СВІРНЕНКО ПЕТРО СТЕПАНОВИЧ

Post date: Mar 12, 2012 9:05:50 AM

відомий вчений порлярник

Народився Петро Степанович Свірненко 29 січня 1902 року в с. Красногірці Голованівського району. Там пройшли його дитячі роки. Вже в чотирнадцять років йому довелось покинути школу і піти на заробітки. У його батька, адміральського кухаря, не було грошей, щоб продовжувати навчання сина в школі, і він влаштував його учнем писаря до мирового судді, де він швидше був на побігеньках, ніж навчився писарському ремеслу.

Згодом він їде в Ольвіопіль (нині Первомайськ), де і стає писарем в головному казначействі Ольвіополя. Не про таке майбутнє мріяв розумний, допитливий хлопчина... Читаючи книги про полярні краї, він мріяв про той день, коли могутній корабель повезе його в льодяну пустелю. Білі ведмедиці, снігова хуга, полярні ночі - все це нестримно манило до себе юнацьке серце. А поки що... агрономічна школа, громадянська війна. Шістнадцятирічним хлопцем він вступає до комуністичного загону, створеного місцевими більшовиками. Згодом цей загін був включений в склад 45-ї дивізії Іони Еммануїловича Якіра. За участь у боротьбі із білогвардійцями на Україні Петро Свірненко в числі інших був нагороджений цінним подарунком і грошима.

Потім Петро служив в кавалерійській бригаді Котовського. Нескінченні бої, голод, холод, тиф - все це підірвало його здоров'я. Важко було все перенести, але вистояв загартований організм.

Нові нелегкі випробування випали після повернення з війни в рідну Красногірку. Помер батько. А згодом і мати. Четверо сиріт, з яких найменшому йшов четвертий рік, з надією дивилися на свого найстаршого брата Петра. Так, він взяв на свої плечі всі сімейні турботи. Сильна воля, бадьорість душі, розсудливість і гарт допомогли справитись з усіма труднощами.

Щоб не порушувати батьківської волі, Свірненко повернувся в Межиричківську аргошколу, довчився і став в ній працювати. Не менш як роботі - віддавався іншим корисним справам.

Організував при школі показову на гой час пасіку, а сам вступив на заочне навчання до Боярського технікуму бджільництва і закінчив його. Та особливо захоплювався спостереженнями на метеорологічній станції, також створеній ним при агрошколі.

Невдовзі одружився на молоденькій вчительці'Євдокії Марківні...

Працюючи в Межиричківській агрошколі, Петро Степанович дізнався, що по країні іде набір молоді в полярні експедиції, але, як виявилось, беруть туди лише гідрометеорологів і звіробоїв. І Свірненко почав вивчати метеорологію. За багато кілометрів ходив на метеостанцію, навчався у синоптиків визначати погоду. В Арктику його манила звичайно, не тільки романтика, а й прагнення зробити більше, ніж дотепер, віддати себе справі, котра служитиме Батьківщині. І ось за викликом із Москви, поїзд мчить його все далі від рідних місць. Вже тоді він розумів, що виходить на новий рубіж у своєму житті, і буде воно зовсім не схожим на нинішнє. Кілометри за кілометрами залишаються позаду. А з ними пливуть і спогади. Що залишилось в них? Дитинство в рідній Красногірці. Як і інші діти, він змалку пізнав труднощі буднів дореволюційної селянської сім'ї. Жалкує, що так мало довелося вчитись. Всього кілька класів сільської школи. Але любов до знань, до книг була такою міцною, що потім кожну вільну хвилинку використовував для самоосвіти. З ранніх літ здружився з роботою біля землі, навчився бережливого ставлення і поваги до шматка хліба, в якому сім'я постійно відчувала нестачу. А ще до шанобливості до людей, до батька та матері.

Перегортаючи сторінки щоденника Петра Степановича читаємо такі рядки: "Повага до батьків - це національна риса кожного народу. А звідси - і всього людства. Втратити цю рису -значить втратити саме світле, що в тобі є."

Думки, спогади... а перестук коліс поїзда повертав його до дійсності. В руках він тримав аркуш паперу, який давав йому право стати курсантом Головного управління Північного морського шляху і стати полярником. Потім був рік наполегливого навчання. Починати треба було з "азів" арктичного життя. Науку освоїв на "відмінно". І, отримавши диплом за підписом відомого героя-полярника І.Д.Папаніна, в 1936 році призначається на посаду гідрометеоролога.

Перша омріяна мандрівка здійснилась. Це була полярна станція "Озерна" на найбільшому острові Арктики - Нова Земля. Тут новачок-полярник по-справжньому пізнав підступність крижаного контакту. Метеорологи добирались до своїх майданчиків повзком. тримаючись за натягнутий трос. Нерідко швидкість вітру сягала 60 метрів за секунду. Але в будь-яку погоду виходили метеоспостерігачі на свою вахту. Небагато хто витримує в таких умовах. За два роки він непогано освоївся не лише з своєю службою. А й з іншими ремеслами, без яких в цих краях людина н може називатися полярником. Ще два роки підряд Петро Степанович провів на іншій станції -"Малі Каракуми", що теж на Новій Землі. Майже чотири роки тривала перша зимівля. Тут доводилось суміщати декілька спеціальностей: був гідрометеорологом, кухарем, хлібопекарем, а якось цілий рік займався звіробійним промислом. Тієї пори промисловики промишляли на песців, ведмедів, моржів, білуг, тюленів, збирали яйця кайри на пташиних базарах, гагачий пух, ловили в морі гольця, тріску й іншу рибу.

Дуже важливою роботою на полярних станціях є метеоспостереження. А в Арктиці метеорологам доводиться вести і гідрологічні спостереження: визначати температуру води, рівень моря, хвилі, солоність води, слідкувати за рухом води...

Йшов 1940 рік. Після чотирьохрічної зимівлі в Арктиці Петру Степановичу вдалось приїхати у відпустку на Батьківщину.

Межирічка зустріла його значними перемінами у виробничому і соціально-культурному житті. Набирали сили колгоспи, оновлювалося село. Приїзд Петра Степановича був неабиякою подією для односельчан. Всім хотілось почути розповіді про те, як обживаються простори Півночі.

Не використавши повністю відпустки, Свірненко поїхав до Москви на підвищення кваліфікації, а звідти знову до Арктики. Весною 1941 року П.С. Свірненко добирався на нове місце призначення. Випало йому розпочинати роботу на станції "Піщана", що на острові Більшовик. Не міг він знати, що на цей раз довгих десять років без перерви доведеться йому провести в крижаних просторах, нерідко самому в німій пітьмі полярної ночі. Тут, на Північній Землі, застала його звістка про початок війни. На той час, Свірненкові виповнилось 34 роки. Він приймав по радіо важливі повідомлення, готував полярну станцію до роботи в умовах війни. До обов'язків начальника станції, гідрометеоролога, радиста прибавився ще один - нести бойову вахту по охороні невеличкого зимовища від нападу ворога. Так, війна не оминула тисячокілометрові простори вздовж Північного морського шляху. В Карському морі з його численними островами стали з'являтись фашистські підводні човни та кораблі.

В розпал війни П.С. Свірненка направили на мис Челюскін - найпівнічнішу точку півострова Таймир. В тривожному ефірі він раптом ловив сигнал біди. Першою попала під тривожні снаряди станція мису Желанія, що на північному кінці Нової Землі. А потім - напад на острів "Правди", острів Уєдінєнія ... З тріском крижин та льодових торосів до полярників доносились вибухи снарядів і скрегіт кулеметів. Біля берегів шмигали підводні фашистські човни, розшукуючи каравани суден з військовими вантажами. До протоки Вількіцького спробував підійти важкий німецький крейсер "Адмірал Шеєр", розшукуючи транспортні судна. Над станцією Мису Челюскіна нависла грізна небезпека. У відкритому морі фашистського пірата зустрів криголамний пароплав "О.Сибіряков". Занадто нерівні сили зіткнулись в морському бою. Але сибіряківці не здавались. Вели поєдинок з ворожим рейдером, скільки було сил, проявивши мужність і героїзм. Ворожий лінкор впритул розстріляв "Сибірякова". Ціною загибелі славного криголаму і частини його екіпажу були врятований великий караван радянських і союзних кораблів на борту яких були важливі вантажі і сотні полярників Діксона й інших островів. Після зустрічі з "Сибіряковим" фашистський лінкор не ризикнув продовжити свій рейд і повернув назад. Метеозведеннями, які готував і передавав через радіостанцію Петро Степанович, користувалися каравани кораблів та літаки. Вони були надзвичайно важливі для бойових операцій на північній ділянці радянсько-німецького фронту. 1943-й рік. Ще йшла війна, а в країні розгорталася робота по дослідженню природних багатств Півночі, Тому було вирішено відкрити ряд полярних станцій, в тому числі в такому малодослідженому куточку Півночі, як Таймирському озері. Споряджається експедиція до озера Таймир. Туди направили кращих полярників - А.А. Левикіна і П.С. Свірненка. Майже в самому центрі полярної країни розкинулось найбільше в Арктиці Таймирське озеро. Вісім безперервних років був у складі групи полярників П.С. Свірненко, виконуючи обов'язки гідрометеоролога і радиста. Згодились знання і з агрономії. Вирощував огірки, помідори, цвіли квіти. Всім на радість була його оранжерея. І так скрізь на станціях де працював цей ентузіаст.

Листопад 1951 року. Як чекав Петро Степанович цього моменту зустрічі з сім'єю, з сином - учасником Великої Вітчизняної війни та земляками. Кількамісячна відпустка збігла швидко. І ось полярник вже на станції острова Рудольфа, далеко за восьмидесятою паралеллю, звідки, як жартують, до земної осі рукою подати. Працював гідрометеорологом на інших островах .

За героїчну працю Указом президії Верховної Ради СРСР в 1960 році П.С. Свірненку було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. А за активну участь в обороні радянського Заполяр’я він нагороджений орденом Червоної зірки і медаллю "За оборону Радянського Заполяр’я". В зв'язку з 25-літтям його роботи в Арктиці ветеран-полярник нагороджений Почесною грамотою Міністерства морського флоту СРСР.

З 65 років життя - 27 віддані Арктиці. Пора і на відпочинок... Коли в Міністерстві морського флоту Петра Степановича запитали, де б він побажав жити, Свірненко не задумуючись відповів: - "Якщо можна, біля моря..." Так Петро Степанович із дружиною Євдокією Марківною переїхали до Ялти.

Радянські люди, і особливо полярники, не забудуть дорогого Петра Степановича, який віддав дослідженню Арктики - країни вічних льодів, - 27 безперервних років, що пішов із життя під час арктичної експедиції будучи пенсіонером.

Петро Степанович віддав Вітчизні більше ніж взяв - своє життя!