О. А. Кононенко почав друкуватися від 1974 року.

        Автор понад сорока книг. Найвідоміші:

• Абетка (1990–1998),

• Персонажи славянской мифологии (1993),

• Лічилка (1997),

• Слухай подих давнини (1997),

• Духи природи. Хатні та дворові (1997),

• Духи природи. Лісові та польові (1997),

• Духи природи. Водяні та болотяні (1998),

• Абетка юного болільника (1998),

• Ритуали, обряди, звичаї (1998),

• Вбивач бичків, Пісні мої веселі та сумні» (2002),

• «Слов’янський світ» (2008),

• Українська міфологія та культурна спадщина (2012),

• Перун та всі інші (2015),

• Коли ще звірі говорили (2016).

        У співавторстві з композитором О. Жилінським вперше (1994 рік) в незалежній Україні випущено збірку дитячих пісень «Веселад».

        Написано пісні для фестивалів у дитячому таборі «Молода гвардія», що розташований в Одесі на березі моря. «Веселкову пісеньку» і «Пісенька джури».

        Створено низку пісень спільно з М. Свидюком («Доня моя, донечка»), П. Зібровим («Мамина казка»), А. Кудлай («Червоні вишні»), М. Гнатюком («Все буде добре»), О. Жилінським («Я збудую собі екіпаж»), К. Бужинською («Колискова колисці»), Л. Сандулесою («Я люблю»), тріо «Либідь» («Купальські забави») та ін. Олексій Анатолійович – автор різдвяних вистав для дітей у Національному українському драматичному театрі ім. І. Франка (Київ, 1994–98).

        Перша книжка (словник-гра) вийшла російською мовою – «Персонажи славянской мифологии». Наклад у 50 тисяч примірників розійшовся в Україні, Росії, Білорусії.

        Важливою для письменника стала книжечка «Абетка». У книжці чимало вдалих знахідок, наприклад, в чотирьох рядках кожне слово починається з однієї літери:

                  Спить старий сердитий сом,
                 Сому сниться сьомий сон.
                 Сонце спить, світанок спить,
                 Сом смачним сніданком снить.

        Познайомитися з «Абеткою» можна за посиланням: http://abetka.ukrlife.org/abetka_kon.htm.

        У книзі «Неймовірна смакота від розумного кота» автор знайомить читачів із буденною та святковою традиційною їжею наших предків: вергунами, балабушками, калитою тощо. Кулінарний словничок стане у нагоді широкому колу читачів.

        Знаковою для автора стає дослідницька праця «Українська міфологія та культурна спадщина» (видавництво «Фоліо»). В ній, зокрема, тлумачиться символіка рослин, дерев, каменів, людських почуттів, йдеться про обряди, звичаї, духи природи, божества, музичні інструменти, персони. Загалом розповідається про людське життя – слов’янина, українця протягом багатьох століть, про те, що його оточувало, про колізії і катаклізми навколо нього.

        У відвертій розмові Олексій Анатолійович зазначає: «Кожна моя книжка – це дорога дитина, яку я плекав. Маючи понад сорок книг, я ніколи не кажу, що я знаний письменник. В якійсь мірі я відомий своєму читачеві, як відомий слухачеві своїми піснями. Моя візитка – пісня. «Доня, моя донечко», яку співає Микола Свидюк, хоч є ще чимало пісень, які люди знають… Отже, і книжки свої, і пісні люблю і шаную, як своїх дітей. Важливою для мене є книжечка «Абетка». Чому? Вважаю, що письменник, який працює зокрема для дітей, мусить у своєму житті обов язково написати букварик або абетку. Це те, що залишається, перевидається, на таких книжечках виростають покоління. Були твори, які писалися несподівано. Якось я посперечався з товаришами і написав бойовик «Вбивач бичків». Нині він перевиданий під назвою «Месник» у видавництві «Фоліо».Дорогою для мене є праця «Українська міфологія та культурна спадщина» (видавництво «Фоліо»). Багато років я працював над цією книгою, там більше двадцяти розділів. В ній, зокрема, тлумачиться символіка рослин, дерев, каменів, людських почуттів, йдеться про обряди, звичаї, духи природи, божества, музичні інструменти, персони. Загалом розповідається про людське життя слов’янина, українця протягом багатьох століть, про те, що його оточувало, про колізії і катаклізми навколо нього. Зібрано величезний матеріал. Звичайно, це монтаж, компіляція, там дуже багато такого, що я брав у дослідників: фольклористів, істориків, археологів, етнографів. Звісно, посилаюся на них, тож зробив великий розділ, присвячений людям, чиїми творами я скористався. Після виходу «Української міфології» ця тема потекла, понеслася, мене зацікавили дотичні міфології. До речі, всі міфології, епоси, фольклор у світі дотичні, тому що людина, як квіточка, росла з однієї Землі. Звичайно, і місцевість, клімат в якійсь мірі впливали, степняки відрізняються від людей лісу чи моря. Та скрізь думки людей народжували казки, обряди, заклинання, якими закликали сонце, дощ, припрошували урожай, відганяли хвороби, вони в більшості схожі. Мене зацікавила як схожість цих первісних вірувань, так і різноманітність, відмінність, тому виникла книга «Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану», яка видана українською мовою. Закінчив ще три книги: «Таємниці давніх улусів. Міфологія та епос Узбекистану», «Відуни сокровенного. Міфологія та епос Грузії», «Соловей піднебесний. Міфологія та епос Вірменії».

        У видавництві «Фоліо» побачила світ бібліотечка українського гумору в семи книгах: «Куми та кумки», «Жезлом по бамперу», «Жіноча і чоловіча логіка», «Ні пуху, ні луски», «Здоровенькі будьмо!», «Чоловіче чтиво», «Все-всі-вся». Це анекдоти та життєві історії. Автор народ, от упорядник і автор деяких поетичних речей я. Вийшли друком книги для дітей «Військо Даждьбога» (видавництво «АВІАЗ») авторські казки про прадавніх слов’ян, про їхні божества, про духів, про людські стосунки та «Барабашка і всі інші» (видавництво «Либідь»), яка визнана кращою дитячою книгою на міжнародному конкурсі країн СНД «Мистецтво книги».

        Кредо письменника: «Книга не буває передчасною, вона потрібна вчора, сьогодні і завтра».

Дізнатися бiльше:

                                                                                    Публікації автора

Кононенко Олексій. До Нового року: вірші / Олексій Кононенко // Народне слово. – 2013. – 31 грудня. – С. 10.

Кононенко Олексій. Моя Київська Русь; Повернуся, Україно: вірші / Олексій Кононенко // Народне слово. – 2015. – 22 січня. – С. 10: фото.

Кононенко Олексій. Козацька абетка / Олексій Кононенко // Позакласний час. – 2011. – № 9. – С. 31-38.

Про автора

Публікації:

Бажан Валентина. Відкрийте для себе знаного поета, або Рівень є рівень / Валентина Бажан // Народне слово. – 2015. – 22 січня. – С. 10: фото.

Любарський Роман. Олексій Кононенко: "Вся Україна нині – Кайдашева сім’я!" / Роман Любарський // Народне слово. – 2017. – 4 травня. – С. 7.

Макей Л. Олексій Кононенко: старший із братів Роздолля / Л. Макей // Народне слово. – 2011. – 31 березня. – С. 10.

Саміляк Тамара. Олексій Кононенко: "Без мудрого слова, в яке літери складаються, не буде держави" [Текст]: інтерв’ю із здобувачем літературної премії ім. Є. Маланюка / Тамара Саміляк // Народне слово. – 2015. – 15 січня. – С. 10: фото.

Ресурси Інтернет

Кононенко Олексій Анатолійович [Електронний ресурс] / Рафальський О. О. // Енциклопедія Сучасної України / Гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.]; НАН України, НТШ. – К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=4957. – Назва з екрана. – Дата оновлення публікації: 2014. – Дата перегляду: 20.07.2022.

      Змалку малий Вітько тягнувся до книжки,  до знань. Та лиш хлопець пішов до школи, як почалася війна з фашистами. Довелось пережити голод, страх, знущання. У селі виникла підпільна організація. Про неї, про захмарене війною небо з часом розповість майбутній письменник у своїй першій повісті “Паруси над степом”.

   Після закінчення десятирічки 1952 року Віктор їде до столиці і успішно складає іспити на факультет журналістики   Київського університету імені Т.Г.Шевченка.  Його однокурсниками і товаришами були В.Симоненко, М.Сом, Т.Коломієць, Ю.Ячейкін та інші обдаровані і талановиті люди, теж у майбутньому письменники. Після закінчення університету Віктор Семенович працював за фахом у різних газетах та журналах. Зокрема, був кореспондентом “Комсомольской правды”, завідувачем відділу газети “Комсомольское знамя”, завідуючим відділу шкільного життя журналу “Піонерія” (теперішній “Однокласник”), заступником головного редактора видавництва “Молодь”. І паралельно, за словами письменника А.Костецького, знаходив “... час, аби залишитися наодинці зі своїми думками і творити Літературу з великої літери, як він це розумів”.

   Відомий дитячий письменник В.Нестайко так розповідає про своє перше враження від знайомства з В.Близнецем та його оповіданнями. “І от він прийшов – середній на зріст, присадкуватий, з вишневими очима, які він... сором’язливо одводив убік. Поклав мені на стіл тоненький рукопис. І одразу ніяково попрощався й пішов. У рукописі було всього чотири оповідання.

Але він даремно соромився. Оповідання були по-справжньому талановиті, свіжі, щирі, написані соковитою народною мовою. ... Віктор доніс ще кілька оповідань. Так склалася його перша книжка “Ойойкове гніздо”. Потім вийшли повісті “Паруси над степом”, “Землянка”, “Древляни”, “Мовчун”, “Звук павутинки”, “Женя і Синько”. До речі, чи не вперше у післявоєнній літературі на сторінках повісті “Женя і Синько”  з’явився справжній чортик – непростий і неповторний Женін приятель. Потім була написана чудова лірична казка “Земля світлячків”. У цьому творі Віктор Семенович реалізував усі свої фантазії, залюбленість у народні казки. Герої цієї казки живуть у реальному та казковому світі, наповненому різноманітними пригодами та дивами.

   Кілька років Віктор Семенович працював над перекладом з давньоруської на сучасну українську мову  епосу “Повість временних літ”, що є для нас головним джерелом знань про життя наших далеких предків. Видано було цей переклад 1980 року з передмовою П.Загребельного, у художньому оформленні майстра гравюри Г.Якутовича.  Є у письменника твори для дорослого читача. Але все-таки найталановитішими і найпопулярнішими залишились його книжки для дітей. Усе написане Віктор Семенович пропускав через свою душу і серце. Герої його творів усвідомлюють себе особистостями, знають, що таке справжня дружба, готові захистити слабшого, живуть у злагоді з довкіллям.

   Таким був і сам письменник. Усі, хто знав Віктора Семеновича, згадують про нього як про людину дуже щиру, делікатну, з ніжною душею. Людину, закохану у дитинство, у людей, у природу. Про нього доречно сказати словами дослідниці його творчості А.Гурбанської  - “Чесний і совісний Близнець”.   

Помер письменник 2 квітня 1981 року.

   1988 року письменникові посмертно було присвоєно звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки. 

КНИГИ ТА СТАТТІ ПРО ПИСЬМЕННИКА

      Базилевський В. Вольфрамова нить душі // Літ. Україна. – 2003 – 10 квіт. – С. 3

    Базилевський В. Рицар совісті // Близнець В. Хлопчик і тінь. – К., 1989. – С. 5-18. [c 84.4 УКР Б 69]

    Базилевський В. 138 листів Віктора Близнеця // Літ. Україна. – 1998. – 30 квіт. – С. 5
  Бичко В. Письменник і його книга // Близнець В. Партизанська гармата. – К., 1978. – С. 3-6. [ср 84.4 УКР Б 69]
  Віктор Близнець // Веселка. Антологія української літератури:  Т.3. Твори радянського періоду. – К., 1985. – С. 520-521. [ст 84.4УКР В 38]
  Буценко О. Чисті плеса творчості // Література. Діти. Час. 1981 – К., 1981. – С. 37-45. [В 83 98 Л 64]
      Васюченко И. В поисках понимания: Мир взрослых в дет. прозе народов СРСР // Дет. лит. – 1987. - №11 – С. 35-36
  Васюченко И. От наброска к портрету // Дет. лит.  – 1992. - №4. – С. 12-13
  Васюченко И. Такая работа: Образы школ. учителей в дет. прозе народов СССР // Дет. лит. – 1989. - №4. – С. 11
  Гурбанська А. Віктор Близнець –повістяр // Слово і час. – 1999. - №2. – С. 52-56
  Гурбанська А. Звук павутинки // Дивослово. – 2003. - №4. – С. 69-73
  Гуцало Є. Письменник і громадянин // Дванадцять місяців. 1983. – К., 1982. – С. 56.[ мл 84(0) Д 22]
  Давыдов А. Он весь – из жизни // Близнец В. Звук паутинки. – К.: 1986. – С. 3-14.[ст 84.4 УКР Б 69] 
  Иванюк С. Еще раз о героях: Пробл. укр. дет. лит. // Дет. лит. – 1989. - №5.- С. 9-10
  Кава В. Мир талантливый и сердечный // Близнец В. Три повести. – М., 1985. – С. 3-6. [с 84. 4 УКР Б 69]
  Костецький А. Теплий вогник на добру дорогу // Почат. шк. – 2001. - №5. – С. 58-60
  Маковецький В. З чарівної країни дитинства: (Пам’яті В.С.Близнеця) // Київ. – 1998. - №1-2.- С. 129-132
  Мушкетик Ю. До широких обріїв // Близнець В. Вибрані твори: В 2 т . Т. 1. – К,. 1983. – С. 5-11. [ст 84.4 УКР Б 69]
  Нестайко В. Щемливо бринітиме “Звук павутинки”: Про поет. прозу В.Близнеця // Літ. Україна. – 1993. – 8 квіт. – С. 2
  Панченко В. Сила пам’яті: (Штрихи до портр. В. Близнеця) // Укр. мова і л-ра в шк. – 1982. - №3. – С. 12-18
  Слабошпицький М. Душа і пам’яті // Дивослово. - №4. – С. 67-69
  Стаєцька Л. Свіжий подих вітру: Вибр. твори В.Близнеця у 2-х т. // Література. Діти. Час. 1984. – К., 1984. – С. 97-102. [В 83. 98 Л 64 ]

      1 травня 1922 року Яновський-початківець під псевдонімом Георгій Ней у київській газеті «Пролетарська правда» надрукував перший вірш – «Море» (російською мовою). Через два роки він опублікував вірш «Дзвін» вже українською за власним прізвищем. Основних літературних успіхів Ю. Яновський досягне в майбутньому на ниві прози та драматургії, але поезії не залишатиме протягом усього життя.

     Перший прозовий твір – новелу «А потім німці тікали» – Ю. Яновський опублікував у газеті «Більшовик» 2 березня 1924 року. Більшість ранніх новел письменника, що увійшли до збірки «Мамутові бивні» (1925), створено на матеріалі конкретних подій громадянської війни і присвячено проблемі духовного оновлення людини та суспільства в революційну епоху.

     У 1925-1926 роках Юрій Іванович працював на Одеській кінофабриці спочатку художнім редактором, далі обіймав посаду головного редактора, писав і кіносценарії. Тут він разом із режисером П. Долиною екранізує повість М. Коцюбинського «Фата моргана», професійно переклавши прозовий твір мовою кінематографії, пише сценарій до фільму «Гамбург» режисера Володимира Баллюзека, творчо співпрацює з О. Довженком – створює титри до його фільму «Сумка дипкур’єра».

     У 1927 році Юрій Яновський приймає запрошення Михайла Семенка, який очолював сценарний відділ ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління), працювати редактором цієї організації. У Харкові, тодішній столиці, вирувало літературно-мистецьке життя, у подіях якого письменник брав безпосередню участь. У журналі «Вапліте» Юрій Іванович друкує повість «Байгород», у якій зовнішній перебіг подій прагне «пропустити» крізь внутрішній світ людини, її психологію. У цьому ж році виходить збірка оповідань Ю. Яновського «Кров землі». До неї увійшли такі твори: «Історія попільниці», «Мамутові бивні», «Роман Ма», «Туз і перстень», «Рейд», «Байгород», «В листопаді».

«Майстер корабля» (1928), перший роман Юрія Яновського, увібрав частку того безпосереднього життєвого досвіду, що його молодий письменник набув за час роботи на Одеській кінофабриці. Критика сприйняла роман неоднозначно, бо в ньому був відсутній герой-пролетарій, не оспівувалась краса «щасливої радянської дійсності».

     Наступний роман – «Чотири шаблі» (1930) – у романістичному дусі змальовує стихію національно-визвольного руху. Після виходу книги у світ на Яновського посипалися звинувачення в оспівуванні «націоналістичної романтики». Цей роман не видавався в Україні понад п’ятдесят років.

     У 1935 році побачив світ роман письменника «Вершники», в якому вдало поєднані ознаки народної думи, героїчної поеми і новелістичного роману про боротьбу добра і зла, красу українського неба і степу, про людську витривалість і прагнення свободи.

      Талановитий майстер, який фактично за десять років молодого життя створив свої найкращі твори, що збагатили нашу літературу, решту часу був змушений виправдовуватись, підлаштовуватись під настанови кабінетних посередностей і писати на замовлення.

      1939 року Ю. Яновського нагороджують орденом Трудового Червоного Прапора, дають квартиру у Києві. Офіційно визнаному письменнику довіряють посаду головного редактора журналу «Українська література» (з 1946 року – «Вітчизна»). До початку німецько-радянської війни письменник створив кілька сценаріїв, писав п’єси та видав збірку гумористичних оповідань «Короткі історії». Коли почалася війна, його разом із сім’єю евакуювали в Уфу, де він брав активну участь в організації видання творів українських письменників серії «Фронт і тил», згодом працював військовим кореспондентом на Першому Українському фронті. У 1946 році Юрій Іванович був одним із представників радянської преси на Нюрнберзькому процесі, під його враженням написаний цикл хвилюючих репортажів «Листи з Нюрнберга» (1946).

      Талант Яновського-новеліста, який, здавалося, був уже цілком сформованим у передвоєнні роки, під час Другої світової війни засяяв новими гранями. Новелістика тепер стає основним жанром художньої творчості письменника. Найповніше вона представлена у збірці «Земля батьків» (1944). Відразу по війні на нього знову чекали неприємності. У 1946 році «за націоналізм, міщансько-обивательські погляди, аполітичність, друк помилкових і порочних творів на сторінках журналу “Вітчизна”» Ю. Яновського звільняють з посади головного редактора журналу, а наступного року ідеологічного розгрому зазнав його новий роман «Жива вода» – про перший післявоєнний рік, відбудову зруйнованого господарства, трудовий героїзм жінок, про волелюбний, працьовитий і гордий український народ. Яновський записав у щоденнику: «Поховали «Живу воду» метрів на десять під землю». Вже після смерті автора, після вимушених багаточисленних правок роман вийшов у спотвореному вигляді під назвою «Мир» (1956). Опального романіста зовсім перестали друкувати, тож Юрій Іванович потроху носив букіністам найкоштовніші раритети з власної книгозбірні. Його врятувала несподівано присуджена у 1949 році Сталінська (пізніше перейменована в Державну) премія ІІІ ступеня за збірку «Київські оповідання».

      Продовжував Юрій Іванович працювати і як сценарист – брав участь у написанні сценаріїв до художнього фільму «Зв’язковий підпілля» (1951), документального фільму «Микола Васильович Гоголь» (1952), створював літературні сценарії.

      Віддавши кращі творчі роки прозі, останнє слово в літературі письменник сказав мовою драматургічного мистецтва. Він звертався до драматургії неодноразово протягом життя. «Дума про Британку», написана у 1937 році, пройшла у п’ятдесяти театрах країни у рік виходу. Таке досягнення спонукало Яновського до написання нових п’єс, частину з яких він встиг завершити, але працю над іншими перервала війна. Після війни письменник знову повернувся до драматургії, завершив кілька довоєнних задумів та створив нові п’єси. «Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1937), «Потомки» (1938), «Син династії» (1942-1947), «Дочка прокурора» (1953), «Райський табір» (1953), «Молода воля» (1954) – такий творчий доробок Яновського-драматурга. 16 лютого 1954 р. на сцені Київського театру російської драми ім. Лесі Українки (нині – Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки) відбулася прем’єра п’єси Ю. Яновського «Дочка прокурора», що стала його лебединою піснею. Морально-етичні колізії, майстерно виписані характери забезпечили драмі сценічний успіх.

     Не стало Ю. Яновського 25 лютого 1954 року. Похований письменник на Байковому цвинтарі.

     За роки, що минули після смерті письменника, його творча спадщина здобула широке визнання читачів, двічі виходили твори майстра слова п’ятитомними виданнями; твори письменника перекладали багатьма мовами, про нього знають не лише в Україні, а й далеко за її межами. У 1968 році Кіровоградський обком комсомолу заснував обласну премію імені Ю. Яновського для відзначення досягнень творчої молоді області. У 1982 році правління Спілки письменників України запровадило республіканську премію ім. Ю. Яновського для пошанування кращих майстрів новели. Компаніївська районна рада 2016 року започаткувала також літературну премію ім. Юрія Яновського у жанрах малої прози й поезії.

Твори Ю. І. Яновського

Яновський, Юрій Іванович. Твори: в 5 т. / Юрій Яновський; Упоряд. та приміт. К. П. Волинського, М. М. Острика; Редкол.: І. О. Дзеверін (голова) та ін. – К.: Дніпро, 1983.

Яновський, Юрій Іванович. Вибрані твори / Юрій Яновський; Вступ. ст. С. Плачинди. – К.: Дніпро, 1970. – 451,[2] с. – (Шкільна б-ка).

Яновський, Юрій Іванович. Вершники / Юрій Яновський. Мир: Романи / Післямова. І. Муратова. – К.: Молодь, 1980. – 278,[2] с. – (Б-ка художніх творів для підлітків і юнацтва).

Яновський, Юрій Іванович. Майстер корабля: роман / Юрій Яновський; авт. передм.: Григорій Зленко, Михайло Левченко; худ. Іван Пуленко. – Одеса: Маяк, 1972. – 156 с. – (Сер. «Морська бібліотека»; кн. 3).

Яновський, Юрій Іванович Мамутові бивні: оповідання / Юрій Яновський. – Харків: Книгоспілка, 1925. – 77,[2] с.

Яновський, Юрій Іванович. Мир: роман / Юрій Яновський. – К.: Дніпро, 1965. – 286 с.

Яновський, Юрій Іванович. Прекрасна Ут: морські вірші / Юрій Яновський. – Харків: Книгоспілка, 1928. – 76,[1] с.

Яновський, Юрій Іванович. Чотири шаблі: роман: В 2 ч. / Юрій Яновський. – Вінніпег, 1951 – (Б-ка «Нового Шляху»).

Яновський, Юрій Іванович. Земля батьків: вибране / Юрій Яновський; вступ. стаття: С. Плачинда. – К.: Дніпро, 1966. – 200 с.: портр. – (Шкільна бібліотека).

Яновський Юрій. Біографія / Юрій Яновський // Вітчизна. – 2003. – № 1-2. – С. 35.

Література про життя і діяльність Ю. Яновського

Бабишкін, Олег Кіндратович. Кіноспадщина Юрія Яновського / Олег Бабишкін. – К.: Мистецтво, 1987. – 139,[2] с.

Панченко, Володимир Євгенович. Юрій Яновський: життя і творчість / Володимир Панченко. – К.: Дніпро, 1988. – 292, [2] с.: факс.

Панченко, Володимир Євгенович. Морський рейс Юрія Третього / Володимир Панченко. – Кіровоград: Мавік, 2002. – 146,[1] с.: портр.

Плачинда, Сергій Петрович. Юрій Яновський: біогр. роман / Сергій Плачинда. – К.: Молодь, 1986. – 256,[3] с.,: іл. – (Сер. біографічних творів «Уславлені імена»; вип. 67) (Б-ка юнацтва). – Бібліогр. в прим.: с. 250-254.

Поліщук, Володимир. До безуму любив степ / В. Поліщук, С. Ушакова. – Кропивницький: ФО-П Ротар О. С., 2020. – 150,[2] с.: фот. – Бібліогр. с. 144-149.

Пугач, Володимир Гаврилович. Юрій Яновський: літ. портрет / Володимир Пугач. – К.: Дніпро, 1972. 127, [1] с. – Бібліогр.: с. 126-127 та в підрядк. приміт.

Семенчук, Іван Романович. Юрій Яновський: Життя і творчість: книга для вчителя / Іван Семенчук. – К.: Рад. шк., 1990. – 256 с. – (Сер. «Література і мистецтво» / Т-во «Знання» УРСР; № 1). – Бібліогр.: с. 30-32.

Тростянецький, Арон Абрамович. Крила романтики: життя і творчість Юрія Яновського / Арон Тростянецький. – К.: Рад. письменник, 1962. – 175 с.

Юрій Яновський: Бібліогр. покажчик літератури: до 70-річчя з дня народження / Кіровоградське обл. управління культури, Кіровоградська обл. універсальна наук. б-ка ім. Н. К. Крупської; укл.: Л. Г. Шуменко, Н. М. Бурлака; ред. Е. І. Наливайко; відп. викон. П. М. Півняк. – Кіровоград, 1972. – 18 с.

Базилевський, В. Карбування по металу / В. Базилевський // Кіровоградська правда. – 1977. – 27 серпня – С. 3

Бернадська Н. Юрій Яновський / Н. Бернадська // Українська мова і література в школі. – 1999. – № 45. – С. 1-3.

Бондар В. Один з уніфікованих: над першим томом Ю. Яновського / В. Бондар // Літературна Україна. – 2002. – 12 грудня. – С. 11.

Бондаренко С. Сто років забуття: Про Юрія Яновського / С. Бондаренко // Київські Відомості. – 2002. – 20 вересня. – С. 9.

Брюховецька, Лариса. Мистецтво високої напруги. Юрій Яновський і кіно / Лариса Брюховецька // Літературна Україна. – 2019. – 28 вересня. – С. 21.

Войтенко, Володимир. Скалічений вершник: Яновський Юрій / Володимир Войтенко // День. – 2005. – 17 серпня. – С. 11.

Волиняк, Петро. Помер Юрій Іванович Яновський / П. Волиняк // Нові дні. – 1954. – № 51. – С. 22-23.

Вороніна К. Лицар національної культури / К. Вороніна // Кіровоградська правда. – 2002. – 14 вересня. – С. 1.

Гнатюк, Мирослава. Реляція «автор-текст» у модерній новелістиці Юрія Яновського / М. Гнатюк // Слово і час. – 2004. – № 2. – С. 3-13.

Гнатюк, Мирослава. Микола Гоголь і Юрій Яновський: дві гілки українського дерева / М. Гнатюк // Київська старовина. – 2009. –№ 4. – С. 133-144.

Голобородько, Ярослав. Естетика й естетизм Юрія Яновського (романи «Майстер корабля», «Вершники») / Я. Голобородько // Українська мова і література в школі. – 2007. – № 5. – С. 50-60.

Голобородько, Ярослав. Естетична поліфонія Юрія Яновського / Я. Голобородько // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2004. – № 4. – С. 129-142.

Голобородько, Ярослав. Зодчий прози. Романний світогляд Юрія Яновського / Ярослав Голобородько // Українська мова та література. – 2005. – № 33. – С. 14-20.

Данюк, Анна. Творча біографія Юрія Яновського: Роман «Майстер корабля» – романтичний трактат про мистецтво / Анна Данюк // Українська мова і література в школі. – 2021. – № 6. – С. 32-36.

Дацька, Валентина. Його особистий Байгород: 27 серпня – 114 років від дня народження Юрія Яновського / Валентина Дацька // Народне слово. – 2016. – 25 серпня. – С. 7: фото.

Жигун, Сніжана. Мовна гра як стилетвірний чинник у творчості Юрія Яновського / Сніжана Жигун // Дивослово. – 2010. – № 10. – С. 47-49.

Загрійчук А. «Моні Лізі» судився довгий вік. На відміну від творця: історія кохання Юрія Яновського / Загрійчук А. // Народне слово. – 2002. – 24 вересня. – С. 3.

Зеров, Микола. Юрій Яновський / М. Зеров // Українська культура. – 2002. – № 7. – С. 10-12.

«І як нам мало треба...»: Історія одного листування // Єлисавет. – 1992. – 14 жовтня. – С. 2

Іщенко, Зонатта. Новатор української літератури / Зонатта Іщенко // Народне слово. – 2022. – 1 вересня. – С. 4: фото.

Кавун, Л. Історизм і міфологізм у романі Юрія Яновського «Чотири шаблі» / Л. Кавун // Українська мова та література. – 2003. – № 38 – С. 21-24.

Карамаш С. Про Ю. Яновського / Карамаш С. // Літературна Україна. – 2002. – 10 жовтня. – С. 9.

Кирилюк, Вітольд. «Тамар, світ Юріївно!»: Архів / В. Кирилюк // Київ. – 2004. – № 4-5. – С. 174-181.

Ковальчук, Олександр. Жінка у візіях чоловіка: аберації зору: Роман Юрія Яновського «Майстер корабля» / О. Ковальчук // Дивослово. –- 2004. – № 8. – С. 37-42.

Кондратьєва, Світлана. «Завойовники» Юрія Яновського: автор у пошуках назви твору / Світлана Кондратьєва // Слово і час. – 2021. – № 3. – С. 76-82. – Бібліогр. в кінці ст.

Криворотенко, Ольга. Юрій Яновський – сміливий новатор в українській літературі. / Ольга Криворотенко // Українська мова і література в школі. – 2020. – № 3. – С. 27-32.

Мариненко, Ю. Від «Живої води» до «Миру» / Ю. Мариненко // Українська мова і література в школі. ؘ 2002. – № 37 жовтень. – С. 13-17.

Мартинчук Я. В. Трагедія роду половців у романі «Вершники» Ю. Яновського / Я. В. Мартинчук // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2011. – № 10. – С. 23-26.

Матівос Ю. Микола Гоголь і Юрій Яновський – родичі / Ю. Матівос // Голос України. – 2002. – 31 жовтня. – С. 18-19.

Мафтин, Наталя. Типологія новелістичного мислення у прозі Юрія Яновського / Наталя Мафтин // Слово і час. – 2010. – № 10. – С. 3-10 – Бібліогр. в кінці ст.

Митрофаненко Юрій. Народне повстання єлисаветградців проти загону М. Никифорової (Марусі) – історична основа повісті Ю. Яновського «Байгород» / Юрій Митрофаненко // Вежа. – 2006. – № 18. – С. 126-148.

Михайловська, Наталія Іванівна. Видатний степовик Яновський / Н. І. Михайловська // Степовий край. – 2022. – 25 лютого. – С. 2: фото.

Мовчан, Раїса. «Благословіть почати щирий труд, що відчинив би далину, як двері...» (Неоромантизм ранньої прози Ю. Яновського) / Раїса Мовчан // Українська мова та література. – 1999. – № 45 – С. 4-7.

Мовчан, Раїса. Візуальні форми та їх роль у модерністському романі («Чотири шаблі» Юрія Яновського) / Раїса Мовчан // Слово і час. – 2018. – № 11. – С. 88-96. – Бібліогр. в кінці ст.

Мовчан, Раїса. Неоромантична проза Юрія Яновського: «Майстер корабля», «Чотири шаблі» / Раїса Мовчан // Дивослово. – 2001. – № 7. – С. 59-67.

Моргаєнко, П. Романтик високого покликання: [Ю. Яновський] / П. Моргаєнко // Кіровоградська правда. – 1972. – 27 серпня. – С. 2.

Несисюк О. Юрій Яновський як стиль: виструнчений, коректний / О. Несисюк // Українська мова і література в школі. – 2002. – № 37 жовтень. – С. 17-19.

Німенко А. Стежина до майстра корабля: уривки зі спогадів / А. Німенко // Кіровоградська правда. – 2003. – 29 липня. – С. 3.

Орел, Світлана. Володимир Панченко: «Екран великої історії Юрія Яновського не роз’їла кислота творчої несвободи» / С. Орел // Вечірня газета. – 2002. – 27 вересня. – С. 11.

Панченко В. «Я теж жив ...» / В. Панченко В. // День. – 2002. – 29 серпня. – С. 5.

Панченко В. Юрію Яновському – 100 / В. Панченко В. // Українська культура. – 2002. – №7. – С. 10.

Панченко, Володимир. «Морські вовки» в степах України. Чому неоромантик Юрій Яновський став соцреалістом / Володимир Панченко // Літературна Україна. – 2012. – 9 серпня. – С. 6-7.

Перші редактори // Вітчизна. – 2003. – № 1-2. – С. 73.

Погрібний В. Прийдешній вересень Юрія Яновського / В. Погрібний // Кіровоградська правда. – 2002. – 4 липня. – С. 1.

Погрібний В. Соціалізмові Яновський був потрібен?... : Про музей Юрія Яновського в с. Нечаївка / В. Погрібний // Кіровоградська правда. – 2000. – 26 жовтня. – С. 3.

Прокопенко, Світлана. Життєвий і творчий шлях Юрія Яновського / Світлана Прокопенко // Українська мова й література в сучасній школі. – 2012. – № 4. – С. 43-46.

Приходько, І. Ф. Модерна поетика раннього Юрія Яновського / І. Ф. Приходько // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2013. – № 34-36. – С. 59-67. – Бібліогр. в кінці ст.

Пугач В. Слово про Юрія Яновського / Пугач В. // Степовий край. – 2001. – 23 серпня. – С. 4.

Пуніна, Ольга. Кіноконструкція в романі Юрія Яновського «Майстер корабля» / Ольга Пуніна // Слово і час. – 2010. – № 11. – С. 41-50.

Рудницька, Ольга. Соцреалістичний канон і новаторський естетичний пошук у романі Юрія Яновського «Вершники» / О. Рудницька // Дивослово. – 2011. – № 5. – С. 55-59.

Садовенко, Раїса. Є в Нечаївці музей / Р. Садовенко // Степовий край. – 2006. – 20 травня. – С. 2.

Сизоненко О. Війни минають, а небо й земля залишаються: Про Ю. Яновського / О. Сизоненко // Літературна Україна. – 2002. – 10 жовтня. – С. 9.

Сизоненко О. Лютували шаблі... : Юрію Яновському – 100 / О. Сизоненко // Вежа. – 2003. – № 14. – С. 237-258

Скорик, Михайло. «Вершники» з поля бою / Михайло Скорик // Слово Просвіти. – 2015. – № 2 (січень). – С. 13.

Скрипник, Людмила. Трагедія роду і народу (за романом «Вершники» Ю. Яновського) / Л. Скрипник // Українська мова і література в школі. – 2006. – № 1. – С. 39-43. – Бібліогр.: 14 назв.

Слабошпицький М. Молодість – це жадоба життя / М. Слабошпицький // Урядовий кур’єр. – 2002. – 29  серпня. – С. 5.

Смолич Ю. Злигодні Юрія Яновського / Ю. Смолич // Сучасність. – 1971. – № 7-8. – С. 68-84.

Стоян Микола. Доброго дня, Юрію Івановичу!: Зустріч з Ю. Яновським / Микола Стоян // Кіровоградська правда. – 2002. – 15 жовтня. – С. 3.

Ульянова Г. О. Ю. Яновський. «Шаланда в морі». Особливості стилю письменника. / Г. О. Ульянова // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2012. – № 13. – С. 15-17.

Цалик, Станіслав. Іронічний вершник Юрій Яновський / Станіслав Цалик // Українська мова та література. – 2005. – № 21-23. – С. 37-42.

Целих Ю. Г. Юрій Яновський / Ю. Г. Целих, П. Селігей // Літературна Україна. – 2002. – 29 серпня. – С. 7.

Шпак, Віктор. Добрий геній українського кіно. / Віктор Шпак // Урядовий кур’єр. – 2012. – 13 жовтня. – С. 16: фото.

Ющенко О. Вершник з відібраним сідлом : До 100-річчя з дня народження Юрія Яновського / О. Ющенко // Народне слово. – 2002. – 20 серпня. – С. 3.

Web-ресурси

Бурбан Володимир. Стриножений вершник. 27 серпня виповнюється 100 років із дня народження видатного українського письменника Юрія Яновського (ZN,UA)

Гриневич Віктор. Зачарований вершник (Голос України)

Гунько Олександр. «Мамо, мені лікують серце, а воно зовсім не болить» (Gazeta.ua)

Жежера Віталій. Каганович півгодини присвятив романові Яновського (Gazeta.ua)

Ковальова Анастасія. «І думав я не тільки те, що написав у книжках». 120 років тому народився Юрій Яновський (Суспільне. Новини)

Юрій Яновський – книги та біографія (Книгарня «Є»)

Юрій Яновський (ВУФКУ)

Юрій Яновський – сміливий новатор в українській літературі XX ст. (Освіта. UА. Українська література)

Шевелєва Мар’яна. Юрій Яновський – неоромантик, розчавлений радянською кирзою (Український інтерес)

Шепель Федір. У Кропивницькому зберігають унікальні історичні записи письменника-земляка про Нюрнберзький процес (З перших уст. Новини Кіровоградщини)

Янковська Оксана. Яновський Юрій Іванович (Енциклопедія історії України. Інститут історії України)

Яновський Юрій – Біографія (OnlyArt)

Яновський Юрій Іванович (Вікіпедія)