18. Описання сотні

ГЛАВА ВОСЬМА

ОПИСАННЯ СОТНІ

     Докладні описання Городнянської сотні, населені пункти якої в наші часи входять до складу  Городнянського та Ріпкінського районів, збереглись в „Генеральному слідстві про маєтності Черніігвського полка” (1729–1730), ревізьких полкових книгах (1740–1748) і так званому Рум’янцевському описі  – „Генеральному описі Малоросії” (1765–1769), до яких увійшли данні про населені пункти та їх жителів чоловічого полу.

      При проведенні слідства для встановлення прав власності на маєтки Чернігівського полку (1729–1730) за гетьманство Д. Апостола, записувались свідчення місцевих старожилів – „сказки тамощніх старожилів” та розглядались наявні документи.      Із Рум’янцевського опису вціліли ревізькі полкові книги, в яких описані 7 із 10 існувавших полків: 35 міст, 61 містечко, 792 села, 206 деревень та 11 слободок. Збереглись докладні описання п’яти полків (Чернігівський полк, частина Київського, Ніжинського, Стародубського, Прилуцького полків та Смілянська сотня Лубенського полку).

      Описання Городнянської сотні займає 3 томи: Том ХІІ (703 листи), Том ХІІІ (1012 листів), Том XIV (973 листи). Описання Седнівської сотні, частина сіл якої входить ло складу Городнянського р-ну: Том XV та Том XVІ.

     „Генеральний опис Малоросії” –  148 фоліантів по 1000  листів знайшов секретарь Чернігівського губернського статистичного комітету  О. М. Лазаревський (1834–1902), визначний історик, друг Т. Г. Шевченка. Він же у середині ХІХ ст. знайшов в архіві губернського правління серед справ бувшої Малоросійської Колегії рукописи: „Описання Чернігівського намісництва” (1781 р.)  Д. Р. Пащенка та „Чернігівського намісництва топографічне описання” (1782–1786) А. Ф. Шафонського (1740–1811).       

      Історики встановили: Афанасій Филімонович Шафонський  для свого „Описання”, багатого на етнографічні та історичні матеріали, частину статистичних данних запозичив з праці  Д. Р. Пащенка (1781).   Дмитро Романович Пащенко (1759–1809)  ж подав саме ті дані, що не могли бути зібрані кабінетною працею, а вимагали детального вивчення на місцях. Залишилось порадіти, що праця городнянського історика не зітліла в архівах Малоросійської колегії. Пролежавши 85 років, у середині ХІХ ст. вона, нарешті, знайшла свого законного видавця в особі Чернігівського губернського статистичного комітету.

      Підпис – „військовий товариш Дмитро Пащенко  прописаний на всіх із 245 листів „Описання”.  Його автор  колезький асесор Д. Р. Пащенко  – місцевий житель. Був: гаадяцьким полковим канцеляристом (1774–1777), військовим канцеляристом Другої Малоросійської колегії (1777–1783), займав посаду городянського підкоморія. З 1777 р. по 1779 р. Пащенко був „використанний” для описання та розподілу Гетьманщини на намісництва (губернії)  за особливим дорученням генерал-губернатора Рум’янцева.  В новоутвореному Чернігівському намісництві (30 січня 1782 р.) під керівництвом губернатора  А. С. Милорадовича Д. Р. Пащенко став секретарем першого департаменту губернського магістрату,  згодом О. М. Лазаревський служив там урядником.  

Городнянська сотня

      Городня, містечко.

      „За сказкою тамощніх старожилів”, записанною для „Генерального слідства про маєтності Чернігвського полка” (1729–1730), Городня після польского панування стала полковим ранговим маєтком –  була „на уряд полковників чернігівських”. Із „Генерального слідства”, для якого збирались данні про поспольство (селян), відомо, що селянських дворів на той час в Городні було 43. Із них 29 – грунтових, тобто селян, які мали землю та робочу худобу (їх ще називали тяглими або, згідно Литовського статуту, отчинними) та 14 – городників (ці селяни заробляли хліб на чужій землі). Полковником в Чернігові „на ранг” якого виконували повинності посполиті Городні був тоді Михайло Богданов.

      В часи Гетьманщини селяни „робили панщину” 2–3 дні на тиждень. Товариство (козаки), як військовослужбовці, мали власну землю і звільнялись від „підданства та послушенства”, яке вимагав власник маєтності  – „державця”.    

      Північна межа Городнянських грунтів відома із універсала гетьмана                                   І. Скоропадського. 12 січня 1719 р. він „грозно наказав” дотримуватись меж земель, визначених за „панією Марією Лизогубівною Бутовичовою, асаулівною енеральною”, таким чином: „початок границі взявши від р. Смяч, де річка В. Студенець в Смяч впадає, йти повз Великого того Студенця, а переправивши той Студенець бором і дібровою до П’ятницького і до Хотівлянської дороги, і по правій стороні оної дороги: бор, діброва і поля до Довгалівого логу, предреченого городницьким обивателям; також і в лівій руце В. Студенця давні сіножаті їм –  городнянам; а панеї Бутовичової – в лівій же руце  тоєй Хотівлянської дороги визначена в другому місці, в острову Черемошне –  почавши від Голеватого болота, йти мимо попову ниву через діброву і через Євдокменкову ниву, пополам розділену, і знову дібровою до сіножаті Стефана Карноуха, отамана городницького, а поза отаманською сіножаттю уз Кривець болото (якого болота по обох сторонах суть сіножаті здавна городнянами заживані і впредь в їх же володінні бути маючиє, а болш вже внов там оних за границею городняни розробляти не повинні) і от тоєй отаманської сіножаті до попової ниви, по правій стороні діброви: ліс, сіножаті і поля – городнянам, а по лівій стороні: діброва, ліс і поля – панеї Бутовичової; в третьому мєстцу, під Солонівкою, границя взята від болота Ростопти чрез дорогу Солонівську і Жабчицьку до другого болота, прозиваємого Тягле, которе впадає у болото Кругове; по правій же руці: ліс, болота, сіножаті і поля робочі до Городні, а по лівій руці то же ліс, діброви і поля панеї Бутовичової”.



 

       9 жовтня 1722 р. в Бутівці „полковник гадяцький і кавалер македонський” М. Милорадович наказав бутівському старості оберігати бутівські грунти від городнянців: „почавши від Осинового лугу через ліс Пічище, одтоль у Лешкове Будище, з Лешкового Будища у Байкачов луг, тим Байкачовим лугом у Хомино гумнище, з Хоминого гумнища у Круглі Лози, з тих Лоз у Жоравок Великий, з Журавка у Артин, з Артина у Хведосово гумнище, з того Гумнища у Метлаху, а від тієї Метлахи –  от Боровичан у Вовчиї Кургани, з Вовчих Курганів у Крушняк, а звідти через поле в Курганне, з того Курганного у Столище – де 3 брати Хващі розмежовали і обдалі, з тих Столлища у В’юницьке болото”.

       За данними „Генерального опису Малоросії” (1765–1769), в Городні в цей час нараховувалось 167 дворів, 24 селянські двори – „на уряд” чернігівського полковника Петра Милорадовича. В містечку дві церкви: церква Св. Трійці з двома престолами – Зішестя Св. Духа та Успіння Богородиці  і церква Св. Василя.

      Якою була Городня  наприкінці існування сотні, можна відповісти цілком достовірно.  

     „Описання Чернігівського намісництва” (1781 р.): Городня (51° та 45' північної широти, 49° з половиною довжини) заснована при зливанні двох невеличких річок, знаходиться на шляху з Чернігова до Стародуба та Смоленська, в 50 верстах від Чернігова, 43 – від Березни, 27 – від Седнева, 36 – від Добрянки, 12 – від Дроздівки (Дроздовиці), 9 – від Бутівки, 6 – від Рудні Політичинської (Політрудні), 126 – від Стародуба, 20 – від Білоруської губернії, 95 – від Білиці Могильовської губернії.

      В Городні (довжина 1,5 версти, ширина 1 верста) –  149 дворів та 205 хат. Обивателі міста: шляхетство (дворяни) – 8 чоловік, різночинці – 14, протопоп – 1, намісник – 1, попів – 3, диякон – 1, виборні козаки (військові жителі сотні, які мали власну зброю, коня та мундир) – 9 дворів та 17 хат, підпомічники (бідні козаки, кошти для яких збирались з декількох дворів) – 27 дворів та 35 хат, козацькі підсусідки (підсусідки - це селяни, які не мали ні землі, ні хати) – 4 двори та 9 хат, рангові посполиті  – 41 двір та 45 хат, різночинницькі підсусідки – 87 дворів та 99 хат; в т.ч.  мастерові: ковалів – 5, слюсарів – 2, шевців – 6, чоботарів – 7, м’ясників – 7. Більшість дерев’яних будинків вкрита соломою.  

      Будинок сотенного Городнянського правління складався із двох покоїв, за тодішнім висловлюванням. В одній будівлі знаходилась караульна, а в другій  амбар для продажу казенної солі. А ще були партикулярні будинки більше двох покоїв. Оскільки Городня на цей час ще була головним містом сотні, то і просторі будинки у місті належали головним чином військовій старшині. Зокрема, бунчуковим товаришам – Василю Ждановичу та Григорію Дубовику, осавулу полковому – Івану Дубовику, сотнику – Василю Миткевичу, роїщанському сотнику – Івану Нехаєвському, військовому товаришу – Семену Миронову та значковим товаришам Якову Довгалю та Івану Лопатку,  військовому та полковому канцеляристам – Осипу Лопутку та Дем’яну Бортовецькому, возним – Осипу Холодовичу та Оксентію Понищатенко, можливо, тому самому, що був пізніше полковим суддею і збудував в 1781 р. Свято-Миколаївську Церкву. Ще кілька будинків були власністю протопопа Григорія Рогаля, священників Семена Дейнеки та Мойсея Холодовича.

       На Свято-Миколаївському кладовищі збереглась могила сина священника Мойсея Микитовича Холодовича – бунчукового товариша Осипа Мойсейовича Холодовича – почмейстера (1783) та засідателя Городнянського земського суду (1791). Дружиною О. М. Холодовича була Пелагея Сукницька, дочка городнянського сотника.

      З „Чернігівського намісництва топографічного описання” (1786) відомо, що в Городні: житлових будинків – 190,  казенних будинків – 3,  лавок – 42. Річку перегорожували 2 греблі з 8 колами та 4 коморами. Вітряних млинів – 5. Всіх споруд в місті – 244. Жителів в Городні 1650 (786 чоловічого полу та 864 жіночого полу): купців – 32 (14 ч., 18 ж.), міщан – 787 (387 ч., 400 ж.); козаків – 162 (84 ч., 78 ж.); селян володільницьких – 556 (236 ч.,, 320 ж.); священо- та церковнослужителів – 53 (29 ч., 24 ж.). В т. ч: живописці або маляри – 2, столяри – 1, м’ясники – 6, чоботарі або шевці – 13, кравці – 3, булочники – 17, цирюльники або брадобреї – 2, колесники – 4, кожевники – 3, слюсарі – 1, ковалі – 1, гребенник – 1, бондарі – 3, гончар – 1, ткач – 1, винокури – 7. З 1792 р. в звіті показуються єврєї, яких було на той час 335 чоловік.

       Городня складалась з двох частин – першої, що знаходилась ліворуч річки Городні і називалась Красною, від назви Красної вулиці, яка, за переказами, отримала свою назву за прізвищем городового отамана Красного, і другої праворуч – Максимівки (тепер – Пролетарська) або Хвосторювки. Перша із-за першого жителя Максима, а друга невідомо із-за кого.

       Вулиця Красна, яка починалась від Чернігівського в’їзду, доходила до соборної церкви та торгівельної площі, на якій торгували 34 лавки соборної церкви та 7 м’ясних лавок. Від чотирьохкутної площі площі починалась Трубівка, де колись поселелись козаки Труби, яка доходила до місця зливання  Чибрижа та Брутівки в річку Городню. Вулиця Стародубська вела до  Стародубського виїзду.

       Присутствені (адміністратівні) місця, кількістю – 7, знаходились над річкою на старому розбитому городищі. Для дворян, купців та міщан існували: повітовий суд, дворянська опіка, нижній земський суд, міський магістрат, сиротський суд, словесний суд та загальна шестигласна міська дума. Присутніх лиць – 25, посад – 9: городничий, стряпчий, казначей, землемір, повітовий предводитель дворянства, міський голова, міський староста, штаб-лікар та лікар на місці доктора. Городничому підчинявся штатної роти обер-офіцер та штатна військова команда із піших солдатів та драгунів, якими командували десяцькі та соцькі із міських обивателів. Їх обов’язком було: „збереження благочинія, тиші та цілістності міста”. Духовне правління із протоієрея та декількох прихідських священиків судило духовні діла.

      Для більшості жителів, за відсутністю в містечку виробництва, головними заняттями були хлібопашество, чому сприяло розташування міста на рівному та трохи підвищеному місці та наявність пахотної землі, винокуріння та торгівля. Торгівля була представлена кількома видами і у вигляді  лавок з красними  і дрібними товарами, продуктами, напоями та м’ясом, і у вигляді щорічних тижневих ярмарок: на день Петра і Павла 12 липня і в день Преподобної Параски 27 жовтня. І нарешті в формі щосуботніх торгів. Ярмарки в ці дні відбувались в Городні ще і у ХХ столітті. Учасниками їх були, як жителі Городні та сусідніх сіл, так і приїжджі торговці з Чернігова, Ніжина, Стародуба, Березни, Седнева, Семенівки та поселень старообряців: Климова, Добрянки, Єленки, з околичних поселень, з Білорусії та Росії. У другій половині ХІХ ст. (1874 р.) коней, за якими в Городню приїзжали навіть з Мінської та Могилівської губернії,  та худоби продавалось до 1000 штук. Ярмарки відбувались 4 рази в рік. На Параскевієвській ярмарці продавалось товарів на суму 13610 карбованців, а на Георгієвській – 8000.

      Якщо розглядати асортимент товарів, то він був для тогочасної кількості жителів величезним. Добрянські купці приїжджали в Городню з милом  та вичинними шкірами; купці з Могильовської, Орловськї та Курськї губерній – із хлібом, медом, сіллю, рибою, дрібним красним товаром, дерев’яним, скляним та глиняним посудом, лісом,  залізними та мідними виробами. Продавались на ринку і місцеві вироби. Щоб мати шматок хліба, в Городні та сусідніх ринках, наприклад в Седневі, мусили вести торгівлю не тільки городнянці, а й жителі сіл, де головним заняттям було хлібопашество та лісових сіл.  

      Якщо раніше засоби для існування в багатьох випадках давала та ж сама горезвісна продукція – винокуріння прогресувало, а хліб став головним довізним товаром, що завозивсь з Єлізаветграду  (тепер Кіровоград), Севська, Курська та Орла, то наприкінці ХVIII ст. приватне винокурення було знищено. Це було щось на зразок сучасного самогоноваріння.

      Спеціалізацію поселень сотні визначали грунти. Академик Гіндельштадт  записав в своєму щоденнику (1774 р.), що в Чернігівському полку переважно вирощували: рож, гречиху, овес; менше сіяли: пшеницю, ячмінь, просо, коноплю та льон. Якщо на півдні сотні селяни пахали великими українськими плугами, для яких потрібні чотири воли, то на півночі пахали плугами, схожими на російську соху, для яких достатньо двох волів. Але часто селяни використовували соху та одного коня. В більшості сіл Городнянської сотні теж успішно займались хлібопашеством. Були і такі села, які разом з хлібопашеством займались продажем дров, наприклад – Листвен та Лиственська слобода, що знаходилась напроти села через р. Руду.

      Частина лісових сіл – Гніздище  та сл. Столпівка, хоч і не мали багато землі, але її було достатньо, щоб вирощувати, а не купувати хліб. Деяким лісовим селам (Будище, Гніздище, Невкля, Стовповка),  хліб доводилось купувати в сусідніх селах через те, що пахотної землі було недостатньо. Для таких сіл головним заняттям було виготовлення різноманітних „лісових товарів”. Так, крім продажу дров,  жителі сл. Будище („будами” називались лісові підприємства), виробляли і продавали вози, личані мотузки та дьоготь, а жителі д. Невклі: дошки, дерев’яне (палене) вугілля та дьор.

      В міру можливостей і забезпечення сировиною та природними ресурсами всі поселення сотні розвивали різні промисли. Наприклад, виявились вони у млинах, сукновальнях та винокурнях, залізних, склоробних та паперових заводах, виготовленні гончарних виробів, дерев’яного посуду та іншої продукції.

        Іншими лісовими промислами займались cтрільці, бобровники і пташники, які мали свого отамана та користувались особливим захистом. Перший з універсалів, який їх захищав, – це універсал В. Дуніна-Борковського від 5 грудня 1677 року. За це вони повинні були надавати дичину, хижих птахів, шкіри, міхи, мед та гроші, сума яких з часом значно збільшилась.  Кількість мисливців постійно збільшувалась. В першій половині XVIII ст. в Городнянській сотні було 68 стрільців. За рік вони здавали  50 куниць, 50 лисисиць, 300 пар рябчиків, 120 зайців. Коли дичини стало мало, вийшов Царський указ (28 січня 1724 р.), в якому згадувались і городнянські стрільці – їм необхідно було сплатити за полювання півтораста карбованців в рік. Наприкінці існування сотні (1774 р.) в Перпиському курені нараховувалось 43 стрільці  (с. Хоробричі – 17, с. Ваганичі – 7, с. Хотівля – 6), в Мощонському  – 23 (с. Автуничі –  5, с. Мощенка – 11, с. Старосілля – 7).   


 

     Тепер безпосередньо про поселення Городнянської сотні.

     Автуничі (Овтуничі), деревня.

      І.Генеральне слідство(1729–1730): 14 дворів, володіння Степана Тарновського. Раніше було володінням полковників Якова та Єфима Лизогубів, Павла Полуботка. Законність встановлення млина на р. Вербч Агафія Степанівна, вдова Тарновського, доводила універсалом Скоропадського  на Автуницькі та Мощонські грунти (1717 р.), купленими її батьком Стефаном Бутовичем (помер 13 січня 1717 р.). Від „автуницьких і мощонських людей з отчиною і з протчими бортними, в інших інших місцях будучими, соснами”  генеральний осавул С. Бутович отримав грунт  Кримок (острів Кримок), який віддав зятю – військовому товаришу Стефану Тарновському. В цьому ж грунті, під Мальчою, на р. Вербчі був влаштований млин о 2 колах (універсал від 19 серпня   1717 р.).

      ІІ.Генеральний опис(1765–1769): козацьких дворів – 20,  сел. дворів – 6, вол. Я. Тарновського.

     Під час поземельної суперечки Яків Тарновський стверджував, що всі Кусіївські грунти, були куплені його батьком – С. Тарновським, зятем                  С. Бутовича, але земельні кріпості на них втрачені, а переписці самовільно уступили землі чернігівському полковнику Павлу Полуботку, який  самовільно привласнив їх собі. Полуботку в Городнянській сотні також належали грунти поблизу поселень: c. Здраговка,  с. Жабчичі, Хоробричі, д. Перепис, слоб. Деревинь, д. Овтуничі.  Слобода Деревини була заснована на  грунтах, що починаються від Кусеїв –  при д. Овтуничі та д. Перепис.

      Овтуницький отаман Авдій Силенко в розиску про неправильну скупку козацьких земель Степаном Тарновським показав: „же минулого 1722 р., коли Павел Сачок (овтуницький козак) пішов до п. Терновського, продавати грунту свого, теди я, поїхавши з сином його, Сачковим, до п. полковника нашого чернігівського, доносилем же: Павел Сачок напив в шинку      п. Терновського конь озем і без відома жени і дітей своїх пішов до    п. Тернавського продавати грунта свого; але жена і діти не хотять продавати оного і просять милості Вашої, таковий лист до п. Терновського: жеби             п. Терновський наказав шинкареві своєму, напойшого конь озем, прийняти, якоже і видано таковий лист, по прошенію моєму, по котрому, хоч і послала Сачкова жена гроші до шинкаря, але не прийняв, а його, Павла Сачка, отримавши оного панського листа, вигнав вон з двора п. Тернавський, тоді по розсказанню п. сотника нашого городницького, взявши його, Сачка, забили в колодку”.

      Андріївка, село при болоті Роздори.

        І.„Генеральне слідство”: 45 дворів, раніше полкових. Володіння бувшого сотника дружини Марії (універсал Скоропадського від 22 травня  1715 р.). Млин на р. Роздори та 2 млини на р. Карпілівці. Була заселена, як слобода на землях, куплених Андрієм Стаховичем у хоробицьких козаків та стрільців.

       ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 21, вол. бунчукового товариша А. Стаховича. Андріївський кінний завод у 1786 р. належав бунчуковому товаришу Петру Стаховичу.

        В 1715 р. універсал Скоропадського на слобідку Андріївку отримала: „Марія Лисичовна  Стаховичева, оволоділа сотникова городницька, маючи в своєму володінні слобідку Андріївку, частину на куплених від покійного мужа її грунтах, а частину на вільних хоробрицьких, між сельцями Перепис і Хоробричі, прохала нас про оборонний універсал”. Універсал Скоропадського (1715 р.) підтвердив їй також володіння селом Семківкою, половинами сел Пекаров та Рогинцов і слобідками Бириловка та Кусіївка. Церква Різдва Богородиці.

     Берилівка (Бирилівка), деревня при р. Тетиві.

      І.Генеральне слідство”: 15 дворів. Заселена А. Стаховичем на Сеньківських грунтах.  Універсал від Скоропадського він отримав 11 жовтня 1709 року. Потім Берилівка стала володінням його вдови Марії Стаховичової – 5 дворів (універсали Скоропадського від  22 травня 1715 р. та 13 червня  1716 р.). Млин на 2 кола на р. Тетиві був поділений пополам з „законниками монастиря Єлецького чернігівського” (універсал Скоропадського від 22 травня 1715 р.).

     ІІ.Генеральний опис”: сел. дворів – 2, вол. Івана Бороздни.

     Бурівка (Буровиця), село при озері Рудці.

      І.Генеральне слідство”: 101 двір належить до полка,  володіє ніжинський полковник Петро Толстий, як посагом дружини Уляни, дочки Скоропадського. Раніше село належало якомусь пану Страшевському та його зятю Лежинському. Я. Лизогуб віддав Бурівку наказному полковнику  М. Грембецькому. Потім Бурівкою володів В. Борковський, а за ним       І. Скоропадський.

      ІІ.Генеральний опис”: козацьких дворів  4, сел. дворів – 69, вол.  бунчукового товариша Семена Лизогуба. Церква Різдва Богородиці.

       В 1730 р. відбувся розподіл спадщини гетьмана Скоропадського, про що було складено акт: „Я, Уляна, дочка Івана Скоропадського, гетьмана, бувшого полковника Петра Толстого дружина, сім роздільним листом, проголошую, що сестра моя старша, Ірина Іванівна, дочка і дружина бунчукового товариша Семена Лизогуба, по смерті родителя нашого гетьмана Скоропадського в 1723 р. по сей рік, в державній колегії іноземних справ мала справу з матір’ю своєю, мачухою Анастасією Марківною, гетьманшою Скоропадською, і зі мною, Уляною, про залишені по смерті родителя нашого, матки, також і моєї матки: рухомі і нерухомі маєтки, котрі вона, сестра моя, доходила, а нині про ту нашу справу, поговоривши полюбовно з доброї волі нашої, вчинили розділ між собою і домовились на тому, що село Бурівку та інші села, деревні та слобідки і прочия нерухомі маєтки, до них, що були власністю родителей моїх та її, Ірини, матки, в полку Чернігівському, все без залишку, я Уляна з-під мого володіння їй, сестрі моїй, у володіння вічне уступаю”.

      ІІІ.„Описання намісництва”: володіння бунчукового товариша Петра Лизогуба, жалуване „височайшою грамотою предкам його від створення мира 7198 р., вересня 20”. Село знаходиться в 38 верстах від Чернігова, 7 – від д. Невклі, 5 – від  с. Вифостова, 8 – від с. Свинопухи, 5 – від Тупичева. Положення має на стовповій дорозі із Городні в сл. Добрянку; від пахотного поля при лісах на рівному місці по обох сторонах р. Дроздовиці, на якій плотина з 1 амбаром о 2 колах; в сьому селі церква дерев’яна – 1, жилий дім оного бунчукового товариша Лизогуба о 6 покоях; винокурня о 10 котлах, зимою цідять горяче вино.

     Бутівка, село при болоті Кристопівському.

      І.„Генеральне слідство”: 58 дворів, поселена на полковій землі, володіння гадяцького полковника Михайла Милорадовича, як посаг від генерального осавула Стефана Бутовича. В монаршій жалуваній грамоті               С. Бутовичу (1718 р.) значиться, що Бутівка поселена ним на Солонівських грунтах більше 20 років назад.

      ІІ.„Генеральний опис”: Селянських дворів – 19, володіння вдови гадяцького полкоовника Уляни Милорадович. Церква Покрова Богородиці.

      ІІІ.„Описання намісництва”: священник – 1, посполитих Івана Бутовича – 11 (15), посполитих Степана Бутовича – 18; знаходиться в 3 верстах від сл. Жабчицької, 8 – від м. Городні, 4 – від   с. Солонівки. Положення має в рівному низькому місці, при пахотному полі та рощі; в сьому селі церква дерев’яна – 1, проїзжий дім о 4 покоях належить обом Бутовичам. До села пахотної землі та сінокосу належить посередньо, лісу також не скудно; обивателі місцеві займаються єдино хлібопашеством.

     Ваганичі, село при болоті Вершини.

      І.„Генеральне слідство”: 44 двори, після смерті Скоропадського володіння гетьманши, у 1730 р. їх дочка Уляна Іванівна, дружина Петра Толстого, написала уступний лист С. Ю Лизогубу. Слободою Ваганичі  поселив чернігівський полковник В. Борковський, після нього це було володіння полковника Григорія Самойловича –  Гетьманича, потім М. Грембецького та його сина  Ф. Грембецького, а згодом село дісталось І. Скоропадському.

      ІІ.„Генеральний опис”: козацьких дворів  – 3, сел. дворів – 12, вол.  колезького асесора, директора прикордонної таможні Михайла Євреїнова –  спадщина його дружини, предком якої був гетьман Скоропадський; 4 двори – вол.  бунчукового товариша Івана Стаховича. Церква Св. Миколая.

     Вихвостів, село при болоті Развині.

     І.„Генеральне слідство”: 74 двора належать до полка, володів ніжинський полковник Петро Толстий, як посаг дружини Уляни, дочки Скоропадського. Уступний лист на всі маєтки Скоропадського в Чернігівському полку  отримав С. Лизогуб. При польському пануванні село належало Жуковському, а потім: Полетике, Силичу, чернігівському полковому сотнику та Кипріяновичу. Г. Гетьманич віддав Вихвостів якомусь Ростовському, потім селом володів І. Скоропадський.

      У 1732 р. 8 дворів козаків в  с. Вихвостові були власниками від 15 до 60 десятин землі, 63 двори козаків і посполитих (селян) – від 1 до 3 десятин землі, 17 дворів (козаків – 2, посполитих – 3, підсусідків – 12) були безземельними. На користь І. Скоропадського  посполиті працювалі 2 дні на тиждень. 

       ІІ.„Генеральний опис”: козацьких дворів – 36, сел. дворів – 39, вол.  бунчукового товариша Івана Лизогуба. Підсусідських дворів було 12. Церква Покрова Богородиці.

     Володимерка (Володимирівка), село.

      І.„Генеральне слідство”: 35 дворів, після смерті Скоропадського володіння гетьманши, а потім їх дочка Уляна Іванівна, дружина Петра Толстого, у 1730 р. написала уступний лист С. Ю. Лизогубу. Слобідка була заселена ройським сотником Миколою Грембецьким, після його сина значкового товариша Федора Грембецького дісталась Скоропадському.

 



      Дібрівне, село.

       І.„Генеральне слідство”: 15 дворів,  раніше полкове село, а нині володіння Войцеховичової (універсал І. Самойловича 1673 р.), вдови бувшого седнівського сотника Петра Войцеховича.

      Старожили розповіли, що слободу Дібрівну поселив якийсь седнівський пан Войтех. Потім Дібрівне дісталось його сину Богдану Войцеховичу, а від Б. Войцеховича – його синам: військовому генеральної канцелярії Стефану Войцеховичу, городнянському сотнику Івану Войцеховичу,  седнівському сотнику Петру Войцеховичу.   

     У 1730 р. Андрій Войцехович показав наступні документи: дозвіл на поселення слободи, отриманий Іваном Войцеховичем від полковника Івана Аврамовича у 1657 р.; дозвіл від полковника Іоникія Силича, сукцесора А. Войцеховича;  універсал Дем’яна Ігнатовича від 15 березня 1657 р., який Богдан Войцехович отримав за військові служби та терпіння бусурманської неволі; а також у А. Войцеховича виявились універсали Мазепи (1687 р. та 1705 р.) та Скоропадського (1710 р.) – Стефану, Івану та Петру Войцеховичам.

 

       ІІ.„Генеральний опис”: козацьких дворів – 32, сел. дворів – 15, вол. бунчукового товариша А. Войцеховича.  Церква Різдва Богородиці.  

    Гута

     І.„Генеральне слідство”: 17 дворів, після смерті Скоропадського володіння гетьманши, у 1730 р. їх дочка Уляна Іванівна, дружина Петра Толстого, написала уступний лист С. Ю. Лизогубу.

    Деревини при р. Теруха.

      І.„Генеральне слідство”: 10 дворів, володіє Агафія Бутовичовна, вдова бунчукового товариша Стефана Тарновського. Слобода поселена полковником Полуботком на землі полкового села Перепис, потім належала його синам – Якову і Андрію, а вони уступили цю слобідку С. Тарновському, що і підтвердив Указ її імператорської величності від 28 червня 1726 року.

      ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 27, вол.  бунчукового генерального Я. Тарновського. С. Тарновському слобідку Деревини уступили брати Андрій та Яків Полуботки.

      Універсал гетьмана Д. Апостола на слободи Деревини і Васильківка Степан Терновський отримав в 1729 р.: „Слухано челобиття бунчукоого товариша Степана Терновського, що він, Терновський, прохає в Чернігвському полку про слобідку Васильківку, в селищах Деревинах, оголошуя, що та слобідка на його грунті і по скупованим від перепиських жителів поселена; а полковник чернігівський Михайло Богданов і того полку старшина били чолом, що попередній чернігівський полковник Полуботок многія полкові маєтності, назвавши зрадницькими мазепинськими, собі затвердив грамотою,  між якими, реєстром показали, вони, старшина, і ту слобідку Васильківку, що вона на пустій землі поселена”.

      Дроздовиця, село при р. Дроздовиці.

       І.„Генеральне слідство”: 80 дворів, після смерті Скоропадського володіння гетьманши, їх дочка Уляна Іванівна у 1730 р. написала уступний лист С. Ю.  Лизогубу.   Слободою поселив І. Скоропадський, будучи полковим чернігівським писарем приблизно 50 років назад, за сказками сторожилів. Володіння дружини Скоропадського після його смерті.

       ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 43, вол. бунчукового товариша Костянтина Лизогуба (із маєтків Скоропадського). Церква Покрова Богородиці.

       ІІІ.„Описання намісництва”: бунчуковий товариш – 1, священничеських синів – 2, церковник – 1, посполитих Василя Лизогуба – 97 дворів, 103 хати та 6 бездвірних хат. Жалувана „височайшою грамотою предкам В. Лизогуба від створення мира 7198 р., вересня 20”. Село знаходиться в 12 верстах від д. Вербівки, 8 – від с. Володимирівки, 12 – від   Городні, 5 – від с. Ваганичі. Положення має на стовповій дорозі із Чернігова в Білоруську губернію; від пахотного поля при лісах на рівному низькому місці.

     Жабчичі (тепер Полісся), село при Малому болоті.

       І.„Генеральне слідство”: 32 двори, володіння Войцеховичової (універсал І. Самойловича 1710 р.), вдови бувшого седнівського сотника Петра Войцеховича. Млин – о 2 колах мучних. Село були полковим, але Яків Лизогуб віддав Жабчичі свому зятю генеральному осавулу Стефану Бутовичу, а потім Єфим Лизогуб, коли став полковником,  відібрав Жабчичі знову до полку. Наступний полковник Павло Полуботок віддав село свому зятю Петру Войцеховичу, седнівському сотнику (жалувана грамота 1708 р.).

       ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 16, вол. Войцеховича, Дубовика, Милорадовича, Бутовича та інших. Церква Св. Апостолів Петра і Павла.

 

     Жабчицька слобода (тепер Радянське) – Петро Войцехович населив цю слободу на жабчицьких грунтах. 

     Займище (Зоряне з 1962 р.) при р. Вербч.

      І.„Генеральне слідство”: слобода, 4 двори, заселена С. Тарновським на куплених Автуницьких грунтах.

      ІІ.„Генеральний опис”: хутір, сел. дворів – 3, вол.  генерального бунчукового Якова Тарновського.

     Івашків (Івашківка), село при болоті Свині.

       І.„Генеральне слідство”: 76 дворів уряду полковничого. Володіння бунчукового товариша Семена Лизогуба, посаг його дружини – дочки гетьмана Скоропадського, який отримав Івашківку у вічне володіння в 1715 році. За сказкою старожилів, раніше, після Полетики, зятя гетьмана Перев’язки, Івашківка належала полковому осавулу Микифору Калениковичу.

      ІІ.„Генеральний опис”: козацьких дворів – 64, вол. К. Лизогуба.

      Володіння селами – Івашківка та Полуботки з Півцями Микифору Каленику, обозному Чернігівського полку, тестю гетьмана Скоропадського по першій дружині, було підтверджено універсалом гетьмана Мазепи від 28 квітня 1699 р., але діти Каленика, стверджували, що Івашківку згодом відібрав Скоропадський. С. Лизогубу   Івашківка дісталась згідно уступної другої дочки Скоропадського Уляни, дружини бувшого ніжинського полковника Петра Толстого. Церква Св. Миколая.

     Ільмівка.

     І.„Генеральне слідство”: 28 дворів, після смерті Скоропадського володіння гетьманши, у 1730 р. їх дочка Уляна Іванівна, дружина Петра Толстого, написала уступний лист С. Ю. Лизогубу. Раніше було володінням Грембецьких.

      ІІ.„Генеральний опис”:  Ільмівка, деревня при р. Ільмівці. сел. дворів – 31, вол. Тетяни Лизогуб, вдови Миколи Афендика.  Померла вона у віці 105 років в Воронкові.

    ІІ.„Генеральний опис”: Ільмівка, село при болоті Маругівка. Сел. дворів – 33, вол.  полтавського полковника Андрія Горленка одруженого з дочкою Ірини Лизогуб. Церква Успіння Богородиці.

     Кузничі (Козлиничі ?), деревня при болоті Ведмежому.

      І.„Генеральне слідство”: 32 двори. Слобідку Кузничі заселив                         Стефан Бутович на грунтах,  куплених ним у місцевих козаків та стрільців.

      Гетьман Мазепа підтвердив своїм універсалом від 19 березня 1700 р. межі куплених Кузницького та Старосільського грунтів: „із верхівки Вербичі річки до Івантіїва ліса, у Радків, у Бурок, у Крутий рівчак, у Довгослуп, у Перевисле болото, у Головате, у Ростопту”.

      Підтвердження на володіння слобідками Кузничі та Старосілля                       С. Бутович отримав і від Петра І. В жалуваній грамоті (16 грудня 1708 р.) слобідки Кузничі та Старосілля записані за ним „з полями та сіножатями, з дібровами, з бором та з всілякими угіддями,  разом з „вотчиним побором”.

 

      ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 2, вол. військового товариша Петра Бутовича.

      Куликівка, село  при р. Развині.

      І.„Генеральне слідство”: 47 дворів належать до полка, володіє генеральний бунчужний Яків Лизогуб (універсал Скоропадського 1708 р.). Після лядського панування, коли Куликіва належала шляхтичу Пацу, власниками села були:  Ворошило, Грибович та Григорій Бутович.

      ІІ.„Генеральний опис”: козацьких дворів – 37, сел. дворів – 38, вол. бунчукового товариша Івана Лизогуба. Церква Воскресіння Христова.

     Кусії (Кусей), село при р. Карпилівці.

      І.Генеральне слідство”: 20 дворів. Була заселена А. Стаховичем на селищі Кусяювка людьми закордонними, як слобода на землях, куплених ним та вільних ніверсал Мазепи 1705 р.). Володіння Марії Стахович, вдови А. Стаховича (універсал Скоропадського 1715 р.).

      ІІ.Генеральний опис”:  Сел. дворів – 5, вол.  Євреїнова; 13 дворів – чернігівського бургомістра Михайла Єньки. Церква Покрова Богородиці.

    Лемешівка, село при Тетівському болоті.

      І.„Генеральне слідство”: 88 дворів, володіння. Єлецького монастиря. Слободою Лемешівку заселив закордонними людьми архімандрит Ісакій Васинкевич на грунтах Мощенки, тому більше року Лемешівка була тільки монастирським володінням. Універсал Мазепи на володіння Лемешівкою 1707 р. підтверджений універсалом Скоропадського 1719 р.

      ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 53, вол. Єлецького монастиря.

       У 70-х роках XVIII ст. в Мощенці та Лемешівці проживали 78 козаків, 68 бобровників, 46 стрільців та 459 володільницьких підданих.

    В. Листвен (Листвин), село при р. Рудні.

     І.Генеральне слідство”: 55 дворів належать до полка, володіння бунчукового товариша А. Борковського (універсал Скоропадського 1709 р. за служби його батька генерального обозного). Із 8 млинів, 2 – на р. Смяч о 4 мучних та о 2 ступних колах та 2 – на  р. Рудні о 9 мучних та о 7 ступних колах. 2 млини належать седнівському сотнику Івану Римші.  Після вигнання ляхів, за гетьмана Сомка Листвен належав до містечка Седнева, у 1674 р. (7182) жалувану грамоту на село отримав В. Борковський. Універсали Мазепи (1687 р., 1704 р., 1706 р.) та Скоропадського (1709 р.) надані на Листвен та Тупичів.

      В 1732 р., за данними „Полкової ревізії”, володіннями А. Борковського в Листвені були 105 дворів: 15 грунтових, 59 малогрунтових та 35 убогих (селяни, які не мали своїх хат).

      ІІ.Генеральний опис”: Козацьких дворів – 32, сел. дворів – 107, вол. чернігівського підкоморія Якова Лизогуба. Церква кам’яна з двома престолами: Архангела Михаїла, та Св. муч. Андрія Стратилата, та церква дерев’яна Св. Миколая.

     Ловинь (Лавинь), село при р. Лавині 

      І.Генеральне слідство”: 45 дворів, після смерті Скоропадського володіння гетьманши, у 1730 р. їх дочка Уляна Іванівна, дружина Петра Толстого, написала уступний лист С. Ю. Лизогубу.

      ІІ.Генеральний опис”: сел. дворів – 13, вол.  бунчукового товариша                С. Лизогуба. Церква Св. Іоана Златоуста.

     ІІІ.Описання намісництва”: священник – 1, посполитих П. Лизогуба – 24 (25), капитана князя Кекутова – 8, сотника золотоноського Якова Лукашевича – 22; в 8 верстах від  д. Рудні Переїздинської, 8 – від д. Невклі; положення має в лісі, на піщаному, неровному місці, при р. Ловині, на якій гребля бунчукового товариша Петра Лизогуба з  амбаром о 2 колах; скляний завод П. Лизогуба виготовляє просте скло. Землі пахотної мало, ліса предостатньо, а сіно обивателі косять на болоті Замглай в 1 версті від села. Майже всі вони роблять горщики, використовуючи придатну для цього землю, що знаходиться поблизу села, а потім відвозять горщики для продажу в степові місця або продають їх приїзджим, а самі купують хліб. Також жителі Ловині виготовляють дерев’яний посуд та вікна, купуючи скло в сусідніх гутах; деруть дьор для продажу в степових місцях.

     Мощенка (Мащенки), село при р. Мощенці. 

      І.„Генеральне слідство”: 65 дворів, володіння. Єлецького монастиря. Раніше село було володінням седнівського сотника Полетики, зятя Многогрішного, потім значкового товариша Григорія Перехриста, жителя містечка Седнева, а згодом писаря полкового чернігівського Михайла Голобояринова, від якого Мощонка і була віддана чернігівському Успенському Єлецькому монастирю, архімандритом якого тоді був                    Св. Феодосій Углицький. Універсал Мазепи на володіння Мощенкою 1699 р. підтвердив своїм  універсалом  у 1719 р. Скоропадський.

      ІІ.„Генеральний опис”: козацьких дворів – 36; сел. дворів –24, вол. Єлецького монастиря. Мощенські козаки переважно були стрільцями та бобровниками. Церква Покрова Богородиці.

      В 1770 р. у Мощенці та Лемешівці проживали 78 козаків, 68 бобровників, 46 стрільців та 459 володільницьких підданих.

     Невкля  при р. Невклі.

      І.„Генеральне слідство”: слобода, 26 дворів, після смерті Скоропадського володіння гетьманши, у 1730 р. їх дочка Уляна Іванівна, дружина Петра Толстого, написала уступний лист С. Ю. Лизогубу. 

      ІІ.Генеральний опис”: деревня.  Сел. дворів – 13, вол. бунчукового товариша С. Лизогуба.

      ІІІ.Описання намісництва”: посполитих бунчукового товариша                   П. Лизогуба – 22 (24), корнета Якова Лизогуба – 6, бунчукового товариша                   В. Борковського – 6. Невкля знаходиться в 8 верстах від  с. Ловині, 7 – від            с. Буровиці; положенням на стовповій дорозі із Чернігова в Могильов, в лісі, на рівному, низькуватому місці, при р. Невклі, на якій гребля з 1 амбаром та 1 колом П. Лизогуба  Землі пахотної зовсім мало, тому жителі Невклі отримують хліб „із зажону” – у жителей Бурівки, Тупичева і Вихвостова, а сіно косять на болоті Замглай за півтори версти від деревні; маючи ліса предостатньо вони деруть дьор, роблять дошки та палене вугілля, які возять на продаж в Седнів, а дехто, щоб купити хліб, закупає по декілька сотень горщиків в Ловині та возить на продаж в степ, в полки: Прилуцький, Ніжинський, Київський та Переяслівський.

     Олександрівка на р. Сухому Виру.

      І.„Генеральне слідство”: слобода, 83 дворів, після смерті Скоропадського володіння гетьманши, у 1730 р. їх дочка Уляна Іванівна, дружина Петра Толстого, написала уступний лист С. Ю. Лизогубу.

      ІІ.Генеральний опис”: сел. дворів – 10, вол. К. Лизогуба.

      ІІІ.„Описання намісництва”: хутір, посполитих – 22 (23), володіння сотника березинського Павла Сахновського, отримане від К. Лизогуба, його дружини; в 3 верстах від сл. Будище, 8 – від сл. Ловинь, 2 – від сл. Гути Нової Олешні, в лісі на невеликому бугри при р. Суховирці, на стовповій дорозі із Чернігова в Могильов. Пахотної земі у обивателів мало, харчуються вони від рукоділля –  роблять дьоготь, дор, вікна для хат та горщики із глини, яку добувають в Ловині,; ліса предостатньо, сіно косять по болотах та в лісах.

     Пекурівка, деревня при р. Рудці.

      І.„Генеральне слідство”: 47 дворів належать до полка, володіння бунчукового товариша А. Борковського. Після вигнання ляхів, за гетьмана Перев’язки Пекурівкою володів Полетика, пізніше заволодів В. Борковський.

      В 1732 р. („Полкова ревізія”) володіння А. Борковського у Пекурівці 45 дворів: 11 грунтових, 21 малогрунтових та 13 убогих.

      ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 50, вол. Я. Лизогуба.

       Перепис.

       І.„Генеральне слідство”: деревня, 6 дворів уряду полковничого. Володів чернігівський полковий сотник Тимофій Булавка (універсал Скоропадського від 12 червня 1716 р. за військові заслуги), а потім володіння його дружини Софії.

      За сказками тамошніх старожилів, деревнею володіли полковники: В. Борковський, Г. Гетьманич,  Я. Лизогу,  Є. Лизогуб, П. Полуботок. За полковничество Полуботка деревня дісталась городнянському сотнику Андрію Стаховичу,  потім сотнику Т. Булавці (універсал Скоропадського 1719 р.),  а потім його дружині. „Нинешний ясновельможний його милість пан гетьман респектом услуг мужа її військових і сина Івана Булавки в військовій єнеральній канцелярії конфермовалв їй же з синами 1728 году в володіння”

      ІІ.„Генеральний опис”: село. Козацьких дворів – 29. Церква Благовіщення Богородиці. Сел. двори – вол. Євреїнова та нащадків слабинського сотника Левандовського, Я. Тарнавського та інших. 9 травня 1719 р. універсал на Перепис отримав значковий козак Чернігівського полку, сотник полковий чернігівський Тимофей Михайлович Булавка.

     Півнівщина.  

      І.„Генеральне слідство”: слобідка, 15 дворів. Заселена городнянським сотником І. Войцеховичем на грунтах, куплених у бувшого сотника В. Півня. Нині належить А. Войцеховичу.

    ІІ.„Генеральний опис”: деревня, сел. дворів – 12, вол.  бунчукового товариша Андрія Войцеховича. Антон Андрійович Войцехович в 1805 р. продав Півнівщину статському раднику Михно.

     Рудня (Політрудня?), деревня.

      І.Генеральне слідство”: 19 дворів належать до полка, володіння бунчукового товариша А. Борковського (універсал Скоропадського 1709 р. за служби його батька генерального обозного). Із 8 млинів, 2 – на р. Смяч о 4 мучних та о 2 ступних колах та 2 – на  р. Рудні о 9 мучних та о 7 ступних колах. Слободою поселив Полетика, зять гетьмана Перев’язки, після його смерті жителі були у відомстві Седнівської ратуші, а  пізніше деревнею заволодів полковник Борковський.

     В 1732 р. („Полкова ревізія”) володіння А. Борковського у Рудні  Полетичинській 12 дворів: 3 малогрунтових та 9 убогих.

     ІІ.Генеральний опис”: сел. дворів – 50, вол. Я. Лизогуба.

       Сеньківка (Симеонівка або Семківка ?), село.  

      І.„Генеральне слідство”: 20 дворів уряду полковничого, володіє бунчуковий товариш Іван Владиславович Бороздна (універсала Скоропадського 1716 р. за військові заслуги).

     За сказками тамошніх старожилів, село слободою осадив полковник В. Борковський, потім віддав городнянському сотнику В. Півню, а згодом Миколі Грембецькому. Коли полковником став Я. Лизогуб, Борковський  відібрав село у Грембецького та віддав його городнянському сотнику Герасиму. Згодом від Я. Лизогуба Сеньківку отримав його зять С. Бутович, а за ним –  городнянський сотник   А. Стахович, якому село належало близько 20 років. Після смерті А. Стаховича, Сеньківку у 1716 р. від гетьмана Скоропадського отримав генеральний бунчужний Іван Бороздна. Він стверджував,  що сільце Семківка слобідкою була поселена Семашкіним в урочищі Скворцовому, на Горському грунті, що належав Борозднам, а відібрана якимось Бурковським, але І. Бороздна стверджував, що у нього збереглись: привілеї, отримані його предками від польських королей,  грамоти московських князів та універсал Б. Хмельницького. У 1730 р. І. Бороздна привіз в Глухів універсал Скоропадського за 1709 р.,  що підтверджував володіння Семківкою.

      ІІ.„Генеральний опис”: 20 дворів на уряд, cел. дворів – 8, вол. бунчукового товарища І.  Бороздни.

    Солонівка, село при р. Солонівці.

     І.„Генеральне слідство”: 35 дворів уряду полковничого. За сказками старожилів, після вигнання ляхів, Солонівку заселив козак Овдій Дубовик, житель Городні. Після нього Солонівка була володінням якогось Михайла Голобоярина, у нього село відібрав В. Борковський, наступні володільці – полковники Г. Гетьманич,  Я. Лизогуб. Від Я. Лизогуба Солонівка дісталась його зятю Стефану Бутовичу, а після нього володільцями були його дружина та сини: Дем’ян, Стефан та Петро.

     В універсалі гетьмана Мазепи від 19 березня 1700 р. визначені межі купленого Солонівського грунта: „почавши від Тятиви у Татаринове болото, логом у Носоцицьку поляну, у рокиту велику логом, у Брутов болото, через шлях Жабчицький до Ростопти болота – від городнян межа,  від потягли”.

     Від  Петра І Стефан Бутович отримав жалувану грамоту (16 грудня          1708 р.), яка підтвердила за ним вічне володіння „у вічність” Солонівкою зполями пахотними, з лісами, з бором і отчиною, з Видвицькою (Удовицькою) сіножаттю; млин, куплений ним на р. Солонівці, та Солонівський грунт, межа якого проходив по болоту Ростопту через Жабчицьку дорогу  в болото Потягле”. 

      Сини С. Бутовича при слідстві засвідчили седнівському сотнику Римші сказкою, що землі, які їм належать, в 1637 р. їх  предок Богдан Бутович купив у Мартина (Марцина) Фаща, в 1649 р. він отримав на ці землі королевський привілей Яна Казимира. Володіння цими землями підтвердили універсали гетьманів Мазепи (1700 р. та 1702 р.) і Скоропадського (1708 р.) і монарші жалувані грамоти (1717 р та 1719 р.),  що і підтвердили пізніше,  надавши Чернігівській полковій канцелярії документи.        

     ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів  – 25,  вол. бунчукового товариша Дем’яна Бутовича. Церква Св. Миколая.

      Смичин, село при р. Рудці.

      І.„Генеральне слідство”: 7 дворів належать до полка. За сказками тамошніх старожилів, Смичин належав  полковникам В. Борковському та Я. Лизогубу. Від Лизогуба село отримав полковий писар Петро Булавка (універсал Скоропадського від 8 листопада 1708 р. за служби). Після смерті П. Булавки Смичин став володінням його вдови  Ганни Савични Петрової Булавчиної. У 1719 р. вона, разом з дітьми, отримала від Скоропадського універсал про гетьманську оборону та протекцію.

     ІІ.„Генеральний опис”: козацьких дворів – 47, сел. дворів – 2, вол. Булавок. Як володіння військового канцеляриста Петра Михайловича Булавки, Смичин згадується в гетьманському підтвердженні 8 листопада 1708 року. Церква Св. Трійці.

     Смяч (тепер Травневе), слобода при р. Смяч.

     І.„Генеральне слідство”: 6 дворів. слобідку Смяч заселив С. Бутович на куплених ним землях.  Тут-же,  на р. Смяч був влаштований млин о 2 колах, згаданий в жалуваній грамоті Петра І  від 7 липня 1718 р. Після С. Бутовича володільцями були його дружина та сини: Дем’ян, Стефан та Петро.

      ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 10, вол. бунчукового товариша                   С. Бутовича.

      ІІІ.„Описання намісництва”: посполитих С. Бутовича – 6, хата робітників – 1; в 3 верстах від с. Дроздовиці, 8 – від Городні. Положення має на рівному піщаному місці. Гребля на р. Смяч з 2 млинами о 4 колах; винокурня о 7 котлах.

    Старосілля, деревня при р. Вербч.

     І.„Генеральне слідство”: 13 дворів уряду полковничого. В ті часи, коли володільцями Старосілля були полковники: В. Борковський, Г. Гетьманич, Я. Лизогуб, в деревні нараховувалось 3 мужичих двори.  Від  Я. Лизогуба Старосілля отримав Стефан Бутович, а після нього володільцями були його дружина та сини: Дем’ян, Стефан та Петро. На р. Вербч їм належав млин о 2 колах мучних та 1 ступному, згаданий в жалуваній грамоті Петра І від 7 липня 1718 р. Межа куплених Кузницького та Старосільського грунтів визначені універсалом  гетьмана Мазепа від 19 березня 1700 р: „із верхівки Вербичі річки до Івантіїва ліса, у Радків, у Бурок, у Крутий рівчак, у Довгослуп, у Перевисле болото, у Головате, у Ростопту” .

     Підтвердження на володіння слобідками Старосілля та Кузничі „з полями та сіножатями, з дібровами, з бором та з всілякими угіддями”, разом з „вотчиним побором” С. Бутович отримав і від Петра (жалувана грамота від 16 грудня 1708 р.)

     ІІ.„Генеральний опис”: козацьких дворів – 3; сел. дворів – 2, вол. військового товариша Петра Бутовича.

    Сухий Вир, деревня з руднею.

      І.„Генеральне слідство”: 23 двори, після смерті Скоропадського володіння гетьманши, у 1730 р. їх дочка Уляна Іванівна, дружина Петра Толстого, написала уступний лист С. Ю. Лизогубу.

    При Суховирському млині поселення.

      І„Генеральне слідство”: 6 дворів, після смерті Скоропадського володіння гетьманши, у 1730 р. їх дочка Уляна Іванівна, дружина Петра Толстого, написала уступний лист С. Ю. Лизогубу.

     Тупичів, село.

      І.Генеральне слідство”: 59 дворів належать до полка, володіння бунчукового товариша А. Борковського. Після вигнання ляхів, за гетьмана Сомка Тупичів належав до містечка Седнева, в 1704 р. універсал Мазепи на село отримав  В. Борковський. Універсали Мазепи (1687 р., 1704 р., 1706 р.) та Скоропадського (1709 р.) надані на Тупичів та Листвен.

      У 1732 р. („Полкова ревізія”) в Тупичеві володіння А. Борковського 63 двори: 6 грунтових, 34 малогрунтових і 26 убогих.

      ІІ.Генеральний опис”: козацьких дворів – 69, сел. дворів – 57, вол.  бунчукового товариша Василя Дуніна-Борковського. Церква Покрова Богородиці.

      Ковалівський у 1754 р. спочатку як млин вешняк на 2 мучні кола та валюшня на 1 коло належав В. А. Борковському. В 1781 р. його вдові Феодосії належав вже х. Ковалівський: 2 хати і винокурня на 8 котлів.

     Хоробичі (Хоробричі), деревня при рівчаку Неслуш.  

     І.„Генеральне слідство”: 12 дворів уряду полковничого, раніше володіння  городнянського сотника Андрія Стаховича, а нині володіння канцеляриста військової генеральної канцелярії Самійла Холодовича.

     За сказками тамошніх старожилів, деревня належала полковникам: В. Борковському, Г. Гетьманичу,  Я. Лизогубу,   Є. Лизогубу.  Від Полуботка Хоробичі отримав А. Стахович, деякий час деревнею володів сотник чернігівський полковий Тимофій Булавка, а потім вдова Стаховича – Марія Іванівна (універсал Скоропадського від 12 червня 1716 р.). Від неї село, як посаг її дочки Ганни, спочатку дісталось зятю –  канцеляристу Андрію Борзаковському, але він помер, а дочка  вийшла заміж за Самійла Холодовича. 24 серпня 1726 р. за уступним листом тещі він отримав Хоробичі з „усіма околичностями”.  В 1726 р. С. Холодович служив наказним сотником Городнянської сотні.

      ІІ.„Генеральний опис”: козацьких дворів –  8, вол. військового товариша Василя Рубця і 11  дворів – вол. бунчукового товариша Івана Думитрашки. 9 травня 1719 р. універсал на Хоробичі отримав значковий козак Чернігівського полку, сотник полковий Чернігівський Тимофей Михайлович Булавка.

      Хотівля (Хотімле), село при болоті Рудні.

       І.„Генеральне слідство”: 8 дворів уряду полковничого.  В ті часи, коли селом володіли  полковники: В. Борковський, Г. Гетьманич, Я. Лизогуб, в Хотівлі нараховувалось 3 мужичих двори. Від  Я. Лизогуба Хотівлю отримав Стефан Бутович, а після нього володільцями були його дружина та сини: Дем’ян, Стефан та Петро.  Це „сільце” згадане, як  спадщина С. Бутовича в жалуваній грамоті Петра І, а потім 7 липня 1718 р.)

       ІІ.„Генеральний опис”: козацьких дворів – 31, сел. дворів – 10, вол. Бутовичей. Церква архистратига Михаїла.

      Хрипівка (Хрипківка), село при р. Чибриж.

       І.„Генеральне слідство”: 20 дворів уряду полковничого. Належало В. Борковському, Г. Гетьманичу,       Я. Лизогубу.  2 млини о двох колах мучних на р. Чибре. Гетьман Мазепа віддав це село свому пасинку Криштофу Фрідрікевичу. Деякий час було володінням значкового козака Степана Леонтієва, який одружився з дружиною померлого Григорія, сина    К. Фрідрікевича.  У 1715 р. С. Леонтійєв отримав універсал Скоропадського за військові послуги. Потім селом володів седнівський сотник Іван Римша, а за ним – генеральний обозний Я. Лизогуб, але у 1730 р. гетьман Д. Апостол наказав відібрати у нього універсал на Хрипівку – донощення про те, що  Хрипівка його спадщина в полкову чернігівську канцелярію подав Григорій, син Григорія Фрідрікевича. 

      Посполиті Хрипівки за рік повинні були:

1. Грошової осенщини золотих – 36

2. Курей – 20

3. Яєць коп (= 50) – 2

4.  Мотків (ниток) – 20

5.  Горіхів, коли родяться со всякого – 1 гарнець

6.  Хмелю четвериків старої міри – 8

Чоловіків в оному знайдуться пахарних чотири.

      ІІ.„Генеральний опис”: козацьких дворів – 44, сел. дворів – 6; вол. надвірного радника Григорія Фрідрікевича, сина Криштофа Фрідрикевича, який отримав в підданство Хрипівку з „тяглими жителями” від чернігівського полковника Я. Лизогуба в 1691 р. Церква Преображення Господня.

 

Населені пункти Городнянського району,

які входили до складу Седнівської сотні

     Здрягівка (Здрагівка), слобода.

      І.„Генеральне слідство”:  27 дворів належать до полку, володів полковник Полуботок, а потім його сини Андрій та Яків (жалувана грамота 1708 р. Петра І). Слободу Здрягівку любецький сотник Василь Полонецький, зять Рафаїла Давидовича поселив на Боровицьких грунтах.  Нові Борововичі від В. Борковського отримав спочатку значковий товариш Кирило Давидович, який з  племінницею В. Борковського, а потім їх син Рафаїл.

      ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 24. вол. вдови бунчукового товариша Семена Полуботка. При гетьмані Мазепі слобода Здрягівка належала Любецькому сотнику Василю Євстафієвичу Полоницькому.

    Дирчин, село при р. Снові.

      І.„Генеральне слідство”: 12 дворів, володіння чернігівських полковників, нині  –  Михайла Богданова.

      ІІ.„Генеральний опис”: козацьких дворів – 13, сел. дворів – 11 рангових чернігівського полковника Милорадовича  та 3 – вол. бунчукового товариша Симона Лизогуба. Церква Покрова Богородиці.

     Конотоп, деревня при р. Снові та р. Великому Конотопі.

      І.„Генеральне слідство”: 12 дворів, володіння полковників чернігівських. Гетьман Мазепа віддав Конотоп свому пасинку Криштофу Фрідрікевичу, після якого ця деревня була володінням Григорія, його сина, а коли вын помер – його дружини. Та вийшла заміж за значкового козака Стефана Леонтовича. Після С. Леонтовича Конотоп став володінням седнівського сотника І. Римші.

      Посполиті Конотопа за рік повинні були:

1. Осенщини грошової золотих – 45 і 1 гривня

2. Курей – 35

3. Яєць (пултрет коп) – 225

4.  Мотків  – 10

5.  Горіхів за всякого по – 1 гарнцю

6.  Хмелю четвериків – 9

Пахарних людей пять.

      ІІ.„Генеральний опис”: козацьких дворів – 21, сел. дворів – 18, вол. надвірного радника Григорія Фрідрикевича.

     Макишин, село при р. Снові.

     І.„Генеральне слідство”: 40 дворів, володіння чернігівських полковників, нині  –  Михайла Богданова.

      ІІ.„Генеральний опис”: козацьких дворів – 136, сел. дворів – 28 рангових чернігівського полковника. Церква Різдва Богородиці.

 

Нові поселення Городнянської сотні,

записані в „Генеральному описі Малоросії” (1765–1769)

     Будище, слобода (вона ж Ведмежівка) при р. Смяч.

      ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 5, вол. К. Лизогуба.

      ІІІ.„Описання намісництва”: посполитих – 24, володіння                         В. Лизогуба; в 3 верстах від д. Кашпурівки, 7 – від с. Володимирівки, в лісі на ровному піщаному місці при невеликій річці, називаємою Ягідна. Землі пахотної та сінокосів мало. Частину хліба жителі купують. Сіно косять поблизу Дроздовиці, Хотівлі та інших сіл, а лісу мають в достатку, від чого і їх пропитання: роблять вози, дьоготь, личані мотузки, продають дрова в Городні та других місцях.

    Гасичевський хутір при р. Вербч.

      ІІ.„Генеральний опис”: володіння генерального бунчужного Івана Бороздни.

    Гніздище, хутір при р. Смяч.

      В 1739 р., за данними „Полкової ревізії”, А. Борковському в Гніздищі належали 4 двори. В 1740 р. його володіння у Рудні Гніздівській – 6 дворів.

      ІІ.„Генеральний опис”: володіння Я. Борковського.

      ІІІ.„Описання намісництва”: посполитих Я. Борковського – 13 (15 хат); в 6 верстах від Городні, 1 – від х. Студенця. Положення має в рівному піщаному місці, оточене лісами. Гребля на р. Смяч з 3 млинами о 5 колах. Між лісами немало пахотної землі. Сінокоси здійснюються в лісах. Жителі займаються хлібопашеством та возять дрова для продажу в Городню.

      Гута Нова при р. Олішні.

       ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 3, вол. К. Лизогуба.

     ІІІ.„Описання намісництва”: хутір, посполитих – 11, володіння сотника березинського Павла Сахновського, отримане від К. Лизогуба, батька його дружини; в 2 верстах від д. Олександрівки, 14 – від Гути Суховирської, 15 – від с. Ярилович, в лісі  при р. Олешні, на якій гребля з амбаром о 2 колах. Пахотної земі у обивателів мало, харчуються вони від рукоділля –  роблять дьоготь, дьор та вікна для хат; ліса предостатньо, сіно косять по болотах та в лісах.

     Гута Олександрівська при р. Сухому Виру.

      ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 1, вол. К. Лизогуба.

      ІІІ.„Описання намісництва”: хутір, посполитих – 24, 5 хат робітників, виготовляющих скло, володіння надвірного радника Михвайла Євреїнова; в 3 верстах від сл. Будище, в лісі поблизу д. Олександрівки, при р. Суховирці. Скляний завод виготовляє різний криштальний посуд, біле та зелене скло, прості бутилки та інші скляні вироби всього на суму  1500 карбованців в рік і більше. Неподалік від гути на стовповій дорозі із Чернігова через сл. Добрянку в Могильов знаходиться будинок Євреїнова, де продаються питейні припаси.

     Гутище (Гутничі або Гутнянська слобода), слобода при р. Смяч.

      ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 5, вол.  К. Лизогуба.

      ІІІ.„Описання намісництва”: посполитих В. Лизогуба – 11; в 1, 1/2 верстах від с. Дроздовиці, напроти д. Кашпурівки, через р. Смяч. Землі пахотної, сінокосів та лісів достатньо. Обивателі займаються хлібопашеством, виготовляють дерев’яний посуд, колеса, вози та личані веревки.

      Диханівка, слобода при р. Смяч.

      В 1739 р. („Полкова ревізія”) володіння А. Борковського в Гуті Деханівській: 6 дворів.

       ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 12, вол.  бунчукового товариша             В. Борковського.

       ІІІ.„Описання намісництва”: посполитих В. Борковського – 11; в 4 верстах від с. Дроздовиції, 2 – від д. Кашпурівки, в лісах на ровному піщаному місці, при р. Смяч, з лівої сторону оної. В сій слобідці землі пахотної мало, обивателі позичають її у жителей с. Хотівлв та д. Кузничі, а сіно скошують по своїм дачам, по рощах; лісів достатньо.  Обивателі займаються хлібопашеством, виготовляють дерев’яний посуд, колеса та вози.

       Довга Гребля, деревня при р. Снові. 

       ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів –  10, вол. Параски Афендик (1767 р.). У 1742 р. частина млинів при довгій Греблі належить Тетяні Семенівні Лизогуб. Її чоловік –  воронківський сотник Микола Семенович Афендик, нащадок грека Янея Афендика, львівського мещанина та члена Лвівського братства (1590 р.), помер до 1760 року.

    Жабчицька слобода (тепер Радянське)

. ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 7,  вол.  Григорія Войцеховича. Слободу поселив седнівський сотник Петро Войцехович, якому його тесть чернігівський полковник Петро Полуботок віддаав с. Жабчичі.

     Жабчицьку слободу ще називають Макогоновою слободою. Можливо, Макогон – прізвище осадчого цієї слободи.

     Івчин Млин

      ІІ.„Генеральний опис”: гребля з 2 амбарами о 3 колах, верстах в 3 від Гутища на р. Смяч; і при ній 1 господарська хатта в підданстві В. Лизогуба.

     Карпівка, слобода при болоті Погорілому.

      ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 16, вол.  колезького асесора Михайла Євреїнова.

      Кашпурівка при р. Смяч.

      ІІ.„Генеральний опис”: слобода, сел. дворів – 5, вол.                                    В. Борковського.

      ІІІ.„Описання намісництва”: хутір, посполитих В. Борковського – 12; в 2 верстах від сл. Диханівки, в лісі при р. Смяч, на якій гребля з 2 амбарами о 2 колах, із яких одне належить Лизогубу, а друге Борковському. Жителі цих хуторів хлібопашеством не займаються, а виготовляють дерев’яний посуд, який продають в Городні.

     Мокроусівський хутір при р. Руді.

     ІІ.„Генеральний опис”: володіння військового товариша Івана Римші.

     Папірня, деревня на р. Сухому Виру. 

     ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 3, володіння   К. Лизогуба.

      ІІІ.„Описання намісництва”: посполитих – 20 (22), володіння прапорщика у відставці Романа Лизогуба – спадщина, отримана від його батька К. Лизогуба; в 2 верстах від Гути Суховирської, 1 1/2 – від д. Рудні, 8 – від с. Ярилович, 8 – від с. Ловині;  в лісі, на ровному піщаному місці, на просьолочній дорозі, по обидві сторони р. Суховирки, на якій плотина з 2 амбарами о 2 колах із яких 1 сукновальне. На паперовому заводі виготовляється проста бумага, що називається бибула. Пахотної земі майже немає, в сінокосах недоліку немає, адже поруч знаходиться болото, лісу предостатньо; обивателі займаються винокурінням. За використання дров та винокуріння поміщик отримує гроші: від ординарного котла – 5 карбованців в рік, полуторного та двійного – 10. Хліб для себе і для винокурен купляється в Городні та різних селах.

     Руденка, деревня при р. Смяч.

     ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 9, вол.  Я. Лизогуба.

      Рудня Суховирська при р. Сухому Виру.

      ІІ.„Генеральний опис”: сел. дворів – 5, вол. К. Лизогуба.

      ІІІ.„Описання намісництва”: деревня, посполитих – 20 (24), володіння Федора Лизогуба, заселена його предками на „грунтах, пожалуваних височайшою грамотою”; в 6 верстах від с. Ловині, півверсти – від д. Папірні, 1 версті – від Рудні Переїздинської; в лісі поблизу р. Суховирки, на якій гребля з 2 амбарами о 2 колах та залізний завод. До сієї деревні землі пахотної немає, ліса ж достатньо; сіно обивателі косять навколо деревні, в болотах та дібровах. Обивателі роблять на винокурнях, а інші виготовлять дерев’яний посуд, деруть дьор, варять дьоготь. Продавая все це в Чернігові, Седневі та Городні мають безбідне утримання; хліб на винокурні та на харчування купують переважно в Ріпках.

      Для робітників, виготовляющих скло, 5 хат, скляний завод, де виготовляється різний криштальний посуд, біле та зелене скло, прості бутилки та інші скляні вироби всього на суму  1500 карбованців в рік і більше. Неподалік від гути на стовповій дорозі із Чернігова через сл. Добрянку в Могильов знаходиться будинок Євреїнова, де продаються питейні припаси.

     Сутоки, хутір при р. Вербчі.

      ІІ.„Генеральний опис”: володіння Клюсівського монастиря.     

      Хутір при р.Вербчі.

     ІІ.„Генеральний опис”:  сел. дворів –  10,  вол. городнянського сотника Григорія Дубовика.

      За данними ревізії, проведеної в 1765–1769 роках, в поселеннях Городнянській сотні  (1 містечко плюс 74 сіл, деревень та хуторів) нараховувалось 9897 жителів, в т. ч.: виборних козаків  – 784, їх підпомічників  – 1383, дворян, різночинців і посполитих – 8203. Всього – 10370. Більшістю жителів сотні були посполиті, яких нараховувалось 6483 чоловіка (77,3 %). Козаків в північних полках було значно менше, ніж в південних. Наприклад, в Ніжинському полку кількість козаків та посполитих була приблизно однаковою. Якщо в  1732 р. в Городні було 125 сімей козацьких, хоч і це немала кількість на той час (для порівняння: у 1736 р. в  с. Солонівка  – 10 козаків, д. Старосілля – 13, д. Кузничі – 30, с. Мощенка – 56, с. Лемешівка – 60), то в 1764 р. в Городні їх було 174 плюс 685 сімей володільницьких. 

Нові поселення Городнянської сотні,

записані в „Описанні Чернігівського намісництва” (1781 р.)

 

     Васильків, хутір на р. Лютіж.

      ІІІ.„Описання намісництва”: 1 хата робітників в тупичевських лісах; в 15 верстах від Тупичева.  Винокурений завод на 8 котлів Феодосії Борковської, вдови бунчукового товариша Василя Борковського. Василь Борковський  (нар. у 1725 р.) був живий ще у 1779–1780 роках, а його вдова Феодосія – у 1781 році. Жила вона у Тупичеві (будинок на 6 покоїв).

     Горнечщина, хутір на р. Горнечщина.

      ІІІ.„Описання намісництва”: 2 хати робітників в лиственських лісах; в 10 верстах від  с. Листвен, 4 – від д. Гніздище, в лісах, що належать до Листвена.  Гребля на р. Горнечщині з 1 млином о 1 колі та винокурня о 11 котлах поручика Андрія Борковського, сина померлого Якова Борковського. „Вино цідиться” тільки в зимовий час.  

      Млин об 1 колі на греблі на р. Лютіж

      ІІІ.„Описання намісництва”: 1 хата робітників; в 1 версті від               х. Васильківського, 15 – від Тупичева.

    Хутір при Млині Горошковому при р. Смяч.

     ІІІ.„Описання намісництва”: 1 двір козака Петра Киселя, 3 хати – козацьких підпомічників, 3 хати – його підсусідків; в 2 верстах від  Погорілого Млина, 6 – від Городні. Гребля з млином на 2 кола мучних, з них третя частина належить козаку П. Киселю, а дві частини –  поручику                     А. Борковському. Власниками млина в Горошківці, разом з Борковським, були козаки – брати Тимофій та Василь Горошки. 

     Гута Суховирська, деревня  при р. Суховирці.

     „Описання намісництва”: хутір, посполитих – 20 (22), володіння прапорщика у відставці Романа Лизогуба, спадщина, отримана від його батька К. Лизогуба; в 1, 1/2 верстах від Гути Олешні, 2 – від д. Папірні, 6 – від д. Строївки, 8 – від с. Ловині; положення має в лісі, на низькому болотяному місці. Плотина на р. Суховирці з 1 амбаром о 2 колах. На скляному заводі виготовляється просте скло на 500 і більше карбованців в рік. Ця гута на відкупі у Петра Лук’яненка, підданого Лизогуба, за 120 карбованців в рік.

     Завод винокуренний на р. Лютіж.

       ІІІ.„Описання намісництва”: 1 хата робітників в лісах, що належать Листвену;  в 15 верстах від  Листвена, 4 – сл. Смяч, 1 – від                                     х. Васильківського. Винокуренний завод на 8 котлів відставного поручика Миколи Борковського.

     Киянка, хутір.

     ІІІ.„Описання намісництва”: посполитих – 2, володіння бунчукового товариша П. Лизогуба; в 4 верстах від д. Невклі, 4 – від с. Буровиці; в лісі, при невеличкій річці, називаємої Синець; в цьому хуторі дім Римші о 5 покоях та підсусідків 1 хата.  Винокурня о 6 котлах.

     Рудня Перїздинська, деревня при р. Суховирці.

      ІІІ.„Описання намісництва”: посполитих – 16, володіння бунчукового товариша Петра Лизогуба, заселена його предками „на пожалуваних грунтах”; в 8 верстах від  с. Ловині, 1 – від д. Рудні; в лісі, на ровному місці, при  р. Суховирці, на якій гребля з  амбаром о 1 колі та залізний завод о 3 колах. Обивателі, не маючи пахотної землі, займаються рукоділлям: деруть дьор, варять дьоготь, виготовляють дерев’яний посуд, прості вози та колеса. Все це продається поблизу; а сіно косять на болоті Замглай в 3 верстах від деревні. 

    Синець, хутір при р. Синець.

      ІІІ.„Описання намісництва”: посполитих – 2, володіння бунчукового товариша П. Лизогуба; в 5 верстах від с. Ловині, 5 – від д. Невклі; в чорному лісі, на низькому місці, при невеличкій річці, називаємої Синець.                         Винокурений завод о 11 подвійних котлах.

    Смяч, хутір на р. Лютіж.

     ІІІ.„Описання намісництва”: 1 хата робітників в лісах та гребля. Винокурня о 8 котлах при  р. Лютіж – М. Борковського.

      Столпівка, слобода в лісі на  р. Богач.

      ІІІ.„Описання намісництва”: 9 дворів А. Борковського; в 2 верстах від  х. Горнечщини, 2 – від Погорілого Млина, 8 – від Городні.  Положення має на рівному піщаному місці, в лісах. Лісів достатньо, між ними знаходяться виработані пахотні поля та сінокоси. Хлібопашеством жителі займаються мало, живуть з продажу дров в Городню.

     Погорілий Млин

     ІІІ.„Описання намісництва”: 1 хата посполитих; в 2 верстах від  сл. Столпівки, 2 – від Горошківого Млина, 6 – від Городні. Гребля на р. Смяч з 2 млинами на 4 кола поручика Миколи Борковського.

     Студенець, хутір при р. Смяч.

      ІІІ.„Описання намісництва”: 2 хати робітників в лісах, що належать Листвену; в 8 верстах від Листвена, 8 – від д. Гніздище.   Хутір знаходиться Винокурня о 7 котлах – В. Борковського, 1 котел належить посполитому.

      Збереглось багато інших документів, в яких записані жителі сотні. Генеалогія в наш час цікавить багатьох.

     Так, Олексій Лешок, капітан морського корабля (Канада),  згадує, що це питання турбувало його з юності. В 1985 р. йому потрібно було отримати дозвіл на роботу за кордоном. В анкеті він вказав, що походить із пролетаріїв, але не зміг відповісти на питання про дату і місце народження свого діда – Олексія Яковича Лешка. Під час співбесіди в КДБ Подільського р-ну м. Київа О. Лешок дізнався, що його дід, визнаний куркулем, був заарештований, пройшов через табори та заслання.

       Бабуся розповіла, що вони зустрілись в Батумі (Аджарія). О. Я. Лешок, звинувачений в приховуванні данних про контрреволюційну діяльність батька, був заарештований у 1933 р., а його батька –  Якова Олександровича вбили на подвір’ї власного  будинка. О. Я. Лешок, який у  1941 р.  отримав спеціальність зв’яковця, воював під Москвою та пропав безвісті. В 1989 р. його реабібілітувала прокуратура Чернігвської області.

      Із Метричної книги Преображенської церкви с. Будища, що зберігається в архіві Чернігівської області, Олексій Лєшок дізнався, що його дід   О. Я. Лешок народився 14 березня 1909 р. у с. Будище в сім’ї селян: Якова Олександровича та Іустінії Федорівни, а ім’я Олексій отримав 15 березня при хрещенні.

      Перший запис про своїх предків О. Лешок відшукав в Сповідній відомості Покровської церкви с. Дроздовиці за 1739-1804 роки. Так він дізнався про свого  предка   Петра Ляшка, батька Івана Ляшка, сім’я  якого проживала поблизу с. Дроздовиці в слободі Будище. 

      Прізвище Ляшок було відоме і раніше – як вже повідомлялось, в   ХVII ст. лист на осадження Городні від Криштофа Фаща отримав Василь Ляшок. На початку ХVIII ст. поблизу Городні існувало Лєшково Будище.       Про наступних своїх предків О. Лешок дізнався із Метричних книг Покровської церкви с. Дроздовиці (1875–1916) та Преображенської церкви  с. Будище (1896–1916). В своєму дослідженні            О. Лешок встановив існування в багатьох селах Городнянського краю давніх родинних зв’язків між представниками сімей з різними прізвищами.

      Селяни с. Будище були „однодвірцями”, в селі проживали відставні солдати і унтер-офіцери. У 1859 р. в селі (37 дворів) було 347 мешканців (165 чоловік  та 182 жінки), а після 1917 р. – близько 500.

       В господарствах села (186 дворів) нараховувалось близько 400 корів, багато свиней та овець. В Будищі працював паровий млин, яким селяни гордились. Один з перших колгоспів в районі, організований в селі у 1930 р., отримав свою назву на честь 13-ї річниці Жовтневої соціалістичної революції. В післявоєнні роки господарство було відбудоване.  Занепад Будища почався в 1958 р. з приєднання села до дроздовицького колгоспу   „Червоний партизан, а в 1989 р. майно і землі с. Будища перейшли до Чернігівського радіозавода. Тепер більшість жителів села складається із сімей людей вже похилого віку.   

Comments