ГУМОРЕСКИ Автор: Павло Глазовий

      *    *    *    *    *
        
        Бобина 

Десь у клубі виступав 
Лектор із столиці. 
Вчив людей, як піднести 
Урожай пшениці. 
Як з’ясована була 
Істина остання, 
Лектор звично запитав: 
- В кого є питання? 
До трибуни підійшла 
Тітка Василина. 
- Ви, пожалуста, скажіть, 
Що це за бобина? 
Взяв бобину вчений муж, 
Довго роздивлявся: 
От так штука, от улип… 
От тобі й попався.. 
Витер хусточкою злак, 
В рот до зуба суне, 
Раз куснув, а потім ще – 
Та убік як плюне! 
- Що за витівки такі? - 
Грім на тітку мече. – 
Що ви тичете мені? 
Це ж драже овече!.. 
Тітка дивиться в лице, 
Сміх її аж трусить: 
- Що то вчений чоловік! 
Що не дай розкусить… 


*    *    *    *    *

Байка про курячі яйка

Сіла баба біля столу, 
Біблію чита. 
Раптом двері рип -у хату 
Німець заліта. 

- Гутен таг! - гука з порогу. - 
Яйка, млеко, шпік! - 
Баба Біблію відклала 
Й сплюнула у бік. 

- Про які ти яйка мелеш? 
Де тепер вони? 
Ти ж поїв курей у мене 
Ще під час війни. 

- В німця очі зразу стали 
Вогкими від сліз. 
- Я для вас гуманітарний 
Підмога привіз... 


*    *    *    *    *

                   Босий студент 

Цілий рік студент провчився майже без просвітку 
Та й приїхав відпочити до батьків улітку. 
Вклала мати сина спати з дальної дороги. 
— Що він тільки, — каже батько, — узува на ноги. 
Обносився, обтріпався, посіклось на шкурки. 
Колись отак узувались безпритульні вурки. 
Взяв смолу він, дратву й шило ще й циганську голку, 
Довів якось черевики синові до толку. 
Син уранці підхопився, скочив на підлогу. 
Що за диво? Не налазить черевик на ногу. 
Батько збоку утішає: — Не журися, хлопче. 
Нога в тебе чималенька, за півдня розтопче. — 
Син хитає головою: — Думали б хоч трішки. 
Нащо було зашивати нові босоніжки?



*    *    *    *    *

В кого батько розумніший 


Сперечаються хлоп'ята, жваві дошкільнята. 
— А наш татко розумніший за вашого татка! 
— Чого ж це він розумніший? 
— Того, що наш татко 
Грошей вашому позичив отако багато. 
— Не хвалися, бо розуму в нашого хватає. 
Він як гроші позичає, то не повертає. 



*    *    *    *    *

         Варивода

 

Увійшов поважний дядько до їдальні зранку. 
Пильним оком подивився на офіціантку. 
— Скиньте, — каже, — цей передник в білому крохмалі, 
А надіньте фартушину, всю в олії й салі. 
Розпустіть своє волосся, хай звиса до носа. 
Не дивіться так привітно, а спідлоба й скоса. 
Принесіть мені тарілку бовтаного супу, 
Перепалену котлету і картоплі купу. 
Молода офіціантка знизує плечима. 
— Ви хильнули чи, можливо, інша є причина? 
— О, причина, — мовив дядько, — багатьом відома. 
Почувати себе хочу в їдальні, як дома.



*    *    *    *    *

             Герой 

 

Вернувся татко із Кавказу, 
Вхопив синка на руки зразу: 
— Чи був, синочку, хтось у нас, 
Коли я їздив на Кавказ? — 
А той говорить: — З яродрому 
Один ходив до нас додому. 
Все говорив, що він пілот, 
Що дуже любить самольот. 
Своїм геройством вихвалявся, 
А сам без мами спать боявся.


*    *    *    *    *

               Голуб'ята 

 

В санаторії зустрілись Сидір і Варвара. 

Покохались, полюбились, як голубів пара. 

Він підтоптаний добряче, а вона — ще дівка. 

В нього лисина, а в неї — в кучерях голівка. 

Він шептав їй: — Не боюся ні людей, ні суду. 

До кінця тебе, Варюсю, я кохати буду. — 

А вона аж умлівала, дивлячись на нього. 

— До кінця любити будеш? Тобто до якого? — 

Він як голуб до голубки, припадав до дівки: 

— Ясно, серце, до якого. До кінця путівки.


     *    *    *    *    *

 Дві поради 

 

Прийшов хворий до лікаря. 
— Кепське, — каже, — діло. 
Ломить ноги, крутить руки, туситься все тіло. 
— Де працюєте, шановний? 
— Тут, у нашім місті. 
— А яка у вас зарплата? 
— Півтораста-двісті. 
— Я вам раджу калорійні споживать продукти, 
Масло, ряжанку, сметану, овочі і фрукти. — 
Це пішов. Заходить інший. Горбиться і стогне. 
— Щось я, — каже, — худну й худну. Тіло просто сохне. 
— Заробляєте ви скільки? 
— Пенсію приносить 
Листоноша. Небагато, та для мене досить. 
— То давайте, — каже лікар, — на ходьбу натиснем. 
Більш бувайте на повітрі, заряджайтесь киснем.



    *    *    *    *    *

              Диплом 

 

Мав сина гордий багатій. 
То був не син, а божа кара. — 
Картяр, гуляка, лиходій, 
Ледачий бовдур і нездара. 
Не шкодував грошви татусь, 
Не полишав синочка в скруті, 
А той, не дуючі і в ус, 
Сім літ учився в інституті. 
І ось одержувать диплом 
Він скаче в місто скакуном. 
Спинився кінь біля воріт, 
Студенти збіглися веселі. 
Лакей гуляки, сивий дід, 
Диплом виносить на тарелі. 
Зареготав багацький син, 
Старого ляснувши по спині: 
— Неси диплом іще один — 
Моїй чудесній конячині. — 
Старий віддав йому чолом: 
— Розумно зволили сказати. 
Якщо ослу дали диплом,

Чому ж коневі теж не дати?

 

З вірменського гумору 


    *    *    *    *    *


              Де беруться діти 

 

— Де взялися ми? — онуки спитали в бабусі. 
А бабуся пояснила в старовиннім дусі: 
— Тебе знайшли на капусті, тебе — в бараболі. 
Тебе знайшли під вербою, тебе — на тополі. 
Тебе знайшов на соломі біля клуня татко… — 
І тут раптом обізвалось якесь онучатко: 
— От сімейка, так сімейка!  Хоч тікай із дому. 
Хоч би одне появилось на світ по-людьському…



     *    *    *    *    *


                    Дегустатор 

 

Піп Антоній, що ніколи не вживав спиртного, 
Якось випив у буфеті коньяку міцного 
І промовив: — Безподобно! Отрицать не можна. 
Це божественний напиток, но ціна — безбожна.


     *    *    *    *    *

 

                     Болільник 

 

Ой ховають болільника, а це вам не жарт: 
Десь на матчі на футбольнім оглушив інфаркт. 
Сонце сяє, квітнуть квіти — золота пора. 
Матч по радіо транслюють, йде футбольна гра. 
Раптом мертвий віко скинув, у труні встає 
Та й питає: — Хто там грає? Хто кому дає? — 
І сказав йому товариш, відігнавши мух: 
— Нашим знову наклепали. Спи вже краще, друг…


        *    *    *    *    *


     Балакучий Пилип 

 

Серед ночі по провулку 

                    шкандибав Пилип. 
Раптом вибіг з підворотні 

                    здоровенний тип. 
Ледь не плаче: — Ой братишка, 

                    може, скажеш ти, 
Де міліція районна. Як туди пройти? — 
А Пилип знизав плечима: 

                    — Як тобі сказать? 
Звідсіля до неї буде кілометрів п'ять. 
— А дільничний де приймає? 

                   — аж трясеться тип. 
— Та ніхто тут не буває, 

                  — відмахнувсь Пилип. 
Тут міліції ніколи не стрічав ніхто… 
— Ну, тоді витрушуй гроші 

                     і знімай пальто!


         *    *    *    *    *



Comments