Музыка украинской диаспоры

Музика композиторів української діаспори

В 1996 р. українці в Австралії, Європі, Північній та Південній Америці, Манжурії, Китаї… вирішили зробити 100-річчя української еміграції – з 1890 р. починається активна еміграція українців. Вони є всюди, але все одно пам’ятають звідки вони. В них є своя церква, своя кредитна спілка, свої пісні, своя культура.

1-ша хвиля еміграції – трудова – до 1-ї світової війни.

2-га хвиля еміграції – з 1920-х рр. – політична. З Західної України – 300 тис. буковинців, 3 млн. галичан, 400 тис. карпаторусів. Східна Україна – сталінські репресії. Було дуже важко. США, Аргентина, Бразилія запросили українців, організували пароплави кожні 4-5 місяців (безкоштовно).

Бразилія – штат Парана – з 1876.

– Санта-Барбара – 1890.

1892 – «Просвіта ім. Шевченка», школи, церкви. З 1900-х – Аргентина 110 тис. галицьких безземельних селян – Буенос-Айрес.

До 1914 р. в США було 700 тис. українців. Їх цінували, прагнули їх асимілювати, але не вийшло. Все що могли зберегти – зберегли.

Альберта, Монітоба, Саскачеван – Канада. Зараз питання про 3 державну мову у Канаді - українську.

1903 – «Канадський фермер» - газета української діаспори.

Бурса ім. Адама Коцка (Вінніпег), інститут ім. П. Могили (Саскатун), інститут ім. Грушевського (Едмонтон).

Західна Європа – в 2-й хвилі еміграції (між 2-ма війнами). Східна Галичина – в Польщу, Буковина – в Румунію, Закарпаття – Чехословаччина.

Політичні організації у Празі + там же багато культурних організацій.

Армії УНР – потікали з 3-ю хвилею еміграції в Західну Європу.

Чехословаччина – президент був другом І. Франка – Томаш Масарик. Відкрив український вільний університет в Празі. 1921 – засновано Український Громадський Комітет. Основні наукові та навчальні інституції, що успішно діяли на цих теренах: Український Вільний Університет, Український вищий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова(1923, тоді навчались 2300 студентів-українців), Українська Господарська Академія в місті Подєбради, Українська Студія пластичного мистецтва, Український Академічний Комітет, Українське Історико-Філологічне Товариство. Феномен празької української еміграції полягає у системності організації науки і освіти, яка дала можливість створити низку так званих празьких шкіл: поетичну, археологічну, історичну, мистецьку. У Празі творила ціла плеяда знаменитих поетів, серед яких: Олександр Олесь, Євген Маланюк, Юрій Дараган, Оксана Лятуринська, Олекса Стефанович, Леонід Мосендз, Олена Теліга. Життя і творчість Філарета Колесси Олександра Колесси і Миколи Колесси були тісно пов’язані з Прагою.

У Польщі – воїни УНР, але дозволу на активне укр. Життя не мали.

В Німеччині – 50 тис. В 1920 – політичні: Скоропадський, Винниченко, Грушевський, Петрушевич. Близько 15 тис. таких серйозних особистостей. В Берліні – Науковий інститут. «Записки укр. нім. університету». Журнал «Вісті».

Париж – Петлюра, Махно… 1927 – Союз українців Франції. 8 періодичних видань, серед них «Тризуб».

У січні 1921 р. у Відні з ініціативи Михайла Грушевського відкрився Український вільний університет з двома факультетами – філософським і юридичним. Його першим ректором став професор Олександр Колесса – відомий лінгвіст, фахівець з історії, літератури, етнографії, а також член парламенту Австрії (1907 р.). Олександр Колесса був одним з фундаторів Української культурної ради, яка опікувалася українськими школами. Також Грушевський (після Берліну) заснував Соціологічний інститут і товариство «Січ». Потім він повернувся, запросили очолити АН і отруїли.

Серед митців 2-ї хвилі:

Федір Якименко

Брат Я. Степового. (20 лютого 1876, Харків — 3 січня 1945, Париж) — український композитор, піаніст і педагог родом з с. Піски поблизу Харкова.

Прага Париж (в Парижі є Бібліотека ім. Петлюри) – підручник з гармонії Ф. Якименка (фр. мовою). Симфонічна поема «Ангел» + ще кілька є в рукописах.

Десятилітнім хлопцем Якименко був відібраним до Придворної капели у Петербурзі. У 1886 — 1895 рр. навчався гри на фортепіано у російського композитора і піаніста М. Балакірєва. 1900 р. закінчив Петербурзьку консерваторію (по класу композиції у М. Римського-Корсакова та А. Лядова). З 1897 р. працював учителем на диригентських курсах Придворної капели. Згодом став директором музичних шкіл у Тифлісі на Кавказі (1901 — 1903 рр.) та в Ніцці (Франція, 1903 — 1906 рр.).

Після короткого перебування у Харкові деякий час працював професором музичного відділу Українського Вищого Педагогічного Інституту ім. М. Драгоманова у Празі. Між його учнями були 3. Лисько, М. Колесса та інші. Крім педагогічної праці, Якименко виступав як піаніст-концертант і диригент хору. З того часу походить його «Практичний курс гармонії» (Прага, 1926 р.). З 1928 р. жив у Франції (Ніцца, Париж), де й помер.

Як композитор, Якименко — один з визначних представників неоромантичної течії в музиці ХХ ст. з помітним впливом імпресіонізму. Чільне місце у його творчості посідає інструментальна музика: 2 Симфонії, Симфонічні поеми, оркестрова Сюїта, Увертюра, струнне тріо, Соната для віолончелі, Сонати для скрипки, численні фортепіанні твори (Сонати, Сонати-фантазії, «Українська сюїта», Прелюди, Етюди). Деякі твори Якименка побудовані на мелодиці українських народних пісень. Якименко — автор численних солоспівів (серед яких — на слова О. Олеся), церковних творів («Отче наш», «Херувимська» та ін.) та хорових обробок українських народних пісень. Чимало з-поміж творів Якименка побачили світ у німецьких, французьких, російських та українських видавництвах.

Твори: Опера «Фея снігів», балет (назва невід.), «Лірична поема» для оркестру, ряд інструментальних п'єс, романси, квартет, тріо, фортепіанні п'єси на теми українських пісень.

Автор збірки обробок пісень для хору та українського підручника з гармонії. Твори Федора Якименка позначені деяким впливом сучасного йому модерністичного напряму.

1944 чи 1945 – на майдані Сен-Мішель впав і помер. Похований на кладовищі Бантікваль.

Володимир Грудін

Композитор, піаніст.

Народився 8 січня 1893 р. в Києві. Помер 14 листопада 1980 р. в Філадельфії (США).

Закінчив Одеську (1921, клас фортепіано і дириґентури клас Й. Прібіка) і Київську (клас композиції Р. Глієра) консерваторії. Викладав музично-теоретичні дисципліни в Одесі, після Другої світової війни — у Празі, Парижі, Нью-Йорку і Філадельфії.

Твори: Балет Ала в зеркалі (за Л. Карол); Симфонія ч. 1; 2 симфонічні сюіти; Симфонічна поема Сон; 2 концерти на фортепіано; cмичковий квартет оп.8; 2 поеми для скрипки і фортепіано; eкзотична поема для сктипки і фортепіано; прелюдії, етюди, фантазія для фортепіано; вокальні твори до слів Т. Шевченка, І. Франка, Л. Укра]нки, О. Олеся, В. Сосюри та інших; музикa до мультиплікаційного фільму «Зарозуміле курча» (1936).

Олександр Антонич Кошиць

(* 30 серпня (12 вересня) 1875, Ромашки, Канівський повіт нині: Миронівський район, Київської області—†21 вересня 1944, Вінніпег, Манітоба, Канада) — український хоровий диригент, композитор, етнограф і письменник-мемуарист.

Навчання

У 1884 році Олександр Кошиць вступив до Єпархіальної Бурси в Богуславі, у 1890 році перейшов до Київської духовної академії, де одержує диплом Академії і вчений ступінь кандидата богословія в 1901 році. Працював учителем у 1902 році на Кавказі у Духовній жіночій гімназії в Ставрополі, а потім — викладачем історії в Учительськім інституті. Між роками 1903-05 збирав і записував козацькі пісні на Кубані, які згодом опублікував у збірці «500 кубанських народних пісень»

Диригенство

Повернувшись у Київ у 1904 році, вчителював у різних гімназіях, керував хорами Духовної школи, Школи сліпих, Комерційної школи, хором студентів Університету св. Володимира. Згодом перейшов на роботу до Музично-драматичного інституту Миколи Лисенка, вів клас хорового співу та одночасно студіював композицію у професора Любомирського. З 1911 року дирекція Імператорського музичного училища запропонувала йому вести клас хорового співу в училищі, а пізніше — в консерваторії. У 1912 обіймав капельництво в Театрі Миколи Садовського, а в 1917 — диригентуру Київської Опери.

1917 — Українська Центральна Рада покликала О.Кошиця до Музичної Театральної Комісії, яка була зародком пізнішого Міністерства Мистецтв України. За часів Директорії, спільно з К.Стеценком, О.Кошиць став співорганізатором Української Республіканської Капели, з якою, за дорученням С.Петлюри, відбув концертову подорож Західною Європою й Америкою. Цей колектив, на той момент найкращий в Україні, засобами мистецтва інформував світ про боротьбу українського народу за незалежність. Після падіння УНР Кошиць уже не зміг повернутися з хором до України

Світові гастролі

Українська республіканська капела Олександра Кошиця успішно гастролювала європейськими столицями: їй з 1919 аплодували Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Голландія, Англія, Німеччина, Польща, Іспанія. У 1922 О.Кошиць зі своїм хором виїхав у турне до Америки, де користувався ще більшим успіхом, ніж у Європі. Хор завоював і грандіозну славу в США, Аргентині, Уругваї, Бразилії; з великим успіхом він концертував між роками (1923–1924) в Канаді, Кубі, Мексиці, Флориді, Каліфорнії. Існує припущення, що у 1929 році Джордж Гершвін почув у виконанні хору Кошиця колискову «Ой, ходить сон коло вікон…»[1] (Кошиць здійснив хорову обробку фортепіанної мініатюри В.Барвінського), і мелодія цієї пісні лягла в основу арії Summertime з опери «Поргі і Бесс»; ця арія згодом стала одним з найпопулярніших джазових стандартів.

Успіх та життя за кордоном

1926 — оселився в Нью-Йорку, працював в Америці й Канаді над вихованням нових диригентів: провадив музичні курси для диригентів тощо. Писав церковні твори (5 літургій, окремі співи), переобробляв народні пісні. У Нью-Йорку продовжував популяризувати українську музику своїми композиціями, аранжировками та грамофонними записами — і музичне видавництво «Вітмарк і син» видало масовим тиражем переклади англійською мовою сорок двох українських народних пісень в обробці Олександра Кошиця.

Попри тріумфи в Європі, США, Мексиці, Кубі, Бразилії, Канаді, Кошиця все частіше мучила нестерпна ностальгія, тривожила звістка з батьківщини. Своїм друзям Беневським писав: «Єдина моя надія, що держить мене на землі і дає сили жити, — це бути перед смертю дома, побачити милих друзів, мій дорогий Київ, мою Україну». На жаль чи на щастя, бюрократична система узгоджень розтягувала такі процедури на роки. Востаннє 1928 року надійшло повідомлення, що його кандидатуру на повернення в Україну не затверджено. Кошиць дуже болісно сприйняв цей удар. Уже пізніше, у Вінніпезі упорядкував щоденникові записи («З піснею через світ», видруковані посмертно) та написав «Спогади», інтенсивно працював над репертуаром віршового звукозапису.

Смерть

Земний шлях Олександр Кошиць закінчив 21 вересня 1944 у Вінніпеґу. Похорон був подібний до всенародної жалібної демонстрації, а тіло (як і, згодом, його дружини Тетяни Кошиць-Георгієвської, 1892–1966) упокоїлося у мавзолеї вінніпезького цвинтаря «Ґлен-Іден» (англ. Glen Eden), де зазвичай ховають визначних православних канадців українського походження.

Музична спадщина

Посмертно Олександр Кошиць залишив подвійну музичну спадщину. Його особистий і музичний архів здепоновано в Осередку української культури й освіти, де його дружина, учителька співу за професією та фольклорист за особистим зацікавленням, була куратором.

Олександр Кощиць справив таке враження на свідомості деяких своїх студентів-хористів, що вони перебрали на себе й продовжували його хорово-музичну місію, ставши диригентами Хору ім. О.Кошиця та пропагаторами українського хорового мистецтва. Творча діяльність О.Кошиця та Хору його імені піднесли імідж української культури в Канаді.

Мико́ла Олекса́ндрович Фоме́нко

(25 грудня 1894 — 8 жовтня 1961) — український композитор, піаніст, музичний критик і педагог родом з Ростова-на-Дону.

Закінчив Харківську консерваторію (учень С. Богатирьова, 1929), в якій і викладав. Концертував разом з К. Богуславським. Був музичним редактором видавництва Мистецтво. З 1951 у Нью-Йорку, проф. Українського музичного інституту Концертував з дружиною-сопрано Ізабеллою Орловською.

Гол. твори: опери «Маруся Богуславка», «Ганна» (незакінчена) і опера-казка «Івасик-Телесик»; дві опери-мініатюри для дітей – «Котик Кікі» і «Листоноша». Для симфонічного оркестру: дві симфонії, поема, три сюїти ; фортепіановий концерт; твори для фортепіано (віддавав перевагу саме фортепіанним мініатюрам), скрипки та віолончелі, солоспіви на слова Шевченка, Франка, Тичини, Славутича; дитячі пісні, хорові твори.

3-тя хвиля

Теж політичні емігранти. Після та в кінці 2-ї світової війни. Девізії УПА.

1968 – університет у Гарварді – Український науковий інститут і кафедра історії України, кафедра літератури. Керує Омелян Пріцак. Читає іноді лекції в Києво-Могилянській академії.

Київленд – комітет сприяння українському мистецтву.

Ротчестерський університет у Нью-Джерсі. З І. Дзюбою заснував українські читання.

В 1990-х відродили Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ). Козаренко веде музичні томи «Записок НТШ».

Український інститут в Нью-Йорку. 5 авеню. Першим поїхав Грабовський.

Леонід Олександрович Грабо́вський

— український композитор.

Народився 28 січня 1935 року в Києві. Почав навчатися гри на фортепіано у 16-річному віці. Студіював економіку в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка (1951–1956), а водночас — фортепіано й теорію музики (приватно до 1954 року) та в Київській державній консерваторії ім. П. І. Чайковського — композицію як студент у проф. Л.Ревуцького (1954–1956), відтак як студент і аспірант у проф. Б.Лятошинського (1956–1962) Закінчив консерваторію (1959) й аспірантуру (1962), згодом там викладав теорію й композицію (1966–1969). Його дипломний твір, «Чотири українські народні пісні» для хору й оркестру, отримав І премію на Всесоюзному конкурсі молодих композиторів (1959) та був високо оцінений Д.Шостаковичем.

На початку 1960-х років він разом з В.Сильвестровим, В.Годзяцьким, В.Загорцевим та іншими сформували групу музикантів, пізніш названу «Київським авангардом», що вивчали творчість Стравінського, Бартока, композиторів Другої Віденської школи (Шенберґа, Веберна, Берґа), а також Едґара Вареза, Кейджа, Мортона Фельдмана, Ксенакіса, Лучано Беріо, Лютославського та інших пост-серійних авангардових композиторів (зокрема польських). Через розходження з ретроґрадними тенденціями офіційних музичних кіл СРСР члени «Київського авангарду» зазнавали різного роду утисків, що врешті-решт призвели до розпаду цієї групи. Пізніше Грабовський звернувся до експериментів із алеаторичними ритмами, елементами новітньої нотації та комбінаціями незвичних тембрів. Звичайно, такі зацікавлення не схвалювалися офіційними музичними колами тодішнього СРСР. У «Гомеоморфіях» І-ІІІ Леонід Грабовський приступив до розробки власного методу алгоритмічної композиції - складання випадкових чисел, який був повністю втілений у «Concerto Misterioso» (1977).

У 1970-х працював як вільний композитор у Києві, зокрема у жанрах театральної та кіномузики. 1981 року поїхав з України до Москви, де працював вільним композитором та перекладачем і редактором часопису «Советская музыка» (нині «Музыкальная академия»), а 1989 року — до США (на запрошення Українського Музичного Товариства), де був композитором-резидентом при Українському Інституті Америки в Нью-Йорку (1990–1994).

Отримував замовлення від ансамблю Континуум, який дав концерт-ретроспективу його творів (Нью-Йорк, 1992), вивчав комп'ютерні музичні технології, виступав з гостьовими лекціями про сучасну українську музику в університетах Америки та інших країн. Зараз мешкає в Джерзі-Сіті, працюючи як композитор та церковний органіст.

Оприлюднив декілька статей («Советская музыка», 1969, № 2, та 1988, № 10; «Die Musik», 1989, No.1), зробив низку важливих перекладів на російську та українську мови (Е.Кренек «12-тоновий контрапункт»; Г.Єлінек «Введення до 12-тонової композиції»; тощо). Видав українсько-англійський та англо-український словник.

На початку періоду пошуків характерними рисами його музичного стилю були дисонансовий контрапункт і асиметричні поліритмічні комбінації. Після 1964 року він раптово відійшов від цього стилю, звернувшись до компонування циклів вокально-інструментальних та інструментальних п'єс в афористичній манері пост-веберніанців, з алеаторними ритмами, елементами часової нотації Лучано Беріо та сполученнями незвичних тембрів. Кульмінацією всієї його творчості 1960-х стала світова прем'єра одного з найамбітніших його творів мелодрами «Море» на Музичному тижні Ґаудеамус (Роттердам, Голландія, 1971). Водночас, у циклі п'єс «Гомеоморфії», він почав розвивати стиль, який сам визначив як «структурний мінімалізм». Пізніша його творчість позначена потягом до комплексного стилістичного синтезу, який він називає «стилістичною модуляцією».

Л.Грабовський (праворуч) та Мераб Ґаґнідзе у київському відділенні НСКУ, 2008

В 1981 г. переїхав у Москву, де працював у редакції журналу «Советская музыка» (тепер «Музыкальная академия»). Брав участь в організації й був членом ACMa-2.

1989 року — виїхав в США на запрошення Українського музичного товариства. Живе у Брукліні (Нью-Йорк), а з 2005 у Джерсі-Сіті.

У США митець вивчав комп'ютерні технології, там народилося й уперше виконано багато нових його творів. Із лекціями на теми сучасної української музики він виступав у Гантері, Інституті українських досліджень при Гарвардському університеті, Бард-коледжі, університетах міст Стіллуотер і Еда та інших.

Його доробок включає симфонічну, інструментальну та вокально-інструментальну музику, а також музику для театру та кінематографу.

Хоч його музика і не часто виконувалася в СРСР, вона проламала кордони і посіла помітне місце на фестивалях Нової музики, зокрема на фестивалі «Варшавська Осінь», де німецький піаніст Алоїс Контарскі виконав його твір «Гомеоморфія 2» (1970). Зараз його твори посідають важливе місце у програмах молодих українських та закордонних музикантів-виконавців.

Член Національної Спілки композиторів України, мешкає у США.

Твори: (майже всі жанри) 3 симфонії, «Симфонічні фрески» за мотивами серії малюнків художника Бориса Пророкова «Это не должно повториться» («Це не має повторитись») для симфонічного оркестру опус 10, 2 «Малі камерні музики» для ансамблю солістів, «Медведь»(«Ведмідь»), одноактна камерна опера-буффа за п'єсою А.Чехова, «Предложение» («Весільна пропозиція»), одноактна камерна опера-буффа за п'єсою А.Чехова, «Море» — «Гіркота», мелодрама на поезію Сен-Жона Перса «Гіркоти» для читця, 2-х хорів, органа та великого симфонічного оркестру, «Гомеоморфії 1-2» для фортепіано, «Гомеоморфія 3» для 2-х фортепіано, «Гомеоморфія 4» для великого симфонічного оркестру, «Temnere Mortem» («Зневажати смерть»), кантата на текст Г.Сковороди для 4-голосого мішаного камерного хору а капела + симфонічні цикли та одночастинні твори, камерно-інструментальні для різного складу, камерно-вокальні та камерно симфонічні. Музика до фільмів - «Криниця для спраг­лих», «Вечір на Івана Купала», «Мріяти і жити» Юрія Іллєнка, «Осяяння» Олександра Денисенка.

До стилю:

«Актор має грим, аксесуари, костюми — це все працює на зміну образу. Композитор має тільки різні стилі, що створило людство в музиці, — історичні, або сучасні, або, можливо, навіть стилі майбутнього. Тож композитор оперує стилями, як персонажами» (Грабовський про музику в кіно).

Про американський період (Грабовський в інтерв’ю):

  • Ваша творчість американського періоду відрізняється од українського?

  • Різкої відмінності я не бачу. Просто раніше сформовані принципи мого творчого методу надалі поглиблювалися, розширювалися.

  • Чи залишилися в руслі авангардного стилю?

  • В авангарді був певний компонент епатажу. Від цієї естетики я відійшов. Тепер у моєму художньому словнику співіснує все.

  • Яке маєте творче кредо?

  • Прагну створювати високоорганізовану музику. Твір мистецтва можна порівняти із Біблією і тими кодами, які в ній закладені. До речі, один математик відкрив такий код за допомогою комп'ютерного аналізу біблійного тексту. Виявилося, що у Вічній Книзі містяться імена і діяння всіх людей, які будь-коли жили на Землі. Вони відкриваються, якщо Біблію читати через певний інтервал. Отже, маємо чергове свідчення того, що вся інформація була нам дана «звідти».

  • Ви вважаєте, що людина у мистецькій діяльності здатна повторити подібний творчий акт?

  • Не повторити, а вкласти якомога більше сенсу в те, що створює.


До 100-річчя поселення української еміграції в Америці (1994) Івану замовили написати твір на вірші дисидента Миколи Руденка. «Урочисту кантату» виконав зведений хор «Думка» — ті, хто емігрував, і ті, хто в 1990-х працював у капелі в Києві.

Маріян Коць (*29 червня 1922, Львів —2 березня 2011, Львів) — визначний меценат, громадсько-культурний діяч, журналіст, видавець. Народився в Україні, а життя прожив у Сполучених Штатах, неподалік Нью-Йорка. Разом із дружиною Іванною щедрими датками підтримував Асоціацію дослідників голодоморів, Музей гетьманства, композиторський конкурс в рамках «КиївМузикФесту», донецькі школи та дітей Чорнобиля... На його гроші побачили світ понад півсотні книжок визначних письменників, шкільні підручники тощо. Ім'я Іванни та Мар'яна Коців віднедавна носить відділ періодичних видань Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.

Кузан Мар'ян

Мар'ян Кузан (29 вересня 1925 — квітень 2005) — французький композитор і диригент українського походження.

Народився у с. Ісаї, поблизу Самбора на Львівщині. Коли йому виповнилось два роки його сім’я переїхала до Франції. Вчився гри на скрипці у О. Мессіана (дружив з ним), у 1947 році закінчив Паризьку консерваторію по класу композиції Ж. Дандло (учня М. Равеля і Г. Форе).

У 1966 році організував і став диригентом оркестру «Альфа-Омега», потім — оркестру Люксембурзької компанії телебачення. Зарубіжний член НСКУ. Одружився з дочкою Дебюссі.

Багато великих творів. 2 лінії в творчості: 1) українська (хори на Псалми Давида – переспіви Шевченка), 2) модерна французька музика.

Твори: ораторія для хору, оркестру та солістів на текст поеми Шевченка «Неофіти», симфонічна сюїта «Дивний світ Якова Гніздовського» (це його улюблений художник).

Юрій (Джорж) Фіала

Працював на Канадському радіо. Вчився разом з Майбородами.

Вірко Петрович Балей

(Вірослав Петрович Балей, англ. Virko Baley; нар. 21 жовтня 1938, Радехів) — українсько-американський диригент, піаніст, композитор, музичний діяч. З 1949 живе у США. Закінчив консерваторію в Лос-Анжелесі (1962), брав уроки композиції у Макса Регера, з диригування — у В. ван дер Берга.

Професор Невадського університету в Лас-Вегасі. З 1971 — художній керівник щорічного фестивалю сучасної музики, з 1974 — керівник камерного оркестру, 1976-78 — симфонічного оркестру університету, 1983-88 — оперного театру (всі в Лас-Вегасі). З 1988 — багаторазово гастролював в Україні. Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1996), удостоєний цієї нагороди першим серед американців.[1] Зарубіжний член НСКУ.

Потрапив до концтабору. Втік та забрав родину до Лос-Анджелесу. Живе в Лас-Вегасі.

Сук

Comments