), каменя (одиничне) – каменю (збірне), клина (предмет) – клину (просторове поняття), листа (одиничне) – листу (збірне), листопада (місяць) – листопаду (процес), папера (документ) – паперу (збірне), пояса (предмет) – поясу (просторове поняття), рахунка (документ) – рахунку (дія), соняшника (одиничне) – соняшнику (збірне), терміна (слово) – терміну (строк), стана (технічне) – стану (муз. та ін.), фактора (маклер) – фактору (чинник) і т. ін.

* * *

Тим часом тимчасом

Чому в одних випадках вислів тим часом пишуть окремо, а в інших разом?

Якщо це займенник з іменником, то, зрозуміло, вони не зливаються на письмі. “Доки діти готували домашні завдання, батько тим часом перевіряв їхні шкільні щоденники”.

Зате сполучник тимчасом – неподільне слово. Переважно виступає у поєднанні з прислівником як. “Вечір гумору не розпочинали, тимчасом як зал уже був переповнений”. Конструкцію можна замінити словами тоді як, але, проте, однак. Уживаючись зі сполучником а, посилює протиставлення. “Знаю, що мрія та могла б мене хтозна-куди завести, а тимчасом – не завела ж” (Павло Тичина).

* * *

Чи є різниця в значенні слів відсоток і процент?”

Ні, немає. Вони передають той самий зміст. Процент з італійської через німецьку перейшов у східнослов'янські мови, а відсоток – калькований вислів з латинізованого терміна, що буквально означає “за сто”, “наріст від ста”, звідси й “від соток”. Обома лексемами активно послуговувались у Західній Україні в минулому сторіччі. За радянських часів відсоток вважали мало не “націоналістичним словом” і нещадно вилучали з текстів, а сьогодні майже не вживають процент, хоча це також крайність. Бо він нормальний синонім. І як термін вельми потрібний науково-технічній сфері.

* * *

стаханови, ангеліни, чкалови?

Пригадую, колись нас у школі вчили, що прізвища в множині пишуться з малої літери: стаханови, ангеліни, чкалови тощо. Тепер діє інше правило. Розкажіть, у чому його суть.

Насамперед у тому, що прізвища (імена) людей, уживані як загальні, але які не втратили свого індивідуального значення і сприймаються в позитивному плані, треба писати з великої літери. Наприклад, “Нові появляються вчені з різних галузей науки і техніки – нові Мічуріни й Ціолковські” (Павло Тичина), “Потрібні нам і Гоголі, і Щедріни” (Петро Сліпчук).

Якщо ж прізвища викликають негативні емоції, то подаються з малої літери: квіслінги, бен ладени, плюшкіни. Таке написання поширюється й на деякі колишні власні імена, що стали загальними назвами людей та предметів і не мають зневажливого забарвлення: ескулап, меценат, робінзон, браунінг (пістолет), дизель (двигун), максим (кулемет), рентген (апарат), галіфе (штани), макінтош, френч (одяг).

* * *

Софійський собор, Софійський майдан, але Софіївський заповідник.

Кажуть і пишуть Софійський собор, Софійський майдан, Софійська вулиця, але Софіївський заповідник. Чим це пояснити?”

Як наголошує мовознавець Євгенія Чак, різне морфологічне оформлення лексем пов'язане з тим, що софійський – прикметник від ім'я Софія, а софіївський – від іменника Софіївка.

* * *

Чи правильні вислови “Ви пішов”, “Ви сказала”?

Чи правильні вислови “Ви пішов”, “Ви сказала”, “Ви засміявся”, “Ви зустріла” тощо?”

Якщо підмет виражений займенником, а присудок дієсловом, то вони неодмінно мають узгоджуватися в числі. Причому присудок завжди ставиться в множині, незалежно від того, чи такий займенник означає кілька осіб, чи одну. Отже, “Ви пішли”, “Ви сказали”, а не “Ви пішов”, “Ви сказала”.

* * *

“Як твориться інфінітив?”

Неозначена форма дієслова (інфінітив) твориться за допомогою суфікса -ти і вживається в усіх жанрах і стилях сучасної української літературної мови (писати, читати, стрибати, переживати). Скорочений варіант суфікса -ть використовується поряд з повним варіантом -ти лише в усному мовленні, а також у поетичних творах для збереження ритму.

* * *

Половинний і половинчастий

Яка відмінність між словами половинний і половинчастий?”

Значеннєва. Адже половинний – це той, що дорівнює половині чогось, становить половину. Половинна цегла, половинний заробіток, половинна доза. А половинчастий – який складається зі стулок, стулковий, переносно – позбавлений цілісності, послідовності, компромісний. Половинчасті двері, половинчасті заходи, половинчасті рішення.

* * *

Рахувати

На мою думку, дієслово рахувати часто тулять у фрази безоглядно, невпопад. А що ви скажете?”

Те ж саме. Рахувати – називати числа в послідовному порядку; визначати кількість, суму. Рахувати хвилини, дошкільнятко вже вміє рахувати, рахувати гроші. А значень “розраховувати на когось, щось”, “вважати” це слово не має.

* * *

Іменники звичай і звичка – тотожні чи ні?

Вони близькі значенням і за суттю певною мірою переплітаються. Однак не тотожні.

Звичай – правила гідної громадської поведінки, що побутують у того чи того народу, суспільної групи, колективу, а також давній, традиційно усталений порядок святкування, відзначення пам'ятних та урочистих подій, дат. Людина, котра живе в якомусь середовищі, вихована в звичаях свого оточення. Про звичку переважно йдеться тоді, коли мають на увазі поведінку або вдачу однієї особи, індивіда.

Обидва слова входять до складу сталих сполучень: для звичаю, у звичаї, своїм звичаєм; за (своєю) звичкою, увійти у звичку, взяти собі за звичку і т. ін. Для літературної мови характерне поєднання іменника звичка з прийменником за, що відбито в СУМі. Цей вислів може поширюватися прикметниками, видозмінюючи свій зміст. Так, за старою звичкою означає “як давно заведено, за давньою традицією”. На місці звороту за своєю звичкою може стояти інший – за своїм звичаєм.


***********************************


Читачі запитують – відповідаємо

Чи є відмінності у вживанні прийменників у й в у російській та українській мовах?

Безперечно, є. І це ми покажемо на прикладах.

Між українськими прийменниками у та в немає ніякої різниці. Їхнє вживання залежить від позиції в тексті. На початку речення перед приголосним пишемо у. А після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв) і між голосними ставимо в. Приміром, “У лісі багато грибів”, “Дівчина працювала в бібліотеці”, “Хлопець узяв у неї книжку”. Щоправда, таке чергування іноді неможливе. Це стосується лексем, які починаються тільки з в або тільки з у: вдача, вклад, вправа, вступ (і удача, уклад, управа, уступ – з іншими значеннями), взаємини, влада, властивість тощо; увага, узбережжя, указ, умова, установа, а також похідних від них; власних імен та слів іншомовного походження: Вдовенко, Врубель, Владивосток; Угорщина, Удовиченко, Урал, увертюра, ультиматум і т. ін. У поезії поряд із звичайною формою Україна часом уживають Вкраїна.

Російські прийменники у та в мають свої специфічні особливості, наприклад: “У него собирались гости” і “В его словах чувствовалась уверенность”. Зокрема у передає значення “поблизу, біля чогось”, якому відповідають українські коло, біля, край, при, перед тощо: у входа – біля (коло) входу; быть у власти – бути при владі; у берега – при березі, біля (коло) берега; у дороги – край дороги, при дорозі; у руля – за кермом; у рояля – за роялем, при роялі; у микрофона – перед мікрофоном. У кожному з цих випадків прийменник у в нашій мові неприпустимий.

У російського в українські відповідники у(в), до, на: завернуть в бумагу – загорнути в папір, тетрадь в клетку – зошит у клітинку, ходить в школу – ходити до школи, принять во внимание – взяти до уваги; в пользу, в рассрочку – на користь, на виплат. Є й інші засоби передавання цього прийменника: в один день, щель в ладонь, в пять часов, сказать в двух словах, в последнее время – за один день, щілина з долоню, о п’ятій годині, сказати двома словами, останнім часом. А які ж відповідники в російського по? Це “однойменне” по, з, за, на, через, до, а також орудний відмінок однини без прийменника: дежурный по школе – черговий по школі; пособие по литературе, экзамен по истории – посібник з літератури, екзамен з історії; по собственному желанию, по моим сведениям, по поручению – за власним бажанням, за моїми даними, за дорученням; по адресу, по виду, по заказу, по требованию – на адресу, на вигляд (і з вигляду), на замовлення, на вимогу; отпуск по болезни, по ошибке – відпустка через хворобу, через помилку (і помилково); коса по пояс, с 1999 по 2002 год, прийтись по вкусу – коса до пояса, з 1999 до 2002 року, припасти до смаку; идти по берегу – йти берегом. Можна перекладати й так: по получении, смотря по погоде, мероприятия по..., по обыкновению – після одержання, залежно від погоди, заходи щодо..., як звичайно.

Російський прийменник при – українські при, біля (коло), поруч, за, під час. При свидетелях – при свідках; при мне – біля (коло) мене, поруч зі мною; при условии – за умови; при коллективизации – під час колективізації. Інші засоби: при сём прилагается, при помощи скальпеля – до цього додається, за допомогою скальпеля.

Російському на можуть відповідати наш прийменник на, орудний відмінок без прийменника: на окне – на вікні; на днях, приехать на пароходе, обучаться на родном языке – днями, приїхати пароплавом, навчатися рідною мовою. Інші засоби: на следующий день – наступного дня, на всякий случай – про (на) всякий (всяк) випадок.

* * *

Чому в сполученнях закон Архімеда, закон Ньютона перше слово пишуть з малої літери, а не з великої?

У документах державного значення, коли йдеться про конкретний закон, це слово починається з великої літери: Закон України “Про вищу освіту”. Якщо ж воно не пов’язується з якимось конкретним законом або виступає в множині (керуємося чинним законом, за нашими законами), то пишеться з малої літери. Закон Архімеда, закон Ньютона – загальні назви, що належать до термінів, а в такому разі, як радять мовознавці, з великої літери треба писати лише прізвище.

* * *

Як правильно – чистьте чи чистіть?

Оскільки в 2-й особі однини наказового способу дієслово чистити має форму чисть, то в 2-й особі множини воно закінчується на -те: чистьте. Отак і правильно.

* * *

Тягнути, тягти. Яке з цих дієслів нормативне, а яке – ні?

У сучасній українській літературній мові обидві форми вважаються нормативними і вживаються паралельно.

* * *

Стелиться і стелеться

Я натрапляв у текстах на дієслова стелиться і стелеться. Мабуть, одне з них хибне?”

Якраз і ні. Це два варіанти одного дієслова; від стелитися 2-га особа однини теперішнього часу – стелиш, а від дієслова слатися – стелеш.

* * *

Правопис графічних скорочень

Прошу розповісти про правопис графічних скорочень”.

Умовні графічні скорочення вимовляються повністю й подаються усічено на письмі. На місці скорочення ставляться крапки, при цьому зберігається написання великих та малих літер і дефісів, як і в повних назвах: півн.-сх. (північно-східний), півд.-зах. (південно-західний), Півн. крим. канал (Північнокримський канал), с.-д. – соціал-демократичний, с. г. – сільське господарство.

До найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать такі: акад. – академік, вид. – видання, гр. – громадянин, доц. – доцент, ім. – імені, і т. ін. – і таке інше, і под. – і подібне, напр. – наприклад, н. е. – нашої ери, до н. е. – до нашої ери, о. – острів, обл. – область, оз. – озеро, проф. – професор, р. – рік, річка, с. – село, сторінка, ст. – станція, сторіччя, т. – том.

Запам’ятайте: не ставиться крапка між подвоєними буквами, що вказують на множину: рр. – роки, тт. – томи, а також при скорочених назвах мір: м – метр, мм – міліметр, см – сантиметр, км – кілометр, кг – кілограм.

Якщо при графічному скороченні ми беремо початок і кінець слова, то на місці пропущених букв має бути дефіс: б-ка – бібліотека, вид-во – видавництво, ін-т – інститут, л-ра – література, р-н – район, т-во – товариство, ф-ка – фабрика.


***********************************


Префікси де-, дез-, диз-, дис-

Який саме голосний писати в них, залежить від значення слова.

Префіс де – означає: а) віддалення, виділення, скасування, припинення, усунення чого-небудь: дестабілізація; б) рух донизу, зниження: девальвація. Дез- виражає дію – знищення, видалення, спотворення чогось: дезінтеграція, дезорієнтація. Префікси диз- і дис -позначають поділ, розлад, позбавлення, утруднення, втрату, надають поняттю негативного або протилежного змісту: дизасоціація, дислокація, дискваліфікація, дисгармонія.

Мана – манна

Треба розрізняти правопис і значення слів: бона (паперові гроші, що вийшли з обігу) – бонна (вихователька, гувернантка), біль (страждання) – білль (законопроект), була (наголос на другому складі, жін. рід від бути) – булла (папська грамота), Віла (столиця Вануату) – вілла (комфортабельний будинок за містом), пана (род. відмінок іменника пан) – панна (дівчина), міра (одиниця виміру) – мірра (ароматна смола), мана (привид, ілюзія) – манна (крупа, каша), гама (музичний термін; переносно: послідовний ряд якихось однорідних або відмінних одне від одного предметів, явищ: гама барв, гама настроїв) – гамма (назва третьої літери грецького алфавіту; складник низки термінів – гамма-проміння, гамма-спектр, гамма-функція тощо), мото... (частина складного слова, що означає “моторний”, наприклад, мотоклуб і под.) – мотто (епіграф, гасло, дотепний вислів).

Утискувати – втискувати

Утискувати, утискати – насильно, несправедливо обмежувати чиїсь права та дії, піддавати утиску.

У всіх інших значеннях вживаються паралельно із втискувати, втискати.

Учень – школяр

Досить часто ці слова використовують як рівнозначні та взаємозамінні. Але все-таки певна відмінність у їхньому вживанні є.

Учень – 1). Той, хто вчиться в загальноосвітній або спеціалізованій школі, хто набуває якогось фаху, ремесла. Учні старших класів, учень слюсаря, учень морської школи. 2). Послідовник чиїхось поглядів, учення.

Школяр – 1). Учень загальноосвітньої школи. Школярі поспішали на уроки. 2). Переносно: доросла людина, котра своєю поведінкою нагадує дитину.

Всередині – в середині

Всередині, усередині (предмет перебуває в межах, а не поза межами чогось). Це складний прийменник, а не прислівник. Коли нема вказівки на конкретне місце (наприклад, у хаті), його треба писати як одне слово.

В середині, у середині (предмет перебуває в центральній, середній частині чогось, а не на початку і не в кінці). Тобто, якщо поняття конкретизується, тоді в середині пишемо окремо. То вже прислівникове словосполучення, в якому середина зберігає в реченні свої функції іменника.

Плодоягідний – плодово-ягідний

Якщо перша частина складного слова не обтяжена суфіксом, який надає їй явно вираженої морфологічної окресленості, то дефіс не ставиться: автотракторний (але автомобільно-тракторний), хлібобулочний (але хлібно-булочний), плодоягідний (але плодово-ягідний), фанеростругальний (але фанерно-стругальний).

Завідувач, а не завідуючий

Як уже наголошували “Уроки...”, активні дієприкметники теперішнього часу не є властивістю української мови, і їх маємо уникати. Не можна казати і писати: навчаючий сина батько, поважаюча себе людина, говорячий промову депутат, виконуючий пісню співак. Треба: батько, який навчає сина, людина, котра себе поважає, депутат, що виголошує промову, співак, який виконує пісню. Але можливий вислів виконуючий обов’язки, оскільки він має значення іменника.

Слід уживати завідувач, а не завідуючий, командувач, а не командуючий. Вони потребують після себе додатків у родовому, а не орудному відмінку: завідувач відділу, а не відділом, командувач війська, а не військом.


***********************************


Так, до того, настільки чи такий?

Часто чуємо: “Чому ти так знервований?”, “Я сьогодні так стомлена”, “Напередодні екзаменів учителі були так заклопотані”. Чи правильні ці фрази? З погляду сучасної української літературної мови треба вживати не так знервований, а такий знервований, не так стомлена, а така стомлена, не так заклопотані, а такі заклопотані.

У деяких випадках займенником такий доцільно замінювати й словосполучення до того та прислівник настільки. Не до того (настільки) ревнивий, а такий ревнивий, не до того (настільки) поганий, а такий поганий. “Вистава була до того нецікавою, що глядачі стали виходити із зали” (з газети). Тут замість до того слід поставити такою.

Піддослідний – підслідний – підслідчий

Схожі за вимовою, але відрізняються одне від одного значенням.

Піддослідний – який є об’єктом наукового дослідження, експерименту. Піддослідні тварини, піддослідна картопля. Підслідний (прикметник, іменник). У юриспруденції – особа, котра перебуває під слідством. Підслідного допитали.

Підслідчий – призначений для тих, хто під слідством. Підслідча камера.

Неординарний – оригінальний

Перше слово – книжне, вказує на те, що якийсь факт, подія, явище вирізняються з ряду інших своєю непересічністю. “Неординарні прикмети року”, “Сприяли вихованню людей неординарних, цікавих” (з газети).

Близький до нього за змістом прикметник оригінальний, себто незвичайний, самобутній. Ця лексема більш поширена, й хоч вона теж іншомовного походження, проте не має такого виразно книжного звучання, як неординарний. Сполучуваність її з іменниками різноманітна: оригінальна людина, оригінальний національний митець, оригінальне художнє оформлення тощо.

Оригінальними називають також речі, створені самостійно, без наслідування відомих зразків. У цьому значенні слово неординарний вживати не можна.

Загальний – спільний

Як розрізняти їхні значення?

Загальний – який стосується, торкається всіх, усього, поширюється на всіх, на все в цілому. Загальні збори, загальна увага, загальне роззброєння. “У дев’ятсот чотирнадцятому році його покликали на війну в перший же день загальної мобілізації” (Ірина Вільде). Це слово також означає “той, що містить лише головне, істотне, без подробиць; основний”. Загальний виклад, загальний висновок, загальне враження. “Роман... з дивною кмітливістю навчився ловити загальний зміст чужих мов” (Олесь Гончар).

Спільний уживається в розумінні “властивий не одному (інколи навіть усьому загалові)”; “належний кільком або багатьом”. Спільні інтереси, спільна праця, спільна квартира. “-А навіщо той тин здався? Адже ж у нас двір коло хати спільний” (Іван Нечуй-Левицький).

Отже, загальний – це такий, що “охоплює, стосується всіх”, або “основний, головний, без деталей”; спільний – “один для двох чи багатьох”.

Якщо нема іменника “площа”

Деякі мовці не знають, як буде правильно: квартира площею 50 квадратних метрів чи квартира площею в 50 квадратних метрів? Нормативні обидва варіанти, хоч безприйменникова конструкція останнім часом стала поширенішою порівняно з традиційною прийменниковою. Однак це положення охоплює лише ті сполучення, в яких є іменники площа, висота, довжина. Якщо таких слів немає, то прийменник в уживають обов’язково. Наприклад, “Ми одержали квартиру 35 квадратних метрів” сказати не можна; треба: “Ми одержали квартиру в 35 квадратних метрів”. На позначення виміру ще користуються прислівниками завдовжки, заввишки, завтовшки, завглибшки.

З великої чи з малої літери?

У званнях народний артист України, заслужений артист України, заслужений учитель України, заслужений діяч мистецтв України, заслужений працівник культури України, заслужений журналіст України тощо перше слово пишуть з малої літери.

Не по завершенні, а завершивши

Українська мова бідніша від російської на дієприкметникові форми, зате багатша на дієприслівники. Ними рясніють класична література й народне мовлення, казки, прислів’я, приказки. “Не кайся, рано вставши, молодим оженившись” (Матвій Номис), “Доброго здоров’я пивши!” (з живих уст). Досить часто дієприслівники замінюють віддієслівних іменників з прийменниками по, при, після. Отож і вам радимо казати й писати не “По завершенні роботи треба прибрати в цеху”, а “Завершивши роботу...”, не “При читанні вголос слід правильно наголошувати слова”, а “Читаючи вголос...”, не “Після закінчення сесії студенти підуть на канікули”, а “Закінчивши сесію...”. Звичайно, ці фрази можна побудувати й так: “Після того, як завершите роботу...”, “Коли читаєш уголос...”, “Коли закінчиться сесія...”

Таке широке вживання дієприслівників надає нашому мовленню легкості й мелодійності. Тому нема потреби цуратися цього давнього способу висловлювання заради запозичених канцелярських штампів на зразок при виконанні, по одержанні тощо, які зводять нанівець красу української мови.

Андрухів – Андрухова

Читачі цікавляться, чи чергуються і з о, коли відмінюються прізвища типу Андрухів, Базів, Луків, Федорів. Голосний і чергується з о в усіх тих формах, де цей звук стоїть у відкритому складі, тобто в непрямих відмінках. Отже, треба вживати: Андрухова (а не Андрухіва), Базова, Лукова, Федорова; Андрухову, Базову, Лукову, Федорову. Кома не ставиться

а) у сталих фразеологічних зворотах перед порівняльним сполучником: розтанув як сніг, легкий як пір’їна, мовчить мов риба;

б) коли іменна частина складеного присудка приєднана за допомогою сполучників як, мов, ніби, наче тощо: ноги обважніли наче колоди;

в) не виділяються також звороти, що вводяться в речення за допомогою сполучника як: я сприймаю це як цілковиту згоду, він працює як асистент. Але без додаткового змістового відтінку причинності;

г) не ставиться кома перед як, ніж у висловах (не) більш як, (не) раніше ніж, (не) довше ніж і т. ін.: чекати довелося не більш як півгодини; роботи вистачило не довше ніж на три дні.


***********************************


Не що інше – ніщо інше

Не що інше, як... Саме це, а не щось інше. “Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, бо вона не що інше, як жива схованка людського духу” (Панас Мирний).

Ніщо інше. Жодна інша річ, явище тощо. “Він захоплювався полюванням, ніщо інше його не цікавило” (з газети).

Коли Корсуня-Шевченківського, а коли Корсунь-Шевченківського

Читачі запитують: чому назву міста Володимир-Волинський у родовому відмінку однини пишуть Володимира-Волинського, а назву району в цьому ж відмінку – Володимир-Волинського? Чи правильно це?

Як відомо, географічні назви, що складаються з прикметника та іменника, відмінюються в обох частинах, наприклад: Веселі Боковеньки, Веселих Боковеньок. Це стосується й тих найменувань, де прикметник (або числівник) стоїть на другому місці. Корсунь-Шевченківський, Корсуня-Шевченківського, в Корсуні-Шевченківському.

Але прикметники, утворені від назв, другою частиною яких є прикметник (або числівник), відмінюються тільки в цій частині: в Кам’янець-Подільському районі, в Переяслав-Хмельницькій райдержадміністрації.

Порядок – лад

Слова-синоніми, надто коли йдеться про домашні, господарські справи чи взагалі справи невеликого гурту людей. “Великий порядок і чистота в хаті й надворі показували, що Сухобрусівни були добрі хазяйки” (Іван Нечуй-Левицький); “Дячиха господарювала і всьому лад давала” (Марко Вовчок). Уживається порядок і тоді, коли мовиться про громаду чи суспільство, але в такому разі його звичайно ставлять у множині: “Після татарщини нові порядки на Україні постали” (Панько Куліш). А якщо мають на увазі державну або суспільну систему, користуються тільки словом лад.

Борис Антоненко-Давидович справедливо зауважував, що у повсякденному мовленні в нас часто надуживають іменником порядок, зводячи до мінімуму широкі виражальні можливості української мови. “Приведи в порядок усі папери” замість упорядкуй усі папери, дай лад усім паперам; “Чи у вас усе в порядку?”, коли можна ліпше передати: “Чи у вас усе гаразд?”. Замість “У нашій сім’ї був такий звичний порядок” краще сказати: “У нашій сім’ї був такий звичай” або “У нашій сім’ї так повелося”. Не погані порядки, а безладдя (безлад), не підтримувати порядок, а пильнувати ладу.

Досадливий – досадний

Розрізняються значенням.

Досадливий – який виражає досаду. “Композитор диригував, але нервувався. Виривалися нетерплячі, досадливі рухи” (зі спогадів). Досадливий погляд, досадлива усмішка. Похідне – досадливо. Досадливо поморщився, досадливо покушуючи губи. Досадний – який викликає досаду; неприємний. Досадні звістки, досадні прорахунки, досадні слова. Похідне – досадно. “Мені досадно страх, що я вже не скінчу своєї літньої роботи” (Леся Українка), “Йому досадно і соромно – він не хотів би тепер стрічатися з Наталею” (Степан Васильченко).

Звинувачувати – обвинувачувати

Вживаються паралельно, однак у судочинстві – переважно обвинувачувати. Похідні – обвинувачення, обвинувальний. “Вислухавши обвинувальну промову агронома, голова сільгоспартілі не міг з неї второпати, чим же, власне, завинив бригадир” (з газети).

Пиловий – пильний

Помиляються ті, хто вважає їх тотожними. Ці слова не схожі значеннєво.

Пиловий – пов’язаний із пилом; що складається з пилу. Пилові частки, пилова буря.

Пильний – 1. Який відзначається увагою, спостережливістю тощо; уважний. Пильна людина, пильний погляд. 2. Який потребує термінового, негайного виконання. Пильна робота.

Копалини – копальні

“Син старого Будкевича працював у Кривому Розі на копалинах”, – читаємо в оповіданні молодого письменника. Автор помилково поставив тут слово копалини замість копальні. Іменника копалина в однині не вживають узагалі, а в множині він позначає підземні мінеральні поклади, що їх використовують люди для промислових та господарських потреб. У російській мові цьому слову відповідає ископаемые: “Колокольцев прекрасно мандрує по глобусу і мріє про подорожі й відкриття нових земель, нових копалин” (Олександр Копиленко).

А копальня – місце, де добувають корисні копалини; якщо це руда, то воно зветься рудня. Відповідниками цього іменника є російські копь, рудник, прииск. “Линуть глибокі копальні в серце залізне землі” (Володимир Сосюра).

Чи можна сказати “старий ветеран”?

Словосполучення старий ветеран у значенні “досвідчений, заслужений працівник у якійсь галузі” є тавтологічним, отже, стилістично не виправданим. Теоретично воно може існувати, якщо йдеться про вік цієї людини, – “старий (роками) ветеран”. Але в такому разі, щоб не склалося враження, що це тавтологія, краще похилий вік працівника підкреслити за допомогою інших лексем: сивий ветеран, срібноголовий ветеран і под.


***********************************


Мова – річ

Як порушення літературної норми сприймається вживання слова мова в сполученні з дієсловом ідеться. “Мова йдеться про нову виставу столичного театру імені Івана Франка” (з газети). Треба писати і казати мова йде або просто йдеться, мовиться. “Торкнув парубок свого коня ногами й догадався: про Давида мова йшла” (Андрій Головко), “До гурту підходили все нові тіні. Дехто з них питав крайнього, про що йдеться” (Степан Васильченко). Нашому мовленню притаманні також вислови мова про вас, не про це мова і т. ін. Правомірним є словосполучення мова мовиться, однак воно рідковживане.

Слово річ як синонім іменника мова в науковому й публіцистичному стилях не виступає. Але паралельно з цією лексемою ним широко послуговуються в поезії. “Та не чули вже тих речей ні батько, ні мати” (Тарас Шевченко), “На майдані пил спадає, замовкає річ” (Павло Тичина). Великопанельний, а не крупнопанельний

Крупний виступає переважно в значенні “який складається з однорідних часточок великого розміру” (протилежне дрібний) – про пісок, сіль, каміння, зерно, град тощо. Неправильним є застосування цього слова у таких сполученнях: крупна буржуазія, крупна промисловість, крупна рогата худоба, крупний спеціаліст тощо. Замість них залежно від контексту й змісту слід використовувати лексеми великий, видатний, визначний. Велика буржуазія (промисловість, рогата худоба); великий (видатний, визначний) спеціаліст.

Не можна вживати крупний як перший компонент складних прикметників типу крупнокаліберний, крупнопанельний, крупномасштабний. Треба: великокаліберний, великопанельний, великомасштабний.

Доречна заміна

Відомо, що для перекладу російських дієприкметників активного стану теперішнього часу на -ущ-, -ющ – в українській мові часто бракує аналогічних широковживаних відповідників. Двомовні словники в цьому разі пропонують використовувати поєднання дієслів зі сполучниками який, що. Проте послідовне механічне запровадження такого синтаксичного звороту, зазначає мовознавець Сергій Головащук, призводить до примітивізації мови, особливо коли його вжито без додатків, і до того ж коли він стоїть наприкінці речення.

Уникнути стилістичних огріхів можна було б: а) замінивши цей зворот прикметником: замість “відвернутися від справи, що завалюється” – “від безнадійної (пропащої) справи”; “лампа, що чадила” – “чадна лампа”; “стежити за предметами, що рухаються” – “за рухомими предметами”; “набридло тренування, що затягнулося” – “затяжне (таке довге) тренування”; “відчуття біди, що насувалася” – “неминучої біди”; б) замінивши дієприслівником чи дієприслівниковим зворотом: “прокотився гуркіт машини, що наближався” – “прокотився, наближаючись, гуркіт машини”; “нові гості, що приходили, розповідали” – “нові гості, приходячи, розповідали”; в) замінивши вказівним займенником: “невже те, що відбувається, якось стосується його?” – “невже все це якось стосується його?”; г) перебудувавши речення: “клуб, що згорів, досі не відбудували” – “після пожежі клуб досі не відбудували”; “батько скаржився на недугу, яка посилилася” – “батько скаржився, що недуга посилилася”; д) знявши таку синтетичну конструкцію, коли з ширшого контексту зрозуміло, про що йдеться: “кричав Іван услід братам, що віддалялися” – можна зняти віддалялися, бо є услід.


***********************************


Прийти з повинною чи повинитися?

Слово повинна вживається в українській мові передусім як прикметник жіночого роду. Проте в художній літературі воно траплялося й з функцією іменника – було відповідником російського повинная: “Здавалося, повинну у великій провинності принесли вони з собою” (Панас Мирний). Цей іменник заходив до літературного вжитку не з народної мови, а з російського офіційно-канцелярського лексикону, як, наприклад, слово бумага замість папір (“На щуку хтось бумагу в суд подав” – Леонід Глібов), щоб надати текстові колориту казенності. Навряд чи є потреба в сучасному мовленні (а ми, на жаль, часом спостерігаємо, як бездумно пхають у текст оту саму повинну) користуватися канцеляризмом, коли маємо давні відповідні слова: визнання провини (чи помилки), каяття. Тому російський вислів принести повинную краще перекладати українською признатися (зізнатися) у провині, покаятися, повинитися.

Зручності чи вигоди?

Читачі запитують, як залежно від наголошення змінюється семантика слова вигода.

Іменник вигода з наголосом на першому складі означає користь, зиск, прибуток (залежно від контексту). Наприклад, “Господарство має велику економічну вигоду від вирощення бобових культур”. Це ж слово з наголосом на другому складі означає добру обладнаність житла, комфортність. У засобах масової інформації досить часто використовують зворот квартира з усіма зручностями. Але нормативний вислів української літературної мови звучить так: квартира з усіма вигодами. Причому вигоди ставлять у множині, з наголосом на другому складі.

Готель – мотель

Збігаються у значенні “приміщення для приїжджих”.

Тільки мотель уживається в розумінні “готель на автотрасі або поблизу неї”.

Гамбурга – Гамбургу

Як правильно утворити форму родового відмінка від власної назви Гамбург: Гамбурга чи Гамбургу? За правописом, якщо найменування міста є іменником чоловічого роду, який закінчується на приголосний, то в родовому відмінку однини буде закінчення -а: населення Гамбурга.

Однак цим словом називають ще й одну з областей (земель) Німеччини. Якщо вживати Гамбург у такому значенні, в родовому відмінку він матиме закінчення -у: економіка Гамбургу.

Подібно до цього слід розрізняти й інші назви: Люксембург, Туніс тощо. Вони означають водночас і найменування країни, і найменування її столиці. Коли йдеться про державу, пишемо закінчення -у (Люксембургу, Тунісу), коли говоримо про місто, ставимо -а (Люксембурга, Туніса). Назва столиці Афганістану в родовому відмінку закінчується на -а (Кабула), а назва місцевої річки – на -у (Кабулу).


***********************************


Нінащо – ні на що

Нінащо, прислівник. Уживається переважно у висловах зводити, звести, сходити, зійти нінащо і т. ін. Пишеться разом. “Не то чоловік, а й худобина в такій норі швидко на нінащо зведеться” (Іван Франко), “А хіба немає слів ледачих, що годяться лише нінащо?” (Євген Гуцало). Ні на що – словосполучення, всі компоненти якого подаються окремо. Означає: 1. Ні для чого. “Більш ні на що вам сили не стає?” (Іван Франко). 2. Ні на якусь річ, подію, потребу тощо. “Хлоп’я стояло похнюплено й ні на що не реагувало” (Олесь Гончар), “Кожна полонянка старається показати себе здоровою, ні на що не скаржиться” (Антон Хижняк).

З’ясовувати – виясняти

З’ясовувати. Крім іншого, виступає в значеннях “досліджуючи, робити зрозумілим щось; визначати, встановлювати що-небудь на підставі певних відомостей, ознак і т. ін.” “За що ж ця ласка короля? Мені з’ясуйте, прошу” (Василь Еллан-Блакитний), “Доки прийшов патруль, ми встигли вже з’ясувати, що Даниленко був з Гадяча” (Петро Панч).

Дієслова виясняти (вияснити) в цих значеннях використовувати не рекомендується.

Становити інтерес – представляти інтереси

Поняття “викликати зацікавлення, бути корисним” маємо передавати висловом становити інтерес. Пропозиція становить інтерес. Якщо ж мовиться про дію за чиїмсь дорученням, про вираження чиєїсь волі, тоді доречне словосполучення представляти (репрезентувати) інтерес (інтереси). “Григоренко представляв у раді інтереси дрібних підприємців” (з газети).

Коли вживають слово “включно”

Візьмімо речення “До 2001 року включно мій брат служив у війську”. Чи на своєму місці тут стоїть цей прислівник? Його застосовують при перелікові, коли хочуть показати межі ряду: від чогось до чогось включно. В інших випадках уживання слова неправомірне. Тому в наведеному реченні треба було або зазначити роки перебування в армії (наприклад, “З 1999 до 2001-го включно мій брат служив у війську”), або обійтися без цього слова (“До 2001 року мій брат служив у війську”).


***********************************


Місце проживання чи адреса?

Ненормативними можуть бути не лише слова, їхні форми, а й вислови. Ось в анкетах натрапляємо на такий пункт: “Адреса місця проживання?” Зворот тавтологічний, адже адреса – це і є місце проживання людини чи розміщення установи. Тому треба залишити щось одне: або адреса (домашня адреса), або місце проживання.

Ділянка – дільниця

Чи розрізняються між собою ці іменники?

Дільницею називають адміністративно самостійний об’єкт, виробничий вузол на будівництві, підприємстві, шахті, залізниці. Лексема входить до словосполучення виборча дільниця, що позначає територію округу, який об’єднує певну кількість виборців; приміщення, де працює дільнична комісія під час виборчої кампанії. Є також складальна дільниця, лікарська дільниця, дільниця народного суду тощо. Похідне – дільничний (а не дільничий). Дільничний міліціонер.

Ділянка – окрема частина земельної площі, використовувана з певною метою, виділена за якоюсь ознакою; частина тіла. У ділянці (а не в області) спини, грудей. Військовий термін – ділянка фронту, тобто місце дії з’єднання, підрозділу. Переносно: галузь, сфера діяльності. Отже, ділянка вулиці, ділянка поля, насіннєва ділянка, присадибна ділянка (а не участок), скронева ділянка, наукова ділянка. Як бачимо, слова дільниця і ділянка мають різні, чітко окреслені значення, і плутати їх не можна.

Мета – ціль

Багатьох цікавить, чи має множину іменник мета.

У всіх стилях літературної мови, крім художнього, він виступає тільки в однині. У поезії ж трапляється й множинна форма: “У золотому сяйві мет ми йдем напружено вперед” (Володимир Сосюра).

Якщо треба передати поняття множинності, користуються синонімом слова мета – ціль, що може виступати в множині і з конкретним значенням (“Гармати стріляли по ворожих цілях”), і з абстрактним (“Єдність цілей і прагнень”).

Небажані дублети

В українській мові поряд з давновідомими питомими словами існують їхні синоніми, котрих пізніше запозичено або скальковано з інших мов. Здебільшого не маючи якого-небудь додаткового семантичного чи стилістичного навантаження, вони виступають небажаними лексичними дублетами, або паралелізмами. Адже коли вживанню їх, свідомо чи через незнання, послідовно надається перевага, це призводить до збіднення, примітивізації рідної мови, позбавляє властивих їй барв і милозвучності. Ось окремі з цих дублетів: арештовувати, арештований (краще заарештовувати, заарештований), важний (поважний), дарити (дарувати), діюче законодавство (чинне законодавство), вечором, ранком, зимою, літом (увечері, вранці, взимку, влітку), кінчиться (скінчиться), минулорічний (торішній), найшов (знайшов), об’ява (оголошення), помогти (допомогти), пустий (порожній), смілий (сміливий), спішити (поспішати), учбовий (навчальний) і под.

Підняти – підійняти

Збігаються в усіх значеннях, але розрізняються стилістично.

Підняти вживається в різних стилях.

Підіймати використовується найчастіше в урочистих текстах. “Тіло набирає вроди, душу пісня підійма” (Дмитро Павличко).

Навпаки

Як прислівник комами не відокремлюється. “Робив усе навпаки”. Як вставне слово виділяється завжди. “Голос його не був бадьорий, а, навпаки, приглушений”.


***********************************


Назви у лапках і без них

Чому назви автомобілів “Волга”, “Жигулі”, “Нива”, “Таврія”, літаків “Руслан”, “Антей”, холодильників “Дніпро”, “Мінськ” тощо треба брати в лапки? Тому, що вони не виражають реальних властивостей відповідних об’єктів, а вживані символічно. Якщо не виділяти їх таким чином, то це буде основне, пряме, а не символічне застосування найменувань.

Написання назв у лапках часто має і змістово-розрізнювальне значення. Порівняйте: “До Астрахані пасажири дісталися Волгою” і “До Астрахані пасажири дісталися “Волгою”. У першому реченні слово Волга подане без лапок отже, воно позначає річку. Тут ідеться про те, що люди прибули в кінцевий пункт подорожі водним шляхом. У другому реченні іменник Волга взятий у лапки, отже, він позначає марку авто. Мовиться, що пасажири приїхали до Астрахані машиною.

Військовий – воєнний

Мають досить виразну значеннєву відмінність.

Військовий – який стосується війська, встановлений у ньому. Вживається зі словами: аеродром, аташе, бюджет, госпіталь (шпиталь), доктрина, дух, ешелон, квиток, кореспондент, кредит, лад, лазарет, лікар, льотчик, маневри, начальник, об’єкт, округ, оркестр, парад, порядок, призов, радник, рапорт, статут, автоінспекція, академія, база, виправка, влада, дисципліна, дорога, література, людина, могутність, організація, перевага, підготовка, присутність, присяга, сила, служба, справа, таємниця, техніка, форма, хитрість, частина, виробництво, відомство, замовлення, звання, керівництво, співробітництво, спорядження, судно, училище, заходи, кола, можливості, традиції і под. Як іменник уживається тільки військовий. Військовий пішов, став військовим.

Військово... Перший компонент складних слів, що відповідає прикметнику військовий. З наступною частиною пишеться через дефіс: військово-авіаційний, військово-адміністративний, військово-будівельний, військово-геодезичний, військово-господарський, військово-інженерний, військово-лікувальний, військово-морський, військово-навчальний, військово-окружний, військово-повітряний, військово-продовольчий, військово-ремонтний, військово-санітарний, військово-спортивний, військово-технічний, військово-топографічний, військово-хірургічний, військово-юридичний. Але: військовозобов’язаний, військовополонений, військовослужбовець.

Воєнний – який стосується війни, пов’язаний з нею. Вживається зі словами: закон, злочинець, конфлікт, напад, переворот, період, потенціал, психоз, режим, стан, час, авантюра, боротьба, загроза, інтервенція, підтримка, політика, проблема, провокація, ситуація, випробування, вторгнення, втручання, питання, приготування, становище, дії, події, зусилля, інтереси, плани тощо.

Допустиме паралельне вживання прикметників військовий і воєнний з такими словами: блок, союз, суд, трибунал, диктатура, допомога, історія, наука, промисловість, стратегія, тактика, теорія, мистецтво, витрати, потреби, умови, цілі. У складних словах: військово-історичний і воєнно-історичний, військово-політичний і воєнно-політичний, військово-польовий і воєнно-польовий тощо.


***********************************


Букви при цифрах

Якщо першу частину відчислівникового слова подають цифрами, то другу приєднують до неї через дефіс: 62-мільйонний, 18-поверховий, 90-відсотковий, 75-квартирний, 150-річчя. Букви долучають до цифр тільки на позначення порядкових числівників: 8-й, 14-ї, 15-го, 11-му, 30-х (наприклад, 8-й поверх, з 14-ї години, 15-го березня, на 11-му кілометрі, на початку 30-х років).

Якщо закінчення числівника має одну літеру, до цифри додають лише її: перша – 1-а, друга – 2-а, сьому – 7-у, третю – 3-ю.

До римських цифр букви не ставлять: І квартал, у ІІІ кварталі, з ХVIII сторіччя.

За кордон – закордон

В українській літературній мові цілком правомірними є вислови поїхав за кордон, побував за кордоном, повернувся з-за кордону і т. ін. У кожному з них треба подавати окремо прийменник за (або з-за) та іменник кордон.

Але іноді сумніви щодо написання таких зворотів виникають у зв’язку з тим, що існує також лексема закордон, яка утворилася злиттям цих двох слів і означає “іноземні держави, чужі краї”. “Про закордон я мріяв тільки в дитинстві. Тому відрядження за кордон, хоч і не на зовсім постійну роботу, мене дуже схвилювало і налякало” (Олександр Довженко), “Десять хвилин вони говорять про інститут, про знайомих, про закордон” (Вадим Собко).

Зарубіжжя – те саме, що закордон. Близьке зарубіжжя.

Від них походять прикметники закордонний, зарубіжний. Перший передає поняття “який стосується закордону; який міститься, живе, здійснюється, виготовляється або видається там; прибулий, привезений звідти; пов’язаний з виїздом за кордон тощо”. Міністерство закордонних справ, закордонні друзі, закордонні міста, закордонні видання, закордонні товари, закордонне відрядження, закордонний візит. Такий самий зміст виражає синонім зарубіжний, але йому останнім часом безпідставно надають у мовленні перевагу перед закордонний. Зарубіжні країни, зарубіжна культура, зарубіжна преса, зарубіжні гості.

Болільник чи вболівальник?

Як наголошує мовознавець Олександр Пономарів, в українській спортивній термінології не без впливу російської мови незаслужено міцні позиції посідає слово болільник – пристрасний прихильник спортивних змагань. Закономірним у такому значенні є вболівальник (уболівальник), що походить від дієслова вболівати (уболівати) – переживати за щось, співчувати, піклуватися, дбати. Лексема боліти означає “давати відуття фізичного болю, завдавати страждань”. Від нього навряд чи доцільно утворювати болільник у спортивному розумінні. Тож це слово є невмотивованою калькою російського болельщик. Невмотивованою через те, що витісняє закономірне українське вболівальник (уболівальник). Керуючись лексичними й семантичними нормами нашої літературної мови, маємо писати й казати: палкий уболівальник (не болільник) футболу; на стадіоні зібралися найзавзятіші вболівальники (не болільники).


***********************************

Будьте здорові – бувайте здорові

У 11-томному академічному тлумачному словникові української мови (СУМ) зазначено, що будь здоров (здорова), будьте здорові – ввічливе побажання при прощанні. Бувай здоров (здорова) – це також усталена форма прощання з окремою людиною, відповідно бувайте здорові – прощання з кількома особами або з однією, коли звертаються до неї на “ви”. “Засвистали партизани вночі по діброві, Виряджали їх дівчата: – Бувайте здорові!” (Андрій Малишко).

Отже, словосполучення будьте здорові та бувайте здорові можна розглядати як тотожні за значенням. Але між ними все-таки є певна відмінність. Зворот будьте здорові являє собою сталу формулу; вилучення одного з її компонентів руйнує вислів. А в формулах бувай здоров (здоровий, здорова), бувайте здорові, якщо відкинути друге слово, перше може виступати самостійно (бувай, бувайте) з тим самим значенням, що й усе сполучення.

Вислів бувайте здорові та його скорочений варіант уживаються лише при прощанні, а будь (будьте) здоровий, здорова (здорові) – й у інших ситуаціях, зокрема як форма привітання (тільки в останньому випадку узвичаєний інакший порядок слів: здоров був, здорова була, здоровенькі були).

Важений – важенний

Виражають неоднакові поняття.

Важений (наголос на першому складі) – дієприкметник, похідний від слова важити, тобто визначати вагу чогось, когось. Важені товари, важені овочі.

Важенний (наголос на другому складі) – розмовне. Означає “дуже важкий”. Важенна ноша, важенний камінь.

Виклик – заклик – поклик

Збігаються у значенні “прохання, вимога прийти, з’явитися кудись”, але виклик має відтінок переважно офіційний. Виклик до прокуратури.

Заклик і поклик передають також зміст “те, що кличе до чогось”. Заклик (поклик) сурми. Мужній заклик (поклик).

Тільки заклик – політичне гасло.

Тільки поклик – 1. Переносно: притягальна сила чого-небудь; відповідність своїм переконанням, покликанню. Поклик сумління, поклик долі. 2. Викрикнута фраза; вигук. Розпачливий поклик.

Вклонятися – уклонятися

1. Нахиляти голову або верхню частину тулуба на знак вітання, поваги. “Став (гість) на порозі І, уклонившися, вітав Марію тихо” (Тарас Шевченко). 2. Бути великим прихильником, шанувальником кого-, чого-небудь. “Я низько уклоняюся перед усім тим, що козацтво доброго зробило” (Панас Мирний).3. Принижуватися перед кимось. “Він не з тих, щоб уклонятися перед багатіями” (Іван Багмут).

Не слід плутати це дієслово з російським уклоняться: відсторонятися від чогось, уникати.

Відчиняти – розчиняти

Двері, вікна, ворота, шафу тощо відчиняють, розчиняють. Повіки очей розплющують, відплющують. А відкривають невідомі землі, засідання, душу (серце), карти, рахунок і т. п. Ненормативним є вислів відкрити книжку, треба: розгорнути книжку.

З дня народження – від дня народження

Який прийменник годиться поставити у вислові: 60 років з дня народження чи 60 років від дня народження? Обидва вони – і з, і від – у сполученні з іменником у родовому відмінку виражають започаткування якоїсь дії. Переважно ці конструкції вживаються паралельно, наприклад, від того часу і з того часу, від початку роботи і з початком роботи. Що ж до звороту день народження, то обидві його форми теж правомірні, хоча розрізняються стилістично, а саме: родовий відмінок слова день та прийменник з сприймаються більш нейтрально. Засоби масової інформації останнім часом вдаються до цієї форми значно рідше, ніж до синонімічного утворення від дня народження. Отже, 60 років від дня народження.

Просто більшість

Слово переважний уживається в значенні “який має перевагу над ким-, чим-небудь”. Переважна частина, переважний контингент. Неправильно: переважна більшість. Чому? Бо більшість – то і є кількісна перевага. А прикметник-означення тут зайвий.

Одним рядком

Неправильно

Правильно

акомпонемент

акомпанемент

архиєпископ

архієпископ

бірка

бирка

благополуччя

добробут

блаженніший

блаженнійший

інформативні бюлетні

інформаційні бюлетені

вляглися пристрасті

вгамувалися пристрасті

винести подяку

оголосити подяку

вступив у силу закон

набрав чинності закон

видумка

вигадка

доходне місце

вигідне, зискове місце

відзив на публікацію

відгук на публікацію

внештатна посада

позаштатна посада

заключні результати

кінцеві результати

знайомство з документом

ознайомлення з документом

земляний наділ

земельний наділ

дірокол

діркопробивач

дав прес-конференцію

провів прес-конференцію

добавилося клопоту

додалося клопоту

Єнакієво

Єнакієве

клавдієво

клавдієве

довгожданний день

довгожданий день

державна казна

державна скарбниця

дійсна незалежність

справжня незалежність

хокейна клюшка

хокейна ключка

на костилях

на милицях

легкоранима душа

вразлива душа

смокче під ложечкою

смокче під грудьми

набувають навиків

набувають навичок

мене просквозило

мене протягло

моральні начала

моральні засади

мнима угода

фіктивна угода

непримиримість

непримиренність

наступні факти

такі факти

одержувати перемогу

здобувати перемогу

з панею Галиною

з пані Галиною

церковний приход

церковна парафія

перетворювати в життя

втілювати в життя

перетрубації

пертурбації

персидська мова

перська мова

питтєва вода

питна вода

підведення підсумків

підбиття підсумків

підбір кадрів

добір кадрів

підбірка віршів

добірка віршів

плащ-палатка

плащ-намет

повальний

суцільний, поголовний

покупка товару

купівля товару

послужив стимулом

став стимулом

біль у поясниці

біль у попереку (розм. у крижах)

привілея

привілей

покладистий

покладливий

приговор

присуд, вирок

простора прихожа

просторий передпокій

свіжа простинь

свіже простирадло

приймати роди

приймати пологи

попирати встановлені норми

зневажати встановлені норми

робота з'їзду триває

з'їзд триває

у роботі зборів

у зборах узяли участь

розбір недоліків

розгляд вад

роздор

розбрат

в розницю

в роздріб

розторгнення угоди

розірвання угоди

розходження в поглядах

розбіжності в поглядах

рубльова зона

рублева зона

священослужитель

священнослужитель

священник

священик

серцевидна форма

серцеподібна форма

справа тонка

справа делікатна

ссуда

позика

місячна ставка

місячний оклад

суть життя

сенс життя

у трудну хвилину

у скрутну хвилину

текучка кадрів

плинність кадрів

тяжкий характер

важка вдача

торжества

урочистості

у суперечливих ситуаціях

у спірних, складних ситуаціях

халатне ставлення

недбале ставлення

хороше відношення

добре ставлення

чесне слово

слово честі


***********************************


Авторитет – популярність

Чи можна сказати: "Ця книжка має неабиякий авторитет у читачів"? Ні, не можна. Авторитет означає "достоїнство, сила". Про нього говорять, маючи на увазі вплив, поважність особи, організації, колективу тощо. Коли ж ідеться про твори літератури, мистецтва, тоді доречний іменник популярність. Отже, "Ця книжка має неабияку популярність у читачів".

Чому "дамоклів меч" пишуть з малої літери?

В українській мові є правило: присвійні прикметники, утворені від власних особових імен за допомогою суфіксів -ів, -їв, -ин, -їн, пишуться з великої літери (Петрів автомобіль, Андріїв костюм, Катеринин портрет, Надіїн проект). Але на вислів дамоклів меч це положення не поширюється. Бо він являє собою стале фразеологічне сполучення, а в таких зворотах присвійний прикметник, що входить до їхнього складу й утворений від власного особового імені, пишеться з малої літери (ахіллесова п'ята, гордіїв вузол, прокрустове ложе і т. ін.).

Усвідомлювати, а не давати собі звіт

Усвідомлювати, усвідомити – свідомо сприймати, осягати, розуміти значення, сенс чогось; правильно оцінювати щось. "Півсекунди артилеристи усвідомлювали команду, секунду наводили гармати. І враз загриміли постріли" (Микола Трублаїні), "Неосудний, не усвідомлюючи своєї поведінки, вбіг у коридор, відчинив двері своєї кімнати" (Іван Микитенко).

Немає потреби замінювати ці дієслова рідковживаними сполученнями давати (дати) собі звіт, не давати собі звіту.

Посвідчення – свідоцтво – свідчення

У яких випадках вдаються до кожного з цих слів?

Одне із значень іменника посвідчення – "офіційний документ, що підтверджує якийсь факт або містить короткі відомості про когось". Його синонім – посвідка. "Закінчив Щербань матроські курси, одержав посвідчення" (Степан Олійник), "Я добув паспорт і посвідки старости" (Олесь Досвітній). Якщо посвідчення вжите без вказівки на те, що саме воно підтверджує, і контекст не дає ніяких уточнень, то мовиться про особисте посвідчення.

Коли йдеться про документ, котрий засвідчує особу, не слід паралельно з посвідченням та посвідкою використовувати ще й свідоцтво. Адже воно вказує на якісь біографічні дані людини чи її стан – фізичний, сімейний (свідоцтво про народження, свідоцтво про одруження, свідоцтво про освіту, медичне свідоцтво).

Поширена стилістична помилка полягає в тому, що свідоцтво вживають замість свідчення. "Коли актор розповідає вам про власний сценічний доробок, він показує саме ті афіші, які вважає найяскравішим свідоцтвом (треба: свідченням) своєї суспільної корисності" (З журналу).

Свідчення означає "показання свідків" (на суді). "Уповноважений записав свідчення в протоколі" (Григорій Тютюнник), "Навчився (Кузьма) прибирати, що погано лежало, давати неправильні свідчення по судах" (Михайло Стельмах). Це слово має також значення "підтвердження чогось". "Є свідчення, що в списках розповсюджували "Кобзар" на Кавказі" (Павло Тичина).

Непорушний – нерухомий

Часом плутають ці прикметники у значенні російського неподвижный і не знають, якого з них краще вжити: непорушна тиша чи нерухома, нерухомий погляд чи непорушний?

Нерухомий – той, що не рухається, залишається в одному й тому ж положенні. "Обімліла й заніміла, нерухома стала" (Панько Куліш), "Паморозь розкішним мереживом покрила нерухомі дерева" (Михайло Стельмах).

Непорушний, крім іншого, вказує, що не можна чогось порушити. "Скелі стояли непорушні над водою" (Словник Бориса Грінченка).

Отже, слід казати непорушна тиша, непорушна клятва, але нерухомий погляд, нерухоме обличчя, нерухоме майно тощо.

Одним рядком

Неправильно

Правильно

більше року

більш як рік

всякий раз

щоразу

восьмеро окулярів

вісім пар окулярів

проспект академіка

проспект Академіка

Вернадського

Вернадського

в скорому часі

невдовзі

даром потратив час

даремно згаяв час

до краю стомлений

вкрай стомлений

неув'язки

непогодженості

лиш тільки

як тільки, тільки-но

помітка

позначка

пополам

навпіл

ріст зарплати

зростання зарплати

ріст обсягів

нарощування обсягів

виробництва

виробництва

ріст пожеж

збільшення кількості пожеж

ріст авторитету

зростання авторитету

хлопець був високого росту

високий на зріст

гірше всього

найгірше

в силу обставин

через обставини

в самий раз

якраз

упадок

занепад

у тому числі

зокрема

будемо відвертими

будьмо відверті

інша половина

друга половина

з іншого боку

з другого боку

непростима

непрощенна

безвідповідальність

безвідповідальність

тим не менше

і все ж, однак, разом з тим

обездолений

знедолений

первинні відомості

початкові відомості

постільки, поскільки

остільки, оскільки

пожилий

старшого віку, в літах

попутно зазначив

принагідно зазначив

швидше всього

найімовірніше

під кінець дня

наприкінці дня

легше всього

найлегше

повинні були бути

мали бути

чин чином

як слід

вговорювати

вмовляти

вибивається в пір'я

вбивається в пір'я

виставляти претензії

висувати претензії

в угоду

на догоду

відслідкувати

простежити

годиться для

придатне для

лікування

лікування

в честь

на честь

у полудень

опівдні

за вимогою

на вимогу

запобігати втрат

запобігати втратам

звільнити кошти

вивільнити кошти

здавати під заклад

віддавати у заставу

зменшити термін

скоротити термін

напівголосно

впівголоса

зміщати з посади

усувати з посади

користуватися попитом

мати попит

намітити заходи

накреслити заходи

оголосити факти

оприлюднити факти

пам'ятається

пригадується



***********************************


Будівля – будова – побудова

Слова будівля і будова іноді бувають синонімами, позначаючи тотожні поняття. “Порожньо на подвір’ї, понуро стоять будівлі...” (Андрій Головко), “Де були пустині голі, Осяйних будов шпилі” (Максим Рильський). У цих реченнях обидва іменники передають результат будівельного процесу і відповідають російським здание, строение. Однак будова може означати ще й саме будування. “Будова брига закінчувалася” (Юрій Яновський), взаємне розміщення частин чого-небудь, конструкцію (будова атомів, будова земної кори, будова речення, будова машини). Є ще іменник побудова, що виражає зміст “завершення чогось”. Часом його ставлять замість лексеми будова, коли йдеться про структуру: побудова тіла. Це порушення літературної норми.

Будинок – дім

Як правильніше сказати або написати: “Ляшенко хоче бути господарем у своєму будинку” чи “Ляшенко хоче бути господарем у своєму домі”?

Будинок у сучасній українській мові виступає у значенні “будівля”, “житлове приміщення”, “приміщення державної, громадської, торговельної, наукової, культурно-освітньої установи, закладу”. Вживається зі словами: (будинок) відпочинку, інвалідів, побуту, творчості, дитячий, заїжджий тощо. Велика літера пишеться у власних назвах: Будинок актора, Будинок архітектора, Будинок культури, Будинок учителя.

У розумінні будівля використовується і слово дім. “Дім стояв під вітром та під іскрами й згорів дотла” (Іван Нечуй-Левицький). Але найчастіше цей іменник застосовують у значенні “квартира, сімейне вогнище”, а також “родина; люди, що там мешкають разом, та їхнє господарство”; зрідка – переносно. “В домі Глушака урочисто. У невістки Юлі, народної вчительки, народився син” (Олександр Довженко), “До рідного дому ноги людину самі несуть” (Олесь Гончар). Оскільки в наведеному на початку розділу реченні мовиться про сім’ю, родинне господарство, то правильнішим є формулювання другого варіанта: “Ляшенко хоче бути господарем у своєму домі”.

Будівельник – будівник – будівничий

Будівельник – людина, яка має будівельну спеціальність. Колектив будівельників, штаб будівельників. У складних словах вживається як прикладка: інженер-будівельник (а не інженер-будівник).

Будівник – узагальнена назва людини, яка бере участь у спорудженні чогось. Це поняття ширше, загальніше, ніж будівельник. Будівники магістрального каналу. Переносно: той, хто створює щось; творець. Входить також до складних слів: верстатобудівник, метробудівник, мостобудівник (а не верстатобудівельник, метробудівельник, мостобудівельник).

Будівничий. Те саме, що будівник, будівельник, а також архітектор. “З губернії приїхав будівничий” (Панас Мирний), “Випробуй себе, зваж, розваж! Бо не сліпець ти, а будівничий” (Євген Плужник).

Відігравати роль, а не значення

Чому не бажано вдаватися до словосполучення відігравати значення? В українській мові є фразеологізм відігравати роль, який семантично відповідає зворотові мати значення. Синонімічність висловів, зауважувала лінгвіст Євгенія Чак, штовхає деяких мовців на стилістичну помилку з дієсловом відігравати: вони поєднують його зі словом значення, утворюючи неправильне сполучення відігравати значення.

З фразеологізмом відігравати роль часом трапляється й інша трансформація: дехто замість відігравати вживає лексему грати і припускається ще однієї стилістичної похибки. Сказати “це не грає ролі” не можна. Словосполучення грати роль у літературній мові використовується лише в значенні “виконувати роль дійової особи в п’єсі” (наприклад, він грає роль Гамлета. Останнім часом частіше кажуть виконує – “виконує роль Гамлета”) або в значенні “удавати з себе когось” (приміром, “він грає роль благодійника”). Порівн. ще: “Богдан Ступка своєрідно грає роль Миколи Задорожного в драмі Івана Франка “Украдене щастя”, “Марія Бієшу чудово грає роль мадам Батерфляй в опері Джакомо Пуччині “Чіо-Чіо-Сан”. Сполученням грати роль можна передати це значення російського вислову, коли хтось удає з себе когось (за посадою, походженням, вдачею та ін.): “Він грав роль великого начальника” (хворого, щирої людини), тобто прикидався великим начальником, хворим, щирою людиною.

Зупинятися – спинятися

1. Переставати рухатися. “Під вікнами з гуркотом зупиняється на залізному ходу віз” (Михайло Стельмах). “Раптом він спиняється під зеленими деревами” (Олесь Гончар). 2. Прибувши куди-небудь, тимчасово оселятися, влаштовуватися там. “Ми зупинилися в недорогому, але чепурному готелі” (Олесь Досвітній). “Приїхавши до столиці у відрядження, Микола спинився у знайомих” (з журналу). 3. Затримуватися, зосереджуватися на кому-, чому-небудь. “Брюллов когось шукає між гостями, і його погляд зупиняється на старих професорах” (Оксана Іваненко), “Очі тонули в зелено-золотій глибині й спинялися на густих вербах над водою” (Іван Нечуй-Левицький). Але в переносному значенні “затримуватися на чомусь для характеристики, обговорення” та “утримуватися від якихось дій” у сучасній літературній мові вживають слово спинятися, а не зупинятися. “Усі, хто виступав на зборах, спинялися на проблемах рентабельності виробництва” (з газети). “Найглибша любов не спиняється перед самопожертвою” (Леонід Смілянський).

Коли вживають слово “плеяда”

Чи можна іменник плеяда поєднувати з лексемами негативного забарвлення? Плеяда означає групу визначних діячів певної епохи, галузі, котрі пов’язані спільністю поглядів, завдань. Вживається тільки у високому стилі: плеяда вчених, плеяда художників. “Українські оперні театри виховали цілу плеяду талановитих молодих співаків, які стали переможцями міжнародних конкурсів та фестивалів” (з журналу). У поєднанні зі словами негативного забарвлення цей іменник уживати не можна.


***********************************


Дбати – піклуватися – турбуватися

Кожен із цих трьох синонімів має певний семантичний відтінок.

Дбати – виявляти старання, турботу, увагу. Дбати про підвищення якості виробів. Без додатка, розмовне: клопотатися. “Мусить пташка малесенька дбати, Де б водиці дістати краплинку” (Леся Українка), “Як дбаєш, так і маєш” (прислів’я).

Піклуватися – виявляти особливу турботу про когось, щось, опікуватися (здебільшого йдеться про дітей, старих, хворих). Піклуватися про сина; “Насті спершу трохи чудно було, що про неї так піклуються” (Михайло Коцюбинський).

Турбуватися – непокоїтися, хвилюватися, тривожитися. Як і дієслова дбати, піклуватися, лексема турбуватися вживається переважно зі знахідним відмінком і прийменником про (турбуватися – про кого? що?), рідше з цим же відмінком та прийменником за: “Турбуюсь я не за домівку, тривожусь я не за куток” (Павло Тичина), а ще рідше – з орудним без прийменника.

Не зробити вигляд, а удати

У поточному мовленні ми без потреби часто вживаємо дієслова робити, зробити з іменниками, забуваючи або не знаючи, що складну конструкцію можна замінити одним словом. Читаємо: “Петро зробив вигляд, що не розуміє співрозмовника”, “Гість став на порозі, потім зробив крок уперед”, “Це зробило неприємне враження на всіх присутніх”. А слід було б сказати так: “Петро удав, що не розуміє співрозмовника”, “Гість... ступив крок уперед”, “Це прикро вразило всіх присутніх”.

Поширюватися – розповсюджуватися

Збігаються в значеннях “передаватися, продаватися і т. ін. Багатьом для придбання, ознайомлення; охоплювати дедалі ширший простір тощо”: вірші поширювалися (розповсюджувалися) в списках. У розумінні “стати відомим, приступним для багатьох” поширюватися вживають переважно з абстрактними іменниками (інтерес, ініціатива, знання, ідеї), а розповсюджуватися – переважно за наявності активного суб’єкта (хтось розповсюджує щось); це можуть бути книжки, квитки, листівки, запрошення.

Порівняння – порівняно – проти

Іменником порівняння українці користуються досить широко. “Чудним видалось йому самому порівняння тонконогої в коротенькій спідничці дівчинки з перепеленям на стерні” (Андрій Головко). Без порівняння – незрівнянно. “Щасливий буду, коли напишете мені про свої роботи, які мене без порівняння більш цікавлять, ніж власні” (Михайло Коцюбинський). Над усяке порівняння – незрівнянно більше, краще. У цих реченнях, висловах порівняння звучить цілком природно. Чого не можна сказати про фрази, в яких воно вжите з прийменниками в і при як відповідник російських по сравнению, сравнительно. Ось одна з них: “При порівнянні середніх місячних температур виходить, що найтеплішим місяцем у північній півкулі є липень”. Тут правильно було б: як порівняти середні місячні температури (порівнюючи середні місячні температури), з порівняння... виходить.

Прислівник порівняно слушний там, де йдеться про порівняння з ким-, чим-небудь. “Порівняно з іншими Бронников мав добрий заробіток – професія машиніста по південних економіях вважалася досить дефіцитною” (Олесь Гончар).

З таким самим значенням інколи виступає й прийменник проти: “І стіл був багатший проти звичайного” (Леонід Смілянський), “Проти того ж періоду минулого року...” (з газети).

Запам’ятайте!

Найчастіше вставними бувають і виділяються комами такі слова й сполучення: бач, бачиш, безперечно, безсумнівно, безумовно, бувало, видимо, видно, відома річ, власне, втім, гадаю, головне, головним чином, далебі, до речі, звичайно, звісно, здавалось, здається, значить, зрозуміло, кажуть, коротко кажучи, либонь, мабуть, між іншим, на нашу думку, наприклад, нарешті, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, по-перше, по-друге, правда, природно, проте й однак (не на першому місці в головному або підрядному реченні, де ці слова є сполучниками), сказати б, скажімо, слід гадати, справді, трапляється, щоправда, як видимо, ясна річ і деякі інші.

Не є вставними і не відокремлюються такі слова й сполучення: майже, при тому, тим часом, до того ж, приблизно, якраз, як-не-як, адже, все-таки, все ж таки, наче, навіть, начебто, немов, немовби, ніби, нібито, от, принаймні, мовби, неначе, між тим, за традицією, буквально, якби, у кінцевому підсумку.

Знову про безособову форму на -но, -то

Хоч “Уроки...” вже писали про неї, але, мабуть, недостатньо розкрили тему, бо читачі просять продовжити розмову.

Почнемо з того, що незмінювана форма дієслова твориться від пасивних дієприкметників шляхом зміни закінчення на суфікс -о: прочитаний – прочитано, виготовлений – виготовлено, забутий – забуто. Вона, як і безособові дієслова, вживається в ролі присудка в безособових реченнях. При цій формі не буває підмета, але є прямий додаток, виражений знахідним (чи родовим) відмінком без прийменника: звіт заслухано, всі роботи розглянуто, помилок не виявлено.

Використовувати форму на -но, -то слід замість пасивних дієприкметників, коли є потреба наголосити на дії, а не на ознаці. Маємо писати: споруджено нову станцію метрополітену, а не споруджена нова станція метрополітену. Але: бійці були виснажені після важкого бою. Безособова форма виражає дію, що відбулася недавно. Іспит складено, підручники здано. Якщо ж ідеться про дію давноминулу, то додаються дієслова було чи буде. Цю вулицю було прокладено на початку ХІХ сторіччя; незабаром буде відзначено ювілей журналу.


***********************************


Говорити – казати

Часто в поточному мовленні не помічають різниці між ними, а то й надають перевагу лексемі говорити, вважаючи, що вона в усіх випадках може замінити слова казати, мовити. Чи так це насправді? Попри те, що надуживання дієсловом говорити призводить до прикрої одноманітності стилю всього тексту, зазначав видатний український мовознавець Борис Антоненко-Давидович, можна побачити й певну відмінність між цими словами, якщо вдатися до нашої класики й фольклору: “Стара, кажуть, стала” (Тарас Шевченко); “Скачи, враже, як пан каже” (приказка); “Ой казала мені мати, ще й приказувала, щоб я хлопців у садочок не принаджувала” (народна пісня); “Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка” (народна пісня). Тут ми натрапляємо тільки на форми від дієслова казати. А поряд форми з дієсловом говорити: “Говорить, як у рот кладе” (приказка); “Такий розбитний, що й по-німецькому говорить” (із живих уст).

З наведених прикладів випливає, що в класичній літературі й народному мовленні спостерігається нахил (за деякими винятками) ставити слово казати там, де є пряма мова або передається зміст повідомленого, висловленого: “щоб я хлопців у садочок не принаджувала”, “що я – файна дівка” тощо. Навпаки, там, де йдеться не про зміст, а про спосіб чи якість висловлювання, треба вживати лексему говорити: “вміння говорити ясно і просто”, “по-німецькому говорить”.

Близьким за значенням до дієслова казати є мовити: “Казала б, та уста не мовлять” (Ганна Барвінок). А говорити, коли воно стоїть із прийменником з і керує іменником в орудному відмінку, має своїм синонімом слово розмовляти: “Ой у полі могила з вітром говорила” (Тарас Шевченко). Отже, тут говорила можна замінити на розмовляла.

Орден – медаль

Орден – 1. Відзнака (закінчення в род. відм. -а). Удостоєний ордена. 2. Об’єднання (закінчення -у). Члени католицького ордену.

Лапки при написанні орденів ставимо, якщо це найменування має форму називного відмінка або виражене прийменниковою конструкцією. Орден “Перемога”, орден “Материнська слава”. Коли ж назва відзнаки стоїть у родовому відмінку, то вживається без лапок. Орден Ярослава Мудрого, орден Богдана Хмельницького, орден Слави.

Медаль. У сполученнях цей іменник пишемо з малої літери, а в найменуваннях медалі – перше слово з великої букви і всю назву в лапках. Медаль “За бойові заслуги”, медаль “За оборону Києва”, медаль “За трудову доблесть”. Коли лексема медаль входить до найменування, її також пишемо з великої літери. “Медаль материнства”.

Анти... – проти...

Анти..., префікс. Означає протилежність, протидію, заміну, надає лексемам книжного відтінку, а деяким суспільно-політичним словам – відтінку несхвалення, зневажливості: антиалкогольний, антибіотики, антиісторичний, антиморальний, антинауковий, антисеміт, антисанітарний, антитеза, антихрист, антихудожній тощо. З власними назвами пишеться через дефіс: анти-Європа. У складі найменувань подається з великої літери: Анти-Дюринг.

Проти..., префікс. Уживається переважно для означення засобу боротьби з якимись захворюваннями, захисту від небезпеки, загрози: протигангренозний, протигрибковий, протитуберкульозний, протицинговий, протихолерний, протичумний, протишоковий, протиотрута, протиприродний, протираковий, протиторпедний, протиударний, протихімічний, протитанковий, протитуманний і т. ін.

Іноді (найчастіше в суспільно-політичній літературі) ці префікси вживають паралельно: антибактеріальний – протибактеріальний, антигромадський – протигромадський, антидержавний – протидержавний, антиерозійний – протиерозійний, антинародний – протинародний, антитіла – протитіла, антиурядовий – протиурядовий.

Неприємний – прикрий

Між прикметниками є певна семантична відмінність. Неприємний означає, що якась особа, дія чи явище викликають у когось почуття незадоволення, незручності. Неприємна людина, неприємна робота; “Вітри тут неприємні, не дуже холодні, але такі сильні” (Леся Українка).

Слово прикрий передає більші негативні емоції. “Оцю прикру справу, що завдала нам обом стільки гірких почувань і розчарувань, а найбільше – вам і вашій чесній матері, передайте мені” (Ольга Кобилянська). Отож може бути неприємна розмова і прикра, неприємна згадка і прикра – все залежить від того, які емоції ми вкладаємо в ці слова.

Пишуться через дефіс

а) Складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по із закінченням -ому або -ки: по-господарському (-ки), по-іншому, по-козацькому (-ки), по-християнському (-ки), по-своєму, по-сусідському (-ки); також по-латині;

б) складні прислівники, утворені з двох однакових синонімічних чи антонімічних (протилежних за змістом) прислівників: далеко-далеко, ледь-ледь, ледве-ледве, один-однісінький, ось-ось, давним-давно, врешті-решт, геть-чисто, гидко-бридко, повік-віків, зроду-віку, тишком-нишком, рано-вранці, часто-густо, вряди-годи, десь-інде, сяк-так, більш-менш, видимо-невидимо (але: одним одна, один одним, все одно, кінець кінцем, сама самотою); в) неозначені складні прислівники з частками будь-,-небудь, казна-, хтозна-: будь-де, будь-коли, будь-куди, як-небудь, де-небудь, куди-небудь, коли-небудь, казна-що, казна-куди, казна-де, казна-скільки, хтозна-коли, хтозна-де, хтозна-навіщо, хтозна-як тощо. Якщо при відмінюванні з’являється прийменник, то всі слова пишуться окремо: будь з ким, хтозна в кого, казна на кому;

г) частки -бо, -но, -от, -то, -таки, якщо вони стосуються лише певного слова й стоять після нього, підсилюючи значення: скажіть-бо, слухай-бо, мовчіть-бо, який-бо (ти), дай-но, ходи-но, стій-но, тільки-но, стривай-но, як-от, так-от, отакий-то, аби-то, тому-то, якийсь-то, чим-то, якби-то, стільки-то, так-таки, все-таки, сів-таки. Але: скільки ж то (зроблено), як би то (сказати), все ж таки (спізнився), пішов би таки (ліг). Якщо частка таки стоїть перед означуваним словом, то пишеться окремо: таки треба (відпочити), таки встиг (на поїзд), таки моя (правда), але моя-таки (правда).


***********************************


Спочатку – з початку

Спочатку, прислівник. Перед чимось іншим, раніше, спершу, знову. “Спочатку все було спокійно” (Михайло Коцюбинський), “ – Ти б спочатку розпалив вогонь під казаном, а тоді воду носив” (Григорій Тютюнник). З початку, іменник з прийменником. “Вже з початку зими дознав Олексій не раз турботи” (Панько Куліш). Як бачимо, прислівник спочатку пишуть разом, а вислів з початку – окремо.

Учитель – педагог

Чи можна вчителя математики назвати педагогом математики?

Педагог – це фахівець, що викладає якийсь предмет, проводить виховну роботу в навчальному закладі. Тому, коли йдеться про рід занять, іменники педагог і вчитель виступають як синоніми. Але якщо вислови вчитель математики, вчитель фізики, вчитель історії, вчитель української мови, вчитель географії та інші нормативні, то словосполучення педагог математики, педагог історії, педагог географії і под. неприродні й неприйнятні.

Не плутайте закінчень -а (-я) та -у (-ю)

Візьміть до уваги: закінчення -а (-я) в родовому відмінку однини мають переважно іменники, що позначають конкретні одиничні предмети, а також є назвами осіб, тварин: сторінка щоденника, книжка студента, інструмент тесляра, відповідь учня, напоїв коня.

Найменування явищ природи, установ, ігор, речовин, слова на позначення збірності, назви вчень, почуттів та інших абстрактних понять закінчуються в цьому відмінку на -у (-ю): подуви вітру, біля університету, змагання з тенісу, трохи цукру, гори піску, спалахи гніву, без болю, прихильник ідеалізму. Тому неправильно: спорудження нового універсама, організатори ансамбля, учасник хора, командир полка. Треба: універсаму, ансамблю, хору, полку.

Щоправда, окремі українські слова залежно від значення можуть мати різні закінчення: магазина (пристрій) і магазину (крамниця), програма депутата Мороза і нема морозу, деталь телефонного апарата й реорганізація державного апарату.

Активація – активізація

Збігаються в значенні “посилення діяльності”, але розрізняються сферою вживання і сполучуваністю. Тільки активація використовується в науковому стилі в розумінні “нейрофізіологічний, психічний і хімічний процеси посилення активності організму”. Активація ферментів. Змінна активація. Тільки активізація вживається в значенні “спонукання до дії, більший вияв чогось”; функціонує в діловому мовленні, в суспільно-політичних текстах. Активізація навчального процесу. Активізація патріотичних сил.

Залікувати – залічити

Часто, зокрема в усному мовленні, їх плутають. Нагадуємо значення лексем.

Залікувати – 1. Лікуючи, загоїти що-небудь. “У госпіталі їм залікують рани, а на поправку до нас, у домашні санаторії” (Василь Кучер). 2. Неправильно лікуючи, довести людину до смерті. “ – І взагалі, Тарасе, в цій лікарні тебе, бачу, можуть залікувати так, що підеш під білу березу” (Юрій Збанацький).

Залічити – зарахувати, занести до складу чогось. “Прибулих студентів залічили до будзагонівців” (з газети). Отже, замінювати ці слова одне одним не слід.

Повінь – повідь

В українській мові існують обидва іменники. А ще є повіддя, паводок, водопілля тощо. Їхні значення синонімічні, проте не всі слова однаково поширені в різних місцевостях. Словники подають як основну форму повінь. Від цієї назви походить повеневий (повеневі бригади), від паводок – паводковий. Від повідь відносний прикметник не утворюється.

Навколишнє, а не оточуюче середовище

Середовище, що нас оточує, незрідка називають оточуюче. Але так казати і писати не можна. По-українському це довкілля, або довколишнє, навколишнє середовище. “Проблема охорони довкілля в Україні особливо гостро постала після чорнобильської трагедії” (з газети), “Зміни в кліматі призвели до помітних змін навколишнього природного середовища” (з журналу).

Словосполучення навколишнє оточення, яке іноді трапляється, також хибне. Отож маємо вживати навколишні (довколишні) люди, села, будинки, звуки, навколишня дійсність. У формі середнього роду, поєднуючись із займенником все, слово навколишнє виступає як іменник. “І ще пам’ятаю: був гарний літній день, і все навколишнє здавалось прекрасним”. (Олександр Довженко). Причому цей іменник стосується всього, крім людей. А для позначення їх застосовують інший іменник – оточення.

“Директор та його оточення були налаштовані агресивно проти реформаторів” (з газети).

Пушкін – Пушкіним, але Сербин – Сербином

Російські прізвища на -ін, -ин (Пушкін, Гагарін, Єльцин, Чачин) – прикметникового типу і в орудному відмінку однини закінчуються на -им: Пушкіним, Єльциним, Гагаріним.

Дехто за аналогією до них відмінює й українські прізвища Литвин, Сербин, Турчин та деякі інші. Це помилка. Вони іменники (колись то були назви народів – литовців, сербів, турків) і в орудному відмінку мають закінчення -ом: Литвином, Сербином, Турчином.

Прізвища іншомовного походження відмінюються як відповідні українські іменники: Дарвін – Дарвіном, Чаплін – Чапліном.

Журавлиний – журавлинний

Розрізняються значенням.

Журавлиний – стосується журавля, пов’язаний з ним. Журавлина пісня, журавлине пір’я.

Журавлинний – стосується журавлини (російське клюква). Журавлинний сік.

У першому випадку н не подвоюється, в другому подвоюється неодмінно.


***********************************


Оброблення – опрацювання

Оброблення (обробка) – надання чомусь потрібного вигляду, доведення до певного стану; упорядкування, удосконалення тощо. Оброблення (обробка) перекладу, оброблення (обробка) риби, обробка народної пісні. Є ще в українській мові слово обробіток, яке вживається з таким самим значенням, але переважно стосовно грунту та вирощування на ньому сільськогосподарських культур: обробіток землі, обробіток цукрових буряків, міжрядний обробіток.

Опрацювання – докладне ознайомлення з чимось; готування, створення чогось на підставі ретельного вивчення, добирання й систематизації матеріалів. Опрацювання теми, опрацювання плану, опрацювання проекту. Таким чином, у віддієслівних іменників оброблення й опрацювання є певні семантичні відмінності, на які варто зважати.

Роду, а не родів

Як правильно: іменники жіночого і середнього роду чи жіночого і середнього родів? У термінологічних сполученнях означуване слово звичайно стоїть у формі однини, підкреслюючи внутрішній зв’язок понять, виражених однорідними означеннями. Вислови жіночий рід, середній рід – терміни. Тут ужитий у формі однини іменник рід виступає як сполучна ланка між різновидами цього поняття (жіночий, середній). Отож правильно: іменники жіночого і середнього роду.

Одягати – надягати

На відміну від одягати дієслово надягати використовується переважно в прямому значенні “натягувати одяг чи щось інше на кого-, що-небудь”. “А твій (генерале) мундир із залізним хрестом мої партизани надягали на опудало в городі” (Юрій Яновський).

Надівати – надіти

Порівняно з одягати, одягнути (одягти) та надягати, надягнути (надягти) вживаються в розумінні “приладжувати, припасовувати на комусь чи до когось, чогось”. Надівати (надіти) шапку, надівати окуляри, надівати сережки, надівати намисто, надіти наручники, надіти збрую на коня.

Обеззброїти – роззброїти – озброїти

За аналогією до книжного творення дієслів із префіксом обез- (обездолити, обезкровити, обезчестити) – поряд із природними знедолити, знекровити, збезчестити – змодельовано лексему обеззброїти: “Міліціонери затримали й обеззброїли рекетирів, що тероризували продавців на ринку” (з газети). Але навіщо вдаватися до паралельного слова, котре семантично нічим не відрізняється від роззброїти? Хіба недостатньо передає той самий зміст ця лексема і в прямому, і в переносному значенні: “Під час, коли селяни їх роззброювали, розложено вогонь” (Іван Франко), “П’єнтак не наважився заперечити, його роззброїла та непохитна впевненість, яка прозвучала в голосі бригадира” (Семен Журахович)?

Із префіксом о- в українській мові існує дієслово озброювати, що має протилежне значення: “Імператори Візантії... озброювали й нацьковували народ на народ, сіяли між ними сварки” (Семен Скляренко).

Пересічний – середній

Пересічний. 1. Який не перевищує середнього рівня; не гарний і не поганий; посередній. “Задовольнятися пересічною, посередньою поезією – це значить не поважати читача, його зрослих естетичних смаків” (з газети). 2. Звичайний, рядовий. “Глитай” Кропивницького здобув собі право громадянства аж після довгої і завзятої боротьби з забобонами – не пересічної публіки, а якраз найінтелігентніших українських представників” (Іван Франко). Пересічний студент, пересічний читач. 3. Середній, одержаний шляхом поділу загальної суми кількох величин на їхню кількість; типовий, нормальний для якоїсь групи явищ. Пересічна теплота згоряння, пересічний приріст продукції. 4. Який перетинається з чим-небудь. Пересічна траса, пересічні координати.

Розвідницький – розвідувальний

Прикметники не синонімічні й не взаємозамінні.

Розвідницький. Стосується розвідки, властивий розвідникові. Розвідницьке завдання, розвідницький талант. Розвідувальний. Стосується розвідування, пов’язаний з ним. Розвідувальні роботи, розвідувальний літак, розвідувальне буріння.

Набувати – набути

Керування: що і чого. 1. що. Переважно тоді, коли дієслово виступає у значенні “придбати; купити”. Набувати золото. Набути маєток. 2. чого. Переважно тоді, коли дія поширюється на предмети з абстрактним значенням. Набувати нових якостей. Образ набував глибокого патріотичного звучання.

Виїхати в село чи на село?

Граматично можливі обидва варіанти – і з у, і з на, але кожен із них пов’язаний з певними змістовими відтінками. Коли кажуть виїхав (ла) на село, то цим хочуть підкреслити, що людина перебуває не в місті, а в сільській місцевості (взагалі, без конкретизації, уточнення). Виїхав (ла) у село означає, що співрозмовникам відомо, про яке конкретне село йдеться.

“Аж ніяк” замість “аби не так”

Російський вислів как бы не так! є експресивним синонімічним замінником заперечної частки нет: “Думаешь, сосед возвратил долг? Как бы не так!” Його українські відповідники аж ніяк, де там, овва. Тим-то годиться користуватися котримсь із них, а не вдаватися до недоладного штучного утворення аби не так!

Доводити до відома, повідомляти

Захоплюються наші засоби масової інформації і зворотом ставимо вас у відомість, що є дослівним перекладом російського ставим вас в известность. А правильно по-українськи: доводимо до вашого відома, повідомляємо вам, сповіщаємо вас.


***********************************


Близько – біля

Близько, прийменник. Окрім іншого, широко вживається на позначення приблизної кількості при назвах міри, часу, числа. Близько восьми тисяч, близько п’яти годин, моєму дядькові уже близько шістдесяти років. “Я працював у Галичині близько двох місяців” (Олександр Довженко), “Вранці прокидаємось близько десятої години” (Леся Українка).

У такому розумінні дехто використовує і прийменник біля (коло). Як вважають автори “Словника труднощів української мови”, цього робити не слід. Біля (коло) потрібно вживати тільки на позначення місця: зупинився біля будинку; “На майдані коло церкви революція іде” (Павло Тичина).

Який – котрий – що

Далеко не всі знають, коли треба ставити той чи той займенник із цих трьох. Тож запам’ятайте. Який уживається в запитаннях, де йдеться про якість чи властивість кого-, чого-небудь або про дату певної події. “Який же він собою? Силач? Борець? Шибайголова? – Звичайнісінький собі чоловік, – відповів Блаженко, хмурячись, – такий, як би й я” (Олесь Гончар), “У якому ж році народився Мономахів онук?” (з газети). Котрий – який саме за ліком? “В котрому вікні він сидів? – знов спитав Микола” (Іван Нечуй-Левицький). Один з кількох; якийсь. “Треба ж усе те оберігати, щоб у такій метушні хтось... не поцупив котрої сулії” (Василь Кучер).

Який і котрий виступають як сполучні слова у складнопідрядних реченнях і є синонімами займенника що. Але котрий у цій ролі вживається рідше, бо поєднується переважно з лексемами, що позначають відтінки часу або виділяють щось чи когось. Котра година? “Ой нещаслива та дівчинонька, котра любить козака” (народна пісня).

Не можна поділяти думку тих, хто вважає, ніби що стосується лише предметів, а який – тільки людей. Адже ні усне мовлення, ні художня література не дають жодних підстав для таких тверджень. І що, і який, і котрий приєднують підрядні речення незалежно від категорії живого й неживого: “Вона, що носила у серці велике горе.., бачила тільки своїх синів, про них говорила” (Михайло Коцюбинський), “Дерево, що його зламала буря, розпиляли на дрова” (з газети); “Обоє глянули на похилу хату, яку срібним вінцем завершувало засніжене вікно” (Михайло Стельмах); “Онисько... у своєму довгому кожусі, котрий трохи не волочився по землі, смішив дівчат” (Панас Мирний).

Завдяки – дякуючи

Завдяки (кому, чому), прийменник, сполучається з давальним відмінком. Застосовується на позначення причини, що викликає бажаний результат. “І клумба ця, і латка асфальту виникли завдяки настійливості Лукії Назарівни” (Олесь Гончар), “Монтажник Яків Стецюра потрапив на весілля тільки завдяки протекції Галини Краснощок” (Любомир Дмитерко).

Неправильно вживають завдяки для називання негативної причини. “Урок не відбувся завдяки хворобі вчителя” (треба: через хворобу).

Зате у зворотах дякуючи допомозі, дякуючи підтримці, дякуючи добрій організації тощо доречне слово завдяки. Адже дякуючи, тобто висловлюючи подяку, є не прийменником, а дієприслівником і стоїть на місці, приміром, у такому контексті: “Подорожній відпочив і збирався йти, дякуючи господарям за гостинність”.

Щільний – тісний

Збігаються у значенні “який складається з осіб, предметів, розташованих одне біля одного”. Щільний (тісний) натовп. Оточити щільним (тісним) колом.

Тільки щільний передає зміст “такий, чиї складники міцно поєднані між собою”. Щільні шари атмосфери.

Тільки тісний уживається в розумінні “такий, у якому мало вільного місця, недостатньо просторий; що має менший, ніж потрібно, розмір; близький, спільний (про взаємини, стосунки)”. Тісне взуття, тісна кімната; тісна дружба, тісні контакти.

На адресу – за адресою

Багато рекламних текстів, що їх уміщують наші ЗМІ, закінчуються синтаксично безграмотним закликом звертатися за адресою. На запитання куди? відповідає в цьому випадку іменник із прийменником на, який означає напрямок дії. Листи надсилайте на адресу... По довідки звертайтеся на адресу...

За вживаємо тоді, коли треба вказати місце, де відбувається дія. Курси для вивчення іноземних мов розташовані за адресою...

Дещо про аналогію

Відомо, що аналогія – то подібність, схожість у чомусь між предметами, явищами, поняттями. Однак не всі мовці вміють грамотно поєднувати цей іменник з іншими словами. Хоча він і має відтінок книжності, але трапляється в різних стилях, зокрема в усно-розмовному. Сполучуваність лексеми іншомовного походження розвинулася під впливом синтаксичних зв’язків питомих українських слів близького значення. Найуживаніше керування при лексемі аналогія – прийменниково-відмінкова форма з плюс давальний відмінок – подібне до керування при словах зіставлення, порівняння. “Повільне обертання Венери становить особливий інтерес для її дослідження, оскільки тут напрошується аналогія з невивченою на Землі тропічною циркуляцією” (з журналу). Рідше аналогія сполучається з прийменниково-відмінковою формою до плюс родовий відмінок. Тут відчувається вплив керування при іменникові подібність. “Відомий мистецтвознавець Мутер гадав, що всі сюжети, крім замовлених, виникли у Рембранта як аналогія до його інтимних переживань” (з журналу). Аналогія до відомого факту, аналогія до тяжкої недуги.

У мовній практиці усталився вислів за аналогією до плюс родовий відмінок. За аналогією до відомого процесу. Поєднання слова аналогія з конструкцією між плюс орудний відмінок і безприйменниковий орудний відмінок теж трапляється досить часто. “Є певна тематична аналогія між романом Вадима Собка та повістю Михайла Чабанівського “Кам’яне небо” (з газети).

Фірмовий, а не фірмений

Російські прикметники із суфіксом – енн у багатьох випадках треба перекладати українськими з – ов: фирменный – фірмовий (а не фірмений, фірменний), казарменный – казармовий.


***********************************


Вщерть – вщент

Дивно, але навіть люди з вищою освітою часом плутають ці слова, безпідставно вживаючи одне замість одного. Тому вважаю за потрібне нагадати їхні значення.

Вщерть (ущерть) – по самі вінця, до краю, дуже повно. “На вулиці ми зупинилися перед безтаркою, наповненою вщерть помідорами” (Михайло Чабанівський). Образно. “Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть” (Леся Українка).

Вщент (ущент) – зовсім, остаточно, без залишку. “Його літак згорів ущент” (Платон Воронько).

Познайомити – ознайомити

Розрізнюються стилістично, сполучуваністю.

Познайомити (кого з ким). Налагодити знайомство між незнайомими, представити когось комусь. “Оце й є мої друзі, – підвівшись, промовив пан Юзеф і познайомив нас з офіцером” (Олесь Досвітній).

Ознайомити (кого з чим). Подати певні відомості, інформацію про щось. “Досі я вагався, чи ознайомити Разуваєва з листом Ларіона Гнатовича” (Віталій Логвиненко). Ненормативними є: познайомити з пам’ятками архітектури і мистецтва, познайомити з творчістю письменника. Тут годиться вжити дієслово ознайомити. Зате можна сказати: познайомити з письменником.

Вид – вигляд

Часто цим іменникам надають не того значення, що вони мають. Запитують, наприклад: “Які види на врожай?” А хіба не краще: “Який буде врожай?” Так само не види на майбутнє, а плани, перспективи, наміри, сподівання. Вислів вид на проживання теж неправильний, треба: посвідка на проживання. Замість ставити на вид слід уживати зробити зауваження.

Лексема вид означає насамперед “лице”: “Іде (Яресько) серйозний, постаршав, нема вже колишньої хлопчачої безтурботності на виду” (Олесь Гончар). З виду – маючи той чи інший вигляд: “Вже сніг укрив землю, як Лукина вернулась до Клима, страшна з виду” (Іван Нечуй-Левицький). Не подавати (показувати) виду – приховувати свої почуття. “Виду не подала Тамара, що приємно їй було це почути” (Антон Хижняк). На виду – так, що видно. “Важка служба! Клопітка служба! Перед усіма на виду” (Панас Мирний). Уживається також як граматичний термін: доконаний, недоконаний вид дієслова.

Російському вид у розумінні “сорт, варіант” у нашій мові відповідають різновид, гатунок, рід, сорт, категорія; у розумінні “пейзаж, ландшафт” – краєвид (“Вийшла в поле й стала, задивившись у далечінь на чудовий краєвид” – Михайло Коцюбинський). А вислів быть на виду звичайно передається бути на видноті (перед очима, на оці). Ось українські відповідники інших російських зворотів: в виде наказания – за кару, в виде подарка – як подарунок, в виде опыта – як спроба (на спробу, за спробу), в виде птицы – як птах (подібний до птаха). Сделал для вида – про око (про людське око, про людські очі), для годиться, а не малозрозумілий, неприродний фразеологізм зробив це для вигляду, що ним послуговуються невимогливі мовці. Такого ж штибу фрази у вигляді догани, у вигляді заохочення замість правильних у формі догани, як заохочення.

Нерідко бачимо на письмі й чуємо в розмові штучну кальку з російської зробити (робити) вигляд (сделать вид). А є ж гарне українське слово удавати. Чому б ним не скористатися?

Період часу чи просто період?

Період – це проміжок, відтинок часу, в який щось відбувається. Повоєнний період відбудови народного господарства, період сильних вітрів, інкубаційний період (хвороби). Проте в спеціальній літературі період виступає також як науковий термін, безпосередньо не пов’язаний з темпоральним, тобто часовим, значенням (зокрема, поняття про синтаксичний період у мовознавстві).

У мовній практиці через термінологічне застосування цього іменника поступово забувається його походження, стирається зв’язок з грецьким periods, що означає “час” або “відтинок часу”, і слово набуває узагальненого значення відрізка, частини, проміжку. На цьому грунті й виникає сполучення період часу. Однак з погляду стилістичної норми вживати його не рекомендується.

Не казначейство, а державна скарбниця

Іменника казна та його похідних не фіксують ні Словник за редакцією Бориса Грінченка, ні найповніший 11-томний академічний словник української мови. Але їх, ігноруючи традиції нашої лексикології та лексикографії, насаджують у мовленні депутати, чиновники, засоби масової інформації. Увімкніть радіо чи телевізор, розгорніть газету – і ви переконаєтеся в цьому.

Це сучасне російське слово та словосполучення з ним треба перекладати так: казна, казначейство – скарбниця, державна скарбниця, казначей – скарбник (скарбничий), казначейша – скарбничиха, казнохранилище – скарбівниця, государственный казначейский билет – білет державної скарбниці. І не тільки перекладати, а й активно користуватися ними.

Кому не ставлять

а) перед як у висловах як слід, як треба, як годиться і подібних, коли нема ясно вираженого підрядного речення. “Роби все як слід”;

б) перед одиничними займенниками та прислівниками, що є часткою непрямого питання. “Проводжав приятеля й не сказав якого”; “Батько приїде, та не сказав коли”;

в) якщо перед підрядним реченням стоять частка не чи повторюваний сполучник сурядності. “Хлопця завжди цікавило не що він робить, а як робить”; “Сусід часто згадував і як він ішов на фронт, і як його поранило в бою”;

г) якщо підрядна частина речення зі складним сполучником стоїть перед головною. “Перед тим як виконувати вправу, повторіть правила”;

д) після протиставних сполучників а, але, однак і т. ін. “Ти впорайся зі своїми справами, а коли стемніє, приходь на дискотеку”.


***********************************


Порядок денний чи повістка денна?

Часто помилково вживають словосполучення повістка денна. А як правильно? Коли йдеться про перелік питань, що їх обговорюють на зборах, засіданнях, треба використовувати зворот порядок денний. “Ви тільки послухайте, який порядок денний вони пропонують” (Олександр Корнійчук). Паралельно з цим у літературній мові виступає вислів порядок дня (а не повістка дня). “Товариші! – сказав Методій Кирилович. – Перше питання нашого порядку дня – остання вилазка проти самокритики” (Микола Хвильовий).

Гортати, а не листати

“Листає протяг потемнілі книги” – на такий рядок натрапляємо у вірші сучасного поета. Однак давно відомо, що сторінки видань не листають, а гортають, перегортають, перегортують. “Марта вдавала, що спить, а він гортав книжку, хоч видно було, що не читає” (Михайло Коцюбинський). Як зазначав Борис Антоненко-Давидович, “Ніби нове, слово листати аж ніяк не можна вважати за неологізм, бо його скальковано з російського дієслова листать і свідчить воно не про творчі пошуки автора, а про брак доброго знання української мови, отже, не збагачує її на ще одне слово, а засмічує”.

Туристичний – туристський

Значення цих прикметників не збігається, хоч за звуковою будовою і написанням вони подібні.

Туристичний – який стосується туризму. Туристичне бюро, туристичний довідник, туристичний журнал.

Туристський – який стосується туриста, туристів. Туристський намет, туристська група, туристський одяг.

Тож замінювати їх один одним не бажано, бо викривиться зміст сказаного чи написаного.

Оснований – заснований

Семантично різні слова. Перше з них означає “той, що грунтується на чомусь”, друге – “закладений, організований, створений”. “Підневільна праця була малопродуктивна, а основане на ній сільське господарство – відстале” (з газети); “ – Чи давно засноване це місто? – запитав я” (Олесь Гончар).

Крім того, що лексеми розрізняються за змістом, у виборі однієї з них можуть допомогти такі формальні ознаки: оснований відповідає тільки на питання на чому?, а заснований – на питання ким? де? коли?

Листопадний – листопадовий

Розрізняються значенням.

Листопадний. Стосується процесу опадання листя. Листопадна пора. Листопадовий. Стосується назви місяця. Листопадовий дощ. Листопадовий фестиваль.

“Догана по лінії”

Вислів по лінії чого або якій уживають у значенні “галузь, ділянка якоїсь діяльності; щодо когось, чогось” в офіційно-діловому стилі. Дістати догану по адміністративній лінії. Працювати по лінії профспілки. Використовувати такі канцелярські звороти в інших стилях, зокрема й розмовному, не рекомендується.

Лже... – “несправжній”

Лже... Перша частина складних слів, яка за значенням відповідає прикметникові “несправжній”. У загальних назвах завжди пишеться разом з наступним компонентом: лженаука, лжепророк, лжетеорія, лжесвідок.

З власними іменами пишеться: а) з малої літери і через дефіс: лже-Іванов; б) з великої літери і разом, коли це прізвисько: Лжедмитрій; в) з великої літери і через дефіс, коли все слово є власною назвою: “Лже-Нерон” (роман Ліона Фейхтвангера).

Латвійці – латиші

Запам’ятайте значення кожного із слів.

Латвійці – весь народ Латвії.

Латиші – нація, яка становить основне населення цієї країни. Відповідно слід і застосовувати ці іменники.

Китайка – китаянка

Китайка. Первісно – шовкова тканина, що її привозили з Китаю, пізніше – бавовняна тканина, яку виробляли в Російській імперії.

Китаянка – представниця корінної нації КНР.

Корейка – кореянка

Розрізняються значенням і вживаністю.

Корейка – свиняча або теляча грудинка. Шматок корейки. Кореянка (не корейка) – назва жіночої статі народності корейців.

Литовець – литвин

Литовець – представник нації, що становить основне населення Литви. Литвини – застаріла назва. Тільки литвин уживається в значенні “поліщук, житель або уродженець Полісся”.

Кома не ставиться:

а) між двома дієсловами в однаковій формі, що вказують на рух і мету. Сядь поміркуй про свої вчинки. Спробуй зроби цю вправу. Піди провідай батьків;

б) між словами, що є одним цілим, але при другому з них стоїть заперечна частка не. Хочеш не хочеш, але треба повертатися додому;

в) між частинами складносурядного речення, поєднаними одиничним сполучником і (й), та (в значенні і), або, чи (в значенні або), якщо вони мають спільне слово. “Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулася” (Андрій Головко). “Зрідка пробіжить тут заєць або спиниться на кручі вовк” (Анатолій Шиян).

Не відокремлюються обставинні дієприслівникові звороти:

– фразеологічного типу. Бігти не оглядаючись. Говорити не переводячи духу;

– якщо обставина починається підсилювальною часткою і (й). Можна було про все це розказувати й не вдаючись до подробиць;

– обставина, поєднана з іншою однорідною невідокремленою обставиною сполучником і. “Жінка йде поволі і трохи зігнувшись” (Олександр Довженко); – зворот із сполучним словом який у складі підрядної означальної частини складнопідрядного речення. На мене чекала цікава робота, виконуючи яку я все забував;

– одиничні дієприслівники, що стоять при присудкові й мають значення прислівника. “Вона не звикла сидіти склавши руки” (Максим Рильський). “Із вирію летять курличучи ключі” (Микола Зеров).


***********************************


Перевірка – повірка

Перший з іменників означає “встановлення правильності чогось, відповідності чого-небудь чомусь”. Перевірка документів, перевірка звітності, перевірка годинників. Уживається також у розумінні “переклик осіб, аби виявити кількість присутніх”. “Їх вишикували на плацу і після вечірньої перевірки видали зброю” (з газети).

Лексема ж повірка, що її насаджували в наш ужиток за сумнозвісних часів штучного злиття мов, це звичайнісінька калька з російської (поверка), яку не варто вживати, оскільки є питоме українське слово перевірка з таким самим значенням.

Їх – їхній

Їх – родовий або знахідний відмінок множини від займенника вони. “З товаришами легко зійшовся, розважав їх різними витівками” (Олесь Гончар), “Над містом дим, колони хмар, їх рвуть вітри, мов клоччя вати” (Володимир Сосюра).

Іноді цьому слову надають невластивої функції присвійного займенника їхній. “У Лисогорах господарювали недбало: їх поле стояло в бур’янах” (з газети). Тут правильніше вжити їхнє поле... Використання їх замість них у сучасній літературній мові теж ненормативне. “Він обізвався до їх одним словом” (Іван Нечуй-Левицький). Сьогодні в такій фразі доречніше було б поставити до них.

Одноразово – одночасно

Ось що писав щодо вживання цих прислівників видатний український мовознавець Борис Антоненко-Давидович: “Чуємо інколи в радіопередачі таке дивне повідомлення: “Одноразово працює радіостанція “Маяк” на хвилі...” По-українському це означає, що... вона працює чомусь лише один раз, хоч усім відомо, що радіостанції взагалі, зокрема й “Маяк”, функціонують не раз і не два чи три, а постійно. Одноразово можна допомогти комусь, позичити гроші, нагадати про щось, наприклад: “Вам можуть дати субсидію тільки одноразово. А далі не сподівайтесь постійної фінансової допомоги”.

Слово одночасно означає, що якась дія відбувається в один час з іншою: “Чикаленко одночасно їв, запивав вином і розповідав безперестану” (Леонід Смілянський).

Очевидно, наше радіомовлення хотіло сказати “одночасно працює радіостанція “Маяк”, але не зуміло це правильно висловити”.

Є – являється

Є – форма теперішнього часу дієслова бути. У ролі зв’язки в складному присудку часто неправомірно замінюється лексемою являтися. Наприклад: “Бенедьо Синиця являється головним героєм повісті Івана Франка “Борислав сміється”. Треба: “Бенедьо Синиця є головним героєм...” або “Бенедьо Синиця – головний герой...”

Дієслово являтися в сучасній літературній мові вживається тільки в значенні “ввижатися у сні, під час марення” і вимагає після себе давального відмінка (кому?). “Чого являєшся мені у сні?”

Вираз – вислів

Ці слова вважали за абсолютні синоніми, тому в класичній літературі бачимо іменник вираз у різних значеннях: “Почала... солодкими виразами любові промовляти” (Іван Нечуй-Левицький), “Вираз на лиці понуро-урочистий” (Панько Куліш).

За лексичними нормами сучасної літературної мови маємо такий розподіл значень: вираз – вияв настрою, почуттів на лиці (“Вираз обличчя... з скептичного став спантеличеним” (Іван Сенченко); вислів – фраза, мовний зворот (“Від таких висловів, як “оклик дум”, “сонний шум” і т. ін., просто в голові паморочиться” (Михайло Коцюбинський).

Видача – передача

Видача. Дія за значенням видавати, видати (що). Синонім – видавання. “З нового року, може, й зовсім припинять видачу жалування...” (Панас Мирний), “Видача на руки інструкцій – тільки під розписку” (з живих уст).

Передача – 1. Дія за значенням передавати, передати. Синонім – передавання. “Пиши на адресу Тарасову – на університет, студенту – для передачі” (Михайло Коцюбинський). “Грабовський – майстер тонкої передачі переживань людини” (з журналу). 2. Те, що призначене для передавання в лікарню або тюрму. 3. Те, що передають по радіо, телевізору.

Довелося – випало

Форма минулого часу доконаного виду дієслова доводитися – довелося – вживається в кількох значеннях. Зокрема вказує, що дія, виражена пов’язаним з ним дієсловом, сталася не з бажання того, хто її реалізує, а зумовлена якимись обставинами (наказом, побажанням іншої особи, примусом; ситуацією, яка спричинила до цього, тощо). “І все-таки фільм я встиг здати, хоч і довелося в останній час просидіти, не відходячи від монтажного стола, без сну, вісімдесят п’ять годин підряд” (Олександр Довженко).

Крім того, довелося передає значення “мав нагоду”, “траплялося”, “пощастило”, “випало”. “Якось Шурі довелося вперше побачити легендарні “катюші” (Олесь Гончар), “Ласточкін не був моряком, і плавати за своє життя йому довелось лише на катерах” (Юрій Смолич). З наведених речень зрозуміло, який саме зміст вкладається в слово довелося. Але бувають випадки, коли з контексту, як зазначала літературний стиліст Євгенія Чак, не можна цього встановити. Наприклад: “Ви знали лікарку Дорошенко? – Так, мені не раз довелося бувати в неї на прийомі”. Що бажав висловити цією фразою співрозмовник, відповідаючи на запитання: в якому значенні вжив слово довелося (чи то надзвичайно серйозна хвороба змусила його свого часу звернутися до згаданої лікарки; чи хотів сказати, що вважає за щастя дістати консультацію кваліфікованого фахівця)? У такому разі дієслово довелося краще замінити одним із синонімів, що відповідають контекстові: мав нагоду, траплялося, пощастило, випало, припало. “Колосовському випало зайти до кабінету одним з останніх” (Олесь Гончар).

Дотичний до...

Цей прикметник і в прямому, і в переносному розумінні сполучається з родовим відмінком іменників та прийменником до. Дотичний до поверхні; “Чи в словах його було й до мене щось дотичне” (Павло Тичина). Тож не варто порушувати усталені синтаксичні зв’язки прикметника, як це часом трапляється. Приміром, “Ранні вірші Самійленка мають також немало дотичного з творами та літературними інтересами Олександрова”, треба: немало дотичного до творів та літературних інтересів Олександрова.


***********************************


Особа – особистість

Часом цих іменників не розрізняють і пишуть: “Особа автора виявляється в доборі теми і в характерних, тільки йому властивих образах”, – або кажуть: “Ви наговорили мені багато образливого, прошу без особистостей!” Слово особа, наголошував Борис Антоненко-Давидович, означає одну людину, індивід: “Він сам, своєю кругленькою особою, стояв, зігнувшись над пательнею” (Михайло Коцюбинський). Коли ж мовиться про багатьох людей, ця лексема в множині заміняє кілька інших слів – чоловік, душ: “На нараду прийшло чимало осіб, але тих, кого хотіли бачити, й не було” (з живих уст). Буває, воно править за відповідник до російського личность, наприклад, у фразі: “Що за підозріла особа ?”

Слово особистість означає індивідуальність людини, сукупність її духовних і фізичних властивостей: “Авторську особистість не піддаватимеш остракізму, виганяючи її з вірша, де вона в ньому існує на правах ліричного героя” (Євген Гуцало).

Тим-то й у першому реченні треба було написати: “Особистість автора виявляється...”, а в другому сказати: “Прошу без особистих образ!”

Прописаний – прописний

Прописаний – дієприкметник від прописати. Прописаний у родичів.

Прописний – 1. Який відповідає зразкам каліграфічного письма. Прописні літери. 2. Банальний, заяложений.

Прописна істина. “Прописні допотопні думки” (Василь Симоненко).

Прикрість – прикрощі

Розрізняються значенням.

Прикрість – те, що викликає негативні емоції; неприємність. Зробити прикрість. Не знати прикростей. Прикрощі – 1. Неприємні події, лихі пригоди, невдачі, злигодні. “Може, й прикрощі нам даються для того, щоб повніше відчути радість буття” (з журналу).

2. Почуття незадоволення, досада. Прикрощі невдачі.

Постава – поставка

Передають різний зміст.

Постава – звичне положення тіла, манера триматися. Постава голови.

Поставка – постачання чогось на певних умовах. Поставка картоплі та інших овочів.

Подвижник – сподвижник

Семантично відмінні іменники.

Подвижник – людина, яка здатна на подвиг, самопожертву для досягнення високої мети; самовідданий трудівник. Подвижник науки.

Сподвижник – чийсь соратник у якійсь надзвичайно важливій справі. Сподвижник по визвольній боротьбі.

Непритомніти – опритомніти

Непритомніти – зомліти. “Довго в касарні Леся мордували. Непритомнів, падав – то тягли назад” (Любов Забашта); “Валентинові Модестовичу здалося, що Ганна знепритомніла” (Юрій Шовкопляс). Опритомніти – повернутися зі стану непритомності, забуття; набути знову здатності мислити, діяти (після сильного переживання, розгубленості тощо). “Опритомнів він тільки надвечір, але підвестися не міг” (Анатолій Шиян); “Поранений Богун опритомнів” (Яків Качура).

Чомусь часто забувають ці дієслова, заміняючи їх маловживаними зворотами втрачати свідомість, повертатися до свідомості.

Смаження – смаженя

Смаження, смажіння – дія за значенням смажити. “Щоб м’ясо було ніжним, потрібно його перед смаженням, приблизно за годину, густо намазати гірчицею” (з журналу); “Я ненавиджу те смажіння та печіння” (Іван Нечуй-Левицький).

Смаженя (наголос на другому складі) – страва зі смажених яєць; яєчня. “Гнат зразу ж дістав гроші й дав матері, щоб купила яєчка й зробила смаженю” (Степан Чорнобривець).

Спадковість – спадщина – спадкування

Спадковість – сукупність природних властивостей організму, одержаних від батьків, дідів. Закони спадковості, добра спадковість. Не плутати зі словом спадкоємність, яке має інший відтінок. Спадкоємність поколінь.

Спадщина (рідше спадок) –

1. Майно, що переходить після смерті власника до іншої особи. Батьківська спадщина, дістати в спадщину (спадок). 2. Явища культури, науки, побуту і т. ін., що залишилися від попередніх діячів. Культурна спадщина, літературна спадщина.

Спадкування (успадкування) – одержання спадщини від когось; перехід майна небіжчика до спадкоємців. Право спадкування.

Незаперечний – безперечний

Незаперечний – той, що не може бути заперечений; явний, очевидний. Вживається зі словами: авторитет, доказ, успіх, факт, рішення, явище, дані. Похідні: незаперечність (незаперечність висновків, незаперечність переконань), незаперечно (незаперечно доведено; “Слід незаперечно свідчив про те, що вовк десь тут, що він не втік звідси” – Павло Загребельний).

Безперечний – який не викликає будь-яких заперечень, сумнівів, цілком очевидний. Уживається зі словами: зв’язок, інтерес, лідер, ознака, перемога, правда, реальність, річ, талановитість, досягнення і т. ін. “Все це здається мені безперечним і диким безглуздям” (Микола Зеров); “Літературне походження багатьох із них (пісень) безперечне” (Максим Рильський). Похідні: безперечність (безперечність наслідків досліджень), безперечно. “Безперечно, що вона не винна” (Леонід Первомайський), “Безперечно, якась зміна сталася з старим пастухом” (Олесь Донченко).

Користь – корисність

Користь – добрі результати, матеріальна вигода для когось, чогось. Велика користь, давати користь, мати користь.

Корисність – якість корисного. Корисність речі, корисність спорту.

Укладати – вкладати

Укладати – офіційно домовлятися про щось, визначаючи умови, складати (договір, угоду, союз), упорядковувати (словники, збірники); накреслювати (плани тощо).

У всіх інших значеннях укладати вживається паралельно з вкладати.


***********************************


У капусти не качан, а головка

Приємно, що, крім “Хрещатика”, мовні рубрики з’являються в інших виданнях. Скажімо, в “Українському народному календарі” за 2002 рік виступає з цікавими публікаціями на цю тему Тетяна Теодорович. “Запитаєш про ціну на базарі, – пише вона, – і почуєш у відповідь: “П’ять рублів” або у кращому разі “П’ять гривнів”. Поважаймо нашу грошову одиницю, називаймо її правильно: “гривня”. І відмінюймо правильно. Отже, пам’ятаємо: гривня – грошова одиниця, гривна – давньоруська прикраса. Тому дві гривні і дві гривни – це різні речі. Гривня, зрозуміло, жіночого роду, тож дивно і смішно чути: один гривень. А ще часто чуємо: п’ять гривнів, двадцять п’ять гривнів замість правильного п’ять гривень, двадцять п’ять гривень. Якщо важко осягнути відмінювання – скористайтеся шпаргалкою у день зарплати: прочитайте уважненько, що написано на купюрах.

Не кажіть, що ви купили кілька качанів капусти, адже качан означає: стрижень головки капусти (російською “кочерыжка”). Якщо йдеться про плід кукурудзи (потовщене стебло суцвіття), тут качан на місці. А в капусти головка.

До речі, головка також у цвяха. Не шляпка (і, звичайно ж, не капелюшок, і не брилик) – саме головка. А у гриба шапка, шапочка”.

Свійський і домашній

Про тварин, що живуть при людях, треба казати свійські, тобто приручені: “На цвинтарі поміж бабами та дівчатами дибали чотири свійські журавлі” (Іван Нечуй-Левицький). Отже, свійський – не дикий. А домашній – це той, що стосується дому та людей і речей у ньому: “Іван хоче оповідати про своє життя домашнє” (Михайло Коцюбинський). “Домашнього злодія не встережешся” (прислів’я).

Розв’язувати – вирішувати

З цих двох синонімів наші засоби масової інформації надають перевагу другому: вирішувати питання, проблему, завдання. Щоб урізноманітнити виклад, їх варто використовувати по черзі: розв’язувати завдання, вирішувати питання, частіше вживаючи дієслово розв’язувати як природніше, оригінальніше в українській мові.

Далі – дальше

Далі – прислівник. Вищий ступінь від далеко. Після цього (того); потім. Продовжуючи почате. Іду далі; “До якогось часу ми добре жили, далі зубожів мій брат” (Марко Вовчок). Далі буде (не дальше).

Дальше (наступне) – прикметник, середній рід (чол. дальший, жін. дальша). Дальше просування вперед, дальший розвиток. “Тепер на тиждень хтось має цілковиту волю, а там мусить подумати про матеріал до дальшої статті” (Леся Українка).

Діловий – діловитий – діляцький

Діловий та діловитий збігаються у значенні “працьовитий і знаючий; добре підготовлений”. Ділова (діловита) людина.

Тільки діловий уживається в розумінні “який стосується роботи, заняття особи і наслідків цієї діяльності; який стосується суті справи”. Діловий лист, ділова порада, ділові кола.

Тільки діловитий передає зміст “той, що зайнятий справами; заклопотаний”. Діловитий вираз обличчя.

Діляцький – пов’язаний з вузьким практицизмом. Діляцькі інтереси, діляцькі погляди.

Зцілений – зціленний

Розрізняються значенням.

Зцілений – дієприкметник. Такий, якого зцілили. Зцілений від ран. Зціленний – прикметник. Такий, якого можна зцілити; що піддається лікуванню. Зціленна рана, зціленна хвороба.

Кристал – кришталь

Кристал – тверде неорганічне тіло, котре має форму правильного багатогранника. “У майбутньому кіноплівку, кажуть, замінить кристал” (Олесь Гончар). Безбарвний кристал.

Кришталь – скло високого гатунку; вироби з нього, переважно посуд. Ваза з кришталю, дорогий кришталь.

Легко...

Перша частина складних прикметників, які пишуться разом: легкоатлетичний, легковимовний, легкозаймистий, легкоозброєний, легкоплавний, легкопоранений, легкопроникний, легкорозчинний. Прислівник від легкий: легко поранений кулею.

Масовий – численний

Мають спільне значення “який містить багато чогось”, однак розрізняються вживанням і сполучуваністю.

Тільки масовий використовують у розумінні: 1. Той, що стосується широких верств населення. Масовий робітничий рух, масовий читач, масовий підхід. 2. Що виробляється у великій кількості. Масовий випуск кольорових телевізорів.

Тільки численний передає поняття “наявний у великій кількості”. Численні військові підрозділи, численна аудиторія.

Мастистий – маститий

Близькі за звучанням, але відмінні за змістом.

Мастистий – чистої масті (про коней). Жеребець мастистої породи.

Маститий. Відомий, визнаний. Маститі вчені, маститий поет.

Мохастий – мохнатий

Мохастий. Порослий мохом. Мохасті дерева.

Мохнатий. Волохатий, кошлатий. Мохнаті брови, мохнатий рушник.

Навішаний – навішений

Розрізняються сполучуваністю.

Навішаний – дієприкметник від навішати. Повсюди навішані схеми.

Навішений – дієприкметник від навісити. Навішений на цвях кашкет.

Навитяжку – на витяжку

Навитяжку – прислівник. Струнко.

На витяжку – іменник з прийменником. Віддав тісні чоботи в майстерню на витяжку.


***********************************


Панівний, а не пануючий

У нашій класичній літературі лише зрідка можна натрапити на слово пануючий. Зате в сучасному мовленні, надто усному, воно явно переважає над природним і милозвучним панівний. Тільки й чуємо: пануюча думка, пануючі класи, пануюча мода. Ось і в газеті: “У Чорному морі спостерігається складна система течій, обумовлена дією різних сил в основному – пануючими вітрами”. Цей дієприкметник суперечить духу української мови, тому слід, виходячи з її традицій, завжди вживати панівний: панівна думка, панівні класи, панівна мода.

Не простив, а застудився

Українське дієслово простити вживається у розумінні “відпустити комусь гріхи; помилувати когось; рідше – вибачити комусь” і змістово пов’язується з такими іменниками, як прощення, проща (де маємо закономірне чергування звуків ст – щ): “Прости і помилуй нас, Боже!”, “Господь простить”, “Ганні здалося, ніби в голосі його вже звучить прохання помилувати, простити, але ні прощати, ні забувати щось вона не збирається” (Вадим Собко).

У російській мові є схожі за вимовою слова простыть і простить, які виступають з різними значеннями: простыть – застудитися; простить, прощать – простити, вибачити. Якщо хтось із українців каже: “Я простив (простила), вже підскочила температура”, то ця людина втратила здатність відчувати слово, глуха до мови. Треба: “Я застудився (застудилася)”.

Голова – глава

На позначення частини тіла в літературній мові вживають обидва слова, але останнє сприймається як застаріле і виступає в плані урочистому або іронічному. “Верба сріблиться, наче борода Чи шевелюра на главі пророчій” (Максим Рильський).

Стилістичні труднощі у виборі одного з цих іменників виникають, коли використовують їх у переносному значенні. Як правильно: голова чи глава делегації, уряду, науково-теоретичної школи, сім’ї тощо?

Тут маємо керуватися ось чим. Насамперед слово голова застосовують, щоб означити виборного керівника засідання, зібрання; виборного або призначеного керівника колегіальної установи. Голова (а не глава) зборів, голова виборчої дільниці, голова екзаменаційної комісії. Навпаки, до лексеми глава вдаються здебільшого тоді, коли йдеться про особу, котра стоїть на чолі якогось угруповання, громадського руху, напряму в мистецтві, науці і т. ін. Глава делегації, глава парламентської опозиції, а також – глава сім’ї.

Цікаво зазначити, що це слово може бути вжите й стосовно офіційної особи, якщо її пост чи посаду називають не повністю: глава держави, але Президент України, глава уряду, але Голова Кабінету Міністрів.

Мимохідь – мимохіть

Розрізняються значенням.

Мимохідь. Минаючи когось, щось. Переносно: не зосереджуючись на чомусь; між іншим; побіжно. “Хотіли мимохідь і ми додому зазирнути, та капітан не дозволив” (Григорій Тютюнник), “Мимохідь приголублений хлопець почервонів до сліз” (Олександр Ільченко).

У прямому й переносному значенні це слово часом варіюють з мимоходом. “Колись, – сама знаєш, – ах, я забула, що ти в наших колах не оберталась, – шпигнула вона Олену так, мимоходом, – одні свята тривали цілими тижнями, а тепер що?” (Ірина Вільде). Однак мовознавці не рекомендують використовувати прислівник мимоходом як синонім мимохідь. У вимові й графічно мимохідь іноді плутають із мимохіть, яке передає інший зміст. А саме – без певного наміру; несвідомо; мимоволі. “Хатня задуха паморочить голову, руки мимохіть простягаються до вікна” (Дніпрова Чайка).

Мимохіть ще вживають із значенням “з потреби”. “Директорові мимохіть довелося вдатися до адміністративних заходів” (з газети). Отже, прислівники мимохідь та мимохіть не синонімічні й не взаємозамінні.

Серцевий – сердечний – сердешний

Виражають різні поняття.

Серцевий – який стосується серця, призначений для його лікування. Серцеві ліки.

Тільки сердечний уживається в значеннях: 1. Пов’язаний із почуттями, настроями, переживаннями людини. “Його тягне звідсіль геть... від тої душної хати, що була свідком його думок гірких, його болів сердечних” (Михайло Коцюбинський). 2. Добрий, чулий; любовний. Сердечні люди, сердечні таємниці.

Тільки сердешний означає “той, що викликає співчуття, бідолашний”. “Вітер осінній реве і лютує. Дивлюся: під тином сердешна дитина, хлоп’ятко маленьке, – вся в латках свитина” (Борис Грінченко).

Програмний – програмовий – програмований

Ці три слова, маючи спільний корінь, відмінні семантично. Дуже часто в усному мовленні (а інколи й у писемному) плутають перші два – програмний і програмовий. Щоб не припускатися помилок, треба знати значення лексем.

Програмний – який містить у собі програму, сам є програмою. “Ілля Репін, вважаючи Мурашка одним з найобдарованіших своїх студійців, дозволив йому самостійно знайти тему для програмної картини” (з журналу). Окрім того, програмний означає “такий, що виражає широкий план, перспективу дальшого розвитку; передає ідеї, котрими керуються особа чи група людей у своїй діяльності”. “Вимога правди в мистецтві, яка так настійливо повторювалася в усіх програмних поезіях Шевченка, це разом з тим вимога дії, боротьби” (з журналу). Останнім часом у зв’язку з розвитком техніки поширилося словосполучення програмне управління.

Програмовий – який міститься в навчальній програмі. Програмовий матеріал, програмові вимоги.

Програмований – який здійснюється за допомогою програмування. Програмована система. Термін програмований пов’язаний з розвитком кібернетики і застосуванням її в різних галузях науки і техніки, у різних сферах життя. Зокрема, увійшов у вжиток зворот програмоване навчання. Він полягає у використанні для цього спеціально запрограмованих машин і пристроїв.


***********************************


Керівництво – керування – управління

Запам’ятайте, коли в літературній мові вживають кожне з цих слів. Керівництво переважно виражає спрямувальний характер діяльності людей, котрі очолюють певний колектив. “Під керівництвом адміністрації за півтора року здійснено технічне переоснащення комбінату” (з газети); керівництво державою. Крім того, керівництво виступає ще як збірне поняття, означаючи керівний склад установи, організації тощо. “Глянувши на Кузя, в якого раптом на обличчі проступила поштивість, Дорош відразу зрозумів, що появився сторонній і, напевно, із сільського або й районного керівництва” (Григорій Тютюнник).

На відміну від іменника керівництво, який позначає настановчу, часом законодавчу діяльність, слово керування передає керівну дію виконавчу, регулювальну, здійснювану в межах системи, структури, куди входить керований об’єкт. Вона вужча, ніж керівництво, і масштабами, і сферою. Керування автомобілем, керування польотом, керування термоядерною реакцією. Керування – це і сукупність приладів, за допомогою яких управляють машинами, механізмами і т. ін. Автоматичне керування, дистанційне керування, ручне керування.

Як музичний термін, коли йдеться про конкретне виконання твору, треба вживати тільки керування (диригування оркестром, хором), без варіанта керівництво. Навпаки, якщо мовиться про загальне відання художньо-виконавською діяльністю якогось інструментального ансамблю чи вокального колективу, про очолювання його, тоді годиться застосовувати лексему керівництво. Наприклад: “Оркестр народних інструментів працює під керівництвом заслуженого діяча мистецтв Петра Смаглія” (тобто художній керівник оркестру Смаглій) і “Нові твори виконав оркестр народних інструментів під керуванням Петра Смаглія” (тобто під час концертного виступу диригував Смаглій).

До іменника керування значеннєво дуже близьке управління. Часто ці слова виступають як дублети – майже без відтінків. Це буває, коли йдеться про прилади, що керують роботою машин, механізмів.

Але назва установи, адміністративної одиниці, що відають певною галуззю господарської, наукової, військової та іншої діяльності, не варіюється: вживають тільки управління. Житлове управління, управління метеослужби. Порівняйте: керуючий справами Кабінету Міністрів і Управління справами Кабінету Міністрів.

Становище безвихідне чи безпорадне?

Незрідка чуємо й читаємо: “Потрапив у безвихідне становище”, “Нема виходу з мого становища”, “Як вийти зі скрутного становища?”

Жодного з таких висловів не знайдете ні в українській літературній класиці, ні у фольклорі. Натомість потрапляємо на фрази: “Побачу ще, як там буде; коли не дам ради, то тоді вже, певне, треба іти в найми знову” (Тарас Шевченко), “Хлопець був безпорадний” (Кость Гордієнко), “Рідний брат так не зарадив би в тій скруті, як Іван” (з народних уст).

Із цього випливає, що наведені на початку приклади слід подати в такому вигляді: “Потрапив у безпорадне становище (стан)”, “Нема ради в моєму становищі”, “Як дати собі раду в скрутному становищі?” або “Як зарадити собі в скруті?” Отже, завжди маємо шукати відповідні зразки у нашій мові, не вдаючись до сумнівних кальок.

Дружний – дружній

Щоб не плутати цих прикметників у вживанні, треба чітко знати, яку думку кожен із них виражає.

Дружний – пов’язаний взаємною прихильністю, згодою, довірою, відданістю; одностайний. Протилежне – розрізнений, роз’єднаний. Уживається зі словами: загін, колектив, народ, рід, сім’я, сміх, спів, весна, праця, робота, звучання, сходи озимини і т. ін. Похідне – дружно.

Дружній – приязний, приятельський, доброзичливий, дружелюбний. Протилежне – ворожий. Уживається зі словами: контакт, зв’язки, взаємини, стосунки, армія, країна, рука, усмішка, візит, жарт, погляд, тон, шарж, допомога, зустріч, критика, обстановка, порада, розмова, вітання, листування, почуття, слово, переговори тощо. Похідне – дружньо.

Опівдні, а не ополудні

“Ополудні стомлені хлопці витягли з рюкзаків харчі й сіли перекусити”, – повідомляє газета. Замість ополудні (час, коли сонце стоїть у зеніті) тут доречне питоме українське слово опівдні. “Опівдні піски так розпеклися, що обпікали босі ноги до пухирів” (Зінаїда Тулуб). Антонімом до опівдні є лексема опівночі. “Ніч зірки посвітила. Тихо так опівночі” (Павло Тичина). До рідковживаних в українській мові ополудні та ополуночі вдаються часом у своїх віршах поети.

Коли напрям, а коли напрямок

Словники фіксують ці іменники як семантично тотожні. Одначе останнім часом помітною стала тенденція стилістичного розрізнення їх. Передусім у переносному значенні, коли йдеться про важливі суспільно-політичні заходи, шляхи розвитку, літературно-мистецький рух, течію, вживають слово напрям, а не напрямок. У розумінні “ділянка фронту” переважно застосовують теж напрям. На Київському напрямі.

Напрям здебільшого використовують і тоді, коли лінія руху визначається в загальних рисах (північ, захід, південь, схід) або кінцевий пункт розміщений на великій відстані. “Але крейсер не зупинився й швидко зник у напрямі на північ” (Юрій Яновський), “... Рухаються степом звідусіль сиві, як хмари, череди круторогих у напрямі на Перекоп” (Олесь Гончар). У такому разі лексема напрям дуже часто вживається з прийменником на, що стоїть перед словом, яким визначається кінцева мета руху.

Якщо ж мовиться про лінію фізичного руху на невеликих відстанях, здебільшого послуговуються іменником напрямок. “Вибухи спалахували по горбу, в тому напрямку, куди йшли бійці” (Григорій Тютюнник). Як бачимо, напрям і напрямок близькі значенням, проте не в усіх контекстах взаємозамінні.


***********************************


Друг старий чи давній?

На вулицях Києва рекламні щити з написом “Старий друже”, на телебаченні те ж саме – “Старий друже”... Зрозуміло, це звертання. Але який той друг насправді – старий чи давній? Ось що писав з цього приводу видатний український мовознавець Борис Антоненко-Давидович: “Іноді доводиться чути: “Ми з вами – старі приятелі”, – хоча обом співрозмовникам нема й тридцяти років віку. То які вони – старі? Вони – давні приятелі. Але якщо треба підкреслити, що йдеться саме про вік співрозмовника, тоді слушний буде прикметник старі: “Ми з вами – старі обоє, багато на віку бачили” (з живих уст).

Неточне вживання цих двох слів досить поширене в усному мовленні. Здебільшого ставлять старий там, де мало б бути давній. Але трапляється і навпаки: “На дивані лежав давній, потертий у частих мандрах чемоданчик, а в ньому все, що треба в дорогу”, “І серцем я лину до росяних трав, до давньої нашої хати”. Звичайно, в цих реченнях правильніше було б ужити “старий чемоданчик”, “стара наша хата”. Природніше сказати: давня звичка, давнє правило, а не стара звичка, старе правило. Зате стара (чи застаріла) зброя, старі поняття.

Два типи норми

Як наголошується в довіднику “Культура української мови”, літературно правильні в цілому слова, вислови, якими користуємося, не завжди забезпечують нормативність нашого мовлення. Щоб порозумітися, мало знати окремі лексеми, треба вміти поєднувати їх, правильно відтворювати сказане на письмі. У дотриманні літературних норм є чимало труднощів, які незрідка призводять до помилок. Вони особливо помітні в мові засобів масової інформації, а також в усному мовленні. Існує два типи норми: однозначна (опановувати мову, але освоїти родовище; оплатити проїзд, але платити за проїзд, два поверхи, але п’ять поверхів; велика різниця, а не дві великі різниці тощо) і варіантна (бути в жеку і бути в ЖЕК; два великі яблука і два великих яблука; імунітет, стійкість проти хвороб і до хвороб). Керуючись принципом “Як правильно?”, ми дотримуємося, по суті, однозначної норми, яка обов’язкова для мови взагалі, власне, для всіх її стилів. Проте є ще норми, котрих ми дотримуємося, виходячи з принципу “Як краще?”. Це різновид варіантної норми. Порівняйте: нейтральне стати птахом і поетичне обернутися птахом; нейтральне нагородити і книжне, урочисте удостоїти. Обидва типи норми також враховують, перекладаючи тексти українською мовою. Так, російською кажемо мероприятие, а нашою тільки захід; значимый передається як значущий (не значимий); совпадать – збігатися (не співпадати). Перекладаючи вислів точно такой же, беруть до уваги стиль, де він ужитий. Приміром, поряд із більш нейтральним такий (отакий) самий, достоту такий в усному мовленні використовують такий самісінький.

Норма – явище динамічне, що потребує постійної пильної уваги мовця.

Адресувати братові – адресувати на брата

Загальновживане дієслово адресувати увійшло в широкий обіг порівняно недавно – наприкінці ХІХ сторіччя, виявивши при цьому синтаксичну властивість керувати аж двома синонімічними словоформами, а саме: давальний відмінок або на плюс знахідний відмінок. Керовані іменники називають тих осіб, до яких безпосередньо спрямовано дію, причому прийменник посилює це значення. “Надумавши звернутися в роту з якимось посланням і пригадуючи, кому б його адресувати, зупинялися завжди на Васі” (Андрій Головко). Можна помітити тенденцію використовувати при слові адресувати в переносному значенні переважно давальний відмінок. “Свою скаргу він адресував зараз більше Віруньці” (Олесь Гончар).

Керування на плюс знахідний відмінок підкреслює місце спрямування дії. “Як писав жінці останнього разу, то наказував, щоб адресувала на завод” (Ігор Муратов). При використанні у прийменниково-відмінковій формі з прийменником на іменників – назв осіб – значення місця поєднуються із значенням адресата дії, причому мається на увазі, що таких адресатів більше, ніж вказано у словоформі. Це надає висловленню дещо розмовного відтінку. “З госпіталю, адресуючи на старшину, писав Євген Черниш” (Олесь Гончар). Тож лист був призначений не лише старшині, а й друзям його.

Багатий – бідний

Слова-антоніми, що виражають протилежні поняття. Але прийменник при них однаковий – на. “Багатий на смачні страви... обід кінчався” (Панас Мирний), “Удався бідний на розкоші, та бистрий на розум” (з живих уст).

Прикметники хворий, гарний, поганий, високий та інші теж вимагають прийменника на з іменником у знахідному відмінку: “У кабінеті лікаря сидів хворий на ангіну пацієнт” (з газети); “Він такий гарний на вроду” (з п’єси); “На обличчя був препоганий” (Борис Грінченко); “Батько мій високий на зріст” (із спогадів).

Прикметник заздрісний (завидющий) стоїть із прийменником на та іменником у знахідному відмінку (заздрісний на чуже) або з до й родовим відмінком (заздрісний до чужого), або без прийменника, тільки з іменником у давальному відмінку (заздрісний чужому); ласий – з прийменником на та іменником у знахідному відмінку (ласий на ковбаси) чи з до та іменником у родовому відмінку (ласий до ковбас).

Прикметник свідомий сполучається звичайно з іменником у родовому відмінку (свідомий свого обов’язку). Близький, цікавий стоять у реченнях або з іменником у родовому відмінку, або з прийменниками до, на й відповідним відмінком залежно від іменника: близький смерті й близький до смерті, цікавий того і цікавий на те (“З усього знає дядько потроху, а цікавий на такі речі – страх!” – Михайло Коцюбинський). Слід враховувати, що інколи в реченні відривають прикметника від іменника, до якого він належить, щоб надати фразі врочистості: “Навчив його, мов сарану, скакати і голосним лякати серце ржанням” (Панько Куліш).


***********************************


Відносно – щодо – стосовно

Слово відносно вживається і як прислівник, і як прийменник. У першому випадку виступає в значенні “більш-менш”, “порівняно”. “Трохи ширила (книжки) інтелігенція, але відносно (порівняно) мало” (Борис Грінченко), “Про свою невродливість дізналась Катерина відносно (більш-менш, порівняно) пізно” (Ірина Вільде).

У другому випадку поєднується з родовим відмінком. “Відносно недисциплінованості дев’ятикласника Віктора Думанського говорили на педагогічній раді вчителі” (з газети). Але в цьому значенні стилістично краще замість відносно ставити щодо, стосовно, з приводу. “Щодо (стосовно, з приводу) недисциплінованості дев’ятикласника Віктора Думанського...”

Довгий – тривалий

Хоч ці прикметники й синонімічні, другий із них ніколи не утворює сполучення зі словами, що виражають міру часу. Не можна сказати тривалі століття, тривалий рік, тривала ніч, тривалі години тощо. Тут доречна лексема довгий. Найбільш виправданим є вживання її, коли треба передати, що цей час тривалий не стільки в абсолютному розумінні, скільки видається таким унаслідок небезпечних обставин, несприятливих умов життя чи негативних явищ, емоцій (напруження, хвилювання, занепокоєння). “Довгі століття стогнала Африка під ярмом колоніалізму” (з газети), “Враз, наче змовившись, Хома і Маковей метають одночасно. Там! Але ще минають нестерпно довгі секунди, мовби затримуючись на межі життя і смерті, доки під жирним задимленим черевом машини нарешті б’є громовий вибух” (Олесь Гончар).

Довгий також сполучається з іменниками, що мають часове значення (час, період, строк). “Ні одного слова не зірвалося ні в кого за довгий час ждання – кожен похнюпившись стояв і мовчав” (Панас Мирний). У такому разі цей прикметник можна чергувати з тривалий: тривалий час, тривалий період, тривалі строки.

Довгий і тривалий часто виступають зі словами, що позначають абстрактні поняття. “Я дуже втомився, ведучи довгу розмову” (Юрій Яновський), “Ватутін. Пишіть: боротьба буде важка, завзята, тривала. Братимемо Київ через Букрин. Кістками ляжемо, а прокладемо шлях на Київ” (Любомир Дмитерко).

Відзначати – зазначати – відмічати

Мають спільне значення “звертати увагу на щось; наголошувати, виділяти”. Належать до книжних стилістичних засобів вираження. Перші два дієслова активно використовують в офіційних документах, у звітах, доповідях і т. ін. Слід відзначити (зазначити). Трапляється в канцелярських паперах і слово відмічати. Але вживання його є помилковим, оскільки це груба калька з російської.

Та й лексему відзначати в усному мовленні, в художній літературі варто замінювати синонімами помітити, побачити. Ось дві фрази: “Петро відзначив, що батько стривожений”, “Ми відзначили, що відра неповні”. А хіба не ліпше сказати: “Петро помітив, що батько стривожений”, “Ми побачили, що відра неповні”.

Однак тільки відзначати – 1. Виділяти когось чи щось похвалою, нагородою. Відзначити цінним подарунком. 2. Святкувати. Відзначати ювілей, іншу врочисту подію.

Зумовлювати – обумовлювати

Вельми поширена похибка: мовці плутають ці слова, вживаючи одне замість одного. “Розвиток науки і техніки обумовив піднесення вітчизняної економіки”. У цьому реченні за змістом треба було поставити зумовлювати, а не обумовлювати. Яка ж між ними семантична відмінність?

Зумовлювати – ставати причиною чогось, викликати щось. “Науково-фантастична література надзвичайно багата й розмаїта. Різноманітність тематики зумовлює і різноманітність художніх засобів” (з журналу). Інше значення дієслова: “будучи умовою існування або формування чогось, визначати його якість, характер, специфіку”. “Моря, океани... не тільки надихають поетів. Разом із Сонцем вони зумовлюють клімат нашої планети” (з журналу).

Обумовлювати – обмежувати якимись умовами, обставинами, застереженнями. “В угоді обидві сторони обумовили ряд питань”, “Адміністрація підприємства не могла вимагати виконання роботи, яку не було обумовлено при укладанні колективного договору” (з газети).

Поступати чи вступати?

Фактично в сучасній літературній мові дієслово поступати не вживається. Дехто з мовців зрідка користується ним у значеннях “вступати”, “надходити”, “робити, діяти, чинити”, але з погляду стилістичної норми це вважається небажаним, наголошувала мовознавець Євгенія Чак.

У значенні “бути зарахованим до якогось навчального закладу, до якоїсь організації” тепер маємо застосовувати слово вступати. “Виявляється, вони зі Світланою товаришують ще з того часу, як разом вступили до інституту” (Євген Гуцало). Правомірність форми вступати підтримується наявністю таких похідних, як вступ, вступники тощо.

Поступати також неправильно використовують замість надходити, яке, крім прямого значення “підходити” (“Незабаром до гурту надійшов ще один хлопець”), уживається й переносно. Насамперед для передачі наближення якогось часу, періоду. “Надходив вечір, але мати десь забарилась” (Олесь Донченко).

Друге переносне значення – “дійти, прибути за призначенням”, коли мовиться про щось надіслане, повідомлене, передане. “У торговельну мережу міст і сіл надходить дедалі більше товарів”.

У “Словнику української мови” (т. 7) зафіксоване слово поступати, але всі його значення визнано застарілими.

Досить – дуже

Прислівник досить часто вживають недоречно, як, скажімо, в такому вислові: “Не всі господарі приватних будинків подбали про належну підготовку опалювальних печей. І це обходиться для них досить недешево” (з газети). Досить, поєднуючись із прикметниками, іншими прислівниками, має вказувати на високу міру або велику кількість чогось: досить огрядний чоловік, досить міцно стиснув руку, досить далеко відійшов од гурту. Ось чому в наведеному реченні природно звучало б обходиться досить дорого, бо йдеться про високу міру виявлення ознаки. Тоді досить було б синонімічне з прислівником дуже (дуже дорого).


***********************************


Скарб – майно

Українське слово скарб (рос. сокровище) означає “коштовності; речі надзвичайно великої вартості”. “Усі скарби з своїх скарбниць оддав би (Саїд) за волю” (Іван Нечуй-Левицький), “Черевань доскочив собі незчисленного скарбу” (Панько Куліш). Часто цей іменник уживають у нас і переносно. “В свій дитинний вік відрадний Носив я в серці скарб чуття” (Микола Зеров). Похідні – скарбниця, скарбівня, скарбник, скарбничий, скарбовий і т. ін.

Відповідниками російського скарб в українській мові є “господарські речі, пожитки, майно”. “Нещасний Гельє зв’язав у вузлик своє майно і вибіг з хати на вулицю” (Михайло Коцюбинський).

Отже, коли йдеться про предмети домашнього вжитку, доречні слова майно чи пожитки, а не скарб.

Адресант – адресат

Яка різниця в їхніх значеннях?

Адресант – той, хто надсилає листа, телеграму, бандероль; відправник. “Здивований, він починає читати адресу. Якась нісенітниця: прізвище адресата – Франко, прізвище адресанта – так само Франко” (Петро Колесник). Адресат – той, кому надсилають листа, телеграму, бандероль; одержувач. “У шістдесят п’ять різних міст світу линули короткі радіохвилі, але скрізь вони мали знайти одного адресата – інститут переливання крові” (Юрій Смолич).

Відношення – ставлення

Відношення – взаємозв’язок між предметами, явищами, величинами; аспект, погляд. Відношення мислення до буття. У термінологічних сполученнях уживається в математиці (арифметичне відношення), в лінгвістиці (граматичні відношення), в архітектурі (золоте відношення – співвідношення розмірів частин будівлі). Виступає також зі словами: білкове, вартісне, геометричне, кормове, мінове, відсоткове (процентне) тощо. Відношення – то і діловий лист до установи або офіційної особи. “Може, тобі якесь відношення написати” – співчутливо спитав Сагайдак” (Василь Кучер). Цей іменник може бути синонімом лексем стосунок, причетність. “... Почалась якась складна гра з новими, несподіваними учасниками, які до хімії не мають ніякого відношення” (Юрій Шовкопляс). Тут замість відношення можна поставити стосунок або причетність.

Порушенням лексичної та стилістичної норм є прийменникові звороти по відношенню до... у відношенні до... “Оця ваша незрозуміла настороженість по відношенню до мене” (Андрій Головко). Їх доцільно замінювати словами щодо, до.

Російські блоки “отношение к делу”, “хорошее отношение к людям”, “во всех отношениях” у нас часто тільки калькують; кажуть: “я з ним у добрих відношеннях”, “твоє відношення до справи” і т. ін., де іменник відношення не на своєму місці. Треба добирати синоніми до цих комунікативних формул. Так, замість штучного “у всіх відношеннях” можна вжити: “з усякого (кожного) погляду”, “як не глянь”, “як не подивися”, “з усіх боків”, “усебічно”, “зусебіч”.

Коли мають на увазі спілкування, поводження з кимсь, висловлення думки про когось або щось, слід користуватися іменником ставлення, а не відношення. Ставлення керівників до підлеглих, ставлення батьків до дітей.

Незрідка натрапляємо на зворот ставлення з боку... “Потрібно змінити ставлення з боку працівників жеку до відвідувачів” (з газети). Канцеляризм з боку зайвий. Краще сказати: “Потрібно змінити ставлення працівників жеку до відвідувачів”.

Почати – стати

Часто на письмі й в усному мовленні, наголошував Борис Антоненко-Давидович, надуживають словом почати (починати). “Одержавши цю звістку, Галя почала плакати”; “Почувши це, він почав сміятися”, – хоч назване дієслово має далеко вужчу сферу вживання, ніж його відповідники в російській мові начать (начинать), де цілком природно звучать фрази: “Получив это известие, Галя начала плакать”; “Услышав это, он начал смеяться”.

В українській класичній літературі й фольклорі дієслово почати виступає тоді, коли мовиться про початок якоїсь дії. “Якщо почав орать, так у сопілку не грать” (Матвій Номис); “А Настя вже шістнадцятий рочок починає” (Марко Вовчок). Коли у фразі нема наголошення про початок конкретної дії, а йдеться про дію взагалі чи про перехід від одної дії до другої, тоді наша класика і фольклор використовували слово стати: “Стала вона до діброви учащати” (Марко Вовчок); “Ждала, ждала козаченька та й плакати стала” (народна пісня); “Ой став козак цар-зілля копати, стала над ним зозуля кувати” (народна пісня).

Заорганізованість

Це слово не нове в українській мові. Але сфера його вживання раніше була обмежена офіційно-канцелярським побутом. Тому загальномовні словники не подають цього іменника. Та останнім часом явище заорганізованості набуло куди більшого, ніж досі, поширення. Через засоби масової комунікації – пресу, радіо, телебачення – відома назва прийшла і прижилася в публіцистичному, діловому мовленні.

Що ж таке заорганізованість? Це надмірна, дріб’язкова опіка: комусь не довіряють діяти, не впевнені в чиїсь спроможності й заздалегідь заготовляють сценарій поведінки. Заорганізованість – це спущені “згори” інструкції, розробки, які сковують ініціативу, гасять творчій вогник, заважають по-своєму підійти до виконання певної роботи. Людина, яка звикла чинити тільки за наперед складеним планом, розгубиться при зміні обстановки, буде безпорадною, не здатною зорієнтуватися в новій ситуації. У громадській роботі заорганізованість породжує одноманітність, нудьгу. Заорганізований захід не проводять, а відбувають. Доки існує в житті негативне явище, виконує свою функцію в мові й слово заорганізованість.

Угору – у гору

Угору (вгору), прислівник. Пишеться як одне слово. Глянути вгору.

У гору (в гору), іменник з прийменником. Пишуться окремо. Заритися в гору паперів.


***********************************


Пересаджування – пересадка

Тотожні майже в усіх значеннях. У розумінні “перехід з одного виду транспорту на інший для дальшого пересування в дорозі” – тільки пересадка. Їхати без пересадки.

Козаченко – козаченько

Козаченко – син козака. “ – А захоче студент колегії побачитися з твоїм Мартинком, простим козаченком?” (Іван Ле). Козаченько – козак. “Помандрував козаченько у чистеє поле” (пісня).

Заважати – перешкоджати

Дієслова недоконаного виду. Виступають у значенні “бути на перешкоді комусь, чомусь, ставати на заваді в чомусь”. Уживаються паралельно. Але дієсловом доконаного виду перешкодити в цьому значенні користуються частіше, ніж завадити. “Сьогодні, коли ніщо не перешкодить, почну писати” (Михайло Коцюбинський), “Данило поспішав, бо могла вдарити відлига і перешкодити походові” (Антон Хижняк).

Збільшуватися – зростати

Кажуть і пишуть: збільшується (кількість, заборгованість, злочинність, напруженість тощо), підвищується (якість, видобуток, рівень, урожайність, загазованість), однак доцільніше вдаватися до синонімічного варіанта зростає. Замість враховувати (вік, обставини, погодні умови і т. ін.) ліпше поставити: зважити на (вік, обставини, погодні умови, політичну ситуацію), брати до уваги, з огляду на...

Випромінювальний – випромінюваний

Виражають неоднакові поняття.

Випромінювальний (не випромінюючий) – який випромінює щось. Випромінювальний пристрій.

Випромінюваний – який випромінюється чимось. Випромінювана енергія часток.

Депресивний – депресійний

Депресивний – пов’язаний з хворобливим станом пригніченості, відчаю, скорботи. “Він прибув до нюрнберзької в’язниці в депресивному стані” (Юрій Смолич).

Депресійний. Стосується застою в економіці країни. Депресійні явища, труднощі депресійного характеру. Таким чином, ці прикметники не синонімічні й не взаємозамінні.

Плюс – мінус

Слова, протилежні за значенням, або антоніми.

Плюс – позитивна величина. Вживається для позначення температури, вищої від нуля. При цьому не відмінюється. Мінус – негативна величина. Застосовується для позначення температури, нижчої від нуля. Не відмінюється також. Наявність лексем плюс і мінус не впливає на відмінок числівників, що стоять за ними. “Температура на освітленому Сонцем боці Місяця дорівнює плюс 120 – 130 градусам” (з газети); “Уночі вдарив мороз, і температура знизалася до мінус двадцяти п’яти градусів” (з журналу).

Палкий – гарячий

Палкий, крім іншого, виступає в значенні “сповнений енергії, пристрасті; той, що виражає сильне почуття”. “Мені ти слова промовляв палкої любові” (Леся Українка), “Вам привіт палкий степовика” (Терень Масенко). Похідне – палко. “Томас палко дякував Бутакову” (Зінаїда Тулуб).

Такий самий зміст передає і слово гарячий. Гарячий відгук, гарячий привіт, гаряча полеміка, гаряча любов. Похідне – гаряче. “Гаряче потиснув руку” (з газети).

Однак послідовно замінювати цим прикметником питоміше в українській мові палкий не варто.

Напруження – напруга – напруженість

Перших два іменники вживаються паралельно, але в розумінні “фізичний стан електрики, яким визначають силу струму” виступає переважно напруга.

Напруженість – властивість, стан напруженого. Ослаблення міжнародної напруженості, напруженість уваги.

Дубль – дублет

Близькі за звучанням, бо мають спільний корінь, але розрізняються відтінками значень. Дубль – 1. Повторення того самого двічі. “Все, все в однім змигку життя, дублів нема, дублів життя не знає!” (Олесь Гончар). 2. Резерв спортивного колективу. Зіграти за дубль. 3. Завоювання одночасно двох нагород. Зробити дубль. Дублет – другий примірник якоїсь речі, один з двох однакових предметів. Дублети ключів, дублети записів. У мовознавстві дублети – слова з тотожним значенням. А ще дублет – одночасний постріл з обох стволів мисливської рушниці. Вистрілити дублетом.

Прислів’я – приказка

Ми настільки звикли вживати ці слова разом, що сприймаємо їх як синоніми. Та відмінність між ними є. Прислів’я – короткий народний вислів з повчальним змістом, наприклад: не копай іншому ями, бо сам у неї впадеш; брехнею світ пройдеш, а назад не вернешся; лінивий двічі робить, скупий двічі платить.

Приказка – влучний (часто римований) вислів, але без властивого прислів’ю повчального змісту, приміром: шукай вітра в полі; часом з квасом, а порою з водою; де не ступить, там золоті верби ростуть.

Проект – прожект

На відміну від слова проект іменник прожект вживається з іронічним значенням “задум, намір, план без точного обгрунтування”. “У міру того як світліли вікна, Остапові прожекти дедалі... втрачали нічний таємничий блиск” (Микола Тарновський). Похідні – прожектер, прожектерство, прожектерствувати, прожектерський.

Дискусія – диспут

Мають різні значеннєві відтінки.

Дискусія – публічне обговорення спірного питання. Дискусія про позитивного героя.

Диспут – публічне обговорення якоїсь теми. Диспут про етику майбутньої професії.

Молодецький – молодечий

Передають різний зміст.

Молодецький – сміливий, хоробрий, завзятий (заповзятий). Молодецький вигляд, молодецька постать.

Молодечий – властивий молодій людині. Молодечий ентузіазм, молодеча втіха, молодеча свіжість.

Кубічний – кубовий

Розрізняються значенням.

Кубічний – той, що має форму куба; який має три виміри. Кубічна будівля, кубічний метр.

Кубовий – яскраво-синій. Кубова спідниця, кубовий ситець.

Купівля-продаж

Граматичний рід визначається за першим словом. На виставці організовано купівлю-продаж промислових товарів.

Навіть

Ця частка ставиться біля того слова, значення якого виділяє. Навіть він про це знав. Він знав навіть про це. Навіть ніколи не буває вставним.


***********************************


З великої літери пишемо

У складних прізвищах, іменах, псевдонімах кожен їхній компонент: Квітка-Основ’яненко, Нечуй-Левицький; Жан-Поль, Зиновій-Богдан, Марія-Тереза. Назви міфологічних істот і божеств: Антей, Аполлон, Ахіллес, Будда, Велес, Перун, Прометей; Бог, Господь, Всевишній, Вседержитель (Творець, Спаситель, Месія, Він, Його, Ним, Йому – у значенні Бог), Син Божий, Мати Божа, Святий Дух, Аллах. Назви історичних подій, дат, свят, релігійних понять: Ренесанс, Хмельниччина, Коліївщина, Руїна, Семирічна війна, День злуки; Великий піст, Різдво, Великдень, Біблія, Євангеліє, Масниця.

Назви найвищих державних посад нашої країни та міжнародних посад: Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України, Генеральний секретар ООН.

А ось назви інших посад, звань, учених ступенів тощо починаються з малої літери: декан, директор, міністр, ректор, президент НАН України; академік, генерал-лейтенант, заслужений діяч мистецтв, народний артист України, заслужений працівник культури України, член-кореспондент; доктор наук, кандидат наук. У назвах груп або союзів держав і найвищих міжнародних організацій усі слова, крім родових позначень, пишуться з великої літери: Антанта, Балканські країни, Європейське Економічне Співтовариство, Співдружність Незалежних Держав, Всесвітня Рада Миру, Міжнародний комітет Червоного Хреста, Організація Об’єднаних Націй, Рада Безпеки, Троїстий союз тощо.

З цієї літери подаються найменування держав та автономних адміністративно-територіальних одиниць. Причому, коли назва держави чи автономної республіки складається з кількох слів, то всі вони починаються також з великої букви: Арабська Республіка Єгипет, Держава Бахрейн, Королівство Бельгія, Князівство Монако, Республіка Болгарія, Китайська Народна Республіка, Сполучені Штати Америки, Автономна Республіка Крим.

У назвах автономних областей та округів, а також країв, областей, районів, сільрад, господарств з великої літери пишемо тільки перше слово: Київська область, Єврейська автономна область, Краснодарський край, Ненецький автономний округ, Обухівський район, Трускавецька міськрада. Це правило поширюється й на назви старого адміністративно-територіального поділу: Вітебське воєводство, Лохвицький повіт, Чернігівська губернія, Сосницька сотня, Стародубський полк, Черкаське староство.

У словосполученнях – назвах державних, громадських, партійних, профспілкових установ й організацій як нашої країни, так й інших держав з великої літери пишемо лише перше слово: Національний банк України, Збройні сили України, Народна палата Республіки Індії, Міністерство освіти України, Федерація незалежних профспілок України, Народний рух України, Центральна управа Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Але в найменуваннях таких найвищих установ України, як Верховна Рада, Конституційний Суд, Кабінет Міністрів, з великої букви пишуться всі слова.

Правопис складених назв заводів, фабрик, комбінатів, виробничих об’єднань, шахт, установ, а також наукових і навчальних закладів, театрів, кінотеатрів, парків культури та відпочинку, клубів підпорядкований таким правилам:

а) Якщо підприємство, установа, заклад і т. ін. мають символічну назву, номер або чиєсь ім’я, то їх можна писати повністю або скорочено. При цьому в повних найменуваннях початкове слово та перше слово взятої в лапки символічної (умовної) назви пишуться з великої літери. А всі інші – з малої: Київський завод “Арсенал”, Донецька шахта “Вітка-Глибока”, Львівська середня школа № 1 імені Івана Франка, Десятий міжнародний з’їзд славістів, Центральна наукова бібліотека імені Володимира Вернадського НАН України.

У скорочених назвах перше слово звичайно подається з малої літери, а символічна назва (у лапках) – з великої: об’єднання “Кристал”, стадіон “Динамо”, фабрика дитячих іграшок “Перемога”. Одначе коли скорочена назва вживається замість повної (на вивісках, етикетках тощо), то її початкове слово пишеться з великої літери: Комбінат “Прогрес”, Кооператив “Садівник”, Середня школа № 2.

б) Перше слово власних назв академій, інститутів, науково-дослідних установ, театрів, кінотеатрів, музеїв, парків культури та відпочинку тощо пишеться з великої літери, незважаючи на те, що воно є родовим позначенням: Книжкова палата, Державний музей українського образотворчого мистецтва, Парк культури імені Максима Рильського.

в) З великої букви починається перше слово складених назв типу: Київський будинок мод, Харківський палац метробудівців, Львівський палац одруження.

З цієї літери може писатися перше слово й скороченого найменування, якщо відповідна повна назва вже згадувалася в тексті, а також – на вивісках: Будинок учителя, Клуб трамвайників, Палац урочистих подій.

Коли ж до складу найменування установи входить сполучення, яке може виступати як її самостійна назва (без початкових слів), то воно подається з великої літери: Оперний театр (від Державний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка), Третьяковська галерея (від Державна Третьяковська галерея) і под.

Астрономічні назви (незалежно від кількості їхніх складників) пишуться з великої букви: Велика Ведмедиця, Волосожар, Марс, Сатурн, Юпітер, Велика Магелланова Хмара, Молочний Шлях, Сонце, Земля, Місяць.

Так само і народні назви сузір’їв та галактик: Великий Віз, Чумацький Шлях, Пасіка, Квочка тощо. Родові означення при астрономічних назвах починаються з малої літери: зірка Альтаїр, комета Галлея, сузір’я Великого Пса, туманність Андромеди.

Назви сторін світу – захід, південь, північ, схід – звичайно подаються з малої літери. Якщо під цими найменуваннями розуміють краї чи народи, тоді ставимо велику букву: Далекий Схід, Західна Україна, курорти Півдня, Південне Полісся, Північна Буковина, Східна Європа.


***********************************


Ступені порівняння прикметників

Та сама якість може виступати в різних предметах неоднаково. Тому слова, які її передають, вказують на звичайну міру ознаки, на більшу, ніж в іншого такого самого предмета, або більшу, ніж у всіх них. Це ступені порівняння якісних прикметників (і похідних від них прислівників): звичайний, вищий і найвищий.

В утворенні та вживанні вищого і найвищого ступенів зчаста трапляються помилки. Тож годиться запам’ятати:

1. В українській мові вищий ступінь утворюється за допомогою суфіксів -іш-, -ш-, що їх додають до основи чи кореня звичайної (так званої нульової) форми якісного прикметника: новий – новіший, розумний – розумніший; молодий – молодший, дешевий – дешевший. Причому може відбуватися чергування звуків: с+ш – щ (високий – вищий), г, з, ж+ш – жч (дорогий – дорожчий, низький – нижчий, тяжкий – тяжчий).

2. Значення вищого ступеня має також сполучення звичайної форми прикметника зі словами більш або менш: більш вдалий, більш доступний, менш вередливий, менш зрозумілий. Однак для української мови природнішими є форми із суфіксами -іш-, -ш- (зеленіший, солодший). Прислівники більш, менш найчастіше поєднуються з відносними прикметниками, дієприкметниками: “Цей район більш населений, ніж промисловий”.

Припускаються похибок ті, хто сполучає лексеми більш чи менш з формою вищого ступеня прикметника, а не з нульовою. Отже, більш лагідний, менш тривкий (а не більш лагідніший, менш тривкіший).

3. Найвищий ступінь порівняння прикметників утворюється за допомогою префікса най-, який додають до форми вищого ступеня: швидший – найшвидший, миліший – наймиліший. Форми найвищого ступеня можуть уживатися також з підсилювальними частками щонай... (що+най), якнай... (як+най), котрі надають їм значення найбільшої або найменшої міри якості ще категоричніше: щонайдорожчий, щонайтісніший, якнайкращий, якнайменший.

4. Аналітична (складена) форма найвищого ступеня порівняння утворюється додаванням слів найбільш або найменш до нульової форми: найбільш прогресивний, найбільш зручно, найменш рентабельний, найменш переконливо.

5. Не слід за російською мовою для вираження найвищого ступеня використовувати слово самий: самий близький, самий небезпечний, самий щирий. По-українському: найближчий, найнебезпечніший, найщиріший. Природні фрази: найбільша (а не сама більша) заслуга, найвартісніші (а не самі вартісні) речі, найважливіший (а не самий важливий) іспит.

6. У нашій мові ступені порівняння прикметників утворюються і вживаються не зовсім так, як у російській. Лучшие люди українською не кращі, а найкращі люди, высшая мера наказания – не вища, а найвища міра покарання, высшее качество – не вища, а найвища якість; словосполучення высшая аттестационная комиссия треба перекладати найвища атестаційна комісія, высший законодательный орган – найвищий законодавчий орган.

7. Вищий ступінь порівняння прикметників часто виражається в російській мові не прикметником, а прислівником: брат моложе меня. По-українському: брат молодший від мене (за мене, ніж я). Неправильно: брат молодший мене, брат молодше мене.

8. Крім ступенів порівняння, українська мова володіє іншими засобами вираження міри якості. Це суфікси, префікси, відповідні прислівники: білявий, чорнявий, кислуватий (суфікси можуть мати значення неповного виявлення ознаки, тому ненормативним є вислів сир трохи кислуватий), прегарний, дуже гарний, надзвичайно талановитий і т. ін.

Для цього можуть добре прислужитися чимало сполучень простої (синтетичної) форми вищого ступеня зі словами багато, набагато, значно, далеко, ще, якомога тощо: багато кращий, не набагато сильніший, значно густіший, далеко менший, ще рівніший, “Якомога швидше утікай” (Іван Котляревський).

Невживаними в літературній мові є утворення з префіксом по-: поближче, повище, повлучніше, погарячіше, поглибше, поласкавіше, пошвидше. Тут можна легко обійтися і без нього: ближче, вище, швидше...

Драматизований – драматичний – драматургічний

Драматизований – відображений у драматичній формі; такий, що посилює напруженість. Драматизована (інсценована) повість. Драматизована ситуація.

Драматичний – сповнений драматизму. Драматична поза. Драматичний тенор.

Драматургічний – який стосується драматургії, драматурга. Драматургічна майстерність.

Зачин – почин

Передають різні відтінки значення. Зачин – перші вступні рядки або фрази у художніх творах. “Письменник майстерно користувався казковим засобом зачинів і закінчень” (з журналу). Почин – 1. Перші моменти вияву якоїсь дії, початок. “Він (Тугар Вовк) святкував почин свого нового життя” (Іван Франко).

2. Ініціатива, починання. Патріотичний почин.

Низинний – низовий

Збігаються у розумінні “нижчий від навколишніх земель; котрий перебуває на низині (низовині)”. Низинний край, низинна рослина.

Тільки низовий уживається в значеннях: а) вітер, який дме низом, переважно від води; б) низове козацтво; в) який пов’язаний з широкими масами, обслуговує їх. Низовий осередок, низова партійна робота.

Виклад – викладання

Виклад – письмова чи усна розповідь про щось; стиль, манера розповіді, опису. Детальний виклад, популярний виклад, форма викладу. “Доцент перейшов до викладу головних думок свого реферату” (Микола Руденко).

Викладання – дія або результат її, коли щось викладають, виймаючи з чогось, тощо. Викладання товарів у крамниці, викладання візерунків.


***********************************


Подих – дух – дихання

“Вершник перевів подих, кинув оком на юрбу”; “Йому навіть подих перехопило. Скільки тут хліба!” Навівши ці фрази, взяті з творів сучасних українських письменників, тонкий знавець нашої мови Борис Антоненко-Давидович звернув увагу на недоречність у них слова подих. Адже воно означає не “дихання”, а “подув”: “Клени обсипаються від найменшого подиху вітерця” (Олесь Донченко), або вказує на нові впливи: “Подих нової епохи дійшов і до цього маленького міста” (з журналу). Російські відповідники – дуновение, веяние.

Навпаки, там, де йдеться про дихання, українська класика вдавалася до слів дух (“Вона аж зблідла, дух забивсь” – Іван Нечуй-Левицький; “Молодиця не переведе духу, верещить” – Марко Вовчок), віддих (“Він затамовує навіть віддих, боячись подати знак життя” – Михайло Коцюбинський), дихання (“Інші квіти в диханні весни розцвітуть” – Володимир Сосюра).

Російському вислову задержать дыхание відповідають затамувати (зупинити, затримати) дух (“Вони проминули ще десяток склепів, затамувавши дух” – Юрій Смолич), затамувати віддих (“Олег, затамувавши віддих, визирнув з-за димаря” – Олесь Донченко). А зворот перевести дыхание перекладається українською звести дух, перевести (відвести) дух, відсапнути (“Лаговський важко одсапнув з того прудкого ходіння” – Агатангел Кримський), відітхнути (“Я став, відітхнув важко, озирнувся довкола і знов відітхнув” – Іван Франко). У російського нельзя дух перевести – українські відповідники не можна дух відвести, не здихнутися.

Особистий – особовий

Дуже часто їх плутають. Кажуть і пишуть: особистий склад військової частини (треба: особовий), особові речі учня школи-інтернату (треба: особисті). А як правильно – особиста чи особова справа, особисті чи особові рахунки? Можливі обидва словосполучення, але кожне з них треба вживати в певному контексті. Особиста справа – це справа, яка стосується окремої особи, зумовлюється її власним бажанням і діями. Наприклад: “Мати вважала, що одруження сина – його особиста справа”.

Особова справа – сукупність документів про об’єктивні дані працівника установи, підприємства, закладу, організації і т. ін., у яких відбивається його трудова діяльність. “У начальника відділу кадрів комбінату всі особові справи в зразковому порядку” (з газети).

Особовий рахунок – рахунок конкретної людини в ощадному банку і картка, в котрій фіксується рух грошей (надходження й видача); у бухгалтерії ЖЕКу – картка квартиронаймача, куди записують нарахування плати за квартиру й комунальні послуги.

Особисті рахунки – стосунки, що склалися між певними особами. Отже, особистий уживаємо, коли йдеться про людську індивідуальність, про те, що стосується долі, почуттів, переживань, власності окремої особи. Особисте життя, особиста думка, особисті уподобання, особиста відповідальність, особисті речі; “Але ж без особистого щастя життя – не життя, людина – не людина” (Іван Франко). Особистий – який здійснюється індивідуумом безпосередньо, а не через інших. Особистий запис. “Хворий був під особистим наглядом” (з журналу). “Взяти під особистий контроль” (з розпорядження).

Особовий – такий, що стосується особи взагалі, багатьох осіб. Входить до стійких словосполучень: особова назва, особове посвідчення, особовий склад. Цей прикметник уживається також як граматичний термін: особовий займенник, особові закінчення дієслів, особові речення.

Вирувати – нуртувати

Синонімічні дієслова, котрі виступають у прямому й переносному значеннях. Про явища природи, стихійні сили, коли йдеться про рух, неспокій, однаково можна сказати і вирувати, і нуртувати. Вирують течія гірської річки, повінь; нуртують весняні води, море. Можливо, в семантиці слова нуртувати ледь відчутно проступає значення “б’є джерело”, тоді як вирувати насамперед указує на бурхливість, швидкість потоків води, повітря вогню тощо. Наприклад: “Вирували вітри з дощами, виложили недокошені хліба” (Кость Гордієнко), “В моїй душі вирують бурі. І поряд глухо спокій спить” (Микола Нагнибіда), “Все в душі нуртує – клекоче гнівом, непідробним, лютим і непримиренним” (Василь Большак).

Про людські пристрасті, боротьбу, неспокій так само кажуть, що вони вирують, нуртують. Від часто вживаного словосполучення вирує життя (“А життя навколо нас аж вирувало” – Ірина Вільде) усталилася у публіцистиці метафора вир життя. Також у тому самому значенні використовують нуртувати: “У середньовічних містах постійно нуртували соціальні рухи” (з журналу).

Крім семантичної близькості, обидва синонімічні дієслова мають подібну звукову будову, що спричиняється до їхньої стилістичної функції урізноманітнення художніх і публіцистичних текстів.

Мулкий – мулький

Розрізняються значенням.

Мулкий – укритий мулом, з мулом. Мулке дно, мулкий берег, мулкий ставок.

Мулький – який муляє; переносно: той, що гнітить. Мулький рюкзак, мульке ліжко, мулькі спогади. Похідне – мулько. На серці щось мулько.

Неминучий – неминущий

Часом їх взаємозамінюють. Цього робити не слід, адже лексеми виражають неоднакові поняття.

Неминучий – якого не можна уникнути, обійти; який обов’язково має настати, відбутися; певний, очевидний; неодмінний. “Зачав Василько плакати. Віщував, що бійка неминуча” (Лесь Мартович); “Як на неминучу смерть, виряджалися селяни до волості” (Андрій Головко).

Неминущий – який ніколи не минає, не втрачається, не забувається; вічний, постійний. “Є, одначе, у минулому щось таке, що хочеться назвати неминущим, вічним” (Олександр Довженко); “Без наявності найширшого синтезу годі створити образ великої узагальнювальної сили і неминущого невичерпного змісту” (Андрій Малишко)


***********************************


Тезис – теза

Відомо, що в словах такого типу російська мова надає перевагу утворенням на -ис: кризис, оазис, тезис. А в українській прижився варіант з -а: криза, теза. “Ваша справа ще молода, а вже мусила різні кризи перебувати” (Леся Українка); “Я просто переказую вам тези майбутньої доповіді” (Вадим Собко). Щодо лексем оаза й оазис, то в художній літературі вживаніша перша: “Тепер Кирило ходив уже не сам – панна Устя знала чудові куточки, оази квіток” (Михайло Коцюбинський); “Високі стрункі пальми росли під палючим сонцем. То була оаза серед пустельних пісків” (Любомир Дмитерко). Засоби масової інформації користуються обома цими словами. Однак з огляду на поширенішу в нас модель (криза, теза) слово оаза має стати основним у всіх функціональних стилях.

Живописний чи мальовничий?

Мовці вельми уподобали прикметник живописний, тулячи його безоглядно. “Які тут живописні куточки!” – ділиться враженнями учасник радіопередачі. “Запрошуємо читачів надсилати кольорові фото до нашої рубрики “Живописна Україна” – читаємо в одному з журналів.

Відповідниками до слів живопис та його похідних є малярство, малярський і маляр. Лексема маляр позначає в українській мові, як і в інших європейських, не тільки робітника певного фаху, який фарбує дахи, паркани та інші предмети, а насамперед митця, художника, писав Борис Антоненко-Давидович. “Пам’ятаєте, в романі Золя маляр вішається з розпачу, бо не може барвами змалювати свій ідеал” (Леся Українка).

Є в нашій мові (чомусь занехаяне тепер) слово мальовничий, що означає “гарний, красивий, милий для ока, привабливий”. “Там дуже мальовнича місцевість: дикі гори, тайга” (Микола Трублаїні).

Близький за змістом до мальовничий прикметник барвистий. “Сни барвисті” (Микола Вороний); “Хай молодість наша свята і крилата іде по барвистій землі” (Володимир Сосюра).

З цього всього можна зробити висновок, що наведені сполучення “живописні куточки”, “живописна Україна” краще замінити на “мальовничі куточки”, “мальовнича Україна”.

Мальовничі куточки можуть стати малярськими, коли їх перенести з природи на полотно художника.

Закінчення, а не заключення

У літературній мові, коли йдеться про кінцеву частину чогось, уживають слово закінчення. “Колосок вирішив ждати закінчення бою, щоб знайти того героя, хто вчинив цей подвиг” (Василь Кучер); “Олімпіада відбулася після закінчення занять у школах” (Леонід Смілянський). У таких випадках інколи помилково використовують штучне слово заключення. Якщо мають на увазі підсумок якоїсь наукової праці, доповіді, слід говорити про висновки. Іменник закінчення (епілог) виступає тоді, коли мовиться про останню частину художнього твору.

Сповнений – наповнений

Сповнений здебільшого сполучається зі словами абстрактного значення, що виражають моральний стан, емоції людини, та керує родовим відмінком. “І кожен рух його був сповнений поваги” (Максим Рильський); “Тоді звилась полум’яна, гучна мелодія, горда і буйна, сповнена болю і розпачу, що збудила всі струни” (Леся Українка).

Наповнений частіше поєднується з лексемами, які передають фізичне значення, і вимагає після себе додатка в орудному відмінку. “Пахнуть черешні, наповнені соком і глеєм” (Кость Герасименко); “У склянці, наповненій аж по сам край свіжою водою, стояли вони (рожі)” (Ольга Кобилянська).

Щастити – таланити – везти

Якщо людина має несподіваний успіх у якійсь важко розв’язуваній справі, кажуть, що їй щастить, таланить (фортунить). “На літературному полі мені щастить” (Михайло Коцюбинський); “Був (Довбуш) дуже веселий, бо таланило йому дивовижно” (Володимир Гжицький). В усному мовленні досить поширене використання в цьому значенні дієслова везти. “Дивись, як повезло: виграв у конкурсі “Фортуна” автомобіль” (з живих уст).

В останні десятиріччя воно витискує з ужитку свої синоніми. Тим часом у словах щастити і таланити прозоріша семантика (від щастя, талан – щаслива доля), і саме через це ними треба послуговуватися ширше. Таланити давно притаманне українській мові, раніше досить часто вживалося, тож немає підстав і рації відмовлятися від нього тепер. А про щастити й казати годі. Щодо дієслова везти, то основне його значення – “переміщати щось транспортним засобом” (“Порадилися разом, і Прокіп повіз продавати пшеницю”, Михайло Коцюбинський). Чому б не залишити йому тільки це значення, а в інших випадках вживати лексеми щастити, таланити.

Ці дієслова мають семантичний відтінок “сприятливий збіг обставин, незалежний від дій, намагань, прагнень людини”. Якщо ж ідеться про досягнення позитивного результату внаслідок власних активних дій, а не щасливого випадку, можна вживати слово вдаватися (вдатися). Наприклад: “Після багатьох спроб ученому, нарешті, вдалося одержати речовину, яку він так довго шукав” (з журналу).

Псалом – псальма

Псалом – релігійна пісня, молитва, що входить до Псалтиря; переносно – гімн.

Псальма – вокальний твір переважно духовного змісту; первісно – покладений на музику псалом.

Статист – статистик

Статист – актор, який виконує ролі без слів, учасник масових сцен.

Статистик – фахівець із статистики, людина, яка займається статистикою.

Верстак – верстат

Верстак – спеціальний стіл із пристроями для кріплення оброблюваних ручним способом дерев’яних або металевих предметів. Не змішувати з верстатом – машиною, механічним устаткуванням.

Аполог – апологет

Аполог – невелике алегоричне оповідання в античній і стародавній літературі, в якому персоніфікуються тварини й рослини, що поклало початок розвиткові байки.

Апологет – захисник тих або тих учень, теорій чи течій.

Річковий – річний

Річковий – прикметник від слова річка.

Річний – прикметник від слова рік.


***********************************


Узгодження займенників з числівниками

З числівниками два, три, чотири іменник завжди ставимо в називному відмінку множини: два тижні, три квартали, чотири автомобілі; з числівниками, починаючи від п’яти, – в родовому відмінку множини: “П’ять маленьких діток сплять” (переклад Лесі Українки).

Тільки іменники, які в множині втрачають суфікс – ин-, та іменники четвертої відміни при числівниках два, три, чотири стоять у формі родового відмінка однини: двадцять два слобожанина (бо слобожани), сорок три киянина (бо кияни), п’ятдесят чотири селянина (бо селяни); два імені, три галченяти, чотири племені.

Якщо числівники два, три, чотири вказують не на точну, а на приблизну кількість, тоді відповідний іменник треба ставити перед ними в родовому відмінку множини: років два, діб зо три, тижнів чотири.

Зі складеними числівниками відмінок іменника залежить від останнього числа, тобто коли воно два, три, чотири, буде називний (триста дві книжки), а коли п’ять і далі – родовий множини: шість рідних братів, чотирнадцять нових будинків. За зразком числівника п’ять відмінюються числівники від дев’яти до двадцяти включно, а також тридцять. Числівники сорок, дев’яносто, сто в непрямих відмінках (родовому, давальному, орудному й місцевому) вживаються із закінченням – а: сорока, дев’яноста, ста.

Неозначено-кількісні числівники кільканадцять, кількадесят відмінюються як п’ять. У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини: з трьохсот п’ятдесяти семи тисяч шестисот двадцяти чотирьох (гривень). Збірний числівник двоє в непрямих відмінках має форми числівника два, інші збірні (троє, четверо, п’ятеро і т. ін.) – форми відповідних кількісних числівників. Числові найменування нуль, тисяча, мільйон, мільярд відмінюються як іменники: нуль як кінь, тисяча як круча, мільйон як медальйон, мільярд як кілограм.

Збірні числівники поєднуються:

а) з іменниками чоловічого роду на означення осіб, тварин і птахів: двоє житомирян, троє учнів, четверо коней, п’ятеро орлів;

б) з іменниками середнього роду: двоє вікон, троє відер (а також два вікна, три відра), троє лошат, четверо курчат;

в) з іменниками, що вживаються лише в множині: двоє воріт, троє ножиць, четверо окулярів. Після збірних числівників (окрім обидва) іменник виступає у родовому відмінку множини (четверо голубів), а після обидва, обидві – у називному множини (обидва хлопці, обидві сестри). У непрямих відмінках іменник і числівник стоять в одному відмінку: двох робітників, двом робітникам.

У датах назви місяців уживаються в родовому відмінку: перше лютого, першому лютого, з першим лютого (а не лютим).

Порядкові числівники перший (перша, перше), другий (друга, друге), четвертий (четверта, четверте), п’ятий (п’ята, п’яте), сотий (сота, соте) тощо відмінюються як прикметники твердої групи, а третій (третя, третє) – як прикметники м’якої групи.

У складених порядкових числівниках відмінюється останній компонент: тисяча дев’ятсот тридцять четвертий рік – тисяча дев’ятсот тридцять четвертого року.

Дробові числівники читаються так: 1/2 – одна друга, 1/3 – одна третя, 1/4 – одна четверта, 5/2 – п’ять других, 2/3 – дві треті, 3/4 – три четверті, 4/3 – чотири треті, 3/5 – три п’яті, 2/7 – дві сьомі, 9/10 – дев’ять десятих. Відмінюються вони як звичайні числівники: двом третім, трьома п’ятими; ділити на одну двадцяту. Половина (1/2), третина (1/3), чверть (1/4) відмінюються як звичайні іменники. Числівники півтора (відра), півтори (тисячі), півтораста не відмінюються.

Після дробових числівників, а також після півтора, півтори іменник стоїть у родовому відмінку однини: двох десятих відсотка, двома десятими відсотка, півтора місяця, півтори тонни. Зрідка він може мати форму родового відмінка множини: дві п’яті виробів, одна десята запасів золота.

Половина – третина – чверть

Половина зазвичай виступає зі словами перша, друга (перша половина дня, друга половина матчу тощо). В усному мовленні часом неправильно утворюють звороти “більша половина”, “менша половина”. Неможливість такого поєднання лексем випливає з того, що половина означає одну з двох рівних, а не різних частин цілого. Невдалий також вислів “остання половина” (краще: “друга половина”).

Кількісний іменник раз у сполученні з числівником та іменником половина має форму рази (чотири з половиною рази). Якщо цей самий числівник виражений десятковим дробом, то раз має форму родового відмінка – чотири й п’ять десятих раза.

У доповідях, звітах уникають уживання простого дробу зі знаменниками 2, 3, 4: замість 1/2, 1/3, 1/4 пишуть і говорять половина, третина, чверть. Але при протиставленні, а також при спеціальному наголошенні можуть використовуватися й дробові числівники. “Одна третя студентів інституту поїхала на виробничу практику в західні області України, а дві треті – в центральні” (з газети).

Коли співвідношення 1/3 або 1/4 передаються словами третина, чверть, то перед ними не треба ставити числівник одна (неправильно: одна третина, одна чверть).

Стилістична традиція щодо вживання лексеми третина без числівника одна підтримується ще й морфологічним складом третини: адже до неї входить суфікс – ин-, що надає слову значення одиничності, й тому відпадає потреба у вживанні числівника. Мабуть, за аналогією до третини і чверть узвичаєно ставлять без одна.

Дробові числа, які мають у знаменникові цифри 5 і далі, вживаються без слова частина (частка). “На сьогодні вже виконано одну п’яту (а не одну п’яту частину, одну п’яту частку) роботи”. Стилістично невдалим є передавання дробу з чисельником одна та знаменником 5 і далі без називання чисельника – за аналогією до третини, чверті – там, де наводяться точні підрахунки. “На сьогодні вже виконано п’яту частину (треба: одну п’яту) роботи”.

Проте в усному мовленні та в художній літературі таке слововживання є звичним: “Коли б хоч десята частина з його бажань здійснилася...” (Михайло Коцюбинський).

Кирка – кірка

Кирка – ручне знаряддя для подрібнювання, розколювання твердих порід, льоду.

Кірка – верхній затверділий шар чогось, тонка кора.


***********************************


Талан – талант

Це пароніми, близькі за звучанням, але різні за значенням. І тому часом не лише в усному мовленні, а й на письмі їх плутають. Як ось в одному з сучасних художніх творів: “ – Максиму бути головою, – казали люди в селі, – талан у нього до землі”. Зрозуміло, що тут має стояти іменник талант. А талан означає “доля, життєвий шлях, щастя, удача”. Таке його вживання йде з фольклору, згадаймо, наприклад: “Ой світе мій ясний, світе прекрасний, Який мій талан нещасний” (народна пісня). Цей самий зміст вкладали в нього й українські класики: “Нащо мені врода, Коли нема долі, нема талану” (Тарас Шевченко), “А менший працює, як риба об лід побивається, та нічого не вдіє, ні в чому нема йому талану” (Олекса Стороженко). Талант – видатні природні здібності; хист, обдаровання. “Наша Настя має талант і охоту до музики” (Іван Нечуй-Левицький). Так називають і того, кому властиві ці якості. “Ви не знаєте, скільки то у нас талантів молодих” (Василь Стефаник). Коли в людини нема таланту, кажуть, що вона неталановита, а не безталанна. Безталанний – це нещасний, знедолений. “А я бідний, безталанний, Без пари, без хати, Не довелось мені в світі Весело співати” (народна пісня). Безталання – гірка, лиха доля; недоля. “Розвіялося оплакане всіма віками дівоче безталання” (Кость Гордієнко).

Ласиця, а не ласка

Є в українській мові, зазначає автор книжки “Культура слова” Олександр Пономарів, кілька паронімічних груп, що мають однакове значення: ласиця – ласка (невелика хижа тварина), самиця – самка (особина жіночої статі), палиця – палка, полиця – полка. Класики української літератури охоче вживали утворення на -иця. “Вона прилипла до нього, мов ласиця, а її блискучі, майже дикі очі впилися жадібно в його блідаве, ніжне обличчя” (Ольга Кобилянська); “Щупаки пливли у прибережні води вслід за самицями, як завжди, рік у рік” (Максим Рильський); “Няня казала, що то був велетень із залізною палицею і що його не брали ні куля, ні меч” (Степан Васильченко); “Книжкові полиці від підлоги до високої, розмальованої стелі займали дві стіни” (Зінаїда Тулуб).

А от які фразеологізми маємо зі словом палиця: без палиці не підступай, вставляти палиці в колеса, з-під палиці, палицею кинути; любить, як собака палицю; палиця на два кінці, перегинати палицю. Форми з -ка активізувалися в радянський період під впливом російської мови і досі переважають у нашій пресі: “Люмпен хоче всього й одразу – смачно їсти, шикарно одягатися і спати з красивою самкою” (з газети). Тепер треба повернутися до традиційних українських утворень лaсиця, самиця, палиця, полиця.

Спазм чи спазма?

У сучасній літературній мові поширені обидві форми: як медичний термін ця лексема виступає в чоловічому роді (“У недужого був глибокий спазм”); як загальновживане слово – у жіночому (“Мій старий, – сказала бабуся, – вже пережив спазму”). Іменник фальш у чоловічому роді чергується з формою жіночого роду: “Фальш у її голосі різав Яринці слух” (Олекса Десняк); “Арсенова душа не виносила брехні й фальші” (Любомир Дмитерко). Хоч категорія чоловічого роду для цього слова старіша за категорію жіночого, проте друга витискує з мовлення першу.

Поприще – нива, поле

Мовці чомусь вельми вподобали старослов’янське слово поприще (на поприщі), забуваючи про українські відповідники, які, безперечно, більше суголосні сучасності. Хіба не краще звучить, скажімо, на ниві? “На старшинській ниві і розкрилися повністю всі його (Багірова) таланти” (Олесь Гончар). Або інший вислів – на полі. “Сьогодні моє свято. Найбільше в житті. 55 років скромної праці на літературному полі” (Ольга Кобилянська).

Жива народна мова не знає іменника поприще, але в ній, як слушно зауважують фахівці, є схоже за звуковим складом дієслово поприщити, що викликає в людей комічні непорозуміння, коли вони читають газети чи слухають теле- і радіопередачі й натрапляють на цей непопулярний архаїзм.

Купили зошити – купили зошитів

Яка семантична відмінність між цими словосполученнями?

Різниця полягає ось у чому: знахідний відмінок указує на те, що дія поширюється на всю кількість (купили всі зошити, які були), а родовий – на те, що дія поширюється не на всю кількість, а тільки на певну її частину (купили зошитів означає “взяли частину тих, що були там”).

Дистанція – інстанція

Слова з різним значенням, якими інколи користуються неправильно, замінюючи одне одним. Наприклад, можна почути: “Вона зверталася по всіх дистанціях (треба: інстанціях) і таки добилася свого”.

В українській мові дистанція (відстань, проміжок) уживається як військовий, спортивний і залізничний термін. “Доки очі не звикнуть до гірських умов, старший лейтенант заборонив і собі, і своїм підлеглим визначати дистанцію на око” (Олесь Гончар), середня дистанція, спринтерська дистанція, подія на 6-й дистанції шляху. Переносно це слово часто вживають для характеристики близькості чи віддаленості людей у спілкуванні. “Він завжди тримався певної шанобливої дистанції у стосунках з колегами” (з газети).

Інстанція – щабель, ланка у системі підпорядкованих один одному державних, адміністративних органів. “Архітектурні й планувальні інстанції, певне, недостатньо підготувалися до цієї складної і важливої справи” (Олександр Довженко), “Він, Русевич, довів потребу реконструкції перед вищими інстанціями” (Юрій Шовкопляс).

Присмак – присмака

Присмак. Додатковий смак у чомусь; переносно – відтінок, забарвлення: гіркий присмак, присмак свіжих плодів; у виступах артистів помітно присмак трюкацтва.

Присмака. Те, що додають у страву, аби вона була смачною; приправа: борщ без присмаки.


***********************************


Купувати – купляти

Дієслова недоконаного виду, що називають ту саму дію.

Але якщо від першого з них можна утворити доконаний вид (купити), то від другого – ні. Купувати широко вживають: “Продай, милий, сиві бички, купи мені черевички” (з пісні); витрішки купувати, кота в мішку купувати, за що купив, за те й продав. Слово купляти, ймовірно, пов’язане з російським іменником купля (український купівля). Отже, купувати – купити та всі форми від них (купував, купую, купуватиму, купуй, купуючи, купив, купивши) нормативні. А ось купляти й форми від нього (купляю, купляв, куплятиму) СУМ та Російсько-український словник подають з ремарками рідковживане, розмовне. Так і треба його трактувати.

Зазіхати чи посягати?

Словник Бориса Грінченка посягати пояснює як “засувати руку” і дає приклад: “посягни в кишеню, вийми грошей жменю”. Посягання – похідне від посягати – стали вживати десь у 60-х роках за часів “розгулу” теорії злиття мов. Використання названого дієслова у значенні “зазіхати” (“пристрасно бажати, намагатися захопити, привласнити щось”) іноді допускали класики. Однак це не може бути підставою для узаконення лексеми в сучасній мові. Класики творили літературну мову і в тому процесі їм доводилося вживати такі слова, як посланіє, ученіє тощо. Але сучасна мова обходиться без посланій та ученій. Так само вона може обійтися і без слів посягати й посягання, наголошує Святослав Караванський.

Маю – повинен

Мовознавець також зазначає, що нині дуже рідко почуєш слова мусить, має у парі з інфінітивом дієслова: маю поїхати, мушу спитати; їх тотально заступили лексеми повинно, повинні, повинен, повинна. Зразок такого висловлювання: “На форумах були прийняті резолюції, які повинні були бути включені у загальну постанову”. Тут замість короткого українського мали бути вжито довжелезну і важку конструкцію повинні були бути. Творці язичія культивували такі форми, бо вони наближені до російських.

Можна вичитати з газет і почути з уст мовців вислови:

Це немислимо собі уявити,

Зава неможливо дочекатися,

Сумніватися не доводиться.

Ці фрази копіюють російські форми немыслимо, невозможно та не приходится. Щоб вони зазвучали по-українськи, треба тільки згадати правильне наше слово. Ним є годі. Воно заступає в мові низку калькованих зворотів. Наведені неоковирні вислови одразу стають “оковирними”, коли вдатися до годі:

Це годі собі уявити,

Зава годі дочекатися,

Сумніватися годі.

До слів, що зникли або зникають з активного вжитку, належить і лексема коштом. Сьогодні щораз частіше використовують вислів за рахунок:

Ремонт за рахунок держави,

Економія за рахунок скорочення штатів.

А чи не краще сказати:

Ремонт коштом держави,

Економія коштом скорочення штатів.

Рідкісний гість у сучасному мовленні прикметник славетний. Його всюди заступає слово знаменитий, яке в незіпсутій українській мові мало зовсім інше значення: знаменитий обід, знаменита бекеша. Такий ужиток відповідає значенню десь посередині між чудовим і неперевершеним. Тепер знаменитий – відповідник російського великолепный. Отже, зі зміною слова славетний на знаменитий українська мова зазнала одразу двох втрат: майже зникло питоме славетний, а знаменитий набуло іншого змісту.

Нині на означення знамените вино нам треба говорити дуже добре вино, або чудове вино, що збіднює мову, позбавляючи її яскравих і влучних слів.

Кажуть і пишуть: я в жасі або я в шоці. Автори таких перлів здерли живцем російські вислови я в ужасе, я в шоке без жодного огляду, як потворно вони звучать по-нашому. А чому б не послугуватися самобутніми українськими зворотами мене взяв жах, мене взяв шок.

Дійсно – справді

За спостереженням фахівців, має значно більше поширення, ніж це зумовлено семантично, прислівник дійсно; скрізь, окрім деяких випадків (у діловодстві), відчутно сильніше замість нього може виступати слово справді (подекуди насправді). Так само й з лексемою чисто, її успішно замінює (на практиці, на жаль, не часто) суто, і це завжди звучить по-українському. Досить поширене в нас пізніше й дедалі менш уживане згодом. Вони не тотожні за значенням, однак перше, що зберігає порівняльний відтінок, майже повсюдно агресивно витискує слово згодом, яке такого відтінку не має. Прикро, але мовці стали рідше використовувати впродовж року, ніж протягом (трапляється і взагалі помилкове в часовому значенні на протязі); відтоді, ніж з того часу, з тих пір; оскільки, ніж так як, тому що; з огляду на..., ніж через те. Часто вживають у тому числі, хоч цей канцелярит у багатьох випадках можуть вдало замінювати зокрема чи його мало вживаний в усному мовленні відповідник зосібна.

Або взяти вислів з точки зору, що є буквалістичним перекладом російського с точки зрения. Він чомусь популярніший у мовців, аніж “більш українські” під кутом зору, з погляду: в багатьох контекстах маємо говорити саме так. Активно й доречно вживається принаймні, трапляється і в крайньому разі, але зовсім рідко здибуємо в цьому значенні щонайменше. Назагал форми на що- (щотижня, щодня, щонайближче, щодуху і т. ін.) мали б використовуватися частіше (як зручні й компактні), натомість переважають кожного тижня, кожного дня...

У нашій мові паралельно існують наприклад і приміром, до прикладу; мабуть, очевидно й очевидячки; звичайно і зазвичай; безумовно і поза сумнівом; напевне і певне; до речі, між іншим і до слова; нарешті, зрештою і врешті-решт; по суті і власне, властиво; на мою думку і на мою гадку; правду (відверто, щиро) кажучи і правду сказати; крім того та до того ж і т. ін. З наведених слів активно задіяні в усному мовленні далеко не всі (вони названі тут у своїх групах останніми), а такі, як либонь (мабуть), далебі (справді) та деякі інші взагалі можуть перейти до розряду застарілих.


***********************************


Відноситися – ставитися – стосуватися

Перше з дієслів має кілька значень. Насамперед – “переміщатися”. “Пил відноситься вітром у море” (Олександр Сизоненко). У розумінні “перебувати в певній відповідності, співвідношенні з чимось” теж уживається відноситися. Зокрема в математиці воно виражає зв’язок між членами пропорції. Наприклад: “А так відноситься до В, як С до Д”. У лінгвістиці: “Крім головних і другорядних членів, у реченні можуть бути слова, які відносяться до нього в цілому або до якоїсь його частини” (з підручника).

Найчастіша помилка, коли це дієслово використовують у значенні “ставитися”. “Студенти сумлінно відносяться (треба: ставляться) до своїх обов’язків”, “Петро з погордою відноситься (треба: ставиться) до друзів”.

Стосунок до когось або чогось може передаватися словом стосуватися. “Наказ директора стосується всіх” (а не відноситься до всіх). Коли йдеться про байдужість особи до якоїсь обставини чи дії іншої особи, іноді – про демонстративну незацікавленість, удаються до форми не обходить. “Мене ся справа не обходить зовсім...” (Іван Франко). Якщо мовиться про належність до певного кола, групи, категорії людей, до якогось класифікаційного розряду, періоду і т. ін., слід ставити лексему належить (часом – припадає). “Пшениця належить до родини злакових”, “Ця подія припадає на початок ХХ сторіччя”.

У мене є – я маю

Там, де росіяни кажуть у меня есть, українці вживають я маю. Але останнім часом багато хто з наших мовців також став використовувати форму у мене є, яку створено за російським зразком. Тож треба послуговуватися не калькою, а питомим українським зворотом я маю, який відповідає сучасній літературній нормі.

Виконавський – виконавчий

Прикметники, що мають спільний корінь, але різний зміст. Тому й не можна їх взаємозамінювати, бо це призведе до похибок.

Виконавський – який стосується виконання музичного, літературного твору, певної ролі в театральній виставі тощо. Виконавський колектив, виконавська майстерність, виконавське мистецтво, виконавський стиль.

Виконавчий – який здійснює рішення, постанови, практичне керівництво чимось. Виконавчий комітет, виконавчий орган, виконавча команда.

Співробітництво – співпраця

Дуже модне нині слово співробітництво. Але краще вживати українське співпраця. І коротше, і не повторює чужих моделей.

Державний – державницький

Словотвірно і семантично вони споріднені з іменником держава, однак розрізняються відтінками у значенні, а головне – сполучуваністю.

Державний – той, що належить державі, символізує її сутність (власність, кошти, мова, підприємство, політика, службовець, герб, гімн, прапор). Державницький пов’язане зі словом державник – той, кому дорогі інтереси держави, хто вболіває за її долю. А ще державницький ( – а, – е, – і): ідеологія, ідеї, мислення, сили, позиція, погляди, функція, структури.

Не існуючий, а сучасний

Слово існуючий – штучне, як казав Панько Куліш, “перековерзяне”. Його уникали наші класики, ним не користувався народ. Зате нині лексема безпідставно набула популярності. Цьому певною мірою сприяли російсько-українські словники УРСР, де рос. существующий перекладено калькованим відповідником існуючий та формою що існує. Його можна замінити низкою слів: сущий, сучасний, теперішній, наявний, здатний існувати тощо. Існуючі кордони – сучасні кордони, існуючі істоти – сущі істоти, існуюча мережа – наявна мережа, існуючий порядок – теперішній (чи заведений) порядок, існуючі права – зафіксовані права, існуючий у воді – здатний існувати у воді.

Приморозки – заморозки

Котрий з цих іменників має більше підстав для називання невеликих весняних та осінніх морозів, що бувають удосвіта або вночі? Перший походить від приморожувати (злегка пошкоджувати морозом), а другий від заморожувати (дуже охолоджувати, доводити до замерзання). Отже, слово приморозки семантично точніше, тому йому й треба надавати перевагу. “Сніг швидко почав танути. А надвечір взяв приморозок” (Ярослав Гримайло), “Прибитий ранніми приморозками паслін визирає з-поміж сизуватої лободи, мов десятки гострих зіниць” (Микола Руденко).

Суржикова форма

Правильна українська форма

безпреривно

безперервно

відзив на дисертацію

відгук на дисертацію

ведучий інженер

провідний інженер

відповідно чому

відповідно до чого

взамін

замість

всього доброгo

всього найкращого (на все добре)

глиба

брила

глузувати над ким

глузувати з кого

в деякій мірі

деякою мірою

дивуватися чому

дивуватися з чого

в залежності від чого

залежно від чого

запобігати ласки перед ким

запобігати ласки у кого

заслуговує уваги

вартий уваги

заходи по забезпеченню

заходи щодо (для) забезпечення

згідно закону

згідно з законом

знущатися над ким

знущатися з кого

зраджувати кому

зраджувати кого

жарений

смажений

по всякому поводу

з усякого приводу

у найближчі дні

найближчими днями

у найближчому часі

найближчим часом

накінець

нарешті

навчатися (вчитися) чому

навчатися (вчитися) чого

невпопад говорити

не до ладу говорити

саме головне

найголовніше

коврижка

медяник

саме краще

найкраще

лапонька

голубонька, ясенька

наслідувати кому, чому

наслідувати кого, що

нехтувати чим (порадами)

нехтувати що (поради)

в міру можливостей

по змозі

махонький

малесенький

опановувати чим (науками)

опановувати що (науки)

ограбити

пограбувати

під стать

до пари

побритися

поголитися

признавати

визнавати

прихожа

передпокій

протирічити

суперечити

приймати до відома

брати до відома

причеп

причіп

по темі

на тему

план по продажу

план продажу

першим ділом

насамперед

(в першу чергу)

(передусім, щонайперше)

постачати кого чим

постачати кому що

(батьків продуктами)

(батькам продукти)

вроді заснув

наче, ніби, немов заснув

на даний час

тепер (сьогодні)

по цілих днях

цілими днями

в остаточному рахунку

в кінцевому підсумку

радіти (радий) чому

радіти (радий) з чого

спонукати до чого

спонукати на що

само по собі

само собою

тошнота

нудота



***********************************


Не існуючий, а сучасний

Слово існуючий – штучне, як казав Панько Куліш, “перековерзане”. Його уникали наші класики, ним не користувався народ. Зате нині лексема безпідставно набула популярності. Цьому певною мірою сприяли російсько-українські словники УРСР, де рос. существующий перекладено калькованим відповідником існуючий та формою що існує. Його можна замінити низкою слів: сущий, сучасний, теперішній, наявний, здатний існувати тощо. Існуючі кордони – сучасні кордони, існуючі істоти – сущі істоти, існуюча мережа – наявна мережа, існуючий порядок – теперішній (чи заведений) порядок, існуючі права – зафіксовані права, існуючий у воді – здатний існувати у воді.

Державний – державницький

Словотвірно і семантично вони споріднені з іменником держава, однак розрізняються відтінками у значенні, а головне – сполучуваністю.

Державний – той, що належить державі, символізує її сутність (власність, кошти, мова, підприємство, політика, службовець, герб, гімн, прапор).

Державницький пов’язане зі словом державник – той, кому дорогі інтереси держави, хто вболіває за її долю. А ще державницький (-а,-е,-і): ідеологія, ідеї, мислення, сили, позиція, погляди, функція, структури.

Приморозки – заморозки

Котрий з цих іменників має більше підстав для називання невеликих весняних та осінніх морозів, що бувають удосвіта або вночі? Перший походить від приморожувати (злегка пошкоджувати морозом), а другий від заморожувати (дуже охолоджувати, доводити до замерзання). Отже, слово приморозки семантично точніше, тому й треба йому надавати перевагу. “Сніг швидко почав танути. А надвечір взяв приморозок” (Ярослав Гримайло), “Прибитий ранніми приморозками паслін визирає з-поміж сизуватої лободи, мов десятки гострих зіниць” (Микола Руденко).

Правопис сталих фразеологізмів

З малої літери пишуться присвійні прикметники, утворені від власних імен: а) за домопогою суфіксів -івськ-(-ївськ-), -инськ-(-їнськ-): бальзаківські традиції, франківські сонети, шевченківський стиль;

б) якщо вони входять до сталих фразеологічних сполук або наукових термінів: авгієві стайні, ахіллесова п’ята, базедова хвороба, бертолетова сіль, гайморова порожнина, гордіїв вузол, дамоклів меч, езопівська мова, піфагорова теорема, прокрустове ложе, юдині срібняки.

Противник – супротивник

ротивник – вороже військо; ворог. “Уся галявина... прострілювалася противником з кулеметів” (Олесь Гончар). Цим словом називають і членів спортивних команд, що змагаються між собою.

“ – Грав я у футбола. Голкіпером був. Противник у нас серйозний – команда Тимка Квасолі” (Олесь Донченко). Лексема противник може також означати “той, хто негативно ставиться до когось, чогось”. “Противники моїх думок не вгавають і рвуть їх і мене особисто з усіх боків” (Михайло Драгоманов).

Супротивник незрідка вживають і як спортивний термін. “Перед матчем супротивники кілька хвилин грають без рахунку” (Вадим Собко), “Він поставив фігуру просто під пішака супротивника” (Юрій Мушкетик).

У художній літературі та усному мовленні супротивник використовують на позначення сторін, що збройно воюють одна з одною: “І другого дня почали сходитися війська супротивників на бій” (Іван Ле). Однак в офіційному та діловому стилях як військовий термін виступають тільки слова противник і ворог.

До іменника супротивник удаються тоді, коли йдеться про людину, що дотримується протилежних поглядів, має інші наміри, звички, ніж хтось. Ужите в такому значенні слово іноді не має відтінку гострої ворожості, запеклості. “... Я можу відчувати до моря ніжність, але без жодного замилування. Саме до моря, бо з ним зараз іде запекла боротьба. Я навіть шаную його, як відважного супротивника” (Олесь Донченко).

Таким чином, як військовий термін в офіційному стилі використовується слово противник; в інших значеннях, залежно від контексту, виступають або противник, або супротивник.

Чому з великої літери?

Читачі запитують, чому в назві міста Біла Церква слово церква пишуть з великої літери. У цьому складеному найменуванні зазначена лексема втратила своє пряме, конкретне значення. А коли слово не є родовою назвою для даної категорії предметів, то, як сказано в “Українському правописі”, воно пишеться з великої букви: Жовті Води, Микільська Слобідка, Зелений Гай, Великі Луки, Біла Церква.

Коми не ставимо

Не слід розглядати як однорідні й відокремлювати комами:

а) два однакові формою дієслова, що означають дію та мету її: піду подивлюся, сядьмо поміркуймо тощо;

б) два однакові або близькі значенням слова, з яких друге вжите з запереченням не, якщо таке словосполучення становить змістом одне ціле (чекаю не дочекаюся, дивишся не надивишся, вовк не вовк і под.), “Дивиться вона не надивиться на свого сина: втішається не навтішається своїм Івасем!” (Іван Нечуй-Левицький).

Коли перед підрядним реченням стоять частки не, і, то воно не відділяється від головного комою: “Мене цікавить не як це сталося, а які наслідки цього факту” (порівняйте: “Мене цікавить не те, як це сталося...). “Треба бути уважним і коли обставини цьому не сприяють” (пор.: “Треба бути уважним і тоді, коли обставини...”).


***********************************


Примушений – змушений – вимушений

Примушений – присилуваний кимось або чимось чинити саме так. Причому особа чи обставини, що вимагають таких дій, можуть і не вказуватися. “Ми в темряві примушені томитись” (Іван Кочерга), “Була б якась потіха мені з того, якби ти заїхала, я б, може, чогось довідалась, що вивело б мене з сеї примушеної пасивності” (Леся Українка). Змушений і вимушений – синоніми, коли виступають у функції дієприкметника й виконують роль іменної частини складеного присудка. У цьому разі вони означають вчинки людини, інколи здійснювані навіть проти власного бажання, волі. “Змушений жити в місті, далеко від народу, я часом з головою пірнаю в етнографічні записи” (Михайло Коцюбинський), “Наші війська вимушені тепер займати еластичну оборону” (Віталій Петльований).

У функції прикметника (означення до підмета або додатка, що виражений віддієслівним іменником), коли разом з іменником це словосполучення передає дію, зумовлену певними ситуаціями, вживають вимушений, а не змушений. Наприклад: вимушена посадка, вимушена зупинка, вимушене байдикування, а не змушена посадка, змушена зупинка тощо. Вимушений (не змушений) виступає у значенні “здійснюваний через силу, роблений, нещирий”. “По її лиці перебігло щось чудне... мов жаль, мов вимушений усміх” (Ольга Кобилянська).

Як уже зазначалося, лексема вимушений найчастіше поєднується з віддієслівним іменником, але іноді другий компонент словосполучення являє собою іменник не дієслівного походження, хоч і абстрактний. “Улька слухала матір з вимушеною увагою, а її лукавий погляд не відривався від Грицевого бриля, що висів на гвіздку” (Спиридон Добровольський). Так само з ви-, а не з- уживаються відповідні слова, поєднуючись із заперечною часткою (префіксом) не-: невимушена усмішка, невимушений вигляд, невимушена хода. “Розмова полилась невимушена, весела...” (Натан Рибак).

Батьків – батьківський

Батьків – присвійний прикметник від іменника батько. “Кожний батьків докір здавався йому тепер удвічі важчим” (Іван Нечуй-Левицький). Батьків голос, батьків лист, батькові колеги, батькові ордени.

Батьківський – передусім прикметник від слова батьки (батько й мати). Батьківський комітет, батьківські збори, батьківська оселя, батьківський поріг.

Батьківський – прикметник і від батька, коли йдеться про обов’язки, почуття, ставлення до рідних дітей, властиві чоловікам. Батьківська любов, батьківські клопоти. “Тепер би треба описати Евандра батьківську печаль І хлипання всі розказати, І крик, і охання, і жаль” (Іван Котляревський).

Лексему батьківський використовують також переносно, щоб передати значення “дбайливий”, “доброзичливий”. “За плечі рукою обняв його (Сергійка) кулеметник і любовно, з батьківською ласкою глянув на хлопця” (Андрій Головко). Поширеним відхиленням від стилістичної норми є використання прикметника батьківський із значенням присвійності. Батьківський (треба: батьків) костюм, батьківські (треба: батькові) вуса. Щоб довести помилковість такого вживання, зробимо мовний експеримент: замінимо слово батько іменами Степан, Олександр. Хіба можна сказати: “Степанівська сорочка” або “Олександрівське пальто”? Українською мовою це звучить неприродно; інша річ – Степанова сорочка, Олександрове пальто.

Читач – читець

Розрізняються значенням.

Читач – той, хто читає книжки, газети; відвідувач бібліотеки тощо.

Читець – той, хто читає комусь уголос. Читець-декламатор.

Фасонний – фасонистий

Виражають різний зміст.

Фасонний. Пов’язаний з виготовленням виробів за певним фасоном (зразком); який має складну конфігурацію (про тканину): фасонні роботи, фасонна тафта.

Фасонистий – 1. Гарного, модного фасону. Фасонистий одяг.

2. Якому притаманні показний шик, франтуватість. Фасонистий юнак.

Вилуджений – вилужений

Вилуджений. Дієприкметник від вилудити – вкрити полудою: добре вилуджений мідний посуд.

Вилужений. Дієприкметник від вилужити – добути за допомогою певних розчинів, піддати дії лугу: вилужений цукор з буряків; вилужений кварц із залізних кварцитів.

Не зйомочний, а знімальний

Виводячи похідні від дієслова знімати в розумінні “фотографувати”, літературна мова надає перевагу власне українським утворенням знімання, знімальний (знімальна група, знімальний павільйон). “Ми (кінорежисери) розлучаємося, нарешті, з тривалим знімальним днем із семи ранку до семи вечора” (Олександр Довженко), “Сучасний знімальний апарат рухається, фіксуючи дійових осіб у будь-якому положенні, з будь-якої точки” (з журналу), “Світлочутливий шар фотоматеріалу зазнає впливу променів, відбитих об’єктами знімання” (з газети).

Поширені в засобах масової інформації слова зйомка, зйомочний – неоковирні й невмотивовані запозичення з російської мови, яких треба уникати.

Різний – усякий

Автори статей та оповідань, писав Борис Антоненко-Давидович, часто надуживають прикметником різний, не спиняючись думкою, чи буде ця лексема доречна в певному контексті: “Він наговорив багато різних слів, але нічого путнього так і не сказав”; “З різними людьми він зустрічався в житті”. У цих фразах ми зосереджуємо увагу на різниці між словами й людьми, але не знаходимо її в дальшому тексті, бо автори оповідали нам про всякі слова й про всяких людей. Прикметник різний передає відмінність: “Ми з тобою – різні люди” (з живих уст); “Мій п’янюга найнявся до одного попа... я до другого найнялась – у різні села” (Ганна Барвінок).

Якщо нема потреби підкреслювати відмінність між тим, про що йдеться, тоді краще користуватися займенником усякий: “Всього було доволі: вовків у лісах, зайців у полі й риби всякої великої і малої в озерах та ставах” (Леонід Глібов); або займенником усілякий: “...обов’язок фольклористів – усілякими способами виявляти таланти” (Максим Рильський).


***********************************


Завдавати – задавати

Щоб не було плутанини у вживанні цих дієслів, запам’ятайте їхні значення. Завдавати – робити комусь щось неприємне; заподіювати. Сполучається здебільшого з іменниками, які передають негативний зміст: біль, втрата (втрати), жаль, клопіт, морока, мука (муки), неприємності, нудьга, образа, поразка, прикрість, скорбота, страждання, страх, тортури, туга, удар, шкода тощо. Наприклад: “Зчорнілий, спалений посухою степ ще більшої туги, ще гіршої нудьги завдає чумакові” (Михайло Коцюбинський), “Танк Шашла, напевно, був останнім у групі військ, які, завдаючи німцям великих втрат, відходили на схід” (Юрій Збанацький). Зі словами позитивного плану поєднується зрідка: завдавати втіхи. Уживається також у розумінні “допомогти комусь підняти тягар на плечі, спину; піддати”. “ – От завдай мені, сину, на плечі тую в’язку” (Іван Франко). Або в значенні “додаючи якийсь продукт, готувати тісто, ряжанку і т. ін.”. “Жінки тим часом обдивлялися запаси, дивувалися хлібові святому, що він у Олени Іванівни завжди і пухкий, і високий; розпитувалися – у кого брали борошно, як учиняли, чим завдавали” (Панас Мирний).

Задавати. Основне значення – пропонувати, давати щось для виконання, розв’язання або відповіді; показувати приклад”. “Коли учитель нам задає урок на завтра, я тихесенько з-під парти витягаю маленьку книжечку” (Павло Тичина), “Загрібний, той, що сидить ближче до корми, задає тон усій команді” (Вадим Собко). Задати жару, перцю, прочухана, хропака, чосу.

Рекордсмен – рекордист

Розрізняються семантичними відтінками.

Рекордсмен – спортсмен, котрий установив рекорд, досяг найвищих результатів у змаганні. “Анатолій Бондарчук став чемпіоном Європи та рекордсменом світу з метання молота” (з газети). Цей іменник використовується і переносно: “Жодна транспортна машина не може зрівнятися з ракетою – рекордсменом швидкості й висоти” (з журналу).

Рекордист – 1. Той, хто досягає найкращих показників у чомусь. “Гріш ціна рудникові, який хвастає одним рекордистом, а всі інші не виконують навіть своїх норм” (Юрій Мокрієв). 2. Високопродуктивна свійська тварина. “Те зерно жадібно клюють несучки-рекордистки на птахофабриках” (Микола Рудь). Корова-рекордистка з надоїв молока.

Наймит – найманець

Слово наймит колись означало людину, яка наймалася працювати в заможного хазяїна. “Опріч Гафійки, було ще два наймити” (Михайло Коцюбинський). Зневажливо – той, хто захищає чужі інтереси з корисливих мотивів. “Ваші господарі – наймити татарам, турецьким султанам” (Тарас Шевченко). Згодом у переносному значенні з’явилося нове слово – найманець. Сьогодні воно найчастіше вживається в розумінні “солдати й офіцери найманого війська”. “Не тільки чоловіки, а й жінки і підлітки брали активну участь у боротьбі проти німецько-фашистських окупантів та їхніх найманців” (Олесь Гончар).

Отже, в сучасній мові найманець у значенні “найманий сільськогосподарський працівник” не виступає. Навпаки, наймит не можна вживати на позначення вояка найманої армії.


***********************************


Кольоровий – різноколірний

З однаковими іменниками можуть поєднуватися обидва прикметники, але при цьому передавати різний зміст. Наприклад, словосполучення кольоровий папір означає, що він не білий і не чорний, а якогось іншого забарвлення. Різноколірний уживають, коли треба наголосити на його багатобарвності. “Через усю кімнату, від дверей до вікон, простягся легенький ланцюжок, зроблений з різноколірного паперу” (Олесь Донченко).

Однак у нас часом і в усному мовленні, й на письмі вдаються до слова різнокольоровий. “У вікна крізь різнокольорові шибки ллється м’яке райдужне світло, сповнюючи зали, фойє і коридори барвистим присмерком”. Безперспективність цієї форми очевидна. По-перше, семантика прикметника не дає можливості сполучати його з прислівником різно. По-друге, у всіх словах, до складу яких входить компонент з коренем -колір, фіксується форма -колірний, а не кольоровий. Приміром, багатоколірний, одноколірний, двоколірний, триколірний, безколірний. Тож немає рації забирати різноколірний з цього ряду.

Лідирувати чи лідерувати?

Дієслово лідирувати, що часто вживається в текстах на спортивну тематику, утворене за моделлю, яка дуже активна в російській мові: агитировать, акцентировать, анализировать, анулировать, дебатировать, депонировать, консервировать, конспектировать, контролировать, фиксировать, цементировать. У своїй структурі такі слова мають корінь переважно з латинської чи грецької мов і суфікс -ир (німецький з походження). Деякі з них спочатку виступали і в нас з цим наростком (бравірувати, мусирувати, шокірувати), але згодом їх витіснили закономірніші українські варіанти – бравувати, мусувати, шокувати. У сучасній літературній мові зберігаються дієслова компостирувати, репетирувати, курирувати, вже згадане лідирувати. Щодо перших двох мовознавці пояснюють це прагненням уникнути надмірної омонімії: є вже компостувати – перетворювати на добриво (компост) та репетувати – голосно кричати. Але багато мовців не сприймають лексем з -ир, які ріжуть слух. Замість репетирувати кажуть проводити репетицію, замість компостирувати – таки компостувати (в даному разі нема чого боятися звукового збігу з сільськогосподарським терміном, бо віддаленість двох понять і контекст допомагають уникнути непорозуміння) чи пробивати квитки, замість курирувати – опікуватися, наглядати. Вислови з лідирувати можна замінити синонімічними вести перед, бути попереду, бути лідером тощо. Або вживати дієслова лідерувати, лідерує. Адже твірним словом є іменник лідер.

Вежа – башта – вишка

Читачеві часом важко зорієнтуватися, де саме ставити кожен з іменників. Якщо глибше проаналізувати випадки, коли трапляються ці слова, то можна зробити висновок: вежа і башта виступають у значенні “складова частина фортеці, палацу або окрема споруда”. Фортеця з вежами, башта замку. Слово башта вживають здебільшого як військовий термін. Це верхня обертова частина корпусу танка, бронеавтомобіля; споруда на кораблі, в якій містяться гармати або кулемети. “Капітан стояв, висунувшись по груди з башти, і поглядав за шляхом, за рухом, за повітрям” (Леонід Первомайський), “Ой, дозволь, батьку отамане, нам на башти стати – не одному генералу з пліч голівку зняти” (історична дума). А ось там, де йдеться про будови, що втратили військове значення, або про архітектурні об’єкти, надто готичного типу, більше пасуватиме слово вежа. Так само на позначення технічних конструкцій, що мають спеціальне призначення, варто користуватися цією лексемою: телевізійна вежа, пожежна вежа. Вишка – переважно споруда для стрибків у воду або для розміщення чогось на певній висоті. Вишка для стрибків, сторожова вишка.

Необхідний – потрібний

Прикметника необхідний і його похідних – прислівника необхідно та іменника необхідність годі знайти у творах української класики, не чути їх і з уст народу. Це штучні слова, “ковані”, як казали раніше. Тим часом вони поширилися не тільки в нашій публіцистиці, а й у художній літературі, наголошував Борис Антоненко-Давидович. Наприклад: “Необхідною умовою успішного навчання є дисципліна”; “Ці правила необхідно пам’ятати завжди”; “У цьому нема ніякої необхідності”. Чи є в таких словах якась потреба, чи бракує в українській мові відповідників до російських необходимый, необходимо, необходимость? Звернімося до класики: “Розмова була... про подорож, про речі, потрібні для подорожі” (Леся Українка); “Почекаємо, побачимо, що і як, і коли буде потреба, є в нас шаблі й рушниці боронити своє” (Зінаїда Тулуб). Якщо слід посилити значення потреби, можна додати до прикметника потрібний та прислівників потрібно, треба слова конче, украй (край), аж-аж-аж: “Конче треба було довідатися, що тут сталось” (Василь Козаченко), “Позич макітри – аж-аж-аж треба!” (з живих уст). Або до самого іменника долучити означення гостра, конечна (доконечна), нагальна. “Дементій відчув гостру потребу щиро поговорити з Прищепою” (Сергій Воскрекасенко), “Дмитро відчув нагальну потребу побути на самоті” (Натан Рибак).


***********************************


Парламентарій – парламентер

Часто плутають ці іменники, підмінюють одного одним. А значення їхні такі. Парламентарій (парламентар) – член парламенту. “В Україну приїздять делегації керівних діячів і парламентаріїв з інших країн” (з газети).

Парламентер – особа, уповноважена однією з сторін, що воюють, вступати в переговори з іншою. “Якуб Собеський розумів небезпеку і вимагав від Хоткевича надіслати до турків парламентерів з пропозицією миру” (Зінаїда Тулуб).

Порскати – порськати

Розрізняються семантично.

Порскати – з силою прискати, вилітати, розсипатися (про бризки, іскри, дрібні часточки чогось). “Горіла хата. Завалювалися крокви, і в захмарене небо порскали снопи іскр” (Юрій Бедзик), переносно: “ – Коли б не сиве волосся, нізащо б не назвав обох старими – скільки бризків молодості порскає з-під їхніх примружених вій!..” (Юрій Яновський).

Зал – зала

Слова запозичені. Зал утворене від німецького der saal (чоловічий рід), а зала – від французького la salle (жіночий рід). Наприклад: “Пізній вечір. Зал чекання на вокзалі майже порожній” (Іван Кочерга), “Черговий збір влаштували у фізкультурному залі” (Олесь Донченко); “Ясна зала вся світлом палає” (Леся Українка), “Функціональним та композиційним центром палаців урочистих подій є обрядова зала” (з журналу).

Отже, наявність двох форм можна пояснити впливом мови-джерела, з якої лексема запозичена. У сучасній українській мові варіант чоловічого роду (зал) уживають частіше, ніж жіночого (зала).

У готелі “Україні” чи “Україна”?

Читачі цікавляться: чи треба узгоджувати прикладки, що складаються зі слова готель і його назви? Приміром: “Я живу в готелі “Україні” чи в готелі “Україна”?

Назва готелів – умовна. А прикладки, виражені умовними назвами, не узгоджуються. Тому слід написати: “Я живу в готелі “Україна”. Так само в готелі “Театральний”, а не в готелі “Театральному”, в готелі “Дніпро”, а не в готелі “Дніпрі”.

Газифікація, а не газофікація

Чому? Адже – газогенератор. В обох іменників корінь газ-. У слові газогенератор, яке є складним і компонентами має самостійні лексеми газ та генератор, звук о – сполучний голосний. У слові газифікація не може бути сполучного звука, бо в ньому тільки один корінь (газ-), а наступна його частина являє собою поєднання суфікса й закінчення. Суфікс – ифікаці(я) знаходимо в таких іменниках, як електрифікація, класифікація, ратифікація тощо.

Міць – моці

Від іменника міць походять міцність, міцний, міцніти, зміцнювати та ін. Під впливом форм із закритим складом з’явилася тенденція вживати і також у відкритому: “Постарів Головатюк – немає в тілі вже тієї міці, що була раніше” (з газети). Це груба помилка. Треба казати й писати міць, міццю, але моці, як ніч, ніччю, але ночі. Наприклад: “Безсмертен, хто прийшов у світ як первоук І міццю генія піднісся на вершини” (Максим Рильський), “Вітер дув, дув, аж із моці вибився, сердешний” (Євген Гребінка)

Одним рядком

Неправильно

Правильно

відкласти в сторону

відкласти вбік

залишатися в стороні

залишатися осторонь

з усіх сторін

звідусіль (звідусюди)

копченості

копченина

кочегарка

кочегарня

непримиримість

непримиренність

непогрішимість

непогрішність

ножниці

ножиці

перерив

перерва

приговор

присуд, вирок

роди

пологи

самосвал

самоскид

силою забирати

силоміць забирати

скряга

скнара

співплемінник

одноплеменець

сушилка

сушильня

текучка кадрів

плинність кадрів

будь-якою ціною

за будь-яку ціну

одинокі люди

самотні люди

питтєва вода

питна вода

лізти зі шкіри

пнутися зі шкіри

нема ні тіні сумніву

нема найменшого сумніву

волокита

тяганина

поставляти

постачати

як подобає

як личить

по домовленості

за домовленістю

чудак

дивак

лощина

видолинок, виярок

поміняно закон

змінено закон

чин чином

як слід

подібним чином

так само

посвячення пам'ятника

освячення пам'ятника

потерпіти фіаско

зазнати фіаско

ларок

кіоск

просквозило

протягло

обездолений

знедолений

числиться у списках

значиться у списках

непоправимий

непоправний



***********************************


Місити – мішати

Місити – розминати якусь густу в’язку масу, змішуючи її. Місити діжу, місити тісто, місити глину. Від цього дієслова походить іменник місилка, який позначає знаряддя для місіння чогось. Місилка тіста. Переносно: завдавати ударів, бити. “А дрібнота Уже за порогом як кинеться, по улицях, Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити” (Тарас Шевченко), “Ніколи б не повірив, що він за в’язку сушняку може... катувати людей важкими носаками, місити чобітьми” (Михайло Стельмах).

Мішати виступає в кількох значеннях: 1. повертати круговим рухом якусь рідину чи масу за допомогою чогось (“мішати ложкою манну кашу”); 2. з’єднувати щось в одну масу чи рідину (“мішати масло з сиром”). Має похідне мішалка – пристрій для розмішування чогось. Лабораторна мішалка, механічна мішалка.

В усному мовленні це дієслово іноді використовують ще у двох значеннях: 1. створювати перешкоду в чомусь, ставати на заваді (“не мішай готувати уроки”); 2. плутати, вважаючи щось за інше (“він мішає сон з дійсністю”). Однак таке вживання лексеми мішати в українській літературній мові не виправдане.

Напам’ять – на пам’ять

Розрізняються написанням.

Напам’ять (прислівник) – з пам’яті, не дивлячись у текст. Виступає як одне слово. “(Неріса:) Певне, вже й сусіди напам’ять вивчили оту промову про викуп мій” (Леся Українка), “Дмитро майже напам’ять знав, хто що має і як живе” (Андрій Гудима). На пам’ять (іменник з прийменником). Обидва слова пишемо окремо. “Часом давно забуте звідкись прилізе на пам’ять” (Михайло Коцюбинський), “Якось Хома виявив бажання, щоб Ференц змалював його на пам’ять нащадкам подільської Вулиги” (Олесь Гончар).

Намулити – намуляти

Виражають неоднакові поняття.

Намулити – нанести щось течією води, хвилями. Намулити землі.

Намуляти – натерти до болю, до пошкодження якусь частину тіла. “На першій же екскурсії Тіма намуляв ноги, і ввечері довелося ходити босому” (Оксана Іваненко); “Йому плече намуляла рушниця” (Андрій Головко). Вислів намуляти очі означає “набриднути, надокучити комусь”. “Вузлики з зерном так довго висіли під образами, аж намуляли очі” (Архип Тесленко).

Як правильно записувати дати

Чи треба ставити крапку між позначенням римськими цифрами місяця і назвою року? У багатьох виданнях ця частина запису дати оформлюється по-різному. Усталеними вважаються такі варіанти: 1) запис чисел місяця і року арабськими цифрами, наймення місяця – словами; після цифрового вираження назви року – “р” з крапкою (4 листопада 2002 р.); 2) запис числа арабськими цифрами, далі – крапка, потім – запис місяця римськими, а року – арабськими та “р” з крапкою, між записом місяця й року крапка не ставиться (18.ІV 1996 р.); 3) запис числа місяця арабськими цифрами, далі вертикальна похила риска, потім римськими назва місяця й арабськими назва року та “р” з крапкою, між записом місяця і року крапка не ставиться (5/ІХ 1999 р.). В останніх двох варіантах необов’язково ставити “р” і крапку після нього, а також повністю рік (можна лишити тільки останні дві цифри – 25.Х 92; 25/Х 92).

У зв’язку зі зрослим застосуванням обчислювальної техніки останнім часом великого поширення дістав варіант запису дат, який складається з двоцифрових компонентів, позначуваних арабськими цифрами і відокремлюваних крапкою: 25.10.92; такий запис застосовується не тільки в діловій документації, а й у приватному листуванні.

У шкільній практиці, зокрема в контрольних та екзаменаційних роботах, здебільшого назву місяця (а часто й число) пишуть словами.

Одним рядком

Неправильно

Правильно

взаємовідносини, взаємостосунки

відносини, стосунки

чеканити

карбувати

ледве чи

навряд чи

аби не так!

аж ніяк, де там!

І все ж

і все-таки, а втім

настоювати (на чому)

наполягати (на чому)

легке недомагання

легке нездужання

неуникний

неминучий

всеохоплюючий

всеосяжний

ясне діло

ясна річ, зрозуміло, звісно

супроводження

супровід

видумка

вигадка

безрозсудний

нерозважливий, нерозсудливий, нерозумний

одержувати задоволення

мати насолоду

у противному разі не...

а то не...

користуватися підтримкою

мати підтримку

в честь (когось)

на честь (когось)

по крайній мірі

принаймні

з усіх ніг бігти

щодуху бігти

в основному

переважно, здебільшого

всякий раз

щоразу

вірніше сказати

точніше сказати

нерозбериха

безлад

спохватитися

спохопитися

переслідувати мету

мати перед собою мету

одержав по заслузі

дістав по заслузі

якщо не затруднить

якщо не обтяжить

запобігати втрат

запобігати втратам

досаджувати

допікати

допускаються помилок

припускаються помилок

давати поблажку

потурати

прослідкувати

простежити

виставляти претензії

висувати претензії

сире приміщення

вогке приміщення

рідкі випадки

поодинокі випадки

неув'язки

непогодженості

інформативний бюлетень

інформаційний бюлетень

здача з суми

решта

подача документів

подання документів

прояв

вияв

різновидність

різновид

розбір недоліків

розгляд вад

розглядання питання

розгляд питання

в силу обставин

через обставини

узголов'я

узголів'я

в ущерб

на шкоду

легкоранима душа

вразлива душа

сталося наступне

сталося ось що

пресловута справа

горезвісна справа

святіший отець

святійший отець

суспільний діяч

громадський діяч

тяжкий характер

важка вдача

фізично виснажує

фізично втомлює

вказує на приналежність

засвідчує належність

годиться для лікування

придатне для лікування



***********************************


Плямувати – таврувати

Ці дієслова не можна назвати синонімами.

Плямувати у прямому значенні – “бруднити, лишати плями” (“Його запилені черевики плямували білину її плаття” – Яків Баш); у переносному – “компрометувати себе” (“Шкода, щоб такий козарлюга, як Сагайдак, плямував себе зрадою” – Зінаїда Тулуб), “несправедливо винуватити, ганьбити когось, щось” (“Своячка наша має повну волю чинити все, що не плямує честі імення де-Мендозів” – Леся Українка). Не бажано використовувати лексему плямувати в розумінні “викривати”, як ось у фразі “Плямувати наклепників” (з газети).

Таврувати у прямому значенні – “ставити на когось або щось тавро” (“Одні робили позначки своїм вівцям, щоб їх восени можна було розрізнити серед інших на полонинах, другі таврували для того ж самого корів, телиць” – Володимир Гжицький); у переносному – “гостро критикувати, картати; суворо засуджувати чиїсь негідні дії, вчинки” (“Тут кожна руїна, здіймаючи вгору обгорілі уламки стін, таврувала війну” – Семен Журахович).

Отже, якщо треба передати значення “викривати, бичувати, ставити до ганебного стовпа”, краще вживати не плямувати, а таврувати. Таврувати наклепників.

Бюлетня чи бюлетеня?

Чимало іменників у нашій мові мають випадні голосні о та е. Тобто при відмінюванні ці звуки зникають: бубон – бубна (не бубона), горець – горця, дзвінок – дзвінка, кінець – кінця, молебень – молебня (не молебеня), шершень – шершня (не шершеня). Однак таке правило не поширюється на слова іншомовного походження, що позначають загальні й власні назви: брелок – брелока (не брелка), бюлетень – бюлетеня (не бюлетня).

Георгій – Юрій – Єгор

Читачі цікавляться: якщо у свідоцтві про народження людини записане ім’я Георгій, чи можна в документах її також називати тотожним Юрій?

Ім’я Георгій запозичене зі старогрецької, в якій буквально означало “землероб” – від слів ге (земля) та ергон (робота). Воно досить популярне у народів Європи і має багато варіантів: англійський – Джордж, французький – Жорж, польський – Єжи, чеський – Іржі. На східнослов’янському грунті поряд з формою Георгій виступають Юрій, Єгор. У сучасній мові Георгій і Юрій уживаються паралельно, але коли йдеться про документи, то, безперечно, треба, щоб скрізь виступало ім’я, котре записане у свідоцтві про народження.

Коли надіятися, а коли сподіватися?

Збігаються у значенні “очікувати на щось позитивне, радісне й бути впевненим у можливості його здійснення”. І в контексті, який зумовлює вживання лексеми саме в такому розумінні, можна поставити кожне з цих дієслів. Тому деякі мовці вважають їх синонімічними і використовують паралельно. Оскільки другі значення в них різні (надіятися – “покладатися на когось, щось”, сподіватися – “передбачати”, “підозрювати”, “чекати з побоюванням гіршого”), виникають стилістичні труднощі. По-перше, не варто вживати надіятися, коли йдеться про негативне, наприклад: “Хворий не надіявся, що опиниться в інвалідному візку”, “Батьки не надіялися, що син завалить екзамени”. У обох прикладах замість надіятися слід поставити сподіватися. По-друге, не можна використовувати слово сподіватися в значенні “покладатися на когось, щось”. Приміром, у реченні “Автор сподівався на літредактора і не подбав про стилістичне оформлення статті” доречним було б дієслово надіятися, а не сподіватися.

Засвоювати – освоювати

Схожі звучанням, але відмінні значеннєво.

Засвоювати – сприймаючи щось нове, чуже, робити звичним для себе; запам’ятовувати, вивчати щось. Засвоювати нові звичаї, засвоювати таблицю множення, засвоювати правила дорожнього руху. Освоювати – 1. Робити придатним для використання; повністю використовувати, застосовувати. Освоювати заболочені землі, освоювати проектну потужність машини, освоювати асигноваті кошти.

2. Навчатися користуватися чимсь. Освоювати суміжні професії, освоювати нові матеріали, освоювати тему. Таким чином, ці дієслова маємо вживати відповідно до їхніх значень і не взаємозамінювати.

Одним рядком

Неправильно

Правильно

присікати

класти край, припиняти

приносити

завдавати прикростей, неприємності

просльозитися

пустити сльозу

розглагольствувати

просторікувати, розбалакувати, патякати

з ізюминкою

з перчиком, з живчиком

усугубити вину

збільшити провину

ущемляти права

обмежувати права

ущемляти самолюбство

уражати (ображати) самолюбство

сугубо

суто

з лихвою

з верхом, з лишком

точно так

так само

капризувати

вередувати

трогати

чіпати

місто в семи кілометрах

місто за сім кілометрів

тудою не пройдете

туди (там) не пройдете

уцінити речі

переоцінити речі

салфетки

серветки

повний безпорядок

повне безладдя

ствол дерева

стовбур дерева

прожиточний мінімум

прожитковий мінімум

не прогадати

не помилитися

списки направити

подати, надіслати

ця справа простіша

це найпростіша справа

дирекція бездіє

не працює, бездіяльна

стало не по собі

стало ніяково

мені подумалось

я подумав

говорити відкрито

говорити відверто, щиро

внести на затвердження

подати на затвердження

пропозиції торкаються...

стосуються...

виписка з протоколу

витяг з протоколу

довіреність

доручення

подача

подання

підпис завірено

засвідчено

лишити прав власності

позбавити прав власності

краще взнали

більше дізналися

підніміть руку

піднесіть руку

пробіл у знаннях

прогалина

пульс частить

стає частішим

знобить

морозить



***********************************


Тло – фон

Слова, що називають те саме поняття, спільні за своїм головним значенням, але розрізняються семантичними відтінками і стильовим вживанням.

Тло – 1. Основний колір, тон, на якому зроблено чи робиться малюнок, візерунок і т. ін. “Тьмяне світло його (ліхтарика) падає на бляшану вивіску, написану місцевим малярем. Охрою по зеленому тлі розкидано кривулясті літери” (Анатолій Шиян).

2. Задній план картини, котрий підкреслює, виділяє стрижневі елементи зображення. “Агату Ускову намальовано на тлі кімнати, прикрашеної великим східним килимом” (з книжки “Життя і творчість Тараса Шевченка”).

3. Переносно: грунт, основа чогось. “Я потрошки збираю матеріали для повісті на тлі газетному” (Михайло Коцюбинський).

Якщо іменник тло переважає в художніх та публіцистичних текстах, то його синонім фон – у наукових, маючи додаткові значення: “звукові перешкоди, шум, тріск у телефоні, гучномовці тощо”; “одиниця рівня гучності звуку”; “природний рівень радіації”. Виступає також як перша або друга частина складних слів, що вказує на зв’язок з поняттям звук: фоноавтограф, фонологізація, фонохрестоматія; грамофон, магнітофон, мегафон, телефон.

Пів- і напів-

Не всі мовці знають, у яких словах треба ставити компонент пів-, а в яких напів-. Тож запам’ятайте правило. До складу дієприкметників, що передають неповноту охоплення якимсь станом, входить напів, а не пів-: напіввідчинений, напівзабутий, напівзруйнований, напівроздягнений. Ту саму тенденцію спостерігаємо і щодо прикметників: напівавтоматичний, напівголий, напівживий.

В іменниках напів- доречне там, де перша частина слова показує, що предмет чи жива істота не мають усіх ознак, якими характеризується об’єкт, котрий виражає друга частина. Приміром: напівчагарник, напівсировина, напівтемрява. А компонент пів- виступає тоді, коли утворює нове слово, що не означає ні частковості стану, в якому перебуває предмет (як, наприклад, бачимо в лексемах типу напівзруйнований, напіводягнений), ні частковості притаманних йому рис (як у напівфабрикат). Іменник з пів- не має кількісного значення: півпідвал, півпальто – це не половина підвалу, не половина пальта.

Півпідвал і підвал – видові поняття, що об’єднуються родовим поверх (сюди входять ще бельетаж, перший, другий, третій і дальші поверхи, мансарда). Так само півпальто і пальто, котрі є найменуваннями різних виробів, охоплює родове поняття верхній одяг (до якого також належать плащ, куртка, кожух, дублянка тощо). Щоб легше розпізнати форми з пів- і напів-, варто застосувати такий прийом: якщо перший компонент слова можна замінити прислівником наполовину, то воно утворюється з напів-. Приміром: наполовину людина (з міфології) – напівлюдина, наполовину провідник – напівпровідник. А коли цей компонент за змістом неможливо замінити лексемами наполовину або половина (замість півпідвал не скажемо ж “наполовину підвал” чи “половина підвалу”), то іменник годиться вживати зі складником пів-. Отож треба говорити і писати: напівсировина, напівсутінь, напівзабуття, напівдикун, але півчобіток, півфінал, півзахисник, півустав (один з типів почерку).

Перетворюватися – ставати

У різних стилях мови трапляється слово перетворювати(ся) . Синонімічні форми керування при ньому різняться частотою вживання, зокрема прийменниково-відмінкова на плюс знахідний відмінок іменників найпоширеніша. Наприклад: “Яскравий сонячний день швидко перетворюється на сутінки” (Юрій Яновський). Значно рідше використовують цей відмінок з прийменником в (у) : “Взявся (Марко) за голову – чуб мокрий, іній перетворився в росу”.

Крім перетворюватися, значення “набирати нового вигляду, переходити в інший стан” можуть мати також дієслова ставати, зробити(ся), обернути(ся), перекинути(ся). Перше з них керує лише однією формою – безприйменниковим орудним відмінком іменників. Ставати птахом, ставати привидом, ставати паном; “Усі за тебе переживають, хочуть, щоб ти людиною став” (Олесь Гончар). Така сама сполучуваність і в лексеми зробитися: “Небо зробилося свіжим і чистим, ніби його вимили милом і прополоскали водою” (Григорій Тютюнник). Найбільшою експресією позначені обертатися, перекидатися, що керують трьома синонімічними формами, зокрема тими, що й перетворюватися. Перекидатися (обертатися) на птаха, на звіра, на вовкулаку; “Але ваші ніжні очі обертають ночі в день, обертають в казку ночі, сльози в струмені пісень (Олександр Олесь). Третя форма, з якою сполучаються названі дієслова, – безприйменниковий орудний відмінок іменників. Обернутися (перекинутися) птахом, звіром, вовкулакою. Ці слова характерні переважно для усного мовлення, фольклору (казки, легенди і т. ін.).

Не дальній, а далекий

Відповідником російського слова дальний в українській мові є не дальній, а далекий. Дальний Восток – Далекий Схід, дальнебойный – далекобійний, дальновидный – далекоглядний, дальнозоркий – далекозорий. Коли йдеться про відстань між двома об’єктами, краще використовувати віддалений. “В одну з моїх поїздок доля закинула мене на віддалену ділянку фронту” (Юрій Яновський).

На планеті Марсі чи на планеті Марс?

Щоб відповісти на це запитання, треба знати ось що. Астрономічні назви, зокрема і найменування планет, не узгоджуються з родовими. Тобто при родовій назві в будь-якому відмінку видова завжди стоїть у називному (на планеті Венера, на планеті Уран). Отже, відповідь матиме такий вигляд: “Ми слухали лекцію на тему “Чи є життя на планеті Марс?” або “Чи є життя на Марсі?” (без слова планета).

Інструменталіст – інструментальник

Розрізняються значенням.

Інструменталіст – музикант, що грає на якомусь інструменті; композитор, який створює інструментальну музику. Інструментальник – той, хто виготовляє інструменти.


***********************************


Банкрут – банкрот

У мовному вжитку обидва іменники тривалий час існували паралельно, виступаючи як у прямому значенні (“комерсант, банкір, бізнесмен, котрий унаслідок розорення став неспроможним боржником”), так і в переносному (“невдалий політик, скомпрометований керівник”). Але останнім часом накреслилася тенденція надавати перевагу лексемі з у в другому складі. Мабуть, тому, що цей варіант ближчий до французького banqueroute, від якого походить українське слово. До того ж така форма має ширшу географію, давнішу традицію використання та більше, ніж від банкрот, похідних: банкрутство, банкрутувати, збанкрутувати, збанкрутілий, збанкрутований і т. ін. Отож дотримуйтеся рекомендацій фахівців і вживайте: збанкрутіле підприємство, збанкрутіла система, ідеологічний банкрут (а не банкрот) тощо.

Нездійснений – нездійсненний

В українській мові семантично розрізняються близькозвучні дієприкметники (з одним н) та прикметники (з двома нн). У них бачимо відмінності й у наголошенні. Ось деякі з цих слів.

Натхнений – той, що дістав натхнення від когось, чогось. “Натхнений чарівною поезією Тараса Шевченка, Микола Лисенко створив прекрасні романси” (з журналу).

Натхненний (наголос на передостанньому складі) – сповнений снаги, пристрасний. “Обличчя дівчини стало таким же променистим і натхненним, як і в хвилини змагання” (Вадим Собко).

Нездійснений – який не збувся. “Настрій зневіри в собі, образи за нездійснені надії не покидав його” (Андрій Головко).

Нездійсненний – такий, що не може здійснитися, виконатися. “Пропозиції його (Сагайдака) вражали новизною, своєю, так би мовити, масштабністю, і декому здавалися нездійсненними (Спиридон Добровольський).

Нездоланий – якого не подолали, не скорили. Нездолане почуття справедливості.

Нездоланний – якого не можна здолати, перебороти; непереможний. “Корчмар без жодної потреби, приголомшений нездоланним горем, спинився біля залізної брами” (Натан Рибак).

Незлічений – не порахований. Незлічені клопоти випали на батькову долю.

Незліченний – той, що становить велику кількість, незчисленний. “Пасли (люди) незліченні череди товару та отари овець” (Іван Нечуй-Левицький).

Непізнаний – якого ще не пізнали, не вивчили. Непізнані сили природи спадковості.

Непізнанний – недоступний для пізнання. “Нема речей непізнанних, а є лише досі ще непізнані” (Максим Рильський).

Непояснений – якого не пояснили. Непояснена тема.

Непоясненний – що його не можна пояснити. Непоясненні явища.

Зцілений – такий, якого зцілили. Зцілений від ран.

Зціленний – той, що піддається лікуванню, якого можна зцілити. Зціленна хвороба, зціленна рана.

Недозволений – заборонений, який не рекомендується. Недозволене слово, не робив нічого недозволеного.

Недозволенний – неприпустимий, неможливий. Відбувається щось недозволенне.

Минулорічний чи торішній?

Перший з прикметників має у своєму складі два українські компоненти – минулий і річний. Але це слово – явна калька з російського прошлогодний. І навіщо його вживати, коли є питоме наше торішній, яке зберігає особливість прадавнього утворення й таке природне, приміром, у приказці: “Потрібний, як торішній (позаторішній) сніг”. Тут варто нагадати авторитетну думку мовознавця Леоніда Булаховського: “Часто при суцільному сприйманні того, що йде ззовні, гине і корисніше своє, з ужитку виходять слова, форми і звороти тонші, точніші за ті, що дістають перевагу над ними під чужими впливами”.

Замість центробіжний – відцентровий

Деякі працівники ЗМІ вельми вподобали слово центробіжний і частенько повідомляють про “активізацію центробіжних сил”, “посилення центробіжних тенденцій” тощо. Російський науковий термін центробежный (той, що рухається від центру до периферії) утворено від лексем центр і бежать (тікати). Протилежний йому за змістом центростремительный походить від вислову стремящийся к центру. Українська мова для називання цих понять має семантично прозоріші й лаконічніші відповідники відцентровий та доцентровий.

Не Ромен Роллана, а Ромена Роллана

Як правильно: на бульварі Жуль Верна чи Жуля Верна?

Іншомовні чоловічі імена, що закінчуються на приголосний, поєднуючись із прізвищем, відмінюються. Наприклад: повне зібрання творів Ромена Роллана.

Маріана – Маріанна

Серед українських жіночих імен є Маріана та Маріанна, які, на перший погляд, здаються лише двома формами того самого слова. Але це не так. Маріана (розмовне Мар’яна) – жіночий відповідник чоловічого імені Маріан (Мар’ян), що походить від латинського mare (море) (порівняйте у зв’язку з цим мариніст – “художник, котрий зображує море”). Маріанна утворилося від злиття імен Марія та Анна. Виникло воно в тих країнах Західної Європи, в яких існує традиція подвійних імен (французьке Marie-Anna, німецьке й англійське Marі-Аnna).

Одним рядком

Неправильно

Правильно

не прогадати

не помилитися

мені подумалося

я подумав

говорити відкрито

говорити відверто, щиро

пропозиції торкаються

пропозиції стосуються

підпис завірено

підпис засвідчено

лишити прав власності

позбавити прав власності

підніміть руку

піднесіть руку



***********************************


Зелений – зелен

Незначна кількість українських прикметників паралельно до загальновживаної повної форми має коротку (незмінну): варт, винен, годен, дрібен, здоров, зелен, красен, ладен, повен, потрібен, славен, срібен, ясен тощо. Трапляються вони часто у фольклорі, використовуються в художній літературі, зокрема в поезії, для створення народнопісенного колориту. Напр.: “Не рад явір хилитися, вода корінь миє. Не рад козак журитися, так серденько ниє” (з пісні), “Там, де синь Дунай, Там, де зелен гай, А вже серця мого трудного, Мамо, не займай” (Андрій Малишко).

Три учні стояло чи стояли?

Часом спостерігаємо неправильне узгодження в числі присудка з підметом-словосполученням: сестра з сином зайшла замість сестра з сином зайшли, але сестра з дитям на руках зайшла; три учні стояло замість три учні стояли, але троє учнів стояло.

Опановувати знання, а не знаннями

Вживаючи різновиди керування словами, не припускайтеся помилок на зразок: оволодівати знання (замість оволодівати знаннями), опановувати знаннями (замість опановувати знання), навчатися мові (замість навчатися мови), ходити по кімнатам (замість ходити по кімнатах).

Незрідка плутають залежну від слова півтора форму іменників. Пишуть: “Обсяг будівельних робіт перевищив півтора мільйони гривень”. Оскільки числівник півтора поєднується з родовим відмінком, треба вживати: півтора мільйона, півтора метра (а не метри), півтора року, півтора відра. При іменниках жіночого роду виступає форма півтори: півтори склянки, півтори доби, півтори дистанції.

Дефіс чи тире?

“Який знак – дефіс чи тире – належить поставити між назвами місяців у реченні: “Нові досліди лабораторія проведе у квітні – травні нинішнього року”? – запитує наш читач Федір Іваненко з Борисполя.

Можна відповісти так: це залежить від змісту повідомлення. Коли мають на увазі, що досліди триватимуть упродовж квітня і травня, тоді слід ставити тире. Коли ж хочуть висловити думку, що їх здійснять або у квітні, або в травні (приблизно), то між назвами місяців потрібний дефіс.

Якщо назва неофіційна

Чому в назвах Лівобережна Україна, Правобережна Україна прикметники маємо писати з великої літери? У неофіційних найменуваннях держав та їхніх частин, а також у назвах географічних одиниць, які закріпилися на практиці, всі слова, окрім берег, узбережжя, материк, континент, центр і таке ін., пишемо з великої літери: Правобережна Україна, Північна Італія, Європейський континент, Чорноземний центр.

Так – наприклад

Слово так часто виступає в ролі стверджувальної частки. Якщо безпосередньо після нього йде речення, яке розкриває його конкретний зміст, то так відокремлюємо комою. Напр.: “Так, так, те все було” (Леся Українка). Ця частка може бути на початку речення, котре є ілюстрацією до попередніх міркувань. У такому разі вживається в значенні “наприклад”, “а саме”, після неї теж ставимо кому.

Над містом Одеса чи Одесою?

Як правильно сказати: “Ми побували в селищі міського типу Голій Пристані” чи в “селищі міського типу Гола Пристань”?

Прикладки, виражені іменниками, які означають назви міст, узгоджуються з пояснюваною родовою назвою в усіх відмінках: у місті Вінниці, під містом Львовом, до міста Черкас, над містом Одесою. У географічній літературі, в офіційних документах і повідомленнях прикладки – найменування міст – незрідка залишаються у формі називного відмінка при родових назвах, приміром: Україна зі столицею Київ.

Те саме стосується найменувань озер, бухт, гір, залізничних станцій, планет (окрім випадків, коли власна географічна назва виражена прикметником), наприклад: до озера Байкал, на горі Казбек, біля станції Козятин, за станцією Фастів. Не узгоджуються найменування сіл, якщо форма роду або числа пояснюваної родової назви не збігається з формою роду або числа власної назви: до села Веселі Боковеньки, під селом Широкий Яр.

Назву селища міського типу можна прирівняти до назви міста, і тому є підстави узгоджувати її з родовою: у селищі міського типу Голій Пристані. Однак зі стилістичного погляду краще вжити це найменування в називному відмінку (в селищі Гола Пристань), щоб уникнути збігу іменників у місцевому відмінку. Отже, можливі обидва варіанти.

Правопис прислівників

Через дефіс пишуться:

прислівники, утворені від прикметників та прийменника по: по-новому, по-українському (по-українськи), по-козацькому (по-козацьки);

прислівники, утворені від числівників: по-перше, по-друге, по-третє тощо;

прислівники, утворені від синонімічних чи антонімічних пар: давним-давно, далеко-далеко, десь-інде, десь-інколи, повік-віків, зроду-віку, тишком-нишком, видимо-невидимо, рано-вранці, ледве-ледве, ледь-ледь, часто-густо, вряди-годи, сяк-так, гидко-бридко, ось-ось, більш-менш; прислівники, утворені за допомогою часток будь-, небудь-, казна-, хтозна-: будь-коли, будь-що, хто-небудь, що-небудь, казна-хто, казна-що, хтозна-що, хтозна-який.

Через два дефіси пишуться складні прислівники: будь-що-будь, віч-на-віч, пліч-о-пліч, всього-на-всього, де-не-де, коли-не-коли, хоч-не-хоч, як-не-як, але з діда-прадіда, з давніх-давен, без кінця-краю. Прислівники, утворені за допомогою часток аби-, де-, сь-, ні-, ані-, що-, пишуться разом: абихто, абияк, деколи, десь, ніколи, анітрохи, щодня, щоразу, щосили. Слід запам’ятати написання прислівників поки що, тільки що, що день божий, хіба що, дарма що, як коли.

Окремо пишуться прислівникові сполучення: день у день, рік у рік, раз у раз, раз по раз, ніч крізь ніч, день при дні, час від часу, з боку на бік, з дня на день, сам на сам, кінець кінцем, один по одному, один одним, одним одна, сама самотою; у сто крат (і стократ), все одно, тим часом (тимчасом як).


***********************************


Comments