Учитель від Бога, поет по життю

Post date: Jan 19, 2012 9:26:39 AM

Учитель. Як бага то закладено у цьому слові Він — майстер людського життя. Він плекає юні, ще не зрілі душі. Він відкриває перед нами цілий світ. І, наче скульптор, з маленького, невпевненого дитяти творить шедевр — людину. А чи багато ми знаємо учителів, які б свідомо і щиро клали своє життя на вівтар освіти?Я знаю...

22 травня далекого 1937 року в наш світ прилинула нова душа: в селищі Голова-нівську (на Кіровоградщині) у родині Василя Шеврякова народився син Степан.

Увесь світ: і пахощі сві-жоскошених трав, і лупотіння літньої грози, і невимовну тугу розставання, і незабутній свист «катюш», і силу доброго слова... усе він пропускав через своє маленьке сердечко і врешті зрозумів, що просто зобов'язаний поділитися тим добром з людьми. Саме так життєва дорога привела молодого Степана Васильовича до дверей Миколаївського педагогічного Інституту на мовно-літературний факультет. А звідти, вже з дипломбм учителя, повернувся юнак у рідний район — дарувати дітям мудрість.

Працював спочатку в Побузькій і Капітанській школах, а згодом за плідну і старанну роботу був призначений директором Голованівської середньої школи №1. Саме тут він став справжнім багатодітним батьком, адже школа була для нього наче рідна домівка, а кожного учня вважав власною дитиною і з воістину батьківською любов'ю плекав їхні душі, виховував характер, навчав мудрості життя. Степан Васильович присвячував своїм вихованцям кожну хвилину: проводив уроки, розробляв розважальні заходи, завжди цікавився їх здоров'ям І настроєм, не уникав і задушевних бесід. Він викладав свої думи на папері прекрасними поетичними рядками, які плекали в юних серцях любов до знань, вірність рідній землі, повагу до людей, учили схиляти голову перед матір'ю, свою Вітчизну берегти, достойно проживати кожну мить і бути справжніми людьми. А найбільше любив директор грати в шахи зі своїми вихованцями. Мало не щодня на перерві чи після уроків сідали вони в одному з класів за партію шахів, що супроводжувалась цікавими розмовами. Була це не просто гра між учителем і учнем, а справжня наука: тут діти вчилися раціонально мислити і передбачати дії, споглядати і відчувати співрозмовника, поважати один одного. І невимовно радів Степан Васильович, коли бачив блиск радості в дитячих очах, відчував їх нестримний потяг до знань і людяність, що в серці пломеніла.

Степан Шевряков — Людина з великої літери. Він душу вкладав у кожен урок, кожен захід, любив своїх учнів, як рідних дітей, і серце своє поклав до їхніх ніг... Та на жаль 28 січня 1982 року (на 45-му році життя) те серце, сповнене добром, перестало битися. У пам'ять про Учителя його ім'ям нарекли Голованівську районну бібліотеку. А нещодавно в родині Шевря-кових відбулась ще одна знаменна подія: 9 листопада в цій же бібліотеці відбулась презентація збірки творів Степана Васильовича «Заповітне», яка вийшла друком завдяки підтримці місцевих меценатів.

Він усе життя присвятив школі, жив і працював для дітей і заради них; виховав не одне покоління прекрасних людей, багато з яких стали чудовими педагогами. С.Шевряков навіть заснував цілу педагогічну династію: його дружина, донька і онука, здобувши освіту в різних куточках України, повертались до батьківської школи, аби продовжити благородну працю народного учителя.

Світлана ТОМАШЕВСЬКА. смт Голованівськ.

Народне слово. № 58, 24 листопада