Ткаченко (Козопас) Олександр


Олександр Ткаченко (Козопас) (27 серпня 1937 року, с. Антонівка, Черкаська область) — український письменник, поет-байкар, гуморист-сатирик. Живе й творить в Запоріжжі.

Біографічні замальовки

Козопас штурмує Парнас

   Козопас… Таке жартівливе прізвисько дали Олександрові Ткаченку його колеги з «Веселої Січі». Чому? Тому, що він вийшов, як колись говорилося, з гущі народу (родом із села Антонівки Шполянського району Черкаської області), тож у дитинстві не міг не пасти кіз або гусей чи корів. По-друге, після закінчення військового училища він майже тридцять років служив у Збройних силах і, так би мовити, пас молоде воїнство. Не забував і про себе: до військової освіти добавив ще одну вищу (цивільну) – закінчив заочно факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. А по-третє, вийшовши в запас у званні підполковника, О.Ткаченко не вельми «розкошував» на свою пенсію, тому був змушений завести «кормилицю» - козу Азу, у якої, подейкують, молоко цілюще, мов женьшень або легендарна віагра.
    Поетичним словом Сашко «балувався» ще в юності (писав оди, присвячені молодим кралям), потім зрідка друкувався в армійській пресі (як правило, це були «датські» вірші та ще й написані на «общепонятном языке»), але коли повернувся на батьківщину і потрапив до кола запорізьких літераторів, в ньому ожило-воскресло «українство», а з ним – і нестримно-буйне почуття гумору. Вже перші веселі твори , написані О.Ткаченком рідною мовою, засвідчили, що в українську гумористику йде обдарований, оригінальний майстер із міцною козацькою закваскою.
    Невдовзі гуморески Олександра Ткаченка, сиріч Козопаса, стали окрасою альманаху «Весела Січ». Їх щедро й охоче публікували тижневик «Веселі вісті» (на жаль, він наказав довго жити, але Козопас устиг двічі стати його лауреатом) та інші періодичні видання. А кілька років тому О.Ткаченко став лауреатом Всеукраїнського конкурсу на кращу байку.
    Мені не раз доводилося бути свідком, як тепло сприймають гумориста слухачі, як щедро аплодують йому. Тим паче, що й читати свої тексти О.Ткаченко вміє достоту артистично (недарма він – неодноразовий переможець обласного конкурсу гумористів-виконавців «Пересмішник»). Взагалі ж, веселосічовик Козопас добре володіє словом, знається на ідіоматичному багатстві нашої мови, не боїться гостроти, хоча іноді, ніде правди діти, працює «на грані фолу». Він, що найсуттєвіше, бачить у житті смішне і визбирує його, щоб потім повернути народові збагаченим, відшліфованим і, до речі, в пристойній «упаковці».
    Благословляючи цю книжку в світ, не можу не висловити радості з приводу того, що наш народ не розучився жартувати і нині «командирує» в літературу людину талановиту, шляхетну і веселу. Як мовиться, з Богом!

Петро Ребро,
кошовий «Веселої Січі»,
лауреат премії ім. Остапа Вишні.



ЯК Я НАРОДИВСЯ

   Народився я 27 серпня 1937 року в селі Антонівка Шполянського району, що на Черкащині. Села майже не пам’ятаю, бо прожили ми в ньому дуже мало. Пам’ятаю лише комин на нашій хаті і те, що поруч був якийсь ставок, бо я в нього таки встиг залізти перш, ніж мене вигнав з води хтось із дорослих. Мені ж не було й двох років!
    Непорозуміння з моїм народженням розпочалися з першого ж дня. В метричному свідоцтві чомусь записали, що народився я 28 серпня. Ця прикра обставина не раз потім псувала мені кров. Я навіть на пенсію пішов на день пізніше! Та й під час служби в армії (а служив я майже три десятиліття), бувало, «обмиєш» 27-го свій день народження, а 28-го вранці командир уже носом крутить:
- А чого це від тебе теж спиртним несе? У тебе ж день народження сьогодні!  Ти що, зі вчорашнього дня почав святкувати, не витримав?
    І спробуй поясни йому! Він же вірить тому, що написано. А мені мама казала, що народився я таки 27-го! Вона ж краще знала!
    Народився я, кажуть, дуже з криком. А ви б не кричали на моєму місці? З’ясувалося, наприклад, що я – п’ята дитина в сім’ї. Це мене, звичайно, дуже роздратувало – чому не з мене почали? Маю, мовляв, брата і трьох сестер – і всі старші. А гратися з ким? Отож і кричав.
    Кричав ще й тому, що прийшов у цей світ з довжелезним списком недоліків та вад: голова майже лиса, в роті – жодного зуба, ноги не тримають, ходити не можу, мови не розумію і говорити не можу. Руки не слухаються, сидіти не виходить – лежиш горілиць, мокрі пелюшки до тіла липнуть – про памперси тоді ніхто й не чув не тільки в нашому селі, а, мабуть, і в самій Шполі!
    До того ж ще одна неприємність трапилася. Коли мені зав’язували пупа, то стара бабця-повитуха – чи то підсліпуватою була, чи випила трохи зайвого – ні сіло ні впало, раптом ляпнула, що немовлят було двоє. Що тут почалося!  Всі кинулися шукати друге, а його як корова язиком злизала! Не знаю, де воно шлялося три з половиною роки, бо зголосилося аж у березні 1941-го. А рівно через три з половиною місяці – війна розпочалася! От і не вір у кабалістику!
    Щодо мого майбутнього – думки присутніх розійшлися. Та ж таки бабка-повитуха сказала:
- Головою колгоспу буде. Ач, як репетує та кулаками розмахує!
    Її асистентка, трохи молодша і вертлявіша, не погодилася:
- Воєнним буде. Льотчиком. Льотчиків дівчата люблять.
    Як ви самі розумієте, з часом мені довелося вибирати між колгоспом та дівчатами. Вибрав, звичайно, дівчат. Але то вже інша розповідь…


Творчі надбання

   Олександром Ткаченком було видано кілька книжок, здебільшого, гумористичного спрямування.
   Наразі, приводимо твори Ткаченка (Козопаса) з книжки «Внутрішній голос»:

політика і фантастика
* «Огляд преси»
* «Монолог претендента»
* «Антична ностальгія»
* «Байстрюки»
* «Засланці»
* «Маєм те, що маємо»
історія і сучасність
* «Губернаторський постріл»
* «Історія»
* «Цивілізація прийшла»
* «Внутрішній голос»
* «Знала»
* «Беззубе щастя»
* «Клює»
* «Балада про кров’янку»
* «Навчив»
* «Колегам-гумористам»
* «Річний баланс»
козіада
* «Панегірик моїй козі»
* «Castigare ridendo mores»
* «Народи світу прославляють козу»
* «П. П. Ребру від кози Ази»
* «Кому платити»
* «До запоріжців»
мініатюри та без алегорій
* «Перша шлюбна ніч»
* «Щоб чужі боялися»
байки
* «Заслужений Гусак»
* «Хоробрі боягузи»
* «Рябко та Пудель»
* «Козел-депутат»
* «"Рідна" Свиня»
* «Півник-графоман»
* «Вовк та Ягня»
* «Півень та злодії»
* «Старший Брат»
* «Ода і Байка»
* «Коса і камінь»

    Додаємо тепер,  твори Ткаченка (Козопаса) зі збірки прози - «Лівий крен»:
* «Я вам таки скажу»
* «Моя шкільна наука»
* «Мій арсенал»
* «Чоботи»
* «Сталінград»
* «Як стати класиком»
* «Гонорар»
* «Рекордсмени»
* «Хунвейбін»
* «Знешкодили диверсантів»
* «Талант»
* «Бродяга»
* «Похоронений живцем»
* «Баба Мотя»
* «За одним зайцем»
* «Сусіди»
* «Освоїли нову техніку»
* «Як писати детективний роман»


Корисні посилання
Subpages (54): View All
Comments