Фотографії не мовчать (нарис про А.К. Лещенко - випускницю Грунської школи)

         Фотографії не мовчать
                                                                                

Нарис

Фотографія в шкільному музеї… На ній напис: «Анастасія Кирилівна Лещенко (1906-1995). Заслужений агроном УРСР. Кандидат сільськогосподарських наук. Селекціонер-генетик».

З портрета на нас дивиться гарна жінка. Мудрі очі. Високе чоло. Кажуть, краса і розум не ходять поруч. Ті, хто добре за життя знав Анастасію Кирилівну, відзначають її жіночу вроду.

А.К. Лещенко - всесвітньовідомий біолог. Вона стояла біля джерел вітчизняної селекції й генетики. Талановита вчена досліджувала сою як харчову культуру.

Життєвий шлях Анастасії Кирилівни Лещенко розпочався в 1906 році. Народилася вона в с. Грунь, що нині на Охтирщині, а на той час відносилося до Зіньківського повіту Полтавської губернії, у селянській родині. Тут її коріння, прадідівські могили… На цій благодатній землі промайнуло дитинство.

Зростала разом із сестричками Марією та Євдокією. Дзвенів голос Настусі на сільському подвір’ї. Унизу, за городом, кружляла калиновим лугом невеличка річечка. Поїли її лісові й лугові джерельця, і котила Грунька свою чисту воду та кишіла рибою. А вийдеш за двір –і куди око дістає, - скрізь поле. Вабило воно дівча цвітом соняхів, достиглим золотом колосся, медовим запахом білих гречок…

Батьки рано помітили здібності доньки і віддали до Грунської школи, яка й стала її першим навчальним закладом. Незабутні ці роки. Біжать на диво швидко. Ось і випускний… Куди податися? Узяла дівчина-красуня кошик мрій і вирушила в дорогу. Мати довго стояла на Чигрієвій горі і махала вслід хустинкою…

Подальшу освіту Анастасія здобуває в Зінькові, а потім - у Полтавському сільськогосподарському технікумі. Тут професором В.І. Сазановим було створено «Секцію дослідної справи». Студенти називали її «десятка» від кількості осіб, що входили. Згодом долучився прикметник «золота». Майже всі члени секції відбулися як особистості: вийшли з них видатні науковці і виробничники, кандидати та доктори наук, а то й академіки. Розумниця Анастасія Лещенко була в цій «золотій десятці».

У 20-ті роки ХХ ст. А.К. Лещенко навчалася в Полтавському сільськогосподарському інституті. Закінчила аспірантуру. Здобула вчену ступінь кандидата сільськогосподарських наук.

Займалася на той час передовим напрямком біологічної науки - селекцією та генетикою. Предметом дослідження була рослина, яку тільки-но почали культивувати на Україні - соя. Саме їй присвячене все життя Анастасії Лещенко. Вчена розуміла, що населення планети стрімко зростатиме і в майбутньому соя зможе дати ту кількість білка, яка буде потрібна людству. Дійсно, насіння цієї рослини містить 44-45% протеїну, 22-24% жиру.

Соя - культура Сходу. Здавна вирощувалася в Китаї, Америці. Клімат України не зовсім підходить для неї. Любить тепло й вологу, а також велику кількість світла. Але зусиллями генетиків утвердилась й на Україні. Першими за цю нелегку справу взялися селекціонери В.А. Золотницький, К.К. Малиш, М.З. Злентух, В.А. Гордієнко, С.Є. Черниш. І наша А.К. Лещенко.

Для України особливе значення мають скоростиглі сорти. Вони дозволяють розширити ареал цієї культури, отримати сухе товарне зерно. Тому їм завжди надавався пріоритет. У цьому напрямку працював Інститут землеробства при Українській академії наук. Найбільш ефективним методом створення вихідного матеріалу виявилася гібридизація. Якраз питанням тривалості періоду вегетації й займалась Анастасія Кирилівна. Це був революційний напрямок у селекції рослин.

Спочатку А.К. Лещенко працює на Харківській обласній сільськогосподарській дослідній станції.

Усіх привабила й назавжди полонила глибока допитливість та ерудиція молодої вченої, працездатність. щира увага, доброта до людей. У полі перебувала по 14-15 годин на добу, уставала раніше за всіх, на сході сонця,

устигала велосипедом все об’їхати, подивитися, де, що і як робиться. Саме тут були відкриті її перші сорти сої.

Потім - робота в Науково-дослідному інституті зернового господарства й зернобобових культур.

1937 рік. А.К. Лещенко пов’язала свою долю з Кубанською науково–дослідною станцією Всесоюзного науково-дослідного інституту сої. Зусиллями її розуму, одержимості з’явилася «Кубанська-49-58 ВН».

Трагічними для генетиків були 40-ві роки ХХ століття: наука визнана буржуазною. «Продажня дівка імперіалізму,- пришили ярлик. Справжній погром тоді влаштовано генетиці. Учені ставали жертвами репресій. У 1941 р. засуджено до розстрілу М.І. Вавілова. Згодом вирок замінили двадцятьма роками таборів, де в 1943-му він і загинув. Анастасія Кирилівна Лещенко - учениця і соратник М.І. Вавілова, належала до вчених його школи. Яким дивом удалось обминути цю смугу репресій їй, одному Богові відомо.

1946 рік. Лещенко А.К. призначено на посаду завідуючої відділом селекції Всесоюзного науково-дослідного інституту сої.

Тільки відважні продовжували займатися генетикою. Не всі чоловіки мали таку мужність, годі вже говорити про жінок. Та Анастасія Кирилівна залишилася вірною їй навіть у той страшний час. За цю відданість 19 травня 1981р. Лещенко удостоять звання почесного члена Українського товариства генетиків і селекціонерів імені академіка М.І. Вавілова.

У 1949 році Анастасія Кирилівна починає працювати на Кіровоградській дослідній станції. Тут були створені такі цінні сорти сої, як «Кіровоградська-3», «Кіровоградська-4», «Ланка», «Перемога» та інші. Вони районувалися в 54 областях держави і навіть за кордоном.

А. К. Лещенко не обмежувалaся лише селекційною роботою. Нею вивчалися агробіологічні основи вирощування сої. Уперше в Радянському Союзі одержала мутації, відкрила шляхи її гібридизації, опрацювала способи схрещення та ряд питань селекційно-насінницької методики.

Любила вона поле перед грозою і після травневого дощику, коли над ним звисала коромислом веселка, а також жаркого липневого дня в затінку жайворонка. І працювала до самозабуття…

Перу Лещенко А.К. належать 165 наукових і науково-популярних праць із питань генетики, селекції, сіменоводства, технології вирощування та використання в народному господарстві культури сої, а також агротехніки цукрових буряків, соняшника, кукурудзи і зернобобових культур. Із них - чотири монографії. Найфундаментальніша - «Культура сої на Україні», видана Українською академією сільськогосподарських наук. Робота є результатом багаторічних досліджень автора, узагальненням досвіду наукових установ України. Саме ця книга з дарчим підписом зберігається в шкільному музеї: «Колективу Грунської школи – першого навчального закладу мого дитинства – на ознаку глибокої поваги, щирої вдячності за добрий спогад. 19 березня 1973 року».

Багато відгуків про монографію надійшло з Далекого Сходу, Сибіру, Грузії, Ростовської області, Північного Кавказу, а також Польщі, Болгарії, Канади від учених, педагогів і працівників сільського господарства.

Ось кілька з них. «Дуже вдячний за книгу. Прочитав її запоєм як художню книгу. Чудова книга! Дуже радий за Вас і від душі вітаю з таким великим успіхом», - пише П.Є. Губанов, кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник ВолгНІІДІМу.

«Ваша «Культура сої» до мене дійшла. Книга дуже цікава, всеохоплююча, дає широке уявлення про цю важливу й необхідну культуру» (Є.С. Алексеєв, доктор сільськогосподарських наук, професор Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту).

Позитивну оцінку книзі «Культура сої» дають керівники та спеціалісти сільського господарства України. Так, голова колгоспу «Прогрес» Царичанського району Дніпропетровської області т. Коваленко В.Ф. прислав листа-крик душі: «Описані у Вашій книзі дані про культуру сою, те значення, яке надається їй у світі і в нашій країні, наш невеликий досвід з використання цього цінного корму, роблять висновок, що старими традиціями й методами розвивати сільське господарство неможливо. Дуже бажано було б, щоб цю книгу уважно прочитали Міністр сільського господарства й інші товариші, які займають високі посади. Ми витрачаємо енергії на погодження за рахунок чого сіяти сою і чи варто це робити на великих площах майже стільки, скільки на її вирощування».

Читала ці відгуки, а в самої росли крила…

Прийщов день, коли її сподвижницька праця здобула заслуженої оцінки.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 10.11.1964-го Лещенко Анастасії Кирилівні присвоєно звання Заслуженого агронома Української РСР. Вручення документів відбувалося в Києві, у залі засідань Верховної Ради УРСР. Посвідчення того дня отримало шість чоловіків… і лише одна жінка. Про пам’ятну подію в житті нашої славної землячки розповідає унікальне фото, на якому в першому ряду друга зліва – А. Лещенко. Поряд – Голова Президії Верховної Ради УРСР Д.С. Коротченко.

Довгий період Анастасія Кирилівна працювала головним агрономом Міністерства сільського господарства України. Була вона проста й незвичайна. Скромна в поводженні з людьми. Дуже ввічлива та лагідна в розмові. Майже непомітна на вулиці чи в президії урочистого засідання. Завжди уважна до чужої думки – чи то говорить із школярем, чи то з міністром. І робочий кабінет у неї непоказний – кімната, повна книг та фотографій.

Заключним напрямком діяльності було дослідження можливості видалення неприємного присмаку й запаху з сої. Устигла лише теоретично обґрунтувати проблему, довела, що шляхом генної інженерії це цілком можливо.

Як птахи, летять роки. Непомітно підкралися похилі літа, залишаючи срібний слід на скронях. Укрилося зморшками обличчя, та збереглася жіноча врода, ясний розум і гаряче серце.

На превеликий жаль, часу не вистачило здійснити свій задум. Будемо сподіватися, що учні Анастасії Кирилівни та її послідовники доведуть справу до практичного завершення. І, можливо, ми колись дізнаємося про нові наукові розробки відносно сої, зрадіємо, що ідею селекціонера-генетика Лещенко А.К. втілено в життя.

Науковою роботою займалася до останніх днів. Постійний рецензент дисертацій, автор численних праць.

Не кожному судилося досягти такого визнання, як нашій талановитій землячці. Сторінки трудової книжки говорять про самовіддану працю вченої. Сімнадцять записів заохочень і нагороджень! «Оголощена ударницею, стаханівкою, нагороджена грошовою премією»…і навіть за успішну роботу з сіменоводства у 1948 році – 150-ма кілограмами пшениці. А.К. Лещенко удостоєна високого звання: заслужений агроном Української РСР. Держава оцінила її труд орденами Знак Пошани, Трудового Червоного Прапора, медалями імені І.В. Мічуріна, імені М.І. Вавілова, трьома бронзовими, срібною і золотою медалями ВДНГ СРСР, цілим рядом грамот.

Як жінка Анастасія Кирилівна була щаслива. Її чоловік - теж учений-історик. Тож завжди з розумінням пробачали одне одному любов «на стороні»: він - до сої, вона – до історії…

Регулярно приїздила на свою малу батьківщину, у Грунь. Бувала в школі. Відзначала, що ніби якоюсь меншою вона стала… Усе милувалася крислатим могутнім дубом під вікнами приміщення. Згадувала його молодим, усього в руку завтовшки. Незабутні теплі зустрічі з учителями за чашкою чаю. Спогади, розповіді, жарти… Вважала, що саме Грунська школа дала їй путівку у велике життя, і була за це вдячна.

Відвідувала рідну сестру Є.К. Жолоб, яка весь час працювала вчителем початкових класів. На її подвір’ї висаджувалися привезені Анастасією Кирилівною з Києва квіти. По-особливому любила ті, що зимують у відкритому грунті. Дивовижними були розкішні темно-бордові піони. Усім грунянам хотілося мати такі самі у своїх господах. Не жаліла Євдокія Кирилівна, роздавала. А кущі розросталися ще більші, цвіли рясніше і пахли неповторно.

Коли вже немолодою бувала в Груні, завжди просила вивести її в поле. Що з Анастасією Кирилівною діялося тоді – коментарям не підлягає… Сою вона не просто любила – обожнювала.

Ось таким було життя талановитої людини, заслуженого агронома України, кандидата сільськогосподарських наук Анастасії Кирилівни Лещенко.

Останній запис у трудовій книжці про звільнення за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію зроблено 31 березня 1983-го.

У квітні цього ж року була нагороджена Почесною грамотою Колегії Міністерства сільського господарства УРСР, президії Українського республіканського комітету профспілки працівників сільського господарства «за багаторічну сумлінну роботу, значний особистий внесок у створення нових сортів сої та активну участь у громадському житті».

Зберігала вітання від земляків: «Колектив працівників Сумського науково-виробничого об’єднання “Еліта» поздоровляє Вас із 80-річчям. Ваша доброта і людяність, відданість роботі заслужили пошану. Ми гордимося Вами, нашою славною землячкою».

Анастасії Кирилівні судилося пережити свого чоловіка. Останніми роками другом і соратником була Юлія Антонівна Сташинська, колишня учениця А.К. Лещенко, її послідовниця. Завдячуючи цьому, вчена мала можливість займатися наукою, не відчувати себе самотньою. Мешкала в м. Києві по вулиці Пушкінській, якраз проти театру. Зручне місце для старшого наукового співробітника Української академії сільськогосподарських наук - неподалік інститут, бібліотека.

У 1995 році А.К. Лещенко пішла від нас назавжди. «Лишайтесь щасливі»,- і стала замисленим полем На цілу планету, на всі покоління й віки».

Ю. А. Сташинська виконала останню волю – після смерті спалити її тіло, а прах захоронити в могилі чоловіка, що покоїться на Байковому кладовищі в Києві.

На жаль, ми не знаходимо прізвища Лещенко А.К. в енциклопедичному довіднику «Сумщина в іменах», що виданий зусиллями Сумського земляцтва в Києві (2003). Жодної згадки про всесвітньовідому вчену не містить і посібник «Сумщина в Історії України», виданий краєзнавцями в 2005 р. При всій моїй повазі до авторського колективу книги «Благословенний край Охтирщина» (Суми, 2007), треба відмітити, що в розділі «Діячі науки» теж, на жаль, відсутні дані про нашу славну землячку. Добре, що в інтернет-виданнях розміщені основні її наукові праці.

Цей факт - історична несправедливість. Ім’я Анастасії Кирилівни Лещенко відоме у світі й на Україні. Таким же воно має стати на нашій Сумщині.

У Грунському історико-краєзнавчому музеї є багато цінних матеріалів, що стосуються життя й наукової діяльності А.К. Лещенко, подарованих самою вченою сім’ї Пилипенків, з якою підтримувала добрі давні стосунки. Так побажала, щоб пам’ять про неї, у першу чергу, берегли на малій батьківщині. Анастасії Кирилівні Лещенко присвячена ціла експозиція.

А ще в Груні квітують щороку соєві поля. І сміється над ними сонце, зозулі живим кують літа…

Кажуть, фотографії мовчать. Ні, вони благають нас пам’ятати…

                                                                                                                                                                                                             О.В. Пилипенко

                                                                                                                                                                                                             В.Я. Лавриненко

 

Comments