Ім'я бібліотеки

Ніби вчора ти рядки свої мережив.

Режим роботи:

Понеділок-четвер:

8.00 – 17.15

П’ятниця:

8.00 - 16.00

Неділя:

9.00 – 16.00

Вихідний: субота

Санітарний день: остання п'ятниця кожного місяця

Наша адреса:

26500

смт Голованівськ,

вул. Леніна, 45

В них буяла пломінка любов,Небайдужі ти серця бентежив,Побратиме, друже Шевряков.Як же так, що враз тебе не стало,Посмутив знеболені серця,Смерть страшна тебе від нас забрала,Був талант - тепер його нема.Але спів твій в душах залишивсяІ нетлінні, мудрії слова,Що навіки в душах поселились,

Повінню наповнивши серця.

Й житимуть у пам'яті народній

Твої мрії й часу та доба,

Де служив ти справі благородній,

Що серед людей досі жива.

Земля пухом, ну а пам'ять - вічна,

Душі - спокій і Небесний Рай,

Слову твоєму судилось жити довго,

Хоч ти сам пішов за неба край.

22 травня 1937 року в селищі Голованівськ, що на Кіровоградщині, народився Степан Васильович Шевряков. Важким було дитинство: війна, розруха, батько не повернувся з війни. Мати залишилася з двома дітьми.

Після закінчення Голованівської СШ №1 імені Т.Г. Шевченка в 1954 р. вступив до Миколаївського педінституту, який закінчив у 1958 р.

Служив у армії, правда, тільки півтора року через сімейні обставини. Після служби в армії – вчитель Побузької школи, викладав українську та російську мови та літературу. Багато читав. Захоплювався творами не тільки письменників – класиків, а й поезією молодих авторів. Особливо зачитувався віршами на той час молодого В. Базилевського В. Гончаренка. Читаючи його записи 1968 року, можна переконатись, що він любив тихими вечорами писати, складати шахові задачі, брати участь у різних конкурсах. Бувало, часто серед ночі читав своїм рідним написаний вірш або вдало складену шахову задачу і радився чи залишити якесь слово, чи, може, замінити іншим. А як він грав на гітарі!

Дуже любив свою донечку Віточку. Учив її писати вірші, складати казки, оповідання. Напише сам один рядок, а вона нехай інший.1966 року – він член обласного літературного об’єднання. З цього часу регулярно друкувався у районній, обласній, республіканській пресі. На громадських засадах очолював літературну студію «Джерело» при районній газеті. Дуже серйозно аналізував твори початківців, не йдучи на щонайменший компроміс у такому важливому питанні як мова, рима.Боюсь штукарства у поезії,

Як суєслів’я у житті.

Пишу, немов іду по лезі я,Оглядую: слова: чи ті?

Отак він визначить своє творче кредо і цього вимагатиме від інших. Не любить фальші у стосунках та недбалого ставлення до рідного слова.У 1987 році з нагоди 50 – річчя від дня народження Степана Васильовича у районній газеті член Спілки журналістів України Г. Мельничук надрукував статтю «Гартувати думи і чуття», де глибоко проаналізував творчі здобутки поета. Г. Мельничук запропонував організувати конкурс на кращий твір і переможцям вручити премії імені поета і педагога С.В.Шеврякова за висвітлення і пропаганду любові до рідної землі, до людей, які творять красу трудову. І лише через 10 років С. Піддубний у газеті «Там, де Ятрань» започаткував літературний конкурс імені поета – земляка С.В. Шеврякова, який згодом перетворився в літературно – мистецький. Його підтримав тодішній голова РК профспілки працівників освіти. І Смуток, а згодом і меценат Оксана Ципко. Щорічно до дня народження поета 22 травня підбивали підсумки конкурсу, в якому брали участь не тільки початкуючі автори, а й професійні літератори з Кіровограда, Києва і навіть з Нью – Йорка. Не заради грошової премії – вони вважали за честь носить ім’я такого поета, такої людини як С.В. Шевряков. У 1980 р. Г. Мельник, член Спілки журналістів України, готуючи передачу за завданням республіканського радіо, запитав у Степана Васильовича, що б він хотів прочитати для запису. І Степанові добрі очі засвітилися теплом:

- Найперше вірші про маму. Ну хоча б оцей.

На хвильку замислився, здавалося, якісь внутрішні промені володіли ним, відбиваючись на радісному обличчі.

- А мати моя –

- Сива.

- А радісна моя –

- Сива…

Після передачі було багато дзвінків – відгуків на почуті його поезії. Козяр Л.І., вчителька Капітанської школи сказала, що скільки тепла, ніжності, музики в його віршах. Вірю цьому поету, захоплююся ним. І про його творчість має знати якнайбільше людей.

Степан Васильович підготував до друку свою поетичну добірку, але через важку хворобу та смерть вона не була видана.

І в 1994 році дружина та донька Степана Васильовича здійснили його задум і видали невелику збірку «Ватерлінія серця».

Цей доробок – роздуми про філософію життя, кохання, любов до природи та прекрасні рядки про матір та єдину донечку.

У 1997 році С.В. Шеврякову виповнилося б 60 років. На світлу і добру пам'ять в ювілейний рік відділом культури Голованівської райдержадміністрації та спонсором О. Ципко випущено буклет «Усе тобі, народе мій величний».

Особливим ліризмом позначені вірші Степан Шеврякова, присвячені вірності, дружбі, коханню – не зовнішньому їхньому вияву, а потаємному, глибокому. Такою любов’ю пройняті його листи з лікарні до дружини Лариси Андріївни: «Тебе немає, а любов – цвіте, надієчкою ніжною зоріє».

У його поезії не звучала безнадія, хоча був тяжко хворим. Він щадив серце дружини, матері, донечки, але не міг не висловити заповітного. Тому і пише листа донечці Вікторії:

«Тільки – що була у мене мама. Посиділи з нею трохи надворі у парку. Коли зайшла у палату, я одразу прочитав у її очах неприхований сум, страждання. Учора я цілий день думав про неї, особливо виринали в моїх спогадах наші перші зустрічі у Капітанці, коли вона була така молода і весело – безтурботна… Я дуже люблю Капітанку, Побузьке, де розквітла наша любов, де з’явилася у нас малесенька ти, наше диво і щастя… Я не знаю яка доля чекає мене, скільки літ чи місяців судилось мені милуватись сим білим світом. Удосконалюй свою гру на фортепіано, згодом вивчи добре теорію шахів, будеш редагувати мої шахові задачі. Бережи мої вірші. Багато з них присвячено нашій матусі, будь оптимісткою, як я. До побачення. Твій тато.»

Голованівській районній бібліотеці для дорослих у 1997 році за рішенням виконавчого комітету Голованівської селищної ради № 54 від 17 квітня 1997 р. було присвоєно ім’я С.В. Шеврякова. При спонсорській допомозі родин О.І. Чушкіна, Н.М. Вінніцької та О.Д. Ципко виходить у 2011 році повне зібрання поетичного доробку С.В. Шеврякова «Заповітне».

Родина С. Шеврякова пропонує щорічно 22 травня підводити підсумки на кращий твір і вручати премію ім. С.В. Шеврякова. Бо про щоб він не написав – чи про ниви сорок першого року і героїчний подвиг «Спартак», чи про дитячі літа і єдність поколінь, чи про весну і яблуньку – насамперед він є уособленням сина рідної землі, закоханим у все суще на ній.