Піддубний С., Влескнига засвідчує вікодавність нашого народу



22 січня 2011 року
Українська глибина

Сергій ПІДДУБНИЙ: Влескнига засвідчує вікодавність нашого народу

(Взято з інтернет-версії газети "Галичина". Про всяк випадок. Щоб не пропало! ;))

 

«Даремно забуваємо доблесні старі часи наші та йдемо куди не відаючи.
і оглядаючись назад, запитуємо: «Хто є ми?»... Повчимося ж старого, зануримо душі в нього, бо то є наше, що прийшло з Колом і творить Божу силу... Старі часи — то наше благо. Дістанемо від них твердості, щоби ворогам відповідати, як належить... Триматимемося гідно, то зможемо відбитися від недругів, і мусимо це зробити... Борімося за життя своє, як витязі гординові, а не живімо, наче худоба безсловесна й нерозумна... Ліпше зникнути, щоб ніколи не бути в рабстві, ніж маємо приносити жертви чужим богам... Пам’ятаймо: доки сили наші об’єднані, ніхто не зможе нас подолати...»

Такі актуальні для української сучасности заклики надибуємо в давній словесній пам’ятці нашого народу — Велесовій книзі. Точніше, ті цитати наводимо за виданням «ілар Хоругин. Влескнига», яке побачило світ наприкінці 2010-го в селищі Голованівську на Кіровоградщині. Науковий переклад і ритмічний переказ твору належать уже відомому читачам нашої газети дослідникові української старовини Сергієві Піддубному (див. «Галичину» за 21 жовтня 2010 р.). Це вже друге видання «Влескниги» від нього (перше датовано 2007-м). Воно відкриває нові факти з життя наших предків, уточнює імена, місця проживання племен тощо. На його сторінках опубліковано й оригінальні тексти, і карту тодішньої України-Руси.

— За останні десятиліття з’явилося кілька перекладів таємничої Влескниги — ВК, — розповідає Сергій ПІДДУБНИЙ. — На жаль, їхня кількість мало впливає на якість самого перекладу. Тексти рясніють помилками, в них залишається ще чимало нерозгаданих і непрояснених місць. Наприклад, слово «пеньки» розтлумачено як «чаклуни», назву хозарського міста Тамоторку та слово «халабуда» (намет над возом) передано як імена князів — відповідно Таматарха й Халабуда, прадавні найменування нашого народу — «бори» і «прабори» — перекладено як «боротьба» й «війна», а назву племені, з якого, по суті, починається родовід українців, перекладачі прочитали не як «окра-венці», тобто «о(у)кри й венеди», а як «кравенці».


Миритися з такими огріхами не можна. Тим більше, що автори тих праць не помітили або ж неправильно потрактували імена багатьох богів та божеств із пантеону пращурів. Опинилося поза увагою дослідників і не раз згадуване у Книзі поняття «гординство», яким на наших землях у старовину позначали військову доблесть та силу національного духу. Як наслідок справжній літературний та історичний шедевр нашої минувшини спотворено. Тож не дивно, що в певних колах твір досі називають підробкою.


В першому виданні книги вдалося усунути чимало недоречностей. Однак і після цього не можна було стверджувати, що розставлено всі крапки над «і». Я жив мрією знайти переконливіші відповіді на запитання щодо описаних у ВК подій. Тому взявся за поглиблене вивчення Біблії, давніх мітів, Геродотових «історій», Гомерових «іліади» й «Одіссеї», Гесіодових «Теогонії» та «Трудів і днів» і завдяки цьому просунувся на добрий крок вперед у перекладі і тлумаченні Влескниги.

- Пане Сергію, що саме маємо у вигляді цієї пам’ятки?

— Передусім Влескнига доводить, що руський народ мав свою писемність, філософію й літературу ще задовго до запровадження на Русі християнства. Мова ВК, описані в ній віра, традиції та звичаї, місця подій, — усе свідчить, що це суто українська річ, і що саме Україна є спадкоємницею Давньої Русі. Якщо раніше наука заявляла, що перші згадки про українців у писемних джерелах належать до XII століття, то у ВК ми бачимо себе вже у IX ст. під іменем «о(у)кри». Нарешті маємо можливість вивчати власну історію не за грецькими, німецькими чи іншими чужинськими джерелами. З перших уст дізнаємося, хто насправді був засновником нашого роду, яким богам поклонялися наші предки тощо.

Книга підтверджує, яким великим, освіченим і давнім був наш народ. Адже розповідає, що вже в IX столітті в Україні були учні, а отже, і школи. Раніше нас переконували, нібито лише греки могли когось чогось навчати. Тим часом ВК пише, що й вони «посилали до нас багато свого юнацтва», очевидно, щоб молоді греки навчались у наших предків усіляких премудростейѕ Влескнига може бути візитною карткою, чи, як модно казати нині, брендом України у світі, бо це не лише путівник в наше минуле, а й навчитель того, на яких засадах облаштовувати своє життя. Зокрема ВК звістує, що саме в Україні наша Правда, а не на смітниках Росії, Європи чи в якійсь іншій землі «обітованній», куди нас постійно спрямовують деякі історики й політики. Пора вже нашим державним інституціям визнати, що у Влескнизі маємо неоціненний скарб з історії й культури свого народу, і відкрито це проголосити. Добре б те зробити саме 2011-го, коли ВК виповнюється 1130 років.

- З чого ви взяли, що автор Влесової книги ілар Хоругин? і хто він такий, до речі? Князь, волхв?

— Існує кілька версій авторства Книги. Одні кажуть, що це робота київського волхва, інші — новгородського. Але останню версію не можна розглядати серйозно, бо більшість подій та головні племена, які згадані в ній, стосуються саме української землі. Описана віра — це віра хліборобів і скотарів, а не лісовиків та мисливців, які проживали на тодішній Новгородщині. Та й автор явно належить до хліборобського племені, про що можемо судити з такої ліричної цитати: «Молитвою зміцнивши тіло, поївши, йдемо до полів наших працювати, як боги веліли кожному чоловікові, що повинен трудитися на хліб свій». Власне, проливає світло на це питання 29-та дощечка. Ось що закарбовано на ній: «Годиться битися за життя своє мечами, — се мовить вам Хоругин, син отця Хориги, ваш прохач перед богами, які дають вам силу і владу на землю вашу...». Тільки волхв міг описати так гарно віру та богів — хоч на музику клади. Це був справжній патріот своєї землі, великий гуманіст, мудрець і письменник.

- Яка ідея Влескниги?

— Книгу написано в період, коли Русі доводилося протистояти масованій навалі чужинців, що намагалися підкорити волелюбний народ і запровадити на його території свої цінності. Твір і виник як відповідь на зазіхання знищити історію та духовний світ руського народу. У ВК не раз звучать палкі заклики зберегти пам’ять про героїчну старовину і мужніх предків: «Почуй, нащадку, славу ту і держи серце своє за Русь, якою є і пребуде наша земля. Маємо боронити її од ворогів і вмерти за неї». Тогочасна ситуація була дуже схожою на ту, яку маємо довкола України нині. Її землі як центр людської цивілізації завше були ласим шматком для завойовників. Тож намагалися не тільки запозичити в наших пращурів імена героїв та богів і, переінакшивши їх, видавати за свої, а й нав’язували їм власні мову, письмо, світогляд і навертали до своєї віри. Зокрема тоді на півдні північного Причорномор’я, на підконтрольній грекам території, створювали під протекторатом грецьких ідеологів форпост сили, яка мала підкорити-підмінити справжню Русь. Автор ВК фіксує навіть назву міста, яке там виникло, — Росія. Згодом тих чужовірців витіснили на північ, на суздальські землі, де пізніше постала Московія, що в XVII столітті трансформувалася в Російську імперію.

- Тепер зрозуміло, чому не сприймають Влескнигу російські науковці.

— Упереджено до неї ставляться не вчені росіяни взагалі, а саме московські. Тоді як, наприклад, новгородські дослідники, не лише визнали її достовірність, а й навіть домоглися того, що ВК ввели до шкільних програм. Столичні академіки, які сповідують великоруську ідеологію, тобто москвини, не бачать себе у Книзі. А оскільки того, що не вкладається в рамки їхніх переконань, «немає й не може бути», то для них ВК — підробка. Та нічого, крім посміху, не може викликати, скажімо, таке твердження: «Наука смогла реконструировать грамматический строй общеславянского языка и других славянских языков на самых ранних стадиях их развития, и ни к одному из них чудовищный волапюк ВК не имеет ни малейшего отношения» (О. Творогов «Что думают ученые о «Велесовой книге»).Чи не нагадує це відомі заяви з того ж боку, що української мови немає і не було?

Тим часом на основі власних вислідів можу впевнено заявити, що Влескнигу написано одним із давньоукраїнських діалектів, яких і нині є чимало, а раніше було ще більше. Наприклад, слова «крижувати», «гундіти», «пудо», «тамо», «тако», яких не знайти в сучасних словниках, донині зустрічаються в мові жителів Приятрання, в центрі Трипілля. Так само можна говорити про те, що деякі гонорові племена мали свої абетки. Однією з них і написано ВК. Вражає багатство мови у ній, що є показником розмаїтої розумової, духовної та виробничої діяльності наших предків, їхніх контактів із сусідами. істинно сказав відомий дослідник Борис Яценко: «Явлення Влескниги з небуття — живе свідчення невмирущості, незнищенності українського народу».

- Себто якраз українського, а не слов’янського взагалі?

— Саме так. Наприклад, найдавніший історик Геродот не згадує на скитській землі ні росіян, ні поляків, ні чехів, хорватів, словенів, а теукри (то укри) у його працях фігурують не раз. І звідси випливають справжні причини невизнання Влескниги. Приміром, у статті «Загадкова «Велесова книга» відомий український письменник Валерій Шевчук писав, що недарма в колишньому СРСР ВК трактували як крамолу й нелегальщину, а ввезення її текстів у межі держави було заборонено, хоча йшлося не про антикомуністичний самвидав, а про твір VIII—IX століть. Бо що означає визнати й об’єктивно вивчати пам’ятку? Це піддати сумніву ідеологічні постулати російської імперської історичної науки і погодитися, що не було ніякої колиски «трьох братніх народів», яку вважали основою російської історії. Це визнати, що державність Руси не принесли до Києва Рюриковичі з Новгорода, а що вона існувала тут задовго до їхнього князювання. Це підтвердити, що ВК нічого не згадує про так звану Північну Русь, тобто про власне Росію. Натомість Книга виразно запевняє, що тамтешні племена «сум», «весь» і «чудь» — це аж ніяк не руський нарід. А ще, як мовиться, чорним по білому заявляє, що русичі – тісні родичі чехів та хорватів. і цим підтверджує антропологічні висліди Федора Вовка, який доводив, що українці більш споріднені з південними й західними слов’янами, ніж із північними, і висновки якого, до речі, люто спростовували радянські ортодокси від науки. ВК засвідчує, що минувшина так званої Південної Русі на півтори тисячі років давніша від історії нашої північної сусідки. Вона нагадує, що справжній вік нашої столиці — Києва — не 1500, а 2700 років.

Як же таку пам’ятку могли визнати? Навпаки, намагалися знешкодити її — довести, що то підробка, яка не має ніякої наукової цінності. Але кому вигідно було створити таку фальшивку — нашим пращурам, їхнім ворогам? На це відповіді немає.

- Кому ще, можливо, крім адептів промосковської ідеології, не вигідне визнання Влескниги?

— Офіційній науці, бо ВК спростовує теорії про первинність грецької (візантійської) та римської культур, не кажучи вже про московську. А ще — так званому світовому урядові, тим, хто хоче диктувати свої правила життя народам усього світу, бо Влескнига за національно-патріотичним спрямуванням, релігійно-духовним виміром та гуманністю переважає нинішні західно-ліберальні ідеології. Книга своїм змістом також загрожує існуванню світового капіталу, бо може стати основою для творення нової економічної політики у світі — на справжніх засадах справедливості і рівноправ’я, а не на позірних, не на висмоктуванні соків з чужих культур і підступному поглинанні їхніх природних ресурсів та економік, як це є нині.


Від журналіста. На собі пересвідчився, як зачаровує Влескнига тематичним розмаїттям, зокрема тим, як чітко й ясно формулює сенс життя людського: «Мусимо дбати про вічне, яко земне проти нього ніщо...». Про тлінність і минущість для людини всього матеріального й водночас про незнищенність духовного засвідчують і такі рядки з ВК: «Вічність перед нами. А там побачимо пращурів своїх і матерів, які порядкують на небі... Проголошуємо славу богам, які суть отці наші. А ми, сини їхні, достойні бути в чистоті тілесній і душевній. А душа наша ніколи не вмирає і не завмирає на час смерти тілес наших...». Ширше ж ознайомитися зі змістом Влескниги та прочитати уривки з неї можна наразі на сайті: yatran.com.ua

Comments