Олексій Павличук "Місто над Бугом"

"Місто над Бугом"

ВСТУП

"Усе, що не закарбоване у слові, приречене на забуття".
Григорій Сковорода.

У південно-західній частині України на похилому березі Південного Бугу гніздиться місто Гайворон. Воно прилягло своїми чепурними будиночками до самого плеса тихоплинного Південного Бугу. Навесні місто потопає у білому цвітінні вишнево-яблуневих садів, а влітку - у зеленому буянні густавих крон ошатних дерев. І тільки багатоповерхові будівлі виринають з цієї зеленої купелі і добре проглядаються з протилежного солгутівського берега Південного Бугу.
Більше як півстоліття тому Гайворону було присвоєно статус міста. Для людини - це вік зрілості і розквіту творчих сил, а для міста - це швидше пора юності. Хоча історія цього населеного пункту сягає у сиву давнину. Давайте спробуємо поглянути на ту далеку історичну відстань і познайомитись з подіями, що відбувалися на цій прибузькій землі.
Як писав письменник-демократ О.І.Герцен: "Час від часу корисно заглядати в архіви. Повніше усвідомлюючи минуле, глибше розуміючи суть минувшини - розкриваємо сенс майбутнього, дивлячись назад, крокуємо вперед".

І ЗЕМЛЕРОБИ, І МЕТАЛУРГИ

Благодатний клімат, родючі чорноземи, повноводна і багата на рибу ріка, чарівні краєвиди Прибужжя приваблювали сюди людей з давніх часів.
Археологічні дослідження підтвердили, що понад Бугом люди селилися ще в добу неоліту, тобто у VI - III тисячоліттях до нашої ери. Це був час переходу від збиральництва і мисливства до землеробства й скотарства. У добу міді (IV - III тисячоліттях до н.е.) тут володарювали племена трипільської культури. На це вказує розкопане поблизу Гайворона трипільське поселення.1*
У VII - III століттях до н.е. (доба раннього заліза) тут жили представники землеробських племен. Ці кочові племена, яких давньогрецький історик Геродот називав скіфами, прийшли зі сходу у VII столітті і утворили Скіфську державу. Але у II столітті до н.е. скіфів витіснили сармати, а Сарматську державу зруйнували готи.
У І тисячолітті нашої ери на Прибужжі проживали землеробські племена східних слов`ян. Вони свого часу входили до антського племінного союзу, що уславився завдяки своїм відносинам з Візантією. Поблизу Гайворона археологами було виявлено поселення ранньослов`янської черняхівської культури (ІІ-УІ ст. н.е.) Ця культура була поширена головним чином на території України і займала майже всю лісостепову зону від Прикарпаття до водорозділу Дніпра і Дону.2 Наші предки вирощували зернові культури, обробляли землю дерев`яним плугом із металевим наконечником, житло будували на схилах річок та ярів. Глиняний посуд виготовляли за допомогою гончарного круга, зброю та знаряддя праці - з заліза, прикраси - з кольорових металів і скла. Стверджують, що племена трипільської культури залишили нам сучасні назви місяців: січень, лютий, березень, квітень, травень і т.д. Це свідчить, що вони були землеробами.
Петро КИЗИМЕНКО.

РАННЬОСЛОВ`ЯНСЬКИЙ
МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЦЕНТР

У 1960 - 1961 роках біля Гайворона на невеликому острові Південного Бугу археологами розкопано і досліджено ранньослов`янський металургійний центр VI - VII століть н.е., який увійшов в історію під назвою "Гайворонське поселення". Було виявлено 25 залізоплавильних печей, залишки напівземлянкового житла, виробничий інвентар, предмети побуту, прикраси.
5 печей залишились не пошкодженими, їх висота дорівнювала 60 сантиметрам, а діаметр - 35-40 сантиметрам. Печі були зроблені із звичайної глини. Руду сюди доставляли із с. Антоньового (поблизу Хащуватого), де були її невеликі запаси.3
Місце для такого поселення було дуже зручним, бо острів омивався водою, що служила захистом від ворога і звірів, навкруги густою стіною стояв ліс.
В печі закладали один шар залізної руди і шар деревного вугілля, переважно із дуба. Ковальським міхом нагнічувалося повітря для більш інтенсивного горіння. Але досягти високої температури у таких печах було неможливо, тому виплавлене залізо не мало необхідних якостей. Тільки після того, як його нагрівали і перековували вже вдруге в кузнях, воно набувало необхідної міцності.
У таких невеликих печах одержували за один раз 6-7 кілограмів заліза, що було на ті часи великою цінністю.
Археологи знайшли на острові багор для вилову риби, керамічні вироби, срібні сережки та інші жіночі прикраси. Розкопки проводила наукова експедиція Інституту археології Академії наук України, яку очолював кандидат історичних наук В.М.Даниленко.
Як повідомляла 24 вересня 1960 року районна газета "Шлях комуни", розкопані експонати, щоб не попасти під затоплення водосховищем Гайворонської ГЕС, готувались до відправлення у Ленінградський Ермітаж, Державний історичний музей у м. Москві. Інститут археології Академії наук України м. Київ.

У СКЛАДІ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Територія сучасного міста у IX столітті н.е. була заселена уличами (східнослов`янське плем`я). У X столітті їх підкорив великий князь Київський Ігор. До першої половини наступного століття наше Прибужжя входило до складу Київської Русі.4
Згодом тут панували кочів`я печенігів, а з XII століття – половці. Жахливого нашестя зазнало Прибужжя у середині XIII століття, коли тут пронеслись полчища монголо-татар. За словами літописця, пришельці міста і села "подільські нищили вогнем і мечем". І лише Галицько-Волинське князівство зуміло чинити опір завойовникам. Князь Данило Романович у 1254 - 1255 роках визволив землі по Південному Бугу.
У XIV столітті вперше згадується Поділля, куди входила і територія сучасного Гайворона. Поділля, або Подолія - назва слов`янська і означає територію, що лежить по долу будь-якого підвищення. У другій
половині XIV ст. з цієї території вибив татарські орди князь литовський Ольгерд і тут почали володарювати його племінники – князі Коріатовичі.

ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬЩІ

У 1569 році після Люблінської унії, коли об`єднались Польща Велике князівство Литовське в єдину державу - Річ Посполит утворюється Брацлавське воєводство. Шляхта заволоділа велико кількістю земель. Наша прибузька гайворонська земля стала власністю польських магнатів Потоцьких.
Посилювалось визискування селян, національне і релігійне гноблення, що і сприяло створенню військової організації козаків Запорозької Січі. Козацтво стало головною рушійною сило народних повстань в Україні XVI - XVII ст., їхньою могутньо опорою проти польського і турецько-татарського поневолення.

НАРОДНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА

Під керівництвом видатного полководця і державного діяча Богдана Хмельницького у 1648 році розпочалася народно-визвольна війна. Влітку 1652 року Б.Хмельницький розгромив польське військ під Батогом (за сімдесят кілометрів на північний захід від Гайворона Цю блискучу перемогу тоді порівнювали з перемогою Ганнібала на римлянами під Каннами.
В результаті переможних бойових дій ліквідовується польське феодальне землеволодіння і королівська адміністрація, систем податків. Влада перейшла до козацької старшини.
Навесні 1648 року за наказом Богдана Хмельницького було створено Уманський козацький полк як адміністративно-територіальну і військову одиницю. До його складу входила територія сучасного міста. Полк поділявся на 14 сотень і в 1650 році, за полковника О.Глуха, налічував 3472 козаки. Уманський полк вписав багато героїчних сторінок у літопис боротьби українського народу за створення незалежної української держави.
Але коли за Андрусівським перемир`ям у 1667 р. Україна була поділена по Дніпру, наш край був повернутий під владу Польщі.
У 1672 р. турецька армія Мухаммеда IV разом з татарами окупувала Прибужжя.
У 90-х роках XVII ст. наша територія була визволена повстанськими загонами С.Палія і увійшла до складу Брацлавського полку.
Чи був Б.Хмельницький на гайворонській землі, невідомо. У минулому столітті його ім`ям був названий приміський колгосп. Нині одна з вулиць міста носить ім`я уславленого гетьмана.

СТРУНЬКІВ І СТРУНЬКІВСЬКИЙ ТАШЛИК

За переказами Струньків і Ташлик Струньківський спочатку були невеликими давніми поселеннями, а із збільшенням у них кількості жителів вони злились в один населений пункт. Вони засновувались без планової забудови. А тому їх вулички вузенькі, криві, мають тупики.
Біля Струнькова (нині центральна частина Гайворона) простягався Гардовий шлях. Він отримав свою назву від Гарда на Бугу (адміністративного центру Бугогардівської паланки). Цей шлях "виходив із Подолії, перетинав Буг по одному з кам`яних мостів, потім входив у межі вільностей запорозьких козаків. Він був прямим аж до Кам`янської Січі, а далі у Крим".5
З початку XVIII ст. відчувається вплив на прибузьку територію Запорозької Січі.
Головним знаряддям обробітку землі на той час був традиційний український плуг. Врожай збирали вручну з допомогою серпа, коси, грабель, ціпа. Селяни вирощували традиційні культури - жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, а також городні культури - капусту, цибулю, часник, кавуни, дині та ін. Збільшувалися насадження плодових дерев. З худоби розводили волів, корів, коней, а також домашніх птахів. Приділялась увага і таким промислам, як бджільництво, рибальство, мисливство.
Земля і жителі Струнькового належали графу Станіславу Потоцькому. У 1752 році тут було виділено землю для церковних потреб, а в 1753-у завершено спорудження храму. Як пише Юхим Сіцинський, першу дерев`яну церкву перенесено з с.Громи, що під Уманню. Вона була зведена на честь святого Іоанна Предтечі.6
На ті часи повинності на селян накладалися невеликі, бо прикордонна прибузька територія до 1768 року була заслоном проти нападу ногайських татар. Тому жителі Гайворона, Струнькового і Ташлика, крім заняття землеробством, виконували ще й функції сторожових вартових.
Ногайські татари вели тоді кочове життя і мало займались торгівлею, а ще менше - промислами. Кочували по безлюдному степу і нагадували бідних і напівголодних дикунів. Нападаючи на українські православні села і містечка, захоплювали у полон християн на продаж для багатих мусульманських сімей. Такий спосіб життя був головним джерелом їхнього існування.7
У другій половині XVIII ст. проводився перепис євреїв Брацлавського повіту Брацлавського воєводства, до складу якого входили Гайворон, Струньків і Ташлик. Так, у 1766 р., у селі Гайвороні (або як його тоді ще називали Гайворонець) проживало 6 громадян цієї національності. У 1787 р. у Струнькові їх мешкало 10 чол., у Ташлику - 12 чол., у Гайвороні - 8 чол.8
У XIX ст. чисельність євреїв значно збільшилась. Як писав В.К. Гульдман у книзі "Подільська губернія", улюбленим заняттям євреїв була торгівля, різні сфери побутових послуг. У їх віданні була лісова промисловість, постачання цукроварень сировиною і матеріалами. Євреї надавали кредит як поміщикам і заводчикам, так і міщанам та селянам. Єврей на селі - був ходячий ринок збуту.
Відповідно до перепису ("Ревизские сказки") у 1811 р. у с. Струнькові проживало 432 жителі чоловічої статі (кількість жінок не значиться), які належали графу С.Потоцькому.9

У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Після третього територіального поділу Польщі Правобережжя України, в т.ч. і наше Прибужжя, у 1793 році приєднано до Росії.
Гайворон, Струньків і Ташлик увійшли до складу Брацлавського намісництва. Відповідно до Указу Павла І від 21.XI. 1796 р., намісництво було ліквідоване і його територія в основному відійшла до Подільської губернії. З 1797 р. Гайворон, Струньків і Ташлик входили до складу Гайсинського повіту. Такий адміністративний поділ існував аж до 1923 року.
У Подільській губернії Гайсинський повіт був одним з Найбільших. У 1891 році на його території налічувалось 11 містечок, 109 сіл і 5 хуторів, де проживало 225,4 тисячі чоловік.
Після приєднання Прибужжя до Росії почалось закріпачення селян. Факти свідчать, що вони зазнавали різних утисків від панів. Так, у 1834 році поміщик Піщатовський викупив гайворонський маєток разом "з родинами і дітьми кріпаків" за 55,6 тис. крб. Пан придбав у власність 269 чоловік і 1697 десятин землі.
Наприкінці 40-х років XIX ст. дві третини панських полів, що відводились під озимі культури, засівались пшеницею. Зерно головним чином, вивозилось до м.Одеси.
Поміщики здійснювали продаж та обмін кріпаків на речі і тварин. Так, пани Л. та А. Чарновські (власники сіл Струнькового і Струньківського Ташлика ) 27 жовтня 1850 р. за 300 крб. сріблом купили кріпака Якова Федоровича Ковальчука з дружиною Явдокією та синами Тимофієм, Филимоном, Гнатом і дочкою Марією.10 (Див. купчу грамоту на стор. 12-13.)
Необмеженою була влада поміщика над кріпаками. Пан сам творив суд і розправу над ними. Земський справник 11 березня 1847 р. доносив, що селян Гайворона "за худую работу или леность в отбывании повинностей управляющий наказывал розгами от 5 до 10 раз". Повітовий суд визнав, що селяни цього села "бьли наказываемы телесно управляющим и приказчиками, не имеющими на то права".
Панщина доходила до 6 днів на тиждень. Крім того, селяни відбували різні повинності без зарахування в дні панщини:

**********
вартування, ремонт будівель, прядіння ниток, біління полотна тощо. У ті часи селянський двір був центром господарського і побутового життя індивідуального дрібного господарства. За житло була хата з однією кімнатою і сіньми, а в більш заможних - двобічна (дві кімнати через сіни). Біля порогу в хаті знаходилася піч, з протилежного боку ( по діагоналі) - парадний куток (покуть), по чільній і причільній стіні - лави, між піччю і торцевою стіною були нари (піл) для спання. На вхідній стіні висів мисник (для посуду).
Основною їжею бідного населення був чорний хліб, картопля, пшоняна каша. Картоплю їли з солоними огірками або кислою капустою. М`ясні продукти вживались лише у свята.
їжу варили на світанку і одразу на увесь день, до обіду її тримали в печі.

З глини виготовлялись макітри, глечики, миски, горщики. Вся сім`я їла з однієї миски. Єдине, що мав кожен член сім`ї , - це дерев`яна ложка.
Одяг був простий, виготовлений переважно з домотканих тканин - полотняних і вовняних. Жінки носили довгу сорочку з широкими рукавами з вишивкою. Поверх сорочки носили запаску з домашньої вовняної тканини. Жінки хустки пов`язували здебільшого на потилиці, дівчата - під підборіддям. Дівчата прикрашали голови заплетеними косами з стрічками, а в святкові дні - ще й з польовими квітами. Чоловіки носили сорочки з широкими рукавами з яскравими вишивками і шаровари, що виготовлялись з домотканного полотна. Верхнім одягом для чоловіків і жінок була сіра або біла свитка, взимку - кожух. Взимку чоловіки і жінки ходили у чоботях або валянках, влітку - у постолах або босі.

СКАСУВАННЯ КРІПАЦТВА

Панщина була тяжким ярмом для селян, їх часто карали, навіть за невеликі провини. Так, за розпорядженням економа гайворонського маєтку було забито до смерті 10-річного хлопчика М. Стаднюка за те, що він ненароком зіпсував замок на дверях винокурні.11
Гальмом на шляху економічного розвитку була панщино-кріпосницька система господарства. У першій половині XIX ст. вона починає розпадатися. Зародження капіталістичних відносин руйнувало хліборобський уклад життя селян. У 1855 році цар Олександр II заявив: "Краще скасувати кріпацтво згори, ніж чекати, доки кріпаки скасують його знизу". Так стверджував самодержавець тому, що продуктивність праці кріпака у Російській імперії у 1860 році дорівнювала продуктивності англійського фермера у 1750 році, або середньоєвропейського фермера - у 1800 році. А, отже, була економічно невигідною. У 1848 році більше двох третин землевласників України мали такі державні борги, що виявились неспроможними забезпечити насінням і харчуванням своїх селян.
У 1861 році розпочалась селянська реформа. Хоч вона й ліквідувала кріпацьку залежність від своїх панів, однак кращі землі залишились за поміщиками. Так, пан Піщатовський мав у селі Гайвороні землі удвічі більше, ніж 159 селянських родин.
Стаючи вільними, селяни мали можливість продавати і купувати майно, нерухомість, торгувати, найматися на роботу, без дозволу пана одружуватись, віддавати дітей у навчальні заклади. Проте зберігались обмеження. Селяни платили подушний податок, їх забирали у рекрути, карали різками.
Селяни одержували землю від пана на підставі Викупного акта. В ньому вказувалась кількість селян, які отримували землю, розмір землі на людину, сума виплати за наділ, повинності, які селянин повинен виконувати у поміщика, поки був у нього боржником. Хід проведення реформи 1861 р. викликав невдоволення у розкріпачених селян. Їх виступи набрали такої гостроти, що власті кинули до в`язниці найактивніших з них гайворонців Я. Волощука і Г. Харкавого.
Леонід СОЛГУТОВСЬКИЙ.

СЕЛО ГАЙВОРОН

На початку XIX століття с. Гайворон належало графу Потоцькому. У селі мешкало 250 людей чоловічої статі. Жінок в переписний лист не внесено.
У 1867 р. с. Гайворон за 52.100 крб. сріблом купує поміщик Є.Є. Амасевський. Пан став власником 1736 десятин землі, в т.ч. 14£ десятин дубового лісу, а також оволодів панським маєтком , двома водяними і одним вітровим млинами, сільською і трактовою корчмами, молотаркою, винокурнею, хуторами, річками і рибним» ловлями та різноманітними господарськими приміщеннями.12
Згадується село Гайворон у "Словнику географічного королівства польського" . У 1870 році тут у 129 будинках проживало 700 мешканців. У своєму користуванні селяни мали 814 десятин землі, а поміщик -1736 десятин. Село у різні роки належало графу Станіславу Потоцькому, по його смерті дісталось його сину Мирославу, а потім було продане панам Боровським, Піщатовським, Амасевським.
Ось як описував Гайворон сто років тому Ю. Сіцинський: "Гайворон - село, розташоване на лівому березі ріки Буг, в чотирьох верстах від залізниці Бершадсько-Устянської під`їзної колії. Земля в селі піщана, а на орних землях - піщаний чорнозем, який родючий і дає добрі врожаї озимих посівів.
Село Гайворон заселено православними людьми, яких під час польського володіння перетворено в унію. Але у 1795 році вони знову приєднані до православ`я. Всі селяни - малороси, яких нараховується 1365 чоловік. Вони займаються землеробством, яке їх доволі винагороджує, тим більше, що поміщик частинами здає їм в оренду свою землю.
Відносно будівництва цегляної церкви, то не збереглося ніяких документів. Старожили розповідають, що після того, як згоріла Дерев`яна церква, християни приступили до побудови церкви з цегли. Але через відсутність коштів, храм залишався тривалий час не добудований, поки не взявся за цю справу поміщик Михайло Боровський. При його сприянні церква була закінчена у 1820 році і освячена. Храм - однопрестольний, збудований на честь Успіння Божої Матері.
У с. Гайвороні у 1870 році почала діяти церковно-парафіяльна школа. У ній у 1891 -1892 навчальному році опановувало грамоту 50 хлопчиків і дівчаток. Діти вивчали Закон Божий, церковні співи, письмо, 4 дії арифметики, основи географії, малювання. У 1898 році розпочато спорудження нового приміщення церковно-парафіяльної школи, вартість якого відповідно до кошторису становила 1200 крб."13

БОРОШНО - ДО ЦАРСЬКОГО ДВОРУ

Села Струньків і Ташлик (нині південно-східна частина Гайворона) належали спочатку графу Станіславу Потоцькому, а потім продані ним Луці і Алозію Чарновським. У 1880 році перейшли у спадщину до їхнього двоюрідного брата Йосипа Чарновського. У 865 році в Ташлику пущено в дію винокурню (спиртзавод) з паровим двигуном (на малюнку О.Баюри).

Ту частину земельного володіння Чарновських, що прилягала до Південного Бугу, придбав у 1868 році пруський підданий Вільгельм Дистель. На Південному Бузі він спорудив греблю і млин, а в с. Ташлик - стельмашню, де виготовлялись вози, колеса, обіддя та інший сільськогосподарський інвентар. Млин був дерев`яний і експлуатувався майже півстоліття. Але у 1903 році сталася пожежа і він згорів.
У 1903 році утворюється акціонерне товариство "Дистельовських вальцьових і разових водяних млинів", засновниками якого були М. Гальперін, М. Вайслович, Г. Вовсяникер. У 1909 році на млині було встановлено дві турбіни потужністю 150 кінських сил. Працювало 5 робітників. Керуючим був С.П. Слоневський, директором розпорядником І.В. Душинський. На залізничній станції збудували склад для зберігання борошна.14 З млина до складу борошні доставлялось кіньми. З 1904 по 1914 рік борошно з цього млина відправлялось і до царського двору.

* * *
Наприкінці XIX століття у Струнькові і Ташлику проживало 1796 православних християн, 36 римо-католиків, 50 євреїв. У 1893 році виїхало на переселення до Сибіру за власним бажанням 4 сімейства. Жителі, в основному, займались землеробством і візництвом. Опановували також нові ремесла.
У 1889 році у Струнькові збудовано цегляну Івано-Предтеченську церкву на кошти парафіян (на знімку).
Священником був Ф.П. Бондарець, дияконом С.Є. Осташевський. Стара церква була розібрана, і з придатного матеріалу збудували церковно-парафіяльну школу. У 1892 році тут навчалось 50 дітей.|5
В роки наступу атеїзму цей храм було закрито і зруйновано
З благочестивих звичаїв прихожан згадаємо подорожі прощі – (на початку кожної весни), в Київ для поклоніння святим мощам угодників Божих. Деякі відвідували Почаїв, а деякі – Браїлів і багато – Бернадський монастир, що був найближче.
За свідченнями очевидців за околицями Струнькова знаходилося о курганів, в яких під час розкопок знаходили камені, кістки людей і тварин.

ЗВІДКИ ПОХОДИТЬ НАЗВА

З цього приводу існують такі версії.
Перша. Слово Гайворон складається з двох коренів - гай і ворон. Маючи старослов`янське походження, гай означає бережись, а вор - розуміється, як злодій, грабіжник, загарбник, чужинець з поганими намірами. Отже, Гайворон - це бережись непроханих пришельців.
Друга версія. Гайворон знаходиться на межі лісостепової і степової природних зон. На Прибужжі багато лісків, які в народі називали гаями. У них гніздиться багато птахів, і зокрема, воронів. Із словосполучення гай і ворон могла виникнути назва населеного пункту.
Можна припуститися ще й третьої версії. По всій Україні водяться такі дикі птахи, як граки, або, як їх ще називають, гайворони. Вони мають довжину до 50 см, знищують шкідливих комах і гризунів, а тоді шкодять посіви сільськогосподарських культур. Можливо, й від назви птахів, яких в часи минувшини було багато, і дали назву оселенню. Цей чорний птах, до речі, є на гербі міста.

ПАРОВОЗНІ ГУДКИ ПРОБУДЖУЮТЬ ТИШУ ПРИБУЖЖЯ

У другій половині XIX століття на Прибужжі починає розвиватись цукрова промисловість, споруджуються водяні млини, винокурні, пивоварні, цегельні заводи. Зокрема, у Могильному і Сальковому працювали заводи з переробки цукрових буряків, в Ташлику - млин і винокурня. Виникла потреба у забезпеченні зростаючих обсягів транспортних перевезень. Гужовий транспорт виявився для цього мало-фективним. Використати річку Південний Буг для перевезень теж було неможливо, бо водна артерія мала багато порогів і бродів, які є перешкодою для судноплавства. Виникла необхідність будувати залізницю.
Розпочало прокладати вузькоколійку Перше російське акціонерне товариство у 1890 році. Споруджувались окремі ділянки колії, вокзали, пристанційні споруди. Згодом все це було об`єднане у Південні під`їзні колії, які простяглись від Підгородньої до Рудниці. Центром її й став Гайворон.
У 1893 році розпочалось спорудження залізничних майстерень (нині Гайворонський тепловозоремонтний завод). Зводили їх будівельники з Пилипонівки (тепер м.Бершадь). З бутового каменю клал стіни (які стоять ще й досі) на вапняковому розчині. Перекриття були дерев`яними. Вузькі з напівкруглим склепінням вікна були схожим на вікна православних храмів. Перше приміщення збудували у 1897 році (нині тут механічний цех), друге - у 1898 році, третє (зараз складальний цех) - у 1899 році. Обладнання приводилось у дію з допомогою парової машини і парового котла. Ремонтники працювали по 12 -14 го дин на добу. Протягом двох десятиліть ніяких технічних удосконалень тут не проводилось. Паровоз ремонтувався протягом 3-4 місяців.
У1893 році В.Гульдман так описував Гайворон, Струньків і Ташлик
"Гайворон - село Хащуватської волості, 252 двори, жителів - 1329 чоловік. Найближча поштова станція (куди адресується кореспонденція) містечко Хащувата, а залізнична станція - Кубліч (за 38 верст). Село Гайворон знаходиться у 3 стані, в 12 урядницькій дільниці, в 3 дільниці судово-мирової округи (мирового судді), 2 дільниці мирового посередника і в 3 дільниці судового слідчого.
Струньків, село, 149 дворів, 718 жителів. До повітового міста Гайсина 54 версти. Найближча земська станція знаходиться в Хащуватому.
Ташлик Струньківський, село, 181 двір, 916 жителів. До залізничної станції Кубліч 43 версти, до якої їхати по шляху, що веде до Світового містечка Гайсина і губернського міста Кам`янець-Подільська."16
У 1897 році до Струнькова було прокладено вузькоколійну залізницю і збудовано вокзал.
Паровозне депо почали споруджувати у 893 році. Стіни зводили з граніту. У приміщенні з маленькими
віконечками було напівтемно, взимку холодно, повітря перенасичене димом. Переважала важка ручна праця. В числі перших почали експлуатувати малопотужні паровози серії Т.К., які були виготовлені на Коломенському заводі. Це підприємство з 1885 по 1941 рік випустило майже півсотні серій
різноманітних вузькоколійних (танкових і тендерних) паровозів, що мали дві, три і чотири колісних пари. Частина з них використовувалась на гайворонському залізничному вузлі з кінця XIX ст. До шістдесятих років XX століття.
Якими були локомотиви у XIX столітті, нагадує нам невеликий паровоз, поставлений у 1983 р. на постамент біля тепловозоремонтного заводу.
Цей паровоз МТ-202 був збудований 1895 року в Бельгії на фабриці -в. Леонарда. Експлуатувався в Прибалтиці, а з 1946 р. - у Гайвороні на тепловозоремонтному заводі. Вузькоколійний паровий локомотив є пам`яткою історії.
З розвитком промисловості і транспорту збільшувалась кількість населення. Зокрема, у 1893 році у с.Гайвороні проживало 1329 чоловік. А через вісім років населення збільшилось на 643 особи, було збудовано 127 нових домоволодінь.

НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

У 1900 році розпочалась світова економічна криза. Розорялось занепадало сільське господарство. Маючи невеликі наділи землі, а й будучи безземельними, люди йшли на заробітки в міста, поповнювали армію безробітних.
У 1905 році землі села Гайворона належали Д.П.Смирнову, А.М. Канішевському і О.І.Головку. Дворів було 323, проживало 15, чоловік. Віддаль до повітового міста Гайсина - 66 верст, а до волосного містечка (Хащувате) -12 верст. Найближча поштова станція (куди адресується кореспонденція) - залізнична станція Гайворон найближча земська станція - м. Хащувате - 12 верст. В селі діє православна церква і церковно-парафіяльна школа.
У с. Струнькові, що належало Алозію Чарновському, налічувал 173 двори і 960 жителів. В селі були православний храм, двокласі церковно-парафіяльне училище, поштово-телеграфне залізний відділення, урядницький пункт, водяний млин і аптеки.
Ташлик Струньківський належав А. Чарновському. Дворів 2 жителів - 1116 чоловік. В селі знаходився винокурний (спиртовий) завод.17
9 січня 1905 року розпочалась перша народна революція. Саме тоді у Петербурзі царські війська розстріляли мирну демонстрацію, знак солідарності розпочались страйки у промислових центр України. Не залишився осторонь і Гайворонський залізничний вузол. Ось що повідомляв у своєму рапорті гайсинський повітовий справні подільському губернаторові:
"У селі Струньковому при станції Гайворон залізничні робітники вживають заходів до збуджень селян шляхом читання газетних статей, що збуджують проти уряду, проти поміщиків, закликають до насильства і грабежу. І плоди виявляються: селяни Струнькового відкрито говорять, що чекають весни, а весною відберуть і поділять панську землю...”18
18 жовтня 1905 року залізничники Гайворонського вузла підтримали всеросійський жовтневий політичний страйк. Рух поїздів припинився. Страйкарі висунули вимогу, що приступлять до роботи лише тоді, коли буде скорочено робочий день і збільшено заробітну плату.19
Леонід СОЛГУТОВСЬКИЙ

***
26 жовтня 1905 року на станції Гайворон відкрилось однокласне училище, де навчались 30 дітей службовців. Згодом це училище стало двокласним. Лікарні в Струньковому не було, а найближча знаходилась за 15 кілометрів – в с. Джулинці. мешканців обслуговував лише один фельдшер.
Одним з найбільших у повіті був винокурний (спиртовий) завод, що розташовувався у Струнківському Ташлику. Належав він О.Й. Тарновському. Керуючим був С.А. Узловський. За рік тут випускалось спирту на 50 тисяч рублів.
На станції Гайворон з 1910 року діяло поштово-телеграфне відділення, де начальником був Д.П. Матковський. В с. Струньковому функціонувала аптека, що належала К.О. Віллямовичу.
Серед навчальних закладів, що підпорядковувались Міністерству народної освіти, було Гайворонське двокласне сільське училище. Завідуючим був В.І. Дячина, учителями Н.І. Різниченко і Є.Р. Рудзька. Закону Божого, церковним піснеспівам навчав юних священик Ф.П.Бондарець.20
1914 році у с. Гайвороні проживало 3570 чоловік, які мали 2104 десятини надільної землі (панської було менше - 2 тис. десятин). Бідним селянам доводилось працювати на панській землі, на винокурні і в
млинах.
Працьовиті та ініціативні селяни, які уміли добре господарювати навіть наймати своїх односельців на роботу, ставали заможними. Маючи гроші, вони скуповували або ж брали в оренду землю, вели торгівлю. В таких господарствах було по кілька волів, коней, корів, свиней, вівці, кози та птиця, а також добротні будівлі, сільгоспрема-нент. вози, упряж. Після революційних подій їх назвуть куркулями і в 30-х роках у них відберуть землю і майно, і знищать як "експлуататорський клас".
Майже третину сільського населення становили середняки. Вони мали не більше 9 десятин землі на двір, якої вистачало, щоб прогодувати родину і щось продати. Вони також мали коні, воли, іншу худобу, добротні обійстя.
Успішно функціонувала вузькоколійна залізниця. Гайворонські залізничники у 1915 р. здійснювали перевезення різноманітних вантажів, використовуючи для цього 44 паровози і 513 вагонів. :І
У 1916 році проводилися пошуки корисних копалин. Ось що було виявлено: "Криниця біля церкви у с.Гайвороні має глибину 9 сажнів. При її копанні проходили чорнозем, жовту і чорну глину, жовтий пісок. Поблизу залізничного мосту - грубо-зернисті сірі і жовті діагонально-шаруваті піски з дрібними карпатськими галками. Недалеко від залізниці в пісках - галки і глиби червоного граніту. За Гайвороном, нижче за течією річки Буг, є поклади залізної та марганцевої руд."22

БУРЕМНИЙ СІМНАДЦЯТИЙ РІК

В ослабленій першою світовою війною Росії відбулась Лютнева (27- 28 лютого 1917 р.) революція. Влада від імператора Миколи 11 перейшла до Тимчасового уряду.
У березні цього ж року у Києві було утворено орган політичних партій та громадських організацій - Центральну Раду, її головою обрано відомого історика Михайла Грушевського. Центральна Рада не спромоглася провести суттєву економічну політику.
Наприкінці 1917-го у Гайвороні створено революційний комітет. До його складу увійшли Онисим Баюра, Дмитро Сальченко, Клим Малий, Петро Форостяний, Кирило Осипчук та інші. Комітет подбав про охорону підприємств, проводив експропріацію поміщицьких володінь. В грудні 1917-го селяни Ташлика почали ділити панську землю та розбирати інвентар.

У ВИРІ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

В січні 1918 року IV Універсал проголосив Україну самостійної незалежною, суверенною державою українського народу.
Наприкінці того ж року було встановлено радянську владу у Гайвороні, Струньковому і Ташлику. А в березні сюди увійшли німецькі австрійські війська. Великий гарнізон німецьких вояків розквартирувався на станції Гайворон. Встановлювався жорсткий окупаційний режим. Запроваджувались польові суди і смертна кара. Окупанти видали розпорядження про недоторканість панських земель і повернення розграбованого майна.
З квітня 1917 року в повіті починають розповсюджувати "ОднодеІ ний Гайсинський листок свободи" (редактор Н.В.Ванштейн), потім (1917- 1918р.)- "Гайсинське слово", а починаючи з 1920 року - "Вісті Гайсинського повітового революційного комітету". Вони висвітлювали тогочасні події і надходили до Гайворона і Струнькова.
Наприкінці жовтня 1918 року робітники-залізничники і селяни організували бойовий загін і вигнали німців із Гайворона. У ворогів відібрали награбоване майно і роздали біднякам.
Через прибузьку територію проходили і на невеликий проміжок часу займали її озброєні загони отаманів Григор`єва, Зеленого, Марусі, Клименка, Махна та ін.
Під час першого зимового походу армії УНР (6 грудня 1919 р. - 6 травня 1920 р.) під проводом генерал-полковника М.Омеляновича-Павленка 6 березня 1920 року були звільнені від більшовиків Гайворон і Хащувата. Відзначилась 1-а Запорізька дивізія А.Гулого-Гуленка.
Згадується Гайворон у книзі "Отамани Гайдамацького краю": "Командир таращанців Гребінка не тямив себе від люті, що Волинець вискочив з його рук. Він наклав на місцеве населення величезну
контрибуцію - за сприяння повстанцям. На вагонах ешелону, куди завантажили тисячі пудів цукру, олії, сала, меду, наказав написати: "Подарок красному Петрограду" і вислав до Петрограда телеграму;
"Не благодарите, это наш долг".
Але на залізничну станцію Гайворон, де стояв ешелон, несподівано наскочив Волинець і, розгромивши сторожу, заволодів потягом. Волинець не знаходив слів для подяки більшовикам за ту здобич, яка
визволила його з біди. На випадковий крам він придбав коней, зброю, одягнув людей, став, як кажуть, чоловіком. На третій день Гайсин знову був у його руках". 23
Продовжувалась громадянська війна. Восени 1919 року Гайворон і Струнків зайняли білокозачі частини генерала Денікіна, які зажадали від селян поповнити продовольством їхню армію. Тобто, здати по 5 пудів зерна з десятини та частину городини. Було введено смертну кару, заборонено викладання української мови в школах. Через кілька місяців денікінці відступили і залишили Гайворон. В лютому 1920 ріжу тут встановлено радянську владу.
Ще навесні 1919 року при залізничних майстернях створюється партійний, а в 1920 - комсомольський осередок. Молоді комунари брали участь у бойових діях частин особливого призначення (ЧОП).
Під час бою у Мощенському лісі з тими, хто боровся проти більшовицької влади, загинув комсомолець Микола Воєводін. Одна вулиці, міста названа його іменем.

РОКИ 20-ТІ І 30-ТІ

Для нього періоду характерні такі події, як розділ землі між селянами. заміна політики воєнного комунізму на нову економічну політику (НЕП), новобудови перших п`ятирічок, колективізація, голодомор 1932 - 1933 рр., репресії.
У 1920 році у Струнькові, Ташлику налагоджують роботу підприємства, функціонують лікарня, школи, бібліотека. Для вирішення важливих господарських завдань не вистачало палива і сировини. З 798 робітників та службовців станції лише 150 чоловік мали кваліфікацію. У 1920 році у с. Гайвороні проживало 1221 чоловік, у с.Струнькові - 1110 чол., у с. Ташлику Струньківському - 980.
Для підготовки кадрів у 1921 році відкриваються технічні курси, а в 1922 році - школа фабрично-заводського учнівства, через три роки курси слюсарів.
Розгорталась робота щодо ліквідації неписьменності. У школу політграмоти записалось 300 чоловік. Діти навчалися в школі, яка працювала у дві зміни. У 1922 році відкрилась хата-читальня і сільбуд. Робітники взялися за відновлення паровозів і вагонів, які були пошкоджені під час громадянської війни. У своєму виступі на першому з`їзді профспілок Поділля голова Гайворонського учпрофсожу Жибінськии говорив: "Для відбудови транспорту, при нестачі робочих рук, загальні збори Гайворонського учпрофсожу постановили: відремонтували в пі в позаурочний час без оплати кілька вагонів. В тяжких умовах вдалося досягнути значних результатів. Проведено капітальний ремонт 5 паровозів, середній -10 паровозів, малий ремонт - 10 паровозів, 200 вагонів, 150 теплушок (військових)".24
Уже в 1922 році ремонт паровозів і вагонів, який робили в гайворонських майстернях, становив 85 - 90 відсотків довоєнного рівня.
У Гайвороні, Струньковому почали діяти сільські ради і комітету незаможних селян, які поділили панську землю, визначали розміри продподатку, допомагали бідноті у проведенні сівби і збиранні урожаю, надавали допомогу голодуючим, створювали сирітські приюти хати-читальні, різні курси та гуртки, кооперативні об`єднання.
У 1921 році в с.Струнькові 76 службовців і робітників станції Гайворон отримали від держави у користування 195 десятин землі (яка раніше належала поміщику Чарновському). Через рік вони мали 7 волів, 6 коней, 9 биків, 10 корів, 12 телят, 17 свиней, 20 овець, 2 кози. Артілі також належали 2 трактори. У 1922 ропі було зібрано 569 пудів ячменю, 1500 пудів кукурудзи, 2400 пудів картоплі. Не вистачало реманенту і тяглової сили.25
Восени 1921 року продрозкладка була замінена продподатком. Майже удвічі зменшувався податковий тиск. Крім цього, селяни мали можливість надлишки сільгосппродукції продавати на ринку за існуючими цінами. Нова економічна політика не тільки скасовувала урядовий контроль за внутрішньою торгівлею, але й дозволяла оренду земель і дрібних підприємств.
Нарощували потужності головні залізничні майстерні. У 1923 році тут встановили двигун "Вольфа" з генератором, який виробляв 50 кіловат електроенергії на годину. У 1924 році почали робити чавунне литво. Протягом наступних двох років було розширено мініелектростанцію. Майже три десятиліття паровозні котли клепались вручну. А в 1930 почали впроваджувати електрозварювання.2б
У 1923 році в Україні проведено адміністративну реформу. Гайворон, Струньків і Ташлик увійшли до складу Хащуватського району Гайсинської, а з 1925 року - Первомайської округи (губернії були ліквідовані). У 1926 році проводився Всесоюзний перепис населення. У селі Гайвороні було 511 дворів і 2061 житель, у с.Струньковому - 674 двори 2453 жителі, у Ташлику Струньківському - 441 двір, 1854 жителі.27

ЯК ЦЕ БУЛО
СЕРЦЮ МИЛА ВУЗЬКОКОЛІЙКА

у 1927 році, коли я працював у профспілковому комітеті вагонного депо і станції Одеса-порт, мене відрядили на роботу у дільничний профком залізничників станції Гайворон. Дорога була неблизька. Діставшись до ст.Рудниця, вперше в житті побачив вузькоколійку. Саме по ній щоденно курсував поїзд Рудниця-Первомайськ через Гайворон. Важко забути враження від поїзда, що був сформований з шести невеликих вузькоколійних класних вагонів. Ширина колії нагадувала дитячу залізницю.
У Гайвороні мене привітно зустріли керівники профспілкового комітету залізничників, і особисто його голова Г.М.Лавриков, колишній ливарник Одеських залізничних майстерень. Моїм обов`язком було організовувати роботу профкомів (їх тоді нараховувалось більше шестидесяти), перевіряти і розглядати скарги й заяви.
У 1927 році вузькоколійка простягалась на 600 кілометрів. Від Гайворона - до Вінниці, Хмільника і Бердичева, Первомайська, Руднині. Головними господарськими підрозділами були паровозне депо, дистанції колії і зв`язку, паровозоремонтний завод. Мені пощастило працювати з начальником відділка залізниці Ф.Молочковим, начальником паровозоремонтного заводу І.Гладковим. Уміло здійснював керівництво паровозним господарством колишній машиніст ст.Жмеринка Дуброва. Злагоджено працював колектив станції Гайворон, який очолював Ваценко. Відмінно водили поїзди машиністи паровозів Барашкін, Скарцишевський, Кащеєв, Максимишин, Радченко, Депенчук, Борисов, Захаров, Владимиров, Сімановський та ін.
Енергійно діяв колектив дистанції колії під керівництвом інженера Келлера. В ті роки зими були холодні, снігом заносило колії, навіть у квітні. Переборюючи труднощі, не маючи теплого спецодягу, робітники швидко прочищали колію від заносів. Весною боролися з льодоходом і наводками, щоб не пошкодило мости.
Іноді прикро було чути від машиністів з широкої колії, які в насмішку називали нашу вузькоколійку "мотузянкою``. Але вони помилялися, не розуміючи, в яких важких умовах здійснювались перевезення: складним був профіль колії і важка фізична праця машиністів паровозів.
V 1929-1930 рр. у Гайвороні проживало більше тисячі залізничників. Щоб поліпшити культмасову роботу, вирішили збудувати літній театр і танцювальний майданчик. Активністю на суботниках визначалась молодь, культактив клубу. Через п`ять місяців було зведено літній театр із глядацьким залом на 400 місць. Крім нього, спорудили танцювальний майданчик, приміщення для бібліотеки, тир і буфет.
Невпізнанне змінився увесь відділок залізниці. Успішно виконувався план перевезень. В належний порядок привели станційні колійні споруди.
В Гайвороні було створено житлово-будівельний кооператив, який за короткий час збудував більше двадцяти двоквартирних будинків. Поліпшувалося постачання залізничників і їх сімей, особливо продуктами першої необхідності.
В 1930 році Гайворонський відділок став одним із кращих на Південно-Західній залізниці.
Із спогадів Івана СТЕЛЬМУХОВ колишнього голови комітету профспілки Одеської залізниці

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

У 1929 році пленум ЦК ВКП(б) прийняв рішення про суцільну колективізацію. Це було викликане тим, що для здійснення індустріалізації потрібен був хліб. А в умовах тоталітарного режиму колгоспами легше керувати, ніж розрізненими селянськими господарствами.
У 1929 - 1930 рр. у Гайвороні, Струньковому і Ташлику утворе колгоспи "Червона зірка", "Червоний промінь", імені Чубаря. Офіційно колективізація проголошувалася добровільною, а проводилася насильницькими методами. До тих громадян, які хотіли вступати в колгосп, представники влади застосовували різні примусові заходи: забирали силоміць майно, виганяли сім`ї з житла тобто, проводили розкуркулення заможних селян і середняків. Їх як правило, висилали за межі України, в далекі холодні краї...

ГОЛОДОМОР

Взимку 1932 - 1933 рр. спалахнув страшний голод. Він досягнув апогею навесні і на початку літа 1933-го. Це сталося тому, що 1932 рік виявився неврожайним, а в селян забрали хліб до зернини. Таким чином багатьох людей прирекли на смерть. Виснажені, опухлі, безсилі вони вмирали на полі, на вулиці, на роботі, в лісах і долинах.
Активністю відзначалися так звані "буксирні бригади". Для пошуку зерна вони використовували спеціально виготовлені сталеві прут довжиною 1,5-3 метри. Бригади ходили від хати до хати, вишукуючи зерно в кімнатах, на горищі, в коморі, в інших господарських приміщеннях. Були випадки, коли в хаті вимірювали навіть піч, чи не досить вона велика, щоб умістити приховане зерно за цегляною кладкою. На горищі виламували сволоки, в хаті вистукували підлогу, перетоптували увесь двір і сад. Якщо знаходили якесь місце, що викликало підозру, для пошуку зерна застосовували щуп.
Очевидні згадують, що ховали померлих без трун (бо не було з чого і не було кому їх робити). Багатьох опускали у спільну могилу хто в чому був. Вимирали цілі сім`ї. Скільки життів забрав голодомор у Гайвороні, Струнькові, Ташлику - залишилось невідомим.
Тільки навесні 1933-го, хто дожив, міг зварити з бур`яну юшку, спекти з листя коржика. А в жнива - знайти колоски і з`їсти зерна.
7 серпня 1932 року ЦВК і РНК СРСР ухвалили постанови про охорону майна промислових підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення соціалістичної власності, згідно з яким крадіжка державного, колгоспного майна каралася розстрілом, або ж позбавленням волі від 8 до 10 років. У народі ця постанова одержала назву "Закон про п`ять колосків".

ЯК ЦЕ БУЛО
З ГОЛОДУ ВМИРАЛИ І ДОРОСЛІ, І ДІТИ

У 1930 році в Ташлику був створений колгосп імені Чубаря. Мій батько передав у колективну власність 10 десятин землі, жатку, сівалку, віз, коні, корову та ін. В 1932 році план хлібозаготівель виявився непосильним. Зерно забрали не тільки з колгоспу, але й з сільських дворів. Не було що їсти. Від голоду у батька опухли ноги, їли листя з дерев, пекли коржики, зроблені з цвіту акації і висівок. На річковому дні збирали скойки.
Найстрашніший голод був узимку 1932 -1933 років. Багато людей помирало від недоїдання. Доходило і до людоїдства.
Від постійного недоїдання гинули колгоспні коні. Коли з них знімали шкіру для здачі на заготпункт, то за м`ясом загиблої тварини стояла черга голодних людей.
Колективізація в селі проводилась насильницькими методами. До тих хто не йшов у колгосп, а господарював одноосібне, сільські "активісти" вживали адміністративних заходів. Вони насильно відбирали у таких людей майно і сім`ї виганяли з хати. А сусідам ще погрожували, щоб людям , які залишилися без даху над головою, не давали притулку. У Ташлику було забрано майно і насильно виселено з будинків сім`ї Трохима Андрійовича Коростяного, Сидора Макаровича Шаргородського, Тимофія Шляховського та ін.
Лідія ГЛАДИК,
колишня обліковець приміського колгосп депутат міськради шести скликань 1950 - 1962 р]

ГАЙВОРОН - РАЙОННИЙ ЦЕНТР

У 1932 році Україну було поділено на 7 областей (а в 1939р. - и 15). Гайворон у 1933 році став центром Грушківського, а з 1935 р. Гайворонського району.28 В складі Одеської області він перебував до 1954 року, коли був переданий до Кіровоградської області.
22 січня 1932 року вийшов перший номер районної газети "Шлях комуни". Першим її редактором був Л.Г.Биков, який згодом працював у ТАРС.29. Редакція і друкарня містилися до 1939 року у тісному приміщенні, де нині розташована прохідна заводу безалкогольни напоїв. У Гайвороні також видавалися з 1932 по 1940 рік відомчі газет "Топка", "Сигнал політвідділу", "Правда залізничника".
Розвивалися промислові підприємства. У 1935 -1938 рр. проведено реконструкцію залізничних майстерень, на базі яких створюється паровозоремонтний завод, який підпорядковується Міністерству шляхів сполучення. На завод почали надходити для проведені капітального ремонту вузькоколійні паровози з різних місць СРСР.30
У 1935 році споруджено вагонне депо, реконструйовано паровозне депо і державний млин, який за добу почав видавати 180 тон борошна.31
В той час нинішня вул. Воровського у Гайвороні починалася будинком райвиконкому. Через дорогу була велика площа, де збирався базар. На початку 1935 року базар перенесли на місце, де він і зараз розташований, а на площі розбили сквер. У сквері тепер покояться тіла загиблих в роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн.
У 1936 році введено в дію маслозавод,32 кілька підприємств побутового обслуговування. У 1938 році на лівому березі Південного Буга де впадає річка Ташличка, кам`яний масив дослідили геологи "Союзпроекту" головного управління шосейних доріг і обрахували запаси мігматитів. Родовище було передане створеному підприємству для промислової розробки. Становлення кар`єру йшло дуже повільно. Переважала ручна праця. ВІД розкривних порід кам`яні поклади звільняли лопатами. Отвори для закладання вибухівки видовбували ударами молота. Вручну відбивали з кам`яних брил
шашку і бут. Вивозили продукцію возами, автомашинами, вагонами вузькоколійки. Розробки каменю проводились для будівництва автошляхів. Гайворонський граніт також вивозився у Москву на будівництво метрополітену, в Одесу для спорудження залізничного вокзалу. Багатоповерхові будинки Хрещатика у м.Києві стоять на міцних фундаментах з гайворонського граніту.
На Гайворонській залізничній дільниці ширився рух за водіння великовагових поїздів. Ініціатором був машиніст Анастасій Балабаєнко. У 1933 році Олександр Сімановський добився збільшення швидкості поїзда до 35,5 кілометра на годину. Машиніст Андрій Гладик не тільки водив великовагові поїзди, але й, очоливши молодіжну буксово-гарнітурну бригаду, вивів її в число кращих колективів.
У 1928 р. відкривається ветеринарно-фельдшерський пункт, який надавав ветеринарну допомогу місцевому колгоспу "Червона Зірка", здійснював експертизу м`ясо-молочних продуктів на ринку. У 1936 р. розпочалося спорудження райветлікарні. З 1927 р. по 1965 р. головним ветлікарем працював Петро Михайлович Заболотний. Він був організатором ветеринарної справи на Гайворонщині. Його багаторічна сумлінна праця відзначена орденом "Знак пошани" та присвоєнням звання заслуженого ветеринарного лікаря України.
У 1938 році Гайворон віднесено до категорії селищ міського типу! В цей час тут проживало 9 тисяч 256 чоловік. Поліпшувався благоустрій селища. Мешканців обслуговували дві поліклініки - районна і залізнична. В селищі діяли середня, семирічна і початкова школи, школа фабрично-заводського навчання, 2 радіовузли, районний будинок культури і клуб залізничників імені В.Воровського.

МАСОВІ РЕПРЕСІЇ

Трагічними у долі тисяч людей були 1937-1938 рр. Хвиля політичних репресій забрала життя багатьох громадян. Страхітливим був терор на Україні. Своїм свавіллям Сталін прагнув знищити рух за самоутвердження української нації і не допустити опозиції. Жертвами стали майже половина складу Комуністичної партії (більшовиків) України. Були репресовані члени уряду, військові кадри, діячі науки і культури, служителі церкви, робітники і колгоспники, словом - представники усіх верств населення.
Дісталися репресії і Гайворона. Були безпідставно засуджені до вищої міри покарання робітник вагон-лавки О.В.Баберж, машиністи паровозного депо М.П.Бельчинський, К.Р.Бойко, С.Ю. Цивінський, диякон Гі Снігурський, жителі Гайворона С.А.Волинський, С.Д.Дзюбинсь П.І.Волощук, М.Ф.Фалюшник та інші. Тільки наприкінці 80-х років були реабілітовані.34 І до сьогодні невідомо, скільки громадян, що проживали у Гайвороні, Струньковому і Ташлику, були без суду і слід засуджені органами ОДПУ, НКВС, МДБ.
Прийнята у 1937 р. Конституція УРСР лише декларувала права і свободи громадян, але не гарантувала їм захисту від тоталітарного режиму.

ЯК ЦЕ БУЛО
ЗА ДОПУЩЕНІ ПОМИЛКИ В ГАЗЕТІ

За направленням Одеського обкому комсомолу я працювала у політвідділі Данило-Балківської МТС. Після ліквідації політвідділів Грушківський район поділили на два - Гайворонський і Ульяновський. Гайворонський райком партії очолив начальник політвідділу Данило-Балківської МТС В.Г. Павлюченко. Через кілька років його обрали секретарем обкому партії і він переїхав до Одеси, пізніше був репресований. Цей же В.Г. Павлюченко і порекомендував мою кандидатуру до районної редакції газети "Шлях комуни", де мене призначили завідуючою масовим відділом,
Основним транспортним засобом була тоді вузькоколійка. У районі було лише дві легкові машини - у секретаря райкому партії і голови райвиконкому. Тому відповідальні працівники районних установ, в т.ч. і редакції, їздили поїздом, а до колгоспів добиралися пішки. Вузькоколійні вагони були дерев`яними з ручними гальмами, тому перед усіма станціями, на схилах і підйомах кондуктори виходили в "тамбури" і "крутили гальма".
З довоєнних подій запам`ятався 1937 рік. Тоді заарештували усіх головних районних начальників, а також завідуючих земельним, фінансовим та іншими відділами райвиконкому. Арешт проводили ночі, а наступного дня збирали партійний актив і "викривали" того, кого "посадили". А через день в камеру арештованих уже попадали „викривателі". І так тривало, доки не ув`язнили начальника райвідділу НКВС.
На початку 1938 року всі районні керівники повернулися додому і більшість з них зайняла свої посади.
Не минули репресії і редакцію газети "Шлях комуни". Пригадую, грудня 1937 року відзначався День Конституції. Святково одягнувшись, вийшла на вулицю. Коли проходила біля райкому партії, мене покликали туди надрукувати акт про зняття з розповсюдження тиражу районної газети.
„Що ж сталося?" - непокоїла думка. Як потім дізналася, коректор перебувала у відпустці і секретар редакції Г. Грабовецький розпорядився, щоб кожен творчий працівник вичитав свій матеріал. Так і вчинили. Але залишились не вичитаними текстівки під фотографіями і їх надрукували з помилками. Навіть у слові „конституція" була пропущена буква "н".
Тремтячими руками друкувала той акт і думала "Я теж могла там бути" (в редакції не працювала, а завідувала тимчасово відділі райкому комсомолу). Арештували Г.Грабовецького, а також редактора - одесита Лівійського. Проте незабаром їх випусти) Г.Грабовецький повернувся в редакцію, а Лівійський виїхав до Одеси. Редактором призначили Р.Подольського.
Гайворонський район в Одеській області був одним з кращих. Багато колгоспів стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У 1940 році і газета "Шлях комуни" здобула таке право, вона була представлена у павільйоні преси ВСГВ у Москві.
Пригадую, що багато гайворонців в ту пору було висунуто на керівну роботу. Секретарем Одеського обкому партії обрали секретаря Гайворонського райкому партії Федосєєва. А голова райвиконкому В.М.Москальов став працювати у ЦК КПРС, потім - головою ЦК профспілки працівників місцевої промисловості.
С. ЕЙДЛІН, журналістка, м.Санкт-Петербург

ПЕРЕД ГРОЗОЮ

Нарощував виробничі потужності паровозоремонтний завод. Майже у півтора рази було перевиконано річну виробничу програму 1940 року. Цього ж року полагодили 80 паровозів, або в 11 разів більше, ніж у 1913 році. На підприємстві збудували ливарний цех. Кількість працюючих збільшилась до 300 чоловік. Підприємство нарощувало випуск запасних частин для залізниць країни.
До початку Великої Вітчизняної війни до гранітного кар`єру проклали під`їздну колію, ввели в дію компресорну станцію для пневматичного буріння шпурів, здали в експлуатацію дробарку для випуску щебеню. Для працівників кар`єру був споруджений житловий фонд. Маючи високу міцність, гайворонський граніт видобувався і вивозився на будови Києва, Москви та інших міст.
4 липня 1935 року Гайворон відвідав голова ВУЦ ВК І.Петровський. Згодом сюди приїздив і перший секретар ЦК КП (б)У М.С.Хрущов, який, за словами очевидців, виступив перед партійно-господарським активом.

ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА

22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Фашистські полчища вдерлися на територію України, а підприємствах, в колгоспах проходили мітинги, де трудівники висловили рішучість розгромити фашистів. Вже 23 червня о 7-й годині ранку в паровозному депо розпочався мітинг. Залізничники, дізнавшись про віроломний напад гітлерівської Німеччини, засудили агресію і заявили: "Всі, як один, готові стати на захист Батьківщини!"35
З наближенням фронту розпочалась підготовка до евакуації підприємств міста. 9 липня почався демонтаж обладнання паровозоремонтного заводу. Воно вантажилось на платформи і відправлялось залізницею в Чувашію. Евакуювалась туди і частина робітників, які продовжували працювати на оборону в тилу. Розгорталась мобілізаційна робота, яку проводив райвійськкомат.
На фронт відправили сотні гайворонців. У військкомат поступали заяви від неповнолітніх з проханням зарахувати в ряди Червоної Армії.
Колгоспи одержали розпорядження: трактори і комбайни відправляти своїм ходом за Дніпро, а також гнати на схід коней і рогату худобу.
На підступах до Гайворона наші поріділі частини стримували гітлерівців. Ось що повідомлялось у донесенні політвідділу 164 стрілецької дивізії 17 стрілецького корпусу 18 армії Південного фронту про бойові дії одного з артилерійських підрозділів:
"Командир 1-го дивізіону 473 гаубичного полку капітан Багримов показує зразки мужності, сміливості, *******
про підпільну діяльність С.Л. Федченка і заарештували його, а восени стратили в Кіровограді.
Багато гайворонських підпільників влилося у партизанський загін „Буревісник", що діяв у сусідньому Савранському районі. Серед них – Р. Форостяний, В. Ковальчук, В. Лахманюк, Ю. Байда та інші.
В серпні 1943 року від рук фашистських прихвостнів загинув у Полинівці М.П. Зимолін, який був керівником підпільного райкому партії. Патріоти розклеювали антифашистські листівки, організовували втечу військовополонених з концтабору, який знаходився у гранкар`єрі. Підпільники відправили у Другу партизанську бригаду, що діяла на території Вінницької області 16 і в партизанський загін "Буревісник" майже 80 чоловік. Крім цього, в "Буревісник" було переправлено 27 радянських офіцерів, яких удалося звільнити з табору військовополонених. Партизанам передавалась зброя, ліки, продукти, розвідувальні дані. Сміливістю, відвагою, самовідданістю відзначалась зв`язкова гайворонського підпілля Наташа Захарова.

ВИЗВОЛЕННЯ

Фронт наближався до Прибужжя. 10 березня 1944 року розвідзагін під командуванням М.О. Чернявського першим з наступаючих частин вийшов до Південного Бугу на південний схід від Гайворона. Вислані дозори оглянули Гайворон і виявили тут значні сили ворога. Розвіддані передали у штаб 29 танкового корпусу 5 танкової армії. Перед відступом фашисти 9 березня розстріляли 41 жителя Гайворонського району, в т.ч. 13 партизанів.
Партизани загону "Буревісник", використовуючи безпорядок і паніку, які панували серед відступаючих частин ворога, завдали ударів по фашистських загарбниках і тим самим надали допомогу наступаючим частинам 2-го Українського фронту. 10 березня 1944 року партизани захопили раніше підготовлені німцями окопи в районі Гайворона, знищивши чимало німецьких солдат і офіцерів, які поспішали до переправи через Південний Буг. Одна з груп партизанів розсіяла колону фашистів, що рухалась по дорозі з Гайворона на Хащувате.36 Увечері 11 березня передові загони 29 танкового корпусу вийшли і північну околицю Гайворона. Вранці наступного дня за ними доспіли і піхотинці 20-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ої гвардійської армії. Вночі вони зайняли селище і залізничний вузол і вийшли до Південного Бугу."
При звільненні райцентру загинули рядовий 793 окремого саперного батальйону Іван Гаврилович Волков, молодший лейтенант 204 гвардійського стрілецького полку Володимир Сергійович Литов. Відпали своє життя за вигнання ворогів з Гайворона рядовий 16 артилерійської дивізії прориву Микола Михайлович Шабаєв, боєць Микола Федорович Кільченко, підполковник Вікентій Герасимович Конюшевський та інші.
Газета "Известия" у березні 1944 року писала: "Розвиваючи успіх, наші війська в надзвичайно важких умовах бездоріжжя пройшли за день ЗО кілометрів і штурмом оволоділи районним центром Одеської області - Гайвороном".
Невдовзі після визволення - 15 березня на Гайворон здійснила наліт німецька авіація. Зруйновано залізничну станцію, підірвано головну залізничну колію, знищено кілька паровозів і вагонів, перервано телефонний зв`язок. Того ж дня в Гайвороні відбулась нарада активу, яка визначила першочергові завдання відбудови зруйнованого райцентру. Відновлюється телефонний зв`язок, в центрі встановлено радіорупор. У двадцятих числах березня розпочав функціонувати радіовузол на 800 абонентських точок. Відбулися похорони розстріляних фашистами патріотів.
Фашистська окупація, яка тривала майже 2 роки і 7 місяців, принесла багато руйнації, горя і страждань. Були пограбовані і зруйновані промислові підприємства, сільгоспартілі, житлові будинки.
З фронтів Великої Вітчизняної не повернулось більше півтисячі воїнів - жителів Гайворона. Імена полеглих у нелегкій борні з ворогом викарбувані на плитах двох меморіалів. Однак вищеназвані цифри не дають повного уявлення про наслідки війни. Уже по її закінченні учасники боїв помирали від ран і контузій. Важким наслідком воєнного лихоліття було сирітство, бо багато дітей залишилось без батьків.

ВІДБУДОВЧИЙ ПЕРІОД

Як тільки прибузька земля була звільнена від фашистської окупації, розпочалась відбудова народного господарства. Колгоспники вийшли засівати весняну ниву. Держава виділила кредити і насіння. В квітні стає до ладу діючих паровозоремонтний завод, починають функціонувати вузькоколійка, масло- і млинзаводи, гранітний кар`єр. Відновлює роботу районна друкарня. Оскільки наш район звільнений першим на Одещині, в Гайвороні було видруковано кілька перших після визволення номерів обласної газети "Чорноморська комуна". 5 квітня 1944 року відновлюється і випуск районної газети "Шлях комуни". Тираж - півтисячі примірників. Газета виходила двічі на тиждень на одному листку.
У 1944 році на ГПРЗ, крім паровозів, на ремонт поступала і військом техніка, яка тут лагодилась і відправлялась на фронті Паровозоремонтники надавали також допомогу у відбудові паровозного і вагонного депо, дистанції колії та інших підприємств.
У перші два роки після звільнення Гайворона деякі поля колгоспі імені Кагановича оброблялись вручну. Колгоспники Яків Паламарчук Павло Ткач, Горпина Багрій, Єлизавета Гладик та багато інших копали поле лопатами. Дехто приводив з дому корів, яких запрягали в плуги і орали землю.
До мирної праці повертались фронтовики. Вони очолювали колгоспи, підприємства, бригади, ферми, ставали організаторами добрих справ.
Згодом у місцеві колгоспи "Червона зірка", імені Кагановича "Червоний промінь" надійшло 14 тракторів з Челябінського І Сталінградського тракторних заводів. Сотні голів худоби одержали з Уралу, Алтайського краю і Далекого Сходу. Надійшло 600 кубометрі лісоматеріалів для ремонту тваринницьких ферм.
У 1947 році була відмінена карткова система. І хоча обсяг промислового виробництва перевищував рівень 1940 року, суттєво: підвищення матеріального рівня життя людей не сталося. Не вистачало товарів широкого вжитку. Крім цього, грошова реформа 1947 рок; девальвувала рубль л "з`їла" особисті заощадження громадян, підвищувались ціни.
Негативно позначилась засуха 1946 року. Представники влади, за словами М.С.Хрущова, "вибивали" у колгоспів хлібні запаси. Це робилося для того, щоб забезпечити вивезення значної кількості зерна у країни народної демократії Європи. У1947 році наступив голод. Частина жителів райцентру змушена була виїжджати в області Західної України, де вродив хліб і не було голоду. Непосильними для людей залишались державні податки, оплата праці в колгоспах була низькою. У спецповідомленні міністра держбезпеки УРСР Савченка міністру держбезпеки СРСР Абакумову під грифом "секретно" зазначалося, що в "Гайворонському та інших районах через недоїдання і виснаження серед колгоспників зафіксована велика кількість опухлих людей та смертних випадків".
Нарощували потужності промислові підприємства. Так, гранкар`єр чотирирічну виробничу програму виконав на 8 місяців раніше. По 2 норми за зміну виконували робітники Олексій Обліванцев, Антон
Канівський, Григорій Рибко. А колектив механічного цеху за ініціативою механіка Бориса Бігуна відбудував своїми силами електростанцію, яка освітлювала кар`єр і квартири робітників.38

ТЕРИТОРІЯ, ГРУНТИ, КОРИСНІ КОПАЛИНИ

Місцевість, де розташований Гайворон, пересікається із заходу на схід залізничною колією. Східну частину населеного пункту перетинає річка Ташличка, яка протікає через гранітний кар`єр і впадає у Південний Буг.
Ґрунтовий покрив під містом - чорнозем, за винятком західної частини, де залягають супісчані пласти товщиною від 7 до 10 метрів. Під чорноземом залягають суглинки товщиною до 1 метра і глина - до 2,5 метра. А нижче них — кам`янистий кряж товщиною до 3 метрів із збільшенням у південно-східному напрямку. Під кам`яним щитом — глина з піском (до 3 метрів), де проходять води першого горизонту. Нижче них залягають тверді породи глини. Води другого горизонту находяться на глибині 18-20 метрів.
Структура грунтів така, що забезпечує стійкість одно- і багатоповерхових будівель. Глибина промерзання грунту - до 1 метра.
У 1949 році Гайворон займав площу 760 гектарів. Були вимощені гранітом вулиці Куйбишева, Воровського, Чкалова, Чапаєва, Кірова.
Неподалік залізничного мосту був піщаний кар`єр. Пісок вантажився на платформи і вивозився для потреб Вінницької залізниці. Використовувався цей сипучий матеріал і для будівельних робіт. У 1945 році в піщаному кар`єрі працювало 45 робітників, якими було добуто 58 тисяч кубометрів цього будівельного матеріалу.
У Гайвороні добували і білу глину, яку використовували для побілки приміщень і виготовлення крейди. У місті ведеться промислова розробка граніту. Виявлено великі поклади глини, яка придатна для випуску цегли, черепиці, гончарних виробів та ін.

***

Як свідчать архівні джерела. Гайворон належить до тих міст, у яких під час фашистської окупації найменше постраждав житловий фонд.
Із 107 комунальних будинків було зруйновано лише 5. А всього у 1945 році тут налічувалось 1254 будинки, у яких проживало 6039 чоловік.
Майже 65 відсотків з них - залізничники.
У 1945 році на ГПРЗ було відремонтовано 59 паровозів, здійснюйсь чавунне і мідне литво, випускались запасні частини для потреб залізниці. Млинзавод випускав щодоби 154 тонн борошна. По прокладеній до млина залізничній колії доставлялось зерно і вивозилось борошно. Маслосирзавод випустив за рік 90 тонн масла. На хлібозаводі за одну добу випікалось 11 тонн хлібобулочних виробів.
Збільшував ремонт паровозів колектив ГПРЗ. За підсумками другого кварталу 1949 року він був нагороджений третьою грошовою премією ВЦРПС і Міністерства шляхів сполучення. Серед робітнім завзятістю відзначався гартувальник Кавун, який за три роки післявоєнної п`ятирічки виконав 10 річних норм.
Добра слава йшла про токаря Северина Крижановського. На завод він прийшов працювати у 1900 році. За цей час навчив десятки робітників професії токаря. За сумлінну працю нагороджений нагрудним знаком "Почесний залізничник". Міністр шляхів сполучення СРСР надіслав йому токарний верстат "ДИП-200".39

ГАЙВОРОНУ - СТАТУС МІСТА

Перспективи розвитку Гайворона визначались тоді такими факторами. Насамперед вигідне географічне розташування. Тут діяли районні установи, функціонувало управління відділку вузькоколійної залізниці (єдиного на Правобережній Україні).
Забезпечувалось надійне залізничне сполучення з північно-східною частиною Молдавії, а також з північними і східними районами Правобережної України. Виношувались плани продовжені
прокладання вузькоколійки до м. Звенигородки Черкаської області до м.Ямполя Вінницької області. Передбачалось навіть з`єднати прямим залізничним сполученням Гайворон з Києвом (через Умань і Сквиру). Але цьому не судилося збутись.
У 1949 році Гайворон був відомий в окрузі як торговий центр, де відбувались великі базари. У місті діяли школа ФЗО і школи робітничої молоді, що готували кадри для залізниці.
19 квітня 1949 року Президія Верховної Ради УРСР своїм Указом віднесла селище міського типу Гайворон до категорії міст районного підпорядкування.40 В міську смугу увійшли території колишніх сіл Струнькова і Ташлика.
Першим головою міської ради був обраний А.Р. Довгий, секретарем М.І. Польовий.
У серпні 1950 року на маслосирзаводі став до ладу цех, в якому виготовлялось сухе молоко.
У травні 1951 року в районному Будинку культури була влаштована виставка тканин, готового одягу, галантереї, взуття. Виставку оглянули 3 тисячі чоловік.
В 1951-1955 рр. здійснено реконструкцію і технічне переозброєння залізничного відділка, який першим на Південно-Західній залізниці одержав тепловози. Дерев`яні пасажирські вагони було замінено на суцільнометалеві, що надійшли з Польщі. 41

В РОКИ ХРУЩОВСЬКОЇ ВІДЛИГИ

Після смерті Й.Сталіна настав час так званої хрущовської "відлиги". Вона брала початок від вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС і тривала протягом десяти років. Люди очікували змін на краг вони не забарилися. З радістю сприйняли гайворонці зменшення, а по окремих видах скасування податків, відміну поз колгоспникам отримати паспорти. Підвищувались закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію. Запроваджувалось що авансування хліборобів і тваринників. Колективним господарствам надавалось право самим встановлювати розміри посівних площ та кількість худоби. Гайворонські колгоспи почали більше одержувати нових тракторів, автомобілів, комбайнів та іншої техніки.
У 1954 році відбувся черговий адміністративний поділ на Україні. Гайворон було передано з Одеської до складу Кіровоградської, області. Цього ж року було відновлено ВДНГ - Виставку досягнень народного господарства в Москві. В числі перших представників з району на виставці побував О.О.Дідур, голова колгоспу імені Маленкова (с.Гайворон), одного з кращих колективних господарств. Слід сказати, що с.Гайворон було електрифіковане у 1954 році. Струм сюди подавався від Чернятської ГЕС (Вінницька область). Це дало змогу вищеназваному колгоспу придбати і задіяти 10 електродвигунів, циркулярку, токарний і свердлувальний верстати, механізувати трудомісткі процеси.
У 1954 р. два приміських колгоспи – „Червона зірка” та імені Кагановича – об`єдналися в одну артіль імені Богдана Хмельницького.

МІСТО РОЗБУДОВУЄТЬСЯ І РОЗВИВАЄТЬСЯ

Навесні 1955 року жителі Гайворона посадили понад 15 тисяч дерев, побудували водну станцію на Південному Бузі і впорядкували пляж. Міська рада виділила 87 земельних ділянок індивідуальним забудовникам, які одержали від держави 91, 5 тисячі крб. позики для будівництва. Міськкомунвідділ замостив 1,5 тисячі кв. метрів бруківки, відремонтував 8 містків і 9 криниць, освітлив частину вулиць, відремонтував 21 комунальний будинок. Райпромкомбінат зводив приміщення взуттєвої майстерні, швейного цеху, слюсарної майстерні. Впорядковувся ринок.
Машиністи паровозного депо провели у 1955 році 2590 великовагових поїздів, якими додатково перевезли понад 83 тисячі тонн вантажів. Машиністи І.В. Неїжпапа, В.П. Пастернак, А.М. Задворнов, І.О. Дідур, В.Д. Ковальчук систематично перевиконували вагові норми поїзда на 30-40 тонн.
За високі показники в розвитку економіки, досягнуті у 1955 році, Гайворонський район був затверджений учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у м.Москві. серед колгоспів цього удостоїлись приміські колгоспи імені Богдана Хмельницького та імені Малюнкова.
Поліпшувався добробут людей, краще задовольнялись їх культурно-побутові потреби. Як повідомляла газета „Шлях комуни”, у березні 1953 р. раймаг продав на 70 тис. Крб.. різноманітних меблів, 23 радіоприймачі „Рига-10”, „Даугава”, „Балтика”, 12 гармоній і баянів, 13 велосипедів.
У вересні 1956 р. залізнична лікарня одержала фізіотерапевтичну апаратуру, яка дала можливість поліпшити лікування хворих. Відкрилось нове дитяче відділення. Лікарня мала підсобне господарство, зокрема, сад, пасіку, свиноферму та ін. Завдяки цьому харчування хворих було різноманітне і калорійне.
За заслуги у розвитку охорони здоров`я хірургу залізничної лікарні М.М. Недолівку було присвоєно звання заслуженого лікаря України. Миколу Миколайовича добре знали не тільки в Гайвороні, на підвідділі залізниці, але і в навколишніх селах нашого і сусіднього районів. За 36 років лікарської практики він врятував життя майже 20 тисячам людей.
Більшу частину трудового життя М.М. Недолівко провів у Гайвороні, де працював з 1928 року. Очолював залізничну лікарню, був завідуючим хірургічним відділенням. В роки Великої Вітчизняної війни він – начальник хірургічного госпіталю, де зробив бійцям і командирам 2500 операцій.
Йому було присвоєно звання „Почесний громадянин м.Гайворона”.

***
В лютому 1956р. відбувся ХХ з`їзд КПРС, який засудив культ особи Й.В. Сталіна. Вперше на такому високому партійному форумі було оприлюднено факти злочинів і зловживань Сталіна і його оточення. У липні у трудових колективах Гайворона проходило обговорення постанови ЦК КПРС „Про подолання культу особи і його наслідків”. На Привокзальній площі був демонтований пам`ятник Сталіну.
Все рідше згадувалось у пресі ім`я вождя всіх народів, з таборів ГУЛагу за анекдоти про тодішню владу і Сталіна.
У 1957 році розпочалось прокладання бруківки від Гайворона до Ульянови.

НАШ ТЕПЛОВОЗ, ВПЕРЕД ЛЕТИ!

Влітку 1958 року паровозне депо Гайворон одержало перші тепловози. Це дало змогу збільшити швидкість поїздів. Районна газета „Шлях комуни” тоді повідомляла: „До кінця року на тепловозну тягу перейде депо. У нашому місті є люди, які пам`ятають, коли сигнали у поїздах вузькоколійки передавали мотузками. Мотузків тепер немає, але ще й досі на станціях і на спусках провідники крутять гальма. В новому составі всі гальма автоматизовано”.
Поступово знімались з експлуатації старі вагони. Їм на зміну залізничний вузол отримав нові криті великовантажні вагони, у яких почали перевозити удвічі більше вантажів.

ЯК НЕ БУЛО
СПЕРШУ ОСІДЛАЛИ ПАРОВОЗИ

Навесні 1944-го, як тільки з Гайворона вигнали фашистів, я разом своїми ровесниками Анатолієм Бойком, Володимиром Пастернаком, Ісилем Гродзіцьким, Леонідом Калеником та іншими юнаками прийшов працювати у паровозне депо. Спочатку були слюсарями, а коли при депо відкрились курси помічників машиністів, почали їх відвідувати.
Спочатку нам, молодим, доручили працювати на паровозах серії К", "Т", які були збудовані ще до 1917 року. Щоб привести їх у дію, зводилось палити дровами і несортовим вугіллям. Освітлення паровози мали гасове. І хоч нам, підліткам, доводилось тоді нелегко переносити труднощі, але нарікань ні від кого не було. Ми розуміли, що продовжується війна з фашистською Німеччиною і треба терпіти усі негаразди.
У 1945 році у Гайвороні відкрилась технічна школа, де готували ;адри для Вінницької залізниці (до її складу входив і гайворонський вузол). У школі я здобув спеціальність машиніста і в 1946-у почав водити поїзди.
В той час повернулися в депо фронтовики Володимир Ястребов, Василь Мордач, Володимир Костюк, брати Олексій і Володимир Ведющенки.
В 1948 році в депо організували комсомольсько-молодіжні бригади машиністів, які очолили Іван Дідур і Володимир Костюк. Вони освоїли водіння великовагових поїздів, власними силами ремонтували паровози.
Всі ми навчалися у вечірній школі, а згодом - у залізничному технікумі.
Одним з найвідповідальніших періодів був перехід з паровозної на тепловозну тягу. Труднощі полягали в тому, що основний склад машиністів депо становили чоловіки, які мали освіту 2 - 3 класи. А для того, .об управляти тепловозом, необхідно знати фізику, електротехніку. ому адміністрація і особисто начальник депо Віталій Афанасійович Аркатов подбали про організацію навчання. Безпосередньо в депо малоосвічені машиністи паровозів та їхні помічники вивчали вищеназвані предмети, матеріальну частину і правила експлуатації тепловозів. Навички водіння локомотивів ТУ-2 освоювали у вільний від роботи час (без оплати) за допомогою досвідчених машиністів.
У порівнянні з паровозами працювати на тепловозах було набагато легше. Тому намагались перейти працювати на нову техніку. Колектив депо успішно справлявся з обсягами перевезень і був одним з кращих на Південно-Західній залізниці.
Тривали роботи по переведенню колії на важкий тип рейок, які укладали на щебеневу основу і залізобетонні шпали. На станції Гайворон радіофікували поїзди і електрифікували частину стрілочних фонарів.
Іван ДІДУР, почесний залізничник

МІСТУ-ДЕСЯТЬ РОКІВ

У квітні 1959 р. Гайворону виповнилось 10 років. За цей час розширилась його північна частина, де було споруджено 2 тисячі будинків. Кожен з них критий шифером чи етернітом. На садибах посаджено яблуні, груші, черешні, виноград, розбито клумби. На карті міста з`явились нові вулиці - Залізнична і Петровського. Продовжувалось брукування міських вулиць і тротуарів. Тривало споруджені широкоекранного кінотеатру. Роботи проводила бригада облбудтресту, яку очолював Володимир Помагайбіс.
Прикрасив місто і новий залізничний вокзал. Озеленено і заасфальтовано Привокзальну площу, на пероні - квітники. Тільки протягом літа через залізничну станцію Гайворон проїздили майже 200 тисяч чоловік. На відпочинок до нас їхали жителі Москви, Ленінграда, Києва та інших адміністративно-індустріальних центрів. Влітку сюди приїздили з виставами Київський драматичний театр імені Саксаганського і Кіровоградський драмтеатр імені Кірова.
"Гайворон моєї молодості - веселе курортне містечко, - згадує С.С. Крута, - де влітку було багато дачників. Південний Буг був чистим, і на його берегах відпочивало багато людей. А ввечері на трьох танцювальних майданчиках (на стадіоні, у міському сквері і біля музичної школи) грала духова музика. Кружляли пари не тільки молодих людей, але й тих, кому було за 30 - 40 років."
Цього ж року було створено автоколону, яку укомплектували автобусами і таксомоторами. Розпочалось регулярне автобусне сполучення між Гайвороном і Заваллям, а також Чемерполем,
Бандуровим, Берестягами.42 До послуг жителів - зручні автобуси і таксомотори. По вул. Куйбишева відкривається новий книжковий магазин. А магазин №1 відділу робітничого постачання залізничників
розпочав продаж товарів у кредит. Тут можна було придбати радіоприймачі, фотоапарати, акордеони, баяни, велосипеди та ін.

КЛУБ ЗАЛІЗНИЧНИКІВ

Вогнищем культури був клуб імені Воровського. Тут діяли хоровий, драматичний і хореографічний колективи. За результатами оглядів клубу неодноразово присуджувалось перше місце і вручались нагороди. Цей заклад культури був збудований вручну із каменю у З році. У 1936 р. М.Ф.Антонюк заснував у ньому перший театр робітничої молоді. У ньому активну участь брали брати П.І. і М.І. Суменкови, О.С. Самойленко, О.Ф. Лозова, О.Я. Зеленецький та ін.
У 1958 р. клуб придбав апарат для знімання кінофільмів. Короткометражні стрічки, що були зняті тодішнім директором клубу 3.А.Люльчаком, розповідали про трудівників тепловозоремонтного заводу, депо та інших підрозділів залізничного вузла.

ЯК ЦЕ БУЛО
САМОДІЯЛЬНИХ АРТИСТІВ ЗНАЛИ І В СТОЛИЦІ

У далекому 1946 р. після демобілізації з армії я отримав призначення очолити клуб імені Воровського. Поруч з теперішньою музичною школою розташовувався літній кінотеатр. Мені тоді вдалось наполягти, щоб його перенесли поближче до клубу, на стадіон.. З`явилась можливість регулярно демонструвати художні фільми. Сам займався встановленням і наладкою кіноапаратури. Доводилось вирішувати цілу низку організаційних питань, що стосувались роботи гуртків художньої самодіяльності, концертних поїздок.
На той час тільки у хоровому колективі налічувалось майже ста чоловік. Численними були драматичний і танцювальний гуртки. Самодіяльні артисти виступали на обласних і республіканських фестивалях народної творчості у Києві, Одесі та інших містах.
Найактивнішими учасниками художньої самодіяльності були музичний керівник Дмитро Лашкул, а також Василь Сьомка, Фіра Файвілевич, брати Павло і Микола Суменкови, Клавдія Дудник, Іван Ковальчук та інші. Велику допомогу у проведенні в клубі урочистих заходів
надавали керівник хору Наталія Суменкова і Лідія Сівек, баяністи Захар та Іван Пустомельники, режисер і керівник драмтеатру Микола Антонюк.
Відверто кажучи, люди чекали наших виступів. Зала клубу на всіх заходах була переповнена глядачами.
Із спогадів колишнього директора клубу ім.Воровського
О.А.Люльчака.

БУДУЄТЬСЯ ЖИТЛО, ПРОКЛАДЕНО ВОДОПРОВІД

Нарощував випуск продукції маслосирзавод. Тільки у 1959 р. видав її понад план більше, ніж на 1 мільйон карбованців. Найвищих результатів добились цехи з випуску масла і сухого молока. Як повідомляла газета "Шлях комуни", особливо проявили себе майстер цеху сухого молока Андрій Поліщук, помічник майстра Горячківська, робітники Попова, Пастушенко, Бугайова та інші.
Підготовку шоферів розпочало Гайворонське ремісниче училище механізації сільського господарства. В місті було споруджено автодром (перший у ремісничих училищах України).
Восени 1959 р. введено в дію міський водопровід довжиною З кілометри. Це дало змогу забезпечити четверту частину міста питною водою. Обладнано водорозбірні колонки по вул. Дзержинського, Радянській, Заводській, Енгельса.
З 1959 по 1962 рік підприємствами і організаціями споруджено у місті 360 квартир. Крім цього, городяни звели за власний рахунок 500 будинків садибного типу. Місто прикрасилось сучасним кінотеатром імені Ю.Гагаріна. Для поліпшення безпеки руху поїздів і зручності переходу громадян через залізничні колії - здано в експлуатацію новий пішохідний міст, який слугує людям і сьогодні.
У Гайвороні тривалий час працював Павло Пилипович Фещук: завідуючий райвно, перший секретар райкому партії, директор маслосирзаводу. У 1958 році він удостоєний звання Героя Соціалістичної
Праці. Двічі обирався депутатом Верховної Ради УРСР.
У місті і районі успішно розвивалась кооперативна торгівля. За підсумками четвертого кварталу 1961 року Гайворонська райспоживспілка завоювала перехідний червоний прапор Центроспілки і ЦК профспілки працівників торгівлі СРСР. На урочистих зборах кооператорам цю відзнаку вручив голова правління Укоопспілки Н.П.Сай.

ВАСИЛЬ СТУС - НА ГАЙВОРОНСЬКІЙ ЗЕМЛІ

По закінченні Донецького педінституту в 1959 р. у Гайворон приїздить Василь Стус. У райвно пише заяву, щоб його прийняли на роботу. Юного педагога направляють учителем у Таужненську семирічну школу, де, за його словами, він "витеплів душею, звільнився від студентського схимництва". Через кілька місяців Василь був призваний на армійську службу.
За життя поета страдницької долі не побачила світу жодна збірка його творів. Поета двічі засуджували, ув`язнювали. У 1985 р. він помер в одному з пермських таборів. За поетичну збірку "Дорога болю”
Василю Стусу посмертно присвоєно звання лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка.

ПЛАНИ СЕМИРІЧКИ

Для створення достатку сільгосппродукції було оголошено семирічний план 1959 -1965 рр. Ним передбачалося збільшення обсягів виробництва продовольства на 70 відсотків. Висунуте М.Хрущовим гасло "Найближчими роками наздогнати Сполучені Штати Америки з виробництва м`яса, молока на душу населення" виявилося утопічним. Семирічний план залишився не виконаним. За вказівкою Хрущова необґрунтовано розширювались посіви кукурудзи та гороху, Ці культури почали витісняти з полів пшеницю і ячмінь. Але очікуваних результатів "королева полів" не дала. Порушення сівозмін призвело до зменшення родючості ґрунтів. У 1963 р. становище ускладнилось через неврожай. Та на цей раз голоду удалось уникнути.
Розпочалась вакханалія надуманих реформ, ліквідовувались райони. Компартію поділили на промислову і сільську.
Гайворонський район приєднали до Ульяновського виробничого управління. У місті залишили промисловий райком партії. Розпочалось укрупнення колгоспів. В результаті розвиток сільського господарства був відкинутий на 5 - 6 років назад. Жовтневий 1963 р. пленум ЦК КПРС усунув від влади М.С. Хрущова, засудивши його волюнтаризм і суб`єктивізм. Було ліквідовано раднаргоспи, виробничі управління, розукрупнено райони. З 1965 р. Гайворон - знову районний центр.

ОКРАСА МІСТА - ГОЛУБЕ ПЛЕСО

Найкращим місцем відпочинку жителів і гостей міста є Південний Буг.
Особливо приваблює до себе річка влітку, коли можна купатися, ловити рибу, прогулюватись на човнах, загоряти, насолоджуватись прибузькими краєвидами.
У 1964 р. на р. Південний Буг споруджено і пущено в дію Гайворонську гідроелектростанцію потужністю 6300 квт. і міст, який з`єднав береги ріки. До цього діяли поромна переправа і перевізники на човнах. Деякий час між лівим і правим берегом курсував дизельний катер. Він же здійснював екскурсії по Гайворонському водосховищу, яке займає площу 1148 гектарів.
Південний Буг є однією з найбільших водних артерій України. Його довжина 792 і кілометри. Беручи початок із маленького джерельця на Хмельниччині, річка протікає через території 5 областей і перетинає лісостепову і природні зони.
У сиву давнину Буг був судноплавний від гирла аж до м.Немирова Вінницької області. Нині пасажирські і вантажні перевезення здійснюються лише до м.Вознесенська Миколаївської області.
Захоплені величавістю ріки наші предки називали її Богом. А ще раніше стародавні греки іменували річку Гіпаніс. Підтвердження цьому знаходимо у хроніках грецького історика Геродота (V н.е.).
Турки називали річку Ак-су (біла вода). У XIX ст. на Бугу були численні поромні переправи, зокрема між Струньковим і Солгутові Хащуватим і Буговим, між Казавчином і Сальковим, між Луговою і Ставками і т.д.43
Велич і красу цієї водної артерії описували Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Михайло Стельмах та інші письменники.
Вода ріки використовується для технічних і комунальних потреб, зрошення полів. Багатий Буг і на рибні запаси. Тут водиться карась, сом, лящ, короп, плітка, йорш, лин, судак, мирон-вусач, головень, товстолобик та інші види риб. На незамерзаючих ділянках ріки зимують дикі лебеді.
Одним з найчарівніших народних свят є Івана Купала. Кожні літа відзначають його гайворонці біля води. Дівчата водять хороводи, плетуть вінки, а потім опускають їх на воду. За повір`ям, хто знайде вінок дівчини, стане її судженим. Хлопці влаштовують перестрибують через нього. Веселі розваги тривають допізна.

ВОСЬМА П`ЯТИРІЧКА

У березні 1965 р. почалися пошуки можливостей більш інтенсивного розвитку промисловості та сільського господарства. На ГПРЗ вводиться в дію високочастотна електрична піч у ливарному цеху, впроваджується технологія кокільного литва. Зроблено заміну ливарних моделей, яку здійснили технологи Григорій Перебейніс, Дмитро Деркач, майстер Володимир Коваль, начальник ковальско- ливарного цеху Максим Андріяш. Завдяки нововведенню за рік було заощаджено більше 50 тонн кольорових і чорних металів. Завод оснащувався новими металообробними верстатами. 31 жовтня 1966 р. полагоджено перший вузькоколійний тепловоз.
Широким фронтом велось спорудження об`єктів сільськогосподарського призначення. Гайворонський міжколгоспбуд за підсумками роботи у першому кварталі 1966 р. удостоївся премії Міністерства сільського будівництва України. Після реконструкції більше ніж удвічі, збільшив випуск продукції цегельний завод.
У сквері, що по вул. Чапаєва, виріс двоповерховий будинок міської музичної школи і районної дитячої бібліотеки. Цю споруду звели будівельники дистанції цивільних споруд під керівництвом майстра П. Цибуліщенка.
Помітні зміни відбувалися у сільському господарстві. Збільшував виробництво продукції приміський колгосп "Шляхом Леніна". Високої продуктивності дійного стада добилась доярка Антоніна Іванівна Качур. 22 березня 1966 року їй присвоєно звання Героя соціалістичної Праці. За п`ять років вона надоїла 256 тонн молока. Повнились дійниці і в доярок Марії Герун, Ганни Гулемби, Зінаїди Мельник та інших.
У 1967 р. вперше за роки свого існування приміський колгосп став рентабельним, а продукція ферм - найдешевшою в районі. Велику людську шану заслужили І. Мельниченко, В. Вільчинський, М. Золотар, Л. Оспа та ін. Проводилась механізація тваринницьких приміщень. Збудовано дитсадок, електрифікувалось село Орджонікідзе.
6 листопада того ж року розпочав працювати Гайворонський ретранслятор. Першу всесоюзну телепрограму мали можливість дивитись не тільки жителі райцентру, але й навколишніх сіл. З перших днів роботи ретранслятора тут беззмінне трудиться електромеханік Я. Буженко.
З випередженням графіка працював колектив тепловозоремонтного заводу. Якщо у 1967 р. ГТРЗ випускав з ремонту лише 5 тепловозів, то в 1970 - більше 100. Високої продуктивності добились робітники паровозної дільниці, очолювані майстрами О.Л. Голобородьком, О.П. Поліщуком, а також токарі М. Баранов, М. Долгов, коваль В. Беззубенко, слюсар В. Марущак, ливарник Г. Сологуб та ін.
У 1969 р. на базі колишнього приміського колгоспу "Шляхом Леніна” відкрився філіал Харківського заводу "Радіодеталь". У 1971 було випущено перші конденсатори. Згодом на базі філіалу створено завод "Актан”, який став найбільшим підприємством Гайворона. У 90-х роках тут уже працювало понад 2 тисячі чоловік. За кошти цього заводу споруджено п`ятиповерхові житлові будинки по вул. Гайворонській і Куйбишева, дитсадок, водогін, міську каналізацію.
У 1970 р. міськпобуткомбінат надавав населенню 92 види послуг. Це - механізоване копання криниць, пошиття одягу, в`язання трикотажних виробів, пошиття ватних ковдр і т.і. Тут можна замовити вироби з дерева, відремонтувати електропобутові прилад Діяв прокатний пункт.

КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ

У 1968 році відкрив свої двері краєзнавчий музей. Експозиції б розгорнуто в одній із кімнат клубу ім. Воровського. Ініціатором й створення став директор міської середньої школи № 2, історик фахом Станіслав Миколайович Бєлінський.
Тут зібрано багатий матеріал, який охоплює період від появи поселень на Прибужжі до новітніх часів. Виставлено на огляд археологічні знахідки трипільської культури, документальні матеріали про будівництво вузькоколійки і розвиток гайворонського залізничного вузла. Привертають увагу численні фотографії, альбоми про історичне минуле тепловозоремонтного заводу, депо, інших виробничих підрозділів залізничного вузла.
Чільне місце відведено експозиції "Вони захищали Батьківщину”, де розповідається про фронтовиків, підпільників і партизанів Гайворонщини.
Організатори музею вважають, що відкриття цього закладу сприятиме збереженню пам`яті про тих, хто творив історію нашого Прибузького краю.
Микола СІВАК

ПО ДОСВІД - У ГАЙВОРОН

Сімдесяті роки позначені дальшою розбудовою і упорядкуванням райцентру. Зводиться готель "Україна". Виростає будинок культури в колишньому селі Гайворон. У 1975 р. центр міста прикрасився триповерховою спорудою райвузла зв`язку.
Потужність цегельного заводу збільшилась удвічі і досягла 12 мільйонів штук цегли на рік.
У червні 1974 р. на ГТРЗ відбувся мітинг з нагоди виходу з ремонту останнього паровоза. Тільки за післявоєнні роки на заводі було полагоджено 6,5 тисячі локомотивів.
На озброєння хліборобів почали надходити трактори Т-150, робота на яких потребувала ґрунтовних знань. Для перепідготовки трактористів в СПТУ-35 організували курси. У1973 р. трудівники приміського колгоспу "Шляхом Леніна" виростили на кожному гектарі посівів по 43,5 центнера пшениці і 50 центнерів кукурудзи. За одержання високого врожаю колгосп був затверджений учасником Виставки досягнень у народному господарстві УРСР. Трудівники господарства налагодили зв`язки зі своїми колегами з кооперативу "Комуна" с.Карапеліт колишнього Толбухінського округу (нині - Добруджа) Болгарії. Доярки Ф.І. Гуцол і З.І. Мельниченко побували на землі братньої держави, а болгари - у гайворонських колгоспників.
Друзі обмінювалися поздоровчими телеграмами, листами.
Цього ж року колектив міжколгоспшляхбуду увів в експлуатацію 8,4 тисячі квадратних метрів асфальтованих майданчиків для зберігання техніки і під`їзних доріг. Серед споріднених підприємств України Гаворонський міжколгоспшляхбуд зайняв третє місце.
У семидесятих роках широко пропагувався досвід Гайворонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату. Його засновником був невтомний ентузіаст М.М. Ставчанський. По досвід у Гайворон приїздили педагоги не тільки з України, але й з багатьох областей і республік СРСР, з Болгарії та інших країн.
На стадіоні "Локомотив" збудували городошний корт. Влітку 1977 р. тут проходив 37 чемпіонат з городошного спорту серед залізничників країни. В особистому заліку наш земляк І.Ф. Пугач зайняв третє призове місце.

ПОЧАТОК ПЕРЕБУДОВИ

Вісімдесяті роки ознаменувалися стрімким наростанням кризи радянської системи. З 1982 по 1985 роки в СРСР тричі змінилося вище партійно-державне керівництво. Але перестановки на верхівці
піраміди влади відбувалися без найменшої участі широких мас населення. Кризовий соціально-економічний стан вимагав глибоких докорінних змін усіх сфер суспільного устрою. Усвідомлюючи це,
керівники КПРС на чолі з М.С. Горбачовим у 1985 р. взяли курс на перебудову партійно-державної системи, демократизацію і гласність.
Місто продовжувало розвиватись. За роки одинадцятої п`ятирічки введено в дію районний будинок культури, 11 багатоповерхових будинків. У будинки садибного типу вселилося 150 забудовників. Райцентр нарешті було забезпечено дошкільними дитячими закладами. Було здано в експлуатацію АТС на 1000 номерів, нову апаратуру радіовузла, на прямі з`єднання з містами СРСР переведено
телеграфний зв`язок.
У 1984 р. міській раді присуджено перше місце в області за кращий благоустрій та санітарний стан, її відзначено грошовою премією в сумі 10 тис. крб.
Для задоволення потреб у запасних частинах колектив ГТРЗ освоював випуск зубчатих коліс до локомотивів. Вагомий внесок у це зробили робітники І. Савіцкас, Ю. Пересада, А. Карпенко, Л. Горбатюк, В. Жук, майстри Ф. Кашперський, С. Дисяк, інженери Л. Новицький, О. Костанопуло, А. Пошенко та ін.
Гайворонський відділ ЗАГСу узяв участь в обласному конкурсі на кращу організацію обряду реєстрації новонароджених. Обряд, запропонований завідуючою ЗАГСом К.А. Яковенко, дістав найвищу оцінку.
У 1989 р. міськвиконком перейменував вул. Жданова на вул. Миру. Однак далі цього справа щодо змін назв вулиць не просунулась.
Найгострішою проблемою залишалось забезпечення гайворонців житлом. На обліку для отримання квартири у міській раді перебувало 166 сімей, а на підприємствах і в організаціях - 800. Ще понад 100 сімей висловили бажання отримати земельні ділянки для спорудження будинків садибного типу. Міськрадою були виділені земельні ділянки для індивідуального будівництва біля заводу "Актан" та замовлено план забудови мікрорайону біля районної лікарні з розміщенням там житла на 6 тисяч чоловік.
Жителі міста залишались незадоволеними станом торговельного, побутового і транспортного обслуговування, на що було багато нарікань.

ГАЙВОРОН МАЄ СВІЙ ГЕРБ

У грудні 1989 р. сесія міськради затвердила герб Гайворона і положення про нього. Було прийняте рішення про встановлення звання "Почесний громадянин міста Гайворона" і затверджено опис диплома і стрічки "Почесного громадянина".
Дубова гілка на гербі символізує довголіття та мудрість, а також навколишні дубові гаї.
Залізничний знак вказує на те, що поселення розбудовувалось внаслідок прокладення залізниці.
Ціп і шабля свідчать про минулі бойові і трудові звитяги місцевих жителів. Зелений колір символізує доброту і надію на світле майбутнє, блакитний - красу і велич міста, багатство та справедливість. Герб розробив А.М. Авдєєв.

1991-й - РІК ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Продовжували наростати негативні тенденції в економіці, не забезпечувався пріоритетний розвиток соціальної сфери, не поліпшувались умови життя, праці і побуту населення.
Не виконував завдання по випуску товарів народного споживання завод "Супутник". Незадовільно налагоджувались господарські зв`язки з постачальниками сировини та матеріальних ресурсів. Приміром, тепловозоремонтний завод через погане постачання матеріалами і запчастинами зменшив обсяги виробництва у порівнянні з 1989 роком на 284 тис. крб., завод "Актан" - на 453 тис. крб.
1 січня 1991 р. вийшов друком перший оновлений номер районної газети "Гайворонські вісті" (до цього "Вогні комунізму"). Основними завданнями цього часопису стали захист інтересів трудящих, їх широке інформування про діяльність державних і громадських організацій, проведення економічної політики, формування громадської думки. Редакція справила новосілля у приміщенні, яке збудував райсількомунгосп (директор Ю.С.Клименко).
Навесні продовжувалось спорудження і заселення кількох багатоповерхових будинків, асфальтування вулиць. Почалось будівництво житла і об`єктів соцкультпобуту у західній частині міста.

***

В серпні 1991 -го стався антиконституційний державний переворот, організований у Москві членами комітету ДКНС. Але він закінчився поразкою. Гайворонський райвиконком привітав перемогу демократії і закликав жителів до злагоди і консолідації.
24 серпня Верховна Рада прийняла Акт про незалежність України.
З метою встановлення ролі КПРС у спробі державного перевороту опечатуються приміщення партійних органів. 26 серпня опечатано і взято під охорону міліції будинок районних комітетів КПУ і ЛКСМУ. Згодом це приміщення передано для використання дитячою і жіночою консультаціями РТМО.
1 грудня 1991 р. гайворонці взяли активну участь у Всеукраїнському референдумі. Понад 95 відсотків виборців сказали `Так" незалежній Україні. Цій історичній події поет Леонід Народовий присвятив вірша.



УКРАЇНА ЖИВА

Гудуть над світом України дзвони
І совість будять - жовті й голубі.
Народ виходить з неживої зони,
Благословляє долю сам собі.

Ви чуєте, Богдане і Тарасе:
Дух вольності козацької не зник.
Благословіть нас на державні траси –
Ми ж триста років рвалися до них.

Поблідла слава. Слово наше - хворе.
В душі хрипить мелодія сумна.
Зміліли ми, немов Азовське море,
Та пам`ять все ж не висохла до дна.

Ми згадуєм себе, як з непритоми,
Мов зрячий, що позбувся сліпоти.
В час зрілості народів світу - хто ми?
Чом наші гени - порвані дроти?
Чом наші ноги гірші від котурнів?
Чом наші руки - звислі мотузки?
Хто з нас зробив соціалістичних дурнів,
Що гнулися за мідні п`ятаки?

Тепер - Амінь,
Відкопуймо джерела.
Берім лопати в руки, - не слова.
... Співали правду, що вона не вмерла,
А довести потрібно, що - жива!

У Гайвороні побувала чоловіча хорова капела Драгомирчансько Будинку культури Тисменицького району Івано-Франківської обл. Самодіяльні аматори на сцені РБК співали народні пісні, читали вір; Т.Г.Шевченка. А коли хор виконував Національний гімн "Ще не вмерла Україна", глядачі стоячи аплодували галичанам.
14 грудня відкрито районну стоматологічну поліклініку. Споруди, її будівельно-монтажна дільниця №634. Настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці с. Могильне отець Михайло освятив новобудову.
22 січня 1992 року відзначалось 60-річчя з дня виходу першого номера газети "Гайворонські вісті". Журналісти і громадські кореспонденти прагнули донести до людей слово правди, висловлювати на сторінках газети мрії і сподівання, надії і роздуми людей праці, усіх тих, кому в першу чергу призначалася газета. Минали роки, змінювалися політичні орієнтири, назви газети, але районна залишалася літописом району. У різні роки її редакторами були Л.Биков, С.Лівійський, Р.Подольський, С. Ейдлін, І. Павлюченко, М. Зімовський, К. Ковпак, П. Гупало. Нині редакційний
колектив очолює В. Незбжицький.
В редакції працювали О.І. Мішков, В.П. Гуйван, Л .М. Народовий, П Я. Волощук, Б. О. Волошин, І.М. Черкашенко, Ю. Рябошапко, М.П. Сівак, Ф.Т. Костюк, Н.І. Морозова, К.І. Бельбрут, М.М. Трут та ін. Зараз в колективі трудяться О. А. Павличук, Л.Б. Барановська, О.Г. Бондарчук, 1. А. Соколюк, В.С. Земнорій, Т.І. Коваль, В.Т. Горчинська, Л.І. Гресько, О.В. Гаврищенко. Студію районного радіомовлення очолює І.М. Незбжицька.
У 1992 р. продовжувалось будівництво елеватора місткістю 18 тисяч тонн зерна. Одночасно тривала реконструкція млинзаводу комбінату хлібопродуктів. Тут встановили вальцеві версті всесвітньовідомої швейцарської фірми "Бюллер", виготовлені за ліцензією на Могилів-Подільському машинобудівному заводі. На підприємстві автоматизовано технологічні процеси переробки зерна.
Стан економіки погіршувався. Зменшився на одну третину випуск товарів широкого вжитку. Найбільше знизили темпи випуску продукції тепловозоремонтний і маслосироробний заводи, завод "Супутник". Сповільнились темпи будівництва житла і дошкільних закладів.

***

У Гайвороні відбулись установчі збори районної організації Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка, яке очолила вчителька загальноосвітньої школи №2 В.П. Гонтарук "Просвіта" сприяє піднесенню авторитету української мови, національної культури.
У Гайворонській залізничній лікарні впроваджено новий метод рентгенологічного обстеження хворих – електрорентгенографію. Нововведення має перевагу в тому, що знімок лікар може отримати і прочитати через 3-4 хвилини на звичайному папері. Тоді як зображення на плівці потрібно чекати протягом 3-4 годин. Крім того, здешевлюється обстеження. Впровадив електрорентгенографію лікар-рентгенолог Анатолій Григорович Сероветник.

НА ШЛЯХУ ДО РИНКОВИХ РЕФОРМ

Першим у Гайвороні був реформований комбінат побутового обслуговування населення. В результаті його комерціалізації створено ряд підприємств. Серед них одне з найбільших - ДП "Світанок". Його колектив виготовляв меблі, столярні вироби, ремонтував будинки, розпилював деревину тощо. Сумлінністю в праці відзначались робітники Василь Вусатий, Станіслав Кокошко, Володимир Яровий, Микола Чепкий, Михайло Ференець та ін.
З березня 1993-го скраплений газ у Гайворон почав доставлятися залізницею. Для цього було споруджено технічну базу. В цьому чимала заслуга колективу і тодішнього начальника управління "Міжрайи В.Т. Попадюка. Нині це підприємство очолює А.І.Шляховський.
У 1993 р. у Гайвороні споруджено пам`ятник жертвам голодомору 1932 -1933 рр. На насипному кургані піднялись увись три стели, увінчані через штучно створений голод. Монумент споруджено на колишньому цвинтарі, де півстоліття тому ховали померлих від голоду.

***

У місті відкрились двері реєстраційно-екзаменаційного пункту державтоінспекції. Тут проводиться реєстрація транспортних засобів, приймаються екзамени на знання правил дорожнього руху і уміння керувати автомобілями і мотоциклами, видаються посвідчення на право їх водіння.
Успішно працювали у 1994 році трудівники Гайворонської державної ветеринарної медицини. Вони добились найвищого в області показника по збереженню поголів`я худоби і птиці. При їх активній допомозі було оздоровлено дві молочнотоварних ферми від туберкульозу і одну - від лейкозу. В повному обсязі виконано і програму профілактики захворювань. За підсумками роботи колектив держветмедицини, який очолює Ф.Ф. Першогуба, неодноразово визнавався одним з кращих на Кіровоградщині і нагороджувався грамотами і цінними подарунками.
Місто прикрасилось ще однією новобудовою - введена в дію перша черга терапевтичного комплексу районної лікарні. Навесні 1995 р. прийняло відвідувачів новозбудоване районне відділення Ощадного банку. 75 років чекали цього працівники банку (ощадкаси), бо тулились у маленьких пристосованих приміщеннях. Тепер у просторій споруді створено необхідні умови для ефективної роботи установи.
У клубі залізничників відновив свою роботу історико-краєзнавчий музей. Обов`язки його директора і екскурсовода виконувала вчителька Н.М. Долгова. В музеї готувалися експозиції, присвячені 100-річчю вузькоколійки і 70-річчю клубу залізничників.

ПРОТИДІЮЧИ ЕКОНОМІЧНІЙ КРИЗІ

Промислові підприємства міста у 1977 році дещо краще спрацювали проти минулого року. Однак завод "Актан" майже удвічі зменшив обсяги промислової продукції. Через велику заборгованість підприємство не мало можливості освоїти випуск нових товарів. Щоб вийти зі складного становища, тут вирішили створити дочірні підприємства.
Зменшувались обсяги перевезень залізничним транспортом. У зв`язку з цим було реструктуризовано підвідділ залізниці і створено Гайворонське державне підприємство з перевезення пасажирів і вантажів.
У серпні 1998 р. виповнилось 60 років з часу, як Гайворонський спеціалізований кар`єр розпочав розробки гранітних покладів (мігматитів). Тільки за останні 26 років було випущено 11,2 мільйона кубометрів щебеню і майже мільйон кубометрів каменю-буту. В кар`єрі ще не розробленими залишаються 24 мільйони кубометрів каменю-буту, якого при сучасних обсягах видобутку вистачить більше, як на 100 років.
Негаразди в економіці не призвели до банкрутства кар`єру. У 1995 р. він став відкритим акціонерним товариством. Колектив протягом багатьох років вважався одним з кращих у республіканському в/о "Укршляхбудіндустрія". Чимала заслуга у здобутках колективу належить В.М. Кушнарьову, який протягом майже трьох десятиліть був беззмінним директором. Нині правління ВАТ "Гайворонський; спецкар`єр" очолює енергійний і умілий організатор О.О. Зубарєв Попри всі негаразди тут зуміли зберегти колектив, вишукують нетрадиційні шляхи протидії економічній кризі.

***

Спостерігалось дальше поглиблення кризових явищ. На деяких підприємствах вичерпались матеріальні та фінансові ресурси і виробництво зупинялось. Люди йшли у неоплачувані відпустки, або ж працювали неповний робочий тиждень. З`явилось безробіття. Одночасно збільшувалась кількість малих підприємств та кооперативів, яких нараховувалось 57. Вони вели виробничо-підприємницьку і торговельно-заготівельну діяльність. Тільки за 1992 рік ними надано послуг майже на 50 млн. крб.
На тепловозоремонтному заводі виготовили два всепогодних комбайни "Гайворонець" за технологічною розробкою жителя Салькового А.П. Палькевича. Всього на полях колгоспів і фермерів працювало 7 таких машин.
Продовжувалось розширюватись індивідуальне будівництво. Майже тисяча городян отримала земельні ділянки під забудову. Щоб задовольнити бажання ще 700 громадян споруджувати житло, міськрадою було виділено 20 гектарів землі.
Навесні 1994 р. урочисто відзначалось 50-річчя визволення Гайворона від німецько-фашистських загарбників. У міськкому сквері було урочисто відкрито скульптурну композицію - пам`ятник гайворонцям, які загинули в роки війни.
Автор пам`ятника - скульптор І.Д. Дідур, уродженець с.Таужного.

ДИВОВИЖНЕ –ПОРЯД

Культурним надбанням міста стало відкриття виставки робіт самодіяльного митця Г.Г. Пилипішина. Кожна робота умільця цікава і самобутня. Це - дерев`яна скульптура, живопис, чучела звірів і птахів, оригінальні меблі. У дерев`яних виробах майстер увічнив людей праці, а на картинах - ліси, ріки, озера, гори у різні пори року. Роботи Г. Пилипішина експонувались на обласних і республіканську виставках і одержали високу оцінку. За час існуванні виставки її відвідали майже двадцять тисяч чоловік, у т.ч. делегації з Німеччини, Польщі Великобританії, країв ближнього зарубіжжя. Частину своєї експозиції автор виставляв у м.Києві на виставі "Пектораль-98" і у м.Вітебську на "Слов`янському базарі”. Творчі роботи Григорії Григоровича мають філософський характер. Так, дерев`яна багатофігурна композиції "Годинник", яку мистецтвознавці оцінюють як шедевр наївного соціалізму, нагадує про те, що в житті людини, як в житті квітки, є свій кінець (із землі все вийшло, у землю і піде), і головне для мислячої істоти - прожити свій вік щоб сіяти в землю зерно, з якого вродять нові плоди.
Любов ПАНЧЕНКО

МІСТ ЄДНАЄ НЕ ТІЛЬКИ БЕРЕГИ

Золота осінь прийшла на береги Південного Бугу. Вона розфарбувала у жовтобагряні кольори дерева, які з кожним днем примножуватимуть цю красу опалим листям. Саме в таку привабливу пору року сталась довгожданна подія біля греблі Гайворонської ГЕС. Протягом кількох останніх місяців люди з нетерпінням очікували, коли відкриється рух через міст, який було закрито для проведення капітального ремонту. Ініціатором проведення відновлювальних робіт виступив голова райдержадміністрації М.С. Рябокучма. Він персонально опікувався, щоб провести ремонт у оптимальні строки, чого й було досягнуто.
І ось 21 жовтня 1998 року в обідню пору сотні жителів райцентру, сіл Солгутового, Соломії та інших населених пунктів зібралися з нагоди відкриття відновленого мосту. З привітаннями на мітингу виступили керівники обласної і районної держадміністрацій, будівельники. Після того, як було перерізано червону стрічку, першими перетнули міст пішоходи, а потім розпочався рух автотранспорту.
До того, що міст через Південний Буг став добротнішим, доклала багато зусиль бригада ЗАТ "Мостобудівельне управління №3" м. Києва і колектив шляхової ремонтно-будівельної дільниці, яку очолює депутат районної ради О.В. Гончарук.

ПІКЛУЮЧИСЬ ПРО РІДНЕ МІСТО

У місті над Південним Бугом пройшли дитячі і юнацькі роки Миколи Созонтовича
Рябокучми. Тут робітником комбінату хлібопродуктів розпочинав свій трудовий шлях.
У 1990 році обирається головою виконкому Гайворонської районної ради народних депутатів. У 1994 - призначений представником Президента України в Гайворонському районі. З 1995 року - голова районної Державної адміністрації.
М.С. Рябокучма постійно дбає про соціально-культурний розвиток районного центру. При його сприянні збережено всі навчальні, культурні і медичні заклади. Незважаючи на економічні труднощі, завдяки наполегливості голови райдержадміністрації відбудовано
через річку Південний Буг, завершено добудову міської загальноосвітньої школи №5, введено в дію першу чергу терапевтичного корпусу центральної районної лікарні, розширено
удосконалено матеріально-технічну базу виробничого управління "Міжрайгаз", зведено багатоповерхові житлові будинки на вул. Гайворонській, Маяковського, Маркса, Київській, проведено ремонт та асфальтування доріг. При сприянні голови райдержадміністрації
розширено телефонну мережу, відкрито реєстраційно-екзаменаційний пункт ДАІ, відділення Укрсоцбанку, банку "Аваль", споруджено приміщення Ощадбанку. Завдяки Миколі Созонтовичу у районної Будинку культури відкрито постійнодіючі авторські вистава
Г. Пилипішина і М.Ф. Жидельова. Реконструйовано стадіон "Прибужець", розпочато трансляцію програм обласного телебачення, відновлено роботу дитячого оздоровчого табору "Чайка”.
Микола Созонтович велику увагу приділяє впровадженню економічних реформ, розвитку малого і середнього бізнесу, зміцненню матеріально-технічної бази закладів освіти, культури, охорони здоров`я.
Одним з першочергових своїх завдань вважає поліпшення благоустрою міста, його впорядкування і озеленення, розвитку житлового будівництва. Одне слово, щоб наше гостинне місто було охайнішим і красивішим.

ОХОРОНА ЗДОРОВ`Я

Після побудови залізниці із Підгородньої до Рудниці через Гайворон для надання медичної допомоги залізничникам і їхнім сім`ям відкривається приймальний покій, де був лікар і фельдшер-практик. У 1922 р. при приймальному покої відкрито й стаціонар на 10 ліжок.
У серпні 1928 р. збудовано залізничну лікарню на 50 ліжок. Поліклініка і аптека розташувались у кам`яних приміщеннях неподалік залізничного вокзалу. В лікарні працювали 3 лікарі та 7 середніх медпрацівників. Санітарного транспорту не було і на виклики до хворих доводилось ходити пішки або їхати на парокінному возі. Першим головним лікарем цієї медичної установи був М.М. Недолівко.
У 1935 р. при райвиконкомі створюється райздороввідціл. По вулиці Куйбишева у будинку Красовського (який був репресований) відкрито районну поліклініку. У ній приймали хворих 5 лікарів: терапевт, акушер-гінеколог, окуліст, хірург та педіатр. Функціонували 2 аптеки: залізнична і районна. Того ж року відкриваються фельдшерсько-акушерські пункти в с. Гайвороні, Ташлику (східна частина міста), а на паровозоремонтному заводі - фельдшерський здоровпункт. Розпочинає діяти райсанепідемстанція, яку очолив Ф.С. Демченко.
У 1940 році районна поліклініка була переведена на вул. Воровського, 11. Тут у 1944 році розташовувався шпиталь для бійців Радянської Армії. Після вигнання німецьких загарбників відновлюють свою роботу райполіклініка, залізнична поліклініка, лікарня, ФАП у с. Гайвороні і Ташлику. Здоровпункти - у школі ФЗН (згодом ПТУ-35), медпункти на мехкар`єрі, держмлині, в локомотивному і вагонному депо, районна і залізнична СЕС, дві аптеки.
Організовував та координував роботу лікувально-профілактичних закладів здороввідділ райвиконкому, який очолювали С.М. Топчій (1944-1945 рр.), О.А. Жихорська (1945-1946 рр.), Бухаревич (1946 р.), Е.І. Варшавська (1946-1947 рр.), В. Поніровський (1947-1949 рр.), В.С. Дзінкевич (1949-1958 рр.), Л.О. Іценко (1958-1960 рр.), Р.Б. Гітельзон (1960-1962 рр.) У 1962 р. райздороввідділ ліквідовано.
У 1965 р. головним лікарем району призначений О.В. Жук. Завдяки його старанням й наполегливості зміцнено і розширено матеріальну базу закладів охорони здоров`я. У 1966 році введена в дію районна дитяча консультація та дитяча кухня. У 1977 році закінчено реконструкцію і відкрито районну поліклініку і аптеку.
У 1965 р. розпочинає працювати цілодобово пункт швидкої та невідкладної медичної допомоги. У 1967 р. по вул. Чкалова споруджено райсанепідемстанцію. З 1965 р. по 2001 рік головним державним санітарним лікарем працював М.А. Зінченко. Йому; присвоєне звання "Заслужений санітарний лікар України".
У 1969р. розпочинається будівництво нової центральної районної, лікарні (стара лікарня знаходилася у с. Хащуватому) на 120 ліжок, кошторисною вартістю 1,1 млн. крб. Спорудження цього медичного закладу виконувалось за рахунок скооперованих коштів колгоспів і підприємств міста і району. Зводила цей об`єкт Заваллівська ПМК-136 (начальники В.А. Білятинський і С.С. Волощук). У червні 1978 року відбулось відкриття лікарні.
В лікувально-профілактичних закладах міста працювали лікарі М.В. Ворожейкіна - дільничний терапевт, Л.О. Іценко - офтальмолог, Б.М. Гальперін - фтизіатр, П.Й. Перель - педіатр, С.Х. Відер -невропатолог, З.Д. Журбенко - рентгенолог, С.О. Куций - хірург, А.В. Пономаренко - зав. хірургічним відділенням, І.О. Швець - педіатр, І.А. Дабіжа - хірург, В.С. Діхтяренко - лікар-епідеміолог. Медичну допомогу жителям міста надавали лікарі залізничної лікарні - хірурги П.В. Яворський, С.К. Морозовський, головний лікар, терапевт А.Б. Дубіна, отоларинголог П.Г.Мазурик, уролог Б.М. Незгодзінський, фізіотерапевт Л.Л. Гітгарц, рентгенолог І.О. Кухтіна, акушер-гінеколог І.П. Шашко, педіатр Ц.О. Штрик, фтизіатр Є.П.Остапи-шина, гінеколог Р.Й. Бяголовська, середні медпрацівники Є.Д. Семішан, Т.П. Яневич, Є.М. Табачук, К.В. Сарахан, М.Г. Смаглій, Є.Т. Німчук, О.В. Мокшева, Н.В. Жук, Я.Є. Вознюк, А.М. Брянцева, П.С. Ласінська, О.Н. Борисова, М.Й. Мудра та багато інших.
З 1965 по 1998 рік головним лікарем центральної районної лікарні працював Олександр Васильович Жук. Він нагороджений орденом "Знак Пошани", медалями, нагрудним знаком "Відмінник охорони здоров`я". Неодноразово обирався депутатом міської, районної і обласної рад.
З 1970 по 1977 рік головним лікарем працював офтальмолог Л.О. Іценко. Він учасник війни, нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни першого ступеня, Слави третього ступеня, медалями.
У 1998-1999 рр. головним лікарем районного територіально-медичного об`єднання був А.В. Пономаренко.
В роки незалежності розвиток матеріально-технічної бази охорони здоров`я в районі відбувся при підтримці голови райдержадміністрації М.С. Рябокучми, депутатів районної і міської рад. Нині районне територіальне медичне об`єднання очолює депутат районної ради О.І.Мудрий. Головним лікарем залізничної лікарні призначена Л.П. Мудра.
Нині в Гайвороні працюють досвідчені фахівці, які очолюють медичні спеціалізовані служби. Це — П.Ю. Скрипник — заступник головного лікаря РТМО, районний педіатр Т.С. Шустер, районний акушер-гінеколог М.М. Василишин, райтерапевт О.В. Масюкевич, райневропатолог Т.Ф. Білявська, райхірург О.Г. Туркевич, райінфекціоніст С.Ф. Трачук, райпсихіатр Л.К. Андрійчук, райтравматолог О.І. Корнієнко, райрентгенолог В.В. Бабчук, райотоларинголог О.В. Жук. Тривалий час очолює районну стоматологічну поліклініку А.П. Кравець. Він нагороджений медаллю "За трудову відзнаку", обирався делегатом з`їзду стоматологів.

ОСВІТА

Відомо, що у 1881 році на території нинішнього міста діяли дві церковно-парафіяльні школи і школа грамоти. Про це свідчать "Труды Подольського епархиального историко-статистического комитета. 1901 г."
У 1905 р. на залізничній станції Гайворон відкрилось однокласне училище, яке згодом було перетворено у двокласне. У 1920 р. діяли залізнична школа, гуртки ліквідації неписьменності.
У 1938 р. функціонували середня школа (нині № 5), восьмирічна (нині № 1) і початкова.
У повоєнний час було три школи: початкова, або як її ще називали Струньківська, семирічка або Ташлицька та середня (залізнична), у 50-их роках семирічка була реорганізована у середню школу № 1. Перший випуск десятикласників відбувся у 1954 році.
У 1965 р. початкова школа була приєднана до СШ № 1. Цей навчальний заклад очолювали Є.М. Ставчанська (1945-1946 рр.), П.Ю. Наконечний (1946-1947), О.Г. Чехлатий (1947-1952), М.І. Веркеєв (1953-1963), В.Я. Губенко (1963-1980), С.П. Наконечна (1980-1995).
Багато педагогів були відзначені високими освітянськими нагородами. А вчителька молодших класів Л.І. Сосонська удостоєна І звання заслуженого вчителя України.
До 1959 р. в місті діяла залізнична школа № 14, потім № 53, яка булш реорганізована в СШ № 5 Міністерства народної освіти, її очолювали! досвідчені педагоги А.Т. Алексєєва, А.Б. Рєзнік, Є.К. Михайлов, ОЛИ Чабан, Я.О. Шапошнік, А.А. Добровольська. З 2001 р. директором! працює В.П. Поліщук. Протягом 1960-1980 рр. СШ № 5 була однією з кращих на Кіровогращині. У цьому закладі успішно впроваджувались у практику новітні технології навчання і виховання школярів.! Директор школи А.Б. Рєзнік став кандидатом педагогічних наук,! вчителю фізики В.М. Завальнюку було присвоєно звання заслуженого учителя України. У цій школі працював заступником директора І.Л. Мудрий. З 1965 по 1998 рік він беззмінне очолював відділ народної. освіти Гайворонського райвиконкому, удостоєний звання заслужений учитель України.
Чимало випускників СШ № 5 стали відомими людьми. Серед них - народний артист Росії, композитор І.Я. Крутий, перший начальник Центру підготовки космонавтів СРСР, кандидат медичних наук А.А. Карпов, ведучий музикант оркестру Саксонської опери (ФРН) Є.Я. Фельдман, оперні співачки О.В. Куземська, О.П. Перекальчук, генерали В.В. Анциферов, В. Туловський. В школі вчився, а потім працював учителем математики П.І. Самовол, кандидат педагогічних наук.
У 1963 році відкрито СШ № 2. першим її директором був О.Н. Ніколайчук, заслужений учитель України. Потім директорами працювали А.П. Настенко, С.М. Бєлінський, С.І. Насипана, М.М. Гонтарук, О.І. Комірний. Нині цей навчальний заклад очолює А.А. Мацієвський. Учні цієї школи неодноразово виходили переможцям» обласних олімпіад з історії, географії, математики, правознавства, іноземної мови. Серед випускників школи - кандидати фізико-математичних наук
В.М. Журавльов, О.М. Гонтарук, кандидат економічних наук С.В. Дідур, заслужений лікар України С.І. Мудрий та ін.
Середня школа №3 (до 1 959 р. с. Гайворон) була спочатку початковою, потім семирічною, восьмирічною, а з 1987 р. — середній навчальний заклад. Директорами тут працювали С.М. Шепелівський, В.А. Явкін, Герой Радянського Союзу Ф.С. Костюк, Г.С. Коцеруба, В. І. Стародуб, Ф.А. Качур, Л.М. Ратушняк, А.А. Ткаченко, С.П. Матієнко.
Помітну роль у підвищенні освітнього рівня робітничої молоді відіграли вечірні школи, які діяли протягом 1961-1985 рр. Школу робітничої молоді, яка розташовувалась у СШ № 5, очолювали М.Ю. Латиш, В.А. Явкін, В.Г. Рябінчук. Чимало випускників були нагороджені золотими і срібними медалями. Відмінник навчання Г.Я. Майданюк став кандидатом економічних наук, заслуженим діячем науки України.
З 1961 року у місті діяла заочна школа. Першим її директором був М.М. Ставчанський. Потім - Г.І. Ліщук, Т.Г. Сойдова, М.В. Гончар.
У вихованні юних помітну роль відіграли позашкільні заклади. Спочатку був заснований Будинок піонерів і школярів, потім були відкриті станції юних техніків (незмінним директором якої є М.І. Шляховський), юних натуралістів, дитячо-юнацькі спортшколи.
Добра слава линула про Гайворонський міжшкільний навчально-виробничий комбінат трудового навчання і професійної орієнтації учнів. Понад два десятиліття його директором і генератором ідей був відмінник народної освіти М.М. Ставчанський. Вивчати досвід міжшкільного комбінату у Гайворон приїздили делегації з усіх республік колишнього Радянського Союзу, а також з Болгарії, Польщу
НДР, Монголії.
Зміцненню матеріально-технічної бази освітянських закладів сприяла активна діяльність владних структур. Протягом 1965-1995рр були збудовані нові приміщення шкіл № 2, № 3, № 5 на 2500 учнівських місць, а також дитсадки № 3, № 4, № 6, № 94, № 95, "Сонечко". Чимала заслуга в цьому голів райвиконкому О.І. Оковитого, М.С. Рябокучми, зав. райвно І.Л. Мудрого, голови міськвиконкому М.М. Журби, директорів шкіл В.Я. Губенко, Я.О. Шапошніка, Л.М. Ратушняка, завідуючих дитсадками М.В. Мельник, А.С. Рябинчук, Л.С. Кукушкіної, Г.Є. Громової, В.М. Ременюк.
У місті діють чотири загальноосвітні школи і міжшкільний навчально-виробничий комбінат, у яких навчається понад 2 тисячі дітей. Функціонують будинок дитячої і юнацької творчості, музична школа. З року в рік учні міської загальноосвітньої школи №2 стають переможцями та призерами обласних і республіканських предметних олімпіад. 1999-й теж став урожайним на нагороди. 23 учні Інколи стали кращими у знанні різних предметів.
Після кількох років бездіяльності відновив роботу дитячий оздоровчий табір "Чайка", розташований у лісовому урочищі "Дубинка", що на західній околиці міста. Діти не тільки відпочивають, але й беруть участь у спортивних змаганнях, купаються у Південному Бузі. У таборі працюють гуртки вокального співу, ритмічної гімнастики, комп`ютерної грамотності, картингістів та ін. Найпоширенішими у Гайвороні видами спорту є футбол, легка атлетика, веслування на байдарках, волейбол, городки. Реконструйовано стадіон "Прибужець", городошні корти. Діє водні веслувальна база, дитячі спортивні школи.

КУЗНЯ РОБІТНИЧИХ КАДРІВ

Славну історію має Гайворонський аграрний ліцей. Засновано його у 1924 році як школу фабрично-заводського навчання, яка готувала робітників для залізничного транспорту: помічників машиністі паровозів, кочегарів, слюсарів, ковалів та ін. У 1941 році було випущено наймасовіший загін трудових резервів. 249 молодих кваліфікованих спеціалістів влилися в робітничі лави. В роки Великої Вітчизняної війни навчальний заклад евакуйовується у м.Уфу. Одночасно з підготовкою спеціалістів, допомагали фронту: брали участь у виробництві танків, снарядів та зброї.
Після звільнення Прибужжя від німецько-фашистських загарбників школа ФЗН повернулась у Гайворон і продовжувала готувати кадри для залізниці. У 1953 р. школа реорганізовується у СПТУ-5 і розпочинає підготовку кадрів для села, а саме трактористів, комбайнерів, водіїв, слюсарів. В 60-ті роки випускники училища брали участь в освоєнні цілинних і перелогових земель Казахстану.
З 1976 р. училище стало середнім навчальним закладом. З 1984 р. ведеться навчання кравців і вишивальниць.
В училищі щороку навчається 375 учнів, їх навчають і виховують 18 викладачів, 24 майстри виробничого навчання. Багато вмінь і професійних якостей у створення матеріально-технічної бази ПТУ внесли у свій час колишні директори П.О.Борисов, І.А.Чернієнко, А.О.Маланіч. Нині цей заклад очолює П.М.Руденко. В училищі тривалий час працювала викладач Н.І.Маланіч, яка удостоєна звання "Заслуженого працівника профтехосвіти України".
За роки існування зі стін навчального закладу вийшли тисячі спеціалістів масових професій. Серед них - Герой Соціалістичної Праці, директор радгоспу "Ніжинський" Кокчетавської області (Казахстан) В.П.Химич, Герой Соціалістичної Праці, колишній комбайнер Долинівського колгоспу імені Шевченка М.К.Рябокоровк та багато інших.
Учні ПТУ тричі виборювали в області призові місця на змаганнях "Кращий орач", ставали переможцями у конкурсі з фахової майстерності. У 2003 році ПТУ отримало статус ліцею, нині в ньому оновлюється матеріально-технічна база ведеться підготовка кваліфікованих робітників з тим, щоб вони могла конкурувати на сучасному ринку праці.

ГРОМАДСЬКІ ІНТЕРЕСИ – ЙОГО ТУРБОТА

Родинні корені Миколи Семеновича Рябокучми – від подільського козака, який, щоб здобути волю, утік від панщини на Запорозьку Січ. Там за те, що мав густу шевелюру і веснянкувате обличчя, йому й дали козаки прізвище Рябокучма. І так уже протягом кількох століть носять це прізвище його нащадки. Продовжувачем славних родинних традицій став і Микола Семенович.
З`явився він на світ Божий у 1943 році у с. Гайвороні. Закінчив середню школу № 1 і батьківською стежкою пішов працювати у вагонне депо. Був робітником, а ще займався спортом, брав активну участь у художній самодіяльності. Він був лідером серед молоді, організатором добрих і цікавих справ. Це не залишилось не поміченим, і його запросили на роботу до райкому комсомолу.
Згодом очолював комітет з фізкультури і спорту райвиконкому, вчився у вузі, працював у партійних і радянських органах.
У 1991 р. Призначений уповноваженим Пенсійного фонду у Гайворонському районі. Тривалий час був директором комбінату хлібопродуктів. Завдяки Миколі Семеновичу підприємство було технічно переоснащено. На ньому автоматизовано виробничі процеси.
У 2002 р. М.С. Рябокучма обраний Гайворонським міським головою. Він постійно дбає, щоб місто над Південним Бугом ставало впорядкованішим і охайнішим, щоб будувалося житло за індивідуальними проектами, зводились сучасні заклади торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування. Дбає мер про водопостачання міста, освітлення площ і вулиць у нічний час. За його ініціативою було відкрито стенд Пошани кращих людей районного центру. Багато докладає зусиль, щоб у місті збільшувалась кількість зелених насаджень, щоб набували естетичного вигляду застарілі будівлі тощо.
М.С. Рябокучма є повноважним представником міста Гайворона в Асоціації міст України, бере активну участь у її роботі.
Микола Семенович любить рідне серцю місто, а ще гордиться своїми земляками. Вони теж його шанують і неодноразово обирали депутатом обласної ради і виявили довір`я бути міським головою.

В ГАЙВОРОН ЇДУТЬ ЗАРУБІЖНІ ТУРИСТИ

У місто над Бугом навідуються іноземні туристи. Насамперед приваблює їх наша вузькоколійка. З великою зацікавленістю іноземці полюбляють проїхатися у невеликих металевих вагончиках, попереду яких біжить, попихкуючи димом і парою, вузькоколійний паровоз ГР-280. Щоразу іноземці здійснюють веселу подорож в екзотичному, мов іграшковому, поїзді, отримуючи від того велике задоволення. Воно базується на хобі цих людей - захопленні історією вузькоколійок, колекціонуванням всього, що з ними пов`язане, - від історичних документів до паровозів у натурі. Отримана туристами фото- відео- і словесна інформація стала в їхніх країнах предметом ознайомлення широкого кола читачів через засоби масової інформації, як із загальнолюдською історико-культурною цінністю. Це парадоксально, Що наша старовинна вузькоколійна залізниця є цінною реліквією для іноземців, а для нас - лише технічним засобом для перевезення пасажирів і транспортування вантажів. І бути чи не бути їй, визначається нині лише з точки зору прибутковості перевезень Мовляв, якщо вузькоколійка збиткова, значить, вона вже не потрібна і її можна занедбати або взагалі ліквідувати.
Про гайворонську вузькоколійку розповів чеський ілюстрований журнал "Драга", який надіслали гайворонським залізничникам вдячні за гостинність іноземні туристи. Двоє з них Павел Матоушек і Мартщ Шкода - опублікували на його сторінках свої враження від поїздки у Гайворон.
Знайомство з яскраво ілюстрованою публікацією про гайворонську вузькоколійку у чеському журналі, що видається у Празі, викликає двоякі почуття. З одного боку - гордість за наш багатий історичними і культурними цінностями гарний край, познайомитись з яким до нас у глибинку приїздять чехи, німці, голландці, швейцарці та громадяни інших країн Європи. А з іншого - неприємне усвідомлення нашої байдужості до долі національних реліквій. Адже вузькоколійка на сотому році свого життя вже могла б офіційно перейти у ранг історико-культурної цінності не лише нашого краю, а й України.
Валерій ГУЙВАН.

КУЛЬТУРА

Щедра на самобутні таланти наша Прибузька земля. Вона дала світові композиторів і співаків, музикантів і живописців, вишивальниць і різбярів, які присвятили своє життя служінню мистецтву: хто на великій сцені, хто в художній самодіяльності.
Без перебільшення можна сказати, що культура нашого краю бере свій початок з часу його заселення. Вона виявлялася в музиці, образотворчому, декоративно-ужитковому, пісенному і танцювальному мистецтві. Найпоширенішими були народні пісні і троїсті музики. Великою популярністю користувались українські вечорниці, на які збиралися в селянській хаті хлопці і дівчата. Звучала народна музика, пісні, перекази, легенди, жартівливі оповідання, прислів`я, загадки, кружляли в танцях юні. По праву можна сказати, що традиційні вечорниці передавали у спадок культуру зберігали і розвивали традиції народної духовності.
Є відомості, що у 1919-1920 рр. у Гавороні діяла бібліотека, хата-читальня і клуб-читальня. У 1920 р. відкрився сільбуд. З 1938 р. дій районний Будинок культури.
Тривалий період РБК власного приміщення не мав, а тому урочистості, концерти, інші масові заходи проводилися у клубі залізничників ім. Воровського. І тільки після того, як у 1984 р. було
відкрито районний Будинок культури, сюди перемістився центр дозвілля. Директорами працювали А.Р. Песонський, Б.Є. Шевченко, IV!.Ф. Рева, В.І. Незбжицький, В.Д. Кузь, Г.І. Войтович. Нині цей заклад очолює О. О. Голуб.
Успішно виступала чоловіча хорова капела, створена у 1971 році. Вона удостоїлась звання народного самодіяльного колективу, була лауреатом багатьох фестивалів і конкурсів. У 1985 р. нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради України. А керівнику капели А.В. Ковальчуку перисвоєно звання заслужений працівник культури України.
У 1991 році звання народного був удостоєний молодіжний клуб-театр "Ровесник" (який діє і донині, керівник В.В. Вакуленко), а в 1994 р. - ансамбль "Ретро" (керівник В.М. Тімановський), ансамбль народної музики (керівник О.С. Балановський), духовий оркестр (керівник С.Я. Загарій). У 2000 р. звання народного присвоєно камерному хору РБК (керівник В.П. Зеленюк). Заворожують своїм мелодійним співом вокальне тріо "Візерунки", фольклорний гурт "Обереги". У його складі ветерани праці Ольга Тарахкало, Марія Кубко, Ганна Сорока і Ольга Леонова. Вони були учасниками І Міжнародного фольклорного фестивалю етнічних регіонів України "Родослов" (м. Івано-Франківськ). Записано їхній компакт-диск "Пісенний фольклор східного Поділлля".
Чотири десятиліття в Гайвороні діє дитяча музична школа, її директорами були А.В. Ковальчук, Є.Д. Вільданов, В.І. Сердюк, В.В. Панченко. Нині керівником цього закладу є В.М. Тімановський. Серед випускників школи - народний артист Росії, композитор І. Крутий, провідний музикант Саксонської опери Є. Фельдман. оперна співачка О. Куземська, соліст Донецької філармонії О. Гавлієвський та інші.
В Гавороні і за його межами відомі самодіяльні композитори О. Костюк, В. Вакуленко, В. Нашемпа. їхні музичні твори звучать під час концертів, у теле- і радіопередачах.
Майже сім десятиліть існує районна бібліотека, її книжковий фонд становить 71,6 тисяч книг. Послуги наймолодшим надає районна дитяча бібліотека, де зібрано 40 тисяч книг для дітей різного віку. Тривалий час очолювала районну бібліотечну систему Г.М. Дробен. За сумліну багаторічну працю вона нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, медаллю "За трудову відзнаку". Багато років життя відділи біблітечний справі Г.М. Станкова, М.А. Світлицька, А.А. і Дзюбак, Л.Л. Кришталь, І.П. Гончар, Д.М. Єфімова, М.І. Лахманюк, Л.П. Шрамко, Г.Л. Незбжицька, П.М. Швець та інші. Нині ЦБС очолює В.М. Рейниш. У місті діють бібліотеки у західній частині міста (колишнє с.Гайворон), ПТУ-35, машинобудівному технікумі, у загальноосвітніх школах № 1, № 2, № 3 , № 5, а також технічна та медична бібліотеки, і
Райбібліотеку можна назвати центром духовного відродження. Тут | влаштовуються виставки художників М. Яровенка, Г. Малиновського, іконописця О. Буряка, виставлялись вироби з дерева В. Розум`яка. У читальному залі проводяться Шевченківські читання, дні слов`янської писемності і мови, конкурси читців та інші масові заходи. В ЦБС діє! інформаційно-консультативний пункт Центру підтримки творчих ініціатив.
У місті активно діє товариство шанувальників живопису, яке очолює В.М. Панасюк.
У районному центрі споруджено два меморіали загиблим воїнам в роки минулої війни, впорядковано братські могили. На п`єдестал] встановлено такі технічні знаки — вузькоколійний паровоз МТ-202, автомашина ЗІС, трактор "Універсал-ВТЗ". Відкрито меморіальну І дошку про гайворонське підпілля, яке діяло в роки Великої Вітчизняної війни.
Районний відділ культури в різні роки очолювали М.П. Сівак, А.Й. і Дзигунський, В. А. Олійник, В.В. Панченко. Нині начальником відділу . культури райдержадміністрації працює невтомний ентузіаст своєї справи Л.Г. Панченко.
У Гайворон з концертами приїздили відомі майстри сцени А. Солов`яненко, Й. Кобзон, Н. Яремчук, Н. Матвієнко, П. Дворський, В. Зінкевич, А. Кудлай, В. і С. Білоножки, Т. Повалій, П. Зібров, О.
Білозір та інші.

ЗЕЛЕНІ ЛЕГЕНІ МІСТА

Саме так можна назвати протиерозійні ліси, гаї, парки і лісосмуги, висаджені у Гайвороні і навколо нього з 1909 по 1999 роки. Вони зайняли територію понад 200 гектарів, в основному, невдоби, яри, піски. Найбільш поширеними видами дерев є сосна, дуб, тополя, акація, клен, осика, ясен, черешня та інші.
Заліснення провели працівники Вільховецького лісництва і колишнього приміського колгоспу "Південний Буг". Активну участь у проведенні лісонасаджень брав Іван Йосипович Пилипішин, який все своє трудове життя присвятив відтворенню лісів і гаїв у нас, на Прибужжі. Йому по праву було присвоєно звання заслуженого працівника лісового господарства України.

ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА - В ДІЇ

З 1992 року в Гайвороні функціонує районний відділ земельних ресурсів, який забезпечує проведення земельної реформи, здійснює контроль за використанням і охороною сільськогосподарських і лісових угідь, за відновленням родючості грунтів, поліпшенням охорони навколишнього середовища На початок 2001 року було роздержавлено землю у ста відсотків сільгосппідприємств. Понад 12 тисяч селян району, в т.ч. 7860 пенсіонерів, отримали сертифікати на земельну частку (пай). Середній розмір його становить 3,2 га. Понад три тисячі власників земельних сертифікатів отримали Державні акти на право приватної власності на землю. Господарствам району видано Державні акти на право колективної власності на землю. Ведеться робота по продажу земель не сільськогосподарського призначення. Відділ земельних ресурсів очолює Л.О. Зубарєва.
Реформовано Гайворонське КСП "Південний Буг". На його базі створено селянсько-фермерське господарство (керівник Ю.В. Сирота) і приватне сільськогосподарське підприємство "Урожай" (керівник О.Г. Метановський). Це дало позитивні зрушення у веденні сільськогосподарського виробництва. Приміром, трудівники ПСП "Урожай" у 2001 році виростили найвищий у районі урожай ранніх зернових культур. Кожен гектар видав по 50,2 центнера зерна з гектара.
Бажаючі жителі райцентру отримали городи, дачні ділянки, землю під забудову. А громадянам, які вийшли з колгоспу і виявили бажання господарювати одноосібне, виділено орну землю в натурі. Проведення земельної реформи продовжується.

ЛИЦАР ПІСЕННОГО МИСТЕЦТВА

Сьогодні ім`я композитора і шоумена Ігоря Крутого широко відоме в Росії, в Україні, в інших країнах ближнього і дальнього зарубіжжя. Обдарований музикант має свою творчу індивідуальність, свій композиторський почерк. Його пісні виконують відомі естрадні виконавці Валерій Леонтьєв, Лайма Вайкуле, Ірина Алегрова, Олександр Сєров, Михайло Шуфутинський, Олександр Буйнов, сестри Роуз та інші. З кожним новим твором досконалішою стає його майстерність, музичне мислення. Він нетерпиме ставиться до будь-яких проявів фальші на сцені, віртуозності, яка не викликає глибоких почуттів, не виправдана драматичним дійством. Незаперечний талант, відкрита душа і сценічна чутливість - ось ті риси, які він передусім цінує у виконавцях.
Народився композитор у Гайвороні. Тут вчився у середній школі. До мистецьких висот ішов довгим, важким шляхом.
Після закінчення музичного училища, а потім - педінституту, почав інтенсивно писати музику. Прагнув у своїй творчості до реалістичної простоти і щирості, працював над тим, щоб музична мова була дохідливою і виразною, а художні образи близькі і зрозумілі широкій слухацькій аудиторії. У піснях нашого земляка відчувається нетрадиційність форми, пошуки нових виражальних засобів.
Сьогодні Ігор Крутий не тільки провідний композитор-мелодист Росії, але і президент фірми "АРС", відомий шоумен, король, який контролює музичний бізнес у Російській Федерації.
Валентин САНДУЛ.

МАШИНОБУДІВНОМУ ТЕХНІКУМУ – 40 РОКІВ

Три з половиною десятиліття тому в Гайвороні відкрився вечірній філіал Кіровоградського машинобудівного технікуму. Приміщення не було і заняття проводились у середній школі №5. У 1969 році навчальний заклад очолив В.О. Делінгевич. Згодом філіал набув статусу самостійного навчального закладу і йому надали окреме приміщення. Завдяки наполегливості В.О.Делінгевича споруджено трьох- і чотирьохповерхові корпуси, навчальну майстерню.
З роками міцніла матеріально-технічна база, збільшувався набір студентів. Нині на стаціонарному і заочному відділеннях здобувають освіту майже 600 юнаків і дівчат. За 35 років дипломи одержали 3455 спеціалістів. Якщо раніше тут одержували середню спеціальну освіту, то зараз - вищу освіту першого рівня акредитації. Випускникам технікуму, які поступали на базі 9 класів, разом з дипломом видається атестат про середню освіту.
Директорами навчального закладу працювали О.С. Мартинюк, М.І. Павлов, Д.І. Чернієнко. Багато років життя віддали навчанню студентської молоді І.Ф. Кузьменко, В.Я. Винокур, М.Я. Першогуба, І.І. Корнієнко, Л.В. Делінгевич, П.В. Коротушенко, П.В. Гречка, Г.І. Копачинська, Н.А. Боднар, О.В. Горчинський, П.І. Макарчук, О.П. Замятін, Г.В. Гребеннік, А.Т. Тигипко, Н.М. Першогуба та інші.

Є ПЕРШИЙ ШИРОКОКОЛІЙНИЙ

Цього дня тепловозоремонтники чекали з нетерпінням. Перший відремонтований тепловоз широкої колії поблискував свіжою фарбою на території тепловозоремонтного заводу. І ось урочиста мить. Біля дизельної дільниці 6 вересня 1999 р. зібралися трудівники і ветерани заводу, представники адміністрації залізничного вузла, замовники з комбінату хлібопродуктів.
- Понад 100 років тому, - сказав директор підприємства! В.М. Пилипішин, - започаткував свою історію наш завод. Спочатку то були залізничні майстерні, згодом паровозоремонтний, а нині тепловозоремонтний завод. Лагодили тут паровози різних марок, а потім тепловози вузької колії. В останні п`ять років складальний цех призупинив роботу. Щоб відновити роботу цеху, вирішили взятись за освоєння ремонту тепловозів широкої колії.
Першим тепловоз ТГМ-2 поставив у ремонт ВАТ "Комбінат хлібопродуктів" (голова правління Микола Семенович Рябокучма). Перший полагоджений локомотив нормальної колії - це подарунок заводчан до дня міста Гайворона, якому виповнилось 50 років. Активну участь в освоєнні технології ремонту такого типу тепловозів взяли слюсарі Д.І. Маньківський, В.І.Коваль, В.Н.Каленик, М.І.Блоха, В.Я.Мельник, майстри С.С. Десяк, О.В. Масловський, головний технолог І.І.Задорожний, головний інженер П.С. Перебейніс та інші.

ВІДЗНАЧИЛИ ЮВІЛЕЙ

26 вересня 1999 р. жителі і гості Гайворона відсвяткували 50-річчя присвоєння статусу міста. Урочистості розпочалися на Привокзальній площі. Міський голова М.М.Журба розповів присутнім про історичні віхи розвитку населеного пункту, відзначив трудові колективи і окремих громадян, які докладають багато зусиль, щоб райцентр став привабливішим.
Голова райдержадміністрації М.С. Рябокучма і голова районної ради В.О.Делінгевич відкрили меморіальні дошки українським письменникам-демократам Степану Руданському і Анатолію Свидницькому, які в п`ятдесятих роках XIX століття приїздили у Гайворон (тоді с. Струньково). Для увіковічення цих відомих літераторів велику дослідницько-краєзнавчу роботу провели Р.Я. Свідерський і Н.М. Долгова.
В цей день у РБК відкрито виставку картин М.Ф. Жидельова.

ЯК ЦЕ БУЛО
НА ГОСТИНУ ДО КНЯГНИЦЬКИХ

Вони були земляками, однокласниками і друзями. Степан - високого зросту, широкоплечий, його карі очі випромінювали доброту.
Анатолій - гарний, як дівчина. Мав живі, блискучі очі, лагідне і задумливе обличчя. Родом обоє з Поділля: Степан - з Хомутинців, а Анатолій-з Маньківців (нині Вінницька обл.). Вчилися у Кам`янець-Подільській духовній семінарії.
Єднала їх любов до літератури і народної пісні. Вони не раз говорили, що то за сила берегла ті пісні, коли український народ протягом століття був битий, нівечений, нищений, а пісня його жила, не згоряла, знов квітла, як неопалима купина.
Коли Степан навчався у семінарії, то деякий час жив на квартирі вдови - матушки Єлизавети Княгницької. У неї було три доньки. Між ними Марія - дівчина надзвичайної вроди і з добрим серцем. Молоді покохали одне одного.
Тим часом Княгницька виїжджає у с. Струньків. При житті у цьому селі побував її чоловік. На вакації (канікули) у Струньків приїздили і семінаристи Анатолій Свидницький та його друг Степан Руданський. Три доньки Княгницької брали активну участь у читаннях, збиранні народних пісень, прислів`їв, приказок та повір`їв. Хлопці купались з дівчатами у Бугу, перебирались на солгутівський берег, де пили воду з джерела під скелею.
Степан гарно малював, то ж не міг не намалювати кохану дівчину Але Марія була скромною, цнотливою і позувати йому сама не хотіла. Довелось малювати всіх трьох сестер. Так з`явилась картина "Сестри. мироносиці". Розповідали, що з часом мати віддала її в церкву. А де зараз картина, ніхто не відає.
Далі їх життєві дороги розійшлися. Степан Руданський поїхав, навчатися до Петербурга, а Анатолій Свидницький - до Києва. Через скрутний матеріальний стан вдова Княгницька змушена була дати згоду на сватання старшої доньки Марії з богословом І. Квартировичем. Дізнавшись про це, Степан дуже сумував. Свою тугу він вилив у віршах "Ти не моя, дівчино дорогая", "Мене забудь". А його вірш "Повій, вітре, на Вкраїну" був покладений на музику і став популярною народною піснею, її полюбили не тільки в Україні, але і в Угорщині, Франції, Англії, Данії та інших країнах.
Важкою і водночас прекрасною була доля великих синів України - Степана Руданського і Анатолія Свидницького. В пам`яті нашого народу вони залишилися назавжди, як особистості, котрі серцем уболівали за долю України.
Наталія ДОЛГОВА, Ростислав СВІДЕРСЬКИЙ.

ГАРМОНІЯ ТВОРЧОСТІ

Він належить до плеяди тих письменників, які наполегливо і послідовно відстоюють українську тему, український характер, нашу ментальність, нарешті, нашу українську історичну правду. Як той оратай, уперто оре відведений йому Богом, долею і талантом лан, знаючи, що вивершене мистецьке збіжжя його достигає уже для поколінь прийдешніх.
Станіслав Стриженюк народився і виховувався у селі Гайвороні, в батьковій хаті над самісіньким Південним Бугом. Дух річки вчувався постійно і завжди. Буг для нього був надійним другом, збагачував художню уяву навдивовиж розмаїтим пізнанням і спостереженнями, відкриваючи несподівані ракурси світобачення. А згодом, після закінчення десятирічки, Буг покликав юнака у безмежний світ. Вчився в Одесі, на хіміко-технологічному факультеті політехнічного інституту.
Саме тоді, на початку п`ятдесятих років, почав писати вірші.
у 1955 році Станіслав Стриженюк одержав диплом хіміка-технолога і поїхав за призначенням аж у Казахстан, на Актюбинський річний комбінат.
Він продовжував писати вірші, спромігся відвідати шевченківські шсця У Казахстані. Саме тоді народилися перші рядки поеми "Поет і тьма" про останній день перебування Тараса Григоровича на засланні. А коли закінчився встановлений державою строк роботи на хімкомбінаті, повернувся в рідну Україну, у причорноморське місто, де вчився. Працював начальником Одеського обласного управління культури, головним редактором кіностудії.
У 1957 році побачила світ перша поетична збірка "В братньому краю". Тоді літературні критики відзначали характерну рису творчості нашого земляка - прагнення до виразності форми, витонченості і структурної побудови вірша. В його поезії крізь призму асоціацій можна читати історію країни і людей, більше того - всього людства.
Плідними були для Станіслава і 60-ті роки, коли він разом з однодумцями активно домагався встановлення в Одесі пам`ятника Шевченкові , коли вийшли друком його книги "Земля орлів", "Рубікон", "Моя Платанія", "Журавлинь", поема "Слава Ковалівна". Твори видавалися в Болгарії, Польщі, Чехословаччині, мовами народів колишнього Радянського Союзу.
Поет і прозаїк, член Національної спілки письменників України Станіслав Стриженюк видав майже три десятки книг. У них відчувається могутня лірична стихія, що під пером майстра стала гармонією.
Валентин САНДУЛ, краєзнавець.

2000-й рік: НА РУБЕЖІ ДВОХ ЕПОХ. ХРИСТОС ПОВЕРТАЄТЬСЯ В НАШІ СЕРЦЯ

Християни відзначали найвизначнішу дату в історії людства - 2000-річчя Різдва Христового. Ісус прийшов на землю, щоб повести людей шляхом спасіння. Як людина, Христос - Син Людський і одночасно Первоначальник іншого, блаженного життя, Він указав і розкрив перед нами новий смисл життя віруючої людини. Його вчення струнке и прекрасне. Христос є посередником, між нами, гріховними людьми і Богом. Христос вічний, і цю вічність і безсмертя приніс Він на землю.
У різдвяні дні у гайворонських храмах відбувалися богослужіння, де прославлявся Господь. Йому співали святі Гімни, бо Христос є для християн світлом і радістю.
У передріздвяні дні Гайворон відвідав і відправив урочисте богослужіння у храмі Іоанна Предтечі єпископ Кіровоградський та Олександрійський Пантелеімон.
У квітні у Храмі Іоанна Предтечі у м. Гайвороні, а також в інших храмах району було виставлено для поклоніння і моління чудотворну Рудосельську ікону Божої Матері.
З благословення єпископа Кіровоградського і Олександрійського Пантелеімона ікона побувала у храмах Гайворонщини. При великій кількості народу постійно - вдень і вночі - возносились молитви до Пресвятої Богородиці з проханням, щоб вона заступилась за нашу державу, район, місто, за кожного громадянина. Спонсорську допомогу надали для доставки ікони депутат обласної ради
С.В.Бориско і страхова компанія "Оранта".

***

У неділю 5 серпня 2001 року до Гайворона дійшла Перша Всеукраїнська хресна хода, приурочена вступу Православного світу у третє тисячоліття від Різдва Христового і 950-річчю Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. Ще задового до прибуття учасників хресної ходи сотні гайворонців і гостей міста зібралися на вулиці Кірова біля того місця, де колись стояв православний храм і в роки тоталітаризму був зруйнований. Тут члени місцевої православної громади встановили хреста, який би нагадував усім про трагедію храму і святість цього місця.
Учасників Першої Всеукраїнської ходи гайворонці зустріли хлібом-сіллю. А потім хресна хода рушила вулицями Гайворона до храму Іоанна Предтечі. Попереду християнські святині - чудотворні ікони Божої Матері: "Почаївська", "Призри на смирення", "Успіння Києво-Печерська", "Володимирська", "Знаменіє", "Тихвинська".
У храмі Іоанна Предтечі відбулось Богослужіння.

У ГАЙВОРОНІ РОЗВИВАЄТЬСЯ ПІДПРИЄМНИЦТВО

У місті розвивається підприємництво: зокрема діє понад 100 підприємницьких структур. Серед кращих ВКФ "Глекос", МП "Восход", "Автосвіт", "Славутич" та інші. Вони не тільки налагодили виробництво товарів народного споживання, але й успішно працюють над розширенням асортименту, поліпшенням якості виробів, створенням нових робочих місць, ведуть благодійницьку діяльність.
Приймальна комісія прийняла зданий в експлуатацію виробничий комплекс виробничо-комерційної фірми "Глекос". На базі придбаних складських приміщень тут розмістили зерносховище, збудували млин потужністю ЗО тонн борошна на добу. Стала до ладу хлібопекарня, де встановлено сучасне імпортне обладнання. Щодоби тут випікають майже три тонни буханців та інші хлібобулочні вироби.
Фірма "Глекос" подбала і про створення власної торговельної мережі.
Останнім часом придбати побутову техніку у Гайвороні досить проблематично. Треба було йти на базар і чекати, коли хто привезе те, що покупцям потрібно. У місті по вул. Кірова відкрився приватний магазин "Техноцентр", в якому широкий вибір аудіо-, відео- та побутової техніки.
На території колишнього міського кладовища, де встановлено пам`ятник жертвам голодомору в Гайвороні, учні ПТУ-35 заклали паркову зону. Вони посадили понад 300 саджанців лип і черешень.
На початку липня у білоруському місті Вітебську відбувся традиційний Міжнародний фестиваль мистецтв "Слов`янський базар". У складі української делегації був і працівник районного Будинку культури Григорій Григорович Пилипішин. Він брав участь у конкурсі народних ремесел і промислів, переміг у ньому і отримав почесний диплом.
Участь нашого земляка у міжнародному форумі майстрів мистецтв ще раз довела, що наша гайворонська земля народжує самобутні і неповторні таланти, які квітнуть буйним цвітом і радують своєю унікальністю

***

У 2001 році велику групу трудівників Кіровоградщини удостоєно державних нагород. За вагомі досягнення у професійній діяльності заступника голови Гайворонської державної адміністрації Т.Б. Романюк відзначено орденом княгині Ольги третього ступеня. Тамара Борисівна - депутат обласної ради, є керівником районної організації "Жінки - за майбутнє ".

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

З 1933 р. у Гайвороні виходить районна газета „Шлях комуни”. Першим її редактором був Л.Г. Биков. У 1995 р. газета була перейменована у „Вогні комунізму”, а з 1991 р. – у „Гайворонські вісті”. Минали роки, змінювались політичні орієнтири, але районна залишалась литописом. У різні роки її редакторами були С. Лівінський, Р. Подольський, С. Ейдлін, І. Павлюченко, М. Зімовський, К. Ковпак, П. Гупало, В. Незбжизький.
В редакції працювали Ф.Г. Костюк, Ю. Рябошапко, О.І. Мілюков, В.П. Гуйван, Б.О. Волошин, І.М. Черпащенко, П.Я. Волощук, Н. І. Морозова, К.І. Бельбрут, М.М. Трут, І.А. Соколик, Т. І. Коваль та інші.
У 2002 р. відбулось об`єднання редакції газети і районної друкарні і на цій базі утворено редакційно-видавничий центр „Гайворонщина”, яке очолює Н.В. Земно дій. Нині тут працюють журналісти В.І. Незбижцький, О.А. Павличку, Л.Б. Барановська, С.Л. Матусяк, фотокореспондент В.С. Земнодій.
Діє первинна організація Національної Спілки журналістів України.
В Гайвороні функціонує студія районного радіомовлення. Випускаються газети „Слово Боже”, „Першовересень”, „Школяр”.
Місцевий ретранслятор забезпечує передачу другого Українського каналу телебачення у метровому діапазоні.

ІТЕРНЕТ - У ГАЙВОРОНІ

В переддень десятиріччя незалежності України в Гайвороні відкрито інтернетівський вузол. Вартість комп`ютерно-технічного обладнання становить 12 тис. грн. Таке нововведення зроблено з урахуванням того, що Гайворонщина - промислово-аграрний район, який є одам з найкращих в області, і тут треба впроваджувати нові технології.
Таким чином Гайворон одержав доступ до всесвітньої глобальної мережі Інтернету з виходом навіть на сайти американського Білого дому. Тепер фізичні і юридичні особи можуть користуватися найсвіжішими новинами різноманітного характеру. Набагато зросла можливість користуватися електронною поштою. Інтернет можна використовувати і для телефонного зв`язку.
В числі перших абонентами Інтернету стали промислові підприємства Гайворона - ВАТ "Гайворонський спеціалізований кар`єр" і тепловозоремонтний завод.

ПАМ`ЯТНИК ВЕЛИКОМУ КОБЗАРЮ

9 березня 2004 р., у 190-ий день народження Т.Г. Шевченка, біля районного Будинку культури було відкрито пам`ятник-погруддя геніальному поету. Право відкриття було надано його автору, запорізькому скульптору Георгію Логвинову. Міський голова Микола Рябокучма повідомив, що за рішенням міськвиконкому віднині площа, на якій встановлено пам`ятник, носитиме ім`я Тараса Шевченка.
Споруджено погруддя на кошти міської ради та благодійні пожертвування. Біля нього квітнуть різнобарвні троянди.

СКІЛЬКИ ТЕЗОК У НАШОГО МІСТА?

У Європі і Азії назву Гайворон носить п`ять населених пунктів. Серед них чотири села і одне місто, де ми живемо. Найближче до нас село Гайворон розташоване у Володарському районі Київської області, за 48 кілометрів від залізничної станції Біла Церква.
У різний час засновувались, але одержали одну назву Гайворон, села у Бахмацькому районі Чернігівської області та в Аткарському районі Саратовської області (Російська Федерація). Найвіддаленіше від нас село Гайворон розташоване в Спаському районі Приморського краю (Російська Федерація).

ЦИФРИ І ФАКТИ ЧИСЕЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ГАЙВОРОНА

Кількість жителів (тис. чол.)
1897р. 1926р. 1939р. 1959р. 1979р. 1989р. 1998р. 2001р. 1,5 6,4 9,3 11,2 15,5 16,5 16,4 15,4
Підпорядкування, площа міста площа (кв. км)
рівень під зелені
підпорядкування територія забудовою масиви
Гайворон районний центр 15,2 9,9 5,6
Роки заснування: 1700 -1750 рр.44
Перша письмова згадка: 1752 р.
У 2001 році у Гайвороні було зареєстровано 188 шлюбів, 150 новонароджених.
У місті проживають українці, росіяни, євреї, білоруси, вірмени, молдовани, болгари, гагаузи, поляки та громадяни інших національностей.
І Гайворон має транспортне сполучення з Києвом, Москвою, І Кіровоградом, Вінницею, Одесою, Донецькою, Хмельницьким, І Львовом, Миколаєвом, Херсоном та іншими містами.

НА ПОРОЗІ ТРЕТЬОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ

Відійшло в історію двадцяте століття, наповнене катаклізмами -[війнами, голодом, голокостом, техногенними аваріями і водночас дальшим науково-технічним прогресом, розвитком науки, освіти і мистецтва. Так склалося, що історія не принесла Гайворону гучної слави і почестей, а залишила його простим містом трударів, які бережуть традиції і звичаї предків, власними руками створюють свій добробут, беруть участь у проведенні економічних реформ.
Що очікує місто над Південним Бугом у третьому тисячолітті, покаже час. Але віриться в те, що нові покоління гайворонців проникатимуться високим патріотизмом, любитимуть і збагачуватимуть рідний край, примножуватимуть славні традиції старших поколінь.
Поданий опис історії Гайворона далеко не повний і потребує подальшого поглибленого дослідження. Автор, наскільки зміг, Намагався донести до читачів події далекі і близькі, невідомі і призабуті. Пам`ятаймо, що історична минувшина держави, рідного краю і населеного пункту, де живемо, не тільки звеличує людину і Розширює її світогляд, але й слугує містком, що єднає минулі Покоління з прийдешніми.
Автор.

ВОНИ ОЧОЛЮВАЛИ ГАЙВОРОНСЬКУ МІСЬКУ РАДУ

1949 – 1950 Довгий Андрій Родіонович
1950 – 1953 Вишневська Онисія Миколаївна
1953 – 1961 Баранов Михайло Миколайович
1961 – 1963 Ярко Майя Пимонівна
1963 – 1965 Дзиґунський Анатолій Йосипович
1965 – 1969 Прудкун Платон Андрійович
1969 – 1974 Дідур Володимир Омелянович
1974 - 1981 Мороз Леонід Григорович
1981 - 1987 Скрипник Петро Юхимович
1987 - 2002 Журба Михайло Максимович
У березні 2002 року міським головою обрано Рябокучму Миколу Семеновича

ЗАСЛУЖЕНІ ЛЮДИ, ПИСЬМЕННИКИ, ВЧЕНІ, ГРОМАДСЬКІ ДІЯЧІ

Анциферов Володимир Васильович (1957, м.Гайворон) - генерал-майор. Проживає у Росії.
Вельган Василь Данилович (1941, с. Гайворон) - доктор соціології, художник, килимар. Проживає у США.
Волхонський Валентин Павлович (****). Працював майстром, начальником вагонного депо. Заслужений працівник транспорту України.
Герун (Гайворон) Іван Йосипович (1940, с. Гайворон) - поет, автор поетичних збірок "Багряні громи", "Екліптика духу". Проживає у м. Києві.
Гонтарук Олександр Миколайович (1970, м. Гайворон) - кандидат фізико-математичних наук. Автор 15 наукових праць.
Дідур Сергій Володимирович (1971, м. Гайворон) - кандидат економічних наук.
Жидельов Микола Федорович (1929, с. ЛогіновсцДвановської обл.) -художник-графік. Проживає в Гайвороні. Автор постійно діючої виставки картин у РБК.
Журавльов Валерій Михайлович (1970, м. Гайворон) - переможець міжнародних олімпіад з математики. Кандидат фізико-математичних наук.
Заболотний Петро Михайлович (1897, с. Кидрасівка Вінницької області -1976, м. Гайворон) - заслужений ветеринарний лікар України, організатор ветеринарної служби в районі. Почесний громадянин м. Гайворона.
Завальнюк Віктор Микитович (1921, с. Копійчине Тульчинського району Вінницької обл.) - заслужений учитель України. Працював учителем фізики міської школи №5. Пенсіонер.
Зеленко Сергій Дмитрович (1964, м. Гайворон) – кандидат педагогічних наук. Викладач Уманського педагогічного університету.
Зінченко Михайло Андрійович (1938, с. Карпилівка Козелець кого району Чернігівської обл.) - Заслужений лікар України.
Карпов Євген Анатолійович (1921. с. Козацьке Звенигородського району Черкаської обл. -1990, м. Москва) - перший начальник Центру підготовки космонавтів СРСР. Кандидат медичних наук, генерал-майор медичної служби. В тридцятих роках навчався у гайворонській школі №5.
Качур Антоніна Іванівна (1925, с. Гайворон - 1999, м. Гайворон) -Герой Соціалістичної Праці. Працювала дояркою у приміському колгоспі "Південний Буг".
Ковальчук Андрій Васильович (1933, с. Михалківці, Острозький район^Рівненської обл.) - заслужений працівник культури України. Працював директором дитячої музичної школи.
Костюк Федір Семенович (1915, с. Могильне -1999, там же) - Герой Радянського Союзу. Працював учителем, директором Гайворонської загальноосвітньої школи №3.
Крутий Ігор Якович (1954, м. Гайворон) - народний артист, член Спілки композиторів Росії. Автор багатьох популярних шлягерів.
Куземська-Богуш Ольга Валентинівна (1959, м. Гайворон) - випускниця Київської консерваторії ім. П.І. Чайковського, солістка Національної опери, м. Київ.
Латиш Володимир Миколайович (1923, м. Гайворон - 1997, м. Санкт-Петербург) - доктор медичних наук. Завідував кафедрою Ленінградської Військово-медичної академії.
Лесьєв-Лесь Костянтин Костянтинович (1932 р. м. Санкт-Петербург)
- учитель, поет. Автор поетичних збірок "Люблю тебе, мій пречудовий світе", "Неопалима купина", "Чудасія", "Дотиком серця".
Маланіч Надія Іванівна (1931, с. Мрин Носівського району Чернівецької обл. - 1993, м. Гайворон) - заслужений працівник профтехосвіти України. Працювала викладачем СПТУ-35.
Мудрий Іван Левкович (1936, с. Костюківка Теплицького району Вінницької області) - заслужений учитель України. Працював завідуючим Гайворонським райвідділом освіти.
Мудрий Сергій Іванович (1962 , смт Крижопіль) - навчався у Гайворонській середній школі № 2. Заслужений лікар України, начальник санаторію "Південний Буг", м. Хмільник Вінницької області.
Народовий Леонід Миколайович (1939, с. Долинівка - 1993 там же). Поет і журналіст. Автор поетичних збірок "Чорнозем", "Вічне жито". Жив і працював у Гайвороні.
Настенко Олександр Анатолійович (1956, м. Гайворон) - журналіст, народний депутат України.
Недолівко Микола Миколайович (1895 -1969, м. Гайворон) - заслужений лікар України. Засновник і головний лікар залізничної і. Почесний громадянин м. Гайворона.
Незбицький Віктор Іванович (1942, Кокчетавська обл.), журналіст, редактор газети „Гайворонські вісті” (1984-2002), заслужений журналіст України.
Ніколайчук Олексій Несторович (1899, с. Таужне - 1984, м. Гайворон)
- заслужений учитель України, почесний громадянин м. Гайворона.
Олійник Борис Степанович (1934 - 1999, м. Київ) - в шістдесятих роках працював начальником Гайворонського відділка залізниці. У 1980 році призначений начальником Південно-Західної залізниці. Тричі обирався депутатом Верховної Ради України.
Панченко Володимир Федорович (1923, с. Гайворон - 1973) - поет.
Першогуба Федір Якович (1931, с. Тополя). Заслужений працівник промисловості України. Очолював Гайворонський маслосирзавод.
Пилипішин Дмитро Андрійович (1941, с. Солгутове) - заслужений працівник культури України. Художній керівник, директор клубу залізничників ім.Воровського.
Пилипішин Іван Йосипович (1924, с. Солгутове - 2001 рр., там же) - заслужений працівник лісового господарства України. Спеціаліст по веденню лісового господарства в Гайворонському районі.
Пустомельник Іван Павлович (1932, с. Бандурове) - кандидат математичних наук. Завідував кафедрою вищої математики Львівського політехнічного інституту. Жив і працював у Гайвороні. Нині - пенсіонер, проживає в Австралії.
П`ясецька Галина Богданівна (?) - парашутистка, майстер спорту СРСР. Встановила світовий рекорд у стрибках з парашутом. Проживала і вчилася в Гайвороні.
Резнік Арон Борисович (1919, с. Костянтинівка Арбузинського району Миколаївської обл. - 1995, м.Гайворон) - кандидат педагогічних наук, автор книг і наукових праць з педагогіки.
Самовол Петро Ісакович (1957, м. Гайворон) - кандидат педагогічних наук. Працював учителем, директором міжшкільного навчально-виробничо комбінату.
Сосонська Людмила Іванівна (1945, м. Гайворон) - заслужена учителька України.
Стриженюк Станіслав Савич (1931, с. Гайворон) - поет. Працював начальником Одеського обласного управління культури, головним редактором Одеської кіностудії. Автор поетичних збірок. Проживає в Одесі.
Федченко Дарія Микитівна (1894, с. Мощене - 1990) - делегат Надзвичайного VIII з`їзду Рад, депутат Верховної Ради СРСР першого скликання. Працювала бригадиром Мощенського колгоспу, заступником голови Гайворонського райвиконкому.
Фещук Павло Пилипович (1910, с. Соломія - 1971, Гайворон) - Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради УРСР двох скликань. Працював у Гайвороні, завідуючим райвно, першим секретарем райкому партії, директором маслосирзаводу.
Черниченко Микола Семенович (1925, м. Жмеринка, Вінницької обл. - 1944, с. Паркани, Республіка Молдова) - поет, жив і навчався у Гайвороні.
Янушевич Ганна Яківна (1907, с. Струньків (нині Гайворон) - 1983, м. Чернівці) - народна артистка України, актриса Київського драматичного театру ім. І. Франка та Чернівецького українського музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської.
Яровенко Микола Порфирович (1922 р., с. Чернятка Бершадського району Вінницької області) - самодіяльний художник. Проживає у Гайвороні.

ПОЧЕСНІ ГРОМАДЯНИ МІСТА ГАЙВОРОНА

Баланівський Степан Миколайович
Заболотний Петро Михайлович
Недолівко Микола Миколайович
Ніколайчук Олексій Несторович

ТАМ, ДЕ МИ ЖИВЕМО

У місті 77 вулиць, 80 провулків, 4 площі, споруджено 5260 будинків. На території міської ради розташоване с. Орджонікідзе (раніше називалось Рикова).

ВУЛИЦІ

Автомобілістів
Артема
Богач
Будьонного
Ватутіна
Відродження
Воєводіна
Воровського
Восьмого березня Гайдомацька
Гайворонська
Гвардійська
Герцена
Гоголя
Горького
Грушевського
Дачна
Дзержинського
Енгельса
Єсеніна
Жовтнева
Жуковського
Заболотного
Залізнична
Запотоцького
Зимоліна
Кармелюка
Кірова
Козацька
Колгоспна
Комсомольська
Комунар
Короленка
Корольова
Котовського
Куйбишева
Леніна
Лєрмонтова
Лесі Українки
Литвинова
Лісова
Люксембург
Малиновського
Марата
Маяковського
Медична
Миколаєва
Миру
Молодіжна
Недолівка
Незалежності
Некрасова
Новоселицька
Орджонікідзе
Островського
Петровського
Перемоги
Першого травня
Піонерська
Пісочна
Польова
Поповича
Прибузька
Пролетарська
Пушкіна
Радянська
Річкова
Смирнова
Свердлова
40-річчя Перемоги
Степова
Струньківська
Ташлицька
Толстого
Українська
Ульянова
Фестивальна
Франка
Фрунзе
Хмельницького
Чайковського
Чапаєва
Червоноармійська
Чкалова
Шевченка
Шкільна
Яворницького

ПРОВУЛКИ

Базарний
Балківський
Банківський
Белинського
Береговий
Биковського
Бузковий
Василевського
Веселий
Вишняковського
Вокзальний
Волкова
Воровського
Гагаріна
Герцена
Глінки
Гранітний
Громової
Добровольського
Добролюбова
Енергетичний
Єсеніна
Запотоцького
Західний
Зелений
Калініна
Кар`єрський
Клубний
Комарова
Коцюбинського
Кошового
Крилова
Кропивницького
Крупської
Кузнецова
Куйбишева
Лазо
Леонова
Лєрмонтова
Лесі Українки
Лінійний
Лісний
Луговий
Маркса
Матросова
Маяковського
Мічуріна
Морозова
Мельничний
Мирного
Набережний
Овражний
Павлова
Першотравневий
Переїздний
Південний
Пісочний
Польовий
Пугачова
Пушкіна
5-го грудня
Першого травня
Садовий
Складський
Сонячний
Спортивний
Суворова
Тітова
Травневий
Тургенєва
Феоктистова
Фурманова
Хлібозаводський
Чайкіної
Чехова
Чернишевського
Шевцової
Шкільний
Щорса
Яблуневий
Ясний

ПЛОЩІ

Заводська
Леніна
Привокзальна
Радянська


ВІРШІ І ПІСНІ ПРО ГАЙВОРОН

ПІСНЯ ПРО ГАЙВОРОН
Слова А. НАСТЕНКА Музика О. КОСТЮКА

Я навік полюбив цей куточок землі
В дорогому вбранні оксамиту,
Полюбив за красу, що лежить навкруги,
Що так щедро в природі розлита.
Знов по місту іду, як в дитинстві колись,
В сяйві місячнім лину, мов в казці,
П`ю вишень аромат, що в повітрі розливсь,
Упиваюсь напоєм акацій.

Приспів:
Гайворон-місто,
Колиска моя,
Пестило ласкою ти.
Серденьку мила
Священна земля
В душу ввійшла назавжди.
(Двічі)

Здавна милі мені ці дубові гаї,
Ці будинки біленькі, веселі.
В припорошених цвітом садах солов`ї
І гостинність у кожній оселі.
Я люблю зустрічать, проводжать поїзди,
На мосту так подовгу стояти.
Полонив серце й душу куточок земний -
Все за нього готовий віддати.

Приспів.

ГАЙВОРОН - ПЕРЛИНА БУГОВА
Слова О. Долі
Музика В. Нашемпи

Як добре те, що є у рідній Україні
Таке співуче й гарне місто, як моє,
Де ми навчаємось любові і терпінню
Усьому кращому, що доля нам дає.
Тут цвіт акацій посміхається до сонця
І грають музику гудками поїзди.
Хай знають всюди, що привітні гайворонці,
І нас такими пам`ятатимуть завжди.

Приспів:
А хто сказав про те, що перли тільки в морі?
Та знаю я, що безпідставні ці слова.
Буде вічно зустрічати юні зорі
Місто Гайворон - перлина Бугова!
Місто Гайворон - перлина Бугова!

Мені тут змалку кожна вулиця знайома
Чи в Ташлику, чи на Пісках, чи у Селі,
Коли на серці раптом чую біль і втому
Біжу до річки змити всі свої жалі.
Люблю вітатися завжди з Південним Бугом
І восени, і навесні, і в літній час.
Я прошу всіх - женіть від себе хмарну тугу
Щоб негаразди не засмучували нас.

Приспів.

Комусь, можливо, до вподоби край далекий
Але, ніж цей, для мене кращого нема.
Без Бугу рідного було б в житті нелегко,
З ним відступають і печалі, і пітьма.
Лягаю спати чи вітаю знов світання,
Себе питаю: - Як без нього жив би я?
Тож заспіваймо, рідні й друзі, не востаннє
Про милий Гайворон, де ми - одна сім`я!

Приспів.

ПІСНЯ ПРО ГАЙВОРОН
Слова К. Лесьєва-Леся
Музика М. Байбука

День добрий, улюблене місто
В клечанні вишневих садів!
Гудки тепловозні врочисто
Вітають труди земляків
Гудки тепловозні
Вітають врочисто
Труди дорогих земляків.

Чолом вам, мої гайворонці,
Хай спокій ваш дім огорта!
Дай Боже у рідній сторонці
Вам долі на довгі літа...
Дай Боже, дай Боже
У рідній сторонці
Вам долі на довгі літа!

Так тепло і хороше стане,
Як юності спогад війне;
Тут дівчину стрів я кохану,
Яка полонила мене.
Тут стрів я кохану,
Таїти не стану,
Яка полонила мене...

Люблю я це затишне місто:
Тут друзі мої і рідня...
До нього чуття мої чисті
Ніхто не зуміє віднять
Ніхто не зуміє
Чуття мої чисті,
Клянусь, не зуміє віднять!

Леонід НАРОДОВИЙ

НАД БУГОМ-РІКОЮ

Гайворон рідний-
Хай не столиця-
Серцю моєму
Знову насниться.
Пісня Прибужжя,
Дні солов`їні,
Рідний райцентр
На Україні.
В зелені й квітах
Місто над Бугом.
В горі і щасті
Стань мені другом.
Де б не бував я –
Спогад, як змійка:
Дзвінкоголоса
Вузькоколійка.
Тут мені жити,
Тут мені жати,
Сина в майбутнє
Випроводжати.
Дай йому долю,
Праведну силу,
Новоколійку
Ширококрилу.
Місто надії,
Місто тривоги,
Місто, з якого –
Наші дороги. Гайворон - мовлю
Це без вагання –
Місто любові,
Місто кохання.
Тут наші крики,
Тут наші кроки
Тут судьбоносні
Наші уроки.
Тут наша праця,
Тут наші діти.
Тут нам ридати,
Тут нам радіти.
Хай будуть гради,
Хай будуть грози,
Хай віроломно
Вдарять морози –
Завжди для тебе
Буду я другом,
З ім`ям козацьким
Місто над Бугом.

Станіслав СТРИЖЕНЮК

ГАЙВОРОН

Роздільно, "Гай ворон" зовуть моє село. ./
Побузькі козаки ті береги обрали.
Поля за гаєм тим, - що крукове крило,
Коли у піхвах меч...
І владарює рало.
Там, чув я, предок мій
Батия поборов,
Бо шанував свій дім і тих, хто йшов у гості.
Свідоцтво тих часів - на полі брані кров,
Що в маках запеклась, спаливши вражі кості.
Неначе чорна ніч,
Вороняче крило.
А світ із протиріч
Коли се все було?
Сягає давнини фантазії політ,
Збирає у билин по слову, що і звідки.
А ворон той живе на світі триста літ,
Ну хоч бери його за очевидця в свідки.
Впав предок у бою,
А ворон у гаю
Веде словесну гру під небом вечоровим,
Що пригніздився дід його у цім краю,
Який літав іще над полем Куликовим.
Коли се все було?!
А світ із протиріч.
Летить, мов ніч, крило
На Запорізьку Січ.
І пам`ятає дуб,
Що сам неначе гай,
Чорнющі хмари зграй
Від слави до неслави.
Ті птахи ще живі, що криють небокрай,
Збираючи сліди
За Карлом з-під Полтави.

Іван ГАЙВОРОН
ГАЙВОРОНСЬКИЙ ТРИПТИХ ПАМ`ЯТЬ

Бузьке козацьке військо брало участь у російсько-турецькій війні 1787 - 1791р.р. і відзначилося у битвах під Очаковом, Бендерами, Кілією, Ізмаїлом.

Хто і коли в незайманих гаях
Хати поставив перші над рікою,
І перетнув мечем Кучманський шлях,
І став на прю із хижою ордою?
Це знає Буг. Тече в мої слова,
Чоласті скелі понад ним у думах.
І лепеха в розлогих берегах
До мене промовляє - давнім сумом.
Мій рідний краю, сили джерело!
Не купував ти даниною долю,
Хоч в Дикім полі волі не було,
Та люд сюди, на Буг, тікав по волю...
Їх не лякав копит ординських жах,
О, скільки крові й поту тут пролито!
І заростав будяччям Чорний шлях,
І сіялось, і колосилось жито.
Я розгортаю пам`яті сувій:
Веде нас гнів і праведне безстрашшя.
Ми збратано йдемо на правий бій –
І множиться незламна сила наша...
Далекі предки, ваша кров мені
Перелилась, і стогне, і клекоче,
В мені живуть ті вікопомні дні,
Забутися минулий біль не хоче.

ПОЖЕЖА

У середині XVIII століття у Великодну неділю біля церкви яничари знищили селян Гайворона. Випадково залишився живим один чоловік, що опісля повернувся в село.

В село вернувсь на Великоднє свято.
Хати палають. Дим пливе в очах.
Конає церква, у святих затято
Застиг в очах німотним болем жах.

О, де ж ви, люди? Де ви, люди, люди?!
Злітали з вуст обпечені слова.
Колом заходив біль нестерпний в груди,
І попелом вкривалась голова.

Злітали в небо ангелами діти
І лопотіли в полум`ї крильми.
Багряним цвітом розпускались віти
І скрапували боляче слізьми.

І чорне сонце впало з небозводу,
Вогненний смерч, мов змій, село боров.
В цей день святий, у цю жарку негоду
Хай святиться мого народу кров!

Мені судилось жити тут до скону,
Подовжитись дітьми в своїм роду.
Сюди, на Буг, під сонячну корону,
Я наречену-матір приведу.

О, мій нащадку, у якім коліні
Ти з`явишся у плині грізних літ?
Повідай словом рідній Україні
Про нашу долю, нашу кров і піт.

Чорніло сонце над червоним бродом,
Йшли яничари каламуттям вод.
Тут стверджусь я моїм майбутнім родом
І жити буду, щоб воскрес народ.

БУГ

У Велику Вітчизняну війну загарбники з Надбужжя вивозили до рейху чорнозем.

Ти пам`ятаєш не один набіг,
Промчали тут хозари, торки, галли.
Тут хиже око мружив печеніг,
Цю землю предки кров`ю напували.
Орда не засмітила твого дна –
Її кістки ти вигорнув у повінь.
Під малинові стяги Богуна
Ставав тут прадід, сміливості повен.

Ти незліченних не забув заброд,
Не став перед катами на коліна,
Ясніє твій возз`єднаний народ,
Гримить могутньо слово "Україна"!

Тут крали землю - скиби чорноту,
Де кожна грудка аж кричить про волю!
З могил вставали прадіди до бою,
Щоб землю зберегти мені святу!

До моря шлях пробив через каміння –
І кожна крапля чиста як сльоза.
Це Буг біжить на південь України,
Весняна гомонить над ним гроза.

Ігор ЯВОРСЬКИЙ

ГАЙВОРОНСЬКИЙ МОТИВ

Присвячую Л.М.Новицькій

Місто із далекого дитинства,
Де Степи з Поділлям обнялись.
Білої акації намисто
Квітне над тобою, як колись.

Де Південний Буг втрачає спокій
Біля призабутого млина.
І хлюпне здаля журливий спокій
Що подовгу тут мене нема.

Але я вертаю, слава Богу!
І радію січений дощем.
Бо спішу до рідного порогу
Під старим нахиленим плющем.

Наче павутинки-залізниці,
Та в троянди вквітчаний вокзал.
Здичавілі роки-колісниці
Відшумлять мов вранішня гроза.

А душа гайне у власний спогад,
Сколихне пилок живих цвітінь.
Але чом відводить доля погляд
Під крислату сьогодення тінь?

Я поїду знов далеко звідси,
Розгублю літа на битий брук.
В юність - нездоланно довга відстань,
У порошу сиву - відстань рук.

Місто із далекого дитинства,
Де Степи з Поділлям обнялись.
Зеленаве і зжовтіле листя
На стежках моїх переплелись.


Костянтин ЛЕСЬЄВ-ЛЕСЬ

МІСТО НАД БУГОМ

Мені довелося бувати в містах,
Де вулиць бурхливий потік.
Та місто оце, що втопає в садках,
Мене полонило навік.

Це тут я одержав путівку в життя,
У дружній робочій сім`ї.
І вперше відчув свого серця биття,
Як очі побачив її.

Чи листя осіннє під вітром кружля,
Чи вкриються цвітом сади,
Люблю тебе, щедра прибузька земля,
І буду любити завжди.

Слухаю: радісний день настає,
Ніжна ранкова зоря.
Гайворон, місто на Бугом моє, -
Сонячна доля моя.

Олександр БІЛЯТИНСЬКИЙ

ПІСНЯ ПРО ГАЙВОРОН

Я люблю тебе, місто над Бугом.
Де стрічав чарівні світанки...
Перші промахи, перша туга.
Найсвітліша любов-веснянка.

Приспів:
Гайворон - травня квітучого подих
Серцю наснагу дає...
Гайворон - скільки душевних мелодій
В назві твоїй виграє!

Я люблю тебе, місто над Бугом.
Верболозу зелені коси.
Над духмяним строкатим лугом
Нескінченного неба просинь.

Приспів.

Правий берег піднявся скелями.
В`ється річки шовкова стрічка.
Загадково шумить у темряві
На порогах крутих водичка

Приспів.

Моє місто над тихим Бугом
В кожній посмішці промениться...
Я стрічаюсь з тобою, як з другом.
Ти - дитинства мого столиця.

Приспів:
Гайворон - травня квітучого подих
Серцю наснагу дає.
Гайворон - скільки ліричних мелодій
В назві твоїй виграє!

ПРО АВТОРА

Олексій Андрійович Павличку народився 1950 р. В с. Тирлівці Бернадського району на Вінниччині. Батько Андрій Євгенович і мати, Ганна Павлівна, працювали у місцевому колгоспі. Закінчив Тирлівську восьмирічну і Шляхівську середню школи. Навчався у Гайсинському медичному училищі. Здобув спеціальність фельдшера. Трудовий шлях розпочав літпрацівником Гайсинської районної газети „Трибуна праці”. У 1971-1973 рр. Служив у армії на Далекому Сході і Уралі.
З 1974-го працює у районній газеті „Гайворонські вісті”. Голова первинної організації Національної спілки журналістів України і Всеукраїнської спілки краєзнавців. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім.. Т.Г. Шевченка. У жовтні 2001 року брав участь в роботі Установчого з`їзду профспілки „Журналіст України”.
Друкувався в обласних, республіканських і зарубіжних періодичних виданнях. Перевагу у творчості віддає темам відродження духовності, розбудови правової держави, краєзнавства.
Автор книг „Місто над Бугом-рікою” (перше видання – 2002) та „Православні храми Гайворонщини” (2003).

ПРИМІТКИ
1. Материалы и исследования по археологии СССР, №10, М. - Л., 1949, стор. 79.
2. Там же. М. 1960, №82, стор. 5 - 6
3. Бідзілля В.І. Залізоплавильні горни середини І тисячоліття н.е. на Південному Бузі. "Археологія", К., 1963, т.15, стор. 123 - 144.
4. "Родина". Российский исторический иллюстрированньш журнал. М., 1999 г., №8, стр. 33.
5. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. К., "Наукова думка", 1990, т.1, стор. 67
6. Сецинский Е. Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Кам.-Подольск, 1901, стр. 372, 373.
7. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. К., "Наукова думка", 1990, т.1, стор. 322.
8. Архив Юго-Западной России. К., 1890 г., ч.5, т.ІІ (вьшуск 2-й), стр. 266, 576, 669-670.
9. Кам`янець-Подільський міський державний архів. Ф. 226, оп. 79, спр. 3127.
10. Вінницький облдержархів. Ф. Д-471, оп.1, спр. 323, арк. 1 - 2.
11. Центральний державний історичний архів України. Київ. Ф. 442, Оп.1, Спр. 6533, арк. 5.
12. Кам`янець-Подільський міський державний архів. Ф. 226, оп. 79, спр. 3193.
13. Вінницький облдержархів. Ф.Д. 471, оп.1, спр. 625, арк. 1- 2 зв.
14. Сецинский Е. ТрудьІ Подольского епархиального историко-статистического комитета. Кам.-Под. 1901. стр. 362, 363.
15. Фабрично-заводские предприятия Российской империи. С.Петербург, 1909.
16. Сецинский Е. ТрудьІ Подольского епархиального историко-статистического комитета. Кам.-Под., 1901, стр. 362, 363.
17. Гульдман В. Населенньїе места Подольской губернии. Кам.-Подольск, 1893, стр. 87, 88, 451, 466.
18. Крьілов А. Населенньїе места Подольской губернии. Кам.-Подольск, 1905, стр. 297-299.
19. Кам`янець-Подільський міськдержархів. Ф. 228, оп.1, спр. 7470, арк. 2.
20. Збірник документів і матеріалів АН України. К.1952.
21. Памятная книжка Подольской губернии. Кам.- Подольск, 1911, стр. 150- 157,208.
22. Кам`янець-Подільський міськдержархів. Ф. 228, оп.1, спр. 8458, арк. 4.
23. Красівський Л. Геологічні досліди у Гайсинському повіті на Поділлі у 1916 р. К.
24. Коваль Р.М. Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії. К., 1988.
25. Вінницький облдержархів. Ф.Р. 2626, Оп.З, Спр. 27, арк. 19.
26. Там же. Спр. Р-40, оп.1, арк. 236.
27. Газета "Гайворонські вісті", 1998, №5.
28. Національний склад сільського населення України. Харків. 1927.
29. Газета "Слово і час" (м.Ульяновка, Кіровоградської обл.). 1 січня 1996 р.
30. Газета "Вогні комунізму" (м.Гайворон), 1982, №10.
31. Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська обл. К., 1972, стор. 181.
32. Там же.
33. Газета "Шлях комуни". 17 червня 1936 р.
34. Центральний державний архів вищих органів влади та управління (ЦДАВО) України. Ф.1, оп.16, спр. 1, арк. 20.
35. Газета "Гайворонські вісті". 17, 19 січня 1991 р.
36. Газета "Шлях комуни". 24 червня 1941 р.
37. Солгутовський Л.І. Нариси з історії Гайворонського краю. м.Ульяновка, 1999, стор. 95.
38. Центральний державний архів МО Росії. Ф. 240, оп.2779, спр. 1020, арк. 285.
39. Газета "Шлях комуни". 5 травня 1949 р.
40. Там же.
41. Відомості Верховної Ради УРСР. К., 1949, №2, стор.6.
42. Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська обл., К., 1972, стор. 184.
43. Газета "Шлях комуни". 8 квітня 1959 р.
44. Подольская губерния. Опьіт географическо-статистического описання В.К.Гульдмана. Кам.-Под., 1889, стр. 30-33.
45. Івченко А. С., К., 1999, НВП "Картографія", стор. 22, 63, 95.

ЗМІСТ

Вступ
І землероби, і металурги
Ранньослов`янський металургійний центр
У складі Київської Русі
Під владою Польщі
Народно-визвольна війна
Струньків і Ташлик Струньківський
У складі Російської імперії
Скасування кріпацтва
Село Гайворон
Борошно - до царського двору
Звідки походить назва
Паровозні гудки пробуджують тишу Прибужжя
На початку XX століття
Буремний сімнадцятий рік
У вирі громадянської війни
Роки 20-ті і 30-ті
Серцю мила вузькоколійка
Колективізація
Голодомор
З голоду вмирали і дорослі, і діти
Гайворон - районний центр
Масові репресії
За допущені помилки в газеті
Перед грозою
Велика Вітчизняна війна
Визволення
Відбудовчий період
Територія, грунти, корисні копалини
Гайворону - статус міста
В роки хрущовської відлиги
Місто розбудовується і розвивається
Наш тепловоз - вперед лети!
Спершу осідлали паровози
Місту - десять років
Клуб залізничників
Самодіяльних артистів знали і в столиці
Василь Стус - на гайворонській землі
Плани семирічки
Окраса міста - голубе плесо
Восьма п`ятирічка
Краєзнавчий музей
По досвід - у Гайворон
Початок перебудови
Гайворон має свій герб
1991-й-рік проголошення незалежності
На шляху до ринкових реформ
Протидіючи економічній кризі
Дивовижне поряд
Міст єднає не тільки береги
Піклуючись про рідне місто
Охорона здоров`я
Освіта
Кузня робітничих кадрів
Служити інтересам громади
В Гайворон їдуть зарубіжні туристи
Культура
Зелені легені міста
Земельна реформа в дії
Лицар пісенного мистецтва
Машинобудівному технікуму - 35 років
Є перший ширококолійний!
Відзначили ювілей
На гостину до Княгницьких
Гармонія творчості
2000-й рік. На рубежі двох епох
Христос повертається в наші серця
У Гайвороні розвивається підприємництво
Оновлюється поліграфічна база
Інтернет — у Гайвороні
Скільки тезок у нашого міста?
Цифри і факти
На порозі третього тисячоліття
Вони очолювали міську раду
Заслужені люди, письменники, вчені, громадські діячі
Почесні громадяни міста Гайворона
Там, де ми живемо
Вулиці
Провулки
Площі
Вірші і пісні про Гайворон
Пісня про Гайворон. Сл. А. Настенка, муз. О. Костюка
Гайворон - перлина Бугова. Сл. Л. Долі, муз. В. Нашемпи
Пісня про Гайворон. Сл. К. Лесєва-Леся, муз. М. Байбуза
Леонід Народовий. Над Бугом-рікою
Станіслав Стриженюк. Гайворон
Іван Гайворон. Гайворонський Триптих. Пам`ять. Пожежа. Буг.
Ігор Яворський. Гайворонський мотив
Костянтин Лесьєв-Лесь. Місто над Бугом. Гайворонська
рапсодія
Олександр Білятинський. Пісня про Гайворон
Олег Горбатюк-Доля. Пісня про Гайворон
Катерина Барановська. Тобі, мій Гайворон
Про автора
Примітки



відваги у боях з гітлерівцями. Під Гайвороном його дивізіон прикрив 9огнем переправу через річку Південний Буг. Фашисти обійшли артилеристів і створили загрозу оточення. Капітан Багримов особисто керував вогнем батарей. Примусивши замовкнути ворожу батарею, дивізіон в упор розстріляв піхоту противника. Ведучи вогонь поперемінно, артилеристи самі прикривали свій відхід".
Після важких боїв 29 липня Гайворон залишили останні частини Червоної Армії. З перших днів окупації вороги почали насаджувати окупаційний режим.
Гайворон став прикордонним населеним пунктом і увійшов до складу Миколаївської округи рейхкомісаріату "Україна". Тут розташувались гебітскомісаріат, служби безпеки і гестапо, прикордонна і жандармська комендатури, залізнична адміністрація, районна і селищна управи, поліція. В одному з кам`яних двоповерхових будинків була тюрма. Фашисти арештовували, катували, розстрілювали радянських людей, грабували і вивозили до рейху
майно, хліб, худобу і навіть чорнозем.
Людей, як худобу, виганяли до Німеччини. Тільки з Гайворона на каторжні роботи фашисти відправили понад 1400 чоловік. Молодь не хотіла їхати на примусову роботу, а тому хто як міг уникав відправки до Німеччини. Юнаки і дівчата переховувалися в льохах, лісах, сусідніх селах. Немало їх тікало вже з ешелонів під час перевезень до Німеччини. У відповідь на свавілля і жорстокість ворога створюється гайворонське підпілля. Одним з організаторів його був М.С.Корнійчук, який з`явився в Гайвороні з сусіднього Джулинського району Вінницької області. У березні 1942 року він разом з колишнім учителем С.Л. Федченком, працівником паровозоремонтного заводу М.П. Зимоліним (перед війною начальник протиповітряної оборони станції Овруч) та інженером О.Є. Беляковським створив у Гайвороні підпільну організацію. Агенти жандармерії влітку 1942 року дізнались

Comments