40 років на службі добра

Post date: Jan 16, 2012 11:59:11 AM

Окрім часу виникнення писемності та друку, професія бібліотекаря ніколи не була престижною в плані фінансової винагороди. А оскільки наш світ жорстокий і не дає шансів на життя без грошових знаків, рідко хто спокушається присвятити себе ремеслу посередника між людиною і книгою. А дарма, бо такої волі думки, духу, правди і безкомпромісності, як у книгозбірнях, не зазнати в жодній галузі діяльності людини. У нашій державі, як правило,, в бібліотеках працюють представники слабкої статі. Дехто вважає, що це «сірі мишки», непомітні та дещо незвичні особи. З останнім означенням треба погодитись на всі сто відсотків, адже ніде правди діти, бібліотекарі відрізняються від решти живучих внутрішнім світом. І він у них, попри загальнодержавні та родинні проблеми, безмежний, достоту, як світ книжкових героїв, серед яких минає їхнє життя. Бібліотекар, як зазначив якийсь розумник, не професія, а діагноз, назву якого, через широкий спектр «захворювання», важко визначити.

Людмила Василівна Мартиненко ось уже 40 років «хронічно хвора» бібліотекою пристанційного селища Ємилівка. І, як підкреслюють її районні керівники невиліковно. По минулості стількох років жінка з впевненістю може сказати, що ні крапельки не шкодує за своєю дитячою мрією, яка не стала дійсністю - навчати дітей у школі. У бібліотеці вона має змогу бути не лише вчителем-вихователем, але й акторкою, філософом, натхненником, бо праця керманича книг не вимагає дотримання програмних навчальних рамок, а навпаки, покликана їх розширювати до безкінечності. Шлях пані Людмили до бібліотеки позначився любов'ю. Спочатку це були дитячі журнали, які передплачували батьки; економлячи кожну копійку, а в шкільному віці - сільський бібліотекар Н.М.Артюх, з якою так духовно зріднилися, що коли Ніна Михайлівна виїздила з села, то своїм наступником у бібліотеці бачила тільки Люду Мартиненко. Вісімнадцятирічною, у 1969 році, Людмила переступила поріг культурного закладу ст. Ємилівка, щоб до сьогодні щодень відкривати не лишень його двері, але й браму в світ знань всім бажаючим.

Так буває, що сімейні клопоти, хвороби, невдоволення життям позначаються на якості роботи. У Людмили Василівни таких ситуацій не виникало. Доля вділила їй чимало гіркоти, та ніколи не виплюснула вона її на оточуючих, особливо на відвідувачів бібліотеки. В хвилини розпачу концентрувала всі сили, щоб ніхто не помітив зміну настрою. Не тільки читачі, але и багато односельчан вчаться у неї адекватно сприймати сьогодення - без прикрас і жахів, саме таким, яке є насправді.

Ось уже третє покоління жителів пристанційного селища поняття «бібліотекар» асоціюють з образом Людмили Василівни. Їм імпонує, що їхня односельчанка ніколи не кориться обставинам і не стомлюється пізнавати світ. Вчиться всьому: розумінню людей, господарству, любові, співпереживанню, умінню розгледіти красу і засудити підлість. Впродовж всього життя вона не лише сама вчилася його премудростей, але й навчала інших. І не тільки на прикладах книжкових героїв, але й з власного досвіду.

Вчительство населеного пункту підкреслює, що Людмила Василівна грамотний спеціаліст, незамінний їхній «лоцман» у книжковому морі. Бібліотека, господинею якої вона є, - центр сільського затишку, де можна знайти відповіді на будь-які питання в товщі століть і не лише з документів друку, а й з сучасного незамінного помічника - комп'ютера. Останній дістався Людмилі Мартиненко як кращому сільському бібліотекарю району, вже у пенсійному віці. Та жінка не злякалася й опанувала потрібні для ефективної роботи програми. Керівництво відділу культури РДА характеризує її як відмінного спеціаліста, а односельчани - як чудову сусідку, гарну господиню, люблячу дружину, маму, бабусю, а віднедавна і прабабусю. Всі ж разом сходяться на думці, що без таких особистостей світ втратив би яскравість, веселковість, багатогранність.

Сьогоднішнє життя щомиті змінюється. На кін успішності без спротиву виповзають зажерливість, нахабність, пихатість, продажність, зрада, які абсолютно не потребують жодних зусиль. Ні моральних, ні фізичних. Багато з нас таким чином намагається вивищитися над людьми, забуваючи, що лише добро має вагу перед Всевишнім. На мою думку, бібліотекарі в авангарді творців позитивного. Хай їм не забракне сил на цій дорозі, а значить і натхнення Людмилі Василівні Мартиненко.

Ольга ТКАЧ

Вісник Голованівщини, 2010р., № 3-4, 7 січня