«Будь корисним - і будеш здоровим»

Post date: Jan 19, 2012 9:04:31 AM

Коли дивишся на цього кремезного чоловіка, не віритьєя, що йому вже за вісімдесят. Віталій Петрович Свірненко - чемпіон України з пауерліфтингу серед ветеранів 2003 року. А саме в цьому році йому було вже 75! Жаль, на той час проекту «Україна має талант» ще не вигадали, а то б наш земляк міг би запросто взяти в ньому участь.

Отже, у нашій області живе чоловік, чиї досягнення занесені до Книги рекордів Гіннеса. Про нього знають і в Криму, і в Росії, а от на Кіровоградщині, на жаль, про Віталія Петровича Свірненка з села Межирічка Голованівського району відомо небагато. Мабуть, він дуже скромна людина. От гирі й молодь, яку варто привчати до спорту-його стихія.

Вперше про цю незвичайну й видатну людину кілька років тому дізналася від учителів з Межирічки. Вони розповіли про Свірненка із захопленням та переконанням, що своїм прикладом він якнайкраще пропагує здоровий спосіб життя, виховує з дітей патріотів. Адже сучасному вчителю у виховній роботі з учнями без яскравих прикладів не обійтися. Особливо, якщо такі «приклади» живуть поряд. Живуть. діяльно, яскраво.

Віталій Петрович Свірненко - тренер збірних команд з пауерліфтингу та гирьового спорту, активний учасник змагань різного рівня, які проводяться в Україні та поза її межами.

Скажете, де людина, яка давно на пенсії, бере кошти для цього? Адже всі ми прекрасно знаємо, як «підтримується» державою спорт, як складно знайти спонсорів Віталію Петровичу так хотілося кілька років тому поїхати на чемпіонат світу та Європи з гирьового спорту до Архангельська (Росія), що витратив гроші, відкладені на похорон. (Ота дама в білому почекає). З цих змагань поважний богатир привіз чотири золотих медалі, Диплом Міжнародної федерації гирьового спорту «За видатні спортивні досягнення та вагомий внесок у розвиток гирьового спорту».

В.П.Свірненко нагороджений міжнародним орденом «Крилатий лев», заснованим Міжнародною федерацією з прав людини при 00Н та ЮНЕСКО, Європейською Асоціацією наукових інститутів. Орден вручається за видатні заслуги у справі відродження Батьківщини.

Призвичаївся до цього спорту В.П.Свірненко ще замолоду. Старожили Голованівського району добре пам'ятають Івана Круца, циркового борця, триразового чемпіона СРСР серед сільських силачів. У середині минулого століття він жив у Голованівську. Саме Круц і залучив Віталія Петровича до «залізної гри».

В.П.Свірненко закінчив Київський інститут фізичної культури, довгий час працював учителем фізкультури на Голованівщині, у Ялті, Молдові, постійно займався важкою атлетикою, тренував молодь.

Своє прагнення до перемоги Віталій Петрович сформулював так: «Нехай усі побачать, що найстарішим атлетом світу є не англієць, француз чи американець, а українець - простий сільський дід, бадьорий і впевнений у собі».

Цю розповідь хочу доповнити теплим та щирим відгуком про свого колегу П.Кравцова з Армянська, що в Криму: "Старійшині нашого цеху - 83 роки! Солідний (або, як каже Віталій Петрович, «непохилий» вік). Якщо не враховувати того, наскільки діяльний Віталій Петрович: у нього завжди маса задумів, планів та справ.

Я знаю Віталія Петровичі) понад 20 років і не втомлююся насолоджуватися спілкуванням з цією людиною. Він прекрасний знавець спорту, блискуче знає медицину. Масажист екстра-класу, організатор першого в Криму кооперативу лікувально-спортивного масажу, поставив на ноги (в прямому і переносному сенсі) сотні людей. Він чудовий оповідач з прекрасним почуттям гумору. Свої оповідання дуже професійно записує і вже не раз друкував.

10 листопада 1944 року сімнадцятирічного Віталія мобілізували до Червоної Армії. День Перемоги він зустрів під Бухарестом. Відзначу, що за кілька місяців він вивчив румунську мову, до цих пір багато пам’ятає і перекидається зі мною парою фраз. Фізично дуже міцний, тож йому давали років на п'ять більше свого віку. Тільки через сім років повернувся на «гражданку».

Через якийсь час його помітив знаменитий на Кіровоградщині силач Іван Круц і запросив до свого цирку, де виступав з силовими номерами. Після смерті Івана Семеновича цирк розпався, Віталій Петрович поїхав вчитися. Закінчив інститут фізкультури та працював вчителем фізкультури у школах різних міст, тренував гирьовиків та штангістів.

Після мого переїзду з Києва до Ялти з'явився у спортзалі і почав займатися пауерліфтінгом. З 1992 року (першого чемпіонату України серед ветеранів) виступає на змаганнях з пауерліфтингу.

Нині він десятикратний чемпіон країни, багатократний рекордсмен. Та не забуває Віталій Петрович своє давнє захоплення - гирьовий спорт. Він трикратний чемпіон світу, чемпіон Європи.

На жаль, біди не оминули цю вольову людину. Після тривалої хвороби померла мама Євдокія Марківна, шкільна вчителька, відмінник народної освіти України, потім у Якутії трагічно загинув син...

Давній біль Віталія Петровича - життя і смерть знаменитого батька. Вчений-полярник, Герой Соціалістичної Праці Петро Степанович Свірненко тридцять років присвятив дослідженню Арктики. Про його героїчні зимівлі писав відомий російський письменник І.С. Соколов-Микитов.

Петро Степанович трагічно загинув в Арктиці на робочому посту. З вини чиновників від науки його так і не перевезли в Україну, не дивлячись на вказівку самого Брежнєва...

Проте ніякі життєві випробування не зломили духу цього богатиря. Віталій Петрович із своїми учнями вперто готується до змагань чемпіонатів. Ви не повірите, але Віталій Петрович збирається виступати до дев'яноста років!

Чому ветерани спорту так довго залишаються в строю? Бо це їхня молодість, їхній спосіб життя та традиції. Це відчуття того, що ти ще багато можеш, що ти не здаєшся хворобам і старості. Так тримати, Віталію Петровичу!»

Скажіть, гарний відгук? Загалом ці спортсмени, незалежно від віку, досить активно спілкуються і поза змаганнями, мають свій форум в інтернеті, де обмінюються новинами та знімками, діляться досвідом та успіхами.

А ось що вичитала про силача на сайті Голованівської районної бібліотеки, у розділі «Видатні земляки».

«Батько Віталія Петровича - Петро Степанович Свірненко відомий вчений, полярний дослідник, Герой Соціалістичної Праці. Мати - вчителька молодших класів Явдокія Марківна була досить шановною людиною в селі, її поважали як педагога, як принципову та порядну людину. Неодноразово її обирали депутатом до сільської ради, писали про неї нариси у районній пресі.

Сину Віталію передалась працелюбність, цілеспрямованість, людяність батьків і прагнення залишити по собі таке ж добре ім'я. Хоча, зважаючи на важкі часи, в які проходила його юність-він 27 року народження - з юних років учасник війни, важко було зробити якийсь певний вибір у житті. А тут ще й важка травма під час служби в армії. Служив мотористом, нагнувся до якогось вузла, а в цей час інші солдати клали ящик з підшипниками на полицю, Ящик зірвався і впав ребром на хребет Віталію. 2,5 місяці пролежав він у центральному госпіталі імю. Бурденка в Москві. На ноги поставили, та більшого не обіцяли. Не можна було нічого важкого підіймати, займатися фізичною працею. Віталій не впадав у відчай, почав примушувати працювати свою спину, інтуїтивно відчував, що спині потрібний масаж і почав розтирати хворе місце, та робити наростаючі навантаження. Спочатку носив по піввідра води, потім більше й більше. Потім вже купався в ставку, змагаючись, хто далі пірне під водою. Тут його ніхто не міг перемогти. Якогось разу випірнув аж біля протилежного берега. Саме тоді його і запримітив Іван Семенович Круц, незрівнянний силач, лю-дина-легенда, який пообіцяв зробити з Віталія справжнього спортсмена. На що той відповів, що був би дуже радий, але розповів про травму і застереження лікарів. Проте Іван Семенович запевнив Віталій, що за два місяці такий м'язів корсет на ту зону зроблять, що той диск нікуди не дінеться.

Віталій довірився досвідченому цирковому силачу і борцю. І за кілька місяців забув за травму. Його досягнення у гирьовому спорті були просто феноменальними. Віталій робив «хрест» з двома 2-пудовими гирями, які він тримав мізинцями.

Віталій Свірненко був дуже талановитим спортсменом, він сам придумав вправи, конструював снаряди для розвитку тієї чи іншої групи м'язів. Закінчивши Київський інститут фізкультури, він все своє життя присвятив фізичному розвитку дітей. Його внесено до Книги рекордів Гінеса як найстаршого чемпіона світу.

Про його успіхи свідчать як особисті записи, так і газетні публікації, де про Свірненка, як вчителя і тренера, писали нариси, пропагували його досвід роботи. Двічі був призером першостей України з важкої атлетики вже в пенсійному віці. Крім цього, Віталій Петрович кваліфікований масажист, багатьом допомагає позбутися недуг. Він звик бути корисним й іншим, своє життя не уявляє».

Цікаво, що бажання Свірненка повернутися у великий спорт було таким потужним, що дозволу брати участь у змаганнях таки домігся.

- У Держкомспорті наказом спеціально «під мене» створили вікову категорію, - пояснює наш земляк.

Лише на ветеранських змаганнях Віталій Петрович виборов 50 золотих медалей!

...Після усього прочитаного і почутого про цього чоловіка аж пожалкувала, що не пощастило познайомитися особисто. Можливо, ще буде слушний випадок? А от з маленького ролика в інтернеті запам'яталися слова сивого богатиря: "Рано прокинувся - дякуй Богу, живий. Будь корисним для суспільства - і будеш здоровим». Ось так. Та найперше, чого потребують добрі справи - то сила волі. Без неї не змусити тіло робити навіть легеньку зарядку, не те що тягати важезні гирі. От силі б волі, будь його воля, Віталій Петрович куди молодшим за нього неодмінно б додав. Потрібна штука, чи не так?

Тетяна КОРІНЬ,

Кіровоградська правда № 48, 12 липня